Назаров Назарій Анатолійович. Українська етимологічна лексикографія: історія, теорія та практика

Короткий опис

Назаров Назарій Анатолійович. Назва дисертаційної роботи: "Українська етимологічна лексикографія: історія, теорія та практика"

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ
НАЗАРІЙ АНАТОЛІЙОВИЧ НАЗАРОВ
УДК 81'374.4 + 811.161.2
УКРАЇНСЬКА ЕТИМОЛОГІЧНА ЛЕКСИКОГРАФІЯ:
ІСТОРІЯ, ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА
10.02.01 – українська мова
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Київ – 2016
2
Зміст
Вступ ............................................................................................................ 9
Розділ 1. УКРАЇНСЬКИЙ ЕТИМОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК:
ТЕОРЕТИЧНА ПРОБЛЕМА І ЯВИЩЕ КУЛЬТУРИ..... 15
1.1. Українська етимологічна лексикографія в контексті європейських
словникарських традицій ..................................................................................... 15
1.1.1. Історія вивчення лексикографії............................................. 15
1.1.2. Словник: історія терміна від античності до сучасної
української мови ..................................................................... 17
1.1.3. Джерела формування словника як явища ............................ 20
1.1.4. «Лексикон» П. Беринди в європейському контексті........... 26
1.2. Етимологія та її джерела ................................................................... 32
1.2.1. Історія вивчення етимології як основа
формування теорії етимологічних досліджень.............................. 32
1.2.2. Міфопоетичні джерела етимології........................................ 37
1.2.3. Архаїчні уявлення про етимологію....................................... 43
1.2.4. Народна етимологія як поетикальний засіб українського
фольклору....................................................................................................... 46
1.2.5. Перший етимологічний словник національної мови ......... 54
1.3. Індоєвропейська етимологічна лексикографія ХІХ-ХХ ст........... 59
1.3.1. Етимологічні словники класичних індоєвропейських
мов ...................................................................................................... 59
1.3.2. Етимологічні словники в контексті розвитку славістики з
кін. ХІХ ст. до 1970-х рр. ....................................................... 61
1.3.3. Контекст розвитку української етимології в СРСР............. 67
1.3.4. Українська лексикографія ХХ ст. як передумова появи
ЕСУМ....................................................................................... 72
1.4. Стан вивчення етимологічної лексикографії на початку ХХІ ст.. 73
3
1.4.1. Теоретичні питання української лексикографії.................. 73
1.4.2. Етимологічний словник як синтез лексикографії та
етимології....................................................................................................... 75
1.4.3. Дискусійні аспекти проблеми укладання етимологічних
словників........................................................................................................ 78
Висновки до розділу 1 ...................................................................... 78
Розділ 2. НАПРЯМКИ, МЕТОДИ І МАТЕРІАЛИ,
ГІПОТЕЗА ТА ПРОЦЕДУРА ДОСЛІДЖЕННЯ................... 83
2.1. Обґрунтування напрямків і методології дослідження ................... 83
2.2. Обґрунтування методологічних засад і методів дослідження ..... 86
2.3. Обґрунтування вибору матеріалів дослідження............................. 89
2.4. Гіпотеза дослідження......................................................................... 90
2.5. Процедура дослідження .................................................................... 92
2.6. Проблема формалізації етимологічного дослідження ................... 93
2.7. Методологія експерименту в етимології....................................... 101
Висновки до розділу 2 ............................................................................ 103
Розділ 3. УКРАЇНСЬКА ЕТИМОЛОГІЧНА ЛЕКСИКОГРАФІЯ
В ІСТОРИКО-ТИПОЛОГІЧНОМУ ВИСВІТЛЕННІ .......................... 106
3.1. Історико-етимологічні студії М.О. Максимовича ........................ 106
3.2. Етимологічні пошуки П.Я. Лукашевича........................................ 109
3.3. Етимологічні підходи О.О. Потебні й формування історичної
семасіології .......................................................................................................... 118
3.3.1 Формування історичної семасіології ................................... 118
3.3.2. Значення досліджень внутрішньої форми слова для
етимологічних студій.................................................................................. 122
3.3.3. Відображення етимологій О.О. Потебні в ЕСУМ............. 124
3.4. Принципи етимологічних досліджень А.О. Білецького .............. 126
4
3.5. «Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов» –
теоретичне підґрунтя ЕСУМ.............................................................................. 128
3.6. Українська етимологія в діаспорі (Я.Б. Рудницький, І.І. Огієнко,
В.К. Чапленко)..................................................................................................... 133
3.7. Етимологічні дослідження А.Ю. Кримського
і Л.А. Булаховського............................................................................... 139
3.8. Етимологічна концепція О.С. Мельничука................................... 142
3.9. ЕСУМ: своєрідність і місце у світовій етимологічній традиції.. 144
3.9.1. Лексикографічна специфіка ЕСУМ.................................... 145
3.9.2. Специфіка етимологій ЕСУМ ............................................. 148
3.10. Кількісне відображення специфіки етимологізації в ЕСУМ..... 151
3.11. ЕСУМ у контексті сучасної української етимології .................. 156
Висновки до розділу 3 ............................................................................ 161
Висновки.................................................................................................. 164
Додатки .................................................................................................... 218
Додаток 1. Досвід давньосхідної та ранньої європейської
лексикографії ....................................................................................................... 219
Додаток 2. Еволюція європейських уявлень про фонетичні зміни (від
античності до XVII ст.)....................................................................................... 236
Додаток 3. Ґ. Постель і теологічні передумови зародження новочасної
європейської етимології ..................................................................................... 243
Додаток 4. Філософія й етимологія в бароковій науці........................ 249
Додаток 5. Етимологічні розвідки П.Я. Лукашевича поза межами
славістики............................................................................................................. 253
Додаток 6. Досягнення романо-германської етимологічної
лексикографії ХІХ-ХХ ст. та їх роль для подальших етимологічних
5
праць......................................................................................................... 261
Додаток 7. Концепції слов’янських етимологічних словників
другої пол. ХХ ст................................................................................................. 263
Додаток 8. «Історико-етимологічний словник осетинської мови»
В.І. Абаєва............................................................................................................ 265
Додаток 9. Зіставний аналіз лексикографічних джерел...................... 267
Додаток 10. Слов’янська назва зорі у висвітленні етимологічних
словників кінця ХІХ-ХХ ст................................................................................ 295
Додаток 11. Специфіка сучасного дослідження
етимології субстратів.............................................................................. 299
Додаток 12. Експеримент 1: Етимологічна прозорість лексики і
етимологічна компетенція мовців ..................................................................... 302
Додаток 13. Експеримент 2: Самостійне формування респондентами
пар етимологічно споріднених слів................................................................... 312

Список літератури

Висновки
Проведене дослідження дозволяє сформулювати висновки щодо
закономірностей історії, типології та можливих подальших шляхів розвитку
української етимологічної лексикографії.
1. Сучасна українська етимологічна наука, перебуваючи в контексті
європейської традиції, зберігає риси, сформовані впродовж тривалої еволюції
від античності до сьогодення під впливом різних світоглядних чинників. Це
викликає потребу сучасного виокремлення різночасових етимологічних ідей і
напрямків та їх верифікації. Аналіз шляхів етимологізації з погляду впливу
на них культурно-історичних чинників відповідного періоду дозволяє
мінімізувати суб’єктивний чинник дослідження. Хронологічно і джерельно
гетерогенний склад лексики (успадкована, запозичена, субстратна тощо)
унеможливлює універсалізацію етимологізаційної процедури, однак не
виключає створення загальних верифікаційних процедур: закономірності
еволюції семантики, аналіз етимології кожної епохи відповідно до
домінантного світогляду, кореляція етимологізації з фольклорним
осмисленням слова.
2. Головні принципи етимологічних досліджень мають архаїчні,
ритуально-міфологічні витоки. Фонетична подібність для носіїв традиційної
культури була підставою для зіставлення не лише слів, а й позначуваних
ними речей. Принцип фонетичної подібності лише в XVII ст. зміг
звільнитися від міфологічного контексту, проте зберігає його й досі в
аматорській і «народній» етимології. Принцип не тільки фонетичної, а й
смислової вмотивованості стає рівноправним з XVII ст., коли здійснені перші
спроби уніфікованого опису явищ мови. В українській традиції виразні
міфологічні ознаки фонетичний принцип зберігає в лексикографа і
фольклориста ХІХ ст. П.Я. Лукашевича, а також у сучасних аматорських
розробленнях.
165
3. Якщо для включення сучасних етимологій до лінгвістичної традиції
залучають словники середини – другої половини ХІХ ст., які містять і
застарілу інформацію, то ігнорування етимологічної спадщини XVI–XVIII ст.
є непослідовним, результатом упередження молодограматиків. Критичне
залучення долінгвокомпаративістичних етимологій дозволяє спиратися на
хронологічно вдвічі тривалішу традицію: наявність такої ретроспективи
французький історик мовознавства С. Ору вважає необхідною передумовою
формування методології сучасного мовознавства. Використання античної й
середньовічної теоретико-етимологічної спадщини розширює можливості
сучасної етимології ще більшою мірою: в ЕСУМ «Лексикон славенороський»
П. Беринди виступає не тільки як матеріал, а й як наукове джерело.
Обґрунтована доцільність застосування й інших лексикографічних текстів,
створених до початку ХІХ ст.
Актуалізація тривалого досвіду європейської етимологічної науки з
урахуванням сучасних досягнень етнолінгвістики та лінгвокультурології,
міфології та давньої філософії дає змогу локалізувати українську етимологію
та етимологічну лексикографію в загальноєвропейському контексті. Це
дозволяє включити до етимологічних словників не лише суто наукові
побудови, а й так звану «народну етимологію», що дало б змогу почерпнути з
етимологічного словника відомості міфопоетичного характеру та сприяло б
детальнішому аналізові етноментальності, утіленої в мові (зокрема, мові
фольклору).
4. Формуванню етимологічної лексикографії передувало окреме
існування лексикології і лексикографії. Виникнення синтетичної галузі в
Україні датоване ХІХ ст. (щодо власних імен – XVII ст.). У
загальноєвропейській лексикографії виділено етап синкретизму – до XVII ст.
(об’єкт тлумачення – тільки семантично непрозора лексика, коментовані всі
аспекти значення – лексичний, культурологічний, енциклопедичний), і етап
спеціалізації – оформлений упродовж XVII ст. (наведена лише інформація
166
певної сфери, реєстр укладений за уніфікованими принципами). Однією з
головних маніфестацій цього етапу є поява перших етимологічних та
енциклопедичних словників на противагу перекладним і зіставним (1660–
1670-ті рр.), якими були більшість словників до цього перелому.
Для кожної національної традиції датування може варіюватися
залежно від особливостей культурно-історичної ситуації. Для становлення
етимологічної науки в Європі запропонована класифікація відповідно до
методів етимологічного дослідження:
- етап фонетичного абсолютизму (абсолютизована фонетична
подібність слів безвідносно до їхнього значення, непослідовне усвідомлення
наявності фонетичних законів, домінування фольклорно-магічного погляду
на слово) від архаїчного міфологічного мислення до Ренесансу;
- етап фонетико-семантичного принципу (зіставлення слів на основі
подібності як звучання, так і значення форми) із двома підперіодами:
підготовчий – XVII–XVIII ст. (укладання перших спеціально етимологічних
словників, усвідомлення фонетичних відповідностей близькоспоріднених
мов); розвинутий – від поч. ХІХ ст. донині (відкриття фонетичних
відповідностей у межах мовних родин, а згодом надродин). Лише починаючи
з XVII ст. уможливлена поява етимологічного словника як лінгвістичного
феномена з огляду на а) створення вузькогалузевих словників; б) виникнення
перших, найзагальніших методів етимологічних досліджень, що
відмежовувалися від архаїчних (укорінених у фольклорі) прийомів
етимологізування.
Українська традиція етимологічної лексикографії пройшла обидва
етапи (що свідчить про ізоморфність національної традиції і світових
тенденцій упродовж тривалого часу), і від «Лексикону» П. Беринди вона
орієнтована на здобутки етапу спеціалізації словників.
Нині, після проходження попередніх етапів розвитку етимологічної
науки, слід прогнозувати створення комплексного гніздового етимологічного
167
словника, що фіксуватиме не тільки фонетичні або фонетико-семантичні
відповідності різної міри спорідненості, а й специфіку лексики, виходячи зі
своєрідності етноментальності її носіїв (аматорські та «народні» етимології).
5. Українська наукова етимологія остаточно оформилася лише в сер.
ХІХ ст. завдяки працям М.О. Максимовича й О.О. Потебні, проте
етимологічно спрямована рефлексія над словом, властива всім традиційним
суспільствам, була віддавна представлена у фольклорі та «народній»
етимології, що додатково підкреслює припустимість лексикографічної
фіксації паранаукових етимологічних версій як вияву етнічної ментальності в
слові. Так, найдавніші словники мали передовсім релігійно-світоглядне
значення, на що вказувала тематична форма організації їхнього реєстру:
словник безпосередньо відображав членування світу з погляду архаїчного
світогляду. На слов’янське мовознавство вплинула візантійська традиція, де
словник виступав як «альфа і омега», пряме втілення «божественних імен» і
виконував світоглядну функцію, хоч і не зберігав тематичного принципу
організації.
6. У європейській традиції нового часу попередня мотивація
словникарської роботи переростає в легітимізаційну: зіставлення однієї мови
з якнайбільшою кількістю інших означало підвищення її культурного
престижу. Українська традиція від часів П. Беринди природно об’єднує
обидві тенденції. Загальнокультурна значущість словника як типу тексту в
слов’янських країнах підкреслена актуалізацією (після 1980-х рр.) його
образу і схем організації тексту в позалінгвістичних сферах, зокрема в
художній літературі («Лексикон таємних знань» Т.Б. Прохаська, «Лексикон
інтимних міст» Ю.І. Андруховича, «Хазарський словник» М. Павича).
Зворотній аспект проблеми – не тільки етимологічний словник як абеткова
структура впливає на створення авторських художніх текстів, а й такі тексти
можуть дати нові ідеї для укладання словника (аматорські чи «народні»,
проте художньо вмотивовані етимологізації).
168
У сучасних словниках збережені всі попередні рівні культурної
семантики, проте на перший план виступає наукове знання як абсолютна
цінність. Найповніше всю множину культурних значень (легітимізація мови,
надання їй культурного престижу і сакральних смислів) сьогодні виконує
етимологічний словник, який зберігає найбільше формальних ознак
старовинних словників (передовсім більш синкретичний підхід до пояснення
слова, зумовлений особливостями етимологічного підходу). Культурнофілософське значення етимології в українській гуманітаристиці підтверджене
використанням етимологій у філософських, археологічних, культурологічних
працях. Окреме місце посідає дидактична роль етимології.
7. Архаїчна рефлексія над словом має істотне значення для сучасних
етимологічних студій. Спершу етимологія була ритуально-магічною
практикою, відображеною у фольклорі. Поступово вона виокремилася й
почала взаємодіяти з іншими галузями людської думки, передовсім
філософією, логікою, а наприкінці XVIII ст. – з іншими науками
гуманітарного циклу: історією, психологією. Нині етимологія, зокрема й
українська, невіддільна від історії, археології, етнографії, антропології та
фольклористики. Це визначає риси етимологічного словника майбутнього –
він має, окрім суто етимологій, включати не тільки аматорські чи «народні»
етимології, а й ілюстративний матеріал археологічного, історичного,
психолінгвістичного типу.
8. Українська етимолого-лексикографічна традиція у своєму
словникарському компоненті має витоки у візантійській традиції (щодо своїх
культурних функцій у суспільстві), збагаченій західноєвропейським досвідом
(щодо методів опрацювання матеріалу).
Специфіка ЕСУМ – поєднання традицій західноєвропейського
молодограматизму (формальні аспекти) з досягненнями слов’янської
лінгвістики (залучення міжродинних, субстратних, позамовних свідчень).
169
Базові риси сучасної української етимологічної школи –
лінгвофольклористичні й етнолінгвістичні засади етимології О.О. Потебні,
методологічні принципи О.С. Мельничука, комплексний розгляд лексики в
зіставленні не лише з близькоспорідненими мовами, а й із віддалено
спорідненими, ареально близькими та субстратними, у широкому
позамовному контексті, що значно розширює історичний горизонт,
культурний і світоглядний потенціал етимологічного дослідження, його
значення для української науки і суспільства.
Якщо в ХІХ-ХХ ст. українська етимологія здебільшого вивчала
проблеми україністики і славістики, то на початку ХХІ ст. відбулося значне
розширення меж її наукових зацікавлень: В.В. Левицький уклав один із
перших у світовій науці етимологічний словник германських мов, активно
розвиваються дослідження міжродинної спорідненості лексики української
та інших індоєвропейських мов, що свідчить про вихід української
етимології на новий, глобальний рівень узагальнень, що відповідає вимогам
інформаційного суспільства.
9. Рекомендації щодо розширення можливостей етимологічної
інтерпретації лексики включають 1) залучення фольклорної традиції
етимологізації як архаїчного сприйняття слова в контексті магічної функції
мови для реконструкції процесів номінації; 2) використання здобутків
етнолінгвістики, лінгвофольклористики, лінгвокультурології для
семантичного обґрунтування етимологій, урахування світоглядної специфіки
в епоху виникнення слова; 3) міждисциплінарна верифікація етимологічних
результатів та залучення позамовних свідчень до етимологічної
лексикографії; 4) ширше залучення надродинних та субстратних
інтерпретацій лексики; 5) формалізація й алгоритмізація етимологічних
процедур із експлікацією їх принципів у теоретичних засадах етимологічних
лексикографічних джерел.
170
Гносеологічна природа етимологічного дослідження мотивує
доцільність віддзеркалення у словнику різних етапів етимологізації слова:
1) висунення версій; 2) критика версій; 3) висновки. Лексикографічна праця
відбиває різні етапи етимологізації для різних лексем.
Перспективи подальших досліджень – ширше залучення
неіндоєвропейських субстратів та позаіндоєвропейського матеріалу
віддалено споріднених мов, детальніше врахування специфіки історії
матеріальної культури та духовного світу людини (особливостей
психоемоційного життя індивіда в традиційному суспільстві, синкретичне
розуміння дії–слова–знаку). Джерелами реконструкції архаїчних процедур,
здійснюваних зі словом на фонетичному, морфологічному та семантичному
рівнях, можуть слугувати а) фольклорні тексти (як зафіксовані в давнину, так
і збережені в фольклорі сучасних націй); б) словникарська та етимологічна
традиція до XVII ст. та лексикографічні практики, що продовжують її
традиції донині. Доцільним є укладання окремих словників фольклорних та
індивідуально-авторських етимологій