УЧАСТЬ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА У ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИНАХ (на прикладі Міністерства оборони України) : УЧАСТИЕ ЮРИДИЧЕСКИХ ЛИЦ Публичного права в гражданских ОТНОШЕНИЯХ (на примере Министерства обороны Украины)

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА

На правах рукопису

ІВАНОВ Сергій Олексійович
УДК 347.195

УЧАСТЬ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА У цивільних відносинАХ (на прикладі Міністерства оборони України)

12.00.03 — цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник —
Білоусов Юрій Валерійович
кандидат юридичних наук, доцент

Хмельницький — 2008

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ...

3

ВСТУП

.

5

РОЗДІЛ 1.

МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ ЯК ЮРИДИЧНА ОСОБА ПУБЛІЧНОГО ПРАВА .

14

1.1.Загальні засади участі у цивільних відносинах органів державної влади ..

14

1.2.Поняття та ознаки Міністерства оборони України як юридичної особи публічного права ...

29

1.3.Організаційно-правова форма Міністерства оборони України ...

82

Висновки до першого розділу .

89

РОЗДІЛ 2.

УЧАСТЬ МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ УКРАЇНИ В ОКРЕМИХ ВИДАХ ЦИВІЛЬНИХ ВІДНОСИН ...

94

2.1.Участь Міністерства оборони України у речових відносинах ...

94

2.2. Участь Міністерства оборони України у зобов’язальних відносинах ...

121

2.2.1.Договірні зобов’язання Міністерства оборони України ...

123

2.2.2.Недоговірні зобов’язання Міністерства оборони України ...

153

Висновки до другого розділу ..

174

ВИСНОВКИ

179

ДОДАТКИ ...

185

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...

190

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

БК України — Бюджетний кодекс України: Закон України від 21червня 2001р., №2542-III;
ВВР — Відомості Верховної Ради України;
ВР України — Верховна Рада України,
ГК України — Господарський кодекс України: Закон України від 16січня 2003 р., №436-IV;
Держказначейство — Державне казначейство України;
Єдиний державний реєстр — Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців;
Закон про господарську діяльність — Про господарську діяльність у Збройних Силах України: Закон України від 21вересня 1999р., №1076-XIV;
Закон про державну реєстрацію юридичних осіб — Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: Закон України від 15травня 2003р., №755-IV;
Закон про держоборонзамовлення — Про державне оборонне замовлення: Закон України від 3березня 1999р., №464-XIV;
Закон про ЗС України — Про Збройні Сили України: Закон України від 6грудня 1991р., №1934-XII;
Закон про оборону — Про оборону України: Закон України від 6грудня 1991р., №1932-XII;
Закон про правовий режим майна у ЗС України — Про правовий режим майна у Збройних Силах України: Закон України від 21вересня 1999р., №1075-XIV;
ЗК України — Земельний кодекс України: Закон України від 25жовтня 2001р., №2768-III;
ЗС України — Збройні Сили України;
Конституція України — Конституція України: Закон України від 28червня 1996р.;
КМ України — Кабінет Міністрів України;
Міноборони — Міністерство оборони України;
ОВУ — Офіційний вісник України;
Положення про військове господарство — Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України: Затверджено наказом Міністра оборони України від 16липня 1997р., №300. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22грудня1997р., за №615/2419;
Положення про Міноборони — Положення про Міністерство оборони України: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 3серпня 2006р., №1080;
ЦК України — Цивільний кодекс України: Закон України від 16січня 2003р., №435-IV;
ЦК УРСР — Цивільний кодекс Української РСР: Затверджений Законом УРСР від 18червня 1963р.

ВСТУП

У наш час процес проведення правової реформи в різних сферах суспільного життя охопив й галузь цивільного права, в якому, зокрема, доктринально змінилися підходи до регулювання правового статусу учасників цивільних відносин, виділяючи з їх числа юридичні особи публічного права. Слід констатувати, що порядок участі суб’єктів публічного права в особистих немайнових та майнових відносинах ЦК України не регулює, відсилаючи до інших законів. У той же час у сфері публічного права акценти зміщено на іншу сферу діяльності суб’єктів права, на відміну від цивільного права, оскільки вони розглядаються як суб’єкти, наділені відповідними владними повноваженнями. Наслідком цього є те, що нині питання цивільно-правового статусу юридичних осіб публічного права нерозкриті в цивільному законодавстві або урегульовані суперечливо порівняно з актами іншого законодавства та залишаються недостатньо дослідженими у науці цивільного права. Зокрема, можна констатувати про відсутність комплексного дослідження щодо порядку участі у цивільних відносинах тих суб’єктів публічного права, що мають статус органу державної влади. Йдеться про передумови та потреби участі цих осіб у цивільних відносинах; визначення суб’єктного складу цивільних відносин, учасником яких є органи державної влади (стороною їх виступає орган державної влади як окремий учасник чи безпосередньо держава); їх організаційно-правову форму; сутність речових прав на передане засновником майно; механізм їх цивільно-правової відповідальності (персоніфікація суб’єкта вказаного різновиду юридичної відповідальності, джерела відшкодування); можливість здійснення органами державної влади як юридичними особами публічного права діяльності, спрямованої на отримання прибутку в порядку ст.86 ЦК України тощо. Невизначеність змісту поняття юридична особа публічного права” призвела до того, що статусом юридичної особи нині у нормативному порядку інколи наділяються не тільки органи державної влади, але й їхні окремі структурні чи територіальні підрозділи (департаменти, управління, відділи).
У зв’язку із чим актуальність теми пов’язується із необхідністю вироблення єдиних теоретичних підходів щодо специфіки участі у цивільних відносинах таких суб’єктів публічного права, як органи державної влади та усунення з цього приводу прогалин у цивільному праві. Вирішення загальних питань участі органів державної влади у цивільних відносинах пропонується здійснити через розгляд конкретного прикладу участі Міноборони у майнових та особистих немайнових відносинах. Цей орган державної влади є центральним органом військового управління, що здійснює широкий спектр заходів щодо підготовки держави до захисту на випадок збройної агресії або збройного конфлікту. Забезпечення обороноздатності держави має комплексний характер і, крім суто військових, містить сукупність політичних, економічних, соціальних і правових аспектів. Зокрема, Міноборони при виконанні покладених завдань бере участь у цивільних відносинах щодо матеріального забезпечення потреб оборонної галузі України (під час укладання договорів із розробки та закупівлі нових та модернізації існуючих зразків озброєння та військової техніки, із утилізації боєприпасів на арсеналах, базах і складах озброєння, із реалізації надлишкового майна ЗС України тощо). За нинішніх умов реформування у сфері оборони питання участі Міноборони у цивільних відносинах не досліджувалися. Попри це нині приймаються нові нормативні акти (зокрема, Закон України Про основи національної безпеки України”[1]; Постанова Верховної Ради України Про Концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України”[2]; Указ Президента України Про Воєнну доктрину України”[3] та інші прийняті на їх розвиток нормативні акти), які суттєво переорієнтовують стратегію воєнної доктрини України, зокрема, роль та місце органів військового управління у майнових відносинах (наприклад, простежується запровадження нових підходів у процесі задоволення потреб організацій ЗС України у матеріальних ресурсах та послугах; впроваджується механізм аутсорсингу тощо).
Визначення на науковому та нормативному рівні цивільно-правового статусу Міноборони створить передумови належної участі такої особи у цивільних відносинах, покращуючи її якість; дасть можливість іншим учасникам цивільних відносин ознайомитися із обсягом цивільної право- та дієздатності вказаного суб’єкта публічного права, із механізмом притягнення його до цивільно-правової відповідальності; визначить роль та місце Міноборони в ініційованій державою діяльності ЗС України, яка спрямована на одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ; дозволить у правозастосовчій практиці виробити єдині підходи до розв’язання цивільно-правових спорів, стороною яких виступають органи державної влади, і з’ясувати, чи є порушення державних інтересів під час порушення цивільних прав органів державної влади та необхідність у залученні при цьому представництва органів прокуратури. Вироблені у роботі положення щодо участі Міноборони в цивільних відносинах можна використати як складову частину вчення про участь юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах.
Цивільно-правовий статус юридичних осіб, які створюються державою для забезпечення її потреб, був предметом досліджень у юридичній науці. Так, Л.В.Винар здійснив аналіз загальних питань участі у цивільних відносинах юридичних осіб, заснованих державою. Правовий статус військових частин як суб’єктів цивільного права досліджувався в Україні В.Й.Кіселем, в Російській Федерації А.Ю.Віноградовим, В.В.Мановим та ін. Крім цього, предметом дослідження був цивільно-правовий статус деяких різновидів суб’єктів публічного права: територіальних громад (О.О.Первомайський), казни (В.І.Ямковий). Водночас наведені дисертаційні роботи не вичерпали актуальності цієї теми дослідження, так як недостатньо повно розкривають специфіку участі у цивільних відносинах органів державної влади як юридичних осіб публічного права.
Дослідження цієї теми безпосередньо пов’язано із розвитком вчень про цивільні правовідносини, про юридичні особи, про цивільно-правовий статус держави, її органів та представників, про речові права, про цивільно-правові зобов’язання, які проводились науковцями в різні часи. Через це теоретичну основу роботи склали наукові праці вчених-юристів ХІХ — початку ХХстоліття: Ю.С.Гамбарова, Л.І.Петражицького, Н.С.Суворова, Г.Ф.Шершенєвича; науковців радянської доби: Ч.Н.Азімова, А.С.Аскназія, С.М.Братуся, М.І.Брагінского, А.В.Венедиктова, Д.М.Генкіна, О.С.Іоффе, О.О.Красавчікова, О.А.Пушкіна, К.А.Флейшиц, Р.Й.Халфіної, та представників сучасної школи цивільного права: В.І.Борисової, О.В.Дзери, А.С.Довгерта, В.М.Кравчука, Н.С.Кузнєцової, І.М.Кучеренко, В.В.Лаптєва, В.В.Луця, Р.А.Майданика, В.Д.Примака, І.В.Спасібо-Фатєєвої, Р.О.Стефанчука, Є.О.Суханова, Ю.К.Толстого, Є.О.Харитонова, О.І.Харитонової, Я.М.Шевченко, Р.Б.Шишки, В.С.Щербини та інших.
З урахуванням змісту обраної теми в дослідженні окремих питань роботи було використано наукові дослідження з конституційного, господарського, адміністративного, фінансового, бюджетного, земельного права та чинне законодавство цих галузей права, а також нормативні акти, які втратили свою чинність.
Усе зазначене свідчить про актуальність та своєчасність обраної теми.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до планів науково-дослідних робіт кафедри цивільного права та процесу, що є складовою наукової теми Хмельницького університету управління та права Правові та управлінські засади розбудови Української держави і забезпечення прав громадян” (державний реєстраційний номер 0104U004239).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вироблення єдиних комплексних теоретичних підходів щодо участі Міноборони у цивільних відносинах та формування на їх основі загальних положень участі юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах.
Відповідно до мети дослідження постановлено наступні завдання:
― виявити передумови та мету участі Міноборони у цивільних відносинах;
― визначити правовий статус Міноборони у цивільних відносинах та його особливості;
― розглянути ознаки Міноборони як юридичної особи публічного права;
― виявити належну організаційно-правову форму Міноборони;
― дослідити правовий режим майна, закріпленого за Міноборони;
― виявити та проаналізувати специфіку участі Міноборони у договірних та недоговірних зобов’язаннях;
― розробити пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства про участь у цивільних відносинах органів державної влади взагалі та Міноборони зокрема.
Об’єктом дисертаційного дослідження є цивільні відносини, учасником яких виступає Міноборони.
Предметом дослідження є наукові погляди, ідеї, концепції і теорії, нормативно-правові акти України та практика їх застосування щодо участі Міноборони та інших органів державної влади у цивільних відносинах.
Методи дослідження. Методологічну базу дисертаційного дослідження складає сукупність наступних наукових методів пізнання: формально-логічний метод, який було використано для визначення організаційно-правової форми Міноборони, а також при розгляді питання про можливість здійснення підприємницької діяльності юридичними особами публічного права; метод індукції — при поширенні загальних положень участі Міноборони у цивільних відносинах на участь інших органів державної влади у цивільних відносинах; метод порівняльного правознавства — для порівняння норм чинного вітчизняного законодавства, що регулюють правовий статус юридичних осіб публічного права та загальні положення про речові права на чуже майно, з аналогічними положеннями законодавства інших держав; метод комплексного аналізу, за допомогою якого досліджено критерії поділу юридичних осіб на юридичні особи приватного права та юридичні особи публічного права; історичного методу — сутність таких понять, як юридична особа (юридична особа публічного права), речове право; метод системного аналізу — при визначенні місця Міноборони в системі осіб цивільного права, а також при характеристиці діяльності, спрямованої на забезпечення стану національної оборони, як комплексного заходу; метод конкретних соціологічних досліджень — при опрацюванні правозастосовчої практики задля виявлення проблемних питань участі Міноборони у цивільних відносинах.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше в юридичній науці України здійснено комплексне дослідження загальних засад участі Міноборони у цивільних відносинах, на основі чого розроблено концепцію участі інших органів державної влади у цих відносинах.
За результатами дослідження:
вперше:
― виявлено наявний дуалізм цивільно-правового статусу органів державної влади як істотний чинник визначення передумов, мети та особливостей участі Міноборони у речових та зобов’язальних відносинах. Він полягає у тому, що Міноборони та інші органи державної влади одночасно виступають органом, через які діє держава у цивільних відносинах, а також юридичною особою;
― визначено, що передумовою участі у цивільних відносинах органів державної влади є поєднання необхідності виконання делегованих державою повноважень із ресурсного забезпечення потреб у відповідній галузі, а також набуття та здійснення цивільних прав, створення та виконання цивільних обов’язків для забезпечення належних матеріальних умов власного функціонування;
― з’ясовано критерій розмежування правового статусу органів державної влади у цивільних відносинах, яким є сутність інтересів, задоволення яких здійснюється у цих відносинах (орган державної влади спрямовує свої дії на задоволення інтересів держави як суб’єкта права чи власних інтересів як організації);
― з’ясовано співвідношення понять компетенція, встановлена законом” та цивільна право- дієздатність”, що проявляється у тому, що компетенція суб’єктів публічного права за їхньої участі у цивільних відносинах трансформується у функціональну (цільову) цивільну правоздатність юридичних осіб публічного права;
― визначено функції Міноборони у процесі здійснення господарської діяльності військовими частинами ЗС України, до яких віднесено, окрім суто публічних функцій (реєструючої та контрольно-моніторингової), гарантуючу функцію, яка полягає у можливості притягнення Міноборони як субсидіарного боржника за зобов’язаннями військових частин;
― визначено повноваження щодо здійснення права власності на майно ЗС України, за якими Міноборони діє як орган державної влади, що виступає суб’єктом здійснення права державної власності щодо всього майна ЗС України від імені й в інтересах держави та як юридична особа публічного права реалізує правомочності щодо переданого державою майна для виконання на постійній основі визначених у законодавстві завдань;
― здійснено класифікацію договорів, які укладаються Міноборони, на ті, які задовольняють інтереси держави, та договори, спрямовані на створення належних матеріальних умов для виконання поставлених завдань Міноборони як юридичної особи. Таким критерієм визначено цільову спрямованість щодо забезпечення інтересів відповідного суб’єкта;
отримали подальший розвиток:
― визначення організаційно-правової форми Міноборони та інших органів державної влади як установи публічного права, під якою слід визнавати унітарну організацію, що виконує закріплену в Конституції України, інших нормативно-правових актах та в прийнятих на їх виконання установчих документах мету свого створення за рахунок переданого засновником майна;
― обґрунтування потреби у закріпленні функціональної (цільової) цивільної правоздатності за юридичними особами публічного права у зв’язку із нормативно закріпленим обов’язком виконання цими особами поставлених засновником завдань;
удосконалено:
― пропозиції щодо включення до правового регулювання актами цивільного законодавства цивільно-правового статусу юридичних осіб публічного права у зв’язку із тим, що поняття юридична особа” є цивільно-правовим поняттям, а відтак правовий статус у цивільних відносинах всіх різновидів юридичних осіб повинен бути врегульований нормами ЦК України на єдиних для всіх учасників цивільних відносин засадах;
― теоретичну конструкцію субсидіарної відповідальності держави, на прикладі зобов’язань Міноборони, згідно з якою юридичні особи публічного права за власними зобов’язаннями відповідають наявними в їхньому розпорядженні грошовими засобами із можливістю виникнення субсидіарного обов’язку держави (власника майна) у разі недостатності коштів.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані висновки та пропозиції може бути використано: у науковій роботі — для подальшого дослідження системи юридичних осіб публічного права та їхнього цивільно-правового статусу; у нормотворенні — для удосконалення цивільного законодавства у частині регулювання правового статусу юридичних осіб публічного права загалом, та участі Міноборони й інших органів державної влади у цивільних відносинах зокрема; у практичній діяльності — для підвищення теоретичного рівня підготовленості представників юридичної служби ЗС України всіх рівнів, посадових осіб відповідних структурних підрозділів Міноборони, в зміст повноважень яких входить координація участі цього органу державної влади та інших організацій ЗС України у цивільних відносинах, а також органів військової прокуратури при здійсненні представництва у суді інтересів держави в особі Міноборони та ін.
Окремі результати дослідження впроваджено у навчальному процесі Національної академії державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького при викладанні навчальних дисциплін Цивільне право України”, Особливості правового регулювання відшкодування шкоди у військових формуваннях України”, ”Правове забезпечення господарської діяльності органів охорони державного кордону”, Основи цивільного права”, Особливості діяльності юридичної служби в підрозділах Державної прикордонної служби України, а також використано під час проведення постійно діючого семінару Головного управління юстиції у Хмельницькій області, що підтверджуються відповідними документами, котрі складають додатки до роботи.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження було оприлюднено на: Міжнародній науковій конференції молодих вчених Другі осінні юридичні читання” (Хмельницький, 14-15листопада 2003р.); Міжнародній науковій конференції молодих вчених Четверті осінні юридичні читання” (Хмельницький, 21-22жовтня 2005р.); міжвузівській науково-методичній конференції Актуальні проблеми правового регулювання цивільних правовідносин в Україні” (Хмельницький, 24листопада 2005р.); ІВсеукраїнській цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (Одеса, 24-25лютого 2006р.); Міжнародній науковій конференції молодих вчених П’яті осінні юридичні читання” (Хмельницький, 27-28жовтня 2006р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції Проблеми теорії та практики реалізації правоохоронних функцій в охороні державного кордону” (Хмельницький, 22-23листопада 2007р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції Проблеми становлення і розвитку конституційної держави в Україні” (Хмельницький, 14-15березня 2008р.).
Публікації. За результатами проведеного дослідження виконано 13публікацій, з яких шість — це наукові статті у виданнях, що входять до переліку наукових фахових видань, затверджених ВАК України, та сім — тези доповідей на науково-практичних конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У роботі здійснено теоретичне узагальнення, отримано нові науково обґрунтовані результати і нове вирішення наукової задачі, яка має істотне значення для науки цивільного права, — щодо удосконалення теоретичної конструкції участі у цивільних відносинах Міноборони, що дало можливість визначити загальні засади участі інших органів державної влади як юридичних осіб у цих відносинах та визначити напрямки удосконалення цивільного законодавства у цій сфері.
У зв’язку з цим головні наукові та практичні результати роботи полягають у наступному:
1. У чинному законодавстві закріплено дуалізм правового статусу органів державної влади у цивільних відносинах. Вони можуть набувати і здійснювати цивільні права та створювати і виконувати обов’язки держави у межах встановленої законом компетенції, а також брати участь як окремі учасники цивільних відносин на основі власної цивільної правоздатності у статусі юридичної особи.
2. Органи державної влади при здійсненні цивільних прав держави у порядку ст.173 ЦК України як представники держави виступають юридичними особами. Відтак достатньо у цій статті зазначити про виступ від імені держави за спеціальним її дорученням фізичних та юридичних осіб, не виділяючи поряд з юридичними особами представниками держави її органи державної влади.
3. Суб’єкти публічного права, які у порядку, передбаченому законом, визнаються органами виконавчої влади зі спеціальним статусом та які набули статусу юридичної особи, не повинні діяти у складі інших суб’єктів цивільного права.
4. Загальні положення цивільно-правового статусу юридичних осіб незалежно від способу їх створення повинні бути врегульовані нормами ЦК України на єдиних для всіх учасників цивільних відносин засадах. Як наслідок пропонується внести зміни у ч.1 п.3 ст.81 ЦК України наступного змісту: Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права”. Відповідно, ч.2 п.3 ст.81 ЦК України виключити.
5. Участь суб’єктів публічного права у цивільних відносинах як юридичних осіб публічного права відбувається на основі функціональної (цільової) цивільної правоздатності. З урахуванням цього п.1 ст.91 ЦК України необхідно доповнити положенням про те, що юридичні особи здатні мати такі ж цивільні права та обов’язки як і фізичні, за винятком випадків, передбачених законом, а також встановити, що юридичні особи публічного права мають цивільну правоздатність відповідно до встановлених у законодавстві та в установчих документах цілей їхньої діяльності — функціональну (цільову).
6. Діяльність організацій ЗС України, спрямована на одержання додаткових поряд із бюджетним забезпеченням джерел фінансування життєдіяльності, не є підприємницькою діяльністю. Зважаючи на це, у ст.86 ЦК України термін здійснення підприємницької діяльності непідприємницькими юридичними особами” пропонується замінити на можливість здійснення прибуткової діяльності непідприємницькими юридичними особами”.
7. З метою усунення прогалини у праві щодо установ публічного права як організаційно-правової форми юридичних осіб та з метою уніфікації нормативного регулювання їхнього правового статусу як учасників цивільних відносин доцільною на сьогодні є розробка норм права щодо сутності та ознак установ публічного права поряд з товариствами та установами приватного права. Установами публічного права пропонується визнавати унітарні організації, що виконують закріплену в Конституції України, інших нормативно-правових актах та в прийнятих на їх виконання установчих документах мету свого створення за рахунок переданого засновником майна. Змодельоване в ЦК України на загальному рівні визначення установ публічного права повинно стати основою при окресленні специфіки правового статусу цих осіб у законі.
8. Доведено неточність використання поняття військова частина” як організаційно-правової форми організацій ЗС України, зважаючи на те, що вона є публічно правовою категорією і означає організаційно-самостійну бойову й адміністративну одиницю ЗС України, діяльність якої пов’язується зі збройним захистом національних інтересів держави від зовнішніх та внутрішніх загроз. Не правильним є встановлення в законодавстві поряд з установами та підприємствами ЗС України такої організаційно-правової форми, як організація ЗС України, адже остання є загальним поняттям.
9. Юридичні особи публічного права за чинним законодавством не можуть набувати права приватної власності на передане державою майно та на інше майно, набуте у результаті їхньої діяльності. Відповідно пропонується уточнити положення п.1 ст.325 ЦК України тим, що суб’єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи приватного права”. Ст.329 ЦК України виключити.
10. Зважаючи на певну суперечність, наявну у законодавстві стосовно правового режиму військового майна, яке в одних нормативних актах визначається як державне майно, закріплене за організаціями ЗС України (ст.1 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України”), в інших, як майно, передане на праві користування (ч.5 ст.9 Закону України Про оборону України”), автор обґрунтовує необхідність застосування уніфікованого підходу щодо правового режиму військового майна. Аналізуючи чинне законодавство, визначається, що майно ЗС України перебуває у державній власності. При цьому дисертант констатує, що Міноборони та інші організації ЗС України здійснюють управління майном держави на праві оперативного управління. Вказане право є специфічним речовим правом на чуже майно, внаслідок встановлення якого зберігається неподільність права державної власності в умовах наявності необхідної майнової самостійності уповноваженого суб’єкта по виконанню поставлених завдань.
11. У зміст законодавства, яке регулює специфіку правового режиму військового майна та встановлює перелік об’єктів військового майна, доцільним є запровадження закріпленої в положеннях ЦК України класифікації об’єктів на ті, що не обмежені у цивільному обороті, речі, обмежено обороноздатні, та речі, вилучені з цивільного обороту; речі рухомі та нерухомі. Положення ст.3 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, де йдеться про особливий статус військового майна слід змінити і наголошувати в ній про специфіку правового режиму військового майна.
12. Договірна діяльність органів державної влади визначається поставленою засновником-державою метою створення і розробленим для цього кошторисом бюджетних витрат.
13. Залежно від цільової спрямованості на забезпечення інтересів уповноваженої особи договори, що укладаються органами державної влади, можна поділяти на ті, які задовольняють інтереси держави (стороною цих договорів виступає держава — Україна, а орган державної влади реалізує інтереси останньої), та договори, спрямовані на створення належних умов виконання цими суб’єктами публічного права поставлених завдань (їх стороною виступає орган державної влади як юридична особа публічного права).
14. Цивільно-правову відповідальність органу державної влади за своїми зобов’язаннями обмежено наявними в розпорядженні грошовими засобами, які надходять на казначейські рахунки цього органу влади за відповідними статтями кошторису. При недостатності цих коштів субсидіарну відповідальність несе власник-держава. Зважаючи на це, п.3 ст.96 ЦК України слід викласти в такій редакції: Засновник юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи, крім випадків, передбачених цим Кодексом”. Крім цього, пропонується в положення ст.619 ЦК України внести окремий пункт про встановлення субсидіарної відповідальності власника майна — держави при недостатності в установі публічного права грошових засобів у момент несення відповідальності за зобов’язаннями, що виникли. На зміну редакції ч.1 ст.174 ЦК України, слід закріпити правило, відповідно до якого держава несе відповідальність як учасник цивільних відносин та субсидіарну відповідальність як власник майна створених нею осіб засобами державного бюджету в особі своїх фінансових органів державної влади та іншим незакріпленим за юридичними особами державним майном, крім майна, яке відповідно до закону не підлягає стягненню.
У перспективі закріплений нині у законодавстві подвійний цивільно-правовий статус органів державної влади буде до тих пір, допоки у нормах ЦК України держава буде брати участь у майновому обігу на основі плюралістичної моделі, і при цьому не буде усунута прогалина у праві щодо цивільно-правового статусу держави як учасника цивільних відносин (зокрема, не буде регламентовано питання цивільної правосуб’єктності, організаційної форми участі держави у цивільних відносинах, механізму несення нею цивільно-правової відповідальності). З огляду на це нагальною є потреба у внесенні змін та доповнень у положення ЦК України щодо створення легальних передумов участі у цивільних відносинах, загалом юридичних осіб публічного права та органів державної влади зокрема, як учасників цивільних відносин. Розв’язку цих питань й була присвячена дисертація. У той же час недолік плюралістичної моделі участі держави у цивільних відносинах порівняно з моністичною полягає в тому, що кредитори юридичних осіб публічного права часто не знають, до кого пред’являти свої вимоги (до держави як власника майна, чи до органу державної влади, що є головним розпорядником бюджетних засобів, чи до відповідних фінансових органів державної влади, які реалізують єдину державну політику у бюджетній галузі), а також за рахунок якого майна може бути здійснене стягнення при порушенні зобов’язань. Щодо цього в подальшому, після проведення приватизації запланованих до відчуження об’єктів державної власності та загальної інвентаризації всього майна держави, доцільнішим є запровадження іншого варіанту вирішення питання про правовий статус органів державної влади у цивільних відносинах. У цивільно-правовій доктрині необхідно здійснити перехід від плюралістичної моделі участі держави у цивільних відносинах до моністичної моделі й нормативно закріпити правовий статус держави як суб’єкта цивільного права. У такому разі цивільну правосуб’єктність буде визнано виключно за державою, а відтак відпаде потреба у наділенні її органів державної влади правами окремих учасників цивільних відносин (статусом юридичної особи) та автоматично втратять свою актуальність колізійні питання їхнього цивільно-правового статусу. Від імені держави у майнових та особистих немайнових відносинах будуть діяти відповідні керівники та інші посадові особи органів державної влади. Щодо цього необхідним буде внесення змін у підзаконні акти, які регулюють правовий статус органів державної влади в частині виключення статусу юридичної особи за вказаними публічними утвореннями. Для задоволення матеріальних потреб органів державної влади як організаційних утворень держава буде створювати спеціальних суб’єктів публічного права із статусом юридичної особи (наприклад, відповідні департаменти з матеріально-технічного та іншого ресурсного забезпечення певного органу) або укладати договори з юридичними особами приватного права щодо надання послуг із зазначеного ресурсного забезпечення на постійній або довготривалій основі. Примітно, що на користь встановлення у перспективі моністичної моделі участі держави у цивільних відносинах свідчить той факт, що нині щодо деяких органів державної влади (наприклад, щодо Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України) статус юридичної особи законодавством не закріплено.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19червня 2003року, №964-IV // ВВР. — 2003. — №39. — Ст.351.
2. Про Концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України: Постанова Верховної Ради України від 11жовтня 1991року, №1659-XII // ВВР. — 1991. — №51. — Ст.729.
3. Про Воєнну доктрину України: Указ Президента України від 15червня 2004р., №648/2004 // ОВУ. — 204. — №30. — Ст.210.
4. ІвановС.О. Загальні засади участі держави-України в цивільних відносинах / С.О.Іванов // Молодь у юридичній науці: Збірник тез доповідей Міжнародної наукової конференції молодих вчених П’яті осінні юридичні читання” (27-28жовтня 2006 року): У 5-ти частинах: Частина третя. — Підтом1. — Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2006. — С.136-141.
5. РомовськаЗ. Українське цивільне право: Загальна частина. Академічний курс / З.Ромовська: Підручник. — К.: Атіка, 2005. — 560с.
6. БорисоваВ.І. Органи юридичної особи / В.І.Борисова // Проблеми законності: Респ. міжвідомч. наук зб.: Вип.53. — Національна юридична академія України. — Х., 2002. — С.33-39.
7. Цивільне право України. В 2-х частинах / За ред. А.А.Пушкіна, В.М.Самойленко. — Х.: Основа, 1996. — Ч.1. — 436с.
8. Хозяйственное право: Учебник / Под ред. В.В.Лаптева. — М.: Юридическая литература, 1983. — 528с.
9. Загальне положення про міністерство, інший центральний орган державної виконавчої влади України: Затверджено Указом Президента України від 12березня 1996року, №179/96 [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?code=179/96
10.ПушкинА.А. Советское государство как субъект советского гражданского права / А.А.Пушкин: Конспект лекций. — Х.: Издательство Харьковского юридического института, 1965. — 23с.
11.ЖабреевМ.В. Публичные образования и их органы: гражданско-правовой аспект и участие в гражданских правоотношениях / М.В.Жабреев // Цивилистические записки. Межвузовский сборник научных трудов. — М., 2001. — С.183-215.
12.ВиткявичусП.П. Гражданская правосубъектность Советского государства / П.П.Виткявичус. — Вильнюс: Изд-во ВГУ, 1978. — 208с.
13.ЗвековВ. Участие Российской Федерации, субъектов РФ, муниципальных образований в отношениях, регулируемых гражданским законодательством В.Звеков // Хозяйство и право. — 1997. — №9. — С.79-87.
14.СелівановВ.В. Концептуальні засади Кодексу про підприємництво / В.В.Селіванов // Право України. — 1995. — №2. — С.3-11.
15.КряжевскихК.П. Право оперативного управления и право хозяйственного ведения государственным имуществом / К.П.Кряжевских. — СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. — 451с.
16.УсковО.Ю. Проблемы гражданской правосубъектности государственных органов и органов местного самоуправления / О.Ю.Усков // Журнал российского права. — 2003. — №5. — С.32-37.
17.ГоловизнинА. Некоторые вопросы участия в гражданском обороте органов государственной власти (местного самоуправления) / А.Головизнин // Хозяйство и право. — 1999. — №6. — С.59-66.
18.БратусьС.Н. Курс советского гражданского права. Субъекты гражданского права / С.Н.Братусь. — М.: Юридическая литература, 1950. — 366с.
19.ГринкевичА.П. Гражданско-правовое положение казны: автореферат на соискание ученой степени кандидата юридических наук: спец. 12.00.03 гражданское право; предпринимательское право; семейное право; гражданский процесс; международное частное право” / А.П.Гринкевич. — Москва, 1995. — 25с.
20.Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2т. — 2-е вид., перероб. і доп. / За ред. О.В.Дзери (кер. авт. кол.), Н.С.Кузнецової, В.В.Луця. — К.: Юрінком Інтер, 2006. — Т.1. — 832с.
21.Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар / За ред. розробників проекту Цивільного кодексу України. — К.: Істина, 2006. — 928с.
22.БорисоваВ.І. Юридична особа — універсальна правова форма участі організацій у цивільному обороті / В.І.Борисова // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. — 2003. — №2. — С.3-13.
23.БрагинскийМ.И. Участие Советского государства в гражданских правоотношениях / М.И.Брагинский. — М.: Юридическая литература, 1981. — 192с.
24.КозловаН.В. Понятие и сущность юридического лица. Очерк истории и теории / Н.В.Козлова: Учебное пособие. — М., 2003. — 318с.
25.ГенкинД.М. Юридические лица в советском гражданском праве / Д.М.Генкин // Проблемы социалистического права. — 1939. — №1. — С.91-102.
26.ВенедиктовА.В. Правовая природа государственных предприятий / А.В.Венедиктов. — 2-е изд. — Л.: Прибой, 1928. — 183с.
27.ВенедиктовА.В. Государственные юридические лица в СССР / А.В.Венедиктов // Советское государство и право. — 1940. — №10. — С.62-86.
28.БратусьС.Н. Юридические лица в советском гражданском праве. Понятие, виды, государственные юридические лица / С.Н.Братусь. — М.: Юрид. изд-во Минюста СССР, 1947. — 364с.
29.Основы гражданского законодательства Союза ССР и союзных республик: Приняты 8декабря 1961г. // Ведомости Верховного Совета СССР. — 1961. — №50. — Ст.525.
30.КиселевП. Какие из госучреждений и госпредприятий пользуются правом юридического лица / П.Киселев // Еженедельник советской юстиции. — 1923. — №41. — С.941942.
31.ГросьЛ.А. Участие публичных образований в гражданских правоотношениях — правовых и процессуальных / Л.А.Грось // Журнал российского права. — 1999. — №9. — С.25-31.
32.Гражданское право: Учебник. Изд. 6-е / Под ред. А.П.Сергеева, Ю.К.Толстого. — М.: ООО ТК Велби”, 2002. — Том1. — 776с.
33.АндреевЮ.Н. Участие государства в гражданско-правовых отношениях / Ю.Н.Андреев. — СПб.: Изд-во Р.Асланова Юридический центр Пресс”, 2005. — 355с.
34.ПятковД.В. Участие Российской Федерации, субъектов Российской Федерации и муниципальных образований в гражданских правоотношениях: на примере разграничения публичной собственности / Д.В.Пятков. — СПб.: Юридический центр Пресс”, 2003. — 329с.
35.КозловаН.В. Гражданско-правовой статус органов юридического лица / Н.В.Козлова // Хозяйство и право. — 2004. — №8. — С.13-19.
36.БогдановЕ.В. Правовое положение органа юридического лица / Е.В.Богданов // Журнал российского права. — 2001. — №3. — С.108-113.
37.СумскойД.А. Концепция органа юридического лица в теории гражданского права в теории гражданского права: автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора юридических наук: спец. 12.00.03 гражданское право; предпринимательское право; семейное право; гражданский процесс; международное частное право” / Д.А.Сумской. — М., 2007. — 43с.
38.Комментарий к Гражданскому кодексу РФ / Под ред. Т.Е.Абовой и А.Ю.Кабалкина; Ин-т государства и права РАН. — М.: Юрайт-Издат: Право и закон, 2002. — Ч.1. — 880с.
39.КраськоИ. О некоторых особенностях применения ст.63 Гражданского кодекса Украины в практике юридических лиц / И.Красько // Предпринимательство, хозяйство, право. — 1998. — №8. — С.13-16.
40.КравчукВ.М. Соціально-правова природа юридичної особи: автореф. дис. канд. юрид. наук.: спец. 12.00.03 цивільне право; цивільний процес; сімейне право і міжнародне приватне право” / В.М.Кравчук. — Львів, 2000. — 21с.
41.Гражданское право: В 2-х томах: Учебник / Отв. ред. проф. Е.А.Суханов. — 2-е изд., перераб. и доп. — М., 2000. — Часть1. — 786с.
42.Спасибо-ФатееваИ.В. Акционерные общества: корпоративные правоотношения / И.В.Спасибо-Фатеева. — Х.: Право, 1998. — 252с.
43.Про делегування Міноборони повноважень на затвердження норм і порядку забезпечення Збройних Сил майном продовольчої служби: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 22березня 2004р., №154-р. [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=154-2004-%F0.
44.Цивільне право України: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів освіти / АзімовЧ.Н., СібільовМ.М., БорисоваВ.І. та ін. / За ред. проф. Ч.Н.Азімова, доцентів С.Н.Приступи, В.М.Ігнатенка. — Х.: Право, 2000. — Частина перша. — 368с.
45.ЯмковийВ.І. Казна як суб’єкт цивільних правовідносин: дис. канд. юрид. наук: 12.00.03 / Ямковий Владислав Іванович. — Х., 2006. — 201с.
46.АскназийС.И. Об основаниях правовых отношений между государственными социалистическими организациями (к проблеме юридического лица в Советском гражданском праве) / С.И.Аскназий // Ученые записки Ленинградского юридического института. — Вып.4. — Л., 1947. — С.5-47.
47.Порядок погашення кредиторської заборгованості військових формувань та правоохоронних органів за отримане військове майно (товари, продукцію), виконані роботи та надані послуги: Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 26квітня 2003р., №600 [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1078.5962.0.
48.Господарський процесуальний кодекс України. Прийнятий 6листопада 1991р. // ВВР. — 1992. — №6. — Ст.56.
49.Про прокуратуру: Закон України від 5листопада 1991р. // ВВР. — 1991. — №53. — Ст.793.
50.Постанова Вищого господарського суду України. Справа від 21червня 2006р., №24/382. / [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.arbitr.gov.ua/docs/28_1279635.html.
51.Постанова Вищого господарського суду України. Справа від 14червня 2006р., №05-6-26/784. [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.arbitr.gov.ua/docs/28_1274858.html.
52.ІвановС.О. До питання про цивільно-правовий статус Міністерства оборони України / С.О.Іванов // Університетські наукові записки. — 2007. — №4(24). — С.160-166.
53.РовныйВ.В. О категории правовой модус” и её содержании / В.В.Ровный // Государство и право. — 1998. — №4. — С.85-89.
54.КондратовЮ.В. Статус органов местного самоуправления при участии в гражданских правоотношениях: автореферат на соискание ученой степени кандидата юридических наук: спец. 12.00.03 гражданское право; предпринимательское право; семейное право; гражданский процесс; международное частное право” / Ю.В.Кондратов. — Тюмень, 2004. — 25с.
55.Цивільний кодекс України: Коментар / За заг. ред. Є.О.Харитонова, О.М.Калітенко. — Одеса: Юридична література, 2003. — 1080с.
56.ЩербинаВ.С. Суб’єкти господарського права: монографія / В.С.Щербина. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — 264с.
57.ІвановС.О. Сутність цивільних відносин, учасником яких виступає Міністерство оборони України як юридична особа публічного права / С.О.Іванов // Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції: Проблеми теорії та практики реалізації правоохоронних функцій в охороні державного кордону” (22-23 листопада 2007р.). — Хмельницький: Вид-во Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, 2007. — 272с.
58.ВенедиктовА.В. Органы управления государственной социалистической собственностью / А.В.Венедиктов // Советское государство и право. — 1940. — №5-6. — С.25-31.
59.КравчукВ.М. Корпоративне право. Науково-практичний коментар законодавства та судової практики / В.М.Кравчук. — К.: Істина, 2005. — 720с.
60.Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг. ред. Я.М.Шевченко. — К.: Концерн Видавничий Дім Ін Юре”, 2004. — Ч.1. — 692с.
61.Цивільне право: В 2т.: Підручник / Відп. ред. проф. Є.О.Суханов. — 2-е вид., перероб. — М.: БЕК, 2002. — Том1. — 816с.
62.ГейвандовЯ.А. Организации, обеспечивающие вооружённую защиту Российской Федерации (некоторые аспекты соотношения публично-правового содержания и организационно-правовой формы) / Я.А.Гейвандов // Государство и право. — 1999. — №2. — С.5-13.
63.Питання державного оборонного замовлення: Постанова Кабінету Міністрів України від 9грудня 1999р., №2244 [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.uazakon.com/document/spart50/inx50495.htm.
64.Про державний матеріальний резерв: Закон України від 24січня 1997р., №51/97-ВР // ВВР. — 1997. — №13. — Ст.112.
65.МалининС.А. Правосубъектность международных организаций / С.А.Малинин, Т.М.Ковалева // Правоведение. — 1992. — №5. — С.53-62.
66.Гражданское право: В 2т.: Учебник / Под ред. Е.А.Суханова. — 2-е изд., перераб. и доп. — М.: БЕК, 1998. — Т.1. — 816с.
67.Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 8квітня 1999р., №3-рн/99 [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v003p710-99.
68.Про граничні суми витрат на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання та устаткування, мобільних телефонів, комп’ютерів державними органами, а також установами та організаціями, які утримуються за рахунок державного і місцевих бюджетів: Постанова Кабінету Міністрів України від 4квітня 2001р., №332 [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.uazakon.com/document/spart32/inx32223.htm.
69.Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України: Закон України від 28грудня 2007р., №107-VI // ВВР. — 2008. — №5-6, №7-8. — Ст.78.
70.Перелік видатків державного бюджету на потреби оборони: Додаток до розпорядження Кабінету Міністрів України Про перелік видатків державного бюджету на потреби оборони” від 13вересня 2001р., №419-р [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.uazakon.com/document/spart25/inx25215.htm.
71.КрасавчиковО.А. Сущность юридического лица / О.А.Красавчиков // Советское государство и право. — 1976. — №1. — С.47-55.
72.ПышкинИ.И. Публично-правовые образования как акционеры: автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук: спец. 12.00.03 гражданское право; предпринимательское право; семейное право; гражданский процесс; международное частное право” / И.И.Пышкин. — М., 2004. — 26с.
73.МицкевичА.В. Субъекты советского права. Правосубъектность советского государства и государственных организаций / А.В.Мицкевич // Госиздат юридической литературы. — М., 1962. — 218с.
74.ХалфинаР.О. Общее учение о правоотношении / Р.О.Халфина. — М.: Юридическая литература, 1974. — 348с.
75.МусинВ.А. Субъекты гражданского права: Советское государство / В.А.Мусин // Советское гражданское право. — Л., 1982. — Ч.1. — 316с.
76.ПушкинА.А. Ленин об экономической роли Советского государства и вопрос о гражданской правосубъектности государства / А.А.Пушкин // Вопросы государства и права: Сб. статей. — М.: Юрид. лит., 1970. — С.39-43.
77.Про джерела фінансування органів державної влади: Закон України від 30червня 1999р. // ВВР. — 1999. — №34. — Ст.274.
78.БрагинскийМ.И. Гражданская правосубъектность Союза ССР и союзных республик / М.И.Брагинский // Правоведение. — 1963. — №1. — С.49-59.
79.Цивільне право України: Академічний курс: Підручник: У 2-х томах / За заг. ред. Я.М.Шевченко. — К.: Видавничий Дім” Ін Юре”, 2003. — Т.1. Загальна частина. — 520с.
80.СухановЕ.А. Некоммерческие организации как юридические лица (Комментарий ГК РФ) / Е.А.Суханов // Хозяйство и право. — 1998. — №4. — С.3-9.
81.Порядок утилізації військового майна Збройних Сил. Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 15травня 2003р., №705 [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=705-2003-%EF.
82.Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах: Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 4серпня 2000р., №1225 [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1225-2000-%EF.
83.КанторН. Цели и принципы создания юридических лиц публично-правовыми образованиями / Н.Кантор // Хозяйство и право. — 2004. — №5. — С.36-43.
84.ПримакВ. Методологічний аспект визначення о