Система мотивів у художній прозі Андрія Платонова

Короткий опис

Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г.Короленка

Кушнірова Тетяна Віталіївна

УДК 821.161.1 (092):82-3

Система мотивів у художній прозі Андрія Платонова

Спеціальність 10.01.02 російська література

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Ніколенко Ольга Миколаївна,
доктор філологічних наук, професор

Полтава 2005

Зміст

ВСТУП.. 3
РОЗДІЛ I. МОТИВ ЯК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧА КАТЕГОРІЯ ТА ПРОБЛЕМИ ЙОГО ВИВЧЕННЯ.. 9
РОЗДІЛ ІІ. ПРОВІДНІ МОТИВИ ПРОЗИ А.ПЛАТОНОВА 1920-Х РОКІВ.. 36
РОЗДІЛ ІІІ. МОТИВНА ОРГАНІЗАЦІЯ ТРИЛОГІЇ А.ПЛАТОНОВА „ЧЕВЕНГУР”, „КОТЛОВАН”, „ЮВЕНИЛЬНОЕ МОРЕ”. 82
РОЗДІЛ ІV. ЕВОЛЮЦІЯ МОТИВІВ У ПРОЗІ АНДРІЯ ПЛАТОНОВА 1930-1940-Х РОКІВ.. 130
ВИСНОВКИ.. 187
ЛІТЕРАТУРА.. 196

ВСТУП

Творчість Андрія Платонова (Андрій Платонович Климентов, 1899-1951) давно привертає увагу дослідників й справжніх поціновувачів літератури. Однак його шлях до широкого кола читачів був нелегким. За життя письменника внаслідок ідеологічних заборон більшість його творів не була надрукована або надрукована лише частково, у скороченому вигляді. Лише в середині 1960-х років почалося повернення спадщини митця до його співвітчизників. У цей час з’явилися й перші наукові розвідки, присвячені А.Платонову (Л.Шубін, Н.Малигіна, Н.Полтавцева, В.Світельський та ін.). Однак до остаточного повернення творів письменника на батьківщину ще було далеко. Його визначні твори спочатку з’явилися за кордоном. Роман „Чевенгур” опублікований 1972 року у Франції, 1978 року в США. Повість „Котлован” (двомовне видання з передмовою Й. Бродського) вийшла 1973 року в США, „Ювенильное море” 1976 року в Франції. Хоча в 1960-1970-х роках вчені (Л.Шубін, Н.Велика, С.Залигін, Н.Задонський та ін.) повернули ім’я А.Платонова до літературного процесу XX століття й були закладені засади платонознавства, етап всебічного й широкого дослідження спадщини митця ще був попереду.
Починаючи з кінця 1980-х років на батьківщині А.Платонова були зняті обмеження на публікацію його текстів. За цей час вийшли у світ майже всі твори письменника, надруковані його авторські варіанти, листи, щоденники, статті тощо. Це обумовило початок об’єктивного наукового вивчення творчості митця.
Феномен А.Платонова об’єднав дослідників його творчості з різних країн. Створено Міжнародне товариство платонознавців. Про А.Платонова написано десятки книг, дисертацій і сотні статей. Автори праць про митця Н.Корнієнко, Н.Малигіна, Т.Лангерак, М.Кох, Т.Сейфрид, Е.Найман, О.Меєрсон, Г.Ґюнтер, В.Чалмаєв, В.Васильєв, С.Семенова, О.Ніколенко, О.Кеба та ін. добре відомі всім, хто цікавиться А.Платоновим. За останні десять років, що пройшли після перших міжнародних конференцій, присвячених А.Платонову в Москві, Воронежі та Санкт-Петербурзі, відбулося близько десяти міжнародних зустрічей дослідників творчості письменника в Росії. Такі зустрічі проводилися не тільки з нагоди ювілейних дат. Понад десять років існує щорічний платоновський семінар у Пушкінському домі. За матеріалами чотирьох міжнародних конференцій в Інституті світової літератури (Москва) видано солідні томи збірника наукових праць „Країна філософів” Андрія Платонова” за редакцією Н.Корнієнко. У 2001 році в Оксфорді відбулася міжнародна наукова конференція, присвячена творчості А.Платонова. Таке розмаїття досліджень, наукових конференцій та інших заходів засвідчує інтерес до Андрія Платонова як до художника планетарного мислення і підтверджує світове значення його спадщини. Письменника хочуть знати й розуміти навіть ті, для кого російська мова не є рідною.
Утім, при такій увазі до феномену А.Платонова в останні роки все ж таки залишається факт „загадковості” художнього світу письменника. Сам автор не відносив себе ні до якого літературного напряму, а стверджував, що він „особливий”. У літературній анкеті 1920 року на питання „Яким літературним напрямам співчуваєте чи до яких належите?”, він відповів: „Ніяким, маю свій власний” [191, с.43]. Сьогодні зрозуміло, що платоновські твори справді стоять ніби осторонь літератури його доби. І справа не тільки в гостро критичній спрямованості його творчості, а й у самобутності філософії, особливостях художнього методу, жанрово-стильовому новаторстві, а також у тому особливому поетичному мовленні, що притаманні лише А.Платонову.
Як свідчить аналіз науково-критичної літератури, увагу платонознавців неодноразово привертали проблеми символіки, стилю, мови, жанрової своєрідності творів митця. І все ж таки на сьогодні не всі аспекти спадщини А. Платонова розкриті певною мірою. Це стосується передусім питання про мотивну організацію художньої прози Платонова. Літературознавці (В.Чалмаєв, Г.Ґюнтер, В.Васильєв, С.Семенова, О.Ніколенко та ін.) порушували дану проблему, визначаючи окремі мотиви в деяких творах митця. Однак мотиви у творчості письменника досліджувалися досить фрагментарно й непослідовно, хоча саме мотиви в художньому світі А.Платонова відіграють надзвичайно важливу роль. Можна погодитися з думкою С.Семенової, яка цілком слушно зазначає: „В случае с Платоновым можно говорить об особом мотивном мышлении, ярко запечатленном в его творчестве” [182, с.57]. Про „мотивне мислення” письменника, про перехід мотивів від твору до твору та взаємоперехід мотивів писали й інші дослідники (Б.Гаспаров, О.Кеба та ін.). Однак системного аналізу мотивів на матеріалі всієї спадщини Платонова ще не було здійснено у сучасному літературознавстві. А це надто важливо, оскільки в літературі XXстоліття, зокрема у творчості Платонова, значення категорії мотив збільшується, мотиви нерідко визначають всю структуру художнього тексту, охоплюють всі формально-змістові шари твору. У художній прозі письменника простежується цілий комплекс мотивів, для яких характерним є повторюваність у багатьох творах. Функції мотивів у спадщині Платонова доволі різноманітні, вони потребують особливої уваги. Мотиви в художньому світі Платонова мають різний генезис і призначення. Проте типологія мотивів у спадщині Платонова до сьогодні не була об’єктом спеціального дослідження. Складність даної проблеми зумовлена тим, що у сучасному літературознавстві поняття „мотив” ще остаточно не визначено й викликає численні дискусії.
У зв’язку з цим тема обраного кандидатського дослідження є значущою. Актуальність роботи визначається відсутністю у вітчизняному та зарубіжному літературознавстві фундаментальних праць, спеціально присвячених аналізу мотивів на матеріалі всієї художньої прози А.Платонова.
Об’єкт дослідження художня проза російського письменника XXстоліття А.Платонова (роман „Чевенгур”, повісті „Котлован”, „Ювенильное море”, „Джан”, „Сокровенный человек”, „Город Градов”, оповідання „Маркун”, „Потомки солнца”, „Лунная бомба”, „Эфирный тракт”, „Усомнившийся Макар”, „Фро”, „Река Потудань”, „Одушевленные люди”, „Неодушевленный враг” та ін.).
Предмет дослідження система мотивів та їх еволюція у художній прозі А.Платонова.
Основна мета роботи цілісний і багатоаспектний аналіз мотивів у художній прозі А.Платонова.
Задля досягнення даної мети передбачається вирішення таких завдань:
· уточнити сутність категорії „мотив” та визначити підходи до дослідження мотивів у творчості А.Платонова;
· проаналізувати провідні мотиви в художній прозі А.Платонова;
· простежити динаміку і типологію мотивів у творах митця;
· з’ясувати генезис і функції мотивів у платоновських текстах різних періодів;
· дослідити зв’язок між різними мотивами у творчості Платонова;
· визначити роль мотивів у створенні художнього світу митця.
Вивчення мотивів у творчості А.Платонова сприятиме роз’ясненню багатьох проблемних питань спадщини митця, а також допоможе виявити ще не розкриті грані художнього світу Платонова і повніше осягнути творчий феномен російського письменника. Аналіз мотивів у прозі А.Платонова має значення й для кращого осмислення історії російської літератури початку XX століття взагалі, у якій категорія мотиву відігравала важливу роль, сприяючи розкриттю складних соціальних і духовних шукань доби.
Теоретико-методологічною базою дисертації є праці вітчизняних та зарубіжних дослідників, присвячених питанням мотиву (О.Веселовський, О.Лосєв, Ю.Лотман, М.Бахтін, О.Потебня, Б.Гаспаров, І.Силантьєв та ін.), а також здобутки критиків та літературознавців, котрі займалися дослідженням творчості А.Платонова (В.Васильєв, В.Чалмаєв, Н.Малигіна, В.Світельський, О.Толстая-Сегал, Г.Ґюнтер, Л.Шубін, С.Семенова, О.Ніколенко, О.Кеба та ін.).
Методи дослідження: історико-гносеологічний, порівняльно-історичний, системний та структурально-функціональний аналіз.
Наукова новизна дисертації. У роботі вперше здійснюється системний аналіз мотивів у художній прозі А.Платонова, досліджується динаміка та функції мотивів у творчості митця, їх роль у створенні художнього світу письменника. Визначені провідні мотиви творчості А.Платонова, показано їх значення для сюжетно-композиційної будови творів, створення художніх образів, утілення авторського задуму. Відзначені усталені, повторювальні мотиви, характерні для всієї спадщини митця. Мотивний аналіз художньої прози А. Платонова дав можливість зробити висновки про жанрово-стильову своєрідність творчості письменника, традиції й новаторство його творчості, місце в літературному процесі.
Теоретичне значення роботи полягає в уточненні поняття мотив, а також аналізі конкретно-історичних форм мотивів в російській літературі першої половини XX століття на матеріалі прози А.Платонова.
Практичне значення дисертації. Дослідження сприятиме подальшій розробці питань мотивної організації творів російської літератури XX століття. Результати дисертації можуть бути використані у процесі викладання курсу історії російської літератури XX століття, спецкурсів і спецсемінарів, присвячених творчості А.Платонова, підготовці нових підручників і посібників для вищої та середньої загальноосвітньої школи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г.Короленка у межах комплексної кафедральної теми „Традиції та новаторство в літературі”. Тема дисертаційного дослідження схвалена бюро „Класична спадщина і сучасність” Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України (протокол № 2 від 17 квітня 2003 року).
Апробація результатів дослідження. Робота обговорювалась на засіданнях кафедри зарубіжної літератури Полтавського державного педагогічного університету іменіВ.Г.Короленка. Основні її положення викладено в доповідях на міжнародних (Російська мова та література: проблеми вивчення і викладання в Україні” (Київ, 2003), Феномен В.Г.Короленка: погляд із ІІІ тисячоліття” (Полтава, 2003), Міжнародні Пушкінські читання „Література і релігія” (Сімферополь, 2004), VІІ Гоголівські читання” (Полтава, 2004)) та всеукраїнській (Онірична парадигма світової літератури” (Київ, 2003)) конференціях.
Публікації. За темою дисертації опубліковано 10 статей у фахових виданнях, в тому числі 5 в зареєстрованих ВАК України виданнях.
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Поняття мотив” одне із актуальних питань сучасного літературознавства. Його розуміють по-різному у вітчизняній та зарубіжній науці. Великий внесок у теоретичну розробку даної категорії зробили О.Веселовський, Б.Томашевський, Б.Путілов, І.Силантьєв та ін. Враховуючи здобутки літературознавства, ми визначаємо мотив у літературі як формально-змістову одиницю, що є складником фабули і рушієм сюжету, засобом розкриття художнього образу і втілення ідейно-естетичного задуму митця. У семантичному плані мотив є реалізацією теми твору, її важливим складником. А з формального боку, він матеріалізує, конкретизує тему, втілюючись у різноманітних компонентах художнього твору. Мотив виконує конструктивну, динамічну, імагогічну, жанротвірну та стильову функції. Він є рушієм сюжету твору, впливає на характеристику образу, сприяє створенню художнього світу загалом. У мотиві виявляється діалектика форми та змісту, загального та індивідуального. На нашу думку, різні типи мотивів можна виокремлювати й досліджувати за різними параметрами: семантикою, походженням, засобами втілення, традицією, ступенем повторюваності, зв’язками із літературними напрямами, течіями та ін. У кожного письменника свій спектр мотивів, що дозволяє визначити домінанти творчості, своєрідність світобачення, еволюцію художнього методу, традиції та новаторство митця.
Характерною особливістю художнього світу Андрія Платонова є розгалужена мотивна організація. Особливе мотивне мислення притаманне митцеві на всіх етапах його творчого шляху. У прозі письменника знаходимо складну систему мотивів, які виникають у його ранніх творах, розвиваються у наступних, повторюються, поєднуються, розкладаються на дрібніші, накладаються один на один, трансформуються. Мотиви охоплюють всі рівні художніх творів Платонова (фабульно-сюжетний, композиційний, образний, стильовий та ін.) й дозволяють розглядати платоновський текст різнобічно. Проза письменника наскрізь просякнута мотивами, пов’язаними з міфологічними, фольклорними, філософськими, літературними джерелами, а також із особливостями світобачення самого митця.
Дослідники неодноразово відзначали концептуальність художнього мислення Платонова (Л.Шубін, С.Семенова, Н.Малигіна та ін.). Справді, у прозі письменника знайшла відбиток його оригінальна концепція світу та людини, а мотиви виконують роль концептів у художній спадщині митця. Такі мотиви, як мотив пошуку смислу общего и отдельного существования”, души”, жизни”, воскресения из мертвых” та ін., стали ключовими концептами платоновської філософії й важливими складовими картини світу, створеної у прозі митця.
Розвиток мотивів у творчості письменника засвідчує еволюцію його поглядів та художнього методу. Для ранньої прози Платонова були характерні мотиви надлюдини, любові до дальнього (Маркун”, Потомки солнца”, Эфирный тракт”). Герої ранніх творів перетворювачі всесвіту, будівники нового суспільства, в якому автор головну роль відводив інтелекту й силі духу особистості. Космічні мотиви, що дозволяють говорити про прометеїзм” концепції молодого Платонова, стають змістовим і формальним стрижнем ранніх оповідань та повістей, визначають в них потужний утопічний струмінь. Захоплення ідеями Ф.Ніцше, З.Фрейда, В.Соловйова, М.Федорова та інших мислителів позначилося на мотивах ранньої творчості Платонова й сприяло формуванню його художнього світобачення, де провідною стає ідея перетворення, втілена у відповідних мотивах.
Однак уже з середини 1920-х рр. концепція героя у творчості письменника змінюється. Його персонажі полишають фантастичні проекти перетворення всесвіту й замислюються над земними проблемами, прагнучи знайти своє місце в соціумі (Сокровенный человек” та ін.). Відповідно змінюються й мотиви, які дедалі більше співвідносяться письменником із розвитком соціально-історичних процесів. У платоновських мотивах 1920-1930-х рр. ми знаходимо відгомін подій, пов’язаних із революцією, соціальними експериментами, формуванням тоталітарної системи в радянському суспільстві. Проте Платонов осмислював конкретні події в умовно-символічному, філософському плані, тому мотиви, що пов’язані з реаліями того часу і є своєрідним літописом трагедії народу, водночас дозволяють авторові говорити про глобальні проблеми свободи й насильства, життя й смерті, сутності людського існування. Так, мотив міста (Город Градов”, Усомнившийся Макар”) стає не тільки реалізацією актуальної в ті часи теми бюрократизму, а й набуває широкого, узагальненого значення символу тотального насильства, що духовно спотворює людину. Мотив будівництва (Усомнившийся Макар”, Котлован” та ін.) пов’язаний з викриттям вад соціалістичного будівництва, а також із осмисленням моральних засад побудови нового суспільства. Починаючи з 1920-х рр., мотив надлюдини у творчості Платонова поступається традиційному мотиву російської класики мотиву маленької людини”, крізь душу й долю якої письменник оцінює тогочасні перетворення. Важливим є і мотив майстерності та пов’язаний із ним образ героя-майстра, що втілюють платоновський ідеал, який полягає у поєднанні творчих можливостей та духовних якостей людини, у необхідності реалізації особистості в світі.
Одним із найпоширеніших мотивів у творчості Платонова є мотив мандрів, витоки якого знаходимо і у фольклорі, і в літературі. Мандрівка стає сюжетно-композиційною основою багатьох творів митця (Сокровенный человек”, Усомнившийся Макар”, Чевенгур”, Котлован” та ін.). Мандрівник-правдошукач улюблений герой Платонова. Проте мандри героя мають не тільки географічний, а й прихований, глибинний план. Це мандри духу, що визначають численні екзістенціальні мотиви, пов’язані з осмисленням духовного стану людини в нову епоху та її ставлення до світу (мотиви сумніву, томління, туги, відчуження, самотності та ін.). Мандри героїв мають і важливий соціально-історичний аспект, оскільки Платонов немов випробовує з допомогою прийому подорожі різні моделі суспільства, при тому у творах нерідко поєднуються реальність і художній прогноз. Особливо яскраво це втілено в трилогії Чевенгур”, Котлован”, Ювенильное море”, де мотиви, пов’язані з розкриттям абсурдної суспільної системи та моделюванням нових стосунків, визначають синтез елементів утопії та антиутопії. Крім того, мандри героїв Платонова набувають важливого філософського змісту. Це мандри до витоків буття, втраченої істини, глибинних засад існування. Мотив мандрів розщеплюється на інші мотиви (дороги, потяга, судна та ін.), які набувають різного значення в різні періоди творчості митця. Із мандрами героїв пов’язаний мотив спасіння, оскільки рух, згідно з концепцією Платонова, це розвиток і життя, а зупинка занепад і смерть.
У художньому часо-просторі письменника органічно поєднані дійсне та уявне, історичне та міфічне, свідоме та несвідоме, реальне та оніричне. У зв’язку з цим мотиви набувають різного забарвлення й функціональності, але всі вони сфокусовані на головній проблемі платоновської творчості людина у широкому контексті буття. Особистість у Платонова постійно випробовується на духовну міць, приймає на себе важкий тягар історичних і ширше світових проблем. У зв’язку з цим можна стверджувати, що мотивна організація творчості Платонова дає можливість письменникові розкрити складність духовного світу людини початку XX століття та її стосунків із природою, суспільством, історією, культурою, собою. Перехід від побутового до буттєвого, що є визначальною ознакою стилю митця, забезпечується здебільшого саме системою мотивів.
Важливу роль у художньому світі Платонова відіграє міф, який є у письменника особливим засобом пізнання дійсності та людини. Міфологічні мотиви значно розширюють хронотоп платоновських творів, роблячи їх актуальними за будь-яких часів. Мотиви Одіссеї”, що проектуються на післявоєнну дійсність, дозволяють авторові порушувати важливі проблеми повернення до духовних джерел, морального відродження особистості, відновлення порушених зв’язків (Возвращение”). Міф про Вавилонську вежу визначає мотив будівництва общепролетарского дома” й мотив духовного роз’єднання (Котлован”). Апокаліптичними мотивами просякнуто чимало творів Платонова, в яких зображується загибель людини й народу (Чевенгур”, Котлован”, Ювенильное море”, Мусорный ветер” та ін.). Отже, міфологічні мотиви дають можливість письменникові дійти до причин трагедії, але водночас міф втілює і надію, віру в майбутнє відновлення цінностей (особливо це стосується таких біблійних мотивів, як повернення блудного сина, жертовності, троянди, матері та ін.).
В осмисленні стану людини та світу Платонов звертається до глибин народної свідомості. У зв’язку з цим особливе значення в його творчості мають фольклорні мотиви, вага яких збільшується з часом. Якщо у творах 1920-х рр. вони були одиничними, то у творах 1930-1940-х рр. стильовими константами. У прозі Платонова розробляються фольклорні мотиви, що походять з казок, билин, пісень та інших народних творів (подорож за далеким ідеалом, третій син, богатирство, випробування героя, зустріч зі смертю, пошук живої води та ін.). Поєднуючись з іншими, фольклорні мотиви сприяють створенню глибоко національних образів у творчості Платонова, розкриттю актуальних процесів, у яких народу й народним оцінкам автор надає найпершу увагу. Фольклорні мотиви визначають моральні координати колізій, змальованих письменником.
Світ у зображенні Платонова постає багатоплановим і неоднозначним, чому сприяють мотиви, багато з яких є парними. У творчості Платонова паралельно співіснують мотиви верху” і низу”, але поміж ними немає нездоланного протиріччя. Платонов сприймав світ цілісно, у всій його суперечливості й сукупності різних начал, тому мотиви верху” й низу” можуть переходити один в один або поєднуватись. Парними мотивами у творчості Платонова є також мотиви: дитинство старість, батьківство сирітство, штучне справжнє, вода вогонь, життя смерть, одухотворенный человек” неодушевленный враг” та ін.
Форми вираження мотивів у творчості Платонова досить різноманітні. У ролі мотиву може виступати будь-який компонент художнього твору. Найчастіше це образ, що нерідко стає символічним (наприклад, мандрівник, майстер, каліка, дитина, старий, потяг, судно, ріка, будинок та ін.); пейзаж (опис природних явищ, рослин та ін.); характерні слова, словосполучення, фрази (наприклад, тоска”, бесцельный мученик”, печаль разочарования” та ін.); кольори (сірий, чорний, жовтий та ін.); музика і взагалі звуки (марш великого похода”, апассионата”, дзвін та ін.); художня деталь (домовина, сухий листок та ін.); рух, дія (рух у відкритому просторі чи колом, у замкненому просторі та ін.); промовисте ім’я персонажа (Настя, Макар, Вощев, Іванов, Любовь та ін.) тощо.
Мотивна організація впливає на жанровий зміст творів Платонова. Мотиви надлюдини, перетворення всесвіту визначають фантастичний характер ранніх оповідань і повістей письменника (Маркун”, Потомки солнца”, Эфирный тракт” та ін.). Мотиви міста, машинерії, тотальної заорганізованості, маленької людини” обумовлюють сатиричний, викривальний пафос багатьох творів (Город Градов”, Усомнившийся Макар” та ін.). У розробці цих мотивів Платонов спирається на досвід російської класики (М.Гоголя, М.Салтикова-Щедріна та ін.), активно використовуючи багатий арсенал засобів комічного (гротеск, іронію, сарказм тощо).
Платонов зробив внесок у розвиток жанру роману XX століття, оновивши роман за рахунок розгалуження системи мотивів. Це стосується передусім роману Чевенгур”, який являє собою складне й неоднорідне утворення з погляду жанру. У ньому простежується тенденція до монументалізації, яка наближує роман до епопеї (історичної і суб’єктивної). За рахунок уведення численних екзистенціальних та філософських мотивів збільшується ідейно-естетичне навантаження проблемного героя” (термін Д.Лукача), його роль в духовному осягненні абсурдного, чужого” світу, який герой у невпинному пошуку істини прагне зробити своїм”. Композиція роману Чевенгур” особливий сплав різноманітних мотивів. Внутрішня форма роману Платонова визначається мандрівкою духу індивіда, його рухом до самозаглиблення й проникнення у дійсність, позбавлену сенсу. Синтетизм (поєднання свідомого й несвідомого, міфологічного та реального, історичного й утопічного тощо) характерна особливість роману Платонова, яка ставить його в ряд здобутків видатних романістів епохи. Відомо, що роман XIX століття був здебільшого романом героя”, а роман XX століття став романом автора”, де роль індивідуально-авторського начала, деміургічної позиції автора збільшується (М. Бахтін, Д. Затонський, В. Халізєв та ін.). Платонову ж вдалося поєднати риси роману героя” і роману автора”: автор у його романі шукає істину разом з персонажами, і права на остаточне знання не має ніхто, адже процес має продовжитися в читацькій свідомості. Така поліцентричність, багатошаровість й відкритість роману теж багато в чому визначається оригінальною мотивною системою. Для роману Чевенгур” характерні розімкнені динамічні форми часу й простору, ідеологічна, моральна й творча активність героїв, авторські передбачення-переосмислення світу. Усі ці жанрові ознаки платоновського роману обумовлені мотивами, що розробляються у творі.
Романне мислення виявляється й в інших творах Платонова, зокрема у повістях Котлован”, Джан”, Ювенильное море”, і навіть деяких оповіданнях (недаремно дослідники називають маленькими романами” оповідання Река Потудань”, Возвращение” та ін.). Ознаками романізації можна вважати тяжіння письменника до показу людської долі в глобальному історичному, соціальному та філософському масштабі, показ різних аспектів дійсності, відтворення духовної еволюції людини, зображення особистості у різновекторних зв’язках зі світом, природою, іншими людьми, собою. Епічні жанри у XX столітті збагатилися за рахунок таких продуктивних форм, як одіссея”, потік свідомості”, притча”, хроніка”, меніппея” та ін., окремі елементи яких виявилися у різних творах Платонова. Взагалі, для прози Платонова не характерний принцип чистоти” жанру, твори митця являють собою складні в жанровому плані утворення, які можуть прочитуватися в різних планах, зумовлені передусім розгалуженою системою мотивів. Оскільки мотиви у Платонова завжди багатовимірні, різнопланові, то й прозу Платонова можна кваліфікувати по-різному. Більшості творів Платонова притаманна багатошаровість змісту з перевагою потужного філософсько-психологічного струменю.
Комплекс усталених мотивів зумовлює циклізацію деяких творів Платонова: наприклад, Чевенгур”, Котлован”, Ювенильное море” утворюють трилогію про будівництво нового суспільства; Реку Потудань” і Возвращение” можна розглядати як дилогію про повернення людини до моральних цінностей та духовної єдності; Одухотворенные люди”, Неодушевленный враг”, Житель родного города”, Девушка Роза” та ін. становлять цикл творів про війну, що художньо розгортається не тільки у світі, а й у душі героя та ін.
Отже, для прози Платонова характерні певні мотиви, вони визначають самобутність авторського стилю, стають стильовими константами й домінантами творів. Разом з тим у стилі Платонова через мотиви виявляються риси деяких загальних стилів, наприклад, імпресіоністичного стилю (численні колористичні та звукові мотиви, мотиви-відчуття, мотиви-враження), експресіоністичного стилю (оніричні мотиви, мотиви жахів, відчуження, занепаду життя, духовного томління, хворобливості та ін.), футуристичного стилю (мотиви машини, будівництва, міста), неоромантичного стилю (мотиви надлюдини, перетворення світу, злиття з космосом), натуралістичного стилю (мотив каліцтва, розкопаної могили, смерті та ін.) тощо. У творчості Платонова розвиваються традиції російської класики і водночас використовуються новітні засоби модернізму, що знайшло втілення у мотивній організації його прози.

ЛІТЕРАТУРА

1. Авербах Л. О целостных масштабах и частных Макарах (1929) // Андрей Платонов. Воспоминания современников. Материалы к биографии. М.: Современный писатель, 1994. С.256-267.
2. Аннинский Л.А. Восток и Запад в творчестве Андрея Платонова// Простор. Алма-Ата, 1968. №1. С.8997.
3. Антонова Е. „Безвестное и тайное премудрості...”: (Догматическое сознание в творчестве А.Платонова) // „Страна философов” Андрея Платонова: Проблемы творчества: По материалам второй Международной научной конференции, посвященной 95-летию со дня рождения А.П.Платонова, 17-19 октября 1994 г. / Н.В.Корниенко (ред.-сост.); РАН, Ин-т мировой лит.им.А.М.Горького. М.: Наследие, 1995. Вып.2. С.39-53.
4. Антофійчук В.І. Євангельські образи в українській літературі ХХ ст. Чернівці: Рута, 2000. 335с.
5. Антофійчук В.І. Нямцу А.Є. Євангельські мотиви в українській літературі кінця ХІХ-ХХст. Чернівці: Рута 1996. 208 с.
6. Антофійчук В.І., Нямцу А.С. Проблеми поетики традиційних сюжетів та образів у літературі. Чернівці: Рута, 1997. 200с.
7. Бауер В., Дюмоц И., Головин С. Энциклопедия символов. М.: КРОН-ПРЕСС. 1995. 512с.
8. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Худож.лит., 1975. 500с.
9. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. М.: Худож.лит., 1990. 541с.
10. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. 445 с.
11. Баршт К.А. Поэтика прозы Андрея Платонова. СПб.: Филологический факультет СПбГу, 2000.
12. Белая Г. История литературы в контексте современной русской теоретической мысли // Вопросы литературы. 1996. №3. С.3-17.
13. Белый А. Символизм как миропонимание. М.: Республика, 1994. 526с.
14. Библейская энциклопедия. М.: Терра, 1991. 902с.
15. Богданович Т. Проблема героя в творчестве А.Платонова в свете его социально-философских и эстетических исканий 20-х годов: Автореф.дис. ... канд.филол.наук. М.: Изд-во Моск.ун-та, 1979. 24с.
16. Бодин П.-А. Загробное царство и Вавилонская башня. О повести Платонова „Котлован” // Класицизм и модернизм. Tartu, 1994. С.168-183.
17. Большая Советская Энциклопедия: В 30 т. / Гл.ред.А.М.Прохоров. М.: Сов.Энц., 1976. Т.23. 386с.
18. Боровой Л.Я. Ради радости” (Андрей Платонов)// БоровойЛ.Я. Язык писателя. А.Фадеев, Вс.Иванов, М.Пришвин, Андрей Платонов. М., 1966. С.178-218.
19. Бороздина П.А. Повесть А.Платонова „Джан” // Творчество А.Платонова: Статьи и сообщения. Воронеж, 1970. С.104-106.
20. Бочаров С.Г. Вещество существования” // Андрей Платонов: Мир творчества. М.: Советский писатель, 1994. С.10-46.
21. Бэкон Ф. Сочинения: В 2-х т. М.: Мысль, 1972. Т.2. 590с.
22. Васильев В. Платонов наш современник // Платонов А. Живя главной жизнью. М.: Правда, 1989. С.417-434.
23. Васильев В.В. Андрей Платонов: Очерк жизни и творчества. М.: Современник, 1990. 287с.
24. Васильева М.О. Философия существования А.Платонова // Вестник Московского университета. Сер.7. Философия. 1992. №4. С.13-20.
25. Вахнина О. Утопический мотив „города-сада” в контексте творчества А.Платонова // Язык. Культура. Взаимопонимание. Материалы Международной конференции. Львов: ЛГУ, 1997. С.475-480.
26. Верин В. „Я же работал совсем с другими чувствами” // Литературная газета. 1988. 27 апреля. С.4.
27. Верин В. Контекст или версия? // Советская культура . 1988. 10сентября. С.7.
28. Вернадський В.И. Начало и вечность жизни. М.: Наука, 1989. 271с.
29. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. М.: Высш.шк., 1989. 406с.
30. Вознесенская М.М., Дмитровская М.А. О соотношении ratio и чувства в мышлении героев А.Платонова // Логический анализ язика: Ментальные действия. М.: Наука, 1993. С.140-146.
31. ВознесенскаяМ.М. Семантические преобразования в прозе А.Платонова: Автореф. дис. ... канд. филол. наук / РАН. Ин-т рус.яз. М., 1995. 15с.
32. Войтович В. Українська міфологія. К.: Либідь, 2002. 664с.
33. Вьюгин В.Ю. Чевенгур” Андрея Платонова (к творческой истории романа): Автореф. дис. ... канд. филол. наук/ Институт русской литературы (Пушкинский Дом) РАН. СПб., 1992. 21с.
34. Вьюгин В.Ю. О повести А.Платонова Строители страны”. К реконструкции произведения// Из творческого наследия русских писателей ХХ века. М.Шолохов. А.Платонов. Л.Леонов. СПб., 1995. С.309-341.
35. Галич О.А. та інші. Теорія літератури: Підручник / О.А.Галич, В.Н. Назарець, Є.М.Васильєв; За ред.О.А.Галича. К.: Либідь, 2001. 488с.
36. Гаспаров Б.М. Литературные лейтмотивы: Очерки русской литературы ХХ века. М.: Наука, 1994. 303с.
37. Геллер М. Андрей Платонов в поисках счастья. Paris: YMKA-PRESS, 1982. 404с.
38. Гиршман М. Изучение диалектики общего и индивидуального в стиле // Теория литературных стилей. Современные аспекты изучения. М.: Наука, 1982. С. 3-19.
39. Гиршман М.Литературное произведение: теория и практика анализа. М.: МГУ, 1991. 160с.
40. Горький М А.П.Платонову: Переписка // Литературное наследство. Т.70. Горький и советские писатели: неизданная переписка. М.: Наука, 1963. С.313-315.
41. Гумилевский Л. Судьба и жизнь // А.Платонов: Воспоминания современников: Материалы к биографии. М.: Современный писатель, 1994. С.52-73.
42. Гурвич А. Андрей Платонов // Воспоминания современников. Материалы к биографии. М.: Современный писатель, 1994. С.358-413.
43. Гурвич А. Андрей Платонов// Красная Новь. 1937. №10. С.195-233.
44. Гюнтер Г. Жанровые проблемы утопии и „Чевенгур” А.Платонова // Утопия и утопическое мышление. М.: Прогресс, 1991. С.252-276.
45. Дмитровская М.А. Переживание жизни”: О некоторых особенностях языка А.Платонова// Логический анализ языка. Противоречивость и аномальность текста. М., 1990. С.107115.
46. Дмитровская М.А. Пространственные оппозиции в романе А.Платонова Чевенгур” и их экзистенциальная значимость// Прагматика. Семантика. Грамматика. Материалы конф. науч. сотрудников и аспирантов / РАН. Ин-т языкознания. М., 1993. С.47-50.
47. Дмитровская М.А. Семантика пространственной границы у А.Платонова // Вестник литературоведения и языкознания. Вып.13. Воронеж, 1999. С.118-137.
48. Дырдин А.А. Потаенный мыслитель: Творческое сознание А.Платонова в свете русской духовности и культуры. Ульяновск: Ул. ГТУ, 2000. 171с.
49. Егоров Б.Ф., Зарецький В.А. и др. Сюжет и фабула // Вопросы сюжетосложения. Сб.статей. Рига, 1978. С.11-21.
50. Жолковский А. Фро”: Пять прочтений// Вопросы литературы. 1989. №12. С.2349.
51. Залыгин С. Сказки реалиста и реализм сказочника (Очерк творчества Андрея Платонова) // Залыгин С.П. Литературные заботы. М.: Худож.лит., 1979. С.143-185.
52. Заманская В. Экзистенциальное сознание и пути его стилевого воплощения в русской и западноевропейской литературе первой трети ХХ века // ХХ век. Литература. Стиль. Вып.3. Екатеринбург, 1998. С.26-40.
53. Замятин Д.Н. Империя пространства. Географические образы в Романе А.Платонова „Чевенгур” // Вопросы философии. 1999. №10. С.82-89.
54. Знаниесила. 1999. № 910. С. 24
55. Золотоносов М. Усомнившийся Платонов („Чевенгур”, „Котлован”) // Нева. 1990. №4. С.129-132.
56. Иванова Н. Третье рождение // Дружба народов. 1988. №4. С.157-160.
57. Казарина Т.В. Универсально-космическое и личное в романе А.Платонова Чевенгур”// Воронежский край и зарубежье. А.Платонов, И.Бунин, Е.Замятин, О.Мандельштам и другие в культуре ХХ века. Воронеж: МИПИ „Логос”, 1992. С. 3539.
58. Карасев Л. Движение по склону: (пустота и вещество в мире А.Платонова) // Вопросы философии. 1995. №8. С.123-143.
59. Карасев Л. Не смешно!: Смех и стыд у А.Платонова // Зарубіжна література. 2001. №15. С.7-8.
60. Карасев Л.В. Вверх и вниз: Достоевский и Платонов // Вопросы философии. 2000. №6. С.34-47.
61. Карасев Л.В. Знаки покинутого детства (постоянное” у Платонова)// Вопросы философии. 1990. №2. С.26-43.
62. Кеба А. „Русская душа” в творчестве А.Платонова // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. 2000. №6. С.51-56.
63. Кеба А. Герои А.Платонова в поисках истины // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. 2000. №2. С.42-45.
64. Кеба А.В. „Котлован” Андрея Платонова: средства создания образа персонажа в контексте поэтики модернизма // Русский язык и литература в учебных заведениях. 2001. №5. С.25-29.
65. Кеба А.В. Андрей Платонов и мировая литература ХХ века: Типологические святи. Каменец-Подольский: Абетка-НОВА, 2001. 320с.
66. Керлот Х.Э. Словарь символов. М.: REFL book, 1994. 608с.
67.&