ХУДОЖНЯ МОДИФІКАЦІЯ КУЛЬТУ ПРЕДКІВ В УКРАЇНСЬКОМУ ТА ЯПОНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ

Короткий опис

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Катаока Хіросі
УДК 398 (161.2=521)

ХУДОЖНЯ МОДИФІКАЦІЯ КУЛЬТУ ПРЕДКІВ
В УКРАЇНСЬКОМУ ТА ЯПОНСЬКОМУ ФОЛЬКЛОРІ

Cпеціальність 10.01.07 фольклористика

Дисертація на здобуття наукового ступеню
кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Дунаєвська Лідія Францівна
д.філол.н., професор

Київ-2006

ЗМІСТ

Вступ.........................................................................................................................................3
1. Культ предків як засадничий міфологічний формант національного світогляду.................................................................................................................................7
1.1. Культ предків як рудимент давнього міфопоетичного мислення........................7
1.2. Мандрівка як динамічний складовий мотив міфологічної основи культу предків..14
1.3. Мандрівка як динамічний складовий мотив міфологічної основи культу предків..20
2. Мотив мандрівки як основного способу комунікації між світом живих і світом мертвих...................................................................................................................................28
2.1. Типи міфологічної мандрівки.................................................................................28
3. Міфологеми межі як символи зв’язку з потойбічним світом..................................76
3.1. Вода і вогонь як вияв вшанування предків та їх покровительства.78
3.2. Культ дерева як міфологема центру світу у контексті культу предків118
Висновки..............................................................................................................................145

ВСТУП

У світовій фольклористиці починаючи з ХІХ століття аналіз окремих етнокультур супроводжувався пошуками подібностей між спорідненими, сусідніми та взаємовіддаленими традиційними культурами. Результати досліджень відобразились у вченнях «міграційної», «міфологічної», «антропологічної» шкіл, у формуванні порівняльно-історичного та порівняльно-типологічного методів і у ХХ столітті склали основу теорії архетипів К.Г.Юнга. Порівняльний фольклор на сучасному етапі розвитку презентує світові інформацію про інваріанти світової культури, універсальні механізми мислення. У контексті якісно нових, динамічних досліджень національної спадщини українського народу постає проблема виявлення в його традиційній культурі, зокрема в усній народній творчості, елементів структури світового фольклору та зв’язків з іншими культурами світу. Адже виокремлення і дослідження подібних формантів світогляду та ментальності крізь типологічну призму сприятиме ґрунтовнішому розумінню власної традиційної культури українців.
Актуальність теми дослідження полягає у тому, що в сучасному глобалізованому світі існує нагальна потреба у виокремленні і дослідженні національних реалізацій світового фольклорного інваріанту, зокрема культу предків. Віра у життя після смерті, у незмінність коловороту людського буття («життя смерть життя») супроводжувала людину з часів «примітивного», міфологічного мислення, тобто від самих початків її самоусвідомлення як «людини розумної». Відтак аналіз обрядово-ритуальної практики у контексті народної творчості (казка, легенда, повір’я) як реалізації давніх вірувань у потойбічне життя померлих предків українського та японського народів сприяє не лише реконструкції чільних засад етнічної ментальності окремих національних спільнот, але й відтворенню універсальних механізмів мислення людини, що знайшли свій вияв у традиційних культурах цих народів. Найважливішими аспектами цього дослідження є типологія двох різних і водночас подібних як за етапами і характером історичного розвитку, так і за жанровим складом народної творчості культур, зокрема, процеси реалізації та особливості еволюції культу предків у системі українського та японського фольклору (на матеріалах казкової прози, легенд, повір’їв та описів обрядової практики).
Актуальність теми дисертації полягає також і в необхідності надання культові предків як світоглядному явищу української та японської ментальності та його фольклорним проявам цілісного типологічно-системного опрацювання зі структурного погляду, оскільки дослідження цієї проблеми в українській та японській фольклористиці на даному етапі розвитку мають переважно фрагментарний характер в якості одного з аспектів загального дослідження культів та оминають питання встановлення типологічних зв’язків.
Отже, вибір теми дисертаційного дослідження зумовили актуальність і важливість даної наукової проблеми, її недостатнє науково-теоретичне опрацювання та необхідність детальнішого вивчення типологічних зв’язків українського та японського фольклору у контексті культу предків, що сприятиме реконструкції універсальних міфологічних механізмів мислення, фольклорних інваріантів та виявленню їх національних особливостей.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота «Художня модифікація культу предків в українському та японському фольклорі» безпосередньо пов’язана з темою наукової роботи кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Еволюція художнього мислення у літературі та народній творчості: науковий та освітній аспекти» (01 БФО 44-01). Вона передбачає включення дисертаційного матеріалу до навчальних програм з фольклору, теорії літератури, історії літератури тощо.
Метою дослідження є виявлення типологічно спільних рис українського та японського фольклору і дослідження інваріантів світового фольклору, універсальних механізмів мислення.
Для цього у роботі передбачено вирішити такі завдання:
· проаналізувати художні та міфологічні еволюційні процеси у внутрішній системі українського та японської традиційних культур;
· розкрити національну специфіку українського та японського фольклору крізь призму культу предків;
· систематизувати зібраний матеріал з урахуванням особливостей порівняльного фольклору;
· виявити чільні форманти культу предків в українській та японській усній народній традиції;
· з’ясувати міфологічну структуру реалізації культу предків в українському та японському фольклорі та характер її внутрішніх взаємозв’язків.
Об’єктом дослідження є культ предків, реалізований з архаїчних часів до сучасності в усній народній спадщині українського та японського фольклору, зокрема, в їх обрядово-ритуальних практиках та наративах (казках, легендах, повір’ях) .
Предметом дослідження є виявлення особливостей і подібностей художньої модифікації культу предків в українській та японській обрядово-ритуальних практиках та наративах.
Методами дослідження означеного матеріалу були структурно-семіотичний, історико-генетичний та історико-типологічний. Так, за допомогою структурно-семіотичного методу було виокремлено основні форманти фольклорної реалізації культу предків та з’ясовано їх значеннєве наповнення; реконструкція змісту окремих українських та японських архаїчних елементів була здійснена за допомогою історико-генетичного методу, а спільності та відмінності українського та японського варіанту реалізації культу предків були виявлені на основі історико-типологічного аналізу. Спільний фольклорний інваріант модифікації культу предків як результат дослідження був виведений за допомогою синтезу усіх зазначених методів.
Джерельною базою дослідження є близько трьохсот текстів українських та японських казок, легенд, повір’їв, а також описи ритуалів та обрядів, відображених у цих наративах.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ньому:
· уперше в українській фольклористиці зроблено спробу типологічного аналізу українського та японського фольклору у контексті давніх вірувань;
· вперше у вітчизняній фольклористиці проведено системне дослідження реалізації культу предків, його змісту, міфопоетики та структури;
· виявлено динамічні та статичні форманти міфологічної основи культу предків, з’ясовано їх структуру та зміст;
· виведено спільний фольклорний інваріант, універсальний механізм міфопоетичного мислення у контексті культу предків та систематизовано його національні варіанти.
Теоретичне значення роботи полягає у розробці:
· методологічної основи аналізу фольклорної спадщини двох самобутніх культур (української та японської);
· у переосмисленні вироблених у світовій фольклористиці ХІХ ХХ ст.. стереотипів порівняльного дослідження традиційних культур з погляду новітніх теоретико-методологічних досягнень української та японської фольклористики;
· у виявленні тенденцій художнього розвитку сюжетного фонду української та японської казки в умовах зміни фольклорної свідомості у сучасному інформаційному просторі.
Практичне значення дисертаційної роботи вбачається у тому, що її основні положення можуть бути використані спеціалістами різних галузей гуманітарних знань (фольклористами, істориками, етнологами, культурологами тощо). Результати дисертаційного дослідження спрямовані на розкриття ґенези художнього мислення людства в його еволюції та можуть бути використані під час проведення курсів з фольклору, літератури, історії, етнографії та спецкурсів і спецсемінарів з міфології і етнопедагогіки в університетах України, Японії та інших держав.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації запропоновано нове вирішення наукової проблеми дослідження культу предків, що виявляється у поєднанні двох систем: фольклору та ритуалу, та двох традиційних культур: української та японської. Типологічний аналіз варіантів реалізації у їхньому середовищі культу предків дає підстави стверджувати існування певного фольклорного інваріанту, який є метатекстом сталих міфопоетичних уявлень, властивих відмінним за своїм походження, проте подібним за формою (землеробською тощо) культурам зі схожими історичними та геополітичними шляхами розвитку.
Люди жили у тісному зв'язку з природою, і усі їх уявлення про світ носили пантеїстичний характер. Течія ріки, подих вітру, форма хмари і таке інше завше привертали увагу людини. Будь-яка їх найменша зміна та рух розцінювались як послання від Бога, духів чи предків. Основним заняттям українського та японського народу було землеробство. З огляду на це, звилась тісна прив'язка до однорічного циклу, і сільськогосподарський календар мав вплинув народний календар.
Поклоніння предкам широко розповсюджене як у нецивілізованих суспільствах так і в розвинутих країнах на кшталт Японії. Але в різних дослідників визначення культу предків не завжди співпадає. У багатьох суспільствах, що сповідують культ предків, генеалогія предків залежить від групи до якої належить індивід, або політичного утворення
Як елемент поклоніння предкам, існує також пошана вождя, голови клану. Найважливішими вважалися стосунки нащадків із духами своїх предків. Дух предків приносив багатий врожай зернових культур.
Крім того прийнято було вважати духів предків захисниками, родинне щастя та мирне життя були надійно захищені. Важливість такого вірування спричинювала тісний взаємозв’язок із предками, які жили по той бік межі.
У світовій культурі існує спільне етнічне поняття про богів. Так, кочові народи найперше шанували бога-чоловіка на небі. І у системі сімейного життя перше місце займав чоловік, який вважався засновником роду. З іншого боку, народи сільськогосподарської культури вшановували богиню-землю. І жінка у таких народах відігравала важливу роль.
Мати діда з повісті О.Довженка Зачарована Десна” дуже відрізняється від образа самого діда, який гармонійно поєднувався із природою. У нас був дід дуже схожий на бога.” Ця віра малого Сашка у діда перегукується із незвичайною вірою у неземне.
Зображення матері діда навпаки дуже людське. Це проявляється у тому, що вона намагається отримати все бажане.
Можливо, що таке поєднання матері й дитини це вплив дуже похилого віку. Перш за все, слід згадати роль жінки в архаїчному землеробському суспільстві. За допомогою жінки передавалися народні звичаї, перекази, пісні та ін. Маленькій дівчинці мати передавала народні пісні та перекази для наступного покоління. Жінка була носієм культури, в деякій мірі цьому сприяла емоційна природа жінки.
Згідно з народною міфологією, жінка була нареченою бога. Так, маленька дівчинка могла молитися богу за хороший врожай.
Удавнину жінка була присвячена богу, як наречена. В певний день вона мусила іти до річки чи гори для того, щоб одружитися із богом. Така церемонія зображена у міфах. Крім того сліди цього залишаються і понині. В уявленні народу жінка неодмінно була пов’язана з водою. Це можна побачити на українських картинах, де жінка іде з коромислом. Наречена бога отримувала у селі особливий статус, як наближена до бога.
Варто згадати, що жінка, яка пізніше втілилася в образі богині Рожениці, була хранителем вогнища і усього роду. Фігурки Рожениці чоловіки брали у військові походи, адже і там вона мала їх оберігати.
Крім того, жінка була символом доброго врожаю. Так, в Японії вагітна жінка обов’язково брала участь у сівбі рису, адже вважалося, що вона принесе багатий урожай. Жінка майже міфологічна істота, сильно пов’язана із богом, наділена чарівною силою. Проте зі зміною поколінь та форми віри по відношенню до бога, старі боги поступово втрачають силу. Деякі з них під впливом буддизму перетворилися на демонів. Так само мінявся і статус жінки, яка служила старому богові. Жінка втрачає священну силу і сприймається тепер тільки як людина, здатна до чаклунства. А поступово перетворюється на відьму. Це можна сказати про історію, де герой рятує жінку, викрадену монстром. Цю історію відносять до того періоду, коли стосунки між жінкою і богом обірвалися.
Колись японські письменниці писали: Раніше жінка була сонцем.” В архаїчному суспільстві жінка це символ багатого врожаю. Жінка одружується з богом. І народжує дитину бога. Жінка відігравала центральну роль у церемоніях архаїчного суспільства. Тоді як дитина керувала природою. У багатьох міфах така дитина народжена неправильно.
Якщо слідувати визначенню соціологічного етнографа Меєр Фортеса, то культ предків буде не прийнятним для багатьох країн, оскільки Фортес робить наголос на статусі та ролі у суспільстві сприймає його як узагальнені норми вірувань, обрядів та поведінки. Якщо проаналізувати ставлення світових релігій до культу предків, то з однієї сторони маємо злиття буддизму з культом предків, а з іншої відкидання у ісламі та християнстві.
Беручи до уваги той факт, що культ предків має глибинний зв'язок зі святами народного календаря, можна впевнено говорити про його тісне переплетення з побутом землероба. До сьогоднішнього дня було не багато спроб дати визначення культу предків. Однією з причин є не відокремленість культу предків від інших вірувань та обрядів. Він має зв'язки з багатьма віруваннями та обрядами. Наприклад: Культ предків співпадає або принаймні міцно пов'язаний з обрядами та віруваннями богів води, дому, вогню, а також головними обряди життя (народження, ініціація, шлюб, похорон), землеробськими обряди (посів, збирання врожаю), Новим роком, похоронами (відспівування мерця, обряди вшанування душі мерця). Тобто існує вельми багато проявів культу предків.
Культ предків також сильно переплетений з народним побутом. Він злився з повсякденним життям простих людей, і тому дуже важко відділити обряди від звичаїв. Більш того культ предків пов'язаний з культом померлих. Факт віри в те, що померлий стає духом, і сприймається як божество, дає нам ключ до розуміння системи уявлень народної культури, що сповідує культ предків. Той самий культ предків існує в багатьох формах.
Прихід померлих, духів чи предків відбувається у визначений період. Тому, народ робить спеціальні приготування до їх приходу, відходу та перебування. Зробивши такий аналіз, ми впевнимося, що стрижнем віри в прихід предків є ідея про перетин межі двох світів. Тобто основою ідеї та концепції культу предків є теорія про границю двох світів.
Далі, спираючись на теорію про границі світів як на теоретичну основу культу предків, проаналізуємо категорії часу та місця властиві границі світів. Прихід предків відбувається у визначені дні, наприклад, в Україні це Новий рік, Великдень, гробки (у цей день люди навідуються до могил своїх родичів); у Японії це Новий рік, свято Бон, Хіґан (день відвідування могил). Схожість форм обрядів, що проводяться у свята пов'язані з культом предків не така важлива як внутрішній зміст цих вірувань та обрядів. Наведемо кілька висновків до яких ми прийшли. Усі вказані дні дії людей спрямовані на виділення границі двох світів. Основні з них це розпалювання вогню, лиття води й таке інше. Простіше пояснити можна так: розпалювання вогню, а також його перестрибування символізує перехід границі двох світів.
Але особливі дні (Новий рік, Різдво, Івана Купала та ін.) за своєю суттю є граничними днями (дні, що символізують зиму та літо, дні літнього та зимового сонцестояння, початок та інші). Уважається, що в такі дні з того світу приходять чорти, духи, душі предків та божества. Часто місцем та часом їх проявлення стають береги річок у день літнього сонцестояння.
Культ предків передбачає, проведення ритуалів у певному місці та у визначений час, які б указували на існування границі світів. Зв'язок культу предків та теорії чи концепції границі світів можна побачити також на прикладі ритуалів пов'язаних з порогом дому. Також, це зрозуміло завдяки зв'язку культу предків з основними ритуалами життя як то шлюб, похорони та ін. Далі, розглянемо форми в яких виражається віра в перетин границі та взаємодію двох світів. Знаковим є факт спільного приймання їжі з предками. Він є ключовим пунктом у культі предків. Важливість спільного святкування з душами предків маже бути прослідкована в міфах та ритуалах з вогнем (вогонь є символом предків та покровителів). За таким важливим значенням стоїть ідея відновлення та відродження предків. Перехід границі з одного світу до іншого світу має за основу теорії воскресіння та смерті.
Культ предків поєднується з такими діями, що вказують на межу світів як розпалювання вогню, ритуали що проводяться поруч з водою (річкою, морем).
Окрім цього, обряди пов'язані з порогом у дверях теж указують на те, що культ предків пов'язаний з «ідеєю межі» та «теорією межі».
Культ предків сам по собі не є релігією, а лише релігійним проявом, що визнає елементи буття, які не контролюються людиною. Це релігійна система, яка базується на вірі у те, що померлі члени певної спільноти впливають чи можуть впливати на життя живих членів цієї спільноті. Живі члени спільноти, які зазвичай проводять культові обряди, та померлі члені спільноти, для яких проводяться ці обряди, реально чи формально співвідносяться між собою як ”нащадки” і ”предки”. Вважається, що в культі предків живі члени спільноти, тобто, ”нащадки” покладають відповідальність за існування своєї спільноти і самих себе на ”предків”.
Проведений типологічний аналіз художньої реалізації культу предків в українській та японській обрядово-ритуальній практиці та наративах довів запропоновану на початку дослідження гіпотези про те, що існують фольклорні інваріанти, своєрідні метатексти міфопоетичних уявлень людини про світ і своє місце у ньому, про коловорот свого існування, про відродження через смерть, і вони здатні реалізуватись в традиційних культурах окремих націй, генетично не споріднених, і формувати їх певну подібність.
Запропоновано нову класифікацію мотиву мандрівки між світами за суб’єктом дії та за критерієм загального та індивідуального у контексті художньої модифікації культу предків, що дає змогу детальніше і конкретніше розглядати ті реалізації культу, які дотепер мали досить розмитий характер.
Для комплексного аналізу культу предків враховано такі бінарні опозиції, як свій чужий, життя смерть, чистий нечистий, верх низ, сакрум профанум, вогонь вода, центр межа тощо.

Основні висновки дисертаційної роботи можуть бути використані у розробці таких актуальних для фольклористики за умов глобалізації тем, як співвідношення відмінних традиційних культур, надкультурні релігійні уявлення, взаємозв’язок художньої реалізації вірувань із універсальними механізмами мислення. Дисертація стане у пригоді дослідникам архаїчної культури українців у її типологічному аспекті, а також тим, хто цікавиться проблемами типологічного зіставлення різних культур та можливими інтерпретаціями причин їх спільностей і відмінностей, генезою та еволюцією художнього мислення людства. Її результати можуть використовуватись у різних галузях гуманітарних наук при описі культури, побуту, історії та вірувань слов’янських народів, а також у практиці викладання курсів і спецкурсів із фольклористики, етнографії, історії, культурології у вищих навчальних закладах України та Японії.

Список використаної літератури

1. Tylor E.B. Primitive culture, Vol. I. N.Y., 1889 (reprinted in 1977, N.Y.) p.1
2. М.Лановик, З.Лановик. Українська усна народна творчість. К., 2001
3. М.Лановик, З.Лановик. Українська усна народна творчість. К., 2001
4. М.Лановик, З.Лановик. Українська усна народна творчість. К., 2001
5. М.Лановик, З.Лановик. Українська усна народна творчість. К., 2001
6.Н.Ф.Сумцов. Символика славянских обрядов. М., 1996
7. М. Драгоманов. Малорусскія народныя преданія и разсказы. Киев. 1876
8. Джодж Лоренс Гомм. Фольклорний довідник. Лондон, 1890
9. Геродот. Історія.
10. E.B Tylor. Primitive culture, Vol. I. N.Y., 1889 (reprinted in 1977, N.Y.)
11. E.B Tylor. Primitive culture, Vol. I. N.Y., 1889 (reprinted in 1977, N.Y.)
12. К. Юнг. Архетеп и символ. 1991. Москва.
13. К. Леві-Строс. Структурна антропологія. Київ. 2000.
14. C. Levi-Strauss The savage mind. Chicago. 1966.
15 М. Драгоманов. Малорусскія народныя преданія и разсказы.
Киев. 1876
16 Е.Leach. Anthropological Aspects of Language: Animal Categories and Verbal Abuse// New Directions in Study of Language. Cambridge. 1964.
17 Е.Ліча. Культура и коммуникация: Логика взамимосвязи символов. Москва. 2001
18 Е.Leach. The structure of symbolism// The interpretation of ritual.
London. 1972
19 C. Levi-Strauss. Totemism. London. 1966.
20 М.Еліаде. Єліаде М. Миф о вечном возвращении М. 2000
21 П.Кулиш. Записки о Южной Руси. ТІ-ІІ. СПб. 1857
22 П. Чубинський. Трудов этногарафическо-статистической экспедиции югозападного отдела Русского географического общества в Западно-южный край. СПб. Т.2. 1878.
23 М. Драгоманов. Малорусскія народныя преданія и разсказы. Киев. 1876
24 М.Максимович. Дни и Месяцы украинского селянина.
Михайлова гора. 1858.
25 М.Максимович. Украинские народная песняи. Москва. 1834.
26. Б.Грінченко. Єтнографические материалыб собрнные в Черниговской и соседней сней губерниях. Вв. 1-3.Чернигов. 1895-97.
27 Куніо Янагіда. Ночіло карікотовано кі. Токіо. 1907
28 І.Нечуя-Левицький. Світогляд українського народу. Львів. 1876.
29 М.Костомаров. Славянская міфологія. Київ. 1847.
30.Н.Сумцов. Народня словесність. Харків. 1919
31А.Потебня. О мифическом значении некоторых обрядов и поверий. Чтения общ. Ист. И древн. Российских. Кн.2. 1865.
32. Гнатюк В. Нарис української міфології. Львів. 2000.
33 М.Максимович. Украинские народные песни. Москва. 1834.
34 І.Франко. Галицько-руські народні приповідки. Львів. 1901
35 В.Антонович и М. Драгоманов. Исторические песніи Малоруського народа. Тт..І і ІІ. Київ. 1874-1875
36 О.Таланчук. Українознавство: усна народна творчість. Київ. 1998
37. Л.Дунаєвська. Українська народна проза. Киів. 1997.
38. В. Давидюк. Первісна міфологія українського народу. Луцьк. 1997.
39. О.Воропай. Звичай нашого народу. Київ. 1993.
40. Шюнсуке Окуніші. Купальня (Хаммам) межа світів // Фольклорна література і традиції ’85. Токіо, 1986, с.198
41 Ейічі Імото. Первісний обряд. Токіо. 1992.
42. Мінаката Кумагусу. Збірник праць Токіо, 1994.
43. Ісіда Ейічіро. Мати Момотало. Токіо. 1956.
44. Канасакі Такео. Збірник праць. Токіо, 1980.
45. The Study of folklore. [edited by А.Dundes]. Englewood Cliffs, NJ. 1965.
46. Ейічіро Ісіда. Каппа комабікі (Легенди Каппа). Токіо. 1994.
47. Ейічіро Ісіда. Каппа комабікі (Легенди Каппа). Токіо. 1994.
48. Ейічіро Ісіда. Каппа комабікі (Легенди Каппа). Токіо. 1994.
49 Кодзікі. Токіо 1977.
50 Імото Ейічі. Сакральні легенд. Токіо. 1999.
51 Куніо Янагіда. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1969. Том 2.
52 Куніо Янагіда. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1968. Том 1.
53 Куніо Янагіда. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1969. Том26 .
54 Куніо Янагіда. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1969. Том 10.
55 Куніо Янагіда. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1969. Том 10.
56 Куніо Янагіда. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1969. Том 11.
57 Куніо Янагіда. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1969. Том 27.
58. Куніо Янагіда. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1969. Том 13.
59 Куніо Янагіда. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1969. Том 10.
60 Куніо Янагіда. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1968. Том 1.
61 Климник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні Кн. 1, т. 1 К. 1994
62 Климник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні Кн. 1, т. 1 К. 1994
63 Куніо Янагіда. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1969. Том 10.
64 Куніо Янагіда. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1968. Том 1.
65 Куніо Янагіда. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1969. Том 8.
66 Куніо Янагіда. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1969. Том 10.
67 Куніо Янагіда. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1969. Том 10
68 Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. Т. 1. /Упоряд. В.В.Яременко. К.: Либідь, 1993.
69 Давидюк Віктор. Первісна міфологія українського фольклору. Луцьк. 1997.
70 Килимник С. Український рік у народник звичаях в історичному освітленні. Кн. ІІ. Т. 4 (Літній цикл). К. 1994
71 Килимник С. Український рік у народник звичаях в історичному освітленні. Кн. ІІ. Т. 4 (Літній цикл). К. 1994
72 Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. Т. 1. /Упоряд. В.В.Яременко. К.: Либідь, 1993.
73 Див.Гальковский Н. Борьба христианства с остатками язычества в Древней Руси.- М., 1913.- Т. 1-2
74 Чубинський П.П. Труды этнограяиеско-статической экспедиции в Западно-Русский край, снаряж. ИРГО. Юго-зап. Отдел. Материялы и изслед., собранны яд. чл. П.П. Чубинськимъ. СПб., 1872. Том ІІІ
75 Енциклопедія японського фольклору. Ред. К.Янагіда. Токіо, 1994 (І видання, 1951)
76 Frazer J. The golden bough (ed. by R. Fraser,). London New York, Oxford Univ. Press — 1994
77 Ізабелла Л.Бьод Мандрівка на край Японії (пер. японською Таканаші К.) Токіо, 1973.
78 Геродот. Історія. 1-110
79 Еберхард В. Місцеві культури Південного і Східного Китаю (пер. японською Шіраторі Й.,) Токіо, 1987.
80 Еберхард В. Місцеві культури Південного і Східного Китаю (пер. японською Шіраторі Й.,) Токіо, 1987.
81В.Кпынгер. Животное в античной мифологим и народном суевером. Киев. 1911.
82 Японські казки. Токіо. 1956. Том 2.
83 Еберхард В. Місцеві культури Південного і Східного Китаю (пер. японською Шіраторі Й.,) Токіо, 1987.
84 Див. Яков Новицкий. Остров Хортеця на Днепре, его природа, история. Древности. Вип.І. Запоріжжя. 1997.
85 Балушок Василь Григорович. Обряди ініціацій українців та давніх слов’ян. — Львів. — Нью-Йорк. 1998.
86 Ейічіро Ісіда. Каппа комабікі (Легенди Каппа). Токіо. 1994.
87 Ейічіро Ісіда. Каппа комабікі (Легенди Каппа). Токіо. 1994.
88 Куніо Янагіда. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1969. Том 21.
89 Куніо Янагіда. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1969. Том 14.
90 Куніо Янагіда. Процес зміни культу бога грому//Сила молодшої сестри Токіо, 1940.
91 Куніо Янагіда. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1969. Том 14.
92 Енциклопедія японського фольклору. Ред. К.Янагіда. Токіо, 1994 (І видання, 1951)
93 Куніо Янагіда. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1969. Том 10.
94 Енциклопедія японського фольклору. Ред. К.Янагіда. Токіо, 1994 (І видання, 1951)
95 Енциклопедія японського фольклору. Ред. К.Янагіда. Токіо, 1994 (І видання, 1951)
96 Килимник С. Український рік у народник звичаях в історичному освітленні. Кн. ІІ. Т. 4 (Літній цикл). К. 1994.
97 Чубинський П.П. Труды этнограяиеско-статической экспедиции в Западно-Русский край, снаряж. ИРГО. Юго-зап. Отдел. Материялы и изслед., собранны яд. чл. П.П. Чубинськимъ. СПб. 1872 Том ІІІ
98 Килимник С. Український рік у народник звичаях в історичному освітленні. Кн. ІІ. Т. 4 (Літній цикл). К. 1994
99 Максимович М. Дні та місяці українського селянина. Київ. 2002.
100. Х.Вовк, Студії української етнографії та антропології, К., 1995
101. М.Сумцов, Символика славянских обрядов, М., 1996
102. М.Сумцов, Символика славянских обрядов, М., 1996
103 М.Сумцов, Символика славянских обрядов, М., 1996
104. Х.Вовк, Студії української етнографії та антропології, К., 1995
105. Х.Вовк, Студії української етнографії та антропології, К., 1995
106. Х.Вовк, Студії української етнографії та антропології, К., 1995
107. Х.Вовк, Студії української етнографії та антропології, К., 1995
108. Х.Вовк, Студії української етнографії та антропології, К., 1995
109. Чубинський П. И., Труды этнографическо-статистической экспедиціи въ Западно-русскій край, снаряженной Ими. Рус. Геогр. Обществомъ. Югозападный отделъ. СПб., 1872. I, с.40
110. Янагіда Куніо. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1969. Т.15
111. Енциклопедія японського фольклору. Ред. К.Янагіда. Токіо, 1994 (І видання, 1951)
112. Шюнсуке Окуніші. Купальня (Хаммам) межа світів // Фольклорна література і традиції ’85. Токіо, 1986
113. Див. H.Clay.Trumbull, The threshold covenant, New York, 1906 (про роль культу порогу у світовій культурі)
114. Див. Дж.Дж.Фрезер, Фольклор у старому заповіті, М., 1986
115. Геродот, Історія
116. Старий Заповіт, Буття, 15.9-17
117. Мифы народов мира. Энциклопедия в 2 т. М., 1980. Т.І
118. Дитина в звичаях і віруваннях українського народа. Матеріали з полудневої Київщини. Зібрав Марко Грушевський. Обробив Др. Зенон Кузеля. Накладом наукового Товариства імені Шевченка. Львові, 1906, с.48
119 Куніо Янагіда. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1969. Том 10
120 Успенский Б.А. Филологические разіскания в области славянских древностей. М.,1982.
121 Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. Кн.1, т.1. К.,1994
122 Дж. Фрезер. „Золота гілка” abrigeded Edition, Macmillan, 1925.
123 Максимович М. Дні та місяці українського селянина. Київ. 2002.
124 Малорусские народные игры окрестностей Переяслава. Киевская Старина, 1887. Том XVIII. Див. передмову В. Горленка до Публікації С. Ісаєвича.
125 Див. рукопису бібліотеки Троїцько-Сергіївської Лаври № 124, 194.
126 Див. наприклад: Гальковский Н.М. Борьба християнства с остатками язычества в Древней Руси, т.І, Харьков, 1916, с. 30-47.
127 Гальковский Н.М. Борьба християнства с остатками язычества в Древней Руси, т. ІІ, М., 1913, с. 33, 59, 60, 69, 158.
128 Дж. Фрейзер. Золота гілка (The Golden Bough), Лодон Нью Йорк, Оксфордський Університет, 1994
129 Фольклорний словник, Токіодо-шюцупан, Токіо, 1994
(перевидання 1951),
130 Куніо Янагіда. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1969. Том 8.
131 Максимович М. Дні та місяці українського селянина. — К., 2002.
132 Японський казковий словник Токйо, Кобндо, 1994, Гість у передноворічну ніч”
133 Джек Тресиддер Словарь символов М., Гранд, 1999.
134 Кодзікі Токйо, Кадокава, 1977
135 Японський фольклорний словник Токйо, Токйодо, 1951, Недзумі Дзьодо”. Янагіта Куніо. Те, що перед бавовною. Унормовані твори Я. Куніо у 36 тт. — т. 1 — Токіо, Тікумасьобо — 1969.
136 Японський фольклорний словник Токйо, Токйодо, 1951,
Недзумі Дзьодо”.
137 На приклад японських казк Іссунбосі”, Момотаро”.
138 Японський фольклорний словник Токйо, Токйодо, 1951, Іссунбосі”, Момотаро”.
139 Кодзікі Токйо, Кадокава, 1977, С.238239.
140 В місті Кйото, 17 липня.
141 Сравнительный указатель сюжетов. М-Л., «Наука», 1979. Див. Тип казки №301АВ.
142 Ейічі Імото. Міфологія. Токіо. 1997.
143 Казка№ 104 П.Чубинського
144 Кодзікі Токйо, Кадокава, 1977
145 Рігведі (X, 14, 16, 17)
146 Архатваведі (XIII, 1, 2, 3, 4)
147 Куніо Янагіда. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1969. Том 10.
148 Куніо Янагіда. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1969. Том 13.
149 Енциклопедія японського фольклору. Ред. К.Янагіда. Токіо, 1994 (І видання, 1951)
150 Мінаката Кумагусу. Походження міфології про кам’яну латівку//Всі його статті в 12 т. Додатоки 1 — Токіо, 1974. С.11. Кумагусу ссилається на Китайську літературу, Юу-уанг-тсах-тсу, 9 ст, переклад. на японську мову в 1697 р. Том XVI, ф. 6, а.
151 Фудокі (японський географічний літопис 8 ст.) — Токіо, 1969.
152 Кумагаі Осаму. Звичаї та обрядовості Східної Азії. — Токіо, 1984
153 Енциклопедія японського фольклору. Ред. К.Янагіда. Токіо, 1994 (І видання, 1951)
154 Успенский Б.А. Филологические разіскания в области славянских древностей. М.,1982.
155 Куніо Янагіда. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1969. Том 10.
156 Ейічі Імото. Міфологія. Токіо. 1997.
157 Удзісю(в 1 половині 12 столття). Том 1, часть 3
158 Кодзікі. Токіо. 1977
159Дев. Ніхонгі. Пункт Імператрицї Суіко26
160 Геродот. Історія 2-44
161 E.O.James The tree of life. N.Y. 1966
162 Ейічі Імото. Міфологія. Токіо. 1997.
163 Максимович М. Дні та місяці українського селянина. Київ. 2002.
164 Ібн Фадоран Путешествие до Волжзка Болгарія”. пер. Ієсіма Хікоіті.
Токіо, 1969.
165 Ібн Фадоран "Путешествие до булгар".
166 Кодзіки. Кадокава шотен. Токіо. 1977.
167 Мифы народов мира, в двух томах. Издательство «Советская енциклопедия», 1982. Том второй.
168 Манйошю, 8 ст.
169 Цучігасі Хіросі. Дослідження древніх пісень та обрядів. Токіо 1966.
170 Кодзікі.Токіо. 1977.
171 Цучігасі Хіросі. Дослідження древніх пісень та обрядів. Токіо 1966.
172 Цучігасі Хіросі. Дослідження древніх пісень та обрядів. Токіо 1966.
173 Цучігасі Хіросі. Дослідження древніх пісень та обрядів. Токіо 1966.
174 Цучігасі Хіросі. Дослідження древніх пісень та обрядів. Токіо 1966.
175 Цучігасі Хіросі. Дослідження древніх пісень та обрядів. Токіо 1966.
176 Цучігасі Хіросі. Дослідження древніх пісень та обрядів. Токіо 1966.
177 Цучігасі Хіросі. Дослідження древніх пісень та обрядів. Токіо 1966.
178 Фудокі (японський географічний літопис 8 ст.) — Токіо, 1969.
179 Геродот. Історія.
180 Кодзікі. Токіо. 1996
181 Дж.Дж.Фрезер. Фольклор в ветхом завете М., 1990.
182 Вихід
183 Куніо Янагіда. Збірник праць у 36 т. Токіо, 1969. Том 7.
184 Мифы народов мира в 2 т., М., 1982. Т.2. С.522-523;
185 Таланчук О.М. Українознавство, К., 1998. С.243
186 Імото Ейічі. Сакральні легенд. Токіо. 1999. С. 63-136
187 Геродот. Історія. 4-105
188 С.Токарев Ранние формы религии. Москва. 1990. С.51-83, 564-576
189 Мінаката Кумагусу. Збірник праць Токіо, 1994. С. 206-387.
190 Е. Дюркгайм. Первісні форми релігійного життя: тотемна система в Австралії. Київ. 2002. Розділ ІІ.
191 Дж. Фрезер. „Золота гілка” abrigeded Edition, Macmillan, 1925.
192 Е. Тай лор. Первобытная культура. Москва. 1989. 355-388
193 Еберхард В. Місцеві культури Південного і Східного Китаю
(пер. японською Шіраторі Й.,) Токіо, 1987. с. 50-51
194 Дунаєвська Л.Ф. З живого джерела, К., 1990.
195Момотаро”// Японські казки. Том ІІ. Токіо. 1951.
196Дідусь Хансака”// Японські казки. Том ІІ. Токіо. 1951.
197 З живого джерела: Українські народні казки в записах, переказах та публікаціях українських письменників. Упорядник Ліді