УКРАЇНСЬКЕ ВІРШУВАННЯ ПЕРШИХ ДЕСЯТИРІЧ ХІХ СТОЛІТТЯ : УКРАИНСКОЕ СТИХОСЛОЖЕНИЕ ПЕРВЫХ ДЕСЯТИЛЕТИЙ ХІХ ВЕКА

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧ

На правах рукопису

МАЛЬЦЕВ Валентин Сергійович

УДК 821.161.2:801.6„18”

УКРАЇНСЬКЕ ВІРШУВАННЯ
ПЕРШИХ ДЕСЯТИРІЧ ХІХ СТОЛІТТЯ

10.01.06 теорія літератури

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
БУНЧУК Борис Іванович
доктор філологічних наук, професор

Чернівці 2007 ЗМІСТ

Вступ ............................................................................................................... 3
Розділ 1. Про вивчення українського вірша перших десятиріч ХІХ сто­ліття. Українська версифікація 1800 1819 років.................................. 9
1.1. Про вивчення українського вірша перших десятиріч ХІХ століття 9
1.2. Українська версифікація 1800-х років......................................... 17
1.3. Віршування 1810-х років............................................................. 36
Розділ 2. Версифікація 20-х років ХІХ століття......................................... 52
2.1. Поетичні форми поетів Східної України..................................... 52
2.2. Версифікація на Західній Україні................................................ 77
Розділ 3. Українське віршування 30-х років ХІХ століття........................ 88
3.1. Версифікація поетів Східної України.......................................... 89
3.2. Особливості вірша поетів Західної України.............................. 135
Розділ 4.. Українське віршування 1800 1839 років у зіставленні з російською та польською версифікацією........................................................... 150
Висновки...................................................................................................... 172
Література................................................................................................... 177

ВСТУП
В останні роки українське віршознавство зробило помітний крок уперед. Провідні науковці цієї галузі (Н.Костенко, М.Су­лима, Н.Чамата, Б.Бунчук та ін.) продовжують вести цілеспрямовану роботу, до­сліджу­ючи український вірш різних періодів на різноманітних версифі­каційних рівнях. Було опубліковано низку цінних праць з історії українського віршу­вання. Це, зокрема, „Українське віршування ХХ століття” (1993, перевид. 2006) та „Метричний довідник до віршів Тараса Шевченка” (1994) Н.Кос­тенко, „Віршування Івана Франка” (2000) Б.Бунчука, статті Н.Ча­мати та М.Сулими про український силабічний вірш. Та, на жаль, як зазначає Н.Костенко, „віршознавчі студії залишаються долею розрізнених одинаків, які самотужки долають усілякі перепони на своєму шляху” [83, с. 10].
Українська віршознавча наука відчуває брак сучасних теоретичних праць. Останніми помітними дослідженнями з теорії вірша стали „Метрика”, „Строфіка” та „Фоніка” (усі 1994) І.Качуровського. Багато в чому не втратилис вого значення і праці В.Ковалевського („Рима. Ритмічні засоби українського вірша” та „Ритмічні засоби українського літературного вірша. Спроба систематики”), видані ще у 60-ті роки ХХ ст., та „Науки віршування” Б.Якубського (1922) тощо. Але сучасна наука вимагає і появи нових теоретичних праць.
Дотепер не було здійснено комплексного дослідження історії розвитку українського вірша (на відміну, приміром, від польського чи російського віршознавства, де такі праці непоодинокі). Одним з найменш досліджених у віршознавчому плані залишається поетичний матеріал першої половини ХІХ століття. Наша робота покликана стати першим етапом комплексного дослідження україн­ської версифікації ХІХ століття, зокрема, перших його десятиріч.
За словами Н.Чамати, „перша половина ХІХ ст. один із найцікавіших періодів розвитку української поезії, час передромантизму та романтизму важливий етап історії українського вірша, який приніс розширення та перебудову його метричного репертуару” [149, с. 261]. Поезія цього періоду відіграла значну роль у подальшому розвитку української літератури. Відбувся давно назрілий перехід літератури від штучної до живої народної мови. Панування бурлеску хоч і мало певні негативні впливи на розвиток літератури загалом, а проте утвердило саме живу мову в красному письменстві. Слабо розвинений український класицизм поступився місцем роман­тизмові з його націленістю на гуманіс­тичні народні джерела, на фольклор.
Зрозуміло, що жанрово-стильова еволюція літератури (і поезії зокрема) не могла не позначитися і на розвиткові власне версифікаційних рівнів поетичного слова метрики, ритміки, строфіки, римування та рими. Дослідники звертали увагу переважно на метрику, частково на ритміку. Інші рівні віршування залишалися поза увагою. Досить лише відзначити, що навіть таке самобутнє явище, як рима Т.Шевченка залишається практично недослідженим. З поетів періоду, який ми розглядаємо, було проаналізувано лише риму І.Котляревського.
Актуальність роботи зумовлена відсутністю в українському літера­турознавстві комплексного дослідження української версифікації перших десятиріч ХІХ століття щодо метрики, ритміки, строфіки, римування та рим в синхронічному та діахронічному аспектах. Це призводить до нерозуміння об’єктивних процесів, які проходили в тогочасній українській поезії, поверхових та достатньо не обґрунтованих, а тому часто й помилкових висновків.
Мета роботи полягає у з’ясуванні особливостей розвитку українського вірша 1800 1839 років щодо метрики, ритміки, строфіки та римування, окресленні спільних та відмінних рис у розвитку українського, польського та російського вірша, їх взаємовпливів.
Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:
проаналізувати наукову літературу, пов’язану з питанням вивчення української версифікації перших десятиліть ХІХ століття;
здійснити віршознавчий аналіз друкованих поетичних творів українською мовою, написаних у період з 1800 по 1839 рр.;
з’ясувати співвідношення класичних і некласичних форм у верси­фікації періоду;
порівняти отримані дані з показниками за відповідний період розвитку польського та російського віршування.
Об’єктом дослідження є українське віршування перших десятиріч ХІХ століття, зумовленість його розвитку впливами польського та російського літературного вірша, а також української народно-пісенної традиції.
Предметом дослідження є друковані поетичні твори, написані україн­ською мовою, датовані 1800 1839 роками. Це, зокрема, твори І.Котля­ревського, С.Писаревського, П.Гулака-Артемовського, П.Білецького-Но­сенка, Л.Боровиковського, А.Метлинського, М.Костомарова, Є.Гребінки, Т.Падури, М.Шашкевича, І.Вагилевича, Я.Головацького, а також поезії менш відомих авторів.
Дисертаційне дослідження має кілька аспектів новизни.
1. На відміну від усіх попередніх праць, близьких до цієї теми, аналізуються всі відомі на сьогодні оригінальні друковані україно­мовні тексти, а також варіанти творів, якщо вони суттєво від­різняються за формою.
2. Продемонстровано різноаспектний аналіз (метрика, ритміка, строфіка, римування, частково характер прикінцевих рим).
3. Аналізований матеріал розглядається за часом написання. В основу діахронічного розгляду покладено „чисту” хронологію поділ за десятиліттями. Зрозуміло, що такий поділ умовний, проте він дає змогу простежити еволюцію віршування за рівновеликими часовими відтинками, звести до мінімуму суб’єктивний фактор при виділенні будь-яких інших періодів розвитку літератури.
4. У роботі вперше порівнюються етапи розвитку українського вірша перших десятиріч ХІХ століття з відповідними періодами розвитку поль­ського та російського віршування. Основною джерельною базою про верси­фікацію цих слов’янських літератур є авторитетні праці М.Ґаспарова („Очерк истории русского стиха”) та Л.Пщоловської („Wiersz polski”), а також низку допоміжних джерел.
Теоретично-методологічною основою дисертації є комплексний під­хід до об’єкта розгляду. Він включає формальний та порівняльний методи дослідження. Широко застосовуються загальноприйняті у віршо­знавстві статистичні підрахунки. Методологічною основою послужили наукові праці українських (І.Качуровського, В.Коптілова, Н.Костенко, Г.Сидо­ренко, М.Сулими, Н.Чамати, Б.Бунчука) та зарубіжних (М.Ґаспа­рова, В.Жирмунського, Л.Пщоловської, Л.Тимофеєва, В.Холшевникова, Г.Шенгелі) науковців з теорії віршування. Одиницями підрахунку є твір, верс, стопа, цезура, кла­узула, рима.
Теоретичне значення дисертації. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження багато в чому увираз­нюють уявлення про особливості віршової форми української поезії перших десятиріч ХІХ століття. Дані, наведені у дослідженні, можуть бути зручним матеріалом для підготовки розгорнутого дослідження про національну версифікацію ХІХ століття, багато додають до розуміння поетики авторів цього періоду.
Практичне значення одержаних результатів. Дисертація містить великий за обсягом статистичний матеріал, теоретичні висновки та узагальнення, які можуть бути використані при викладанні курсу „Історія української літератури першої половини ХІХ століття” та „Вступ до літера­турознавства”. Результати дослідження можуть стати зручним матеріалом для розробки нових історичних та теоретичних спецкурсів для вищих навчальних закладів, у підготовці дисертаційних, магістерських та дипломних робіт.
Апробація основних положень дисертації. Дисертацію обговорено і схвалено на засіданні кафедри української літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Основну концепцію та результати дослідження викладено у трьох доповідях на всеукраїнських конференціях „Творчість Юрія Федьковича в контексті української та світової літератури” (Чернівці, 2004), „Творчість Л.Борови­ковського в контексті слов’янського романтизму” (Луцьк, 2006) та між­народній конференції „І.Франко і Буковина” (Чернівці, 2006).
Основні результати дисертації знайшли своє відображення у п’ятьох статтях, опублікованих у наукових журналах та збірниках наукових праць, затверджених ВАК України.
Структура і зміст роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (168 позицій). Обсяг роботи без списку літератури 176 с., повний обсяг 188 с.
У роботі використовуємо такі скорочення:
Я ямб;
Х хорей;
Д дактиль;
Амф амфібрахій;
Ан анапест;
Х4 чотиристоповий хорей;
Амф 4 ц чотиристоповий цезурований амфібрахій;
Я 3434три- та чотиристоповий ямб з упорядкованим чергуванням стоп в межах чотиривіршової будови;
Я 4-6 різностоповий ямб зі змінною довжиною рядків від 4 до 6 стоп;
Я в вільний ямб;
Ярз різностоповий ямб;
Цу 1 цезурове усічення (усічення піввірша перед цезурою) на 1 склад;
Цн 1 цезурове нарощення (нарощення піввірша після цезури) на 1 склад;
Дк дольник;
Тк тактовик;
Акц акцентний вірш;
ПК поліметрична конструкція;
a, b, c чоловічі (окситонні) римовані віршові закінчення;
A, B, C жіночі (парокситонні) римовані віршові закінчення;
a’,b’,c’дактилічні (пропарокситонні) римовані віршові закін­чення;
Х, х, х’ неримовані віршові закінчення з чоловічими, жіночими, дактилічними клаузулами;
a, b, c, (х) римовані (неримовані) віршові закінчення без поділу їх за місцем наголосу (на окситонні, парокситонні, пропарокситонні);
abab катрен з перехресним римуванням чоловічих клаузул;
ХАХА катрен з неповним римуванням і постійними жіночими закінченнями;
п/сх позасхемний наголос;
зр/наг зрушення наголосу

атон. атонація.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Розвиток українського віршування перших десятиліть ХІХ століття відбувався у тісній взаємодії з російською та польською поезіями. Російська версифікація найбільше впливала на творчість східноукраїнських авторів. Вже перший твір нової української літератури „Енеїда” І.Котляревського позначений значним впливом російського вірша ХVІІІ століття. Непересічна обдаро­ваність автора та значний резонанс, який був викликаний його „Енеїдою” у сус­пільстві, призвели до появи творів, які не тільки своїми мовно-стилістичними особливостями, а й версифікаційними засобами були дуже близькими до „Енеїди” та іншого поетичного твору І.Котляревського „Пісні на новий, 1805 год”. Це призвело до майже повного витіс­нення силабічної системи віршування з друкованої літератури на три десяти­ліття (силабічна поезія притаманна майже виключно поезіям, уплетеним в канву драматичних творів, а тому сприймаються вони як пісні фольклорного походження і як самостійні твори ролі не відіграють).
В межах силабо-тоніки широко культивуються різноманітні ямбічні розміри (спочатку Я4, потім Я6, Яв і Ярз) та Х4. Тристопові розміри з’являються у 10 20-х роках, але за поширеністю зовсім не зрівнюються з ямбами.
На строфічному рівні панує одичний десятивірш з характерною схемою римування. Він утримує свої позиції до середини ІІ десятиліття, після майже зовсім зникає з ужитку.
Така „метрично-строфічна обмеженість” була зумовлена класицистич­ними кано­нами поезії „низьких” жанрів. Куди різноманітнішою щодо форми стає українська література в період романтизму. З одного боку, в поезії Східної України продовжує плідно розвиватися силабо-тонічна сис­тема версифікації, урізноманітню­ється її метричний репертуар більшого роз­повсюдження набуває Я5 та тристоповики. З’являються перші українські силабо-тонічні логаеди. М.Кос­томаров апробовує дактило-хореїчний відпо­відник ан­тичного гекзаметра. Поряд з ним відбуваються й інші експерименти з дольниковим ритмом, щоправда переважно в межах силабічних рядків або як „розхитування” силабо-тонічного ритму.
У другій половині 20-х років починає відроджуватись друкована силабіка. Пере­важно, це народно-пісенні розміри (8- та 14-складові вірші), але звертаються митці й до книжних розмірів (11- та 13-складового). У твор­чості поетів Східної України досить розповсюдженим стає 10-складовик (5+5). Звер­нення до силабіки не було спонтанним. Складається враження, що пред­ставники молодшого покоління романтиків (передовсім, М.Косто­маров та А.Метлинський) вважають саме складочисельний вірш питомо українським. Так, М.Костомаров у „Обзоре сочинений, писанных на мало­российском языке” про твори свого товариша А.Метлинського пише: „Мова в думках і піснях правильна, благородна і особливо оригінальна. Вірші істинно малоросійські; Могила пише більше силабічним розміром, котрий іноді підходить під метричний, часто змінюється в одній і тій же п’єсі: в кожній думці своя форма. Поет не сковує себе певною мірою, і через те в нього все так вільно і невимушено, і думка висловлена цілковито, і гармонія вірша відповідає гармонії почуття” [84, с. 392]. Стосовно „Енеїди” І.Котля­ревського поет і науковець зазначає, що „чужий малоросійській мові чотиристоповий ямб, в який він закував свою пародію, дуже заважав її легкості” [84, с. 380 381]. Очевидно, такі погляди провідних літераторів завадили Я4 стати настільки розповсюдженим, яким він був у російській поезії.
Здається, такі ж погляди на віршування мав і А.Метлинський, який у другій редакції сонета „Бандура” змінив „не­впорядкований” силабо-тонічний вірш „впорядкованим” силабічним 12‑складовиком.
В 30-х роках ХІХ століття силабіка стає провідною системою віршу­вання (частка силабічних творів становить лише близько 2/3 від усіх поезій, написаних у цей період). Наскільки можемо судити, в нас­тупні роки процес „експансії” складо­чисельного віршування продовжується. Як зазначає М.Сулима, „із приходом в літературу Т.Г.Шевченка силабіка коли й не повністю, до досить відчутно потісняє силабо-тонічний вірш” [125, с. 195]. За даними Н.Костенко, лише частка творів, написаних 14-складовим віршем, у доробкові Кобзаря становить 53,6 % рядків [81, с. 5].
У творчості поетів Західної України більш помітним є вплив польської версифікації. Це проявляється, насамперед, на домінуванні парокситонних клаузул. Якщо у творах поетів Східної України частка жіночих закінчень становить 56,4% (що, можемо припустити, недалеко від природного мовного балансу), то у творах західноукраїнських митців вона куди суттєвіша майже 90%. Тут, очевидно, переплелися впливи польського віршування та україн­ської поезії ХVІІІ століття, які й формували ритмовідчуття галицьких поетів-романтиків.
Проте на метричному рівні настільки помітного впливу немає. Жоден з основних силабічних розмірів польської поезії того періоду не став провід­ним у галицьких поетів. Певного розповсюдження набув лише 8-складовик, але причина тут, очевидно, не стільки у впливі польського вірша, скільки в українських народно-пісенних традиціях.
Незважаючи на впливи більш розвинених слов’янських літера­тур, українське віршування все ж розвивалося своїм шляхом. За словами Д.Чижевського, „найважливіша риса та заслуга української романтики це те, що вона свідомо поставила собі завдання утворити „повну літературу”, яка могла б задовольнити духовні потреби всіх кіл та шарів українського суспільства” [152, с. 516 517]. На версифікаційному рівні цією заслугою є звернення до народно-поетичних ритмів, широке введення їх в літературну поезію. Зокрема, нове літературне життя отримав 14-складовий вірш (8+6), який стає найрозповсюдженішим розміром в українській поезії цього періоду.
Під впливом українського фольклору з’являється цей розмір і в польській поезії у стилізації українських народних пісень (хоча не можемо виключати і впливу польських авторів, які писали українською мовою і залюбки зверталися саме до цього розміру, а також і впливу українських оригінальних поетичних творів).
Особливе місце в поезії аналізованого періоду належить поліметрич­ним творам. Такі поезії з’явилися в 20-х роках і набули широкого роз­повсюдження в наступному десятилітті. Очевидно, саме така „хитка” форма могла вповні відобразити почуття і настрої, які постійно змінювалися, що було притаманною рисою романтичної поезії. В таких творах вільно поєднувалися і перепліталися силабічні та силабо-тонічні розміри. В усіх поліметричних творах зміни розміру більшою чи меншою мірою зумовлені сюжетно-композиційними елементами. Майже в усіх переважає один з розмірів, проте якогось повного домінування не спостерігається.
Такі нестійкі почуття, виражені різнорозмірними „шматками”, сприяли появі і широкому розповсюдженню нерівнострофічності. Якщо вільний ямб у байках поєднувався з астрофічною будовою, де римові ланцюги утворюють неподільне „плетиво”, то в „астрофізмі” періоду романтизму текст чітко членується на різновеликі, але взаємозамкнені „шматки”. Кожен „шматок” виражає окрему думку, відображає зміну настрою.
Романтизм запровадив і дещо інше ставлення до рими. В часи пану­вання „низьких” жанрів класицизму існувала „неписана” заборона на приб­лизні рими. Більшість поетів намагалися їх уникати або, принаймні, звести до мінімуму. Виняток становила лише творчість П.Білецького-Носенка, який взагалі дуже вільно „поводився” з римою. У творчості молодшого покоління харківських романтиків передусім М.Костомарова та А.Метлинського, які виявили себе версифікаційними експериментаторами, частка приблизних рим ледь не удвічі перевищує частку неточних рим. Про повну перемогу приб­лизної рими говорити рано, оскільки інші поети традиційно частіше звертаються до неточної рими, проте тенденція очевидна. Ще чіткіша вона у творах західноукраїнських романтиків, які не були скуті авторитетом росій­ських класицистичних традицій. Тут однозначно превалює приблизна рима, частка якої вдвічі перевищує частку неточної (цікаво, що показник дуже близький до відповідних даних у творах згаданих уже харківських романтиків).
Іншою якісною відмінністю рими у поетів-романтиків є різке зниження частки дієслівних співзвуч. Якщо впродовж перших трьох десятиліть їх доля становила 40 44 %, то в 30-х роках вона різко знижується до 33 %. Що­правда, іншу картину спостерігаємо у творчості галицьких поетів, де таких рим нараховуємо більше 40%. Проте справа тут, очевидно, у навмисній їх орі­єнта­ції на фольклор, для якого саме такі співзвуччя є звичними. Справді, серед східноукраїнських поетів, у творах В.Забіли, твори якого теж близькі за звучанням до народних, частка таких рим більша за 50 %.
Перші десятилітя ХІХ століття важливий етап розвитку української поезії. Саме в цей час вітчизняна література остаточно виокремилася та утвердилась серед інших слов’янських літератур. Було спростовано міф про непридатність української мови для написаннгя серйозних творів. Поезія цих років підготувала ґрунт для появи віршованих творів Т.Шевченка.

ЛІТЕРАТУРА
1. Айзеншток І. До перебування Міцкевича на Україні (Адам Міцкевич і П.Гулак-Артемовський) // Міжслов’янські літературні взаємини. Кн. І. К., 1958. С. 97 110.
2. Айзеншток І. Українські пропілеї. Т. І. К.: ДВУ, 1928. 458 с.
3. Белый А. Символизм: Книга статей. М.: Мусагет, 1910. 395 с.
4. Бельская Л.Л. О полиметрии и полиморфности (на материале поэзии С.Есе­нина) // Проблемы теории стиха. Ленинград: Наука, 1984. С. 99 109.
5. Білецький Л. Основи української літературно-наукової критики. К.: Либідь, 1998. 408 с.
6. Білецький-Носенко П. Гостинець землякам. Казки сліпого бандуриста, чи Співи об різних річах. К., 1872. 158 c.
7. Білецький-Носенко П. Поезії. К.: Рад. письменник, 1973. 332 с.
8. Близнюк А. Системи віршування: Посібник. Житомир, 1998. 43 с.
9. Бовсунівська Т. Історія української естетики першої половини ХІХ століття. К., 2001. 344 с.
10. Боровиковський Л. Повне зібр. тв. К.: Наук. думка, 1967. 280 с.
11. Бунчук Б. „Праведная душе, прийми мою мову” (Початки української силабо-тоніки та віршування І.Котляревського) // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наук. праць. Вип. 52-53. Слов’янська філологія. Чернівці: Рута, 1999. С. 17-29.
12. Бунчук Б. Віршування Івана Франка. Монографія. Чернівці: Рута, 2000. 308 с.
13. Бунчук Б. Про форму поетичних творів Г.Сковороди // Біблія і культура: Зб. наук. статей. Вип. 1. Чернівці: Рута, 2000. С. 98-103.
14. Бурлеск і травестія в українській літературі першої половини ХІХ ст. К.: Держлітвидав України, 1959. 600 с.
15. Вервес Г. Адам Міцкевич в українській літературі. К.: Держлітвидав, 1955. 280 с.
16. Вервес Г. Головні проблеми українсько-польських літературних взаємин ХІХ ст. К.: Вид-во АН УРСР, 1958. 48 с.
17. Вервес Г. Польська література і Україна: Літ.-крит. нариси. К.: Рад. письменник, 1985. 381 с.
18. Версифікація: Теорія і практика віршування: Навчальний посібник. К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2003. 258 с.
19. Вінок Маркіянові Шашкевичу: Поезії, статті, виступи, хроніка. К.: Рад. письменник, 1987. 221 с.
20. Водяна П. Основи віршування: Навч. посібник. Миколаїв: МДПУ, 2002. 92 с.
21. Волинський П. Основи теорії літератури: Вступ до літературознавства. К.: Рад. школа, 1967. 366 с.
22. Волинський П. Український романтизм у зв’язку з розвитком роман­тизму в слов’янських літературах // З творчого доробку. К., 1973.
23. Волков А., Иванюк Б., Червинская О. Анализ поэтического текста. К.: УМК ВО, 1992. 278 с.
24. Гаєвський С. Теорія поезії. К.: Книгоспілка, 1924. 128 с.
25. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник. 2-ге вид., стереотип. К.: Либідь, 2005. 488 с.
26. Ґаспаров М. Избранные труды. Т. III. О стихе. М.: Языки русской культуры, 1997. 608 с.
27. Ґаспаров М. Материалы к ритмике русского четырехстопного ямба ХVІІІ века // Ґаспаров М.Л. Избранные труды. Т. ІІІ. О стихе. М.: Языки русской культуры, 1997. С. 158 179.
28. Ґаспаров М. Очерк истории европейского стиха. М: Наука, 1989. 304 с.
29. Ґаспаров М. Очерк истории русского стиха. М.: Наука, 1984. 314 с.
30. Ґаспаров М. Русские стихи 1890-х 1925-го годов в комментариях. М.: Высш. школа, 1993. 272 с.
31. Ґаспаров М. Русский былинный стих // Исследования по теории стиха. Ленинград: Наука, 1978. С. 3 47.
32. Ґаспаров М. Русский силлабический тринадцатисложник // ҐаспаровМ.Л. Избранные труды. Т. ІІІ. О стихе. М.: Языки русской культуры, 1997. С. 132 157.
33. Ґаспаров М. Современный русский стих. Метрика и ритмика. М.: Наука, 1974. 487 с.
34. Ґиршман М. Стихотворная речь // Теория литературы. Основные проб­лемы в историческом освещении: В 3 т. Т. 3. М.: Наука, 1965. С.317 393.
35. Гнатюк Володимир. Тимко Падура: Критико-біографічний та історико-літературний нарис. К.-Х.: Література і мистецтво, 1931. 150 с.
36. Гнатюк М. Українська поема першої половини ХІХ століття: Проблеми розвитку жанру. К.: Вища школа, 1975. 168 с.
37. Гончар О. Українська література передшевченківського періоду і фольк­лор. К.: Наук. думка, 1982. 312 с.
38. Грицай М., Микитась В., Шолом Ф. Давня українська література. К.: Вища школа, 1989. 414 с.
39. Гулак-Артемовський П. Поезії. К.: Дніпро, 1989. 262 с.
40. Гулак-Артемовський П. Твори. К.: Дніпро, 1978. 160 с.
41. Гулак-Артемовський П., Гребінка Є. Поетичні твори. Повісті та опо­відання. К.: Наук. думка, 1984. 608 с.
42. Данилко П. Утвердження форми сонета в українській поезії (І.Франко М.Рильський) // Праці Одеськ. держ. ун-ту. Вип. ІІ. Одеса: Вид-во Одес. ун-ту, 1958. С. 127 146.
43. Деркач Б. Крилов і розвиток жанру байки в українській дожовтневій літературі. К., 1977.
44. Деркач Б. П.П.Білецький-Носенко. Життя і творчість. К.: Наук. думка, 1988. 227 с.
45. Добрянський А. Особливості форми сонета (Віршовий розмір) // Матеріали ХІХ наук. сесії [ЧДУ]. Секція філол. наук. Чернівці, 1963. С. 59 61.
46. Добрянський А. Становлення форми сонета в українській літературі // Вопросы литературоведения и языкознания: Сборник аспирантских работ. Изд-во Львовского ун-та, 1964. С. 169 177.
47. Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). К.: Мистецтво, 1973. 435 с.
48. Євшан М. Критика; Літературознавство; Естетика. К.: Основа, 1998. 658 с.
49. Жирмунский В. Из истории западноевропейских литератур. Ленин­град: Наука, 1981. 302 с.
50. Жирмунский В. Теория стиха. Ленин­град: Сов. писатель, 1975. 664 с.
51. Жулинський М. Від традицій ХІХ століття до ранніх пошуків ХХ та Іван Франко // Сучасність, 1991, № 5. С. 19 27.
52. Забіла В., Петренко М. Поезії. К.: Рад. письменник, 1960.
53. Загул Д. Поетика: Підручник по теорії поезії. К.: Спілка, 1923. 220 с.
54. Зеров М. Твори: У 2 т. К.: Дніро, 1990. Т.2. 601 с.
55. Иваньо И. Очерк развития эстетической мысли Украины. М.: Искусство, 1981. 423 с.
56. Илюшин А. Русское стихосложение. М.: Высш. шк., 1988. 166 с.
57. Исследование по теории стиха. Ленинград: Наука. Ленинград. отд-ние, 1978. 232 с.
58. І прадіди в струнах бандури живуть: Українська романтична поезія першої половини ХІХ століття. К., 1991.
59. І.П.Котляревський у критиці та документах. К.: Держлітвидав, 1959. 214 с.
60. Іван Котляревський у документах, спогадах, дослідженнях. К.: Дніпро, 1969. 631 с.
61. Іван Петрович Котляревський: Життя і творчість в ілюстраціях і документах. К.: Рад. шк., 1961. 193 с.
62. Івашків В. Українська романтична драма 30 80-х років ХІХ ст. К.: Наук. думка, 1990. 142 с.
63. Історія української літератури: У 8 т. К.: Наук. думка, 1967. Т. 2. 484 с.
64. Історія української літератури (перші десятиріччя ХІХ ст.). К.: Либідь, 1992. 512 с.
65. Історія української літератури ХІХ століття: У 3 кн. К.: Либідь, 1995 1997.
66. Історія української літератури ХІХ століття: У 2 кн. Кн. 1: Підручник. К.: Либідь, 2005. 656 с.
67. Історія української літературної критики: Дожовтневий період. К.: Наук. думка, 1988. 456 с.
68. Калачева С. Эволюция русского стиха. М.: Изд-во Московск. ун-та, 1986. 263 с.
69. Качуровський І. Метрика. К.: Либідь, 1994. 120 с.
70. Качуровський І. Строфіка. К.: Либідь, 1994. 156 с.
71. Качуровський І. Фоніка. К.: Либідь, 1994. 166 с.
72. Квітка-Основ’яненко Г. Твори: У 8 т. Т. 1. К.: Дніпро, 1968. 471 с.; Т. 2. 1969. 343 с.
73. Кирчів Р. У творчій співдружності. (Українсько-польські літературні зв’язки). К.: Знання, 1971. 48 с.
74. Кирчів Р. Український фольклор у польській літературі. (Період роман­тизму). К.: Наук. думка, 1971. 275 с.
75. Ковалевський В. Рима. Ритмічні засоби українського вірша. К.: Рад. письменник, 1965. 286 с.
76. Ковалевський В. Ритмічні засоби українського літературного вірша. Спроба систематики. К.: Рад. письменник, 1960. 235 с.
77. Колесса Ф. Про віршову форму поезій Маркіяна Шашкевича // Фольклористичні праці. К., 1970. С. 347 363.
78. Комаринець Т. Ідейно-естетичні основи українського романтизму. Львів: Вища школа, 1983. 223 с.
79. Коптілов В. Зауваження про мову та стиль перекладів Л.Боровиков­ського // Дослідження з літературознавства та мовознавства. Зб. наук. праць ви­кладачів та аспірантів філологічного факультету. К.: Вид-во Київського університету, 1960. С. 77 83.
80. КоптіловВ.В. І.П.Котляревський реформатор українського віршуван­ня (Рима і ритміка „Енеїди”) // Мовознавство. 1998. № 6. С. 12-21.
81. Костенко Н. Метричний довідник до віршів Тараса Шевченка: Методична розробка з курсу віршознавства. К.: Київський університет, 1994. 39 с.
82. Костенко Н. Поетика Павла Тичини: Особливості віршування. К.: Вища школа, 1982. 253 с.
83. Костенко Н. Українське віршування ХХ століття: Навчальний посібник. 2-ге вид., випр. та доп. К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київ­ський університет”, 2006. 287 с.
84. Костомаров М. Твори: В 2 т. Т. 2. К.: Дніпро, 1967. 450 с.
85. Костомаров М. Твори: У 2 т. Т. 1: Поезії. Драми. Оповідання. К.: Дніпро, 1990. 544 с.
86. Котляревський І. Поетичні твори. Драматичні твори. Листи. К.: Наук. думка, 1982. 320 с.
87. Крижанівський С. Перший український поет-романтик // Левко Боровиковський. Твори. К.: Рад. письменник, 1957. С. 3 52.
88. Куліш П. Погляд на українську словесність // Твори: В 2 т. Т. 2. К., 1989.
89. Лесин В., Пулинець О. Словник літературознавчих термінів. К.: Рад. школа, 1971. 487 с.
90. Літературознавчий словник-довідник. К.: ВЦ „Академія”, 2006. 752 с.
91. Лотман Ю. Анализ поэтического текста: Структура стиха. Ленинград: Просвещение, 1972. 271 с.
92. Лотман Ю. Русский стих: Основные размеры, входящие в европейский метрический фонд // Słowiańska metryka porównawcza. VI. Europejskie wzorce metryczne w literaturach słowiańskich. Warszawa: Wyd-wo IBL, 1995. S. 259 349.
93. Лотман Ю. Структура художественного текста. М. Искусство, 1970. 384 с.
94. Мишанич О. Українська література другої половини ХVІІІ ст. і усна народна творчість. К.: Наук. думка, 1980. 343 с.
95. Мороз Н. Етюди про сонет. К.: Дніпро, 1973. 111 с.
96. Над текстами українських письменників. К., 1985.
97. Наливайко Д. Спільність і своєрідність: Українська література в кон­тексті європейського літературного процесу. К.: Дніпро, 1988. 393 с.
98. Нудьга Г. Українська балада: З теорії жанру. К.: Дніпро, 1970. 258 с.
99. Омеляшко Р. Витоки Шевченкового 14-складового вірша // Рад. літера­турознавство. 1989. № 6. С. 47 57.
100. Петраш О. „Руська трійця”. К.: Дніпро, 1986. 230 с.
101. Писання Маркіяна Шашкевича. Львів, 1912.
102. Письменники Західної України 30 50-х років ХІХ ст. К.: Дніпро, 1965. 652 с.
103. Пісні та романси українських поетів: У 2 т. Т. 2. К.: Рад. письменник, 1956. 345 с.
104. Полемическое обозрение малороссийской словесности // Історія української критики та літературознавства. Хрестоматія: У 3-х кн. Книга перша. К.: Либідь, 1996. С. 121 124.
105. Попов П. З історії поетики на Україні (ХVІІ ХVІІІ ст.) // Матеріали до вивчення української літератури: У 5-ти т. Т. 1. К.: Рад. школа, 1959. С. 392 403.
106. Попов П. М.М.Костомаров як фольклорист і етнограф. К.: Наук. думка, 1968. 113 с.
107. Пщоловска Л. Жуковский, Мицкевич и русская строфика // Славянский стих. VII: Лингвистика и культура стиха. М.: Языки славянской культуры, 2004. С. 403 408.
108. Киевская старина. К., 1892. №№ 5 9.
109. „Русалка дністровая”: Документи і матеріали. К.: Наук. думка, 1989. 544 с.
110. „Руська трійця” в історії суспільно-політичного руху і культури України. К.: Наук. думка, 1987. 337 с.
111. Русское стихосложение ХІХ в.: Материалы по метрике и строфике русских поэтов. М.: Наука, 1979. 455 с.
112. Самойлов Д. Книга о русской рифме. М.: Худож. лит., 1982. 351 с.
113. Сельвинский И. Студия стиха. М.: Сов. писатель, 1962. 346 с.
114. Семенюк Г., Гуляк А., Бондарєва О. Версифікація: Теорія і практика віршування: Навчальний посібник. К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2003. 258 с.
115. Сидоренко Г. Від класичних нормативів до верлібру. К.: Вища школа, 1980. 182 с.
116. Сидоренко Г. Поезія Т.Шевченка і попередні традиції українського віршування // Тарас Шевченко. До 100-річчя з дня смерті. К.: Вид-во Київського університету, 1961. С. 125 144.
117. Сидоренко Г. Ритміка Шевченка. К.: Вид-во Київського ун-ту, 1967. 182с.
118. Сидоренко Г. Українське віршування. Від найдавніших часів до Шевченка. К.: Вид-во Київськ. ун-ту, 1972. 140 с.
119. Сидоренко Г. Українське віршування. Від найдавніших часів до Шевченка. К.: Вид-во Київськ. ун-ту, 1972. 140 с.
120. Сидоренко Г., Сулима М. Високе мистецтво вірша // Рад. літературо­знавство. 1976. № 6. С. 36 44.
121. Славутич Я. Франкові сонети та їх попередники // Канадське наукове товариство імені Шевченка. Т.19. 1873 1977. Ювілейний збірник наук. праць: 100-річчя НТШ і 25-річчя НТШ у Канаді. Торонто, 1977. С. 116 135.
122. Смолій В. та ін. Микола Костомаров: Віхи життя і творчості: Енцикл. довідн. К.: Вища школа, 2005. 543 с.
123. Сулима М. Про версифікаційні особливості книжної україномовної поезії середини ХVІІ ст. // Українська поезія. Середина ХVІІ ст. К.: Наук. думка, 1992. С. 24 28.
124. Сулима М. Українське віршування ХVІІ ст. К.: Наук. думка, 1985. 146 с.
125. Сулима М. Ще раз про силабічну систему віршування // ІV Міжнародний конгрес україністів. Літературознавство. Кн. 1. К.: Обереги, 2000. С. 193 -198.
126. Тарановский К. О ритмической структуре русских двусложных размеров // Поэтика и стилистика русской литературы. Ленинград: Наука, 1971. С. 420 429.
127. Творчість Івана Котляревського в контексті сучасної філології. К.: Наук. думка, 1990. 205 с.
128. Тимофеев Л. Слово в стихе. М.: Сов. писатель, 1982. 420 с.
129. Ткаченко А. Мистецтво слова (Вступ до літературознавства). К.: Правда Ярославичів, 1998. 448 с.
130. Томашевский Б. Стилистика и стихосложение. Ленинград: Учпеггиз, Ленингр. отд-ние, 1959. 535 с.
131. Українська драматургія першої половини ХІХ століття. Маловідомі п’єси. К.: Держлітвидав, 1958. 428 с.
132.