ХУДОЖНІЙ ЧАС І ХУДОЖНІЙ ПРОСТІР У ПОЕЗІЇ Диссертация

Короткий опис:
державний педагогічний університет

На правах рукопису

УДК 82.0:882+883

Приходько Лілія Анатоліївна

ХУДОЖНІЙ ЧАС І ХУДОЖНІЙ ПРОСТІР У ПОЕЗІЇ

10.01.06 теорія літератури

Дисертація на здобуття
наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук, професор
КОЗЛОВ Анатолій Васильович

Кривий Ріг 2004

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ 9
1.1. Категорії час і художній час у філософії та
літературознавстві 9
1.2. Категорії простір і художній простір у філософії та
літературознавстві 22
1.3. Формування поняття хронотоп 29
1.4. Методичні засади дослідження 32
Висновки до розділу І 35
РОЗДІЛ ІІ СВОЄРІДНІСТЬ РЕАЛІЗАЦІЇ КАТЕГОРІЙ ХУДОЖНІЙ ЧАС, ПРОСТІР І ХРОНОТОП У ПОЕЗІЯХ В. СОСЮРИ 37
2.1. Художній час, простір і хронотоп у віршах
В.Сосюри 1916-1927 рр. 39
2.2. Становлення власне художнього бачення часу, простору і
хронотопу в поезії В.Сосюри 1927-1941 рр. 62
2.3. Час, простір і хронотоп віршів В.Сосюри періоду Великої
Вітчизняної війни 86
2.4. Масштабність художнього часу, простору і хронотопу у
поетичному доробкові В. Сосюри 1945-1955 рр. 94
2.5. Творчий спад у зображенні часу, простору та хронотопу
у поезіях останнього десятиліття творчості В. Сосюри 103
Висновки до розділу ІІ 107
РОЗДІЛ ІІІ ХУДОЖНІЙ ЧАС, ПРОСТІР І ХРОНОТОП У ВІР- 112
ШАХ С.ЄСЕНІНА
3.1. Час, простір і хронотоп віршів С.Єсеніна 1910-1917 рр. 113
3.2. Час, простір і хронотоп у віршах С. Єсеніна 1917-1925 рр. 133
Висновки до розділу ІІІ 146
ВИСНОВКИ 149
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 158

ВСТУП

Актуальність дослідження зумовлена багатьма факторами: по-перше, проблеми часо-просторових аспектів і вимірів змісту творів художньої літератури ставилися з давніх часів, але найчастіше ці аспекти й виміри використовувалися для визначення ступеня реалістичності та суспільної значущості твору; по-друге, характеристика особливостей суто часового і просторового світобачення автора й персонажів здійснювалася досить рідко зазвичай вивчалася історико-географічна відповідність художньої і реальної дійсності; по-третє, вивчення функцій часо-просторових локативів у творі й у творчості одного чи ряду авторів у літературознавстві ще тільки розвивається.
Залежно від специфіки поєднання просторових і часових властивостей залежить особливість художньої форми вираження змісту, визначаються її структурно-виражальні характеристики. Часо-простір дозволяє розглядати поетику художнього твору, його жанрову специфіку, особливості художніх стильових засобів, дає змогу дослідити оповідну манеру та постать автора, як у самому творі, так і в соціально-історичному, культурному середовищі.
Ще в період синкретично-філософського світосприймання мислителі відчували й відзначали ритм душі” за Платоном [227, 168]; ритм”, мелодію та метр” поезії за Арістотелем [15, 647]. Подібні думки розвивали класицист Н.Буало [51] і Горацій [92].
На противагу класицистичній локалізації й канонізації часу і простору у творі, думку Арістотеля про довільне і творче використання митцем часо-просторових рамок і форм поглиблюють та розвивають у ХVІІІ ст. Й. Гердер, І.Кант й особливо Г. Лессінг.
Не присвячуючи спеціальних праць дослідженню часо-простору як складових змісту творів літератури О.Веселовський [61], Г.Гегель [82], М.Драгоманов [115; 116], У.Єфремов [127], П.Житецький [129], М.Зеров [132], О.Огоновський [237], О.Потебня [235], М.Чернишевський і багато інших дослідників літератури ХVІІІ початку XXст. постійно наголошували на тому, що час і простір відіграють надзвичайну роль передовсім у процесі визначення реалістичності й об’єктивності та суспільної цінності твору. Цей же підхід залишиться домінуючим і в ХХст.., коли окремі вчені (М.Алексєєв [6], К.Волинський [64], О.Діна [110], О.Тимофєєв [283] та інші) і авторські колективи [67; 216; 278] розвивали порівняльно-історичну, історичну й історико-літературну методологію: підходи та методи літературознавства, в основі яких так чи інакше виявилися часо-просторові детермінанти, фактори, аспекти тощо. При цьому, окрім традиційних підходів до вивчення питань про роль часу й простору, додаються нові: ідейно-естетичний, естетико-філософський та інші [178-186; 188; 220; 230 тощо]. Розвиток цього напрямку сьогодні йде не тільки від абстрактно-теоретичних суджень до конкретної практики, а й навпаки.
Значно багатограннішими й різноманітнішими виявилися підходи тих літературознавців, які спеціально зупинилися на розгляді найбільш вагомих часо-просторових аспектів змісту і форми твору: Г.Гачев [80], М.Гей [84], Д. Лихачов [172], Ю.Лотман [178, 182] й інші.
Повні характеристики художнього простору та художнього часу знаходимо в ряді тематичних збірників наукових праць із проблем окресленого кола [249; 250]. Ще конкретніше постають досліджувані проблеми, коли в працях розглядаються або тільки час [146], або тільки простір [179, 251-293; 49; 186] та інші. Переконливіші результати дають комплексні дослідження часу й простору в окремому творі [83; 305].
Та чи не найрезультативнішими є дослідження художнього простору й художнього часу в такому ряді творів, які складають один жанр [197; 248 та ін.], адже й М.Бахтін розпочав вивчення часу, простору й хронотопу в одному жанрі романі [30].
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Представлене дисертаційне дослідження здійснюється відповідно до програми науково-дослідної роботи кафедри української літератури Криворізького державного педагогічного університету Аналіз твору літератури”, схваленої й затвердженої Міністерством освіти і науки України 2001 року.
Об’єктом дослідження обрано ряд літературознавчих та мистецтвознавчих праць, у яких можна простежити процес формування уявлень і понять про зміст, форми та функції художнього часу, художнього простору й художнього хронотопу (від праць Платона, Арістотеля й Горація до досліджень М.Бахтіна, Д.Лихачова, М.Гея тощо), і поезії В.Сосюри (за виданням творів у 10т., 1970р.) та С.Єсеніна (за виданням творів у 6т., 1977-1980рр.) як реальні втілення й вияви досліджуваних явищ.
Предметом є зміст, форми та особливості функціонування художнього часу, простору і хронотопу в поезіях названих авторів.
Розуміючи, що поетичні твори це явища досить різнохарактерні (від двовіршів і терцетів на зразок хоку” до багатосторінкових опусів; від творів про настрої чи факти до філософствування над людським буттям ), до уваги взяті лише твори класичного зразка, тобто віршовані твори малої форми” [294, 332-333].
Мета роботи: виявити і вивчити зміст, форми і функції художнього часу, художнього простору та художнього хронотопу у віршах В.Сосюри та С.Єсеніна.
Виходячи з названого об’єкта й предмета дослідження та окресленої мети, вважаємо за доцільне виконати такі завдання:
1) з’ясувати основний зміст термінів для цієї наукової студії (включаючи терміни локатив” і локус”), розглянувши практику вживання категорій час” і художній час”, простір” і художній простір”, хронотоп” і художній хронотоп”;
2) виявити й охарактеризувати основні художньо-естетичні, світоглядно-суспільні тенденції та закономірності функціонування часо-простору у віршованих творах малої форми, виявивши й вивчивши зміст, форми й основні функції художнього часу, простору і хронотопу у віршах В.Сосюри та С.Єсеніна;
3) визначити зміст, форми і насамперед основні функції художнього часу, простору і хронотопу віршів у компаративістичному плані;
4) здійснити теоретико-літературознавчі узагальнення щодо основних меж змісту, форм та особливо функціонування часових, просторових і власне хронотопних локативів, локусів та лакун у текстах віршів, які розглядалися на основі положень і висновків, сформульованих у процесі реалізації попередніх трьох завдань.
За теоретико-методологічну основу дослідження взято як філософські, психоаналітичні, так і деякі мистецтвознавчі та передовсім теоретико-літературні праці про час і простір взагалі, зокрема праці М.Бахтіна, М.Гея, Б.Кормана, Д.Лихачова, Ю.Лотмана, та ін.
Методика дослідження спирається на вже названих працях і дослідженнях специфіки поезії як виду літератури: Б. Корман Вивчення тексту художнього твору” [153], Ю. Лотман Структура художнього тексту” [182], Г. Поспєлов Лірика” [233] та інші. Оскільки праць, присвячених вивченню змісту, форм і функцій часу, простору й хронотопу у віршах дуже мало, виявилася необхідним розробка низки специфічних прийомів.
При визначенні змісту локативів художнього хронотопу, художнього простору і часу, особливо при окресленні масштабності й вагомості цих явищ бралися не лише прямі лексично-семантичні межі, контури чи розміри часо-просторових відтинків і локативів (рік”, весна”, мить” тощо), а й підтекстові асоціації, семантичні нашарування тощо.
При виявленні й вивченні основних форм проявів художнього часу, простору і хронотопу бралися до уваги лише найважливіші та найпоширеніші об’єктивний, реальний, суб’єктивний, вигаданий час, простір і хронотоп, а такі форми як авторський”, персонажний”, суспільний” час, простір і хронотоп оминалися, оскільки рамки дисертаційного дослідження не дозволили настільки детально вивчати всі аспекти й елементи названих явищ.
В осмисленні функцій часових, просторових та хронотопних локативів не було певних рамок чи обмежень, оскільки саме вони різноманітні й непередбачувані, до того ж у літературознавстві достатньо ще не вивчені.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше здійснена результативна спроба поставити й розв’язати проблему своєрідності вияву художнього часу, простору та хронотопу в поезіях В. Сосюри та С. Єсеніна. У роботі вперше в системі досліджено роль часу, простору і хронотопу у створенні пафосу, підтексту, програмуванні надтексту, у створенні часової перспективи тощо. Все це дозволило побачити процес мислення поетів цілісним і комплексним, зорієнтованим і визначеним в універсальній та в локалізованій авторськими можливостями і потребами картинах світу. Крім того, було подано оригінальні тлумачення художнього часу, простору та хронотопу як окремих явищ, визначено зміст, форми кожної з цих категорій, простежено закономірності їхнього функціонування в поезіях.
Теоретична цінність роботи полягає у розширенні знань про зміст, форми і функції художнього часу, простору і хронотопу у творах літератури взагалі, у поезії зокрема; у конкретизації змісту таких термінів, як художній час”, художній простір” і художній хронотоп” тощо. Але найпомітнішим внеском у систему теоретичних знань видається осмислення найважливіших ідейно-світоглядних і власне художніх функцій досліджуваних явищ та деяких закономірностей їх функціонування.
Практична цінність дисертаційного дослідження вбачається насамперед у тому, що основні йог

Список літератури:
ВИСНОВКИ

Отже, вивчення стану розробки проблеми художнього часу, простору і хронотопу в науці взагалі й у літературознавстві зокрема дало можливість зробити ряд висновків.
По-перше, літературознавці достатньо чітко розрізнюють художній час, простір і хронотоп як окремі явища і як окремі (часто визначальні) фактори змісту й форми твору одночасно, але найменше все це вивчено в поезії.
По-друге, уявлення, поняття про досліджувані явища і, отже, про зміст відповідних термінів та категорій далеко не однозначні.
Огляд наукових джерел дав можливість визначити, що: по-перше, зміст простору об’єктивної та реальної дійсності й художнього простору це вимірювані та рукотворні (реальні) чи невимірювані та створені переважно природою (об’єктивні), репродуковані, змодельовані чи й просто вигадані або містифіковані місцезнаходження, відстані, об’єми, розміри зображуваного чи об’єкти зображення, котрі подаються у творі для умовно-уявного сприймання або й усвідомлення читачем (слухачем); по-друге, основними формами художнього простору віршів виступають об’єктивна і реальна, рідше суб’єктивна, зовсім рідко вигадана. До того ж, у віршах ці форми художнього простору мають очевидні ознаки авторського, рідше персонажного суб’єктивізму; ознаки художнього простору поезій дуже різноманітні, але вони не були предметом даного дослідження, тому вкажемо лише на найпоширеніші: досить чітка вимірюваність змісту і визначеність форм художнього простору і, навпаки, нечітка і невизначена його функціональність багато залежить від рівня підготовленості читача.
Тобто й багатство функцій художнього простору вірша залежить не тільки від її призначення автором, а й від розвиненості уяви та інтелекту читача. Найважливішими є такі функції художнього простору: конкретно-вказівна, художньо-образна (зображальна), характеристична, суспільно-визначальна, гедоністична, пізнавальна та інші.
Подібне можна сказати й про зміст, форми та функції художнього часу поезій, але тут є цілий ряд специфічних особливостей.
Складніше з власне хронотопом: з одного боку, в об’єктивно-реальній дійсності майже всі предмети, явища, люди і процеси бачаться власне хронотопними, адже вони завжди існують одночасно й у часі, і в просторі; а з іншого, у людській свідомості, а отже, й у дійсності творів художньої літератури зокрема, все може існувати лише віртуально, а тому в людській пам’яті далеко не всі предмети, явища, люди та процеси існують” у часі й просторі одночасно. Більшість із них це такі образно-емоційні уявлення, поняття, системи знань, категорії та концепції, які дуже часто зовсім відірвані або від часу, або від простору, або й від часу і простору взагалі. Тому у творі літератури власне хронотопними локативами й локусами слід вважати лише ті, які несуть у собі інформацію про загальновідомі події, особистості, процеси тощо.

Для здійснення теоретико-літературознавчих узагальнень був зроблений огляд віршів (крім творчості В. Сосюри і С. Єсеніна) українських та зарубіжних авторів (Є. Баратинського, П. Воронька, Б.Грінченка, А. Драча, М. Кравченка, М. Лисянського, І. Манжури, О. Мисика,Д. Павличка, А. Рильського, М. Сингаївського, В. Тендюка, П.Тичини, Ф. Тютчева, Л. Українки, А.Федьковича, М. Шашкевича, Т. Шевченка) з точки зору змісту, форм та особливо функціонування часових, просторових і власне хронотопних локативів, локусів та лакун. Багатство фактичного матеріалу, багатство фактів вияву змісту, форм і функцій художнього часу і простору в поезії дають можливість робити багато цікавих висновків, але в обсягові цієї роботи можемо зупинитись лише на найважливіших.
По-перше, і час, і простір, і власне хронотоп відтворюються і окремо, і в гармонійній єдності чи просто в переплетіннях.
По-друге, абсолютна більшість поетів світу значно міцніше прив’язана до простору (знову ж таки переважно до мікросвітів). Час і хронотоп виступають тут у різних ролях і з різними функціями: хронотоп це не просто вихід свідомості автора на масштаби суспільства і світу, а й уміння бачити суспільство і світ в його образах, уміння інтерпретувати ці образи відповідно до сили свого інтелекту й духу; художній час має значно обмеженіші ознаки й функції здебільшого це лише загальнопоширені (об’єктивні) орієнтири в часі того, що відбувається в циклах природи і людини. Звідси випливають ще й такі висновки: зміст художнього простору значно конкретніший і багатший, ніж зміст хронотопу і часу. Серед форм простору й хронотопу домінує реальна, часу об’єктивна.
Функції простору умови, обставини людського буття та причини страждань і щастя персонажів; часу підкреслювання природності, перебігу і змін у житті людей; причина спостережень персонажів над власними змінами і почуттями; вказівка на постійність і, в той же час, миттєвість буття всього живого на землі; хронотопу інформаційно-характеристична.

Аналіз віршованих творів малих розмірів В. Сосюри і С. Єсеніна дав змогу виявити наступне: зміст трьох компонентів розглянутих поезій схожий і різний. Схожість виявляється в тому, що часові, просторові й хронотопні локативи ранніх поезій вихоплюють із безперервної вічності й безкінечного Всесвіту лише ті відрізки часу й простору (місця), у яких знаходилися поети-початківці; лише ті часо-просторові єдності часу й простору одночасно, які пов’язані, насамперед, з особистим життям авторів. Тому вони найчастіше за все вказують на конкретні й досить обмежені уривки часу, конкретно-реальні місця тощо. Особливо яскраво це виявилося у поезіях раннього С.Єсеніна.
У пору активного мистецького дозрівання й розкриття таланту художній час, простір та хронотоп охоплюють найрізноманітніші розміри і масштаби часо-просторових картин і вимірів. У просторі і в часі думка поета витає вільно й невимушено, але нерідко втрачається хронологічна або просторова послідовність. Таке спостерігається в абсолютній більшості проаналізованих віршів обох авторів.
Загальна тенденція такого розвитку неоднозначна і, як правило, залежить від характеру особистого та передовсім суспільного пафосу: у періоди особистих сумнівів і суспільних занепадів, катаклізмів зміст і форми часо-простору звужуються й зводяться до найпримітивніших констатацій та описів; а в періоди піднесень розширюються, урізноманітнюються саме тоді поет найяскравіше розкривається світоглядно, творчо і духовно.
На завершальному етапі творчості обох митців спостерігається процес заміни філософсько-узагальнюючого способу і надзвичайної масштабності картинно-образного мислення власне хронотопними локативами і локусами, зміст яких містить у собі не стільки історичні події й постаті, скільки притчево осмислені (події й постаті, що мають конкретні власні назви та імена) образи, типи й архетипи таких суспільних явищ, які виступають як вищі форми художнього відображення дійсності й буття взагалі (у С.Єсеніна й у В.Сосюри) або простим приземленням” до констатаційних описів (у В.Сосюри).
Цим пояснюється факт, що в ранніх поезіях дуже рідко зустрічаються такі часові й просторові локативи, зміст яких виходить далеко за межі їхньої юності і рідної місцевості. Окремі ж появлення, наприклад, виникнення в ранніх поезіях В.Сосюри і С.Єсеніна поодиноких хронотопних локативів, можуть пояснюватися незвичайними суспільно-політичними обставинами епохи та характерами митців чим далі вони від реальної історії, тим невиразніші зміст, форми і функції хронотопів.
Такі ж аргументи можна пропонувати й для пояснення того, що в зрілі роки за окремими острівками” і своєрідними невизначеними высями”, далями”, в океані безкінечного простору з’являються (в поезіях С.Єсеніна 1921-1925років, а у віршах В.Сосюри в 60-х роках) здебільшого вимріяні місця й напрямки руху, які вказують на постійний порив думки до чогось визначеного.
Часові екскурси в минуле й майбутнє молоді С.Єсенін та В.Сосюра здійснюють таким чином, начебто пірнають у туман чи в якісь непрозорі глибини. Ще рідше ведуть їх думки в майбутнє. Але тут якраз і виявляються дві принципово відмінні закономірності: у песимістично налаштованого митця майбутнього майже немає (там на нього і на його ліричне Я” не чекає ніхто й ніщо), а в поета, що навіть попри найстрашніші розчарування і втрати зумів побачити світло в кінці тунелю”, майбутнє велике” і чітке.
Художній час, простір і хронотоп ранніх віршів С.Єсеніна (1911-1915) і В. Сосюри (1916-1920) це лише перші спроби початківців озирнутися навколо і простежити час у самому собі. А вже наступні п’ять років стали для обох авторів вирішальними етапами формування досить глобальних (масивних просторових), досить тривалих у часі картин світу, подій і явищ (здебільшого суспільних). Майстерність використання часових, просторових і особливо хронотопних локативів та локусів саме цих періодів дивувала й захоплювала тогочасних читачів, колег по перу, захоплює й сучасних дослідників. При цьому художній простір поезій В.Сосюри 1925-1930рр. значно ширший від простору віршів С.Єсеніна 1921-1925 рр. Мотивом для масштабних роздумів першого поета про зовсім інші події в Україні, Росії та Європі стали такі масштабні на той час плани країни будівництво Дніпрогесу, індустріалізація та електрифікація всієї країни, бурхливі зміни в Європі, в усьому світі.
Перші трудові перемоги 30-х рр. іще більше розширили у свідомості В.Сосюри рамки простору (від дитячої колиски і кімнати до простору світів та Всесвіту) і часу. Він став переміщатися” у просторі вільно і в різних напрямках, ніколи не забуваючи повертатися у рідні краї, у Донбас.
Друга світова війна постійно потрясала В.Сосюру трагедіями в Іспанії, в Африці на всій планеті, а пізніше в кожному конкретному селі чи місті Батьківщини, автор і ліричне Я” його поезій постійно рвалися до всіх людей планети. Мрійні поривання в простори Всесвіту помітно відходили на другий план”. Рідні краї для всіх персонажів поезій стали ще ріднішими, і цей процес не зупинили навіть польоти в космос.
Перше повоєнне десятиріччя, успіхи народу в боях і на визволених від фашизму краях, країнах вивільнили думку й самого В.Сосюри, який їздив тепер по всій країні, витав у думках по всьому світі. Саме в це десятиліття поет досягнув вищої майстерності майже кожен просторовий локатив став настільки навантаженим смислами та поривчастістю життєвої енергії митця, ліричного Я” і персонажів поезій, що став набувати функцій виразного і надвагомого тропу. А в останнє десятиліття свого життя, як Антей, В. Сосюра потягнувся знову до землі, до України, до рідної Донеччини, до Третьої Роти, териконів і, звичайно, до содового заводу” та крейдяних гір з кладовищем”. Це приземлення” поета набуває надзвичайно виразної притчевості типового і єдино правильного образу повернення митця туди, звідки прийшов.
В.Сосюра, ніби продовжуючи і розвиваючи життя й кругозір С.Єсеніна за принципово інших історичних і особистісних умов, досягнувши надзвичайних масштабів світобачення, повернувся назад до землі, але тепер він у картинах й образах рідного краю став бачити цілий світ.
Схожі, але позначені індивідуальностями та різними епохами постають і художньо-часові параметри світобачення поетів України і Росії.
У Сосюринських поезіях 1921-1925 рр. темне минуле настільки тісно сплелось у двобої з сучасністю, що аж мізки по стіні” розбризкувалися, що аж гула вся земля” кривава. При цьому минуле завжди чорне” й страшне”, а теперішнє грозове” й криваве”. Майбутнє це переважно світлі надії народів. Але і минуле, і теперішнє, і майбутнє уривчасті, невиразні, складаються з таких поодиноких локативів, котрі лише умовно вимальовують картину розрізнених і навіть розщеплених боїв та двобоїв.
Значно чіткіше твориться час ліричного Я” (закоханого в жінку) С.Єсеніна (1910-1925) і ліричного Я” (закоханого в жінку та в працю) В.Сосюри (1916-1940). Тут мить почала помітно і постійно зливатися з вічністю, вони ставали настільки цілісно-відчутним потоком, що поети й тодішні їхні читачі п’яніли” в ньому від захоплення. Такі форми часу, як об’єктивна і реальна злилися, хоча кожен автор мислив своїми часовими одиницями й вимірами: С.Єсенін переважно особистісними, В.Сосюра своїми і народними одночасно.
Дивними й непередбачуваними здаються на перший погляд форми та функції часу, простору і хронотопу в поезіях обох авторів, але і тут проглядаються стійкі закономірності та особливості.
По-перше, об’єктивна форма часу й простору повністю домінує в ранній період і в апогеї творчості обох поетів.
По-друге, реальні форми часу і простору, які нерідко зустрічаються в ранніх творах і виконують функції конкретних та вузькомасштабних вказівок, орієнтирів, набувають у зрілій поезії ролі розгорнутих метафорично-образних картин і станів світу в цілому, світу суспільства і народу, стану ліричного Я” і самого поета (В.Сосюра). Саме в цей період простір і особливо час нерідко стають основними об’єктами глибокого філософського узагальнення. А в поезіях останніх років життя обох поетів реальний час й особливо реальний простір стають домінуючими серед інших форм, створюючи загальну картину тієї частини дійсності, де перебували тоді самі поети.
По-третє, ті суб’єктивні форми часу і простору, які пов’язані з життям самих митців, зустрічаються далеко не часто лише тоді, коли вони бачать і відтворюють світ від імені свого власного (авторського) Я” і хочуть указати на причини чи умови свого бурхливого буття. Це, власне, автобіографічні поезії С.Єсеніна і В.Сосюри.
Елементи суб’єктивного бачення часу і простору ліричним Я” зустрічаються значно частіше, але такий час та простір виступає здебільшого в ролі переосмислених ліричним Я” картин світу як мотивів і причин почуттів, думок і дій героя.
По-четверте, вигадані форми часу й простору явища досить рідкісні у С.Єсеніна і значно природніші у віршах В.Сосюри. Лише в окремих творах поети вдаються до творення вигаданих картин світу, які постають як далекоглядні передбачення.
По-п’яте, в усіх проаналізованих творах зміст, форми і функції художнього простору вочевидь домінують над часовими: відображення часу як явища визначального і типового дається поетам значно важче, може, тому, що час не такий відчутний, як простір. Сприйняття ж часу відбувається частіше всього опосередковано, підсвідомо, інтуїтивно. Глибоке ж усвідомлення часу спостерігається у віршах дуже рідко.
По-шосте, власне хронотопні локативи виявляються майже завжди реальними, прив’язаними до конкретних історичних подій і (що зустрічається значно частіше) постатей. Тут їм відводиться функція передачі не стільки змісту чи характеру зображеного, скільки найсуттєвішої цінності риси, проблеми та ідеї, за яку боролася згадана особа або в ім’я чого відбувалася історична подія. У цілому хронотоп у поезії явище досить рідкісне. Воно характерне для віршів-панегіриків і їм подібним.
Можна було б грунтовніше говорити й про індивідуальні особливості використання чи творення обома поетами художнього часу, простору й хронотопу, що досить виразно характеризує їх з точки зору манер, світогляду і масштабів мислення, але ця проблема може стати предметом окремого, спеціального дослідження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абасов А. Пространство и время. Пространственно-временная организация // Вопросы философии. 1985. №11. С. 71-81.
2. Аксенов Г. О причине времени // Вопросы философии. 1996. №1. С. 42-51.
3. Аксенова Е. Талант и время. Ярославль: ЯГУ. 178 с.
4. Актуальні проблеми української літератури і фольклору. Наук. зб. Вип. 31. Донецьк: Касіопея, 1998. 164 с.
5. Александрова Л. Образ часу в сучасній радянській прозі про Великий Жовтень // Література і сучасність. 1978. Вип. 2. С. 30-40.
6. Алексеев М. Сравнительное литературоведение. Л.: Наука, 1983. 448 с.
7. Алісеєнко О. Особливості художнього простору та часу в романі А.Мердока The Nice and the Good”: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.06. Д.: ДНУ, 2001. 18 с.
8. Альтернатива: Опыт антологии рок-поэзии. М.: Искусство, 1991. 220с.
9. Анализ художественного произведения. М.: Просвещение, 1987. 212с.
10. Английская поэзия в русских переводах 19 в. М.: Прогресс, 1981. 684 с.
11. Андрущенко В., Михальченко М. Сучасна соціальна філософія. К.: Генеза, 1996. 368 с.
12. Антокольский П. Поэт и время. М.: Художественная литература, 1957. 201 с.
13. Антологія українськой поезії. В 6 т. К.: Дніпро, 1984. Т. 1-6.
14. Аристотель. Сочинения. В 4 т. М.: Наука, 1971. Т.3. 621 с.
15. Аристотель. Сочинения. В 4 т. М.: Наука, 1971. Т.4. 630 с.
16. Аронов Р. Гипотезы прерывности времени: Некоторые трудности и перспективы // Философские вопросы современного естествознания. 1977. № 7. С. 3-8.
17. Аскин Я. Категория будущего и принципы эволюции в литературе. Л.: Наука, 1974. 300 с.
18. Аскин Я. Проблема времени. Ее философское толкование. М.: Мысль, 1966. 200 с.
19. Аскин Я. Проблема необратимости времени // Вопросы философии. 1964. № 12. С. 24-29.
20. Аскольдов С. Время онтологическое, психологическое и физическое // Философия и мировоззрение. М.: Изд. полит. лит., 1990. С. 398-402.
21. Ахмакова О. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов.энциклопе
дия, 1966. 608 с.
22. Ахундов М. Концепция пространства и времени. М.: Мысль, 1982. 213 с.
23. Бабушкин С. Пространство и время художественного образа//Проблемы этики и эстетики. Л., 1975. Вып. 2. С. 113-116.
24.Балухатый С. К вопросу об определении ритма в поэзии // Известия
Самарского университета. 1992. Вып. 3. С. 22-28.
25. Баранов В. В селе под Рязанью: О детстве С. Есенина. Куйбышев: Кн. изд-во. 1885. 125 с.
26. Барвінський О. Історія української литератури I і II доби. Усна народна словесність. Львів: НТШ. 1920. 392 с.
27. Бахтин М. Время и пространство в произведениях Гете // Бахтин М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1986. С.216-249.
28. Бахтин М. Литературно-критические статьи. М.: Худ. лит., 1986. 343с.
29. Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского. М.: МГУ, 1979. 169 с.
30. Бахтин М. Формы времени и хронотопа в романе // Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. М.: Худ. лит., 1975. С.237-402.
31. Бегун Б. Хронотопический анализ литературного произведения // Русский язык и литература в современном учебном заведении УССР. 1991. № 11. С. 18-22.
32. Безпечний І. Теорія літератури. Торонто: Молода Україна. 1984. 304с.
33. Белоусов В. С. Есенин: Литературная хроника. В 2- х ч. М.: Сов. писатель. Ч. 1. 1969. Ч. 2. 1970.
34. Беляєв В. Рух часу і риси сучасного художнього пізнання // Рад. літературознавство. 1966. № 6. С. 16-32.
35. Бердяев Н. Времена и вечность // Философия и мировоззрение. М.: Политическая литература, 1990. С.402-410.
36. Бернадская Н. Идейно-художественные функции временных смещений в композиции современного романа. Автореф. дис канд. филол. наук. К., 1986. 18 с.
37. Бернадська Н. Проблеми часових зрушень у літературно-художній критиці 70-х рр. ХХ ст. // Літературознавство. Мовознавство. Вісник Київського ун-ту. Вип. 31. К.: Вища школа, 1989. С. 9-15.
38. Бесконечность и Вселенная. М.: Наука,1969. 217 с.
39. Биологические часы. М.: Мир, 1964. 240 с.
40. Білецький О. Письменник і епоха. К.: Художня література, 1963. С.486-499.
41. Білий О. Криза буржуазної свідомості і проблеми художнього часу (за романом Г. Манна Чарівна гора”) // Радянське літературознавство. 1980. № 9. С. 64-70.
42. Білий О. Літературний герой у контексті історії. К.: Наук. думка, 1980. 120 с.
43. Білодід І. Ритм прози. Ритмомелодійні засоби творів О.Гончара // УМЛШ. 1968. № 15. С. 16-23.
44. Боги, брахманы, люди. М.: Наука, 1969. 416 с.
45. Большая советская энциклопедия. В 30-ти т. М.: Сов. Энциклопедия, 1971. Т. 11. 639 с.
46. Бондарко А. Основы функциональной грамматики. Языковая интерпретация времени. С.-Пб.: С.-Петербургский университет, 1999. 260 с.
47. Борев Ю. Художественные направления в искусстве ХХвека. К., 1986. 200 с.
48. Борхес Х. Послесловие к роману Очарованный чародей Короля Кобольда.
49. Бочаров С. Время в четырех измерениях // Бочаров С. Литература и время. М.: Художественная литература, 1988. С. 189-200.
50. Бочаров С. О художественных мирах. М.: Сов. Россия, 1985. 296 с.
51. Буало Н. Мистецтво поетичне. К.: Мистецтво, 1967. 136 с.
52. Будагов Р. Язык реальность язык. М.: Наука, 1983. 262 с.
53. Бурляй Ю. В. Сосюра (Життя і творчість). К.: Держлитвидав, 1959. 203 с.
54. В’язовський Г. Творче мислення письменника. Дослідження. К.: Дніпро, 1982.
55. Ванслов В. Эстетика, искусство, искусствознание: Вопросы теории и истории. М.: Изобразительное искусство, 1983. 440 с.
56. Ватин И. Человеческая субъективность. Ростов-на-Дону, 1984. 127 с.
57. Введение в литературоведение; Под ред. Г. Н. Поспелова. 2-е изд. доп. М.: Высшая школа, 1983. 327 с.
58. Веккер Л. Психологические процессы. Л.: ЛГУ, 1974. 162 с.
59. Великое древо. Поэты востока. М.: Наука, 1984. 244 с.
60. Вернадский В. Проблемы времени в современной науке. // Известия АН СССР. 1932. №4. С. 511-541.
61. Веселовский А. Историческая поэтика М.: Высшая школа, 1989. 406 с.
62. Виноградов В. О языке художественной литературы. М.: Гослитиздат, 1959. 240 с.
63. Винокур Т. О языке художественной литературы. М.: Высшая школа, 1991. 448 с.
64. Волинський К. Основи теорії літератури. К.: Радянська школа, 1967. 366 с.
65. Волков А. Художественные искания Есенина. М.: Сов. писатель, 1976. 126 с.
66. Волошин Г. Пространство и время у Достоевствого // Славид. 1933. № ХІІ. С. 1-3.
67. Вопросы методологии литературоведения. М.: Наука, 1966. 234 с.
68. Вопросы поэтики и художественной семантики. М.: Сов. писатель, 1986. 479 с.
69. Вопросы теории литературы. М., 1930. 182 с.
70. Воронков С. Об обьективном смысле временных терминов и оборотов // Философские науки. 1988. №4. С. 44-45.
71. Восприятие пространства и времени. Л.: Наука, 1969. 220 с.
72. Всеволодова М., Владимирский Е. Способы выражения пространственных отношений в современном русском языке. М.: Русский язык, 1982. 264с.
73. Вундт В. Пространство и время. Новые идеи в математике. Сб. 2. С.‑Пб.: Образование, 1913. 132 с.
74. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. О. Галича. К.: Либідь, 2001. 488с.
75. Гальченко С. До історії народження поеми В. Сосюри Мазепа” // Дивослово. 1988. № 1. С. 57-60.
76. Гальченко С. Феномен таланту В. Сосюри // Українська культура. 1998. № 1. С. 10-12.
77. Гартман Н. Эстетика // Иностранная литература. 1956. №5-12. С.144-145.
78. Гаснер Дж. Форма та ідея в сучасному театрі. М., 1986. 384 с.
79. Гаспаров М. Очерк истории русского стиха: Метрика. Ритмика. Рифма. Строфика // Известия АН СССР. Серия Литературоведение”. № 93. М., 1986. Т. 44. № 3. С.281-284.
80. Гачев Г. Национальные образы мира. М.: Сов. писатель, 1988. 445 с.
81. Гебнер Р. Особливості зображення категорії часу в оповіданях І.Сенченка // Zeitschrift für Slavistik. 1975. Bd.XX. № 2. С. 210-223.
82. Гегель Г. Эстетика. В 4-х т. М.: Искусство, 1968-1971. Т.1-4.
83. Гей Н. Время, пространство в структуре произведения // Контекст, 1974: Литературно-теоретические исследования. М.: Наука, 1975. С. 213-229.
84. Гей Н. Художественность литературы. Поэтика. Стиль. М.: Наука, 1975. 472 с.
85. Гении рифмы. 500 стихотворений всемирной литературы. Симферополь: Реноме, 1998. 400 с.
86. Гердер И. Критические леса... // Гердер И. Г. Избранные сочинения. М.-Л., 1959. С. 157-180.
87. Героїчний епос українського народу. Хрестоматія: Навч. пос. для філол. фак. вузів / Упоряд. О. Таланчук та ін. К.: Либідь, 1993. 432 с.
88. Гете И.-В. Об искусстве М.: Искусство, 1975. 623 с.
89. Гиршман М. Литературное произведение. Теория и практика анализа. М.: Высшая школа, 1991. 160 с.
90. Гиршман М. Стихотворная речь / Теория литературы. В 3 т. М.: Искусство, 1967. Т. 3. С. 311-320.
91. Голос ніжності і правди. К.: Дніпро, 1968. 178 с.
92. Горацій. Твори. К.: Наукова думка, 1982. 254 с.
93. Горбенко Д. Перекладацьке свавілля. Про переклади В.Сосюри // Вітчизна. 1963. № 8. С. 164.
94. Горностаев М. Перфект как способ отражения времени автора в структуре художественного времени // Анализ стилей зарубежной художественной и научной литературы. Л.: Наука, 1978. С. 15-28.
95. Гречнев В. Категория времени в литературном произведении. Анализ литературного произведения. Л.: Наука, 1976. С.126-144.
96. Гризун А. Про художню реалізацію проблеми часу в поезії // Рад. літературознавство. 1986. № 7. С. 48-50.
97. Гром’як Р. Естетика і критика. К.: Мистецтво, 1975. 224с.
98. Грушевський М. Історія укрїнської літератури. В 6 т., 9 кн. К.: Либідь, 1993. Т. 1. 392с.
99. Грюнбаум А. Философские проблемы пространства и времени. М.: Мысль, 1989. 200 с.
100. Гуляев Г. Теория литературы. Уч. пос. для студ. филол. спец. ун-тов и ин-тов. М.: Высшая школа, 1977. 288с.
101. Гуменний М. Хронотоп у романах Гончара // Слово і час. 1993. №8. С. 22-28.
102. Гумилев Н. Письма о русской поэзии. Париж: Мысль., 1923. 215с.
103. Гюйо М. Происхождение идеи времени. С.-Пб., 1899. 146 с.
104. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. В 4‑х т. С.‑Пб.: Изд. Вольфа, 1882. Т. 1-4.
105. Декарт Р. Начала философии // Декарт Р. Сочинения. М.: Мысль, 1960. 520 с.
106. Денисова Т. Проблеми романного часу // Денисова Т. Роман і проблема композиції. К.: Наукова думка, 1968. С.186-213.
107. Джохадзе Н. Проблема времени в современной польской естетике // Современная прогрессивная эстетическая мысль. М.: Наука. 1974. С.115-148.
108. Дзвінковська Л. Художній час і художній простір у ліриці М. Волошина 1900-1910 рр.: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 2001. 18 с.
109. Диалектический и исторический материализм. М.: Политиздат, 1988. 446 с.