КОГНІТИВНА ОНОМАСТИКА ЯК НАПРЯМОК ПІЗНАННЯ ВЛАСНИХ НАЗВ : КОГНИТИВНАЯ ономастика КАК НАПРАВЛЕНИЕ ПОЗНАНИЯ имен



  • Назва:
  • КОГНІТИВНА ОНОМАСТИКА ЯК НАПРЯМОК ПІЗНАННЯ ВЛАСНИХ НАЗВ
  • Альтернативное название:
  • КОГНИТИВНАЯ ономастика КАК НАПРАВЛЕНИЕ ПОЗНАНИЯ имен
  • Кількість сторінок:
  • 416
  • ВНЗ:
  • ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. І.І.МЕЧНИКОВА
  • Рік захисту:
  • 2006
  • Короткий опис:
  • ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

    ім. І.І.МЕЧНИКОВА

    На правах рукопису


    Карпенко Олена Юріївна


    УДК 81’373.231:165.194(045.5)


    КОГНІТИВНА ОНОМАСТИКА

    ЯК НАПРЯМОК ПІЗНАННЯ ВЛАСНИХ НАЗВ



    Спеціальність 10.02.15 загальне мовознавство



    Дисертація на здобуття наукового ступеня

    доктора філологічних наук




    Науковий консультант
    Колегаєва Ірина Михайлівна,
    професор, доктор філологічних наук



    Одеса 2006








    ЗМІСТ

    ЗМІСТ .2

    ВСТУП 4

    РОЗДІЛ 1. ВЛАСНІ НАЗВИ ЯК КОНЦЕПТИ ..16
    1.1. Власні назви і когнітивна лінгвістика ...16
    1.2. Власні імена і концепти ..32
    1.3. Роль власних назв у когнітивній обробці
    та переробці інформації ..46
    1.4. Власна назва в ментальному лексиконі 61
    1.5. Співвідношення трансформації власних
    назв та їх концептуалізації 71
    1.6. Семантична навантаженість онімічного концепту......84
    1.7. Проблематика профілювання власних назв ....97
    Висновки до розділу 1 114

    РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ТА МЕНТАЛЬНА
    РЕАЛІЗАЦІЯ ОНІМІЧНИХ РОЗРЯДІВ .118
    2.1. Ментальне буття власних назв ...118
    2.2. Структура індивідуального антропонімічного фрейму ..138
    2.3. Структура індивідуального топонімічного фрейму 171
    2.4. Індивідуальний теонімічний фрейм ..194
    2.5. Індивідуальний ергонімічний фрейм 208
    2.6. Інші індивідуальні онімічні фрейми .221
    Висновки до розділу 2 233



    РОЗДІЛ 3. ШЛЯХ ВІД СЛОВА ДО КОНЦЕПТУ:
    АСОЦІАТИВНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ
    У КОГНІТИВНІЙ ОНОМАСТИЦІ ../236
    3.1. Асоціація як метод встановлення семантичного
    наповнення онімічних концептів ..236
    3.2. Асоціативний онімічний словник 253
    3.3. Асоціативний спосіб визначення наявності
    оніма в ментальному лексиконі 289
    3.4. Напрямки асоціативної ідентифікації онімів ..297
    3.5. Об’єктивне і суб’єктивне в ментальному бутті онімів .321
    3.6. Логіка й символіка: пряме й образне
    осмислення онімів у асоціативному експерименті .332
    3.7. Спільне і відмінне в асоціативному осмисленні
    різних розрядів онімів ...345
    Висновки до розділу 3 ...352

    ВИСНОВКИ 359

    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ ..371







    ВСТУП
    Нинішня ономастика дійшла визначних здобутків, особливо в галузі етимології та етноісторичної реконструкції. У цій царині маємо вже солідний досвід, лише у східних слов’ян представлений визначними працями А.Білецького [22], В.Бондалетова [37], Д.Бучка [44], І.Желєзняк [101], Р.Козлової [122], О.Купчинського [198], В.Лучика [214], О.Матвєєва [454], С.Медвідь-Пахомової [220], А.Непокупного [242], В.Никонова [244; 245], Є.Отіна [253;453;454], Ю.Редька [274], О.Стрижака [307;308], О.Суперанської [310;312], О.Трубачова [327], Б.Успенського [331], І.Фаріон [334], М.Худаша [343; 344; 345], П.Чучки [358; 486], В.Шульгача [372; 487]. Ще більші осягнення мають тут ономасти західної та південної Славії. Великими досягненнями зустріла ХХІ століття історична ономастика Західної Європи та США.
    Менших, але істотних результатів досягла літературна ономастика. Тут маємо вагомі праці Л.Колоколової [186], Е.Магазаника [216], В.Михайлова [226;229], В.Супруна [315], О.Фонякової [340]. Особливо слід відзначити праці Л.Белея та В.Калінкіна, що першими захистили докторські дисертації з літературної ономастики й опублікували по дві монографії [17;19;124;125]. Огляд стану літературної ономастики в Росії підготував А.Фомін [339], в Україні М.Мельник [223].
    Гірше обстоять справи з теоретичним осмисленням власних назв. Є цікаві роботи О.Суперанської [310;322], що значною мірою мають класифікаційний характер. Є не менш цікаві роботи Д.Руденка [278] й Ю.Святко [279], де представлено переважно філософське осмислення онімів, як і в працях М.Бахтіна, О.Лосєва, Ю.Лотмана, П.Флоренського. Сутність і буття власної назви на разі залишають більше запитань, ніж відповідей. Ідея пошуку цих відповідей у когнітивізмі, у когнітивній лінгвістиці вже народилася [87], але ще не матеріалізувалася.
    Когнітивна лінгвістика чи, якщо зіпертись на формулювання Л.Бєлєхової, когнітивно-дискурсивна парадигма, існуючи в українському мовознавстві поряд з комунікативно-прагматичною та когнітивно-семіотичною парадигмами [21, с. 8] має тут, і не тільки в германістиці й романістиці, істотні осягнення. Зокрема Л.Бєлєхова виділяє Київську школу когнітивної лінгвістики О.Воробйової [59;61;62], куди відносить і свої праці [28;30], також школу С.Жаботинської [98;99] в Черкасах, куди треба включити й праці О.Селіванової [287;288;290], школу А.Левицького [204;205;206] у Житомирі, школу І.Шевченко [363] у Харкові [21, с. 9]. У цьому напрямку, додамо, можна говорити й про школу М.Полюжина [256;257] в Ужгороді. З українських мовознавців тут мають цікаві напрацювання також В.Жайворонок [100], В.Іващенко [118;119;120], Г.Межжеріна [221] та інші.
    Помітного розвитку когнітивна лінгвістика досягла в Росії (Н.Арутюнова, В.Дем’янков, Ю.Караулов, О.Кубрякова, В.Петров, К.Рахіліна, Ю.Степанов, Й.Стернін, Р.Фрумкіна та ін.), але розвинулася й найбільших успіхів вона досягла в США та країнах Західної Європи. Однак серйозних пересічень саме когнітивної лінгвістики та ономастики ні в нас, ні за кордоном фактично ще не відбулося. Як зазначено вище, зустріч цих двох лінгвістичних наук (парадигм) наразі не матеріалізувалася.
    Одна із спроб такої матеріалізації пропонується в даній дисертації. Можна сказати, що термін когнітивна ономастика вже існує, але його наповнення, його проблематика та шляхи розв’язання цієї проблематики не встановлені, а навіть (переважно) і не сформульовані. У формулюванні та почасти спробах розв’язання проблем когнітивної ономастики полягає актуальність нашого дослідження.
    У зв’язку з таким по суті зародковим станом когнітивної ономастики докладніше зупинимося, дещо порушуючи традиційний порядок загальної характеристики дисертації, на її науковій новизні.
    Наша робота грунтується на когнітивній концепції, що мова реально існує не в мовленні (там вона проявляється), не в лінгвістичних працях та словниках (там вона описується), а в людській свідомості, у ментальному лексиконі, у мові мозку. З численних доказів цієї тези назвемо хоча б той, що існують одноосібні мови, якими володіє тільки одна людина чи невеличка группа людей [324, с. 3-4; 325, с. 65-70]. Де ж ця одноосібна мова існує, як не в голові тої особи, після смерті якої помре й мова? Так і будь-яка мова, навіть найчисленніші англійська та китайська, тільки там не одна голова, а мільйони. Додамо, що єдність мови при окремішності ментального лексикону кожного її носія не заперечує, а підтверджує цю тезу. Єдність мови, з часом усе глобальніша, з’являється з настійної потреби спілкування та взаєморозуміння. Ця потреба призводить і до збагачення, і до уодностайнення кожного ментального лексикону. Це уодностайнення ніколи не буває стовідсотковим (про це докладніше говориться нижче, у третьому розділі). Формування ментального лексикону шлях до появи мови. Він сформувався у людини задовго до появи мови і був спочатку невербальним, а потім туди стали проникати вербальні елементи. Можна думати, що ментальний лексикон починає формуватися у дитини ще до її народження. Відсутність хоч одного ментального лексикону, де б існувала мова, означає смерть цієї мови. Ми можемо вивчати латину, давньогрецьку, готську мови, бо збереглися їх пам’ятки. Однак це мертві мови, оскільки місця для їх існування ментальних лексиконів немає. Майже вмерла давньоєврейська мова, іврит, стала живою тоді, коли вона увійшла у велику кількість ментальних лексиконів Палестини, згодом Ізраїлю [323, с. 17].
    Мова у ментальному лексиконі існує у вигляді концептів, шо там зберігаються, функціонують, трансформуються, профілюються, а при комунікативній потребі переробляються (перекодовуються) в слова, словосполучення, тексти. Концепт і слово (або морфема чи словосполучення) не є тотожними речами. Концепт, одиниця ментального лексикону, є ширшим і обсяжнішим, ніж слово, одиниця мовлення і включеної до нього мови. Адже концепт, на відміну від слова, має, як правило, і невербальний компонент, і більший обсяг індивідуального, ідіолектного наповнення, ніж слово.
    Усе сказане стосується і власних назв, які в ментальному лексиконі зберігаються як концепти. При цьому власні назви завдяки своїм особливостям (передусім наявності одиничного носія, що детермінує граничну конкретність оніма) у ментальному лексиконі відіграють вагому організуючу роль, яку ми й намагаємося розкрити. Оніми-концепти безпосередньо спостерігати не можна, бо вони знаходяться у ментальному лексиконі. Сучасні психофізіологи, навіть визнаючи можливість прослідкувати за допомогою електроніки чи хімічних препаратів маршрути візуальної інформації в мозку”, говорять про неможливість експериментальної мотивації добору тих фрагментів візуальної (й іншої) інформації, що потрапляють у мозок, а тим паче тої їх частини, що відкладається в пам’яті і може бути з неї при потребі вилучена [382, p. 307].
    Вивчаючи буття, ментальну специфіку онімів-концептів, ми дійшли висновку, що тут концепції онімічних систем явно недостатньо. У дію вступають передусім не інтралінгвальні зв’язки (якими обмежується концепція системи), а зв’язки екстралінгвальні фрейми, за якими вибудовується групування онімів-концептів залежно від їх денотатів. При цьому загальномовні (етнічні) та індивідуальні онімічні фрейми істотно розрізняються.
    Перші є незрівняно обсяжнішими, мають етноцентричну структуру і значно більшу усталеність. Кожен загальномовний фрейм включає ядро оніми, знані більшості носіїв мови (чи навіть усім носіям мови), та периферію оніми, знані меншості носіїв мови, аж до їх невеликих груп. Оніми, яких не знає жоден носій даної мови, у цій мові не існують. Поділяючись за типами денотатів, онімні концепти утворюють дев’ять фреймів антропонімічний, топонімічний, теонімічний, ергонімічний, зоонімічний, космонімічний, хрононімічний, хрематонімічний та ідеонімічний. Кожен фрейм вимагає своєї організації знань, що лежать за межами мови і полягають у схематизації досвіду. Усі фрейми, в свою чергу, поділяються на менші єдності субфрейми, слоти або домени. Цей поділ також спирається на позамовні властивості денотатів. Так, у традиціях української ономастики топонімічний фрейм поділяється на п’ять доменів: ойконімію, гідронімію, оронімію, хоронімію та мікротопонімію, а антропонімічний на шість доменів: іменний, прізвищевий, прізвиськовий, псевдонімічний, патронімічний, андронімічний. З іншого боку, за специфікою свого існування кожен фрейм поділяється (хоч і по-різному) на три скрипти реальний, віртуальний та сакральний.
    Усі ці поділи притаманні як загальномовним, так і індивідуальним онімічним фреймам. Це загальні закономірності ментальної категоризації власних назв.
    Індивідуальні онімічні фрейми включають ту сукупність власних назв, якими володіє дана конкретна людина. Відповідно до своєї сутності вони є егоцентричними, бо в центрі фрейму знаходиться Я володаря даного ментального лексикону, і складаються, як мінімум, з чотирьох кіл. До найближчого кола увіходить рідне, своє, добре й усталено присутнє в ментальному лексиконі як його обов’язковий компонент. В антропонімічному фреймі це наймення рідних і найближчих друзів. Тут, як і в інших індивідуальних фреймах, ментальну функцію власних назв нерідко виконують загальні (мама, тато, син, донька), а вербальний компонент фрейму обов’язково доповнюється невербальним, який може навіть переважати. У топонімічному фреймі це онімія малої батьківщини, у теонімічному наймення божеств релігії, яку сповідує людина, в ергонімічному назва установи, де людина працює.
    У другому колі назви осіб та предметів, з якими людина особисто знайома, особисто їх бачила. Приміром, якщо людина може знайти на нічному небі Чумацький Віз, то цей космонім у неї в другому колі, а якщо не може то в третьому. Особисте знайомство може бути й духовним, закріпленим почуттями й шаною. Тарас Шевченко (помер у 1861 р.) в українців, Уїльям Шекспір (помер у 1616 р.) в англійців може бути і в другому, і нерідко у першому колі.
    Третє коло назви більш віддалених у часі та просторі осіб та предметів, які не набули такої символічної вагомості, як Шевченко і Шекспір, і тому не потрапили до першого чи другого кола.
    Останнє коло (у більшості індивідуальних онімічних фреймів це четверте коло) потенційне. Воно охоплює всі власні назви, яких не знає дана людина. Оніми потенційного кола існують тому, що вони наявні в ментальних лексиконах якихось інших людей. Онім, якого немає в ментальному лексиконі жодного носія мови, у цій мові відсутній. Отже, потенційне коло складають оніми, відсутні в даному ментальному лексиконі, але наявні в інших ментальних лексиконах. Усним або, частіше, писемним шляхом оніми з потенційного кола увіходять у ментальний лексикон, зокрема, учнів, студентів, а зрештою кожної людини. Взагалі, між потенційним колом і ближчими колами відбувається безперервне й досить активне переміщення: якісь невідомі власні назви стають людині відомими, а якісь відомі, навпаки, забуваються. Серед апелятивів таке явище неможливе: якщо людина володіє рідною мовою, то вона знає її у багатьох аспектах, у тому числі всі загальновживані слова, які розділяються для неї на активний та пасивний фонд. За межами ментального лексикону залишається термінологія тих галузей, якими людина не займається, застарілі або відмерлі слова тощо. Серед власних назв невідомих будь-якому знавцеві набагато більше, ніж відомих, оскільки власних назв у світі на три чи чотири порядки більше порівняно із загальними. Це одна з характерних специфічних прикмет власних назв, яку завжди треба мати на оці фахівцям, у тім числі при розгляді проблематики когнітивної ономастики.
    Таким чином, об’єктом нашого дослідження є власні назви у всій їх сукупності та багатоманітності. Предметом же дисертації стало буття власних назв у ментальному лексиконі, що й становить головну проблему когнітивної ономастики.
    Зв’язок дисертації з науковими програмами, темами. Дисертацію виконано в межах наукової теми кафедри лексикології та стилістики англійської мови факультету романо-германської філології Одеського національного університету ім.І.І.Мечникова Варіативність англійської мови в когнітологічних аспектах”, номер державної реєстрації 02071091 (науковий керівник доктор філологічних наук, професор І.М.Колегаєва).
    Метою дисертації є визначення, розгляд та пошуки шляхів розв’язання проблематики когнітивної ономастики, аналіз і застосування придатних для цього методів, а також уточнення термінологічних питань цієї ономастичної галузі знання. Щоб досягнути цієї мети, потрібно вирішити наступні завдання:
    · встановити, якими є механізми, форми й трансформації власних назв у процесі їх пізнання (чи створення) людиною;
    · з’ясувати способи й форми буття та функціонування власних назв у ментальному лексиконі;
    · визначити й застосувати методи, що виявляються результативними в розв’язанні проблематики когнітивної ономастики;
    · розібратися в сутності концептів як панівної форми будь-якої інформації, що перебуває в мозку, і визначити специфіку онімічних концептів;
    · вивчити форми сприйняння, творення, зберігання, відтворення (виходу в мовлення) та втрати онімічних концептів ментальним лексиконом;
    · узагальнити процеси профілювання онімічних концептів як із заміною денотатів, так і без такої заміни;
    · схарактеризувати роль онімічних концептів як організаторів і координаторів ментальної (концептуальної) картини світу;
    · проаналізувати фреймове групування власних назв та його обгрунтування і його поділ на: а) субфрейми чи домени; б) індивідуальні, колективні (колегіальні) та загальномовні фрейми; в) реальні, віртуальні й сакральні їх компоненти (скрипти);
    · розглянути й обгрунтувати принципову відмінність організації індивідуальних (концентрична структура) та загальних (радіальна структура) онімічних фреймів;
    · виконати асоціативні експерименти і зокрема укласти асоціативний онімічний словник, що дозволяє з’ясувати семантичне наповнення онімів у ментальному лексиконі і розмежувати в цьому наповненні загальне та індивідуальне;
    · переглянути й при потребі уточнити чи конкретизувати термінологію когнітивної ономастики.
    Матеріалами роботи слугували різнотипні власні назви усіх існуючих розрядів, переважно вжиті в контекстах художньої літератури та ЗМІ (газети, журнали, телебачення, інтернет), а також узяті зі словників. Зокрема опрацьовано шість асоціативних словників три українські, два російські і один англійський. Матеріали добиралися, в основному, з англійської та української мов, але використано також дані російської, польської, німецької, індійської, арабської онімії.
    Методи дослідження добиралися відповідно до проблематики роботи, адже ми досліджуємо не просто оніми, а онімічні концепти. Концепти ж фактично знаходяться тільки в мові мозку, у ментальному лексиконі, звідки виходять у мовлення в трансформованому вигляді, перекодовуючись у слова чи словосполучення. Вагомість і настійну необхідність вивчення мови мозку, ментального лексикону підкреслив Марк Тернер, який замість уживаних нами термінів говорить узагальнено розум (mind): Майбутнє [] є таким, що традиційні гуманітарні науки будуть знову сконцентровані на вивченні людського розуму” [426].Вивчати ментальне буття онімів можна лише за принципом чорного ящика спостерігаючи вхід і, особливо, вихід акти мовлення. Для дослідника тут, по суті, лишається три шляхи:
    1) Аналіз актів мовлення (ми користуємося переважно друкованими текстами, передусім художніми), що породжуються поєднанням концептів: ланцюжки слів дозволяють судити про концепти, що їх утворили. У мовця (автора) спостерігаємо вихід концепти стають мовленнєвими одиницями словами. У слухача (читача) маємо вхід мовленнєві одиниці концептуалізуються, перекодовуються в концепти. Закодований адресантом ланцюжок концептів практично ніколи не виявляється тотожним тому, що відтворюється в ментальному лексиконі адресата, хоч прагматика комунікації знешкоджує надто великі нетотожності. В усіх цих когнітивно-комунікативних процесах оніми мають свою специфіку і свої функції, що розглядаються в нашій роботі.
    2) Асоціативний експеримент, за яким реакції реципієнтів на онім-стимул дозволяють окреслити як загальномовне, так і суб’єктивне, індивідуальне наповнення цього оніма в ментальності етносу і ментальному лексиконі індивіда. Звертаючись у перших двох розділах своєї роботи до асоціативного експерименту як додаткового, допоміжного засобу, щоб пізнати специфіку буття онімів у ментальному лексиконі, ми у третьому, заключному розділі обрали його основним шляхом дослідження, для чого уклали спеціальний онімічний асоціативний словник.
    3) Третій шлях долучає до названих спостереження і особливо самоспостереження. Свій власний ментальний лексикон дослідник може вивчати всебічно. Найбільш перспективними виявилися спостереження над власною пам’яттю та її функціонуванням. Щоправда, згадуваний уже М.Тернер дивиться на цей шлях з долею скептицизму: Ми чекаємо, що свідомість, відчуття розуму, скероване на нього, приведе нас до розуміння дійсної природи розуму[]. Але навпаки [] свідомість бреше про розум. Вона безсоромно удає себе розуміючою і всевладною, а фактично справжня розумова робота часто виконується деінде надто швидко, розумно й ефективно для повільної, дурної й ненадійної свідомості” [427]. Однак дослідник має користуватися тим, що має у своєму арсеналі у тому числі аналізом своєї свідомості.
    Звичайно, просування кожним з цих трьох шляхів вимагало звернення до традиційних у мовознавстві методів описового, кіькісного (кількісні параметри в когнітивній ономастиці виявилися дуже вагомими, у багатьох випадках визначальними), зіставного, чи порівняльного. Практично постійно ми користувалися також системним аналізом.
    Теоретична цінність роботи полягає в спробі побудови нового напрямку ономастики когнітивного, у послідовному застосуванні засад когнітивної лінгвістики до вивчення власних назв. Визначено й обгрунтовано основні проблеми когнітивної ономастики: 1) буття власних назв у ментальному лексиконі; 2) форми концептуалізації власних назв; 3) форми та функції онімічних концептів у мові мозку; 4) способи організації (суто парадигматичної) онімічних концептів у онімічні фрейми на грунті уніфікованих конструкцій знань про їх зв’язки з позамовними носіями; 5) розмежування онімічних фреймів відповідно до розмежування їх денотатів; 6) розмежування онімічних фреймів на індивідуальні та загальномовні і шляхи такого розмежування; 7) обгрунтування концентричної організації індивідуальних онімічних фреймів та етноцентричної й радіальної організації загальномовних онімічних фреймів; 8) асоціативний характер семантичного наповнення онімічних концептів; 9) встановлення напрямків асоціативної ідентифікації онімічних концептів; 10) віднайдення шляхів для роботи з усіма цими проблемами і зрештою до їх роз’вязання чи принаймні певного висвітлення, тобто, інакше кажучи, побудова методики, методів дослідження в когнітивній ономастиці. Автор у міру своїх спроможностей так чи інакше розглянув кожну з названих проблем, проаналізувавши відповідний фактичний матеріал і дотичні погляди вчених, сформулювавши свою концепцію і запропонувавши своє розв’язання [137]. Зрозуміло, що це тільки початок, і робота над кожною з проблем, а також і саме формулювання проблем когнітивної ономастики має бути продовженим.
    Практичне значення дослідження зумовлюється передусім тим, що когнітивна ономастика не може не продовжувати свого становлення, зміцнення й розвитку. Це веління часу, веління нинішнього стану динаміки гуманітарних наук, куди владно прийшла когнітивістика. В цьому розвитку наша робота стане в нагоді всім ономастам, що реалізовуватимуть когнітивні підходи до власних назв. Поза тим виявлені в дисертації особливості ментального буття власних назв дозволяють ставити питання про ономастичну когнітологію, оскільки оніми конкретизують, уточнюють деякі загальні проблеми когнітивної науки, а саме проблеми когніції, пам’яті, форм існування концептів у ментальному лексиконі та організації ментального лексикону.
    Крім цього наукового скерування практичної користі вона має й скерування учбове. Робота може бути використана в розробках та лекційних курсах з спеціального (передусім у межах англістики та україністики) та загального мовознавства, психолінгвістики, в ономастичних спецкурсах. Робота знайшла практичне застосування в спецкурсі з когнітивної ономастики, що читається автором в Одеському національному університеті.
    Особистий внесок дисертанта. Дослідження виконане автором самостійно. Автор провів усі підготовчі роботи (збір матеріалу, асоціативні експерименти та опрацювання літератури по темі), виконав систематизацію та інтерпретацію одержаних результатів і описав усе це в пропонованій дисертації. Усі публікації автора є самостійними, без співавторів. При обговоренні окремих проблем дисертації на наукових конференціях, у бесідах з науковим консультантом професором І.М.Колегаєвою та колегами автор одержав чимало порад та уточнень, за що висловлює сердечну вдячність.
    Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертації доповідалися автором на вісьмох наукових конференціях: на Третій Міжнародній науковій конференції Актуальні проблеми менталінгвістики” в Черкасах (2003 р.), Десятій Всеукраїнській ономастичній конференції Українська ономастика на порозі ІІІ тисячоліття: стан і перспективи розвитку” в Тернополі (2003 р.), Тринадцятій Міжнародній науковій конференції ім. Сергія Бураго Мова і культура” в Києві (2004 р.), Міжнародній науково-практичній конференції Сучасна лінгвістика в Україні і світі: здобутки, перспективи” в Херсоні (2005 р.), Міжнародній ономастичній конференції Традиційне та нове у вивченні власних назв” у Донецьку (2005 р.), а також на 57-їй, 58-їй та 60-їй звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу в Одеському національному університеті (2002, 2003, 2005 рр.). Основні положення дисертації викладено в монографії та 23 статтях, що опубліковані в нукових фахових виданнях.
    Структура дисертації. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури і джерел (578 позицій). Загальний обсяг дисертації 416 сторінок, з яких текст дисертації займає 370 сторінок.
  • Список літератури:
  • ВИСНОВКИ
    Якщо ономастика пізнає власні назви, то когнітивна ономастика з’ясовує, як це пізнання реалізується, якими є механізми пізнання власних назв. Оскільки пізнання здійснюється в голові людини, мовою мозку, то й когнітивна ономастика має справу передусім з ментальним лексиконом. По суті з’ясування способів буття й функціональної навантаженості власних назв у ментальному лексиконі становить собою провідну проблему когнітивної ономастики. Методів безпосереднього спостереження ментального лексикону не існує, зате є три досить результативні шляхи його опосередкованого лінгвістичного вивчення. Це:
    1) аналіз актів мовлення, що породжується ментальним лексиконом і компонується з наявних у ньому концептів, у тім числі й концептів онімічних; це шлях від концепту до слова;
    2) здійснення соціолінгвістичних експериментів, зокрема одержання реакцій-асоціацій на онімічні стимули; це шлях від слова до концепту;
    3) самоспостереження дослідника, спроба проникнути в роботу свого власного ментального лексикону, щоб розібратися, як там існують і функціонують власні назви; це шлях пізнання концепту як такого. У своїй роботі ми користувалися всіма цими шляхами.
    Нові, невідомі даній людині власні назви приходять у ментальний лексикон щогодини. Приходять не поодинці, а десятками, якщо не сотнями. Читаєш художню книжку зустрічаєш наймення персонажів, наукову прізвища вчених, йдеш по вулиці бачиш вивіски з назвами, розмовляєш знову текст пересипаний онімами. Більшість цих онімів-новоприбульців одразу вилітає з голови”, тобто виштовхується з ментального лексикону як непотрібна. Власне, такі назви не проходять автономної системи допуску в ментальний лексикон, що зрештою вимагається для нормальної його роботи. Ментальний лексикон не може бути надміру захаращеним.
    Саме тому власні назви, що в ментальний лексикон проникли, піддаються систематизації: 1) відомі вони мені чи невідомі; 2) якщо невідомі, то до якої групи їх слід віднести; 3) які денотати ними позначаються і що я знаю про ці денотати. Іншими словами, відбувається обробка, перекодування власної назви трансформація слова в концепт, його концептуалізація. Паралельно онім зазнає й категоризації віднайдення його найдоречнішого місця в ментальному лексиконі, для чого вимагається з’ясування його розряду (антропоніми, топоніми тощо) й домену (гідроніми, ороніми тощо). Люди переважно не знають таких термінів, але відому назву поєднують з уже відомою. Далі в хід вступає семантика, відбувається перегрупування, транспозиція вже відомих, наявних у ментальному лексиконі онімічних концептів приміром Людовик пов’язується з Парижем, а Іван Грозний з Москвою.
    Таке перелопачення, перегляд наявних у ментальному лексиконі концептів відбувається (свідомо, автономно чи напівавтономно) загалом постійно, навіть уві сні, що може приводити до знахідок, до віднайдення раніше непомічених з’єднувальних ланцюжків, зрештою до більших чи менших відкрить. Робота мови мозку з онімами зрештою шикує їх у фрейми й домени (субфрейми), постійно добудовуючи та перебудовуючи те й друге. Усе це упорядковує ментальний лексикон і шляхом концептуалізації та категоризації робить його більш містким.
    Таким чином, власні назви переважно приходять у мову мозку з великого світу”, тобто з-за меж Я власника ментального лексикону. Водночас ментальний лексикон є не тільки приймачем, а й творцем. Кожна людина бере участь в актах номінації у творенні та розвитку мови, у тому числі розвитку онімічного. Хтось є творцем для всього народу і для всіх часів (Тарас Шевченко, Ліна Костенко, Уїльям Шекспір, Чарлз Діккенс), хтось творцем для епохи (Панас Мирний, Володимир Сосюра, Бернард Шоу, Сомерсет Моем), хтось творцем для свого довкілля та самого себе. Серед іншого у межах ментального лексикону можуть твориться (а не тільки відтворюватися) й нові власні назви. Придумують чи добирають, так чи так здійснюючи акт номінації, оніми для своїх немовлят, для творів, для новоосвоєних гір та печер, для своїх тварин, для нововідкритих астероїдів або супутників планет чи об’єктів на їх поверхні тощо. Якщо онім не приходить у ментальний лексикон, а твориться в ньому, цей онім все одно спирається на якісь мовні факти, наявні за межами ментального лексикону.
    Поза тим онім, приходить він у ментальний лексикон ззовні чи твориться в самому ментальному лексиконі, все одно є словом, яке вже в процесі ментальної обробки стає концептом. Концепт завжди об’ємніший, ширший за слово, оскільки, як правило (хоч і в дуже різній мірі), окрім вербального включає також невербальний компонент, а слово за своєю суттю на це не здатне. Концепт також включає, окрім загальноприйнятого, ще індивідуальний, притаманний тільки цьому ментальному лексиконові семантичний компонент, який при спілкуванні не виходить назовні, бо передати його, якщо спеціально не ставити таку мету, дуже важко, оскільки адресат цим індивідуальним компонентом не володіє і тому при комунікації його не сприймає.
    Не менш часто, ніж приходять у ментальний лексикон, власні назви і виходять з нього. Власне кажучи, тут ідеться про два зовсім різні процеси: 1) вихід оніма в текст, у мовлення, коли він використовується для комунікації, залишаючися при цьому повноправним концептом у складі ментального лексикону; 2) вихід оніма зі складу ментального лексикону його випадіння з пам’яті, забуття. Ці процеси мають різний зміст і різні механізми своєї реалізації, причому обидва істотні для розуміння ментального буття власних назв.
    У першому випадку, при комунікативному використанні наявних у ментальному лексиконі власних назв, відбувається їх переробка, перекодування. Оніми-концепти трансформуються в слова і як такі виходять з ментального лексикону вимовляються чи записуються в складі мовленнєвого ланцюжка. При цьому оніми як наймення одиничних об’єктів чітко й конкретно прив’язані до певного місця (передусім топоніми) й певного часу (передусім антропоніми). Тому вони: 1) просто й економно створюють хронотоп прив’язують сказане, особливо якщо сказане є художнім твором, до певного часу і певного місця; 2) міцно пов’язані зі своїм денотатом (знову ж таки тому, що він один), слугуючи для нього своєрідним заголовком, а це так чи так витягає на світ Божий інші речі, що стосуються цього денотата. За Наполеоном з’являються Бородіно й Ватерлоо, Мюрат і Ней, Франція і Париж, війни, перемоги і кров. Можна сказати образно, що власна назва є клавішею, яка відкриває ціле сховище пам’яті, або вудкою, що витягає з ментального лексикону інформацію. Ця особливість власних назв робить їх важливим чинником загального упорядкування мовного лексикону, а при використанні їх у процесі комунікації породжує для кожної власної назви експліцитний чи імпліцитний лексичний супровід. Можна сказати, що у мовленнєвому ланцюжку кожна включена туди власна назва огорнена фрагментом свого часу й місця.
    У другому випадку, коли власна назва не виходить з ментального лексикону для використання, а випадає з нього, забувається, втрачається пам’яттю, маємо справу із зовсім іншим процесом, якому притаманні зовсім інші механізми, інший перебіг й інші результати. Процес забування і причина забування дуже цікаві і складні когнітивні явища. Головна з причин прагматична. Забувається те, що стало непотрібним чи малопотрібним (визначення потрібного й непотрібного є суб’єктивним і тому нерідко помилковим), те, що тривалий час не застосовувалося в комунікативних актах власника ментального лексикону. Суспільною причиною забування було колись і табу, якому нерідко піддавалися також і власні назви. Табу, переважно етичного скерування, існує й тепер, але воно втратило свою обов’язковість і досить легко порушується. У процесах забування чи не найцікавішим є те, що вони переважно не бувають незворотними. Якісь оніми, забуті в молодості, можуть пригадатися лише на схилі віку. Із забутого може пригадатися спочатку денотат, а вже потім його назва. Нерідко буває навпаки пригадується спочатку онім, а за ним слідує денотат. Може пригадатися тільки одна половина зв’язки онім-денотат.
    Це явище пригадування забутого містить значну й цікаву інформацію про буття онімів у ментальному лексиконі. Якщо сьогодні забув, а завтра пригадав, то це означає, що онім, хоч він і забувся, не випав з ментального лексикону, а заховався на периферії, може у підсвідомості, і для пошукових систем, якими володіє ментальний лексикон, виявляється неприступним. Процеси постійної внутрішньої концептуалізації та категоризації, особливо активізовані зовнішніми подразниками, призводять зрештою до того, що нібито забуте раптом випливає на поверхню ментального лексикону, у зону його активної дії.
    Процеси забування власних назв, як і процеси використання їх в актах комунікації, дозволяють зробити ряд істотних висновків про організацію ментального лексикону та про його работу. У цьому зв’язку доречно говорити вже не тільки про когнітивну ономастику, а й про ономастичну когнітологію.
    Концептуальне оформлення одержує фактично не весь інформаційний обшар ментального лексикону, а тільки та його частина, з якою в даний час ментальний лексикон так чи так працює. Образно кажучи, концепти перебувають на поверхні ментального моря”, а в його глибині розташовані стиснуті, мінімізовані натяки на концепти схеми чи, інакше, символи концептів, які при потребі видобуваються на поверхню, одержують форми повноцінних концептів і включаються в роботу обмірковування чи комунікацію. Іншими словами, символи в ментальному лексиконі це пасивні концепти, а концепти це активізовані символи. Підкреслимо, що термін символ уживається тут у спеціальному, дещо незвичному значенні. Йдеться про символи, що є такими тільки в межах конкретного лексикону і становлять форму його організації. У цьому випадку символом концепту стає істотна редукція цього концепту, що і дозволяє вмістити в ментальний лексикон величезну кількість інформації. Концепт, трансформуючись у символ, символізує сам себе. І цей процес редукції (символізації) може заходити так далеко, що людина вже не здатна видобути символ концепту на поверхню ментального лексикону і відбувається забування, яке переважно являє собою тільки ілюзію забування.
    Безперервний процес категоризації, що відбувається в ментальному лексиконі, тримає його в активному, робочому стані, а концепти-символи примушує перебувати в постійному русі. Однак це не безладний броунівський рух, а систематизація, упорядкування, утворення нових когнітивних структур (термін Р.Лангакера), тобто нових зв’язків між концептами, які,до речі, в процесі соціолінгвістичного експерименту виходять як реакції на заданий стимул. Зрештою, якщо розглядати наповнення ментального лексикону в його сукупності як своєрідний ментальний контекст, то увесь цей контекст є суто парадигматичним. Отже, контекст кожного концепту в ментальному лексиконі теж є парадигматичним. Особливо чітко це торкається онімів. Натяки на синтагматичний контекст можуть проявлятися тільки у вияві валентних властивостей.
    Ці процеси систематизації інформаційного вмісту ментального лексикону у контакті з об’єктивною дійсністю і під впливом об’єктивної дійсності призводять, окрім уже зазначеного, до двох істотних результатів. Обидва стосуються будь-яких концептів, але ми зосередимо свою увагу на концептах онімічних.
    Перший з них профілювання концептів. Профілювання в розумінні Рональда Лангакера призводить до зміни денотата, а отже в онімії до появи нового онімічного концепту, пор.а) із збереженням того ж домену: Іван Франко, Іван Котляревський, Іван Богун, Іван Вишенський; б) із зміною домену: ім’я Іван > прізвище Іван (вказане П.Чучкою), ріка Москва > місто Москва; в) із заміною розряду (фрейму): богиня Венера > планета Венера, місто Одеса > астероїд Одеса тощо.
    Профілювання в розумінні Єжи Бартмінського не змінює денотат концепту, а отже й сам концепт, але змінює його сприйняття, ставлення до нього, його суспільну оцінку. Разючої динаміки свого сприйняття, кардинального перепрофілювання в просторі і особливо в часі зазнали денотати, позначені антропонімами Мазепа, Троцький, Сталін, Рейган тощо, також сакральні денотати, позначені теонімами Венера, Перун, Одін, Кецалькоатль та й усі інші назви божеств, вірування в яких відійшло в минуле.
    Другий результат систематизації концептуального вмісту ментального лексикону вибудування онімічних фреймів. Фрейми як поняттєві структури, засоби організації досвіду й інструменти пізнання” (Ч.Філлмор), на відміну від лексико-семантичних полів (чи груп, систем), мають не тільки і не стільки інтралінгвальні засади, скільки екстралінгвальні, мотивуючись позамовними чинниками, об’єктивною дійсністю, уніфікованими схематизаціями досвіду. Головна прикмета власних назв ідентифікація одиничних денотатів нерозривно пов’язує їх з позамовною дійсністю, тим самим надаючи їм фреймових властивостей. За типами денотатів і, відповідно, способами їх пізнання й номінації, оніми шикуються в ментальному лексиконі, за нашими спостереженнями, у дев’ять фреймів: 1) антропонімічний (об’єднує наймення людей), 2) топонімічний (назви географічних об’єктів), 3) теонімічний (онімічні позначення богів, божеств, персонажів релігій та міфологій), 4) ергонімічний (власні назви об’єднань людей), 5) зоонімічний (клички тварин), 6) космонімічний (власні назви небесних тіл, їх об’єднань та їх частин), 7) хрононімічний (наймення подій, чимось визначних часових відрізків), 8) хрематонімічний (власні назви окремих матеріальних об’єктів), 9) ідеонімічний (наймення ідеальних, духовних предметів).
    Кожен фрейм складається з кількох субфреймів, що можуть бути позначені також уживаним в когнітології терміном домен. Так, космонімічний фрейм об’єднує такі домени: 1) назви сузір’їв, 2) назви зірок (тут підійшов би термін астронімія, якби він не вживався як синонім до фреймового позначення космонімія), 3) наймення планет (планетоніми), 4) наймення астероїдів малих планет, 5) імена супутників планет, 6) назви комет (кометоніми), 7) назви галактик, передусім нашої, Чумацького Шляху, 8) назви деталей поверхні космічних тіл (космотопоніми).
    Поза тим, і це для нашої роботи має пріорітетне значення, кожен фрейм ділиться на загальномовний та індивідуальний фрейми (з наявністю проміжних колективних суспільних, територіальних тощо фреймів). Оскільки ментальний лексикон є фактом принципово індивідуальним (один ментальний лексикон належить тільки одній людині, у різних людей різні ментальні лексикони), то й вивчення ментального буття онімів має бути зосередженим на вивченні індивідуальних онімічних фреймів. Ментальність народу існує, але народного ментального лексикону немає. Мова мозку не виходить за межі мозку. Те, що виходить шляхом перекодування концептів у слова (морфеми, фразеологізми), з потреб комунікації стає вже загальним українською мовою, англійською мовою тощо. Втім, відблиск індивідуального ментального лексикону лягає на кожен мовленнєвий ланцюжок, а в художній літературі навіть вивчається як ідіолект чи індивідуально-авторський стиль зі своїми особливостями і прикметами.
    При всьому цьому існують онімічні фрейми у мові мозку, в індивідуальному ментальному лексиконі. Усі інші мовленнєві й мовні їх прояви є віддзеркаленнями того, що відбувається в ментальних лексиконах носіїв мови. Тому провідним шляхом пізнання форм буття, когніції та функціонування онімів є вивчення індивідуальних онімічних фреймів. Кожен з них має концентричну структуру, зосереджену навколо певного Я власника ментального лексикону і включає не менше чорирьох кіл. З долею умовності розрізняємо їх, якщо орієнтуватися на антропонімічний фрейм, на: 1) ти-коло (рідня, друзі, найближчі люди), а в інших фреймах усе найближче: мала батьківщина, найближче оточення, рідна релігія, улюблені твори, предмети, події); 2) ви-коло (особисто знайомі люди, щодо інших фреймів знайомі місцевості, організації, колишні вірування свого народу, усе те, що людина бачила, відвідувала, чула, читала); 3) вони-коло (відомі людині історичні особи і взагалі вся та онімічна інформація, що є в ментальному лексиконі без особистого знайомства людини з денотатом; на цьому рівні можемо, як у топонімії, ергонімії, ідеонімії, виділити не одне, а декілька кіл); 4) коло невідомості (наймення тих людей, місцевостей, богів, тварин, організацій, предметів, явищ, подій тощо, які в даному ментальному лексиконі відсутні). Коло невідомості включаємо до індивідуального онімічного фрейму як потенційне, тому що воно є джерелом когніції і перебуває в тісних і щільних зв’язках з групами онімів, які в ментальному лексиконі наявні. Щось стає відомим, увіходячи до ментального лексикону, щось, навпаки, забувається (тимчасово або назавжди) і виходить у коло невідомості.
    Професійна, суспільна, вікова, територіальна людська спільнота з прагматичних потреб, єдності зацікавлень і просто шляхом обміну інформацією веде до витворення колегіальних ментальних лексиконів. Якщо бути точним, то ментальний лексикон завжди залишається індивідуальним, однак спільні інтереси людей виробляють і значну спільність (але ніколи не тотожність) їх ментальних лексиконів. Приміром, письменники та художники разом з літературознавцями й мистецтвознавцями володіють значно обсяжнішими ідеонімічними фреймами, ніж інші люди. Колегіальний онімічний фрейм складається шляхом сув’язі, узгодження, притирання” індивідуальних фреймів один до одного.
    Так само витворюються загальномовні онімічні фрейми, спільності яких сприяє єдність мови й національних інтересів, але й тут, звісно, на Волині й Одещині онімічні фрейми в межах української мови розрізняються між собою більше, ніж у складі самих волинян або одеситів. Так само в межах англійської мови онімічні фрейми шотландців або валійців є більш поєднаними, ніж поміж Шотландією й Уельсом. Єдності онімічних фреймів у громадян Великобританії і США взагалі, імовірно, не існує, оскільки тут при наявності мовної спільності маємо справу з різними націями і, відповідно, національними інтересами.
    Говорячи про спільність різних ментальних лексиконів, не слід забувати про ще один чинник, чи не найважливіший. Ментальний лексикон дитини наповнюється передусім шляхом засвоєння інформації від найближчого оточення: батьків, старших братів та сестер від родини. Це значною мірою визначає його родинну спільність спільність першого кола. Ментальний лексикон формується у родині, але він там не витворюється. Дитина вже народжується з ментальним лексиконом, який спочатку є суціль невербальним. З розвитком дитини він усе більше вербалізується, але й надалі залишається така ситуація, що невербальних складників ментального лексикону найбільше у першому колі, в другому їх значно менше (але вони там є ), у третьому їх практично немає. При цьому для проблематики саме ономастичної є істотною відома думка, що дитина усі назви сприймає і вживає як власні, а потім уже приходить розщеплення їх на власні та загальні. Тут, можна думати, онтогенез є віддзеркаленням філогенезу: саме так розвивалися стосунки онімів та апелятивів у розвитку людства. Усі власні назви, як відомо, є вторинними, утвореними в кінцевому рахунку від апелятивів. Однак це тепер, це у видимій нам історії. У процесі виникнення мови назви сприймалися як власні: так зрозуміліше, конкретніше. Загальна назва потребує абстрагування, до якого треба ще дорости. Розділення перших слів, принципово онімічних, на загальні та власні призвело до: а) перетворення колишніх назв, що розумілися як власні, у назви загальні; б) зайняття загальними назвами як виразниками основних, життєво вагомих речей та явищ основного місця в ментальному лексиконі; в) усвідомлення сутності власних назв як наймень одиничних і тим самим виняткових речей та явищ; г) осмислення власних назв як вторинних, похідних від назв загальних.
    Як колегіальний, так і етнічний (національний) онімічні фрейми вже не мають концентричної структури і не групуються навколо певного Я чи Ми. Колегіальні онімічні фрейми можна розглядати як предметоцентричні, а мовні як етноцентричні. Проте їх структуру варто визначити як радіальну, оскільки етнос не буває стерильно ідентичним існують етнічні групи, як в Україні поліщуки, бойки, гуцули, слобожани, подоляни та ін. Кожна така група має свої ментальні особливості, які проте не перевищують етнічної єдності. Ланцюжки онімів за ступенем відомості йдуть від центру до периферії. Центр і периферію мають усі колективні фрейми, причому поділ їх є статистичним: до центру належать оніми, які відомі не менш як половині членів даного колективу чи носіїв даної мови. Периферію складають оніми, знані меншості певної спільноти. Оніми входять до складу даного мовного (чи колегіального) фрейму, якщо ними володіє хоча б мінімальна кількість людей, належних до цієї групи. Онім не існує в певній мові, якщо його не знає жоден носій цієї мови.
    Семантичне наповнення оніма в ментальному лексиконі найліпше виявляється шляхом асоціативного експерименту. Значення кожного оніма (взагалі кожної лексеми) можна подати у вигляді асоціативного поля, систематизуючи реакції-асоціації на цей онім (лексему). Скільки б не було учасників експерименту (реципієнтів), у їх реакціях, якщо вони є носіями однієї мови, практично завжди буде щось спільне і щось відмінне. Спільне належить загальномовному фреймові або фреймові колегіальному. Передусім це перша десятка найчастотніших асоціацій. Нижня частина асоціативного поля асоціації, що трапилися один-два рази, - належить до індивідуального фрейму. Існування загальномовного, колегіального та індивідуального фреймів доводиться шляхом асоціативних експериментів із стовідстотковою точністю. Наявність чи відсутність оніма в ментальному лексиконі окремого реципієнта одним асоціативним експериментом встановити досить важко. Для того від кожного реципієнта треба одержати серію асоціацій на один стимул і їх окремо проаналізувати.
    Специфіка онімічного асоціативного поля порівняно з апелятивним полягає в тому, що тут майже завжди маємо пошуки денотата (онім вказує тільки на один денотат, але претендентів з назвами-омонімами, особливо серед антропонімів та зоонімів, може бути багато) і значний вміст асоціатів-онімів (одиничне пригягає до себе такі ж асоціації). Асоціативні онімічні поля дозволяють також розмежувати різні онімічні розряди. Так, серед антропонімів найчастіше трапляються асоціації-синоніми (антропоніми Шевченко і Тарас називають одну людину отже, це синоніми, причому синоніми синтагматичні, пор. Тарас Швеченко, при парадигматичних синонімах Шевченко і Кобзар), серед топонімів асоціації, що називають ціле, частиною якого є стимул (Київ Україна, Париж Франція), серед астронімів, теонімів, зоонімів та хрононімів найпопулярніші асоціації гіпероніми (Юпітер планета, Зевс бог, Мухтар собака, Ватерлоо битва). Взагалі, для докладного з’ясування буття онімів у ментальному лексиконі асоціативні експерименти і укладені на їх базі онімічні асоціативні словники украй потрібні. Їх укладання одне з невідкладних завдань когнітивної ономастики.
    Сутність і функціонування ментального лексикону, склад і форми існування його одиниць, збереження, трансформації і взаємодія цих одиниць, зокрема одиниць онімічних, тільки почали відкривати перед наукою свої таємниці. Вагомість когніції людської когніції ще як слід не усвідомлена. Адже це глобальна й корінна проблема когнітивної науки, когнітивної лінгвістики і в тому числі когнітивної ономастики. У руслі нашої проблематики вже тепер можна висновувати, що власні назви в ментальному лексиконі відіграють значно істотнішу роль, ніж у мові та мовленні. Вони не просто є в ментальному лексиконі у великій кількості. Стаючи, подібно до всіх одиниць ментального лексикону, концептами в активній чи в пасивній формі, вони слугують організаторами ментального лексикону, координаторами ментальної картини світу, шифрами інформаційних скриньок пам’яті і засобами виведення вмісту цих скриньок у мовлення і в мову.






    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
    ТА ДЖЕРЕЛ
    Фахова література
    1. Акуленко В.В. Вопросы интернационализации словарного состава языка. Х.: Изд-во Харьков. ун-та, 1972. 215 с.
    2. Алефиренко Н.Ф. Протовербальное порождение культурных концептов и их фразеологическая репрезентация // Филологические науки. 2002. - № 5. С. 72-81.
    3. Алефиренко Н.Ф. Методологические основания исследования проблемы вербализации концепта // Вестник Воронежского гос.ун-та. Серия: Гуманитарные науки. 2004. - № 2. С. 60-66.
    4. Алпатов В.М. Сто лет спустя, или сбываются ли прогнозы? // Вопросы языкознания. 2003. - №2. С. 114-119.
    5. Андреенко Е.Ю. Прагматика имени собственного в научно-фантастическом произведении: Повесть А.Н. и Б.Н.Стругацких «Трудно быть Богом» // Русское языкознание. К.: Либідь, 1992. Вып. 25. С. 145-152.
    6. Андрєєнко О.Ю. Власні назви в оригіналі й перекладі науково-фантастичного твору. На матеріалі повісті братів Стругацьких Населений острів”// Щорічні записки з українського мовознавства. Одеса: ОДУ, 1996. Вип. 3. С. 77-83.
    7. Андрусяк І.В. Концептуальний аналіз англійських неологізмів сектору „медицина” // Функциональная лингвистика: Язык. Человек. Власть. Материалы конф. Симферополь, 2001. С. 9-10.
    8. Арнольд И.В. Стилистика. Современный английский язык. Учебник для вузов. 4-е изд. М.: Флинта; Наука, 2002. 383 с.
    9. Арутюнова Н.Д. Лингвистические проблемы референции // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Радуга, 1982. Вып. 13. Логика и лингвистика (Проблемы референции). С. 5-40.
    10.Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. 2-е изд. М.: Языки рус.культуры, 1999. 896 с.
    11.Архипов Ю. Екатеринбург, Алапаевск 86 лет спустя // Литературная газета. 2004. - № 31. С. 11.
    12.Бабина Л.В. О вторичной репрезентации концептов в текстах литературной прозы // Когнитивная семантика. Материалы Второй международной школы-семинара по когнитивной лингвистике. Тамбов: ТГУ, 2000. Ч. 1. С. 131-132.
    13.Багмут А.Й. Слов’янська номінація назв рослинного світу як вияв національного менталітету // Записки з українського мовознавства. Одеса: Астропринт, 2003. Вип. 12. Українська ментальність: діалог світів. С. 126-131.
    14.Бардина Н.В. Языковая гармонизация сознания. Одеса: Астропринт, 1997. 271 с.
    15.Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1979. 424 с.
    16.Безуглая Л.Р. Перлокуция как компонент речевого акта говорящего // Вісник Харківського нац.ун-ту. Х.: Константа, 2002. - № 567. Лінгвістичні й дидактичні проблеми іншомовної комунікації. С. 154-163.
    17.Белей Л.О. Функціонально-стилістичні можливості української літературно-художньої антропонімії ХІХ-ХХ ст. Ужгород, 1995. 120 с.
    18.Белей Л.О. Українська літературно-художня антропонімія кінця ХУІІІ-ХХ ст.: Автореф. дис. ... доктора філол. наук. Ужгород, 1997. 48 с.
    19.Белей Л.О. Нова українська літературно-художня антропонімія: Проблеми теорії та історії. Ужгород, 2002. 175 с.
    20.Белей О.О. Сучасна українська ергонімія: Власні назви підприємств Закарпаття. Ужгород, 1999. 111 с.
    21.Белехова Л.И. Современная лингвистика в Украине и мире: научные парадигмы, наработки и перспективы // Науковий вісник Херсонського держ. ун-ту. Серія Лінгвістика”. Херсон: Вид-во ХДУ, 2005. С. 8-15.
    22.Белецкий А.А. Лексикология и теория языкознания (Ономастика). К.: Изд-во Киев.ун-та, 1972. 209 с.
    23.Белоусова А.С. Концепт „характер” и его языковое представление: К задаче построения „Русского идеографического словаря” // Х Международная конферения по функциональной лингвистике „Функционирование русского и украинского языков в эпоху глобализации”. Сб.науч.тр. Симферополь, 2003. С. 34-35.
    24.Березко И.В. Интерпретативная модель личной мифологии // Мова і культура. К.: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2003. Вип. 6, т. 2. Психологія мови і культури. Мова і засоби масової комунікації. С. 33-41.
    25.Беспалова А.В. Структурно-семантические модели эргонимов и их употребление в современном английском языке (На материале названий компаний). Автореф.дис. канд.филол.наук. Одесса, 1989. 16 с.
    26.Бехтерева Н.П. Новое в изучении мозга человека // Коммунист. 1975. - № 13. С. 86-95.
    27.Бехтерева Н.П., Гоголицын Ю.Л., Кропотов Ю.Д., Медведев С.В. Нейрофизиологические механизмы мышления: Отражение мыслительной деятельности в импульсной активности нейронов / Отв. ред. Н.П.Бехтерева. Л.: Наука, 1985. 272 с.
    28.Бєлєхова Л.І. Словесний поетичний образ в історико-типологічній перспективі: Лінгвокогнітивний аспект (на матеріалі американської поезії). К.; Херсон: Айлант, 2002. 368 с.
    29.Бєлєхова Л.І. Образний простір американської поезії: Лінгвокогнітивний аспект: Дис. ... доктора філол.наук. К., 2002. 476 с.
    30.Бєлєхова Л.І. Словесний образ в американській поезії: Лінгвокогнітивний погляд. Херсон: Звездопад, 2004. 374 с.
    31.Библия. Книги Священного писания Ветхого и Нового Завета. Брюссель: Жизнь с Богом, 1973. 2357 с.
    32.Білоусенко П.І. Історія суфіксальної системи українського іменника: Назви осіб чоловічого роду. К.: КДПІ, 1993. 215 с.
    33.Бирвиш М. Насколько линейно упорядоченной является языковая обработка // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1988. Вып.23. Когнитивные аспекты языка. С.93-152.
    34.Бодуен де Куртене И.А. О задачах языкознания // И.А.Бодуен де Куртене. Избранные труды по общему языкознанию. М.: Изд-во АН СССР, 1963. Т.1. С. 203-221.
    35.Бодуен де Куртене И.А. Языкознание, или лингвистика Х1Х века // И.А. Бодуен де Куртене. Избранные труды по общему языкознанию. М.: Изд-во АН СССР, 1963. Т.2. С. 3-18.
    36.Болдырев Р.В. Предложно-падежное функциональное взаимодействие в русской разговорной речи. К.: Наук. думка, 1982. 242 с.
    37.Бондалетов В.Д. Русская ономастика. М.: Просвещение, 1983. 224 с.
    38.Бондар-Терещенко І. Пластика гетто. З книги метафізичного краєзнавства // Кур’єр Кривбасу. 2004. - № 173. С. 188-195.
    39.Брайчевский М.Ю. Утвердження християнства на Русі. К.: Наук.думка, 1988. 261 с.
    40.Брицький П. Левко Дутковський творець „Смерічки” // Буковинський журнал. 2003. - № 3-4. С. 245-257.
    41.Бублейник Л.В. Поэтическое слово Иосифа Бродского. Монография. Луцк: Волынская областная типография, 2004. 155 с.
    42.Букринская И.А., Кармакова О.Е. К вопросу о языковой картине мира // Функциональная лингвистика. Язык. Человек. Власть: Материалы конференции. Симферополь, 2001. С. 31-32.
    43.Буніятова І.Р. Інтерпретація фрагментів мовної онтології крізь призму культурологічних фактів // Мовні і концептуальні картини світу. Зб. наук. праць. К.: Прайм-М, 2002. - № 6., кн. 1. С. 54-63.
    44.Бучко Д.Г. Походження назв населених пунктів Покуття. Львів: Світ, 1990. 143 с.
    45.Буянова Л.Ю. Языковая концептуализация любви в пространстве поэтического текста: Лингвокультурный аспект // Мова і культура (Науковий щорічний
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины