ВЕСНЯНА КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВА ПОЕЗІЯ УКРАЇНЦІВ: РЕГІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА ТА ЖАНРОВА ДИНАМІКА

Короткий опис

ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА НАН УКРАЇНИ
ПОЛІСЬКО-ВОЛИНСЬКИЙ НАРОДОЗНАВЧИЙ ЦЕНТР

На правах рукопису
УДК 801.81: 398.81(477)

МІНДЕР ТЕТЯНА ЙОСИПІВНА

ВЕСНЯНА КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВА ПОЕЗІЯ УКРАЇНЦІВ: РЕГІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА ТА ЖАНРОВА ДИНАМІКА

10.01.07 фольклористика

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор
Давидюк Віктор Феодосійович

ЛЬВІВ 2004

ЗМІСТ

ВСТУП ......................................................................................................... 3

Розділ перший. Весняна календарна поезія як явище фольклору

1.1 Весняні календарні пісні в наукових дефініціях ......................... 8
1.2. Весняні календарно-обрядові пісні в наукових студіях ............. 15
1.3. Класифікація весняних календарних пісень:
історія і практика ............................................................................ 25
1.4. Номінація весняних календарних пісень ..................................... 34

Розділ другий. Основні мотиви та образи весняної календарної поезії

2.1. Весняні календарно-обрядові пісні в оказіонально-
акціональному контексті ................................................................ 49
2.2. Основні мотиви весняно-календарної поезії ............................... 66
2.3. Основні образи весняних обрядодійств ....................................... 138
2.4 Мотиви та образи весняної календарної поезії в
картографічному ракурсі ................................................................ 191

Висновки ...................................................................................................... 220

Список використаної літератури ............................................................ 231

ВСТУП

Актуальність дослідження. Здобуття Україною державності відкрило перед гуманітарними науками чимало нових завдань, які не могли бути в повній мірі реалізовані в часи тоталітаризму. Серед них дослідження тих архаїчних явищ фольклору, які висвітлюють етнокультурні процеси на території України. Донедавна їх вивчення допускалося лише в межах тих спільних явищ, які б підтверджували міфічну генетичну спільність української культури з російською. Тим часом не заангажовані російською імперіалістичною ідеологією дослідники не раз звертали увагу на те, що українська календарна обрядовість має набагато більше спільного з аналогічними явищами румунського, словацького, молдавського, білоруського, литовського і навіть фінського фольклору і водночас поступається типологічними збігами з польським та російським фольклором. Як відзначив І. Денисюк, „український фольклор у загальних рисах належить до типу слов’янської словесності, однак є у ньому і щось спільне з усною народною творчістю й певних неслов’янських європейських народів фінів, литовців на півночі, румунів, греків на півдні. Взагалі впадає у вічі смуга найбільшого багатства усної словесності по лінії Фінляндія Литва Білорусь Україна Румунія Греція і Балкани”1.
Весняна календарно-обрядова поезія належить до найдавніших пластів календарного фольклору, про що свідчить її загальне поширення серед народів євразійського материка. Водночас у межах різних його ареалів вона істотно відрізняється, на основі чого складається думка про неодночасність входження весняних мотивів в усну творчість цих народів. Українська календарна пісенність містить усі відомі в європейському фольклорі обрядові функції та сюжетні мотиви. Це може свідчити лише про давність її генези. На жаль, генетичні аспекти
____________________
1 Денисюк І. Національна специфіка українського фольклору // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Випуск 31. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2003. С. 4
цієї творчості, її типологія та районування на сьогодні можна віднести до найбільш невивчених питань її побутування, незважаючи на те, що весняні свята давно привертають до себе увагу вчених, етнографів, фольклористів.
Дочасні дослідження науковців торкалися головно питань структури веснянок, їхньої поетики, історичних прототипів. Найповніше дослідив українську календарну обрядовість С. Килимник у праці „Український рік у народних звичаях в історичному освітленні”. Автор розглядає весняну календарну обрядовість, а в її числі й пісні як продукт свідомості різних історичних епох. Суто компаративістичний підхід до фольклористичного матеріалу змусив дослідника шукати в текстах цих пісень паралелі до відомих історичних фактів. Тим часом у найдавніших весняних танках „Кривий танець”, „Подоляночка”, „Царівна”, „Жучок”, „Просо”, „Зельман” міститься чимало матеріалу, який з позиції історичної свідомості не виявляє можливості реконструкції первісної семантики. Очевидно, в його основі знаходяться ще доісторичні реалії, а їх можна інтерпретувати лише з допомогою найсучасніших даних світової етнографії, археології, а також реліктових форм звичаєвості відсталих в етнокультурному розвитку народів.
Відсутність культурно-історичної методології не єдиний недолік у вивченні весняних календарних обрядів та їх пісень. Не бракує тут і суто філологічних прогалин. Досі не визначено, що таке веснянка: жанр чи жанровий масив, тобто сукупність жанрів, не вивчені особливості ритмічної структури, не з’ясовано сумарного вираження найголовніших функціональних значень основних поетичних образів. З іншого боку не з’ясовано походження образів та мотивів весняних пісень, не систематизовано на картографічному рівні ареалів поширення кожного із них.
Без глибокого осмислення причин виникнення весняного фольклору, комплексного ідейно-художнього аналізу пісенних текстів неможливо повною мірою простежити і збагнути розвиток фольклорного процесу, а також визначити національну своєрідність української народної словесності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Зазначені проблеми входять складовою комплексної теми „Українська література: традиції і сучасність” кафедри української літератури Волинського державного університету імені Лесі Українки, а також „Походження та поширення архаїчних явищ українського фольклору” над якою працює Полісько-Волинський народознавчий центр Інституту народознавства НАН України. Мета дослідження докладно вивчити опубліковані, архівні і власні польові матеріали, що стосуються дисертаційної теми, визначити регіональну специфіку побутування основних сюжетів, образів, мотивів та видових номінацій весняних пісень. З’ясувати основні чинники трансформації функцій весняного фольклору у зв’язку з жанровою динамікою. З огляду на це завдання цього дослідження:
здійснити історіографічний огляд джерел і літератури з досліджуваної проблеми, на основі якого з’ясувати стан дослідження весняної календарної поезії українців;
встановити основний перелік видових назв весняних пісень та територію їх поширення;
з’ясувати, які з цих назв мають регіонально-локативний діапазон поширення, а які є загальнонаціональним надбанням;
визначити основні функції весняних пісень та ігор;
з’ясувати жанрову специфіку весняних календарних пісень;
здійснити класифікацію весняної календарної поезії;
окреслити структуру репертуару: встановити обрядово регламентовані статево-вікові характеристики виконавців текстів; з’ясувати акціонально-оказіональний, календарний та хронотопний контекст виконання весняних танків;
прокартографувати найвідоміші образи та мотиви.
Теоретико-методологічною основою дослідження стали наукові праці українських та зарубіжних вчених: М. Максимовича, О. Потебні, М. Костомарова, П. Чубинського, М. Грушевського, О. Веселовського, Ф. Колесси, В. Соколової, С. Килимника, М. Грицая, О. Дея, Н. Шумади, С. Грици, Р. Кирчіва, Г. Нудьги, І. Денисюка, Л. Дунаєвської, В. Давидюка, Т. Агапкіної, П. Будівського, О. Чебанюк, Я. Гарасима.
Для розв’язання поставлених завдань у роботі використано такі основні методи дослідження: культурно-історичний, ретроспективний, історико-генетичний та картографічний. Аналізуючи фольклорно-етнографічні явища в історичній ретроспекції послуговуємося культурно-історичним, ретроспективним та історико-генетичним методами, а для встановлення ареалу поширення основних номінацій та персонажів вдаємося до методу картографування.
Предмет дослідження історична динаміка та регіональна специфіка весняних пісень та ігор.
Об’єктом дослідження є тексти весняних пісень та ігор, пов’язані з народними обрядодійствами і ритуалами. Їх почерпнуто з різних фольклорних видань XIX XX ст., зокрема Зоріана Доленги-Ходаковського, М. Максимовича, П. Чубинського, Я. Головацького, Б. Грінченка, В. Гнатюка, Ф. Колесси, О. Дея, О. Чебанюк, В. Давидюка, Є. Рижик та ін. Суттєво поповнили базу даних рукописні матеріали, які зберігаються в архіві Полісько-Волинського народознавчого центру Інституту народознавства НАН України. Загальний фонд джерельного матеріалу доповнили і власні польові записи дисертанта.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що це перше в українській фольклористиці цілісне дослідження весняних пісень. Монографічні праці щодо весняної календарної обрядовості в українській науці про народну творчість відсутні. Не так часто цей жанр ставав об’єктом розвідок і статей. Таку відсутність частково можна пояснити нерозробленістю основних теоретичних засад, дотичних до цієї теми.
У дисертації узагальнено й проаналізовано значний за обсягом фактологічний матеріал, який розглянуто в загальнонаціональному контексті. В науковий обіг уводяться нові матеріали, насамперед архівні джерела та польові записи дисертанта.
Вперше в українській фольклористиці здійснено спробу узагальнення поширення типів та видів весняної обрядовості та основних її фольклорних образів на основі картографування.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основними положеннями дисертації можуть скористатися спеціалісти різних галузей гуманітарних знань (фольклористи, культурологи, етнографи). Поданий у роботі фактологічний матеріал, загальні положення та висновки можуть бути використані при написанні підручників з української фольклористики, при укладанні методичних розробок, навчальних програм і планів. Доцільним буде використання матеріалу при читанні лекційних курсів та спецкурсів про обрядовий фольклор українців у вищих навчальних закладах, а також на уроках народознавства в ліцеях, гімназіях, школах.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації виголошувалися на таких наукових конференціях: „Ігровий фольклор України” (2002р., м. Кузнецовськ); „Дні науки на факультеті україністики Волинського державного університету імені Лесі Українки” (20002003 рр., м. Луцьк); „Історія і культура Підляшшя” (2002р., м. Більськ-Підляський, Польща); „Проблеми успадкування новорічних звичаїв, щедрівок, народних вистав” (2004р., м. Рівне); „Фольклор і сучасна культура” (2004 р., м. Луцьк); „Український костюм у часі і просторі” (2004р., м. Київ).

Публікації. За темою дисертації опубліковано п’ять статей.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Веснянки як фольклорне явище засвідчили своє побутування в XIX першій половині XX ст.
На сьогодні тексти та розповіді про оказіональний контекст цього фольклорного явища перебувають в стані пасивного збереження. За таких умов єдиним джерелом для з’ясування регіональної специфіки та жанрової динаміки цього багатогранного явища можуть слугувати публікації XIX ст., архівні фонди та польові записи останніх десятиліть.
Наявна джерельна база свідчить, що і в XIX ст. весняні календарні пісні не вирізнялися одноманітністю форм і виражальних засобів. В одних регіонах переважали весняні пісні, супроводжувані коловими танками, в інших − ігрові дійства, які так само супроводжувалися пісеньками діалогічного характеру.
Залежно від форм та змісту весняні календарні пісні в різних регіонах могли мати різні назви. Найпоширеніша із них ─ в е с н я н к а . Проте, як показало наше дослідження, без застережень вона вживається лише до текстів пісенного характеру, які починалися словами „Ой весна, весна днем красна”. На більшості територій України ця пісня виконувалася найпершою і з неї починалися весняні дівочі забави.
Епіцентр поширення весняних календарних пісень припадає на Поділля та центральні райони України, де сконцентрована найбільша кількість текстів. Загалом же ареал їхнього поширення охоплює всю територію України, за винятком південних та східних районів.
Тим часом ще із записів кінця XIX − поч. XX ст. добре відомо, що на території Західного Поділля назва в е с н я н к а майже не вживалася. Її повністю замінила інша − г а ї в к а . Варіантами цієї назви вважаються інші схожі до неї: я г і л к а , г а г і л к а, л а г а л о й к а та я г і в к а .
Одначе вже в ХІХ ст. в різних місцевостях навіть одного регіону першою могли виконувати не тільки веснянку чи гаївку, а й будь-яку іншу весняну пісню чи гру, яка й давала видову назву цілому циклу календарних пісень, які виконувалися в цей період. Крім того, в деяких регіонах існував не один весняно-календарний пісенний цикл, а кілька, при цьому кожен із них починався іншою піснею, яка й визначала назву жанрового різновиду. Тому лише на Західному Поліссі таких назв, за нашими підрахунками, двадцять дві, а в цілому на території України їх існує близько сорока. У регіоні Карпат окрім назв в е с н я н к а та г а ї в к а побутує номінація п р и в і т а л ь н а п і с н я (великодня пісня).
На Опіллі, крім звичних назв, вживалися локальні найменування: о з е л е н и ( в о ж е л е д и , в о ж е л е н и , в у ж у л и н и ), п о д о л я н к и , р о г у л е й к и , м а ї в к и , п о с т о в і п і с н і , г и л я н о ч к и , з у ч к и , г о л у б к и , п о к о л о й к и , з е л ь м а н и .
На Поділлі виконували г а ї в к и , г а г і л к и , в е с н я н к и , я г і л к и , ц а р і в н и , з е л ь м а н і в к и , п о д о л я н к и , м а ї в к и , п о с т о в і й в е л и к о д н і п і с н і , р о г у л ь к и .
У регіоні Полісся побутують такі назви: г а ї в к и , м а ї в к и , п о к о л і , п о д о л я н к и , р о г у л е й к и , б а б о н ь к и , в о л о д а р к и , ц а р і в н и, в и т я г у ш к и , о л є н д а р к и. А на Малому Поліссі усі пісні, що виконуються ранньою весною, називають п о д о л я н к а м и .
На території Холмщини і Підляшшя найпоширеніший на означення весняних пісень термін в е с н я н к а . Рідше вживається в е л и к о д н і п і с н і , які подекуди іменують з е л ь м а н а м и . Окрім вказаних назв, побутують і такі як в о л о д а р к и , р о г у л ь к и , г у л ь к и , о г у л ь к и . На Північному Підляшші деякі весняні пісні ще й досі називають с а д о н ь к и . На півдні Підляшшя веснянки іменують п о с т я н и м и в е л и к о д н і м и п і с н я м и , а в окремих селах зафіксовано локальні назви ж а л і м о н и та к р о п .
На території Буковини найуживаніші назви г а ї в к а , в е с н і в к а та в е л и к о д н я с п і в а н к а . Окрім цього, тут відомі п е р е п е л о н ь к и , в о р о т а л ь ч и к и (в о р о д а й ч и к и), в о р о д а ї , у р о д а ї , п о д о л я н о ч к и , д о л и н и , д о щ е ч к и . В деяких місцевостях цього регіону вживаються двоскладні назви, перша частина яких включає слово грати, а друга уточнює назву такої гри: грати „зельмана”, „жучка”, „огірочків”, „криве колесо”. В окремих селах Буковини широко побутують з о з у л ь к и , п о с т о в і т а в о с к р е с н і п і с н і .
Обрядова пісенність весняного циклу Бойківщини, як і сусідніх Опілля та Поділля, представлена побутуванням г а ї в о к . Однак у західній частині цього регіону існував звичай на весняне свято „к л и к а т и в о р о д а й .”
На всьому Прикарпатті відомі також назви г а ї в к и , в е с н я н к и , м а ї в к и , а подекуди і з е л ь м а н і в к и .
На Подніпров’ї (Черкащині) відомі назви: в е с н я н к и , м а ї в к и , п о д о л я н к и , п о с т о в і п і с н і .
На етнографічній території Волині, окрім в е с н я н о к, співали м а ї в к и , г а ї в к и , я г і л к и , р о г у л и к и та п о с т о в і п і с н і . Часто для означення весняних пісень вживалися ще й локальні назви: в а с и л ь к и , б а б о н ь к и , о б а б о н ь к и, п о д о л я н к и, к у т у л я н к и, о л є н д а р к и, в о л о д а р к и, п о к о л і , в е л и к о д н і т а в о л о ч е б н і п і с н і .
На території Західного Полісся найуживанішою на означення весняних пісень була назва в е с н я н к а . Водночас респонденти пригадують, що тут співали також м а ї в к и , п о д о л я н к и , я г і л к и , г а ї в к и , р о г у л ь к и , в о л о ч е б н і та п о с т о в і п і с н і . В окремих районах цього регіону виконували б а б о н ь к и (б а б о й к и , б а б у с и , о б а б о н ь к и). А загалом тут побутує ще ціла низка локальних номінацій: о л є н д а р к и , р о з г у л е й к и , в о р о д а , в е р б о н ь к и , г о р о д а л а , п о к о л і , к у к у д а р к и , б о р о д а й к и , п о х у д и , в и т я г у ш к и , в о р о н , ц а р і в н и , з е л ь м а н у в к и , в о л о д а р к и , с т а с т у р к и .
На Лівобережному Поліссі весняні пісні всюди називають однаково г у к а н к а м и .
Детальний аналіз весняних пісень дає підстави для висновку, що активний період їх побутування становить принаймні п’ять тисячоліть. Їхню архаїчність виказують не лише окремі теми, що легко співвідносяться з особливостями археологічних артефактів, а й зовнішній синкретизм головних проявів, який полягає в поєднанні хорових пісень з іграми й танцями, в яких органічно поєднались слово, рух і мелодія.
На користь давності цих пісень свідчить і їхня статево-вікова регламентація. Основними учасниками весняних обрядодійств були дівчата. Рідко де до забав долучалися хлопці; ще рідше одружені чоловіки й жінки. Незалежно від складу учасників заводили першу веснянку тільки дівчата.
Деякі весняні пісні, особливо розвійного плану, виконувалися дітьми.
Спосіб виконання весняних пісень та ігор на території України теж був не однаковим. Найчастіше молодь, зібравшись на весняні гуляння, бралася за руки і водила колові танки. Подекуди весняні пісні співали, сидячи на колодах, призьбах чи лавках.
Дуже часто весняні забави влаштовували під час вечірніх гулянь у спеціально відведених місцях: за селом, біля річки, у лісі або в гаю, на вигонах, узвишшях, пагорбах, біля хат. Тільки вдень виводили весняні танки біля церкви.
Специфіка використання різноманітних назв весняних пісень полягає в тому, що на різних територіях у різні календарні терміни домінувала якась одна пісня чи календарна гра. Нею починався щоденно весь цикл виконуваних пісень та ігор, що загалом-то й впливало на виникнення видової назви.
Відрізнялися весняні календарні пісні не лише своїми назвами, а й функціональним призначенням. Головним чином серед весняного репертуару домінують три функціональні різновиди. Це пісні-заклички, спрямовані на викликання аграрного божества; пісні любовно-шлюбного характеру та драстичні.
Пісні-заклички виконувалися найраніше, вони мали сприяти викликанню тепла, дощу і, найголовніше, весни. Виконували такі пісні переважно дівчатка 10 12 років. Такі дії мали сприяти поверненню птахів з вирію. Судячи зі змісту цих пісень, птахи вважалися і зв’язковими між профанним та сакральним світами, тому були своєрідним супроводом весняних божеств.
У невеликій кількості весняних пісень спостерігається поєднання двох мотивів: зустріч весни з принесеними дарами та драстичне порівняння дівочої та парубочої краси. Їх виникнення дослідники пов’язують з ранньою княжою добою.
Значно ширше представлені у весняному фольклорі пісні з вегетаційними мотивами, які тісно пов’язані з мотивом пробудження природи та з любовними темами. Основними адресатами розвійних побажань у цих піснях виступають такі культури: мак, огірки, горох, просо, льон. Чомусь у цьому переліку нема пшениці. Можливо, тому, що вона не входила до переліку городини, яку потрібно було полоти. Всі ж згадані вище аграрні культури перебували під опікою дівчат. І все ж усе з цього переліку найбільш давні окультурені рослини.
Найчисельніша тематична група весняних пісень із любовно-шлюбними мотивами. Вони відбивають різні форми шлюбу, але найпомітніше місце відводять шлюбу умиканням (викраданням), який домінував на теренах Європи на порубіжжі І тис. до н.е., та дуально-родовому шлюбу, при якому жінка по черзі живе з кожним із чоловіків, які брали участь у її захопленні.
Захоплення дівчат, як видно з текстів, практикувалося й при парному шлюбі. Ряд весняних пісень мають мотив нападу на дівчину від двох до чотирьох хлопців-вовчиків, які діють у рамках адельфогамії права на молоду усіх братів. Разом з тим у текстах весняних пісень можна простежити й перехід від умикання групи дівчат до умикання однієї.
У весняних піснях з відображенням непарного шлюбу яскраво представлений фалічний культ, який найбільшого піднесення зазнав в епоху енеоліту.
Пізні елементи патріархату простежуємо у тексті, де не хлопець їде свататись, а дівчину везуть до нього. У ньому наречена представлена як подарунок молодому.
Багато у весняних піснях любовно-шлюбного характеру еротичних мотивів. Часто вони відкрито відображають вільне сексуальне життя молоді, часом подають його символічно.
Найпізніші весняні пісні містять задки про вінчання, яке в якості обрядового акту утвердилося пізно, і ще пізніше закріпилося як обов’язковий обрядовий чинник.
Чималу групу складають весняні пісні з мотивами родинного життя. У них віддзеркалено життя невістки у сім’ї чоловіка, побут, моральні устої та взаємини між членами родини.
На особливу увагу заслуговують весняні пісні з мотивами сирітства. Співали їх переважно перед Великоднем. Сюжети переважної більшості таких пісень зводяться до змалювання тяжкої й безпорадної долі сироти, кривди від мачухи, а також родинні негаразди, які згодом переростають у родинне відчуження.
Найпізнішими за походженням можна вважати весняні пісні з драстичними мотивами. Найчастіше у них простежуються мотиви взаємного глузування та залицяння. В основі таких словесних „поєдинків” заховано практичний зміст спровокувати зближення між парубками й дівчатами.
Завершення весняного циклу обрядодійств дослідники пов’язують із святом Вознесіння (Ушестя), або ж із троїцько-русальною обрядовістю. Саме ці свята були останньою календарною межею, коли дівчата співали веснянки. Пізніше їх уже не виконували.
Основні образи весняних календарних пісень головним чином відображають уявлення перехідних обрядів молоді, переважно дівчат. Елементи таких ініціальних ритуальних дій спостерігаємо у дівочих весняних танках „Подоляночка”, „Ягілка”, „Рогулька”, „Білоданчик” та ін. Але якщо в „Подолянці” ініціальні дії вичерпуються вмиванням, то у „Ягілці” вони представлені ще й маніпуляцією із волоссям., що пов’язана зі зміною вікового чи сімейного статусу.
Що ж до рогульок, то їх текстові варіанти виявляють, що цим словом означено не лише номінацію пісень весняного циклу, а й божество, аналогічне Весні чи Ягілці, яке, як і вони, виконує чимало тільки йому властивих функцій. Окрім найголовніших, Рогулька втілює охайність і красу.
Інакше вони представлені у „Білоданчику”. Акціональна схема ведення танку і рухи, які виконує головний персонаж (вмивається, вдягається, розчісується), виказують процес проходження ним ініціації. Але на відміну від Подолянки, Ягілки чи Рогульки ця ініціація парубоча, тому у весняному танку набуває пубераційних рис.
Зовсім інше коло функцій виконує Весна. Окрім аграрно-шлюбної, у сферу її магічних функцій входить і повернення птахів. Вони повинні допомогти їй накликати тепло і звеселити життя людей. Як божество, Весна опікується і хатніми справами, особливо жіночими. В ньому відчувається відгомін тих часів, коли жінка самочинно мусила давати раду усім членам сім’ї, особливо дочкам, до яких батько діла не мав.
Свої самобутні риси має й Веснина донька-паняночка. Із текстів пісень вона постає як проста робітниця (пасе бичка, пряде мичку), а основні її магічно-сакральні функції зводяться до парування та шлюбу.
Аналогічне функціональне навантаження виконують Шум та Зельман (Жельман). У сферу опіки першого потрапляє не лише молодь, а й старе парубоцтво. Окрім пошлюблення, Шум як персонаж опікується й природою, її розквітом та буянням, тобто несе розвійні мотиви.
Зельман (Жельман), на відміну від Шума, не лише опікується молоддю. Він сам повинен висватати собі дівчину з метою одруження. У такому контексті Зельман (Жельман) не хто інший, як жених-сватач. Окрім цього Зельман уособлює весняний розвій, який залежить від його продукуючої сили.
У різних регіонах України перелік найпопулярніших мотивів та образів весняних пісень різний. Найпоширенішими, а відтак і найбільш відомими можна вважати „подоляночку”, „коструба”, „шума”, „білоданчика”, „просо”, „мости”, „кривий танець”, „горошок”, „огірочки”, „заєнька”, „жучка”, „зельмана”, „царівну”, „ягілку”, „рогульку” тощо.
Кожен із цих весняно-ігрових видів має свою територію поширення. „Жучок”, в основному, зосереджений на Галичині, Буковині, Закарпатті та Західному Поділлі. „Царівна” − у східних районах України, на Західному Поділлі та Західному Поліссі.
Ареал поширення „білоданчика” на Прикарпатті, Буковині, Західному Поділлі, Опіллі, Наддніпрянщині та Закарпатті.
„Огірочки”, в основному, трапляються на Поділлі, півночі Буковини, Прикарпатті, Опіллі, Закарпатті, Холмщині, Західній Волині та Західному Поліссі.
„Коструб” локалізується в межах Правобережної України, включаючи Закарпаття і все Полісся.
Ареал поширення „зайчика” на Західному Поділлі (у південних частинах Хмельницької та Вінницької областей), Буковині, а також в південній частині етнографічної Волині (у Сокальському та Радехівському районах).
В тих самих межах, що й весняна гра „Зайчик”, з доповненням Опілля та частини Прикарпаття побутувала й народна гра „Горошок”. Щоправда, дисперсно він трапляється ще й на Лівобережній Україні.
Географія весняної гри „Мак” переважно на заході і в центрі України. Відома вона також на Галичині, Буковині та Волині.
Найпоширеніший образ весняних пісень „просо” охоплює всю територію України, за винятком південних районів. В тих же географічних межах побутують і „мости”.
„Кривий танець” відомий на дуже широких просторах України. Його пам’ятають респонденти з Поділля, Буковини, Волині, Опілля, Холмщини та Підляшшя, а також Подніпров’я.
Весняний танок „Шум” рівномірно поширений у лісостеповій зоні України. Сліди його побутування тягнуться з півдня Волині через Поділля до Подніпров’я, захоплюючи і Чорноморщину.
Назва „рогульки” зосереджена в північно-західній частині України. Ці весняні пісні знають на Підляшші, Холмщині, Західному Поліссі, Західній Волині. Чули про них і на Поділлі (у Вінницькій області та поблизу Кам’янця-Подільського).
Ареал поширення „Зельмана” межиріччям Вісли та Західного Бугу тягнеться на Придністров’я. Таким чином цю ігрову веснянку добре знають на Підляшші й Холмщині, Опіллі, Прикарпатті та півночі Буковини. На Прикарпатті ця ігрова весняна пісня стала навіть загальною назвою пісень цього жанру, які називають не інакше як „дзельманові пісні”. Периферія поширення цього явища заявляє про себе на Західному Поділлі та північно-західній частині Волині.
Епіцентром поширення „ягілок”, очевидно, слід вважати Поділля. На сьогодні вони хоч не залягають суцільним пластом, зате чітко окреслюють межі колишнього ареалу. Вони побутують в околицях Кам’янця-Подільського, вздовж Карпатського хребта, на Західному Поділлі, Опіллі, Західній Волині, а також на Західному Поліссі в районі стародавніх міст Любомля та Чорторийська.
Сучасний стан побутування „Подолянки” наводить на думку про волинський епіцентр її поширення. Тут побутує і найбільша кількість її варіантів. Знають цей вид весняного танку на Західному та Центральному Поліссі, Поділлі, та центральному Подніпров’ї (в районі Уманщини). На інших територіях вона знайома зі шкільних програм, а тому побутує в єдиному варіанті.
Ареал поширення „маївок” Західна Україна. Спорадично вони трапляються в околицях великих міст Житомира та Черкас, де компактно проживає багато поляків. Скоріш за все польське походження має ця назва загалом.
„Бабоньки”, „поколі”, „олєндарки” і „бородайки” побутують переважно на Західному Поліссі. Однак „бабоньки” та „олєндарки” зафіксовано також і на Волині, а „поколі” на Опіллі.
Номінації „великодні пісні” відомі на півдні Підляшшя та півночі Холмщини, на Західній Волині, Поділлі та Південній Буковині. Походження цих назв можна пов’язувати лише з конфесійним чинником. Сказане повною мірою стосується й „постових пісень”, які крім того охоплюють Західне Полісся, Карпати, Опілля та невідомі на Підляшші.
Поширення „володарок”, „воротарок” визначається на українській етнічній території трьома окремими локусами. Перший охоплює Холмщину, Західну Волинь та південну частину Західного Полісся. Другий проявляється на Бойківщині. І третій, переважно за назвою „воротар”, відомий в центральних районах України (Київщина).
Ареал поширення „веснянок” охоплює всю територію України, за винятком південних та крайніх східних районів. Пісні з цією назвою локалізуються на Поліссі, Поділлі, Закарпатті, Буковині, Опіллі, Волині, Холмщині, Подніпров’ї та Лівобережжі. На сході України вони відомі на Лівобережжі та Слобожанщині. Можливо, відсутність цієї назви на півдні та крайньому сході України пояснюється лише відсутністю фольклорних джерел та систематичних досліджень на цих територіях. Цими ж причинами евентуально пояснюються й причини дисперсії, визначеної нами при картографуванні цього явища.
„Гаївки” побутують, в основному, на південному заході України. Східна межа їх поширення не виходить в північній частині за Случ, а в південній за Південний Буг. Таким чином ареал їх поширення охоплює Галичину, Закарпаття, Прикарпаття, Буковину, Поділля, Опілля, Волинь та частково Західне Полісся. Цілком вірогідна інфільтрація цього культурного явища на початку XX ст. стараннями Просвіти на території Польщі. Інших причин для такого чіткого розмежування між західними і центральними землями України не існувало. Більше того в багатьох місцевостях Західної України, будучи добре відомими в одному селі, в іншому „гаївки” взагалі не згадуються.
Зважаючи на таке розмаїття мотивів та образів весняних календарних пісень констатуємо, що ігрові весняні пісні поширені переважно на Прикарпатті, Поділлі та Волині, а хороводні на Наддніпрянщині, Поліссі та Поділлі.
Строкатість назв весняних календарних пісень та регіональна специфіка їхнього побутування служить чудовим доказом їхнього полігенезу. Відтак про них справедливо говорити не як про жанровий різновид, навіть не як про жанр, а цілий жанровий масив, подібно до того, як сучасна фольклористика визначає казку.
Єдиної класифікації весняного пісенного фольклору на сьогодні не існує. Труднощі її здійснення полягають в тому, що весняні пісні дуже різноманітні за тематикою, неоднорідні за виконанням, мають локальні особливості на окремих територіях. У процесі тривалого побутування вони синтезували елементи багатьох тем, сюжетів, образів, відбили нашарування різних історичних подій та епох, утворивши своєрідний симбіоз, малодоступний для наукового осягнення.
Жанрова специфіка весняних пісень визначається їхніми функціями. Залежно від домінування котроїсь із них можна визначити чотири основні жанрові групи: 1) розвійні пісні; 2) любовно-еротичні ; 3) шлюбні; 4) драстичні. Кожен із цих різновидів має свої народні номінації-відповідники. Проте закріпити якийсь один із них за кожним із визначених видів неможливо в силу їх регіональної специфіки. Набагато легше розподілити відомі назви за жанровими групами залежно від функцій, які виявляють самі тексти. З наведених в дисертації назв до розвійних пісень можна віднести: подолянки, бородайки (уродаї), вородайки, садоньки, дощечки, похуди, вербоньки, горошок, кривий танець, мак, шум, огірочки; до любовно-еротичних маївки, гаївки, олєндарки, витягушки, долини, васильки, зайчик, жучок, білоданчик, зельман; до шлюбних належать ягілки, рогульки, голубки, бабоньки, поколі, воротарки (воротар, володарки, кукударки, городала), коструб, царівна, просо, мости, постові та великодні пісні; до драстичних озелени (вожелени, вужелини, вожеледи) та бабусі.
Виконана робота по суті перше узагальнення побутування весняних календарних пісень на території України. Цілком усвідомлюємо попередній характер багатьох її висновків та можливість нових доповнень. Отже, це радше тема для подальшої розробки, ніж її цілковите завершення.
Список використаної літератури
1. А вже весна вскресла. Гаївки Прикарпаття / Збирач і упоряд. П. Свирида. Коломия: Світ, 1993. 64 с.
2. Агапкина Т. Веснянки // Славянские древности: Этнолингвистический словарь: В 5 т. / Под. ред. Н. И. Толстого. Москва: Международные отношения, 1995. Т. 1. С. 353 355
3. Аничков Е. В. Весенняя обрядовая песня на западе и у словян // Сборник отделения русского языка и словесности Императорской академии наук. Санкт-Петербург: Типография Императорской академии наук, 1903. Т. 74. Ч. 1. 392 с.; 1905. Т. 78. Ч. II. 404с.
4. Аркушин Г. Л. Словник західнополіських говірок. У 2-х т. Т. 1. Луцьк: Вежа. 2000. 354 с.
5. Афанасьев А. Н. Древо жизни: Избранные статьи. Москва: Современник, 1982. 464 с.
6. Байбурин А. Ритуал в традиционной культуре. Структурно-семантический анализ восточнасловянских обрядов. Санк-Петербург: Наука, 1993. 240 с.
7. Байбурин А. К., Левинтон Г. А. Тезисы к проблеме ”Волшебная сказка и свадьба ” // Quinguagenario: Сборник статей молодых филологов к 50-летию проф. Ю. М. Лотмана. Тарту: ТГУ, 1972
8. Балушок В. Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян. Львів Нью-Йорк: Видавництво М. П. Коць, 1998. 216 с.
9. Бариляк О. Дещо про ягілки // Ягілки. Львів: Накладом автора, 1932. С. 3 5
10. Бариляк О. Ягілка // Рідна школа. 1993. №8. С. 120 121
11. Бернштам Т. А. Молодёжь в обрядовой жизни русской общины XIX начало XX в. Половозрастной аспект традиционной культуры. Ленинград: Наука, 1988. 277 с.
12. Білецький Л. Історія української літератури. Авгсбург: Українське церковне видавництво, 1947. Т. 1. Народна поезія. 328 с.
13. Білосвєткова І. Особливості жанрового складу пісенного фольклору українського Лівобережного Полісся // Народна творчість та етнографія. 1988. № 1. С. 49 55
14. Благослови, мати!: Колискові пісні, забавлянки, веснянки, заклички та щедрівки скоромовки, лічилки, загадки, коломийки: Для дошкільного та молодшого шкільного віку / Упоряд. І. Т. Бойко; Передм. Л. П. Гояна. Київ: Веселка, 2001. 299 с.
15. Богатырёв П. Г. К вопросу об этнологической географи // Slavia, rocn. VII. Praha, 1928 1929. S. 600 611
16. Бойківщина: Історико-етнографічне дослідження / Ю. Г. Гошко, П. М. Жолтовський, К. І. Матейко та ін. Київ: Наукова думка, 1983. 304 с.
17. Большая советская энциклопедия: В 30 т. / Гл. ред. А. М. Прохоров. 3-е изд. Т. 4. Брасос Веш. Москва: Советская энциклопедия, 1971. 599 с.
18. Борисенко В. Культ предків в обрядах українців // Родовід. 1991. № 3. С. 7 11
19. Борисенко В. Традиції і життєдіяльність етносу: на матеріалах святково-обрядової культури українців. Київ: Універс, 2000. 192 с.
20. Веселовский А. Историческая поэтика. Москва: Высшая шк ола, 1989. 404 с.
21. Веснянки / Упоряд. та вступ. стаття „Перлини народної творчості” М. Грицая. Київ: Музична Україна, 1970. 175 с.
22. Веснянки / За ред. Н. А. Підпали. Київ: Музична Україна, 1970. 176 с.
23. Веснянки / Упоряд. Н. Шумада. Київ: Дніпро, 1984. 110 с.
24. Верховинець В. Весняночка. Київ, 1925. 42 с.
25. Вишенський І. Твори / Пер. з кн. укр. мови, передм. і приміт. В. О. Шевчука. Київ: Дніпро, 1986. 247 с.
26. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Київ: Оберіг, 1993. 592 с.
27. Галятовський І. Ключ розуміння // Хрестоматія давньої української літератури / До кінця XVIII ст. / Упоряд. О. І. Білецький. Вид. 3-е, доп. Київ: Радянська школа, 1952. С. 258 265
28. Гельгард Р. Р. К вопросу о картографировании фольклора: Очерк первый // Сов. краеведение. № 1. 1935. С. 8 15
29. Гнатюк В. Гаївки // Матеріали до української етнології. Львів: НТШ, 1909. Т. 12. 100 с.
30. Гнедич П. Материалы по народной словесности Полтавской губернии. В. I. Полтава, 1896
31. Головатюк В. Український пісенний фольклор Підляшшя // Народна творчість та етнографія. 1998. № 4. С. 91 94
32. Головацкий Я. Народные песни Галицкой и Угорской Руси. Ч. 2: Обрядовые песни. Москва, 1878. 841 с.
33. Гринченко Б. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних губерниях. Т. 3: Песни. Чернигов, 1899. 766 с.
34. Грица С. Фольклор у просторі та часі. Тернопіль: Астон, 2000. 277с.
35. Грицай М., Бойко В., Дунаєвська Л. Українська народнопоетична творчість. Київ: Вища школа, 1983. 360 с.
36. Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. Т. 1 // Упоряд. В. В. Яременко; Авт. передм. П. П. Кононенко; Приміт. Л. Ф. Дунаєвської. Київ: Либідь, 1993. 392 с.
37. Гуменна Д. Благослови, мати!: Казка-есей. Репринт. вид. Київ: Видавничий дім КМ Academia, 1995. 272 с.
38. Гуменна Д. Родинний альбом: Есей. Нью-Йорк: Слово, 1991. 352 с.
39. Гуцульщина: Історико-етнографічне дослідження. Київ: Наукова думка, 1987. 472 с.
40. Давидюк В. Кроковеє колесо. Київ: Наукова думка, 2002. 188 с.
41. Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. Луцьк: Вежа, 1997. 296 с.
42. Давидюк В. Полісько-Волинський народознавчий центр і його концепція дослідження народної культури Полісся // Полісся: етнікос, традиції, культура. Луцьк: Вежа, 1997. С. 3 8
43. Давидюк В. Чи казка справді небилиця? Луцьк: Настир’я. 1993. 30 с.
44. Давидюк М. Календарна обрядовість Західного Полісся: картографічно-джерелознавчий аспект // Фольклористичні зоши