П’ЄСА М.Л.КРОПИВНИЦЬКОГО “ДАЙ СЕРЦЕВІ ВОЛЮ, ЗАВЕДЕ У НЕВОЛЮ” В УКРАЇНСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРНОМУ І ТЕАТРАЛЬНОМУ КОНТЕКСТІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ : ПЬЕСА М.Л.Кропивницкого "Дай сердцу волю, заведет в неволю" В УКРАИНСКОМ литературном и театральном КОНТЕКСТЕ Второй половины XIX века

Короткий опис

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ В.І.ВЕРНАДСЬКОГО

На правах рукопису

КИРИЧОК Максим Сергійович

УДК 821.161.2-2 (091)

П’ЄСА М.Л.КРОПИВНИЦЬКОГО
ДАЙ СЕРЦЕВІ ВОЛЮ, ЗАВЕДЕ У НЕВОЛЮ” В УКРАЇНСЬКОМУ ЛІТЕРАТУРНОМУ І ТЕАТРАЛЬНОМУ КОНТЕКСТІ
ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ СТОЛІТТЯ
Спеціальність 10.01.01 українська література

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних
наук, професор Гуменюк В.І.

Сімферополь 2004

ЗМІСТ

Вступ · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · 3
Розділ 1.
Історіографія питання · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · ·8
Висновок · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · 21
Розділ 2.
Художнє світобачення драматурга · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · 23
Висновок · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · 48
Розділ 3.
Оволодіння драматичним родом · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · 50
Висновок · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · 79
Розділ 4.
Утвердження реалізму · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · 82
4.1. Переробка п’єси Микита Старостенко, або Несчуєся,
як лихо спобіжить” на Дай серцеві волю, заведе у неволю” · · · · · · · · · · · · ·86
4.2. Третій варіант п’єси Дай серцеві волю, заведе у неволю” · · · · · · · · · · ·110
4.3. Остаточний, або канонічний текст п’єси Дай серцеві волю,
заведе у неволю” · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · 126
Висновок · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · ·143
Розділ 5.
Літературне і сценічне життя п’єси · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · 147
Висновок · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · ·183
Висновки · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · ·186
Список використаних джерел · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · · 193

ВСТУП

Сьогодні виникає закономірна необхідність переосмислення розвитку вітчизняного літературного процесу й творчості видатних діячів культури минулого, до яких належить український драматург, актор і режисер, а також композитор, художник, балетмейстер і педагог, засновник професійного національного театру, Марко Лукич Кропивницький. Його багатогранна діяльність досліджується літературознавцями як минулого, так і сучасного. Одначе драматургія й сценічне мистецтво театру корифеїв ще потребує ґрунтовнішого і детальнішого вивчення. Це стосується й творчої спадщини М.Кропивницького. Праці І.Франка, Л.М.Старицької-Черняхівської, Д.Антоновича, П.Руліна, дослідників пізнішого часу, загалом розкривають роль митця в розвитку української драматургії, утвердженні в ній реалістичних принципів. Однак далеко не всі аспекти творчості М.Кропивницького з’ясовані належною мірою.
Актуальність теми. Актуальність співвіднесення класичної художньої спадщини з культурним контекстом сьогодення в даному випадку обумовлюється тим, що українська драматургія другої половини ХІХ ст., доби, в яку всупереч несприятливим обставинам розвивалось і набуло врешті вражаючого піднесення мистецтво українського театру, ще не набула належного наукового осягнення, адекватного своєму значенню в розвитку української і не лише української літератури й культури. Одним із суттєвих аспектів означеної проблеми є вивчення найприкметніших творів української драматургії, які визначали її обличчя, розширювали тематичні й жанрово-стильові обрії. До таких творів належить п’єса М.Л.Кропивницького „Дай серцеві волю, заведе у неволю”, яка ось уже понад півтора століття не сходить зі сцени не лише вітчизняних, а й зарубіжних театрів. Необхідність такого дослідження пояснюється ще й тим, що без ґрунтовного, всебічного вивчення провідних творів української літератури (а таким твором є, звичайно, п’єса „Дай серцеві волю, заведе у неволю”) не можна належно усвідомити розвиток тогочасного літературного і театрального процесу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною наукової теми кафедри української літератури Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського „Шляхи розвитку реалізму і модернізму в українській літературі”. Тема затверджена на засіданні бюро наукової ради НАН України з проблеми „Класична спадщина та сучасна художня література”, протокол № 3 від 15 листопада 2001 р.
Мета дослідження розгляд кожного тексту п’єси, з яких три рукописні, інші опубліковані, їх художньої системи, взаємозв’зку традицій і новаторства у співвіднесенні з творами драматурга й інших письменників. Для досягнення мети слід виконати такі завдання:
простежити модифікації сюжету п’єси від першого рукописного варіанту до останнього опублікованого;
висвітлити еволюцію образного ладу п’єси, окреслити еволюцію жанру й теоретично обґрунтувати для кожного варіанту п’єси;
визначити провідні особливості поетики п’єси, її зв’язок з фольклором, попередньою драмою;
встановити місце п’єси у творчості драматурга і в українській драматургії взагалі, її вплив на подальшу творчість автора й інших українських письменників;
осмислити значення кожного варіанту п’єси у розвитку українського театрального мистецтва другої половини ХІХ століття.
Об’єкт дослідження різні варіанти п’єси Дай серцеві волю”, насамперед чотири основні (три з них зберігаються в рукописах), а також інші прикметні твори української драматургії другої половини ХІХ ст., суголосні досліджуваній драмі.
Предмет дослідження творча еволюція М.Кропивницького-драматурга у зв’язку з його тривалою роботою над п’єсою „Дай серцеві волю, заведе у неволю”, трансформація провідних мотивів твору, образної системи, жанрово-стильової структури.
Методи дослідження. У роботі використовується порівняльно-історичний метод, що дає змогу виразно окреслити суспільний та культурний контекст, в якому поставала й вдосконалювалася драма письменника. Разом з тим зіставлення різних варіантів одного твору, спостереження над його мистецькими трансформаціями спонукало звернутися до досвіду генетичної критики, яка утвердилася насамперед у французькому літературознавстві другої половини ХХ ст. (Луі Ге, Алмот Гресійон, Жан Луї Лебрав та ін.). Використовується також структурно-типологічний, герменевтичний та інші підходи до осягнення літературного твору.
Наукова новизна праці полягає у тому, що вперше в літературознавстві монографічно досліджується п’єса М.Л.Кропивницького „Дай серцеві волю, заведе у неволю”, яка займає особливе місце у творчості митця. Простежується характер творчої еволюції Кропивницького-драматурга у зв’язку з його тривалою роботою над цим твором, яка практично не припинялася протягом усього його творчого життя. Аналізуються різні варіанти п’єси, здійснюється дослідження особливостей їх художнього змісту, образного ладу, жанрової специфіки. Звернено посутнішу увагу на роль п’єси в розвитку української драматургії і театру.
Практичне значення роботи. Основні положення і матеріали дисертації можуть бути використані у вузівському викладанні курсу історії української літератури, культури, а також для підготовки й проведення спецкурсів, спецсемінарів, написання підручників та посібників з історії української драматургії і театру. При підготовці п’єси „Дай серцеві волю, заведе у неволю” до вистави режисери театрів можуть плідно скористатися матеріалами дисертації, беручи за основу найдовершеніший текст або ж монтуючи спектакль з різних текстів твору (як опублікованих, так і рукописних).
Апробація роботи. Окремі розділи роботи і повністю дисертація обговорювалися на засіданнях кафедри української літератури Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського. Основні проблемні питання дослідження апробовані на щорічних звітних професорсько-викладацьких конференціях ТНУ (2001-2004 рр.); всекримських та всеукраїнських наукових конференціях у Сімферополі: „Агатангел Кримський творець та інтерпретатор літератури” (2001, доповідь „А.Кримський театральний критик”); „Шевченківські читання” (2002, доповідь „Т.Г.Шевченко і М.Л.Кропивницький”); „Художній світ Лесі Українки-драматурга” (2002, доповідь „П’єса Лесі Українки „Камінний господар” і комедія М.Кропивницького „Джигун”); літературно-мистецькі читання „Ну що б, здавалося, слова” (2002, доповідь „Українська драматургія і театр 60-80-х років ХІХ століття”); „Творчий доробок Тараса Шевченка і сучасність” (2003, доповідь „Традиції Т.Г.Шевченка в творчості М.Л.Кропивницького”); конференція, присвячена 190 річниці від дня народження Т.Г.Шевченка (2004, доповідь „Традиції Т.Г.Шевченка в драматургії М.Л.Кропивницького”); „Т.Г.Шевченко в літературному, науковому та мистецькому контекстах” (2004, доповідь „Поема Т.Г.Шевченка „Титарівна” та драма М.Л.Кропивницького „Титарівна”: сюжетно-типологічна спорідненість”).
Основні результати дослідження використані в лекційному курсі та на практичних заняттях з історії української літератури, які проводилися в Таврійському національному університеті ім. В.І.Вернадського.
Основні положення дисертації викладено у таких публікаціях:
1. М.Л.Кропивницький на кримській сцені // Ученые записки Симферопольского государственного университета. 1999. № 10 (49). С. 63-66.
2. Кримські шляхи корифеїв українського театру // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. 2001. № 6. С. 122-126. [у співавторстві з П.Киричком. Особистий внесок гастролі М.Кропивницького у Криму в 1891 році].
3. Перша п’єса М.Л. Кропивницького Микита Старостенко, або Несчуєся, як лихо спобіжить” // Культура народов Причерноморья. 2001. № 25. С. 88-91.
4. А. Кримський і український театр // Культура народов Причерноморья. 2002. № 31. С. 192-194.
5. П’єса Лесі Українки „Каміний господар” і комедія М.Л.Кропивницького „Джигун” // Культура народов Причерноморья. 2004. № 52. Т. 1. С. 74-76.
6. Поема Т.Г.Шевченка „Титарівна” і п’єса М.Л.Кропивницького „Титарівна”. Сюжетно-типологічна спорідненість і відмінність // Культура народов Причерноморья. 2004. № 56. С. 58-62.
7. Марко Кропивницький в Криму: Навчальний посібник. Сімферополь: Таврійський екологічний інститут, 2002. 58 с. [у співавторстві з П.Киричком. Особистий внесок останні виступи М.Кропивницького у Криму в 1896 році].
8. Він жив Україною [М.Л.Кропивницький] // Сонця й моря на межі. Проза та поезія письменників Криму. Сімферополь, 2004. С. 213. 336 с.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів (четвертий має три підрозділи), висновків і списку літератури. Обсяг роботи 193 сторінки основного тексту та 17 сторінок списку використаних джерел (293 позиції).

Список літератури

ВИСНОВКИ

Перша п’єса М.Кропивницького суттєво визначила його творчий шлях. Про її особливе значення в творчому доробку митця свідчить той факт, що протягом усього творчого життя він звертався до неї, працював над удосконаленням сюжету, образної системи, композиції, мови й сценічного втілення. П’єса значною мірою сприяла утвердженню в українській літературі та театральному мистецтві реалістичних принципів. Створюючи художню типологію українського суспільства, драматург, за висловом І.Франка, сягав у глиб народного життя” зі всіма його складностями, суперечностями і протиріччями, завжди опікуючись долею свого народу, як власною. Це виразно виявлялося, зокрема, в п’єсі Дай серцеві волю, заведе у неволю”. Недаремно ж її вистави тепло сприймалися глядачами, і не лише в Україні, а й далеко за її межами, навіть у Петербурзі та Москві. Усі варіанти п’єси, надто прикінцеві, засвідчують глибоке національне спрямування творчості письменника та оновлення ним жанру української драми другої половини ХІХ століття на основі поетичних традицій попередників, зокрема І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, Т.Шевченка і з врахуванням нових проблем і тенденцій у літературному процесі цього періоду. Увага до етнографічних, соціально-побутових реалій, художнє осмислення суспільних процесів, їх впливу на внутрішній світ людини, а відтак виразне тяжіння до психологізму такі ознаки реалістичного письма характерні також для п’єси Дай серцеві волю, заведе у неволю”. Тому канонічний текст твору слід віднести до жанру соціально-психологічної драми. П’єса Дай серцеві волю, заведе у неволю”, пройшовши тривалий і складний шлях драматургічного і сценічного удосконалення, підготувала міцний ґрунт для розвитку психологічної драми в українській літературі. Її мелодраматичний першотекст Микита Старостенко, або Несчуєся, як лихо спобіжить” має, як відзначалося, певні вади, дається взнаки надмірна натуралістичність окремих сцен, статичність персонажів. Але вже тут наявне чітке означення конфлікту, колоритність персонажів, етнографічна привабливість, а також, чи не головне для письменника, вишукана мова, яскрава, лексично багата. Тож Микита Старостенко”, особливо своїм мовним багатством, не поступається таким помітним драматичним творам, що з’явилися на той час в українській літературі, як Запорожець за Дунаєм” С.Гулака-Артемовського, Гаркуша” О.Стороженка, Доля” М.Стеценка.
Ґрунтовно переопрацьований у 1873 році першотекст п’єси, що дістав назву Дай серцеві волю, заведе у неволю”, є твором художньо вивершенішим. Чітко означений сюжет п’єси, майстерно виписана система персонажів. Етнографічні сцени, в яких характерна для всього твору життєва достовірність органічно поєднана з яскравою видовищністю, здебільшого втрачають свою самодостатність і подаються так, що відтіняють чи увиразнюють і характери дійових осіб, і перипетії драматичного плину. Причому з кожним варіантом твору ця тенденція стає все відчутнішою і послідовнішою. Відтак певна композиційна громіздкість твору, яку ставили драматургові на карб і яка справді спершу давалася взнаки, поступово переборюється та обертається особливою невимушеністю в мистецькій подачі життєвого матеріалу, що дає змогу суттєво віддалитися від драматургічного схематизму. Тут можна говорити не лише про поглиблення реалізму у творчості драматурга, а й про певне передчуття новітніх художніх тенденцій. Провідний сюжетний мотив немов розчиняється в окремих натуралістично-окреслених сценах, перегук яких створює особливий сценічний настрій, атмосферу, близьку до імпресіоністичної. І яскраві та проникливі мовні партії провідних персонажів, і виписані з неабиякою майстерністю масові сцени, і передбачені ремарками пейзажі та інтер’єри не обмежуються етнографічно-побутовим колоритом, образність твору набуває соціально-психологічного обґрунтування і сягає ширших художніх обріїв.
П’єса Дай серцеві волю, заведе у неволю” вигідно відрізняється від драматургічних творів інших авторів цих років, зокрема В.Александрова За Неман іду”, Не ходи, Грицю, на вечорниці”, Ф.Заревича Боднарівна”, сюжетною основою яких є українські народні пісні. Твір М.Кропивницького позначений глибоким реалізмом з яскраво окресленим соціальним конфліктом та яскравим побутовим і мовним колоритом.
Здійснювана М.Кропивницьким режисура перших вистав у 1873-1874 та 1881-1882 роках у Харкові і Києві в трупах Александрова-Колюпанова та Г.Ашкаренка відбувалася за принципами реалістичної естетики, зорієнтованої на відтворення народного побуту і звичаїв майже у чистій натурі”. Саме на такі особливості вистави Дай серцеві волю, заведе у неволю” вказувала критика, зазначаючи: Многие сцены написаны правдиво и с знанием быта” [290]. Проте не лише п’єса, але й її постановки, здійснювані М.Кропивницьким, виходили за межі побутової окресленості.
Період становлення реалістичної національної драми й театру завершується 1882 роком, коли з’явилася в друку чергова версія п’єси Дай серцеві волю, заведе у неволю” і була заснована М.Кропивницьким у Єлисаветграді перша професійна українська театральна трупа. П’єса Дай серцеві волю” акумулювала в собі ту енергію, яка потужно заявила про себе з початку 80-х років. Обставини вимагали забезпечення театру національним репертуаром, який би захоплював глядачів і разом з тим відповідав новим художнім вимогам. Це спонукає драматургів до активної творчості. Мистецькі досягнення провідних діячів сцени другої половини ХІХ століття відбувалася під значним впливом п’єси Дай серцеві волю, заведе у неволю”. Мотиви цього твору можна простежити в п’єсах багатьох драматургів.
З п’єсою Дай серцеві волю, заведе у неволю” пов’язане утвердження реалізму в українській драматургії другої половини ХІХ століття, який не цурався романтичних традицій, художньо осягаючи суспільні процеси своєї доби.
Багатогранна поетика п’єси Дай серцеві волю, заведе у неволю” стимулювала розвиток багатьох жанрів в українській драматургії, насамперед соціально-побутової та соціально-психологічної драми, а також комедії, водевілю, трагедії (ці жанрові аспекти теж певною мірою відчутні в п’єсі). П’єса Дай серцеві волю” сприяла утвердженню в українській драматургії нових художньо-стильових засобів.
З часу опублікування, п’єса Дай серцеві волю, заведе у неволю” постійно входила до репертуару українських театральних колективів. Її виставляли трупи М.Кропивницького, М.Старицького, братів Тобілевичів, Г.Деркача, О.Суходольського, Д.Гайдамаки, О.Суслова, О.Колісниченка, М.Ярошенка, В.Грицая, С.Дякова, Ф.Левицького, І.Замичковського, Б.Оршанова, Л.Сабініна, П.Прохоровича та інших, які різними були за рівнем майстерності й обдарованістю артистів, але з демократичних позицій намагалися пропагувати українське мистецтво. Найвизначнішими ж театральними колективами, в яких працювали геніальні актори і режисери, були трупи М.Кропивницького, М.Старицького, братів Тобілевичів, які гастролювали у найрізноманітніших закутках і центральних містах Російської імперії і своїми національними спектаклями, до яких завжди належала і п’єса Дай серцеві волю, заведе у неволю”, пропагували мистецтво українського народу й відігравали визначну роль у політичному й мистецькому вихованні глядачів, які проникалися повагою до долі українського уярмленого народу, що віками чекав сподіваної волі. З приводу актуальності і політичної значимості вистав українських театральних колективів слушно зауважував один із театральних критиків молдавської газети Basarabia”, зазначаючи: все, что составляет собой разум и душу этого сильного народа, составляет для нас, молдаван, очень хороший пример для подражания, чтобы и мы, как и украинцы, находились в таких же условиях, а сейчас находимся на пути, ведущего к светлой жизни разума и красоты. Так будем брать пример с украинцев с тем, чтобы добиться пробуждения во всех областях” [291].
Демократизм, гуманізм, колоритні національні типи, барвиста мова, чарівні народні пісні, мальовничі декорації, глибоке і правдиве відтворення життя і побуту різних суспільних прошарків такі суттєві особливості вистав українського театру корифеїв, який здобував гучну славу. Визначну роль у цьому мистецькому процесі відігравала і п’єса Дай серцеві волю, заведе у неволю”, зокрема її опублікований у 1882 році текст, на виставах якого зросло і сформувалося чимало провідних українських артистів і режисерів, таких, як М.Кропивницький, М.Старицький, І.Карпенко-Карий, М.Заньковецька, М.Садовський, П.Саксаганський, Ф.Левицький, Л.Сабінін, М.Дікова та багато інших. Як режисер, найкраще втілював п’єсу Дай серцеві волю, заведе у неволю” її автор Марко Лукич Кропивницький, який прекрасно знав текст і до найдрібніших деталей розумів його підтекст, без чого, за висловом К.Станіславського, слову нечего делать на сцене” [292]. В.Немирович-Данченко називав підтекст другим планом вистави”. Філігранно володіючи підтекстом слова, М.Кропивницький від усіх артистів вимагав тонко розуміти доручену роль, невичерпну значимість слова, що й надавало можливість створювати повнокровні життєві образи-типи, які оволодівали не лише почуттями, але й серцями глядачів. Українська драматургія і театр другої половини ХІХ століття розвивалися в унісон з удосконаленням тексту і вистав п’єси Дай серцеві волю, заведе у неволю”.
Остаточний текст драми Дай серцеві волю, заведе у неволю” було опубліковано вже після смерті автора. Але не лише за часів театру корифеїв, а й значно пізніше п’єсу Дай серцеві волю, заведе у неволю” постійно виставляли театральні колективи.
Коли після революційних потрясінь за радянського режиму відбувається певна стабілізація життя й починає відроджуватися українське театральне мистецтво, драма Дай серцеві волю, заведе у неволю” привертає до себе увагу як літературознавців, так і театрознавців, а також і письменників. У нових умовах, коли ще бракувало визначних тогочасних драматургічних полотен, її текст і образну систему деякі письменники переробляють і пристосовують до комуністичної ідеології, основу якої складала класова боротьба. Приміром, А.Костриця у п’єсі Незаможник” (1925) зображує революцію як велику війну трудового народу з експлуататорами”. Одначе у цьому творі вплетені епізоди, які йдуть від класичної драми, зокрема від творчості М.Кропивницького і п’єси Дай серцеві волю, заведе у неволю”. Кохання куркуля Микити до незаможної Галі нагадує кохання сина старости Микити Гальчука до бідної дівчини-сироти Одарки Степаненкової з п’єси Дай серцеві волю, заведе у неволю”. Своєю жорстокістю куркуль Микита у творі А.Костриці значно перевищує Микиту Гальчука, який почав відчувати свою владу над односельчанами і намагався згубити лише свого суперника Семена Мельниченка. Куркуль Микита у п’єсі А.Костриці, щоб оволодіти Галею, вбиває її батька, матір і забирає її до лісу, де вона божеволіє. Драма Незаможник” далека від досконалості, але своїми деякими рисами вона завдячує відчутному впливу М.Кропивницького і, зокрема, його п’єси Дай серцеві волю, заведе у неволю”.
Вплив драматургії Марка Кропивницького і його драми Дай серцеві волю, заведе у неволю” дещо помітний і в п’єсі М.Куліша 97”, написаній у 1924 році. На це вказувала тогочасна критика. І.Дніпровський відзначав, що М.Куліш використав для своєї п’єси всі драматургічні досягнення старої драматургії і вміло й правдиво спаяв це в одну монументальну цілісність” [293].
Плідно навчалися майстерності у М.Кропивницького й такі українські драматурги, як І.Микитенко, Я.Мамонтов, І.Кочерга, твори яких перейняті волелюбними, гуманістичними ідеалами та наснажені фольклорною образністю і символікою, особливо відчутною у п’єсі „Свіччине весілля” (1930).
Мистецькі традиції корифеїв українського театру й М.Кропивницького зокрема, творчо продовжували і розвивали в радянську добу перш за все його представники, що були учнями М.Кропивницького: В.Василько, М.Заньковецька, І.Мар’яненко, Л.Мацієвська, М.Садовський, П.Саксаганський, які заклали основний підмурок реалістичного театру, його синкретичний характер, промовляючи до народу його добірною українською мовою й сприяючи її утвердженню та збереженню. Саме дякуючи таким ентузіастам, уже в перші роки становлення більшовицької влади в Україні вдалося заснувати у 1920 році театр ім. І.Я.Франка (художній керівник Гнат Юра), у 1922 театр „Березіль” (Лесь Курбас), 1922 театр ім. М.Заньковецької у Києві, дещо пізніше було засновано Одеський український театр (1926) й інші. Всі ці театральні колективи виставляли п’єсу „Дай серцеві волю, заведе у неволю” не лише в Україні, а й за її межами, зокрема в Москві, Ленінграді, Казані, Орську, Астрахані, Мінську, Тбілісі, Єревані, Баку тощо.
Скрізь глядачі захоплено сприймали виставу, а преса широко і схвально відгукувалася про неї, нерідко друкуючи глибокі й розгорнуті аналізи, що завершувалися вагомими й аргументованими висновками. Так газета „Горьковская правда”, за 1954 рік від 31 липня відзначила: „Пьеса классика украинской драматургии Марка Лукича Кропивницкого „Дай сердцу волю, заведет в неволю” одно из лучших, наиболее самобытных его произведений, рисующее жизнь крестьянства Украины в начале пореформеной поры. Эта драма наделена отзвуками крепостного права, показывает с глубоким сочувствием трудящихся крестьян, бедняков, бичует угнетателей народа”. Газета ж „Ворошиловская правда” за 1940 рік від 26 червня у відгукові на виставу п’єси „Дай серцеві волю, заведе у неволю” вважає її „подлинной народной мелодрамой”, секрет життєвості якої полягає „в ее народности, в глубокой правдивости характеров и основного конфликта”.
Довголітня життєвість п’єси „Дай серцеві волю, заведе у неволю” визначається тим, що у ній вдало сфокусовано творчі принципи М.Кропивницького драматурга, режисера і актора, які стали основою розвитку української драматургії і театру не лише другої половини ХІХ століття, а й наступних періодів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Одесский вестник. 1871, 14 листопада.
2. Южный край. 1882, 10 квітня.
3. Одесский вестник. 1883, 30 серпня (11 вересня).
4. Мирон [Франко Іван]. Збірник творів М.Л. Кропивницького // Зоря. 1883. № 13. С. 217-218.
5. Франко Іван. Про театр і драматургію. Вибрані статті, рецензії та висловлювання. К.: Ін-т сусп. наук, 1957. С. 110. 240 с.
6. Петров Н.И. Очерки истории украинской литературы XIX столетия. К.: 1884. С. 418. 473 с.
7. Б-в Євг. [Борисов Євген]. Малорусская драматическая литература // Заграничный вестник. 1883. Т. 4. С. 528-535.
8. Комарь М. [Комаров М.Ф.]. Збірник творів М.Л. Кропивницького // Зоря. 1887. № 7. С. 133.
9. С.Р. (Я.Веселовский). Украина в произведениях ея новейших писателей // Неделя. 1884. № 8. С. 269-271.
10. Шрам К. [Іващенко К.А.]. Украинская деревня по произведениям гг. Старицкого и Кропивницкого // Степь. 1886. С. 276.
11. Огоновскій Омелян. Исторія литературы руской. Ч. 2 Львів, 1889. С. 857 858. 960 с.
12. Вороний Микола Кіндратович. Театр і драма: Збірка статей. К.: Мистецтво, 1989. С. 105. 408 с.
13. Там само С. 103.
14. Мордовцев Д. Нечто из новой Украины // Новости. 1890, 13 (25) квітня.
15. Катранов В. О малорусской драме (Опыт краткой истории развития малорусской драматической литературы и общий разбор последних крупнейших и лучших ея образцов). Одесса, 1899. 64 с.
16. Україна. 1907. Т. 4 (жовтень). С. 53.
17. Україна. 1907. Т. 4 (листопад, грудень). С. 342.
18. Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. Львів, 1910. С. 202. 444 с.
19. Там само. С. 271.
20. Там само. С. 272.
21. Там само. С. 272.
22. Там само. С. 273.
23. Антонович Д. Триста років українського театру (1619-1919). Прага, 1925. С. 134. 273 с
24. Там само. С. 80.
25. Там само. С. 155.
26. Дорошкевич О. Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) // Тобілевич І. Вибрані твори. К., 1925. С. 39. 190 с.
27. Там само. С. 21.
28. Життя і знання. Львів, 1935. С. 123.
29. Мамонтов Я. Драматургія І.К.Тобілевича // Тобілевич Іван (Карпенко-Карий). Твори: В 6 т. / Держвидав України. К., 1931. Т. 6. С. 167. 289 с.
30. Там само. С. 168.
31. Рулін П. Життя і творчість М.Л.Кропивницького // Кропивницький М. Твори: В 7 т. / Держвидав України. К., 1929. Т. 1. 297 с.
32. Там само. С. 121.
33. Літературна критика. 1940. №. 5.
34. Комуніст. 1940, 9 травня.
35. Літературна газета. 1940, 4 травня.
36. Возняк М. В єднанні з народом Наддніпрянщини // Марко Лукич Кропивницький: Зб. статей, спогадів і матеріалів. К.: Мистецтво. 1955. 532 с.
37. Дурилін С.М. Творча єдність: З історії українсько-російських театральних зв’язків. К.: Держ. вид-во образотворчого мистецтва і муз. літ., 1957. 173 с.
38. Йосипенко М. Марко Лукич Кропивницький. К.: Держ. вид-во образотворчого мистецтва і муз. літ. УРСР, 1958. 323 с.
39. Киричок Петро. Марко Кропивницький. К.: Дніпро, 1968. 142 с.; Киричок П.М. Марко Кропивницький. К.: Дніпро, 1985. 150 с.
40. Куриленко Й. Класик української драматургії // Марко Лукич Кропивницький: Зб. статей, спогадів і матеріалів. К.: Мистецтво. 1955. 532 с.
41. Левченко М.О. На півдні. Одеса, 1959.
42. Мар’яненко І.О. Минуле українського театру. К.: Мистецтво, 1958. 180 с.
43. Мороз З.П. Українська драматургія і театр другої половини ХІХ століття. К.: Радянська школа, 1950. 78 с.; Мороз З.П. Проблеми конфлікту в драматургії. Нариси з історії української реалістичної драми другої половини ХІХ ст. К.: Радянський письменник, 1961. 457 с.; Мороз З.П. На позиціях народності: У 2 т. / Дніпро. К., 1971. Т. 1. 419 с. Т. 2. 480 с.
44. Перепелиця П.П. Примітки та коментарі // Кропивницький М.Л. Твори: У 6 т. / Держ. вид-во художньої літератури. К., 1958. Т. 1. 573 с.
45. Пільгук І.І. Життя і творчість М.Л.Кропивницького // Кропивницький М.Л. Твори: В 6 т. / Держ. вид-во художньої літератури. К., 1958. Т. 1. 573 с.
46. Смоленчук М.К. Марко Кропивницький і його рідний край. К.: Мистецтво, 1971. 75 с.
47. Ставицький О.Ф. Марко Лукич Кропивницький // Кропивницький М.Л. Вибрані твори. К.: Дніпро, 1965. 455 с.; 1967. 512 с.
48. Киричек П.М. Украинская драматургия 60-х начала 80-х годов XIX века. Проблема художественного мастерства в связи с творческой практикой писателей: Автореф.дис... д-ра филол.наук: 10.01.03 / Киевский гос. ун-т им. Т.Г.Шевченко. Киев., 1988. 53 с.
49. Куриленко Й. Класик української драматургії // Марко Лукич Кропивницький: Зб. статей, спогадів і матеріалів. К.: Мистецтво. 1955. С. 114. 532 с.
50. Гаврилюк С.В. Проблема психології селянина та християнської моралі у драматургії Марка Кропивницького: Автореф.дис канд. філол. наук: 10.01.01 / Київський ун-т ім. Т.Г.Шевченка. К., 1995. 24 с.
51. Кропивницький В.М. Із сімейної хроніки Марка Кропивницького (Спогади про батька). К.: Мистецтво, 1968. 211 с.
52. Мороз З.П. Кропивницький М.Л. // Історія української літератури: У 2 т. / Вид-во академії наук Української РСР. К., 1954. Т. 1. 726 с.; Стеценко Л.Ф. М.Л.Кропивницький // Історія української літератури: У 8 т. / Наукова думка. К., 1969. Т. 4. Кн. 2.: Література 70-90-х років ХІХ ст. 448 с.
53. Історія української літератури 70-90-х років ХІХ ст.: У 2 т.: Підручник для студентів філол. спец. вищ. навч. закладів / Логос. К., 1999. Т. 1. С. 545-546. 614 с.
54. Дем’янівська Л.С. Марко Кропивницький // Історія української літератури 70-90-х років ХІХ ст.: У 2 т.: Підручник для студентів філол. спец. вищ. навч. закладів / Логос. К., 1999. Т. 1. С. 545-546. 614 с.; Мороз Л.З. Марко Кропивницький // Історія української літератури ХІХ століття: У 3 кн. / Либідь. К., 1997. Кн. 3. С. 386. 432 с.
55. Чижевський Д.І. Історія української літератури. К.: Видавничий центр Академія”, 2003. С. 548-549. 568 с.
56. Новиков А.О. Слобожанський драматичний театр. Нариси історії. Харків: ХДПУ, 2002. 109 с.
57. Новиков А.О. Марко Кропивницький і Харківщина. Розвідки, гіпотези, документи. Харків: Майдан, 2000. С. 3. 184 с.
58. Кропивницький Марко. Твори: В 6 т. / Держ. вид-во художньої літератури. К., 1960. Т. 6. С. 170-171. 671 с.
59. Там само. С. 167.
60. Там само. С. 509.
61. Там само. С. 387.
62. Там само. С. 205.
63. Там само. С. 216.
64. Кониський О. Український націоналізм // Правда. 1875. Ч. 14. С. 567-572.
65. Йосипенко М. Марко Лукич Кропивницький. К.: Держ. вид-во образотворчого мистецтва і муз. літ. УРСР, 1958. С. 27. 323 с.
66. Кропивницький Марко. Твори: В 6 т. / Держ. вид-во художньої літератури. К., 1960. Т. 6. С. 242. 671 с.
67. Там само. С. 312.
68. Там само. С. 318-319.
69. Там само. С. 246-247.
70. Радянське літературознавство. 1976. № 6. С. 45.
71. Кропивницький Марко. Твори: В 6 т. / Держ. вид-во художньої літератури. К., 1960. Т. 6. С. 149-150. 671 с.
72. Там само. Т. 1. С. 458.
73. Там само. Т. 6. С. 255-256.
74. Там само. С. 503.
75. Там само. С. 320.
76. Там само. С. 565.
77. Там само. С. 513.
78. Там само. С. 516.
79. Йосипенко М. Марко Лукич Кропивницький. К.: Держ. вид-во образотворчого мистецтва і муз. літ. УРСР, 1958. С. 254. 323 с.
80. Новиков А.О. Марко Кропивницький і Харківщина. Розвідки, гіпотези, документи. Харків: Майдан, 2000. 184 с.
81. Там само. С. 163.
82. Кропивницький Марко. Твори: В 6 т. / Держ. вид-во художньої літератури. К., 1960. Т. 6. С. 515-516. 671 с.
83. Сводка центральных сведений по городу Харькову // Центральний державний історичний архів МВС у Москві. Справа особл. відділу департаменту поліції. № 634, 1907. С. 5.
84. Кропивницький Марко. Твори: В 6 т. / Держ. вид-во художньої літератури. К., 1960. Т. 6. С. 494. 671 с.
85. Там само. С. 494.
86. Там само. С. 328.
87. Там само. С. 138.
88. Там само. С. 138.
89. Там само. С. 551.
90. Там само. С. 552.
91. Там само. С. 566.
92. Кропивницький Марко. Твори: В 6 т. / Держ. вид-во художньої літератури. К., 1959. Т. 3. С. 142. 355 с.
93. Кропивницький Марко. Твори: В 6 т. / Держ. вид-во художньої літератури. К., 1959. Т. 4. С. 213. 378 с.
94. Кропивницький Марко. Твори: В 6 т. / Держ. вид-во художньої літератури. К., 1960. Т. 6. С. 532. 671 с.
95. Там само. С. 246.
96. Там само. С. 335.
97. Там само. С. 409.
98. Там само. С. 497.
99. Там само. С. 544.
100. Там само. С. 557.
101. Там само. С. 57.
102. Киричок П.М. Марко Кропивницький. К.: Дніпро, 1985. С. 49. 150 с.
103. Там само. С. 48-49.
104. Гоголь Н.В. Собр. соч.: В 6 т. / Гослитиздат. М., 1959. Т. 3. С. 133. 332с.
105. Кропивницький Марко. Твори: В 6 т. / Держ. вид-во художньої літератури. К., 1960. Т. 6. С. 397. 671 с.
106. Там само. С. 534.
107. Там само. С. 433.
108. Суворин А.С. Хохлы и хохлушки. СПб: Тип. А.С.Суворина, 1907. С. 1-3. 114 с.
109. Крымский вестник, 1896 від 10 січня.
110. Кропивницький Марко. Твори: В 6 т. / Держ. вид-во художньої літератури. К., 1960. Т. 6. С. 477. 671 с.
111. Там само. Т. 4. С. 559. 378 с.
112. Стенограма урочистого пленуму, присвяченого 125-річчю з дня народження Марка Лукича Кропивницького. К.: Ротатотний цех УТТ, 1967. С. 6. 120 с.
113. Там само. С. 7.
114. Там само. С. 6.
115. Кропивницький Марко. Твори: В 6 т. / Держ. вид-во художньої літератури. К., 1960. Т. 6. С. 295. 671 с.
116.