СПІВАНКА-ХРОНІКА: СПЕЦИФІКА ФОЛЬКЛОРНОЇ ТРАДИЦІЇ

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ПАВЛОВА АЛЛА КАЗИМИРІВНА

УДК 398.87

СПІВАНКА-ХРОНІКА:
СПЕЦИФІКА ФОЛЬКЛОРНОЇ ТРАДИЦІЇ

10.01.07 фольклористика

Дисертація

на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Копаниця Любов Миколаївна
доктор філологічних наук,
професор

КИЇВ 2007

ЗМІСТ
Вступ......3
Розділ 1 Проблеми дослідження співанки-хроніки в контексті української фольклористики.....8
1.1.Історія збирання, публікації і дослідження співанок- хронік..............................................................................8
1.2. Жанрові особливості співанок-хронік. Визначення жанру 25
Розділ 2. Поетика співанки-хроніки . 45
2.1. Походження співанок-хронік та їх основні функції ...45
2.2. Комунікативний аспект співанки-хроніки.55 2.3. Психологічний паралелізм у пісні.58
2.4. Діалог у співанці-хроніці... ....................74
2.5. Власні імена у структурі твору .81
2.6. Образи співанки-хроніки... 94
Розділ 3. Парадигма трагічного у співанці-хроніці102
3.1. Філософське осмислення життя і смерті в співанках-хроніках..102
3.2. Феномен переживання у співанці-хроніці .........113
3.3. Моральні цінності основа концепції співанки-хроніки..... 126
Розділ 4. Трансформації реального факту у співанці-хроніці...137
4.1. Автор виконавець співанки-хроніки137
4.2. Реальний факт і сюжет хронікальної пісні.144
4.3. Роль автора-виконавця у процесі творення............... 153
Висновки.168
Список використаних джерел175

ВСТУП
Вивчення сучасної пісенної епічної творчості є важливим завданням сучасної фольклористики. В системі пісенних жанрів особливе місце посідають співанки-хроніки, які зберегли свої традиційні особливості. Серед них: локальний характер, специфічно окреслене тематичне коло із домінуванням деталізованих оповідей про нещасливі випадки з життя конкретної людини або колективу в цілому, індивідуалізація, фактографічність та ін. Сама назва «співанка-хроніка» відображає і регіонально-етнографічну специфіку жанру, і його хронікерську документальність. Цей специфічний жанр українського фольклору синтезує в собі нагромаджений у процесі розвитку особливий зміст із особливим аспектом відтворення дійсності, мовним світом. Пісні-хроніки за своєю суттю є жанром, який відтворює неординарні, виняткові події громадсько- та родинно-побутового характеру, йдуть «слідами реальних фактів», з усіма подробицями інформуючи про особливе в житті людини або колективу.
Теоретичні аспекти дослідження співанки-хроніки як специфічного жанру українського фольклору висвітлено недостатньо, особливо це стосується історіографії питання, особливостей жанрових домінант, термінології. Малодослідженою залишається поетична система жанру (теми, мотиви, образи), проблематика авторства, категорії трагічного, трансформації реального факту у текст пісні.
На специфічні особливості пісень жанру звертали увагу Вацлав з Олеська, М.Цертелєв, М.Максимович, І.Срезневський, Я.Головацький, М.Драгоманов, І.Франко, О.Потебня, О.Кольберг, В.Гнатюк, Ф.Колесса. Уперше І.Срезневським в українській фольклористиці було здійснено спробу застосувати до виокремлення співанок-хронік хронологічний та жанрово-тематичний принципи. Хронікальні пісні було надруковано в збірках Ж.Паулі, Вацлава з Олеська, Я.Головацького, М.Врабеля, О.Кольберга, В.Шухевича та ін. Однак, у кінці XIX поч. XX ст. такі епічні пісні відповідно до об’єкта зображення і характеру зображуваного конфлікту збирачі та дослідники фольклору відносили до балад, дум, історичних та родинно-побутових пісень. Особливості співанки-хроніки досліджували сучасні українські фольклористи, серед них: О.Дей, С.Грица, Н.Шумада, І.Сінченко. О.Дей уперше використав термін «співанка-хроніка» та надав визначення жанру. Однак, на цей час дослідження такого об’ємного матеріалу показало потребу внесення деяких коректив.
Незважаючи на те, що епічні хронікальні пісні, як жанровий різновид позаобрядової усної народної творчості, досліджувалися фольклористами і на порубіжжі XIX XX століть, і сучасними, однак у фольклористичній науці залишається більше питань, ніж відповідей.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертацію виконано на кафедрі фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, до комплексних наукових та навчально-методичних планів якої входить проблема дослідження фольклористичного аналізу текстів. Проблематика роботи пов’язана з програмами курсів «Історія фольклору», «Теорія фольклору», «Сучасний фольклор».
Мета роботи полягає у з’ясуванні специфіки поетичної системи хронікальної пісні, ролі авторів-виконавців у процесі текстоутворення, особливості шляхів трансформації реального факту у сюжет пісні та аналізі основних аспектів категорії трагічного.
Відповідно до мети роботи поставлені завдання:
дослідити історіографію вивчення співанок-хронік в українській фольклористиці, зокрема історію опублікування творів цього жанру;
систематизувати основні теоретичні знання з проблеми дослідження співанки у фольклористичній науці;
визначити іманентні риси жанру;
класифікувати основні особливості пісень як жанру українського фольклору;
внести певні корективи в існуюче на цей час визначення співанки-хроніки;
увести до наукового обігу відомості про специфічні риси співанок-хронік через науковий аналіз фольклористичних праць к. XIX поч. XX ст.;
проаналізувати особливості поетики хронікальних пісень, а саме: мотиви, теми, образи;
дослідити на основі текстів пісень роль авторів-виконавців у процесі текстоутворення та трансформації реального факту в сюжет пісні;
розкрити основні аспекти парадигми трагічного у співанці-хроніці.
Об’єкт дослідження співанки-хроніки як жанр, тексти яких уміщено у збірках українського фольклору к. XIX поч. XX ст. (Ж.Паулі, Вацлава з Олеська, Я.Головацького, М.Врабеля, О.Кольберга, В.Шухевича та ін.), а також сучасні видання, у тому числі академічне «Співанки-хроніки. Новини» (1972).
Предметом дисертації розглядаються жанрові особливості епічних хронікальних пісень та специфіка поетичної системи.
Основні методи роботи:
1. Описовий метод використовується при розгляді особливостей поетики основних структурних складових, а також змістових особливостей.
2. При дослідженні жанрових домінант співанки-хроніки використано порівняльний метод аналізу, зокрема у 3 розділі, де йдеться про парадигму трагічного.
3. Історичний метод дозволив простежити розвиток об’єкта дослідження та його головних горизонтів і таким чином виявити процес трансформації реального факту в основу пісні.
4. Застосовуючи хронологічний метод, розглянули проблему дослідження хронікальної пісні як особливого жанру українського фольклору.
Наукова новизна роботи полягає у спробі систематизації теоретичних знань даного питання, внесенні коректив до існуючого визначення співанки-хроніки як жанру українського фольклору. Проблема ролі категорії трагічного у співанці ще не була предметом спеціального вивчення. Особливості трансформації реального факту у сюжет хронікальної пісні, а також специфіка поетичної структури твору також є малодослідженими в сучасній науці. В науковий обіг уводяться нові тексти співанок-хронік та нові теоретичні відомості про їх особливості. Для глибокого розуміння домінантних особливостей пісень жанру аналізуємо твори з трагічними моментами крізь призму філософських узагальнень.
Наукові висновки Я.Головацького, І.Срезневського, М.Драгоманова, В.Гнатюка, Ф.Колесси, О.Потебні, І. Франка, О.Дея, С.Грици, Н. Шумади та Г.Сінченка стали теоретичною основою роботи. Також у дослідженні особливостей трагічного у хронікальних піснях основними стали філософські концепції Г. Гегеля, Е.Гуссерля, М.Фуко, Ж.-П.Сартра про сутність «буття» і «небуття». Для з’ясування особливостей поетичної системи співанки-хроніки використано теоретичні висновки С.Адоньєвої, Ю.Лотмана, Н.Арутюнової, Н.Жижкіна, А.Лорда, М.Плисецького.
Теоретичне та практичне значення результатів визначається можливістю їх використання у спеціальних та нормативних курсах фольклористики. Дисертаційне дослідження може бути використане при підготовці лекційних та семінарських занять. Тема дослідження створює подальші можливості для перспективного дослідження такого специфічного жанру народної творчості у порівнянні з аналогічними зразками слов’янського фольклору (наприклад, польського, румунського, болгарського). Матеріали роботи можуть бути використані при створенні посібників, хрестоматій, збірників українського фольклору, методичних розробок, підручників. Теоретичне і практичне значення дисертації визначається можливістю використання зібраних автором матеріалів при підготовці лекційних занять з інших філологічних дисциплін, де розглядаються проблеми взаємовпливів фольклору та літератури.
Апробація результатів дисертації здійснювалася у доповідях на конференціях: «Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації» (2005); «Фольклор і література в історичному розвитку та державотворенні України» (2005); «Наукова та літературна спадщина Павла Чубинського у державотворчих процесах України» (2006); «Фольклор і література в історичному розвитку та державотворенні», присвячених Павлові Чубинському (2007).
Основні положення та результати дослідження відображено у публікаціях, вміщених у фахових виданнях, затверджени[ ВАК України:
1. Художня специфіка співанок-хронік: жанровий ракурс // Література. Фольклор. Проблеми поетики. Збірник наукових праць. Випуск 22. Частина1. Київ: Акцент, 2005. С. 402418.;
2. Співанка-хроніка: поетика твору // Українська мова та література. 2006. № 44 (492). С. 1417;
3. Співанка-хроніка: від традиції до новації // Літературознавчі студії. Київ, 2006. Випуск 17. С. 98102;
4. Трагічне у співанці-хроніці // Актуальні проблеми слов’янської філології. Міжвузівський збірник наукових статей, Лінгвістика і літературознавство. Випуск 12. Ніжин: «Аспект Поліграф», 2007. С. 273280;
та додаткової:
1. Етнічна ідентичність як засіб інтерпретації усної культури народу // Філософські проблеми гуманітарних наук. 2006. № 1011. С. 249253.

Структура роботи: дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків і списку використаних джерел (244 позиції). Загальний обсяг роботи 192 с. Текстова частина викладена на 174 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Трансмісія фольклорної традиції визначальна своїми проявами у переході від давніших форм епіки до більш пізніх. Водночас цей перехід стосується більш сучасних жанрів, у центрі яких постає конкретна людська особистість. Внутрішньородова динаміка словесно-музичної епіки має свої особливості і її розвиток виявляється передусім у розгалуженні територіальних різновидів та різноманітних локальних форм. Важливим завданням сучасної фольклористики стало об’єктивне дослідження пісенних новотворів, зокрема, співанок-хронік, які на сучасному етапі потребують детальнішого вивчення. Увібравши елементи традиції, синтезувавши в собі нові підходи у зображенні особистості та перипетій її складного буття, співанка-хроніка виокремлюється з-посеред інших пісенних жанрів. Безпосередня інформативність, реалістичність, іноді навіть натуралістичність зображення, як основні ознаки цих творів, мають свої специфічні прояви. У стилі співанок-хронік, а також у їх змістовому наповненні прослідковується модус мислення представників конкретного середовища. Надзвичайно важливим є комунікативний аспект текстів, уся поетична система підпорядкована певній меті правдиво розповісти про конкретних людей у найскладніші, а часто трагічні періоди їхнього життя.
На сучасному етапі співанка-хроніка є малодослідженим жанром українського фольклору. Історія збирання та публікації пісень розпочинаються вже у XIX ст. Вацлав з Олеська, Жегота Паулі, Г.де Воллан, М.Врабель опублікували у своїх збірках окремі зразки. Значна кількість співанок-хронік уміщена у виданнях Я.Головацького, В.Шухевича, О.Кольберга.
Дослідники фольклору відносили такі пісні до різних жанрів. Одним із перших їхні специфічні ознаки окреслив польський дослідник Вацлав з Олеська, про що зазначив у передмові до збірника «Ріеsnіе polskie і ruskіе ludu galicyjskiego» (1833), який умістив 574 тексти українських пісень.
Варто відмітити, що вперше на означення таких пісень І.Срезневський використав термін «нові пісні». М.Драгоманов, досліджуючи твори жанру, виділив їх автономні ознаки та окреслив тематичне коло, вперше у фольклористичній науці зробив спробу відокремити «нові пісні», серед них співанки-хроніки, в окрему жанрову групу. Поряд із І.Срезневським, детальніше аргументував хронологічний та жанрово-тематичний принципи, беручи умовною межею поділу пісень на «старі» й «нові» подію зруйнування Січі.
Розглядаючи особливості співанок-хронік, М.Драгоманов у своїх працях надав довідки про історичні події, які послужили матеріалом для творення досліджуваних пісень. Окреслюючи тематичне коло, вчений виділив пісні антикріпосницькі, про скасування панщини, тяжку службу в цісарському війську, заробітчанство. Дослідник епічних хронікальних пісень дійшов висновку, що в процесі побутування ці твори втрачають деякі елементи, зокрема, в них поширені абстрактні розмірковування, які не мають суттєвого значення для динамічного розвитку сюжету. І, нарешті, визначальним у дослідженнях М.Драгоманова є спроба встановлення основних шляхів творення «нових» пісень, у тому числі співанок-хронік. Він виділив пісні, створені на ґрунті традиційних творів; «прилагоження» старовинних пісень і ті, що виникли у результаті фольклоризації літературних зразків.
Як дослідник співанки-хроніки, І.Франко підтвердив думку про те, що події, зображені у цих творах, реалістичні, взяті з самого життя. Він дійшов висновку про ряд недоліків таких пісень і вказав на їх домінантні риси: місцевий характер, деталізацію деяких картин, бідність художніх засобів, гостроту емоційного відтворення та сприйняття, реалістичність зображення.
Звертаючись до історичних відомостей та реальних фактів із життя людей, епічні хронікальні пісні І.Франко розглядав як засіб пізнання народної свідомості та характеру. Він зумів показати, що у цих творах народ відгукнувся на події, які найбільш схвилювали і були найбільш дотичними до його життя.
О.Потебня як дослідник пісень-хронік визначив, що аналізовані нами пісні наслідують фольклорну традицію, зокрема, звернув увагу на особливість ритмічного складу хронік коломийковий розмір.
Звертаючи увагу у своїх дослідженнях на наявність традиційних елементів у співанках-хроніках, Я.Головацький наголосив на обранні творцями нової форми, потрібної для викладу нових, визначальних в житті людини та суспільства подій. Як і його попередники, дослідник фольклору не використовує термін «співанка-хроніка» і відносить пісні переважно до дум.
У спробі жанрової класифікації пісень-новотворів В.Гнатюк поділяє їх на історичні, соціально-побутові, балади та жартівливі. Одночасно серед пісенних соціально-побутових новотворів дослідник виокремив велику групу співанок-хронік на тему еміграції. Вказав на їхні недоліки, зваживши на момент «схоплення» у процесі творення і брак часу на «шліфування». Ці твори, на думку В.Гнатюка, є нижчими за рівнем художньої довершеності, однак досить важливими для дослідження історії народу, його ментальності, творчого обдарування.
Вивчаючи нові пісні, Ф.Колесса поділив їх на історичні та новелістичні пісні-хроніки, які реалістично описують переважно трагічні події особистого та родинного характеру. Дослідник фольклору вдався до більш конкретного окреслення основних жанрових домінант співанок-хронік, називаючи серед них докладність і повноту у зображенні осіб та явищ, логічність між частинами, локальність характеру, зв’язок із традиційними засобами образності, оригінальність структури. Як і його попередники, Ф.Колесса звернув увагу на коломийковий розмір пісень-хронік.
Українська фольклористика XIX поч. XX ст. досить чітко виділила основні жанрові домінанти співанок-хронік, використовуючи для їх означення терміну «нові» пісні (М.Драгоманов), «пісні-новотвори», «новотворені пісні» (В.Гнатюк, Ф.Колесса, І.Франко), «пісні про події окремих осіб» (Вацлав з Олеська), «думи про події звичайних осіб» (Я.Головацький), «поетичні оповідання» (В.Шухевич). Більшість учених цього періоду, вважаючи їх недосконалими з художнього боку, звернули увагу на оригінальну форму та особливості змістового наповнення співанок-хронік. В.Гнатюк, Ф.Колесса, І.Франко вважали, що дослідження цих пісень має важливе значення у вивченні проблеми процесу творення народної пісні взагалі.
Сучасні дослідники співанки-хроніки О.Дей, Н.Шумада, С.Грица, Г.Сінченко, С.Мишанич, В.Гнатюк. Термін «співанка-хроніка» уперше використав О.Дей. Виділяючи такі пісні в окремий жанр українського фольклору, вчений надав визначення: «Співанки-хроніки, яких нерідко й самі співаки звуть великими гуцулками, а в окремих районах «новинами» це довгі віршовані твори, виголошувані у формі рецитації, які з усіма подробицями оповідають про конкретні місцеві події переважно трагедійного характеру, з точною вказівкою імен учасників, місця і в багатьох випадках часу події. Такі твори об’єднані спільністю поетичної системи, побутової функції, форми виконання і ритмо-мелодійного складу».
Розроблена О.Деєм теорія виокремлення співанок-хронік з-посеред інших жанрів має важливе значення у подальшому їх вивченні як специфічного жанру українського фольклору. Поряд із цим варто зауважити, що і на сучасному етапі дослідження не існує єдності щодо визначення жанрових меж співанки, балади і співанки-хроніки. Г.Сінченко вважає співанки-хроніки не окремим жанром епічної поезії, а різновидом жанру співанки, яка існує на цих землях. У свою чергу, С.Мишанич сучасні співанки-хроніки відносить до балад-хронік. Ф.Погребенник не погоджується з тим, що цикл пісень «Гуцульський рік» упорядники тому «Співанки-хроніки. Новини» відносять до різновиду пісень-хронік.
Важливими є висновки Н.Шумади про схожість співанки-хроніки із традиційними піснями за художньою формою, мелодією і словесним викладом та відмінність за змістовим наповненням, оскільки оповідають про цілком конкретні факти живої дійсності.
Дослідники співанки-хроніки О.Дей та С.Грица подають таку класифікацію співанок-хронік: з історичною підосновою, соціально-побутові та родинно-побутові. Досліджуючи мелос української пісні-хроніки, С.Грица підтвердила висновки своїх попередників про переважаючий коломийковий розмір. Однак поділяє їх на два основні типи: 1) речитативні (говіркові), тобто імпровізаційного характеру та 2) розспівні з незмінним ритмоінтонаційним контуром у строфах.
Таким чином, проаналізовані теоретичні відомості дослідників кінця ХІХ ст. поч. ХХ ст. та сучасних фольклористів дають можливість виділити іманентні жанрові ознаки співанок-хронік. Серед них злободенність змісту, натуралістичність, реалізм зображення, певна індивідуалізація характеристики героя, вказівка на авторство, хронікальність, домінування коломийкового розміру, відсутність елементів фантастики, локальність характеру, стрункість композиції, фактографічність.
Аналіз об’ємного матеріалу співанок-хронік із їх широким тематичним колом показав, що існуюче на цей час визначення жанру, потребує внесення деяких коректив. У роботі пропонується визначення: «Співанки-хроніки це твори специфічного жанру українського фольклору, які з усіма подробицями зображують сенсаційні конкретні події живої дійсності. Їх іманентними рисами є: стрункість композиції, фактографічність, хронікальність, натуралістичність зображення, наявність локальних ознак, домінування коломийкового розміру. Основними функціями цих творів є інформативна, комунікативна, психологічна, естетична та прагматична».
Усі художні засоби співанки-хроніки підпорядковані певній меті: правдиво і переконливо подати факт, винятковий за своєю суттю. Конфлікт зображено не завжди однозначно. Часто через особисте, а саме: через морально-психологічні зіткнення, через картини родинно-побутових взаємин, повсякденних негараздів опосередковано зображується і соціальне тло.
Важливу роль у текстотворенні пісні відіграють діалоги та монологи. На відміну від інших епічних жанрів, діалоги в співанці-хроніці не містять елемента театралізації і підпорядковані лише одній меті відтворенню достовірного обміну думками героїв. Завдяки діалогізації автор-виконавець намагається викласти мотивацію подальших дій описуваних персонажів. У монологічному викладі факти не абстрагуються, а подаються у конкретній часово-просторовій схемі. Акт повідомлення у співанці-хроніці і відповідне йому референційне значення спрямовані до розуміння й сприйняття усіма учасниками мовлення. Ідентифікація комунікативної події в епічній хронікальній пісні на рівні мови часто виражена і стилістично, і синтаксично.
Паралелізми із образами-символами природи використовуються авторами хронікальних пісень для зосередження уваги слухача на розвитку подальших подій, оскільки ці твори бувають надто об’ємними. На відміну від інших пісенних жанрів, образ символ зозулі використовується для досконалості структури твору і є важливим елементом комунікативного функціонування жанру.
Антропонімічні назви відіграють важливу роль у здійсненні інформативної функції пісень цього жанру, яка полягає у достовірному відтворенні фактичної основи, розкритті сутності конкретного випадку в житті конкретної людини. Використання антропонімів пов’язане з аспектом ідентичності як пізнавальної необхідності, що знаходить своє втілення у функціональних особливостях твору. Власне ім’я стає певною ланкою лексико-семантичної організації тексту, тісно взаємодіючи з усією художньою композицією твору.
Поетична система пісні-хроніки доводить здійснення своєрідного поєднання образів та подій за принципом об’єктивно-логічної послідовності. Контекстуально пісні жанру, несучи безпосередньо інформативність, викладаючи зміст простими синтаксичними конструкціями, містять як традиційні, так і нові елементи поетики .
Мистецтво трагічного в хронікальній пісні розкривається яскравіше, коли автор страшні за своєю суттю події зображує як звичайні, незвичайних персонажів як звичайних, використовуючи при цьому пестливі імена.
Трагічне у співанці-хроніці проходить своєрідний шлях за усіма рівнями його усвідомлення філософського, емоційного. Характер трагічного у творах жанру пов’язаний із конкретно-історичними обставинами. Відповідно філософське наповнення трагедії героя передбачає сутність його характеру, збіг життєвих обставин. Завдяки безпосередній деталізації опису смерті героя розгортається площина конфлікту в творі. У співанці-хроніці трагічне не йде звичайним шляхом зображення окремих епізодів, уся послідовність подання трагедії стягується в єдиний вузол. Доля і Смерть як філософські категорії у творі нерозривні, тріада «життя смерть життя» розкривається як «теза антитеза синтез». Мистецтво трагічного у співанці-хроніці полягає ще й в тому, що автори-виконавці, йдучи слідами живих фактів, прагнуть відобразити і трагедію вбивці, який запізно усвідомлює сутність життя та його основні цінності. Через розкриття духовного сенсу смерті здійснюється ствердження сенсу життя.
Співанки-хроніки є авторськими творами людей, які, майстерно використовуючи фольклорну традицію, прагнули трансформувати народно-поетичні елементи й пристосувати їх до передачі нового в житті людини і суспільства. У заключній частині твору міститься згадка про справжнє ім’я автора. Безпосередня вказівка на авторство одна із специфічних жанрових ознак пісні. Дослідження сучасних фактів побутування співанок-хронік у Карпатському регіоні засвідчує збереження такої особливої жанрової риси і в багатьох випадках доводить справжнє авторство твору.
Автори-виконавці співанок-хронік здебільшого були учасниками або свідками описуваних подій, що й можна помітити у достовірній передачі діалогів, деталей трагедії. Через призму психологічного й пізнавального сприйняття твору поступово проявляється образ автора. У більшості випадків це неординарна особистість, з високою моральністю, на що вказує образний світ, поділений у творі на філософсько-достовірні полюси: добро і зло, життя і смерть.
Особливо важливою є роль авторів-виконавців у відтворенні фактографічності, оскільки достовірність фактичної основи це аксіома жанру. До безпосередньої передачі змісту автори-виконавці ставляться з усією відповідальністю, підкреслюючи у завершальних рядках творів правдивість зображуваного. Співанка-хроніка допомагає дослідити деякі історичні факти навіть більше, ніж інші жанри фольклору.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аристотель. Риторика / Пер. с древнегр. О. Цыбенко. М.: Лабиринт, 2000. 224 с.
2. Авилова Т.Г., Краснова И.В.Тайны словесного искусства. М.: Высшая школа, 1973. -354 с.
3. Адоньева С. Б. Прагматика причитаний // Прагматика фольклора. СПб: Изд-во С. Петербургского госуниверситета, 2004 С. 194 216.
4. Адоньева С. Б. Прагматика фольклора. СПб.: Изд-во С. Петербургского госуниверситета, 2004. 312 с.
5. Адоньева С.Б. Коммуникативный акт и социальное действие // Прагматика фольклора. СПб.: Изд-во С. Петербургского госуниверситета, 2004.
С. 32-42.
6. Адоньева С.Б. Предмет частушечного высказывания. Информация и перформация // Прагматика фольклора. СПб.: Изд-во С. Петербургского госуниверситета, 2004. С.164 178.
7. Адоньева С.Б. Фольклорные жанры и конвенциональные коммуникативные акты. Понятие праграматического шаблона // Прагматика фольклора. СПб.: Изд-во С. Петербургского госуниверситета, 2004. С.42 52.
8. Анализ лирического произведения. Л.: Наука, 1987. 142 с.
9. Артеменко С. Б. Принципи народно-песенного текстообразовання. Воронеж.: Изд-во Воронежского университета, 1988. 176 с.
10. Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1998. 896 с.
11. Афанасьев А.Н. Поэтичиские воззрения славян на природу: В 3-х т. М.: Современный писатель, 1995. Т. 1. 412 С.
12. Байбурин А. К. Фольклор и этнографическая действительность: Сб. ст.: К 75-летию со дня рождения Б. Н. Путилова. СПб.: Наука, 1992.
С. 11 24.
13. Бахтин М. М. Автор и герой в эстетической деятельности // Эстетика словесного творчества. М.: Искуство, 1979. 423 с.
14. Белый А. Символизм как миропонимание. М.: Республика, 1994. 320с.
15. Березовський І.П. Питання відображення дійсності в народнопісенному образі // Народна творчість та етнографія. 1961 - № 3. С.20 27.
16. Бернштейн Б. Традиции и социокультурные структуры // Социалистическая экономика. 1981. №2 С. 16 21.
17. Богословская О.И. Традиционность в языке былины как стилистический прием // Ученые записки Пермского университета. 1966. №160. С.115 150.
18. Бойко В. Г. Сучасна народнопоетична творчість на Україні. Основні тенденції розвитку. К.: Наукова думка, 1973. 119 с.
19. Больнов Отто Ф. Философия экзистенциализма. Философия существовання. СПб.: Лань, 1999. 224 с.
20. Борев Ю. О трагическом. М.: Советский писатель, 1961. 392 с.
21. Борис В. Документальні матеріали про ставлення селян Галичини до аграрної реформи 1848 р. // Архіви України. 1966. №1. С.56 63.
22. Бородавкин С.В. Гуманизм в культуре и культура в гуманизме // Вопросы философии. 2004. № 5. С. 163 176.
23. Бочко М. Г. Нове і традиційне в емігрантській пісенності // Народна творчість та етнографія. 1975. №4. С.49 53.
24. Брудный А.П. Коммуникация и семантика // Вопросы философии. 1972. № 4. С. 40 47.
25. Буковина в піснях. Чернівці: Чернівецьке обласне видавництво, 1957. 272 с.
26. Булашов Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. К.: Довіра, 1992. 416 с.
27. Будівський П.О. Олекса Довбуш в історії, фольклорі та літературі (проблема історичної та художньої правди). К: Бланк сервіс, 1999. 496 С.
28. Василюк Ф. Е. Психология переживання: Анализ преодоления критических ситуаций. М.: Изд.-во МГУ, 1984. 200 с.
29. Waclaw z Oleska (Waclaw Zaleski). Piesnie polskie i ruskie ludu galicyjskiego. W Lwowie, 1833. 530 s.
30. Вахутинский Н. Функции и восприятие информации // Психология и социотика межличностных отношений. 2003. № 6. С.8. 16.
31. Ващенко Г. Ідеал людини в українській народній пісні // Народна творчість та етнографія. 1994. №5 6. С.53 65.
32. Вебер М. «Об’єктивність» соціально наукового пізнання // Соціологія. Загально історичні аналізи. Політика. К., 1998. С.192 263.
33. Велецкая Н.Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. М.: София, 2003. 237 с.
34. Великий тлумачний словник української мови. К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. 1728 с.
35. Великовский С. И. Культура как полагания смысла // Одиссей. Человек в истории. М.: Наука, 1989. Вып. 1. С. 17 20.
36. Веселовский А. Н. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. 404 с.
37. Виликотская Л.А. Страхов Н.Н. и Астафьев П.Е. о сущности человека // Философия в XXI веке. Воронеж, 2004. Выпуск 2. С 143 150 .
38. Виндельбанд В. От Канта до Ницше. М.: Канон пресс, Кучково поле, 1998. 494 с.
39. Витгенштейн Л. Философские работы. М.: Гнозис, 1994. Ч. 1. 113 С.
40. Власні імена людей. Словник-довідник / Укл. Л. Г. Скрипник Н. П. Дзятківська. К.: Наукова думка, 1983. 336 с.
41. Воллан де Г. А. Угро-русские народные песни. С. Петербург: Тип. Мин-ва внутр. дел, 1885. 263 с.
42. Волоцкая З. Элементы космоса в фольклорной модели мира на материале славянских загадок. Исследования по структуре текста. М.: Наука, 1987. С. 250 266.
43. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. К.: Велес, 2005. 528 с.
44. Врабель М. Русскій соловей. «Народная лира» или собраніе народныхъ пЂсней на разныхъ угро русских нарЂчияхъ. Книгопечатня «Келетъ» въ УнгварЂ, 1890. 176 с.
45. Врабель М. Угро-русски народны спЂванки. Будапештъ, 1900. Т. 1: СпЂванки мараморошски. 320 с.
46. Гайсина Р.М. Взаимодействие средств речевого контакта в диалоге // Русская лексика и стилистика в прошлом и настоящем: Сб. научн. ст. Куйбышев: Куйбышевский педагогический институт имени
В. В. Куйбышева, 1977. Т. 210. С. 93 96.
47. Гегель Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук. М.: Мысль, 1974. Т. 1: Наука логики. 452 с.
48. Гегель Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук. М.: Мысль, 1977. Т. 3: Философия духа. 471 с.
49. Геннеп А. Обряды перехода: Систематическое изучение обрядов / Пер. с франц. Ю. В. Ивановой, Л. В. Покровской. М.: Изд.-кая фирма «Восточная литература» РАН, 1999. 198 с.
50. Georghe Vrabie. Folclorul. Obiekt-princip i metoda catеgorii Bucuresti, Editura Academiei RSR, 1970. 124 s.
51. Гиряк М. Поетика українських народних ліричних пісень східної Словаччини. Братіслава Пряшев: Словацьке педагогічне видавництво в Братіславі. Відділ української літератури в Пряшеві, 1989. 326 с.
52. Гнатюк В. М. Пісенні новотвори в українсько-руській народній словесності // Вибрані статті про народну творчість. К.: Наукова думка, 1966. С. 78 - 96.
53. Гнатюк В. М. Українські народні соціально-побутові пісні-новотвори Гуцульщини повоєнної доби: Дис канд. філ. наук: 10. 01. 09. / АН України. Ін-т мистецтвознавства фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. К., 1992. 175 с.
54. Гнатюк В. Руські оселі в Бачці // Етнографічний збірник. Л.: Наукове товариство імені Шевченка, 1898. Т. 22. С. 1 58.
55. Головацкий Я. Народные песни Галицкой и Угорской Руси. М.: Издание Императорского общества Истории и Древностей Российских при Московском университете, 1878. Ч. З: Разночтения и дополнения. - Отд.1: Думы и думки. 253 с.
56. Городецкий Б. Ю. Компьютерная лингвистика. Моделирование языкового общения // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1989. Вып. 24: Компьютерная лингвистика. С. 5 31.
57. Грица С. И. Мелос української народної епіки. К.: Наукова думка, 1979. 246 с.
58. Грица С. И. Трансмісія фольклорної традиції. Київ Тернопіль: Астон, 2002 236 с.
59. Грица С. И. Украинская песенная эпика. М.: Советский композитор, 1990. 258с.
60. Грица С. Усно-писемні традиції у слов’янському епічному виконанні // Мистецтвознавство, фольклористика та етнологія слов’янських народів: 3 Міжнародний з’їзд славістів ( Любляна, Словенія ). С. 60-65.
61. Грица С.Й. Фольклор у просторі та часі. Тернопіль: Астон, 2000. 225 с.
62. Грушевський М. С. Історія української літератури: В 6 т., 9 кн. / Упоряд.
В. В. Яременко. К.: Либідь, 1993. Т. 1. 391 с.
63. Гусев В. Е. Эстетика фольклора. Л.: Наука, 1967. 320 с.
64. Гуцульська хроніка // Жовтень. 1964. №2. С. 157 159.
65. Дей О. І. Народно-пісенні жанри. К.: Музична Україна,1983. 112 с.
66. Дей О. І. Пісня правдою не поступається // Народна творчість та етнографія. 1969. №1. С. 58 68.
67. Дей О. І. Поетика української народної пісні. К.: Наукова думка, 1978. 251 с.
68. Дей О. І. Принципи жанрової класифікації пісень // Народна творчість та етнографія. 1966. №2. С. 3 16.
69. Дей О. І. Співанки-хроніки (новини)// Співанки-хроніки. Новини. К.: Наукова думка, 1972. С. 11 53.
70. Дей О. І. Співанки-хроніки як жанр народної поезії // Розквіт економіки і культури Рядянської Буковини: Матеріали конференції, присвяченої 50-річчю Великої Жовтневої соціалістичної революції. Л.: Видавництво Львівського університету, 1969. С. 101 106.
71. Дей О. І., Грица С. Й. Сучасні українські співанки-хроніки і пісенна епіка Карпатського регіону. К.: Наукова думка, 1973. 24 с.
72. Дей О.І. Евфонія пісенного слова // Народна творчість та етнографія. 1981. № 2 С. 55 64.
73. Деннет Д. Почему каждый из нас является новеллистом // Вопросы философии. 2003. №2. С.121 130.
74. Джемс У. Психология. М.: Педагогика 1991. 369 с.
75. Донченко Е. А. Титаренко Е. М. Личность: конфликт, гармония. К.: Политиздат, 1989. 173 с.
76. Драгоманов М. Нові українські пісні про громадські справи. Київ: Видавниче товариство «Криниця»,1918. 160 с.
77. Драгунская Л. С. Переживание, рациональность и континуум. К специфеке фрейдовского дискурса // Вопросы фолософии. М., 2005. - №10. С. 136 -144.
78. Дубровский Д. И. Информация. Сознание. Мозг. М.: Высшая школа, 1980. 288 с.
79. Дюркгейм Э. Метод социологии // Социология. Ее предмет, метод, предназначения М., 1995. С.5 164.
80. Евгеньева А. П. Очерки по языку русской устной поэзии в записях XVII XX вв. М. Л. 1963. 348 с.
81. Етнографічний збірник. Л: Наукове товариство імени Шевченка, 1898. Т. 5. 240 с.
82. Етнографічний збірник. Л.: Наукове товариство імені Шевченка, 1910. Т. 26. 379 с.
83. Жижкин Н.И. Речь как проводник информации. М.: Наука, 1982. 160 с.
84. Жирмунский В. Н. Теория стиха. Л.: Советский писатель, 1975. 340 с.
85. Жирмунский В.Н. Теория литературы. Поэтика. Стилистика. М.: Наука, 1974. 534 с.
86. Житє і слово. Л., 1894. Т.1. 460с.
87. З гір Карпатських. Українські народні пісні балади. Ужгород: Карпати, 1981. 464 с.
88. Закарпатські народні пісні. К.: Видавництво Академії Наук УРСР, 1962. 372 с.
89. Иванов В.В., Топоров В.Н.Исследования в области балтославянской духовной культуры. Погребальный обряд. М.: Наука, 1990. 534 с.
90. Иванов В.В., Топоров В.Н.Славянские языковые моделирующие семиотическое системы ( Древний период ). М.: Наука, 1965. 399 с.
91. Иванов В.И., Топоров В.Н. Исследования в области славянских древностей. Лексические и фразеологические вопросы реконструкции текстов. М.: Наука, 1974. 342 с.
92. Ильин И.: Сочинения в десяти томах. М.: Русская книга. Т. 3.: Поющее сердце. Книга тихих созерцаний. 512 с.
93. Исторические песни малорусского народа с объяснениями
В. Антоновича и М. Драгоманова. К.: Тип. Фрица, 1874. Т. 1. 336 с.
94. Кошелев Я.Р. Фольклор Смоленщини (Заметки о репертуре) // Фольклор и народная эстетика: Сб. научн. ст. Смоленский государственный пединститут, 1979. С.3 12.
95. Кирдан Б.П.Украинский народный эпос. М.: Наука, 1965. 352 с.
96. Кириленко Т.С. Пошук гармонії: емоційні переживання та стани особистості. К.: Київський університет, 2004. 102 с.
97. Kolberg O. Pokucie. Obraz etnograficzny.