МОВНИЙ СИНКРЕТИЗМ ПИТАЛЬНИХ ТА ВІДНОСНИХ ЗАЙМЕННИКІВ У ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ: ДІАХРОНІЯ ТА СИНХРОНІЯ : ЯЗЫКОВОЙ синкретизм вопросительных И относительные местоимения во французском языке: Диахронию И СИНХРОНИЯ



  • Назва:
  • МОВНИЙ СИНКРЕТИЗМ ПИТАЛЬНИХ ТА ВІДНОСНИХ ЗАЙМЕННИКІВ У ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ: ДІАХРОНІЯ ТА СИНХРОНІЯ
  • Альтернативное название:
  • ЯЗЫКОВОЙ синкретизм вопросительных И относительные местоимения во французском языке: Диахронию И СИНХРОНИЯ
  • Кількість сторінок:
  • 208
  • ВНЗ:
  • ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА
  • Рік захисту:
  • 2006
  • Короткий опис:
  • ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА


    На правах рукопису



    Гладка Валентина Анатоліївна


    УДК 811.133.1’367.626’0


    МОВНИЙ СИНКРЕТИЗМ ПИТАЛЬНИХ ТА ВІДНОСНИХ ЗАЙМЕННИКІВ У ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ:
    ДІАХРОНІЯ ТА СИНХРОНІЯ




    Спеціальність 10.02.05 романські мови


    Дисертація на здобуття наукового ступеня
    кандидата філологічних наук






    Науковий керівник
    доктор філологічних наук,
    професор
    Попович Михайло Михайлович



    Чернівці - 2006










    ЗМІСТ




    ВСТУП ..
    РОЗДІЛ І. НАУКОВІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ЛЕКСИКО-
    ГРАМАТИЧНОГО СТАТУСУ ПИТАЛЬНИХ ТА ВІДНОСНИХ
    ЗАЙМЕННИКІВ У ФРАНЦУЗЬКІЙ МОВІ .....
    1.1. Проблеми дослідження займенників як окремої частини мови.
    1.1.1. Функціонально-семантичні відмінності займенників від інших
    частин мови в граматичних концепціях мовознавців .
    1.1.2. Теоретичні засади тлумачення займенників як службових слів
    1.1.3. Дискусійні питання організації займенникової системи в
    працях мовознавців
    1.2.Проблема визначення лексико-граматичних розрядів питальних та
    Відносних займенників французької мови .....
    1.3. Проблема лексико-граматичної класифікації займенників qui”, que”, quoi”....
    1.4. Проблема частиномовного статусу форми quel”
    Висновки до першого розділу .
    РОЗДІЛ ІІ. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ ЛЕКСИКО-ГРАМАТИЧНОГО СИНКРЕТИЗМУ ПИТАЛЬНИХ ТА ВІДНОСНИХ ЗАЙМЕННИКІВ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ .
    2.1. Лінгвістична сутність поняття синкретизм” .....
    2.2. Загальнолінгвістичні теорії виникнення займенників як окремого
    класу слів ...
    2.3. Історія виникнення питальних та відносних займенників французької мови qui”, que”, quoi” ....
    2.3.1. Походження питальних і відносних займенників .
    2.3.2. Розвиток питальних та відносних займенників qui”, que”,
    quoi” у мові галло-романського періоду ..
    2.4. Мовні особливості виникнення форми quel” ...
    2.5. Лексико-граматична еволюція займенникових форм qui”, que”,
    quoi”, quel” з питальним та відносним значеннями у французькій мові ...
    2.5.1. Граматична еволюція займенника qui”
    2.5.2. Граматична еволюція займенника quе” ...
    2.5.3. Граматична еволюція займенника quоi” ..
    2.5.4. Становлення лексико-граматичної форми quel” .
    Висновки до другого розділу ...
    РОЗДІЛ ІІІ. КОМУНІКАТИВНО-ПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВЖИВАННЯ ПИТАЛЬНИХ ТА ВІДНОСНИХ ЗАЙМЕННИКІВ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ ...
    3.1. Семантико-прагматичний аспект вживання питальних та відносних
    займенників ...
    3.1.1. Конотативні смисли питальних займенників .....
    3.1.2. Конотативні смисли відносних займенників .
    3.1.3. Експресивно-оцінна функція питальних та відносних
    займенників ...
    3.2. Синтактико-прагматичний аспект вживання питальних та відносних
    займенників французької мови
    Висновки до третього розділу .
    ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ...
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ....
    СПИСОК ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ ...








    ВСТУП

    Визначальною рисою сучасного мовознавства є його методологічна орієнтація на дослідження антропоцентричної сутності мови. Віднедавна мову почали розглядати як засіб доступу до ментальних процесів, що відбуваються у голові людини і визначають її власне буття та діяльність у суспільстві” [122, с. 9]. З огляду на це мовознавці намагаються розкрити семантико-прагматичні механізми комунікативної трансформації мовних знаків у предикативні одиниці мовлення і показати їх роль в організації та здійсненні когнітивно-дискурсивної діяльності людини. При цьому значну увагу зосереджують на суб’єктах спілкування, на аналізі особливостей їх вербальної діяльності, яка підпорядковується невербальним чинникам (див., напр., праці М.М.Бахтіна [16], М.М.Болдирєва [28], O.В.Бондарко [29], В.Б.Бурбело [35], І.М.Кобозєвої [113], О.С.Кубрякової [122], Л.М.Мінкіна [145], Р.С.Помірко [169], Г.Г.Почепцова [175], О.М.Старикової [200], Г.А.Уфімцевої [224], О.І.Чередниченка [231], П.Аталя [247], А.Беррандонне [254], К.Кербрат-Ореччіоні [319], Ж.Мешлер [332], П.Шерфер [356] та ін.).
    Займенники належать до класу тих одиниць мови, які відіграють важливу роль в організації комунікативного акту, складовими елементами якого є мовець, співрозмовник, предмет мовлення, номінативні одиниці, а також різні мовні та позамовні чинники, що забезпечують семіологічний зв’язок між предметом мовлення та номінативною одиницею, яка його позначає.
    Незважаючи на багатовікову історію дослідження та велику кількість наукових праць, виконаних на матеріалі різних мов (див., напр., праці А.К.Васильєвої [42], О.М.Вольф [50; 51], Т.Гарда [60], Ю.О.Лопашова [130], К.Е.Майтинської [134], Л.Я.Маловицького [136], М.І.Откупщикової [158], О.В.Падучевої [160; 161], Г.Г.Почепцова [174], О.Н.Селіверстової [191], Л.В.Чайки [228], Г.М.Щерби [238], С.Є.Яхонтова [242], К.Бланш-Бенвеніст [256], Р. (де ла) Грасері [304], К.Зандфельда [352; 353] та ін.), питання про займенники залишаються досі проблемними як у загальній лінгвістиці, так і в романському мовознавстві й, зокрема, французькому.
    Існує ряд аспектів цієї проблеми, які або взагалі опинилися поза увагою науковців, або висвітлені надто поверхово. Так, мовознавча наука досі не дала вичерпної відповіді на питання, що власне становлять собою займенники як частина мови, які одиниці належать до їх класу, за якими критеріями вони розподіляються на лексико-граматичні розряди, які їх мовні функції тощо. Дискусійним також залишається питання їх семантики, яка може варіювати залежно від комунікативних інтенцій суб’єктів мовлення.
    Такий стан вивчення займенників у мовознавстві зумовлений, як на наш погляд, насамперед тим, що в цьому лексико-граматичному класі об’єднано різні за своєю семантико-граматичною природою та функціями мовні одиниці. Окрім того, з часу зародження наукового інтересу дослідників до займенникових слів основна увага приділялась загалом особовим, присвійним та вказівним займенникам на тій підставі, що саме вони займають центральне місце в займенниковій системі, а інші розряди, зокрема питальні та відносні займенники, виконують другорядну (периферійну) функцію [див.: 22; 50; 51; 134; 149; 164; 173; 188; 193; 240; 366].
    Проте в жодному випадку не можна стверджувати, що питальні та відносні займенники не були предметом мовознавчих досліджень. Огляд наявної з цього питання наукової літератури засвідчує, що найґрунтовніше і найчастіше займенники з питальним та відносним значеннями досліджувалися в русистиці, де вчені розглядали їх лексико-семантичну природу, функціонально-граматичне значення та структурно-синтаксичні особливості їх функціонування [див.: 14; 38; 75; 93; 103; 111; 127; 136; 160].
    У романістиці вивчення питальних та відносних займенників загалом недостатнє, досліджуються вони спільно з іншими лексико-граматичними розрядами займенників, що, звісно, не сприяє належному осягненню їх мовної та функціональної специфіки (див., зокрема, праці О.І.Богомолової [26], В.Г.Гака [55], А.Доза [84], Л.І.Ілії [101; 102], Ю.С.Степанова [203], Л.Теньєра [214], Н.М.Штейнберг [236], Г.М.Щерби [238], М.О.Бородіної [261], Ф.Брюно [266-268], Е.Бюісана [270], М.Калламан [271], Ж.Дамурета, Е.Пішона [279-280], Ж.Дюбуа [286], Ж.Галіше [298], Р.Галізо [299], Ж.Гугенгейма [301], М.Гревіса [306; 307], К.Нюропа [337-338], Є.А.Реферовської, А.К.Васильєвої [350], К.Тогебі [362], Р.-Л.Вагнера, Ж.Пеншон [365] та ін.). І лише в окремих працях увагу мовознавців зосереджено на питаннях, що стосувалися винятково питальних та відносних займенників. Так, О.В.Павел [159] та К.Бланш-Бенвеніст [256] розглядали особливості їх структурно-семантичного вживання; А.Боннар [260], А.Фрей [296], Ж.Муаньє [333] аналізували їх семантичний зміст; І.Е.Зандрейтер [94], К. (де) Бур [258], Л.Фуле [293] вивчали проблему їх еволюції. Окремі питання функціонування цих займенників розглянуто в працях А.К.Васильєвої [41], В.Г.Гака [54], Р.Г.Гуськової [78], П.Гіршбюлер [313], П.Нарден [336], Д.Пайар [339], М.Пьєррар [343].
    Загалом основний науковий інтерес дослідників спрямовано на тлумачення лексико-граматичних значень питальних і відносних займенників та на розгляд граматичних правил їх вживання. Щодо складної лексико-граматичної природи цих займенникових одиниць, яка накладає відбиток на особливості їх комунікативного функціонування, а також причин її виникнення, то в мовознавстві досі не має чіткої відповіді на подібні питання.
    Про недостатність вивчення проблем, пов’язаних із значеннями та функціонуванням питальних та відносних займенників, свідчить зростання інтересу до них з боку сучасних романістів (див.: С.І.Башинська [18], Л.Ф.Носенко [151], Т.О.Соболєва [197], Л.З.Терьошкіна [215], З.П.Янош [241], Р.Беллон [252], Б.Коломба [276], Н.Фурніє [295], М.Фюрно [297], Д.Кіббі [320], Ф.Лефевр [323], М.Піо [344], Ш.Віоне [373] та ін.). Учені намагаються також схарактеризувати природу питальних та відносних займенників у наукових парадигмах психолінгвістики та соціолінгвістики [2; 277].
    Актуальність теми зумовлена насамперед поглибленою увагою сучасного мовознавства до розгляду мовних одиниць з точки зору комунікативної компетенції та прагматичних інтенцій суб’єктів спілкування, що дає можливість повніше і точніше висвітлити їх структурно-семантичну й функціонально-прагматичну природу. Відсутність у вітчизняній та зарубіжній лінгвістиці праць, які б з’ясовували під зазначеним кутом зору мовну сутність питальних та відносних займенників французької мови, а також розглядали функціонально-семантичні проблеми їх взаємозв’язку з мовними (дистрибутивні ознаки, природа референта, амбігуаторність смислів) та позамовними (прагматичні інтенції мовця, комунікативні стратегії і тактики, когнітивні пресуппозиції) чинниками, що мають безпосередній вплив на їх комунікативне призначення, робить дисертаційне дослідження потрібним і актуальним.
    Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертаційна робота виконана в межах наукової теми Лексико-граматичне значення мовних одиниць та особливості його модифікації у мовленнєвих актах” (код 01 02V006611), що розробляється на кафедрі французької мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича і затверджена Міністерством освіти і науки України.
    Робоча гіпотеза дослідження полягає в тому, що основною причиною поліфункціонального вживання в мовленні питальних та відносних займенників є їх синкретична природа, яка має індоєвропейське коріння.
    Основною метою роботи є виявлення та системний аналіз причин виникнення лексико-граматичного та функціонально-семантичного синкретизму питальних та відносних займенників французької мови, що зумовлює специфіку їх сучасного мовленнєвого функціонування.
    Поставлена мета передбачає вирішення таких конкретних завдань:
    Ø систематизувати погляди мовознавців на питання частиномовного статусу займенникових одиниць;
    Ø розглянути загальнонауковий аспект проблеми виокремлення питальних та відносних займенників серед інших лексико-граматичних розрядів займенників, а також принципів їх частиномовного розмежування;
    Ø дослідити генетичні корені питальних та відносних займенників французької мови і з’ясувати на цій основі джерела їх лексико-граматичного синкретизму;
    Ø охарактеризувати й узагальнити теоретичні погляди мовознавців-романістів на граматичну сутність питальних та відносних займенників французької мови;
    Ø з’ясувати питання мовного статусу лексеми quel”;
    Ø розкрити особливості семантико-прагматичного функціонування питальних та відносних займенників через призму їх конотативного та експресивно-оцінного значень;
    Ø висвітлити синтактико-прагматичний аспект вживання питальних та відносних займенників у сучасному французькому дискурсі.
    Об’єктом роботи є питальні та відносні займенники французької мови qui”, que”, quoi”, quel”.
    Предмет дослідження мовний розвиток лексико-граматичного та функціонально-семантичного синкретизму займенників з питальним та відносним значеннями й комунікативно-прагматичні особливості його відображення в мовленні.
    Методи і прийоми дослідження. Досягнення поставленої мети й розв’язання конкретних завдань дослідження ґрунтуються на загальних положеннях комплексного аналізу. Дескриптивно-емпіричний метод дозволив установити формальні, генетичні, семантичні та функціональні характеристики займенників, зокрема з питальним та відносним значеннями. За допомогою елементів порівняльно-історичного аналізу встановлено походження цих займенникових одиниць. Методичні прийоми функціонального та контекстного аналізу застосовано для визначення компонентів семантичної структури питальних та відносних займенників, їх комунікативно-прагматичного потенціалу та актуалізації його в мовленні. Індуктивний метод є вихідним для підтвердження теоретичних гіпотез про закономірності розвитку та функціонування досліджуваних займенникових одиниць.
    У процесі вивчення явища синкретизму французьких питальних та відносних займенників у роботі перехрещуються сфери дослідження різних теоретичних і прикладних мовознавчих дисциплін, а саме: граматики та синтаксису з питань дослідження мовної природи питальних та відносних займенників; фонології - з питань впливу фонетичного чинника на процеси творення та фіксування синкретизму займенникових форм з питальним та відносним значеннями; лексикології та фразеології з питань структурних та семантичних аспектів значення питальних та відносних займенників; лінгвопрагматики з питань комунікативного аспекту функціонування питальних та відносних займенників у дискурсі; історичної лінгвістики з проблем дослідження генетичних коренів питальних та відносних займенників, семантичних та структурних змін в одиницях, що вивчаються в діахронічному плані.
    Матеріалом дослідження слугували тексти літературних пам’яток латинської та старофранцузької мов, а також тексти художніх творів французьких авторів різних періодів розвитку французької мови (загальний обсяг понад 11000 сторінок, кількість ілюстративних прикладів понад 3570 синтаксичних одиниць). Частково використано матеріали преси та лексикографічних праць. В окремих випадках ілюстративні приклади почерпнуто з наукових джерел, які взято за теоретичну основу пропонованого дослідження.
    Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше проаналізовано розвиток лексико-граматичного синкретизму питальних та відносних займенників французької мови qui”, que”, quoi”, quel” в діахронії, починаючи з праіндоєвропейської мови й закінчуючи сучасним станом розвитку французької мови. Уперше також здійснено системний і різноаспектний аналіз лексико-граматичного синкретизму питальних та відносних займенників французької мови з урахуванням їх генетичних витоків та системно-структурних і когнітивно-прагматичних впливів дискурсу. Дістали в роботі подальший розвиток так само питання мовного статусу лексеми quel” та її мовленнєвого функціонування в сучасній французькій мові.
    Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що його матеріал є вагомим внеском у порівняльно-історичне вивчення розвитку займенникової системи романських мов. Теоретично важливим є системно-генетичний підхід до вивчення функціонально-семантичного синкретизму французьких питальних та відносних займенників, що дозволило досягти результатів, які є певним внеском у теорію семасіології взагалі та теорію омонімії та полісемії зокрема. В дисертації деталізовано наукове уявлення про займенникову систему французької мови та комунікативно-прагматичні особливості її функціонування в мовленні. Теоретичні положення дисертації можуть слугувати основою для вивчення інших структурно-семантичних відношень у системі французької мови.
    Практичне значення роботи зумовлене можливістю використання її основних положень і висновків у теоретичних курсах, зокрема з історії мови (у розділі Розвиток граматичної будови французької мови”), з лексикології (у розділах Лексичні серії”, Фразеологія”, Теорія слова”), зі стилістики (у розділах Стилістичний аспект граматичних явищ”, Стилістичний ресурс частин мови”), з теоретичної граматики (у розділі Частини мови”), з романського мовознавства (у розділі Історичний розвиток і структурна спільність романських мовних систем”), а також у науково-дослідній роботі аспірантів та студентів.
    На захист винесено такі положення:
    1. Інтеграція наявних у мовознавчій науці двох теорій виникнення займенників як первинних слів від мовних жестів або як вторинних від повнозначних слів пояснює причини виникнення лексико-граматичного синкретизму займенників, зокрема з питальним та відносним значеннями.
    2. У праіндоєвропейській мові від загального займенникового джерела відокремилися, в першу чергу, питальні займенники, які разом з неозначеними утворювали єдиний клас слів. Пізніше, вже в латинській мові, форми питально-неозначених займенників з основою на kw- взяли на себе функцію релятивних слів, які стали прототипом відносних займенників.
    3. Еволюція питальних та відносних займенників у мові галло-романського періоду, а також у наступних періодах розвитку французької мови проходила під впливом різноманітних фонетичних і граматичних чинників, які й визначили специфіку їх функціонування на сучасному етапі розвитку мови.
    4. Займенники qui”, que”, quoi” з питальним та відносним значеннями є синкретичними утвореннями омонімічного статусу, тобто словами, які графічно і фонетично тотожні, але різняться між собою граматичною семантикою та мовними функціями.
    5. Мовна одиниця quel”, незважаючи на те, що її функціональне призначення полягає у виявленні ознак предмета мовлення, належить до складу питальних та відносних займенників завдяки своєму семантичному, морфологічному та функціональному значенням.
    6. Конотативне та експресивно-оцінне значення поряд з денотативною кореферентністю є одними з основних компонентів семантики питальних та відносних займенників, завдяки якому вони виражають різні прагматичні інтенції суб’єктів мовленнєвого акта.
    Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення роботи висвітлені в щорічних аспірантських звітах на кафедрі французької мови ЧНУ, у доповідях та повідомленнях на міжнародних, всеукраїнських та міжвузівських наукових конференціях: Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур” (Дніпропетровськ, 2001; 2003; 2004), Нові підходи до філології у вищій школі” (Запоріжжя, 2002), Актуальні дослідження іноземних мов і літератур” (Донецьк, 2003), Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур” (Донецьк, 2004; 2005; 2006), Ювілейні четверті Каразинські читання, присвячені 200-річчю Харківського національного університету: Людина. Мова. Комунікація” (Харків, 2004), Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та Болонський процес” (Чернівці, 2004).
    Публікації. Основні положення дисертації висвітлено у восьми статтях, сім із них опубліковані у фахових наукових виданнях ВАК України, та десять публікацій видрукувано в матеріалах конференцій.
    Загальний обсяг дисертації. Обсяг тексту дисертації складає 170 сторінок, загальний обсяг праці разом зі списком використаних джерел становить 207 сторінок. Список використаних джерел включає 385 позицій, в тому числі 133 іноземними мовами та 10 найменувань лексикографічних джерел. Список джерел ілюстративного матеріалу становить 35 позиції.
    Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного з них, загальних висновків, списку використаних теоретичних і лексикографічних джерел та ілюстративного матеріалу.
    У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми та доцільність подібних досліджень, сформульовано мету й основні завдання роботи, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, викладено основні положення, що виносяться на захист, наведено дані про апробацію роботи.
    У першому розділі Наукові інтерпретації лексико-граматичного статусу питальних та відносних займенників у французькій мові” детально висвітлено стан вивчення займенника як частини мови, окреслено коло основних проблем. Зокрема проаналізовано погляди мовознавців на поділ займенникових одиниць за лексико-граматичними розрядами та питання омонімії питальних та відносних займенників французької мови qui”, que”, quoi”, з’ясовано лексико-граматичну природу мовної одиниці quel”.
    У другому розділі Історичні витоки лексико-граматичного синкретизму питальних та відносних займенників французької мови” розглянуто наукові теорії виникнення займенників та детально проаналізовано розвиток займенникових одиниць qui”, que”, quoi”, quel” питального та відносного значень, починаючи від праіндоєвропейських основ (коренів) і завершуючи сучасним періодом розвитку французької мови.
    У третьому розділі Комунікативно-прагматичні особливості вживання питальних та відносних займенників французької мови” з огляду на історичний аналіз лексико-граматичного синкретизму питальних та відносних займенників досліджено семантико-прагматичний та синтактико-прагматичний аспекти їх функціонування, висвітлено конотативне та експресивно-оцінне значення аналізованих займенникових одиниць.
    У висновках, що завершують кожен із розділів роботи, стисло резюмується кожен окремий етап дослідження. У загальних висновках підсумовуються отримані результати й визначаються можливі шляхи подальшого дослідження порушених у роботі проблемних питань.
  • Список літератури:
  • ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

    Відповідно до поставленої мети дослідження основне завдання дисертаційної роботи полягало в тому, щоб здійснити різнобічний системний аналіз явища синкретизму питальних та відносних займенників французької мови, який би враховував не тільки їх лексико-граматичні особливості, але й виявляв особливості їх комунікативно-прагматичного функціонування.
    Виконання поставленої мети передбачало розв’язання деяких загальнолінгвістичних проблем (перший розділ). Основним із них є частиномовний статус займенників, який ні з точки зору романістики, ні з точки зору загального мовознавства й досі не отримав однозначного розв’язання. Основна причина розбіжностей у поглядах учених полягає, насамперед, у тому, що вони загалом підходять по-різному до оцінки граматичної природи цих мовних одиниць. Одні мовознавці, виходячи з їх здатності бути функціональними субститутами інших частин мови, пропонують розподілити ці слова між тими частинами мови, які вони заступають у мовленні. Інші розглядають їх як службові слова, які позбавлені визначеного частиномовного статусу. Лише окремі лінгвісти, враховуючи особливе лексико-граматичне значення займенників, кваліфікують їх як окрему частину мови. Проте, оцінюючи ступінь наукової об’єктивності розглянутих нами теоретичних концепцій, можна констатувати, що всі вони важливі для розуміння складної та багатогранної природи займенникових одиниць.
    Неоднозначна відповідь щодо частиномовного статусу займенників французької мови зумовлює, в свою чергу, ще одне дискусійне питання, а саме: якою є в цілому лексико-граматична організація займенникової системи французької мови і який статус у ній питальних та відносних займенників, які через властиву їм складну семантико-функціональну природу нерідко зараховуються граматистами до складу вказівних, неозначених чи особових займенників.
    З цією проблемою тісно переплітається інша, не менш суперечлива й складна проблема - дилема полісемії та омонімії займенників qui”, que”, quoi, які через формальну тотожність трактуються то як питальні займенники, то як відносні. Проаналізувавши різні наукові погляди мовознавців на проблему полісемії та омонімії мовних одиниць, ми дійшли висновку, що ці мовні явища є лексико-граматичними омонімами, тобто словами, які графічно й фонетично тотожні, але різняться між собою граматичною семантикою та мовними функціями.
    Не менш важливим і дискусійним питанням французької мови є правомірність зарахування мовної одиниці quel” до складу питальних та відносних займенників. Подібність морфологічних категорій лексеми quel” з такими ж категоріями прикметників французької мови, з одного боку, і семантико-функціональна подібність її із займенниками та детермінативами, з другого, зумовили появу значної кількості наукових поглядів щодо її частиномовного статусу, кожен із яких має свою систему обґрунтованих аргументацій. Проаналізувавши їх, ми дійшли висновку, що мовна одиниця quel”, незважаючи на свою суперечливу мовну природу, повинна належати до розряду питальних займенників французької мови, хоча в окремих вживаннях вона функціонально зближується з відносними займенниками.
    Мовознавчі дискусії вчених щодо частиномовного статусу питальних та відносних займенників французької мови зумовлені їх складною синкретичною природою, тому одним із основних завдань нашого дослідження було з’ясувати її витоки.
    Комплексний аналіз займенникових одиниць з питальним та відносним значеннями, здійснений на матеріалі літературних пам’яток французької мови, зафіксованих упродовж усього її розвитку, допоміг нам визначити основні чинники виникнення їх лексико-граматичного синкретизму (другий розділ). Серед них, у першу чергу, слід відзначити особливості їх зародження та відокремлення від загального джерела вказівних слів у праіндоєвропейській мові, а також подальший розвиток у латинській та французькій мовах. Заради економії мовних засобів та принципу найменших зусиль у роботі фонаційної та центрально-мозкової системи, які, на думку мовознавців, є основними чинниками утворення синкретичних одиниць у мові, в латинській мові вже існували такі синкретичні утворення як питально-неозначені займенники, а також питально-відносні та неозначено-відносні займенники, які вживалися відповідно в предикативній та атрибутивній функціях. Внаслідок ряду конвергентних процесів на фонетичному та граматичному рівнях відбулася уніфікація займенникових форм з питальним та відносним значеннями з єдиною парадигмою відмінювання: nom. qui”, acc. que”, dat. - cui”/ quei”, яка й була основною причиною виникнення лексико-граматичного синкретизму питальних та відносних займенників. Розвиток питальних та відносних займенників quі”, quе”, quоі” у галло-романський період розвитку французької мови, а опісля і власне в граматичній системі французької мови характеризується подальшими змінами на всіх рівнях мови, які зрештою й визначили їх специфічне функціонування в сучасній французькій мові.
    Лексико-граматичний синкретизм мовної одиниці quel” розвивався дещо іншим шляхом. Функціональним призначенням утвореної суфіксальним способом латинської лексеми qualis” було виявляти або порівнювати ознаки/ властивості предмета мовлення, виступаючи при цьому в ролі означення. Внаслідок фонетичних та граматичних перетворень, що торкнулися системи відносно-питальних займенників у мові галло-романського періоду, вона отримала форму quеl”. З подальшим розвитком у французькій мові ця мовна одиниця змінила не лише свою граматичну природу, отримавши категорійні ознаки прикметника, але й семантичний зміст, додаючи до значення питального прикметника ще значення питального та відносного займенників, а також значення порядкового числівника.
    Проте не можна однозначно стверджувати, що явище синкретизму питальних та відносних займенників французької мови це результат лише діахронічних процесів. Неабияку роль у становленні цього явища відіграли також процеси перманентного розвитку в синхронії, дослідження яких допомогло нам розв’язати проблему комунікативно-прагматичного потенціалу цих займенникових одиниць (третій розділ). Дискурсний аналіз функціонування питальних та відносних займенників сучасної французької мови qui”, que”, quoi”, quel” показав, що цим займенниковим формам, як і всім синкретичним утворенням, властиве нашарування семантичних значень. У певних дискурсних умовах завдяки різним прагматичним чинникам семантика цих мовних одиниць може набути комбінаторних нарощень смислу, які призводять до набуття ними категорійних смислів неозначених та вказівних займенників, а також інших частин мови, зокрема прислівників, сполучникових часток та вигуків.
    Так, якщо основне лексико-граматичне значення питальних займенників полягає у виявленні та ідентифікації невідомого предмета мовлення чи його ознаки, то в нестандартних питально-відповідних єдностях, а також у реченнях з непрямим питанням, а також питаннях, сформулюваних у риторичному ключі, вони набувають ознак неозначеності. Натомість, випереджаючи пряме позначення предмета мовлення, займенникові одиниці з питальним значенням зумовлюють семантичну структуру відповіді, тобто вказують на приналежність референта до класу істот чи неістот, внаслідок чого набувають відтінку вказівності.
    Відносні займенники французької мови ідентифікують та детермінують предмет мовлення або його ознаку. Проте, субституючи зміст цілого висловлення, або корелюючи з власними назвами та звертаннями, або ж у комбінації з прислівниками voilà” та voici”, вони набувають конотативного відтінку вказівних займенників. А синтагматична кореляція відносних займенників з іменниками-апелятивами або з неозначеними займенниками, а також самостійне вживання цих мовних одиниць, зумовлює нарощення в їх семантиці ознак неозначеності та узагальненості.
    Поряд з конотативним, експресивно-оцінне значення є одним із компонентів семантико-прагматичного аспекту вживання питальних та відносних займенників, що виявляється на лексичному та фразеологічному рівнях. Таким чином, завдяки семантичному синкретизму питальних та відносних займенників мовець може не лише схарактеризувати предмет мовлення, але й оцінити його, а також відтворити свою реакцію на загальну сутність речей. Поряд з цим, основна семантико-прагматична функція цих займенникових одиниць полягає у цілеспрямованому впливі на реципієнта з точки зору ілокутивної сили висловлення, виразності, його естетичної характеризації.
    Ще однією важливою дискурсною особливістю питальних та відносних займенників qui”, que”, quoi”, quel” є вираження ними різних прагматичних ефектів, які реалізуються в організації граматичного оформлення структурних елементів висловлення згідно з їх комунікативною значимістю з точки зору мовця. Завдяки акцентуації, смисловому виділенню, логічному та емоційно-оцінному підкресленню думки, що реалізуються в суб’єктивному розташуванні компонентів висловлення, в різних синтаксичних конструкціях тощо, мовці можуть виразити свої прагматичні інтенції, своє суб’єктивне ставлення як до предмета мовлення або його ознаки, так і загалом до процесу комунікації.
    Таким чином, комплексне дослідження витоків зародження та становлення лексико-граматичного і комунікативно-прагматичного синкретизму питальних та відносних займенників французької мови дозволив нам відобразити цілісну структуру взаємозв’язків та взаємовпливів цих мовних одиниць, а також розкрити вплив прагматичних факторів, що виявляються на рівні мови і на рівні мовлення.
    Результати проведеного дослідження можуть бути використані в перспективі для системного аналізу лексико-граматичного і комунікативно-прагматичного синкретизму інших лексико-граматичних розрядів займенників, зокрема з неозначеним та вказівним значеннями.








    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Александров Н.М. К вопросу о классификации частей речи в индоевропейских языках // Вопросы теории частей речи (на материале различных типов). Л.: Наука, 1968. С. 107-115.
    2. Андрусь Л. Психофізичні й лінгвістичні властивості формування питальних речень у сучасній французькій мові // Мовні і концептуальні картини світу. Вип. 11. Книга 1. Київ: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. С. 13-18.
    3. Античные теории языка и стиля / Под общ. ред. О.М.Фрейденберг. М.-Л.: Огиз, 1936. 341 с.
    4. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. М.: Наука, 1974. 366 с.
    5. Ардентов Б.П. Что” в современном русском языке. Кишинев: Штиинца, 1973. 90 с.
    6. Арно А., Лансло К. Грамматика общая и рациональная Пор-Рояля, содержащая основы искусства речи, изложенные ясным и естественным образом, толкование общего в языках и главные различия между ними, а также многочисленные новые замечания о французском языке. С прилож. заметок Ш.Дюкло: Пер. с франц., ком. и послесл. док.филол.наук Н.Ю.Бокадоровой; Общ. ред. и вступ. статья чл.-корр. АН СССР Ю.С.Степанова. М.: Прогресс, 1990. 187 с.
    7. Арутюнова Н.Д. Лингвистические проблемы референции // Новое в зарубежной лингвистике: Переводы. М.: Прогресс, 1982. Вып. 13: Логика и лингвистика (Проблемы референции). С. 5-40.
    8. Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. М.: Учпедгиз, 1957. 295 с.
    9. Бабайцева В.В. Зона синкретизма в системе частей речи современного русского языка // Научные доклады высшей школы. Филология. 1985. №5. С. 35-42.
    10. Бабайцева В.В. Переходные конструкции в синтаксисе. Воронеж: Центрально-черноземное книжное изд-во, 1967. 391 с.
    11. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка: Пер. с 3-его франц. изд. Е.В. и Т.В.Вентцель. Ред., вступ. ст. и примеч. Р.А.Будагова. М.: Изд-во иностран. лит-ры, 1955. 416 с.
    12. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1961. 394 с.
    13. Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. 616 с.
    14. Барулин А.Н. Некоторые проблемы семантического анализа вопросительных местоимений (на материале русского языка) // Теория и типология местоимений. М.: Наука, 1980. С. 27-49.
    15. Басманова А.Г. Именные грамматические категории в современном французском языке. М.: Высшая школа, 1977. 198 с.
    16. Бахтін М.М. Висловлення як одиниця мовленнєвого спілкування // Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Львів: Літопис, 1996. С. 308-317.
    17. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: Підручник. К.: Академія, 2004. 342 с.
    18. Башинская С.И. Относительные местоимения в их соотнесении с подклассами существительных в современном французском языке: Автореф. дис. канд.филол.наук: 10.02.05 / Моск. гос. пед. ин-т. М., 1973. 25 с.
    19. Белецкий А.А. Лексикология и теория языкознания: Ономастика. К.: Изд-во Киев.ун-та, 1972. 209 с.
    20. Белнап Н., Стил Т. Логика вопросов и ответов: Пер. с англ. Г.Е.Крейдлина. М.: Прогресс, 1981. 288 с.
    21. Бенвенист Э. Индоевропейское именное словообразование: Пер. с франц. Н.Д.Андреева. М.: Изд-во иностран. лит-ры, 1955. 260 с.
    22. Бенвенист Э. Общая лингвистика: Пер. с франц. / Под ред., с вступ. ст. и коммент. Ю.С.Степанова. М.: Прогресс, 1974. 447 c.
    23. Березин Ф.М. История лингвистических учений. 2-е изд., испр. и допол. М.: Высшая школа, 1984. 320 с.
    24. Бобырева М.М. Проблемы функционального синтаксиса романских языков (на материале французского, испанского и итальянского языков): Автореф. дис. докт.филол.наук. М., 1967. 39 с.
    25. Богданов В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1977. 204 с.
    26. Богомолова О.И. Современный французский язык. Теоретический курс. М.: Изд-во лит-ры на иностран. языке, 1948. 427 с.
    27. Бодуен де Куртене И.А. Некоторые общие замечания о языковедении и языке // Звегинцев В.А. История языкознания ХIX-ХХ вв. в очерках и извлечениях. Ч.1. М.: Просвещение, 1964. С. 263-268.
    28. Болдырев Н.Н. Когнитивная семантика: Курс лекций по английской филологии. 2-е изд. Тамбов: Изд-во Тамбов.ун-та, 2001. 123 с.
    29. Бондарко А.В. Грамматическая категория и контекст. Л.: Наука, 1978. 175 с.
    30. Бондарко А.В. К проблеме интенциональности в грамматике // Вопросы языкознания. 1994. №2. М.: Наука. С. 29-42.
    31. Бопп Ф. Сравнительная грамматика санскрита, зенда, армянского, греческого, латинского, литовского, старославянского, готского и немецкого // Звегинцев В.А. История языкознания ХIX-ХХ вв. в очерках и извлечениях. Ч.1. М.: Просвещение, 1964. С. 33-39.
    32. Бородина М.А. О развитии латинского ē под ударением // Учен. зап. Ленинград. ун-та. Т.212. 1959. С. 179-182.
    33. Бородина М.А., Корыхалова Н.П. О степени пригодности традиционной классификации частей речи применительно к французскому языку // Вопросы теории частей речи. Л.: Наука, 1968. С. 129-140.
    34. Будагов Р.А. Сравнительно-семасиологические исследования. Романские языки. М.: Изд-во моск. ун-та, 1963. 302 с.
    35. Бурбело В.Б. Культурна складова дискурсної компетенції мовця // Мовні і концептуальні картини світу. К.: КНУ ім.Т.Шевченка, 2001. С. 57-60.
    36. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. М.: Учпедгиз, 1959. 623 с.
    37. Бюлер К. Теория языка. Репрезентативная функция языка: Пер. с нем. Т.В.Булыгина. 2-е изд. М.: Прогресс, 2000. 502 с.
    38. Валимова Г.В. Актуальное членение вопросительных предложений // Проблемы грамматической семантики. Ростов-на-Дону: Ростовский-на-Дону гос. пед. ин-т, 1978. С. 21-29.
    39. Bандриес Ж. Язык. Лингвистическое введение в историю: Пер. с франц. М.: Государственное социальное экономическое изд-во, 1937. 410 с.
    40. Вардуль И.Ф. Основы описательной лингвистики (синтаксис и супрасинтаксис). М.: Наука, 1977. 351 с.
    41. Васильева А.К. Выделительные конструкции, включающие в качестве служебных элементов c’est, qui (ce qui), que (ce que) // Учен. зап. Ленинград. гос. пед. ин-т им.А.И.Герцена. Т. 241. 1964. С. 29-42.
    42. Васильева А.К. Местоимение и его категории во французском языке: Лекции по теоретической грамматике. Л.: Изд-во ленинград. гос. пед. ин-та, 1973. 68 с.
    43. Васильева Н.М., Пицкова Л.П. Теоретическая грамматика французского языка: Ускоренный курс. М.: Высшая школа, 1991. 300 с.
    44. Вилкова Л.В. Коммуникативно-семантическая характеристика простых предложений со средствами логического выделения в современном французском языке: Автореф. дис. канд.филол.наук. М., 1982. 24 с.
    45. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд-во Академии наук СССР, 1963. 255 с.
    46. Виноградов В.В. О теории художественной речи. М.: Высшая школа, 1971. 240 с.
    47. Виноградов В.В. Русский язык. М.: Высшая школа, 1972. 614 с.
    48. Виноградов В.В. О категории модальности и модальных словах в русском языке // Избранные труды. Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1975. С. 53-87.
    49. Вихованець І.Р., Городенська К.Г. Теоретична морфологія української мови. К.: Пульсари, 2004. 398 с.
    50. Вольф Е.М. Местоименные субституты в романских языках и в латыни // Общее и романское языкознание. М.: Изд-во Москов. ун-та, 1972. С. 48-59.
    51. Вольф Е.М. Грамматика и семантика местоимений (на материале иберо-романских языков). М.: Наука, 1974. 224 с.
    52. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки. М.: Наука, 1985. 228 с.
    53. Габучян Г.М. Теория артикля и проблемы арабского синтаксиса. М.: Наука, 1972. 224 с.
    54. Гак В.Г. К вопросу о местоименной репризе в романских языках // Исследования в области латинского и романского языкознания. Кишинев: Штиинца, Молдав. Филиал, АН СССР, 1961. С. 98-122.
    55. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка. Морфология. 2-е изд., исправ. и дополн. М.: Высшая школа, 1986. 312 с.
    56. Гак В.Г. Сравнительная типология французского и русского языков. М.: Просвещение, 1989. 288 с.
    57. Галкина-Федорук Е.М. Выражение неопределенности в русском языке неопределенными местоимениями и наречиями // Доклады V Междунар. съезда славистов (София). М.: Изд-во Москов. ун-та, 1963. 45 с.
    58. Гальперин И.Р. О понятии текст” // Вопросы языкознания. 1974. №6. С. 66-76.
    59. Гамкрелидзе Т.В., Иванов В.В. Индоевропейский язык и индоевропейцы. Реконструкция и историко-типологический анализ праязыка и протокультуры. С предисл. Р.О.Якобсона. Ч.1. Тбилисси: Изд-во Тбилисского ун-та, 1984. 428 с.
    60. Гард Т. Структура русских местоимений // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 15: Современная зарубежная руссистика. - М.: Прогресс, 1985. С. 215-226.
    61. Гийом Г. Принципы теоретической лингвистики: Пер. с франц. П.А.Скрелина. 2-е изд., испр. Едиториал УРСС, 2004. 222 с.
    62. Гладка В. Історичні передумови виникнення граматичного синкретизму лексеми Quel” // Наукова спадщина професора С.В.Семчинського і сучасна філологія. Ч.1. К.: Київський університет, 2001. С. 222-228.
    63. Гладка В.А. Про витоки синкретизму лексичних одиниць (на матеріалі французької мови) // Матеріали V-ої конференції Нові підходи до філології у вищій школі”. Нова філологія. №1. Запоріжжя: ЗДУ, 2002. С. 272-275.
    64. Гладка В.А. Про витоки семантичного синкретизму французького займенника Quoi” // Нова філологія. №3. Запоріжжя: ЗДУ, 2002. С. 114-120.
    65. Гладка В.А. Вираження категорії відмінка питально-відносними займенниками у французькій мові // Матеріали міжвуз. наук. конференції молодих учених Актуальні дослідження іноземних мов і літератур”. Донецьк: ДонНУ, 2003. С. 67-69.
    66. Гладка В.А. Синкретична сутність відносно-питального займенника Que” (на матеріалі французької, італійської та іспанської мов) // Вісник Львівського університету. Серія Іноземні мови. Вип. 11. Львів: Львів. нац. ун-т ім. І.Франка, 2003. С. 233-240.
    67. Гладка В.А. Співвіднесеність питально-відносних займенників з назвами істот та неістот у французькій мові // Нова філологія. №3. Запоріжжя: ЗДУ, 2003. С. 77-84.
    68. Гладка В.А. Питання частиномовного статусу слова Quel” // Мова і культура. Вип. VII. Т.6: Національні мови і культури в їх специфіці і взаємодії. К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. С. 193-199.
    69. Гладка В.А. Особливості семантичного взаємозв’язку відносних займенників з іншими розрядами займенників французької мови // Мат. міжнарод. наук.-метод. конференції Ювілейні четверті Каразинські читання: Людина. Мова. Комунікація”. Харків, 2004. С. 58-60.
    70. Гладка В.А. Особливості семантичного функціонування питальних займенників сучасної французької мови // Мат. Х Міжнар. конференції Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур”. Дніпропетровськ: Пороги, 2004. С. 120-122.
    71. Гладка В.А. Проблеми дослідження займенників як самостійної частини мови у романській лінгвістиці // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики. Вип. 6. К.: КНУ, 2005. С. 72-77.
    72. Гладка В.А. Питання семантичної взаємоуподібненості питальних займенників з іншими лексико-граматичними розрядами займенників французької мови // Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 247: Романська філологія. Чернівці: Рута, 2005. С. 50-53.
    73. Гладка В. Особливості становлення граматичного синкретизму відносних займенників французької мови // Мат. ІІІ Міжвуз. конференції молодих учених Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур”. Донецьк: ДонНУ, 2005. С. 9-10.
    74. Гладка В. Фразотворча функція питальних та відносних займенників французької мови // Матеріали IV Міжвуз. конференції молодих учених Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур”. Ч.1. Донецьк: ДонНУ, 2006. С. 11-12.
    75. Головин Б.Н. О разновидностях грамматического значения вопросительно-относительных местоимений // Учен. зап. Вологодского пед. ин-та. Т.XVIII, Филологические науки, 1956. ­­­­­­­­­C. 361-373.
    76. Грамматика современного русского литературного языка / Отв. ред. Н.Ю.Шведова. М.: Наука, 1970. 767 с.
    77. Гримм Я. О происхождении языка // Звегинцев В.А. История языкознания ХIX-ХХ вв. в очерках и извлечениях. Ч.1. М.: Просвещение, 1964. С. 57-68.
    78. Гуськова Р.Г. Описательные обороты c’estqui (que) в современном французском языке // Учен. зап. 1-го Московс. гос. пед. ин-та иностр. языков. Т.XVI. 1958. С. 5-28.
    79. Дейк Т.А. (ван). Вопросы прагматики текста // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. VIII. Лингвистика текста. М.: Прогресс, 1978. С. 259-336.
    80. Дейк Т.А. (ван). Язык. Познание. Коммуникация. М.: Прогресс, 1989. 312 с.
    81. Дейк Т. (ван), Кинч В. Стратегия понимания связного текста // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.ХХIII. Когнитивные аспекты языка. М.: Прогресс, 1988. С. 153-211.
    82. Дельбрук Б. Введение в изучение индоевропейских языков // Звегинцев В.А. История языкознания ХIX-ХХ вв. в очерках и извлечениях. Ч.1. М.: Просвещение, 1964. С. 218-228.
    83. Дложевскій С. Проблема возникновенія относительныхъ предложеній въ латинскомъ языке // Унiверситетскія Известія. №4. Кіевъ, 1915. С. 1-19.
    84. Доза А. История французского языка: Пер. с франц. Е.Н.Шор; Под ред. и с предисл. М.С.Гурычевой. М.: Изд-во иностран. лит-ры, 1956. 471 с.
    85. Долинин К.А. Интерпретация текста. М.: Просвещение, 1985. 288 с.
    86. Долинин К.А. Стилистика французского языка. М.: Просвещение, 1987. 303 с.
    87. Дынников А.Н., Лопатина М.Т. Народная латынь. М.: Изд-во моск. ун-та, 1975. 313 с.
    88. Ельмслев Л. Пролегомены к теории языка // Новое в лингвистике. 1960. Вып. 1. С. 264-389.
    89. Ельмслев Л. О категориях личности-неличности и одушевленности-неодушевленности // Принципы типологического анализа языков различного строя. М.: Наука, 1972. С. 114-152.
    90. Есперсен О. Философия грамматики: Пер. с англ. В.В.Пассека и С.П.Сафроновой. М.: Изд-во иностран. лит-ры, 1958. 404 с.
    91. Жирмунский В.М. О природе частей речи и их классификации // Вопросы теории частей речи (на материале языков различных типов). Л.: Наука, 1968. С. 7-33.
    92. Задорожний М.И. О границах полисемии и омонимии. М.: Изд-во Московс. ун-та, 1971. 70 с.
    93. Зализняк А.А., Падучева Е.В. К типологии относительного предложения // Семиотика и информатика. Вып. 6: Грамматические проблемы. М.: ВИНИТИ, 1975. С. 51-101.
    94. Зандрейтер И.Э. Развитие системы относительных местоимений во французском языке: Автореф.дис. канд.филол.наук. Л., 1955. 16 с.
    95. Зарецкий А.И. О местоимении // Русский язык в школе. №5-6. М.: Учпедгиз Наркомпроса РСФСР, 1940. С. 16-22.
    96. Зимина Л.П. О прагматических функциях фразеологических антонимов // Прагматические условия функционирования языка. Кемерово: Кемеровск. гос. ун-т, 1987. С. 61-68.
    97. Зубова Т.Е., Кистанова Л.Ф., Чапля А.Й. Введение в романскую филологию. Минск: Вышэйшая школа, 1983. 164 с.
    98. Иванов В.В. Типология и сравнительно-историческое языкознание // Вопросы языкознания. 1958. №5. С. 4-8.
    99. Иванова И.П. Об историческом рассмотрении омонимии // Проблемы сравнительной филологии. М.-Л.: Наука, 1964. С. 250-259.
    100. Илия Л.И. Синтаксис современного французского языка. М.: Изд-во лит-ры на иностран. языках, 1962. 384 с.
    101. Илия Л.И. Грамматика французского языка. 2-е изд., исп. и допол. М.: Высшая школа, 1964. 304 с.
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины