ПОЕТИКА УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ПРИКМЕТ

Короткий опис

Київський національний університет
імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

ПАСІЧНЮК ІННА МИКОЛАЇВНА

УДК 398.3:398.9 (477)

ПОЕТИКА УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ ПРИКМЕТ

10.01.07 фольклористика

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
доктор філологічних наук,
професор Дунаєвська Л.Ф.

Київ 2002

ЗМІСТ.......................................................................................................................2
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ....................................................................4
ВСТУП.....................................................................................................................5
РОЗДІЛ 1. Публікації та дослідження прикмет у східнослов’янській
фольклористиці...................................................................................................12
1.1. Тексти прикмет у пам’ятках давньої східнослов’янської літератури..........................................................................................12
1.2. Історія публікації українських прикмет у контексті східнослов’янської фольклористичної традиції............................16
1.3. Дослідження прикмет у східнослов’янських наукових студіях...28
РОЗДІЛ 2. Структурно-типологічне вивчення наративних та паремійних жанрів фольклору як методологічна основа дослідження структури прикмет..................................................................................................................49
РОЗДІЛ 3. Поетика українських народних прикмет.....................................65
3.1. Категорія жанру прикмети у фольклористиці. Питання термінології.......................................................................................65
3.2. Синтаксичні особливості українських прикмет............................84
3.3. Пареміологічні омонімія, синонімія та антонімія в прикметах...90
3.4. Типологія українських прогностичних паремій............................94
3.5. Художні засоби виразності в українських прикметах.................118
3.6. Ритміко-інтонаційна специфіка жанру.........................................133
РОЗДІЛ 4. Взаємодія прикмет з іншими жанрами українського фольклору...........................................................................................................143
4.1. Трансформаційний тип варіювання у колі паремій.....................143
4.2. Прикмети і неказкова проза...........................................................153
4.2.1. Паремія-спостереження прикмета неказкова проза....153
4.2.2. Тексти українських прикмет в структурі народного оповідання.............................................................................157
4.3. Прогностичні паремії в контексті української народної пісні...161
ВИСНОВКИ.........................................................................................................172
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.....................................................179
ДОДАТОК............................................................................................................197

ВСТУП

Однiєю з провiдних рис сучасної науки про фольклор є її взаємозв’язок iз сумiжними дисциплiнами лiнгвiстикою, дiалектологiєю, психологiєю, педагогікою, культурологiєю, соціологією тощо. В умовах такого тісного контакту наук та зняття ідеологічних заборон на дослідження певних пластів народної творчості спостерігається розширення меж поняття «фольклор», що дозволяє залучити до вивчення матеріал, котрий раніше перебував на периферії уваги вітчизняних фольклористів. Особливо це зауваження стосується малих жанрових форм, які належать до паремiйного масиву, прикмет, прокльонiв, побажань, примовок та ін.
Актуальнiсть теми дослiдження. Незважаючи на досить благополучний стан розвитку паремiографiї та паремiологiї в Українi, проблема обсягу жанрiв цього фольклорного роду i на сьогоднi залишається невирiшеною. Підтвердженням тому є одна з найбільш ґрунтовних монографiй у цій галузі Українськi прислiв’я та приказки: Проблеми паремiологiї та паремiографiї” (К., 1984) М.М.Пазяка. Фольклорист, узагальнюючи вiтчизняний, радянський i певною мiрою свiтовий досвiд, розглядає у фондi паремiй народнi порiвняння, вiтання, нiсенiтницi, каламбури i т. ін., але про загадки традиційно визнаний паремійний різновид взагалі не згадує. Про прикмети в його праці зазначається лише як про такi паремії, що вступають у взаємодію з прислiв’ями.
Займаючи своєрідне місце серед жанрів українського фольклору, прикмети, на жаль, до сьогодні залишалися поза увагою фольклористів. Частково цей факт пояснюється теоретичними неузгодженостями у світовій фольклористичній науці, яка на сьогодні не має єдиного загальноприйнятого погляду на даний феномен усної народної творчості, зараховуючи його то до явищ, що охоплюються узагальнюючим терміном «superstitions» (забобони), то до малих паремійних форм під назвою «omens». З іншого боку, не сприяло дослідженню подібних проблем і суспільне підґрунтя колишньої радянської дійсності, що просто ігнорувала, не залучаючи до наукового обігу, цілі пласти народної творчості. Прикмети ж, що є прикладом текстів зі слабким естетичним компонентом унаслідок прагматичної мети їх побутування, таким чином, потрапляли за межі фольклорного слова”, а тому не тільки не розглядалися як окремий жанр в українській науці про фольклор, але й не виокремлювалися як спеціальний об’єкт збирання та дослідження.
Вагомим кроком до вирішення проблеми жанрової атрибуції прикмет стала структурно-типологічна теорія Г.Л.Перм’якова, що з’явилася на початку 70-х рр. XX ст. в Росії. В ній прикмети були віднесені до пареміологічного рівня мови як оригінальна фольклорно-мовленнєва форма кліше з домінантною прогностичною функцією. Однак, навіть за наявності теоретичного підґрунтя, спроб наукового вивчення цього фольклорного явища східнослов’янська наука зробила небагато. І хоча в окремих класифікаціях жанрів усної народної словесності прикмети посіли своє повноправне місце в розділі «фольклор мовленнєвих ситуацій» [200, c. 16; 152, с. 161], але спеціального дослідження прогностичних паремій ні російська, ні білоруська фольклористика не має. Не має його на сьогоднішній день і українська наука про фольклор, а це призводить до гальмування процесу систематизації текстів українських прикмет та їх ґрунтовного видання. Ось чому сотнi одиниць цього жанру так i залишаються розкиданими в фольклорних та етнографiчних збiрниках XIXXX ст., а багато неопублiкованих матерiалiв зберiгаються в рукописних фондах наукових установ, архiвiв.
Такий стан справ й обумовлює потребу в нашому дослiдженнi.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження безпосередньо пов’язаний з темою наукової роботи кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Еволюція художнього мислення у літературі та народній творчості: науковий та освітній аспекти” (01 БФО 44-01), оскільки передбачає включення дисертаційного матеріалу до навчальних програм з фольклористичних курсів.
Мета i завдання дослiдження. Ступiнь вивченостi вибраної теми, актуальнi завдання сучасної фольклористичної науки, а також специфiка об’єкта дослiдження дозволяють сформулювати мету дисертацiйної роботи так: розгляд українських прикмет як окремого самобутнього явища народної творчості в системi інших фольклорних жанрiв.
Вiдповiдно до поставленої мети у роботi передбачено вирiшити ряд конкретних завдань: 1) простежити iсторiю збирання, публiкацiї українських прикмет у контекстi схiднослов’янської фольклористичної традицiї та iсторiю дослiдження прикмет у східнослов’янських наукових студіях; 2) визначити місце прикмет серед наративних та паремійних форм фольклору, розглянутих у рамках структурно-типологічного підходу; 3) розкрити жанрову специфiку прикмет (структура, поетика, функція); 4) показати взаємозв’язок жанру українських прикмет з iншими жанрами усної народнопоетичної творчостi.
Методологiчна основа дисертацiї. Дослiдження виконане в річищі структурно-типологiчного методу, що базується на визнаннi принципової важливостi синхронного аналiзу фольклорних текстiв. Прибічники цього підходу (В.Пропп, К.Леві-Строс, Т.Себеок, А.Дандес, П.Маранда, Е.Маранда, Г.Перм’яков, Є.Мелетинський та ін.) виходять з тих засад, що явищам фольклору як колективного, усного, варiативного виду мистецтва властивi стабiльнi структури, аналiз яких дозволяє, з одного боку, виявити внутрiшнi закономiрностi вiдповiдних жанрiв, сюжетiв, мотивiв i т. ін., побудувати їх iнварiантнi моделi, розкрити глибинну семантику текстiв та їхніх елементiв, описати їхні функцiональнi зв’язки, а з iншого уможливлює генетичне вивчення певних фактiв фольклору. Найбільш відчутні результати застосування структурно-типологічного методу дало у вивченні оповідного фольклору. Тут вдало взаємодіють два основних підходи: синтагматичний” (спрямований у першу чергу на аналіз структури оповіді) і парадигматичний” (спрямований на виявлення логіки оповіді та семантичних зв’язків сюжетів). Цей другий підхід широко застосовує зокрема методику виявлення кодів і бінарних опозицій. Проте найбільші здобутки структурного аналізу належать області крос-жанрового зіставлення, коли одні й ті самі структурні моделі прикладаються до різних фольклорних форм, що дозволяє порівнювати їх між собою.
У дисертації структурно-типологічний метод знайшов своє застосування при побудові типологічної класифікації прикмет за прогнозуючими та прогнозованими частинами, розгляді трансформаційного типу варіювання в колі паремій та взаємозв’язку з іншими жанрами українського фольклору.
Об’єктом дослiдження стали українськi народнi прикмети як пласт архаїчної народної культури та особливий жанр фольклору. До найважливiших аспектів роботи, що постають при розглядi нашої теми, можна віднести питання визначення структури прикмет, художньої специфiки жанру та його взаємозв’язків з iншими жанрами українського фольклору.
Матеріалом для дисертації послугували тексти українських прикмет у записах видатних фольклористів та етнографів XIX ­ початку XX ст., що зумовлено важливістю вивчення національного фольклору. Для зручностi дослiдник використовує також перший том зiбрання прислів’їв та приказок М.М.Пазяка Природа. Господарська дiяльнiсть людини” (К., 1989), в якому окремим роздiлом подано тексти прикмет (близько 640 варіантів) переважно природничої тематики, вiдiбранi укладачем з великої кiлькостi ранiш опублікованих джерел та рукописних фондiв IМФЕ імені М.Т.Рильського НАН України. У дослідженні залучається до аналізу весь доступний авторові фольклорний матеріал без традиційного поділу його на прикмети природні” й забобонні”, оскільки визнається невиразність меж між ними, що змінюються залежно від зміни наукових уявлень, а основне завдання наукової роботи вбачається у вивченні природи, художньої специфіки жанру, але не в з’ясуванні фізичного й метафоричного підґрунтя виникнення прикмет.
Наукова новизна роботи полягає як у виборі теми, так і в підходах до її опрацювання. Дисертацiя стосується цілковито недослідженого, цілинного, з наукового погляду, фольклорного масиву i є першим дослiдженням такого роду. В дисертацiйнiй роботi вперше зроблено спробу комплексного вивчення такого фольклорного феномена, як прикмети, в аспектi внутрiшньожанрового та мiжжанрового зiставлення.
Теоретичне i практичне значення роботи полягає в тому, що її основнi положення можуть бути використанi спецiалiстами рiзних галузей гуманiтарних знань (етнографами, фольклористами, культурологами, лінгвістами) для подальшого вивчення дослiджуваного явища архаїчної культури слов’ян. Її результати можуть знадобитися при підготовці окремих розділів загальних курсів з українського фольклору, етнографії, при читанні спецкурсів із цих дисциплін.
Структура і зміст дисертації. Робота має вступ, основну частину, висновки, список використаної лiтератури, що налічує 215 позицій, та додаток. До основної частини належать чотири роздiли, кожен з яких складається з окремих пiдроздiлiв. Загальний обсяг дослідження 197 сторінок, з них 178 сторінок основного тексту.
Апробація результатів дослідження. Робота була апробована на таких наукових конференціях і семінарах:
1) Международная научная конференция «Русская литература накануне третьего тысячелетия. Итоги развития и проблемы изучения» (5-6 декабря 2000 г., Киев);
2) наукова конференція Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура” (24-25 квітня 2001 р., Київ);
3) ІІ Міжнародні науково-практичні читання Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків”, присвячені пам’яті українського вченого-етнолога і фольклориста Михайла Пазяка (19301999) (23-24 травня 2001 р., Київ);
4) Ш Международная научная конференция молодых ученых «Актуальные проблемы исследования языка и речи» (30-31 октября 2001 г., Минск);
5) наукова конференція Іван Якович Франко. Письменник, дослідник літератури, культури” (1 листопада 2001 р., Київ);
6) ІІІ Міжнародні науково-практичні читання Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків”, присвячені пам’яті українського вченого-етнолога і фольклориста Михайла Пазяка (19301999) (28 травня 2002 р., Київ);
7) наукова конференція Україна на межі тисячоліть: етнос, нація, культура” (19-20 листопада 2002 р., Київ).
Публікації. Основні положення пропонованої дисертаційної роботи знайшли своє відображення у семи публікаціях автора:
1) Omens, Proverbs and Tales: Genre Fluidity in Folklore // The Journal of the Slavic and East European Folklore Association. Vol. IV. № 2. Fall 1999. P. 15-21.
2) Історія публікації українських народних прикмет в контексті східнослов’янських пареміографічних збірників // Література. Фольклор. Проблеми поетики: Зб. наукових праць. К.: Видавничо-поліграфічний центр Київський університет”, 2000. Вип. 7. С. 65-75.
3) Паремиологическая трансформация как свойство жанра приметы // Актуальные проблемы исследования языка и речи: Материалы Междунар. науч. конф., Минск, 30-31 окт. 2001 г. В 2-х чч. Мн.: БГПУ им. М.Танка, 2001. Ч. 2. С. 164-168.
4) Тексти прикмет у пам’ятках давньої східнослов’янської літератури // Система і структура східнослов’янських мов: Зб. наук. праць. К.: Знання, 2002. С. 124-128.
5) Использование фольклорного жанра приметы в лирике А.С.Пушкина // Русская литература накануне третьего тысячелетия: Итоги развития и проблемы изучения. К.: Логос, 2002. Вып. 3. С. 151-158.
6) Пареміологічні омонімія та синонімія у прикметах // Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків: Зб. наук. праць. К., 2002. С. 549-552.

7) Історія збирання та публікації українських прикмет в контексті східнослов’янської фольклористичної традиції // Літературознавчі студії. К.: Видавничо-поліграфічний центр Київський університет”, 2002. Вип. 2. С. 231-240.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У межах одного дослідження неможливо всебічно розглянути всі питання, пов’язані з таким пластом української народної творчості, як прикмети. Річ не тільки в кількості цих питань, а й у тому, що будь-яке з них може бути інтерпретоване по-різному та з різних позицій. У вітчизняній фольклористиці вже утвердилася думка, згідно з якою кожний жанр в його специфіці може бути зрозумілим лише у зв’язку з системою жанрів. Саме тому вивчення художньої структури окремих жанрів призводить до проблеми міжжанрових взаємовідносин чи класифікації жанрів.
Враховуючи зауваження В.Я.Проппа щодо розгляду українських прикмет, котрий наголошував на тому, що про походження будь-якого явища можна говорити лише після того, коли це явище описане” [147, с. 10], автор дисертації в своїй роботі прагнула відповісти на питання: Що таке прикмети як специфічний феномен української народнопоетичної творчості?”. Виходячи з тих теоретичних засад, що категорією найбільш загального розряду в розподілі та групуванні фольклорних одиниць виступає галузь” (рос. область”), термін прикмета” розглядається в контексті родового поняття паремія”, що входить до складу фольклору мовленнєвих ситуацій”. Аналіз близько 1000 текстів українських прогностичних паремій дозволив нам зробити наступні висновки.
Прикметою називається паремійний жанр фольклору, представлений короткими клішованими висловами двочленної структури якщо є (було, буде) А, то буде В” з домінантною прогностичною функцією, що відображають процес спостереження ознак навколишнього світу і виведення з них прогнозу на майбутнє.
Процес порівняння українських прикмет і функціонально та структурно близьких фольклорних форм з метою виокремлення прогностичних паремій з-поміж інших жанрів українського фольклору ґрунтувався у нашій дисертації на основі таких шістьох ознак: поетика; структура тексту; функція; спосіб отримання інформації; характер відображення дійсності; позиція адресанта-адресата повідомлення. У дослідженні доведено, що сновидіння та гадання відрізняються від прикмет способом отримання прогностичної інформації (несвідоме та штучно створене спостереження), специфікою структури тексту (двочленний прогностичний вислів є виокремленою складовою об’ємного і часто сюжетно оформленого прозового тексту), поетичними особливостями (наявністю лише прямих неримованих компонентів), характером відображення дійсності (маються на увазі пророчі сни та гадання про минуле), а також позиціями адресантів та адресатів повідомлення. При порівнянні прикмет з іншими пареміями прагматичного спрямування (паремії-спостереження, формули інтерпретації реальних явищ, тексти магічних дій) з’ясувалося, що визначальними критеріями для їх розрізнення є функція та поетика/структура тексту.
Тобто, до найголовніших жанрових ознак прикмети належать такі:
1) прогностична функція;
2) двочленна умовно-наслідкова структура тексту;
3) основний фонд українських прикмет складається з прямих неримованих компонентів, що засвідчує архаїчність жанру; однак для частини прогностичних паремій (переважно природничого характеру) властиве побутування у віршованій формі, що досягається шляхом використання художніх засобів виразності та римування кінцевих елементів прогнозуючої та прогнозованої частин вислову;
4) пасивний спосіб отримання прогностичної інформації;
5) за характером відображення дійсності прикмета становить прогностичне правило”, в якому прогнозуюча частина є знаком майбутнього в прогнозованій;
6) умовна відсутність адресата повідомлення.
Незважаючи на те, що в науковій літературі з східнослов’янської фольклористики спостерігається тенденція як до розширення, так і до звуження кола текстів, що зараховуються до жанру прикмет, ми визнаємо право називати цим терміном прогностичні паремії без розподілу їх на природні” та забобонні”. Паралельно до української назви «прикмета» для позначення текстів даного жанру в народі вживаються назви «знак», «ознака», рідше запозичене слово «прогноз».
Побутуючи в живому мовленні у формі різних синтаксичних конструкцій (складне речення з підрядним місця, часу, підметовою підрядною частиною, з зіставними відношеннями між частинами; складне безсполучникове речення з різнотипними частинами (обумовлене складне речення); просте стверджувальне речення), досліджувана нами паремія домінанатною, однак, має конструкцію складнопідрядного речення умови, оскільки саме вона найвиразніше відображає знаковий характер взаємозв’язку правої та лівої частин вислову. Характерною рисою граматичних особливостей українських прогностичних висловів є також наявність у їхньому контексті вставних і вставлених конструкцій.
Як одиниця пареміологічного рівня мови прикмета може вступати в омонімічні відношення з прислів’ями, мати синонімічні варіанти та «зовнішні» синоніми й антоніми. Процес омонімії відбувається серед прикмет і прислів’їв i залежить від контексту вживання вислову. Явище синонімії простежується на внутрішньожанровому рівні й характеризується наявнiстю чотирьох типiв синонiмiчних варiантiв прикмет: граматичного, лексичного, лексико-граматичного, синтаксичного. Зовнішня” синонімія та антонімія прикмет є, на нашу думку, процесами досить умовними, проте вони мають вирішальне значення для розробки критеріїв класифікації та укладання матеріалу до пареміографічних збірників.
Аналіз типологічної структури українських прикмет (тобто окремо прогнозуючих та прогнозованих ситуацій) довів, що коло об’єктів, які можуть задавати прогноз, є досить обмеженим (7 позицій); ситуації ж, які можуть прогнозуватися, є досить різноманітними, майже універсальними для всього людства, адже завжди стосуються людини її господарського чи приватного життя. Всі доступні дослідникові тексти українських прикмет на основі реалій, що прогнозують в них майбутнє, запропоновано класифікувати за такими сімома рубриками: 1. Метеорологічні явища; 2. Поведінка” представників флори; 3. Поведінка тварин, птахів та інших представників фауни; 4. Людина: а) фізіологічні прояви, б) незумисна поведінка; 5. Дії інших людей; 6. Поведінка” матеріальних предметів та об’єктів культурного оточення людини; 7. Поведінка” міфологічних істот. Класифікацію прогнозованих ситуацій в приметах доцільно побудувати з двох (І, ІІ) категорій за ознакою наявності-відсутноті конкретизації сфери реалізації прогнозу. Таким чином, групу прикмет, у якої прогнозована частина не має такої конкретизації, можна виокремити як самостійну. Друга категорія прогнозованих частин, для яких характерна конкретизація сфери реалізації прогнозу, підлягає розчленуванню на дві групи з подальшим розподілом на підгрупи: 1) прикмети, що прогнозують явища, важливі для господарської діяльності людини: А) метеорологічні прогнози; Б) прогнози на рослинну врожайність; В) прогнози на тваринницьке господарство; 2) прикмети, прогнозуючі частини яких надають інформацію про приватне життя людини: А) народження; Б) весілля та подружнє життя; В) смерть, поховання; Г) зовнішність людини; Ґ) фізичний стан (здоров’я); Д) вдача, характер людини; Е) настрій; Є) матеріальний достаток (багатство/бідність); Ж) контакти з іншими людьми; З) зміни в людському житті; и) трудова діяльність людини, захоплення; І) нещастя в приватному й колективному житті людини; Ї) потойбічне існування. Інформація прогнозованих частин українських прикмет, стосуючись найрізноманітніших сторін людського життя в його багатих проявах та нюансах, досить важко вкладається в будь-яку вичерпну схему, оскільки вирізнені нами ключові позиції можуть в подальшому деталізуватися. Тому при укладанні матеріалу до спеціальних пареміографічних збірників у дисертації пропонується систематизувати тексти за сімома рубриками прогнозуючих частин прикмети, реалії в яких надалі будуть класифікуватися в алфавітному порядку за видовими назвами. У кінці кожної паремії варто наводити індексаційний номер І, ІІ, а для останнього ще й алфавітну нумерацію ключових позицій (1А-В) чи (2А-Ї). Таким чином, подача текстів прикмет буде відповідати як запитам шукача певної реалії, що задає прогноз в прикметі, так і запитам шукача певної прогнозованої ситуації.
Щодо специфіки художніх засобів та ритміко-мелодійних особливостей жанру прикмет автор дослідження переконана, що однозначно назвати ці тексти нехудожніми, неестетичними не можна. Прикмети це архаїчний жанр фольклору, а тому основний масив їх текстів є прозовими творами з прямими компонентами. Однак, запам’ятовування практично цінної інформації, закладеної в прогностичних висловах, не було пасивним в ньому була присутня значна частка творчої ініціативи, що призвело до вирізнення порівняно невеликого й тематично обмеженого масиву прикмет у віршованій формі з своєрідною системою виражально-зображальних засобів і прийомів. Саме щодо них можна говорити про такі тропи в українських прикметах, як порівняння, гіперболи, синекдохи, традиційні метафори, стилістичні прийоми тавтології та паронімії. Ключовим елементом віршування в жанрі прикмет виступає римування кінцевих компонентів двох сумірних (прогнозуючої й прогнозованої) частин вислову. Рими українських прикмет вирізняються різноманіттям, багатством і глибиною співзвуч. Тобто, варто говорити про те, що українські прикмети користуються певним арсеналом виражальних засобів і мають віршовану структуру, що дає підстави розглядати їх як художні твори.
Розгляд аспекту Взаємодія прикмет з іншими жанрами українського фольклору” показав, що досить міцні зв’язки єднають прикмети з іншими фольклорними формами. Так, трансформаційний тип варіювання у колі українських паремій яскраво довів здатність прикмети переходити в розряд таких висловів, як господарська рекомендація, приказка, формула інтерпретації реальних явищ, текст магічної дії, побажання, прокляття, клятва, примовка, гадальна паремія, загадка. У цьому процесі переходу прикмета змiнює свою основну диференцiйну функцiю й зазнає таких змін зовнiшньої структури: 1) додавання яких-небудь побiчних елементiв; 2) усунення яких-небудь елементiв тобто скорочення вислову; 3) пiдстановка яких-небудь елементiв замiсть тих чи iнших уже наявних; 4) перестановка тих чи iнших елементiв всерединi паремiї.
Запропоноване нами бачення розгортання паремії-спостереження в календарну прикмету, а далі в один із видів неказкової прози, також засвідчує потенційні спроможності прогностичного вислову до варіювання. Процес переходу паремії до сюжетно організованої оповіді не завжди відбувається шляхом послідовного, однолінійного накопичення змін, однак, ключовий елемент певного розряду текстів (в нашому випадку слово зустріч”) дозволяє запропонувати розгляд цієї процедури” від етапу зустрічі погодних умов і змагання” між ними, що забезпечує певний прогноз на майбутнє, до етапу зображення словесного двобою” персоніфікованих образів зими і літа (весни). Випадки побудови тієї категорії народних оповідань, що за мету мають підтвердження достовірності прикмет, ілюструють не просто певний різновид народної прози, за допомогою якого прагнуть переконати слухача у правоті ідеалів сільської спільноти (віри в прикмети), а й дають можливість простежити специфіку вплітання прогностичних паремій у контекст мовленнєвого потоку, подібно до того, як це природно відбувається в живому” розмовному стилі.
Аналіз зразків народнопісенної творчості українців довів спроможність жанру прикмет знаходити своє втілення і в структурі української народної пісні. Цей процес, як показують розглянуті у дослідженні твори, є явищем вторинним і має досить різний характер: від майже незмінного включення тексту прогностичної паремії в контекст пісні до її трансформованої в приказку реалізації. Однак, у переважній більшості випадків взаємодії текстів прикмет і народної пісні прогностичний вислів адаптується до останньої, піддаючись впливу її поетики та збагачуючись пісенними художніми засобами.

Це дисертаційне дослідження лише початок опрацювання глобальної проблеми узаконення” жанру прикмети у фольклористиці. Охопити всі питання, пов’язані з жанром прогностичних паремій та місцем, яке займають його тексти в народній культурі та житті соціуму, не дозволяють межі нашої дисертаційної роботи. А тому дослідження генези, еволюції, специфіки побутування художньої форми прикмет тощо стане об’єктом подальших наукових студій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Абрамов И. Поверья, приметы и заговоры жителей Новоград-Волынского и Заславского уездов // ЖC. СПб., 1913. Вып. 3 4. С. 378 383.
2. Агапкина Т.А., Виноградова Л.Н. Благопожелание: ритуал и текст // СБФ: Верования. Текст. Ритуал. М.: Наука, 1994. С. 168 209.
3. Агапкина Т.А. Несказочная проза и паремия // Славянское и балканское языкознание. Структура малых фольклорных текстов. М.: Наука, 1993. С. 152 159.
4. Адрианова-Перетц В.П. К истории русской пословицы. Л.: АН СССР, 1934. С. 59 65. (Оттиск из: Сборник статей к 40-летию ученой деятельности акад. А.С.Орлова”).
5. Аркушин Г. Повiр’я мисливцiв Захiдного Полiсся // Берегиня. Всеукраїнський народознавчий часопис. К., 1998. № 1 2. С. 45 55.
6. Архангельский В.Л. Устойчивые фразы в современном русском языке (Основы теории устойчивых фраз и проблемы общей фразеологии). Ростов-на-Дону, 1964. 315 с.
7. Афанасьев А.Н. Древо жизни: Избранные статьи. М.: «Современник», 1982. 464 с.
8. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу. В трех томах. Т. I. М.: Современный писатель, 1995. 416 с.
9. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу. В трех томах. Т. III. М.: Современный писатель, 1995. 416 с.
10. Бабич Н.Д. Фразеологія української мови (навчальний посібник). Чернівці, 1970. Ч. 1. 63 с.
11. Бабич Н.Д. Фразеологія української мови (навчальний посібник). Чернівці, 1971. Ч. 2. 89 с.
12. Баевский В.С. Эпитет // ЛЭС под общ. ред. В.М.Кожевникова и П.А.Николаева. М.: Советская энциклопедия”, 1987. 152 с.
13. Барташевич Г.А. Фольклор детский // Восточнославянский фольклор: Словарь научной и народной терминологии. Мн.: Наука и техника, 1993. С. 383 384.
14. Бахтин М.М. Проблема речевых жанров // Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М.: «Искусство», 1986. С. 250 297.
15. Білодід І.К. Джерела і характер фразеології // Білодід І.К. Питання розвитку мови української радянської художньої прози. К.: Вид-во АН УРСР, 1955. С. 163 208.
16. Богатырев П.Г. Магические действия, обряды и верования Закарпатья // Богатырев П.Г. Вопросы теории народного искусства. М.: Изд-во Искусство”, 1971. С. 167 297.
17. Богатырев П.Г. Народный театр чехов и словаков // Богатырев П.Г. Вопросы теории народного искусства. М.: Изд-во «Искусство», 1971. С. 11 166.
18. Булаховский Л.А. Курс русского литературного языка. К.: «Радянська школа», 1949. 446 с.
19. Бургин М.С. Естественно-научные основания структурализма // Язык и культура. К., 1997 (1). С. 24 25.
20. Буслаев Ф.И. О народной поэзии в древней русской литературе // Буслаев Ф. Исторические очерки русской народной словесности и искусства. Т. II. СПб., 1861. С. 1 64.
21. Булаев Ф.И. Русский быт и пословицы // Буслаев Ф. Исторические очерки русской народной словесности и искусства. Т. I. СПб., 1861. С. 78 137.
22. Буслаев Ф.И. Эпическая поэзия // Буслаев Ф. Исторические очерки русской народной словесности и искусства. Т. I. СПб., 1861. С. 1 78.
23. Василевич В.А. Примета // Восточнославянский фольклор: Словарь научной и народной терминологии. Минск: Наука и техника, 1993. C. 282.
24. Василенко В.И. Метеорология и земледелие по украинским народным воззрениям с программой для собирания материалов. Полтава, 1902. 92 с.
25. Вік живи вік учись. Українська народна мудрість / Упор. І.Березовський. К.: Радянська школа, 1961. 132 с.
26. Виноградова Л.Н. Отражение древнеславянских мифологических представлений в «малых» формах // История, культура, этнография и фольклор славянских народов. Х Международный съезд славистов. М.: Наука, 1988. С. 277 288.
27. Вислоцкий В.С. Пословицы и поговорки Галицкой и Угорской Руси. СПб., 1873. 380 с.
28. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. К.: Оберіг, 1993. 590 с.
29. Восточнославянский фольклор: Словарь научной и народной терминологии. Мн.: Наука и техника, 1993. 478 с.
30. Гаспаров М.Л. Очерк истории европейского стиха. М.: Наука, 1989. 304 с.
31. Головаха І. Сни: провісник майбутнього чи згадка про минуле? (до проблеми тлумачення снів носіями фольклорної традиції) // Філософська і соціологічна думка. К., 1995. № 9 10. С. 195 204.
32. Головаха I. Фольклорна традицiя та процес переказу й тлумачення снiв її носiями // Українська народна творчiсть у поняттях мiжнародної термiнологiї: примiтив, фольклор, аматорство, наїв, кiтч Колективне дослiдження за матерiалами Других Гончарiвських читань. К.: Родовiд, 1996. С. 311 318.
33. Головацкий Я. Народные песни Галицкой и Угорской Руси. М., 1878. Ч. 1. С. 1 388.
34. Гончаров Б.П. Стихотворная речь. Методология изучения. Становление. Художественная функция. М.: ИМЛИ РАН, Наследие, 1999. 344 с.
35. Грицак Є. Дитина в українських народних повір’ях і в народному лічництві (на основі дослідів народного побуту в селі Могильна повіту Гайсин на Поділлі і в деяких околицях Галичини) // Неопалима купина. К.: Генеза, 1995. № 3 4. С. 75 101.
36. Гринченко Б.Д. Из уст народа. Малорусские рассказы, сказки и пр. Чернигов, 1901. 488 с.
37. Гринченко Б.Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. Чернигов, 1895. Вып. 1. 308 с.
38. Гринченко Б.Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. Чернигов, 1897. Вып. 2. 390 с.
39. Грушевський М. Дитина в звичаях i вiруваннях українського народа. Матерiяли з полудневої Київщини // МУРЕ. Львiв, 1906. Т. VIII. 220 с.
40. Гура А.В. Дождь во время свадьбы // СБФ: Духовная культура Полесья на общеславянском фоне. М.: Наука, 1986. С. 30 34.
41. Гурин І. Образне слово. Постійні народні порівняння. К.: Дніпро, 1974. 240 с.
42. Гусев В.Е. Жанр // Восточнославянский фольклор: Словарь научной и народной терминологии. Мн.: Наука и техника, 1993. С. 70 72.
43. Даль В. О поверьях, суевериях и предрассудках русского народа. Изд-е 2-е. СПб.-М., 1880. 148 с.
44. Даль В. Пословицы русского народа. В 2 т. М.: Художественная лит-ра, 1989. Т. ІІ. 447 с.
45. Даль В. Пословицы русского народа. Сборник пословиц, поговорок, речений, присловий, чистоговорок, прибауток, загадок, поверий и проч. М., 1862. XL + 1095 с.
46. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. М.: Гос. изд-во иностр. и нац-х словарей, 1955. Т. ІІІ. 555 с.
47. Дандис А. Структурная типология индейских сказок Северной Америки // Зарубежные исследования по семиотике фольклора: Сборник статей. М.: Наука, 1985. С. 184 194.
48. Денисюк І.О. Жанр літературний // УЛЕ: В 5 т. Т. ІІ. К.: Укр. рад. енц-я” імені М.П.Бажана, 1990. С. 192 193.
49. Дикарев М. Народний календар Валуйського повiту (Борисiвської волостi) у Воронiжчинi // МУРЕ. Львiв, 1905. Т. VI. С. 113 204.
50. Дмитренко М.К. Народні повір’я. К.: Б-ка часопису Народознавство”, 1994. 67 с.
51. Добровольский В.Н. Звукоподражания в народном языке и в народной поэзии // ЭО. М., 1894. № 3. С. 81 96.
52. Драгоманов М. Малорусские народные предания и рассказы. К., 1876. XXV + 435 с.
53. Етимологічний словник української мови: В 7-ми томах. К.: Наукова думка, 1989. Т. ІІІ. 550 с.
54. Ермолов А. Народная сельскохозяйственная мудрость в пословицах, поговорках и приметах. СПб., 1901. Т. I. X + 620 с.
55. Жарков С.М. Народные приметы и предсказания погоды (В помощь учителю при проведении с учащимися наблюдений над погодой) М.: Учпедгиз, 1954. 168 с.
56. Жовтис А.Л. Стих в пословице // Русское стихосложение: Традиции и проблемы развития. М.: Наука, 1985. С. 168 179.
57. Забелин М. Русский народ: обычаи, обряды, предания, суеверия и поэзия. М.: Русская книга, 1996. 496 с.
58. Загадко-пословицы и проблема паремиологической трансформации (рефераты В.Мазурика) // Паремиологический сборник. М.: Наука, 1978. С. 315 319.
59. Закревский Н.В. Старосветский бандуриста. М., 1861. Кн. 2. С. 139 244.
60. Збірка українських приказок та прислів’їв з передмовою проф. О.Ветухова / Упор. А.Багмет, М Дащенко, К.Андрущенко Харків: Державне вид-во України, 1929. 218 с.
61. Зубрицький М. Народнiй календар, народнi звичаї i повiрки, прив’язанi до днiв в тиждни i до рокових сьвят // МУРЕ. Львiв, 1900. Т. III. С. 33 60.
62. Иванов В.В., Топоров В.Н. Инвариант и трансформация в мифологических и фольклорных текстах // Типологические исследования по фольклору. Сборник статей памяти В.Я.Проппа (1895 1970). М.: Наука, 1975. С. 44 77.
63. Иванов П. Дни недели (К малорусской этнографии). Харьков, 1905. 16 с.
64. Иванов П. Кое-что из народных примет, касающихся погоды и урожая // ЭО. М., 1897. № 2. С. 17 44.
65. Иванов П. Этнографические материалы, собранные в Купянском уезде Харьковской губернии // ЭО. М., 1897. № 1. С. 22 82.
66. Иващенко П.С. Религиозный культ южнорусского народа в его пословицах // Записки Юго-Западного отдела РГО. К., 1875. Т. ІІ. С. 71 108.
67. Івченко М.П. Сучасна українська літературна мова. К.: Вид-во КУ, 1960. 592 с.
68. Источники по этнографии Западной Сибири. Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1987. 284 с.
69. Кабакова Г.И. На пороге жизни: новорожденный и его «двойники» // Слово и культура. Т. II. М.: Индрик, 1998. С. 103 114.
70. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. К.: АТ Обереги”, 1994. Кн. 2. 528 с.
71. Киров С.М. Ленинградские большевики между XVI и XVII съездами ВКП(б). Доклады и речи 1930-1933 гг. Л.: Ленпартиздат, 1934. 415 с.
72. Китайские народные пословицы и поговорки. М.: Изд-во иностр. л-ры, 1962. 80 с.
73. Китиков А.Е. Марийские народные приметы. Йошкар-Ола, 1989. 286 с.
74. Ковалько П. Очерки национальных типов в украинской народной словесности (Черты типа еврейского). КС. К., 1883. Т. V. № 3. С. 667 672.
75. Кокаре Э.Я. Теория и практика сравнительной паремиологии // Фольклор: Образ и поэтическое слово в контексте. М.: Наука, 1984. С. 274 288.
76. Коккьяра Дж. История фольклористики в Европе. Пер. с итал. М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1960. 690 с.
77. Комаров М. Нова збірка народних малоруських приказок, прислів’їв, помовок, загадок і замовлянь. Одеса, 1890. 124 с.
78. Корнійчук В. Агрокалендар українського селянина (із студій над Галицько-руськими народними приповідками” І.Франка) // Фольклор у духовному житті українського народу: Регіональні читання. Львів, 1991. С. 84 87.
79. Кравцов Н.И. К изучению эпитета в русской фольклористике // Фольклор как искусство слова. Вып. 4. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1980. С. 5 16.
80. Кравченко В. Етнографiчнi матерiали, зiбранi Васильом Кравченком на Українi, а бiльшiстю в межах Волинi. Житомир, 1920. Т. I. 312 с.
81. Крикман А. Паремиологические эксперименты Г.Л.Пермякова // Малые формы фольклора. Сборник статей памяти Г.Л.Пермякова. М.: Изд. фирма Восточная литература” РАН, 1995. С. 338 382.
82. Криничная Н.А. Русская народная мифологическая проза: Истоки и полисемантизм образов: В 3 томах. Т. I. СПб.: Наука, 2001. 584 с.
83. Лабащук О.В. Додаток № 1 // Лабащук О.В. Українська примовка: особливості побутування та функціонування / Дис-я на здоб. наук. ст. канд. філол. наук. Львів, 2001. С. 207 220.
84. Лабащук О.В. Українська примовка: особливості побутування та функціонування / Автореф. дис-ї на здоб. наук. ст. канд. філол. наук. Львів, 2001. 16 с.
85. Лабащук О.В. Українська примовка як жанр та її ознаки // Українознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків. Матеріали Міжнародних науково-практичних читань, присвячених пам’яті українського фольклориста Михайла Пазяка. К., 2000. С. 189 191.
86. Лановик М.Б., Лановик З.Б. Українська усна народна творчість: Підручник. К.: Знання, 2001. 591 с.
87. Левинтон Г.А. К вопросу о «малых» фольклорных жанрах: их функции, их связь с ритуалом // Этнолингвистика текста: Семиотика малых форм фольклора. М., 1988. Кн. 1. С. 148 152.
88. Леви-Строс К. Структура мифов // Леви-Строс К. Структурная антропология. М.: Наука, 1985. С. 183 208.
89.