НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОЛЬКЛОРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МИХАЙЛА МАКСИМОВИЧА

Короткий опис

Київський національний університет
імені Тараса Шевченка

На правах рукопису

Федас Валентина Володимирівна

УДК 801.81

НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ
ФОЛЬКЛОРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
МИХАЙЛА МАКСИМОВИЧА

10. 01. 07 фольклористика

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Дунаєвська Лідія Францівна,
доктор філологічних наук, професор

Київ 2005

Зміст
ВСТУП..3
РОЗДІЛ1. Формування наукового світогляду Михайла Максимовича як передумова науково-збирацької фольклористичної діяльності..10
1.1.Теоретико-методологічні засади науково-збирацької діяльності вченого у контексті становлення української фольклористики І пол. ХІХ ст.12
1.2.Становлення головних критеріїв дослідження фольклору (30-40-і рр. ХІХст.)...27
1.3.Теоретико-концептуальний етап наукової діяльності (50 70-х рр.).50
РОЗДІЛ2. Пріоритетні наукові засади Михайла Максимовича та принципи інтерпретації фольклорного твору72
2.1.Бароково-кордоцентрична філософія як формотворчий чинник Максимовичевої концепції розвитку словесності.72
2.2.Натурфілософські формотворчі чинники концепції народності та системи поглядів М.Максимовича на цінність народної творчості..81
2.3.Еволюція концепції історизму в українській фольклористиці: фольклорний матеріал та «характер вікового життя народу»88
2.4.Чинники і принципи добору, аналізу, систематизації та інтерпретації фольклорних творів М.Максимовичем95
РОЗДІЛ3. Рецепція науково-методологічних засад М.Максимовича у вітчизняній та зарубіжній фольклористиці...140
3.1.Теоретико-методологічні засади наукової діяльності М.Максимовича як поступ у розвитку української фольклористики.141
3.2.Ідеї, концепції та методологічні розробки М.Максимовича у контексті взаємозбагачення світових культур..160
ВИСНОВКИ.175
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ183

Вступ

У сучасному глобалізованому світі виникла нагальна потреба в ретельному осмисленні національних наукових доробків, що сприяло б об’єктивності у їх поцінуванні. В українській історії науки подібна проблема постала найгостріше, адже на початку ХХІ століття український внесок у світову наукову думку не лише належно не опрацьований, але й містить чимало «білих плям», які потребують реконструкції. Паралельно із відтворенням прогалин необхідно ґрунтовно і системно аналізувати наукову діяльність, світоглядні особливості та теоретико-методологічні преференції тих українських науковців, чиї імена вже стали відомі світовій науці. До них належить Михайло Олександрович Максимович основоположник української фольклористики, історіографії, культури, джерелознавства, один із творців вітчизняної ботанічної термінології, заснованої на використанні народних мовних джерел, один із фундаторів києвознавства, історичної географії, журналістики та лінгвістичного слов’янознавства. Наукова діяльність М.Максимовича відобразила явище, яке було поширеним у Європі з часів Середньовіччя, проте в Україні ХІХ століття лише набувало форми свого вияву, використання у процесі пізнання світу, культури і людини універсального інструментарію, синтезу методів гуманітарних та природничих наук, що дає змогу всебічно осягнути об’єкт наукового зацікавлення.
Сьогодні ми не можемо не визнавати, що існує феномен Максимовича, інакше б не зверталися до його постаті нові й нові покоління українських та зарубіжних учених. Його переконання в тому, що «за мірою висоти і повноти розвитку словесності можна судити і взагалі про міру освіти і розвитку внутрішнього життя народу і про значущості його в історії людства» [105, с.398], стало програмним для вироблення методологічних підвалин історичних, фольклористичних, культурологічних антропологічних дисциплін у слов’янському та неслов’янському світі.
Актуальність дослідження. На сучасному етапі розвитку світової науки більшість її надбань втрачають свою національну ідентичність, легко набуваючи рис універсальності і популярності через загальні інформаційні системи. Відтак виникає потреба у перегляді теоретичних, методологічних і концептуальних здобутків українських науковців, що сприяло б збереженню національних особливостей української науки у контексті світової наукової спадщини. Ця проблема досить гостро постає у сучасній українській фольклористиці, яка останні 10 років зазнає потужних впливів західноєвропейських та американських теоретико-методологічних здобутків, не усвідомлюючи того наукового факту, що більшість подібних теорій та методів були запропоновані вітчизняними науковцями чи не раніше від західних колег, як, наприклад, про необхідність зіставлення української народної творчості з фольклором інших народів М.Максимович зауважив у передмові до збірника «Малороссийские песни» (1827) раніше за Т.Бенфея. Відтак особливо актуальним стає питання перегляду концептуальних здобутків українських науковців з метою встановлення історичної та наукової об’єктивності.
Перші оцінки діяльності майбутнього основоположника української фольклористики розпочалися з появою першого збірника українських народних пісень «Малоросійські пісні» (М.,1827). Захоплені рецензії і відгуки (письмові й усні) відомих діячів культури: О.Пушкіна, М.Гнідича, О.Одоєвського, А.Дельвіга, П.В’яземського, М.Гоголя, О.Сомова, С.Шевирьова, О.Бодянського, М.Костомарова, І.Срезневського, Я.Головацького, М.Шашкевича, І.Вагилевича, Г.Квітки-Основ’яненка, Л.Боровиковського, П.Гулака-Артемовського, В.Ягича, П.Шафарика та ін. не лише засвідчили значимість видання збірника, але й ознаменували новий етап розвитку світової фольклористики.
Успіх фольклористичної діяльності Максимовича закріпився у 1834 році, з публікацією другого збірника пісень «Украинские народные песни». Як реакція на факт публікації з’являються статті Юрія Венеліна, Ізмаїла Срезневського, Михайла Грабовського.
Одразу ж було помічено, що М.Максимович одним із перших визнав пісенну творчість народу як джерело для вивчення минулого. У піснях дослідник спробував віднайти відображення звичаїв, моралі й «подій дійсних, які в інших пам’ятках не збереглися: казка-складка, а й пісня билиця, говорить прислів’я» [112,с.439]. Третій збірник М.Максимовича «Сборник украинских песен» виявив повноту і цілісність його наукових засад і вже знаменував початок нового етапу в поступальному розвиткові фольклористики: від окремих студій та розвідок до закономірностей та методології науки.
Якщо гідно оцінювати першість як основний момент наукового пізнання, то М.Максимовичу така першість належить у багатьох аспектах. Вперше стилістично-текстуальний аналіз твору дозволив досліднику виокремити думи як специфічний народнопоетичний жанр. Науковець увів у фольклористику (українську і російську) термін «думи» і вперше спробував з’ясувати їх жанрові ознаки в передмові до збірника «Малороссийские песни». Він вперше спробував подати соціально-антропологічний контекст жанрів, наблизивши їх таким чином до особи носія фольклору, його виконавця та читача або слухача. Це варто вважати першими кроками до популярних у сучасній світовій науці антропологічної школи у фольклористиці, теорій комунікації та соціолінгвістичного підходу до тексту. Вперше М.Максимович здійснив пошук відповідності фольклорних та літературних символів, використавши текст «Слова о полку Ігоревім». Вперше «дух народу» був визнаний М.Максимовичем як смислова основа фольклорного твору. За словами М.Драгоманова, М.Максимович «був для Київської Русі цілим історико-філологічним закладом і разом з тим, живою народною людиною» [56,с.453]. Безперечно, діяльність видатного діяча культури привернула увагу науковців різних галузей і здійснювалась у різних напрямках: вивчення його історіографічної спадщини, природничих праць, представлення студій над Київською старовиною, лінгвістичні студії, вивчення «Слова о полку Ігоревім». Фундаментальними серед таких досліджень можна назвати: ОстрянинД. Світогляд М.О.Максимовича (К.,1960); ГлухенькийМ. Михайло Максимович. Біографічна повість (К.,1969); Полікарп Марков. М.О.Максимович видатний історик ХІХ ст. (К.,1973), Общественно-политические и исторические взгляды М.А.Максимовича (К.,1986), Жизнь и труды М.А.Максимовича (К.,1997); М.О.Максимович. Вибрані твори з історії Київської Русі, Києва і України / Уклад., коротка біогр. та комент. П.Г.Маркова (2004); Максимович М.О. Киевъ явился градомъ великимъ...: Вибрані українознавчі твори / Упоряд. та авт. іст. біогр. нарису В.О.Замлинський; Приміт. І.Л.Бутича, Переднє слово В.В.Скопенка (Київ,1994); КороткийВ.А., БіленькийС.Г. Михайло Максимович та освітні практики на правобережній Україні в першій половині ХІХ століття (К.,1999); МаксимовичМ.О. У пошуках омріяної України: Вибрані українознавчі твори / Упор. і вст. ст. В.Короткого (К.,2003).
Простежуючи історичну приналежність усіх тих, хто пробував оцінювати, примножувати, продовжувати ідеї Максимовича-фольклориста, можна спостерігати спадкоємність цілих поколінь українських та зарубіжних науковців. Серед них: М.Цертелєв, О.Пушкін, А.Дельвіг, О.Сомов, П.В’яземський, С.Шевирьов, М.Гоголь, О.Шпигоцький, І.Крамаренко, П.Куліш, М.Костомаров, Т.Шевченко, П.Шафарик, І.Франко, М.Драгоманов, М.Грушевський, О.Грушевський, В.Науменко, М.Петров, М.Дашкевич, О.Котляревський, П.Житецький, С.Пономарьов, В.Щурат, Ф.Колесса, В.Гнатюк, І.Житецький, А.Лобода, М.Возняк, С.Єфремов, С.Красильников, К.Грушевська, М.Азадовський, М.Рильський, О.Дей, Г.Сухобрус, Н.Шумада, В.Скрипка, Г.Нудьга, М.Яценко, М.Пазяк, І.Березовський, В.Бойко, В.Качкан, Р.Кирчів, Й.Федас, Л.Дунаєвська, Л.Копаниця, Н.Малинська, В.Давидюк, М.Дмитренко, Я.Гарасим, В’яч. Гнатюк.
Проте цілісна система фольклористичної діяльності М.О.Максимовича не представлена у монографіях, посібниках, статтях; не досліджена наукова лабораторія, фрагментарно визначена роль ученого в становленні шкіл і напрямків у вітчизняній фольклористиці; належним чином не оцінене місце науковця в європейській фольклористиці. Не перевидані «Украинские народные песни» (М.,1834), «Сборник украинских песен» (К.,1849).
Парадоксальним видається той факт, що спадщина вченого, який був послідовним прибічником комплексності та системності у науці, проаналізована фрагментарно і мозаїчно, а також не висвітлені теоретико-методологічні засади його наукової діяльності. Відтак потреба у з’ясуванні шляхів формування, розвитку та практичного застосування вченим науково-практичних та науково-теоретичних засад збирання, оцінки, систематизації та інтерпретації фольклорних текстів зумовила вибір теми дисертації «Науково-теоретичні засади фольклористичної діяльності Михайла Максимовича».
Тема дисертації входить до плану науково-дослідної роботи кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Об’єкт дослідження: діяльність Михайла Максимовича в галузі фольклористики, його науково-збирацька, видавнича та дослідницька робота з популяризації народнопісенного матеріалу та її науковий аналіз.
Предмет дослідження: концептуальні засади та методологія наукової роботи, принципи інтерпретації фольклорного твору, вироблені М.Максимовичем.
Мета дослідження: обґрунтувати науково-теоретичні засади діяльності М.Максимовича в галузі фольклористики та визначити його роль у подальшому розвитку української фольклористики у контексті взаємозбагачення світових культур.
Для досягнення зазначеної мети сформульовано такі завдання:
· визначити джерела, психологічні та історичні чинники етапів становлення М.Максимовича як дослідника фольклору;
· визначити концептуальні засади розуміння фольклорного твору Максимовичем-фольклористом в теоретичному, методологічному та історичному контекстах;
· з’ясувати основні чинники і критерії, які впливали на відбір, групування та інтерпретацію фольклорних творів у пісенних збірниках та фольклористичних, літературознавчих й етнографічних працях М.Максимовича;
· виявити принципи оцінки та аналізу народнопоетичного матеріалу (як літературного твору, історичної пам’ятки, свідоцтва про колективного творця);
· виявити причинно-наслідковий зв’язок науково-аналітичної та науково-збирацької діяльності М.Максимовича в контексті розвитку вітчизняної та зарубіжної фольклористики.
Теоретико-методологічну базу становлять історико-фольклористичні праці І.Срезневського, М.Гоголя, М.Костомарова, П.Куліша, М.Петрова, М.Дашкевича, М.Драгоманова, О.Котляревського, Ф.Буслаєва, О.Пипіна, М.Грушевського, О.Грушевського, І.Франка, В.Ягича, в яких знаходимо перше осмислення фольклористичного доробку М.Максимовича, а також праці авторів: І.Стешенка, Ф.Савченка, К.Грушевської, В.Данилова, М.Азадовського, П.Попова, Б.Кирдана, С.Єфремова, Л.Білецького, Ю.Луцького та ін.
Наукова новизна роботи полягає в цілісному представленні методології та теоретичної системи опрацювання фольклорного матеріалу М.Максимовичем; у визначенні філософських передумов системи його поглядів на фольклор; у виявленні історичного, смислового, стилістично-текстуального та соціально-антропологічного чинників, що впливали на методи опрацювання народнопоетичного матеріалу та створення теоретичних засад української фольклористики.
Теоретичне значення полягає в комплексному аналізі особистого внеску М.Максимовича у фундамент методології української та зарубіжної фольклористики, у розвиток історичного та антропоцентричного підходів до вивчення народнопоетичного твору, у дослідженні принципів наукового підходу до опрацювання фольклорного матеріалу.
Джерелами дослідження стали: М.О.Максимович. Зібрання творів у трьох томах: Т. І. Відділ історичний. К.,1876; Т. ІІ. Відділи: Історико-топографічний, археологічний і етнографічний. К.,1877; Т.ІІІ. Мовознавство. Історія словесності. К.,1880; «Малороссийские песни» (М.,1827); «Украинские народные песни» (М.,1834); «Голоса украинских песен» (М.,1834); «Сборник украинских песен» (К.,1849); Михайло Максимович. Дні та місяці українського селянина (К., 2002); матеріали Національної бібліотеки України ім.В.І.Вернадського, епістолярна спадщина М.Максимовича.
Практичне значення полягає у використанні результатів дисертаційного дослідження для розробки курсів з історії та теорії фольклористики для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів України, підготовки підручників та посібників, що містять матеріали з теоретико-методологічних засад української науки загалом та української фольклористики зокрема.
Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження обговорювалися на засіданні кафедри фольклористики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, трактувалися у лекціях слухачам підготовчого факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Апробація роботи проводилася на ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції «Павло Чубинський і сучасність. Проблеми інтерпретації творчої спадщини» (Бориспіль, 29 січня 2004р.); Міжнародній науковій конференції «Філологія в Київському університеті: історія та сучасність», присвяченій 200-річчю від дня народження М.О.Максимовича, на пленарному засіданні виголошена доповідь «Місце збірника «Українські народні пісні» 1834 року в науковій спадщині Михайла Максимовича» (Київ, 12 жовтня 2004р.); ІІІВсеукраїнській науково-практичній конференції «Фольклор і література в історичному розвитку та державотворенні України» (Бориспіль, 28 січня 2005р.); Другій Волинській етнографічній науковій конференції «Минуле і сучасне Волині та Полісся: народне мистецтво і духовність» (Луцьк, 12 травня 2005р.); Міжнародній науковій конференції «Київські філологічні школи: історико-теоретичний спадок і сучасність» (11 жовтня 2005р.), ІІІВсеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій 135-річчю від дня народження Лесі Українки (с.Колодяжне, 24 25 лютого 2006 року), ІV Міжнародній науковій конференції «Наукова та літературна спадщина Павла Чубинського у державотворчих процесах України» (м.Київ, 28 лютого 2006 року).
Основні положення та висновки дисертації знайшли своє відображення у семи наукових статтях.
Структура дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел (217 найменувань).

Список літератури

Висновки

Фольклористична діяльність Михайла Олександровича Максимовича є тим необхідним етапом становлення і розвитку вітчизняної науки, інтерес до якого лише посилюється з часом. Дисертація «Наукові засади фольклористичної діяльності Михайла Максимовича» є дослідженням наукової лабораторії М.Максимовича в царині збирання, дослідження, популяризації фольклорного матеріалу, що зумовлене потребою спростувати поширену стереотипну думку, ніби ХІХ століття у фольклористиці позначилось суто емпіричними здобутками, безсистемним нагромадженням текстового матеріалу винятково емпіричними методами. Діяльність М.Максимовича доводить, що теоретичні підвалини сучасної фольклористики закладалися саме в той час і саме тими особистостями, які демонстрували комплексний підхід до осмислення народнопоетичних творів та етнографічних реалій, а також той факт, що у процесі своєї дослідницької діяльності вчений широко апробовував та вдосконалював і методи теоретичного пізнання світу, як ієрархічний метод класифікації матеріалу, аналіз та системно-функціональний підхід до фольклору.
М.Максимович належав до когорти великих науковців; його теоретико-методологічні принципи ґрунтувалися на видатних досягненнях світової філософії, історії та літературознавства. Його наукова діяльність відобразила явище, яке в Україні ХІХ століття лише набувало форми свого вияву, використання у процесі пізнання світу, культури і людини універсального інструментарію, синтезу методів гуманітарних та природничих наук, що дає змогу всебічно осягнути об’єкт наукового зацікавлення, відтак М.Максимовича можна із впевненістю назвати людиною «Фаустівського штибу».
Дослідження фольклористичної діяльності Максимовича, її науково-теоретичних засад дозволило зробити нам узагальнені висновки.
1. Простеживши життєвий шлях науковця, його творчі та громадські контакти і зацікавлення, ми дійшли висновку, що у фольклористичній діяльності М.Максимовича можна простежити етапи розвитку фольклористичної методології, які визначалися тими науковими цілями, які ставив перед собою М.Максимович. Ці етапи можна визначити таким чином: перший етап, який характеризується набуттям у процесі навчання певної теоретико-методологічної основи, формуванням історико-культурних інтересів, зародженням компаративістських концептів та збирацькою діяльністю, яка увінчалася виданням збірника «Малороссийские песни» (1827) і охоплює 1812 1827рр. ХІХ ст.; умовно цей етап можна назвати «практичним»; другий етап формування власних чільних науково-світоглядних засад, посилена увага до збирацької діяльності у сфері народної словесності та етнографії у поєднанні з їх теоретичним осмисленням 30 40-ірр. ХІХст.; умовно цей етап можна назвати теоретико-методологічним; третій етап, який має узагальнюючий характер і є продуктивним щодо задумів, планів, сприяння у фольклористичній діяльності своїм однодумцям, коментарів та наукових узагальнень; цей період ми назвали теоретико-концептуальним і підсумковим (50 70-і роки ХІХст.).
2. Теоретичні засади інтерпретації українського фольклору Михайла Максимовича були сформовані завдяки гуманістичним акцентам, якими вирізнялися дослідження демократичного напряму. Тому визначальним є з’ясування витоків концепцій розвитку словесності, народності, історизму, які були підвалинами наукового світогляду М.Максимовича. Таким підґрунтям фольклористичної методології М.Максимовича постали бароково-кордоцентрична філософія, що стала основою концепції розвитку словесності, позиції якої науковець засвоїв як світоглядно-ментальну рису традиції давньоукраїнських мислителів та Григорія Сковороди. М.Максимович, як вчений із чіткою національною самоідентифікацією, у виборі матеріалу, методів та концептів свого наукового аналізу керувався питомою українською ментальною свідомістю, яка виявляється у яскравих емоційних формах «філософії серця». Подібні засади української ментальності протиставляють емпірично-позитивістському науковому пізнанню дійсності сприйняття інтуїтивно-евристичне, коли вчений, під впливом неоплатонізму, патристики, «кордоцентризму» Г.Сковороди, приділяє основну увагу не лише добору наукових фактів, але й спробам віднайти шлях до істини, виявити таємний гармонійний зв’язок між мікро- і макрокосмом. Прикладом цього є переконання М.Максимовича у виключно самобутніх слов’янських коренях української словесності, що склало фундамент теоретичного аналізу її розвитку.
Безперечно, важливим ґрунтом для цілісної системи фольклористичного дослідження стали для М.Максимовича натурфілософські засади, що допомогли йому адекватно оцінити процес формування внутрішньо самостійного, зі своїми значеннями і функціями, українського фольклорного фонду. З цих же позицій М.Максимович демонстрував розуміння народності як концепцію духу народу, сформованого його історичним розвитком. Концепція історизму для М.Максимовича була першопричиною і головною рушійною силою усіх історичних перетворень, змістила свої акценти не в бік документальності фольклорного твору, а більшою мірою в бік того смислового навантаження, яке несе цей твір, тобто з формальної описовості на глибший рівень інтерпретації тексту.
3. Формантами науково-теоретичної системи Максимовича-фольклориста ми вважаємо ті чинники, які впливають на вибір та оцінку твору. Проаналізувавши науковий підхід М.Максимовича у збиранні, виданні та інтерпретації українського фольклорного фонду, ми виділили систему чинників, серед яких: історичний чинник, що є відбитком історичного моменту, який відобразився у фольклорі; соціально-антропологічний чинник, за яким М.Максимович визначає функцію колективного автора; смисловий чинник, який впливає на інтерпретацію ідейного ядра, «духу» фольклорного твору та стилістично-текстуальний чинник, за яким диференціюються жанрові, композиційні та образні ознаки фольклорного тексту. Ними керувався М.Максимович, укладаючи збірники пісень, пишучи передмови до них, продумуючи коментарі та зміст наукових статей, представляючи свої етнографічні розвідки.
4. Історичний чинник визначає місце фольклорного твору в ціннісній ієрархії науковця. Добір дум, пісень неодмінно вимагає наявності установочно-рейтингового методу, який дозволяє визначити, наскільки традиційний смисл фольклорного тексту відповідає реаліям буття. Фольклорний твір це не стільки історична інформація, скільки історична позиція його прочитання, декодування закладених у ньому форм чуттєвості та мислення народу. Тому історичний чинник, за Максимовичем, впливає на процес визначення дослідником безпосередньої цінності певного народнопоетичного твору, який може претендувати на істинність лише за умови перебування інтерпретатора твору та його виконавця в одній знаковій (етнокультурно-історичній) площині.
5. Чинник, який нами визначено як соціально-антропологічний, природно впливав на діяльність науковця, який, на противагу прагматикам, підносив у творі все людське, особисте. Людина, яка виконує фольклорний твір, колективний автор, який впливає на його варіантність, обставини, які є рушійними для народження твору, це позначається на творчому процесі, а отже, є важливим при оцінці фольклорного матеріалу. Саме тому М.Максимович завжди співвідносив думу, пісню, легенду із тим соціальним середовищем, у якому вони народжувалися (були вони козацькими чи гайдамацькими, жіночими або чоловічими). М.Максимович добре усвідомлював, що фольклорний твір завжди передбачає існування соціальної групи, яка його сприймає, засвоює та санкціонує. Людина певного соціального прошарку є виразником його світогляду, згідно з яким все, що ним створене, буде передаватися з покоління в покоління. Цей антропоцентричний підхід допомагає дослідникові бачити вияв життєвості народу у всіх її проявах: побутовому, етичному, естетичному.
6. Урахування смислового чинника Максимовичем полягає в тому, що фольклорний твір він не тлумачив як копіювання якихось аспектів дійсності, а бачив у ньому світ, «пропущений» крізь світогляд творця, який присутній і в структурі твору, і в художньому образі. Фольклорний твір не може відкритися тому, хто читає його лише як текст, але він відкривається, якщо вважати текст втіленням смислу. Духовне ядро як смисл народнопоетичного твору впливає і на художнє оформлення творчого замислу і на його сприйняття. Відбираючи пісні для збірника, М.Максимович демонстрував розуміння «правильного смислу» пісні, як втілення «духу і мови народної». Саме тому він визнавав і зворотний процес надання смислу певному творові, що забезпечує його традиційність і справді народний характер. Лише той твір, що має «душу», може сприйматися народом і передаватися з покоління в покоління. Втілюючись у конкретному жанрі чи виді мистецтва, смисл набуває специфічних якостей, притаманних саме цьому виду творчості. Жанри фольклору мають унікальну властивість робити смисл доступним для свідомості їхніх творців і тих, хто сприйматиме фольклорний твір.
7. Стилістично-текстуальний чинник має виняткове значення, коли певний фольклорний твір оцінюється і класифікується за своїми формально-стилістичними особливостями і відноситься до якогось жанру. Так, назва думи, якою стали позначати, за прикладом М.Максимовича, як особливу літературну категорію, була присвоєна таким творам, які відповідали не лише певним змістовим критеріям, але й були близькі за формою та стилістикою. Основною заслугою М.Максимовича у справі категоризації жанрового розмаїття фольклору є його організація на основі різнобічних характеристик: жанрова єдність передбачає, за М.Максимовичем, спорідненість смислового, стилістичного, композиційного, соціального елементів твору. Саме стилістично-текстуальним чинником керувався М.Максимович у встановленні класифікації ліричних пісень, у дослідженні ритмічної форми, виборі кращих текстів, розборі складу вірша. Образність тексту він також аналізував як компоненти єдиного текстового цілого народнопоетичного твору.
8. Системність фольклористичного аналізу, який здійснював М.Максимович, визначалась, на нашу думку, зрілістю наукових принципів, які убезпечили дослідника від поверхневого, ілюстративного формально-описового тлумачення фольклорних явищ. Принципи є основними вихідними положеннями будь-якої теорії і в той же час логічним началом усякої системи діяльності (і фольклористичної діяльності зокрема). Наше дослідження дозволило зробити висновок про побудову фольклористичних досліджень М.Максимовича на історико-літературному, порівняльному, еволюційному, естетичному принципах та принципі істинності. Кожний із визначених принципів, взятий окремо, не вичерпує можливостей інтерпретації фольклорного тексту, але в комплексі вони забезпечують всебічний аналіз твору, при чому говорячи про «комплекс принципів» ми маємо передовсім на увазі не їхнє еклектичне поєднання, а принциповий синтез. Адже один принцип не може замінити решту принципів і методів дослідження традиційно-культурних та літературних феноменів, а здатний певним чином його доповнити, так само як синхронічний аналіз може і мусить доповнювати діахронічний (історичний).
9. Опора на принципи у фольклористичному дослідженні обумовила ряд важливих науково-теоретичних досягнень М.Максимовича у галузі методології. Так, М.Максимович упевнився в тому, що фольклорний твір вимагає застосування історично-літературного і порівняльно-фольклорного принципів, а не документально-історичного. Ми звернули увагу, що використання історико-генетичного методу тлумачення фольклорного твору у М.Максимовича має характер глибинного зондування шарів народної культури з метою виявлення не лише їхньої приналежності до епох минулого, але й цінності для майбутніх поколінь, тобто вектор його наукових зацікавлень був звернений не лише назад у минуле, але й у прийдешнє, що склало головний принцип реалізації історико-генетичного методу в українській фольклористиці. Порівняльний принцип не втілювався в роботі Максимовича як звичайний компаративістський пошук аналогів чи джерел, а організовував дослідницький пошук того, що виявляло національну особливість у змісті, образній та віршовій структурі пісень різних народів.
Свідомо виплеканий М.Максимовичем еволюційний принцип поступового розвитку наукових та збирацьких засад проявляється при порівнянні збірників «Малороссийские песни» (М., 1827), «Украинские народные песни» (М., 1834) та «Сборник украинских песен» (К., 1849), у яких сучасники й послідовники М.Максимовича спостерігали значне його наукове зростання. Романтично-просвітницький характер поглядів М.Максимовича зумовлював керівну роль принципів естетичності та істинності у його фольклористичній діяльності. Як носій кордоцентричної ідеї він вважав, що точність запису і недоторканість тексту є менш вагомими порівняно з естетичними емоціями людини при перечитуванні чи прослуховуванні фольклорного тексту. Це свідчить про те, що вчений приділяв увагу не лише самому процесу народження, функціонування та репродукції фольклорного твору, але й проблемі особливостей його рецепції, що є своєрідним передбаченням популярних сьогодні досліджень з прагматики фольклорних текстів. Цим принципом, на нашу думку, керувався дослідник, втручаючись у тексти пісень та не забезпечуючи відповідним чином їхню паспортизацію.
Зважаючи на значний вплив неоплатонівської концепції, ми маємо зазначити, що поряд з ідеєю найвищої краси, поряд з добрим і божественним учений ставить ідею найвищої істини. Це можна вважати певним виявом ідеалізму, що може бути даниною юнацьким зацікавленням вченого, проте саме з цього і випливає визначальна роль принципу істинності у його фольклористичних працях. Це свідчить про глибоке розуміння М.Максимовичем важливості філософії науки у доборі методів і у процесі інтерпретації фольклорного тексту.
10. Системні науково-теоретичні здобутки М.Максимовича у царині фольклористики сприяли подальшим дослідження методологічного арсеналу у цій сфері наукових знань. Вітчизняна та світова фольклористика не лише визнала, а й прийняла та продовжила використання тих принципів та чинників, на яких ґрунтується інтерпретація фольклорного твору, утверджена М.Максимовичем. Спроба поєднання ним у процесі наукового освоєння фольклорного матеріалу синхронічного та діахронічного аналізу, структурного, системно-функціонального та історично-генетичного й історично-типологічного методів дозволяють нам стверджувати, що це склало основу сучасної вітчизняної фольклористики і відіграло неабияку роль у становленні принципів сучасної світової фольклористики. Адже сучасна вітчизняна фольклористика робить теоретико-методологічний акцент саме на синтезі історії й системи-структури, відкидаючи їх антонімію.
Отже, результатом запропонованого дисертаційного дослідження стало виявлення тих наукових фактів, теорій та концепцій наукового доробку М.Максимовича, які передбачили хід розвитку світової фольклористики, зробили перші кроки у становленні таких популярних сьогодні соціально-антропологічного, комунікативного, соціо- та психолінгвістичного, аналітично-психологічного аспектів дослідження фольклору, базуючись на національній ментальній філософії «кордоцентризму», що заклало міцний теоретико-методологічний фундамент української фольклористики у контексті світової науки.
Результати нашого дослідження виправдали запропонований підхід до виділення стадій фольклористичної діяльності М.Максимовича, що дозволило змістити акценти аналізу з описово-біографічного на теоретико-методологічний, визначити етапи становлення М.Максимовича як дослідника фольклору, виявити феномен впливу культурного середовища та контактів із письменниками, фольклористами, етнографами, критиками, істориками на формування наукового світогляду вченого, визначити концептуальні засади розуміння фольклорного твору в теоретичному, методологічному та історичному контекстах, з’ясувати основні чинники і критерії, які впливали на вибірку, групування та інтерпретацію фольклорних творів у пісенних збірниках та фольклористичних, літературознавчих й етнографічних працях М.Максимовича.
Наша дослідницька спроба в жодному разі не може вичерпати усіх глибин наукової системи Максимовича-фольклориста. Окремою сторінкою залишається представлення його наукового доробку на тлі різних шкіл, напрямів, філософських контекстів. У зв’язку з тим, що це не входило до основних завдань дослідження, не було ґрунтовно проаналізовано епістолярну спадщину вченого, яка може пролити додаткове світло на наукові теоретико-методологічні світоглядні позиції її автора. Записи фольклорних текстів у контексті української обрядовості можуть слугувати матеріалом для подальшого аналізу символіки, семіотики, ролі традиції у народнопоетичному творі, як їх розумів і намагався донести до широкого загалу українців М.Максимович. Осмислення наукової спадщини постаті такого масштабу, як Михайло Максимович, є неперервним процесом у контексті національного відродження духовності українців.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Автобиография Мих. Алек. Максимовича // Киевская старина. 1904. № 9. С.322 346.
2. АзадовскийМ.К. История русской фольклористики. М.: Учпедгиз, 1958. [Т.1]. 479 c.
3. АйзенштокИ.Я. Тарас Бульба // Гоголь Н.В. Полн. собр. соч.: В 14-ти т. М.: Изд-во АН СССР, 1937. Т. 2. С. 39 172.
4. АлексеевС. Шеллинг(Friedrich-Wilhelm-Joseph Schelling) // Энциклопедический словарь / Ф.А.Брокгауз, И.А.Ефрон. Спб., 1892. Т.ХХХІХ. С. 443 454.
5. АрандаренкоН. Записки о Полтавской губернии. Полтава, 1849. Ч. ІІ. IV, 384 с.
6. АронсонМ., РейсерС. Литературные кружки и салоны. Ленинград: Прибой, 1929. 312 с.
7. АфанасьевА. Поэтические воззрения славян на природу. Опыт сравнительного изучения славянских преданий и верований в связи с мифическими сказаниями и верованиями других родственных народов. М., 1868. Т. 2. 784, III, [1] с.
8. БагмутА.Й. Листування М.О.Максимовича і П.Й.Шафарика // Слов’янське мовознавство: Зб. ст. К., 1961. Т. 3. С. 285 291.
9. БазановВ. Очерки декабристской литературы. Поэзия. М.; Л.: Гослитиздат, 1961 471 с.
10. Б[ай]скийП. Малороссийские песни, изданные М.Максимовичем // Сын отечества. 1827. Ч. 115. № 20. С. 403 405.
11. Бандурка: Українські сороміцькі пісні / Упоряд. М.Сулима. К.: Дніпро, 2001. 280с.
12. БахтинН.Н. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средневековья и Ренессанса. М.: Худож. лит., 1965. 527 с.
13. БичкоА.К та ін. Історія філософії: Підручник для студ. вищих закладів освіти. К.: Либідь, 2001. 460 с.
14. БілецькийЛ. М.Грушевський як історик української літератури // Наша культура. Варшава, 1935. №3. С. 129 135.
15. БілецькийЛ. Основи української літературно-наукової критики. К.: Либідь, 1998. 408 с.
16. БілокіньІ.П. Михайло Олександрович Максимович. К., 1954. С. 219 265.
17. БодянскийИ. О народной поэзии славянских племен. М., 1837. 154 с.
18. БондаренкоА. Над рукописом «Записок о Южной Руси» // НТЕ, 1969. №4. С.26 36.
19. БуслаевФ. Об эпических выражениях украинской поэзии // Москвитянин. 1850. Ч. 5. №18. С. 19 47.
20. ВенелинЮ. Украинские народные песни, изданные Михаилом Максимовичем. Часть I. Статья I // Телескоп. М., 1834. Ч.ХХIII. С.430 444; статья ІІ, 506 526; 555 578.
21. Вовк Хв. Сороміцькі весільні пісні, записані М.О.Максимовичом // Матеріяли до українсько-руської етнольоґії. Львів. 1899. Т.1. С. 157 168.
22. ВознякМ. До джерел українського пісенного збірника Жеготи Павлі // ВознякМ. У століття «Зорі» Маркіяна Шашкевича. 1834 1934. Львів, 1936. Ч. II. С. 147 216.
23. ВойтовичВ. Українська міфологія. К.: Либідь, 2002. 664 с.
24. Воспоминание о Маркияне Шашкевиче и Иване Вагилевиче (Из записок Якова Головацкого) // Литературный сборник. Львов, 1885. Вып. 1. С. 10 36.
25. ВяземскийП.А. // Энциклопедический словарь / Ф.А.Брокгауз, И.А.Ефрон. Спб., 1892. Т.VII. С. 719 720.
26. ГаєвськаН.М., ДунаєвськаЛ.Ф. До історії видання збірника «Українські пісні» Михайла Максимовича // Педагог, учений, патріот: Зб. наук. праць. К.: РВЦ «Київський університет», 1997. С. 50 52.
27. ГарасимЯ. Культурно-історична школа в українській фольклористиці. Львів, 1999. 143 с.
28. ГерасименкоВ.Я. Максимович Михаил Александрович // Краткая литературная энциклопедия. М.: Изд-во «Сов. Энциклопедия», 1967. Т.4. 527 с.
29. ГнатюкВ. Впливи Максимовича на польсько-українську школу // Україна. 1927. Кн. 6. С. 101 106.
30. ГнатюкВ. Про деякі особливості побутування календарних обрядів та вірувань на Україні в XX ст. (слідами М.О.Максимовича) // Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури. Тези Всеукраїнської конференції. Переяслав-Хмельницький. 21 23 вересня 1992.
31. ГогольН. О малороссийских песнях // Журнал Министерства народного просвещения. СПб, 1834. Ч. 2. № 4. Отд. 2. С. 16 26.
32. ГогольН.В. Полн. собр. соч.: В 14-ти т. М., 1952. Т. 8 // ФридлендерГ. Комментарии: О малороссийских песнях С. 760 761.
33. ГогольН.В. Полное собр. соч. Т. 10: Письма 1820 1835. М.: Изд-во АН СССР, 1940. 540 с.
34. Голоса украинских песен, изданные Михаилом Максимовичем. Аранжировка Александра Алябьева. Второе издание под редакцией с историко-критическим очерком Б.С.Шгейнпресса. М.: Гос. муз. изд-во, 1961. 152 с.
35. ГорленкоВ. М.Максимович як етнограф (до 180-річчя з дня народження) // Народна творчість та етнографія. 1984. №6. С. 31 36.
36. ГорленкоВ. Становление украинской этнографии конца XVIII первой половины XIX cт. Киев, 1988. 214 с.
37. ГрушевскийА.С. М.А.Максимович (1804 1873). Из украинской историографии Х1Х века // Известия отд. рус. яз. и словесн. имп. АН. Спб, 1906. Т. 11. Кн. 1. С. 375 476.
38. ГрушевськийМ. «Малоросійські пісні» Михайла Максимовича і їх роль в розвитку українознавства // Народна творчість та етнографія. 1996. № 5 6. С.27 37.
39. ГрушевськийМ. «Малоросійські пісні» Михайла Максимовича і століття української наукової праці // Україна. 1927. Кн. 6. С. 1 13.
40. ГрушевськийМ.С. Вступ // Історія української літератури: В 6 т. 9 кн. Т.1 / Упоряд В.В.Яременко; Авт. передм. П.П.Кононенко; Приміт. Л.Ф.Дунаєвської. К.: Либідь, 1993. 392 с.
41. ГрушевськийМ. П’ятдесят літ «Исторических песен Малорусского народа» Антоновича і Драгоманова // Україна, 1924. Кн. 1 2. С. 97 109.
42. Гулак-АртемовськийП.П. Твори. К.: Дніпро, 1978. 159 с.
43. ДанилівВ. До історії української етнографії. (Риси літературної діяльності М.О.Максимовича, А.Л.Метлинського та П.А.Лукашевича) // Записки Українського наукового товариства в Києві. 1909. Кн.4. С. 41 48.
44. ДанилівВ. О.М.Бодянський і його листування з М.О.Максимовичем // Україна. 1927. № 6. С. 85 99.
45. ДаниловВ.В. М.А.Максимович в работе над «Словом о полку Ігореве» // Слово о полку Ігореве: Сб. исследований и статей под ред. В.П.Адриановой-Перетц. М. Л.: Изд АН СССР, 1950. С. 283 293.
46. ДаниловВ. До історії «Малорусских песен» і століття української наукової праці М.О.Максимовича // Україна. 1928. Кн. 4 С. 23 33.
47. ДаниловВ. Другий збірник українських пісень М.О.Максимовича з 1834 року // Україна. 1929. № 10 11 С. 14 30.
48. ДаниловВ. Материалы для биографии Н.И.Костомарова // Украина. 1907. №11 12. С. 225 274.
49. ДаниловВ. П.А.Куліш і М.О.Максимович // Україна. 1926. №5. С.13 22.
50. ДашкевичН.П. Отзыв о сочинении г.Петрова «Очерки истории украинской литературы Х1Х столетия» // Отчет о 29 присуждении наград графа Уварова. СПб, 1888. С. 37 301.
51. ДейО.І. Фольклористична діяльність Осипа та Федора Бодянських // Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських / Упоряд. та приміт. А.Ю.Ясенчук; Загальна і текстологічна редакція та вступ. ст. О.І.Дея. К.: Наук. думка, 1978. С. 13 52.
52. ДоброхотовБ.В. Народные песни в записях и обработках Алябьева // Вопросы музыкознания. Ежегодник. 1955. М., 1956. Т. 2. С. 387 406.
53. ДоманицькийВ. Піонер української етнографії (Зоріан Доленга-Ходаковський) // Записки Наукового Товариства ім. Шевченка. 1905. Т. LXV. С. 1 45.
54. ДорошенкоД.І. Огляд української історіографії. К.: Вид-во «Українознавство», 1966. 256 с.
55. ДорошкевичО.К. Реалізм і народність української літератури ХІХ ст. К.: Наук. думка, 1986. 311 с.
56. ДрагомановМ. М.А.Максимович. Его литературное и общественное значение // Вестник Европы. 1874. №3. С. 442 453.
57. ДрагомановМ. Нові українські пісні про громадські справи (1764 1880) Женева, 1881. 132 с.
58. ДрагомановМ. Розвідки про українську народню словесність і письменство: У 4т. Львів, 1899. Т. 1. 260 с.
59. ДунаєвськаЛ.Ф. Вивчення фольклору в Київському університеті // Народна творчість та етнографія. 1985. № 1. С. 59 62.
60. ЄфремовС.О. Історія українського письменства / Худож. оформл. В.М.Штогрина. К.: Феміна, 1995. 688с.
61. ЄфремовС.О. Максимович в історії української самосвідомості // Літературно-критичні статті. К.: Дніпро, 1993. С. 318 321.
62.