СИСТЕМА ПЕРСОНАЖІВ ЧАРІВНИХ КАЗОК ЗАКАРПАТТЯ: ПСИХОАНАЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ

Короткий опис

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису
УДК 801.81: 398.21

ТИХОВСЬКА ОКСАНА МИХАЙЛІВНА

СИСТЕМА ПЕРСОНАЖІВ ЧАРІВНИХ КАЗОК ЗАКАРПАТТЯ: ПСИХОАНАЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ
Спеціальність 10.01.07 фольклористика

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
кандидат філологічних наук, доцент
Івашків Василь Михайлович

Львів 2008

Зміст

Вступ3

Розділ І
Методологія дослідження архетипних образів у структурі чарівних казок...11

Розділ ІІ
Індивідуація чоловічих персонажів у закарпатських чарівних казках.24
2.1. Самість і Тінь як проекції архетипу Духа, їх зв'язок з мотивом складних випробувань.............26
2.2 . Мотив здобування нареченої як осягнення героєм своєї Аніми....73
2.3 . Мотив спокути як модель звільнення жіночого персонажа від прокляття..100
2.4 Семантика архетипу Страшної Матері.110

Розділ ІІІ
Особливості жіночих ініціацій у закарпатських чарівних казках...128
3.1. Метафоричні сценарії жіночих ініціацій.129
3.2.Об’єктивація та трансформація архетипу Анімус в чарівних казках152
3.3. Мотив інцесту з батьком як проекція кровозмісних бажань героїні168
3.4. Трансформація зооморфного аспекту архетипу Анімус ...180
3.5. Доленосний аспект архетипу Матері .................................. 192
Висновки ...204
Література ......215
Додатки ...242

Вступ
Актуальність дисертаційної теми. Психоаналітичний аспект дослідження чарівних казок є явищем новим для української фольклористики. Водночас в Європі, США, Канаді, Росії на основі відкриттів З. Фройда та К.-Г. Юнга сформувалися школи, представники яких вдаються до архетипного аналізу міфів і казок. В Україні про доцільність вивчення усної народної творчості у світлі психології свого часу писав ще Ф.Колесса, котрий відзначив: "Представники антропологічної школи, як Спенсер, Ланг і ін., устоюють на сьому, що на різних місцях у різних часах, у різних народів можуть зовсім самостійно і незалежно від себе складатися дуже подібні або й однакові пісні, казки і перекази, як виплив однакового устрою людської природи й однакової психіки [підкреслення моє О.Т.] на однакових ступенях умового розвитку й серед однакових обставин життєвих. Тут дослід входить уже в область психології [підкреслення моє О.Т.]. Показується, що твори усної словесності є у своєму складі нераз дуже заплутані та що не до всіх можна прикладати однакову методу.
В усякім разі досліди на сьому полі мають дуже велике значення для історико-літературних студій" [88, с. 31].
Психологічне тлумачення казки, на думку послідовників К.-Г. Юнга (М.-Л. фон Франц, К.-П. Естес, С. Біркхойзер-Оері, Х. Дікманна, Д. Калшеда, Дж. Кемпбелла, М. Вудман та ін.), може відштовхуватись від того, що всі казкові персонажі, дії, тварини, місця і символи є втіленнями внутрішніх душевних поривів, імпульсів, переживань і прагнень. На думку Юнга, казка це певною мірою сон. А її відмінність "від нашого звичайного нічного сну полягає головним чином у тому, що казка містить тільки колективні елементи і не має стосунку до наших особистих повсякденних бажань, турбот і потреб. Таким чином, ми знаходимо в ній тільки типове, всезагальні форми душевних переживань " [44, с. 23]. У передмові до "Казок з Бачки" (1910) В. Гнатюка Ю. Тамаш також наголошував на існуванні зв’язку між чарівними казками та сновидіннями: "Усні казки будь-якого народу чи етнічної одиниці, як ані одна літературна пам'ятка, виражають ясно, прозоро і переконливо колективний сон найширшої верстви людей певного етносу, який не зазнав привілегій так званих вищих верств чи привілейованих класів цього народу" [158, с. 2].
За слушним спостереженням фольклориста юнгіанської школи Х.Дікманна, "казку можна використовувати для тлумачення чоловічої і жіночої психології, а також для вирішення проблем, пов’язаних із настанням різних життєвих етапів" [44, с. 23]. Тому вважаємо вдалою класифікацію О.Нікіфорова, який у праці "К вопросу о морфологическом изучении народной сказки" серед чарівних казок виокремив три групи: "чоловічі", "жіночі" й "нейтральні" [126]. Саме такий поділ дає змогу системно проаналізувати казкові мотиви та образи.
Про доцільність вивчення жанру чарівної казки на межі фольклористики й психології пише сучасна українська дослідниця Н. Годзь, вбачаючи в казці одну з форм об’єктивації архетипів, акумулятор етнічної ідентичності та менталітету: "Казка, як знакова система, будує певний позачасовий наративний простір, де наратори, за допомогою текстів, мають змогу не тільки передавати загальнокультурні константи, але й розкривати етнічно зумовлене світобачення. У казкових текстах зберігається суворий розподіл обов'язків і функцій. Казковий фольклор може структурувати "буденну" поняттєву систему, систему авто- та гетеростереотипів і відображати етнолінгвопсихологічний несвідомий простір" [32, с. 11].
Чарівні казки вже кілька століть цікавлять багатьох європейських та вітчизняних вчених фольклористів, етнографів, психологів, літературознавців, працям котрих властива часом суттєва відмінність у підходах й методах аналізу жанру. Багато слушних спостережень щодо поетики чарівної казки та її зв’язку з міфологією та обрядовістю можемо знайти у працях А. Афанасьєва, Т. Краюшкіної, Д. Лихачова, Є. Мелетинського, Е. Новик, Є. Нейолова, О. Потебні, В. Проппа, А. Рафаєвої, О. Бріциної, Л. Дунаєвської та інших учених.
Увага радянських фольклористів, за слушним спостереженням Є.Нейолова, в основному акцентувалася на еволюції чарівної казки, її історичному розвитку, різних аспектах формально-поетичної структури, нарешті, на зв’язках з іншими фольклорними та літературними жанрами. Вчений відзначив, що художня семантика чарівної казки цікавила дослідників менше, ніж питання поетики і структури жанру, і "в основному, саме в соціальному плані" [124, с. 3].
В. Давидюк, спираючись переважно на праці В. Проппа, осмислив зв’язок української чарівної казки з обрядом ініціації та міфоритуальною традицією слов’ян [36]. О. Олійник здійснила системне дослідження художнього простору українських народних чарів­них казок. Вона слушно відзначила, що "особливою ознакою каз­ко­вого часопростору є чітке протиставлення свого” і "чужого" простору, яке зумовлює не тільки специфіку хронотопу в народних чарівних казках, а й специфіку цього фольклорного жанру загалом. На підставі семіотичної бінарної опозиції свій” / чужий” утво­рю­ється символічний художній простір, який може змінювати не лише форму, а й властивості та функції у процесі розвитку казки" [132, с. 15]. Погоджуючись зі спостереженням дослідниці, категорії "свій" і "чужий" інтерпретуватимем метафорично як об’єктивацію "свідомого" і "несвідомого".
За проникливим спостереженням Х. Дікманна, в чарівній казці "свій" світ "відповідає свідомості, а "чужий" фантастичний світ відповідає нашому несвідомому, тій області, звідки приходять сни і фантазії, де, як відомо, можливо все, що здається абсолютно неможливим. Свідоме і несвідоме це дві протилежні сфери, в яких розігрується казка і між якими вона намагається встановити зв'язок" [44, с. 24].
О. Добродум слушно відзначає доцільність занурення "в дух нації, "у душу народу" через аналіз міфів і казок. Дослідниця наголошує, що "існуючі на всіх етапах становлення і розвитку етносу, певні психоповедінкові архетипи як щось колективно-несвідоме обумовлюють, з одного боку, унікальну душу української культури та своєрідність формоутворень її феноменального світу, а з іншого визначають специфіку світовідчування та світосприймання окремої особистості" [45, с. 144].
Відштовхуючись від психоаналітичних теорій, спробуємо осмислити різні етапи взаємодії української ментальності з колективним несвідомим, метафорично персоніфікованим у чарівних казках. Як відомо, одні казки "більш детально затримуються на початкових стадіях, пов’язаних з проблемою Тіні, а про те, що відбувається згодом, дають лише загальне уявлення. Інші казки особливого значення надають розгляду Аніми й Анімуса, а також образів батька й матері, що стоять за ними, замовчуючи при цьому проблему Тіні й усього того, що з нею пов’язане. Треті ж акцентують свою увагу на мотиві недоступності й недосяжності скарбів і на пов’язаних з цим переживаннях" [179, с. 10]. Отже, твердження фольклористів школи К.-Г.Юнга, що всі персонажі казки, включаючи героя і героїню, мають у своїй основі не індивідуальне Я, а архетипні образи, основоположна теза цього дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проб­лематику дисертації узгоджено з науковими програмами та нав­чаль­ними планами кафедри української фольклористики імені академіка Філа­ре­та Колесси Львівського національного університету імені Івана Франка. Вона відповідає кафедральній темі "Сучасна фольклористика: стан і перспек­тиви" (шифр 0105U004922). Тему дисертації затвердила Вчена рада Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 31/11 від 26.11.2008р.).
Мета дисертації крізь призму психоаналізу осмислити семантику персонажів чарівних казок Закарпаття, простежити особливості об'єктивації архетипів "Аніма", "Анімус", "Самість", "Мудрий старий", "Дух", "Тінь" через аналіз сюжетів. Мета дослідження передбачає виконання таких завдань:
· простежити етапи індивідуації чоловічих персонажів у чарівних казках;
· висвітлити особливості об’єктивації архетипу Самості та Тіні крізь призму мотиву складних випробувань;
· розглянути особливості жіночих ініціацій;
· простежити трансформацію архетипу Анімус;
· окреслити семантику архетипу матері (доленосний та демонічний аспекти);
· з'ясувати особливості мотивів подолання героями інстинктивного начала.
Об’єкт дослідження закарпатські народні чарівні казки у записах збирачів фольклору ХІХ ХХсто­ліття.
Предмет дослідження архетипна образність та метафоричні сценарії ініціації героїв чарівних казок Закарпаття.
Джерельну базу дослідження становлять збірники українських на­род­них казок Закарпаття, які записали фольклористи ХІХ у ХХ століття О.Кольберг, М. Фінцицький, В. Гнатюк, О. Маркуш, П. Лінтур, І. Сенько, І. Хланта.
Методи дослідження. У дисертації застосовано такі методи психоаналітичний, струк­турно-семантичний, структурно-типологічний, порівняльно-історичний, ге­не­тичний. Так, семантика архетипних образів вияв­ляється на основі психоаналітичного та струк­турно-семантичного методу, а структурно-типологічний, порівняльно-історичний та ге­не­тичний методи реконструюють метафоричні стадії вікових ініціацій у закарпатських чарівних казках.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в українській фольклористиці це перше психоаналітичне дослідження українських народних чарівних казок Закарпаття. Заглиблення в семантику об’єктивованих архетипів (тобто казкових персонажів) дає змогу дешифрувати метафоричні сценарії вікових ініціацій, що лежать в основі чарівних казок. Вико­ри­стан­ня досягнень психоаналізу школи З.Фройда та К.-Г.Юнга дозволило простежити історію людської душі, яка прихована під системою архетипних образів, мотивів і символів. Система персонажів чарівних казок Закарпаття осмислюється як нерозривна єдність об’єктивованих архетипів, які в процесі взаємодії створюють мозаїчну картину індивідуації людини, котра, долаючи межу між реальним та ірреальним, знаходить шлях до осягнення Самості.
Теоретичною основою дисертації стали наукові праці українських та зарубіжних учених різних наукових шкіл: О. Потебні [137], М. Грушевського [35], Л. Дунаєвської [46], В.Давидюка [36], В. Проппа [143], А.Малаховської [107], Є. Мелетинського [112], Е. Нєйолова [124], К. Абрахама [1], С. Біркхойзер-Оері [15], А.ванГеннепа [28], А. Дандеса [38], Х. Дікмана [44], М. Еліаде [52], К.-П. Естес [202], Р. Єфімкіної [54], Г. Загса [150], Д. Калшеда [74], Дж. Кемпбелла [95], Фр.Ленц [101], Е. Нойманна [130], О. Ранка [149], М.-Л. фон Франц [177], З. Фройда [183], К.-Г. Юнга [207] та багатьох інших.
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає у вико­ристанні його результатів для написання монографій, підручників і посібників з усної словесності для студентів-фольклористів та студентів-етнологів, для розробки лекційних курсів із фольклористики, етнографії, народознавства, спецкурсів із поетики фольклорних жанрів у навчальних закладах.
Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати роботи апробовано на таких наукових конференціях і семінарах: Всеукраїнська наукова конференція пам’яті Івана Чендея (14-16 травня 2007р., м. Ужгород); Міжнародна наукова конференція "Гуманістичне світорозуміння у творах Арво Валтона" (17-19 вересня 2007р., м. Ужгород); XV міжнародна наукова конференція "Взаємовплив мов, літератур та культур у Карпатському басейні" (25-27 вересня 2008р., м.Ужгород); звітні наукові конференції професорсько-викладацького складу Ужгородського національного університету за 2005 2008 рр.
Окремі положення дисертації було використано на заняттях зі спецкурсу "Психоаналітичні засади фольклору" (2008), на лекційних і прак­тичних заняттях з курсу Українська усна народна творчість” для студентів філологічного факультету Ужгородського національного універ­ситету.
Публікації. Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях:
1. Тиховська О. Мотив спокути у чарівних казках Закарпаття / Оксана Тиховська // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Збірник наук. праць. Ужгород, 2006. Вип. 10. С. 255-263.
2. Тиховська О. Образи й мотиви чарівної казки (зб. „Казки Верховини”) крізь призму обряду ініціації та психоаналізу / Оксана Тиховська // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Філологія. Ужгород, 2006. Випуск 13. С. 134-137.
3. Тиховська О. Переосмислення уявлень про смерть та обряд ініціації в закарпатських народних казках / Оксана Тиховська // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Філологія. Ужгород, 2006. Випуск 14. С. 190-193.
4. Тиховська О. Мотив духа в чарівних казках Закарпаття / Оксана Тиховська // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Філологія. Ужгород, 2007. Випуск 15. С. 54-58.
5. Тиховська О. Інтерпретація мотиву загадування загадок у чарівних казках Закарпаття / Оксана Тиховська // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія : Філологія. Ужгород, 2007. Випуск 16. С.46-50.
6. Тиховська О. Доленосний аспект архетипу матері в чарівних казках Закарпаття / Оксана Тиховська // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства. Вип. 11: Творчість Івана Чендея в загальноукраїнському літературному контексті. Ужгород, 2007. С.153-157.
7. Тиховська О. Психологічна ініціація та архетип Аніми в закарпатських казках та казках Арво Валтона / Оксана Тиховська // Міжнародна наукова конференція „Гуманістичне світорозуміння у творах Арво Валтона” (17-19 вересня 2007). Ужгород, 2008. С.7-22.
8. Тиховська О. Архетип Страшної матері в чарівних казках Закарпаття / Оксана Тиховська // Науковий вісник Ужгородського ун-ту. Серія: Філологія. Ужгород, 2008. Випуск 18. С. 48-53.

9. Тиховська О. Об’єктивація та трансформація архетипу "Анімус" у чарівних казках Закарпаття / Оксана Тиховська // Acta Hungarica. Збірник наукових статей. Ужгород Ungvar, 2008. №8. С.290-299.

Список літератури

Висновки
Чарівні казки є тим матеріалом для дослідження, який дає змогу заглянути в найпотаємніші куточки людської душі і простежити етапи еволюції особистості. Герої чарівних казок це персоніфіковані образи архетипів колективного несвідомого, які "оживають" у канві казки, а тому їх боротьба та взаємодія є метафоричним відтворенням процесу становлення людини.
У чарівних казках Закарпаття виразно відбилися риси архаїчної свідомості, пов'язані з "ритуалами переходу". Так, "чоловічі" казки, про які йдеться у першому розділі, є розгорнутими метафоричними сценаріями психологічної ініціації юнака. Тут переважає мотив складних випробувань, тісно пов'язаний з асиміляцією негативної Тіні, що персоніфікується в образах зрадливих побратимів або братів, чорта, змія, підступного діда, царя Поганина чи міністра-віщівника. Герой долає цей об’єктивований архетип, спираючись на допомогу світлої сторони Самості (Діда-всевіда, Дикого чоловіка, царя зміїв, годинника) чи на інстинктивну Тінь, котра постає в образі різних звірів. Архетип Духа в подобі людини, карлика, велетня або тварини завжди виникає в ситуації, коли необхідне розуміння, самоаналіз, хороша порада, планування, на що героєві не вистачає своїх ресурсів. Тому у казках "Брати-близнюки Іван і Йосиф", "Дідо-всевідо" і в "Казці про вугляра" архетип Духа втілено в образах старого мудрого дідуся-сонця та його матері, в казці "Про Анну Престоянну" є негативний вияв цього архетипу, у казках "Цар Дикого лісу" та "Молочливий колодязь" архетип Духа (Самості) постає уже в образі переосмисленого давнього божества, подібного до Пана, Дикого чоловіка, що має владу над флорою й фауною.
Мотив складних випробувань тісно пов'язаний з образом персоніфікованої Тіні, яка об’єктивується в образі помічника та антагоніста героя, а відтак мова повинна йти про позитивну й негативну Тінь. Негативна Тінь об’єктивується в казках в образі Змія, царя Поганина, демона, зрадливих братів чи побратимів, позитивна найчастіше в образах тварин-помічників (Залізного вовка, коня-віщівника, татоша, мишки тощо), набуваючи ознак персоніфікованих інстинктів чи імпульсів (тоді говоримо про інстинктивну Тінь). Позитивна Тінь також проектується на вірних побратимів героя або ж його родичів. У казках, в яких Тінь персоніфікується в образі Змія, часто зустрічається мотив вогню, загашеного кров'ю вбитого Змія. У казці "На Чорну Полонину" вогонь символізує просвітленість і чуттєвість, які герой втрачає під час боротьби з власною руйнівною інстинктивною Тінню (Зміями). Змій у жіночій подобі (Зміїха) постає як демонічна фемінність уособлення негативної материнської Аніми. Так, у казці "Про Фармудзь Івана" батько наказує синам оберігати його могилу від викривленого втілення фемінного начала трьох сестер-"шарканів", образи яких можна трактувати як трансформований архетип матері (мати героя на момент розповіді мертва). Царевич, убиваючи драконів, символічно вбиває власну інфантильність, позбувається залежності від материнського образу. Кров драконихи гасить вогонь метафорично гасне вогонь і в душі молодшого царевича, він починає відчувати певний душевний дискомфорт (образно кажучи "мерзнути"). На нашу думку, тут вогонь, загашений кров’ю третьої драконихи, є символом згаслої синівської любові до матері. Тепер царевич повинен знайти новий вогонь, іншу любов, "запалену" справжньою фемінністю, яка б змогла його "зігріти".
Пошук вогню змушує героїв метафорично спинити час, і вони починають рухатися поза його межами (поняття часу відсутнє у сфері несвідомого). У казці "На Чорну Полонину" Іван прив’язує до дерева чорного і сірого чоловіків Північ та Зорю, у казці "Про Фармудзь Івана" двох жінок Ніч і Днину. Після цього відбувається зустріч героїв з новою персоніфікацією негативної Тіні (розбійниками, опришками-велетнями).
Незалежно від своєї семантики персоніфікована Тінь у казці є рушієм дії: негативна вигадує важкі завдання, які повинен виконати герой на шляху до своєї індивідуації, а позитивна допомагає у їх виконанні. Персоніфікована інстинктивна Тінь часто переводить героя через межу життя і смерті, навмисно дозволяючи йому померти, щоб він зміг відродитися в новій іпостасі ("Про Фармудзь Івана").
У казках "Іван коровин син", "Медвідь Іванко, Товчикамінь-Печиколачі, Сучимотузок" та "Силач" головні герої лише у сфері несвідомого (під землею) усвідомлюють дуалістичну природу своєї Тіні (побратимів) після перемоги над темним аспектом Самості (Ногтиборода у казці "Іван коровин син"), демонічною Анімою (три шаркані у казці "Медвідь Іванко, Товчикамінь-Печиколачі, Сучимотузок"), уособленням негативної материнської Аніми (баба у казці "Силач"). Отже, розвиток подій у трьох казкових сюжетах відрізняється образними персоніфікаціями зла, у казці "Іван коровин син" це протистояння на рівні "маскулінне/маскулінне" (герой // темний аспект Самості (Ногтиборода) / світлий аспект Самості (крилатий Змій), у казці "Силач" "маскулінне/фемінне" (герой // негативна материнська Аніма (баба + 3 шаркані) / позитивна материнська Аніма (величезна птиця), а в казці "Медвідь Іванко, Товчикамінь-Печиколачі, Сучимотузок" змішаний тип "маскулінне // маскулінне / фемінне" (герой // негативна Тінь (бородань) / негативна Аніма (3 шаркані жіночого роду) / Самість (сліпі дід і баба та два орли). Поява справжньої Аніми сприяє асиміляції головними героями негативної Тіні (побратимів), справжня сутність якої об’єктивується через її прагнення підпорядкувати собі фемінність (одружитися з принцесами ціною вбивства героя). Казка "Медвідь Іванко, Товчикамінь-Печиколачі, Сучимотузок" відрізняється від двох інших варіантів семантикою побратимів та персоніфікованим образом Самості, який спочатку проектується на старих діда й бабу та пару орлів, а потім на героя, його побратимів і трьох панночок. Замість темного аспекту Самості ми бачимо тут персоніфікований образ демонічної Аніми, яку героєві необхідно подолати.
У казці "Іван Яворовий" індивідуація героя відбувається через пізнання дуалістичної природи Аніми (антропоморфний / зооморфний аспект принцеси / відьмині кобили) й Тіні (циган, 3 шаркані / чарівний кінь) та через асиміляцію негативного аспекту цих архетипів. У казці "Залізний вовк" ініціація героя передбачає пізнання позитивної Тіні (Залізного вовка), смерть і воскресіння в новій іпостасі, а тоді подолання негативної Тіні монаха та одруження з принцесою, яка є уособленням його Аніми. У "Казці про бідного чоловіка" психологічна ініціація героя відбувається під впливом чарівного помічника чоловіка з годинника, який сприймається як символ Самості. Ініціація героя закінчується лише тоді, коли він сам, без допомоги чарівного годинника, здатен проектувати своє майбутнє. Зустріч з двома четвірками персоніфікованих божеств, які є уособленням світлого аспекту Самості, допомагає встановити контакт з материнським архетипом, котрий, своєю чергою, відкриває в героєві приховані потенційні здібності, що сприяють асиміляції негативних Тіні (міністра-віщуна) й Аніми (принцеси), допомагають знайти уособлення справжньої фемінності одружитися з іншою дівчиною.
Метафорична індивідуація героя переважно кількаступенева: 1) подолання негативного аспекту материнської Аніми (вбивство відьми або драконихи); 2) асиміляція негативної Тіні (знищення велетнів, розбійників, цигана, Поганого царя); 3) осягнення позитивного аспекту інстинктивної Тіні (допомога коня-віщівника); 4) встановлення зв’язку з Самістю (старезними дідом або бабою, Диким чоловіком, велетнем) після ініціаційної смерті; 5) звільнення фемінності, возз’єднання з Анімою-принцесою завдяки сприянню позитивного аспекту Тіні. У фіналі твору Самість проектується вже на самого героя, який досягає цілісності, яка символічно репрезентується появою архетипоу "четвірочності".
Процес метафоричної ініціації закінчується лише тоді, коли Самість проектується на героя, котрий отримує можливість пізнати свою внутрішню фемінність (Аніму).
Переважна більшість "чоловічих" чарівних казок закінчується одруженням героя з визволеною чи врятованою принцесою (або з героїнею з подібною семантикою). Тому саме Аніма героя проектується на образ принцеси, справжня фемінність з’являється у його житті після низки випробувань, зокрема, символічну смерть чи декілька смертей. Герої закарпатських "чоловічих" казок, шукаючи, здобуваючи чи повертаючи собі наречену, насправді прагнуть осягнути фемінність, встановити з нею тісний контакт. Це є обов’язковою передумовою становлення героя, його психологічної ініціації. Персоніфікована Аніма в багатьох казках наділена надзвичайними здібностями й замість героя виконує складні завдання, які загадують її батько, матір чи інший антагоніст героя ("Про Сейпентел Ілонку"). Принцеса-Аніма може перетворюватися на птаха ("Як принц шукав свою наречену") чи тварину, здійснювати магічні дії, сприяючи у такий спосіб індивідуації героя. Інколи ("Про сина вдовиці", "Цариця Загадкова") героєві допомагає порадами й діями його інстинктивна Тінь, котра, як архетип несвідомого, стоїть ближче до Аніми. В деяких казках фемінний образ виглядає бездіяльним, а тому для нього герой повинен вчинити низку подвигів або пройти через випробовування болем і стражданням ("Красний Іванко і закляте місто"). У казці "Королевич Мирко" героїня-Аніма активна, вона, тричі рятуючи життя героєві, сама набуває антропоморфних рис, тобто виступає провідником героя на шляху психологічної ініціації.
На шляху пізнання своєї Аніми герої нерідко змушені витісняти у несвідоме материнський архетип, тому Аніма еволюціонує від інфантильної, спроектованої на матір, до дорослої, сформованої ("Наречена-русалка"). Материнський архетип інколи допомагає героєві прокласти шлях до справжньої фемінності, зникаючи тоді, коли його допомога вже не потрібна ("Мандрівничок").
Осягнення чоловічим персонажем фемінності інколи пов’язано з асиміляцією негативної Тіні, яка персоніфікується в образі суперника претендента на одруження з царівною ("Цариця Загадкова" "Про сина вдовиці").
Майже у всіх чарівних казках виявляється світла це бабуся-порадниця, мати Діда-всевіда (Сонця, Вітра, Місяця, чорта), тварина, в яку вселився дух матері, добра відьма, чи темна сторона (босорканя, бабище, чортиця, страшна баба, підступна тварина) архетипу матері. Негативний аспект материнської Аніми (Страшна Мати) в закарпатських "чоловічих" казках постає в різних іпостасях: відьма-пряха ("Шовкова держава"), демонічний живий мрець ("Про Білого Полянина"), бабище ("Королевич Мирко"), графиня, котра ненавидить власного сина ("Казці про Ружу Івана"), сестра, яка прагне смерті брата ("Іванко цар звірят"), тощо. Проекція інцестуальних бажань героїв демонізує образи згаданих казкових персонажів, які виконують функції матері у казці. Долаючи внутрішнє прагнення інцестного зв’язку з матір’ю, герої трансформують образ негативної материнської Аніми (тобто казкову Страшну Матір), а відтак, позбуваючись її, долають інфантильність, щоб дістати можливість пізнати справжню фемінність одружитися з принцесою.
У "жіночих" казках архетип Страшної Матері об’єктивується в образах мачухи, відьми, босоркані, злої баби, які намагаючись звести героїню зі світу, насправді сприяють її індивідуації. Отже, ці казкові персонажі амбівалентні, їх "зло" обертається "добром" для героїні. Конфлікт жіночого персонажа з матір’ю означає прагнення героїні позбутися інфантильності й залежності від батьківського Анімуса (тому батько й відводить доньку в ліс) і шляхом асиміляції негативної Тіні, що персоніфікується в образі зведеної сестри, або другої дружини її чоловіка, досягти рівня Самості. Таким чином, наприкінці казки центр Самості має проектуватися на героїню.
Архетип матері інколи персоніфікується і в образі жінки-пряхи ("Про бабину доньку, що "попряла" стріху", "Дідова й бабина доньки", "Юлка-Попелюшка"), яка є казковим варіантом старої жінки, що допомагала дівчатам перейти у стан жінок. В образах цих дивовижних жінок-прях, що приходять на допомогу героїні у скрутний момент її життя, втілено несвідоме переконання жінки в напередвизначеності її долі, а негативний аспект цього архетипу навіює відчуття несвободи й обмеженості вибору.
У казках "Дідова й бабина доньки", "Про бабину доньку, яка "попряла" стріху" та "Юлка-Попелюшка" головні героїні, перш ніж вийти заміж, повинні скласти своєрідний іспит на предмет своєї обізнаності з магією прядіння і ткацтва. Однак самі вони не володіють мистецтвом прядіння й виготовлення полотна. Замість них роботу виконують міфічні істоти: три відьми, які мають якусь яскраво виражену ваду зовнішності ("Дідова й бабина доньки"), потворна "босорканя", що вміє перетворюватися на бджолу ("Про бабину доньку, яка "попряла" стріху") та бородатий карлик ("Юлка-Попелюшка"). Однак їх допомога небезкорислива, вони вимагають у винагороду три перші келихи вина на весіллі ("Дідова й бабина доньки"), ще ненародженого сина героїні ("Про бабину доньку, яка "попряла" стріху"), одруження з нею ("Юлка-Попелюшка").
І якщо в казці "Дідова й бабина доньки" архетип матері сприяє лише першій ініціації героїні, то в казці "Про бабину доньку, яка "попряла" стріху" бачимо ще й другу ініціацію, пов’язану з народженням дитини. За спостереженням М. Еліаде, було декілька етапів в обряді посвячення жінок, і розпочатий в юності обряд ініціації завершувався лише після народження дитини. Так, у казці "Про бабину доньку, яка "попряла" стріху" разом з героїнею під впливом материнського архетипу еволюціонує і її Анімус царевич змушений пройти через випробовування магією й врятувати сина. Архетип матері в цій казці проектується також на бабу, яка "читала правду з чарівної книжки", котра радить, як врятувати хлопчика. Таким чином, архетип матері постає тут в двох іпостасях: пряхи й мудрої баби.
У казці "Юлка-Попелюшка" функцію страхітливих прях виконує бородатий чоловічок, він пряде шовкові нитки замість героїні, яка обіцяє вийти за нього заміж, якщо не зуміє відгадати його справжнього імені. На бороданя проектується інфантильний Анімус героїні, ім'я якого, як з'ясовується, Недорослий Юрко. Співзвучність імен Юлка / Юрко і володіння героєм магією прядіння й ткацтва (що було пріоритетом тільки жінок) підтверджує доцільність такої інтерпретації. Героїня перебуває під впливом недорозвинутого Анімуса, а тому не знаходить спільної мови з матір’ю, конфліктує з нею, відтак жодні жіночі персонажі не мають впливу на її життя. Героїня проходить процес ініціації опосередковано, оскільки еволюціонує не Ego дівчини, а її Анімус, зникає "недорослий", а його місце займає самодостатній і сформований (цар).
Лише на весіллі з'являються образи потворних прях. Тут їх двоє, і мотивація їх появи випливає з небажання героїні прясти: вони запевнили царя, що саме через прядіння стали потворними.
Глибинним змістом проаналізованих тут казок є змодельований колективним несвідомим обряд першої ініціації героїнь, в якому значну роль відіграє архетип матері.
Проаналізовані "жіночі" казки, записані на Закарпатті, акцентують на ініціації героїнь. Успішне подолання випробувань обряду посвячення гарантує героїні стабільне соціальне становище, багатство, одруження; неуспішне провокує виключення з соціуму, вигнання і врешті смерть. Психологічна ініціація, через яку проходять героїні, є необхідною умовою їх дорослішання, зміни соціального статусу. Саме тому в казках бачимо протистояння пасербиці і мачухи, дівчини й злої баби, принцеси і відьми. Символізм казкової ініціації полягає в усвідомленні незалежності від материнського архетипу, асиміляції руйнівних тенденцій персоніфікованих в образі негативної Тіні. Асимілювавши власну Тінь (мачуху, злу бабу, відьму, зведену сестру тощо) й установивши тісний зв'язок з власною маскулінністю, Анімусом (принцом, царевичем, графським сином), героїня наближається до осягнення власної Самості, утвердження себе як особистості.
Іншою передумовою індивідуації героїнь у чарівних казках є подолання негативного Анімуса (Синьобородого пана, розбійника, змія, шарканя, демона, чорта), що відбувається завдяки активним діям героїні ("Мельникова дочка", "Були в чоловіка три доньки") або через втручання позитивного Анімуса ("Синьобородий пан", "Дерево до неба", "Прядки"). Зустріч з негативним Анімусом є обов’язковим етапом на шляху пізнання героїнями власної суті. Витримавши випробовування демонічною маскулінністю, вони отримують можливість знайти шлях до власної Самості.
З’ясовано, що в казках, побудованих на мотиві інцесту між батьком і дочкою, зустрічається так звана проективна інверсія, яка під мотивом переслідування батьком дочки маскує сексуальний потяг доньки до батька. Героїня усвідомлює безглуздість свого прихованого, табуйованого бажання й звільняється від одержимості негативним Анімусом. Закономірно, що протестуючи проти демонічної любові батька, а в казках "Царівна-вошливка", "Юліанка, чи дерев’яне чудо" й убиваючи його, героїня проходить через процес індивідуації. Символічна смерть батька є необхідною умовою психологічного переродження дівчини, що є свідченням подолання її інцестуальних бажань, а відмова від інфантильного сприйняття маскулінності дає можливість героїні пізнати себе через свою протилежність сформований Анімус.
Чарівні казки, в яких чоловічий персонаж перебуває під дією прокляття й потребує звільнення від чар, на нашу думку, варто інтерпретувати як метафоричний сценарій звільнення героїнею свого Анімуса від одержимості інстинктивною природою. Завчасно спалюючи шкіру свого зооморфного нареченого, героїня робить перший крок до його трасформації, однак для набуття антропоморфного вигляду героїні казок "Жених жаба", "Жених-вуж і наречена-жаба", "Про вужа-царевича та вірну жону", "Казки про Герумію" повинні пройти через страждання, випробування дорогою, зустрітися зі світлою стороною своєї Самості (персоніфікованими божествами Вітром, Сонцем, Місяцем тощо, чи материнськими персонажами бабусями, матерями божеств), подолати власну Тінь, що персоніфікується в образі ймовірної другої дружини їх коханих ("Жених-вуж і наречена-жаба", "Про вужа-царевича та вірну жону", "Казка про Герумію"), і лише тоді відбувається трансформація їх Анімуса: він позбавляється одержимості інстинктивною сферою. У казці про "Про жениха-жабуна" метафоричний процес індивідуації жінки бачимо більш прозоро, її Анімус персоніфікується спершу в образі хлопчика товариша-однолітка, потім постає у вигляді жаби, а коли любов дівчини відкриває під тваринною оболонкою прекрасний, духовний зміст він постає в образі гарного юнака. Стосунок зооморфного жениха до сфери несвідомого об’єктивується через його тимчасове перебування в колодязі, що сприймається як одержимість темною стороною Самості (демоном з колодязя). У казках "Чарівна косиця" та "Як дівоче кохання врятувало заклятого королевича Машкару" Анімус також позбувається одержимості інстинктивною сферою через здатність героїнь відкрити його духовний аспект під потворною тваринною маскою. Індивідуації героїнь цих казок сприяє батьківський персонаж, який через посередництво чарівного подарунка (квітів, що символізують перетворюючий аспект Самості) об’єктивує перед героїнею зооморфний аспект її Анімуса.
У казках, в яких звільнення від прокляття потребує жіночий персонаж, об’єктивується зооморфний аспект Аніми героя, яка одержима інстинктом й потребує об’єктивації її духовної суті. Герой задля своєї індивідуації повинен звільнити Аніму від її тваринного аспекту. Зачарований жіночий персонаж проектується на образ жаби ("Жених-вуж і наречена-жаба"), змії ("Грицько й гадюка", "Царівна-гадюка", "Куці-Куці Борка", "Казка про Ружу Івана"), свинки ("Біла Льошка", "Про наречену-свинку"), пташки ("Дівчина-пташка"), тростинки ("Дівчина-тростинка"). Прокляття інстинктивних сил знімається з героїнь за різними сценаріями: через смерть і воскресіння героя ("Жених-вуж і наречена-жаба"), через довіру героя своїй інстинктивній Анімі й дозвіл керувати ним ("Грицько й гадюка"), одруження й ритуальне побиття ("Про наречену-свинку", "Біла Льошка"), відрубування голови ("Дівчина-пташка"), застосування героєм сили ("Казка про Ружу Івана"), знайдений золотий перстень ("Дівчина-тростинка"), купіль в чарівному озері з молоком ("Царівна-гадюка") тощо.
Отже, змістом чарівних казок Закарпаття є шлях героя чи героїні до осягнення власної Самості. Спираючись на підказки й поради світлого аспекту цього архетипу або позитивну Тінь (найчастіше інстинктивну), герої долають тіньовий, демонічний аспект своєї особистості, проходять через різні етапи психологічних ініціацій (різні випробування), долають смерть, позбуваються інфантильності, пізнають Аніму/Анімус (персонажа протилежної статі, до якого прагнуть герой/героїня) й у такий спосіб утверджують ідею можливості гармонійного життя людини.
Глибока символіка казкових образів дає змогу сучасному читачеві пережити психологічну ініціацію на рівні архетипів під час прочитання текстів.
У процесі дослідження з’ясовано, що "чоловічих" казок значно більше ніж "жіночих". Очевидно, це зумовлено тим, що більшість оповідачів чоловіки, то ж сценарій психологічної ініціації чоловіка їм природно ближчий і зрозуміліший, а переказана ними казка це якоюсь мірою історія розвитку душі самого казкаря. Безперечно, в репертуарі казкарів-чоловіків теж є "жіночі" казки, але, на нашу думку, їх творцями були все-таки жінки. Загалом у роботі розглянуто 69 казок, серед яких 41 "чоловіча" і 28 "жіночих". Більшість з них близько споріднені із міжнародними сюжетами, і, особливо, східнослов’янськими чарівними казками.
Відомою казкаркою на Закарпатті є Ганна Васько, а серед записаних від неї казок переважають саме "жіночі".
Для закарпатських чарівних казок характерні розлогий сюжет, яскрава регіональна забарвленість природного й побутового тла. Певною сюжетною своєрідністю відзначаються казки "Про Білого Полянина", "Шовкова держава", "Син Змія", "Наречена-русалка", "Про вівчаря, який мав дев’яносто дев’ять овець і три золоторунні барани", "Прядки", "Юлка-Попелюшка", "Юліанка, чи дерев’яне чудо", "Куці-Куці Борка".

Література
1. Абрахам К. Сновидение миф / Карл Абрахам // Между Эдипом и Озирисом: становление психоаналитической концепции мифа : сборник ; [переводы с немецкого Г. В. Барышниковой, М. С. Кадиш, М. М. Кобылинской, Н. В. Несторенко, В. В. Соболевского ; сост., вступ. ст. В.Менжулина]. Львов : Инициатива, 1998. С. 65-123.
2. Авакумов С. В. Мотив инициации в сновидениях и психотерапевтическом процессе [Електронний ресурс] / С.В. Авакумов // Режим доступу до статті : http://psyjournal.ru/j3p/pap.php?id=20030410
3. Аникин В. П. Русская народная сказка : пособие для учителей / Аникин Владимир Прокопьевич. М. : "Просвещение", 1977. 208 с.
4. Антологія українського міфу : етіологічні, космогонічні, антропогонічні, теогонічні, солярні, лунарні, астральні, календарні, історичні міфи : у 3-х т. / [зібр.та упоряд. В. Войтовича]. Тернопіль. : Навчальна книга-Богдан, 2006. (Серія "Керниця"). Т. 2 : Тотемічні міфи. 596 с.
5. Антологія українського міфу : етіологічні, космогонічні, антропогонічні, теогонічні, солярні, лунарні, астральні, календарні, історичні міфи : у 3-х т. / [зібр.та упоряд. В.Войтовича]. Тернопіль : Навчальна книга-Богдан, 2006. — (Серія "Керниця"). Т. 3 : Потойбіччя. 848 с.
6. Антонян Ю. М. Миф и вечность / Юрий Миранович Антонян. М. : Логос, 2001. 464с.
7. Афанасьев А. Н. Происхождение мифа. Статьи по фольклору, этнографии и мифологии ; [сост., подготовка текста, ст., коммент. А.Л. Топоркова] / Александр Николаевич Афанасьєв. М. : "Индрик", 1996. 640 с.
8. Афанасьев А. Н. Сказка и миф : статья / Александр Николаевич Афанасьев. Воронеж, 1864. 68 с.
9. Афанасьев А. Н. О значении рода и рожениц / Александр Николаевич Афанасьєв // АИЮС. 1985. Кн.2. С. 123-142.
10.Балушок В. Роль жінки в юнацьких ініціаціях давніх слов’ян / Василь Балушок // Родовід. 1994. № 9. С. 18-25.
11.Балушок В. Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян / Василь Балушок. Львів Нью-Йорк : в-во М.П. Коць, 1998. 216 с.
12.Балушок В. Елементи давньослов'янських ініціацій в українському весіллі / Василь Балушок // Народна творчість та етнографія. 1994. №1. С. 31-37.
13.Бардаханова С. С. Бурятские сказки о животных : автореф. дис. на соиск. ступеня канд. филол. наук : 648 "Фольклористика" / С.С. Бардаханова; Л., 1972. 21 л.
14.Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений ; Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы / Эрик Берн. СПб. : Лениздат, 1992. 400 с.
15.Биркхойзер-Оэри С. Мать: архетипический образ в волшебной сказке / Сибилл Биркхойзер-Оэри ; под ред. М.-Л. фон Франц ; пер. с англ. В.Мершавки. М. : Когито-Центр, 2006. 255 с.
16.Брандес В. М., Вознюк О. В., Заброцький М.М. Казка як важливий чинник розвитку людства / Брандес В.М., Вознюк О.В., Заброцький М.М. // Вісн. Житомир. держ. ун-ту ім. І. Франка. 2001. №8. С. 96-100.
17.Бріцина Л., Довженок Г. Українські епічні прозові наративи [Електронний ресурс] / Л. Бріцина, Г.Довженок // Режим доступу до статті : http://www.lib.org.ua/ua/ukraine/folk/epos/39029.html
18.Буряк В. Д. Фольклорне мислення як система інформаційного відображення: еволюція теоретичного осмислення / Володимир Дмитрович Буряк // Вісник Львівського ун-ту : Серія філологія, 2006. Вип. 37. С. 45-58.
19.Буряк В. Д. Фольклорне, художнє та публіцистичне мислення у контексті інтелектуально-образної еволюції (форми і методи вираження інформації у творчій свідомості народу) : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філол. наук : спец. 10.01.07 "Фольклористика", 10.01.08 "Журналістика" [Електронний ресурс] / Володимир Дмитрович Буряк. К., 2003. 30 с. Режим доступу до автореферату : http://www.nbuv.gov.ua/ard/2003/03bvdtse.zip
20.Буслаев Ф. И. Народный эпос и мифология / Федор Иванович Буслаев ; [сост., вступ. ст., коммент. С.Н. Азбелева]. М. : Высш. шк., 2003. 400 с.
21.Валенцова М. М. Отражении категории мужской женский” в кален­дарной обрядности славян // Славянские этюды : сборник к юбилею С. М.Толстой. М. : Индрик, 1999. С. 116-133.
22.Василько З. С. Символізація значення слова в українському фольклорному мовленні (на матеріалі фауноназв у казках, піснях і пареміях) : автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 "Українська мова" / Зоряна Степанівна Василько. К., 2003. 20 с.
23.Васильков Я. В. Древнеиндийский вариант сюжета о безобразной невесте” и его ритуальные связи / Ярослав Владимирович Васильков // Архаический ритуал в фольклорных и раннелитературных памятниках. М. : Главная редакция восточной лите­ра­туры, 1988. С. 83-127.
24.Вачков И. Волшебный резонанс [Електронний ресурс] / Игорь Вачков // Режим доступу до статті : http://psy.1september.ru/2001/01/12.htm
25.Вудман М. "Опустошенный жених (женская маскулинность)" [Електронний ресурс] / Мэрион Вудман // Режим доступу до книги : http://www.jungland.ru/node/1073
26.Галько О. "Рамаяна" і українська казка: типологічний аналіз / Оксана Галько // Українознавство. 2005. №4. С. 256-260.
27.Ганошенко Ю. А. Міф, архетип, традиційний образ в інтелектуальному романі 20-30-х рр. ХХ ст. : автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.01 "Українська література" / Юрій Анатолійович Ганошенко. Харків, 2006. 19 с.
28.Геннеп А. ван. Обряды перехода : систематическое изучение обрядов / Арнольд ван Геннеп. М. : "Восточная литература" РАН, 2002. 198 с.
29.Гнатюк В. Нарис української міфології / Володимир Гнатюк ; підгот. та опрацюв. тексту, вступ. ст. і примітки Романа Кирчіва. Львів : Інститут народознавства НАН України, 2000. 264 с.
30.Гнатюк В. Казки Закарпаття / Володимир Гнатюк ; [упоряд., підгот. текстів, вступ. ст., прим. та словник І. В. Хланти]. Ужгород : Карпати, 2001. 382 с.
31.Гнатюк В. Останки передхристиянського релігійного світогляду / Володимир Гнатюк // Українці: народні вірування, повір'я, демонологія / [упор., прим. та бібліогр. нариси А. П. Понамарьова, Т. В. Косміної, О. О. Боряк ; вступ. ст. А. П. Пономарьова]. К. : Либідь, 1991. С. 383-407.
32.Годзь Н. Б. Культурні стереотипи в українській народній казці : автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. філол. наук : спец. 09.00.04 "Філософська антропологія, філосoфія культури" / Наталія Борисівна Годзь. Харків, 2004. 19 с.
33.Голосовкер Я. Э. Логика мифа / Я. Э. Голосовкер // АН СССР; Институт востоковедения ; сост. и авт. прим. Н.В. Брагинской, Д.Н. Леонова. М. : Наука, 1987. 218 с.
34.Грушевський М. С. Історія української літератури : В 6 т., 9 кн. / М. С. Грушевський. К. : Либідь, 1993. Т.1. С. 330-368.
35.Гура А. В. Мышь // Славянские древности : этнолингвистический словарь в 5-ти томах ; под ред. Н.И. Толстого. Москва : Международные отношения, 2004. Т.3. С. 347-349.
36.Давидюк В. Ф. Первісна міфологія українського фольклору / Віктор Феодосійович Давидюк. Луцьк : Волинська обласна друкар ня, 2005. 310 с.
37.Давидюк В. Ф. Первісна міфологія в українському фольклорі (синхронічно-хронологічний аспект) : автореф. дис. на здобуття наук ступеня докт. філол. наук : спец. 09.00.12 "Українознавство" / Віктор Феодосійович Давидюк. К., 1998. 41 с.
38.Дандес А. Фольклор: семиотика и/или психоанализ : сб. ст. / Алан Дандес [пер. с англ. А. С. Архиповой, А. И. Давлетшина, А. В. Козьмина, М. С. Неклюдовой, А. А. Панченко, С. Грэхема] ; сост. А. С. Архипова. М. : Вост. лит., 2003. 279 с.
39.Дандес А. Бинарные оппозиции в мифе: ретроспективный взгляд на полемику Проппа и Леви-Строса / Алан Дандес // Фольклор: семиотика и/или психоанализ : сб. ст. ; [пер. с англ. М.С. Неклюдовой ; комент. А.С. Архиповой]. М. : Вост. лит., 2003. С. 108 - 118.
40.Дандес А. Проекция в фольклоре: в защиту психоаналитической семиотики / Алан Д