ДОЦЕНКО Наталія Валеріївна. ПРОЗА ПАТРІКА МОДІАНО (ПРИНЦИПИ ІНТЕРМЕДІАЛЬНОСТІ)

Короткий опис

ДОЦЕНКО Наталія Валеріївна. Назва дисертаційної роботи: "ПРОЗА ПАТРІКА МОДІАНО (ПРИНЦИПИ ІНТЕРМЕДІАЛЬНОСТІ) "

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА
ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ДОЦЕНКО НАТАЛІЯ ВАЛЕРІЇВНА
УДК 821.133.1.131 П. Модіано
ПРОЗА ПАТРІКА МОДІАНО
(ПРИНЦИПИ ІНТЕРМЕДІАЛЬНОСТІ)
10.01.04 – література зарубіжних країн
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Науковий керівник
докт. філол. н., проф.
БОВСУНІВСЬКА Тетяна
Володимирівна
Київ - 2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………4
РОЗДІЛ 1. ТВОРЧІСТЬ ПАТРІКА МОДІАНО У ЗАХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКІЙ
ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНІЙ ДУМЦІ………………….……………………..10
1.1. Осмислення творчості Патріка Модіано у сучасному
літературознавстві………………………………………………………….11
1.2. Художні стратегії «нового роману» у творчості Патріка Модіано……...19
Висновки до розділу 1…………………………………………………………...31
РОЗДІЛ 2. МЕТОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ІНТЕРМЕДІАЛЬНИХ
АСПЕКТІВ ТВОРЧОСТІ ПАТРІКА
МОДІАНО………………………………………………………………………..34
2.1. Інтермедіальність як принцип мистецької взаємодії літератури і
кінематографа……………………………………………………………………35
2.2. Принципи взаємодії літератури і кінематографа у прозі Патріка
Модіано…………………………………………………………………………...48
Висновки до розділу 2…………………………………………………………...57
РОЗДІЛ 3. ВІЗУАЛЬНА РЕПРЕЗЕНТАЦІЯ ОБРАЗНОСТІ У РОМАНАХ
ПАТРІКА МОДІАНО……………………………………………………………60
3.1. Техніка «якоря» як засіб оприявнення романної
образності..……………………………………………………………………….60
3.2. Фотографія, документ, монумент як форми візуалізації……………..…..70
Висновки до розділу 3…………………………………………………………...90
РОЗДІЛ 4. МОНТАЖ ЯК ФОРМОТВОРЧИЙ ЧИННИК ТЕКСТОВОЇ
СТРУКТУРИ ПРОЗИ ПАТРІКА МОДІАНО..…………………………………93
4.1. Прийом монтажного бачення у художній організації текстів Патріка
Модіано…………………………………………………………………………...93
4.2. Прийоми монтажної побудови прози Патріка Модіано………………...105
Висновки до розділу 4………………………………………………………….124
РОЗДІЛ 5. БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНІСТЬ ПРИНЦИПУ «КАМЕРИ» У
РОМАНАХ ПАТРІКА МОДІАНО……………………………………………126
3
5.1. Функція розширення наративних форм...………………………………..128
5.2. Комунікативно-психологічна функція принципу «камери»…………....145
Висновки до розділу 5………………………………………………………….159
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….162
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...171
4
ВСТУП
Актуальність теми. Феномен інтермедіальності ствердив себе як
невід’ємна частина сучасного життя, реалізовуючись у культурній та
соціальній сферах. Сформувавшись у межах нової культурної парадигми,
інтермедіальність постає знаковою тенденцією сучасного мистецтва,
набуваючи яскравого відображення у мистецтві сучасної літератури,
виникаючи внаслідок ускладнення принципів організації художнього тексту,
який вбирає якості інших видів мистецтв. Однак, протягом останніх років
інтермедіальність отримала визначення специфічної методології аналізу як
окремого художнього твору, так і художньої мови культури загалом [136,
с.4]. Особливої уваги заслуговує поєднання мистецтва слова з мистецтвом
візуальної образності, зокрема кінематографом. Прикладом такого поєднання
є твори сучасної французької літератури «нової хвилі», на формування якої
вплинуло мистецтво кіно. Використання кінематографічних технік та
оптичних прийомів значною мірою модифікувало наративні стратегії
письменників-новороманістів, досвід яких позначився на творчості їх
наступників. Серед них вирізняється постать відомого французького
письменника Патріка Модіано, чиї романи були відзначені багатьма
літературними нагородами Франції та країн Європи, а у 2014 році
письменник став лауреатом Нобелівської премії у галузі літератури.
Дослідження творчого доробку автора було здійснено багатьма
західноєвропейськими науковцями (К. Донадій, П. Желлінг, З. Зелінські, Ж.
Камінскас, Р. Коте, Д. Кук, Т.Лоран, К. Неттелбек, Д. Паррошіа), однак, на
теренах пострадянського простору особливості його прози досліджені
недостатньо (М. Васильєва, Н.А.Ржевська, Ю.С.Трофімова, М.І. Ступніцька).
В українському літературознавстві романи Патріка Модіано постають як
репрезентація проблеми пошуку власної ідентичності, дослідженої у
розвідках В.І.Фесенко; у дисертації Ю.Ю. Павленко, творчість письменника
розглядається як приклад сучасної французької романістики у річищі
5
дослідження проблем індивідуальної пам’яті. Однак, у відчизняному
літературознавстві наразі відсутні грунтовні розвідки, присвячені творчості
письменника, у ракурсі міжмистецької взаємодії.
Відтак, дослідження реалізації принципів інтермедіальності у прозі
Патріка Модіано значно розширює фокус аналізу його творчості, що
зумовлює актуальність даного дослідження. Виокремлення принципів
інтермедіальності, а саме принципів синтезу художніх прийомів літератури
та мистецтва кінематографу, декодування як наративних, так і образних
стратегій автора, розкриття проблеми взаємодії мистецтв,
взаємопроникнення візуального та словесного семантичних полів має
посприяти перегляду інтерпретацій сучасного літературного твору.
Осмислення нового типу художньої цілісності, втіленої у романах Патріка
Модіано, актуалізує ряд важливих проблем сучасного літературознавства,
пов’язаних із інтеграцією наукових знань, зі специфікою модифікації
романної форми в літературі ХХ-ХХІ ст. Поняття інтермедіального
взаємовпливу відображає не взаємне поглинання, а якісно нове
взаємопроникнення, що провокує появу нових художніх утворень.
Дослідження «співіснування» наративних структур та кінематографічних
прийомів дозволило розкрити проблему самоідентифікаціїї, що є провідною
у творах письменника. Актуальність даного дослідження також зумовлена
потребою висвітлити засади інтермедіального аналізу, як нової стратегії
дослідження художнього твору для сучасного українського
літературознавства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертація виконувалася на кафедрі зарубіжної літератури Інституту
філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка у
рамках комплексної науково-дослідної теми «Історія та полікритика
зарубіжної літератури», затвердженої Вченою радою Інституту філології
КНУ (протокол №3 від 15 листопада 2004 року). Тема дисертації відповідає
науково-дослідній темі «Закономірності літературного процесу ХХ
6
століття», що передбачає вивчення широкого кола епістемологічних проблем
літератури минулого століття із залученням сучасної методології.
Мета дослідження полягає у визначенні принципів інтермедіальності
сучасного французького роману на прикладі прози Патріка Модіано, як
результату мистецького взаємовпливу, та виявленні засобів їх репрезентації у
художній оповіді.
Мета дисертації передбачає розв’язання таких завдань:
- розглянути літературознавчі підходи та методи аналізу прози Патріка
Модіано у зарубіжній критиці;
- осмислити історико-культурний аспект творчості Патріка Модіано у
західноєвропейській літературі кінця ХХ початку ХХІ ст.;
- розглянути особливості мистецької дифузії як елемента
інтермедіального взаємовпливу у межах літературного твору;
- з’ясувати основні структурні характеристики кінематографічного коду
та виокремити рівні його оприявнення у художньому творі;
- проаналізувати специфіку репрезентації візуальної образності у прозі
письменника;
- виявити особливості структури оповіді та розглянути їх крізь призму
структуротворчих технік кінематографу;
- дослідити засоби оприявнення «принципу камери» як формотворчого
чинника світогляду героя Патріка Модіано;
- узагальнити принципи інтермедіального взаємовпливу у прозі Патріка
Модіано.
Об’єктом дослідження є прозові твори сучасного французького
письменника межі ХХ-ХХІ ст., відібрані за критерієм репрезентативності
щодо художньої актуалізації інтермедіальності у сучасній французькій
літературі. Матеріалом аналізу виступають тексти сімох романів Патріка
Модіано: «Вілла “Смуток”» (Villa triste, 1975), «Молодість» (Une jeunesse,
1981), «Цирк іде» (Un cirque passe, 1992), «Весняний пес» (Chien de
printemps, 1993), «Дора Брюдер» (Dora Bruder, 1997), «Кафе втраченої
7
молодості» (Dans le café de la jeunesse perdue, 2007), «Горизонт» (L’horizon,
2010).
Предметом дослідження є особливості репрезентації інтермедіального
взаємовпливу мистецтва літератури та кінематографу у художній оповіді
творів Патріка Модіано.
Методологічна основа дослідження. Дослідження інтермедіальності у
творчості Патріка Модіано здійснюється з полікритичних позицій – із
залученням культурно-історичного аналізу, семіотики, психоаналітичних
студій, структуралістського, постструктуралістського та інтермедіального
підходів до прочитання літературного тексту, а також сучасної вітчизняної та
зарубіжної теорій роману та кіно. Такий підхід допоможе виявити та
концептуалізувати феномен інтермедіальності у сучасному французькому
романі й запропонувати нові варіанти прочитання творчості Патріка
Модіано.
Методологію дослідження становлять ключові положення концепції
інтермедіальності, запропоновані у сучасній філософії культури
(М.Маклюен, Ю. Мюллер, І. Є. Борисова, Н. В. Тішуніна, О. Хансен-Льове),
в літературній семіотиці (Р. Барт, Ю. Лотман) та у вивченні мови
кінематографу (Ж. Дельоз, У. Еко, К. Метц, Д. Гріффіт, Д. Вертов,
С.Ейзенштейн, В. І. Фесенко). Дослідження механізмів репрезентації
візуальної образності в літературі базується на працях П. Вірільо, Н.Арабова,
Ж. Дельоза, В. Подороги.
У процесі аналізу наратологічної специфіки романів Патріка Модіано
використовуються розвідки Р. Барта, Г. Джеймса, Ж. Женетта, П. Лаббока,
К.Метца, Ж. Пуйона, Н. Фрідмана, В. Шмида.
Підґрунтям для аналізу психологічного аспекту прози Патріка Модіано
стали праці Ж. Лакана, К. Метца.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що малодосліджена у
вітчизняному літературознавстві проза Патріка Модіано, вперше
розглядається під кутом інтермедіального аналізу взаємовпливу мистецтва
8
літератури та кінематографу, що дозволяє окреслити нове бачення стратегії
творчості письменника та сучасного французького роману зокрема.
Теоретичне значення отриманих результатів дослідження творчого
доробку Патріка Модіано крізь призму міжмистецької дифузії розкриває
феномен інтермедіальності, як важливе художньо-естетичне явище ХХ-ХХІ
ст., й постає невід’ємною частиною художньої природи сучасного
літературного твору. Визначені принципи взаємовпливу літератури та
кінематографа в романах письменника дозволяють розширити розуміння
особливостей формування літературного твору у контексті розвитку
західноєвропейської літератури.
Практичне значення дисертації полягає у можливості залучення
результатів дослідження до подальшого вивчення творчості Патріка Модіано
українським літературознавством. Висвітлення засобів оприявнення
кінематографічних стратегій у художній оповіді романів письменника
дозволяє розширити уявлення про специфіку сучасної французької
літератури та відкриває нові перспективи інтерпретації літературних творів.
Матеріали дослідження можуть бути використані при розробці нормативних
і спеціальних курсів з історії зарубіжної літератури доби постмодернізму та з
історії французької літератури другої половини ХХ початку ХХІ ст.
Особистий внесок здобувача. Дисертація та опубліковані розвідки
написані автором самостійно.
Апробація результатів дослідження. Основні положення роботи
обговорювалися на засіданнях кафедри зарубіжної літератури Інституту
філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка;
окремі її аспекти викладено у 9 виступах на наукових конференціях: на
Міжвузівській науковій конференції «Мови і культури в контексті
глобалізаційних процесів» (Київ, 12 квітня 2005 р.); на наукових читаннях,
присвячених 130-річчю від дня народження професора І.В. Шаровольского,
КНУ ім. Т.Г. Шевченка (3 жовтня 2006 р.); на Всеукраїнській науковій
конференції за участю молодих учених «Світоглядні горизонти філології:
9
традиції та сучасність» (Київ, КНУ 11 квітня 2007 р.); на Міжнародній
науковій конференції «Національна культура у парадигмах семіотики,
мовознавства, літературознавства» (Київ, КНУ, 24 жовтня 2007 р.); на
Всеукраїнській науковій конференції «Діалог культур: лінгвістичний та
літературознавчий виміри» (ІФ КНУ ім. Т. Шевченка, 8 квітня 2008 р.); на
Міжнародній науковій конференції «Мовно-культурна комунікація в
сучасному соціумі», Інститут філології КНУ ім. Тараса Шевченка (22 жовтня
2008 р.); на П’ятій міжнародній науково-практичній конференції «Мова,
література і міжкультурна комунікація» (Київ, КНУ, 22 березня 2013 р.); на
Міжнародній науковій конференції «Етнознакові функції культури: мова,
література, фольклор» (Київ, КНУ, 17 жовтня 2013 р.); на Всеукраїнській
конференції «Філологічна наука в інформаційному суспільстві» (Київ, КНУ,
10 квітня 2014 року); на Всеукраїнських наукових читаннях за участі
молодих учених «Дух нового часу у дзеркалі слова і тексту» (Київ, КНУ, 8-10
квітня 2015 року).
Результати дослідження представлено у 10 публікаціях, 8 з яких
надруковано у наукових фахових виданнях України, 1 – у закордонному
виданні.
Структура дисертації визначається логікою вивчення поставленої
проблеми і підпорядкована послідовному розв’язанню встановлених завдань.
Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів та висновків. Список
використаних джерел містить 210 позицій. Загальний обсяг дисертації
становить 189 сторінок, з яких 171 сторінка основного тексту.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Із появою кінематографа на рубежі ХХ-ХХІ ст. літературний твір
зазнав значних художніх трансформацій, що призвело до народження нових
наративних стратегій. Зміна світоглядної культурної парадигми, нові підходи
та моделі відображення дійсності зумовили поглиблення інтермедіальних
зв’язків різних мистецтв. Явище інтермедіальності позначилося на
формуванні нових стратегій культурної еволюції упродовж другої половини
ХХ ст. та окреслилось як формотворчий та смислотворчий чинник новітніх
художніх патернів. Це зумовило його осмислення у площині
мистецтвознавчих, культурологічних та філософських досліджень, а згодом
виокремило інтермедіальність як методологію вивчення художніх творів. Як
об’єкт структурно-семіотичного аналізу інтермедіальність допомагає виявити
принципи взаємодії мистецтв різної репрезентативної природи. Відтак,
дослідження літературного твору, що увібрав візуальний концепт мистецтва
кіно, дозволяє зрозуміти явище інтермедіальності як спосіб відображення
культурного багатоголосся сучасності.
Залучення технік кіномистецтва до романного письма є характерною
рисою творчості представників «нового роману», серед яких провідними
новаторами є відомі французькі письменники, такі як Наталі Саррот, Мішель
Бютор, Клод Сімон, Ален Роб-Грійє. Їх творчість відобразила головні
тенденції у пошуках нових форм та художніх патернів, значною мірою
актуалізувавши інтермедіальний взаємовплив мистецтва слова та
кінематографа. Візуальне мистецтво постає знаковим не лише для мистецтва
«нової хвилі», а й для наступних поколінь, спосіб бачення світу яких
змінюється, формуючи новий інтермедіальний підхід, присутній у творах
письменників, що сформували течію «нового нового роману», до яких
літературознавці відносять і Патріка Модіано.
Продовжуючи традиції новороманістів-експериментаторів, Патрік
Модіано створює власну манеру письма. Його твори, насичені художніми
163
образами, що активують процес візуалізації, викликають враження перегляду
фільму. Відсторонений погляд героя на оточуючий світ створює враження,
ніби він є лише оператором, який знімає матеріал для майбутньої стрічки.
Створення розмитих, нечітких образів суголосить принципам дії кінокамери,
яка то наближає, то віддаляє фокус від об’єкта, що опинився у полі її зору.
Вдаючись до частої зміни ракурсів умовної камери, поєднуючи, накладаючи
різні плани, Патрік Модіано відтворює своєрідний код сучасної культури,
сповненої розпорошених зображень, відблисків, відлунь. Фрагментована
оповідь його романів, до якої автор долучає архівні документи та записи,
відображає вплив монтажних технік, що допомагають поєднати різні часові
площини, розчиняючи темпоральну дистанцію. Тема речей та предметів, що
«оживають», реалізується письменником у перетворенні застарілих фото,
загублених документів, зниклих кварталів на вказівники місць народження
нової історії. Залучення художніх патернів візуального мистецтва допомагає
письменникові досягти відчутної екзистенційної глибини у відтворенні
проблеми самоідентифікації та відобразити процес відновлення інформації
під час реалізації механізмів пам’яті. Потенційна кінематографічність
засвідчує інтермедіальний характер прози Патріка Модіано і дозволяє
прослідкувати дію принципів міжмистецької взаємодії у творах письменника.
Найбільш ефективними у дослідженні інтермедіальних трансформацій
виявилися: концепція інтермедіальної взаємодії Н. В. Тішуніної, концепція
взаємовпливу мистецтв різної природи О. Хансен-Льове та концепція дифузії
художніх стратегій мистецтв різної репрезентативної природи І. Є.
Борисової. Інтермедіальний взаємовплив передбачає процес перекодування
одного художнього коду в інший та здійснює трансформацію смислового
наповнення, розширюючи семантичне поле новоутвореної «мови».
Досліджуючи романи Патріка Модіано, встановили, що транспонування
прийомів кіномистецтва у літературний твір активувало процес
взаємопроникнення вербального та візуального кодів, і спровокувало появу
третього коду, який увібрав ознаки обох учасників художньої взаємодії.
164
Вербальний код здобув ознак візуального коду, що зумовило набуття
літературним твором нових якостей. Нові семантичні утворення, які
посприяли візуалізації вербального ряду, надали літературному твору рис
візуального мистецтва.
Спираючись на типологію О. Хансен-Льове, який окреслив основні
види інтермедіального взаємопливу (конвенційний, нормативний та
референційний); визначив типи художньої трансформації, такі як заміщення,
змішування та споріднення, виявили, що найбільш активним у творчості
Патріка Модіано є останній тип взаємодії. Споріднення візуального концепту
мистецтва кіно й вербальної репрезентації літературного твору спричинило
актуалізацію імагінативної складової, що змінило рецепцію вербальної
репрезентації, і надало текстам письменника характерної «візуалізації».
Інкорпорування Патріком Модіано кінематографічних підходів у
романне письмо оприявнює принцип дифузії художніх стратегій мистецтв
різної репрезентативної природи. Аналіз проявів інтермедіального
взаємовпливу, базуючись на концепції І.Є. Борисової, дозволив виокремити
рівні такого залучення. Створене автором відчуття перегляду фільму під час
прочитання його романів є наслідком візуального характеру образної матерії.
Послуговуючись концепцією Ж. Дельоза, виділили три групи образів, що
набувають у творах письменника рис візуалізації: образ-час, образ-спогад,
образ-мрія. На рівні структурної побудови виявлено вплив
кінематографічних технік, зокрема монтажу. Характерна фрагментованість
оповіді репрезентується як графічно (текст розділено значними відступами),
так і логічно (смисловий зв’язок між частинами тексту нівелюється).
Семантичні лакуни, виявлені на стику фрагментів, набули нового змістового
забарвлення, яке розширило наповнення поєднуваних елементів. Визначені
на даному рівні типи поєднання текстових фрагментів суголосять концепціям
паралельного монтажу Д. Гріффіта та поліфонного монтажу С. Ейзенштейна,
які дозволили окреслити засоби реалізації ефекту абсолютного теперішнього
у творах письменника. На рівні світоглядної парадигми, яка демонструє
165
особливості світосприйняття автора й проявляється на рівні героя, визначено
вплив концепту візуальної перцепції, виявлено художні моделі, суголосні
мистецтву кінематографа, а саме принцип камери (за концепцією К. Метца),
що допомагає письменнику розкрити складні процеси внутрішньої
особистісної трансформації.
Обрані для дослідження сім романів Паріка Модіано – «Вілла
“Смуток”» (Villa triste, 1975), «Молодість» (Une jeunesse, 1981), «Цирк іде»
(Un cirque passe, 1992), «Весняний пес» (Chien de printemps, 1993), «Дора
Брюдер» (Dora Bruder, 1997), «Кафе втраченої молодості» (Dans le café de la
jeunesse perdue, 2007), «Горизонт» (L’horizon, 2010), постають найбільш
репрезентативними у виокремленні характерних рис інтермедіального
впливу кінематографа та визначенні тенденційної трансформації художніх
стратегій автора. Зазначені рівні мистецької дифузії допомагають
прослідкувати реалізацію принципів інтермедіальності у межах
літературного твору.
Особливого значення у романах письменника набуває тема візуальної
перцепції. Герої, перебуваючи у пошуку власного «я», опиняються серед
чужого, часто ворожого, навколишнього світу. Околиці Парижа, тьмяні
вулиці, кінотеатри, бари із сумнівною публікою постають єдиним
прихистком для молодих людей, що переховуються від власних страхів чи
трагічної історії з минулого. Вони перетворюються на відсторонених
спостерігачів, що сприймають світ через погляд іншого з надією віднайти
себе серед мерехтіння подій та обличь. Оточуючи персонажів візуальними
образами, письменник нівелює категорію руху, натомість важливу смислову
роль відіграють оптичні ситуації.
Візуальна образність прози Патріка Модіано репрезентується у трьох
категоріях: фотографія, документ та монумент. Реалізація письменником
теми пам’яті, змальовується у повсякчасному розгляданні героями залишків
минулого: чи то старої фотографії, яка викликає емоційне збурення, чи то
випадково знайдених документів, листів, програмок сеансів кіно,
166
спричиняючи низку спогадів, чи то вулиць, старих будинків, які підіймають з
глибин пам’яті тьмяні образи минулого. Роздивляючись пожовклі фото,
герой переживає психологічне занурення у тонку матерію мнемонічного
простору, що призводить до темпорального зміщення свідомості. Минуле
поєднується з теперішнім, формуючи візуально-часові образи –
хроносигнуми за термінологією Ж.Дельоза. Таким чином, реалізується
перший етап активації механізму пам’яті.
Залучені у текст романів листи, листівки, клаптики паперу із записаним
ім’ям чи адресою постають свідченнями фактів життя, що минуло.
Документи як провідники спогадів, відіграють роль мнемонічних маркерів,
які визначають напрям подальшого пошуку героями себе та власних коренів.
Письменник не вдається до вербального відтворення документів,
вмонтовуючи у тло оповіді їх фрагменти. Даючи змогу читачеві самостійно
роздивитися наведені «факти», автор ніби наголошує на вірогідності тих чи
інших подій. Створений за допомогою документів, образ-спогад, або ж
лектосигнум, маючи візуально-вербальну природу, перебуває у площині
реального часу, й покликаний відображати колишнє теперішнє. Укладання
своєрідного архіву, як універсального банку спогадів, активує механізм
індивідуальної та колективної пам’яті, допомагає автору розкрити глибину
трагізму особистих та суспільних (повоєнних) втрат.
Місто для героїв романів Патріка Модіано виступає свідком їх
минулого. Вирушивши на пошук втраченої пам’яті, вони блукають вулицями
Парижа, де час для них зупиняється. Розглядаючи будинки, які бережуть
сліди колишніх подій, герої понад усе прагнуть відновити крихкий зв’язок із
«загубленим світом», в якому існували колись. Вулиці, площі, мости,
постають мовчазними свідками, покликані підтвердити справжність історії.
Утім, фактичні залишки минулого, довільно сплітаючись із вигаданими
подіями, біографіями, перетворюють образ міста на віртуальний образ.
Поєднуючи минуле з теперішнім, реальне з примарним, віртуальний образ
набуває рис мрії у часі, тобто оніросигнуму, що трансформує істинну,
167
фактичну історію у її окрему версію чи версії. Заміщення реального
вигаданим/омріяним через побачене демонструє максимальне занурення
героїв у внутрішній світ, засвідчуючи тісний зв’язок оптичного та
психоемоційного планів. Створення письменником візуальних образів, які
оприявнюються через фотографію, документ, монумент, як і їх повсякчасна
присутність у розглянутих творах демонструє використання автором техніки
«якоря». Чіпляючись за слід минулих подій, йдучи за ним, герої прагнуть
віднайти свою власну історію.
Процес споглядання, «роздивляння» оточуючого світу спонукає героїв
до дії та викликає емоції, у той час як смислове наповнення ситуацій
відходить на другорядні позиції. Домінування оптичної ситуації, яка
пригнічує сенсомоторні зв’язки, стирає кордони часових вимірів, активуючи
механізм пам’яті через візуальний контакт. Фрагментована, уривчаста
оповідь романів Патріка Модіано створює враження перегляду окремих
кадрів чи короткометражних стрічок. Поєднання різних часових площин у
процесі розгортання інтриги дозволяє автору створювати оригінальні
структурні моделі. Сплетіння подій, що належать минулому і теперішньому,
відображають дворівневу конструкцію, у межах якої автору вдається
максимально наблизити обидва плани так, що темпоральна дистанція майже
зникає, створюючи ефект абсолютного теперішнього. Чергування фрагментів
оповіді, які стосуються різних часових планів, репрезентують паралельне
сингулярне розгортання сюжетних ліній, що суголосить засадам
паралельного конвергентного монтажу. Таку оповідну модель спостерігаємо
у романах «Вілла “Смуток”» (1975), «Молодість» (1981) та «Весняний пес»
(1993). Натомість у романах «Цирк іде» (1992), «Дора Брюдер» (1997), «Кафе
втраченої молодості» (2007) та «Горизонт» (2010) письменник вибудовує
іншу художню структуру, яка поєднує три часові площини: теперішнього
(présent), минулого (imparfait) та позаминулого часу (plus-que-parfait).
Одночасний розвиток кількох сюжетних ліній, розгортаючись у вимірі
теперішнього та минулого, переривається фрагментами оповіді, темпоральна
168
віддаленість яких належить позаминулому часу. Такі вкраплення об’єднують
плани теперішнього і минулого у тривимірну конструкцію, що суголосить
концепції поліфонного монтажу. Внутрішній розвиток дії, що розгортається
у «міжкадрових» сполученнях двох оповідних планів, та відображає третій
композиційний рівень оповіді, розкриває трансформацію внутрішнього світу
героя і відображає принцип «золотого перетину». Пригадуючи події
минулого, герої віднаходять ті приховані у товщі спогадів фрагменти,
емоційне відлуння яких впливає на їх внутрішній стан сьогодні. Знайшовши
загублені «скалки» минулого, герої віднаходять себе.
Відтворюючи монтажні прийоми, письменник поєднує оповідні
фрагменти за принципом схожості, якісного контрасту та «оптичної
органічності», що допомагає йому відтворити ефект «потрійного екрана» (за
монтажною концепцією А. Ганса), надаючи вербальному тексту візуальної
глибини та об’єму. Відчуття всеохоплюючого теперішнього часу та
створення ефекту реальності на сторінках романів Патріка Модіано
відповідає концепції «монтажного бачення». Реалізація теми бачення у
романах автора відповідає засадам монтажної концепції Д. Вертова.
Ретроспективний перегляд власного життя героями відображає техніку
зйомки «кіноока засніженої ночі», емоційне збурення через зненацька
побачене відтворює техніку зйомки «кінооко і пожежа», а відшукування
прихованих ключів до власної пам’яті суголосить техніці прихованої зйомки
«кінооко і поцілунок», розкриваючи складний мнемонічний процес засобами
візуального мистецтва.
Світоглядна матриця, оприявнена у романах Патріком Модіано,
репрезентує особливості кінематографічного прийому «погляд камери».
Герої, утотожнюючись з кіноапаратом, відсторонено споглядають оточуючий
світ. Утім, змальована письменником яскрава деталь, що потрапила «у
фокус», спричиняє раптову зміну ракурсу споглядання, залучаючи у поле
зору внутрішній світ героїв. Письменник перетворює героїв на оповідачів,
розчиняючи позицію автора у їх історіях. Водночас, автор не зникає
169
остаточно, що оприявнює наративну позицію «погляду разом», яка набуває
ширшого значення, залучаючи читача до процесу мнемонічних пошуків.
Пригадування подій власного минулого, постійний «перегляд» ретроспекцій
відбувається крізь об’єктив умовної камери. Стаючи спостерігачами власного
життя, герої Патріка Модіано постають як адресантами інформаційного
повідомлення, так і його адресатами, здійснюючи акт автокомунікації.
Реалізація суб’єктивного сприйняття оприявнюється через автобіографічне
письмо, що дозволяє письменнику розкрити тісний взаємозв’язок оптичних
ситуацій та механізму активації пам’яті. Процес відтворення минулого
штовхає героїв у подорож манівцями спогадів, де опорними пунктами
постають мнемонічні маркери, виражені на аудіовізуальному (імена, власні
назви, мелодії), матеріальному (фотографії, листи, документи) та
сенсуальному рівнях (відтінки кольорів, гра світлотіні). Споглядання героями
самих себе відображає інтенцію інтерсуб’єктивного пізнання себе через
іншого. Накладання ракурсів різних поглядів, дозволяє висвітлити
непомічені, приховані у тіні, зони, що демонструє реалізацію прийому
«погляд камери». Опозиція я/інший перетворює внутрішній монолог на
діалог, покликаний поєднати загублені частки я-героїв у єдине ціле. У
романах «Вілла “Смуток”» (1975), «Молодість» (1981), «Весняний пес»
(1993) та «Цирк іде» (1992), спостерігаємо прагнення героїв «роздивитися»
власне «я», тоді як у романах «Дора Брюдер» (1997), «Кафе втраченої
молодості» (2007) та «Горизонт» (2010) герої переходять невидимий рубікон
на шляху становлення власної особистості. Вони залишають полон минулого,
відчуваючи сили усвідомити себе у теперішньому. Відтак, процес
віднайдення себе та власного місця в оточуючому світі набуває
терапевтичного характеру.
Інтермедіальний вплив кінематографа на літературну творчість
сучасного французького письменника Патріка Модіано позначився як на
актуалізації у його текстах імагінативної складової, що змінило перцепцію їх
прочитання, так і на трансформації образного, композиційного та
170
світоглядного рівнів. Актуалізація процесу споглядання, створення оптичних
ситуацій вербальними засобами дозволили письменнику відтворити ефект
візуалізації слова. Побудова багатошарових композиційних конструкцій
демонструє втілення монтажних принципів та інших кіноприйомів, що якісно
модифікують художню структуру літературного твору, розширюючи його
формотворчі патерни. Оприявнення відстороненого погляду на оточуючий та
внутрішній світ героїв виявляє світоглядну матрицю автора, яка
сформувалася під впливом мистецтва кіно.
Зазначені образотворчі, композиційні та смислотворчі моделі
відображають особливості художньої манери Патріка Модіано. Виокремлені
стилістичні та семантичні утворення у романах письменника постають
наслідком міжмистецької взаємодії. Аналіз дії принципів інтермедіальності у
прозі Патріка Модіано свідчить як про розширення мистецького арсеналу
письменника, так і розкриває зміну підходів у створенні сучасного тексту.
Якісна трансформація романного письма внаслідок залучення технік
мистецтва візуальної природи, відкриває новий ракурс прочитання сучасного
французького роману й літературного твору зокрема. Візуалізація вербальної
репрезентації у романах Патріка Модіано є прикладом ключової у сучасному
мистецтві тенденції інтермедіальності і, водночас, відображає специфіку
авторського бачення світу, що віддзеркалює синкретичний характер
індивідуальної свідомості людини ХХІ ст.