ФОЛЬКЛОРИСТИЧНІ ПРАЦІ М.Ф.СУМЦОВА В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ФОЛЬКЛОРИСТИКИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Короткий опис

Міністерство освіти і науки України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

УДК 394.477: „Сумцов”

Іванова Ольга Володимирівна

ФОЛЬКЛОРИСТИЧНІ ПРАЦІ М.Ф.СУМЦОВА
В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ФОЛЬКЛОРИСТИКИ
ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Спеціальність 10.01.07 фольклористика

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Дунаєвська Лідія Францівна
доктор філологічних наук, професор

Київ 2003

З М І С Т

ВСТУП..................................................................................................3-19

Бібліографічні посилання................................................................20-22

Розділ І.
Науковий світогляд і методологія М.Сумцова в контексті української фольклористики другої половини ХІХ початку ХХ століття..............................................................................23-94
Бібліографічні посилання...............................................................95-101
Розділ ІІ.
Українська народна поезії в науковій оцінці
М.Ф.Сумцова..........................................................................102-150
Бібліографічні посилання...............................................................151-155
Розділ ІІІ.
Фольклорні мотиви у творчості українських письменників
у науковому баченні М.Ф.Сумцова....................................156-209
Бібліографічні посилання...............................................................210-215

ВИСНОВКИ......................................................................................216-221
Бібліографічні посилання...............................................................222

В С Т У П

Зародившись порівняно пізно, українська фольклористика пройшла тривалий шлях свого розвитку, мужання й розквіту. За неповних два століття вона перетворилась з епізодичних аматорських пошуків в окрему галузь знань літературознавчої науки, що має свою історію, проблематику, чітко окреслене коло теоретичних питань.
Біля витоків становлення української фольклористики як науки стояли видатні вчені М.Цертелєв, М.Максимович, О.Бодянський, І.Срезневський, П.Лукашевич, М.Шашкевич, Я.Головацький та ін. В історії української фольклористики важливе місце належить І.Котляревському, Г.Квітці-Основ’яненку, Є.Гребінці. Важко переоцінити вагомий внесок Т.Шевченка в розвиток фольклористики, бо його поетичне слово було нерозривно пов’язане з народнопісенною традицією.
Широко використовували фольклор і письменники та інші культурні діячі II половини ХІХ ст.: А.Свидницький, С.Руданський, Марко Вовчок, Ю.Федькович, І.Манжура, П.Чубинський, М.Лисенко, М.Драгоманов, П.Житецький, Панас Мирний, Леся Українка, М.Коцюбинський та багато інших.
З’являється ціла плеяда збирачів фольклорних перлин: А.Димінський, Л.Жемчужников, М.Номис, І.Рудченко, О.Маркович. П.Єфименко, К.Квітка, Я.Новицький. Естафету розвитку фольклористичної науки прийняли в надійні руки видатні вчені пізнішого покоління професори О.Потебня, М.Сперанський, академіки М.Сумцов, А.Кримський, В.Гнатюк. А.Лобода, В.Перетц, Ф.Колесса, М.Возняк, Д.Яворницький.
На початку ХХ ст. та після Жовтневого більшовицького перевороту 1917 року вагомий внесок у розвиток національної фольклористики зробили академіки М.Рильський, О.Білецький, П.Попов, І.Пільгук, О.Дей, М.Плісецький, Г.Сухобрус, М.Матвійчук, М.Грицай, Л.Дунаєвська, В.Бойко та ін.
„Усна народна творчість, відзначав дослідник, І.Березовський, ніколи не була пасивною, безсторонньою силою в житті народу. Навпаки, вона завжди відіграла роль гострої зброї, була активним чинником суспільного розвитку”1.
Ціла низка важливих питань історії розвитку української фольклористики порушується у працях В.Д.Довженка2, в наукових працях про таких видатних діячів вітчизняної фольклористики, як Ф.Колесса3, А.Лобода4, А.Кримський5, М.Сумцов6, Д.Яворницький7 та інших.
З самого початку свого зародження фольклористика розвивалась в нерозривних зв'язках з етнографією. Ось чому цілком закономірно, що й проблематика та коло завдань обох наук здавна тісно переплітаються органічно поєднуючись між собою. Природно, що дослідник фольклору не може обминути і праць новітніх вчених-етнографів і перш за все статті М.Рильського „Стан і перспективи етнографії на Україні”8, К.Гуслистого „Всесоюзна етнографічна нарада 1956 р. І питання розвитку етнографічної науки на Україні”9, „Українська радянська етнографія (підсумки і перспективи)”10 та багатьох інших праць.
Вже перші роки тодішньої Радянської влади вивченню фольклору відводиться важливе місце у вищих та середніх закладах. З цією метою створюються хрестоматії, навчальні посібники. Однією з таких ранніх спроб була хрестоматія, укладена професором Харківського університету М.Ф.Сумцова, яка бачила світ у Харкові 1918 року11, а в 1919 році та в 1922 роках перевидана значно доповненою.
До хрестоматії Сумцова ввійшли кращі зразки народних дум, казок, легенд, прислів’їв та колядок. До кожного розділу подано коротку довідку про характерні особливості й історію розвитку певної жанрової форми, представленої в хрестоматії. Народнопоетичний матеріал супроводжувався літературно-критичними коментарями.
На жаль, дослідник І.Березовський у праці „Українська радянська фольклористика” (К., 1958) огульно й безпідставно оцінив „Хрестоматію” М.Сумцова негативно, зазначивши, що „в ряді моментів шкідливо позначилися впливи націоналістичних та інших буржуазних шкіл дожовтневої науки. Автор (Сумцов О.І.) не зрозумів соціальної природи фольклору, ігнорував його трудову основу, не бачив діалектики цілого процесу. У хрестоматії, продовжує Березовський, була вміщена стаття „Псування пісень” ...Тут Сумцов, віддаючи данину буржуазним теоріям, намагався довести „занепад” української пісні”...12
У 20-х на початку 30-х років ХХ століття спостерігається пожвавлення краєзнавчого руху на Україні, зацікавлення фольклором ентузіастів-аматорів, з середовища яких вийшла ціла плеяда дослідників різного профілю етнографів, фольклористів, мовознавців, літературознавців, істориків тощо.
Благотворно позначився цей рух на фольклористиці перших десятиліть ХХ ст. Активізується збирацька робота на місцях, ця робота сприяла утвердженню передових тенденцій у фольклористичній науці. І все ж для цілеспрямованого забезпечення всебічного вивчення народнопоетичної творчості українського народу, для гармонійного поєднання клопіткої збирацької роботи в синтезі з постійним теоретичним осмисленням всього фольклорного процесу і накреслення конкретних шляхів подальшого наукового розвитку необхідно було залучення академічної науки.
У ці роки ще жили і плідно працювали такі видатні дослідники фольклору, як М.Сумцов, А.Лобода, Д.Яворницький, А.Кримський, С.Савченко, В.Данилов, К.Квітка, Я.Новицький; на Західній Україні В.Гнатюк, Ф.Колесса, М.Возняк, О.Роздольський. Багатий досвід старшої генерації вчених не міг не позначитись на творчих пошуках фольклористів новітніх не лише в академічних установах, а і в ряді місцевих товариств, у музеях, на спеціалізованих фольклорних кафедрах університетів.
На початку 1919 року була утворена УАН, в системі якої існувало кілька наукових осередків, де вивчалася народна творчість. У цьому ж році при Харківському університеті була створена кафедра української словесності, яку очолив акад. М.Сумцов, а пізніше А.Лобода. В цей період були також створені Культурно-історична комісія, Комісія історичної пісенності, Кабінет примітивної культури та її пережитків у побуті і фольклорі України тощо.
Одним з важливих завдань літературознавчої науки є розвиток української фольклористики з урахуванням її різноманітних ділянок та відгалуджень, розкриттям зв’язків з іншими народознавчими науками. Все це неможливе без прогресивної спадщини вітчизняної фольклористики, глибокого осмислення й належної оцінки того вагомого внеску, що його зробили в нашу фольклористичну науку видатні вчені М.Максимович, Т.Шевченко, І.Франко, В.Гнатюк, І.Срезневський, М.Костомаров, П.Чубинський, М.Драгоманов та багато інших.
Почесне місце серед цих видатних дослідників фольклору посідає М.Ф.Сумцов. Наукову діяльність від розпочав ще студентом, захистивши 1875 року диплом із золотою медаллю на тему „Нариси історії демонології”, а окремий розділ цієї праці „Почерк истории колдовства в Западной Европе”17 став першою науковою публікацією дослідника.
По закінченню університету вчений кілька місяців проводив за кордоном, слухаючи лекції з історії, філософії та всесвітньої літератури й Гейдельберзькому університеті. 1877 року Сумцов отримав звання приват-доцента Харківського університету за працю „Князь В.Ф.Одоєвський”.
Свою першу лекцію молодий викладач присвятив українським народним думам. Благотворний вплив на М.Сумцова справив О.Потебня, який заохотив молодого талановитого учня до вивчення перлин народнопоетичної творчості.
1880 року Сумцов захистив магістерську дисертацію „О свадьбах и свадебных обрядах, преимущественно русских”.18 Через п’ять років докторську дисертацію „Хлеб в обрядах и песнях”, отримавши ступінь доктора наук.19
Уся наукова діяльність вченого-фольклориста пов’язана з Харківським університетом. За наукові досягнення його було обрано почесним членом багатьох наукових товариств та організацій Імператорського Московського товариства любителів природознавства, антропології та етнографії, Товариства любителів російської словесності, Московського Археологічного товариства, Полтавської, Чернігівської та Воронезької архівних комісії та багатьох інших товариств.
М.Сумцов був дійсним членом Наукового Товариства імені Т.Шевченка у Львові, Українського Наукового Товариства у Києві; вчений підтримував наукові зв’язки з багатьма відомими вченими слов’янського світу. 1919 року за пропозицією і сприянні А.Кримського М.Сумцова було обрано академіком УАН по кафедрі української словесності. Він очолював Харківське історико-філологічне товариство, яке стало науковим осередком розвитку вітчизняної фольклористики, джерелознавчою базою. на основі якої сформувалась ціла плеяда дослідників.
На науковій спадщині М.Сумцова, на його гідному подиву досвіді вчились видатні дослідники українського фольклору Д.Багалій, Р.Данківська, Д.Зеленін, Є.Кагаров, Г.Павлович, Д.Яворницький та багато інших.
Джерельну базу дисертаційного дослідження склали матеріали особистого фонду Сумцова20, а також праці вченого з питань фольклористики, в яких розглядаються зразки усної народної поетичної творчості: це праці вченого про народні думи, історичні пісні, обрядова поезія, дослідження з питань міфології тощо.
Серед наукових праць з українського фольклору на особливу увагу заслуговують твори про весілля та обрядові дії, що виконувались під час весілля, бо саме весілля як форма заснування нової родини, об’єднує навколо себе коло найрізноманітніших питань. На перше місце у своїх фольклорно-етнографічних студіях М.Сумцов ставить хліб, як джерело, неабиякий інтерес дослідника викликали колядки та щедрівки.21
У названій праці визначена естетична функція колядок та щедрівок, окреслено шлях їх історичного розвитку, подано історіографію питання праці дослідників міфологічної школи (О.Афанасьєва, О.Міллера, О.Потебні, І.Снєгірьова), історичної школи (В.Антоновича, М.Драгоманова), наукові студії інших вчених.
Колядки, щедрівки М.Сумцов розглянув у статті „Наукове вивчення колядок і щедрівок”, опублікованій 1886 року на сторінках „Киевской старины”. У цій важливій науковій праці Сумцов відтворює картини колядування, яке допомагало людям забути матеріальну скруту й злигодні: „Вікова особиста й майнова залежність, зазначає вчений, що принижувала людину до рабства, знищила б у духовному відношенні темну, неосвічену людину, коли б її не підтримувала постійна чарівниця-пісня, яка відносить думку і почуття кудись далеко-далеко, де і сонячно, і затишно. Пригнічені бідуванням, засмучені горем знаходять у чудовому світі поезії втіху; злі й жорстокі спокій і мир душі. Горе, вилите через призму поезії, набирає нової привабливості”.22
Значною подією у фольклористичній науці стала праця М.Сумцова „Культурне переживания” (К., 1890). Це дослідження оформлене у вигляді статей, у яких висвітлюються питання, пов’язані з різноманітними аспектами духовної культури українського народу.
Етапне місце в науковій спадщині Сумцова посідає його праця „Из украинской старины” (Х., 1905), до якої ввійшли статті, в яких вчений оцінив внесок в українську фольклористичну науку видатних письменників І.Котляревського , Г.Квітки-Основ’яненка, І.Манжури, Т.Шевченка та ін.
Теоретичну базу дисертаційного дослідження склали праці дослідників, які розглядали окремі аспекти творчості М.Сумцова-фольклориста І.Айзеншток, Д.Багалій, О.Пчілка, А.Кримський, О.Андрієвський, В.Петров, П.Попов, П.Рулін, В.Дашкевич, І.Манжура, Е.Редін, О.Потебня, В.Камінський та ін.
Одним із перших оцінку фольклорно-етнографічній діяльності Сумцова дав М.Драгоманов.23 Його статті носили переважно критичний характер. Вчений наголошував, що лише завдяки таким вченим-ентузіастам, як О.Потебня, М.Сумцов, Ф.Вовк, І.Манжура, В.Охрімович та небагатьом іншим, що почали користуватися у своїх наукових працях порівняльним методом, фольклористика почала набиратися „свіжого наукового духу”.24
Фольклорно-етнографічну діяльність М.Сумцова досліджував і Ф.Вовк, який проаналізував, зокрема, теоретичні положення його праць; особливо велику заслугу Сумцова вчений вбачав у його науковій діяльності по становленню історичної фольклористики („Почерки народного быта”. Х., 1902; „Из украинской старины”. Х., 1902).
Наукову діяльність М.Сумцова схарактеризував і Д.Дорошенко25, який наголошував на його широкій обізнаності в науковій фольклорно-етнографічній літературі, у величезній за обсягом фольклорній літературі інших народів, на використанні Сумцовим у своїх наукових дослідженнях найновіших методів світової науки. Д.Дорошенко відносив М.Сумцова до найпередовіших представників нової генерації українських вчених-фольклористів.
Кожен із дослідників фольклору минулого найчастіше зосереджував свою увагу на певному вузькому фаховому питанні, показуючи його національну-культурну вартість. Сумцов же розглядав фольклор на світовому рівні всіх часів і народів і досяг у цьому аспекті результатів, які були не під силу нікому ні з його попередників, ні з його сучасників.
Як слушно зауважував дослідник І.Шишов: „М.Сумцов прийшов у філологію, коли Україна вже мала цілу школу гуманітаріїв. Однак той ґрунт ще треба було дбайливо обробляти, з чим учений блискуче впорався. Та й забули його, очевидно, саме тому, що сперечатися з його магістральними висновками щодо глибини й значення української духовності, немає жодної змоги”.26
За життя М.Сумцова знала вся наукова діяльність Європи: про нього писали М.Драгоманов, І.Франко, О.Потебня, О.Пипін, В.Ягич, А.Кримський, П.Житецький, О.Шахматов, Д.Багалій, О.Вєтухов, Є.Редін, О.Кирпічніков та ін. Він спілкувався з найвидатнішими вченими своєї доби. Він досконало володів давньоруською, латинською, італійською, французькою, німецькою, англійською, румунською, всіма слов’янськими мовами, знав санскрит. Коло його наукових зацікавлень включає фольклор, етнографія, літературознавство, мовознавство, історія, мистецтвознавство, археологія, природознавство, музеєзнавство, книгознавство, географія, педагогіка, релігія і публіцистика. За свідченням довідника „Частные библиотеки в России”27, приватна бібліотека М.Сумцова нараховувала шість тисяч томів переважно з фольклору, етнографії та історії світової літератури.
За своє життя М.Сумцов опублікував 814 праць, більшість з яких присвячені Україні. Це праці з усної народної творчості, а також літератури (від „Слова о полку Ігоревім” до віршів молодої тоді поетеси Христі Алчевської), філологія, історія, архітектура, екологія, побут, морально-етичні питання, педагогіка тощо.
Своїми науковими працями, своєю педагогічною діяльності Сумцов відстоював національно-патріотичний розвиток української культури. Він міцно і впевнено стояв на позиціях захисту українських національних інтересів. В той час, коли Україну намагалася задушити вся могутня репресивна машина російської імперії, М.Сумцов першим з професорів царської Росії ще в 1906 році почав читати лекції в університеті українською мовою.
Вітаючи цей благородний почин Сумцова, Христя Алчевська в листі до вченого писала: „Посилаю Вам кілька квіток перше привітне вітання пригнобленої, заплаканої національности й Матері-України... Ви навіки спричинилися до перших вісників цієї зорі, навіки не забудуть в історії перших кроків нашої народности на шляху відродження...”28
У 1900 році наукова громадськість відзначила 25-літній ювілей науково-педагогічної діяльності М.Сумцова. До цієї дати історико-філологічне товариство університету підготувало й випустило святковий збірник „Професор Миколай Федорович Сумцов”, до якого увійшли наукові розвідки, статті, листи, вітальні телеграми, промови, присвячені видатному вченому. У вітальному листі, зокрема, писалося: „Ім’я поважного професора користується заслуженою пошаною і в науковому світі, і в широких колах місцевої громадськості, як вищою мірою корисного діяча, котрий попрацював надто багато не лише для своєї наукової справи, а й для суспільства...”29 Високо оцінив наукову діяльність М.Сумцова академік Д.Багалій, його прагнення „внести промінь світла в темну народну масу”.30
У вітальному листі на адресу М.Сумцова І.Франко писав: „Ми всі здавна знаємо і цінуємо ваші праці... Нехай же Вам не забракне сил і внутрішнього вогню ще й дальших двадцять п’ять літ орати той широкий переліг, на якому вже тепер являєтесь одним з найнадійніших робітників”.31
Запропонована дисертація є однією з перших спроб дослідити наукову спадщину М.Сумцова як фольклориста. Враховуючи актуальність теми та недостатню її вивченість дослідниками фольклору, авторка прагнула, по змозі, заповнити цю прогалину в історії фольклористичної науки, бо поставлені вченим проблемні питання з фольклору не втратили своєї актуальності й досі. Ось чому актуальність теми пропонованого наукового дослідження зумовлене недостатнім висвітленням наукової спадщини М.Сумцова в царині української фольклористики.
У наш час існує єдина спроба класифікації наукової спадщини М.Сумцова в галузі українського фольклору, запропонована ще в 1926 році дослідником В.Камінським.32 Він визначив шість провідних аспектів фольклористики, над науковим осмисленням яких працював вчений: використання хліба; дослідження українського весілля; народна демонологія; календарні свята українського народу; обрядова поезія; казка, і останнє ономастика. Як бачимо, класифікація ця стосується перш за все наукової діяльності М.Сумцова в галузі фольклору.
У пропонованій дисертаційній роботі викладене власне бачення наукових досліджень М.Сумцова, побудоване за проблемним принципом. З цим пов’язана н о в и з н а дисертаційного дослідження.
Творчість М.Сумцова відзначається дивовижно широким науковим діапазоном. Коло його наукових зацікавлень охоплює фольклористику, етнографію, літературознавство, мовознавство, краєзнавство, археологію, мистецтвознавство, педагогіку тощо. Отже, об’єктом дослідження є історія розвитку української фольклористичної науки у 80-ті роки ХІХ 20-ті роки ХХ століття, а предметом дослідження фольклористична спадщина М.Сумцова, його наукові праці з питань українського фольклору.
Джерельну базу дослідження склали матеріали особистого фонду М.Сумцова за № 2052, що зберігаються в Центральному Державному Історичному архіві України в Києві, а також інші фонди цього архіву; наукові праці вченого з питань української фольклористики. Значна кількість статей вченого присвячені окремим діячам культури, письменникам, які використовували у своїх творах фольклорні мотиви та сюжети.
Теоретичне підґрунтя дисертації склали, насамперед, наукові праці дослідників фольклору С.Єфремова, В.Камінського, Д.Багалія, І.Айзенштока, Є.Редіна, О.Пипіна, В.Давидюка, Л.Дунаєвської, Я.Герасима, Ф.Вовка, В.Петрова, Д.Дорошенка, Л.Каширіної, Я.Шуста, О.Чабанюк та ін.
Історіографія дисертаційного дослідження базується на здобутках всіх тих дослідників, які вивчали наукову спадщину М.Сумцова в галузі українського фольклору.
Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок про недостатнє вивчення наукової спадщини М.Ф.Сумцова, зокрема в галузі української фольклористики. Запропонована дисертація є по суті першою спробою осягнути, по можливості, фольклористичну спадщину видатного вченого, дослідити його наукові праці, що стосуються історії української літератури, в яких вчений досліджує фольклорні мотиви та сюжети.
Отже, кінцеву мету дисертаційного дослідження визначає коло конкретних завдань, провідними з яких є:
Проаналізувати фольклористичну діяльність М.Сумцова в літературному контексті епохи.
Дослідити наукові твори М.Сумцова, в яких він торкається питань міфології, оскільки різноплановий аналіз міфологем необхідний і для осмислення пам’яток матеріальної культури. Особливо це стосується функцій міфа, бо встановлення, в чому вони полягали для кожної окремо взятої історичної епохи, значно б полегшило проблему реконструкції загальної картини виникнення та розвитку багатьох явищ духовної культури.
Розглянути українську народну поезію в оцінці М.Сумцова (колядки, щедрівки, загадки, прислів’я та приказки, думи, історичні пісні, обрядова поезія, коломийки, гаївки тощо).
Дослідити наукові праці М.Сумцова, в яких він розглядає наявність фольклорних елементів у структурі художніх творів української літератури (на матеріалі творчості І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, Т.Шевченка, а також найвидатнішого твору Київської Русі героїчної поеми „Слово о полку Ігоревім” та інших творів давньої української літератури).
Структурно дисертація складається із вступу, трьох розділів та висновків. Бібліографічні посилання розташовані в порядку наскрізної нумерації після кожного розділу.
У „Вступі” обґрунтовано актуальність вибору теми дисертації, передбачено її структуру, вмотивовано новизну поставленої проблеми, її теоретичне і практичне значення, а також окреслено об’єкт, предмет дослідження, сформульовано його мету і завдання, доцільність вибору методів та методологічних засад, якими автор користувалась у процесі роботи над дисертаційним дослідженням.
У першому розділі „Дослідження міфології з погляду сучасності” досліджуються праці М.Сумцова, присвячені міфології. Першим питання вивчення міфології українського народу порушив М.Костомаров. Значення деяких його положень, що стосуються символіки міфологічних образів, не втрачене й сьогодні. У ХІХ ст. в цьому ж напрямку працювали О.Потебня, М.Сумцов. У ХХ ст. цієї проблеми частково торкалися у своїх наукових дослідженнях І.Франко, В.Гнатюк, В.Петров, М.Пазяк, Л.Дунаєвська, М.Новикова, М.Москаленко, Ю.Климець.
М.Сумцов уважно простежував витоки казок, міфів, легенд, оповідок і скрупульозно вивчав їхнє поширення серед народів світу, виявляючи ті зміни, яких вони зазнавали в процесі міграції. На думку М.Сумцова, близько до усної народної творчості стоять апокрифи оповідання легендарного характеру, побудовані на канонічних сюжетах старозавітних, новозавітних і на житіях святих, з елементами народних казок та оповідок. М.Сумцов досліджував їх протягом усієї своєї наукової діяльності.
Вчений цікавився ще однією галуззю народної творчості казкою. Це один з найулюбленіших жанрів його наукових розвідок. Дослідник розумів казку як байку широкому значенні цього слова. М.Сумцов був переконаний, що казки це органічні явища народної психіки і розповсюджені вони серед усіх народів землі. На тлі глибинного опрацювання М.Сумцов прийшов до висновку, що провідною рисою всіх казок є наявність у них неприхованого вимислу. Від нього походить і назва жанру. Під поняттям казки чи байки побутує багато різнопланового матеріалу як за походженням, так і за структурно-композиційними особливостями.
Розмежування естетичної функції легенди та казки давно не підлягає сумніву, бо це питання розвитку синкретичної ідеології, яка еволюціонувала в них по-різному. Історичний процес ці жанри відображають різними художніми методами, незалежно від періоду творення і побутування. Міфологічна легенда має чимало спільного з казкою зооморфні персонажі, хтонічну, вертикальну та горизонтальні просторові вежі. Проте, на відміну від казки, цей жанр „чуттєвіший”, позначений психологічними ознаками. І легендам, казкам притаманний міфологічний персонаж, котрий перебуває у контрадикторній позиції до головного героя, хоч у казці чимало міфологічних образів є його помічниками...
На думку І.Березовського, казка виходить за рамки традиційного для фольклористики поняття жанру і становить собою скоріш специфічний жанровий масив з різнохарактерним щодо художніх, композиційних та загалом жанрових особливостей матеріалом.
У другому розділі „М.Сумцов дослідник народної поезії” розглядається наукова спадщина виданого українського фольклориста, присвячена обрядовій поезії (календарній, родинній, весільній тощо), народних дум, історичних пісень, колядок, щедрівок, прислів’їв та приказок тощо.
Аналізуючи книжку М.Драгоманова „Політичні пісні українського народу”, М.Сумцов висловив своє наукове розуміння наукової поезії: „Перед нами, писав Сумцов, народна поезія, епічна чи надто близька до епосу, епос щось протилежне публіцистиці і політиці. Публіцистика і політика живуть інтересами хвилин, насичені клопотами біжучого дня, і тому тут усе пройняте живою пристрастю та особистими рахунками. Висвітлення осіб і явищ змінюється щохвилини. Народна поезія, наголошує М.Сумцов, щось відстояне, вгамоване, об’єктивоване. Все гірке, зле і болюче осіло в глибині народної душі, вивітрилось з часом, і на перше місце висувається спокійне споглядальне ставлення до минулого, що переривається місцями добродушною іронією, місцями хвалою добру, підставленому на вимогу морального почуття та на місце колишнього зла. Тому-то народна поезія погано вкладається в публіцистику”34.
Великий науковий інтерес, на думку М.Сумцова, становить наукове вивчення колядок. Дослідники минулого народу і його побуту зупиняються на різних нашаруваннях у колядках на теорії запозичення повір’їв, пісень та обрядів, то дану теорію почали застосовувати і до пояснення колядок. Багато в чому ця теорія допомогла визначити їхній внутрішній склад. У всіх наукових дослідженнях про колядки, стверджує М.Сумцов, йдеться переважно про їх українські варіанти. Зокрема, в фундаментальній праці на цю тему „Огляді поетичних мотивів колядок” О.Потебні розгляд колядкового мотиву ведеться з українських варіантів.
М.Сумцов високо цінив наукове дослідження О.Потебні, зазначивши, що колядки і щедрівки розкладені в нього на елементи, розібрано за мотивами і зразковою науковою достовірністю, в обґрунтуванні висновків наведені виважені факти.
Цінними пам’ятками народної творчості М.Сумцов назвав пісні-думи: Обидві галузі української історичної поезії думи й історичні пісні, писав дослідник, роблять укупі одну велику будівлю народної праці надзвичайної наукової і суспільної ваги”.35 У дисертаційному дослідженні здійснюється філологічний аналіз дум різного характеру, визначається їх роль у розвитку духовної культури нашого народу. Разом з тим, автор дослідження відзначає, що думи й історичні пісні були напівзабуті вже за життя М.Сумцова, про що дослідник писав: „Українські думи козацького періоду забуто. З припиненням чумацтва забуваються й чумацькі пісні. Переставши творити нові пісні з політичним відтінком, народ надовго задовольнився піснями старими й став забувати їх. Тут цілком виправдалось положення, що зупинка в розвиткові, в наступальному русі є вже занепад і регрес”.36
У другому розділі розглядаються також наукові студії М.Сумцова, присвячені історичним народним пісням, зокрема, стаття „До історії видання українських народних пісень”, в якій вчений дає критичну оцінку книжки М.Драгоманова „Політичні пісні українського народу”. Досліджується також наукова студія М.Сумцова „Хліб в обрядах і піснях”, в якій йдеться про український народ, його історію і прадавню культуру.
У третьому розділі „Фольклорні мотиви у творчості українських письменників в науковому баченні М.Ф.Сумцова” досліджуються наукові праці М.Сумцова, в яких вчений спостеріг наявність фольклорних елементів у творах українських письменників і визначив їх місце і роль в ідейно-художній структурі досліджуваних творів. Проаналізувавши низку художніх творів, вчений робить висновок, що українська письменність з найдавніших часів користувалась народними поетичними мотивами і кращі риси черпала з цієї багатої народної скарбниці. Вже в старих пам’ятках України, в літописах ХVІІ ст., в „Слові о полку Ігоревім”, в „Моленії Даніїла” виринають дорогоцінні часточки народного слова, переважно, казки, легенди та риси приказки.
Хвиля народної мови й поезії животворним джерелом б’є і в творах Г.Сковороди, зокрема в перлині його пейзажної лірики „Ой, пташино жовтобока”. В славнозвісній „Енеїді” М.Сумцов спостеріг чимало народних пісень, цілу низку історичних пісень українського народу ХVІІІ ст. В інших місцях М.Сумцов знаходить цілу галерею казкових образів: кобиляча голова, золоті дерева, летючий килим-самоліт, скатерть-самобранка, чоботи-скороходи.
Повість Г.Квітки-Основ’яненка Конотопська відьма” побудована на старих народних казках про те, як знахарки та відьми затримували дощ і за те їх топили в річці або в ставку. Оповідання „Мертвецький Великдень”, „Підбрехач”, „Пархімове свідання” складені, на думку М.Сумцова, „по казках та повір’ях про мерців, про сватання та ін. Взагалі, робить висновок вчений, Квітка дає багато звісток про народних ворожбитів і знахарок, як ні один з інших письменників”.37
Дуже шанував народні пісні Т.Шевченко. На його „Кобзар”, зауважує М.Сумцов, „наложила великі і барвисті фарби, попереду в самій мові, в порівняннях, епітетах і символах, далі Шевченко дає чимало шматків і уламків усного піснетворства, нарешті є доволі цілих, трохи перероблених пісень.”38
З пізніших українських письменників, які широко використовували у своїх творах фольклорні перлини М.Сумцов називає О.Стороженка, Л.Глібова, Я.Щоголева, П.Куліша, Б.Грінченка, М.Старицького, М.Кропивницького та ін.

У висновках авторка дисертаційного дослідження констатує ту непересічну роль, яку відіграла фольклористична діяльність М.Сумцова у справі дослідження народної творчості українського народу, бо саме він не дав завмерти кращим пам’яткам народного генія і зберіг для сучасників кращі фольклорні традиції.

Список літератури

В И С Н О В К И

Таким чином, українська фольклористична наука пройшла складний історичний шлях свого розвитку. Багато її дослідників були незаслужено забуті, а їх внесок у розвиток науки зведений майже нанівець. В наш час з’явилась можливість вивчати науковий доробок відомих вчених України, які своєю клопіткою працею на науковій ниві, за переважно несприятливих суспільно-політичних умов другої половини ХІХ початку ХХ ст. стверджували право українського народу на існування.
Високо оцінивши роль української фольклористики у справі пробудження національної свідомості, О.Огоновський писав: „Наука етнографічна (вчений має на увазі фольклористична. О.І.). на Україні подала почин новому життю просвітньому й національному... Із української фольклористики довідався світ, що у нашого народу є скарбниця чудової поезії народної, якої ні один слов’янський народ похвалитися не може... Українська народна поезія, наголошує вчений, відзначається тисячами найкращих пісень і казок із життя суспільного, а наші колядки, зображаючи світ міфічний і найдавніші картинки з побуту українського, є многоцінними проявами словесними в літературі європейській”.1
В історії української фольклористичної науки помітне місце посідає постать видатного українського вченого, громацького діяча, професора Харківського університету М.Ф.Сумцова. Його наукова спадщина відзначається багатогранністю він був автором історичних, літературознавчих, фольклористичних праць. Вчений досліджував різноманітні аспекти духовної культури українського народу. Його праці в царині фольклористики стали помітним явищем не лише в українській, а й у світовій народознавчій науці.
Багаті на фактичний та бібліографічний матеріал, праці вченого не втратили своєї актуальності і сьогодні. Так, у ґрунтовному „Разборе этнографических трудов Е.Р.Романова”, М.Сумцов не тільки аналізує працю білоруського вченого, але й подає своє бачення різноманітних жанрів білоруського фольклору, особливо казок. М.Сумцов значно розширив проведені Романовим сюжетні паралелі до білоруських казок із казкового епосу інших слов’янських народів, доповнивши бібліографією з окремих сюжетів, вчений висловив припущення про характер взаємодії різнопоетичних казкових традицій, що сприяло порівняльному вивченню слов’янської казки, показало широту і різноманітність фольклорних зв’язків.
Широта ерудиції, енциклопедична начитаність дозволяли вченому залучати до вивчення матеріалу із найрізноманітніших галузей і джерел. Ця риса притаманна для всіх без винятку наукових праць М.Сумцова, надає їм особливої цінності й ваги і не змінюється від того, що згодом його висновки дещо втрачають своє колишнє значення.
В царині фольклору, зокрема, вченого приваблювала народна зоологія. У кінці 80-х на початку 90-х років ХІХ ст. вийшла ціла серія його статей на цю тему („Ворон в народной словесности”, „К вопросу об укрощении змей”, „Заяц в народной словесности”, „Мышь в народной словесности , „Жаба и лягушка в народных повериях и сказаниях” та ін.).
М.Сумцов створив також кілька спеціальних бібліографічних показчиків про замовлення („Заговоры”. Библиографический указатель), про чарівників, відьом, упирів („Колдуны, ведьмы и упыри”).
За своїми науковими поглядами на фольклор М.Сумцов належав до школи фольклористів, яка виникла у 80-х роках ХІХ ст. у Росії і яку очолив В.Міллер, а її центром став московський журнал „Этнографическое обозрение”. У 90-х роках професор М.Сумцов разом з І.Франком, Ф.Волковим, Є.Анічковим стає визнаним авторитетом у слов’янському світі в галузі фольклору й етнографії. Узагальнюючими працями в цій галузі стали наукові твори М.Сумцова „Культурные переживания” (1890), „Современная малорусская этнография” (1892).
Праця „Культурные переживания”, над якою вчений працював майже два роки, є цілісним науковим дослідженням. Вона складається з 200 окремих статей. „Культурные переживания” з великою цікавістю були зустрінуті у всьому слов’янському науковому світі. Ця праця залишається актуальною і в наш час, бо повертає сучасників до фольклорно-етнографічних традицій українського народу.
У 1892 і 1895 роках побачила світ ще одна узагальнююча наукова праця М.Сумцова „Современная малорусская этнография”, в якій вчений подає детальні нариси наукової творчості цілого ряду вчених, які працювали на ниві фольклору й етнографії. Це наукове дослідження видатного вченого й зараз є неоціненним джерелом для вивчення історії фольклористики на Україні.
Завдяки своїм фундаментальним науковим працям М.Сумцов користувався великим авторитетом у європейському науковому світі. Він неодноразово обирався членом-кореспондентом Російської Академії наук, Відділення російської мови і словесності. Так, Російська Академія наук, вважаючи його одним з найкомпетентніших фахівців в галузі фольклору, неодноразово зверталися до М.Сумцова з проханням дати рецензії на роботи П.Житецького („Мысли о малорусских думах”. К., 1894), Є.Романова („Белорусский сборник”. К., 1885), П.Владимирова („Введение в историю русской словестности”. СПб., 1897), Є.Анічкова („Весенняя обрядовая песня на Западе и у славян”. СПб., 1903-1905), Г.Балашова („Украинский народ в свох легендах, религиозных воззениях и верованиях”. К., 1909) та інші праці, подані на здобуття престижних премій АН Ломоносівську, Макарівську, Уваровську і Толстовську.
Учені заслуги М.Сумцова визнали не лише в Росії та Україні, але й в інших слов’янських країнах. Вираженням визнання заслуг вченого перед слов’янським світом стало запрошення його на ХІV Міжнародний Конгрес Вільної Думки”, який мав відбутися у вересні 1907 року у Празі, його участь у з’їзді славістів у 1903 році в Петербурзі.
Незважаючи на те, що М.Сумцов ніколи не займався історією як окремою наукою, все ж його цікавила історія конкретного українського народу, яку він сприймав передусім через призму народного світовідчуття і світогляду. Як вченого-фольклориста і етнографа, М.Сумцова завжди цікавили питання: який це народ, як і чим він живе, яким чином формувався його світогляд, його національна самосвідомість, як склався певний уклад його життя.
Ось чому історія повсякденного життя, побуту, обрядів і традицій українського народу провідна проблема, над розв’язанням якої вчений наполегливо працював все життя.
Важливими джерелами, які дають уявлення про народ, його історичне минуле, були для М.Сумцова казки, пісні, приказки і прислів’я, народні думи та історичні пісні, колядки, щедрівки, обряди, звичаї. За визначенням дослідника В.Маланчука, „М.Сумцов лишався на позиції вченого скрупульозно, чесного, активного збирача фольклор-етнографічних матеріалів, доброзичливим і терпимим до людей та подій, улюбленцем студентів, людиною високої культури, широкого діапазону знань, зацікавлень, порядності і моральної чистоти... Він користувався заслуженим авторитетом та любов’ю колег по роботі в Харківському універсітеті, по всій Україні, Росії, за кордоном”.2
Праці М.Сумцова високо оцінили І.Франко, М.Драгоманов, Д.Багалій, О.Білецький. Вони віддали належне різнобічності наукових інтересів вченого, ініціативності у дослідженні нових актуальних проблем, вільному володінню значним літературним матеріалом.
М.Сумцов був першим, хто усвідомив, який цінний пласт закладений у культурі минулого, без осягнення якого не може розвиватись література сучасна. Вважаючи М.Сумцова зачинателем критичного осмислення давньої української літератури, О.Білецький підкреслював, що „заслуга почину залишається за ним, як і ряд спостережень, що не втратили цінності і до наших днів”.3
За кількістю наукових праць Д.Багалій порівняв М.Сумцова з А.Кримським, який вчився на фольклорно-етнографічних працях відомого вченого і називав його своїм учителем. Д.Багалій, зокрема, наголошував на тому, що вся діяльність М.Сумцова стояла на висоті гуманітарних та громадянських вимог життя: „Ваше слово, писав критик, призывало к правде и добру и тогда, когда кругом раздавались призывы к мракобесию и человеконенавистничеству”.4
У літературознавчій праці М.Сумцов уперше започаткував монографічне дослідження, вважаючи його єдиним вірним шляхом до оцінки і повного розкриття художньої культури давнини, розуміння літературної спадщини письменників. Крім того, вчений прагнув осмислити літературний процес певного періоду історії у синтезі з іншими видами мистецтва, у поєднанні з життям суспільства, народними традиціями, звичаями, побутом.
Цілком природно, що у вивченні усної української народної творчості у М.Сумцова були попередники. Так, І.Срезневський ставив перед собою мету відновити всю історію українського народу за пам’ятками козацького фольклору; М.Максимович шукав коріння української культури в літературі й писемності „изустной поэзии” Київської Русі; О.Веселовський у праці „Южнорусские былины” провів з думами багато паралелей з різних фольклорно-літературних джерел слов’янських, візантійських, західних. Використавши історико-порівняльний метод, вчений спостеріг в українських обрядових та історичних піснях, переказах, приказках фрагменти народного епосу.
М.Сумцов, досліджуючи український фольклор, наголошував на необхідність вивчення окремих жанрів фольклору коломийок, колядок, щедрівок, приказок. Це сприяло проникненню в глибину віків, а в результаті відшукати такі рідкісні матеріали, яких не було у писемних пам’ятках давнього походження. На думку вченого, пісня, приказка, казка важливе джерело для вивчення народного життя.
Питання про роль М.Сумцова в розвитку вітчизняної науки, про його особистий внесок в українську фольклористику набуває особливої важливості в період відродження національної свідомості, культурних і наукових традицій. Надаючи цим питанням особливої ваги і значимості, вчений писав: „Ничто так не поднимает национальное самосознание, как знакомство с литературой и словесностью родного народа, выражающих идеальные стремления лучших людей. Изучение литературы, наголошував М.Сумцов, ” не только углубляет и расширяет чувство уважения к народу, как коллективной нравственной личности, но и обосновывает это чувство на твердых разумных основаниях. Соответственно с тем расширяется и улучшается моральная сторона интеллигентных индивидуумов”.4
Аналізуючи творчий здобуток М.Сумцова, О.Вєтухов зазначав: „Таким працівником на родючих, широких ланах освіти був М.Ф.Сумцов, де здобував він блискучі досягнення, прокладаючи стежку культури до найстрімкіших скелях. Цілісності його різноманітній, різнобічній творчості надав особливий стиль прихильності до людей та любові, стиль, що проглядає в кожному питанні, яке він досліджував”.5
Будучи високоосвіченим дослідником українського фольклору, М.Сумцов зробив логічно вмотивовані й науково виважені висновки про зв’язок голосінь з поетикою „Слова о полку Ігоревім”, про спорідненість українських колядок з билинами київського циклу. Ці та багато інших цінних наукових висновків вченого і в наш є тим благотворним матеріалом, який сприяє розвиткові сучасної української фольклористичної науки.

Б І Б Л І О Г Р А Ф І Ч Н І П О С И ЛА Н Н Я

1. Огоновський О. История литературы русской. Т.4. Л., 1894. С.3.
2. Маланчук В. М.Ф.Сумцов як етнограф // Народна творчість та етнографія. К., 1979, № 2. С.54.
3. Білецький О.І. Шляхи розвитку дожовтневого літературознавства // Зібрання праць: У 5-ти т. Т.І. К., 1965. С.97.
4. Чествование проф. Н.Ф.Сумцова // Южный край, 1905, 3 жовтня.

5. Проф. Пєтухов О. Акад.. М.Сумцов та Потебніянство // Науковий збірник науково-дослідчої катедри історії України. Ч.І. Х., 1924. С.4.