УКРАЇНСЬКА АФОРИСТИКА: СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТИ : УКРАИНСКАЯ афористика: СТРУКТУРНО-семантические и функциональные аспекты

Короткий опис

КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ШАРМАНОВА НАТАЛЯ МИКОЛАЇВНА

УДК: 811.161.2′37+82-84

УКРАЇНСЬКА АФОРИСТИКА:
СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТИ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Колоїз Жанна Василівна,
кандидат філологічних наук, доцент

Кривий Ріг 2005

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ.........................................................

4

ВСТУП..........................................................................................................

5

РОЗДІЛ1.ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕНЬ АФОРИЗМІВ.

14

1.1. Основні підходи до визначення лінгвістичного статусу афоризмів.................................................................................

14

1.1.1.Онтологія основної афористичної термінології........

14

1.1.2.Афористичні проблеми в традиційній лінгвістиці

21

1.1.3.Розбудова афористики на сучасному етапі мовознавства.................................................................

29

1.2.Лінгвістична ідентифікація афоризму як одиниці пареміології.............................................................................

33

1.2.1.Афоризм в аспекті рівневого статусу пареміології...................................................................

33

1.2.2.Знакова специфіка афоризму...........

43

1.2.3. Основні підходи до визначення релевантних ознак афоризму.......................................................................

47

1.2.4. Семантична організація афористичних висловів......

50

1.2.5.Сутність афоризму з позиції функціональної лінгвістики....................................................................

59

1.3.Проблема систематизації афоризмів у сучасному мовознавстві.........................................................................

76

РОЗДІЛ2.СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНІ ТИПИ АФОРИЗМІВ У МОВІ ХУДОЖНЬОГО УКРАЇНСЬКОГО ДИСКУРСУ.....

87

2.1. Типологія афоризмів за ступенем вираження смислової домінанти..............................................................................

88

2.1.1.Логічні афоризми..........................................................

88

2.1.2. Образні афоризми.........................................................

90

2.2.Різновиди афористичних висловів за характером інтеріоризації дійсності.......................................................

91

2.2.1.Раціональні афоризми..................................................

92

2.2.2. Парадоксальні афоризми.............................................

93

2.3. Типологія афоризмів за структурою судження

96

2.3.1.Афоризми-еквіваленти простого речення..................

96

2.3.2.Афоризми-еквіваленти складного речення................

111

2.3.3.Афоризми-еквіваленти надфразної єдності...............

121

РОЗДІЛ3.ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ АФОРИЗМІВ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ........

132

3.1.Афоризми в структурі макротексту.....................................

134

3.1.1. Текстова природа афоризму........................................

134

3.1.2. Градація афористичності в тексті

136

3.1.2.1.Мінімальний ступінь афористичності...........

138

3.1.2.2. Оптимальний ступінь афористичності..........

141

3.1.2.3. Максимальний ступінь афористичності........

145

3.2.Емотивність української афористики..................................

149

3.2.1.Загальне емоційно-смислове поле сучасної афористики....................................................................

150

3.2.2.Експресивні засоби образності й оцінності в структурі афоризмів.....................................................

155

3.3.Категорія адресантності в українських афоризмах............

163

ВИСНОВКИ.................................................................................................

169

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.............................................

175

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................

199

ДОДАТОК.

201

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АВ

афористичний вислів

ВК

валентність компонентів

ін.

інший (-а, -е, -і)

КА

комунікативний акт

КВ

крилатий вислів

НФЄ

надфразна єдність

ПР

просте речення

СР

складне речення

ТВ

теорія валентності

т. зв.

так званий (-а, -е, -і)

ФО

фразеологічна одиниця

ВСТУП

Визначальною особливістю сучасної лінгвістики є переорієнтація наукового інтересу з об’єкта пізнання на суб’єкт, з мікроодиниць, що сприймаються як ізольовані компоненти, на складні й об’ємні макроодиниці. Така переорієнтація традиційного мовознавства ґрунтується на засадах функціоналізму, який реалізує дослідницькі принципи діяльності, динамічності, прагматичності, асиметрії системи й середовища, онтологічного антропоцентризму [180,с.12-20]. Основний фокус функціональної парадигми спрямований на дослідження та взаємодію семантичних і комунікативних факторів, які впливають на структуру мови. У сучасній лінгвістиці комунікативно-функціональна парадигма поєднана із структурно-семантичною і когнітивною [17;180], відповідно до чого вивчення комунікації розглядається як лінгвопсихоментальний процес, що має два головні етапи „породження й сприйняття макрознакового простору тексту, виходячи з когнітивних стратегій і діалогу людської свідомості зі світом дійсності, соціумом, культурою” [180,с.279]. Основою інтеграції функціонально-комунікативної й когнітивної наукових парадигм виступає „комплекс процедур щодо обробки, засвоєння й породження знань” [17, с. 7]. Сучасні дослідження в царині структурної семантики й функціоналізму визначають специфічні підходи до мови, її засобів і одночасно такі дослідницькі напрями, що дозволяють вивчати різні механізми мовної системи.
Наприкінці ХХ початку ХХІ століття зростає науковий інтерес до проблем афористики. Серед них особливе місце посідають питання семіотичної, власне семантичної й прагматичної природи її одиниць. Суто лінгвальний спектр афористики відбиває проблематику комунікації мовних одиниць надсинтаксичної будови. Зокрема новим і досить актуальним у сучасній лінгвістиці постає питання про виокремлення в мовній системі пареміологічного рівня, що обіймає два великі мовні масиви власне паремійний і афористичний. Одиниці пареміології, визнані периферійним явищем у галузі слов’янської фразеології [152,с.185], об’єднуються спільним науковим терміном „паремія” і реалізують основні функції мови.
Визначення диференційних ознак афоризмів, їх структурно-семантичного моделювання й функціональних особливостей дозволяє розв’язати один із аспектів наукової дилеми щодо функціонування афористики й узуальної та індивідуально-авторської фразеології. Проблема ускладнюється тим, що одиниці пареміології (прислів’я, приказки, афоризми) традиційно розглядаються у фразеологічній системі (В.Л.Архангельський [8;9], В.В.Виноградов [32], О.В.Кунін [106], Ю.Ф.Прадід [162], О.Д.Райхштейн [168], Л.Г.Скрипник [181], В.Д.Ужченко [213], І.І.Чернишова [194; 240] та ін.).
Лінгвістична ідентифікація афоризмів характеризується наявністю у мовознавчій науці різних підходів щодо визначення меж фразеології. Зарахування до цієї галузі афористичних висловів (АВ) ґрунтувалося на так званому (т. зв.) широкому розумінні її об’єкта, коли до нього зараховуються „усталені фрази різних структурних типів, яким властиві різні семіотичні функції (одиниці фольклору, фрагменти художніх текстів, формули привітань тощо)” [265,с.560]. Погляди представників цієї фразеологічної школи сходилися на тому, що афоризми кваліфікувалися як стійкі фрази замкненого типу або фразеологічні одиниці (ФО) предикативного характеру. Саме на це спиралося залучення афоризмів до класифікацій, укладених за різними критеріями (семантичним, граматичним, функціональним, генетичним тощо).
У лінгвістичній традиції проблеми афористики винесені за межі фразеології у працях прихильників т. зв. вузького розуміння специфіки ФО Л.Г.Авксентьєва [1], Н.М.Амосової [7], В.П.Жукова [65], Д.Г.Мальцевої [118], В.М.Мокієнка [131], О.І.Молоткова [133], В.М.Телії [203] та ін. Ними визнано доцільним розгляд висловлювань нефразеологічного типу, які співвідносяться з предикативними конструкціями, у системі стилістичного синтаксису, зважаючи на їхню еквівалентність реченню, комунікативну й граматичну членованість. Уперше думку щодо звуження меж фразеології в мовознавстві обґрунтував С.І.Ожегов [142; 143]. Загалом же традиційний і нетрадиційні підходи до розуміння мовної специфіки афоризмів у аспекті меж і об’єкта фразеології розкривають нові орієнтири для розбудови афористики не лише як сукупності мовних і мовленнєвих афоризмів.
У сучасному мовознавстві питання афористики розглядаються в аспекті теорії крилатих слів крилатики, або ептології, (Л.П.Дядечко [58], С.Г.Шулежкова [258;259]) і паремійної фразеології (І.О.Голубовська [42], О.В.Дуденко [56;57], Л.Б.Савенкова [152,с.50-51], В.Л.Пирогов [157], О.О.Селіванова [178] та ін.). Статус АВ кваліфікується з позиції суміжних із фразеологією галузей лінгвістики як складових лінгвокраїнознавства Д.Г.Мальцева [117], Ю.Є.Прохоров [163], В.П.Феліцина, В.М.Мокієнко [223;224]), поетичного фразотворення В.С.Калашник [80;81], афористичної фразеології С.Г.Гаврін [35].
Дослідження з проблем афористики в останні десятиріччя проводяться переважно у двох площинах: 1)набуття афористикою статусу самостійної лінгводисципліни (О.І.Зикова, Є.Ю.Юрков, Є.І.Шейгал [253; 254]); 2)зарахування АВ до об’єкта пареміології, основи структурування якої увів Г.Л.Пермяков.
Активна розробка афористики як окремої дисципліни проводиться на основі досліджень Н.Т.Федоренка й Л.І.Сокольської [219;220;221]. Концепція Г.Л.Пермякова про розгляд афористичних питань у контексті пареміологічного мовного рівня знайшла відображення у працях М.А.Алексєєнка [3; 4], Н.Барлі [16], А.К.Жолковського, Ю.К.Щеглова [64], Ю.Є.Прохорова [163; 164], М.А.Черкаського [236] та ін. Погляди науковців сходяться на тому, що власне паремії й АВ максимально близькі мовні утворення, різниця між якими полягає в авторстві. Проте генетичний спосіб не розкриває лінгвістичної природи цих одиниць. Отже, досить актуальним у сучасному мовознавстві постає питання про розбудову пареміологічного рівня, до якого входить афористичний мовний масив. В україністиці найбільш ґрунтовно досліджено специфіку афористики поетичної мови у працях В.С.Калашника, який поетичне фразотворення розглядає крізь призму АВ. Розробка питань семантико-граматичної організації паремійних конструкцій, конотативних нашарувань, трансформації образів-символів і концептуалізації світу, необхідних для розуміння лінгвальної природи афоризмів, належать вітчизняним теоретикам‑пареміологам і фразеологам М.М.Пазяку [145;146;147], В.В.Жайворонку [62], М.І.Філону [225], О.І.Наконечній [176], А.К.Смерчко [189] та ін.
З ряду причин тривалий час залишалася недостатньо вивченою сучасна афористика, що має значний інформаційний, естетичний і прагматичний потенціал. Низка теоретичних питань про мовну природу й особливості функціонування АВ на сьогодні потребує свого розв’язання. Так, однією з актуальних проблем сучасного мовознавства постає проблема лінгвального статусу афоризмів як одиниць мовної системи. Виведення афористичної проблематики за межі фразеологічної парадигми детермінує цілий комплекс лінгвістичних проблем: дослідження логіко-семіотичної природи АВ, узагальнення когнітивних процесів породження й декодування АВ, аналіз структурної, семантичної та функціональної типології афоризмів тощо. Визнання тісного зв’язку мови і культури [58; 202; 250], мови і прагматики [17; 34; 83; 217] зумовлює вихід афористичних студій на лінгвокультурологічний, психокогнітивний, лінгвокреативний і прагматичний аспекти.
Багатоплановість об’єкта дослідження, відсутність єдиного погляду на мовний статус АВ обґрунтовують потребу комплексного вивчення афористики сучасного художнього дискурсу. Необхідність лінгвістичного опису національного афористичного надбання визначає актуальність і доцільність нашої роботи.
Актуальність дослідження визначається пріоритетами сучасної мовної освіти, необхідністю наукового дослідження і розв’язання питання щодо лінгвістичного статусу АВ з позиції структурної семантики й функціоналізму, потребою ліквідувати диспропорції між рівнем теоретичної розбудови афористичних проблем в українській лінгвістиці та реальним побутуванням афоризмів у мовній системі. Доцільність нашої роботи ґрунтується на засадах комплексного підходу до української афористики в контексті національної пареміології з урахування етно-, психо-, соціо- й культурологічних лінгвоаспектів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження проведене в рамках реалізації наукової програми „Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” (протокол №2 від 22.04.03 року) Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України. Дисертація визначає один із напрямків науково-дослідної проблеми „Функціонування мовних одиниць і граматичних категорій в різних стилях української мови”, що розробляється на кафедрі української мови Криворізького державного педагогічного університету.
Мета наукової роботи полягає в лінгвістичній ідентифікації афоризмів, визначенні структурно-семантичних і функціональних особливостей АВ у сучасній українській літературній мові.
Відповідно до мети дослідження ми поставили ряд завдань, основними з яких є:
1) обґрунтувати мовний статус афоризмів з урахуванням досягнень сучасної лінгвістичної думки;
2) розкрити специфіку афоризму, уточнивши його диференційні ознаки й визначивши місце в системі української мови;
3) дослідити семантичну й формально-граматичну будову АВ;
4) узагальнити комплекс явищ, що лежать в основі структурно-семантичного моделювання АВ;
5) з’ясувати місце АВ у структурі макротексту та укласти функціональну парадигму категорії афористичності;
6) дослідити загальне емоційно-смислове поле афористики й експресивні засоби емотивності;
7) проаналізувати комунікативний аспект української афористики з позиції реалізації категорії адресантності у структурі АВ.
Об’єктом дослідження є афористика сучасної української літературної мови.
Предметом дослідження стали структурно-семантичні та функціональні особливості афоризмів у мові сучасного українського художнього дискурсу.
Матеріал дослідження становлять АВ із творів сучасної української літератури періоду 1960-2005 рр., дібрані методом суцільної вибірки. Робота ґрунтується на лінгвістичному аналізі понад 2100 мовних одиниць.
Джерельною базою наукового дослідження стали художні тексти української літератури другої половини ХХ початку ХХІ ст. (з доробку М.С.Вінграновського, О.Т.Гончара, І.Ф.Драча, В.Г.Дрозда, П.А.Загребельного, Р.І.Іваничука, Л.В.Костенко, М.В.Матіос, М.Д.Руденка, У.О.Самчука, В.А.Симоненка, В.С.Стуса, П.К.Федотюка, В.М.Шкляра та ін.).
Методологічне підґрунтя дослідження визначається діалектичною логікою, що відбиває найсуттєвіші властивості об’єктивної дійсності й свідомості з урахуванням принципів пізнання реального світу, детермінації мовних явищ, взаємодії зовнішнього і внутрішнього, об’єктивного і суб’єктивного, зв’язку теорії та практики. Універсальний, фундаментальний метод діалектики визначає загальнонаукову лінгвістичну методологію нашої роботи, що ґрунтується на системному підході до аналізу мовних явищ. Системний підхід визначив стратегію наукового дослідження, пов’язану з принципами антропоцентризму, функціоналізму, когнітивного моделювання. У дослідженні використано дві групи методів наукового пізнання:
1) загальні методи: спостереження над мовним матеріалом, аналіз і синтез, індукцію й дедукцію, абстрагування, умовивід, компаративний метод (зіставлення об’єкта пареміології й об’єкта фразеології, АВ та інших одиниць мовної системи власне паремій, крилатих висловів (КВ), ФО, речень); метод факторного аналізу;
2) спеціальні наукові методи: лінгвістичного аналізу (ідентифікації афоризмів на власне семантичному, комунікативному, семантико-синтаксичному, формально-граматичному, текстовому рівнях); описовий метод і метод компонентного аналізу (для розкриття мовної природи АВ); типологічний метод (для здійснення структурно-семантичної класифікації, диференціації афоризмів за семантичними й емоційно-смисловими полями); метод імплікаційних шкал (оцінка ступеня афористичності, що градуює за інтенсивністю у макротекстовій будові АВ); метод трансформаційного аналізу (для визначення способів уведення афоризмів до структури макротексту); статистичний метод (кількісний аналіз структурно-семантичних і функціональних різновидів АВ).
Наукова новизна одержаних результатів. Уперше в українському мовознавстві здійснено комплексне дослідження афоризмів сучасної української літературної мови; доповнено й розширено відомі теоретичні й практичні положення про афористику мови; дістала подальшу розробку концепція пареміологічної сутності АВ; досліджено специфічні зв’язки між семантичною організацією та комунікативною спрямованістю АВ.
Теоретичне значення дослідження полягає в поглибленні наукових уявлень про афоризм як одиницю пареміологічного рівня мови, вивченні лінгвістичної природи АВ у парадигмі системного, антропоцентричного, функціонального, когнітивного підходів; на основі онтологічного, семіотичного, структурно-семантичного і функціонального аналізів афоризм ідентифіковано як інтелектуальний, емотивний мовний знак, якому властивий комплекс диференційних ознак.
Практична цінність нашого дослідження визначена можливістю використання одержаних результатів у створенні словника АВ української мови, у викладанні академічних курсів „Лексика і фразеологія української мови”, „Стилістика української мови”, у розробці спецкурсів „Українська афористика”, „Українська пареміологія”. Результати дослідження можуть бути цінними для вивчення етнолінгвістики, етнопсихології, лінгвостилістики, семіотики, етнолінгвокультурології, текстології.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є відображенням самостійного дослідження мовної сутності афоризму, структурно-семантичних і функціональних особливостей АВ у сучасному українському художньому дискурсі. Усі результати дослідження є узагальненням дослідницької роботи дисертанта, проведеної одноосібно. Наукових праць, написаних у співавторстві, немає.
Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи виголошені на 8 наукових конференціях, зокрема: на звітних конференціях професорсько-викладацького складу Криворізького державного педагогічного університету (м. Кривий Ріг, КДПУ, 2003, 2005); науково-практичній конференції „Проблеми гуманітарних наук та новітніх технологій” (м.КривийРіг, КВП ЗІЕІТ, 22 квітня 2002 р.); Всеукраїнській науковій конференції „Сучасні тенденції розвитку слов’янських мов” ім.проф. М.М.Пилинського (м. Київ, КНПУ ім. М.П.Драгоманова, 18-19грудня 2002р.); Всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Українська література: духовність і ментальність” (м. Кривий Ріг, КДПУ, 24-25 жовтня 2003 р.); ХІІІ Міжнародній науковій конференції ім.проф.С.Б.Бураго „Мова і культура” (м.Київ, КНУ ім. Т.Г.Шевченка, 28червня 2 липня 2004 р.); Всеукраїнській науковій конференції „Павло Загребельний: творчий портрет на тлі епох” (Дніпропетровськ, ДНУ, 17-18лютого 2005 р.); ІІ Міжнародній науковій конференції „Лексико-граматичні інновації в сучасних слов’янських мовах” (Дніпропетровськ, ДНУ, 14-15 квітня 2005 р.).
Публікації. Основні результати дослідження відображено в 11публікаціях, 6 з яких уміщено у фахових виданнях.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, списку використаної літератури (270 позицій) і використаних джерел (23 позиції), додатка (матеріали до словника АВ сучасного українського художнього дискурсу). Загальний обсяг роботи становить 217 сторінок, обсяг тексту дисертації 173 сторінки.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Національна афористика є невичерпним джерелом для дослідження духовного потенціалу українського менталітету. У ній відтворено загальнолюдські й етнічні світоглядні канони, ідеали й ціннісні орієнтири народу. Універсальні й національні культурні смисли афористики виявляються в кодуванні суспільно важливої інформації про реальний і віртуальний (уявний) світ. Афоризм як явище вітчизняної й світової культури маніфестує надбання інтелектуальної, філософської й естетичної думки, відображає, фіксує й зберігає певні знання про навколишню дійсність. Саме в цих словесних комплексах відбито важливі суспільні явища, соціальні відносини, звичаї, морально-етичні та естетичні норми. І в цьому виявляється подвійна лінгвокультурологічна сутність АВ. З одного боку, він акумулює традиції багатьох поколінь, з іншого, є однією з форм адекватного відображення й осмислення сучасності. У межах афоризму відбувається кореляція лінгвальних і психокогнітивних феноменів, орієнтованих на специфічний, індивідуальний спосіб світобачення й пов’язаних з етнічною мовною картиною світу.
Джерелом поповнення афористики є мовотворчість кожного митця тієї чи іншої епохи. Наша епоха є продуктивного щодо розвитку і розширення афористичної площини сучасної української літературної мови. Високий ступінь афористичності мови притаманний сучасному українському художньому дискурсу. Лінгвокреативні процеси породження, декодування афоризмів визначаються інтра- й екстралінгвістичними чинниками.
Відповідно до мети і завдань лінгвістичного дослідження узагальнюємо його результати, що дозволяє зробити ряд висновків.
1. Теоретичний аспект української афористики ґрунтується на засадах інноваційної наукової парадигми, яка визначає місце АВ у складі пареміології, що обіймає власне паремійний (прислів’я, приказки, примовки) і афористичний (АВ і КВ) масиви. Афоризм розглядається нами як логічне, образне судження узагальненого характеру, що в категоріях раціональності або парадоксальності відображає навколишній світ і виступає еквівалентом предикативної структури: Мужній той, хто знає за що бореться.
2.Мовний статус афоризмів у контексті пареміологічного рівня визначається їх суперадитивними властивостями, семіотичною й власне лінгвальною природою. Семіотична специфіка АВ визначається сукупністю онтологічних ознак, стереотипною відтворюваністю, співвіднесенням із прецедентними феноменами прецедентним висловлюванням, прецедентним текстом, прецедентною ситуацією. Афоризм ідентифікується як еталонний мовний знак.
Інтерпретація АВ у п’яти мовних аспектах власне семантичному, комунікативному, формально-граматичному, семантико-синтаксичному, текстовому визначає лінгвістичні особливості афоризму, його межі та обсяг.
Диференційними рисами афоризму як одиниці пареміології є комплекс таких властивостей: особливий ступінь відтворюваності; універсальна референція, що характеризується високим ступенем абстрактності та формально-граматичними індикаторами категорії загальночасовості й узагальненого суб’єкта; дидактичність, образність, оригінальність, генералізованість, категоричність, метафоричність, лаконічність; семантична цілісність, що ґрунтується на валентних зв’язках між компонентами АВ; є одиницею пареміологічної конструкції, еквівалентної предикативній одиниці; емотивність, аксіологічність, самодостатня естетична вартість.
3.Афористична деривація АВ відбувається на основі лексико-семантичної валентності двох типів:
1)прогнозованого: Життя це повнота часів. Повнота всього сущого;
2)сингулярного: Життя як вокзал. Хтось приїжджає, хтось від’їжджає.
Семантична структура афоризму визначається типовими відношеннями між конструктивними центрами, що дозволяє диференціювати АВ на два різновиди опозитивні й неопозитивні.
Засобами вираження категорії узагальненої особи є форми Н.в., іменників, займенників різних типів (особового, означального, відносного, вказівного, відносно-питального, неозначеного), зрідка Д.в. означального займенника, О.в. іменника.
4.Систематизацію АВ у сучасному українському художньому дискурсі здійснено за семантичним, структурним і функціональним критеріями:
1)семантична класифікація за структурою інтеріоризації буття (раціональні, парадоксальні) і за ступенем вираження смислової домінанти: логічні афоризми, образні афоризми;
2)структурна класифікація за характером судження (рівнем еквівалентності предикативним структурам): еквіваленти ПР, СР, НФЄ;
3)функціональна класифікація за ступенем градації афористичності (мінімальний, оптимальний, максимальний ступені афористичності) і вираження категорії адресантності (АВ-утворення активної, нейтральної, пасивної структури).
5.За ступенем вираження смислової домінанти виділяємо логічні й образні афоризми. Під логічними афоризмами ми розуміємо такі універсальні висловлення, що конденсовано в імперативній чи дефінітивній формі подають розгорнуті судження про навколишній світ і мають семантику логічного умовиводу, повчання, настанови й поради, побажання, оцінки, декларації: Казати можна все, а можна обійтися й без слів. Цей семантичний тип афоризмів є продуктивним у мові й становить 55% від загальної кількості дібраних АВ.
Образні афоризми це такі вислови, в яких відбувається асоціативно-образна констатація явищ навколишньої дійсності: Поезія це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі. Образними АВ ми кваліфікуємо такі словесні комплекси, які відображають світорозуміння митців, є не лише засобом конденсації думки, а впливу на свідомість учасника КА оригінальним формулюванням думки, виразною неординарністю судження. Образні афоризми є продуктивним типом в сучасному афористичному масиві й становлять 45%.
6.Диференціація афоризмів за психоментальними механізмами адекватного відображення світу в людській свідомості включає два типи АВ: раціональні й парадоксальні. Раціональні афоризми (73,9% від загальної кількості) відображають механізми нормативного відображення довкілля в людській свідомості, еталонну, нормативну аперцепцію світу, яку детермінують духовні цінності та ідеали етноментальності, зберігаючи інформацію у вигляді логічних структур пам’яті та зорових образів: Багатство і влада найбільші вороги людської природи.
Афоризми, що в оригінальній, екстраординарній формі відтворюють реалії буття з його численними парадоксами і в семантичній будові вміщують спорадичну аперцепцію, ми розглядаємо як парадоксальні АВ. Парадоксальні АВ адекватно відображають дійсність, здійснюючи психоментальну спорадичну аперцепцію: Чоловіча душа? Це однаково, що так званий курс реформ на Україні. Всі про нього говорять, але ніхто не знає, що це таке. Парадоксальні афоризми (26,1% від загальної кількості дібраного матеріалу) визначають реальне світобачення й світовідчуття, що обумовлено діалектикою розвитку суспільних і природних процесів.
7.За структурою судження диференціюємо афоризми на АВ-еквіваленти ПР, АВ-еквіваленти СР, АВ-еквіваленти НФЄ.
Афоризми-еквіваленти ПР (логічні й образні) організовані за структурними схемами, що відтворюють такі семантичні явища: прямі стверджувальні А=Б; заперечні А не = Б ; А ® Б; А → X, де Б займає нульову позицію;Б. Крім того, логічним афоризмам властиве структурно-семантичне моделювання за схемами: Х ® Б, де А має нульову позицію. Образні АВ організовані за такими моделями: А=Б,як С; частина А ® Б; А; немає А; квантитативно-ґенітивна структура.
Афоризми-еквіваленти СР змодифіковані за різними типами структурних схем: зіставлення: А, і (й) Б (подібності, одночасності, послідовності); протиставлення, контраст: А, але Б; взаємовиключення компонентів: або А, або Б; заперечення: А , не Б; подвійне заперечення: не А, не Б; причинно-наслідкові відношення: коли (як) А, тоді (так) і Б; з’ясування А:Б.
Логічним АВ, крім зазначених моделей, властиве структурування за схемами якщо А, то Б (умова); коли (як) А, тоді (так) Б (час); А:Б (модифікація з пояснювальними відношеннями й вказівними словами). Образні АВ побудовані на основі семантичних явищ антитези А ↔ Б, умови А, якщо Б; зіставно-протиставних відношень А Б. Серед АВ цього підтипу функціонують симетричні й асиметричні різновиди композиційних структур, які розкривають змістову й смислову цілісність на основі зазначених вище відношень між частинами вислову, розгортають внутрішню форму афористичного судження.
Афоризми-еквіваленти НФЄ поділяються на два структурні різновиди: 1)двокомпонентні (з синтаксичним членуванням на два речення); 2)багатокомпонентні (з синтаксичним членуванням понад два речення).
8.Інтерпретація АВ на текстовому рівні визначає їх функціональну специфіку (сутність категорій інтертекстуальності й адресантності в структурі макротексту). Відповідно до кореляції афоризмів із частинами макротексту шкала градації афористичності включає три ступені:
1) мінімальний (виявляється при реалізації АВ у макротекстовій будові як сегмента поліпредикативної одиниці, а також при введенні до структури АВ поширювачів, що не входять до базових компонентів);
2)оптимальний (інтенсивність такого прояву афористичності мають АВ‑еквіваленти ПР і СР, які характеризуються відносною автосемантією);
3)максимальний (властивийафоризмам-еквівалентам НФЄ, що характеризуються наявністю внутрішніх мікротекстових зв’язків).
9.Емотивний компонент АВ відображає реалізацію почуттєвої сфери і становить емоційно-смислове поле української афористики. АВ включають експресеми на пряме позначення позитивних/негативних емоцій та експресеми з амбівалентним значенням. Афоризми ідентифікуються як емотивні знаки ситуацій.
Засобами вираження емотивності виступають одиниці усіх інших мовних рівнів (фонетичного, морфологічного, лексичного, фразеологічного, синтаксичного). Для афоризмів характерним є вживання психологічно вмотивованих слів: експресем-реакцій та експресем-стимулів.
Найпродуктивнішими засобами емотивності в АВ є морфологічні (займенники різних семантичних груп, прислівники, частки) та синтаксичні (компоненти структурної схеми і позаструктурні компоненти) засоби.
10.Категорія адресантності в комунікативній будові АВ реалізується з огляду на опозицію „автор навколишній світ” і детермінує функціональну парадигму АВ:
1) афоризми утворення активної структури;
2) афоризми утворення нейтральної структури;
3) афоризми утворення пасивної структури.
11.Комплексний підхід щодо систематизації структурно-семантичних і комунікативних особливостей української афористики, здійснений на основі антропоцентричного, функціонального і психокогнітивного принципів, дозволяє вирішити ряд актуальних проблем сучасного мовознавства й відкриває нові перспективи для розвитку вітчизняної лінгвістики.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авксентьєв Л.Г. Семантична структура фразеологічних одиниць сучасної української мови та особливості її формування // Мовознавство. 1987. №1. С. 43-46.
2. Акастьолова О.Г. Про деякі особливості структури речення у поетичній мові (на матеріалі поезії Л.Костенко) // Дослідження з мовознавства. Дніпропетровськ: Навчальна книга, 2000. Т.8. С.5-11.
3. Алексеенко М.А. Наследие А.А.Потебни и некоторые вопросы афористики // Творча спадщина О.О.Потебні й сучасні філологічні науки (до 150-річчя з дня народження О.О.Потебні): Тези республ. наук. конференції. Х., 1985. С.94-96.
4. Алексеенко М.А. Состав и особенности фразеологических единиц в произведениях В.И.Ленина (1917-1923 гг.): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.01 / Львовский гос. ун-т. Львов, 1974. 24 с.
5. Алефіренко М.Ф. Лінгвокреативні процеси формування фразеологічної семантики // Мовознавство. 1988. №5. С.35-41.
6. Алефіренко М.Ф. Моделювання фразеосемантичної системи як лінгвістична проблема // Мовознавство. 1992. №1. С.21-26.
7. Амосова Н.Н. Основы английской фразеологии. Л.: Изд-во Ленингр. ун‑та, 1963. 208 с.
8. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка (Стилистика декодирования). М.: Просвещение, 1990. 300 с.
9. Архангельский В.Л. Устойчивые фразы в современном русском языке. Ростов н/Д., 1964. 315 с.
10. Афоризмы мыслителей ХIХ века / Л.Е.Лавренова. СПб.: Паритет, 1999. 351 с.
11. Афоризмы: По иностранным источникам / П.П.Петров, Я.В.Берлин. М.: Прогресс, 1985. 496 с.
12. Афоризмы старого Китая / В.В.Малявин. М.: Изд-во „Астрель”: Изд-во АСТ, 2003. 413 с.
13. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов / Под ред. И.К.Сазоновой. М.: Сов. энциклопедия, 1966. 608 с.
14. Балли Ш. Французская лингвистика. М.: Изд-во иностранной л-ры, 1961. 394 с.
15. Баран Я.А. Фразеологія у системі мови: Автореф. дис. ... докт. філол. наук.: 10.02.15 / Прикарпатський ун-т. Івано-Франківськ, 1998. 32 с.
16. Барли Н. Структурный подход к пословице и максиме // Паремиологические исследования: Сб. статей/ Под ред. Г.Л.Пермякова. М.: Наука, 1984. С. 127-148.
17. Бацевич Ф.С., Космеда Т.А. Очерки по функциональной лексикологии. Львов: Світ, 1997. 392 с.
18. Бенвенист Э. Общая лингвистика / Под ред. Ю.С.Степанова. М.: Прогресс, 1974. 447 с.
19. Богданов В.В. Структурная схема и семантика предложения // Исследования по семантике: Семантические аспекты синтаксиса: Межвуз. науч. сб. Уфа: Изд-во Башкирского ун-та, 1985. С. 18-26.
20. БСЭ: В 57 т. М.: Сов. энциклопедия, 1955. Т. 32. 648 с.
21. БСЭ: В 30 т. / Гл. ред. А.М.Прохоров. Изд. 3-е. М.: Сов. энциклопедия, 1970. Т. 2. 632 с.
22. Браже Т.Г. „Остановись, мгновенье, ты прекрасно!” (История фразы, ставшей крылатой) // Русский язык и литература в средних учебных заведениях УССР. 1989. №3. С. 31-34.
23. Бочаров В.А., Маркин В.И. Основы логики: Учебник. М.: ИНФРА М, 2000. 296 с.
24. Брандес М.П. Стилистика текста. Теоретический курс: Учебник. М.: Прогресс Традиция; ИНФРА М, 2004. 416 с.
25. Булаховский Л.А. Курс русского литературного языка: М., 1976. Т. 1. С. 102-103.
26. Варич Н.І. Структура метафори в поезії Б.І.Антонича: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Харк. держ. пед. ун-т. Х., 1998. 17 с.
27. Васильев С.А. Синтез смысла при создании и понимании текста: Философские проблемы. К.: Наук. думка, 1988. 240 с.
28. Ващенко В.С. Мова Тараса Шевченка. Х.: Вид-во Харк. ун-ту, 1963. 252 с.
29. Великий тлумачний словник сучасної української мови / Відп. ред. В.Т.Бусел. К.: Ірпінь, ВТФ: Перун, 2002. 1428 с.
30. Верещагин Е.М. И в ус не дует”: как сообщают о сингулярном поведении// Культурные слои во фразеологизмах и дискурсивных практиках / Отв. ред. В.Н.Телия. М.: Языки славянской к-ры, 2004. С.31-45.
31. Виноградов В.В. О языке художественной прозы. М.: Наука, 1980. 360с.
32. Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. М.-Л.: Изд-во Мин. просвещения РСФСР, 1947. 784 с.
33. Вопросы фразеологии: Доклады, предназначенные для обсуждения на симпозиуме Фразеологизм и слово / Под ред. Л.И.Ройзензона. Самарканд, 1970. Вып.178. С. 138-139.
34. Воркачев С.Г. Лингвокультурология, языковая личность, концепт: становление антропоцентрической парадигмы в языкознании // Филологические науки. 2001. №1. С. 64-72.
35. Гаврин С.Г. Афористическая фразеология как лингвистическая категория// Вопросы теории и методики русского языка. Пермь, 1971. Т. 87. С. 3-23.
36. Гаврин С.Г. Проблема систематизации устойчивых сочетаний современного русского языка в функциональном аспекте // Ученые записки Московского пед. ин-та. М., 1966. Т. 160 С. 109-121.
37. Гаврись В.І. Сталі сполучення слів у сучасній німецькій мові (походження та вживання). К.: Рад. школа, 1971. 248 с.
38. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. Изд. 2‑е. М.: Едиториал УРСС, 2004. 144 с.
39. Гвоздарёв Ю.А. Процессы образования фразеологических единиц в русском языке // Проблемы русского фразообразования. Тула, 1973. С.44-63.
40. Гетманова А.Д. Логика: Учебник. М.: Высш. школа, 1986. 288 с.
41. Голуб И.Б. Стилистика русского языка. М.: Айрис-пресс, 2003. 448 с.
42. Голубовська І.О. Паремії як відбиття ціннісних пріоритетів етнічної спільності (на матеріалі української, російської, англійської та китайської мов) // Мовознавство. 2004. №2-3. С. 66-74.
43. Гончаренко В.Г. Значення вчення О.О.Потебні про народні прислів’я, приказки, крилаті слова і символи для вивчення мови художнього твору // Творча спадщина О.О.Потебні й сучасні філологічні науки: Тези республ. наук. конференції. Х., 1985. С. 212-213.
44. Грасиан Б. Советы мудреца, или Карманный оракул: 300 афоризмов и сочинений. Ростов н/Д.: Феникс, 2001. 320 с.
45. Григораш А.М. Проблемы фразеологии и фразеографии на современном этапе // Наука і сучасність: Зб. наук. праць. К.: Логос, 2000. Т. ХХІІ (Вип. 2. Ч.2). С.230‑239.
46. Грунченко О.М., Попов Р.Н. О национально-культурной специфике фразеологизмов литературного языка и народных говоров // Культурные слои во фразеологизмах и дискурсивных практиках / Отв. ред. В.Н.Телия. М.: Языки славянской к-ры, 2004. С. 180-185.
47. Гудков Д.Б. К вопросу о словаре прецедентных феноменов// Культурные слои во фразеологизмах и дискурсивных практиках / Отв. ред. В.Н.Телия. М.: Языки славянской к-ры, 2004. С. 251-259.
48. Гудок В.С. Афоризмы и пословица // Вопросы русской литературы. Львов: Изд-во Львовского ун-та. 1967. Вып. 2. С.88‑96.
49. Гужанова Т.С. Латинские и старославянские заимствования со структурой предложения в процессе формирования русской фразеологии: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.01. / Орловский гос. пед. ин-т. Орел, 1992. 16 с.
50. Дандис А. О структуре пословицы // Паремиологический сборник: Пословица. Загадка (Структура, смысл, текст). М.: Наука, 1978. С.13‑34.
51. Дацишин Х.П. Метафора в українському політичному дискурсі (за матеріалами сучасної періодики): Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.08 / Львівський нац. ун-т. Львів, 2005. 18 с.
52. Делез Ж. Логика смысла. М.: ИЦ Академия”, 1995. 299 с.
53. Добровольский Д.О. К проблеме фразеологических универсалий // Филологические науки. 1991. №2. С. 95-103.
54. Додонов Б.И. В мире эмоций. К.: Политиздат Украины, 1987. 140 с.
55. Дротянко Л.Г. Філософські проблеми мовознавства. Навч. посібник. К.: Навч. книга, 2002. 128 с.
56. Дуденко О.В. Номінативна та комунікативна природа українських паремій: Дис. канд. філол. наук: 10.02.01. Умань, 2002. 220с.
57. Дуденко О.В. Номінативна та комунікативна природа українських паремій: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Уманський держ. пед. ун-т. К., 2002. 24с.
58. Дядечко Л.П. Крилаті слова в російській мові: системно-функціональний та лексикографічний аспекти: Автореф. дис. докт. філол. наук: 10.02.02 /Київський національний університет. К., 2003. 35 с.
59. Дядечко Л.П. Крылатые слова как объект истории описания: история и современность. К.: ИПЦ „Киев. ун-т”, 2002. 294 с.
60. Єрмоленко С.Я. Неокраяне крило СЛОВА // Мовознавство. 1989. №2. С. 11-18.
61. Жайворонок В.В. Лексична підсистема мови і значення мовних одиниць // Мовознавство. 1999. №6. С. 32-46.
62. Жайворонок В.В. Українська етнолінгвістика // Мовознавство. 2001. №5. С. 48-63.
63. Жданова В.В. Пословицы и поговорки как источник изучения русского культурно-языкового сознания // Культурные слои во фразеологизмах и дискурсивных практиках / Отв. ред. В.Н.Телия. М.: Языки славянской к‑ры, 2004. С.151‑160.
64. Жолковский А.К., Щеглов Ю.К. Разбор одной авторской паремии // Паремиологический сборник: Пословица, Загадка (Структура, смысл, текст). М.: Наука, 1978. С. 163-211.
65. Жуков В.П. Русская фразеология. М.: Высш. школа, 1986. 310 с.
66. Загнітко А.П. Український синтаксис (науково-теоретичний і навчально-практичний комплекс). Ч. 2: Навч. посібник. К.: ІЗМН, 1996. 240 с.
67. Зегет В. Элементарная логика / Пер. с нем. М.: Высш. школа, 1985. 256с.
68. Зорівчак Р.Н. Фразеологічна одиниця як перекладознавча категорія (на матеріалі перекладів творів української літератури англійською мовою): Монографія. Львів: Вища школа, 1983. 175 с.
69. Иванов В.В. О взаимоотношении динамического исследования эволюции языка, текста и культуры // Исследования по структуре текста. М.: Наука, 1987. С. 5-24.
70. Иванова Н.Н. Контекстные связи поэтической фразеологии // Поэтика и стилистика: 1988-1990. М.: Наука, 1991. С. 76-93.
71. Ішмуратов А.Т. Вступ до філософської логіки: Підручник. К.: Абрис, 1997. 350 с.
72. Казачёнок Т.Г., Громыко И.Н. Античные афоризмы. Минск: Высш. школа, 1987. 318 с.
73. Казакевич О.А. Истина, добро и красота, отраженные в селькупской фразеологии // Культурные слои во фразеологизмах и дискурсивных практиках / Отв. ред. В.Н.Телия. М.: Языки славянской к-ры, 2004. С.221-233.
74. Калашник В.С. Афористичність поетичної мови Д.Павличка // Культура слова. 1989. Вип. 36. С. 10-13.
75. Калашник В.С. Особливості слововживання в поетичній мові: Навч. посібник. Х.: Вид-во Харк. ун-ту, 1985. 68 с.
76. Калашник В.С. Поетичні фразеологізми в українській радянській поезії // Культура слова. 1982. Вип. 23. С. 9-13.
77. Калашник В.С. Символіка образно-смислових єдностей в поетичній мові І.Драча // Культура слова. 1988. Вип. 34. С. 10-15.
78. Калашник В.С. Структурно-функціональні різновиди афоризмів // Дослідження з граматичної будови української мови: Зб. наук. праць. Дніпропетровськ, 1988. С. 90-95.
79. Калашник В.С. Українська поетична афористика як джерело естетичного сприймання основних життєвих цінностей // Українська духовна культура в системі національної освіти: Тези доповідей та повідомлень. Х.: Вид‑во Харк. ун-ту, 1995. С. 31-33.
80. Калашник В.С. Українська поетична фразеологія і афористика поетичної мови пожовтневого періоду: Семантико-типологічний аспект: Дис. докт. філол. наук: 10.02.01. Х., 1992. 293 с.
81. Калашник В.С. Фразотворення в українській поетичній мові радянського періоду: Семантико-типологічний аспект. Х.: Вища школа, 1985. 175с.
82. Каньо З. О коммуникативной форме пословиц // Паремиологические исследования: Сб. статей. М.: Наука, 1984. С. 257-259.
83. Кацнельсон С.Д. Общее и типологическое языкознание / Отв. ред. А.В.Десницкая. Л.: Наука, 1986. 300 с.
84. Кириллова Н.Н. Лексема и концепт „душа” во фразеологии разных языков// Проблемы идиоэтнической фразеологии: Доклады на межвуз. семинаре. СПб.: Изд-во РГПУ им. А.И.Герцена, 2000. Вып. 3. С. 4-9.
85. Коваль А.П. Крилате слово. К.: Рад. школа, 1983. 222 с.
86. Коваль А.П., Коптілов В.В. Крилаті вислови в українській літературній мові: Афоризми. Літературні цитати. Образні вислови. К.: Вища школа, 1975. 336 с.
87. Ковальчук М.С. Фразеологізм-заголовок у газеті // На ниві української філології: Зб. наук. праць / За ред. І.С.Попової, Ю.Ф.Прадіда. Дніпропетровськ: Пороги, 2003. С. 224-231.
88. Колоїз Ж.В. Задля художньої виразності // Урок української. 2003. №1. С. 28-29.
89. Колоїз Ж.В. Семантико-граматична природа простих речень і фразеологічних одиниць, функціонально співвідносних із простим реченням // Складні питання вузівського курсу української мови: Навч. посібник. Кривий Ріг, 1997. С. 150-152.
90. Колоїз Ж.В. Структурно-функціональні різновиди усталених конструкцій у мові публіцистики Сергія Єфремова: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Дніпропетровський держ. ун-т. Дніпропетровськ, 1996. 24с.
91. Коломієць М.П. Еволюція понять „фразеологія” і „фразеологізм” у вітчизняному мовознавстві // Класична педагогіка і філологія в світлі сучасних завдань шкільної і вузівської словесності: Матеріали і тези міжвуз. наук.-практ. конференції. Одеса, 1993. Ч. 2. С.61‑63.
92. Коломієць О.М. Науково-лінгвістичні основи дослідження фразеологічних одиниць мови художніх текстів // Дослідження з лексикології і граматики української мови. Зб. наук. праць/За ред. Д.Х.Баранника. Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2003. С. 47-54.
93. Конверський А.Є. Логіка: Підручник. К.: Укр. центр духовної к-ри, 1994. 400 с.
94. Кондаков Н.И. Введение в логику. М.: Наука, 1967. 466 с.
95. Копчук Л.Б. Фразеологизмы как знаки-индикаторы культурно-языковой компетенции носителей языка // Проблемы идиоэтнической фразеологии: Доклады на межвуз. семинаре. СПб.: Изд-во РГПУ им. А.И.Герцена, 2000. Вып. 3. С.42‑49.
96. Копыленко М.М. Сочетаемость лексем в русском языке. М.: Просвещение, 1973. 120 с.
97. Кормилицына М.А., Сиротинина О.Б. Зависимость способов усложнения семантической структуры предложения от её типа // Исследования по семантике: Семантические аспекты синтаксиса: Межвуз. научн. сб. Уфа: Изд-во Башкирского ун-та, 1985. С.62‑67.
98.