ПОЕТИКА СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ: ОСОБЛИВОСТІ “НОВОЇ ХВИЛІ” : Поэтика СОВРЕМЕННОЙ УКРАИНСКОЙ ПРОЗЫ: ОСОБЕННОСТИ "НОВОЙ ВОЛНЫ"



  • Назва:
  • ПОЕТИКА СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ: ОСОБЛИВОСТІ “НОВОЇ ХВИЛІ”
  • Альтернативное название:
  • Поэтика СОВРЕМЕННОЙ УКРАИНСКОЙ ПРОЗЫ: ОСОБЕННОСТИ "НОВОЙ ВОЛНЫ"
  • Кількість сторінок:
  • 214
  • ВНЗ:
  • ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. І.І. МЕЧНИКОВА
  • Рік захисту:
  • 2002
  • Короткий опис:
  • ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    ІМ. І.І. МЕЧНИКОВА

    На правах рукопису





    ШЕВЧЕНКО Тетяна Миколаївна
    УДК 821.161.2 3.02.” 199”


    ПОЕТИКА СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРОЗИ:
    ОСОБЛИВОСТІ НОВОЇ ХВИЛІ”


    10.01.01 Українська література

    Д и с е р т а ц і я
    на здобуття наукового ступеня
    кандидата філологічних наук



    Науковий керівник
    САЄНКО Валентина Павлівна,
    кандидат філологічних наук,
    доцент

    Одеса-2002








    ЗМІСТ



    ВСТУП 1
    Розділ перший. МОДЕРНО-ПОСТМОДЕРНИЙ ДИСКУРС 9
    1.1. Модернізм / постмодернізм: сучасні теоретичні підходи 9
    1.2. Стан вивченості питань поетики сучасної української прози 30
    Розділ другий. ЖАНРОВО-ВИДОВІ ВАРІАЦІЇ В СУЧАСНІЙ
    УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ 48
    2.1. Сучасна українська новелістика: розмаїття й еклектизм
    естетичних почерків 50
    2.2. Модифікації романних форм 95
    Розділ третій. ПОЛІФОНІЗМ СУЧАСНОЇ ПРОЗИ 153
    3.1. Якості поетики композиції 153
    3.2. Особливості нарації в сучасній українській прозі 172
    ВИСНОВКИ 191
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 196
    ДОДАТКИ 215









    ВСТУП



    Актуальність дослідження. Беззаперечно важливою у колі сучасних літературознавчих проблем є проблема специфіки сучасної української культури. Літературний процес України к. ХХ ст. як феномен культури, її нова сторінка, що складалася на межі тисячоліть і не стала віддаленою історією, відзначаючись невстояністю тенденцій, котрі виражають пошукові напрямки, що йдуть урізнобіч і характеризують нову хвилю”, потребує наукового осмислення. В сучасному українському літературознавстві вкорінилася думка про нову хвилю” і постмодернізм” як наукові поняття-синоніми. Новою хвилею” спершу називали в к.80-х рр. на поч.90-х рр. літературу, яка опонувала радянській (Н.Білоцерківець, Т.Денисова, М.Жулинський, В.Фащенко та ін.). Услід за цим постала назва цілого напряму постмодернізм, яким було означено інший (порівняно з попереднім) тип культури. Та і в останніх літературознавчих публікаціях вислів нова хвиля” активно вживається[73, 4], позначаючи масив творів, різноманітних за своєю проблематикою, так чи інакше заперечуючий літературу соцреалізму і радянську епоху в цілому, покликаний подолати естетичні та життєві стереотипи. Це мистецтво, яке характеризується конґломератом стилів та тенденцій, яке саме по собі потребує нетрадиційного аналізу, творчого застосування звичних теоретичних постулатів. Як показав спеціальний аналіз постмодерністських текстів, що складають головний комплекс творів у сучасній українській літературі, дана культурна епоха органічно виросла з попередніх надбань українського мистецтва, що є предметом історії літератури.
    І хоч розробка теми постмодернізму в українській і зарубіжній філології наблизили літературознавство до розв’язання цієї важливої проблеми, але через ряд причин вона все ще залишається невирішеною. Не знімається питання оцінки й осмислення як самих проблемних питань, що їх висуває ситуація постмодернізму, так і вихідних принципів для їх постановки в широкому і вужчому значеннях і контекстах. Опанувати сталі і змінні координати цього процесу справді актуальна наукова проблема, що вимагає,з одного боку, теоретичного опертя, а з другого адекватних методик літературознавчого дослідження, здатних уловити дух сьогочасної літератури, її особливості і прямування. І хоч є добрий фундамент, явлений у працях І. Бондаря-Терещенка, Т. Гундорової, Т. Денисової, Н. Зборовської, С. Квіта, М. Павлишина, Ю. Шереха та інших, та ера пошуків і сумнівів триває, тому вкрай необхідною є справа систематизації великого потоку сучасної прози, що вимагає серйозних зусиль. Вирішення заявленої теми дисертаційної роботи вимагало вивчення чималої кількості текстів на сучасному науковому рівні, на основі яких запропоновано в роботі, що реферується, варіант концепції нової хвилі” на матеріалі аналізу художньої своєрідності української прози. Дослідження поетики постмодерністських творів важливий і вельми потрібний аспект сучасного літературознавства. В першу чергу інтерес становили такі аспекти поетики, як функціонування родово-жанрових моделей сучасної української прози, репрезентованої багатьма іменами і творчими школами, до яких можуть бути застосовані нестандартні виміри художніх потенцій.
    Головна думка дослідження довести, не роздвоюючись між минулим і сучасним, і не протиставляючи одне одному, що постмодерністський підхід не руйнує і аж ніяк не деморалізує культурний феномен. Він знімає стереотипи зі звичних підходів до сприймаючої свідомості. Цим зумовлено рішучу потребу без упереджень подивитися на це нетрадиційне явище завершального етапу ХХ ст. з позицій системного його осягнення і передусім у сфері поетики. Актуальним є дослідження розмаїтості й осучаснення стилів, жанрово-видової та родово-видо-вої дифузії, генологічного взаємопроникнення, змін класичних форм мистецтва прози: сюжету, характеротворення,зображально-виражальної пластики, модифіка- ції інтелектуального і філософського начал тощо. Системне вивчення романістики і новелістики В.Шевчука, Ю.Андруховича, Л.Кононовича, О.Забужко, О.Ульянен- ка, Є.Пашковського, Б.Нечерди, В.Даниленка, Є.Кононенко, Ю.Винничука, Ю.Покальчука, В.Медведя, що представляють динаміку української літератури в напрямку змістовно-формального оновлення письма, переборюють тематичну неповноту попередньої літератури, виявляють прагнення до розкутості і новизни ситуацій та образів, є тим важливим завданням, звернення і розв’язання якого обґрунтовують актуальність даного дослідження.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася протягом 1997-2000 років (спершу на кафедрі літератури ХХ віку, перейменованій пізніше у кафедру новітньої літератури та журналістики Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова) згідно з плановою науковою роботою, присвяченою проблемам жанрології в українській і російській літературах ХХ ст., що координувалася Інститутом літератури ім. Т. Шевченка НАН України (номер державної реєстрації 0186613058). Тема даної роботи затверджена науковою радою НАН України з проблеми Класична спадщина та сучасна художня література” від 15 червня 2000 р. (протокол № 2).
    Мета і завдання дослідження. Провідною метою даної дисертації є визначення головних концептів розвитку сучасної української прози, на підмурівку яких колективними зусиллями буде можна вибудувати й обґрунтувати концепцію постмодернізму як типу культури, посталого на межі тисячоліть, і специфічної літературної ситуації кінця ХХ ст., а також виявлення прикметних властивостей поетики сучасних новелістики і романістики. Розробка аспектів велася з урахуванням досвіду сучасного критико-літературознавчого дискурсу, на підставі студіювання безпосередніх джерел інформації, що дають уявлення про доволі широку шкалу суджень учених і безпосередніх учасників літературного процесу к.ХХ в.
    Реалізація даної мети спонукала дисертанта до таких завдань:
    обґрунтувати інноваційні зрушення в культурно-стилістичній епосі як епосі постмодерністського дискурсу, позначеного пошуковістю й експериментальністю в сфері репрезентативних новел і романів;
    осмислити здобутки історико-літературознавчих і теоретичних підходів до понять модернізм”, постмодернізм”, їх взаємодія; схарактеризувати рівень розробленості і функціонування цих літературознавчих категорій в історії питання й теорії літератури на даний час;
    проаналізувати стан вивченості питань поетики сучасної прози, головним чином за матеріалами новітніх публікацій як історико-літературознавчого, так і критичного характеру;
    обґрунтувати необхідність вироблення власної класифікації різновидів новітньої української прози, в першу чергу головних її форм роману і новели. На прикладі цих форм, які є мобільними, рухомими в перехідну епоху, осмислити посутні якості поліморфної природи сучасних зразків прози, збудованих на полістилістиці та міжжанровій дифузії, міжродовому взаємопроникненні, жанровій інтеґрації і диференціації;
    зважаючи на той факт, що сучасне літературознавство розрізняє традиційний твір і постмодерністський текст, в якому поліморфні елементи існують не тільки на рівні жанру (в традиційному розумінні), а й на рівні мікропоетики, образної системи, де здійснюється не просте обігрування відомого матеріалу”, а складається метамова,то важливим завданням дослідження постав аналіз іманентної текстової структури, адже головне не що” і не про що” йдеться в творі, а як він конструюється, за якими” естетичними законами його змодельовано;
    спеціально вивчити особливості композиції прозових систем і окремих творів, що проливає світло на грані поетики сучасної прози;
    простежити наративні особливості постмодерністських текстів, яким поки що не так багато відведено місця в сучасному літературознавстві.
    Відповідно до мети і завдань дослідження здійснювалося за допомогою різних літературознавчих методів: від класичного філологічного коментаря, запровадженого академіком В. Перетцем на початку століття, до культурно-історичного методу й герменевтичного аналізу окремого тексту і структуралізму, об’єднаних під дахом системного підходу і спеціальною методикою інтерпретаційною логікою постмодернізму: належно презентовані факти в їхній достатній повноті промовляють самі, самі себе інтерпретують”, тобто самі в собі цю інтерпретацію містять. І, може, лише так можна уникнути того майже неминучого тиску на них, котрий уже заанґажованість, отже, необ’єктивність”[195,109].
    Підтвердити доцільність саме такої конкретної методологічної системи слід і поважним міркуванням та арґументацією В.Дончика з роботи Про історію літератури, якої досі не було”: Іван Дзюба в статті-передмові до книжки Марка Пав-. лишина Канон та іконостас” зазначає, що павлишинський постмодернізм” передбачає використання різних методик у певних межах, кожної у своїй компетенції, без абсолютизації жодного з них, за умов взаємної корекції”, що автор передусім читає текст”, а не наводить на нього снайперський приціл чергового методу”,що вже потім, після читання вишукуються константи твору, виношується стратегія інтерпретації і ніби сам собою народжується модус викладу, починає звучати оркестр прийомів критичного акту” [70, 14].
    Об’єкт і предмет дисертації. Об’єктом є проза нової хвилі” з прикметними для неї розмаїттям творчих ініціатив у сфері новелістики і романістики, різних мистецьких почерків, починаючи від Ю. Андруховича до В.Шевчука, а предметом особливості поетики (жанрові форми, композиція, нараційна специфіка, що є важливими структуроутворюючими компонентами художньої своєрідності творів). До аналізу залучено вагому кількість прозових текстів різних жанрів, опублікованих у журналах та виданих окремими книжками. Спеціально зіставлено ряд творів і в журнальному варіанті, і виданих окремо. Простудійовано антології Тексти”, Квіти в темній кімнаті”, Вечеря на дванадцять персон”, Опудало”, Десять українських прозаїків”, На добранок, міленіум”, Іменник”, українська періодика 90-х рр., у першу чергу публікації в журналах Сучасність”, Дніпро”, Дзвін”, Кур’єр Кривбасу”, Вітчизна”, Світо-вид”, Березіль”, Art-line”, Основа”, Українська культура”,інші джерела. Таким чином відібрано і вивчено найпоказовіші постмодерні твори (8 романів і 35 новел) в сучасній українській прозі.
    Наукова новизна результатів дослідження полягає передусім у тому, що в ньому:
    прозові твори 90-х років (понад 40 текстів) уперше систематизовано і проаналізовано як цілісне явище сучасної літератури, яке розвивається за своїми внутрішніми і ситуативними законами, як прояв видозміненої культурно-стилістичної епохи;
    уперше здійснено спробу аналізу нової хвилі”, в якій твори об’єднані не тільки схожими ідеями, іронічною тональністю, спрямованою проти радянської культури, тоталітарної в своїй основі. Вперше, сміємо думати, твори подаються не вроздріб, не в стилі окремої монади, не відрубно, а як певна естетична система, прикметна для літературного процесу сучасності, що буквально дихає” актуальними проблемами гуманітарної аури нації, що складає суть сьогочасної української культури, її піднесення, злами і суперечливі процеси;
    нові акценти вимагали чималої праці як над кожним текстом зосібна, так і комплексного аналізу родово-жанрового прямування сучасної прози, її оригінальності, що контекстуально зв’язана із загальними парадиґмами естетичного розвитку кінця ХХ ст.;
    вироблено загальну робочу класифікацію прози, котра дає змогу побачити й узагальнити як неповторність кожного твору, так і спільність у несхожих текстах, відшукати стрижневі якості стильового розмаїття, нетрафаретної реакції на досьогочасні табу, що маніфестують дисонансні стани особистості на тлі суспільних змагань;
    апробована постмодерністська методологія і до окремих текстів, і до прозаїчних систем,що дало змогу дійти висновку про універсальну модель поліморфного типу творів з множинністю підходів до об’єктів зображення і вираження та естетичних оцінок світу;
    посутньо доповнені самостійним літературознавчим дослідженням наявні класифікації новелістичної творчості, що побутують у сучасній україністиці (Н.Герасименко, В. Даниленка, В.Фащенка, В.Шевчука). Крім того, на матеріалі різноґатункових авторських моделей малих і великих жанрів додано відтінків до сучасного знання про специфіку постмодерністського тексту;
    вивчено зрушення в плані композиційного і наративного текстового моделювання;
    зроблено концептуальні висновки про художню вартісність вітчизняного літературного постмодернізму з його посттоталітарними та постколоніальними інтенціями в аспектах національної ідентичності на тлі культурної парадиґми ХХ ст.;
    ряд текстів 90-х рр. отримав у дисертації перше чи одне з перших наукових студіювань, серед яких аналіз новел Є. Кононенко, Ю. Винничука, Ю. Покальчука, романів Л.Кононовича і Б. Нечерди та інших.
    Теоретико-методологічні засади дослідження заґрунтовані на концепціях та ідеях багатьох вітчизняних і зарубіжних вчених. У процесі осмислення руху сучасної новелістики та романістики та її естетичних констант особливо плідним було звернення до праць В. Фащенка і С. Павличко, Г. Клочека і М. Кодака, М. Бахтіна й І.Ільїна, М. Жулинського і Т. Гундорової, С. Квіта й Є. Барана, Н. Зборовської і М. Павлишина, В.Дончика й Ю. Шереха. Втілений у дисертації підхід до прози постмодерністського типу певним чином суголосний концептуально вагомим судженням культурологів і філософів про українську художню ментальність, що належать Г. Сковороді й І. Франку, Лесі Українці і С. Єфремову, Д. Чижевському і В. Домонтовичу, О. Білецькому і М. Наєнку та ін.
    Апробація роботи. Наукові наслідки роботи обговорювалися на засіданнях кафедри літератури ХХ ст., а також новітньої літератури і журналістики Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова. Зміст дисертації та результати дослідження доповідалися на наукових конференціях різного рівня: Поетика художнього тексту” (Херсон, 1996), Культурно-історичні, соціальні та правові аспекти державотворення в Україні” (Одеса, 1996),Роди і жанри літератури” (Одеса, 1997; 2001), Біблія і світова література”(Чернівці, 1999), на звітній науковій конференції викладачів Одеського національного університету (грудень 1999), Шістдесятництво ХХ століття як літературне явище” (Дніпропетровськ, 2000), конференції, присвяченій пам’яті лауреата державної премії ім. Т.Г.Шевченка, доктора філологічних наук, професора В.В.Фащенка (Одеса, 2000), на науковому семінарі Література постмодернізму” (Одеса, 2001), наукових читаннях Постмодернізм як проблема в історії художньої літератури” (Київ, 2002). Здебільшого вони опубліковані у матеріалах конференцій, збірниках.
    Практичне значення результатів дослідження. Матеріали дисертації можуть бути використані при викладанні вузівських курсів Історія української літератури ХХ століття”, Сучасна українська література”, курсу теорії літератури, спецкурсів і спецсемінарів, присвячених новій хвилі” в українській літературі, контекстуальним зв’язкам української літератури з іншими європейськими культурами. Дослідження становитиме інтерес як для наступних студій, спрямованих на ґрунтовне дослідження українського мистецтва на зламі епох, так і для спеціалістів, які зможуть застосувати спостереження з даної теми у своїх лекційних курсах та майбутніх книгах, під час вивчення сучасної літератури в середній школі.
    Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (6 підрозділів), висновків, списку використаних джерел і додатків. Обсяг роботи викладений на 195 сторінках. Бібліографія нараховує 257 позицій.
    Публікації. Основні положення дисертації були викладені в таких статтях:
    1) Своєрідність імен героїв у романі Л.Кононовича Я, зомбі”// Проблеми сучасного літературознавства. Вип. 3. Одеса: Маяк, 1999. С. 257-269;
    2) Жанрова своєрідність твору Стежка в траві” Валерія Шевчука //Актуальні проблеми літературознавства. Том 7. Дніпропетровськ: Навчальна книга, 2000. С. 82-88;
    3) Валерій Шевчук і житомирська школа сучасної прози //Актуальні проблеми літературознавства. Том 8. Дніпропетровськ: Навчальна книга, 2000. С. 109-177;
    4) Поетика новели Юрія Покальчука Скрипка”// Проблеми сучасного літературознавства. Зб. наукових праць. Вип.7. Одеса: Маяк, 2001. С. 217-224;
    5)Жанрові особливості Польових досліджень з українського сексу” Оксани Забужко // Історико-літературний журнал. Одеса: Астропринт, 2002. № 7. С.134-144.
    Додаткові публікації:
    1) Філософсько-теологічні аспекти роману О. Ульяненка Сталінка” // Біблія і культура. Т.1 Чернівці: Рута, 2000. С. 122-125;
    2) Екзистенційні елементи в романі Л.Кононовича Я, зомбі”//Актуальні проблеми політики. Зб. наукових праць. Вип. 3-4.Одеса: Астропринт,1998. С.296-300;
    3) Поліфонізм новелістичної творчості Володимира Даниленка: аспекти поетики // Діалог душ. Зб. наукових статей за матеріалами конференції, присвяченої пам’яті професора В.В. Фащенка. Одеса: Астропринт, 2001. С.162-170;
    4)Доля особистості в пострадянській системі за романом Л.Кононовича Я, зомбі” // Культурно-історичні, соціальні та правові аспекти державотворення в Україні. Частина ІІ. Одеса, 1999. С.88-90;
    5)Поетика назви роману Л.Кононовича Я, зомбі” // Поетика художнього тексту. Матеріали доповідей і повідомлень. Київ-Херсон, 1996. С. 505-506.
  • Список літератури:
  • ВИСНОВКИ



    У результаті проведеного дослідження, представленого в дисертаційній роботі, зроблено такі концептуальні висновки про складну специфічність нової хвилі” як третього етапу історії української літератури ХХ ст. на підставі вивчення особливостей її поетики: постмодерна література активізувала духовне життя України розширенням функцій мистецтва, парадоксом безідеологічності і гранично напруженими стосунками між каноном (традицією) і новоявленим світоглядом, який перебуває в стані формування, що позначилося на метамові сучасної прозової творчості. Прозою, за слушним твердженням О. Забужко, одне суспільство інформує про себе інше, розвинена проза дитя громадянського суспільства” на відміну від поезії, яку творить мова, найпрямішим і найбезпосереднішим чином, а мова це свого роду природна п’ята стихія”, неконтрольована й безприродна, і тому, навіть умираючи, може народжувати поетів масштабу Стуса” [76, 257]. На основі аналізу постмодерністських текстів виділено такі риси української прози 90-х рр. у теоретичному й історико-літературному осмисленні:
    1. Невизначеність, амбівалентність, неможливість (і непотрібність) чітких дефініцій, фраґментарність суджень, особливі самозосередженість і самозаглибленість, дискретне світосприйняття, іронічність та іронія як провідне начало;
    2. Еклектизм і синкретизм як принципові естетичні домінанти: а) деканонізація попередньої культурної традиції, синтез масового й елітарного, чітка межа між масовою й елітарною літературою; б) зміщення марґінального і центрального в тексті, їх взаємозамінюваність, текст як палімпсест (змішування жанрів), багаторівнева організація текстів; в) філологічні експерименти: попередня культурна традиція як будівельний матеріал (постмодерністське цитування, самоцитування, колаж, стильові ігри, поліваріантність стилів, пародія, переосмислення творів минулого); г) наявність опозицій гра серйозне, верх низ або намагання уникнути вибору між грою і серйозним; карнавальне світовідчуття, грайливість, метафізика” маски; ґ) у постмодерному художньому творі час перетворюється на простір тексту, тобто різночасові історичні шари, що актуалізуються фактографічними і стильовими алюзіями та ремінісценціями, одночасно проектуються в точку площину тут” і тепер” авторської свідомості, а відповідно простору художнього тексту, що розгортається в синхронному зрізі.
    3. Особлива мова творів: відкритий простір народні і діалектні інґредієнти, суржик, нетабуйованість використання жаргону, діалекту, арґо, мета яких показати мовлення різних соціальних груп, у тому числі і позасоціального типу, продемонструвати урбаністичний простір і представити монологічний модус особистості всупереч клішованій, вивіреній мові персонажів у радянських творах [Див. 198, 54-55]; стильова гетерогенність (провокування, оживлення неправильностей”, накладання інтеліґентного мовлення і суржика, безабзацний синтаксис).
    4. Неоміфологізм. Мова йде про так звану вторинну міфологізацію. Сучасний міф являє собою вторинну семіологічну систему, тобто створюється на основі вже існуючої послідовності знаків. Структуру міфа можна представити таким чином: означаюче означуване знак. Але система ця створюється на основі радянських архетипів. У такий спосіб знак першої системи стає лише означаючим у іншій. У міфі наявні дві семіотичні системи, з котрих одна (мовна) постає вбудованою в іншу постмодерністську.
    Спираючись на існуючі ідеї про феномен сучасної української літератури, спеціально проаналізовано динаміку новелістичних і романічних форм, маніфестуючих специфіку нової хвилі”, в якій зійшлися зусилля різних літературних поколінь активно діючих шістдесятників і дев’яностиків, європеїстів” і ґрунтівників”, метрів і новобранців культури сучасності. Запропонований підхід до жанрово-видових варіацій в сфері новелістики і романістики дав змогу авторові викласти концепцію еволюції малих і великих форм на сучасному етапі розвитку літератури і застосувати її до конкретного і доволі широкого матеріалу, його систематизації і доказу повновартісності сучасної української прози, а також самобутності поетологічних зрушень, посталих на межі деканонізації та оновлення сфери художності (зокрема, шляхом аналізу таких граней поетики, як композиція і форми оповіді).
    У реферованому дослідженні запропоновано свій варіант класифікацій модифікованих новелістики і романістики, контекстуальне вивчення жанрової моделі поліморфічного твору, прикметної не лише типологічною схожістю, але й індивідуальною розбіжністю як у підборі та поєднанні жанрових складників та оперуванні і грі з ними, так і в плані прикладного моделювання текстів за універсальними й оригінальними правилами компонування частини в ціле (художню систему), часово-просторової організації, зовнішньої і внутрішньої композиції, різних дискурсивних пошуків, спрямованих на осягнення двох типів наративної політики: бути чи не бути авторові в текстах і яким бути (в позиції позазнаходження”, за М. Бахтіним, чи активного співучасника подій і різних модулів вираження авторської свідомості та варіації її взаємодії з героєвою). Отже, новітня мала проза зосереджує увагу і на психологічній заглибленості, і на сучасному засвоєнні традицій, зокрема реанімації давнішого потоку свідомості” і пошуках його нових форм та структур. Частіше вживаними стали форми інтелектуальної і психологічної новели інтравертного типу з психоаналітичним планом, де фігурують герої низькі”, не ідеальні, а навіть позасоціального штибу. Сучасній новелістиці властиві як розмаїття стилів, так і цікаві жанрові контамінації. І хоча, на думку багатьох дослідників (Є. Баран, М. Слабошпицький, В.Шевчук, Г.Штонь), домінуючим у нас залишився роман, не варто категорично стверджувати, що успіхи української новелістики в минулому” [14, 6], бо як жанр, наближений до лірики, новела найкраще надавалася до самовираження української душі, рефлексуючої, веселої чи сумної” [53, 14]. За питомістю різноманітних модифікацій сучасна новелістика нагадує яскравий спалах творчих можливостей жанру, що припав на 20-ті роки ХХ ст., коли оповідні короткі форми набули інноваційного звучання і читабельності в двох вимірах елітарному і масовому чи схрещеному їх варіанті. Доволі широка шкала новаторських пошуків у царині новели, спостережена в сучасній українській літературі, безперервно видозмінюється, обростаючи індивідуальними якостями, прикметними для прозаїків як екстравертного, так і інтравертного типу. Цілком можна покластися на ідею професора І.О. Денисюка, який постійно і продуктивно займається життям жанрових форм в українській літературі, що в зламні періоди (а саме такою є межа тисячоліть) розвитку мистецтва на перший план висуваються саме ускладнені новелістичні форми, як це мало місце в кінці ХІХ-на поч. ХХ ст: За грубим поділом екстервентний психологізм (фіксація зовнішніх порухів, жестів, діалогів, дій) притаманний давнішим стадіям літератури, інтервентний розвивається з часу застосування внутрішнього монологу як основного засобу аналізу внутрішнього мовлення людини, тобто з другої половини ХІХ ст.” [66, 33]. Аналогічні процеси спостерігаються і в нинішньому зламі культурно-історичних епох, коли мають місце як заснована на подійності так звана новела акції”, так і психологічна новела, що спеціалізується на зображенні внутрішнього психічного життя людини пісні людської душі” [ 66, 33].
    Особливостями сучасного українського роману є: 1) стислість, бо сьогочасний роман розрахований на журнальний варіант вимір протяжності істотно змінився; йому властива лаконічність, що відбиває динамізм часу; 2) збільшення” роману відбулося за рахунок заглиблення у широту” й висоту”, прикладом чого є співіснування містичного шару з реалістично описаними подіями (Квадро”); 3) відбулася зміна типу героя деканонізованого, дестандартизованого, аж ніяк не типового, причому це виявляється не тільки в порівнянні з героєм радянської прози, а й з героєм попередніх культурних епох(Сталінка”); 4) почасти нові жанрові форми виникають на межі не тільки з іншими жанрами, а й родами літератури, видами мистецтва; 5) автор роману, що може виступати у ролі наратора, нерідко є активним співучасником дійства (Я, зомбі”, Житомирська сага”, Польові дослідження з українського сексу”; 6) трансформувалися часово-просторові детермінанти тексту, внаслідок чого домінують часова інверсія і перестановка, змішування часів, що позначаються на композиції і смислових акцентах творів.
    Аналіз особливостей композиції як одного твору (Я, зомбі”), так і певних систем, складених в одне ціле за різними принципами антологій, збірок, трилогій”, дав підстави стверджувати, що в сучасній прозі витримується така ініціативно створена композиційна домінанта, як асоціативність зчеплення окремих епізодів, сцен, що залишає враження про ілюзію непевності, свободи від жорстокого плану”, з одного боку, а з другого, схильність до ускладненої і насиченої думкою побудови, яка вимагає прискіпливої уваги читача. Окрім уваги до сюжету, сучасні митці ретельно дбають про способи повіствування, подробиці обстановки, поведінки переживань (композиція деталей), стилістичних прийомів (мовленнєва композиція)...”[233, 387].
    В сучасній українській прозі широко представлені різні наративні форми. Цей дискурс розвивається суоголосно з новими мистецькими тенденціями, тобто з обов’язковим знаком множинності. В постмодерністському тексті образ автора постає мозаїчним, створюючи ефект непрояснення до кінця того, хто ж ховається під іменем я” чи він” (автор, оповідач чи тільки їх умовний образ), в якому вгадується наш сучасник, створює поле спільної дії автора і читача у видозміненому вигляді. Сучасний автор імперсоналізувався, перевтілився, передав відповідальність за мовленнєві акти своєму заступнику субституйованому мовцеві”(як у романі Польові дослідження з українського сексу” О. Забужко, де оповідачка робить вигляд, наче вона є кимось, а потім запрошує читача реконструювати справжній стан речей).
    Таким чином, українська проза нової хвилі” символізує якісний стан вітчизняної літератури, статус якого до кінця поки не що непрояснений. Мається на увазі передчасність вирішення дискусійного питання про напрям?” тип літератури?” літературна ситуація?”, категоріальна визначеність якого необхідна ланка в оформленні цілісної і завершеної концепції постмодерної літератури та специфічність її художності, але незаперечним є факт, що нова хвиля творчої молоді здійснює деколонізацію української літератури шляхом індивідуального самозвільнення від нав’язуваних суспільством обов’язків і прагне бути в опозиції до будь-яких форм влади і диктату офіціозу. Ця хвиля виражає особливо прикметне свідчення оздоровлення культури багатосигнальність української духовності, широкий спектр образного пульсування культурних ареалів, що обіцяє витворення мозаїчної картини літературно-мистецького відображення руху української цивілізації у європейський простір”[73, 4].











    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Аверинцев С. Девять чинов ангельских // Мифы народов мира. Энциклопедия. В 2 т.Т. 1. М.: Советская Энциклопедия, 1980. С. 362.
    2. Автор у художньому творі: деміург” чи фантом”? // Літературна Україна. 1999. 22 квітня. С. 3-4.
    3. Агеєва В. Кінець ХХ століття: повторення Sin de siecle // Art line. 1997. № 7-8. С. 75-77.
    4. Агеносов В.В. Генезис философского романа во французской литературе // Вестник МГУ. 1972. №3. С. 3-13.
    5. Андрусів С. Модернізм / постмодернізм: ланки безконечного ланцюга історико-культурних епох // Світо-вид. 1997. № І-ІІ. С.113-116.
    6. Андрухович Ю. Зліва, де серце // Квіти в темній кімнаті. Сучасна українська новела: Найяскравіші зразки української новелістики за останні п’ятнадцять років. К.: Генеза, 1997. С.16-24.
    7. Андрухович Ю. Московіада. Роман жахів. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000. 140 с.
    8. Андрухович Ю. Оповідач історій // Кур’єр Кривбасу. 1999. № 116. С. 140-143.
    9. Андрухович Ю. Перверзія. Роман. Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997. 320 с.
    10. Андрухович Ю. Рекреації. Роман. Івано-Франківськ, 1997. 104 с.
    11. Бальмонт К. О Любви // Русский эрос или Философия любви в России. М.: Прогресс, 1991. С. 97-99.
    12. Баран Є. Жодного кроку на схід. У пошуках героя, який повинен все-таки з’явитись // Березіль. 1997. № 3-4. С. 175-178.
    13. Баран Є. Літературне дев’ятдесятництво: істерія й історія // Березіль. 2000. № 3-4. С. 182-185.
    14. Баран Є. Літературні дев’яності: підсумки і перспективи // Літературна Україна. 1999. 3 червня. С. 5.
    15. Баран Є. Післямова // Кур’єр Кривбасу. 1999. №119-121. С. 493-496.
    16. Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: Художественная литература, 1972. 470 с.
    17. Бент М.И. Немецкая романтическая новелла:Генезис, эволюция, типология. Иркутск: Изд-во Иркутского университета, 1987. 120с.
    18. Берёзкина В.И. Английский эссе ХVІІІ века (поэтика и стилистика). Учебное пособие. Днепропетровск: Днепропетровский государственный университет, 1988. 67 с.
    19. Библейская энциклопедия. М.: Терра. 1990. 904 с.
    20. Бикульчус В. Поэтика философского романа. Вильнюс: Издательско-редакционный совет Министерства народного образования Литовской ССР, 1988. 70 с.
    21. Білоцерківець Н. Бу-Ба-Бу” та інші. Український літературний неоаванґард: портрет одного року // Слово і час. 1991. №1. С. 42-52.
    22. Блєдних Т. Історія в прозі Валерія Шевчука // Слово і час. 1993. №4. С. 52-57.
    23. Бойченко О.В., Сандул О.В. Рекреація жанру меніппеї у творчості Ю.Андруховича // Питання літературознавства. Зб. наукових праць. Випуск 5 (62). Чернівці: Чернівецький державний університет, 1998. С. 76-86.
    24. Бондар-Терещенко І. Апорія постмодерну // Слово і час. 1999. №3. С. 57-58.
    25. Бондар-Терещенко І. Археологія бачення (Про переможену трудність” Юрія Андруховича) // Українська культура. 1998. № 3. С. 8-9.
    26. Бондар-Терещенко І. Двоюрідні люди. Про соціокультурну парадиґму 90-х рр. // Літературна Україна. 2000. 27 січня. С. 3.
    27. Бондар-Терещенко І. Тур вальсу з королевою Ю.Ж.Д. // Слово і час. 1995. № 2. С. 37-40.
    28. Бондар-Терещенко І. Український симулякр (Про дві парадиґми сучасної літератури) // Кур’єр Кривбасу. 1997. №77-78. С. 159-166.
    29. Борцова Т. Крізь призму художнього сну (повість Дерево пам’яті” Валерія Шевчука) // Слово і час. 1999. №8. С.70-72.
    30. Борцова Т. Міфосновидна поетика прози Вал.Шевчука // Проблеми сучасного літературознавства. Зб. наукових праць. Вип.3. Одеса: Маяк, 1999. С. 248-256.
    31. Брандес М.Б. Стилистический анализ (На материале немецкого языка). М.: Высшая школа, 1971. 190 с.
    32. Василевская Л.И. Маска как прием коммуникативной организации лирического текста // Семантические и коммуникативные категории текста (типология и функционирование). Тезисы докладов всесоюзной научной конференции. Ереван: Изд-во Ереванского ун-та, 1990. С. 31-33.
    33. Винничук Ю. Беатріче: сутінки, холод // Спалах. К.: Рад. письменник, 1990. С.75-83.
    34. Винничук Ю. Роза Кнукельбаум // Опудало: Українська прозова сатира, гумор, іронія 80-90-х років двадцятого століття. К.: Генеза, 1997. С. 12-26.
    35. Винничук Ю. Так пахла та конюшина // Спалах. К.: Рад. письменник, 1990. С. 130-134.
    36. Гараджи А.В. После времени. Французские философы постсовременности // Иностранная литература. 1994. №1. С. 54-56.
    37. Герасименко Н. Під маскою єхидної посмішки (українська іронічна новела 80-90-х рр. ХХст.) // Слово і час. 1999. №6. С. 37-40.
    38. Герасименко Н. Смак криворізького вінегрету // Слово і час. 2000. №4. С. 90-92.
    39. Герасименко Н. У пошуках романтичного ідеалу (сучасна традиційна укра- їнська лірико-романтична проза) // Слово і час. 2000. №8. С.66-70.
    40. Герасимчук Л. Чуже чи наше? (Побіжні нотатки про постмодернізм у цивілізації) // Art line. 1998. № 7-8. С. 80-84.
    41. Гиппиус З. О любви // Русский эрос или Философия любви в России. М.: Прогресс, 1991. С. 185-194.
    42. Глущак А. Золотий гомін Нечерди // Кур’єр Кривбасу. 1999. № 113. С. 137-141.
    43. Головаха Інна. У відьми корова завжди добра”. Традиційні бувальщини про відьом та міфотворчий світогляд сучасної людини // Сучасність. 1995. №5. С. 103-108.
    44. Горбуліна О.В. До питання про місце кінодраматургії в літературі // Теорія родів і жанрів художньої літератури. Зб. наукових праць. Одеса: ОДУ, 1975. С. 231-233.
    45. Грабовська І. Проблема засад дослідження українського менталітету та національного характеру // Сучасність. 1998. №5. С. 58-70.
    46. Гундорова Т. Декаданс і постмодернізм: питання мови // Світо-вид. 1995. №І (18). С. 64-75.
    47. Гундорова Т. Література і письмо, або місце нового в українській літературі // Світо-вид. 1997. № ІІІ (28). С. 111-113.
    48. Гундорова Т. Постмодернізм і постструктуралізм: питання текстуальності // Світо-вид. 1996. № І(22). С. 126-133.
    49. Гундорова Т. Постмодерністська фікція Андруховича з постколоніальним знаком питання // Сучасність. 1993. № 9. С. 79-83.
    50. Гундорова Т. ПроЯвлення слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. Львів: Літопис, 1997. 360 с.
    51. Ґудзь Ю. Прокиньтесь, мешканці штанів! Романи Леоніда Кононовича в контексті вкраїнської реконкісти // Кур’єр Кривбасу. 2001. № 136. С.176-178.
    52. Даниленко В. Зачаровані ходою // Місто Тіровиван. Оповідання. Повість. Львів: Кальварія, 2001. С.65-73.
    53. Даниленко В. Історія одного ісходу // Квіти в темній кімнаті: Сучасна українська новела: Найяскравіші зразки української новелістики за останні п’ятнадцять років. К: Генеза, 1997. С. 5-15.
    54. Даниленко В. Кімната з цикламенами // Місто Тіровиван. Оповідання. Повість. Львів: Кальварія, 2001. С.75-83.
    55. Даниленко В. Покоління національної депресії // Іменник: Антологія дев’яностих. К.: Смолоскип, 1997. С. 32-49.
    56. Даниленко В. Посмішка Савула // Кур’єр Кривбасу. 1999. №119-121. С. 61-64.
    57. Даниленко В. Свято гарбузової княгині // Місто Тіровиван. Оповідання. Повість. Львів: Кальварія, 2001. С. 92-100.
    58. Даниленко В. У пошуках демонічної жінки (архетип Аніми в пізніх повістях Валерія Шевчука) // Слово і час. 2000. № 2. С. 21-24.
    59. Даниленко В. Чорні хрящі // Місто Тіровиван. Оповідання. Повість. Львів: Кальварія, 2001. С. 56-63.
    60. Даниленко Л. У пошуках віртуальної дійсності (Стилістичне розв’язання проблеми мовної фальші в малій українській прозі 80-90-х років ХХ ст.) // Слово і час. 1999. №4-5. С. 15-18.
    61. Дашкова Т.Ю. Поезія російського постмодернізму 70-80-х років: структура і семантика тексту. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук: 10.01.02. Одеса, 1996. 17 с.
    62. Дашкова Т. Проблема автора и постмодернистский текст // Роди і жанри літератури. Збірник наукових праць за матеріалами міжвузівської конференції, присвяченої пам’яті Г.А. В’язовського. Одеса: Маяк, 1997. С. 166-170.
    63. Демченко А.В. Поетика романів В. Земляка і античність // Поетика художнього тексту. Матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної конференції. КиївХерсон, 1996. С. 95-97.
    64. Денисова Т. Композиция как средство художественного обобщения. Автореф. канд. филол. наук. К., 1965. 22 с.
    65. Денисова Т. Феномен постмодернізму: контури й орієнтири // Слово і час. 1995. № 2. С. 18-27.
    66. Денисюк І. Про два типи новели у творчості Івана Франка // Невичерпність атома. Львів: Вид-во Львівського ун-ту, 2001. С. 31-38.
    67. Денисюк І. Розвиток української малої прози ХІХ поч. ХХ ст. Львів: Науково-вид. тов-во Академічний Експрес”, 1999. 280 с.
    68. Дзюба І. Національна культура як чинник майбуття України // Кур’єр Кривбасу. 2000. №122. С. 3-16.
    69. Донцова О.С. Монолог як засіб реалізації образу автора та уявний вихід автора з тексту постмодернізму // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КДМУ. Серія Філологія. Педагогіка. Психологія. Вип 2. К.: ВЦ КДЛУ. С. 139-147.
    70. Дончик В. Про історію літератури, якої досі не було // Слово і час. 2002. № 4. С. 6-19.
    71. Дуб К. Життєва конкретика жанру новели в теоретичному аспекті // Роди і жанри літератури. Зб. наукових праць за матеріалами міжвузівської конференції, присв. пам’яті Г.А. В’язовського. Одеса: Маяк, 1997. С. 18-19.
    72. Дусова Жанна. Некулінарні дослідження з сирого тіста // Слово і час. 1996. № 8-9. С. 67-70.
    73. Жулинський М. Українська література на межі тисячоліть // Літературна Україна. 1999. 3 червня. С.4.
    74. Жулинський М. Чи відчуваємо ми катастрофу у простій українській душі? // Літературна Україна. 1999. 11 листопада. С. 6.
    75. Забужко Оксана. Польові дослідження з українського сексу. Вид. 3-є, стереотипне. К.: Факт, 2000. 116 с.
    76. Забужко О. Що сказано, або як українська література виходить в люди” // Хроніки від Фортінбраса: Вибрана есеїстика 90-х. К. : Факт, 1999. 337 с.
    77. Загороднюк В.С. Функції діалогічного мовлення в романі Дума про тебе” М.Стельмаха (психологічний підтекст) // Поетика художнього тексту: Київ Херсон, 1996. С. 179-181.
    78. Затонский Д. Постмодернизм в историческом интерьере // Вопросы литературы. 1996. №3. С. 182-205.
    79. Затонский Д. Постмодернизм: гипотезы возникновения // Иностранная литература. 1996. №2. С. 273-283.
    80. Затонський Д. Про модернізм і модерністів. К.: Дніпро, 1972. 272 с.
    81. Зборовська Н. Два любовних романи року: Ю.Андрухович проти О.Забужко // Art line. 1997. № 1. С. 44-45; № 2. С. 40.
    82. Зборовська Н. Жіноча сповідь на тлі чоловічого герметизму” // Слово і час. 1996. № 8-9. С. 59-66.
    83. Зборовська Н. Заради короткої миті свободи слова // Літературна Україна. 1993. 11 лютого. С. 5.
    84. Зборовська Н. Олесь Ульяненко поет і містик // Кур’єр Кривбасу. 1999. № 110. С. 161-171.
    85. Зборовська Н. Реальність суб’єктивності та абсолют тексту // Світо-вид. 1996. №ІІІ (24). С. 116-121.
    86. Зборовська Н. Романи Євгена Пашковського // Слово і час. 1993. № 7. С. 12-18.
    87. Зборовська Н. Український культурний канон: феміністична інтерпретація // Кур’єр Кривбасу. 2000. №125-126. С. 117-124.
    88. Зінченко О., Коляда Т. Квадратний корінь квітів і трави” (Барокові тенденції в поезії Ліни Костенко) // Світо-вид . 1999. №ІІІ(36). С. 129-131.
    89. Ильин И.П. Нарратология // Современное зарубежное литературоведение (страны Западной Европы и США): концепции, школы, термины. Энциклопедический справочник. М.: Интрада ИНИОН, 1999. С.72-74.
    90. Іваничук Р. Літературні баталії і мистецька гармонія // Літературна Україна. 1995. 6 квітня. С. 4.
    91. Іваньо І. Про українське літературне бароко // Українське літературне бароко. Зб. наукових праць. К.: Наукова думка, 1987. С. 3-18.
    92. Ілля В. Модернізм, постмодернізм, аванґард на нашому ґрунті (чи є новаторство в поезії) // Основа. 1997. №33(11). С. 113-121.
    93. Ільницький О. Трансплантація постмодернізму: сумніви одного читача // Сучасність. 1995. №10. С. 111-115.
    94. Ірванець О. Нова реальність нова література // Українська культура. 1996. №6. С. 10-11.
    95. Казаркин А.П. Жанровые границы интерпретации текста // Проблемы литературных жанров. Материалы четвертой научной межвузовской конференции. Томск: Издательство Томского университета, 1983. С. 4-5.
    96. Калинська Л. Синтез масового і елітарного (на матеріалі прози Юрія Андруховича) // Слово і час. 1998. № 2. С. 18-22.
    97. Квіт С. Стильові здобутки сучасної української прози // Світо-вид. 1996. № ІІІ (24). С. 123-130.
    98. Квіт С. Українська естетика європеїзації” // Слово і час. 1995. №2. С. 33-36.
    99. Квіт С. У межах, поза межами й на межі // Слово і час. 1999. №3. С. 62-64.
    100. Керлот Х.Э. Словарь символов. M.: REFL book”, 1994. 608 с.
    101. Клим’юк Сергій. Про естетичну природу притчі // Слово і час. 1993. № 5. С. 28-31.
    102. Клочек Г. Так що ж таке поетика // Поетика. Зб. наукових праць. К.: Дніпро. 1992. С. 3-17.
    103. Кодак М. Душа під вантажем доби. Про сучасну прозу, здебільше молоду // Дніпро. 1997. №3-4. С.125-135.
    104. Кожинов В.В. Происхождение романа. Теорет.-истор. очерк. М.: Сов. писатель, 1963. 439 с.
    105. Коломієць Л.В. Проблематика та структурна організація роману В.Підмогильного Місто” // Актуальні проблеми сучасного літературознав- ства та мовознавства. Зб. наукових праць. К.: НМК ВО, 1991. С. 98-103.
    106. Коннор Стівен. Теоретики постмодерну // Всесвіт. 1998. №11. С. 117-125.
    107. Кононенко Є. Бра над ліжком // Березіль. 1995. №7-8. С. 39-44.
    108. Кононенко Є. Втрачені стіни // Колосальний сюжет: Оповідання.К.: ТОВ Задруга”. С.16-31.
    109. Кононенко Є. Дати // Березіль. 1999. №11-12. С. 54- 61.
    110. Кононенко Є. Добірка оповідань. Вступне слово В. Дяченка // Березіль. 1995. № 7-8. С. 20-21.
    111. Кононенко Є. Драні колготи // Сучасність. 1994. № 4. С. 14-16.
    112. Кононенко Є. Кароліна // Кур’єр Кривбасу. 1997. № 8. С. 27-34.
    113. Кононенко Є. Київська елегія (Три світи) // Березіль. 1995. №7-8. С. 21-25.
    114. Кононенко Є. Поцілунок у сідницю // Сучасність. 1994. №4. С.16-20.
    115. Кононенко Є. У неділю рано // Колосальний сюжет: Оповідання.К.: ТОВ Задруга”. С. 3-8.
    116. Кононович Леонід. Я, зомбі. Довга ніч над Сунжею: Романи. К.: Джерела М”, 2000. 352 с.
    117. Концевич Є. Континент зі столицею Житомир // Кур’єр Кривбасу. 1999. №116. С. 144-147.
    118. Корогодський Р. Втеча від самотност
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины