Відонімні утворення: структурно-семантичні і функціонально-стилістичні аспекти у мові сучасної публіцистики : Видонимни образования: структурно-семантические и функционально-стилистические аспекты в языке современной публицистики



  • Назва:
  • Відонімні утворення: структурно-семантичні і функціонально-стилістичні аспекти у мові сучасної публіцистики
  • Альтернативное название:
  • Видонимни образования: структурно-семантические и функционально-стилистические аспекты в языке современной публицистики
  • Кількість сторінок:
  • 265
  • ВНЗ:
  • Київський національний лінгвістичний університет
  • Рік захисту:
  • 2005
  • Короткий опис:
  • Міністерство освіти і науки України
    Київський національний лінгвістичний університет




    На правах рукопису



    Стасюк Тетяна Валеріївна

    УДК 81.161.2′ 373.611 + 81.161.2138


    Відонімні утворення: структурно-семантичні і функціонально-стилістичні аспекти у мові сучасної публіцистики


    Спеціальність 10.02.01 українська мова


    Дисертація
    на здобуття наукового ступеня
    кандидата філологічних наук





    Науковий керівник:
    Стишов Олександр Анатолійович,
    доктор філологічних наук, доцент










    Київ - 2005









    ЗМІСТ

    УМОВНI СКОРОЧЕННЯ......................................................................4
    ВСТУП.....................................................................................................................7
    РОЗДІЛ 1. Теоретичні проблеми дослідження відонімних утворень та їх презентації в публіцистичному тексті.................................................................19
    1.1. Екстралінгвальні чинники виникнення відонімних утворень..........20
    1.2. Інтралінгвальні чинники виникнення відонімних утворень.............27
    1.3. Сучасні наукові концепції функціонування відонімних утворень..32
    1.4. Особливості публіцистичного тексту й механізм використання
    відонімних дериватів.......................................................................... 43
    ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1.................................................................................54
    РОЗДІЛ 2. Відонімні утворення в мові сучасної публіцистики: структурно-семантичний аспект................................................................................................59
    2.1. Дослідження словотвірних особливостей відонімних утворень у лінгвістичній літературі.........................................................................................59
    2.2. Способи деривації відонімних дериватів62
    2.2.1. Суфіксальний спосіб..............................................................................62
    2.2.2. Префіксальний спосіб............................................................................90
    2.2.3. Префіксально-суфіксальний спосіб......................................................93
    2.2.4. Префіксально-суфіксально-постфіксальний спосіб............................96
    2.2.5. Словоскладання (безафіксне, афіксне, прикладкове, з цифровим
    компонентом) ..97
    2.2.6. Телескопічний спосіб.............................................................................111
    2.2.7. Редериваційний спосіб, усічення...........................................................114
    2.2.8. Універбація...............................................................................................117
    2.2.9. Інкорпорація.............................................................................................118
    2.2.10. Лексико-семантичний спосіб...............................................................120
    2.2.11. Лексико-морфологічний спосіб...........................................................122
    ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2...............................................................................125
    РОЗДІЛ 3. Функціонально-стилістичні особливості використання відонімних утворень у мові сучасної публіцистики................................................................130
    3.1. Питання експресивності у мовознавчій літературі...............................131
    3.2. Функції відонімних утворень у мові......................................................136
    3.3. Функціонально-стилістичні особливості відонімних утворень у мові
    сучасної публіцистики ............................................................................138
    3.3.1. Номінативна функція відонімних утворень................................139
    3.3.2. Експресивна, емоційна, оцінна, імпресивно-вольова та
    інтелектуально-комунікативна функції відонімних утворень...141
    ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3.................................................................................190
    ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ........................................................................................194
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ...............................................................209
    ДОДАТОК А. Покажчик відонімних деривативів, утворених суфіксальним, префіксальним, префіксально-суфіксальним, телескопічним, ре дериваційним способами, словоскладанням, універбацією та інкорпорацією ....................232
    ДОДАТОК Б. Покажчик відонімних дериватів, утворених лексико-
    семантичним і лексико-морфологічним способами.249







    ВСТУП
    Сучасна лінгвістика інтенсивно займається всебічним вивченням нових дериваційних процесів, що зумовлено розвитком як мови, так і мовознавства на межі ХХ ХХІ століть. Ці процеси та їхні одиниці набувають поширення, переходять до закономірних явищ у мові у зв’язку з тим, що мовна система завжди оперативно реагує на зміни в суспільному, громадському, економічному, політичному й культурному житті й виробляє нові засоби вираження понять, уявлень, позначення якостей, властивостей, дій та ін. Серед нових мовних явищ останніх десятиліть чільне місце займають процеси утворення одиниць різного рівня від власних назв. Цьому сприяють тенденції до кодування, конкретизації, ідентифікації суб’єктів навколишньої дійсності та інтерпретації взаємозв’язків цих суб’єктів у мові. Поява відонімних утворень (ВУ) зумовлена прагненням мовців образно назвати те чи інше явище, дію, передати смислові відтінки або експресію, для вираження яких у літературній мові немає спеціальних готових” засобів, потребою порушити мовний автоматизм тощо.
    Актуальність студіювання процесів утворення і функціонування нових засобів мови підтверджено багатьма сучасними лінгвістичними дослідженнями, що особливо активізувались у галузі вивчення мови засобів масової інформації і, зокрема, публіцистики. Остання є одним з основних джерел збагачення мови різнорівневими новотворами, які відбивають усе сучасне, злободенне. Це пов’язано з тим, що періодика регулярно інформує про новини в різних галузях життя, політики, науки, виробництва, культури і цілісно подає дійсність у її діалектичному розвиткові й має невичерпні можливості поповнювати арсенал мовних засобів. Публіцистична лінгвальна практика набула виняткового значення ще й тому, що останнім часом засновано велику кількість україномовних періодичних видань, на шпальтах яких представлено широке розмаїття жанрів, авторів і дописувачів, учасників комунікації, які постійно урізноманітнюють мовну палітру, створюючи нові номінативні стилістично марковані одиниці.
    Результати науково-технічного прогресу суттєво позначаються як на розвитку мовної структури, так і на функціональних можливостях мови, використанні її в різних галузях суспільного життя. Класифікація функціональних стилів становить відкриту проблему, оскільки може ґрунтуватися на різних засадах і сягати неоднакової глибини аналізу мовних явищ. Наявність у національній літературній мові певного комплексу розвинених структурно-функціональних стилів явище історичне [33, с.9]. Такі стилі, як уснорозмовний, науковий, художній, публіцистичний, офіційно-діловий, конфесійний у мовознавстві XX ст. є загальноприйнятими. Виняткове значення має аналіз комунікативної діяльності друкованих засобів масової інформації з метою піднесення рівня мовної культури, забезпечення дохідливості, виразності, стилістичної досконалості і впливовості. Кожний з інформаційних каналів характеризується своєю технікою, жанровими особливостями, характером інформації, але настанови на чіткість повідомлення, глибоке й компетентне розкриття його змісту, простоту для розуміння читачем та експресивність для провокування реакції реципієнта є однаковими в усіх типах текстів друкованих мас-медіа.
    Комунікативна взаємодія автора й читача на сторінках друкованих ЗМІ відбувається передусім у словесній формі. Задіяне в комунікативний процес слово підібране таким чином, щоб його форма, а особливо зміст впливали на інших людей. Вимоги до комунікативних якостей авторського мовлення зумовлені його функціями. Головні серед них: комунікативна (полягає у встановленні й регуляції взаємовідносин між повідомлювачем та читачами), психологічна (виявляється у створенні умов для забезпечення психологічної свободи читача, зняття соціальних обмежень, що заважають йому в цьому), пізнавальна (завданням якої є забезпечення повноцінного сприйняття інформації реципієнтами).
    Функції авторського мовлення зумовлюють і специфіку публіцистичного функціонального стилю та його жанрових різновидів. Головним принципом побудови публіцистичного тексту є дотримання так званої формули читабельності, основними складниками якої є тяжіння до найменшої довжини першого речення абзацу, використання займенників, дат, імен, географічних найменувань. Основними ознаками публіцистичного тексту є такі: доступність мови й формулювань (орієнтація на широкий загал); поєднання логічності доказів і полемічності викладу; сплав точних найменувань, подій, учасників; виклад наукових положень і фактів з емоційно-експресивною образністю; наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення, широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол та ін.) [20, с.14; 98, с.21].
    Отже, серед актуальних напрямків сучасних мовознавчих студій дослідженню мови масової інформації (а в цьому полі, й проблем мови сучасної публіцистики), належить одне з провідних місць. Перед лінгвістикою стоїть завдання наукової розробки питань ефективності інформаційних засобів, зокрема мовних у їх складі, з метою піднесення рівня їхньої професійної досконалості, визначення характерних мовних ознак публіцистичного стилю у різних каналах комунікації, кожний з яких має свою техніку, жанрові особливості, характер інформації тощо. Результатом такої студії повинні бути і широкі теоретико-типологічні узагальнення, і конкретні практичні рекомендації.
    Кожний з основних засобів масової інформації (преса, телебачення, радіо й інтернет) має свою специфіку. Ця специфіка, хоч і не порушує цілісності публіцистичного й інформаційного стилів, які є основними стилями всіх різновидів ЗМІ як функціональної категорії, але впливає на мовну організацію і способи подачі” тексту [20, с.14].
    Таким чином, особливості засобів масової інформації повинні бути визначені й окреслені, їх треба враховувати працівникові відповідної сфери масової комунікації тим більше, що через зняття цензури, конкуренцію між газетами, прагнення журналістів максимально індивідуалізувати стиль, більш демократичну норму, що дозволяє творчість, імпровізацію, мова мас-медіа останніх десятиліть відрізняється розкутістю, виразністю, інформативністю своїх заголовків, багатством нових лексем різних типів. Звідси важлива наукова проблема: визначити типологічні особливості мови кожного з ситуативних різновидів (каналів) масової комунікації. Ці особливості в публіцистичному тексті важливо простежити й узагальнити в аспектах всіх мовних структурних рівнів морфологічному, синтаксичному, лексичному і фразеологічному.
    Мова преси залежить від лінгвальних (стан розвитку національної мови, складні взаємодії явищ у ній самій, наприклад, створення нових засобів експресивного мовлення, вироблення раціональних стандартів) та екстралінгвальних (породжених суспільно-політичною формацією, зумовлених характером державних інституцій, взаємодією контактуючих мов, системою освіти” [207, с.20]) чинників. Тому газетно-журнальний текст надзвичайно динамічний, а пов’язаних з ним проблемних питань ще дуже багато.
    Відонімні утворення це слова, що мають своєрідну семантичну природу, зумовлену сутністю онімів-формантів, та функціональне призначення. Вони належать до системних мовних і позасистемних мовленнєвих явищ, які ілюструють форми й шляхи розвитку мови окремого періоду (найхарактернішими відонімними утвореннями нашої епохи є кучманіст, кучміада, кучміст, кучмономіка, кучмократія, кучмунізм, кучмоекономіка, тимошенкіана, тимошенківець, тимошенковість, тимошенківство, ющенкіана, ющенківець, неоющенки тощо) й оновлюють словотвірно-образні можливості української мови. Відонімні утворення в публіцистиці це певне цілеспрямоване порушення граматичних, словотвірних, семантичних, стилістичних та інших норм, яке поступово стає тенденцією. Відонімні деривати (ВД) утворюють специфічну категорію лексико-дериваційних одиниць, які виникають у конкретному випадку в певних умовах (контекст або мовленнєва ситуація). Свою конкретну реалізацію семантика ВД отримує лише в контексті, де одні значення нейтралізуються, а інші, навпаки, активізуються. ВУ, ужите поза контекстом, несе не досить визначену інформацію. Введення в контекст ВД як одного із засобів максимального використання зображальних можливостей слова сприяє вираженню авторської індивідуальності, що є обов'язковою умовою забезпечення емоційного впливу на читача. Особливості ВУ, які функціонують насамперед у сфері публіцистики, не можна залишати поза увагою, бо тоді буде неповною характеристика лексики й мовних процесів окремої епохи.
    Внутрішня форма ВУ зберігає минулий мовний досвід колективного сприйняття реалій навколишнього світу, знання про предмет, який трансформується у певних стильових умовах, задовольняючи комунікативні та експресивні потреби соціуму. Вивчення механізму формально-семантичної трансформації у результаті вторинної номінації пов’язане з потребою комплексного дослідження змісту цього явища. Формально-семантичні модифікації є результатом природного розвитку мови, зумовленим пізнавальною і комунікативною потребою людини в її суспільно-історичній практиці. Діалектичне виникнення нових зв’язків приводить до перетворення сконцентрованої у словесному знакові інформації. Співвідношення об’єктів пізнання здійснюється за допомогою засвоєних у процесі соціалізації мовних одиниць, прирощування значень, виникнення конотацій, оскільки кожний онім має здатність вступати у смислоутворювальні зв’язки з іншими словами.
    Дослідження мови публіцистики останніх десятиліть здійснюється в таких напрямках:
    загальний лінгвістичний опис особливостей тексту періодики (І.Білодід, Д.Баранник, А.Суперанська, Г.Євсеєва, Ф.Бацевич, Ю.Арешенков, Л.Рохманова, І.Шашкін та ін.);
    аналіз лексико-семантичних одиниць, зокрема, запозичень, інновацій і розмовних елементів, які переходять до мовної норми (О.Стишов, О.Сербенська, Д.Мазурик, М.Неклюдова та ін.);
    загальний лексико-семантичний аналіз газетно-публіцистичного дискурсу (О.Зарецький, О.Калиновська, М.Солдатенкова та ін.);
    дослідження особливостей функціонування фразеологізмів (А.Григораш, Х.Дацишин, Л.Пашинська та ін.);
    дослідження словотвірних аспектів у мові публіцистики (О.Стишов, Г.Віняр, В.Фурса та ін.);
    аналіз стилістичних особливостей публіцистичного тексту з погляду мовної норми (Л.Струганець, Т.Коць, О.Андреєнко, А.Григораш, М.Скиба, Х.Дацишин, Г.Колесник, Н.Кочукова, С.Равлюк, Б.Черняков та ін.);
    дослідження прагматичного аспекту (В.Зайцева, О.Шаповал Є.Некрасова, Н.Кочукова та ін.);
    дослідження жанрових різновидів публіцистичного стилю, представлених у газетно-журнальній періодиці (Г.Денискіна, С.Равлюк та ін.);
    аналіз виникнення й функціонування оказіоналізмів у мові публіцистики (О.Турчак, О.Стишов та ін.);
    вивчення лінгвосоціальних і психологічних характеристик публіцистичного мовлення (О.Бєляков, І.Гамрецький та ін.).
    Окремо слід згадати про дослідження стилістичних особливостей описових зворотів з ономастичним компонентом у періодиці (О.Макаренко).
    У лінгвістиці питання особливостей утворення ВД тією чи іншою мірою простудійовано в роботах Є.Отіна, Є.Чекаліної, О.Ахманової, Н.Арутюнової, Л.Дуки, Л.Петрової, Ю.Зацного, Л.Белея, Я.Януш, Т.Юрченко, Г.Мінчак та ін. Незважаючи на певні досягнення в цій сфері, в україністиці названа проблема вивчена все ще недостатньо.
    Актуальність дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно дасть змогу:
    - визначити шляхи утворення ВД у мові сучасної публіцистики;
    - обґрунтувати точку зору, прийняту в дисертації, щодо лінгвістичного статусу ВУ;
    - системно окреслити особливості й закономірності функціонування ВД в їх комунікативному аспекті;
    - дослідити сучасну українську публіцистику як одну з важливих сфер масової інформації.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертації затверджено Науковою координаційною радою Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні протокол №2 від 26 квітня 2005 року. Тема дослідження пов’язана з науково-дослідною держбюджетною темою кафедри фонетики і граматики слов’янських мов №6 Міністерства освіти і науки України Слов’янське і балканське мовознавство: мова в етнокультурному та діахронічному аспектах” (№ Держреєстрації 0103U000867), спеціальною темою Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні.
    Мета і завдання дослідження.
    Метою дисертації є виявлення специфіки утворення й використання ВД у сучасній публіцистиці; виявлення тенденцій динаміки лексико-понятійного апарату мови періодичної преси.
    Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
    1) з’ясувати комплекс основних теоретичних питань, пов’язаних із вивченням ВУ в лінгвістичній літературі, дати обґрунтування використовуваної в дисертації термінології;
    2) визначити диференційні ознаки ВУ порівняно з іншими видами утворень;
    3) встановити склад ВД, характерних для сучасної публіцистики;
    4) визначити й схарактеризувати екстралінгвальні та інтралінгвальні чинники появи ВУ у мові сучасної української періодичної преси;
    5) систематизувати ВУ за способами й засобами деривації, продуктивними словотвірними типами, релевантними для досліджуваного періоду;
    6) здійснити семантичну класифікацію ВУ, виділити при цьому основні лексико-семантичні групи аналізованих одиниць та їх специфічні характеристики;
    7) з’ясувати текстове призначення ВУ і простежити зв’язок актуалізованої внутрішньої форми ВУ з контекстом;
    8) визначити й описати стилістичні функції ВУ як елементів системи виражально-зображальних засобів мови сучасної української публіцистики і встановити ступінь їх експресивності;
    9) укласти покажчик ВУ, характерних для мови української публіцистики.
    Об’єктом дослідження обрано сукупність ВУ в мовній практиці української публіцистики кінця XX - початку XXI століття.
    Предмет дослідження структурно-семантичні та функціонально-стилістичні особливості ВУ, екстралінгвальні й інтралінгвальні фактори їх виникнення в мові сучасної публіцистики.
    Джерелами фактичного матеріалу для дослідження стали тексти газетно-журнальної публіцистики кінця XX початку ХХІ ст. Усього використано 47 газет (Вечірній Київ”, Високий замок”, Вісті з України”, Вісті Придніпров'я”, Галичина”, Голос України”, Демократична Україна”, День”, Дума”, За вільну Україну”, Захід”, Київські відомості”, Культура і життя”, Літературна Україна”, Молодь України”, Народна газета”, Новини Закарпаття”, Освіта”, Світ”, Січеславський край”, Слобідський край”, Слово”, Тижневик Галичини”, Україна і світ сьогодні”, Україна молода”, Українська газета”, Українська мова та література”, Українське слово”, Урядовий кур'єр” та ін.) та 33 журнали (Берегиня”, Березіль”, Віче”, Всесвіт”, Вітчизна”, Грані”, Дзвін”, Дивослово”, Дніпро”, Київ”, Київська старовина”, Культура і життя”, Людина і світ”, Освіта і управління”, Політика і культура”, Політика і час”, Слово і час”, Сучасність”, Україна”, Українська культура” та ін.), що забезпечило достовірність і об’єктивність результатів дослідження (картотека нараховує близько 1400 відонімних одиниць). Вибір газетних і журнальних видань зумовлений їх значущістю у видавничих колах мас-медіа України і популярністю в україномовного читача. Правомірність включення лексичних одиниць, що досліджувалися, визначалася методом звіряння їх з матеріалами українських словників та довідників.
    Методологія дослідження ґрунтується на найважливіших положеннях загального мовознавства про взаємозв’язок мови, мислення і реалій навколишньої дійсності, про діалектичний підхід до мови як до цілісної та взаємопов’язаної системи, що перебуває у постійному розвитку та русі, усвідомлення мови як суспільного явища.
    Методи дослідження. У дисертаційному дослідженні для всебічного вивчення ВУ використано синхронно-описовий метод, метод дериваційно-компонентного аналізу, який дає можливість розглядати ВУ як структурну організацію з єдністю ознак, метод синтезу, метод контекстуально-семантичного аналізу, що дозволяє враховувати текстове оточення ВУ і з більшою вірогідністю визначити значення новотворів, а також лексико-семантичний і комунікативно-функціональний методи.
    Наукова новизна роботи. Вперше в українському мовознавстві систематизовано й комплексно описано різні типи відонімних утворень, зафіксованих на сторінках сучасної публіцистики кінця XX початку ХХІ століття з урахуванням їх структурних, семантичних і функціональних характеристик, досліджено причини виникнення стилістичних конотацій в аналізованих одиницях і з’ясовано причини виникнення їх під впливом екстралінгвальних та інтралінгвальних чинників.
    Теоретичне значення праці полягає в поглибленому науковому розумінні процесів утворення ВД, їх мовної основи і функціональної природи, ролі в образно-стилістичній організації мовлення, у виявленні нової інформації про структурно-семантичні особливості ВУ і комунікативно-функціональні умови, які визначають факт появи ВД. Розроблення теми дисертації матиме значення для розв’язання більш загальних питань семасіології, лексикології, дериватології та функціональної стилістики. Це сприятиме систематизації даних про творчий потенціал системи сучасної української мови й основні напрямки розвитку та механізм утворення ВУ.
    Практичне значення дослідження: одержані результати можуть бути використані в подальших розробках проблеми ВУ, при вивченні семантико-словотвірної структури та функціонально-стилістичної природи ВУ. Вони знайдуть застосування при написанні підручників і навчальних посібників з лексикології, словотвору та стилістики української мови, читанні спецкурсів та проведенні спецсемінарів з дериватології, практичних занять з лінгвістичного аналізу тексту, написанні курсових та дипломних робіт, підготовці методичних посібників для працівників засобів масової інформації. Лексичний матеріал може бути використаний у лексикографії для укладання словника ВУ сучасної української мови.
    Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження структури, семантики, стилістичних функцій ВУ та їх екстралінгвальних й інтралінгвальних чиників виникнення є наслідком самостійних спостережень та узагальнень дисертанта. Наукових праць, написаних у співавторстві, немає.
    Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати роботи обговорювались на І Міжнародній науково-практичній конференції Науковий потенціал світу 2004” (Дніпропетровськ, 2004), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції Науковий потенціал світу 2005” (Дніпропетровськ, 2005), VIIІ Міжнародній науково-практичній конференції Наука і освіта 2005” (Дніпропетровськ, 2005), IV Міжнародній науково-практичній конференції Динаміка наукових досліджень 2005” (Дніпропетровськ, 2005), Міжнародній науково-практичній конференції Наука й інновації 2005” (Дніпропетровськ, 2005), регіональній науковій конференції Інноваційні технології у теорії та практиці викладання іноземних мов” (Дніпропетровськ, 2004), міжвузівській науковій конференції Питання історичного і сучасного словотвору слов’янських мов” (Дніпропетровськ, 2004).
    Публікації.
    Автор дослідження має такі публікації:
    Семантичні модифікації пропріальних лексем у мові сучасної періодичної преси // Питання історичного і сучасного словотвору слов’янських мов. Дніпропетровськ: ДНУ, 2004. с. 39-43.
    Метафоричний тип семантичних модифікацій онімів у сучасному газетно-журнальному дискурсі // Дослідження з лексикології і граматики української мови. Випуск 4. Дніпропетровськ: Пороги, 2005. с. 194-199.
    Типи відонімних утворень у мові сучасної публіцистики // Ономастика і апелятиви. Випуск 24. Дніпропетровськ: Пороги, 2005. с.128-134.
    Функціонування онімів у сучасній періодиці // Культура слова. Випуск 65. Київ, 2005. с.64-67.
    Структура роботи.
    Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списків використаної літератури, який містить 272 найменування, додатків покажчиків відонімних утворень. Повний обсяг дисертаційного дослідження 264 сторінок, з яких 208 основного тексту.
    У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, визначено мету, завдання, новизну, актуальність і структуру роботи, її теоретичне й практичне значення, висвітлено напрямки досліджень мови публіцистики.
    У першому розділі Теоретичні проблеми дослідження відонімних утворень та їх презентації у публіцистичному тексті” визначено й окреслено різнопланові причини формально-семантичних змін власних назв, що є умовою виникнення ВУ в публіцистичному тексті; розглянуто сучасні наукові концепції функціонування відонімних утворень у різних сферах мовлення; окреслено специфіку публіцистичного тексту й функціональну семантику ВУ в акті публіцистичного мовлення.
    У другому розділі Відонімні утворення: структурно-семантичний аспект у мові сучасної публіцистики” досліджено дериваційні особливості використання ВУ у публіцистичному тексті; проаналізовано суфіксальний, префіксальний, префіксально-суфіксальний, префіксально-суфіксально-постфіксальний способи творення відонімних одиниць, словоскладання (безафіксне, афіксне, прикладкове, з цифровим компонентом), телескопічний спосіб, редереваційний спосіб, усічення, універбація, інтерфіксація, лексико-семантичний спосіб, лексико-морфологічний спосіб.
    У третьому розділі Функціонально-стилістичні особливості використання відонімних утворень у мові сучасної публіцистики” розглянуто питання експресивності у мовознавчій літературі, здійснено функціонально-стилістичний аналіз відонімних утворень; досліджено номінативну, експресивну, емоційну, оцінну, імпресивно-вольову та інтелектуально-комунікативну функції відонімних утворень.
    У висновках систематизовано й узагальнено подано результати спостережень, аналізу та зіставлення ВУ в сучасній публіцистиці.
  • Список літератури:
  • ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
    1. Відонімні утворення це слова, які мають своєрідну семантичну природу, зумовлену сутністю онімів-формантів, та прагматично-емоційне функціональне призначення.
    2. Відпропріальні лексеми належать переважно до позасистемних мовленнєвих явищ, які ілюструють форми й шляхи розвитку мовлення окремого періоду й оновлюють можливості української публіцистики.
    3. Відонімні деривати це здебільшого певне цілеспрямоване порушення граматичних, словотвірних, семантичних норм, яке поступово може переходити до мовної норми. ВУ складають специфічну категорію лексико-дериваційних одиниць, що виникають у конкретному випадку в певних умовах (контекст або мовленнєва ситуація). Вони майже завжди є свідомим актом словотворчості мовця, який прагне до самовираження.
    4. Свою конкретну реалізацію семантика ВД отримує лише в контексті, де одні значення нейтралізуються, а інші, навпаки, активізуються. ВУ, ужите поза контекстом, несе не досить визначену інформацію. Введення в контекст ВД як одного із засобів максимального використання зображальних можливостей слова сприяє вираженню авторської індивідуальності, що є обов'язковою умовою забезпечення емоційного впливу на читача. Особливості ВУ, які функціонують насамперед у сфері публіцистичного мовлення, не можна залишати поза увагою, тому що тоді буде неповною характеристика лексики й мовних процесів окремої епохи.
    5. Підвищена експресивність, властива газеті, журналу, є сприятливим середовищем, у якому виникають і функціонують ВУ. Інтенсифікація появи значної кількості ВУ в публіцистиці кінця ХХ початку ХХІ століття зумовлена низкою чинників екстралінгвального й інтралінгвального характеру, що здебільшого перебувають у тісній взаємодії. До екстралінгвальних факторів належать:
    1) соціальні чинники, які становлять собою суспільну діяльність людини, зміни у світі явищ, речей, роботу людського розуму, результати пізнавального процесу людини, її соціальну свідомість. Саме цим можна пояснити появу ВУ, що є засобом інформаційного впливу не тільки на емоції читачів, їх психіку, а й на їх інтелектуальне сприйняття, світоглядну та громадську позицію, що виявляється у ставленні до певних осіб, фактів та подій суспільного життя.
    2) комунікативні, які розуміємо як суспільну потребу в чіткій, лаконічній та інформативній комунікації, що несе експресивний відтінок і має відповідну силу впливу. Комунікативні чинники зумовлені недостатньою насиченістю мови словами у зв'язку з прискоренням сучасного ритму життя та інтенсивністю процесів, що протікають у ньому.
    3) психологічні, які дають можливість усвідомлювати та оцінювати позитивні й негативні якості особистості. Різке розмежування мовних засобів на позитивнооцінні й негативнооцінні, закріплення їх саме у цій функції є характерною ознакою публіцистичного стилю. Психологічні фактори можна назвати логіко-психологічними, тому що поділ на позитивне та негативне завжди містить у собі логічне обґрунтування.
    6. Причиново-наслідкові відношення між екстралінгвальними чинниками й появою ВУ рідко мають безпосередній характер. Опосередковану ланку в такому разі становлять інтралінгвальні фактори. На відміну від зовнішніх, дія яких виявляється досить виразно, внутрішні чинники й перетворення, детерміновані ними, є менш помітними. Мовні процеси виникнення ВУ зумовлені такими інтралінгвальними факторами:
    1) тенденцією до регулярності, що виявляється в утворенні похідних слів і сприяє системній організації мови;
    2) тенденцією до експресивності, пов'язаної з навмисним порушенням мовного стандарту, з виходом за його межі. Це призводить до певної надлишковості, що виникає за рахунок появи ВУ як певних еквівалентів до вже наявних у мові слів;
    3) тенденцією до економії знакових засобів вираження, яка в мовознавстві отримала назву мовної економії”. Серед ВУ закон мовної економії переважно виявляється в осново- та словоскладанні, оскільки складні слова компактні за формою, їх семантика легко сприймається, внутрішня форма прозора, що й зумовлює їх перевагу перед словосполученнями;
    4) тенденцією до обмеження складності лінгвальної інформації, що діє одночасно з принципом економії знакових засобів вираження. Ці фактори тісно між собою пов'язані, взаємодіють один з одним і є логічним доповненням один одного;
    5) тенденцією до ускладнення, спрямованою на збільшення "матеріальної частини" ВУ, пов'язаної з посиленням їх значення;
    6) дією аналогії.
    7. Специфічні ознаки ВУ, які вже були частково окреслені в мовознавчій літературі, такі:
    1. Головна ознака, яку виділяють усі мовознавці, є належність більшості ВУ мовленню (тільки невелика частина ВУ перейшла до словникового складу мови).
    2. Залежність від контексту, оскільки саме контекст є необхідною умовою появи ВУ і єдиним (за винятком вже усталених зразків) їх середовищем існування.
    3. Нерегулярність використання. Остаточно стверджувати, що окремий ВУ вживається лише один раз, не можна, але варто відзначити, що переважна частина ВД характеризується нерегулярністю використання.
    4. Утворюваність. Кожний ВД утворюється в межах певної ситуації спілкування.
    5. Ненормативність. У зв'язку з тим, що закріплене в мові лексичне значення слова є його нормою й визначається як нормативне, норма та її кодифікація є вищим, кінцевим критерієм належності чи неналежності того чи іншого утворення до узуального або оказіонального.
    6. Поряд з ненормативністю логічно назвати незвичність і новизну. Незвичність завжди характеризує ВУ. Новизна є відносним чинником, оскільки прив'язана до певного проміжку часу, тому поступово може стертися і зникнути.
    7. Експресивність. Вона зумовлена наявністю у ВУ таких властивостей, як образність, новизна, незвичність. Автори за допомогою ВУ створюють різні смислові відтінки, що дозволяють їм висловити своє сприйняття дійсності, передати його в художньому образі, виявити ставлення до описуваного і тим самим розширити й ускладнити смисловий обсяг слова.
    8. За специфічними ознаками ВУ можна поділяти на такі групи:
    1) оказіональні деривати одиничного вживання;
    2) ВУ мінімального чи епізодичного вживання (вживаються в одному тексті або ряді текстів окремого автора, або ж у мовленні осіб, зв'язаних певними дружніми, родинними стосунками чи професійними відносинами тощо);
    3) ВУ частого вживання (вони з'являються в мові різних авторів і вже відомі і/або використовуються більшістю осіб);
    4) ВУ поширеного вживання (їх використовують і розуміють більшість носіїв мови).
    Щоправда, ця класифікація не може бути досконалою, оскільки визначити належність ВУ до однієї з цих груп не завжди можна точно. Отже, приходимо до висновку, що ВУ характеризуються нерегулярністю вживання.
    9. Аспекти вивчення ВУ в лінгвістичній літературі такі: лексикологічний, словотвірний і експресивно-стилістичний.
    Лексикологічний аспект ґрунтується на тому, що ВУ є переважно фактами мовлення, а не мови, характеризуються одноразовістю, нерегулярністю використання, відсутністю у словнику.
    В основі словотвірного аспекту лежить твердження, що ВУ в більшій своїй частині утворюються за непродуктивними або малопродуктивними моделями, тобто з порушенням загальних законів словотвору.
    Експресивно-стилістичний аспект ґрунтується на таких ознаках ВУ, як експресивність, "свіжість", незвичність.
    10. Відонімні деривати в сучасному публіцистичному тексті утворюються переважно за зразками продуктивних словотвірних моделей з порушенням законів системної продуктивності словотвірних типів. Частина ВУ утворена за зразком непродуктивних або малопродуктивних типів, тобто з порушенням законів емпіричної продуктивності.
    11. Найчисленнішу групу ВУ складають іменники. Основним способом утворення іменникових ВД є суфіксальний. Суфіксальні ВУ з’являються тоді, коли виникає потреба сформувати чи розвинути образ, спираючись на можливості структури й семантики системних одиниць мови. Використання відповідних суфіксів допомагає передати інформацію естетичного характеру.
    12. Високою продуктивністю у сфері творення ВД відзначаються суфікси: -ець, -івець(-овець), -ник, -ист-/ -іст-; до непродуктивних суфіксів у сфері номінації осіб належать суфікси ан-, -ян-, -ат-, -ал-.
    13. Суспільно-політичні та економічні перетворення, що відбулися у світі наприкінці ХX на початку ХХІ століття, сприяли активізації ВУ з суфіксами -изацій-, -ізацій- зі значенням процесуальної ознаки, що називають опредметнені дії, процеси, явища тощо.
    14. Інтесифікувалися іменникові ВУ із загальним значенням абстрактної ознаки, яка виражається за допомогою суфіксів -ість, -изм/-ізм; значну кількість подібних ВД складають лексичні одиниці з суфіксами -щин-, невеликою кількістю представлені утворення з суфіксами -іад-, -іан-, -ств-, -к-.
    15. В останій період активність в утворенні ВД виявляють власне українські суфіксоїди -знавство, -знавець, інтернаціональні суфіксоїди -маній-/-ман, -фобій-/-фоб-, -філ-, -логій-/-лог-.
    16. Оказіональними є форманти -ей-, -н′н′-. У сфері творення відприкметникових і віддієслівних ВД поширені типи з суфіксами -івськ-, -овськ-, -евськ- (-євськ-), -ськ-/-цьк-.
    17. Малопродуктивними є суфікси -ов-, який виступає формантом для створення прикметникових ВУ від назв споруд (архітектонімів) або назв торгових марок (фірмонімів), -ичн-, який слугує засобом утворення прикметникових ВД від антропонімів або міфоантропонімів, -н-.
    18. Префіксальні ВУ в мові публіцистики кінця XX початку ХХІ століття не такі продуктивні, як суфіксальні, але теж досить поширені. Постійно зростає група іменникових ВУ з префіксами, що виражають значення надмірності, найвищого ступеня вияву ознак, властивостей, якостей або розмірів, виражених іменниковою твірною основою.
    19. ВД в мові сучасної публіцистики утворюються переважно за допомогою іншомовних префіксів та префіксоїдів. Для утворення ВД використовуються префікси екс-, нео-, над-, супер-, не-, пост-, лже-.
    20. Префіксально-суфіксальний спосіб утворення відонімних дериватів полягає в одночасному приєднання до основи суфікса й префікса. В ономастичній сфері такий вид деривації не є продуктивним, а тому й має велику експресивну силу. За допомогою префіксально-суфіксального (непродуктивного в царині ономастики) типу деривації виникають ВД як від топонімних словотвірних основ, так і від антропонімних.
    21. Префіксально-суфіксальний спосіб словотворення у сфері ВУ реалізується моделями: без- + -щин-; без- + -й-; до- + -ськ-; перед- + -ськ-; після-/пост- + -ськ-; з- + -ува-ти; з- + не- + -юва-ти; по- + -ому-, -и-.
    22. Зовсім ненормативним для сфери ВУ в сучасній публіцистиці є префіксально-суфіксально-постфіксальний спосіб творення лексем. Формантом в цьому дериваційному способі виступає сполука префікса з суфіксом і постфіксом. За допомогою такого способу утворюються лише дієслова від іменників або прикметників. Формантами є: до- + -и-ти- + -ся; від- + -и-ти- + -ся; о- + (-ува-) + -ти- + -ся.
    23. З-поміж продуктивних способів творення відпропріальної лексики слід назвати ще: словоскладання (безафіксне, афіксне, прикладкове, з цифровим компонентом), телескопічний спосіб, усічення, універбація, інкорпорація, лексико-семантичний спосіб, творення відонімних одиниць морфологічними способами.
    24. У мові публіцистики досить широко із стилістичною метою використовуються відонімні утворення складні слова, оскільки вони дають можливість виражати найрізноманітніші суб'єктивно-експресивні відтінки думки за рахунок поєднання в них різних основ і коренів, а також використання прикладкових і цифрових сполучень.
    Експресивність складних іменникових відонімних утворень виникає завдяки конденсованому й місткому вираженню думки.
    25. Прикметники при композиції широко сполучають основи одного класу, наприклад, відонімні прикметники складні прикметникові ВД, утворені від присвійних прикметників з суфіксом -ськ-. Вони називають певний проміжок часу, пов'язаний з діяльністю визначних позитивно або негативно оцінюваних політиків минулого, сучасної України та інших держав. Такі ВУ відзначаються влучністю авторського бачення подій. Вони не тільки дають комплексну характеристику часу, яка виходить із позалінгвістичної інформації, пов’язаної з прізвищами, але й посилюють інтелектуально-комунікативну функцію публіцистичного повідомлення.
    26. Прикладкові складні ВД, які становлять собою оніми з характеристичним компонентом-прикладкою, несуть додаткове смислове навантаження. У будь-якому разі прикладка є таким компонентом синтагми, який наводить додаткову характеристику першого компонента за певною ознакою. Використання прикладок при антропонімах не є незвичайним засобом у мові будь-якого стилю й насамперед публіцистичного. Семантично й функціонально модифікація таких сполук залежить від другого компонента, тобто характер прикладки й визначає загальні семантичні зрушення.
    27. Неординарними випадками створення прикладкових сполук є такі публіцистичні новотвори, які містять екзотичний компонент прикладка в них є назвою реалії іншої країни, не характерної для українського способу життя. Використовуються прикладки елементи з тюркських мов, японської, англійської.
    28. Доволі продуктивним є і спосіб утворення відонімного деривата, у структурі якого є цифровий компонент, що виражає уточнюючу темпоральну, як правило, або порядкову характеристику. Такий спосіб словоскладання є зручним для публіциста через економію засобів мови, стислість і місткість фінального утворення, адже компонент, який виражає число, в іншому випадку довелося б розшифровувати набагато ширшим описовим, пояснювальним зворотом.
    29. Телескопічний спосіб формально-семантичних трансформацій, який є незвичайною комбінацією в одній структурі значеннєвих сем і сегментів двох лексем, а тому відзначається потужністю впливу на свідомість читача, найширше представлений у публіцистиці моделями з іншомовним формантом -гейт: ірангейт, гонгадзегейт, юхимгейт, мороз-гейт, кучмагейт.
    30. Усічення (не домінантний, але надзвичайно експресивний спосіб творення нових форм) є неординарним шляхом творення відонімних дериватів, які характеризується колоритом, оригінальністю, навіть несподіваністю організації, вносять новизну в інтерпретацію матеріалу публіцистичного тексту.
    31. Універбація виникає під впливом розмовного стилю і є непродуктивним способом у мові публіцистики, але використовується у випадках, коли мовленнєвим оточенням для нього створюються передумови, адже універбація є зручним засобом економії мовного матеріалу.
    32. Інкорпорація процес введення до складу основи такого структурного елемента, який вступає в морфонологічні зв’язки з основою та дериватором і завершує процес творення слова. Утворені таким способом ВД є оказіоналізмами в мові публіцистики, адже вони слугують для вираження сьогочасної потреби автора вкласти певний зміст у формально незвичайно змінену одиницю. Такі утворення не переходять до постійного словникового складу мови.
    33. У публіцистиці широко використовується лексико-семантичний словотвірний спосіб і зміни в межах морфологічних категорій з експресивною метою. Публіцисти вибирають найбільш розповсюджені засоби лексико-морфологічних змін онімів з метою надання висловлюванням емоційності. Граматична категорія числа в системі взаємопротиставних і взаємопов’язаних форм однини і множини сучасної української мови виражає кількісні відношення. Проте з формами однини і множини можуть бути пов’язані й інші значення, які в певних розрядах видозмінюють основну функцію граматичної категорії числа, ускладнюють її низкою стильових і стилістичних відтінків.
    Таким чином, найпродуктивнішими з словотвірних засобів у сфері творення відонімних одиниць є суфіксація, словоскладання, лексико-семантичний спосіб і лексико-морфологічний спосіб, менш поширеними у сучасній публіцистиці є префіксальний, префіксально-суфіксальний і префіксально-суфіксально-постфіксальний способи, телескопія, редеривація, усічення, універбація.
    34. ВУ в публіцистичному тексті виконують дві функції номінативну і прагматичну. Відмінності, що виявляються під час аналізу функціонування ВУ, в цілому незначні.
    35. Більша частина ВУ у мові сучасної публіцистики позначена високою експресивністю, тобто виконує емоційно-оцінну функцію. Емоційність це вираження різноманітних почуттів, емоцій, а експресія виразність, тобто здатність мови посилювати прояви почуттів, настроїв мовців спеціальними засобами. Оцінність це закладена у слові позитивна чи негативна характеристика людини, предмета або явища. ВД у сучасній публіцистиці можуть виражати емоції, оцінку автором навколишньої дійсності.
    36. ВД можуть також виконувати експресивно-образну функцію. Експресивність явна невідповідність будь-яких мовних або мовленнєвих засобів мовним стандартам. Образність це істотна ознака значення, спосіб представлення цього значення. ВУ часто не відповідають мовним стандартам, посилюють прояви настрою автора.
    37. Експресивність ВУ зумовлена специфікою вживання їх компонентів або всієї назви та контекстуальним оточенням.
    38. У мові публіцистики виділяються такі основні функції ВУ: 1) функція називання об’єкта або явища дійсності (номінативна); 2) функція "передачі певного "логічного" змісту" (інтелектуально-комунікативна); 3) функція вираження почуттів, емоцій, психічного стану адресанта (емотивна); 4) функція впливу на адресата (імпресивно-вольова); 5) функція встановлення і перевірки контакту (соціальна); 6) функція, що виникає завдяки потребі створити художній образ дійсності (поетична).
    39. Функції ВУ залежать від частиномовної належності ВД, способів словотворення, індивідуального стилю автора, контекстуального оточення.
    40. Для мови сучасної української публіцистики характерні два види ВУ: 1) зумовлені номінативною функцією (вони несуть передусім інформативно-комунікативне навантаження із слабо вираженими емоційними відтінками), 2) зумовлені експресивно-стилістичними функціями (вони мають не лише змістове навантаження, а й стильове).
    41. Найпродуктивнішими способами творення експресивно забарвленої відпропріальної лексики є суфіксація, словоскладання, телескопічний, лексико-семантичний і лексико-морфологічний способи.
    42. Особливою стилістичною виразністю з підкреслено емоційним забарвленням відзначаються слова із суфіксами суб’єктивної оцінки, що додають зменшувально-пестливих, збірно-зневажливих семантичних відтінків або відтінки згрубілості, надмірного перебільшення.
    43. Суфікс -щин- вносить до основного значення ВУ негативну конотацію згрубілості, осуду, зневаги для характеристики політичних, суспільних та інших явищ.
    44. Суфікси -к-, -чик- вносять у модифіковану лексему відтінок пестливості або зневаги.
    45. У публіцистиці використовуються прикладкові композити, які становлять собою оніми з характеристичним компонентом-прикладкою.
    46. Одним з найколоритніших засобів створення конотативних відонімних похідних є екзотичні прикладки.
    47. Експресивно насиченими є деривати, утворені телескопічним способом. Вони містять насамперед оцінний компонент у своєму значення, а потім вже семи трансформації. Телескопічний спосіб формує неординарні, незвичні для мови власні назви з високим рівнем конотації. Вони компактні за формою, але позбавлені можливості переходу до загальновживаної лексики (Украмбія, Нестар, Давилович, Хамукович, Скандаліза).
    48. Усічення не домінантний, але ефектний спосіб творення конотативних ВУ. У поєднанні з іншими модифікаційними засобами він якнайкраще репрезентує семантико-функціональні зміни ВН. Усічення імені часто створює ефект сарказму або карикатури.
    49. У сучасних публіцистичних текстах численну групу становлять оцінно переосмислені ВД, які утворилися лексико-семантичним способом: антропоніми (міфоантропоніми, біблійні антропоніми, власні імена літературних персонажів), ороніми назви гір, пустель, перешийків, рівнин (бібліороніми, міфоороніми), топоніми, хороніми назви територій, місцевостей (міфохороніми, релігійні топоніми), хронотопоніми, гідроніми тощо.
    50. У публіцистиці використовуються й оцінно переосмислені ВУ, які виникли лексико-морфологічним способом. При цьому спостерігається переосмислення назв міфологічного, історичного та літературного походження. Серед оцінних імен виділяються такі ВУ:
    1) імена конкретних людей — суспільно, історично значущих осіб, письменників;
    2) власні імена літературних персонажів, героїв фільмів;
    3) власні назви міст, місць;
    4) назви творів в будь-яких галузях мистецтва.
    51. У текстах публіцистики власні імена людей набувають стилістичного забарвлення, піддаються оцінному переосмисленню, що породжується конотаціями навколо власного імені, набувають іронічного і навіть саркастичного забарвлення.
    52. У публіцистичних текстах численну групу становлять переосмислені імена визначних людей, які виступають з позитивним чи негативним оцінним компонентом у значенні слова або вступають у складні семантичні стосунки з оказіональним оточенням, породжуючи нові конотації. Імена літературних персонажів, героїв фільмів, акторів найчастіше використовуються у різних жанрах публіцистики.
    53. У публіцистиці застосовується прийом плюратизації топонімів, що спричиняє перехід їх до розряду загальних назв і набуття ними конотативних відтінків.
    54. Назви предметів, виробів, мистецьких творів у публіцистичному тексті набувають додаткових конотацій, якщо вони є відомими для читацького загалу й стають об’єктом ономастичної гри публіциста.

    Таким чином, у дисертаційному дослідженні ми вирішили такі завдання:
    1) з’ясували комплекс основних теоретичних питань, пов’язаних із вивченням ВУ в лінгвістичній літературі;
    2) визначили диференційні ознаки ВУ порівняно з іншими видами утворень;
    3) встановили склад ВД, характерних для сучасної публіцистики;
    4) визначили й схарактеризували екстралінгвальні та інтралінгвальні чинники появи ВУ у мові сучасної української періодичної преси;
    5) систематизували ВУ за способами й засобами деривації, продуктивними словотвірними типами, релевантними для досліджуваного періоду;
    6) здійснили семантичну класифікацію ВУ, виділили при цьому основні лексико-семантичні групи аналізованих одиниць та їх специфічні характеристики;
    7) з’ясували текстове призначення ВУ і простежили зв’язок актуалізованої внутрішньої форми ВУ з контекстом;
    8) визначили й описали стилістичні функції ВУ як елементів системи виражально-зображальних засобів мови сучасної української публіцистики і встановили ступінь їх експресивності;
    9) уклали покажчик ВУ, характерних для мови української публіцистики.
    В перспективі доцільно буде стратифікувати словотвірні типи ВУ, проаналізувати оказіональні ВД, укласти покажчик тематичних ВУ у сучасній українській мові та ін.








    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Абашина В. Виразність газетної публікації // Українська філологія: школи, постаті, проблеми: Зб. наук. пр. Міжнар. наук. конференції. Львів, 1999. Ч.2. 234 с.
    2. Агеева Р.А. Ономастика Америки // Лингвистическое открытие Америки (14921992): Сб. научно-аналитич. обзоров. М.: РАН ИНИОН,1993. 154 с.
    3. Алефиренко Н.Ф. Спорные проблемы семантики: Учеб. пособ. Волгоград, 1999. 153 с.
    4. Алефіренко М.Ф. Имена собственные в составе фразеологических оборотов русского и украинского языков // Шоста республіканська ономастична конференція (4-6 грудня 1990р.). Одеса, 1990. Ч.2. С. 57.
    5. Андрєєнко О.Ю. Прагматичний потенціал власних назв у художньому творі // Мовознавство. 1989. №4. С.4549.
    6. Антонченко Т. М. Основні тенденції аксіологічних змін у семантичній структурі американізмів: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04 / КНЛУ. К., 2000. 20 с.
    7. Апресян Ю.Д. Прагматическая информация для толкового словаря // Прагматика и проблемы интенциональности: Учеб. пособ. М., 1988. 174 с.
    8. Арешенков Ю. Місце інформаційного мовлення в системі функціональних стилів // Східнослов’янські мови в їх історичному розвитку: Зб. наук. пр. Запоріжжя: ЗДУ, 1996. Ч.2. С.125128.
    9. Аркушин Г. Всі України і кожна Росія // Культура слова. 2002. №2. С.8183.
    10. Арнольд И.В. О стилистической функции // Вопросы теории английского и русского языков: Ученые записки. ЛГПИ им. А.И. Герцена. Л., 1970. Т.471. С.312.
    11. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка. Л.: Просвещение, 1973. 303 с.
    12. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. М., 1999. 280 с.
    13. Ахманова О.С., Панфилов В.З. Экстралингвистические и внутрилингвистические факторы в функционировании и развитии языка // Вопросы языкознания. 1963. № 4. С. 4557.
    14. Ахманова О.С. Экстралингвистические и внутрилингвистические факторы в функционировании и развитии языка // Теоретические проблемы современного советского языкознания. М.: Наука, 1964. С. 6974.
    15. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Советская энциклопедия, 1966. 608 с.
    16. Бабич Н.Д. Практична стилістика і культура української мови. Львів, 2003. 364 с.
    17. Бакина М.А. Словотворчество // Языковые процессы современной русской художественной литературы: Поэзия. М.: Наука, 1977. С. 78127.
    18. Бакина М.А. О некоторых особенностях современного поэтического словотворчества // Русский язык в школе. 1975. № 5. С. 9396.
    19. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностранной литературы, 1955. 416 с.
    20. Баранник Д.Х. Актуальні проблеми дослідження мови масової інформації // Мовознавство. 1983. №.8. С. 1317.
    21. Баранник Д.Х. Мовна структура публіцистичного стилю // Українська мова і література в школі. 1987. № 8. С. 2734.
    22. Баранник Д.Х. Образна семантика і газетний текст // Про культуру мови. К.: Наук. думка, 1964. С. 155166.
    23. Баранник Д.Х. Українська мова на межі століть // Мовознавство. 2001. №3. С.40 47.
    24. Баранник Д.Х. Українська мова на порозі ХХІ століття // Дослідження з лексикології і граматики української мови. Дніпропетровськ: Навч. книга, 2000. Т.2. С. 615.
    25. Бахтин М.М. Проблема речевых жанров // Бахтин М.М. Литературно-критические статьи. М.,1986. 496с.
    26. Безпояско О.К. Семантична співвідносність інтернаціональних суфіксів у словотворі української мови // Мовозн
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины