НАТЯК ЯК МОВЛЕННЄВА СТРАТЕГІЯ (на матеріалі сучасної французької мови) : Намек как речевая СТРАТЕГИЯ (на материале французского языка)

Короткий опис

Львівський національний університет
імені Івана Франка

На правах рукопису

Хвощевський Руслан В’ячеславович

УДК 811.133.1’42(043)

НАТЯК ЯК МОВЛЕННЄВА СТРАТЕГІЯ
(на матеріалі сучасної французької мови)

Спеціальність 10.02.05 романські мови

Дисертація

на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
ПОМІРКО Роман Семенович

Львів - 2002

ЗМІСТ

Стор.
ПЕРЕЛІК СПЕЦІАЛЬНИХ ТЕРМІНІВ...........4
ВСТУП. ..........................................................................................................................6

РОЗДІЛ 1. НАТЯК ЯК ІЛОКУТИВНА МАНІПУЛЯЦІЯ14
1.1. Про об’єкт дослідження ............................................................................14
1.2. Натяк” в контексті мовознавства: критичний огляд............................18
1.2.1. Загальний стан досліджень...............................................................18
1.2.2. Натяк у теорії мовленнєвих актів ...................................................20
1.2.3. Натяк та теорія імпліцитного ..........................................................32
1.3. Приклад дескриптивного визначення ......................................................38
1.4. Аналіз метадискурсу поняття Allusion......................................................41
1.5. Натяк та мовленнєвий акт .........................................................................51
1.6. Комунікативний ризик як визначальна ознака натяку............................54
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1 .....................................................................................63

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІЇ НАТЯКІВ У ДИСКУРСІ ..........65
2.1. Приклад ідентифікації натяку в дискурсі ................................................65
2.2. Натяк та суміжні терміни (метафора, іронія, евфемізм) ........................71
2.3. Причини алюзивних маніпуляцій: категорія відповідальності .............79
2.4. Проблема експлікації ілокутивних функцій при натяканні ..................84
2.4.1. Алюзивна невизначеність і дієслова-дескриптиви ...................84 2.4.2. Вираження функцій натяків за допомогою дієслів говоріння..89
2.5. Інші види натяку: реклама, арго, ігрова функція ...................................95
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 ...................................................................................101

Стор.
РОЗДІЛ 3. СТРАТЕГІЯ ТА МОВНІ ЗАСОБИ НАТЯКАННЯ .............................104
3.1. Загальні ознаки стратегій натякання .....................................................104
3.1.1. Інтерпретація стратегії ..................................................................104 3.1.2. Прагматичний смисл висловлювання.......................................110
3.1.3. Породження стратегії.................................................................113
3.2. Роль інтенції в процесі інтерпретації .................................................115
3.3. Відбір мовних засобів стратегії ......118
3.4. Мовленнєвий повтор як стратегічна модель натякання ..120
3.4.1. Визначення повтору і приклад його залучення до стратегії натякання ...120
3.4.2. Класифікація повторів як засобів ілокутивних маніпуляцій .....122
3.5. Стратегія натякання на прикладі сфери арготичного вживання .138
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 ...............................................................................145

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ..................................................................................147

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .........................................................153
Перелік джерел ілюстративного матеріалу ............................................................166

ДОДАТОК A. Перелік дієслів комунікативного ризику.......................................168

Вступ

На cучаcному етапі лінгвіcтичні доcлідження cпрямовані на факти мовленнєвої діяльноcті у їх реальних проявах, без обов’язкової орієнтації на план мовної cиcтеми як домінуючий. Вcе чаcтіше предметом пошуку cтають явища, які виходять за межі cфери мови у традиційному розумінні терміна. Це зумовлюється тим, що примат cтруктури, маючи великий пояcнювальний потенціал, не може експліцитно пояcнити чималу кількіcть фактів вербальної комунікації.
У мовознавстві активно розробляється та утверджується комунікативно-прагматична парадигма з одночасним врахуванням психологічних, суспільних, естетичних факторів спілкування. Явище/процеc комунікації характеризується універсальністю. Ключовими чинниками у ньому є інформація, мовець/слухач та мета спілкування. Вербальне мовлення є основним елементом такого поєднання, однак залученя цього ресурсу може мати різні, не обов’язково конвенційні форми. Поряд з говорінням є слухання, значення передбачає знання, до сказаного завжди додається щось не сказане”, і подібні факти доводиться брати до уваги при спробі комплексного вивчення процесів спілкування. З огляду на реалії інформаційного суспільства, процес спілкування універcалізуєтьcя і одночасно стає більш оcобиcтіcним”. При цьому зростає значущість ролі непрямих, неконвенційних явищ мовленнєвої діяльноcті в різних сферах життя: випадки, коли те, що мовець хоче сказати, відрізняється від того, що він сказав, становлять важливу частину реального дискурсу. І позірна відсутність при цьому будь-яких правил” хоча і ускладнює завдання, але також сприяє пошуку адекватних методів дослідження.
До цього ряду явищ належить натяк (фр. allusion / insinuation). Реалії диcкурcу свідчать про його високу функціональність, частотність та комунікативну релевантніcть, зокрема у французькій мові. Зазначимо, що це не є специфікою окремої мови: натяк має високий рівень функціональності скрізь, соціолінгвістичні особливості окремої мови можуть виступати хіба що своєрідним каталізатором. У словниковому фонді присутній ряд лексем для позначення різноманітних аспектів натякання. У французькій мові можна говорити навіть про його певне семантичне поле. Такий стійкий інтуїтивний cтатуc цього поняття підтверджує його важливість для комунікативної компетенції та правильної мовленнєвої поведінки. Хоча адекватне сприйняття натяку в процесі мовлення часто вимагає додаткових позамовних” знань, факт присутності суто мовного інваріанта у цьому типі комунікативної поведінки є незаперечним.
Це винятково функціональне явище дискурсу стало предметом доcлідження лінгвістів нещодавно. Невдячну роль при цьому відігравала репутація навколомовноcті” та несерйозності”. Небуквальні засоби формування дискурсу розглядялись, як правило, в контексті риторики та аналізу художнього тексту, і лише представники англійської школи філософії мови вперше заговорили в науковому контекcті про натяк (англ. insinuating) як про особливий спосіб використання мови (Дж. Л. Остін [54, с. 100]). З утвердженням статусу альтернативних вживань їх вивчення береться до уваги багатьма дослідниками (І.М Кобозєва, Н.І. Лауфер, Н. М. Корбозерова, Ф.С. Бацевич, Д. Вандервекен, O. Dюкро, Група μ, Хоанг Фе, Ж.- K. Анскомбр, Е. Руле, К. Кербрат­-Ореккйоні, А. Ребуль та ін.).
Тема дисертаційного доcлідження охоплює явище натяку та особливості його функціонування у сучасній французькій мові. Поштовхом до вибору проблематики слугувала вже вказана значущість явища натяку в реальному дискурсі та майже цілковита відсутність досліджень цієї теми у вітчизняному мовознавстві, зокрема на матеріалі французької мови.
Актуальність обраної теми зумовлена стійким інтересом у сучасній лінгвістиці до неординарних”, частково позамовних непрямих чинників дискурсу. Вона також грунтується на увазі до аспектів мовної прагматики та стратегії спілкування, на тенденції до значного поширення у французькій мові алюзивних засобів спілкування з розмовно-побутової у суспільно регламентовану сферу комунікації. Актуальність полягає у визначенні ролі та правил функціонування натяків у дискурсі, у розробці алгоритмів породження і розуміння непрямих способів спілкування в сучасній французькій мові.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах наукової теми кафедри французької філології Львівського національного університету імені Івана Франка: Дослідження структурно-семантичних особливостей та закономірностей розвитку романських мов” (номер державної реєстрації 0100 №001459). Ідеї щодо побудови науково-доcлідницької програми, cтруктури та змісту доcлідження, відбору шляхів реалізації поставлених завдань, а також укладення корпусу прикладів носять авторський характер. Особливо вплинули на доcлідження положення теорії мовленнєвих актів.
Джерелом мовного матеріалу для доcлідження слугував дискурс сучасної загальновживаної французької мови у його типових та нормативних проявах. Були використані тексти ряду художніх творів сучасної французької літератури. Частково залучались матеріали французької преси 1997 - 2001 років та комп’ютерної мережі Інтернет. Використовувалися також лексикографічні праці, фрагменти телепередач, автентичні висловлювання французьких респондентів. Абсолютна більшість текстового матеріалу вперше стала об’єктом мовознавчого доcлідження. В окремих випадках ілюстрації були почерпнуті з досліджень французьких мовознавців. Шляхом суцільної вибірки було укладено корпус фактів небуквального інформування, серед яких - 127 об’єктивно засвідчених у контексті випадків allusion / insinuation.
Метою роботи є визначення теоретичного та практичного статусу натяку як явища мовленнєвої діяльності, а також з’ясування особливостей його функціонування в сучасній французькій мові.
Поставлена мета передбачає вирішення таких завдань:
- зробити критичний огляд існуючої літератури та встановити, на якому етапі перебувають доcлідження проблеми другого рівня” комунікації;
- визначити місце натяку серед фактів мовленнєвої діяльноcті та обґрунтувати його мовно-прагматичну специфіку;
- укласти корпус прикладів ситуацій натяку та суміжних з ним явищ; провести структурний, семантичний та комунікативно-прагматичний аналіз відібраного фактологічного матеріалу;
- виявити умови реалізації, роль та функції фактів натякання в дискурсі;
- дослідити комунікативно-прагматичні чинники реалізації натяку в реальному мовному середовищі; сформулювати основні принципи його стратегії;
- на прикладі окремого стратегічного підвиду натяку здійснити його експлікацію та перевірку одержаних висновків;
- вказати, яким чином отримані висновки можуть бути поширені на інші мовленнєві стратегії; окреслити зв’язок з суміжними темами доcлідження.
Об’єктом доcлідження є факти диcкурcу сучасної французької мови, які засобами метамовних сигналів і/або інтуїтивно кваліфікуються як натяки” (allusions). Це, передусім, ситуації спілкування, різноманітні фрагменти текстів, у яких приcутні мовленнєві акти з алюзивним статусом.
Предмет дослідження - мовленнєва стратегія алюзивних ситуацій, а також їх структурно-семантичні та комунікативно-прагматичні особливості; передумови, процес та наслідки їхнього функціонування у дискурсі; особливості їхнього когнітивного породження та розуміння.
Для вирішення поставлених завдань у ході доcлідження використані такі основні методи та прийоми: лінгвістичного спостереження й опису для відбору мовних фактів і виявлення закономірних ознак ситуацій натякання; дедуктивного аналізу та лінгвістичного експерименту для висунення теоретичних гіпотез щодо статусу натяку та їх підтвердження на практичному матеріалі; кількісний метод, прийом аналогій, еквівалентних трансформацій - з метою пошуку окремих нетипових випадків вживань у певних ситуаціях; комплексний семантико-синтаксичний та контекстуальний аналіз - для встановлення участі усієї множини чинників у реалізації тих чи інших мовленнєвих фактів; аналіз словникових визначень. Опис мовленнєвого чинника ситуацій натякання здійснювався на основі розробленого нами методу експлікації небуквальних дискурсів через визначення їх ілокутивої спрямованості.
Наукова новизна доcлідження полягає в тому, що в ньому вперше зібрано та систематизовано корпус мовленнєвих фактів allusion на матеріалі сучасної французької мови. Доведено зв’язок між натяком та ілокутивною спрямованістю висловлювання, запропоновано визначення досліджуваного явища в термінах прагматичного виміру комунікації, висвітлено його роль та функції в дискурсі. На прикладі мовного повтору вперше проаналізовано конкретний мовний засіб натякання в сучасній французькій мові. Введено ряд нових наукових понять, термінів, концепцій (комунікативний ризик, алюзивний сигнал, ілокутив, тест на алюзивність), які можуть бути також використані при дослідженні інших суміжних тем.
Теоретичне значення роботи виявляється в тому, що її результати поглиблюють наше уявлення про прагматику та функції небуквальних дискурсів, пропонують можливості опису непрямих ілокуцій, окреслюють шляхи інтерпретації натяку в контексті різноманітних позамовних чинників, уточнюють взаємодію засобів непрямого інформування та риторичних прийомів.
Практичне значення проведеного доcлідження полягає в можливості застосувати його результати для внесення доповнень та коректив у відповідні розділи теорії мовної комунікації, теоретичних та практичних граматик (прагматика дискурсу), стилістики (риторичні функції небуквальних мовленнєвих актів), при складанні посібників та методичних розробок, а також при складанні, аналізі та перекладі текстів різних жанрів. Результати дослідження також можуть використовуватись у науковій роботі студентів, при написанні курсових та дипломних робіт. Вони сприяють вдосконаленню практичного викладання мови, пропонуючи можливості кращого розуміння неординарних мовленнєвих ситуацій, часто пов’язаних із суспільними реаліями, та активізують використання нетипових мовленнєвих стратегій в процесі вивчення французької мови як іноземної.
Основні положення, які виносяться на захист:
1. Натяк / натякання (allusion) є категорією буденної свідомості і сприймається як цілісне явище мовленнєвої діяльності. Він є частотним і продуктивним засобом творення різних типів дискурсів сучасної французької мови.
2. Натяк відображає стратегію небуквального спілкування, визначальними ознаками якої є як прагматична вмотивованість, так і форми мовленнєвої реалізації.
3. На рівні комунікативних одиниць натяк корелює з мовленнєвим актом. Його ілокутивна спрямованість небуквальна і обмежується групою дієслів комунікативного ризику”. Мовний аспект натякання полягає у маніпулюванні ілокуціями.
4. Причини натякання позамовні. Первинною метою є прагнення уникнути комунікативного ризику. Риторична функція, мовна гра, семантичні конотації є супутнім ефектом стратегії. Ілокутивна спрямованість висловлювання-натяку відображає його комунікативну функцію.
5. Механізми реалізації алюзивних стратегій охоплюють усі рівні мовлення. Найбільш частотні стратегії можуть фіксуватись конвенційно (наприклад, на лексичному рівні у формі появи віртуальних семантичних значень одиниць).
6. Прикладом стратегічного прийому, продуктивного при натяканні у сучасній французькій мові, є повтор елементів тексту. Це пояснюється високим потенціалом імплікування та ефектом мовної економії при повторі.
Апробація. Результати дослідження обговорені на засіданнях кафедри французької філології, на наукових семінарах та на звітних конференціях факультету іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка (лютий 2001 та 2002 років). Вони також були представлені як повідомлення на Міжнародній науковій конференції Романістичні дослідження: сучасний стан та перспективи” (до 100-річчя романістики у Львівському університеті) (листопад 1997) та на X світовому Конгресі вчителів французької мови в Парижі (липень 2000). Більшість результатів доcлідження відображені в ряді публікацій автора, надрукованих у фахових наукових збірниках України (Прагматична сутність терміну натяк” у мовознавстві”, Мовний повтор як стратегія натякання (на матеріалі сучасної французької мови)”, Стратегія натякання у дискурсі (на прикладі сучасної французької мови)”).
Структура роботи. Дисертація складається з переліку спеціальних термінів, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, переліку джерел ілюстративного матеріалу та додатку.
У Вступі окреслюється тема і обгрунтовується актуальність та наукова новизна роботи, формулюються об’єкт, предмет та мета дослідження, поданий опис текстового матеріалу та методів і прийомів аналізу. Аргументується також теоретичне та практичне значення одержаних результатів, викладені основні положення, які винесені на захист, та відомості про апробацію роботи.
У першому розділі Натяк як ілокутивна маніпуляція” зроблено огляд наукової літератури і сформульовано основні теоретичні орієнтири, в узгодженні чи в дискусії з котрими будується доcлідження. Аргументується прагматична природа натяку, вводяться поняття алюзивного потенціалу, комунікативної відповідальності. Формулюється визначення натяку як стратегії імплікування певного класу перформативів в умовах комунікативного ризику.
Другий розділ Функції натяків у дискурсі” присвячений пошуку причин залучення алюзивних стратегій у дискурс. Він описує релевантні ознаки відповідних мовленнєвих ситуацій, пояснює типові комунікативні цілі натякання, окреслює межі з близькими категоріями: метафора, евфемізм, іронія.
У третьому розділі Стратегія та мовні засоби натякання” аналізується прагматико-когнітивний механізм натякання. З огляду на складність об’єкта, аналіз та верифікацію результатів зосереджено на прикладі повтору як лекcико-cинтакcичного засобу стратегії, актуального в сучасній французькій мові.
Список використаних джерел складається із 172 найменувань вітчизняних і зарубіжних авторів. Список джерел ілюстративного матеріалу включає 26 позицій.
У Висновках сформульовані основні результати роботи, окреслені виходи на суміжні теми та можливі напрямки подальшого доcлідження.
У Додатку, обсягом 4 сторінки, наводиться перелік дієслів комунікативного ризику” сучасної французької мови.
Загальний обсяг роботи становить 171 сторінку друкованого тексту¸ обсяг основного тексту дисертації охоплює 152 сторінки¸ містить 6 рисунків та 1 таблицю.

Список літератури

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Ознаки побудови та функціонування дискурсів, пов’язані з поняттям second degré (другий рівень” спілкування), є однією з особливостей все більш широких сфер вербального спілкування у сучасній французькій мові. Вони формують комплекс засобів непрямого інформування (indirectivité) через відхід від конвенцій мовної системи та оперування небуквальним смислом сказаного. Ресурси мовної системи залишаються при цьому основним засобом спілкування, але використовуються вони особливим чином. Другий рівень спілкування дає можливість урізноманітнтити зміст повідомлень. Крім того,частковий відхід від буквального тлумачення дозволяє узгодити при потребі конвенції мовного коду та прагматику комунікативної ситуації.
Виконане нами дослідження вивчає особливості мовленнєвих ситуацій, які в буденній метамові позначаються лексичними одиницями allusion, insinuation, sous-entendu (натяк), faire allusion, insinuer (натякати) тощо. Частота та функціональність таких метамовних сигналів дозволяють говорити про існування семантичного поля понять Allusion, яке корелює з певним концептом теорії мовленнєвої діяльності та має фіксований статус у певних типах дискурсу. Крім того, випадкам Allusion притаманна ще й чимала експресивність, інформаційна оригінальність та соціолінгвістична значущість, що зумовлює їх важливість для адекватної мовленнєвої поведінки.
Перегляд статусу натяку у мовознавчих дослідженнях останніх десятиліть дозволяє виділити два напрямки:
а) семантичний підхід, який розглядає Allusion як феномен імпліцитного значення;
б) прагматичний підхід, що виявляється у вивченні натяку в аспекті теорії мовленнєвих актів.
Дескриптивне визначення натяку ставить йому у відповідність ситуацію спілкування і вказує на ряд визначальних ознак такої ситуації: інтенціональність, небуквальність, вмотивованість, зрозумілість, нетривіальність. Аналіз прикладів вказав на потребу докладнішого тлумачення ознаки вмотивованість”. Досліджуючи значення метамовних сигналів Allusion на матеріалі словникових визначень та фрагментів текстів, ми дійшли висновку, що натяк є категорією мовної прагматики, жодні структурні чи семантичні ознаки не є для нього визначальними.
Доведено, що як фрагмент вербального дискурсу і як одиниця мовлення він корелює з мовленнєвим актом, який найбільш точно описується близькими до перформативних дієсловами insinuer / faire allusion. . Розглядаючи ілокутивну спрямованість актів натякання, ми констатували, що вони здійснюють непряму ілокуцію з ознаками комунікативного ризику (critiquer, accuser, menacer, etc.). Ілокутивна спрямованість ситуацій натякання тлумачиться двозначно: буквальна ілокуція як результат системного значення висловлювання та справжня ілокуція як результат прихованого смислу того ж висловлювання. Ця ілокуція завжди виражена небуквально і достатньою мірою неконвенційно. Свідоме створення такої двозначності описується в роботі терміном ілокутивна маніпуляція”. Із запровадженням поняття ілокутивної маніпуляції як свідомої трансформації буквальної та дійсної ілокуцій мовленнєвого акту, дослідження пропонує визначення натяку як мовленнєвої стратегії, яка полягає у неконвенційному вираженні ризикованих комунікативних функцій висловлювання. Стратегія ця вмотивована позамовними причинами і має характерні особливості мовленнєвої реалізації. Доповнюючи відомий перелік ознак натякання, це визначення вперше наголошує на прагматичній природі натяку як мовленнєвої стратегії з певними правилами, вказує на їх мовленнєву ознаку-інваріант (ілокутивна маніпуляція) та пояснює її первинну причину (дотримання комунікативної коректності буквальних ілокуцій). Вперше здійснено спробу інтерпретувати натяки через експлікацію ілокутивних сил відповідних мовленнєвих актів.

На підставі визначення натяку у випадку конкретної ситуації, яка експліцитно чи інтуїтивно класифікується як Allusion, можна вичленувати відповідний мовленнєвий акт, експлікувати небуквальну ілокуцію, здійснити інтерпретацію натяку. Присвоєння Allusion теоретичного статусу дозволяє також відмежувати його від суміжних термінів. Показано, що метафора та інші риторичні фігури можуть бути засобами реалізації алюзивних стратегій. Іронія є іншим різновидом комунікативної стратегії, яка маніпулює ілокуціями і може корелювати з натяком за умови достатнього рівня небуквальності та ілокутивного ризику. Евфемізм обмежується функцією номінації і може бути лише одним із елементів алюзивної маніпуляції. Натяк слід також розмежувати з алюзією риторичним прийомом, заснованим на інтертекстуальності (посилання на відомий історичний, літературний факт тощо). Для експлікації та анлізу функцій натякання впроваджено поняття ілокутив” близьке до перформативного дієслово, яке описує ілокутивну спрямованість небуквальних актів.
В роботі окремо описується функціональний аспект натякання. Доведено, що первинною причиною, яка спонукає мовця до натякання, є соціолінгвістичний фактор відповідальності за здійснення тих чи інших мовленнєвих актів. Елемент комунікативного ризику типових для натяку ілокутивів негативної оцінки, звинувачення, погрози тощо обумовлює її непряме коректне” вираження. Запропоновано тест, за яким ризикованість ілокуції визначається через можливість відповіді / реакції з силою accuser. Таким чином, функції натякання корелюють з ілокутивними силами висловлювань-натяків.
Часто виникає проблема експлікації цих непрямих ілокутивних функцій за допомогою перформативних дієслів, позаяк не існує експліцитних відповідників непрямих ілокуцій. У додатку до дисертації пропонується перелік тих дієслів говоріння”, які найвірогідніше відображають ілокутивні функції актів натякання у сучасній французькій мові. Найпоширенішою є спрямованість негативної оцінки” (critiquer). Похідною від неї є ігрова функція, яка надає прагматичних конотацій висловлюванню, як- от: риторична образність чи фактор налагодження мовленнєвого контакту, змовництва” (connivence). Такий тип вживання безпосередньо пов’язаний з фатичною функцією спілкування. Прикладами переважання вторинних функцій слугують рекламний дискурс та середовище арго. В роботі робиться принциповий наголос на аналогії між мовленнєвою практикою натякання та грою як специфічним видом діяльності та феноменом культури. У різних сферах мовленнєвої діяльності кількісна частка функцій натяку є різною, залежно від комунікативних потреб жанру.
Розгляд стратегічного аспекту Allusion як сукупності засобів, прийомів та правил досягнення комуніктивної мети дозволяє заперечити поширену думку про спільне існування у висловлюванні двох функцій (буквальної та похідної), так як буквальна ілокуція не є кінцевою ланкою алюзивної стратегії, а лише засобом її здійснення. Роль фактора адресата зумовлює необхідність розмежування двох аспектів: породження та інтерпретація натяку. Ключовим чинником правильної інтепретації натяків є інтенція мовця і жодний структурний чи семантичний засіб не може її переважати. Неможливість подвійної інтенції пояснює неможливість подвійної ілокуції та відмежовує натяк від двозначностей. Випадки мимовільних натяків, які трапляються у дискурсі як відхід від норми, також пояснюються через категорію інтенції, але з точки зору слухача. Породження та інтерпретація натяку завжди відбуваються за планом
1. Il dit X.
2. [En disant X] Il fait allusion à Y.
3. [En disant X et en faisant allusion à Y] Il veut dire Z.
Цей план завжди ускладнений присутністю проміжної ланки Y. Це надає достатнього рівня небуквальності інтенції Z та забезпечує коректність буквальної ілокуції X. Показано, що обовязковим елементом ілокутивних маніпуляцій є алюзивний сигнал нетипова щодо мовленнєвих конвенцій ознака дискурсу, яка спонукає адресата до небуквального сприйняття повідомлення.
Прагматика натяку визначається рядом обов’язкових ознак: небуквальність, нетривіальність, вмотивованість. В роботі наголошується на особливій ролі алюзивного сигналу ознаці дискурсу, яка вказує на потребу небуквальної інтерпретапції сказаного. На рівні прагматики вона виявляється в порушенні хоча б одного з принципів кооперативного спілкування.
Мовні засоби реалізації стратегії натяку не мають системних обмежень, хоча деякі механізми є пріоритетними. Універсальним засобом є інтонація. В роботі розглядаються також граматичні маркери (le conditionnel) та прийоми лексичних відхилень” (метафора, евфемізм). Однак обов’язкова умова нетривіальності заперечує можливість існування конвенціалізованих моделей, а статус мовленнєвої стратегії передбачає одночасне залучення комплексу різнорідних засобів та прийомів.
Вивчення текстового корпусу дослідження вперше засвідчило, що одним із поширених власне мовних засобів натякання є мовленнєвий повтор. В роботі пропонується класифікація повторів як засобу реалізації алюзивних стратегій. Докладно описаний механізм модифікованого повтору як поширеного прийому натякання. Продуктивність мовленнєвого повтору пояснюється ефектом аномалії (алюзивний сигнал), імплікативного потенціалу (небуквальна ілокуція) та економії при нетривіальному повторенні вербальних елементів дискурсу.
Аналіз суцільної вибірки вживання терміна allusion у контексті словника Dictionnaire de l’argot підтверджує основні результати дослідження: стратегічний статус натяків та ознаку комунікативного ризику як визначальну.

Таким чином, дисертаційне дослідження є спробою комплексного вивчення мовленнєвої прагматики другого рівня” з орієнтацією на сферу повсякденного спілкування. Воно розробляє один з аспектів теорії мовленнєвих актів проблему непрямих перлокутивних стратегій на матеріалі сучасної французької мови та на прикладі мовленнєвої стратегії типу Allusion (натяк). З огляду на об’єкт та методику дослідження, робота робить безпосередній внесок до загальної теорії дискурсу і має прямий зв’язок з риторикою, стилістикою, теоретичною граматикою.
Подальші дослідження передбачають три основні напрямки:
1. Возширення аналізу стратегії та мовних засобів натякання; виявлення та опис інших продуктивних моделей.
2. Зосередження аналізу на окремих сферах вживання (політичний дискурс, арго, реклама тощо).
3. Екстраполяція аналізу на інші стратегічні типи непрямого інформування: жарт, іронія, лестощі, ефект сенсації, ефект конфлікту, створення та підтримання позитивного іміджу мовця.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С. С. Символ // Краткая Литературная Энциклопедия. Москва: Советская Энциклопедия, 1971. - Том 7. Стб. 826 831.
2. Артемова Л. В. Функціонування стилістичних фігур повтору в аналітичних публіцистичних текстах // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Збірник статей. - Випуск 6. Київ: Видавничий центр КДЛУ, 2001. - C. 3 - 6.
3. Арутюнова Н. Д. Стратегия и тактика речевого поведения // Прагматические аспекты изучения предложения и текста. Київ: Вища школа, 1983. С. 9 12.
4. Арутюнова Н. Д. Фактор адресата // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. Т. 40. 1981. N4. С. 356 367.
5. Арутюнова Н. Д. Типы языковых значений. Оценка. Событие. Факт. Москва: Наука, 1988. 338, [1] с.
6. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов. 2-е изд. Москва: Советская энциклопедия, 1969. - 607 с.
7. Багдасарян В. Х. Проблема имплицитного. (Логико-методологический анализ). Ереван: Издательство АН АрмССР, 1983. 138 с.
8. Балясная Л. Ю. Роль лексического повтора в организации предложения и текста: Автореф. дис... канд. филол. наук. - Київ, 1990.
9. Бахтин М. М. Эcтетика художеcтвенного творчеcтва. - Моcва: Иcкуccтво, 1979. 424 с.
10. Бацевич Ф. С. Основи комунікативної девіатології. Львів: ЛНУ ім.. Івана Франка, 2000. 236 с.
11. Бацевич Ф. С. Прагматичні аномалії: спроба типології // Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності: Матеріали всеукраїнської наукової конференції. 25 27 січня 1997 року. Львів: Літопис, 1999. С. 15 29.
12. Бекетова О. В. Структурно-семантичні та функціональні особливості фігур повтору в аргументативних текстах (на матеріалі німецької мови): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10. 02. 04. - Київ, 1998.
13. Бурбело В. Б. Художній дискурс в історії французької мови та культури 9 18 ст: Автореф. дис... доктора філол. наук: 10. 02. 05. - Київ, 1999. 28 с.
14. Бурбело В. Б. З історії розвитку дискурсивних стратегій: метакомунікативні процеси у французькій художній словесності XIV- XVI ст. // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Збірник статей. Випуск 6. Київ: Видавничий центр КДЛУ, 2001. - C. 22 - 26.
15. Вандервекен Д. Небуквальные речевые акты: Пер. с англ. // Концептуализация и смысл. Новосибирск, 1990. С. 31 61.
16. Веденина Л. Г. Французское предложение в речи. Москва: Высшая школа, 1991. 192 с.
17. Вендлер З. Иллокутивное самоубийство: Пер. с англ. // Новое в зарубежной лингвиcтике. Моcква: Прогреcc,1985. - Вып. XVI. - С. 238 250.
18. Виноград Т., Флорес Ф. О понимании компьютеров и познания: Пер. с англ. // Язык и интеллект. - Моcква: Прогреcc, 1996.
19. Вітгенштайн Л. Tractatus logico-philosophicus. Філоcофcькі доcлідження: Пер. з нім. - Київ, Оcнови, 1995. 311 С.
20. Ганич Д. І., Олійник І. С. Словник лінгвістичних термінів. Київ: Вища школа: Головне видавництво, 1985. 360 с.
21. Гейзінга Й. Homo ludens: Пер. з англ. Київ : Основи, 1994. 250 с.
22. Герасимова О. И. О типах значений косвенных высказываний // Прагматические и семантические аспекты синтаксиса: Сборник научных трудов. Калинин: Изд-во КГУ, 1985. 178 с.
23. Гордон Д. Лакофф Дж. Постулаты речевого общения: Пер. с англ. // Новое в зарубежной лингвиcтике. Моcква: Прогреcc,1985. - Вып. XVI. С. 276 302.
24. Грайс Г. П. Логика и речевое общение: Пер. с англ. // Новое в зарубежной лингвиcтике. Моcква: Прогреcc,1985. - Вып. XVI. - С. 238 250.
25. Дейк Т.А., ван. Расизм и язык: Пер. с англ. Моcква: ИНИОН, 1989. 75, [1] с.
26. Дейк Т.А., ван. Язык. Познание. Коммуникация. Сборник работ: Пер. с англ. - Моcква: Прогреcc, 1989. 310, ­[2] с.
27. Демьянков В. З. Прагматические основы интерпретации высказывания. // Изв. АН СССР. Сер. Лит. и яз. 1981. Т. 40. N° 4.
28. Демьянков В. З. Конвенции, правила и стратеги общения (интерпретирующий подход к аргументации) // Изв. АН СССР. Сер. Лит. и яз. 1982. Т. 41. N°4.
29. Домити К. А. Имплицитное содержание высказывания // Вопросы языкознания. 1983. - № 6. С. 37 47.
30. Дужик Н. С. Повтор як cтилетворчий заcіб орнаментальної прози (на матеріалі повіcті М. Хвильового Санаторійна зона”) // Мовознавcтво. 1994. - N°4-5.
31. Имплицитность в языке и речи / Отв. pедактор Ю. С. Матремьянов. Москва: Язык русской литературы, 1999. 200 с.
32. Кагановская Е. М. Ирония как средство создания речевой установки в художественном тексте (на материале призведений Марселя Эме): Автореф. дис канд. филол. наук: 10. 02. 05. - Київ, 1992. 16 с.
33. Кларк Г. Г., Карлсон Т. Б. Слушающие и речевой акт: Пер. с англ. // Новое в зарубежной лингвистике. - Моcква: Прогреcc,1986. - Вып. XVIІ.
34. Кобозева И. М., Лауфер Н. И. Об одном cпоcобе коcвенного информирования // Извеcтия АН СССР, Серия Лит. и Языка. - 1988. Т. 47, N°5. - С. 462 471.
35. Козловський В. В. Про іллокутивну спрямованість речень ірреального бажання (на матеріалі німецької мови) // Мовознавство. 1993. - N°2.
36. Концептуализация и смисл: Сборник научных трудов. Новосибирск: Наука, Сибирское отделение, 1990. 237, [1] с.
37. Корбозерова Н., Лазар В. L’indirectivité dans les cadres de trois pragmatiques // Романістичні дослідження: сучасний стан та перспективи. (До 100-річчя романістики у Львівському університеті). Львів: 1997. - С. 207-216.
38. Корнєва Ю. Б. Комунікативно-прагматичні та структурно-семантичні особливості мови сучасної французької реклами: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10. 02. 05. - Київ, 1998. 12 с.
39. Крисанова Т. А. Висловлювання з негативною оцінкою адресата в сучасній англійській мові: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10. 02. 04. - Київ, 1999. 20 с.
40. Крючкова П. Г. Використання стилістичних засобів в авторитарному дискурсі // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Збірник статей. -Випуск 6. Київ: Видавничий центр КДЛУ, 2001. - C. 130 - 133.
41. Лазарь В. В. Косвенные речевые акты в сложносочиненном комплексе французского дискурса: Aвтореф. дис... канд. филол. наук: 10. 02. 05.- Москва, 1990. 17 с.
42. Ларіна Т. А. Засоби вираження та механізми функціонування імпліцитного заперечення у сучасній французькій мові: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10. 02. 05. - Київ, 1996. 27 с.
43. Леонтьев А. А. Психолингвистика. Москва: Наука, 1989. 230 с.
44. Лефтерова О. М. Фонова інформація та її роль в індивідуальному мовленні (на матеріалі латиномовних творів С. Оріховського): Автореф. дис... канд. філол. наук: 10. 02. 01. - Київ, 1998.
45. Мазур М. Качественная теория информации: Пер. с польського. Москва: Мир, 1974. 239 с.
46. Матезиус В. О так называемом актуальном членении предложеня // Пражский лингвистический кружок: Сборник статей. Москва: Прогресс, 1967. 559 с.
47. Микута И. В. Тематизация сообщения во французской разговорной речи: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10. 02. 05. - Москва, 1991. 23 с.
48. Минкин Л. М. К теории речевых актов // Романістичні дослідження: сучасний стан і перспективи. (До 100-річчя романістики у Львівському університеті). Львів, 1997. С. 220 222.
49. Минский М. Фреймы для представления знаний: Пер. с англ. Москва: Энергия, 1979. 151 с.
50. Никольский С. В. В зеркале иронии и сатиры. (Скрытые мотивы и аллюзии в прозе М. Булгакова) // Известия Российской Академии Наук. Серия Литературы и Языка. Т. 54, №2. - март апрель 1995. С. 51 57.
51. Общая риторика. Группа µ: Пер. с фр. Москва: Прогресс, 1986. 392 с.
52. Орлов Г. А. Современная ангдийская речь. Москва: Высшая школа, 1991. 240 с.
53. Основы прагматического описания предложения. - Київ: Вища школа, 1986. 115, [1] с.
54. Оcтин Дж. Л. Слово как дейcтвие: Пер. с англ. // Новое в зарубежной лингвистике. - Моcква: Прогреcc,1986. - Вып. XVIІ. С. 22 129.
55. Падучева Е. В. Высказывание и его соотнесенность с действительностью. (Референциальные апекты семантики местоимений). Москва: Наука, 1985. 271 с.
56. Падучева Е. В. Говорящий как наблюдатель: об одной возможности применения лингвистики в поэтике // Извеcтия АН СССР. Серия Лит. и Языка. T. 52, N°3. - 1993.
57. Паррэ П. Регулярности, правила, стратегии: Пер. с англ. // Язык, наука, философия. Вильнюс, 1986.
58. Попович М. М. Структура мовного знака - джерело різних видів мовного повтору. // Іноземна філологія. 1986. - N°82. С. 100 107.
59. Походня С. И. Языковые виды и средства реализации иронии. Київ: Наукова думка, 1989. 128 с.
60.Почепцов Г. Г. Конструктивный анализ структуры предложения. Київ: Вища школа, 1971. 191 с.
61. Почепцов Г. Г. Коммуникативные аспекты семантики. Київ: Вища школа, 1987. 129, [2] с.
62. Почепцов Г. Г. Язык и юмор. Київ: Вища школа, 1990. 327 с.
63. Сахащик О. І. Роль повтору в утворенні текстових категорій (на матеріалі оповідання М. Спарк Чорна мадонна”) // Іноземна філологія. Випуск 108. Львів: Світ, 1995. С. 80 84.
64. Серль Дж. Р. Что такое речевой акт?: Пер. с англ. // Новое в зарубежной лингвистике. - Моcква: Прогреcc,1986. - Вып. XVIІ. - С. 151 169.
65. Серль Дж. Р. Коcвенные речевые акты: Пер. с англ. // Новое в зарубежной лингвистике. - Моcква: Прогреcc,1986. - Вып. XVIІ. С. 195 222.
66.Синиця І. А. Лекcичний повтор як заcіб реалізації cемантичної звязноcті текcту // Мовознавcтво. 1994. - N°2-3.
67. Столнейкер Р. С. Прагматика: Пер. с англ. // Новое в зарубежной лингвистике. - Моcква: Прогреcc,1985. - Вып. XVI.
68. Стросон П. Ф. Намерение и конвенция в речевых актах: Пер. с англ. // Новое в зарубежной лингвистике. - Моcква: Прогреcc,1986. - Вып. XVIІ. С. 130 150.
69. Тищенко С. В. Синонімічні зв’язки дієслів dire / parler. // Мовознавcтво. 1992. - N°6.
70. Турганбаева Л. С. Функциональная семантика эвфемизмов в современном французиком языке: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10. 02. 05. - Москва, 1989. 24 с.
71. Федосюк М. Ю. Неявные способы передачи информации в тексте. Москва, 1988.
72. Хвощевcький Р. В. Принцип економії в аспекті діахронії // Романістичні дослідження: сучасний стан і перспективи. (До 100-річчя романістики у Львівському університеті). Львів, 1997. С. 154 155.
73. Хвощевcький Р. В. Прагматична cутніcть терміну натяк” у мовознавcтві // Вісник Львівського університету. Серія Іноземні мови. - 2000. - Випуск 8. - C. 91 97.
74. Хвощевcький Р. В. Мовний повтор як стратегія натякання. // Вісник Львівського університету. Серія Іноземні мови. - 2001. - Випуск 9. - C. 157 167.
75. Хвощевcький Р. В. Стратегія натякання в дискурсі (на прикладі сучасної французької мови) // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Збірник статей. - Випуск 6. Київ: Видавничий центр КДЛУ, 2001- C. 247 - 253.
76. Хоанг Фэ. Семантика выcказывания // Новое в зарубежной лингвистике. - Моcква: Прогреcc,1985. - Вып. XVI. С. 399 405.
77. Чекулай О. П. Семантико-прагматичні та інформаційні особливості висловлювань звинувачення та виправдання в політичному інтерв’ю. // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Збірник статей. - Випуск 6. Київ: Видавничий центр КДЛУ, 2001. - C. 253 - 260.
78. Черкас Н. Алюзія як мовно-стилістичний засіб відображення біблійних мотивів у романах Ф. О’Коннор Мудра кров” та Несамовиті виходять переможцями” // Вісник Львівського університету. Серія Іноземні мови. - 2001. - Випуск 9. - C. 71 75.
79. Шашурина А. Ю. Лингвистическая основа и текстовая функция игры слов во французском языке: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10. 02. 05. - Москва, 1988. 23 с.
80. Язык и интеллект: Пер. c англ. и нем. - Моcква: Прогреcc, 1996. -
81. Языковая деятельноcть в аcпекте лингвиcтичеcкрй прагматики: Сборник обзоров. - Моcква: ИНИОН, 1984. 222 с.
82. Якобсон Р. Лингвистика и поэтика //Структурализм:за” и против”. Москва: Прогресс, 1975. C. 193 230.
83. Янко Т. Е. О понятиях коммуникативной структуры и коммуникативной стратеги (на материале русского языка) // Вопросы языкознания.- 1999. - N°4. - C. 28-55.
84. Януш О. Б. Евфемія та суміжні явища в українській і російській мовах: Автореф. дис... канд. филол. наук: 10. 02. 01. - Київ, 1997. 22 с.
85. Anscombre J.-C. Voulez-vous dériver avec moi? // Communication 32. 1980. P. 61 124.
86. Anscombre J.-C. Marqueurs et hypermarqueurs de dérivation illocutoire: notions et problèmes // Cahiers de linguistique française 3. Genève: Université de Genève, 1981. - P. 75 123.
87. Armengaud F. La pragmatique. Paris: PUF, 1985. 127 p.
88. Arrivé M., Gadet F., Galmiche M. Grammaire d’aujourd’hui. Guide alphabétique de linguistique française. - Paris: Flammarion, 1992 .
89. Austin J. L. Quand dire c’est faire. Paris: Editions du Seuil, 1970.
90. Barthes R. Le Degré zéro de l’écriture. Paris: Éditions du Seuil, 1972.
91. Barthes R. Essais critiques. Paris: Éditions du Seuil, 1981. - 275 p.
92. Baudrillard J. Le système des objets. Paris: Gallimard, 1993. 288 p.
93. Benveniste E. Problèmes de linguistique générale. - Vol.1-2. - Paris: Gallimard, 1974.
94. Berendonner A. Éléments de pragmatique linguistique. Paris: Minuit, 1981. 247 p.
95. Cervoni J. L’Enonciation. Paris: PUF: 1987. 127 p.
96. Colin J.-P., Mével J.-P., Leclère Ch. Dictionnaire de l’argot. Paris: Larousse, 1992. 763 p.
97. Coupland J., Coupland N. et Robinson J. D. How are you ?”: Negotiating phatic communion // Language in Society. 1992. № 21-2. P. 207 - 230.
98. Crystal D. The Cambridge Encyclopedia of Language. Cambridge University Press, 1987. 480 p.
99. Dauzat A. Dubois J. Mitterand H. Dictionnaire étymologique et historique du français. Paris: Larousse, 1993. 805 p.
100. Davinson A. Markers of derived