ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО І ОСОБИСТІСТЬ: ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ : ГРАЖДАНСКОЕ ОБЩЕСТВО И ЛИЧНОСТЬ: ФОРМЫ ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ

Короткий опис

Київський університет туризму, економіки і права

На правах рукопису

РОЖКОВА Юлія Андріївна

УДК 316.325 + 342.1

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО І ОСОБИСТІСТЬ:
ФОРМИ ВЗАЄМОДІЇ

Спеціальність 09.00.03 соціальна філософія та філософія історії

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філософських наук

Науковий керівник
Лях Віталій Васильович
д.філос.н., професор

Київ 2009

ЗМІСТ

ВСТУП ..

4

РОЗДІЛ 1
СТУПІНЬ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ І МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

12

1.1 Постановка проблеми дослідження ...

12

1.2 Ступінь дослідження проблеми. Огляд літератури ..

14

1.3 Методологічні засади дисертаційного дослідження

33

Висновки до розділу 1. ...

38

РОЗДІЛ 2
ОСОБИСТІСТЬ І ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО:
СОЦІОКУЛЬТУРНІ ПЕРЕДПОСИЛКИ ВЗАЄМОДІЇ .

42

2.1 Первісні форми взаємодії особи і громадянського суспільства ..

42

2.2 Свобода особистості як головна передумова формування громадянського суспільства .

55

2.3 Прояви індивідуалізації особистості та їх вплив на розвиток громадянського суспільства .

72

Висновки до розділу 2. ...

85

РОЗДІЛ 3
НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ВІДНОСИН «ОСОБИСТІСТЬ-ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО» У ДОБУ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ ..

90

3.1 Зміна ролі особистості у формуванні громадянського суспільства постіндустріальної доби

90

3.2 Інтерпретація форм самоорганізації громадянського суспільства у добу глобалізації

111

3.3 Специфіка взаємовідносин особистості і громадянського суспільства в сучасній Україні .

122

Висновки до розділу 3. ...

141

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ..

145

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ..

151

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Проблема дослідження витоків і можливостей розвитку громадянського суспільства належить до низки філософських питань, котрі з усіх часів цікавили найвидатніші уми людства. Вона постала з появою перших держав та з поділом суспільства на державну та недержавну сфери життєдіяльності, вимагаючи тлумачення взаємовідношень між владою і суспільством, з’ясування причин соціальних перебудов і трансформацій, що мали вплив на управління суспільним добробутом і цивільним правом. Такі дослідження мають також сприяти формуванню умов для соціально-історичної інтеграції кожної окремої людини.
Але сьогодні ця проблема значно ускладнюється, оскільки сучасний світ переживає нові трансформації, джерело яких вбачають у посиленні процесів глобалізації, що поступово прямують до створення єдиного світового інформаційного та економічного простору. Особливість громадянського суспільства в цих умовах полягає в тому, що воно вже не може знаходити свій подальший розвиток у громадянських асоціаціях індустріальної доби, оскільки цим спілкам притаманна певна обмеженість у реалізації свободи. Тому, сучасні дослідження громадянського суспільства повинні схилятися до пошуків новітніх форм соціальної взаємодії і соціального захисту і потребують визначення внутрішнього джерела розвитку цієї взаємодії. Є підстави вважати, що таким джерелом виступає особистість, яка, починаючи розуміти власну громадянську свободу, скеровується до набуття нових соціальних якостей, що несуть неабияке практичне навантаження. Усвідомивши свою громадянську свободу, особа, через ускладнення власних потреб і модифікацію інтересів, вдосконалює та формує соціальні цінності, процеси суспільної самоорганізації шляхом вироблення мотивів побудови і розвитку специфічних недержавних колективностей. Саме через новітні недержавні колективності, які виступають елементами суспільства постіндустріальної доби і визначають характер соціальних зв’язків у соціумі, утворюється зміст і основні призначення сучасного громадянського суспільства.
Таким чином, достатньо досліджені на сьогодні форми взаємодії «громадянське суспільство держава» є підставою для реалізації певного еволюційного потенціалу соціуму. Втім, на передній край сучасних філософських розробок вийшла інша система відношень, а саме: «особистість недержавна колективність громадянське суспільство», яка відтепер набуває особливої практичної значущості. Саме її дослідженню присвячується ця дисертація.
Ступінь наукового опрацювання проблеми. Перші уявлення про громадянське суспільство лунають вже у роздумах античних мудреців Сократа, Демокріта, Платона і Аристотеля, але в якості філософсько-правового концепту це поняття вирізняється лише у добу Нового часу, а саме у працях Т.Гоббса. Він розумів громадянське суспільство як особливий соціальний стан людського буття, що ґрунтується на підвалинах природного права, народного суверенітету і перших уявленнях про індивідуальність людини. Ця концепція у подальшому була розвинута в соціальних теоріях Дж.Локка, Н.Макіавеллі, Ж.Бодена, Ш.Монтеск'є, Ж.-Ж.Руссо, а пізніше поглиблена в ліберально-демократичному контексті А.Фергюсоном, І.Кантом, Г.В.Ф.Гегелем, К.Марксом, А.Грамші і А.Токвілем, які з різних кутів зору обґрунтували основоположну роль свободи особистості у процесі формування відкритого громадянського суспільства. Ці філософи відзначили, що ґенеза громадянського суспільства передусім відображає процес суспільної самоорганізації колективностей, зумовлений впливом таких інтеграторів, як потреби, інтереси, суспільні відносини і соціальні цінності, які, власне, й визначають зміст і сутність поняття «громадянське суспільство».
У ХХ ст. проблематика взаємодії особистості і громадянського суспільства перейшла до сфери дослідження окремих характеристик суспільства. Так, Дж.Александер, Е.Арато і Дж.Коген, Ю.Габермас, Е.Геллнер, Дж.Кін, Т.Парсонс, Р.Патнам, І.Шапіро та ін. почали розглядати форми і структуру громадянських організацій, питання демократичних рухів, концепції «справедливого суспільства», засади соціальних спільнот та ін. Їх дослідження спричинили появу низки обґрунтувань громадянського суспільства як «бережливого» (У.Хармен), «завершеного» (Д.Маклелланд), «активного» (А.Етціоні), «кооперативного» (Д.Кліффорд), «організаційного» (Р.Престус), «інформаційного» (Д.Маклюен), «телематичного» (Д.Мартін) тощо. Втім, всі ці концепції базувалися на пошуках новітніх форм соціальної взаємодії і соціального захисту.
Сучасні російські дослідники В.Варивдін, Ю.Васильчук, Г.Водолазов, А.Володін, К.Гаджієв, Ю.Дмитрієв, Б.Замбровський, Б.Кагарлицький, І.Калінін, І.Кальной, Б.Коваль, А.Кочетков, І.Кравченко, Ю.Красін, М.Кузьмін, І.Левін, І.Лопушанський, Л.Мамут, А.Одинцова, І.Орлова, Ю.Рєзнік, С.Сокольський, А.Соловйов та ін. повторюють ідеї західної соціологічної думки стосовно країн пострадянського простору, синтезуючи і узагальнюючи етатистську і антиетатистську традиції тлумачення сутності взаємодії громадянського суспільства і держави. Вони показали, що стан розвитку громадянського суспільства залежить від формування особистості як самостійного, індивідуального члена суспільства, наділеного комплексом прав і свобод, і в той же час здатного нести перед ним відповідальність за свої дії.
В сучасній української філософії умови і етапи еволюції громадянського суспільства, а також різні аспекти його взаємодії з державою досліджують В.Андрущенко, В.Безверхий, В.Воловик, В.Демидов, Ф.Канак, А.Карась, С.Кириченко, В.Князєв, А.Колодій, І.Магновський, Н.Матузов, А.Мацюк, В.Моргун, Ю.Павленко, Т.Розова, Ф.Рудич, В.Сіренко, О.Скрипнюк, В.Степаненко, М.Цимбалюк, Р.Черноног, Ю.Шемшученко, В.Шинкарук, Г.Щедрова. Тенденції взаємовпливу і взаємозалежності особистості і громадянського суспільства розглядають І.Авуєва, М.Арудов, Т.Бутченко, В.Воловик, В.Воронкова, В.Демидов, С.Жданенко, М.Жовтобрюх, Ю.Корнілов, В.Коцюбинський, В.Куценко, О.Нестеренко, В.Новохацький, В.Пащенко, Г.Щедрова та ін. Для адекватного розгляду взаємодії особистості і громадянського суспільства в постіндустріальну добу істотними стали праці таких вітчизняних науковців, як Є.Бистрицький, А.Єрмоленко, А.Колодій, М.Култаєва, В.Литвин, В.Любивий, В.Лях, В.Малахов, М.Михальченко, В.Пазенок, В.Хорос, Т.Ящук, а також здобутки західних дослідників Х.Еванса, Е.Етціоні, М.Кастельса, Дж.Мартіна, Дж.Пелтона, Е.Тоффлера та ін.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри філософії і соціальних наук Київського університету туризму, економіки і права (тема затверджена рішенням вченої ради університету від 5 березня 2008 р., протокол № 3) та у відповідності з Державною програмою розвитку туризму в Україні на 2002-2010 роки (наукове забезпечення), затвердженою постановою Кабінету міністрів України від 29 квітня 2002 р. № 583.
Об’єктом дослідження є особливості розвитку громадянського суспільства в сучасних соціально-політичних і економічних умовах.
Предметом дослідження виступає визначення форм взаємодії особистості і громадянського суспільства в контексті подальшої глобалізації соціального буття.
Метою дисертаційного дослідження є проведення ґрунтовного філософського аналізу форм взаємодії громадянського суспільства і особистості, визначення ролі особистості в організації новітніх недержавних колективностей постіндустріальної доби. Реалізація цієї мети зумовила постановку і розв’язання таких взаємопов’язаних дослідницьких завдань:
1. Виявити і охарактеризувати первісні форми взаємодії особи і громадянського суспільства.
2. Розкрити сутність свободи і індивідуалізації особистості, показати їх роль у розвитку громадянського суспільства.
3. Обґрунтувати специфіку форм самоорганізації громадянського суспільства в контексті глобалізації.
4. Проаналізувати характерні тенденції зміни ролі особистості у формуванні громадянського суспільства постіндустріальної доби.
5. З’ясувати особливості розвитку громадянського суспільства в сучасній Україні у його взаємовідносинах з особистістю.
Теоретичні та методологічні засади дослідження. У своїй теоретичній основі дисертація побудована на наукових здобутках вітчизняних і зарубіжних філософів, які показали, що стан розвитку громадянського суспільства безпосередньо пов'язаний з рівнем розвитку державної влади. Тому, у дисертаційному дослідженні застосовані два методологічних принципи дослідження громадянського суспільства: етатистський і антиетатистський.
З метою розмежування філософських традицій етатизму і антиетатизму, а також для ґрунтовного теоретичного усвідомлення формування громадянського суспільства в конкретних соціально-історичних умовах був використаний компаративний підхід.
Інтерпретацію та обґрунтування громадянського суспільства як певної структурно-функціональної цілісності, що виникає і розвивається під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників, дозволів забезпечити системний підхід.
Соціально-філософське осягнення основних соціокультурних вимірів взаємодії особистості і громадянського суспільства у добу глобалізації постало можливим завдяки застосуванню новітнього пост-фундаціоналістичного нормативного пояснення, яке засновується на засадах синергетики і розглядає цю взаємодію у вигляді дії поля специфічних кодових посилань, що забезпечують суспільну самоорганізацію шляхом модифікації приватних відносин і реалізуються через вплив недержавних колективностей на всі сфери суспільного і особистісного життя.
Наукова новизна дисертаційного дослідження зумовлюється тим, що вперше у вітчизняній літературі на підставі проведеного цілісного соціально-філософського аналізу вдалося дослідити еволюцію і функціональні складові поєднання осіб в недержавні колективні утворення, які забезпечують формування громадянського суспільства; особлива увага зосереджена на українському вимірі загальнолюдських ліберально-демократичних орієнтацій, спрямованих на розбудову громадянського суспільства в умовах подальшої глобалізації.
В процесі дослідження отримано низку висновків, яким притаманна наукова новизна:
з’ясовано, що первісні форми взаємодії особи і громадянського суспільства реалізуються у індивідуалістському і суспільно-колективістському напрямках. Показано, що індивідуалістський напрямок ґрунтується на тезі наявності у ізольованих індивідів природного права на необмежену свободу, завдяки якому вони прагнуть до цілераціональної поведінки, що спричиняє виникнення державної влади, яка створює умови для формування і наступного функціонування громадянських колективностей. Другий, суспільно-колективістський напрямок зводиться до того, що з моменту свого виникнення кожна людина є включеною у суспільство, вона продукт соціалізації, а отже, несвідомо несе на собі відбиток культури і суспільних відносин. Доведено, що у цьому контексті громадянське суспільство треба розглядати як об’єднання вільних людей, котрі формують законодавчу владу і через неї за допомогою моралі і релігії впливають на державу з метою захисту власного життя, свободи і майна;
обґрунтовано, що свобода особистості є головною передпосилкою виникнення громадянського суспільства і реалізується у формах цілераціональної «свободи від» (тобто від соціального відчуження, пригноблення, поневолення, надмірних обмежень тощо) і екзистенціальної «свободи для» (своєрідного екзистенціального простору самореалізації, що носить певний «понадраціональний» характер). Розкрита сутність кожній з цих форм свободи і на цьому підґрунті з’ясовано, що побудувати гармонійні суспільні стосунки виключно на підвалинах «свободи від» неможливо. Виходячи з суперечливої єдності форм «свободи від» і «свободи для» зроблено висновок про те, що особистість являє собою цілісність індивідуального і колективного; окреслено сутність індивідуалізації особистості і показано, що у сучасному суспільстві індивідуалізація може здобути як позитивні, так і негативні відтінки, а саме перетворитися на прояви індивідуалізму, який направлений на виокремлення й посилення індивідуально-природних ознак людини, що постають небезпечними для подальшого розвитку громадянського суспільства;
показано, що постіндустріальне суспільство припускає мозаїчне розкладання, що пов’язується з низкою як об’єктивних, так і суб’єктивних чинників, які спричиняють затвердження фрагментарного, децентрованого образу мислення, в наслідок чого докорінно змінюється ідентифікація особистості; на цьому підґрунті з’ясовано, що у добу глобалізації громадянське суспільство неможна інтерпретувати у вигляді об’єкту адміністрування, який засновується на громадянських асоціаціях індустріальної доби; охарактеризовані альтернативні новітні громадянські асоціації постіндустріального суспільства та механізм їх утворення по принципу «флеш-мобів»;
з’ясовано, що зміна ролі особистості у формуванні постіндустріального громадянського суспільства спричинена особливим типом реальності, замаскованим і невизначеним завдяки множинності власних різноманітних проявів; показано, що свобода у контексті цієї реальності виходить за межи боротьби з соціальним відчуженням і вимагає від особи більшої самостійності у прийнятті рішень, постійної креативності; обґрунтована новітня віртуальна система цінностей і пріоритетів постіндустріального суспільства, осереддям якої постають специфічні правила поведінки громадян, що не припускають власну структуризацію і гармонічне поєднання; на цьому підґрунті доведена можливість розуміння культури постіндустріального суспільства як субкультури;
з’ясовано, що специфіка становлення українського громадянського суспільства на пострадянському соціокультурному просторі зумовлена як недосконалістю інституцій громадянського суспільства, так і нелегітимністю державної влади, що гальмує соціальну модернізацію; враховуючи наявність в Україні ознак системної кризи, доказана необхідність змістовного перегляду ідеї протиставлення громадянського суспільства і держави; охарактеризована роль особистості у подальшому зміцненні демократичних інститутів і розбудові правового громадянського суспільства.
Теоретичне і практичне значення дисертації полягає в тому, що її результати можуть бути використані у якості підґрунтя оптимізації діяльності органів державної влади, громадянських організацій, інших колективних утворень і окремих особистостей на шляху розбудови громадянського суспільства, а також є певним внеском у подальші комплексні дослідження проблем вдосконалення українського суспільно-політичного життя.
Матеріали роботи можуть бути застосовані під час викладання у вищих навчальних закладах у межах курсів соціальної філософії, соціології, політології, культурології.
Апробація роботи. Основні положення дисертації обговорені на засіданнях та наукових семінарах кафедри філософії і суспільних наук Київського інституту туризму, економіки і права, а також на семінарі відділу історії зарубіжної філософії Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України (Київ, лютий 2009 р.). Загальні положення та результати, викладені у дисертаційному дослідженні, доповідалися на Всеукраїнської науково-практичної конференції «Сучасна освіта і інтеграційні процеси: досвід, проблеми, перспективи» (Краматорськ, листопад 2008 р.), Науково-теоретичних конференціях «Проблеми сутності свободи: методологічні та соціальні виміри» (Київ, жовтень 2007 р.), «Науковий світ 2008: стан та перспективи розвитку» (Винниця, лютий 2008 р.), « Творча спадщина В.І.Шинкарука та сьогодення» (Київ, квітень 2008 р.), Міжнародної науково-теоретичної конференції «Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість в умовах європейської інтеграції (Київ, травень 2008 р.).
Публікації. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли своє відображення у 10 публікаціях, в тому числі 5 статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, і 5 збірках матеріалів науково-теоретичних (у тому числі 1 міжнародної) конференцій. Усі статті і друковані тези доповідей написані без співавторів.
Структура дисертації та обсяг роботи зумовлені метою і головними завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів (дев’ять підрозділів), загальних висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 179 сторінок. Список використаних джерел містить 272 найменування.

Список літератури

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Проведене в дисертації комплексне соціально-філософське дослідження основних детермінантів поєднання осіб в недержавні колективні утворення, які забезпечують формування громадянського суспільства, дало можливість сформулювати наступні узагальнені висновки:
1. Первісні форми взаємодії особистості і громадянського суспільства реалізуються у двох альтернативних напрямках індивідуалістському і суспільно-колективістському. Індивідуалістський напрямок ґрунтується на тезі первісної наявності у ізольованих індивідів природних прав, і передусім права на необмежену свободу, завдяки якому індивіди споконвічно прагнуть до цілераціональної поведінки. Така поведінка базується на індивідуальному сприйнятті загальнолюдських моральних принципів і спричиняє виникнення державної влади, яка, припиняючи «війну всіх проти всіх», створює умови для формування і наступного функціонування громадянських колективностей, тобто елементів громадянського суспільства. Але оскільки у цьому контексті державна влада безмежно панує над громадянським суспільством, індивідуалістський напрямок реалізації взаємодії особистості і громадянського суспільства вимагає суворої правової регламентації суспільного життя, визнання безспірним принципу управління «зверху-вниз», що пригнічує самодіяльність людини і суспільства в цілому, посідаючи тим самим умови відчуження особистості.
Суспільно-колективістський напрямок реалізації взаємодії особистості і громадянського суспільства ґрунтується на підвалинах позаполітичного виникнення і збереження свобод людини. Він зводиться до того, що з моменту свого виникнення людина є включеною у суспільство, вона продукт соціалізації. Звідси, кожна особистість несвідомо (або, так би мовити, екзістенціально) несе на собі відбиток культури і суспільних відносин. А тому і держава, і громадянське суспільство є продуктами штучними, культурними, що утворюються поза свідомістю окремих індивідів і є результатом історико-культурної еволюції. У контексті цього підходу втрачається раціональний пафос суспільного договору і він сприймається людиною у вигляді певної екзистенціальної норми, що є обов’язковою для виконання усіма громадянами. Тобто в основі суспільного життя є споконвічно закладеною певна норма узгодженої свободи, в якій врахування інтересів окремих індивідів комбінується з їх певним обмеженням. А отже, громадянське суспільство розглядається вже не як другорядне утворення за відношенням до держави, а як первісне об’єднання вільних людей, які формують законодавчу владу і через неї за допомогою моралі і релігії впливають на державу з метою захисту життя, свободи і майна громадян. Причому генезис держави повторює генезис культури громадянського суспільства і несе у собі пріоритет індивіда і автономність сфери особистісного над державним.
2. Головною передпосилкою виникнення громадянського суспільства є свобода особистості, причому треба вирізняти і обґрунтовувати дві форми реалізації цієї свободи «свободу від» і «свободу для», та їх можливі наслідки. Перша з них ґрунтується на засадах цілераціональності, захищає індивіда, вимальовує можливі варіанти її одержання, усуває безодню розбіжностей між свободою і необхідністю тощо. Але в той же час вона висуває цілковиту низку проблем щодо подальшого застосування цієї свободи, коли досконало розвинута людина опиняється один на один з отриманим «царством свободи». Тому, побудувати гармонійні суспільні стосунки, забезпечити загальну злагоду у суспільстві виключно на підвалинах природної індивідуальної свободи особистості («свободи від») неможливо, оскільки вона, спонукаючи суспільство до пошуків найбільш розвинутої людини, має значущість лише для окремих індивідів і спричиняє тим самим «здичавілість» інших осіб.
Друга форма реалізації свободи (свобода для) зумовлюються новим типом реальності, у яку потрапляє людина сьогодення. Ця реальність вже не має чітко вираженій впорядкованості і носить ознаки «квазіреальності», що розгортаються через власні символічні замінники, причому знаки, значення, смисли у її контексті починають жити власним життям поряд з речами субстанційної реальності, без чітко визначеного референта. Її сутність людина повинна не просто шукати, відчувати, а ще й переживати цей пошук, робити певну душевно-розумову роботу для того, щоб здійснити акт самореалізації. Тобто процес осягнення будь-якої життєво-практичної установки приймає певний «понадраціональний» характер і являє собою трансформацію суб’єкта, його духовне перетворення, що, власне й характеризує реалізацію «свободи для».
3. Виходячи з суперечливої єдності форм «свободи від» і «свободи для» випливає, що особистість являє собою цілісність індивідуального і колективного, а процес індивідуалізації характеризує саме форми і засоби буття особистості, тому поза особистістю не існує. В ході індивідуалізації особистість здобуває нові риси і якості, формує своєрідний центр самості і постає індивідуальністю, відокремленою від інших суб’єктів соціальних відносин, але реалізується безпосередньо у колективі. Громадянськість в цьому сенсі треба розглядати у вигляді специфічної форми колективності, а тому вона також є результатом індивідуалізації особистості.
Але у сучасному суспільстві, де панують товарно-грошові відносини, індивідуалізація особистості часто-густо приймає негативні відтінки, а саме виступає у вигляді егоїзму, анархізму тощо, повсюдно супроводжуючись різноманітними проявами свавілля. Саме ці симбіотичні ознаки індивідуалізації треба відносити до проявів індивідуалізму, який направлений на підтримку і збереження індивідуально-природних ознак людини, а тому, на відміну від індивідуальності, що завжди динамічно зв’язана з колективністю, має цілком відособлений, сталий, антисоціальний характер. Тому, індивідуалізм і індивідуалізація особистості можуть розглядатися у вигляді своєрідних «полярних форм» розвитку громадянського суспільства. Перша з цих форм реалізується у вигляді особистісного або колективного індивідуалізму і свідчить про занепад громадянського суспільства, друга навпаки, констатує наявність у суспільства ознак громадянськості.
4. Суспільство постіндустріальної доби позбавлено єдиного і основоположного центру, навколо якого обертається різноманітність проявів соціального життя. Тому, його можна вважати «мозаїчним суспільством», або субстратом, що постійно змінює центри тяжіння і відрізняється граничною рухливістю власних зв’язків і залежностей. Причинами мозаїчного розкладання суспільного життя стають, з одного боку, об’єктивні чинники сучасний перехід від товаровиробляючої до обслуговуючої економіки, поділ населення за родом занять, надання провідної суспільної ролі теоретичному знанню як джерелу нововведень і політичних формулювань, чітко виражена орієнтація на майбутнє тощо, а з іншого суб’єктивні особливості затвердження фрагментарного, децентрованого образу мислення, в наслідок чого докорінно змінюється ідентифікація особистості. Якщо індустріальній добі був притаманний процес самоідентифікації осіб з сутністю всеосяжних універсалій типу «нація», «партія», «організація» та ін., що підносилися над особистістю і приховували її індивідуальність, то ідентифікація особистості у постіндустріальному суспільстві стає короткочасною, оскільки особа усвідомлює необхідність і доцільність компонентів власній ідентичності швидше, ніж раніше. Завдяки цьому, свідомість перестає бути «універсальною», відходить від загальнозначущих схем мислення, що постійно відтворюються і віддає перевагу коротким, нестандартним думкам-кліпам.
Як наслідок, сьогочасне суспільство вже неможна моделювати як об’єкт адміністрування, оскільки всі сфери соціального життя охоплює відсутність єдиноначальності, тотальна децентралізація спричинює перерозподіл власних повноважень центру на користь регіонів, базисне планування переноситься на локальний рівень, на виробництві спостерігаються процеси розукрупнення концернів та ін.
5. У «мозаїчному суспільстві» ХХІ століття вже немає єдиної культури. Навпаки, існує безліч культур, які складаються з багатоманіття маргінальних течій, що протистоять чи взагалі розбігаються з загальновизнаними моделями поведінки. Тому, культуру сьогодення можна вважати бліп-культурою, оскільки маргінальні субкультури у суспільстві виходять на перший план і колективні меншини, досягнув завдяки реалізації синергетичної енергії потреб, очікувань, бажань і прагнень певного рівня розвитку, опиняються у більшості. Втім, такий хід справ людиною розглядається як дуже корисний, бо особа більше не вимушена пристосовувати, підкоряти власні ідеали і цінності під загальний шаблон, а тому живе власним, хоча і фрагментарним життям, не озираючись на минуле.
Водночас, культура сучасного суспільства сприймається мозаїчною тільки стороннім спостерігачем. Але з точки зору особи, що є безпосередньо включеною в певний фрагмент, суспільне життя виглядає достатньо розвинутим і гармонічним: в цьому фрагменті є вся повнота соціального змісту і цінностей. Й прагнень подолати межі цього фрагменту у особи не виникає, бо для неї за його границею немає нічого бажаного. Саме на цьому підґрунті формується новітня віртуальна система цінностей і пріоритетів суспільства, і, передусім, специфічні правила поведінки громадян у контексті сучасної реальності. Свобода в цих умовах виходить за межи боротьби з соціальним відчуженням і вимагає від особи більшої самостійності у прийнятті рішень, оригінальних, нестандартних підходів, постійної креативності. У наслідок цього, зв’язки особистості з недержавними колективними утвореннями сьогодні вже не припускають власну структуризацію і гармонічне поєднання, а сучасні колективності (Інтернет-магазіни, Інтернет-біржи, спілки хакерів та ін.) все частіше будуються по принципу «флеш-мобів».
6. Враховуючи, що в трансформаційних процесах українського суспільства протягом тривалого часу переважали стихійні, руйнівні елементи, а не цілеспрямована діяльність, з’ясована необхідність змістовного перегляду ідеї протиставлення громадянського суспільства державі, яка панує у західній філософської думці. Україні, яка знаходиться у стані соціально-політичної кризи, конче необхідно усвідомлене державне керівництво соціальними тенденціями громадянської консолідації, підтримка мережі суспільних організацій, реалізація державних програм громадянської освіти. Саме ці фактори сьогодні постають вирішальними у формуванні нового типа особистості компетентного громадянина, якому притаманні наявність розвинутого соціального інтелекту, інтерес до соціального буття і вміння приймати в ньому активну участь.
Особистість, щоб стати компетентною, повинна бути досвідченою у соціальних справах, вміти цивілізовано відстоювати власну точку зору, висловлювати і демонструвати власну незгоду, протести тощо. Всі ці особливості можна назвати цивілізаційною правосвідомістю, оскільки саме вони формують у осіб уявлення про пануючи політичні цінності, процеси і інститути, впевненість в їх необхідності, можливість критичного ставлення до них.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Августин Св. Сповідь / Святий Августин; [Пер. з латини Ю.Мушака]. К.: Основи, 1996. 319 с.
2. Авуєва І. Соціальний портрет членів соціальних рухів, громадських організацій і політичних партій / І.Авуєва // Українське суспільство 2003. Соціологічний моніторинг; [за ред. д. е. н. В. Ворони, д. с. н. М.Шульги]. К.: Інститут соціології НАН України, 2003. С. 283-291.
3. Аквінський Т. Коментарі до Аристотелевої «Політики» / Тома Аквінський; [Пер з латини О.Кислюк]. К.: Основи, 2000. 794 с.
4. Александер Дж. Парадокси громадянського суспільства // Дж. Александер // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 1999. № 1. С. 27-41.
5. Андрущенко В. Історія соціальної філософії. Західноєвропейський контекст / Віктор Петрович Андрущенко. К.: Тандем, 2000. 416 с.
6. Андрущенко В.П. Організоване суспільство. Проблема організації та суспільної самоорганізації в період радикальних трансформацій в Україні на рубежі століть / Віктор Петрович Андрущенко. К.: ТОВ «Атлант ЮЕмСІ», 2006. 502 с.
7. Арато Е., Коген Дж. Відродження, занепад та реконструкція концепції громадянського суспільства / Е.Арато, Дж.Коген // Політична думка. 1996. №1. С. 24-30.
8. Аристотель. Политика. Афинская полития / Аристотель; [Предисл. Е.И. Темнова]. М.: Мысль, 1997. 458 с.
9. Аристотель. Политика / Аристотель // История политических и правовых учений: Хрестоматия для юридических вузов и факультетов; [Сост. и общ. ред. проф., д-р ист. наук Г.Г. Демиденко]. Харьков: Факт, 1999. - С. 36-44.
10. Арудов М.С. Громадянська згода як передумова громадянського суспільства в Україні (досвід політологічного аналізу в Криму): Автореф. дис. ... канд. політ. Наук: 23.00.02. / Арудов Малазі Семенович. Сімферополь, 2004. 18 с.
11. Бабінський Г. Національна держава та зміна прикордонь. Політична філософія та соціальна реальність / Грегор Бабінський; [Пер. з англ. М.Плющевої] // Цінності громадянського суспільства і моральний вибір: український досвід: Зб. наук. праць / Відп. ред. А.М.Єрмоленко, О.О.Кисельова. К.: Етна-1. 2006. С.62-73.
12. Бадзьо Ю. Національна ідея і національне питання /Юрій Бадзьо. К.: Смолоскип, 2000. 52 с.
13. Барановский В.Ф. Социальный механизм развития духовности личности: Дис д.филос.н.: 09.00.03. / В.Ф. Барановский. К., 1997. 383 с.
14. Барков В.Ю. Соціально-політичне становлення громадянського суспільства в Україні: Автореф. дис. ... д. політ. н.: 23.00.02. /В.Ю.Барков. К., 1999. 38 с.
15. Баткин Л.М. К спорам о логико-историческом определении индивидуальности / Л.М.Баткин // Одиссей. Человек в истории. М.: Наука, 1990. С.59-75.
16. Безверхий В.Б. Взаємовідносини між громадянським суспільством і державою в Україні: політологічний аналіз: Автореф. дис. ... к. політ. н.: 23.00.02. / В.Б.Безверхий. К., 1995. 24с.
17. Безродна В.І. Особливості формування громадянського суспільства в процесі політичної модернізації України: Автореф. дис. ... к. політ. н.: 23.00.02. / В.І.Безродна. Одеса, 2003. 16 с.
18. Белл Д. Социальные рамки информационного общества /Даниел Белл; [Пер. с англ. В.В.Ильина] // Новая технократическая волна на Западе. М., 1986. 787 с.
19. Белл Д. Прихід постіндустріального суспільства / Даніел Белл; [Пер. с англ. В.Мельник] // Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія. К., 1996. С.28-67.
20. Бердяев Н.А. О назначении человека / Николай Бердяев. М.: Республика, 1993. 383 с.
21. Бердяев Н.А. О рабстве и свободе человека. Опыт персоналистической философии / Николай Бердяев. Париж, 1972. С.4-58.
22. Бердяев Н.А. Философия свободы / Николай Бердяев // Философия свободы. Смысл творчества. М.: Мысль, 1989. С. 5-41.
23. Бех В.П. Концепція соціального організму: проблемне поле сучасної соціології /Володимир Павлович Бех // Культурологічний вісник Нижньої Наддніпрянщини. Запоріжжя, 2000. Вип. 6. С. 56-65.
24. Бех В.П. Социальный организм / Владимир Павлович Бех. Запорожье: Тандем - У, 1998. 188с.
25. Бех В.П. Соціальний організм країни / Володимир Павлович Бех. Запоріжжя: ЗДУ, 1999. 306 с.
26. Бляхман Б.Я. Концепции гражданского общества в зарубежной литературе конца ХХ в. / Б.Я.Бляхман // Философские науки. 2005. № 6. С. 18-38.
27. Богомолов Б. Власть и оппозиция: некоторые аспекты взаимодействия (опыт США и российская действительность) / Б.Богомолов // Вестник Московського университета. Серия 12. Политические науки. 1998. № 3. С. 3-19.
28. Богословская И. План развития страны / Ирина Богословская. К.: Изд. компания Воля”, 2005. 212 с.
29. Боден Ж. Метод легкого познания истории / Жан Боден; [Пер. с франц. Г.Семгина]. М.: Наука, 2000. 412 с.
30. Боден Ж. Шесть книг о государстве /Жан Боден; [Пер. с франц. Г.Семгина] // Антология мировой политической мысли. В 5т. Т. 1. Зарубежная политическая мысль: Истоки и эволюция. М.: Мысль, 1997. 832 с.
31. Боренько Я. Громадянське суспільство і політична влада олігархії / Я.Боренько // Громадянське суспільство: Україна 2001. Львів: Ред часопису „Ї”. 2001. С. 164-173.
32. Брагина Л.М. Макиавелли Никколо / Л.М.Брагина // Антология мировой правовой мысли. В 5 т. Т.ІІ. Европа Y-XYII вв. [Нац. обществ. науч. фонд; руков. научн. проекта Г.Ю.Семгин]. М.: Мысль, 1999. С.829.
33. Братусь Б.С. Аномалии личности / Б.С.Братусь. М.: Мысль, 1988. 301 с.
34. Бутченко Т.І. Еволюція договірної концепції походження держави: Дис. ... к. філос. н.: 09.00.03. / Тарас Іванович Бутченко. Запоріжжя, 2004. 173 с.
35. Быстрицкий Е.К.Феномен личности: мировоззрение, культура, бытие /Евгений Быстрицкий. К.: Наукова думка, 1991. 200 с.
36. Варывдин В.А. Гражданское общество / Владислав Алексеевич Варывдин // Социально-политические науки. 1992. № 8. С. 22-31.
37. Васильєв В. Деякі роздуми з приводу терміну «менталітет» / В.Васильев // Розбудова держави. 1993. № 11. С.52-58.
38. Васильченко В.М. Диалектика и синергетика как методы исследования социальных процессов / В.М.Васильченко // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. Запоріжжя, 2004. Вип. 12. С. 75-80.
39. Васильчук Ю.А. Гражданское общество эпохи НТР / Ю.А.Васильчук // Полис: Политические исследования. 1991. № 4. С. 4-20.
40. Вебер М. Избранные произведения / Макс Вебер; [Пер. с нем. М.И.Левина]. М.: Прогресс, 1990. 808 с.
41. Внутских А.Ю. Отбор как всеобщая закономерность развития и его проявление в социуме / А.Ю.Внутских // Философия и общество: Научно-теоретический журнал. 2005. № 4 (41). С. 73-92.
42. Водолазов Г.Г. Гражданское общество и мир политики / Г.Г.Водолазов // Философские науки. 2005. № 3. С. 7-25.
43. Воловик В.І. Вступ до філософії: Навчальний посібник / Віталій Іванович Воловик. Запоріжжя: Просвіта, 2002. 160 с.
44. Воловик В. Ілюзії клонованого щастя / Віталій Воловик // Віче. 2004. № 9. С. 68-72.
45. Воловик В. Куди поділись класи й класова боротьба / Віталій Воловик // Віче. 2002. № 8. С. 58-60.
46. Воловик В. Основні фактори становлення ідеології державотворення / Віталій Воловик // Віче. 2001. № 12 (117). С. 22-31.
47. Воловик В.І. Партій багато партій соціального прогресу нема / Віталій Іванович Воловик // Віче. 2003. № 10 (139). С. 42-46.
48. Воловик В.І. Політика: сутність, зміст і форми прояву / Віталій Іванович Воловик // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. Запоріжжя, 2005. Вип. 14. С. 92-95.
49. Воловик В.И. Философия политического сознания. Монографія /Виталий Іванович Воловик. Запорожье: Просвіта, 2006. 204 с.
50. Володин А.Г. Гражданское общество и модернизация в России / А.Г.Володин // Полис. 2000. № 3 (56). С. 105-116.
51. Володин А.Г. Гражданское общество и политика в России: Смена парадигмы / А.Г.Володин // Полис (политические исследования). 1998. № 6. С. 92-103.
52. Воронкова В.Г. Метафізичні виміри людського буття (проблеми людини на зламі тисячоліть) / Валентина Григорівна Воронкова. Запоріжжя, 1999. с. 176.
53. Воронов І. Громадянське суспільство і влада / Іван Воронов // Людина і політика: Український соціально-гуманітарний науковий журнал. 2003. № 1 (25). С. 31-41.
54. Врублевський В.К., Хорошковський В.І. Нова Україна: виклики ХХІ століття / В.К.Врублевський, В.І.Хорошковський // Українське суспільство на порозі третього тисячоліття: Кол. монографія [Під ред. М.О.Шульги]. К.: Ін-т соціології НАН України, 1999. С. 70-85.
55. Габермас Ю. Структурні перетворення у сфері відкритості: дослідження категорії громадянське суспільство / Юрген Габермас; [Пер. з нім. А.Онишко]. Л.: вид-во „Літопис”, 1999. 320 с.
56. Гава Ю. Інтелектуальний капітал як фактор глобалізації / Ю.Гава // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Серія „Економіка”. 2006. № 85. С. 7-8.
57. Гаджиев К.С. Политическая наука: Учебное пособие / Камалудин Серажудинович Гаджиев; [2-е изд]. М.: Международные отношения, 1995. 400 с.
58. Гайденко П.П. Научная рациональность и философский разум в интерпретации Эдмунда Гуссерля / П.П.Гайденко // Вопросы философии, 1992, № 12.
59. Гегель Г. Основи філософії права, або Природне право і державознавство / Георг Вільгельм Фрідріх Гегель; [Пер. з нім. Р. Осадчука та М. Кушніра]. К.: Юніверс, 2000. 336 с.
60. Гегель Г. Философия права / Георг Вильгельм Фридрих Гегель; [Пер. с нем. Г.Демиденко] // История политических и правовых учений: Хрестоматия для юридических вузов и факультетов. Харьков: Факт, 1999. С. 435-468.
61. Геєць В. Державність України. На шляху до громадянського суспільства / В.Геєц // Віче. 1995. № 5 (38). С. 3-16.
62. Геллнер Э. Условия свободы. Гражданское общество и его исторические соперники / Эрнест Геллнер; [Пер. с англ. Е.Понизовкиной]. М.: Ad Marginem, 1995. 224 с.
63. Глазунов В.В. Становление украинского гражданського общества и олигархия / В.В.Глазунов // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії. Запоріжжя, ЗДІА. 2005. Вип. № 22. С. 196-204.
64. Глобалізація і безпека розвитку / [О.Г. Білорус, Д.Г. Лук’яненко, В.А.Зленко]; відп. ред. Білорус О.Г. К.: КНЕУ, 2001. 733 с.
65. Гоббс Т. Левіафан, або Суть, будова і повноваження держави церковної і цивільної / Томас Гоббс; [Пер. з англ. Р.Димерця]/ К.: Дух і Літера, 2000. 606 с.
66. Горбатенко В.П., Лебединська Г.О. Політика і політична наука / В.П.Горбатенко, Г.О.Лебединська // Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів; [За ред. О.В. Бабкіної, В.П. Горбатенька]. К.: Видавничий центр Академія”, 1998. 368 с.
67. Гражданское общество в России: проблемы самоопределения и развития. Материалы научной конференции (Москва, 7 декабря 2000 г.) /Ред. кол. Б.И. Коваль, (отв. ред.), А.Н. Аринин, С.И. Семенов, ООО Северопринт”, М.: 2001. 144 с.
68. Гражданское общество: Истоки и современность / Науч. ред. проф. И.И. Кальной, доц. И.Н. Лопушанский. 2-е изд., док. СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс». 296 с.
69. Гражданское общество: Мировой опыт и проблемы России / ИМЭМО РАН. М.: Эдиториал УРСС, 1998. 312 с.
70. Гражданское общество, правовое государство и право (Круглый стол” журналов Государство и право” и Вопросы философии”) // Вопросы философии. 2002. № 1. С. 3-51.
71. Гражевська Н. Системна трансформація економіки в сучасному парадигмальному контексті / Н.Гражевська // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Серія „Економіка”. 2006. № 86-87. С. 341-346.
72. Грамши А. Избранные произведения. В 3 т., Т. 3. М., 1959. 565 с.
73. Гребіневич О.М. Ернест Геллнер і Джон Кін у поглядах на громадянське суспільство (порівняльний аналіз) / О.М.Гребіневич // Наука. Релігія. Суспільство. 2002. № 3 С. 36 41.
74. Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку // За заг. ред. Ф.М. Рудича. К.: Парламентське вид-во, 2006. 412 с.
75. Громадянське суспільство в Україні: проблеми становлення / [В.Ф.Сіренко, С.В. Бобровник та інші]. НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького. К.: „Логос”, 1997. 124 с.
76. Громадянське суспільство і держава: шлях до порозуміння і співпраці (з методологічного семінару) // Право України, 2004. № 3. С. 18-21.
77. Громадянське суспільство і політика органів місцевого самоврядування (проблеми теорії і практики): Матеріали наук.-практ. українсько-польської конференції (Львів, 4-5 березня 2002 р.). Львів: Доброчинний громадський Фонд ім. Князя Осмомисла. Наук. Товариство ім. Шевченка, 2002. 416 с.
78. Громадянське суспільство і соціальні перетворення в Україні: Тези наукової конференції. / За ред. А.Ф. Карася. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2001. 126 с.
79. Грушевский М. Иллюстрированная история Украины / Михаил Грушевский. К.: МП Левада”, 1995. 696 с.
80. Гуманізм: сучасні інтерпретації та перспективи. / [Пазенок В.С., Лях В.В., Соболь О.О., Райда К.Ю., Любивий Я.В.]. К.: Український Центр духовної культури, 2001. 380 с.
81. Гумбольдт В. О пределах государственной деятельности / Вильгельм Гумбольт. М.: Социум: Три квадрата, 2003. 200 с.
82. Гуревич А.Я. Еще несколько замечаний к дискуссии о личности и индивидуальности в истории культуры / А.Я.Гуревич // Одиссей. Человек в истории. Личность и общество. М.: Наука, 1990. С. 76-89.
83. Гуссерль Э. Идеи к чистой феноменологии и феноменологической философии / Эдмунд Гуссерль; [Пер. с нем. Г.Демиденко] // В 2 т. Т.1. М.: Дом интеллектуальной книги, 1999. 336с.
84. Давиденко В.В. Соціальний діалог як інноваційний ресурс сталого розвитку суспільства / В.В.Давиденко // Вісник Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Серія „Філософія. Політологія”. К.: 2006. №№ 76-79. С. 215-220.
85. Дашкевич Я.Р. Про громадянське суспільство та місцеве самоврядування / Я.Р.Дашкевич // Громадянське суспільство і політика органів місцевого самоврядування (проблеми теорії і практики): Матеріали наук.-практ. українсько-польської конференції (Львів, 4-5 березня 2002 р.). Львів: Доброчинний громадський Фонд ім. Князя Осмомисла. Наук. Товариство ім. Шевченка, 2002. С. 9-11.
86. Демидов В.А. Історична еволюція концепції громадянського суспільства: Дис. канд. іст. наук: 07.00.02. / Віктор Андрійович Демидов. Чернівці, 2000. 191 с.
87. Демидов В. Місцеве самоврядування: інститут держави чи громадянського суспільства? / Віктор Демидов // Транскордонне співробітництво у поліетнічних регіонах Східної та Південно-Східної Європи: Матеріали наукового симпозіуму / Буковинський політологічний центр, Бюро співробітництва в Україні Фонду Ф. Еберта. Чернівці: Золоті литаври, 1999. 196 с.
88. Джефферсон Т. Декларация представителей Соединенных Штатов Америки, собравшихся на общий конгресс / Томас Джефферсон; [Пер. с англ. Г.Демиденко] // История политических и правовых учений: Хрестоматия для юридических вузов и факультетов. Харьков: Факт, 1999. С. 399-402.
89. Дмитриев Ю. Соотношение понятий политической и государственной власти в условиях формирования гражданского общества / Ю.Дмитриев // Государство и право. М.: Наука, 1994. № 7. С. 28-34.
90. Додонова В.І., Додонов Р.О. Про природу творчих здібностей особистості / В.І.Додонова, Р.О.Додонов // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. Запоріжжя, 2002. Вип. 9. С. 69-75.
91. Додонов А.Ф. Особенности политической модернизации в Украине / А.Ф.Додонов // Нова парадигма: Альманах наукових праць. Запоріжжя, 2003. Вип. 32. С. 6-13.
92. Додонов Р.О. Соціально-філософський аналіз процесу формування та функціонування етноментальності: Автореферат дис. ... д.філос.н.: 09.00.03. / Роман Олександрович Додонов. К., 1999. 36 с.
93. Дорошенко А.Б. Соціальне середовище як фактор формування особистості: Дис. к.філос.н.: 09.00.03, К., 1994. 146 с.
94. Єрмоленко А. Публічність як чинник громадянського суспільства України за доби глобалізації / Анатолій Єрмоленко // Громадянське суспільство в Україні за доби глобалізації: ціннісно-нормативне та інституційне забезпечення його розбудови: Зб. наук. праць / За заг. ред. А.Єрмоленко. К., 2007. С.91-107.
95. Етичні норми і цінності: проблема обґрунтування [Аболіна Т.Г., Єрмоленко А.М., Кисельова О.О., Малахів В.А]; за заг. ред. А.М.Єрмоленка. К.: Стилос, 1997. 243 с.
96. Жданенко С.Б. Партнерська взаємодія у процесі становлення громадянського суспільства (соціально-філософський аналіз): Автореф. дис. ... канд. філос. наук: 09.00.03. / Сергій Борисович Жданенко. Харків, 2003. 16 с.
97. Жданов І., Якименко Ю. Україна у ХХІ столітті: виклики для політичної еліти / І.Жданов, Ю.Якименко // Національна безпека і оборона. 2003. № 9. С.2-11.
98. Жовтобрюх М.М. Громадянське суспільство як правова форма самоорганізації громадян / М.М.Жовтобрюх // ДНІ НАУКИ: Зб. тез доповідей: В 3 т. / Ред. кол. В.М. Огаренко та ін. Запоріжжя: ГУ ЗІДМУ”. 2004. т. 3. С. 19-20.
99. Задоянчук О.І. Політичні аспекти становлення громадянського суспільства в Україні: Автореферат дис. ... канд. політ. наук: 23.00.02 / Київський університет ім. Т. Шевченка. К., 1999. 16 с.
100. Замбровский Б.Я. К вопросу о формировании гражданського общества и правового государства / Б.Я.Замбровский // Социально-политические науки. 1991. № 6. С. 29-34.
101. Іванова-Георгієвська Н. Українське прямування до універсальних європейських цінностей: криза ідентичності / Неллі Іванова-Георгієвська // Громадянське суспільство в Україні за доби глобалізації: ціннісно-нормативне та інституційне забезпечення його розбудови: Зб. наук. праць / за заг. ред. А.Єрмоленко. К., 2007. С.214-229.
102. Ильин И.А. Путь к очевидности / Игорь Александрович Ильин. М., 1993. 328 с.
103. Калинин И. К дискуссии о гражданском обществе / И.Калинин // Социс. 2001. № 4. С. 112-122.
104. Канигін Ю. Інтелектуальне відродження нації / Ю.Канигін // Віче. 1993. № 6 (15). С. 49-57.
105. Кант И.