ОБХІДНІ КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВІ ПІСНІ УКРАЇНЦІВ: структурно-семантичний та естетичний аспекти

Короткий опис

ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА НАН УКРАЇНИ

На правах рукопису
УДК 801.81: 398. 92 (= 161. 2)

СОКІЛ Галина Василівна

ОБХІДНІ
КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВІ ПІСНІ УКРАЇНЦІВ:
структурно-семантичний та естетичний аспекти

Спеціальність 10.01.07 фольклористика

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
ДЕМ’ЯН
Григорій Васильович,
кандидат історичних наук,
старший науковий співробітник

Львів
2003

ЗМІСТ
ВСТУП . 3
РОЗДІЛ І. ЖАНРОВА СИСТЕМА ОБХІДНИХ
КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВИХ ПІСЕНЬ
В УКРАЇНСЬКІЙ ФОЛЬКЛОРИСТИЧНІЙ ДУМЦІ. 11
1.1. Огляд основних джерел 12
1.2. Наукове осмислення проблеми 21
Висновок до першого розділу. 38
РОЗДІЛ ІІ. РИТУАЛЬНІ ОБХОДИ ТА ОСНОВНІ
МОТИВИКАЛЕНДАРНО‑ОБРЯДОВИХПІСЕНЬ. 40
2.1. Календарні ритуальні обходи: невербальний контекст 40
2.2. Обхідні календарно-обрядові пісні. Ритуальні мотиви 55
2.3. Побажальні мотиви.. 76
2.4. Величальні мотиви.. 83
2.5. Християнізація обходів та пісень 91
Висновок до другого розділу.. 101
РОЗДІЛ ІІІ. ЕСТЕТИКА ОБРЯДОВИХ ОБХОДІВ ТА ПІСЕНЬ. 103
3.1.Ритуальнийобхідякнародневидовище 103
3.2. Роль засобів образного вираження в естетичній
системі обхідних календарно-обрядових пісень. 124
Висновок до третього розділу 157
ВИСНОВКИ. 158
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 171

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасні фольклористи дедалі більше звертаються до архаїчних пластів усної словесності, що, звісно, заслуговує всілякої підтримки. Предметом їхніх зацікавлень стали етнокультурні явища, які дають можливість глибше збагнути світоглядні позиції давніх українців. Вони, ці явища, дійшли до нас через товщу століть разом з обрядовими кодами, інколи уцілівши острівками або зазнавши певних змін, почасти дуже значних, упродовж тривалого часу побутування, а тому їхня семантика вимагає уважного вивчення та прочитання. Обрядові пісні, писав Михайло Максимович, є зразками досить витонченої природної ідилії. У цьому зв’язку ледве чи якась країна у світі може вважатися настільки пісенною, як Україна, оскільки там кожна пора року, кожне заняття, що належить до сільського побуту і життя сімейного, супроводжується особливими піснями” [127, с. 13].
У пропонованій дисертації для дослідження взято календарно-обрядові пісні, передусім ті жанри, які стосуються ритуального обходу господарських дворів і полів, колядки, щедрівки, риндзівки, волочільні, царинні, кустові, пастуші та обжинкові пісні. Вони становлять значний за обсягом та важливістю за змістом фольклорний підрозділ, який чи не найбільше зберіг архаїчні риси етнокультури. На цю ознаку уснопоетичних творів звернув увагу ще Пантелеймон Куліш, підкресливши, що найдавніші між піснями українськими, певно, ті, що співаються або по теплих запічках [], або по ігрищах і обходинах”. Власне пісні, які виконуються при ритуальних обходах, продовжував дослідник, треба вважати найдавнішою скарбівнею живого народного слова” [106, с.434].
Такі урочисті обходи здійснювалися майже впродовж річного аграрного календаря. Звичайно, на кожному його етапі змінювалися об’єкти ритуалізації, виконувалися різні обрядодії, однак усе це відбувалося задля спільної ідеї забезпечення благодаті господаря та його родини. Словесні формули лише підкріплювали й увиразнювали цю ідею, наскрізно пронизавши увесь календарний цикл. Під таким кутом зору народна поезія в українській фольклористиці ще не вивчалася, хоча маємо деякі розвідки загального плану чи з розгляду окремих пісенних жанрів, у яких вказувалося на їх певну подібність. Проте ґрунтовного аналітичного дослідження із залученням різножанрових матеріалів у нашій національній науці ще немає, а це переконливо підкреслює його необхідність та актуальність. У свій час академік Михайло Грушевський говорив про те, що ніхто не зайнявся тим, щоб вистудіювати паралельно різдвяно-новорічну і великодню обрядовість та порівняти її з обрядовістю інших народів” [31, с.203]. Український вчений Іларіон Свєнціцький також убачав велику подібність між колядками, щедрівками й волочільними як величальними піснями, які так одноманітні в своїй будові та змістові, що їх належить зв’язати в однородну групу пісень, примінених під ріжними назвами для ріжних свят року, але з одною й тою ж самою метою заробітку за звеличання” [59, с.118]. Тому надзвичайно важливим для нас є вивчення всього календарного циклу як видового поняття, що тематично й ідейно об’єднує пісенні зразки різних жанрових утворень під терміном обхідні пісні”. Цей термін використовується в сучасній фольклористичній літературі і охоплює пісні, що виконуються під час обрядових обходів дворів і полів. Сюди зараховуємо вісім основних жанрів колядки, щедрівки, риндзівки, волочільні, царинні, пастуші, кустові та обжинкові пісні.
Кожен з названих жанрів має вже певне висвітлення в науковій літературі чи з’ясовано бодай деякі аспекти. Так, окремі мотиви, зв’язок їх з історією і міфологією вивчали Олександр Потебня, Микола Сумцов, Михайло Драгоманов, Іларіон Свєнціцький. Структурою колядок цікавився Микола Якименко, а музикознавчою стороною Філарет Колесса, Климент Квітка та ін.
Згадки про волочільну традицію знаходимо у працях Миколи Костомарова, Михайла Грушевського, а відповідний пісенний матеріал у Віктора Давидюка, Олекси Ошуркевича, Тетяни Міндер. Існують журнальні публікації про риндзівки Євгена Луня, про кустові Світлани Кітової та Олекси Ошуркевича, про пастуші Романа Кирчіва. Юрій Круть розглянув обжинкові пісні у слов’янському контексті.
У цьому дослідженні календарно-обрядові пісні розглядаються як певна функціонально-семантична цілість, що йде в парі з ритуальним обходом, адже вони близькі за своєю ідейною спрямованістю, характером і способом виконання обрядів та пісень, поетичним вираженням. Етномузикологи вказують навіть на деякі спільні ознаки ритмомелодичної структури обхідних пісень, зумовлених їхнім виконанням у русі, тобто під час ритуального ходу [59, с.47]. Представлена робота відзначається певною особливістю, оскільки вона охоплює досліджувані календарно-обрядові пісні, які мають неоднакову збереженість у часопросторовому плані. Лише колядки та щедрівки з погляду сучасного стану побутування можна вважати загальнонаціональним явищем, решта ж жанрів закріпилися у фольклорній традиції вузьколокально, але кожен з них є істотною ланкою в системі календарно-обрядової поезії. Слід наголосити, що деякі пісні важко зрозуміти поза етнографічним контекстом різноманітними обрядодіями, руховими знаками тощо. Тому назріла потреба комплексного розгляду як вербальних, так невербальних символів цього урочистого дійства.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в Інституті народознавства Національної Академії наук України в рамках дослідження відділом фольклористики теми Традиційний і новочасний український фольклор” (шифр 3.3.4.7), яка є її складовою. В ній на рівні обстежуваного матеріалу розглядається питання традиційності фольклорно-етнографічних явищ та іновацій, зумовлених суспільно-історичними та побутовими факторами. Праця узгоджена з планами відділу, відповідає науковим засадам теорії і практики вивчення фольклорних жанрів, зокрема в частині календарно-обрядової поезії.
Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб дослідити календарно-обрядові пісні, що супроводжують ритуальні обходи господарських дворів і полів, як цілісну систему річного землеробського календаря. Для її реалізації потрібно розв’язати кілька завдань, серед яких пріоритетними є:
здійснити історіографічний огляд джерел і літератури з досліджуваної проблеми, з’ясувати географію побутування календарно-обрядових обхідних пісень, передусім вузьколокальних, маловідомих у науковому світі;
виявити спільні та відмінні вербальні (пісні) та невербальні (обрядодії, танці) знаки в досліджуваних творах;
з’ясувати типологію обхідних пісень, манеру їх виконання, вказати на їх зв’язок з іншими фольклорними жанрами;
провести структурний аналіз досліджуваних пісень та з’ясувати основні
ритуальні, величальні, побажальні мотиви, що домінують у них, виявити їх функціонально-семантичне навантаження в системі ритуального обходу.
розглянути естетичний аспект ритуальних обходів та пісень; висвітлити
способи емоційного сприйняття обрядових дій, атрибутики, дати візуальну оцінку обхідної процесії, з’ясувати роль поетичних виражальних засобів в естетичному осягненні обхідних календарно-обрядових пісень.
Методологічною основою дисертації стали наукові розробки українських та зарубіжних учених: Михайла Максимовича, Пантелеймона Куліша, Олександра Потебні, Миколи Костомарова, Миколи Сумцова, Івана Франка, Михайла Грушевського, Філарета Колесси, Іларіона Свєнціцького, Оскара Кольберга, Олексія Дея, Степана Мишанича, Романа Кирчіва, Віктора Давидюка, Ярослава Гарасима, Віктора Гусєва, Бориса Путілова та ін. Для розв’язання історико-теоретичних та методологічних завдань у роботі використано такі основні методи дослідження: структурно-семіотичний, історико-генетичний, історико-типологічний, а також художній метод фольклору. Аналізуючи фольклорно-етнографічні явища, найбільше притягається структурно-семіотичний метод, коли з’ясовуються різні обрядодії чи вичленовуються домінуючі мотиви обхідних календарно-обрядових пісень. А якщо вони розглядаються в історичній ретроспекції чи вибудовується певний типологічний ряд, послуговуємося історико-генетичним та історико-типологічним методами. Художнє, емоційне сприйняття цих явищ переважає на естетичному рівні. У праці застосований також метод польових спостережень, який реалізовувався під час особистих експедиційних практик дисертанта.
Об’єктом дослідження стали українські ритуальні календарні обходи та пісні, які супроводжують обрядовий обхід господарських дворів та полів, колядки, щедрівки, риндзівки, волочільні, кустові, царинні, пастуші та обжинкові пісні. Вони склали джерельну основу дисертаційного дослідження. Їх почерпнуто з різних фольклорних видань ХІХ-ХХ ст., зокрема З.Доленги-Ходаковського, М.Максимовича, А.Метлинського, П.Чубинського, Я.Головацького, В.Гнатюка, В.Шухевича, О.Дея, О.Чебанюк, С.Шевчука та ін. Суттєво поповнили базу даних рукописні матеріали, які зберігаються в архіві Інституту народознавства НАН України, відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника НАН України, Центральному державному історичному архіві у Львові, відділі рукописів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського НАН України. Дослідження збагатили власні польові записи, здійснені на Яворівщині, Пустомитівщині, Сколівщині (Львівська область), Київщині, Полтавщині.
Предмет дослідження структура, функціоналізм та семантизм обходів і обрядових пісень упродовж усього річного аграрного календаря взагалі та на кожному його часовому відтинку зокрема; естетизм цього ритуалу й пісенності, що супроводжує його.
Наукова новизна полягає насамперед у тому, що в дисертації вперше комплексно досліджується обхідна календарно-обрядова поезія українців як цілісна система річного землеробського календаря. У ній зібрано й проаналізовано значний за обсягом фактографічний матеріал, який розглянуто в загальнонаціональному контексті. В науковий обіг уводяться нові матеріали, насамперед архівні джерела різних збирачів та польові записи дисертанта з Полісся, Надсяння, Опілля, Бойківщини.
До цього часу в українській фольклористиці ще не аналізувалися домінуючі мотиви календарно-обрядових пісень, а також спільні засоби увиразнення фольклорного мовлення. Для різнобічного представлення явища увага звернута і на невербальний контекст етнографічні та етномузикознавчі елементи.
Практичне значення одержаних результатів. Положення дисертації можуть бути використані для розробки лекційних курсів про український обрядовий фольклор у вузах, а також на уроках народознавства в ліцеях, коледжах, школах. Вони знадобляться і для розширеного вивчення з фольклорного краєзнавства у різних типах шкіл. За цим матеріалом читається університетський культорологічний курс про українські календарні обряди, звичаї, пісні. Основа дисертаційного дослідження послужить у підготовці монографії з цієї проблематики. Зібрані джерела можуть використовуватися для укладення різних фольклорних збірників тематичних, реґіональних, моно-та поліжанрових тощо.
Особистий внесок здобувача полягає у з’ясуванні фіксацій календарно-обрядових фрагментів української етнокультури, передусім маловідомих, а також висвітленні історіографії дослідження проблеми. Вперше в українській фольклористиці осягнено масив обхідної пісенності, ритуальних обходів як цілісної системи. Зібрано й уведено в науковий обіг значний фактографічний матеріал як друкований, так неопублікований. До розгляду в дисертації включено понад 500 одиниць власних записів, здійснених у чотирьох областях України, тридцятьох селах.
Результати дисертаційного дослідження здобуті самостійно, на основі власних аналітичних спостережень та теоретичних узагальнень теми.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на засіданні відділу фольклористики Інституту народознавства НАН України. Основні положення роботи доповідались на таких наукових конференціях:
1. Міжнародна наукова конференція 2000-ліття Різдва Христового і народна культура” (Львів, 11-13 жовтня 2001) доповідь Християнізація обхідних пісень та обряду в етнокультурній традиції українців”.
2. Всеукраїнська наукова конференція Родина Колессів у духовному та культурному житті України кінця ХІХ-ХХ століття” (з нагоди 130-річчя від дня народження академіка Філарета Колесси) (Львів, 22-24 листопада 2001) доповідь Філарет Колесса дослідник календарно-обрядової поезії”.
3. Міжвузівська наукова конференція Критерії естетичної вартості художнього тексту” (Львів 22-24 вересня 1996) доповідь Естетичний аспект пастуших обрядових пісень”.
4. Тринадцята наукова сесія Наукового товариства ім. Т.Шевченка (Львів, 19 березня 2002) доповідь Ритуальні мотиви обхідних календарно-обрядових пісень”.
5. Науково-краєзнавча конференція Бойківщина в зеніті слави (Визвольна боротьба ОУН і УПА)” (Турка, 17 липня 2003) доповідь Особливості повстанських колядок з Бойківщини”.
6. Наукова конференція Націоналістичний рух на Бойківщині” (Рожнятів, 5 вересня 2003) доповідь Національно-патріотичні колядки та щедрівки з Бойківщини”.
За темою дослідження підготовлено 9 наукових публікацій:
1. Повстанські колядки в системі обхідної календарно-обрядової поезії // Народознавчі зошити. 1999. № 1. С. 40-45.
2. Царинні пісні в контексті ритуального обходу полів // Народознавчі зошити. 2000. № 3. С. 535-541.
3. Ритуальні обходи та мотиви календарно-обрядових пісень українців // Матеріали до української етнології. Київ, 2002. Вип.2 (5). ­ С. 427-431.
4.Християнізація обхідних пісень та обряду в етнокультурній традиції українців // Народознавчі зошити. 2003. № 1-2. С. 46-50.
5. Календарні ритуальні обходи: невербальний контекст // Актуальні проблеми української літератури і фольклору. Донецьк, 2003. Вип. 8. С. 16-29.
6. Функціонально-семантичний та поетичний аспекти обхідних пісень // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. Львів, 2003. Вип.31. С. 93-102.
7. Поняття свого” та чужого” в обхідній календарно-обрядовій поезії // Іноземна філологія. Український науковий збірник. Львів, 2003. Вип. 114. С.89-91.
8. Український вертеп: традиції і сучасність // Мирка В. Різдвяні вертепи. Львів, 2003. С. 3-4.
9. Естетичний аспект пастуших обрядових пісень // Критерії естетичної вартості художнього тексту. Міжвуз. наук. конференц. Тези доповідей. Львів, 1996. С. 96-99.
Обсяг і структура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів (дев’ятьох підрозділів), висновків і бібліографії, що нараховує 241 позицію. Обсяг дисертації становить 191 сторінку, в тому числі основного тексту 170 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Пропонована дисертація є першим в українській фольклористиці узагальнюючим дослідженням обхідних календарно-обрядових пісень та ритуальних обходів господарських дворів і полів, які розглядаються в цілісній, нерозривній системі. Це явище синкретичне і становить єдиний фольклорно-етнографічний комплекс, котрий повністю можна збагнути при одночасному розгляді обрядових дій, рухів, пісенного вираження. Усе разом узяте спрямоване на досягнення спільної мети забезпечення багатого врожаю, приплоду худоби, всілякого родинного благополуччя. Проведений аналіз матеріалу дає підстави зробити такі висновки:
І. Календарно-обрядові пісні становлять цілісну систему, представлену різними жанрами, колядками, щедрівками, риндзівками, волочільними піснями, а також пастушими, царинними, кустовими та обжинковими. Незважаючи на те, що кожен окремий жанр цієї системи має свою специфіку відтворення дійсності, їх об’єднує спільність матеріалу, репрезентація якого залежить від міри й ступеня його збереження, географії поширення, активності побутування.
1. Огляд основних джерел календарно-обрядових пісень дає підстави констатувати, що найбільш представницьким у фольклорному фонді виявився зимовий цикл колядки і щедрівки. Він поширений по всій етнічній території України і знайшов місце у багатьох збірниках (З.Доленги-Ходаковського, членів Руської трійці”, А.Метлинського, В.Антоновича й М.Драгоманова, В.Гнатюка, О.Дея та інших сучасних виданнях). Колядки і щедрівки перебувають в активному вжитку і сьогодні.
Другому дню Великодних свят приурочені волочільні пісні, які частково збереглися в окремих місцевостях Західного Полісся (публікації В. Давидюка, О. Ошуркевича, Т.Міндер). Можливість побутування таких пісень на ширших теренах України підтверджує запис Г. Хоткевича з Харківщини, який виявила дисертант в архіві збирача у Львові. Описи самих волочільних обрядів відомі науковому світові значно більше (М.Костомаров, П.Чубинський, М.Грушевський, В.Шухевич).
До Великодних свят приурочуються й риндзівки, які побутують на Яворівщині. Про них заявив В. Гнатюк, зібравши всі відомі йому на той час варіанти. Ці твори активно фіксує сучасний фольклорист Є. Луньо, вони ж є і у власній фонотеці дисертанта.
Найменше відомо про царинні пісні, які вперше опублікував Я.Головацький в запису І. Бірецького із села Кальниця Сяноцької округи. Згодом лише кілька зразків передруковувались у наступних збірках. Такі пісні могли бути поширені і в інших регіонах. За нашими польовими спостереженнями їх, очевидно, заступили християнські пісні Пливи світами”, Вихваляйте гори й доли”, оскільки сам обряд обходу царини здійснювався донедавна під егідою церкви.
До числа маловідомих належать і кустові пісні, поширені в окремих селах Рівненського Полісся (публікації О.Кольберга, С.Кітової, В.Ковальчука, С.Шевчука). Значна частина записів знаходиться у відділі рукописів ІМФЕ ім. М.Рильського.
Не так багато знає народознавча наука і про пастуші пісні, які дослідники локалізували тільки на Центральній Бойківщині Сколівського і Турківського районів Львівської області, частково в Надсянні (Сяноччина). Однак виявлені дисертантом нові архівні матеріали дозволили розширити межі побутування в Долинському районі Івано-Франківської області та Великоберезнянському Закарпатської області.
Значно більша географія обжинкових пісень, по суті майже вся Ураїна. Помітними є публікації М. Максимовича, А. Метлинського, П. Чубинського, І.Колесси, О. Дея, О. Чебанюк та ін. Чимало обжинкових пісень зберігається в архівосховищах.
Отже, народні календарно-обрядові пісні, які побутують на всій або більшій частині України (колядки, щедрівки, обжинкові пісні) краще збереглися і частіше публікувалися, натомість пісні локального вияву (риндзівки, царинні, кустові, пастуші) менше потряпляли в поле зору збирачів та до наукових видань.
2. За підсумками наукового осмислення проблеми з-поміж усіх жанрів календарно-обрядових пісень найбільший інтерес учених виявився до колядок та щедрівок. Розглядалися окремі мотиви та художня вартість творів цих жанрів, відлуння історичних подій та міфологічні елементи (О.Потебня, М.Сумцов, М.Драгоманов, К.Сосенко). Помітний внесок у дослідження колядкового матеріалу зробив І.Свєнціцький, який вивчав семантику обряду та пісенних мотивів, а Ф.Колесса, К. Квітка переважно музичний бік колядок і щедрівок.
Сучасних фольклористів цікавлять здебільшого окремі аспекти генеза і структура колядок (М. Якименко), мовно-виражальні засоби (М.Лесів). Нові сюжети і мотиви, породжені повстанським рухом, стали предметом дослідження Г. Дем’яна.
Термінологію жниварського обряду, межі побутування обжинкових пісень, їх наспіви”, порушував у своїх дослідженнях К.Квітка. На експресивний характер цих народних творів указував М.Грушевський. Головні мотиви обжинкових пісень та обрядодії, що їх супроводжують, розкривав О.Дей. У слов’янському контексті подав обжинкові пісні Ю. Круть як у статті, так у монографічному варіанті.
Окремо виділяються розвідки, присвячені тим жанрам, які мають локальний характер. Згадки про волочільну традицію в Україні містяться у працях М. Костомарова, М. Грушевського. Лише в останній період з’явилися статті, в яких розглядається пісенний матеріал (В.Давидюк, О.Ошуркевич, Т.Міндер). Є.ЛуньоспеціальнодосліджувавриндзівкинаЯворівщині,С.Кітова,О.Ошур­кевич кустові, Р.Кирчів пастуші обрядові пісні.
Аналіз наукових праць попередників дає підстави ствердити, що у них не вивчався повністю календарно-обрядовий цикл, а здебільшого окремий його фрагмент. Проте увесь цикл близький за структурою, семантикою, естетичним зарядом.
ІІ. Ритуальні обходи українців відбувалися упродовж цілого року. Як показав досліджуваний матеріал, вони умовно поділяються на два види: 1) обходи господарських дворів (колядування, щедрування, обходи з Козою”, Меланкою”, новорічні посівання, волочіння, риндзювання, водіння Куста”); 2) обходи полів, пасовищ (царинні, пастуші, обжинкові).
За хронологією і метою проведення виокремлюються два великі цикли: один зв’язаний з підготовкою до сівби, вегетацією рослин, приплодом худоби, другий призначений до часу збору врожаю. Перший значно триваліший і включає в себе зимовий та весняно-літній періоди, другий стосується обжинкового обходу. У всіх календарно-обрядових обходах проявляються чотири основні значення: релігійне, землеробське, сімейне і поминальне.
1. Вагоме місце у ритуальних обходах належить невербальному контексту. Особливу роль відіграє круг замкнена лінія, по якій рухалися гурти колядників, риндзювальників, кустянок. Усі двори визначеного їм терену учасники відвідували від початку до кінця, проходячи таким чином певне коло.
Круг простежується і в обрядових танцях (гуцульський кругляк”, бойківський кочан”, обжинковий танець господаря з найкращою жницею, господині з найкращим косарем), які символізували, як і сам обхід, захист і добробут людей, приплід худоби, майбутній урожай.
Широким спектром значень у календарних обрядах наділяється ритуальна дія качання, що продукується при господарських обходах. Качання по землі як вид контактної магії засноване на уявленнях про взаємообумовленість репродуктивних влативостей людини і землі. Як вид ритуального руху воно має також стимулююче” навантаження, спонукаючи землю до плодючості, рослинність до вегетації, жінку до дітонародження, молодь до вступу в шлюб.
У контексті ритуальних обходів істотне значення має час їхнього проведення. Особливу роль відіграє обрядовий час, який задає” хронологічні межі, послідовність і ритм виконання ритуалів. Як правило, обходи здійснювалися на рубежі календарного часу (на переломі старого й нового років), при зміні господарських циклів, а також на завершальному етапі святковогоциклучирічноговідтинку(різдвяного,великодньогочи зелено­свят­ського періоду).
Розглянутий матеріал дає певну узагальнюючу інформацію про склад виконавців календарних обходів. До них належали різні вікові групи людей: дорослі, діти, жінки, чоловіки, могли бути й змішані гурти. У різдвяних та великодних обходах здебільшого брали участь чоловічі гурти (колядники, волочільники, риндзювальники). Новорічні посівання та віншування, за традицією, мають право здійснювати лише маленькі хлопчики. Пріоритет у літніх обрядодіях водінні Куста, в обжинках належав жіночим гуртам. У царинних обходах брали участь змішані групи.
2.Ритуальні обходи супроводжуються піснями, які відзначаються специфічним способом виконання. Для них характерний хоровий і дуже голосний спів, призначений здебільшого для вулиць і полів. Обхідній поезії властиві колядковий тип пісень (колядки, риндзівки, деякі царинні), ладканковий (пастуші, обжинкові).
Календарно-обрядові пісні близькі своєю музичною формою. Певні музично-ритмічні типи запановують на окремій етнографічній території і становлять міцну традицію. А під охороною обряду і хорової традиції ці типи зберігаються впродовж багатьох століть.
Як у всій обрядовій поезії, в структурі обхідних пісень простежуються ритуальні, побажальні й величальні мотиви. Ритуальні мотиви сприяють формуванню й реалізації самого обряду та його фрагментів (Конець нивонці, конець, Будемо плести вінець”), нерідко вказується на час і напрям тієї чи іншої дії (Виходжай, соборе, з села на поле / А с поляночки на царинойки”; Із гір на підгір’я, на господарське подвір’я”), повідомляється склад виконавців, інформується мета і завдання обходів (Ми колєднички ой тутки прийшли / Колєдувати, цес дим витати”). Особливої ваги набули ритуальні мотиви винагороди, у яких міцно закріпилася давня народна традиція почастунку живих та вшанування предків (Кусту да вечерати дати да вареники в маслі ”, Винось, Марусю, писанок горнець”, Гречний молодчик, тобі колядочка, а нам пива бочка”).
3.Головне призначення побажальних мотивів викликати бажаний результат. Тому всі вони мають магічний характер, оснований на давній вірі в силу слова. Побажання регламентує відносини між людьми і контакти між ними та надприродними силами, які здатні забезпечити благополуччя (Оборонь, Боже, горы, долины, / Горы, долины, наші царины”). У них простежується мета випрохати, замовити майбутній урожай (Зародь, Боже, ой жито гоже”, / Із колосочка та жита бочка”), приплід худоби, здоров’я людини, сімейне благополуччя (Ой дай вам, Боже, в пасіці рійно, / В пасіці рійно, а в дому скрійно. / По двору щастя на худобочку, / А в дім здоров’я на челядочку”). Слід відзначити, що в текстах з досліджуваними мотивами доволі часто трапляється вживання імперативних присудків (Оборонь, Боже,” Ой дай вам, Боже”, Зародь, Боже”).
4.Одними з найяскравіших за функціональним призначенням, поетичним змістом в календарних обхідних піснях є величальні мотиви, які генетично пов’язані з побажальними. Об’єктом величання здебільшого виступає людина (у колядках, волочільних, риндзівках, кустових, частково в обжинкових), тварина (у пастуших), нива, посіви, урожай, борода” (в царинних, обжинкових).
За допомого величальних мотивів створюються ідеальні образи господаря з його родиною (Там господар, як виноград, / Там господиня, як калина, / Його сини, як соколи, / Її дочки, як панночки”), ідеальним двором ( Ой чи це ж той двір, що залізний тин, / Серебряні ворота, золотая хвіртка”), доброї господині, вродливої дівчини, достойного парубка. У величальному плані утверджується важливість для родини й громади усіх видів робіт та господарських занять. Пошанування у фольклорі часто полягає в тому, що кожна возвеличувана особа зараховується до найвищих станів. Так, у кустовій пісні господар з господинею виступають в образі короля й королівни: Ой вийди, вийди, да королю, з покою, / Ой виведь, виведь королівну з собою”.
Узагалі основним принципом створення образів у величальних мотивах є принцип ідеалізації, який перебуває в залежності від їх домінуючої функції. Усі величання створюються за подібною схемою:змальовується зовнішність головного персонажа, його одяг, багатство, прекрасні взаємини з оточуючим світом, природою, його родиною.
5. Календарні обходи дворів і полів та пісні, які супроводжують їх, певною мірою християнізовані. Все ж ця християнізація працює” на первісну семантику, пов’язану з возвеличенням рільничої діяльності людей: до простої хліборобської праці залучаються найвищі сили, в тому числі з християнського пантеону за плужком, що в полі оре, сам Бог ходить”, святий Петро поганяє волів, Мати Божа їсти носить. Християнізація простежується і в поминанні та вшануванні предків (А ми устаньмо та й поклонімси, / Господу Богу та помолімси / Ой за душечки за померлії”).
Вплив церкви найбільш відчутний у різдвяно-новорічному циклі, в обходах царини, менше у риндзюванні та майже зовсім не торкнувся Куста”, який дійшов до нас як релікт у своєму первозданному вигляді. Християнські мотиви часто переплітаються з патріотично-національними, суспільними, що чітко виявляється в стрілецьких та повстанських колядках.
Проведенний аналіз показав, що ритуальні обходи та пісні українців становлять органічну єдність, взаємодоповнюються. Кожному календарному циклові характерні основні домінуючі функції захисні, оберігаючі, які безпосередньо спрямовуються до людини та її оточення. Специфіка обхідної календарної поезії закріплюється у ритуальних, побажальних та величальних мотивах.
ІІІ. Важлива роль у сприйнятті ритуальних обходів, календарно-обрядових пісень, що їх супроводжують, належить естетиці. Вона пов’язується з чуттєвим відтворенням прекрасного в широкому сенсі цього слова і має свої закономірності втілення, які допомагають глибше збагнути суть досліджуваного явища, заглянути, так би мовити, в середину.
1.Прекрасне закладено вже в самій традиції проведення ритуальних календарних обходів, оскільки вона передається з покоління в покоління разом з досвідом, що живе в пам’яті народу. Чи не найкраще зберігся в Україні обхід з колядуванням, який завжди приносив людям радість, святковий настрій. Такі почуття охоплювали слухачів тоді, коли гурти дотримувалися усталених вимог, уміли добре заспівати чи затанцювати. Позитивна настроєвість учасників колядницького обходу мала передатися адресатам на цілий рік. Інші обходи, скажімо, зеленосвятський, кустовий вважалися з позицій етноестетики веселими, адже на них було гарно”, хороше спевалі”. Народ підтримував цю традицію, бо так велося од роду до роду”.
Календрні свята завжди приурочувалися до певних річних свят. Згідно з етнокультурною традицією, навіть час вимірювався не від місяця до місяця, а від свята до свята від Різдва до Великодня і т. д., а це своєю чергою надавало обходам святковості. Урочистості додавало навіть мовлення берези”, риндзювальника”, кустянки”, яке відзначалося піднесеністю, майже патетичністю.
Естетичне сприйняття обхідних обрядів багато в чому залежало від публічності його проведення та наявності серед його учасників авторитету, скажімо, берези”, який повинен знати якнайбільше колядок і щедрівок, віншувань, жартів. З іншого боку, участь людей в обряді була сумісною, поєднувала їх духовно.
Календарним ритуальним обходам притаманні порядок, лад, гармонія. Вони відзначалися чіткою послідовністю, дотриманням певних дій, ритуалів. Увесь річний церемоніал становить цикл, який умовно ділиться на певні сегменти, має набір своїх головних дій, ритуальних форм, образів тощо. Обрядові дії завжди добре організовані, композиційно стрункі. Хоча в обряді брало участь багато людей, дії виконувалися в чіткому порядку, які підлягали певному ритму. Під час проведення тих чи інших ритуальних обходів істотну частку зайняли окремі драматичні елементи: ролі у групах виконавців, певний сценарій, ігрові епізоди. Видовищний характер мали, наприклад, колядницькі обходи, водіння Кози”, Маланки”. Особливе місце у візуальному сприйнятті обрядових дій посідало святкове вбрання (вишиванки в кустянок, яскравий гуцульський одяг у колядників, різні маски учасників вертепу, замаєна вінками худоба, женці у вінках). Позитивні враження посилювалися ще співом, музикою, дзеленчанням дзвіночків, колоритним танцем. Однак практика проведення обрядів при обходах зараз у багатьох регіонах України порушується або й зовсім втрачається. Зоною їхнього найкращого збереження залишаються Гуцульщина, Бойківщина, Полісся. Але і в них вносяться певні зміни в обрядові дії. На сучасному етапі відбувається також і функціонально-рольове зміщення його сприйняття від магічного до розважального, посилюючи в такий спосіб естетичний бік.
2.Глибокий естетизм випромінюється із самих обхідних календарно-обрядових пісень, основу яких становить образне сприйняття дійсності, що втілюється в словах, звуках. Поезія і музика супроводжують пісні, грають на нижчих” регістрах (музика) та на високих (поезія); вони викликають веселість, радість, зворушують душу і є своєрідним поетичним дзеркалом народного життя.
У календарно-обрядових піснях чи не найбільше проявилася естетична категорія гармонійного, передусім у вшануванні родини. Ідеал української родини полягає в повній сім’ї наявності батька, матері, синів, дочок. Всі вони поважають одні одних, збираються разом у час великих свят. Однак ворожі сили намагалися порушити цей гармонійний спосіб існування української родини, як, наприклад, у часи московської окупації, коли Тато на Сибірі, Сестра у Берліні, А брат пішов в партизанку, Щоб служити Україні” (Сумний Святий вечір”). Уся драма випливає з прагнення до гармонійного до волі, свободи, яка дає можливість сім’ї спільно дотримуватися українських звичаїв та обрядів. Фольклорна традиція витворила ідеальні персонажі, їхні атрибути, оточення, через які втілюється прекрасне в художньо досконалій формі, що позитивно впливало на людські емоції. Перед слухачами (читачами) постають образи князів і княгинь, прекрасних панів, пань і панночок. Це не тому, що ці образи виникли в аристократичному середовищі, а через те, що у фольклорі діє своєрідний закон естетичної ідеалізації дійсності. Якраз у цих ідеальних образах народ намагався стати вище над сірою буденністю, а це приносило йому радість, світлий, бадьорий настрій.
Надзвичайно важливий шлях естетичного осягнення дійсності за допомогою різноманітних художніх засобів, насамперед на рівні словотворчого увиразнення мовлення. Високою емоційністю відзначаються зменшено-пестливі слова, які вплетені в пісенну тканину усіх досліджуваних жанрів: Олєчка”, Василько”, Андрійко”, столик”, коник” (колядки, щедрівки), батейко”, дівойка”, світлойка”, вінойко” (риндзівки), царинойка”, хмаройка”, сонейко”, дзвінойки” (царинні), неділька”, пастушки”, коровиці”, молько” (пастуші), загоночок”, нивка”, кіпочки” (обжинкові).
Естетичне освоєння дійсності з особливою силою проявляється на рівні контекстуально-синонімічного увиразнення мовлення (тропи). Чільне місце в ньому займає епітет. Завдяки йому картини життя у творах, як і самі твори, сприймаються у яскравих тонах, фарбах, а герої у влучних емоційних характеристиках. Так, дівчата у кустових піснях дєвочки красні”, господарі хазяїн хорош”, хазяйка хороша”. Епітети створюють яскраві зорові уявлення про об’єкти обхідних пісень челядка білейка”, добродієнька пышна”, нива жовтейка,” світле сонейко”.
Важливу функцію в календарно-обрядових піснях відіграють епітети на означення кольорів, найбільше срібний” та золотий” (скляниці все золотії”, тарелці все серебнії”, золотая брамойка”, золотий вінок”). Такі епітети надають блиску предметному світові, але в ідеальному зображенні.
В естетичній системі обхідних пісень певне місце займають порівняння, які допомагають змалювати особливості персонажів, предметів, явищ, дій шляхом зіставлення їх з іншими, у яких ці риси різко виявляються. Порівняння мають різні форми вираження, але найпродуктивнішими виявилися прості, які творяться за допомогою сполучників як”, ніби”, скільки-стільки”. Краса дівчини змальовується у порівнянні із зорею, квіткою, ягідкою тощо. Для парубка властива героїчна досконалість. Його товариш кінь, що копитами креше іскри, як грім на небі, а шабля виблискує, як сонце на небі. Господар, як правило, заможний, має кіп, як у крілє”, а господиня така гарна, як калина”. Подібні порівняння допомагають емоційно сприйняти величні портретні замальовки, характеристики героїв, предметів і т. ін.
Відтворенню глибини почуттів і переживань ліричних героїв допомагає перебільшення. Тому худоба в господаря незлічена, лани незміряні, червінці не раховані. В пастуших обрядових піснях гіперболізуються надої молока: молька много”, дві дійниці жентиці”, а в риндзівках писаночок сто трийцять шість” і т. д. У такий незвичайний спосіб людина переноситься у сферу омріяного, фантастичного ідеалу, до якого прагне.
Образності мови досліджуваних творів надає метафора, яка способом зіставлення предмета з іншим розкриває нові, незвичайні сторони. Скажімо, в колядках та щедрівках господар золото сіє”, срібло леліє”, господиня золото пряде”. З погляду етноестетики величальний стиль вимагав змалювання предмета в найвищій його якості.
Яскравий поетичний світ постає і з метафоричних загадок. Завдяки такій неординарній формі слухач має змогу насолоджуватися красою народнопоетичного мислення, різноманітними асоціаціями.
Сила вражень міститься і в уособленнях (різновид метафори), коли людина одухотворювала природу. Тому звеселіли вершечки” (пастуша пісня), скаржилося сонейко” (царинна пісня), зажурилося поле” (обжинкова). Персоніфікуються насамперед природні явища нива хвалиться”, ліси дивуються”, калина сумує”.
Обхідній обрядовій поезії властиве широке вживання символіки. Тут зустрічаються давні астральні образи: місяць батько, сонце мати, зірки діти. Досить часто в ролі образів-символів виступають різноманітні птахи: парубок соловей, сокіл, голуб. Символом дівчини традиційно виступає калина (краса), вишня (статева зрілість) тощо. Не менш цікаві символічні ситуації, як, скажімо, викликання дівчини додому. У деяких піснях через господарські види робіт прочитується символічне шлюбне призначення (підмітання подвір’я чи саду накликання старостів).
Важливим рівнем для етноестетики є рівень стилістичних фігур специфічної синтаксичної побудови фраз, речень. Дійсність у фольклорних творах інколи осмислюється за допомогою паралелізму. Особливість застосування цієї фігури в народних піснях полягає в тому, що між двома картинами (символічною і реальною) існує тісний зв’язок на рівні поетичної асоціації. Наприклад, у риндзівці перепелойка журиться, що не буде мати гніздойка; і паралельна ситуація красна Марусейка журиться, що не буде мати зіленька (тобто весілля). Символічна картина виконує роль емоційного вступу, в другій виражаються конкретні почуття, думки героя.
До стилістичних фігур належить тавтологія специфічне повторення, яке затримує увагу на сказаному. За синтаксичною роллю в реченнях у досліджуваних творах домінують синоніми-прикладки: жито-пшениця”, медок-солодок”, клен-дерево”. Доволі часто в художню тканину вплітаються предикативні повторення (ходить-бродить”, кличе-покличе” та ін.).
Велике значення для календарно-обрядових пісень має рефрен, який Ф.Колесса назвав найстарішою прикрасою поезії. Це композиційний засіб, що повторюється після строфи чи вірша. Він підвищує мелодійну виразність, підкреслює основну думку, сприяє запам’ятовуванню. З усього масиву жанрів, що розглядалися, рефрен є невід’ємним компонентом колядок, щедрівок, риндзівок, деяких волочільних та обжинкових пісень. Він має здебільшого знаковий характер вказує на адресата пісні. Ця знаковість зберігається у свідомості людей і досі. Приспів у пісні, яка призначається дівчині, повинен підкреслити красу героїні через посередництво образів рослинного світу калини, барвінку, рожі, розмарину, шовкової трави тощо. Доволі часто через астральні образи зорі”, сонця” підкреслюється знову ж таки краса дівчини. У рефренах для парубка звучать військові мотиви, для господарів побутові: досягнення миру й злагоди в сім’ї, достатку і т. ін. Такі повтори поглиблюють основну думку творів, надають їм урочистості.
Ту ж саму урочистість посилює й фоніка засоби милозвучності мови, зокрема алітерація, коли повторюються подібні за звучанням приголосні звуки, асонанси голосні звуки.
Усі розглянуті засоби образного вираження суттєво позначаються на естетичній фактурі ритуальних обходів та календарно-обрядових пісень, кожен зокрема вносить свою частку в їх емоційно-експресивне сприйняття.

CПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Агапкина Т. А. Гость // Славянская мифология. Энциклопедический словарь. М.: Эллис Лак, 1995. С.145-147.
2. Агапкина Т. А. Кататься // Славянские древности. Энциклопедический словарь: В 5-ти т. М.: Международные отношения, 1999. Т.2. С.477-480.
3. Архів Інституту народознавства НАН України (далі Архів ІН). Ф.1. Оп.2. Од. зб.353. 75 арк. (Матеріали з бойківсько-лемківського пограниччя / Зібр. В. Сокіл).
4. Архів ІН. Ф.1. Оп. 2. Од. зб. 444. 186 арк. (Усна словесність Дніпропетровщини / Зібр. В. Сокіл).
5. Архів ІН. Ф.1. Оп. 2. Од. зб. 453. 153 арк. (Експедиційні матеріали Г. Сокіл, зібрані в 1998 р. від переселенців з Чорнобильської зони у Макарівському, Васильківському районах Київської області, Пирятинському районі Полтавської області).
6. Архів ІН. Ф 1. Оп. 2. Од.зб. 465. 141 арк. (Експедиційні матеріали Г. Сокіл, зібрані в 1999 р. від переселенців з Чорнобильської зони у Баришівському, Переяслав-Хмельницькому та Яготинському районах Київської області).
7. Архів кафедри української фольклористики Львівського національного університету ім. І.Франка. 1996 / 12. 65 арк. (Фольклорні записи Г. Сокіл із с. Підбірці Пустомитівського району, Наконечне І і Калинівка Яворівського району Львівської області).
8. Білецький Л. Історія української літератури. Курс лекцій. Подєбради, 1937. 105 с. (На правах рукопису).
9. Білецький Л. Перспективи літературно-наукової критики. Прага-Берлін: Нова Україна, 1924. 80 c.
10. Близнак І. Зеленосвятський звичай у бойківській місцевості Штуківець // Літопис Бойківщини. Самбір, 1937. № 9. С. 120-122.
11. Веселовский А. Н. Историческая поэтика. М.: Высшая школа, 1989. 406с.
12. Викладидавньослов’янськихлегенд,абоміфологія,укладенаЯ.Ф.Голова-цьким. К.: Довіра, 1991. 94 с.
13. Виноградова Л.Н. Зимняя календарная поэзия западных и восточных славян. Генезис и типология колядования. М.: Наука, 1982. 255с.
14. Виноградова Л.Н., Толстая С.М. Венок // Славянская мифология. С.77-78.
15. Виноградова Л.Н., Толстая С.М.Ворота // Славянская мифология. С. 118-119.
16. Виноградова Л.Н., Толстая С.М. Дверь // Славянские древности. Т.2. С. 25-29.
17. Виноградова Л.Н. Яйцо // Славянская мифология. С.397.
18. Вишенський І. Книжка // Вишенський І. Вибрані твори. Львів: Каменяр, 1980. C.25-103.
19. Вовк Хведір. Студії з української етнографії та антропології. К.: Мистецтво, 1995. 336 с.
20. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. К.: Оберіг, 1991. Т.1. 449 с.
21. Волинський П.К. Основи теорії літератури. К.: Радянська школа, 1962. 350с.
22. Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного / Пер. с нем. М.: Искусство, 1991. 367 с. (Серия История эстетики в памятниках и документах”).
23. Гаївки / Зібр. В. Гнатюк. Мелодії схопив на фонограф Й.Роздольський, списав Ф.Колесса // Матеріали до української етнології. Львів, 1909. Т.12. 267, 100 с.
24. Галицько-руські народні пісні з мелодіями / Зібр. у с. Ходовичах Стрийського пов. І. Колесса // Етнографічний збірник. Львів, 1902. Т.11. XXXVI, 300 с.
25. Галета О. Ян Мукаржовський: концепція естетичної функції // Критерії естетичної вартості художнього тексту. Міжвуз. наук. конференція. Тези доповідей. 22-24 вересня 1996 р. Львів, 1996. С.42-45.
26. Гарасим Я. Етноестетичні особливості українського пісенного фольклору в концепції О.Потебні // Вісник Харківського університету. Харків, 2002. Вип. 51. С. 423-428.
27. Гарасим Я. Культурно-історична школа в українській фольклористиці. Львів: ЛДУ, 1999. 144 с.
28. Глушко М. Віл у різдвяно-новорічній обрядовості українців: реконструкція первісного образу та історичного змісту // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2002. Вип. 35-36. С.399-424.
29. Горницька-Пархонюк Л. Імпульси через століття: Авторські епітети в збірці Павла Тичини Сонячні кларнети” крізь призму естетичної концепції І.Франка // Іван Франко письменник, мислитель, громадянин. Матеріали Міжнар. наук. конференції. Львів, 25-27 вересня 1996 р. Львів.: Світ, 1998. С.418-423.
30. Гринченко Б. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. Чернигов, 1899. Т. 3. 765 с.
31. Грушевський М. Історія української літератури: В 6-ти томах, 9-ти книгах. К.: Либідь, 1993. Т.1. 400 с.; 1994. Т.4. Кн.2. 319 с.
32. Гура А.В., Усачева В.В. Квитка // Славянские древности. Т.2. С.490.
33. Гусев В.Е. Эстетика фольклора. Л.: Наука, 1967. 317с.
34. Гуцульські говірки: Короткий словник / Уклад. Г. Гузар, Я. Закревська та ін. Львів, 1997. 232 с.
35. Давидюк В. Релікти волочебної традиції // Вісник Львівського університету. Українська фольклористика. Львів: ЛДУ ім. І. Франка, 1999. Вип. 27. &n