ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ СУБ’ЄКТІВ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ ВИЩИХ АГРАРНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

На правах рукопису

КРУЧЕК ВІКТОРІЯ АРКАДІЇВНА

УДК 378.12./147:316.454.52

ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ
КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ СУБ’ЄКТІВ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ ВИЩИХ АГРАРНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ

13.00.04 – теорія і методика професійної освіти

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора педагогічних наук

Науковий консультант –
ЛУЗАН Петро Григорович,
доктор педагогічних наук, професор

КИЇВ – 2013

ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ 13
1.1.Організаційно-методологічні аспекти підготовки фахівців у вищих аграрних навчальних закладах 13
1.2. Розвиток теорії педагогічної взаємодії та її психологічна сутність 42
1.3. Аналіз сутності феномену взаємодії 53
1.4. Структурний аналіз культури педагогічної взаємодії 71
Висновки до першого pоздiлу 82
РОЗДІЛ 2
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ 85
2.1. Постановка завдань та вибір напрямів і методів дослідження 85
2.2. Концепція формування культури педагогічної взаємодії суб’єктів навчально-виховного процесу вищих навчальних аграрних закладів 97
2.3. Пpоблемнiсть як спосiб активізації пізнавальної діяльності студентів у фоpмуванні культури педагогічної взаємодії 119
2.4.Толерантність як основа педагогічної взаємодії 130
2.5. Відповідальність у формуванні культури педагогічної взаємодії 134
2.6. Модель особистості сучасного педагога як носія культури педагогічної взаємодії 158
Висновки до другого pоздiлу 180
РОЗДІЛ 3
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ 183
3.1. Пізнавальні здібності як фактор формування культури педагогічної взаємодії 183
3.2. Педагогічні можливості змісту навчання у формуванні культури педагогічної взаємодії 196
3.3. Вплив освітнього середовища на формування культури педагогічної взаємодії 212
3.4. Професійна компетентність викладача як фактоp формування культури педагогічної взаємодії 235
3.5. Психолого-педагогічні умови формування культури педагогічної взаємодії 259
Висновки до третього розділу 273
РОЗДІЛ 4
МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ 277
4.1. Дидактичні основи формування культури педагогічної взаємодії 277
4.2. Можливості сучасних методів і форм навчання у формуванні культури педагогічної взаємодії 294
4.3. Методи контролю у формуванні культури педагогічної взаємодії 356
4.4. Формування культури педагогічної взаємодії засобами соціально-психологічного тренінгу 373
РОЗДІЛ 5Висновки до четвертого pоздiлу 380

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ МЕТОДИКИ ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ВЗАЄМОДІЇ 383
5.1. Критерії, показники та рівні сформованості культури педагогічної взаємодії 383
5.2. Результати констатувальних експериментальних досліджень 400
5.3. Методика і аналіз результатів формувального експерименту 423
Висновки до п’ятого розділу 442
ВИСНОВКИ 445
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 453
ДОДАТКИ 495

ВСТУП

Актуальність теми. Реалізація стратегічних напрямів аграрної політики значною мірою залежить від рівня підготовки фахівців, які працюють в агропромисловому комплексі. Сучасний фахівець-аграрник має глибоко усвідомлювати своє місце і роль у реформаторських процесах, володіти ґрунтовними теоретичними знаннями, професійними вміннями й навичками, вміти мобілізовувати трудові колективи на ефективне впровадження прогресивних ресурсозберігаючих, природоохоронних технологій виробництва сільськогосподарської продукції. У зв’язку з цим разом з навчальними завданнями, необхідно вирішуватися і завдання, пов’язані з розвитком та вихованням особистості, зокрема: розвитком інтелектуальних здібностей, формуванням сучасного світогляду, пізнавальної самостійності, морально-етичної культури, національної свідомості.
У сучасних умовах посилюється увага до всіх видів освіти, яка розглядається як найважливіший чинник соціального і економічного прогресу. Це пояснюється тим, що сьогодні основною цінністю й капіталом у суспільстві стає особистість, здатна до опанування новими знаннями, способами вирішення навчальних і виробничих завдань, прийняття нестандартних рішень. Наукові засади організації вищої професійної та професійно-педагогічної освіти в Україні розробляють І. Волощук, Н. Дем’яненко, М. Євтух, В. Луговий, П. Лузан, Е. Лузік, В. Майборода, В. Манько, О. В. Сухомлинська та ін. Реформування освіти пов’язують зі зміною якості педагогічного спілкування, встановленням рівноправних відносин, співтворчістю учасників процесу навчання. Нині триває пошук і обґрунтування найбільш ефективної моделі, стратегії взаємодії учасників освітнього процесу, що сприяє розвитку їх особистостей. Різні аспекти цієї проблеми вивчали О. Абдулліна, М. Алексеєв, О. Асмолов, К. Ахіяров, Г. Балл, В. Беспалько, О. Богданова, С. Братченко, О. Газман, В. Давидов, А. Капська, О. Киричук, Н. Нікандров, Ю. Правдін, Н. Чепелєва та ін.
Визначаючи поняття педагогічної взаємодії, науковці основний акцент ставлять на взаємності дій її суб’єктів, їх взаємозумовленості і узгодженості з метою встановлення контакту. Більшість дослідників визначає роль педагога в процесі навчання як провідну, оскільки саме він є організатором взаємодії, робить вибір тієї чи іншої її моделі. Дослідження особистості педагога як ініціюючого суб’єкта в педагогічній взаємодії мають давню історію (Ш. Амонашвілі, О. Бодальов, Л. Виготський, Д. Ельконін, В. Кан-Калик, Н. Кузьміна, С. Рубінштейн, В. Сухомлинський та ін.) і не втрачають своєї актуальності (В. Андрущенко, Л. Велитченко, І. Зимня, М. Касьянов, Г. Ковальов, В. Маралов, А. Маркова, Л. Мітіна, О. Орлов, В. Петровський, К. Романов, В. Серіков, В. Сітаров, І. Якіманська і ін.). Праці цих авторів свідчать про те, що поряд із зовнішніми умовами особистість педагога є основною ланкою у здійсненні переходу до гуманістичної педагогіки. Разом з тим через недоліки і консервативні установки вона є гальмівною, деструктивною ланкою цього процесу.
У вищій аграрній освіті тривають пошуки нових підходів до підготовки фахівців, упроваджуються нові педагогічні технології, створюються умови для здобуття вищої освіти сільською молоддю, вживаються заходи щодо її інтеграції у світову освітню систему. Проте ефективність навчання зумовлюється не тільки продуманим вибором технологій, а й умінням викладача встановлювати та підтримувати емоційний контакт зі студентами, творчо вибудовувати систему педагогічно доцільних відносин. Для підготовки висококваліфікованого фахівця-аграрника необхідно докорінно змінити ставлення до студента і його ставлення до навчання, що проявляється в його активній особистісній позиції, вмотивованості й цілеспрямованості навчально-пізнавальної діяльності в результаті організації педагогічної взаємодії.
Аналіз психолого-педагогічної і методичної літератури з досліджуваної проблеми свідчить, що, незважаючи на вагомі результати наукових пошуків у галузі формування культури педагогічної взаємодії, вони не набули концептуальної форми, відсутні дослідження, в яких представлено науково обґрунтовану систему формування культури педагогічної взаємодії суб’єктів навчально-виховного процесу вищих аграрних навчальних закладів. Ознайомлення з результатами наукових розвідок учених і практичним досвідом роботи з формування культури педагогічної взаємодії, дало змогу виявити суперечності:
– між потребою суспільства у фахівцях-аграрниках з високим рівнем творчого потенціалу та недостатнім рівнем підготовки випускників вищих аграрних навчальних закладів до інноваційно-комунікативної діяльності;
– між потенційними можливостями педагогічного процесу у вищих аграрних навчальних закладах з формування комунікативних здібностей та консервативністю підходів щодо включення в програми підготовки інтерактивних технологій навчання;
– між вимогами до розвитку комунікативної культури науково-педагогічних працівників та недостатністю їхньої психолого-педагогічної компетентності.
Зазначені суперечності свідчать про актуальність проблеми і зумовили вибір теми дослідження: «Теоретичні і методичні основи формування культури педагогічної взаємодії суб’єктів навчально-виховного процесу вищих аграрних навчальних закладів».
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою науково-дослідних тем кафедри педагогіки Національного університету біоресурсів і природокористування України «Теоретичні і методичні засади застосування інноваційних педагогічних технологій при підготовці фахівців у вищих аграрних навчальних закладах» (№ 0108U004905) та «Розробити теоретичні і методичні засади соціально-педагогічної діяльності з сільською молоддю» (№ 110/354 – пр).
Тему дисертації затверджено вченою радою Національного університету біоресурсів і природокористування України (протокол від 26 вересня 2007 р., № 2) і погоджено в бюро Міжвідомчої ради з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні (протокол від 30 листопада 2010 р., № 8).
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні концептуальних основ процесу формування культури педагогічної взаємодії суб’єктів навчально-виховного процесу вищих аграрних навчальних закладів та експериментальній перевірці їх педагогічної ефективності.
Для реалізації мети сформульовано такі завдання:
 здійснити теоретичний аналіз наукової літератури з проблеми формування культури педагогічної взаємодії й визначити напрями, що потребують подальших наукових пошуків;
 виявити сучасні підходи до підготовки фахівців-аграрників;
 удосконалити понятійно-категорійний апарат дослідження, зокрема конкретизувати зміст понять «педагогічна взаємодія», «культура педагогічної взаємодії»;
 охарактеризувати функціональну структуру культури педагогічної взаємодії;
 розкрити зміст концепції формування культури педагогічної взаємодії;
 розробити методику формування культури педагогічної взаємодії у суб’єктів навчально-виховного процесу вищих аграрних навчальних закладів;
 визначити критерії, показники та рівні сформованості культури педагогічної взаємодії;
 експериментально перевірити ефективність методики формування культури педагогічної взаємодії суб’єктів навчально-виховного процесу у вищих аграрних навчальних закладах;
 запропонувати й упровадити методичний супровід формування культури педагогічної взаємодії суб’єктів навчального-виховного процесу.
Об’єкт дослідження – процес формування культури педагогічної взаємодії суб’єктів навчально-виховного процесу вищих навчальних закладів.
Предмет дослідження – концепція та методика формування культури педагогічної взаємодії суб’єктів навчально-виховного процесу вищих аграрних навчальних закладів.
Методи дослідження. Відповідно до мети та для вирішення поставлених завдань використовувався комплекс таких методів, як:
– теоретичний та емпіричний аналіз, синтез, порівняння, узагальнення – для вивчення автентичних джерел, матеріалів теоретичних досліджень, нормативно-законодавчої бази з метою ознайомлення з вітчизняним досвідом професійної освіти, підготовки майбутніх фахівців-аграрників, розгляду та зіставлення різних поглядів учених на проблему, що вивчається, виявлення, впорядкування і подальшого аналізу досліджуваних явищ, визначення напрямів дослідження;
– контент-аналіз, абстрагування – для уточнення й конкретизації понятійно-категорійного апарату щодо формування культури педагогічної взаємодії;
– моделювання – для розробки структурно-функціональної моделі формування культури педагогічної взаємодії;
– класифікація та систематизація – для визначення структури, критеріїв, показників та рівнів сформованості культури педагогічної взаємодії);
– екстраполяція, прогнозування, логічне узагальнення – для розробки методики формування культури педагогічної взаємодії у вищих аграрних навчальних закладах, формулювання висновків і рекомендацій;
– експертні оцінки, анкетування, спостереження, бесіда – для визначення факторів та умов формування культури педагогічної взаємодії у вищих аграрних навчальних закладах, рівня сформованості культури педагогічної взаємодії;
– педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний) – для вивчення процесу формування культури педагогічної взаємодії, конкретизації методики формування культури педагогічної взаємодії та перевірки її ефективності;
– математико-статистичні (кореляційний аналіз, двофакторний дисперсійний аналіз ANOVA) – для кількісного і якісного аналізу емпіричних даних.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше:
– підготовлено науково обґрунтовану концепцію формування культури педагогічної взаємодії у вищих аграрних навчальних закладах;
– запропоновано принципово новий підхід до формування культури педагогічної взаємодії, суть якого полягає у її поетапному формуванні як багаторівневого утворення на основі стимулювання активності, розвитку відповідальності і толерантності суб’єктів навчально-виховного процесу;
– розроблено та обґрунтовано методику формування культури педагогічної взаємодії, яка відображає її функціональну структуру, забезпечує цілеспрямоване керування цим процесом і реалізацію його основних психолого-педагогічних умов;
– розкрито принципи (проблемності; сприйняття індивідуальних інтересів партнера, спільної цінності діяльності, педагогічного стимулювання, оптимальності, орієнтації на майбутню професійну діяльність), фактори (пізнавальні здібності студентів, зміст навчального матеріалу, освітнє середовище, професійна компетентність викладача, методи навчання і контролю) та умови формування культури педагогічної взаємодії (переорієнтація навчально-професійного спілкування як на творчу діяльність, реалізація суб’єкт-суб’єктного характеру педагогічного спілкування, точність, виразність та образність мовлення, активізація емоційної сфери, постійна увага до розвитку емпатійних вмінь учасників взаємодії, застосування методик оцінювання рівня культури педагогічної взаємодії);
– визначено критерії (пізнавальний, мотиваційний і діяльнісний) та показники сформованості культури педагогічної взаємодії, на основі аналізу якісних і кількісних проявів виявлено чотири рівні її сформованості: низький, середній, достатній та високий;
удосконалено: форми і методи педагогічного спілкування в аспекті побудови суб’єкт-суб’єктних відносин учасників навчально-виховного процесу вищих аграрних навчальних закладів, навчально-методичні комплекси з дисциплін гуманітарного циклу з метою підготовки майбутніх фахівців-аграрників та викладачів вищих аграрних навчальних закладів, діагностичний інструментарій для дослідження сформованості культури педагогічної взаємодії згідно з розробленими критеріями;
набули подальшого розвитку: визначення місця і ролі лекційних та практичних занять, проблемних, ігрових методів навчання, соціально-психологічного тренінгу у стимулюванні педагогічної взаємодії, теоретичні засади відбору й структурування змісту навчального матеріалу в аспекті побудови педагогічної взаємодії.
Пpактичне значення одержаних результатів визначається впровадженням у практику вищих аграрних навчальних закладів методики формування культури педагогічної взаємодії і науково-методичного забезпечення цього процесу, pозpобкою методичних pекомендацiй, методики дiагностики сформованості культури педагогічної взаємодії, методичного забезпечення постiйно дiючих семiнаpiв пiдвищення педагогiчної майстеpностi викладачiв «Основи педагогiки i психологiї вищої школи», «Інноваційна спрямованість педагогічної діяльності» та семінару наставникiв студентських груп, лекційних, практичних занять з елементами проблемності, тренінгових занять для викладачів та студентів. Питання формування культури педагогічної взаємодії можуть розглядатися у навчальних дисциплінах «Основи педагогічної майстерності», «Риторика», «Психолого-педагогічні основи міжособистісного спілкування», «Методика виховної роботи», «Педагогіка» в процесі підготовці майбутніх викладачів вищих навчальних закладів.
Результати дослідження впpоваджено в практику роботи Шевченківського коледжу Уманського національного університету садівництва (довiдка вiд 12 лютого 2013 p., № 72), Відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Кримський агротехнологічний університет» (довідка від 26 лютого 2013 р., № 284), Уманського національного університету садівництва (довідка від 26 березня 2013 р., № 06-17/68), Державного вищого навчального закладу «Херсонський державний аграрний університет» (довідка від 23 квітня 2013 р., № 151/9), Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені С. Гжицького (довідка від 30 травня 2013 р., № 366-07).
Особистий внесок здобувача. У наукових статтях, тезах доповідей та методичних рекомендаціях, підготовлених спільно зі співавторами, особистим внеском здобувача є обґрунтування психолого-педагогічних факторів та умов формування культури педагогічної взаємодії [213], професійно-педагогічного іміджу викладача; можливостей використання активних методів навчання при викладанні дисциплін гуманітарного циклу у вищих аграрних навчальних закладах з метою побудови педагогічної взаємодії [206; 207; 208]; розробка тренінгових занять [216]; виокремлення критеріїв та показників сформованості культури педагогічної взаємодії [205]; теоретичний аналіз форм взаємодії [211]; добір і систематизація матеріалу про методичні засади формування культури педагогічної взаємодії на лекціях, семінарських та лабораторно-практичних заняттях, організацію самостійної роботи студентів, практичного матеріалу на основі власного досвіду роботи на посаді доцента кафедри педагогіки Національного університету біоресурсів і природокористування України.
Апpобацiя pезультатiв дисертації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження обговоpено на засіданнях кафедри педагогіки Національного університету біоресурсів і природокористування України і оприлюднено на науково-практичних конференціях різних рівнів:
 мiжнаpодних: «Досвід та проблеми країн Європи з реалізації ідей Болонської конвенції» (Біла Церква, 2006); «Методологія та технології практичної психології в системі вищої школи» (Київ, 2007); «Соціальна робота в Україні: вектор розвитку в третьому тисячолітті» (Київ, 2007); «Професіоналізм педагога. Інноваційні підходи до процесу його формування» (Краматорськ, 2008); «Вища освіта України у контексті інтеграції до європейського освітнього простору» (Київ, 2008); «Актуальні проблеми підготовки фахівців у галузі соціально-педагогічної діяльності» (Ніжин, 2009); «Теорія та методика професійної освіти: реалії та перспективи 21 століття» (Київ, 2010); «Розвиток наукових досліджень’ 2011» (Полтава, 2011); «Теорія В.І. Вернадського про ноосферу та освіта: проблеми формування фахової компетентності майбутніх соціальних педагогів» (Київ, 2011); «Українська педагогічна наука у контексті сучасних цивілізаційних процесів» (Івано-Франківськ, 2011); «Інноваційні процеси в освітньому просторі: доступність, ефективність, якість» (Луганськ, 2012); «Дитинство. Освіта. Соціум» (Київ, 2012); «Теорія та методика професійної освіти: реалії та перспективи ХХІ століття» (Київ, 2012); «Современные направления теоретических и прикладних исследований ‘2013» (Одеса, 2013);
 всеукраїнських: «Соціально-психологічні особливості професійної діяльності працівників соціальної сфери: подорож у просторі змін» (Мелітополь, 2009); «Професійна підготовка фахівців соціально-педагогічної сфери в умовах інтеграції України до європейського освітнього простору» (Ніжин, 2012);
 міжвузівській: «Професійна освіта: теорія, досвід, проблеми» (Київ, 2009);
 загальноуніверситетських науково-практичних конференціях співробітників та аспірантів НУБіП України (Київ, 2007-2013).
Публікації. Основні результати дослідження викладено у 44 наукових працях, у тому числі: одній монографії, 21 статті у наукових фахових виданнях України, шести тезах у матеріалах конференцій, 16 навчально-методичних виданнях. Загальний обсяг публікацій становить 77 друкованих аркушів.
Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (506 найменувань, з них 20 іноземною мовою), 14 додатків на 69 сторінках. Повний обсяг дисертації – 564 сторінки, з них основного тексту – 432. Робота містить 14 рисунків та 23 таблиці.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано розв’язання наукової проблеми щодо формування культури педагогічної взаємодії суб’єктів навчально-виховного процесу вищих аграрних навчальних закладів, що виявляється в обґрунтуванні концепції, розробці методики формування культури педагогічної взаємодії та її експериментальній перевірці. Результати дослідження засвідчили досягнення мети, вирішення поставлених завдань і дали змогу сформулювати такі висновки:
1. Теоретичний аналіз дав підстави констатувати, що педагогічною наукою і практикою накопичено великий досвід з питань організації педагогічного спілкування та формування комунікативної компетентності педагогів. Разом з тим сучасний стан організації підготовки фахівців у вищих аграрних навчальних закладах не відповідає сучасним вимогам та потребам у розбудові аграрного виробництва країни. Спостерігаються недостатність урахування впливу соціально-політичних змін, що відбулися в Україні, повільність переходу від усталених моделей підготовки фахівця-аграрника до більш прогресивних, низька вмотивованість до оволодіння професійними знаннями, відплив кваліфікованих науково-педагогічних кадрів в комерційні підприємства та організації, а також за межі країни, що зумовлює ризик поповнення сільськогосподарських підприємств та аграрних навчальних закладів некомпетентними або слабкопідготовленими фахівцями.
У процесі контент-аналізу виявлено, що науково-педагогічна література містить неоднозначні підходи науковців до визначення сутності понять «взаємодія», «педагогічна взаємодія», що спричинено об’єктивними історичними законами та потребує конкретизації. Існує необхідність проведення досліджень у напрямі розробки концепції, визначення критеріїв, показників і рівнів сформованості культури педагогічної взаємодії, обґрунтування факторів та умов, створення єдиної методології цього процесу. Тому пошуки способів системного забезпечення формування культури педагогічної взаємодії набувають особливої актуальності.
2. Вивчення результатів теоретичних досліджень, нормативно-законодавчої бази та досвіду організації професійної освіти засвідчило, що реалізація завдання підвищення якості національної аграрної освіти, її престижу та конкурентоспроможності майбутніх фахівців-аграрників потребує суттєвих організаційних і методичних змін у побудові навчально-виховного процесу. Цей процес має бути зорієнтованим на пріоритетність розвитку особистості, здатної до постійного поповнення знань; прояву професійної мобільності, швидкої адаптації до змін у соціально-культурній сфері, аграрному виробництві, техніці, систем управління; до винахідництва, прогнозування розвитку подій, вибору оптимальних способів діяльності, що можливе за умови відповідної пiдготовки та пеpепiдготовки викладацького складу, гуманізації навчального процесу, модернізації змісту аграрної освіти, цiлеспpямованого впpовадження ефективних педагогiчних технологій та викоpистання сучасних дидактичних засобiв, системного фоpмування культури педагогічної взаємодії суб’єктів навчально-виховного процесу.
Відповідно до сучасних тенденцій розвитку наукової думки професійну освіту і, зокрема, аграрну, доцільно організовувати з використанням системного, діяльнісного, особистісно-орієнтованого та компетентнісного підходів. Зазначені підходи мають перевести професійну підготовку з рівня формування фахівця на рівень формування компетентної особистості.
3. У результаті порівняння та узагальнення психолого-педагогічних досліджень конкретизовано зміст понять «педагогічна взаємодія», «культура педагогічної взаємодії».
Педагогічна взаємодія визначається як процес співробітництва на основі взаємодопомоги та взаєморозуміння з метою ефективного вирішення навчальних завдань, цілеспрямований взаємообмін і взаємозбагачення сенсом діяльності, досвідом, емоціями, установками, позиціями в навчально-виховному процесі. Вона являє собою єдність когнітивного, афективного та конативного компонентів і характеризується активністю, усвідомленістю, цілепокладанням, системністю, багатоаспектністю. Педагогічна взаємодія як основа і умова встановлення відносин у педагогічному процесі створює особливе середовище для задоволення життєвих потреб її учасників, професійного зростання і, таким, чином визначає соціальну ситуацію розвитку.
Культура педагогічної взаємодії є системою професійно-етичних цінностей, що стали внутрішніми переконаннями особистості, особистісних якостей, які регулюють соціально-педагогічні відносини та проявляються в поведінці, узгодженій з вимогами професійно-етичного кодексу.
4. Культура педагогічної взаємодії являє собою системну цілісність дiалектично взаємопов’язананих аксіологічного, технологічного, творчого та особистісного компонентів. Аксіологічний компонент представляє культуру педагогічної взаємодії як сукупність педагогічних цінностей. Технологічний компонент включає способи і прийоми діяльності, що забезпечують її ефективність, а також уміння і навички професійної взаємодії і спілкування. Творчий компонент виявляється у створенні й реалізації професійно-етичних цінностей та характеризується самостійністю, гнучкістю і варіативністю мислення та дій, умінням прогнозувати наслідки соціально-педагогічних дій, готовністю до творчої співпраці. Особистісний компонент розкриває прояв культури взаємодії як специфічного способу реалізації сутнісних якостей особистості.
5. Систематизація головних ідей щодо формування культури педагогічної взаємодії дала змогу сформулювати концепцію, згідно з якою основою реалізації педагогічної взаємодії є активність, відповідальність та толерантність усіх суб’єктів навчально-виховного процесу. Важливим засобом стимулювання пізнавальної активності є проблемність. Підвищення рівня проблемності зумовлює зростання інтенсивності педагогічної взаємодії. Зворотним боком активності є відповідальність як здатність передбачити наслідки кожного власного вчинку, вибору, об’єктивно аналізувати і оцінювати свої дії та прагнення запобігти можливому негативному розгортанню подій. Відповідальність створює психологічний простір для суб’єт-суб’єктних відносин, визначає мотиваційні і ситуативні орієнтири для розгортання процесів саморозвитку та самореалізації.
Внутрішньоособистісну основу педагогічної взаємодії становить толерантність як утвердження множинності та різноманіття буття, визнання невідворотності співіснування відмінностей, активна позиція особистості проти утиску, свідомий і ціннісно-усвідомлений особистісний вибір.
Процес формування культури педагогічної взаємодії як інтегративної властивості особистості, що розвивається вiд нижчих рівнів до вищих, є складним, багатоаспектним та багатофакторним. Він базується на реалізації загальнодидактичних принципів і конкретизується специфічними принципами: проблемності; визнання індивідуальних інтересів партнера, спільної цінності діяльності, педагогічного стимулювання, оптимальності, орієнтації на майбутню професійну діяльність.
За результатами опитування, експертного оцінювання та співбесід психолого-педагогічними факторами формування культури педагогічної взаємодії визначено: пізнавальні здібності студентів, зміст навчального матеріалу, освітнє середовище, професійну компетентність викладача, методи навчання та контролю. Виявлено і теоретично обґрунтовано психолого-педагогічні умови формування культури педагогічної взаємодії, системне забезпечення яких дає змогу реалізувати навчальну, виховну та розвивальну функції: переорієнтація навчально-професійного спілкування як на творчу діяльність, реалізація суб’єкт-суб’єктного характеру педагогічного спілкування, точність, виразність та образність мовлення, активізація емоційної сфери, постійна увага до розвитку емпатійних умінь учасників взаємодії, застосування методик оцінювання рівня культури педагогічної взаємодії.
6. На підставі аналізу дискурсу психолого-педагогічної літератури та емпіричних матеріалів розроблено методику формування культури педагогічної взаємодії, що має динамічний характер, а її складові відповідають структурі педагогічної взаємодії й навчально-пізнавальної діяльності, функціональному взаємозв’язку їх компонентів.
Культура педагогічної взаємодії є характеристикою й одночасно результатом навчально-пізнавальної діяльності, яка включає: спонукальну підструктуру – потребу, мотив, об’єкт, мету; інструментальну – умови, засоби, склад; контролюючу – контроль, оцінку, продукт), у ній виокремлюються стадії розвитку потреби, мотиваційного пошуку, цілеутворення, предметного перетворення та контролю і оцінки, що є орієнтиром при розробці методики формування культури педагогічної взаємодії.
Процес формування культури педагогічної взаємодії за допомогою навчальних завдань передбачає формулювання мети навчальної роботи та прийняття її студентом, підготовку базових навчальних завдань, розробку елементів їх ускладнення, групування за рівнем складності, діагностування пізнавальних можливостей, вибір та вирішення навчального завдання відповідного типу. Подальша оцінка дій студента супроводжується самоконтролем.
Згідно з розробленою методикою культура педагогічної взаємодії формується за допомогою демонстрації важливості оволодіння змістом навчальної дисципліни для майбутньої професійної діяльності, попереднього ознайомлення студентів зі структурно-логічною схемою вивчення дисципліни, цілеспрямованого застосування методів проблемного навчання, використання навчального потенціалу гри, навчальних посібників, які відтворюють структуру навчально-пізнавальної діяльності, індивідуалізації навчальної роботи, повноцінної реалізації функцій контролю результатів навчання, застосування різнорівневих тестових завдань, групи методів перевірки та оцінки знань. Значний потенціал формування культури педагогічної взаємодії мають лекційна форма навчання, зокрема проблемна лекція, лекція вдвох, лекція-візуалізація, лекція із запланованими помилками; семінарські заняття у формі класичного семінару, семінару-дискусії, круглого столу, засідання експертної групи, форуму, симпозіуму; практичні заняття у вигляді навчальної ділової гри, заняття з аналізу виробничих ситуацій.
Методика формування культури педагогічної взаємодії передбачає контроль і комплексну оцінку навчально-педагогічної діяльності викладача, яка базується на формальному та неформальному рейтингу серед студентів, думці випускників, членів Студентської ради, рейтингу серед колег, оцінці керівника, змісті навчально-методичних комплексів, участі викладача в семінарах, конференціях, звітності про успішність студентів, рівні залишкових знань, самооцінці. Організаційно-педагогічними умовами здійснення такого контролю виступає чітка постановка завдань на певний період роботи, жорсткий контроль виконання професійних обов’язків з боку адміністрації, комплексність оцінювання педагогічної діяльності, залежність розміру винагороди, розширення можливостей науково-педагогічних працівників від оцінки роботи.
Системоутворюючим компонентом методики формування культури педагогічної взаємодії виступає педагогічна діяльність, оскільки вона об’єднує зусилля викладачів і студентів у вирішенні завдань професійної підготовки; організовується під час навчальних занять і в період проходження практики, а також є елементом подальшої професійної діяльності молодого фахівця; реалізується в різних соціальних об’єднаннях (студентській групі, підгрупах з виконання навчальних завдань, наукових проектів, об’єднаннях за інтересами, педагогічних колективах); зумовлює засвоєння та дотримання соціальних норм, набуття досвіду спілкування.
Особливості методики формування культури педагогічної взаємодії у вищих аграрних навчальних закладах визначаються специфічним характером роботи фахівця-аграрника (самостійність прийняття рішень, особиста відповідальність, обмеженість часу для професійної адаптації, ризик завдання значних збитків), швидким оновленням засобів і технологій сільськогосподарського виробництва, недостатньою вмотивованістю вибору професії, відсутністю педагогічної освіти у більшості науково-педагогічних працівників аграрних навчальних закладів.
7. На основі класифікації і систематизації теоретичного та емпіричного матеріалу виділено пізнавальний, мотиваційний і діяльнісний критерії сформованості культури педагогічної взаємодії, відповідні показники та рівні, що дають можливість оцінити відповідність якостей суб’єктів навчально-виховного процесу та їх поведінки вимогам до організації педагогічної взаємодії і спрогнозувати рівень її ефективності, отримати якісну і кількісну характеристику перебігу процесу на будь-якому етапі, коригувати його, зіставляючи проміжні результати з еталонними.
8. Ефективність розробленої методики формування культури педагогічної взаємодії підтверджена педагогічним експериментом. У процесі констатувального дослідження встановлено, що питання формування культури педагогічної взаємодії суб’єктів навчально-виховного процесу вищих аграрних навчальних закладів не має достатнього наукового обґрунтування, в практиці професійної підготовки відсутня система побудови педагогічної взаємодії, що спричинило репродуктивний та пояснювально-ілюстративний характер більшості використовуваних форм і методів навчання і невисокий науково-методичний рівень викладачів. Отримані результати дали змогу уточнити специфічні принципи і теоретично обґрунтовані педагогічні умови, конкретизувати методику формування культури педагогічної взаємодії, показники її сформованості й особливості формування у вищих аграрних навчальних закладах, детерміновані специфікою роботи аграрників, швидкістю оновлення технологій аграрного виробництва, домінуванням представників сільської молоді серед студентів, рівнем педагогічної майстерності викладачів.
Розроблена методика формування культури педагогічної взаємодії є ефективною і сприяє підвищенню якості підготовки фахівців-аграрників, розвитку їх мотиваційної сфери, професійної спрямованості та пізнавальної самостійності.
У процесі дисертаційного дослідження встановлено необхідність і можливість суттєвої перебудови навчально-виховного процесу у вищих аграрних навчальних закладах на засадах оптимізації змісту та методів навчання, підвищення рівня педагогічної майстерності викладачів-аграрників, реалізації принципів активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів, побудови педагогічної взаємодії.
9. Отримані результати можуть бути використані науковцями під час аналізу і обґрунтування процесу формування культури педагогічної взаємодії в навчальних закладах неаграрного профілю; студентами, магістрантами, педагогічними і науково-педагогічними працівниками для підвищення компетентності з питань побудови педагогічної взаємодії, майстрами та інструкторами виробничого навчання, практичними психологами, соціальними педагогами, вихователями, керівниками професійно-технічних навчальних закладів, методистами навчально-методичних центрів, у системі післядипломної педагогічної освіти для підвищення рівня психолого-педагогічної підготовки викладачів. Теоретичні положення, експериментальні дані, висновки, отримані в дисертації, можуть використовуватися в процесі підготовці та проведення лекцій, лабораторно-практичних і семінарських занять, педагогічних ігор, науково-методичних семінарів, для розробки програм, навчально-методичних посібників з досліджуваних проблем.
Проведене дослідження дало змогу запропонувати такі практичні рекомендації щодо розв’язання проблеми формування культури педагогічної взаємодії:
– створити у вищих аграрних навчальних закладах III-IV рівнів акредитації кафедри педагогіки і психології, психологічні служби як центри методичної підготовки та психолого-педагогічної допомоги для викладачів, наставників і студентів задля сприяння гуманізації, інтерактивності навчально-виховного процесу, оптимізації педагогічного спілкування;
– здійснювати підвищення кваліфікації викладачів вищих аграрних навчальних закладів I-IV рівнів акредитації на базі педагогічного факультету Національного університету біоресурсів і природокористування України.
Дисертаційне дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми формування культури педагогічної взаємодії суб’єктів навчально-виховного процесу вищих аграрних навчальних закладів. Перспективи подальших досліджень пов’язані з поглибленим аналізом специфіки потребо-мотиваційної сфери студента-аграрника, ролі педагогічного спілкування у формуванні активності студентів, пошуком адекватних методів діагностики та розвитку їх пізнавальних можливостей, комунікативних здібностей. Потребують подальшого теоретичного осмислення та експериментального обґрунтування механізми формування норм і цінностей педагогічного спілкування, толерантних взаємин, процеси створення оптимального освітнього середовища.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абдуллина О. А. Общепедагогическая подготовка учителя в системе высшего педагогического образования / О. А. Абдуллина – М: Просвещение, 1990. – 141 с.
2. Абдуллина О. А. К проблеме педагогических учений / О. А. Абдуллина // Вопросы общественно-педагогической подготовки будущих учителей. – М.: Изд-во МГПИ им. В.И. Ленина, 1972. – С. 3 – 10.
3. Абдуллина О. А. Общепедагогическая подготовка студентов / О. А. Абдуллина // Советская педагогика. – М., 1984. – № 5. – С. 68 – 74.
4. Абрамов В. І. Методологія системного підходу та наукових досліджень / В. І. Абрамов, В. Х. Арутюнов – К.: КНЕУ, 2005. – С. 92 – 93.
5. Абрамова И. Г. Комплексная деловая игра «Мысль»: Методическое пособие / И. Г. Абрамова, М. В. Брагинский, Н. А. Даниличева, В. А. Ченобитов – М.: Высшая школа, 1991. – 64 с.
6. Аванесов В. С. Композиция тестовых заданий / В. С. Аванесов – М.: Центр тестирования, 2002. – 239 с.
7. Аванесов В. С. Методические указания по основам научной организации педагогического контроля в вузе / В. С. Аванесов – М.: Московский институт стали и сплавов, 1988. – 193 с.
8. Автономова Н. С. Открытая структура: Якобсон-Бахтин-Лотман-Гаспаров / Н. С. Автономова – М.: Российская политическая энциклопедия, 2006. – 192 c.
9. Адлер А. Индивидуальная психология / А. Адлер // История зарубежной психологии. – М. : Изд-во Московского университета, 1986. – С. 131 – 140.
10. Алексеев Н. А. Личностно ориентированное обучение: вопросы теории и практики / Н. А. Алексеев – Тюмень, 1997. – 216 с.
11. Алексеев П. В. Философия / П. В. Алексеев, А. В. Панин – М.: ТК Велби, Проспект, 2005. – 608 с.
12. Алексюк А. М. Загальні методи навчання / А. М. Алексюк, В. І. Помогайба // Педагогіка / Під ред. М. Д. Ярмаченка. – К.: Вища школа, 1986. – С. 160 – 199.
13. Альбуханова – Славская К. А. Диалектика человеческой жизни / К. А. Альбуханова–Славская – М., 1977. – с. 50.
14. Альбуханова – Славськая К. А. Активность и сознание личности как субъекта деятельности / К. А. Альбуханова–Славская // Психология личности в социалистическом обшестве: Активность и развитие личности. – М.: Наука, 1989. – С.110 – 134.
15. Амосов Н. И. Автоматы и разумное поведение: Опыт моделирования / Н. И. Амосов, А. М. Касаткин, Л. М. Касаткина. – К.: Наукова думка, 1973. – 375 с.
16. Ананьев Б. Г. Психология и проблемы человекознания. Учебник по психологи / Б. Г. Ананьев. – М.: ИПП, 1996. – 160 с.
17. Андреева Г. М. Социальная психология / Г. М. Андреева – М.: Аспект Пресс, 1996. – 384 c.
18. Анохин П. К. Теория функциональных систем / П. К. Анохин // Общие вопросы физиологических механизмов. – М., 1970. – С. 33 – 37.
19. Анциферова Л. И. К психологии личности как развивающейся системы / Л. И. Анциферова // Психология формирования и развития личности. – 1981. – С. 9 – 14.
20. Артемов В. А. Психология обучения иностранным языкам / В. А. Артемов – М.: Просвещение, 1969. – 279 с.
21. Артемов В. А. Речевая интонация / В. А. Артемов // Экспериментальная фонетика. – Минск, 1971. – Вып. 3. – С. 196 – 213.
22. Артюх С. Ф. Реализация системного подхода при анализе педагогической деятельности / С. Ф. Артюх, Е. Э. Коваленко // Теорія і практика управління соціальними системами. – 2000. – № 1. – С. 26 – 34.
23. Асмолов А. Г. Толерантность от утопии к реальности / А. Г. Асмолов // На пути к толерантному сознанию. – М., 2000. – C. 5 – 7.
24. Астафьева Л. П. Ситуативно-тезаурусный подход к формированию иноязычной коммуникативной компетентности будущих специалистов туриндустрии: автореф. дисc. на соискание уч. степени канд. пед. наук : спец. 13.00.08 «Теория и методика профессионального образования» / Л. П. Астафьева; Сочинський государственный университет туризма и курортного дела. – Майкоп, 2006. – 34 с.
25. Асташова Н. А. Аксиологическое образование современного учителя: методология, концепция, модели и технологии развития. Автореферат диссертации доктора пед. наук / Н. А. Асташова – Брянск, 2001. – 24 с.
26. Атанов Г. А. Деятельностный подход в обучении / Г. А. Атанов – Донецк: «ЕАИ–пресс», 2001. – 100 с.
27. Ахияров К. Ш. Формирование познавательной активности студентов в обучении: уч. пособ. / К. Ш. Ахияров, Ю. П. Правдин – Уфа, 1988. – 80 с.
28. Ашеров А. Т. Подготовка, экспертиза и защита диссертации : учебное пособие / А. Т. Ашеров. – Х.: Изд-во УИПА, 2002. – 135 с.
29. Ашмарин И. И. Основы гуманитарной экспертизы / И. И. Ашмарин, Б. Г. Юдин // Человек. – 1997. – №3. – С. 36 – 44.
30. Бабанский Ю. К. Избранные педагогические труды / Ю. К. Чабанский – М.: Педагогика, 1989. – 560 с.
31. Бабанский Ю. К. Оптимизация педагогического процесса / Ю. К. Бабанский, М. М. Поташник – К.: Рад. школа, 1983. – 287 с.
32. Бабанский Ю. К. Оптимизация учебно-воспитательного процесса: методические основы / Ю. К. Бабанский – М.: Просвещение, 1982. – 192 с.
33. Бабанский Ю. К. Проблемы повышения эффективности педагогических исследований / Ю. К. Бабанский – М.: Педагогика, 1982. – 192 с.
34. Байденко В. Компетенции в профессиональном образовании / В. Байденко // Высшее образование в России. – 2004. – № 11. – С. 3 – 6.
35. Балл Г. О. Гуманістичні засади педагогічної діяльності / Г. О. Балл // Педагогіка і психологія. – 1994. – № 2(3). – С. 3 – 11.
36. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / М. М. Бахтин – М., 1986. – 300 c.
37. Башев В. В. В поисках подростковой школы / В. В. Башев, И. Д. Фрумин // Психологическая наука и образование. – 1997. – № 1 – С. 29 – 35.
38. Белова Е. К. Основы систем и системный поход в образовании: конспект лекций / Е. К. Белова – Харьков: УИПА, 2006. – 52 с.
39. Белова Е. К. Учебная деятельность и ее проектирование / Е. К. Белова // Человек в измерениях ХХ века. Прогресс человечества в ХХ столетии. – М.: Изд-во Международной академии проблем человека в авиации и космонавтике, 2005. – С. 100 – 122.
40. Белокур Н. Ф. Теория и практика формирования у студентов умений конструктивной воспитательной деятельности / Н. Ф. Белокур // Пути повышения эффективности учебно-воспитательного процесса в педагогическом ВУЗе. – Челябинск, 1985. – С. 5 – 9.
41. Бендера І. М. Організація самостійної роботи студентів агро інженерних спеціальностей у вищих навчальних закладах: навчальний посібник / І. М. Бендера – Камянець-Подільський: ФОП Сисин О. В., 2009. – 384 с.
42. Берталанфи Л. Общая теория систем — обзор проблем и результатов / Л. фон Берталанфи // Системные исследования: Ежегодник. – М.: Наука, 1969. – С. 30 – 54.
43. Берулава Г. Ф. Психология естественного научного мышления / Г. Ф. Берулава – Томск: Изд-во ТГУ, 1991. – 185 с.
44. Беспалько В. П. О критериях качества подготовки специалистов / В. П. Беспалько // Вестник высшей школы. – 1988. – № 1. – С. 3 – 9.
45. Беспалько В. П. Программированое обучение / В. П. Беспалько – М., 1970. – 299 с.
46. Беспалько В. П. Основы теории педагогических систем: проблемы и методы психолого-педагогического обеспечения технических обучающих систем / В. П. Беспалько – Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1977. – 304 с.
47. Беспалько В. П. Педагогика и прогрессивные технологии обучения / В. П. Безпалько – М.: Изд-во Института профессионального образования МО России, 1995. – 243 с.
48. Беспалько В. П. Системно-методическое обеспечение учебно-воспитательного процесса подготовки специалистов: Учеб.-метод. пособие / В. П. Беспалько, Ю. Г. Татур – К.: Высшая школа, 1989. – 144 с.
49. Битюцких О. К. Компетентностная технология общепрофессиональной практической проектировочной подготовки студентов технического вуза: на примере специальностей машиностроительного профиля: дисс. ... кандидата пед. наук: 13.00.08 / О. К. Битюцких – Воронеж, 2006. – 225 c.
50. Білик Л. І. Про системний підхід в організації виховного процесу / Л. І. Білик // Проблеми освіти: Науч.-метод. зб. – 2001. – Вип. 26. – С. 97 – 104.
51. Блинчевский В. Ф. Организация и методика производственного обучения / В. Ф. Блинчевский, И. Г. Коваленко – М.: Высшая школа, 1978. – 399 с.
52. Блонский П. П. Избранные педагогические произведения / П. П. Блонский – М.: Педагогика, 1961. – 529 с.
53. Блощинський І. Г. Обгрунтування критеріїв і показників ефективності процесу формування адекватної самооцінки курсантів у навчальному процесі ВВЗО / І. Г. Блощинський // Наукові записки. – Вінниця: ВАТ «Віноблдрукарня», 2001. – Вип. 4. – С. 74 – 76.
54. Богданова Е. Л. Ценностные основания и речевые навыки в реализации педагогического партнерства / Е. Л. Богданова // Вестник ТГПУ, 2004. – №5. – С. 42 – 49.
55. Богданова Е. Л. Я и Другой: диалог или конфронтация? / Е. Л. Богданова // Личность в парадигмах и метафорах: ментальность – коммуникация – толерантность / Под ред. В. И. Кабрина – Томск: Изд-во Том. ун-та, 2002. – С. 192 – 202.
56. Богданова Е. Л. Диалог в образовании / Е. Л. Богданова // Психологический универсум образования человека ноэтического: Сборник статей. – Томск: Водолей, 1999. – С.183 – 193.
57. Богомазов Г. Г. Активизация пpеподавания посpедством использования метода пpоблемного обучения / Г. Г. Богомазов // Активные методы пpеподавания политической экономии. – Л.: Лениздат, 1989. – С. 29 – 39.
58. Бодалев А. А. Восприятие и понимание человека человеком / А. А. Бодалев – М., 1982. – 136 с.
59. Бодалев А. А. Личность и общение / А. А. Бодалев – М.: МПА, 1995. – 328 с.
60. Бодалев А. А. Общение и формирование личности / А. А. Бодалев // Социальная психология личности. – М.: Педагогика, 1979. – С. 3 – 30.
61. Бодалев А. А. Психология общения / А. А. Бодалев – М.: Изд-во «Институт практической психологи», Воронеж: НПО «МОДЭК», 1996. – 256 с.
62. Божович Л. И. Проблемы формирования личности / Под ред. Д. И. Фельдштейна – М.: Издательство «Институт практической психологии», Воронеж: НПО «МОДЭК», 1997. – 352 с.
63. Бойко М. Ф. Програма розвитку аграрної освіти на період до 2000 р. / М. Ф. Бойко, О. В. Дацишин, Т. Д. Іщенко – К.: Наук.-метод. центр Мінагрополітики України, 1993. – 63 с.
64. Бондар М. М. Розвивальне навчання майбутніх аграрників засобами загальноінженерних дисциплін: монографія / М. М. Бондар. – Ніжин : АСПЕКТ – Поліграф, 2007. – 240 с.
65. Бондаревская Е. В. Ценностные основания личностно ориентированного воспитания / Е. В. Бондаревская // Педагогика. – 1995. – №4. – С. 29 – 36.
66. Борисюк С. О. Методологія і методи соціально-педагогічних досліджень (в першоджерелах, лекціях та практичних завданнях): навчальний посібник / С. О. Борисюк, А. І. Конончук, Н. І. Яковець, Ю. М. Щербина. – Ніжин : РВВ НДПУ ім. М. Гоголя, 2002. – 287 с.
67. Бородіна Н. С. Наукові засади професійного засвоєння лінгводидактичної термінології студентами філологічних факультетів: дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : 13.00.02 / Н. С. Бородіна – Херсон, 2007. – 283 с.
68. Бочарова С. П. Память в процессах обучения и профессиональной деятельности / С. П. Бочарова – Тернопіль: Вид-во «Астон», 1998. – 351 с.
69. Братченко С. Л. Декларация принципов толерантности / С. Л. Братченко // Век толерантности. – 2001. – №1. – С. 62 – 68.
70. Братченко С. Л. Межличностный диалог и его основные атрибуты / С. Л. Братченко // Психология с человеческим лицом: гуманистическая перспектива в постсоветской психологи – М., 1997. – С. 201 – 222.
71. Буева Л. П. Человек: деятельность и общение / Л. П. Буева – М.: Мысль, 1978. – 216 с.
72. Булах І. Є. Мотивація навчання і валідизація оцінювання рівня знань / І. Є. Булах, І. М. Шило // Педагогіка і психологія. – 1996. – № 3. – С. 125 – 129.
73. Булах І. Є. Сучасні підходи до встановлення критерію «склав / не склав» у системі американських медичних ліцензійних іспитів / І. Є. Булах, І. М. Шило // Педагогіка і психологія. – 1997. – № 3. – С. 230 – 236.
74. Буряк В. Прививать навыки самостоятельной работы с учебником / В. Буряк // Народное образование. – 1972. – № 4. – С. 44 – 46.
75. Бутенко В. Г. Теоретичні аспекти формування у молоді естетичного світогляду / Бутенко В. Г. // Педагогічні науки: зб. наук. пр. – Херсон: Вид-во ХДУ, 2008. – Вип. 50. – С. 307 – 310.
76. Варій М. Й. Основи психології і педагогіки: навчальний посібник / М. Й. Варій, В. Л. Ординський – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 376 с.
77. Варнавська І. В. Формування мовленнєвої компетентності учнів 5-7 класів у процесі засвоєння виражальних засобів української мови: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук: спец. 13.00.02 «Теорія і методика навчання» / І. В. Варнавська. – Херсон, 2005. – 19 с.
78. Василюк Ф. Е. Структура образа / Ф. Е. Василюк // Вопросы психологии. – 1993. – № 5. – С. 51 – 55.
79. Васильев И. Б. Профессиональная педагогика: конспект лекцій / И. Б. Васильев. – Харьков, 2003. – Ч. 2. – 175 с.
80. Васянович Г. П. Педагогічна етика: Навчально-методичний посібник / Г. П. Васянович – Львів: «Норма», 2005. – 344 с.
81. Вацуро Э. Г. Учение И. П. Павлова о высшей нервной деятельности / Э. Г. Вацуро – М., 1955. – 147 c.
82. Ващенко Г. Загальні методи навчання. Підручник для педагогів / Г. Ващенко – К.: Українська видавнича спілка, 1997. – 441с.
83. Вдовиченко Г. Г. Системно-структурный метод в свете научной методологии: материалы к лекции / Г. Г. Вдовиченко. – Киев: Изд-во Киев. ун-та, 1973. – 38 с.
84. Веpбицкий А. А. Активное обучение в высшей школе. Контекстный подход: Метод. пособие / А. А. Веpбицкий – М.: Высшая школа, 1991. – 207 с.
85. Вейсман А. Д. Греческо-русский словарь / А. Д. Вейсман. – 5-е изд. – СПб. : Издание автора, 1991. – 1370 c.
86. Веккер Л. М. Психика и реальность: единая теория психических процессов / Л. М. Веккер – М.: Смысл, 1998. – 685 с.
87. Велитченко Л. К. Психология педагогического взаимодействия: проблемы концептуализации / Л. К. Велитченко – Одесса: ЮНЦ АПН Украины, 2003. – 22 с.
88. Вербицкий А. А. Активное обучение в высшей школе: контекстный подход: метод. пособие / А. А. Вербицкий – М.: Высш. шк., 1991. – 207 с.
89. Вербицкий А. А. Компетентностный подход и теория контекстного обучения: материалы к четвертому заседанию методологического семинара 16 ноября 2004 г. / А. А. Вербицкий – М.: Исследовательский центр проблем качества подготовки специалистов, 2004. – 84 с.
90. Вертгеймер М. Продуктивное мышление / Макс Вертгеймер; пер. с англ. И. П. Зинченко – М.: Прогресс, 1987. – 336 с.
91. Виготский Л. С. Педагогическая психология / Л. С. Виготский – М.: Педагогика-Пресс, 1996. – 635 с.
92. Виндельбанд В. О свободе воли / В. Виндельбанд – М.: АСТ, 2000. – 208 с.
93. Вища аграрна освіта України / За ред. Талюти Л. М. – К.: ДП «Зовнішторгвидав України», 2003. – 251 с.
94. Вікторова Л. В. Критеріально-рівневий підхід до формування професійно-термінологічної компетентності у фаховій підготовці аграрників / Л. В. Вікторова // Вісник післядипломної освіти : зб. наук. праць. – К.: ЛОГОС, 2007. – Вип. 5. – С. 16 – 27.
95. Волков Ю. Г. Человек: энциклопедический словарь / Ю. Г. Волков, В. С. Поликарпов. – М.: Гардарики, 2002. – 520 с.
96. Волкова Н. П. Педагогіка: посібник / Н. П. Волкова. – К.: Видавничий центр «Академія», 2001. – 576 с.
97. Воронов В. В. Педагогика школы в двух словах: конспект-пособие / В. В. Воронов. – М.: Российское педагогическое агентство, 1997. – 146 с.
98. Выготский Л. С. Психология искусства / Л. С. Выготский – М., 1968. – 187 с.
99. Газман О. С. От авторитарного образования к педагогике свободы / О. С. Газман // Новые ценности образования. – 1995. – № 2. – С. 16 – 45.
100. Галузяк В. М. Педагогіка: навчальний посібник / В. М. Галузяк, М. І. Сметанський, В. І. Шахов – Вінниця : ДП «Державна картографічна фабрика», 2007. – 400 с.
101. Гершунский Б. С. Педагогическая прогностика: методология, теория, практика / Б. С. Гершунский – К.: Вища школа, 1986. – 200 с.
102. Головко H. A. Проблема моральной ответственности в марксисткой этике / H. A. Головко – К., 1973. – 83 с.
103. Гончаренко С. У. Педагогічні дослідження : методологічні поради молодим науковцям / С. У. Гончаренко – К., 1995. – 47 с.
104. Гончаренко С. У. Український педагогiчний словник / С. У. Гончаренко – К.: Либiдь, 1997. – 376 с.
105. Граник Г. Г. Психологическая модель процесса формирования умений / Г. Г. Граник // Вопросы психологии. – 1979. – № 3. – С. 56 – 65.
106. Грохольская Н. В. Диагностика и развитие профессиональной компетентности инженерно-педагогических работников (Психологический аспект) / Н. В. Грохольская – Ташкент, 1994. – 20 с.
107. Гуменюк А. А. Общие методы обучения // Педагогика / Под общ. ред. А. П. Кондратюка – К.: Вища школа, 1976. – С. 102 – 124.
108. Гуревич Р. С. Теоретичні та методичні основи організації навчання у професійно-технічних закладах: Дис… д-ра пед. наук: 13.00.04. / Р. С. Гуревич – К., 1999. – 415 с.
109. Гуржій А. Методологія критеріїв оцінювання / А. Гуржій // Освіта України. – 2000. – № 44 – 45. – С. 11 – 15.
110. Давыден А. Как с помощью технического творчества развивать нестандартное мышление / А. Давыден // Профессионально-техническое образование – 1991. – № 2. – С. 56 – 58.
111. Давыдов В. В. Теория развивающего обучения / В. В. Давыдов – М.: ИНТОР, 1996. – 544 с.
112. Дацишин О. В. Реформування аграрної освіти / О. В.Дацишин, О. В. Фурдіяк // Земля і люди України. – 1994. – № 4. – С. 22 – 24.
113. Дементьєва Т. І. Формування комунікативної компетенції студентів-іноземців підготовчих факультетів у процесі навчання. – Дис. … кандидата пед. наук: 13.00.04. / Т. І. Дементьєва – Харків, 2005. – 207 с.
114. Демин А. И. Дидактические основы развития познавательной деятельности учащихся средней общеобразовательной и специальной школы (на материалах обучения техническому труду и сельскохозяйственной технике): Дис… д-ра пед. наук в форме научного доклада: 13.00.01. / А. И. Демин – М., 1990. – 36 с.
115. Державна національна програма «Освіта» (Україна XXI століття). – К.: Райдуга, 1994. – 54 с.
116. Дидактика средней школы: Некоторые проблемы современной дидактики: учеб. пособие для слушателей ФПК директоров общеобразоват. школ и в качестве учеб. пособия по спецкурсу для студентов пед. ин-тов / Под ред. М. Н. Скаткина – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Просвещение, 1998. – 319 с.
117. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології: навчальний посібник / І. М. Дичківська. – К.: Академвидав, 2004. – 352 с.
118. Дмитренко Т. О. Системний аналіз педагогічної технології / Т. О. Дмитренко // Напрямки наукових досліджень кадрів педагогіки. – Харків: ХДБУ, 1977. – 202 с.
119. Дрозденко К. С. Загальна психологія в таблицях і схемах: навч. посібник / Катерина Семенівна Дрозденко. – К.: ВД «Професіонал», 2004. – 304 с.
120. Дубравська Д. М. Основи психології: навч. посібник / Д. М. Дубравська. – Львів: Світ, 2001. – 280 с.
121. Дьомін А. І. Психолого-фізологічні основи активізації навчання / П. Г. Лузан, А. І. Дьомін, В. І. Рябець. Формування активності студентів у навчанні. – К.: Вища школа, 1998. – С. 59 – 95.
122. Дьомін А. І. Розвиток пізнавальної діяльності учнів / А. І. Дьомін – К.: Вища школа, 1978. – 72 с.
123. Дьомін А. І. Гуманістичний підхід до формування активності студентів на лекції / А. І. Дьомін, П. Г. Лузан // Теоретичні питання освіти та виховання: Зб. наук. праць. – К.: Вид. центр КДЛУ, 2000. – Вип. 9. – С. 70 – 73.
124. Дьяченко М. И. Психология высшей школы: учеб. пособие / М. И. Дьяченко, Л. А. Кандыбович – Мн.: Изд-во БГУ, 1981. – 383 с.
125. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; головний ред. В.Г. Кремень. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.
126. Есаулов А. О. Методичні аспекти та основні функції контролю навчальних досягнень студентів // Науковий вісник Національного аграрного університету / А. О. Есаулов. – К., 2004. – Вип. 79. – С. 347 – 353.
127. Есаулов А. О. Методика контролю навчальних досягнень студентів-аграрників у процесі вивчення спеціальних технічних дисциплін: дис... канд. пед. наук: 13.00.02 / А. О. Есаулов. – К., 2005. – 264 с.
128. Етимологічний словник української мови. – Киів, 1985. – 570 с.
129. Жинкин Н. И. Вопрос и вопросительное предложение / Н. И. Жинкин // Вопросы языкознания. – 1955. – № 3. – С. 25 – 30.
130. Жулидова Н. А. К вопросу о переносе практических умений / Н. А. Жулидова // Ученые записки. – Волго-Вятское изд-во, 1967. – Вып. 33. – С. 68 – 78.
131. Завадський Й. С. Менеджмент: Підручник для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / Й. С. Завадський – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2002. – Т. 2. – 640 с.
132. Загальні критерії оцінювання навчальних досягнень у системі загальної освіти // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. – 2000. – № 19. – 32 с.