ПОЯСНЮВАЛЬНО-ОТОТОЖНЮВАЛЬНІ КОНСТРУКЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ: СЕМАНТИКА, ГРАМАТИКА, ПРАГМАТИКА : Пояснительная-ототожнювальные КОНСТРУКЦИИ В УКРАИНСКОМ ЯЗЫКЕ: СЕМАНТИКА, ГРАММАТИКА, ПРАГМАТИКА



  • Назва:
  • ПОЯСНЮВАЛЬНО-ОТОТОЖНЮВАЛЬНІ КОНСТРУКЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ: СЕМАНТИКА, ГРАМАТИКА, ПРАГМАТИКА
  • Альтернативное название:
  • Пояснительная-ототожнювальные КОНСТРУКЦИИ В УКРАИНСКОМ ЯЗЫКЕ: СЕМАНТИКА, ГРАММАТИКА, ПРАГМАТИКА
  • Кількість сторінок:
  • 220
  • ВНЗ:
  • ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ
  • Рік захисту:
  • 2005
  • Короткий опис:
  • ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
    УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ




    На правах рукопису


    ГЛАЗОВА СВІТЛАНА МИКОЛАЇВНА

    УДК 811.161.2’367.335

    ПОЯСНЮВАЛЬНО-ОТОТОЖНЮВАЛЬНІ КОНСТРУКЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ: СЕМАНТИКА, ГРАМАТИКА, ПРАГМАТИКА

    10. 02. 01 українська мова

    ДИСЕРТАЦІЯ
    на здобуття наукового ступеня
    кандидата філологічних наук



    Науковий керівник
    доктор філологічних наук,
    професор С.В. Ломакович


    Харків 2005










    ЗМІСТ

    ВСТУП ..................................................................................................................... 4
    РОЗДІЛ 1
    ПОЯСНЕННЯ В СУЧАСНИХ ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ ............ 9
    1.1. Погляди синтаксистів на пояснювальні конструкції ................................. 9
    1.2. Аспекти вивчення синтаксичних конструкцій із поясненням ................ 24
    Висновки до розділу 1 ........................................................................................... 42
    РОЗДІЛ 2
    СЕМАНТИЧНА СТРУКТУРА ПОЯСНЮВАЛЬНО-ОТОТОЖНЮВАЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ ............................................................................................................... 45
    2.1. Детермінація змісту пояснювального компонента комунікативною стратегією мовця .............................................................................................................. 46
    2.2. Урахування мовцем позиції адресата на шляху до порозуміння ............... 50
    2.3. Зумовленість пояснення комунікативною спрямованістю висловлення...52
    2.4. Оцінний компонент в семантичній структурі пояснювально-ототожнювальних конструкцій ...................................................................................... 55
    2.5. Логіко-семантичне відношення тотожності як конституент семантико-синтаксичного відношення пояснення .......................................................................... 61
    2.6. Взаємодія відношення кон’юнкції та диз’юнкції на шляху формування пояснювального відношення .......................................................................................... 64
    2.7. Характер пропозитивного змісту компонентів пояснювально-ототожнювальних конструкцій ...................................................................................... 68
    2.8. Типи кореляцій між змістом пояснюваного й пояснювального компонентів....................................................................................................................... 80
    Висновки до розділу 2 ........................................................................................... 85
    РОЗДІЛ 3
    ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ ПОЯСНЮВАЛЬНО-ОТОТОЖНЮВАЛЬНОГО ЗНАЧЕННЯ В СТРУКТУРІ СИНТАКСИЧНИХ КОНСТРУКЦІЙ ............................ 87
    3.1. Сполучникові засоби зв’язку як показники пояснювально-ототожнювального відношення ..................................................................................... 88
    3.2. Аналоги власне-пояснювальних сполучників ........................................... 102
    3.3. Характер синтаксичного зв’язку й особливості структури пояснювально-ототожнювальних речень .............................................................................................. 113
    3.4. Особливості лексико-семантичного наповнення предикативних частин пояснювально-ототожнювальних конструкцій .......................................................... 118
    3.5. Своєрідність формально-синтаксичних ознак словосполучення з пояснювально-ототожнювальним відношенням ........................................................ 122
    3.5.1. Підстави виділення пояснювальних словосполучень як окремої групи сурядних словосполучень ........................................................................ 122
    3.5.2. Формально-синтаксичні та семантичні ознаки словосполучень..125
    3.6. Роль комунікативних ознак як засобів вираження пояснювально-ототожнювального відношення ................................................................................... 136
    3.7. Ознаки текстового відрізка як пояснювально-ототожнювальної конструкції ..................................................................................................................... 146
    Висновки до розділу 3 ................. 160
    РОЗДІЛ 4
    ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ПОЯСНЮВАЛЬНО-ОТОТОЖНЮВАЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ У МОВЛЕННІ ................................................................................... 163
    4.1. Функціонування пояснювальних висловлень у монологічних і діалогічних мовленнєвих контекстах ............................................................................................... 166
    4.2. Пояснювально-ототожнювальні висловлення як мовленнєві дії ............. 178
    4.2.1. Констативи .................................................................................... 178
    4.2.2. Директиви ...................................................................................... 189
    4.2.3. Комісиви ......................................................................................... 192
    4.2.4. Експресиви ..................................................................................... 195
    Висновки до розділу 4 ................. 199
    ВИСНОВКИ ................. 201
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ....................................... 203









    ВСТУП

    У синтаксичній науці не існує усталеного погляду на граматичну природу конструкцій із пояснювальним компонентом семантики простих і складних, сполучникових і безсполучникових, не з’ясовано сутність пояснення як мовного значення. Про це свідчить уже той факт, що дослідники по-різному визначають склад пояснювальних конструкцій. Різновидами пояснення вважають: 1) власне-пояснення, тобто тотожність / уточнення як відношення загального й окремого (Н.В.Кірпічникова, І.М.Ойце); 2) власне-пояснення / конкретизацію, або уточнення / включення (А.П.Загнітко, А.Ф.Прияткіна); 3) пояснювальне уточнення / ототожнення / узагальнювальне пояснення (В.А.Бєлошапкова). Існують розбіжності й щодо визначення місця пояснювальних речень із сполучниками тобто, а саме в системі складного речення: їх тлумачать як складносурядні (І.І.Слинько, Н.В.Гуйванюк, М.Ф.Кобилянська, А.П. Загнітко, С.П. Бевзенко, В.А.Бєлошапкова), складнопідрядні (О.М.Пєшковський, Л.А.Булаховський, К.Ф.Шульжук) або як перехідний тип між складносурядними й складнопідрядними реченнями (І.Р. Вихованець).
    Актуальність дослідження визначається тим, що питання про пояснення як мовне значення та його вираження в конструкціях сучасної української мови не можна вважати вивченим із достатньою глибиною й ґрунтовністю. Відсутні спеціальні дослідження й монографічні праці, присвячені всебічному аналізу пояснювально-ототожнювальних конструкцій на зразок: Юна Коломея Воронич, чи коли завгодно просто Коля, вже давно відчувала сильний голод (Ю.Андрухович); Значна частина девіацій, пов’язаних з мовною компетенцією комунікантів, стосується побудови поверхневої структури (звукового змісту) повідомлень (висловлювань), тобто заповнення сформованої на попередніх етапах вербалізації пропозиції лексемами з ідіолексикону мовця (Ф.Бацевич); А все тому, що не зміг він отак просто виїхати, тобто евакуюватися, вірніше не зумів (П.Загребельний); Залежні речення виступають щодо опорних у ролі аргументаційних, тобто слугують для підтвердження, обґрунтування судження, висловленого в опорному реченні (Із підручника), які репрезентують власне-пояснення. Між тим осмислення цього явища необхідне для поглиблення уявлень про можливості різних за будовою синтаксичних конструкцій у вираженні окремих різновидів пояснення. Це питання є важливим також для системного опису й несуперечливої класифікації складного речення, розвитку вчення про словосполучення, для теорії тексту.
    Сучасне розуміння дихотомічної природи мови як граматичної системи, яка водночас є й засобом комунікації, окреслює нові перспективи у вивченні пояснення, зокрема пояснювально-ототожнювального значення, адже дослідники наголошують на тісному взаємозв’язку цього мовного явища з мовленням (Н.В.Кірпічникова, М.В. Ляпон, Е.Ф. Морозова).
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає загальній науковій проблемі кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету ім.Г.С.Сковороди Закономірності розвитку і функціонування української мови”, що передбачає вивчення питань синтаксису сучасної української мови.
    Мета дисертаційного дослідження виявити сутність пояснювально-ототожнювального значення як різновиду пояснення, чинники творення й мовні засоби його вираження в структурі синтаксичних конструкцій сучасної української мови, а також встановити закономірності функціонування цих конструкцій у мовленні.
    Для досягнення мети необхідно розв’язати такі завдання:
    1) визначити своєрідність пояснювально-ототожнювального значення, його співвіднесеність із поняттями тотожність, уточнення й узагальнення;
    2) з’ясувати роль модально-оцінного значення у творенні семантики пояснення, його зумовленість комунікативною перспективою висловлення;
    3) схарактеризувати особливості семантичної структури пояснювально-ототожнювальних конструкцій словосполучень, складних сполучникових речень і відрізків тексту;
    4) описати формальну будову пояснювально-ототожнювальних словосполучень і речень, визначити їх місце в системі синтаксичних одиниць сучасної української мови;
    5) розглянути сполучники, які вживаються в аналізованих конструкціях, окреслити коло їх функціональних аналогів;
    6) виявити формальні й формально-семантичні ознаки, релевантні для текстових відрізків;
    7) схарактеризувати особливості актуального членування змісту пояснювально-ототожнювальних конструкцій;
    8) дослідити їх функціонування в мовленні.
    Об’єктом дисертаційної роботи є синтаксичні конструкції, утворювані на різних рівнях синтаксичних зв’язків, компоненти яких пов’язані пояснювально-ототожнювальним відношенням.
    Предметом дисертаційної роботи є формальна й семантична організація синтаксичних конструкцій із пояснювально-ототожнювальними відношеннями між частинами, їх комунікативні й прагматичні особливості.
    Матеріалом дослідження послужила картотека, що налічує понад 3000 конструкцій сучасної української мови словосполучень, складних речень і текстів, укладена шляхом суцільної вибірки з художніх та літературно-критичних творів українських письменників ХІХ ХХ століть, публіцистики, ділового мовлення, періодичних видань, матеріалів спостережень над усним мовленням.
    Методологічну основу дослідження становить розуміння мови як дихотомічного явища знакової системи й соціального феномена, тобто як мови й мовлення; міждисциплінарний підхід до вивчення питань синтаксису, зокрема залучення здобутків таких наукових дисциплін, як філософія, логіка, прагматика (теорія мовленнєвих актів) та ін.
    Методи дослідження зумовлені його метою й завданнями. У роботі використовуються історико-генетичний, описовий і трансформаційний методи, методи компонентного аналізу, порівняння та зіставлення.
    Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві на широкому фактичному матеріалі здійснено системний аналіз пояснювально-ототожнювальних конструкцій складних сполучникових речень, словосполучень та відрізків тексту з урахуванням їх лексико-семантичних, структурно-граматичних і комунікативно-прагматичних особливостей. У роботі визначено семантичну сутність пояснювально-ототожнювального значення й схарактеризовано мовні засоби його вираження. Новим є погляд на досліджуване значення як змістове відношення між компонентами, яке визначає здатність пояснювально-ототожнювальних конструкцій забезпечувати різноманітні мовленнєві дії.
    Теоретичне значення роботи визначене тим, що отримані результати сприяють глибшому розумінню пояснення як своєрідного мовного явища. Дослідження доповнює синтаксичну теорію всебічним описом різних за будовою конструкцій пояснювально-ототожнювального різновиду. Здійснений семантичний, формально-граматичний і комунікативний аналіз реченнєвих конструкцій дає підстави для уточнення місця речень із пояснювальним відношенням між частинами в системі складного речення сучасної української мови й пояснює їх специфічне функціонування в мовленні.
    Практичне значення роботи полягає в тому, що в роботі подано повний опис пояснювально-ототожнювальних конструкцій сучасної української мови з урахуванням семантичних і формально-граматичних ознак, а також особливостей їх функціонування. Визначено критерії розрізнення близьких за формальною будовою, але не тотожних за семантикою реченнєвих конструкцій, що сприяє відмежуванню складних пояснювально-ототожнювальних конструкцій від уточнювального й узагальнювального різновидів пояснення. Отримані результати та спостереження можуть бути використані під час читання лекцій, укладання підручників і посібників, методичних розробок із синтаксису української мови. Матеріали стануть у нагоді при підготовці спецкурсів та спецсемінарів із синтаксису складного речення, синтаксичної семантики й прагматики.
    Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри української мови Бердянського державного педагогічного університету, кафедр української мови та українознавства Харківського національного педагогічного університету ім.Г.С. Сковороди. Матеріали дисертації були представлені в доповідях на Х Міжнародній конференції з актуальних проблем семантичних досліджень (м. Харків, 2001), І Міжнародній науковій конференції Загальні питання філології” (м. Дніпродзержинськ, 2003), на ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції Динаміка наукових досліджень 2004” (м.Дніпропетровськ, 2004), на науковій конференції Г.Ф. Квітка-Основ’яненко та українська культура ХІХ-ХХІ століть” (м. Харків, 2003), на ХІ Міжнародній конференції з функціональної лінгвістики (м. Ялта, 2004).
    За наслідками здійсненого дослідження видано 7 одноосібних публікацій, що відтворюють основні положення дослідження, із них 4 статті в наукових фахових виданнях.
    Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків і списку літератури. Загальний обсяг роботи становить 220 сторінок, із них 202 сторінки основного тексту. У списку літератури налічується 215 найменувань.
  • Список літератури:
  • ВИСНОВКИ

    1. Пояснювально-ототожнювальне значення, або власне-пояснення, основою якого є тотожність явищ одного рівня (денотативного, сигніфікативного або номінативного), становить основний вияв семантики пояснення. Це відрізняє його від уточнювального й узагальнюваного різновидів пояснення із притаманною їм тотожністю різнорівневих сутностей, що співвідносяться як загальне й часткове, абстрактне і конкретне.
    2. Семантика пояснювально-ототожнювальних конструкцій детермінована комунікативною стратегією мовця, який ураховує позицію адресата на шляху до порозуміння й досягнення комунікативної мети. Їх використання зумовлене потребою мовця в інтерпретації вихідного змісту іншим з метою виявити актуальну для слухача сутність повідомлюваного, внаслідок чого компоненти пояснювально-ототожнювальної конструкції й набувають статусу пояснюваного і пояснювального. У роботі виявлено типові зразки співвіднесення змістів цих компонентів, які реалізується в мовленні як регулярні інтерпретаційні кореляції.
    3. Пояснювальний компонент, який визначається мовцем як необхідний для порозуміння між ним і адресатом мовлення, зумовлений суб’єктивною оцінкою ситуації спілкування, слухача, власних інтенцій, а також мовних засобів відображення дійсності щодо їх релевантності для досягнення комунікативної мети.
    4. У роботі доведено, що пояснювально-ототожнювальне відношення реалізується на рівні словосполучення, складного сполучникового речення та в тексті. Відстоюється погляд на нереченнєві пояснювальні конструкції як специфічні сурядні словосполучення, формальною ознакою яких є закритість та негнучкість структури, наявність формальних показників пояснювального відношення, неоднотипність і різноманітність будови компонентів.
    5. Реченнєвими структурами, які реалізують пояснювально-ототожнювальну семантику, є складносурядні конструкції, визначальними формальними ознаками яких є синтаксична однофункціональність компонентів, закритість і негнучкість структури й наявність своєрідних формально-семантичних засобів зв’язку. Поруч із найпитомішим для вираження пояснювально-ототожнювального відношення сполучником тобто та його сполучниковими аналогами описано й невласне-сполучникові аналоги модально-оцінні слова й відпредикативні утворення. Встановлено факт активізації в сучасному мовленні сполучників себто, цебто, маркованих як застарілі й маловживані. Отже, у роботі подано повний опис засобів, придатних для вираження пояснювально-ототожнювального відношення в сучасній українській мові.
    6. Особливу увагу приділено ролі комунікативних ознак, які підтримують семантичну специфіку пояснювально-ототожнювальних висловлень: тема-рематичному членуванню їх змісту, основними засобами якого є інтонація й порядок слів у предикативних частинах, з’ясовано також своєрідність парцеляції досліджуваних конструкцій.
    7. Доведено, що власне-пояснення реалізується також у текстовому відрізку, організованому як пояснювально-ототожнювальна конструкція: йому властиві окремі з диференційних ознак, притаманних іншим типам, передусім закритість структури та наявність спеціальних засобів зв’язку між пояснюваним і пояснювальним компонентами. Своєрідність же текстових конструкцій визначає характер компонентів: вони утворюються послідовністю самостійних висловлень.
    8. Широкому функціонуванню пояснювально-ототожнювальних висловлень як мовленнєвих дій, як-от: комісивів, директивів, констативів та експресивів сприяє їх комунікативна ґенеза, тобто породжуваність потребою мовця у вираженні власної позиції відповідно до передбачуваного ним бажаного наслідку.
    9. З’ясування репертуару типових комунікативних ситуацій та прагматичних контекстів, у яких мовець вдається до вживання пояснювально-ототожнювального висловлення, сприятиме подальшій розробці питань комунікативної лінгвістики, девіатології та ін.








    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Алисова Т.Б. Дополнительные отношения модуса и диктума // Вопросы языковедения. 1971. № 1. С. 54 64.
    2. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 367 с.
    3. Арутюнова Н.Д. Понятие пресуппозиции в лингвистике // Известия АН СССР. Сер. лит.и яз. 1973. Т. ХХХІІ, №1. С. 89.
    4. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. М. Наука, 1976. 383 с.
    5. Арутюнова Н.Д. Проблемы синтаксиса и семантики в работах Ч.Филмора // Вопросы языкознания. 1973. № 1. С. 123.
    6. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. М., 1981. Т. 40. № 4. С. 356 367.
    7. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений. Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 340 с.
    8. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1999. 896 с.
    9. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энцикл., 1966. 608 с.
    10. Багмут А.Й. Семантика і інтонація в українській мові. К.: Наук. думка, 1990. 167 с.
    11. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностр. лит., 1955. 416 с.
    12. Бевзенко С.П. Структура складного речення в українській мові. Навч. посбіник К.: КДПІ, 1987. 80 с.
    13. Безпалько О.П. Нариси з історичного синтаксису української мови. К.: Рад. школа, 1960. 260 с.
    14. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. К.: Либідь, 1993. 336 с.
    15. Белошапкова В.А. Анафорические элементы в составе сложных предложений // Памяти акад. В.В. Виноградова. М., 1971. С. 34 43.
    16. Белошапкова В.А. О понятии формула предложения” на уровне синтаксиса сложного предложения // Единицы разных уровней грамматического строя языка и их взаимодействие. М.: Наука, 1969. С. 206 216.
    17. Белошапкова В.А. Современный русский язык. Синтаксис. Учеб. пособие для филол. специальностей ун-тов. М.: Высш. школа, 1977. 248 с.
    18. Белошапкова В.А., Губина Р.И. Смысловые отношения в сложноподчиненном предложении открытой структуры и коммуникативная организация их частей // Синтаксические отношения в сложном предложении. Сб. науч. трудов. Калинин, 1989. С. 4 8.
    19. Белошапкова В.А. Сложное предложение в современном русском языке (Некоторые вопросы теории). М.: Просвещение, 1967. 160 с.
    20. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. 447 с.
    21. Бергельсон М.Б., Кибрик А.Е. Прагматический принцип приоритета” и его отражение в грамматике языка // Изв. АН СССР. Сер. лит. и языка. Т. 40. 1981. № 4. С. 343 355.
    22. Бережан Л.В. Категорiя спонукальностi в сучаснiй українськiй мовi: Автореф. дис. ... канд. фiлол. наук. Чернiвцi, 1996. 16 c.
    23. Биренбаум Я.Г. Еще раз о границе сложносочиненного и сложноподчиненного предложений // Теоретические аспекты лингвистических исследований. (Сб. науч. ст.). Новосибирск, 1984. С. 109 115.
    24. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л.: Изд-во ЛГУ, 1977. 204 с.
    25. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. К.: Видавничий центр «Академія», 2004. 344 с.
    26. Бацевич Ф.С. Співвідношення типів смислової імпліцитності в мові // Мовознавство. 1993. №1. с. 54 59.
    27. Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. Л.: Наука, 1983. 209 с.
    28. Булаховский Л.А. Курс русского литературного языка. Т.1. К.: Гос. уч. пед. изд., 1952. 446 с.
    29. Булыгина Т.В. О границах между сложной единицей и сочетанием единиц // Единицы разных уровней грамматического строя языка и их взаимодействие. М.: Наука, 1969. С. 208 272.
    30. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. М.: АН СССР, 1959. 623 с.
    31. Вайс Д. Высказывания тождества в русском языке: опыт их отграничения от высказываний других типов // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. ХV. М.: Прогресс, 1985. С. 434 464.
    32. Валгина Н.С. Синтаксис современного русского языка. Изд. 2-е. Учебник для вузов. М., 1978. 439 с.
    33. Валгина Н.С. Сложноподчиненные предложения в русском языке. М.: Уч. п., 1971. 86 с.
    34. Валгина Н.С. Современный русский язык: Учебник для вузов. М.: Высшая шк., 1961. 452 с.
    35. Вежбицкая А. Дескрипция или цитация? // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 13. М.: Прогресс, 1982. С. 237 262.
    36. Вежбицкая А. Метатекст в тексте // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.8. М.: Прогресс, 1978. С. 402 424.
    37. Вежбицкая А. Речевые акты // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.16. М.: Прогресс, 1985. С. 251 275.
    38. Вендлер З. Иллокутивное самоубийство // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 16. М.: Прогресс, 1985. С. 238 250.
    39. Виноградов В.В. Избранные труды. Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1975. 560 с.
    40. Вихованець I.Р., Городенська К.М., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наукова думка, 1982. 219 с.
    41. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис: Підручник. К.: Либідь, 1993. 368 с.
    42. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К., 1992. 224 с.
    43. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. М.: Наука, 1985. 228с.
    44. Вопросы синтаксиса современного русского языка / Под ред В.В.Виноградова. М.: Учпедгиз, 1950. 410 с.
    45. Воробьева Г.Ф., Панюшев М.С., Толстый И.В. Современный русский язык. Синтаксис. Учебное пособие. М.: Изд. «Русский язык», 1975. 192 с.
    46. Гаврилова Г.Ф. Сочинение в усложненном сложном предложении // Функциональный анализ синтаксических структур. Сборник научных трудов. Иркутск: Изд. Иркутс. ун-та, 1982. 144 с.
    47. Гак В.Г. Категория модуса предложения: Предложение и текст в семантическом аспекте. Калинин: Изд-во Калин. ун-та, 1978. С. 19 26.
    48. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М., 1981. 139 с.
    49. Герман К.Ф. Структурно-семантичний аналіз складносурядного речення сучасної української літературної мови. Чернівці, 1973. 54 с.
    50. Глушкова Г.М. Структурно-семантичні типи сурядності. Автореф... канд. філол. наук. Дніпропетровськ: ДГУ, 1998. 16 с.
    51. Гордон Д., Лакофф Дж. Постулаты речевого общения // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.16. М.: Прогресс, 1985. С. 276 302.
    52. Грайс Г.П. Логика и речевое общение // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.16. М.: Прогресс, 1985. С. 217 237.
    53. Грамматика русского языка / Под. ред. акад. В.В.Виноградова. М.: Изд. АН СССР, 1954. Т.2. Ч.2. 720 с.
    54. Грамматика русского языка. Синтаксис / Под. ред. акад. В.В.Виноградова. М.: Издат. АН СССР, 1960. Т.2. Ч.2. 440 с.
    55. Грамматика современного русского литературного языка. М.: Наука, 1970. 767 с.
    56. Гребенщикова Н.С. История союзного оформления пояснительных отношений в русском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1977. 19 с.
    57. Гришковская О.Н. Семантика и структура пояснительных конструкций в простом предложении. Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1992. 13 с.
    58. Грищенко А.П. Складносурядне речення в сучасній українській літературній мові. К.: Наук. думка, 1969. 155 с. С. 19 24.
    59. Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць. Чернівці: Рута, 1999. 336 с.
    60. Гуйванюк Н.В., Гнатчук О.С., Нечипорук М.В. Семантична структура тексту: Навч. метод. посібн. Чернівці: Рута, 1999. 336 с.
    61. Гулыга Е.В. О семантике предложения // Теоретические проблемы синтаксиса современных индоевропейских языков. Л.: Наука, 1975. С. 21 29.
    62. Дейк Т.А. ван. Вопросы прагматики текста // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.16. М.: Прогресс, 1985. С. 259 336.
    63. Дейк Т.А. ван. Язык. Познание. Коммуникация: Пер. с англ. / Сост. В.В.Петрова; Под ред. В.И. Герасимова; Вступ. ст. Ю.Н. Караулова и. В.В. Петровой. М.: Прогресс, 1989. 312 с.
    64. Демьянков В.З. «Теория речевых актов» в контексте современной зарубежной лингвистической литературы // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 17. М.: Прогресс, 1986. С. 223 235.
    65. Димитрова С. Актуализация предложения и ее зависимость от представления говорящего о степени осведомленности адресата (на материале русского языка) // Новое в зарубежной лингвистике. Вип. 15. М.: Прогресс, 1985. С. 535 546.
    66. Дорошенко С.І. Складні безсполучникові конструкції в сучасній українській мові. Х.: Вид-во при ХДУ видавничого об’єднання Вища школа”, 1980. 150 с.
    67. Дудик П.С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення. К.: Наукова думка, 1973. 226 с.
    68. Дудик П.С. Характерні синтаксичні структури в усно-розмовному літературному мовленні // Закономірності українського усного літературного мовлення. К., 1965.
    69. Єрмоленко С.Я. Синтаксис і стилістична семантика. К.: Наук. думка, 1982. 210 с.
    70. Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Cамійленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика української мови. К.: Вища шк., 1980. 318 с.
    71. Загнiтко А.П. Принципи формальної і смислової організації складного речення // Нариси досліджень у галузі гуманітарних наук в педвузі. Горлівка: ГДППМ, 1997. Вип. 3. С. 239 247.
    72. Загнітко А.П. Теоретична граматика української мови: Синтаксис: Монографія. Донецьк: ДонНУ, 2001. 662 с.
    73. Загнітко А.П. Український синтаксис. (Науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс). Ч. 2: Навчальний посібник. К.: ІЗМН, 1996. 240 с.
    74. Загревський Є.І. Безсполучникові складні речення з пояснювальним відношенням у науковому стилі української мови // Лінгвістичні дослідження. Науковий вісник. Випуск 3. Х.: ХДПУ, 1997. С. 137 141.
    75. Загревський Є.І. Безсполучникові складні речення з пояснювальним компонентом у сучасній українській мові. Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Х., 1999. 20 с.
    76. Загревський Є.І. Зміст терміна пояснення” як виду синтаксичного відношення // Лінгвістичні дослідження. Науковий вісник. Випуск 3. Х.: ХДПУ, 1997. С. 148 148.
    77. Звегинцев В.А. Предложение и его отношение к языку и речи. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1976. 307 с.
    78. Зельцер В.И. Парцелляция как прием актуализации основных синтагм сложноподчиненного предложения // Принципы и методы лексико-грамматических исследований. Науч. доклады 2-го межкафедрального семинара аспирантов-языковедов. Л., 1973. С. 178 181.
    79. Золотова Г.А. Коммуникативные аспекты русского синтаксиса. М.: Наука, 1982. 368 с.
    80. Золотова Г.А. Очерк функционального синтаксиса русского языка. М.: Наука, 1973.
    81. Иванушкина Г.Ф. Бессоюзные сложные пояснительные предложения в современном русском литературном языке. Автореф. дис. канд. филол. наук. М., 1973. 23 с.
    82. Івченко М.П. Сучасна українська літературна мова. К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1965.
    83. Історія української мови. Синтаксис / За ред. Грищенка А.П., НімчукаВ.В., Русанівського В.М., Щербатюк Г.Х. К., 1982. 503 с.
    84. Камышев Н.С. К вопросу об уточняющих конструкциях в простом предложении // Современный русский язык. Морфология и синтаксис / Под ред. проф. Голанова И.Г. М., 1964. С. 58 66.
    85. Каранська М.У. Сучасна українська літературна мова. Синтаксис / Ред. М.С. Тимошик. К., 1995. 312 с.
    86. Карцевский С. Об асимметрическом дуализме лингвистического знака // Звегинцев В.А. История языкознания 19-20 вв. в очерках и извлечениях. Ч1. М. 1965. С. 85 90.
    87. Кащук А.Г. Синтаксис складного речення. К.: Рад. школа, 1986.
    88. Кибрик А.Е. Соотношение формы и значения в лингвистическом описании / ИРЯ АН СССР. Пробл. группа по эксперим. и прикл. лингвистике. - Препринт. М., 1980. Вып.132.
    89. Кирпичникова Н.В. Бессоюзные сложные предложения, в которых вторая часть поясняет одно из слов первой части // Русский язык в школе. 1956. № 5. С. 30 35.
    90. Кирпичникова Н.В. К изучению семантики сложного предложения современного русского языка /на материале бессоюзных конструкций со значением мотивации // Вестник МГУ. 1981. № 2. С. 32 34.
    91. Кирпичникова Н.В. Некоторые типы бессоюзных сложных предложений в современном русском языке. Дисс. канд. филол. наук. М., 1954.
    92. Кирпичникова Н.В. О синтаксическом термине пояснение // Исследование по современному русскому языку / Под ред. Т.М.Ломтева. М: Изд. Моск. ун-та, 1970. С. 96 112.
    93. Ковтунова И.И. Современный русский язык. Порядок слов и актуальное членение предложения. М.: Просвещение, 1976. 240 с.
    94. Кокорина С.И. О семантическом субъекте и особенностях его выражения в русском языке. М.: Издательство Моск. ун-та, 1979. 79 с.
    95. Колосова Т.А. К вопросу о семантике сложных предложений // Сложные предложения в языках разных систем. Сб. науч. трудов. Новосибирск, 1977. С. 29 35.
    96. Колосова Т.А. О модусе и диктуме в сложном предложении // НДВШ. Филологические науки. 1979. № 2. С. 47 53.
    97. Колосова Т.А. Семантические отношения в сложном предложении // Науч. доклады высшей школы. Филологические науки. 1972. № 5. С. 61 72.
    98. Колосова Т.А., Черемисина М.И. Заметки по понятиям сочинение” и подчинение” в их соотношении друг с другом // Синтаксические отношения в сложном предложении. Сб. науч. трудов. Калинин: КГУ, 1989. С. 28 39.
    99. Колосова Т.А., Черемисина М.И. Очерки по теории сложного предложения. Новосибирск: Наука, 1987. 196 с.
    100. Колшанский Г.В. Комуникативная функция и структура языка. М.: Наука, 1984. 175 с.
    101. Комина Н.А. Систематика комуникативно-прагматических типов высказывания // Прагматические аспекты функционирования языка. Барнаул: Алтайский гос. ун-т, 1983. С. 93 101.
    102. Коновалова Т.И. Опыт сопоставительного анализа употребления сложноподчиненных предложений в художественном стиле (на материале прозы В.Липатова, Ю. Бондарева, А. Чаковского) // Русской языкознание. 1981. Вып. 2. С. 116 123.
    103. Кононенко В.И. Системно-семантические связи в синтаксисе русского и украинского языков. К.: Вища шк., 1976. 207 с.
    104. Кононенко П.П. та ін. Українська мова / П.П. Кононенко, Л.О.Кадомцева, Л.І. Мацько. К.: Либідь, 1990. 224 с.
    105. Корельская Т.Д., Падучева Е.В. Трансформации в симметрических конструкциях: сочинение и эллипсис. НТИ. Сер.2. Информационные процессы и системы. 1973. № 9. С. 29 38.
    106. Кормановская Т.И. Сочинение и подчинение в свете коммуникативного подхода // Филологические науки. 1989. № 3. С. 52 58.
    107. Краткая русская грамматика / Белоусов В.Н., Ковтунова Н.Н. и др.; под ред. Шведовой Н.Ю. и Лопатина В.В. М.: Русский язык, 1989. 639 с.
    108. Крейдлин Г.Е., Падучева Е.В. Взаимодействие ассоциативных связей и актуального членения в предложениях с союзом а // Научно-техническая информация. Серия 2. Информационные процессы и системы. 1974. № 9. С. 31 37.
    109. Крейдлин Г.Е., Падучева Е.В. Значение и синтаксические свойства союза а // Научно-техническая информация. Серия 2. Информационные процессы и системы. 1974. № 10. С. 32 37.
    110. Кручинина И.Н. Структура и функции сочинительной связи в русском языке. М., Наука, 1988. 212 с.
    111. Крушельницкая К.Г. О синтаксической природе актуального членения” предложения // Инвариантные синтаксические значения и структура предложения. М.: Просвещение, 1977. 192 с.
    112. Крючков С.Е., Максимов Л.Ю. Современный русский язык. Синтаксис сложного предложения. М.: «Просвещение», 1969. 189 с.
    113. Курс сучасної української літературної мови / АН УРСР. Ін-т мовоз-ва ім. О.О.Потебні; За ред. Л.А.Булаховського. Т.2: Синтаксис. К.: Рад.школа, 1951. 408 с.
    114. Лакофф Дж. Прагматика в естественной логике // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.16. М.: Прогресс, 1985. С. 439 470.
    115. Лаптева О.А. Русский разговорный синтаксис. М.: Наука, 1976. 400 с.
    116. Ломакович С. В. Роль лексики у формуванні змісту складного речення // Лінгвістичні дослідження. Наук. вісник. Вип. 3. Харків: ХДПУ, 1997. С. 149 153.
    117. Ломакович С.В. Займенниково-співвідносні речення в сучасній українській мові: Дис. ... д-ра філол. наук. Тернопіль, 1993. 382 с.
    118. Ломакович С.В. Предикативне відношення в структурі одиниць малого синтаксису // Вісник Харківського університету. 1998. № 408. С. 20 24.
    119. Ломакович С.В. Семантична організація займенниково-співвідносних речень у сучасній українській мові. К.: НМК ВО, 1993. 73 с.
    120. Ляпон М.В. Смысловая структура сложного предложения и текст. К типологии внутритекстовых отношений. М.: Наука, 1986. 200 с.
    121. Маркелова Г.В. Средства выражения пояснительных отношений в русском языке ХVІІІ века // Синтаксические отношения в сложном предложении. Сборник научных трудов. Калинин: КГУ, 1989. 160 с.
    122. Матезиус В.О. О так называемом актуальном членении предложения // Пражский лингвистический кружок. М.: Наука, 1967. С. 239 245.
    123. Медведєв Ф.П. Сучасна українська літературна мова. Нариси з граматики. Х, 1951. 200 с.
    124. Мельничук А.С. Порядок слов и синтаксическое членение предложений в славянских языках. К.: Изд-во АН УССР, 1958.
    125. Моделирование языковой деятельности в интеллектуальных системах / Под ред. А.Е. Кибрика и А.С. Нариньяни; С предисловием А.П.Ершова. М.: Наука. Гл. ред. физ.-мат. лит. 280 с.
    126. Морозова Э.Ф. Сложные предложения с пояснительными отношениями в современном русском литературном языке // Синтаксические отношения в сложном предложении. Калинин, 1989. С. 58 65.
    127. Музафарова А.К. Пояснительные отношения в конструкциях с временными определителями, выраженными словоформами с темпоральным значением и придаточными времени // Сложное предложение / Под ред. Г.П.Уханова. К.: КГУ, 1979. С. 70 78.
    128. Мясоєдова С.В. Категорія спонукання і її вираження в непрямих висловленнях сучасної української мови. Дис... канд. філол. наук. 10.02.01. Х., 2001. 178 с.
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины