Богомолець Ольга Вадимівна . ФЕНОМЕН УКРАЇНСЬКОЇ ДОМАШНЬОЇ ІКОНИ

Короткий опис

Богомолець Ольга Вадимівна . Назва дисертаційної роботи: "ФЕНОМЕН УКРАЇНСЬКОЇ ДОМАШНЬОЇ ІКОНИ"

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
Богомолець Ольга Вадимівна
УДК 7.04 (=161.2)
ДИСЕРТАЦІЯ
ФЕНОМЕН УКРАЇНСЬКОЇ ДОМАШНЬОЇ ІКОНИ
09.00.12 – українознавство (філософські науки)
Подається на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне
джерело_____________________Богомолець О.В.
Науковий консультант:
доктор філософських наук, доцент
професор кафедри української філософії та культури
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
Кривда Наталія Юріївна
Київ – 2018

ЗМІСТ
РОЗДІЛ 1 ІДЕЙНІ ДЖЕРЕЛА, ЕМПІРИЧНА ТА МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА
УКРАЇНОЗНАВЧОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
УКРАЇНСЬКОЇ ІКОНИ ............................................................................................ 42
1.1. Теоретико-методологічні засади українознавчого
дослідження ікони................................................................................................. 42
1.2. Джеральна база дослідження феномену української домашньої ікони ... 68
Висновки до І розділу................................................................................................. 96
РОЗДІЛ 2 ПРОСТОРОВО-СИМВОЛІЧНИЙ ВИМІР ДОМУ В ЖИТТІ
УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ..................................................................................... 99
2.1. Дім у системі життєвих цінностей українського народу........................... 99
2.1.1. Своєрідність міського та сільського просторів культури............... 99
2.1.2. Дім як соціокультурний феномен традиційної культури ............. 112
2.2. Домашня ікона як феномен української культури ................................... 136
2.2.1. «Домашня ікона»: поняття і сутність.............................................. 136
2.2.2. Аксіологічний аспект домашньої ікони ......................................... 146
2.2.3. Тематизація концепту «дім» в українському
народному іконописі................................................................................... 149
2.3. Художня своєрідність домашньої ікони.................................................... 157
2.3.1. Стилістична самобутність народної домашньої ікони ................. 157
2.3.2. Антропологічність домашньої ікони у світлі іконописного канону
....................................................................................................................... 168
Висновки до ІІ розділу ......................................................................................... 182
РОЗДІЛ 3 ДОМАШНЯ ІКОНА У ЗВИЧАЄВІЙ ПРАКТИЦІ УКРАЇНСЬКОЇ
РОДИНИ .................................................................................................................. 192
3.1. Обрядові образи та їх місце в родинному житті українців...................... 192
3.1.1. Домашня ікона у весільній обрядовості українців........................ 192
3.1.2. Домашні ікони в родильній обрядовості........................................ 207
23
3.1.3. Домашня ікона в поховальній обрядовості.................................... 223
3.2. Вшанування домашніх ікон святих покровителів .................................... 229
3.2.1. Святі покровителі у господарській діяльності............................... 229
3.2.2. Історичні та соціокультурні передумови становлення культу святих
цілителів у домашній обрядовій практиці................................................ 243
3.2.3. Відображення ідеї заступництва у богородичному комплексі
домашніх ікон.............................................................................................. 262
3.2.4. Домашні ікони і християнські обереги поза простором дому ..... 282
Висновки до ІІІ розділу........................................................................................ 290
РОЗДІЛ 4 ДОМАШНЯ ІКОНА У КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ
ЕТНОГРАФІЧНОЇ СВОЄРІДНОСТІ.................................................................... 301
4.1. Регіональна типологія домашньої ікони як прояв світоглядної
орієнтації та психоетнографічної самобутності населення України............. 301
4.1.1. Специфіка формування надродинних спільнот у премодерній
українській культурі ................................................................................... 301
4.1.2. Роль домашньої ікони у процесі формування етнічних рис українців
....................................................................................................................... 315
4.2. Світоглядна та художня своєрідність домашніх ікон Київщини............ 321
4.3. Розвиток народного іконопису на Правобережній Україні..................... 333
4.3.1. Становлення народного іконопису на теренах Волині................. 333
4.3.2. Домашні ікони Полісся .................................................................... 345
4.3.3. Домашні ікони Поділля у соціокультурному бутті населення .... 357
4.4. Стилістичне розмаїття домашніх ікон Лівобережної України................ 366
4.4.1. Загальні риси розвитку народного іконопису на Слобожанщині 366
4.4.2. Своєрідність луганської домашньої ікони ..................................... 377
4.4.3. Характерні ознаки та символіка полтавських домашніх ікон...... 389
4.4.4. Відображення особливостей народного світосприйняття в домашніх
іконах Чернігівщини................................................................................... 397
4.4.5. Домашні ікони Сіверщини............................................................... 415
24
4.5. Домашні ікони Західної України................................................................ 419
4.5.1. Галицькі домашні ікони ................................................................... 419
4.5.2. Самобутній характер гуцульської домашньої ікони..................... 430
4.5.3. Народні ікони Бойківського Прикарпаття ..................................... 442
4.5.4. Рецепції релігійної ситуації краю в домашніх іконах Закарпаття453
Висновки до ІV розділу ........................................................................................ 469
РОЗДІЛ 5 РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ДОМАШНЬОЇ ІКОНИ У ХХ СТОЛІТТІ
................................................................................................................................... 483
Висновки до V розділу ......................................................................................... 495
ВИСНОВКИ............................................................................................................. 497
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ............................................................... 510
ДОДАТОК1 571

Список літератури

ВИСНОВКИ
Останніми роками не тільки в інтелектуальному дискурсі відносно молодої
української держави, а й соціогуманітрній думці багатьох «старих» національних
спільнот, спостерігається зростання цікавості науковців та широкого суспільного
загалу до проблеми формування (збереження) національної та/або культурної
ідентичності. Високий рівень міграції призводить до розмивання культурної, а
подекуди навіть ментальної самобутності спільнот, що призводить до зниження
конкурентоздатності їхніх символічних та матеріальних ресурсів на світовій
арені. Не менш згубним для збереження культурної ідентичності та політичної
єдності передусім національних спільнот видається високий рівень щільності
проживання суспільних груп, які поділяють докорінно відмінні, і навіть полярні,
цінності.
Проблеми, з якими зустрілося західноєвропейське суспільство не оминули й
Україну. Попри те, що наслідки міграційного процесу тут не такі разючі, як у
США та країнах Західної Європи, українське суспільство також переживає кризу
національної ідентичності. Великою мірою вона зумовлена колізіями
історичного розвитку, які поступово призвели до утвердження відмінних
цивілізаційних й аксіологічних орієнтацій українського суспільства.
Подолання соціальної деструкції та збереження національної ідентичності
потребує формування надзвичайно виваженої символічної політики особливо у
тих випадках, коли йдеться про колективну пам'ять. В українській історії, є цілий
ряд подій та образів, які надзвичайно неоднозначно сприймаються у різних
українських регіонах, а тому можуть слугувати засобами для маніпуляції
суспільної свідомістю, і, як показує досвід, навіть призводити до фрагментації
державних кордонів. Водночас, залишаються і ті, які, виявляючи різноманіття
етнографічної своєрідності українського соціуму, експлікують Україну як
єдиний культурний осяг – контекст, крізь призму якого українці дивляться на
світ.
498
Дослідження українського культурного осягу з метою формування
національного контексту міжкультурної та міжетнічної взаємодії, актуалізує
вивчення різноманітних аспектів української матеріальної та духовної культури.
Особливого ж значення набуває повернення до культурної скарбниці
українського народу тих культурних феноменів, котрі, залишаючись поза увагою
наукової спільноти та широкого українського загалу, не отримали належного
місця у колективній пам’яті народу. Великою мірою це було зумовлено у
підсумку забування, котре стало одним із найбільш ефективних механізмів
широко використовуваною у ХХ ст. щодо України політики етніциду, котра
відкрила шлях для територіальної та культурної експансії з боку інших народів.
З огляду на те, що колективна пам'ять, невіддільною складовою якої є
тілесні практики, є важливим чинником збереження національної ідентичності,
повернення в інтелектуальний дискурс та культурну скарбницю українського
народу української домашньої ікони є важливим та актуальним. У традиційній
культурі, вона була невід'ємною частиною родинної обрядової (а відтак і
соціальної) практики, яка децентралізовано зберігала культурну своєрідність, а з
нею й українську ідентичність. З огляду на це, домашня ікона може розглядатися
як візуальний прояв того світоглядного і культурного контексту, в межах якого
розкривається ментальна самобутність українців.
Дослідження феномену української домашньої ікони в контексті
концептуальних обрисів українознавчого дискурсу, дає можливість зробити
наступні висновки:
1. Українознавчі розвідки ХІХ – поч. ХХ ст. орієнтовані на збереження й
трансформацію українського культурного та комунікативного простору у
самосвідому модерну спільноту, ідентичність якої формується на тлі таких
відповідних цивілізаційним запитам чинників як мова, література та історія. Це
призвело до знецінення консолідуючої ролі традиційних обрядових практик,
функціонування яких в нових соціокультурних умовах поступово перейшло
рівень приватного життя, окремі аспекти якого були описані в рамках етнографії
заради збереження колективної пам’яті народу, однак у підсумку відсутності
499
поєднання розрізнених поміж різними науками даних, багато елементів
релігійної обрядової практики українців, в тому числі й ікона, тривалий час були
поза увагою соціогуманітарної науки. Інтегративний характер сучасних
українознавчих студій здатний подолати есенціалізм конкретно-наукових
підходів та відкрити можливість об’єктивного та незаангажованого дослідження
культуротворчого та етнотворчого потенціалу ікони та її впливу на становлення
самобутнього українського культурного простору;
2. Головною методологічною засадою українознавчого дослідження є
інтегративний принцип, який дає можливість подолати однобічний погляд
конкретно-наукових розвідок та сформувати цілісну систему знань про Україну
та українців. Такий підхід зумовлює залучення до предметної сфери
українознавчого дослідження тих елементів культурної спадщини українського
народу, які мали засадниче значення для збереження української ідентичності у
бездержавні періоди. Підкреслено відсутність фундаментальних філософських
праць, які б розглядали своєрідність українського терену крізь призму ікони, яка,
будучи невіддільним елементом обрядової практики українців, може
розглядатися як однин із чинників формування української етнічної
ідентичності.
3. Розкрито особливості розуміння дому в традиційній українській
культурі. Показано, що слово «дім» відзначалося семантичною багатогранністю
– воно означало і родинну організацію в єдності «мертвих, живих і
ненарожденних», і оформлений територіальний та духовний простір «свого», і
комплекс житлових та господарських приміщень, і оберіг. З огляду на це, маємо
підстави стверджувати, що дім у традиційній українській культурі поставав
радше певним концептуально визначеним духовним та соціальним простором і
невід’ємним сенсоутворюючим елементом, зміст якого визначався культом
предків та концептом вічного коловороту життя. Іншими словами, дім для
українців – це не стільки приміщення, скільки первинна родова організація та
все те, що визначає «життєвий світ» родинної спільноти, формуючи при цьому
500
внутрішнє почуття захищеності та впевненості завдяки вірі в силу непідвладних
часові родинних зв’язків.
4. Сакральний простір дому, що постав своєрідною «реплікою Всесвіту»,
тлумачився не стільки як відображення світу зовнішнього, природного, як
своєрідний закон світобудови – гармонія, яка проявляється у вигляді світла, що
впорядковує «життєвий світ» родини, забезпечуючи тим самим її вічне існування
в коловороті життя та смерті. В сакральному просторі дому гармонія
проявлялася завдяки символічному відтворенню трьох синхронно співіснуючих
світів – живих, мертвих та богів. Їх єдність забезпечується завдяки еманації
світла, властивості якого несла в собі велика кількість оберегів, спрямованих на
досягнення спільної мети – вічного життя роду, яке уможливлюється завдяки
забезпеченню конкретних життєвих потреб людини в теплі, в їжі, в захисті тощо.
Показово, що у світлі такого світогляду предмети зовнішнього світу так само, як
і дії людини, не мали власної самоцінності. Їхнє місце визначалося тим
значенням, яке вони відігравали в реалізації зовнішньої щодо них мети.
5. Формування надродинних спільнот в премодерній українській культурі
було тісно пов’язане з процесом християнізації, яка відкрила шлях для
руйнування традиційного первісного родинно-общинного принципу суспільної
ідентифікації та сприяла зародженню більш широких порівняно з родиною
спільнот. Ідентичність останніх визначалася або ж за культурою, або ж за
географічним розташуванням, або ж за ключовим політичним принципом.
6. Проаналізовано особливості формування міського та сільського
культурних просторів та виявлено, що вони функціонували на відмінних
світоглядних підвалинах: місто, сформоване на тлі свідомо встановлених законів
було більш відкрите для прийняття нових ідеї та соціальних практик, а відтак
досить швидко набуло християнізованого вигляду, що візуально проявлялося у
своєрідності міської забудови. Натомість село, життя якого підпорядковувалося
природним процесам, виявилося менш чутливим до нових ідей та практик, які
проникли сюди тільки у підсумку органічного поєднання християнства з давніми
звичаями та вірування, що сприяло збереженню біполярної міфологічної моделі
501
світу, в межах котрої зберігалося чітке протиставлення на «Своїх» та «Чужих». З
огляду на це, село виявилося нечутливим до універсалістських принципів, котрі
зазвичай протиставлялися родовій ідентичності, окремі елементи якої
проявляються до нашого часу.
7. Виявлено, що у премодерній середньовічній руській культурі
тривалий час не існувало єдиного чинника формування надродинних
колективних спільнот. Так, на відміну від притаманної простонароддю
біполярної міфологічної моделі світу, привілейовані верстви населення
ідентифікували себе на основі політичного принципу, без уваги на культурні
відмінності. Поміж тим, починаючи від ХVІ ст. все частіше проявлялася
дискримінація українського населення за релігійним принципом, що призвело до
поступового протиставлення «Ми» – православні і «Вони» – католики та
зародження почуття етнічної відрубності. У тривалі періоди української
бездержавності свідомість етнічної відрубності утримувалася завдяки
релігійному чиннику, який, з огляду на децентралізований характер української
народної ідентичності, поєднувався з особливостями звичаєвої та обрядової
практики.
8. Залучення християнської символіки в родинну обрядову практику
відбулося, з одного боку, у підсумку поступового знайомства народних мас з
переосмисленим на народний лад християнським віровченням, а з іншого – під
впливом тиску церковної адміністрації, й мало непересічний вплив на розвиток
етнічної свідомості, яка постала закономірним наслідком взаємовпливу народної
та елітарної культури через єдність обрядової практики, яка конструювала
єдиний культурний простір, або український терен.
9. Розкрито роль і значення ікони в процесі формування українського
терену та показано, що українська ікона є самобутнім культурним феноменом,
який у порівнянні з образами інших православних церков, характеризується
гуманістичним спрямуванням, що проявляється у набутті святими зовнішніх рис
реальних представників українського народу. Українська ікона стала
закономірним результатом національного виміру православних церков, у
502
підсумку чого змогла візуально зафіксувати та транслювати особливості
історичного та соціокультурного розвитку народу, а також його уявлення та
цінності, родинний уклад життя та особливості господарської діяльності,
своєрідність житла та одягу, рівень розвитку та залучення до християнської
культури в цілому. Водночас, вона успадковувала універсалістський характер
православ’я, який сприяв формуванню надродинної колективної ідентичності у
результаті трансформації домашньої ікони в громадську святиню, навколо
вшанування якої об’єднувалося суспільство.
10. Показано, що писані професійними іконописцями, ремісниками та
народними малярами ікони, які використовуються в домашній (родинній)
обрядовій практиці та характеризуються високим рівнем світоглядного
синкретизму внаслідок поєднання ключових ідей християнського світогляду з
традиційними народними уявленнями та практиками, є всі підстави позначати
терміном «домашня ікона».
11. Висвітлено функції домашньої ікони – світоглядну, аксіологічну,
праксеологічну, сакралізуючу, дидактичну та декоративну, на тлі яких виявлено,
що домашня ікона стає результатом органічного розвитку світогляду та
побутового життя українського народу. На цьому тлі показано обмеженість
змісту «хатня ікона» та доведено правомірність терміна «домашня ікона».
Уточнення терміна зумовлене історичними, соціокультурними, змістовими та
функціональними її особливостями в житті людини. Домашня ікона
розглядалася українцями як своєрідний оберіг життя людини та родини.
12. Доведено, що домашня ікона – це синкретичний феномен
матеріальної та духовної культури українського народу, який відображає
особливості онтологічних поглядів українців, зокрема, притаманну їм інтенцію
на реалізацію благополуччя в земному житті, а також виступає засобом
конструювання колективної ідентичності. Підкреслено, що домашня ікона може
бути різновидом і православної ікони, і української православної ікони, які
трансформуються у домашні завдяки входженню в сакральний простір та
обрядову практику українського народу. Виявлено, що українську домашню
503
ікону не варто ототожнювати з українською (церковною) іконою, художня
своєрідність котрої сформувалася у підсумку органічного поєднання
східнохристиянської релігійної традиції, західноєвропейської художньої традиції
та місцевих вірувань, оскільки українська домашня ікона була орієнтована на
соціальні практики та добробут в земному житті, а святі, зображені на ній,
тлумачилися як реальні, а не трансцендентні сутності.
13. Шанування домашніх ікон у середовищі українського народу
постало не тільки важливим етапом еволюції віри, але й відображало найвищі
цінності «життєвого світу» українського народу на різних етапах його
становлення. Зокрема, домінування культу домашніх ікон у приватному та
громадському житті стає підвалиною формування виразного протиставлення
«свій – чужий», що актуалізується насамперед крізь призму родинних зв’язків,
виявляючи тим самим домінуюче аксіологічне значення в житті українського
народу приватних інтересів, культу родинного життя та спадкового
професіоналізму. Реформи церковної адміністрації, спрямовані на подолання
пережитків двовір’я та культу домашніх ікон, стають важливим чинником
розвитку громадської свідомості, сприяючи формуванню свідомості
надродинного, етнічного «Ми».
14. Підкреслено, що термін «домашня ікона» змістово відмінний від
терміна «народна ікона», позаяк останні писалися ремісниками та народними
іконописцями відповідно до своєрідності їхнього бачення та народного
сприйняття постатей чи подій церковної історії. Унаслідок цього народні ікони
поєднували в собі окремі ідеї фольклору з переосмисленими на народний лад
ідеями та догматами християнського віровчення. Народні ікони вирізняються
рівнем майстерності іконописця та мають виразні етнографічні особливості. У
традиційній культурі народні ікони вважалися неканонічними, а їх використання
в обрядовій практиці заборонялося, попри те, що велика кількість сільських
церков були розписані народними малярами. Сьогодні народні ікони і
неканонічні образи широко використовуються в церковній та домашній
обрядовій практиках. У свою чергу зміст домашньої ікони визначається не так
504
своєрідністю її написання, як функціональним призначенням – використання в
домашній обрядовій практиці.
15. Вплив особливостей побутового життя українського народу на
домашню ікону зумовлює неправомірність її однозначного ототожнення ані з
народним іконописом, ані з професійним іконописом. На цьому тлі
обґрунтовується думка, що домашня ікона постає як поліваріативний феномен
української матеріальної та духовної культури. Цей феномен виникає як
результат органічного розвитку, з одного боку, українського професійного та
народного іконопису, а з іншого – релігійного світогляду українського народу.
16. Введення в науковий обіг терміна «українська народна домашня
ікона» стало закономірним результатом використання методу типологізації, який
дав можливість виявити художні особливості українських домашніх ікон, що
писали професійні іконописці та народні майстри-самоуки. Останні писали
образи відповідно до своєрідності власного бачення чи народного сприйняття
постатей та подій церковної історії. Унаслідок цього народні ікони поєднували в
собі окремі ідеї фольклору з переосмисленими на народний лад ідеями та
догматами християнського віровчення. Народні ікони вирізняються рівнем
майстерності іконописця та мають виразні етнографічні особливості, а в момент,
коли залучаються до родинної обрядової практики, перетворюються на
українські народні домашні ікони. Останні, за умови використання методу
пережитків Е. Тайлора, стають невичерпним джерелом вивчення українського
традиційного світогляду.
17. Підкреслено докорінну відмінність наративу домашніх ікон, писаних
професійними іконописцями та народними майстрами. На цьому тлі
сформульовано думку, що народна домашня ікона, постаючи результатом
народної уяви, здатна акумулювати в собі історичний досвід, культурну й
побутову своєрідність, а також особливості релігійної культури спільноти, на яку
вона розрахована. Відтак вона може розглядатися і як один із елементів вияву
етнографічної своєрідності спільноти, і як один із чинників, що сприяв її
формуванню.
505
18. Необхідність перегляду наявної в сучасному дискурсі тенденційної
оцінки народного іконопису в цілому та домашньої ікони зокрема зумовила
вивчення не тільки світоглядної, але й стилістичної своєрідності домашньої
ікони. З цією метою було висвітлено змістову своєрідність примітивізму як
певного тематичного та світоглядно-методологічного комплексу, що визначав
особливості розвитку мистецтва від античності до наших днів; показано також,
що його ідеологеми проявлялися і в художніх творах, часто не змінюючи їхніх
стильових характеристик. Поряд зі світським мистецтвом примітивізм досить
повно проявився в іконописі, який від початку свого виникнення був
орієнтований на відображення та нагадування про християнський золотий вік –
Царство Боже. Поряд зі вказаним виявлено, що термін «примітив» у випадку,
коли він використовується стосовно мистецтва, досить неоднозначний. З одного
боку, його вживають, коли йдеться про первісні, синкретичні культури, які ще не
мають поділу на елітарну й народну. З іншого, ним позначають усю сферу
непрофесійного народного мистецтва. Сформована в період Просвітництва
інтенція на звеличення розуму та відповідних йому мистецьких канонів
зумовила зневажливе ставлення до всього, що позначалося терміном
«primitivus».
19. Дистанціюючись від оціночних характеристик і користуючись
виключно етимологічним значенням латинського слова «primitivus», є всі
підстави розглядати домашню народну ікону як примітив, По-перше, домашня
народна ікона, сформувавшись унаслідок світоглядно-релігійних трансформацій,
увібрала й художньо відобразила в собі збережені в межах фольклору архаїчні
форми ранньої української культури. По-друге, домашня народна ікона є
різновидом іконопису в цілому, а тому розвивалася як його невід’ємна частина,
несучи як ідеї українського фольклору, так і ті ідеї, що були сформовані в межах
християнського віровчення. По-третє, немає підстав говорити про наявність в
українському іконописі «імітаційних» народних ікон, оскільки це образи, які
світоглядно залишалися примітивами, а їхня художня своєрідність залежала від
майстерності митця. Поміж тим, підкреслено необхідність заміни пануючого у
506
вітчизняній науці терміну «примітив» на термін «наїв», оскільки це сприятиме
усуненню наявних упереджень щодо змістової та художньої вартості наївних
ікон.
20. Показано, що пропонований О. Найденом, термін «імітаційна ікона»,
варто використовувати для позначення ікон, що писалися в міських ремісничих
осередках, які вистали трансляторами серединної культури, яка, з одного боку,
відповідає зовнішнім характеристикам професійного мистецтва, а з іншого –
здатна задовольнити запити широких народних мас завдяки збереженню
окремих елементів фольклорності. Розвиваючись на межі фольклорного та
професійного мистецтва, серединна культура, мала здатність перетворювати в
собі елементи професійної й народної культури, визначаючи тим самим єдине
простір культурного розвитку спільноти.
21. Доцільність наукового використання терміна «домашній іконостас»
зумовлена своєрідністю українського народного іконопису, який постав
синкретичним духовним утворенням, котре характеризувалося не так
майстерністю іконописця, як впливом народних уявлень, у підсумку чого ікона
тематизувала образ дому, що проявлявся в образі домашнього іконостасу, який
мав дидактичну функцію, відображаючи зазвичай своєрідність простору «Свого»
– родина, громада, православна спільнота.
22. Розкрито змістовну своєрідність терміна «подорожня ікона», яка
експлікується як різновид домашніх ікон, що використовувалася поза простором
дому з метою сакралізації зовнішнього щодо дому простору. Ця ідея
вибудовувалася на тлі церковного вчення про благодать святих, що перебуває не
тільки в первообразі, а й у зображенні (образі), тим самим освячуючи
навколишнє середовище та нагадуючи людині про Божественну участь у її
справах. Широке використання подорожніх ікон сприяло розширенню простору
«Свого» за межі дому, який почав асоціюватися не тільки з територією, а й
культурною своєрідністю, що сприяло формуванню української ідентичності.
23. Обґрунтовано необхідність чіткого розрізнення подорожньої та
придорожньої ікони. Остання хоча й спрямована на сакралізацію навколишнього
507
простору й може розглядатися як засіб розширення простору дому, все ж
вважається загальнохристиянським символом і використовується у випадках
відсутності подорожнього образу або ж для підсилення його сакрального
значення.
24. Виявлено домінування культу Богородиці в українській домодерній
культурі та показано, що панування цього образу було зумовлено не тільки
своєрідністю православного віровчення, а й ментальними особливостями
українського народу. Вирішальне значення сільського господарства сприяло
утвердженню культу родючості, який символічно пов'язувався з образом землі та
жінки. З найдавніших часів жінка символізувала земний початок та опікувалася
земними справами – відтворенням роду, захистом домашнього вогнища, а відтак
і добробутом родини. Домінування богородичного циклу ікон в родинній
обрядовій практиці мало амбівалентний вплив на становлення української
ідентичності, оскільки в середовищі простонароддя він актуалізувався крізь
призму родинних зв’язків, що сприяло утвердженню протиставлення між
«Своїми» і «Чужими», тим самим виявляючи домінуюче аксіологічне значення в
житті українського народу приватних інтересів, культу родинного життя та
спадкового професіоналізму. Поміж тим, у підсумку ряду церковних реформ,
Богородиця починає позиціонуватися як заступниця православної церкви та
православного люду, що формує підвалини для утвердження надродинного
культурного простору.