Кобзар Юлія Володимирівна Сатира як спосіб кон­струювання художньої дійсності у творчості Юри Зойфера

Короткий опис

Кобзар Юлія Володимирівна, викладач кафедри ні­мецької філології та перекладу Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна: «Сатира як спосіб кон­струювання художньої дійсності у творчості Юри Зойфера» (10.01.04 - література зарубіжних країн). Спецрада Д
в Інституті літератури імені Т. Г. Шевченка

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ІМ. Т. Г. ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
КОБЗАР ЮЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА
УДК 821.112.2(436)+82-225Зойфер
САТИРА ЯК СПОСІБ КОНСТРУЮВАННЯ ХУДОЖНЬОЇ ДІЙСНОСТІ У
ТВОРЧОСТІ ЮРИ ЗОЙФЕРА
Спеціальність 10.01.04 - література зарубіжних країн
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Науковий керівник - ВОЛОЩУК ЄВГЕНІЯ ВАЛЕНТИНІВНА, доктор філологічних наук
Київ - 2016
ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ ТВОРЧОСТІ ЮРИ
ЗОЙФЕРА 11
1.1. Рецепція творчості Юри Зойфера у вітчизняному та зарубіжному
літературознавстві 11
1.2. Теоретичні та методологічні основи дослідження 31
Висновки до розділу 1 377
РОЗДІЛ 2. СПЕЦИФІКА ФОРМУВАННЯ ЗОЙФЕРІВСЬКОЇ
САТИРИ 40
2.1. Творчість Зойфера в контексті німецькомовної сатири міжвоєнного
двадцятиліття 40
2.2. Австрійська сатирично-гротескна традиція у творчості Юри Зойфера49
2.3. Вплив естетики авангарду на сатиричне письмо Юри Зойфера 64
Висновки до розділу 2 744
РОЗДІЛ 3. САТИРА ЯК ІНСТРУМЕНТ АНАЛІЗУ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ Й ПОЛІТИЧНА ТРИБУНА У ПРОЗІ ТА ПУБЛІЦИСТИЦІ ЮРИ
ЗОЙФЕРА 77
3.1. Особливості використання сатири в художній прозі письменника ... 77
3.2. Сатирична палітра публіцистики Юри Зойфера 776
Висновки до розділу 3 1166
РОЗДІЛ 4. ПРИЙОМИ САТИРИЧНОГО МОДЕЛЮВАННЯ ГРОТЕСКНО-ФАНТАСМАГОРИЧНОГО СВІТУ В ТЕАТРІ ТА ЛІРИЦІ
ЮРИ ЗОЙФЕРА 1188
4.1. Специфіка сатири в малих драматичних формах 1188
4.2. Суспільно-історичні катаклізми у дзеркалі сатиричних п’єс Юри
Зойфера 1936-1937 рр 1298
4.3. Сатиричний вимір лірики Юри Зойфера 1466
Висновки до розділу 4 Ошибка! Закладка не определена.60
ВИСНОВКИ 16363
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛОшибка! Закладка не определена. 71
ВСТУП
Юра Зойфер (1912-1939) є одним з найяскравіших представників австрійської літератури 30-х років ХХ ст. Він належить до покоління тих інтелектуалів, які передбачили фашистську диктатуру, виявили їй відкритий опір і стали її жертвами. Хоча творчий доробок Юри Зойфера відносно невеликий (оприлюднені на сьогодні рукописи письменника обіймають чотири томи: «Драматургія», «Проза», «Лірика», «Листування»), він посідає значне місце в історії австрійської літератури.
Значущість дослідження цього письменника в Україні визначається фактом його біографічного зв’язку з нашою країною. Адже Юра Зойфер народився 1912 р. у Харкові в родині відомого підприємця єврейського походження Володимира Зойфера й саме тут, у Харкові, минуло його раннє дитинство. Соціально-політичні потрясіння, зумовлені більшовицькою революцією, змусили родину Зойферів залишити Харків. Новою батьківщиною для Ю. Зойфера стала Австрія періоду австрофашизму, де й розгорнувся його талант. Австрія 30-х років ХХ століття переживала крах політичної системи, соціальні заворушення, протистояння лівих та правих партій, повстання пролетаріату (1934 р.), а згодом зазнала повної втрати національної незалежності, що реалізувалася в її «аншлюсі» 1938 р. та встановленні гітлерівської диктатури.
У цей період набула розвитку література опору, лейтмотив якої - нищівна критика політичної системи, заклик до боротьби, активного захисту особистості і свободи. Юра Зойфер був одним із молодих митців, що долучилися до політичного протесту своїм пером. Наприкінці 20-х років ХХ століття в Німеччині та Австрії набуло величезної популярності політичне кабаре, яке стало основним інструментом критики політичного устрою. Провідні ідеї молодого драматурга, висвітлені у п’єсах на актуальні проблеми, події суспільно- політичного життя, знаходили свою реалізацію саме на сценах кабаре. З 1932 року Юра Зойфер розпочав активну літературну діяльність; його вірші, репортажі, оповідання на суспільно-політичну тематику, що майже щотижня друкували в «Arbeiter Zeitung» та соціал-демократичному тижневику «Der Kuckuck», мали широку палітру сатиричних засобів зображення. Кульмінацією творчості Юри Зойфера вважають п’єси «Кінець світу» (1936), «Лехнер Еді заглядає в рай» (1936), «Асторія» (1937), постановки яких на «малих сценах» театрів «ABC», «Literatur am Naschmarkt» та «Der liebe Augustin» здобули гучний успіх.
Сатирична спрямованість його творчості спричинена крахом ідеалів, заснованих на принципах соціальної справедливості, свободи та рівності, що є характерним для письменників політично-заангажованої австрійської літератури зазначеного періоду.
Перебуваючи в таборах Дахау та Бухенвальді, письменник не припинив літературної діяльності. Яскравим прикладом табірної лірики є «Пісня про Дахау», яка стала гімном фашистських в’язнів. Її особливістю є те, що вона передає не тільки атмосферу страху, але й віру у світле майбутнє.
Доробок Юри Зойфера нині перебуває в центрі уваги зарубіжних, передусім австрійських германістів. Різним аспектам його творчості присвячені праці Ш. Айхорна, Г. Арльта, К. Арнтцена, К. Кайзера, К. Кролупа, Т. Ліхтмана, Г. Шайта, Г. Ярки.
За часів незалежності України творчість цього письменника, здебільшого замовчувана за панування радянської влади, почала вияскравлюватися в розвідках вітчизняних вчених: Анатолія Науменка, який торкнувся її у своїй докторській дисертації, а також Петра Рихла, йому належить, зокрема, переклад деяких зойферівських творів, коментар до них та літературно-критичні презентації. 2012, що ознаменувався появою нового тому перекладів Юри Зойфера (підготовленого Петром Рихлом) та захистом першої в Україні кандидатської дисертації О. Лучика «Художні особливості драматургії Юри Зойфера в контексті австрійської літератури міжвоєнного часу», засвідчив потужне входження спадщини відомого австрійського письменника до широкого наукового й читацького обігу.
Засадничим принципом художнього мислення Юри Зойфера є сатира, що охоплює широкий тематичний спектр (від політичної критики з виразним «лівим» забарвленням до екзистенційних питань життя європейця міжвоєнної доби), спирається на здобутки культурної традиції та авангарду, набуває найрізноманітніших форм у різних жанрово-родових сегментах творчого доробку письменника й загалом є одним з визначальних способів конструювання художньої реальності в його творах.
Запропонована тема дисертації («Сатира як спосіб конструювання художньої дійсності у творчості Юри Зойфера») є суголосною сучасним розвідкам (Олександр Бєлобратов «Форми комічного у прозі Юри Зойфера», Бінай Джин «Сатиричне в Австрії», Горст Ярка «Відлуння Крауса в сатирі лівих» та ін.), які висвітлюють окремі аспекти комічної стихії в доробку Юри Зойфера. Однак цілісних робіт зазначеного спрямування досі не з’явилося, попри те, що саме сатира є засадничим складником зойферівської творчості, який визначає специфічний модус його художньої реальності. Цими обставинами визначена актуальність наукового дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана у відділі світової літератури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України в межах планової науково-дослідної теми «Історія в літературі - література в історії: історичний дискурс в зарубіжних літературах ХІХ-ХХ ст.». (номер державної реєстрації 0114U004467). Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України (протокол № 4 від 9 квітня 2013 року) та на засіданні Бюро наукової ради НАН України з проблеми «Класична спадщина та сучасна художня література» (протокол № 2 від 12 листопада 2015 року).
Метою дисертації є окреслення поетологічних та ідеологічних функцій сатири Юри Зойфера в розмаїтті її виявів у творах різних родів та жанрів (ліриці, прозі, драматургії, публіцистиці), у сукупності її видозмін у рамках усієї його творчої біографії.
Зазначена мета передбачає розв’язання таких завдань:
- дослідити історико-культурні (австрійський, німецькомовний, європейський міжвоєнний) контексти сатири Ю. Зойфера, виявити її зв’язки з національною та європейською традицією сміхової культури, а також своєрідність на тлі цієї традиції;
- висвітлити культурні, політичні, літературні, театральні й інші чинники та джерела формування зойферівської сатири; простежити впливи політичного й естетичного авангарду 20-30-х рр. ХХ ст. на становлення сатиричної думки письменника;
- розкрити специфіку використання сатири як інструменту соціальної критики та політично-пропагандистської практики у прозі та публіцистиці Ю. Зойфера;
- розглянути основні форми вияву сатири в ліричному доробку письменника;
- проаналізувати прийоми сатиричного моделювання гротескно - фантасмагоричного світу в малих драматичних творах та «повноформатних» драмах Ю. Зойфера;
- простежити розвиток сатиричних засобів упродовж усієї творчої біографії письменника.
Об’єктом дослідження є драми, поезії, оповідання, незавершений роман «Так помирала партія», одноактні п’єси, публіцистичні твори, а також листи та літературно-критичні статті Ю. Зойфера.
Предметом дослідження стали засоби, форми та функції сатири у творчості Ю. Зойфера.
Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці
вітчизняних та зарубіжних науковців, присвячені питанням історії
німецькомовної літератури першої половини ХХ ст. («Духовно-естетичні тенденції німецькомовної модерністської літератури ХХ ст. у ліриці Р. М. Рільке, прозі Т. Манна, драматургії М. Фріша» Є. Волощук, «Республіка аутсайдерів» Петера Гая, «Авангардизм і майбутнє сучасного мистецтва» Г. Гольтхузена, «Австрійська література у ХХ столітті» Д. Затонського, «Габсбурзький міф у сучасній австрійській літературі» К. Магріса, «Ідеологія оперети та Віденський Модерн» Моріца Чакі, «Відень на межі століть. Політика та культура» К. Е. Шорске та ін.), вивченню різних аспектів комічної стихії («Творчість Франсуа Рабле і народна культура Середньовіччя та Ренесансу» М. Бахтіна, «Сатира і трансформація жанру» Л. Гилхемета, «Питання теорії сатири» Я. Ельсберга, «Що таке літературний сарказм? Вклад до німецько-єврейського модерну» Б. Мейєр-Зікендіка, «Хто є хто в сатирі та гуморі» Г. П. Мустера, «Проблеми комізму і сміху» В. Проппа, «Критика цинічного розуму» П. Слотердайка, «Вступ до сатири» Л. Фейнберга, «Історія гротескно-комічного» К. Фльогеля, «Історія гротескної сатири» Х. Шнеганса).
Відповідно до поставлених завдань у дисертації застосовано герменевтичний, структуралістський, культурно-історичний та біографічний методи аналізу літературного тексту.
Наукова новизна дослідження. У дисертації вперше здійснено комплексний аналіз творчого доробку Юри Зойфера з погляду виявлення в ньому засобів, форм та функцій сатиричної репрезентації художньої дійсності. У вітчизняній науці про літературу ця дисертація є першою монографічною працею, де представлено літературознавчу інтерпретацію всієї творчої спадщини австрійського сатирика.
Практичне значення дослідження полягає у введенні в український науковий дискурс усіх жанрових аспектів творчості Юри Зойфера. Матеріали та висновки дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення творчості письменника у процесі розробки спецкурсів із німецькомовної літератури ХХ ст., а також при підготовці лекційних матеріалів для викладання курсу зарубіжної літератури ХХ ст.
Особистий внесок здобувача. Дисертація та опубліковані за її матеріалами статті написані авторкою самостійно. Системний аналіз прозової, публіцистичної, драматичної та ліричної творчості Юри Зойфера з погляду виявлення в них елементів сатири в українському літературознавстві здійснено вперше.
Апробація результатів дослідження відбувалася на аспірантських семінарах, конференціях молодих учених та в літній школі (Судак, 2013), організованих Центром германістики при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН, колоквіумах для аспірантів (Житомир, 2014, 2015, 2016), а також під час стажувань дисертантки в Інституті германської та нідерландської філології Вільного університету Берліна (2013, 2014, 2015, 2016). Основні положення й результати дослідження були представлені на таких наукових заходах: ХІІ Міжнародній науковій конференції «Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація» (Харків, 2012), V Брехтівських Читаннях - Міжнародній науковій конференції «Сприйняття мистецтва й мистецтво сприймання: мистецька практика й теорія Б. Брехта в багатовимірності рецепції» (Житомир, 2013), Всеукраїнській науковій конференції «Мова, свідомість, художня творчість, інтернет у дзеркалі сучасних філологічних студій» (Київ, 2013), Міжнародній науковій конференції «На межі фікційності» (Київ, 2013), VIII Міжнародних Чичерінських читаннях «Світова література у літературознавчому дискурсі ХХІ ст.» (Львів, 2013), Міжнародному симпозіумі «Влада у словах» (Відень, 2013), ХІІ Міжнародній науковій конференції «Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація» (Харків, 2014), ІІІ Всеукраїнській конференції германістів з міжнародною участю «Германістика у ХХІ столітті: когнітивна, соціо- та прагмалінгвістика» (Харків, 2014), Міжнародному симпозіумі «Нові люди, нові світи - метафори у творчості Юри Зойфера чи в перекладах та постановках» (Відень, 2014), ХІ Міжнародній поетологічній конференції «Біографія як текст» (Чернівці, 2014), Міжнародній науковій конференції «Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація» (Харків, 2014), Всеукраїнській науковій конференції «Література в контексті культури» (Дніпропетровськ, 2015), ХV науковій конференції з міжнародною участю «Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація» (Харків, 2016), Всеукраїнській науковій конференції «Література в контексті культури» (Дніпро, 2016).
Публікації. Основні положення дисертації висвітлено в 15 публікаціях, 5 із яких надруковано в наукових фахових виданнях України, 1 - у зарубіжному виданні (Австрія).
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел (292 позиції). Загальний обсяг дисертації - 197 сторінок, основного тексту - 170 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації на матеріалі всього творчого доробку (прози, публіцистики, драматургії та лірики) австрійського письменника 30-х років ХХ століття Юри Зойфера проаналізовано форми вияву і функції сатири як основоположного прийому конструювання художньої дійсності. Отримані у процесі дослідження результати дають змогу зробити такі висновки.
Історико-культурні (австрійський, німецькомовний, європейський «міжвоєнний») контексти мали значний вплив на формування сатири Ю. Зойфера. Розквіт творчості політично заангажованого письменника припав на період міжвоєнного двадцятиліття як в Австрії (встановлення диктатури австрофашизму на чолі з Е. Дольфусом, громадянська війна в Австрії 1934 року, поразка Соціал- демократичної робітничої партії, аншлюс Австрії і водночас повна втрата її незалежності), так і в усій Європі (екстраполяція фашистської ідеології з Італії на більшість європейських держав та її тріумф у німецькому націонал-соціалізмі на чолі з лідером Адольфом Гітлером). Такий буремний період історичних катаклізмів зумовив розквіт німецькомовної суспільно-політичної сатири, зокрема її потужного різновиду - антифашистської сатири, яка стала засобом протистояння «коричневій чумі».
У процесі аналізу встановлено, що антифашистська сатира Юри Зойфера є унікальним синтезом різних традицій, а творчий доробок письменника займає чільне місце в контексті німецькомовної сатири міжвоєнного часу. Про це свідчать численні перегуки з класиками сатири Ваймарської республіки. Зокрема з’ясовано, що сатиричний ефект у ліричному доробку Юри Зойфера ґрунтується на пародіюванні.
Було проведно паралелі з ліричним доробком Еріха Кестнера, конститутивним елементом художньої системи якого є саме пародія. Іронічність публіцистики, тонкий гумор малої прози автора є дотичними до творчості одного з найяскравіших майстрів парадоксу Курта Тухольського. Митців поєднує використання певних стилістичних засобів (полісемія та омонімія каламбурів, абсурдні й парадоксальні примітки), тематика творів (пацифістська й антифашистська позиція; критика політичних подій у Німеччині та Австрії, капіталізму, монополії, безробіття), жанрова специфіка (текстівки). Про зацікавленість Ю. Зойфером творчістю свого сучасника свідчить переробка п’єси Курта Тухольського та Вальтера Газенклевера «Христофор Колумб, або Відкриття Америки».
Театр Юри Зойфера, що є вершиною його творчості, маркований впливом епічного театру Бертольта Брехта (введення ліричних відступів (зонгів, авторських коментарів), застосування ефекту відчуження, поєднання у п’єсах- притчах та п’єсах-параболах соціально-політичного й морально-філософського аспектів). Елементи кабаретистського скетчу, розвитку якого сприяли Вальтер Мерінг, Карл Шнога, Еріха Вайнерт, присутні як у зойферівських одноактівках, так і повноформатних п’єсах.
У результаті компаративного аналізу фантасмагорій корифеїв віденської народної драми та театрального доробку Юри Зойфера виявлено такі спільні стилістичні засоби сатиричної репрезентації дійсності, як уведення елемента фантастики, діалектика мовних рівнів (гра слів, контамінація фразеологізмів, цитування, введення діалекту, протагоніста-аутсайдера та мультимедійність). Усе це свідчить про продовження австрійської сатиричної традиції у гротескно- фантасмагоричному театрі Юри Зойфера.
Заангажованість письменника в політичному кабаре, яке переживає пік своєї популярності саме у 30-х роках ХХ століття, зокрема й визначила жанрову специфіку його театральних здобутків - роботу в жанрі «міттельштюк» (нім. Mittelstuck). Необхідно відзначити вплив віденського майстра сатиричного слова, редактора журналу «Факел» Карла Крауса на поетику Юри Зойфера, він представлений наявністю таких ознак сатиричної манери письма, як монтаж контекстів і дискурсів, апокаліптичні сюжети, критика преси, цитування як один з основних художніх засобів досягнення сатиричного ефекту. Водночас сатира Юри
Зойфера позбавлена елітарності, притаманної творчості Карла Крауса, вона зорієнтована на широке коло реципієнтів.
Виявлено також впливи політичного й естетичного авангардів, що сформували світоглядні орієнтири письменника та знайшли своє відображення в театральному доробку та літературно-критичних есеях автора. Юра Зойфер у своїй творчості виявляє характерні ознаки автора-авангардиста (автор як провидець, автор як агітатор, автор як пропагандист). У літературознавчих студіях він розвиває ідеї тенденційної сцени, яка репрезентує контамінацію розваги (нім. Unterhaltung) та спонуки до критичного мислення. Авангардистські експерименти автора реалізовані в жанрі антиутопії, зокрема, в його апокаліптичній трилогії («Кінець світу, або Вже довго світові не бути...», «Асторія», «Вінета, або Затонуле місто»), що синтезує в собі гостру суспільно- політичну критику, пропаганду, гумористичне оформлення та глибокий філософський підтекст. Політична заангажованість письменника, його членство у СДРПА відобразилися в марксистських ідеях творів та визначили ідеологічне спрямування його сатиричного театру як арени пропаганди й активної політичної боротьби. Прихильність до культурної та літературної традиції вирізняє сатирика з-поміж інших апологетів естетики авангарду й доводить суголосність його творчості модерністським тенденціям.
У роботі докладно розглянуто прозову та публіцистичну творчість сатирика, жанрова палітра якої представлена романом-фрагментом «Так помирала партія», оповіданнями, репортажами, фейлетонами й іронічними коментарями. У процесі аналізу роману-фрагмента «Так помирала партія» визначено, що сатиричне звучання тексту досягається передусім за рахунок створення когнітивного дисонансу, котрий прибирає форм контрасту між індивідуальним світосприйняттям героя та його суспільною роллю (так, автор підкреслює, що проблема насамперед була у свідомості самих членів партії, а не в несприятливих зовнішніх обставинах), а також між колективними діями й реальними ідеологемами. В останньому випадку показовим є уподібнення участі в партійному житті до ритуалу, коли партія, набуваючи символічного значення прихистку посеред хаотичного світу, тим самим перетворюється на статичну, автоматизовану структуру, що, зі свого боку, заважає їй еволюціонувати й не дає змоги бути вагомим чинником у боротьбі за зміни на краще в суспільстві. Поза тим, встановлено, що сатиричне висміювання в романі-фрагменті Зойфера тяжіє до іронії.
Малі прозові форми в літературній спадщині Ю. Зойфера представлені злободенними оповіданнями та публіцистичними нарисами. В оповіданнях сатира й гумор утворюють змішану форму гумористичної сатири. Основними мотивами оповідань, що тяжіють до політичної сатири, є критика мас-медіа та представників дрібної буржуазії, їхньої аполітичності, заслабкого ангажементу.
На відміну від малої художньої прози з її складною системою опосередкувань, у політичній публіцистиці Ю. Зойфера сатира виявляється у формі експліцитної, подеколи вельми різкої критики. До поетикальних засобів сатиричної експресії належить використання цитат із дискурсу націонал- соціалістів, забарвленої лексики, діалектизмів. Об’єктом уваги віденського сатирика у фейлетонах та іронічних коментарях стають політична еліта Австрії й Німеччини, глобальні проблеми, пов’язані з фашизмом, капіталізмом та економічною кризою, а також їхні негативні наслідки. Такий підхід тематично корелює з художньою прозою письменника, забезпечуючи певну однорідність його доробку.
Також проаналізовано прийоми сатиричного моделювання гротескно- фантасмагоричного світу у драматичних здобутках Юри Зойфера. Уперше Юра Зойфер став відомим читацькій аудиторії саме як драматург. У двох одноактівках («пролетарських святкуваннях») та трьох скетчах, які є початковими спробами письменника в театральній практиці, на поетикальному рівні зафіксовано такі засоби сатиричного моделювання, як уведення до тексту хору голосів (Sprechchor), гра слів, елементи мультимедійності, техніка гри у грі, вихід із власної ролі. У процесі дослідження виявлено тенденцію до алегоризації, призначеної для експлікації та сатиричної критики насамперед класової нерівності й капіталістичної монополії.
Еволюцію засобів сатиричного моделювання простежено у п’яти повноформатних п’єсах сатирика, які є не тільки апогеєм художніх практик Юри Зойфера, а й цінними історичними документами, оскільки вони віддзеркалюють суспільно-історичні катаклізми у Європі 30-х років ХХ століття та, зважаючи на апокаліптичну проблематику, слугують своєрідними застереженнями. Крім того, виокремлено домінантні компоненти сатиричного моделювання дійсності в жанрі «міттельштюк», зокрема введення елементів фікційного й фантастики. У структурі текстів діалектику фікційних рівнів забезпечує рамкова композиція п’єс - одна з особливостей зойферівського ідіостилю. Продемонстровано, що до основних векторів сатиричного висміювання належать критика австрофашистської політики станової держави та первертивної ідеології націонал- соціалізму, пропагандистської риторики Адольфа Гітлера, фаталізму пролетаріату, пасивності й незаангажованості молоді, деструктивної діяльності ЗМІ, безробіття, лицемірності інтелігенції.
У п’єсі «Кінець світу» Юра Зойфер апелює до проблеми пасивності європейського населення в період націонал-соціалізму, нездатності до (само)рефлексії, небажання усвідомлювати катастрофу, що наближається, та протистояти їй. Зображення різних проявів політичної індиферентності перегукується з ідеєю відчуження, втрати ідентичності. Герої п’єси «Кінець світу» деіндивідуалізовані, у них немає імен, вони уособлюють окремі соціальні типи. Брак ідентичності реалізується, зокрема, через введення «апокаліптичної» мови, позбавленої своїх основних функцій і синтезованої лише з кліше та цитат.
У сатиричній п’єсі «Асторія» емпіричній реальності старого світу протиставлено фікцію держави нового зразка. Описана автором у творі фіктивна держава Асторія є складним та багатозначним поняттям і, по суті, слугує сатиричним відображенням Австрії за доби австрофашизму (на це вказує фонетична подібність між назвами «Австрія» та «Асторія»). Домінантним мотивом п’єси є опозиція «держава - батьківщина». Проблематичність австрійського суспільства 30-х років ХХ ст. проектується на народ, що залишився без батьківщини. Поняття держави й батьківщини в цій абстракції не лише не співіснують, а й заперечують одне одного. Елементи поетики драматичного твору є також важливими складниками сатиричного конструювання художньої дійсності. Сатиричний ефект створюється передусім завдяки репрезентації діалектики мовних рівнів. Висміюванню піддано елітарний стиль мовлення як такий, що приховує банальність мовних кліше, натомість розмовна мова волоцюг, діалект стають засобами демонстрації щирості, істинності героїв.
«Вінета», завершальна п’єса «апокаліптичної» драматичної трилогії письменника, визначається як антиутопія та авторська візія майбутнього, що порушує як актуальні суспільно-політичні проблеми, так і «вічні» питання людського буття. Зміщення акцентів з гумористичної сатири до серйозної сатиричної критики стає помітним у відмові від сатирично-гумористичних зонгів, які в мистецтві кабаре виконували дидактичну та розважальну функції. Цей твір можна розглядати як антиутопію з елементами драми абсурду, вираженими насамперед у деструкції мови, зокрема в беззмістовності діалогів жителів затонулого міста та викриках дійовими особами непов’язаних між собою словоформ у кульмінації твору.
П’єса «Лехнер Еді заглядає в рай» повністю написана на віденському діалекті, що продовжує традицію фантасмагоричної народної драми. Проблематика цієї п’єси не зводиться до експлікації проблем безробіття, хоча обговоренню їх, зокрема в контексті розмови про самогубство молодих людей, що не бачать для себе жодної перспективи, і приділяється значне місце. Юра Зойфер робить об’єктом сатиричного висміювання нездоровий патріотизм, з яким, піддаючись політичній пропаганді, йшли на захист батьківщини молоді солдати. Також у цій п’єсі сатирик знову звертається до проблеми фаталізму та пасивності населення Австрії 30-х рр. ХХ століття. Сатирична критика технічного прогресу є домінантною у творі: як би далеко не зайшла людина в технічному розвитку, це не розв’язує глобальних проблем її екзистенції й не відіграє вирішальної ролі в суспільних стосунках.
П’єса «Бродвейська мелодія 1492 року» є сатиричною обробкою іронічної п’єси В. Газенклевера та К. Тухольського «Відкриття Америки Христофором Колумбом». Сатиричний ефект ґрунтується на діалектиці фікційних рівнів. Актуалізація першого фікційного рівня п’єси уможливлює сатиричну експлікацію культурної політики Австрії, зокрема представлення проблем розвитку авангардного мистецтва на тлі монополії традиційного бюргерського театру, що його естетику письменник вважав застарілою, неактуальною, беззмістовною. Звернення до ефекту одивнення перетворює п’єсу на модель, а дійових осіб - на складові частини цієї моделі. Особливість драматичного твору полягає в тому, що завдяки драматизації відомого сюжету глядач зосереджується не на фабульних перипетіях п’єси, а на специфіці репрезентації та актуалізації в ній відповідного історичного матеріалу. В історичній частині сатирик апелює до проблематики імперіалізму, піддаючи різкій сатиричній критиці загарбницькі політичні наміри держав-гегемонів. Уведення третього фікційного рівня, локалізованого у Нью-Йорку початку минулого століття, уможливлює актуалізацію п’єси, а також усебічний розгляд наслідків колоніалізму та сатиричне зображення капіталізму.
У рамках розгляду стратегій сатиричного письма, характерних для всієї творчості Ю. Зойфера, в дисертації аналізується і специфіка конструювання художньої дійсності засобами сатири в ліриці письменника. Упродовж першого періоду (до 1934 року) Зойфер-поет вдається до сатири переважно в контексті зображення локальних прецедентів, що використовуються як поштовх до висміювання глобальних проблем. На поетикальному рівні Зойферова сатира цього періоду характеризується активним використанням гри слів, цитуванням і пародіюванням. Ліричній творчості після 1934 року (другий період) притаманна відзначена вище тенденція до алегоризації та філософізації. З її допомогою Ю. Зойфер піддає критичному осмисленню масштабні феномени капіталізму, мілітаризму, фашизму та націонал-соціалізму. лімологічну проблематику. Прикладом табірної лірики є вершина творчості Юри Зойфера - «Пісня про Дахау», у якій контаміновані нищівна сатира на первертивний світогляд нацистських апологетів та полюс оптимізму, незмінно притаманний усій художній творчості Юри Зойфера.
Отже, у результаті проведеного дослідження було простежено розвиток сатиричних засобів у творчості Ю. Зойфера, виявлено та проаналізовано основні об’єкти сатири письменника, до яких належать локальні прецеденти політичної діяльності австрофашистського уряду, пропаганда націонал-соціалізму, деструктивні функції ЗМІ, пасивність лідерів СДРПА, аполітичність і фаталізм пролетаріату та ін. Виділено базові форми сатири: вона наближена до іронії та гумору у прозовій творчості письменника, виявляє тенденцію до алегоризації в ліриці, набуває форми різкої реалістичної критики в публіцистиці та експлікована з допомогою елемента фантастики в його гротескно-фантасмагоричному театрі. Простежено еволюцію сатири у творчості Юри Зойфера, що демонструє перехід від реалістичних до алегоричних та фантастичних засобів репрезентації художньої дійсності.