ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОГО АПК : ФОРМИРОВАНИЕ ОРГАНИЗАЦИОННО-ЭКОНОМИЧЕСКОГО МЕХАНИЗМА ГОСУДАРСТВЕННОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ РАЗВИТИЯ РЕГИОНАЛЬНОГО АПК



  • Назва:
  • ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОГО АПК
  • Альтернативное название:
  • ФОРМИРОВАНИЕ ОРГАНИЗАЦИОННО-ЭКОНОМИЧЕСКОГО МЕХАНИЗМА ГОСУДАРСТВЕННОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ РАЗВИТИЯ РЕГИОНАЛЬНОГО АПК
  • Кількість сторінок:
  • 420
  • ВНЗ:
  • Класичний приватний університет
  • Рік захисту:
  • 2009
  • Короткий опис:
  • КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

    На правах рукопису


    БОЛДУЄВ МИХАЙЛО ВАЛЕНТИНОВИЧ

    УДК351.82:338.109.8

    ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОГО АПК


    Спеціальність 25.00.02 механізми державного управління


    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    доктора наук з державного управління



    Науковий консультант:
    Мордвінов Олександир Григорович
    доктор наук з державного управління, професор



    Запоріжжя 2009






    ЗМІСТ


    ВСТУП 4
    РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗМІСТУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОЦЕСІВ НА РІВНІ КРАЇНИ ТА РЕГІОНУ 16
    1.1. Сутність та зміст державного регулювання економіки країни 16
    1.2. Значення та принципи організації регіональної соціально-економічної політики як важливої складової забезпечення розвитку країни 33
    1.3. Особливості державного регулювання АПК як складної соціально-економічної системи 60
    Висновки до першого розділу 81
    РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ПОБУДОВИ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОГО АПК 85
    2.1. Функції та принципи державного регулювання АПК 85
    2.2. Складові механізму державного регулювання розвитку регіонального АПК 100
    2.3. Досвід застосування організаційно-економічного механізму державного регулювання сільського господарства в економічно розвинутих країнах 115
    Висновки до другого розділу 146
    РОЗДІЛ 3. СТАН ТА ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРУКТУРИ УПРАВЛІННЯ АПК НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ 150
    3.1. Сучасний стан і тенденції розвитку аграрного сектора Запорізької області, як об’єкта управління 150
    3.2. Аналіз ефективності організації регулювання розвитку аграрного сектора Запорізької області 176
    3.3. Удосконалення організаційної структури регулювання розвитку регіонального АПК 196
    Висновки до третього розділу 221
    РОЗДІЛ 4. ЗАСТОСУВАННЯ ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВОГО ПІДХОДУ ПРИ ФОРМУВАННІ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОГО АПК 225
    4.1. Методологічні основи розробки стратегії регіонального АПК 225
    4.2. Інструментарій розробки стратегії розвитку регіонального АПК 243
    4.3. Удосконалення порядку розробки та змісту регіональних програм розвитку АПК 270
    Висновки до четвертого розділу 291
    РОЗДІЛ 5. УДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОГО МЕХАНІЗМУ ПІДТРИМКИ РЕГІОНАЛЬНОГО АПК 295
    5.1. Пріоритетні напрями розподілу бюджетних асигнувань на підтримку сільського господарства 295
    5.2. Розвиток механізму регулювання цін у сфері агропромислового виробництва 319
    5.3. Методичний підхід до оцінки ефективності фінансово-кредитних важелів регулювання регіонального АПК 334
    Висновки до п’ятого розділу 355
    ВИСНОВКИ 360
    ДОДАТКИ 369
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 386







    ВСТУП


    Актуальність теми. Аналізуючи процес реформування економіки України, дослідники сходяться на думці, що аграрні перетворення, які були розпочаті у 1991 р., не тільки не створили бази для зростання економічної ефективності сільського господарства, але, навпаки, супроводжувалися руйнуванням виробничого потенціалу й серйозним спадом виробництва. Лібералізація економіки країни, іноді невиправдана поспішність у реформуванні основних сфер агропромислового комплексу, відсутність чіткої стратегії й адаптаційних заходів, а також різке ослаблення державної підтримки призвели до глибокої системної кризи в агропромисловому виробництві та соціальній сфері села.
    У критичному стані перебуває матеріально-технічна база, знижується родючість ґрунтів, погіршується технологічна дисципліна, скорочується чисельність працівників, зайнятих в аграрному секторі, особливо фахівців, знижується їх якісний склад. У кілька разів скоротилося виробництво сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив й інших матеріально-технічних ресурсів для аграрної сфери. Фінансовий стан більшості сільськогосподарських товаровиробників не забезпечує навіть простого відтворення.
    Останнім часом сформувалося розуміння того, що при сучасному рівні розвитку продуктивних сил, масштабах виробництва, складності господарських зв’язків обійтися без державного втручання в дію ринкових сил неможливо. Систему державного регулювання, що включає різноманітні механізми й інструменти, необхідно органічно включити в систему організації економіки. Держава має стати гарантом динамічного та послідовного здійснення завдань господарського регулювання, свідомо й цілеспрямовано координувати процес ринкових перетворень в аграрному секторі. Необхідно розробити українську модель аграрних відносин, адекватну національним традиціям, яка враховувала б зарубіжний та вітчизняний досвід, і забезпечити її необхідною нормативно-правовою базою.
    У роки ринкових перетворень регіональний агропромисловий комплекс функціонує під впливом різноспрямованих економічних інтересів: народногосподарських, регіональних і господарюючих суб’єктів. Відмінності в географічному розташуванні, ґрунтово-кліматичних і соціальних умовах спричиняють диференціацію рівнів розвитку українських регіонів. Тому особливого значення набувають регіональні аспекти аграрної політики. Це, у свою чергу, зумовлює необхідність урахування регіональної асиметрії здійснення аграрної політики, застосування спеціальних інструментів для оцінювання нерівностей розвитку і врахування того, що регіональні соціально-економічні відмінності справляють суттєвий вплив на темпи проведення реформ не тільки в аграрному секторі економіки окремого регіону, а й країни загалом.
    Враховуючи світовий досвід державного втручання в економіку аграрного сектора з метою його підтримки і стійкого розвитку, а також оцінюючи сучасний стан вітчизняного механізму регулювання агропромислового розвитку України, завдання оптимізації, збалансованості й удосконалення його елементів стає вельми актуальним і необхідним.
    На регіональному рівні не сформовано науково обґрунтованої системи управління агропромисловим комплексом у цілому й сільським господарством зокрема. Відсутня чітка методологічна й правова база, організаційна структура управління сільським господарством неадекватна економічній ситуації, що склалася.
    Дослідженню проблем економічного регулювання й підтримки аграрного сектора економіки присвячено багато праць вітчизняних і зарубіжних учених. Стан і проблеми розвитку аграрного сектора України висвітлено в працях М.Барановського, М. Коденської, Л. Мармуль, Ю. Мельника, Л. Мельника, Н.Притули, П. Саблука, О. Шпичака й ін.
    Загальні питання вдосконалення механізму державного регулювання АПК України, а також проблеми стратегії соціально-економічних перетворень розглянуто в статтях і книгах О. Бородіної, Ю. Губені, М. Корецького, М.Латиніна, М. Маліка, О. Мордвінова, К. Наконечної, А. Пешка, Д. Плеханова, М. Ревенка, В. Рябоконь, А.Фурси, Г. Черевка й ін.
    Удосконаленню господарського механізму АПК, системи ціноутворення, самофінансування у сільському господарстві багато уваги приділяють В.Валентинов, Т. Володько, В. Горб, Є. Гринь, О. Гудзь, Н. Демчук, І. Кириленко, І.Комарова, П. Макаренко, Б. Супіханов, О. Ульянченко, І. Червен, О. Шпикуляк й ін.
    Значну роль в умовах перехідної економіки відіграє трансформація соціально-економічної структури сільського господарства. Ця проблема і шляхи її вирішення розглядаються в працях В. Андрушка, Г. Броншпака, М. Гарасима, Н.Касьнової, Р.Кулика, В. Самойленка, В. Трегобчука, В. Фостоловича й ін.
    Досвід державного регулювання розвитку АПК у зарубіжних країнах висвітлено в працях А. Баляна, А. Діброви, З. Залоги, В. Збарського, С. Кваши, С.Кулини, С. Писаренка, В. Солдатова, Г. Спаського, В. Чеботарьова та ін.
    Серед авторів, які вивчали проблеми державного регулювання сільського господарства на регіональному рівні, слід виділити: В. Бакума, А. Гриценка, В.Євдокименка, І. Запоточного, В. Ільяшенко, О. Коротич, А. Корюгіна, М.Кропивка, Л. Курносенка, Г. Мостового, О. Скидана, В. Ткаченка, В. Цибока, П.Шаповала, О. Шевченка й ін.
    Проте механізм формування та реалізації аграрної політики, що враховує регіональну специфіку, у вітчизняній літературі з державного управління розроблений недостатньо. У сучасних умовах необхідні нові методи й підходи, засновані на використанні різноманітних важелів і стимулів, орієнтованих на збереження в регіоні ресурсного й біокліматичного потенціалу, стимулювання ділової та інвестиційної активності, підвищення конкурентних позицій регіону на українському й світовому продовольчих ринках. У складному процесі реформування аграрного сектора центр ваги зміщується на регіональний рівень. Складність проблеми формування регіональної аграрної політики, що поєднується з трансформаційними змінами в економіці й суспільстві, пояснюється відсутністю практичного досвіду, недостатністю наукового забезпечення, домінуванням політичних кон’юнктурних інтересів. У зв’язку із цим проблему розвитку регіонального АПК слід розглядати комплексно, включаючи розробку стратегії розвитку аграрної сфери регіону; підвищення рівня доходів населення та забезпечення продовольчої безпеки регіону; удосконалення механізмів державного регулювання соціально-економічних процесів.
    Актуальність проблеми, недостатнє її дослідження й висвітлення в науково-практичній літературі, теоретичне та практичне значення зумовили вибір теми дисертаційного дослідження.
    Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукові результати, теоретичні положення й висновки дослідження були отримані в межах наукової теми Класичного приватного університету Функціонування державних систем регулювання економіки, функцій, структур управління на різних рівнях” (номер державної реєстрації 0106U000725). Роль автора полягає в розробці концепції побудови організаційно-економічного механізму державного регулювання розвитку АПК на регіональному рівні.
    Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є узагальнення теоретичних положень та обґрунтування цілісної концепції формування оновленої системи державного регулювання і забезпечення дієвості механізмів державного регулювання розвитку регіонального АПК. Для досягнення поставленої мети було вирішено такі основні завдання:
    -осмислено сутність і зміст державного регулювання економіки та запропоновано нове трактування понять державне регулювання економіки”, регіон”, регіональна соціально-економічна політика”, удосконалення системи управління агропромисловим комплексом”;
    -здійснено теоретичне обґрунтування множини економічних механізмів регулювання АПК та визначені критерії їх класифікації;
    -узагальнено досвід економічно розвинутих країн щодо змісту організаційно-економічних методів регулювання аграрної сфери й визначені напрями його адаптації до умов України;
    -запропоновано концептуальний підхід до оновлення системи держаного регулювання агропромислового розвитку регіону, що має враховувати багатоукладність ринкової економіки і нову роль держави в ній як суб'єкта управління;
    -досліджено співвідношення функцій та структури Головного управління агропромислового розвитку державної адміністрації Запорізької області та визначено напрями її удосконалення;
    -розроблено пропозиції щодо напрямів удосконалення управління агропромислового розвитку регіону в сфері забезпечення його продовольчої безпеки;
    -доведено доцільність залучення професійно-громадських організацій до функцій державного управління на основі створення квазідержавних органів управління;
    -обґрунтовано методичні підходи щодо процесу розробки та змісту стратегії і програм розвитку регіонального АПК;
    -доведено необхідність розширення участі регіональних органів влади у забезпечені інтересів сільськогосподарських товаровиробників регіону в процесі їх співпраці з установами страхування;
    -запропоновано механізм лізингового забезпечення сільськогосподарських товаровиробників регіону засобами виробництва;
    -визначено напрями удосконалення методики цінового регулювання регіонального аграрного ринку державними органами влади;
    -обґрунтовано заходи спрямовані на підвищення дієвості механізму надання субсидій сільгосптоваровиробникам та необхідність аналізу ефективності використання ними бюджетних коштів.
    Об’єктом дослідження є процеси формування та закономірності дії державних механізмів регулювання розвитку регіонального АПК.
    Предметом дослідження є теоретичні засади і практичні аспекти формування організаційно-економічного механізму державного регулювання розвитку регіонального АПК.
    Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що регіональна аграрна політика за умови наукового обґрунтування напрямів удосконалення організаційно-економічного механізму державного регулювання розвитку регіонального АПК на засадах узгодження інтересів суб’єктів господарювання у цій сфері економіки, промислових споживачів продукції і потреб населення в продуктах харчування є запорукою стабільного соціально-економічного розвитку регіону і його продовольчої безпеки.
    Методи дослідження. Теоретичною основою дисертаційної роботи є класичні положення економічної та теорії державного управління, регіональної економіки й економіки АПК, теорії менеджменту, наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених з проблем науково-організаційних і теоретико-методологічних засад формування організаційно-економічного механізму державного регулювання розвитку регіонального АПК. Методологічною основою дослідження є системний підхід до формування організаційно-економічного механізму державного регулювання розвитку економічних процесів та діалектичний м
  • Список літератури:
  • ВИСНОВКИ


    У дисертації на основі проведених досліджень здійснено теоретичне обґрунтування, розроблено методичні й практичні рекомендації щодо підвищення дієвості механізмів державного регулювання розвитку регіонального агропромислового комплексу. Основні висновки зводяться до такого.
    1.Узагальнення наукових підходів до трактування державного регулювання розвитку АПК дало підстави констатувати факт відсутності єдності щодо розуміння сутності даного явища та дієвості механізмів державного впливу на процеси, що відбуваються у даній сфері економіки. Враховуючи стратегічне значення АПК для розвитку економіки як окремих регіонів так і країни в цілому необхідні нові підходи і конкретні науково обґрунтовані кроки на шляху подолання кризи в агропромисловому комплексі. Особливого значення сьогодні набуває розробка цілісної концепції управління агропромисловим розвитком регіону яка б дала можливість забезпечити реалізацію покладених на державні органи влади функцій стимулювання розвитку та координації соціально-економічних процесів. Головною метою державного регулювання економічних процесів має стати усунення суперечностей ринкового механізму та підвищення ефективності використання виробничого потенціалу регіону, країни. Відповідно, під державним регулюванням економіки пропонується розуміти сукупність цільових установок, що реалізуються через комплексну систему заходів держави щодо впорядкування ринкових відносин, досягнення економічної й соціальної стабільності, зведення до мінімуму негативних наслідків ринкових форм господарювання.
    2. Розглядаючи роль регіонів у забезпеченні сталого економічного зростання України, постачання населення продовольством і у формуванні регіональних економічних відносин, слід використовувати концептуально новий підхід до змісту поняття «регіон». У сучасних умовах регіон є не тільки підсистемою соціально-економічного комплексу країни, а й відносно самостійною його частиною із замкнутим циклом відтворення і специфічними особливостями функціонування соціальних та економічних процесів. Під регіоном запропоновано розуміти територію країни, що розвивається в певних більш-менш однорідних природних умовах; має специфічні особливості перебігу соціально-економічних процесів, сформовану виробничу та соціальну інфраструктуру, достатньо високий рівень внутрішньорегіональних виробничо-економічних зв’язків; володіє адміністративною, фінансовою та виробничо-економічною самостійністю.
    3. Зміна об’єктивних умов формування регіональної політики призвела до радикальної зміни її ролі: з набору регламентуючих умов у директивній економіці вона перетворюється на регулятор пропорцій регіонального відтворювального процесу з метою забезпечення фінансово-економічної збалансованості й самодостатності регіональної соціально-економічної системи. Під регіональною соціально-економічною політикою пропонуємо розуміти відносини з приводу розподілу та перерозподілу влади між державним центром і регіонами України щодо управління соціально-економічним розвитком територій. Виділяють три основні напрями регіональної соціально-економічної політики: забезпечення конкурентоспроможності регіональної економіки; збільшення бюджету регіону й ефективне використання власності; підвищення рівня життя населення регіону та підтримка соціальної стабільності, забезпечення гарантованого мінімуму соціальних послуг і стимулювання економічної активності населення.
    4. Основою побудови системи державного регулювання аграрної сфери на рівні регіонів і держави в цілому повинна стати стратегія стійкого відтворення АПК, спрямована на підтримку динамічної раціональної пропорційності між чинниками відтворення в АПК і необхідних темпів його розвитку в умовах невизначеності з метою постійного задоволення потреб населення в продуктах харчування при збереженні й відтворенні асиміляційного потенціалу природного середовища. Завдання та функції державного регулювання розвитку агропромислового комплексу мають відповідати визначеній стратегії. До основних функцій державного регулювання розвитку агропромислового комплексу слід віднести такі: формування та відтворення ефективних суб’єктів ринкових відносин; формування й підтримка стійкого попиту на сільськогосподарську продукцію; підтримка стійкої пропозиції сільськогосподарських товарів; формування та підтримка системи цін; створення необхідної інфраструктури; забезпечення входження суб’єктів АПК у систему міжнародних сільськогосподарських ринків. У процесі державного регулювання аграрного сектора економіки необхідно дотримуватися принципів: раціонального аграрного протекціонізму; поєднання економічних і соціальних цілей; програмно-цільового регулювання; гарантованості державної підтримки; гнучкого, диференційованого підходу; мотиваційної спрямованості; ефективного використання ресурсів; індикативності й директивності державного регулювання.
    5. Організаційно-економічний механізм це система важелів, інструментів і заходів інституційної системи державного управління, а також інформаційне і законодавчо-нормативне забезпечення, за допомогою яких організовуються як зовнішні, так і внутрішні виробничо-економічні відносини суб’єктів АПК. В економічній літературі зустрічається застосування різних видів економічних механізмів. Ми погоджуємося з французьким ученим А. Кульманом, який вважає, що слід враховувати велику кількість економічних механізмів як систем взаємозв’язків економічних явищ, які виникають у певних умовах під впливом початкового імпульсу. При розгляді необхідності класифікації економічних механізмів доцільним є її здійснення за такими критеріями: природа виникнення; надійність функціонування елементів економічного механізму; критерій адаптації до змін зовнішнього середовища; галузева ознака; рівень їх формування й функціонування, тобто критерій суб’єктності.
    6. Провідні економічно розвинуті країни світу мають багатий досвід застосуванні механізму державного регулювання аграрної сфери в умовах ринкової економіки. Сьогодні система державного регулювання сільського господарства й суміжних з ним галузей у країнах з розвинутою ринковою економікою це високорозвинута система, що охоплює в комплексі всі економічні й соціальні аспекти сільського господарства. Досвід цих країн має ретельно досліджуватися та адаптуватися до реалій української економіки. Проте врахування зарубіжного досвіду при реформуванні АПК України не означає його сліпого копіювання. Необхідно синтезувати все найкраще й ефективне у світовому аграрному виробництві з уже наявними досягненнями вітчизняного агропромислового комплексу. Методом експертної оцінки визначено такі напрями державного регулювання, що мають бути безумовно використані в Україні: першочерговість передачі землі в оренду великим фермам; застосування цільових цін; зниження відсотків за позиками на модернізацію сільського господарства; створення Корпорації зі страхування фермерського кредиту; впровадження адаптивного планування; застосування погектарних субсидій залежно від зональності господарювання фермера.
    7. При розвитку державного й господарського управління сільським господарством слід застосовувати сучасні методологічні підходи та комплексне вирішення проблем за всіма взаємопов’язаними елементами цієї системи: принципами, цілями, завданнями, функціями, структурою, кадрами, методами, інформацією та технологіями управління з урахуванням сучасних науково-технічних, економічних, соціальних і правових вимог та умов. Для реформування системи управління агропромислового розвитку регіону потрібна нова концепція управління, що враховує багатоукладність ринкової економіки й нову роль держави в ній як суб’єкта управління. Під удосконаленням системи управління агропромисловим комплексом слід розуміти постійний, планомірний процес науково обґрунтованого поліпшення (підвищення якості) існуючої системи управління за всіма її взаємопов’язаними елементами з дотриманням системного, цільового, типологічного й інших методологічних підходів, виходячи з об’єктивних потреб ефективного функціонування й подальшого розвитку інфраструктури та суб’єктів господарювання.
    8. Сучасна система управління АПК характеризується неефективністю виконуваних функцій, що, перш за все, спричинює нездатність організаційної структури управління адекватно реагувати на зміни в економіці й ефективно управляти ринком продовольства. Багато функцій державного управління необґрунтовано розосереджені, зменшена відповідальність за управлінські рішення, відсутній належний контроль. Удосконалення структури Головного управління агропромислового розвитку обласної державної адміністрації має здійснюватися в напрямі забезпечення передбачених до виконання функцій, у зв’язку із цим доцільно всі державні інспекції та служби сільського господарства, що працюють на території області, ввести до складу (підпорядкування) Управління, створити інтегровану (комплексну) територіальну інформаційну системи земельних ресурсів, інформаційно-обчислювальний центр, який має виконувати функції інформаційного та консалтингового забезпечення суб’єктів агропромислового комплексу, підвищити ефективність роботи кадрової служби.
    9. У сфері соціальної політики необхідна інтенсифікація зусиль державної адміністрації Запорізької області, спрямованих на забезпечення гарантій продовольчої безпеки для слабо захищених верств населення, продовольчого постачання соціальних установ й інших соціально значущих об’єктів. Як основний орган, що реалізовує функцію управління продовольчою безпекою області, запропоновано створити Раду з продовольчої безпеки Запорізької області при державній адміністрації області, яка повинна бути наділена повноваженнями, достатніми для забезпечення реалізації її функцій. До складу основних структур, що забезпечують реалізацію рішень Ради, повинні увійти: Головне управління агропромислового розвитку; Головне управління економіки; Головне управління праці та соціального захисту населення; Управління охорони здоров’я; Управління з охорони довкілля; Управління зовнішніх відносин та ЗЕД; Головне управління земельних ресурсів; органи контролю якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини; Аграрний фонд.
    10. Ефективність регіональної системи продовольчої безпеки визначається обов’язковою наявністю процедур комплексної діагностики її стану та планування заходів щодо забезпечення продовольчої безпеки регіону. Удосконалення такого планування передбачає впровадження балансових побудов (фактичних і прогнозних) за основними групами продуктів харчування й видами продовольчих ресурсів. Регіональні баланси повинні доповнюватися балансами продовольчого забезпечення окремих територій і балансами у формі соціального замовлення для постачання соціально значущих об’єктів і спецспоживачів.
    11. Аналіз розвитку структур управління агропромисловим розвитком засвідчує, що значну роль у них відіграють "квазідержавні" (парадержавні) органи управління. Створення подібних професійних і громадських організацій на регіональному рівні підвищить ефективність процесу регулювання АПК та дасть змогу державним структурам сконцентруватися на таких функціях, як розробка загальної й галузевої аграрної політики, інформаційне забезпечення, освоєння та сприяння науково-технічному прогресу; регулювання ринків сільськогосподарських продуктів. Участь Головного управління агропромислового розвитку в контролі за діяльністю таких структур здійснюється відповідними підрозділами та шляхом делегування до складу правління своїх представників.
    12. Вибір пріоритетів аграрної політики є важливим елементом при формуванні її стратегії. Стратегію розвитку регіону слід розглядати як сукупність довгострокових цілей і управлінських рішень з розподілу ресурсів, спрямованих на досягнення й утримання конкурентних переваг шляхом капіталізації сильних сторін і послаблення дії негативних чинників, що розробляються в умовах нестабільності соціально-економічного середовища. Використання системного підходу до дослідження аналітичних інструментів розробки стратегії розвитку регіонального АПК дало можливість визначити, що разом з традиційними методами (сценарний, концепції, прогнозування, цільові комплексні програми) доцільним є застосування SWOT-аналізу, методу експертних оцінок, імітаційного моделювання із застосуванням ПК. У процесі розробки стратегії розвитку регіонального АПК слід дотримуватися взаємоузгодженої послідовності таких етапів: аналіз стратегічних можливостей регіонального АПК; обґрунтування стратегії розвитку регіонального АПК; розробка концепції стратегічного розвитку та вибір методів державного регулювання агропромислового комплексу регіону. Результати будь-якого з трьох етапів розробки стратегії є початковою передумовою для здійснення подальших стадій дослідження.
    13. Серед заходів економічної дії з боку держави на ринковий механізм найбільш придатним є розробка та реалізація цільових комплексних програм. У процесі вивчення програмних документів соціально-економічного розвитку регіонів України було виявлено загальні недоліки, до яких нами віднесено: відсутність паспорта програми; нечіткість формулювання основної мети, заходів щодо реалізації та виконавців; відсутність джерел та обсягів фінансування; відсутність механізму контролю за виконанням програмних заходів. Враховуючи зазначені недоліки, запропоновано структуру та визначено зміст необхідної до відображення інформації за такими основними розділами: аналіз і оцінювання стану розвитку регіонального АПК; концептуальні основи розвитку АПК; цілі й завдання програми; заходи програми; ресурсне забезпечення програми; організація, форми та методи управління програмою; механізм реалізації програми; координація виконання програми; оцінювання ефективності реалізації програми.
    14. В Україні фінансовий стан сільських товаровиробників не дає страхуванню змоги виявитися повною мірою як стабілізуючий чинник. Досліджуючи механізм страхування сільськогосподарського виробництва встановлено, що пропоновані страхові продукти мають розроблятися з урахуванням потреб сільгоспвиробників кожного конкретного регіону, а тому пропонується нормативне закріплення необхідності узгодження страховими компаніями переліку страхових випадків з головним управлінням агропромислового розвитку державної адміністрації області. Організація страхування передбачає створення на колегіальній основі спеціальної незалежної структури з оцінювання ризиків і ліквідації збитків, а також упорядкування обліку, до складу якої мають увійти представники страхових компаній, що працюють з агропромисловими підприємствами області, громадських організацій сільськогосподарських товаровиробників, Головного управління агропромислового розвитку обласної державної адміністрації.
    15. У вирішенні проблеми матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників найбільш дієвим є застосування механізму лізингу. Пропонована в роботі схема взаємодії фінансових інститутів, лізингових компаній і адміністрації регіону у сфері підтримки ресурсовиробних галузей і забезпечення засобами праці виробників сільськогосподарських товарів дає змогу забезпечити полегшення доступу до виробничих ресурсів і створити ринок збуту для учасників лізингових відносин. Особливістю цієї схеми є активна участь у ній державної адміністрації регіону на основі створення та забезпечення функціонування Регіонального заставного фонду.
    16. На сьогодні стоїть складне завдання, що полягає в розробці й запуску механізму ціноутворення, який би сприяв динамічному розвитку сільського господарства. Цей механізм повинен передбачити більший, ніж зараз, державний контроль за цінами в аграрно-промисловому комплексі: обмеження законодавчим шляхом цін на товари природних монополій, введення податків на надприбуток монополістів, що прогресивно зростає, жорстке дотримання мінімально допустимих цін на сільськогосподарську продукцію. Як важливі важелі державного впливу на вирішення зазначених проблем визначено: розширення застосування гарантованих цін у межах механізму державних товарних інтервенцій на продовольчому ринку; регулювання за допомогою заставних операцій надмірних коливань цін на ринку; застосування, за наявних умов обмеження державного та регіональних бюджетів цільових цін для продуктів, виробництво яких необхідно нарощувати; розширення застосування системи квот на виробництво продукції з урахуванням потреб формування державних резервів і окремих категорій споживачів (армія, охорона здоров’я тощо).
    17. Фінансова підтримка сільськогосподарських товаровиробників повинна здійснюватися в межах конкретних програм і проектів реконструкції, модернізації або розвитку виробничо-переробної бази, необхідного рівня кваліфікації керівників та фахівців підприємства. Товаровиробники, що отримали фінансову підтримку, повинні нести економічну відповідальність за непродуктивне використання коштів. Водночас важливо забезпечити стабільність фінансової підтримки товаровиробників шляхом застосування фінансових санкцій до держави при затримці виплати передбачених дотацій та субсидій або проведенням індексації затриманих фінансових ресурсів за офіційним індексом інфляції. В обох випадках слід зобов’язати державні органи компенсувати втрати підприємств, пов’язані з необхідністю використання комерційних кредитів, із санкціями за несвоєчасні платежі, втраченою вигодою.
    18. Завдання підвищення контролю та оцінювання ефективності державної підтримки сільськогосподарським товаровиробникам є надзвичайно актуальним. Використовуючи значний масив даних у розрізі районних управлінь агропромислового розвитку, було здійснено ранжирування субсидії за різними напрямами підтримки. Аналіз ефективності державних субсидій, що виділяються на підтримку сільського господарства в АПК Запорізької області, здійснено за такими аналітичними даними: обсяг товарної продукції, одержаний за рахунок субсидій; економія матеріальних витрат за рахунок субсидій; фінансовий результат від використання субсидій; питома вага товарної продукції одержаній за рахунок субсидій. Такий аналіз дає можливість науково обґрунтувати регулювання державної підтримки сільського господарства на рівні області, районів, окремих господарств.
    19. Виконане дослідження дало змогу сформулювати нові наукові проблеми, що мають важливе теоретичне та практичне значення і можуть стати предметом подальших наукових пошуків, зокрема таких: обґрунтування напрямів залучення та визначення стимулів активізації участі громадськості в управлінні агропромислового розвитку регіону; формування законодавчо-нормативної бази функціонування регіональних органів управління щодо можливості реалізації покладених на них функцій; подальше методичне обґрунтування розрахунку паритетності цін в системі АПК; розробки механізмів державного управління щодо розвитку взаємовигідного співробітництва різних регіонів у сфері АПК; оцінювання ефективності роботи системи державного управління агропромислового розвитку регіону; стимулювання праці управлінського персоналу спрямованої на отримання кінцевого результату діяльності регіонального АПК. Напрацьований в дисертації методичний та економіко-математичний інструментарій може бути використаний у процесі вирішення широкого кола конкретних актуальних науково-теоретичних і прикладних завдань, пов’язаних з функціонуванням різних сфер агропромислового комплексу регіону.

    Подальший розвиток механізмів державного управління агропромислового розвитку регіону сприятиме економічному зростанню як окремих регіонів так і України взагалі, дасть можливість вирішити складні соціальні проблеми сільських мешканців та забезпечити продовольчу безпеку країни.








    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ


    1. Абрамович І. А. Інвестування в аграрний сектор економіки України: проблеми та напрями їх вирішення / І. А. Абрамович. // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. 2006. №3. С.9-12.
    2. Авдашева С. Государственная поддержка в регионах: состояние и проблемы реорганизации / С. Авдашева, О. Ястребова. // Вопросы экономики. 2001. №. 5. С.113-124.
    3. Айзенберг Е. Б. Разработка програм развития территории / Е. Б. Айзенберг. М.: "Знание", 1984. 133 с.
    4. Алексєєв І. Форми та методи розвитку підприємства в контексті державного регулювання економіки / І. Алексєєв. // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. 2001. № 1. С.116-121.
    5. Амбросов В. Трансформаційні процеси в аграрній сфері регіону / В. Амбросов. // Економіка України. 2003. №8. С.66-70.
    6. Андрианов В. Д. Эволюция основных концепций регулирования экономики от теории меркантилизма до теории саморегуляции / В. Д. Андрианов Москва: Экономика, 2008. 325 с.
    7. Андрієвський В. Є. Адміністративна реформа в АПК. Міністерство аграрної політики, основні функції та функціональні підрозділи / В. Є. Андрієвський. // Регіональні перспективи. 2001. № 1. С.54-65.
    8. Андрушко В. Поняття та принципи реструктуризації регіонального агропромислового виробництва / В. Андрушко. // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. 2001. № 2, (частина 2). С.154-162.
    9. Антоненко Л. Методика інтегральної рейтингової оцінки комплексного розвитку районних АПК / Л. Антоненко, М. Жерноклєєв. // Економіка України. 2006. №8. С.61-66.
    10. Антоньєв Г. Фінансовий лізинг як форма державної підтримки агропромислового виробництва / Г. Антоньєв. // Техніка АПК. 2002. №3-4. С.9-12.
    11. Аріков В. Г. Вдосконалення організаційних та економічних засад механізму державного управління сталим розвитком АПК / В. Г. Аріков. // Економіка та держава. 2007. №11. С.70-72.
    12. Бабенко А. Г. Державне регулювання та підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору / А. Г. Бабенко. // Економіка АПК. 2008. №5. С.85-88.
    13. Бабич Д. В. Становление государственного регулирования / Д. В. Бабич, В. М. Лобас. // Менеджер. 2000. № 4. С.49-54.
    14. Бакум В. В. Особливості формування системи управління регіоном / В. В. Бакум. // Економіка АПК. 2007. №4. С.27-34.
    15. Балян А. В. Пріоритетні напрями регіональної політики Європейського Союзу / А. В. Балян. // Вісник аграрної науки. 2005. №3. С.59-61.
    16. Барановський М. О. Аграрна складова депресивності сільських територій / М. О. Барановський. // Економіка АПК. 2008. №6. С.140-147.
    17. Барановський М. О. Методичні підходи до визначення індикаторів депресивності аграрних регіонів України / М. О. Барановський. // Формування ринкових відносин в Україні: Зб. наук. праць. 2007. №4. С.121-129.
    18. Безпека регіонів України і стратегія її гарантування: монографія / Б. М. Данилишин, А. В. Степаненко, О. М. Ральчук та ін. ; Рада по вивченню продуктивних сил України НАНУ. - К.: Наук. думка, 2008. - 389 с.
    19. Белебеха І. О. Управління розвитком сільських територій на регіональному рівні / І. О. Белебеха, В. В. Бакум. // Економіка АПК. 2006. №11. С.118-124.
    20. Белянова Е. Органы власти и деятельность предприятий / Е. Белянова. // Вопросы экономики. 2001. №.: 5. С.125-127.
    21. Беренштейн Б. Л. Формування аграрного ринку / Б. Л. Беренштейн, О. П. Комарницька. // Економіка АПК. 2006. №2. С.98-103.
    22. Берлач Н. А. Стан розвитку сільського господарства та необхідність вдосконалення законодавчого регулювання АПК / Н. А. Берлач. // Економіка. Фінанси. Право. 2007. №10. С.26-31.
    23. Бистрова І. О. Державне регулювання ринку зерна у розвинутих країнах / І. О. Бистрова. // Вісник аграрної науки. 2004. №9. С. 73-77.
    24. Біла С. Державне регулювання галузевої структури економіки України / С. Біла. // Економіка України. 2001. № 5. С. 30-38.
    25. Білоусько Я. К. Державна підтримка техніко-технологічного забезпечення аграрного виробництва / Я. К. Білоусько, В. О. Питулько, В. Л. Товстопят. // Економіка АПК. 2005. №5. С. 30-35.
    26. Бірюкова О. Про фінансову підтримку підприємств АПК шляхом компенсації плати за користування кредитами / О. Бірюкова. // Бухгалтерія в сіль9ському господарстві. 2007. №12. С. 11-14.
    27. Бобро А. Держбюджетні нюанси для аграріїв / А. Бобро. // Податки та бухгалтерський облік. 2006. 29 трав. (№43). С. 39-45.
    28. Богданович В. Концептуальні засади розробки динамічної моделі функціонування агропромислового комплексу / В. Богданович, В. Руликівський. // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. 2007. №3. С. 343-350.
    29. Богиня Д. Державне регулювання перехідних процесів / Д. Богиня, Г. Волниський. // Економіка України. 1999. № 5. С.12-22.
    30. Божидарнік Т. В. Стратегічні пріоритети аграрного природокористування в регіоні / Т. В. Божидарнік. // Економіка та держава. 2007. №4. С. 12-14.
    31. Бойко В. І. Про гарантування продовольчої безпеки України / В. І. Бойко. // Економіка АПК. 2006. №1. С. 60-67.
    32. Бойко Д. Государственное регулирование экономики в промышленно развитых странах / Д. Бойко. // Бизнес информ. 1999. № 7-8. С.58-61.
    33. Болдирєва Л. М. Економічні особливості сільського господарства та їх вплив на функціонування аграрного транспорту / Л. М. Болдирєва. // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. 2006. №6. С.41-43.
    34. Болдуєв М. В. Банківсько-кредитна система як об’єкт державного регулювання у формуванні конкурентного середовища й інвестиційного клімату в Україні / М. В. Болдуєв. // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. 2005. №4. С.21-26.
    35. Болдуєв М. В. Вступ України до СОТ і економічне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в АПК / М. В. Болдуєв. // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. 2003. №4. С.27-30.
    36. Болдуєв М. В. Державна політика у забезпечені продовольчої безпеки країни / М. В. Болдуєв. // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. 2009. №.1. С.21-25.
    37. Болдуєв М. В. Державне регулювання земельних відносин / М. В. Болдуєв. // Державне будівництво [електронне наукове фахове видання Харківського регіонального інституту управління НАДУ при Президентові України]. 2007. №.1. Ч.2// http:// www.nbuv.gov.ua.
    38. Болдуєв М. В. Державне регулювання регіонального агропромислового комплексу: монографія / М. В. Болдуєв. Запоріжжя: КПУ, 2009. 304 с.
    39. Болдуєв М. В. Забезпечення інтересів сторін при реалізації механізму державної підтримки сільського господарства / М. В. Болдуєв. // Держава та регіони. Серія: Державне управління. 2008. №1. С.29-34.
    40. Болдуєв М. В. Закордонний і український досвід державної підтримки агропромислового комплексу / М. В. Болдуєв. // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. 2004. №1. С.36- 40.
    41. Болдуєв М. В. Значення іноземних інвестицій у розвитку перехідної економіки регіону / М. В. Болдуєв. // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. 2004. №.4. С.31-36.
    42. Болдуєв М. В. Значення та етапи розробки регіональних програм соціально-економічного розвитку АПК / М. В. Болдуєв. // Матеріали І міжнародної науково-практичної конференції «Проблеми формування нової економіки ХХІ століття». Збірник наукових праць. Том 4. Дніпропетровськ: ПДАБА, 2008. С. 57-58.
    43. Болдуєв М. В. Значення та напрями державного регулювання аграрного сектору економіки / М. В. Болдуєв. // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Сучасний стан та проблеми розвитку підприємництва в регіоні». Том 6. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. С.43.
    44. Болдуєв М. В. Іноземні інвестиції як об'єкт державного регулювання / М. В. Болдуєв. // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. 2004. №.6. С.26-31.
    45. Болдуєв М. В. Методи прямої дії держави на сільськогосподарське виробництво / М. В. Болдуєв. // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Макроекономічне регулювання інвестиційних процесів та впровадження стратегії інновативно-інноваційного розвитку в Україні». Київ: РВПС України НАН України, 2008. Ч.1. С.31-32.
    46. Болдуєв М. В. Міжнародний досвід регуляторних напрямів державної аграрної політики / М. В. Болдуєв. // Держава та регіони. Серія: Державне управління. 2007. №4. С.27-32.
    47. Болдуєв М. В. Місце та роль регіональної влади у вирішені проблем розвитку агропромислового комплексу регіону / М. В. Болдуєв. // Держава та регіони. Серія: Державне управління. 2007. №2. С.16-20.
    48. Болдуєв М. В. Напрями вдосконалення розробки регіональних програм розвитку АПК / М. В. Болдуєв. // Держава та регіони. Серія: Державне управління. 2009. №1. С.23-28.
    49. Болдуєв М. В. Напрями державної підтримки агропромислового комплексу / М. В. Болдуєв. // ДНІ НАУКИ: 36. тез доповідей: В 3-х т. / Гуманітарний університет "ЗІДМУ", 28-29 жовтня 2004 р.; Ред. кол. В. М. Огаренко та ін. Запоріжжя: ГУ "ЗІДМУ", 2004. Т.2. С.157-158.
    50. Болдуєв М. В. Напрями реформування системи управління агропромисловим комплексом на регіональному рівні / М. В. Болдуєв. // Економіка та держава. №7. 2007. С.63-65.
    51. Болдуєв М. В. Основні напрями реалізації державної технічної політики в АПК України / М. В. Болдуєв. // ДНІ НАУКИ: 3б. тез доповідей: В 3-х т. / Гуманітарний університет "ЗІДМУ", 5-6 жовтня 2006 р.; Ред. кол. В. М. Огаренко та ін. Запоріжжя: ГУ "ЗІДМУ", 2006. Т.1. С.21-22.
    52. Болдуєв М. В. Особисті інтереси власників ОСГ та їх поєднання із суспільними / М. В. Болдуєв. // Держава та регіони. Серія: Економіка та підприємництво. 2004. №.5. С. 19-24.
    53. Болдуєв М. В. Підвищення дієвості законодавчо-нормативного регулювання лізингу в Україні / М. В. Болдуєв. // Матеріали Міжнародного круглого столу «Наукові проблеми розвитку суспільства з транзитивною економікою». 6 вересня 2005 року. Мелітополь: МІДМУ «ЗІДМУ», 2005. С. 170-171.
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины