ПОЕТИКА ІНІЦІАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ В УКРАЇНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені тараса шевченка

На правах рукопису

Андрєєва Тетяна Михайлівна

УДК 801.81 (477)

Поетика ініціаційного простору в українському фольклорі

Спеціальність: 10.01.07 фольклористика

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
МАЛИНСЬКА НАТАЛІЯ АНАТОЛІЇВНА,
доктор філологічних наук, професор

Київ 2009

Зміст

Вступ....................................................................................................................3

РОЗДІЛ І. Обрядово-ритуальна культура як складова духовної культури етносу.................................................................8

РОЗДІЛ ІІ. ІНІЦІАЦІЙНИЙ ПРОСТІР У КАЗЦІ........................................32

2.1. Українська народна казка та її зв’язок з ініціаційним ритуалом...............32
2.2. Казкова поетика ініціаційних мотивів та образів........................................41
2.2.1. Казкова символізація ритуального простору....................................42
2.2.2. Ритуальні фази в поетичній системі казки....................................51
2.2.3. Персонажі в агентивно-реалемній системі
координат учасників ритуалу.......................................................................88

РОЗДІЛ ІІІ. Українська космогонічна ініціація...................122

3.1. Ініціаційні ідеї космогонічної міфології....................................................122
3.2. Поетична символіка української космогонічної ініціації.........................131

РОЗДІЛ ІV. Українська родинно-обрядова ініціація..........153

4.1. Ініціаційна поетика шлюбного обрядокомплексу (весільна ініціація)...151
4.2. Специфіка фольклорних перевтілень у різних жанрах.............................172

Висновки........................................................................................................202

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ..213

ПЕРЕЛІК умовних скорочень..... .....................................................235

ВСТУП

Кожен народ як найдорожчий скарб одержав у спадок із минулого землю (історичну споконвічну територію), міфи, історичну пам’ять, мову та культуру, звичаєві норми моралі, права й обов’язки. Усе це неповторне, оригінальне, самодостатнє. Саме воно характеризує розвиток конкретного етносу в контексті світової історичної парадигми, з одного боку, а також тих різновекторних, різнобіжних тенденцій, що властиві історичній парадигмі цього народу як етнічної окремішності, з іншого.
Ці змінно-динамічні площини, взаємоперехрещуючись, виформовують життєвий досвід народу, що являє собою закріплені у свідомості, традиціях, звичаях, стереотипах поведінки та діяльності, епосі, нормах моралі, установках, віруваннях (серед них і релігійних), архетипах способи розв’язання проблем людського буття, які за допомогою навіювання, наслідування та носіїв діахронної інформації передаються з покоління в покоління в межах культурного ареалу даного етносу” [211, с. 10-11].
У величній стихії етнічного життєвого досвіду витворюється національна духовна культура, підґрунтям якої слугували й слугують міфологія, ритуали, звичаї, обряди, народна етика, фольклор.
Спрямовуючи погляди в майбутнє, сучасність не забуває й про минуле. Розгледіти себе в минулому для майбутнього необхідний крок для будь-якої нації, що прагне гармонійного буття у Всесвіті. Суттєво сприяє цьому фольклор специфічна підсистема інтеграції, закріплення й акумуляції традиційної інформації, виробленої етносом (етнічна самосвідомість, етнічні настанови, історична пам’ять, міфологічна традиція, осмислення обрядів і звичаїв, стереотипи соціонормативної культури та ін.) [243, с. 8].
У зв’язку з цим зусилля світової гуманітарної наукової думки останніх десятиліть позначені актуалізацією цілої низки напрямів фундаментальних досліджень багатовікових надбань традиційного фольклору [71, с. 10]. Аналітичне прочитання фольклорного матеріалу спрямоване на виявлення в ньому результатів ідеологічної та пізнавальної діяльності первісної людини, що зберігає й передає в часі уснопоетичну спадщину як стадіально більш пізнє утворення, яке співвідноситься з фактами архаїчної культури (слово мінімально супроводжувало архаїчне дійство завжди)” [107, с. 30].
Фольклорні тексти містять рудименти міфології. Їх вивчення і на основі цього реконструкція первісних міфів із залученням до цього етнології, етнографії, мовознавства дає змогу успішно розв’язувати проблему наближення до початкової праформи чи прастану. Особливої актуальності набуває нині проблема вивчення первісної символічної системи українського етносу, її виникнення та розвитку, адже вона належить до найдавніших і найбагатших систем традиційної культури на планеті” [72, с. 240].
Українці народ із глибокою самобутньою культурою, яка є одним зі свідчень його оригінальності, неповторності. Про те, якими були праджерела цієї національно-культурної самобутності, письмової інформації зі зрозумілих причин не існує. Для з’ясування характеру давнього світогляду, етики, способу мислення, особливостей суспільної організації й економічного господарювання виняткову вагу має фольклор. Звісно, фольклорний матеріал, спродукований його творцем і носієм, репрезентує систему поглядів на людину і світ, що часто суперечить науковому розумінню природи і законів її розвитку, проте вона цікава для історії культури людства як пройдений ним етап” [62, с. 3]. Зміст, система персонажів, поетична символіка фольклорних джерел зберігає в собі залишки чиленних цікавих елементів, закорінених у суспільних явищах попередніх епох. Одним із таких суспільних інститутів далекого минулого, який залишив помітні сліди в українському фольклорі, є ритуал ініціації.
Ініціаційні обряди та їхні зв’язки з фольклорною творчістю різних народів до певної міри знайшли відображення в роботах зарубіжних дослідників (Дж. Фрезер, К. Леві-Стросс, Л.Леві Брюль, Б.Малиновський, А. ван Геннеп, В.Тернер, М.Еліаде, В.Пропп, І.Дьяконов, Г.Левинтон, В.Топоров, В.Іванов, С.Токарєв, М.Евзлин та інші). Значну увагу ініціаційному спадку в усній народній творчості приділено й у працях українських учених В.Балушка, Л.Дунаєвської, В.Давидюка, Л.Залізняка, О.Івановської, Л.Копаниці, Л.Сорочук. Одначе цілісне системне дослідження поетики ініціаційного простору в українському фольклорі дотепер відсутнє.
Актуальність теми дослідження. Фольклорний спадок кожного народу містить у собі поетично закодовану праісторію свого творця. Занурення у фольклорні глибини дає змогу відкрити для сучасної людини далекий світ пращурів, збагнути їхній світогляд. Висвітлення обраної проблеми сприятиме глибшому усвідомленню витоків української ментальності, з’ясуванню соціальних чинників, які впродовж історичного розвитку народної традиції впливали формування й закріплення в словесній творчості етносу основ етнопсихології й етнофілософії.
Ритуал ініціації, що виник у примітивному суспільстві, фрагментарно зберігся в Україні до ХХІ століття (соціалізація сільської молоді, армійські ініціації); багато слідів” залишилося й у різножанрових зразках фольклору. Виявлення рудиментів, які з часом трансформувалися в поетичну символіку, стали надбанням усної народної творчості, дасть змогу з’ясувати першоджерела багатьох явищ української фольклорної дійсності”. Одне слово, актуальність дослідження ініціаційного простору в українській народній творчості пов’язана з недостатнім вивченням цього питання у вітчизняній фольклористиці.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як складова частина комплексного наукового дослідження, над яким працює кафедра фольклористики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, „Актуальні проблеми філології” (№ 02 БФ 044-01).
Мета роботи виконати системний аналіз механізму формування поетики ініціаційного простору в українському фольклорі.
Реалізація поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
Ø простежити творче переосмислення та художнє відображення архетипів ініціаційного обряду в різножанрових текстах українського фольклору;
Ø з’ясувати закономірності відтворення засобами фольклорного тексту ритуальної свідомості архетипної людини;
Ø дослідити магічно-ритуальні джерела мотивів і символів ініціаційного простору у вітчизняному фольклорі;
Ø виявити особливості еволюції творчої свідомості носія фольклорної традиції народу в процесі зародження і становлення національного образного мислення.
Об’єкт дослідження фольклорні тексти родинно-обрядової, календарно-обрядової поезії та казкового епосу, записані й видані М.Максимовичем, П.Чубинським, Б.Грінченком, В.Гнатюком, М.Драгомановим, І.Манжурою, М.Лисенком, Д.Ревуцьким, В.Антоновичем, П.Лінтуром, К.Квіткою, Я.Головацьким, А.Метлинським, М. Гоголем, І. Франком та ін.
Предмет дослідження поетична символіка ініціаційного простору в українському фольклорі.
Методи дослідження. У роботі використано порівняльний, фольклористично-філологічний, історико-типологічний, описовий, герменевтичний методи та метод аналізу архетипів.
Теоретико-методологічною основою дисертації стали праці В.Гнатюка, О.Потебні, М.Грушевського, Д.Зеленіна, І.Огієнка, В.Балушка, Л.Дунаєвської, В.Давидюка, Л.Копаниці, Б.Малиновського, А.Геннепа, Дж. Фрезера, В.Проппа, Б.Рибакова, С.Токарєва, Б.Путилова та інших учених.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першою спробою аналізу поетичної символіки ініціаційного простору в різножанрових текстах українського фольклору. У роботі вперше простежуються зв’язки магічно-ритуальної дійсності з мотивами та символами вітчизняного фольклору, виявляються закономірності еволюції творчої свідомості народу.
Здобуті результати відкривають простір для подальших досліджень ініціаційного простору в усній поезії, мають значення для вивчення зв’язків давньої української етнографічної дійсності з фольклорними мотивами та символами. Результати дослідження доповнюють окремі положення теорій поетики, етнографії та етнопсихології.
Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю їх використання в процесі викладання курсів усної народної творчості, народознавства, культурології, історії фольклористики та українознавства.
Апробація роботи. Основні положення дослідження викладені в доповідях на наукових та науково-практичних конференціях різних рівнів на: ІV Міжнародній науковій конференції Наукова та літературна спадщина Павла Чубинського у державотворчих процесах України” (Київ, 28 лютого 2006 р.), Всеукраїнській науковій конференції Феномен А.Кримського у світовій науці (до 135-річчя від дня народження)” (Київ, 18 квітня 2006 р.), Всеукраїнській науковій ювілейній конференції Концепція нації у творчості Івана Яковича Франка” (до 150-річчя від дня народження) (Київ, 2006 р.).
Публікації. Наукові результати дослідження відображені в 6 статтях, шість з яких опубліковано в фахових виданнях, рекомендованих ВАК Україн.
Обсяг та структура роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох основних розділів, висновків, списку використаної літератури та джерел (271) і переліку умовних скорочень. Загальний обсяг дисертації 242 сторінки, із яких ­­­ 212 основного тексту.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Основу всіх релеватних для народної культури компонентів складає єдина семантична парадигма, що зводиться до системи міфологічного розуміння будови світу, виробленої певним етносоціумом. Її імпліцитний характер різною мірою знаходить свій вияв у мовних стереотипах, фольклорних мотивах, образах, символах, формах духовної етнічної культури. А це, у свою чергу, передбачає комплексний підхід до вивчення складників цієї культури у їх взаємозв’язках та взаємодії.
Фольклор являє собою специфічну підсистему інтеграції, закріплення та акумуляції традиційної інформації, виробленої етносом (етнічна самосвідомість, етнічні настанови, історична пам’ять, міфологічна традиція, осмислення обрядів та звичаїв, стереотипи соціонормативної культури та ін.). Комплексний підхід до реконструкції первісної думки і первісного факту створює передумови для успішного розв’язання завдання наближення до праформи (прастану) у вивченні однієї з найдавніших та найбагатших світових систем традиційної культури первісної символічної системи українського етносу. У ній ініціаційний обряд залишив досить помітний слід, про що дають змогу стверджувати результати аналізу різножанрових творів українського фольклорного континууму.
Національна обрядовість виступає системою міжпоколінної трансляції екзистенціального досвіду. Визначаючи програму соціальної поведінки, обряд дає індивіду стандартизований алгоритм його суспільних відносин у структурі комунікаційних моделей індивід індивід” та індивід колектив”. Обрядодія, наслідуючи первісний акт творення, співвідносить певну буттєву подію з трансцендентним правзірцем, перевіряючи її на відповідність чи невідповідність архетипу. Позитивний результат надає «тестованому» акту законності: індивід об’єкт обрядодії, повертаючись до первісного (космічного) архетипу, долучається до сакрального простору, у результаті чого одержує право і згоду соціуму набути відповідного статусу у межах свого хронотопу.
Первісні міфи утримували в собі життєвонеобхідні езотеричні знання протоетносу. Передача їх новому поколінню виступала відповідальним та життєвоважливим сакральним процесом, що вимагав обережності, зваженості та утаємниченості. Виконуючи виробничі, соціальні та генетичні функції, виступаючи основним законом, життєвим кодом племені, міф тримався в абсолютній таємниці і повідомлявся членам роду, що підготувались до його сприйняття у процесі обряду (ініціації). Історичні перетворення у житті етноспільноти призводять до профанації” священного сюжету міфу: сакральна розповідь перетворюється з езотеричної на художню. Відбувається її відокремлення від обряду: поступово вона стає суто художньою, продовжуючи нести в собі соціальну та ідеологічну культуру ранніх (примітивних) епох. Ці риси виявляються в народних казках, зокрема в чарівних та побутових.
Морфологічна однотипність чарівної казки підводить до думки про те, що її наскрізна сюжетна схема відхід героя та його повернення у зміненому вигляді” (В. Петров) утримує архаїчні уявлення про смерть (відхід) та нове народження (повернення), а також ритуальні акти, що ці дії супроводжують.
Ініціаційна подорож казкового героя виступає системним засобом соціальної регуляції, коли у результаті подолання усіх перешкод (resp. проходження обрядових випробувань) досягається і підтримується екзистенціальний баланс у прасоціумі: представник нового покоління виготовився” як повноцінний, відповідний наявним онтологічним стандартам, його член. Казковий дискурс подає цей процес у системі координат мікрокосму: уся казкова сюжетика розгортається довкола героя-богатиря (казкового ініціанта). Образно-символічна структура казкового ініціаційного простору дихотомічно конституюється онтологічно виділюваними, концептуально протиставлюваними локусами, репрезентованими як своя і чужа територія. Бажання одружитися з алохтонною особою (екзогамія) є тією потужною пружиною”, що стискається” в ініціальній фазі казки, коли об’єкт її виконання (слухач, а пізніше читач) дізнається про інтенції героя. Казка відображає період екзогамних шлюбів, коли певні родові групи перебували між собою у відносинах шлюбного обміну, а ініціаційний обряд проводили представники того соціального угруповання, звідки ініціант у майбутньому візьме собі дружину.
Архітектонічно українська чарівна казка найчастіше має тричленну структуру, як і обряд ініціації. Лейтмотивом чарівної казки виступає ідея одруження чи пошуку кращої долі, яка, врешті-решт, у фіналі твору знаходить своє втілення. Казка відображає канонічну ініціаційну фазову схему-алгоритм: відправка для ініціації у підземне царство (= смерті) > ритуальне навчання-випробування > чудесне переродження (= воскресінню) > і як нагорода жадане одруження.
Джерелом казкових метаморфоз є ініціаційний обряд, у процесі якого людина ритуально перетворювалась на тотемну тварину, надіваючи її шкуру та маску, імітуючи її дії, промовляючи від її імені.
Центральну позицію у казці займає казковий герой-добротворець. Він увібрав у себе кращі риси людини, якими наділяє його народна уява; його образ це універсальний міфопоетичний образ героя; головний герой казки співвідносний з ритуальним героєм, учасником ініціаційного обряду; він культурний герой, що бореться зі змієм, рятує й захищає свій народ (рід).
Після проходження ініціації (витримання випробувань, дотримання табу, здійснення подвигів) казковий герой-добротворець одружується: стає втіленням ідеалу: він викристалізовується” у цілісну особистість (створює сім’ю і здобуває багатство). Саме такого результату прагне «архетипна» («казкова») людина. Бажаний шлюб виступає логічним втіленням продекларованого на початку казки наміру. Казка, як і її генетичний прототип (ритуальний міф), закінчується саме таким «виготовленням» нового індивіда.
Відповідно до архаїчних світоглядних позицій уся багатогранна людська діяльність (особливо ж найважливіші її види) мають у міфології свої прототипи, які первісно явили” боги та герої. Людина ж у своєму житті нескінченну кількість раз використовує ці сакральні зразки, постійно повторюючи божественні діяння”. Лише у такий спосіб (тобто через повторення, імітацію священних архетипів) відбувається легітимізація усіх проявів життя первісної людини.
Космогонічний акт був однією з найважливіших архетипних подій у житті людини обрядової свідомості. Його ритуальна імітація здійснювалася під час святкування Нового року, коли закінчувався один часовий проміжок життєвого циклу і розпочинався новий. У цей час відбувався розтин часу, скасовувався прожитий рік; до поселень поверталися душі померлих, яким віддавалася шана з боку живих протягом певного часу, після чого їх проводжали за межі поселення; проводились ініціаційні ритуали. Людина вірила у можливість повернення до того міфічного часу, коли відбувся божественний акт творення Всесвіту. Закінчення річного циклу супроводжувалось вигнанням зла демонів, гріхів, хвороб. Людина (і ціла громада) прагнули очиститися, переродитися для нового життя, яке символізував Новий рік. Мікрокосм прагнув постати оновленим, заново створеним, копіюючи створення, відродження (нове народження) макрокосму і мезокосму, яке щорічно відбувається на Новий рік. У цей час людина опиняється в міфічному часі і відчуває себе сучасником сакральних подій. Ця ідея повернення до першохаосу, після якого настає відродження (нове створення), відображає космогонічну суть ритуалів, приурочених до Нового року.
Вихідною точкою будь-якої космогонії виступає хаос, що характеризується невпорядкованістю, невизначеністю, безформністю, неструктурованістю, недиференційованістю. У різних національних міфологічних традиціях хаос має образи безодні, порожнечі, ночі, хтонічних істот. Первісним матеріалом для світотворення виступає вода, земля, повітря і вогонь. Перехід від хаосу до космосу здійснюється поетапно розмежуванням сфер (стихій). Першими вводяться просторово-часові опозиції типу небо земля”, верх низ”, вода суша”, світло темрява”, день ніч”, далі розмежовується живе і мертве, чоловіче і жіноче тощо. Потім космос заселяється людьми, тваринами, рослинами, вводяться перші культурні символи.
Дослідження сценарію початку і закінчення року у греко-римлян, слов’ян, іранців, індусів, що складають значну частину індоєвропейського світу, дало змогу зробити висновки про наявність у них елементів ініціації, які зберегли міфологія та фольклор; щоправда, відбулося це збереження з тим чи іншим рівнем спотворення ритуальних елементів.
Ініціаційні обрядові компоненти спроектовано і на новорічну обрядовість. Це, зокрема, використання масок, рядженості” (переодягання), ритуальних шкур (вивернутий кожух), обходи ініціаційних ватаг з благословенням нового засіву, їх нерозтраченою силою ініціантів, що виступала потужним магічним засобом, символізуючи водночас сконденсовану запліднювальну чоловічу силу, одержання мізерного подарунка (варене яйце та грудочка сиру), що виступає символом здобуття ватагою засобів існування шляхом грабежу.
Відродження природи та великий урожай і приплід гарантували існування роду. Тому цій базисній ідеї гарантування нового врожаю, що забезпечить для роду (родини) біологічне існування, у новорічному ритуалі відводиться одне з важливих місць У цьому було найвище щастя для примітивної людини.
Український новорічно-різдвяний обрядовий комплекс змінює хронотопні координати людського життя, моделює поведінку людини, оскільки здійснює розгортання початку світу у міфічному часі символічно відтворює космогонію.
Колядники вершителі долі на цілий наступний рік: від їх приходу та магічних побажань-заклинань залежить існування та добробут родини господаря. За це їх належало гідно зустріти та щедро обдарувати. Обдаруванням була ритуальна їжа, яку спеціально для цього готували. Ця ритуальна дія була ядром колядкового обряду. Ритуальна їжа це форма жертвопринесення.
Є всі підстави у колядниках вбачати образи померлих предків. Повернення душ померлих і їхнє співіснування з живими символізує поєднання минулого і теперішнього віртуального (можливого) і реального (дійсного).
В українських космогонічних текстах діє обов’язкова світотворча тріада вода дерево птахи”. Час небуття світу” подається тут на тлі світотворчої водної стихії (космогонічного океану). Такий акватичний характер української космогонії дає змогу вченим виділити у загалом структурованому (рівневому) образі води як найвиразніший, стрижневий саме космогенезовий момент.
Другим елементом у згаданій тріаді виступає дерево. Воно є символічним знаком світу, центром, з якого починається впорядкування.
Для космогонічної ініціації дерево це сакральне місце, де проводиться ритуал, де відбувається створення та кругообіг життя. У центрі світу, біля світового дерева, відбувається важливі події людського життя. Власне, усе людське життя обертається навколо цієї світової вісі, вона наскрізно його пронизує.
Репрезентація українськими колядковими текстами ідеї центру світу” вписується у світову традицію передачі архітектонічної символіки центру”. Загалом же, багато архаїчних культурних традицій Світове Дерево, у якому втілена сама сакральність світу, його урожайність і вічність, пов’язують з ідеями творення, урожайності та ініціації і, як результат з ідеями абсолютної реальності та безсмертя: Світове Дерево перетворюється на Древо Життя та Безсмертя. Воно водночас являє собою і світоструктуру (членовану будову світу), і світогенезу (космогонію) та світоакцепцію (повне сприйняття світу).
Третім елементом космогонічної тріади є птахи-першопредки. В українських космогонічних текстах ними виступають голуби чи рідше соколи (орли). Життя народжується у результаті їхньої світотворчої діяльності.
Ритуальне відтворення космогонічного акту та вербальна його передача відбувається для того, щоб реактуалізувати та оновити космогонічну сутність буття. Українські космогонічні тексти повторення космогонічного акту (архетип першотворення) подають крізь призму землеробської основи національного світогляду.
Відгомін упорядкування хаосу, ідеї наведення всесвітнього порядку знаходимо у тих фрагментах, де деміургічні функції виконує молодий парубок-ініціант. Упорядкування довколишнього простору (космізація світу) це те, чим займається ініціант після проходження обряду: він, отримавши необхідний гарт, нові знання та вміння, засвоївши племінні світоглядні позиції, розпочинає доросле життя, у процесі якого здійснює багаторазове повторення акту космогонічного творення, що символізує подолання хаосу та запровадження порядку. Тексти українських колядок відродження світу поряд з деміургічним упорядкуванням подають у картинах бажаного великого приплоду, де провідною ідеєю виступає відродження життя.
Основу обряду водіння кози” складає язичницька культово-магічна пісня та пантоміма, пов’язана з нею сюжетно та хронологічно. Ідейною основою ритуалу є циклічність кругообігу часу: вмирання старого і народження нового. Вмирала і відроджувалась (народжувалась заново) природа (космогонічна, божественна ініціація макрокосму). Ритуально вмирав у старій своїй сутності ініціант, а потім ритуально народжувався в новій (героїчно-мисливська, земна ініціація мікрокосму). Початок нового життя акт створення, нового народження, у якому бере участь коза. Можна з певною обережністю назвати козу космогонічно-ініціаційною твариною”.
Космогонічна ініціація це перетворення хаосу на космос, творче упорядкування невпорядкованого простору виготовлення Всесвіту. У процесі космогонічних дій відбувається введення правил, формуються космогонічні уявлення про правильний порядок. Як ініціація акт створення нової, упорядкованої, виготовленої за певним стандартом сутності, так і космогонія знищення старої (непотрібної) сутності (хаосу) і створення нової (необхідної) сутності (космосу). Загалом же, ініціація це втеча з реального світу у безчасовий і безпросторовий, втеча із соціального, упорядкованого звичаями та законами роду світу до початку, у врем’я оно”, коли існував хаос, коли світ створити ще належало, водночас це повернення, воскресіння, яке виступає високим актом створення світу (макрокосму) і нової людини (мікрокосму). Ініціація це архетип циклічно-замкнутого життя людини у її часопросторі у зв’язку з циклічно-замкнутістю існування часопростору Всесвіту.
Український весільний ритуал являє собою складний обрядокомплекс, у якому відображаються ввібрані протягом віків особливості родового і суспільного побуту, народного світогляду, звичаєвого права, релігійних уявлень та вірувань, якими характеризується етно-генетична ніша формування українського етносу.
Значна кількість весільних обрядодій відображає ритуал відділення наречених від попереднього („неодруженого”) стану, життя в батьківській родині та готовність перейти до іншого, самостійного, дорослого життя, стати повноправними членами громади.
Вихід дівчини з попереднього вікового класу та перехід до наступного пов’язаний з залишанням у минулому звичних для дівування занять та символів дівоцтва. Це ж саме відбувається і з юнаком.
Обрядовим актом відокремлення наречених від несімейної групи молоді був улаштовуваний окремо у домі молодої та молодого напередодні весілля дівич-вечір, на якому наречені прощалися з дівочою і парубоцькою свободою.
Молода відрізняється від свого оточення поведінкою та зовнішніми ознаками, що символізує її перебування на шляху до іншого стану. Символом обрядового переходу нареченої у стан заміжньої жінки є зміна її зовнішності. Вихід нареченої з попереднього стану (кінець дівування) символізує і обряд розплетення коси, що є найурочистішим моментом українського народного весілля, і обряд, у ході якого покривають молоду,
До обрядів єднання належать процеси користування одним на двох посудом: під час вечері молодих у коморі їм подають на двох одну тарілку и одну ложку, якою вони мусять їсти по черзі, ритуальні танці, спільна трапеза (їжа молодої, горілка молодого) та обмін подарунками (у тому числі і обручками).
Шлюбний ритуал як і ініціація призводив до того, що попередня істота (дівчина) зникала (умирала”), а замість неї з’являлась (народжувалася) інша (одружена жінка). Обрядове дійство українського народного весілля є обрядом переходу, певною життєвою межею; воно зберігає основні ознаки первісного обряду ініціації та розкриває глибинносутнісні зв’язки фольклорно-етнографічної символіки з архаїчними віруваннями наших пращурів. У центрі шлюбного ритуалу (весільної ініціації) перебуває жінка (відбувається ритуальне виготовлення з дівчини молодиці”). У центрі казкової ініціації чоловік (ритуал його виготовляє з юнака). Однак обидва типи ініціації мають однаковий напрямок руху: вони спрямовані на одруження санкціоновану родом (громадою макрокосмом) форму існування родини (мікрокосму) як первинного осередку його існування у часі та просторі.
Під час виконання ритуалів шлюбного обрядокомплексу у систему соціальних зв’язків включаються два роди, два освоєні цими родами локуси. У класичному варіанті сватання (хлопця через сватів до дівчини) практично вся ритуальність до моменту переїзду молодої у дім до молодого зберігає відбиток насильницького заволодіння жінкою: увесь акціональний план цієї ритуальності пронизаний активацією дій чоловіка у напрямку здобуття пошлюбленого статусу. Взаємодія двох родів маркована асиметрією, що виражається у активній позиції чоловіка. Жінка ж позиціонується як об’єкт, жертва дій чоловіка. За стратегією дій нареченого стоїть модель умикання заволодіння.
У результаті проходження шлюбного ритуалу (весільної ініціації) з ініційованою істотою відбувалися найрізноманітніші зміни: фізіологічні (дефлорація), зовнішні (одяг заміжньої жінки замість дівочого), місця мешкання (переїзд до чоловіка), імені (називали за чоловіком), способу життя (виступала як доросла істота, що відповідала за господарство та дітей). Відбувався процес створення нової людини”, яка б відповідала усім параметрам, що були характерні як еталонні у відповідний час у відповідній громаді. Так громада забезпечувала собі біологічне та культурне існування.
Твори українського фольклору багаті на різноманітні метаморфози. Ця характерна риса української усної народної творчості не виступає характерологічною у контексті слов’янського фольклорного континууму: вірування у перевтілення тісно пов’язане у слов’ян із символічним вшануванням предметів навколишнього світу. Перевтілення людей у тварин та рослини відбуваються як у казках, так і в творах інших фольклорних жанрів. Ці архаїчні мотиви перевертництва йдуть від давніх народних вірувань, які виступили основою виникнення магічних обрядів та поетики і сюжетики фольклорних творів.
З ініціацією пов’язані і давні чаклунські обряди перетворення людини на вовка. Крім відповідних ритуальних дій, куди входили і ритуальні танці, під час проведення цих обрядів використовували відповідні замовляння. Поетичний образ вовкулаки постав на основі давнього ритуально-тотемістичного образу, джерелом якого був обряд ініціації: виник він з первісних уявлень про вовка як тотемну тварину і через ініціаційний обряд та пов’язані з ним інші соціальні інститути трансформувався у фольклорний образ людини-перевертня.
Поширеною в українській фольклорній традиції є метаморфоза невістки в тополю. Побоювання, страх нареченої (майбутньої невістки) перед чужим родом, про що йдеться у текстах весільного фольклору, не були даремними: вони мали під собою усі підстави: саме там її заклинають і вона стає тополею. Вороже ставлення до невістки криється у тому, що це була чужа людина, представниця чужого роду й чужого тотему.
Метаморфози в українському фольклорі це перехід людської душі з одного стану до іншого, від одної фізичної оболонки до іншої. Істота зникає (вмирає) в одній іпостасі і з’являється (відроджується) в іншій. Уявлення про це бере свій початок з періоду архаїчної людської свідомості. Джерелом її виступає обряд ініціації, ритуальні обрядодії якого імітували перетворення розпорядника обряду та ініціанта на тотемну тварину. У фольклорній творчості українського народу це уявлення трансформувалося у поетичний засіб перекидання на тварин, птахів, рослини.
У творах родинно-обрядового фольклору метаморфоза виступає покаранням за порушення родового рабу (за якесь вчинене зло) або як шкода іншим людям. Під час таких перетворень відбувається збереження перевертнями людської душі, людських звичок, людських прагнень. Метаморфози такого типу репрезентують архетипи міфопоетичного мислення, відповідно до яких смерть уявлялась як перехід до іншого стану. Після перевтілення (набуття іншої іпостасі) повернення назад, до попереднього образу, у фольклорних текстах найчастіше не відбувається.
Проблема переходу у фольклорі це художньо-міфологічний спадок творчої свідомості попередніх епох, який у результаті еволюції творчої думки перетворився на поетичну символіку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

1. Авилова И.К. Словарь основных этнографических (этнологических) понятий и терминов : [учеб. пособие] / И.К.Авилова Владивосток : Издат. ДВГУ, 1999. 160 с. (Дальневосточный гос. ун-т).
2. Агапкина Т.А. Этнографические связи календарных песен. Встреча весны в обрядах и фольклоре восточных славян / Т.А.Агапкина М. : Индрик, 2000. 336 с. (РАН. Ин-т славяноведения).
3. Агапкина Т.А. Южнославянские поверья и обряды, связанные с плодовыми деревьями в общеславянской перспективе / Т.А.Агапкина М. : Наука, 1994. С. 84111. (Славянский и балканский фольклор. Верования. Текст. Ритуал) (РАН. Ин-т славяноведения и балканистики).
4. Анфертьев А.Н. Фольклор календарный : свод этнографических понятий и терминов / А.Н.Анфертьев М. : Наука, 1991. С. 142144.
5. Арутюнов С.А. Народы и культуры. Развитие и взаимодействие / [отв. ред. Ю.В.Бромлей] / С.А.Арутюнов М. : Наука, 1989. 243 с.
6. Афанасьев А.Н. Древо жизни : избранные статьи / А.Н.Афанасьев М. : Современник. 1982. 464 с.
7. Афанасьев А.Н. Живая вода и вещее слово / А.Н.Афанасьев М. : Советская Россия, 1988. 508 с.
8. Байбурин А.К. Время мифологическое : свод этнографических понятий и терминов / А.К.Байбурин. М. : Наука, 1991. С. 31.
9. Байбурин А.К. Космическая модель : свод этнографических понятий и терминов / А.К.Байбурин. М. : Наука, 1991. С. 6163.
10. Байбурин А.К. Космогенез мифологический : свод этнографических понятий и терминов / А.К.Байбурин. М. : Наука, 1991. С. 6364.
11. Байбурин А.К. Культурный герой : свод этнографических понятий и терминов / А.К.Байбурин. М. : Наука, 1991. С. 67.
12. Байбурин А.К. Миф : свод этнографических понятий и терминов / А.К.Байбурин. М. : Наука, 1991. С. 7578.
13. Байбурин А.К. Первопредки : свод этнографических понятий и терминов / А.К.Байбурин. М. : Наука, 1991. С. 100.
14. Байбурин А.К. Ритуал в традиционной культуре: Структурно-семантический анализ восточнославянских обрядов / А.К.Байбурин СПб. : Наука, 1993. 238 с.
15. Байбурин А.К. Фольклор обрядовый : свод этнографических понятий и терминов / А.К.Байбурин. М. : Наука, 1991. С. 144146.
16. Байбурин А.К. К проблеме ”У этнографических истоков фольклорных сюжетов и образов” / А.К.Байбурин, Г.А.Левинтон // Фольклор и этнография. У этнографических истоков фольклорных сюжетов и образов: сб. науч. тр. / [под ред. Б.Н.Путилова]. Л. : Наука. ЛО., 1984. С. 229245.
17. Балушок В.Г. Етногенез українців / [відп. ред Г.Скрипник] / В.Г.Балушок К., 2004. 231 с. (Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського НАН України).
18. Балушок В.Г. Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян / В.Г.Балушок Львів ; Нью-Йорк, 1998. 216 с.
19. Балушок В.Г. Світ середньовіччя в обрядовості українських цехових ремісників / В.Г.Балушок / [відп. ред Б.В.Попов] К. : Наукова думка, 1993. 119 с. (Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім.М.Т.Рильського НАН України).
20. Балушок В.Г.Свята та обряди трудящих Києва / В.Г.Балушок, В.К.Борисенко, Ю.Г.Гошко та ін. К. : Наукова думка, 1982. 227 с.
21. Березкин Ю.Е. Мифы южноамериканских индейцев на сюжет обряда инициации / Ю.Е.Березкин // Фольклор и этнография. У этнографических истоков фольклорных сюжетов и образов: сб. науч. тр. / [под ред. Б.Н.Путилова]. Л. : Наука. ЛО., 1984. С. 615.
22. Білокінь С. Післямова. Календар передколгоспної України / С.Білокінь // Воропай О. Звичаї нашого народу : етнографічний нарис. К. : АВПТ Оберіг”, 1993. 579584 с.
23. Бойко Н.І. Михайло Максимович навіки з рідним краєм / Н.І.Бойко Черкаси : Брама, 2004. 248 с.
24. Бондаренко Г. Від хлопчика до мужа... (Українські звичаї та обряди, пов’язані з дитинством, соціалізацією молоді) / Г.Бондаренко // Хроніка 2000. Наш край. 1993. С.244248. (Український культурологічний альманах ; випуск 12 (34)).
25. Борисенко В.К. Весільні звичаї та обряди на Україні: Історико-етнографічне дослідження / В.К.Борисенко. К. : Наукова думка, 1988. 192 с. (АН УРСР ; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім.М.Т.Рильського).
26. Бріцина О.Ю. Світ мрій і сподівань / О.Ю.Бріцина // Соціально-побутова казка / [упоряд., передм., приміт. О.Бріциної]. К. : Дніпро, 1987. 282 с.
27. Бріцина О.Ю. Українська народна соціально-побутова казка: Специфіка та функціонування / О.Ю.Бріцина. К. : Наукова думка, 1989. 157 с. (АН УРСР ; Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім.М.Т.Рильського).
28. Вагурина Л.В. Волкодлак : Славянская мифология : словарь-справочник / [сост. Л.Вагурина]. М. : Линор и совершенство, 1998. С. 171.
29. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел]. К. : Ірпінь : ВТФ Перун”, 2003. 1440 с.
30. Венгранович М.А. Фольклорный текст: проблемы обусловленности лингвостилевой специфики / М.А.Венгранович. М., 2005. С. 1831. (Вестник Московского ун-та. Серия 19 : Лингвистика и межкультурная коммуникация ; № 2).
31. Виноградова Л.Н. Народная демонология и мифоритуальная традиция славян / Л.Н.Виноградова. М. : Индрик, 2000. 236 с. (РАН. Ин-т славяноведения).
32. Вовк Хв.К. Студії з української етнографії та антропології / Хв.К.Вовк. К. : Мистецтво, 1995. 336 с.
33. Возняк М.С. Історія української літератури / [у 2 книгах: навч. вид] / М.С.Возняк. [вид. 2-ге, перероб. Кн. 1.] Львів : Світ, 1992. 696 с.
34. Войтович В.М. Українська міфологія / В.М.Войтович к. : Либідь, 2002. 664 с.
35. Воропай О. Звичаї нашого народу : етнографічний нарис / Олекса Воропай. К. : АВПТ Оберіг”, 1993. 590 с.
36. Гаєвська Н. До історії видання збірника Українські пісні” Михайла Максимовича / Н.Гаєвська, Л.Дунаєвська // Педагог, учений, патріот: матеріали ІV науково-просвітянської конференції, присвяченої М.О.Максимовичу (грудень 1994 р.). [ред. М.К.Наєнко та ін.] ; Київськ. ун-т ім. Т.Шевченка К., 1997. С. 5052.
37. Гамкрелидзе Т.В. Индоевропейский язык и индоевропейцы. Реконструкция и историко-типологический анализ праязыка и протокультуры / Т.В.Гамкрелидзе, В.В.Иванов. Тбилиси, 1984. С. 4351328. (Тбилисский университет ; Т. 2).
38. Геннеп А. Обряды перехода. Систематическое изучение обрядов / Геннеп А. [Ю.В. Иванова, Л.В.Покровская (пер. с фр.)]. М. : Издательская фирма „Восточная литература” РАН, 1999. 198 с.
39. Гнатюк В. Вибрані статті про народну творчість / В.Гнатюк. К. : Наукова думка, 1966. 247 с.
40. Гнатюк В. Нарис української міфології / В.Гнатюк. Л., 2000. 264с. (Ін-т народознавства НАН України).
41. Гнатюк В. Остатки передхристиянського релігійного світогляду наших предків // Українці: народні вірування, повір’я, демонологія / В.Гнатюк. К. : Либідь, 1992. С. 383406.
42. Гнатюк В. Переднє слово // Колядки і щедрівки / В.Гнатюк. Львів, 1914. С.ІІІ-ХІV.
43. Гнатюк В. Українська народня словесність : (В справі записів українського етнографічного матеріялу). Відень : Вид. Союз Визволення України, 1916. 48 с.
44. Гнатюк В. Як повставав світ / В.Гнатюк. Львів, 1926. 119 с.
45. Головацький Я.Ф. Виклади давньослов’янських легенд, або міфологія // Українські традиції / [упорядкування та передмова О.В.Ковалевського] ; [худож.-оформлювач І.В.Осипов] / Я.Ф.Головацький. Харків : Фоліо, 2004. С. 87127.
46. Гринченко Б.Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях : [Текст] ; [Рассказы, сказки, предания, пословицы, загадки и пр.] / Б.Д.Гринченко Чернигов, 1895. 308 с. Вып. І.
47. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні / М.Грушевський К. : Освіта, 1992. 192 с.
48. Грушевський М.С. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. / [упоряд. В.В.Яременко ; авт. передм. П.П.Кононенко ; приміт. Л.Ф.Д