Турик Людмила Романівна Перформативні висловлення в українській історичній прозі

Короткий опис

Зміст
ВСТУП.. 4
РОЗДІЛ 1. 12
ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ КОМУНІКАЦІЇ 12
1.1. Прагматика й семантика. 12
1.2. Основні положення теорії мовленнєвих актів. 18
1.2.1. Модель комунікації 18
1.2.2. Сутність мовленнєвого акту. 21
1.2.3. Співвідношення комунікативного та мовленнєвого актів. 25
1.2.4. Ілокутивний акт і його типологія. 27
1.3. З історії вивчення перформативів. 31
1.3.1. Перформативне й дескриптивне значення слова. 31
1.3.2. Концепція коінциденції Е.Кошмідера. 35
1.3.3. Поняття перформативності в дослідженнях Дж.Остіна та Дж. Серля 36
1.3.4.Класифікація перформативів Ю.Д. Апресяна. 40
1.3.5. Проблема перформативних речень у дослідженні Ю.Г. Твердохліба. 42
ВИСНОВКИ ДО І РОЗДІЛУ.. 46
РОЗДІЛ 2. 49
ВИКОРИСТАННЯ СЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ В ПЕРФОРМАТИВНІЙ ФУНКЦІЇ 49
2.1. Граматичні особливості перформативних дієслів української мови. 49
2.1.1. Критерії виокремлення перформативних дієслів. 49
2.1.2. Контекстні транспозиції українських перформативів. 56
2.2. Дескриптивний статус дієслова говорити/казати. 71
2.3.Перформативні одиниці в лексичному складі української мови 80
ВИСНОВКИ ДО ІІ РОЗДІЛУ.. 103
РОЗДІЛ 3. 106
СЕМАНТИКО-ПРАГМАТИЧНИЙ АНАЛІЗ УКРАЇНСЬКИХ ПЕРФОРМАТИВНИХ ВИСЛОВЛЕНЬ В ІСТОРИЧНІЙ ПРОЗІ 106
3.1. Асертивні перформативні висловлення в історичній прозі 106
3.2. Комісивні перформативні висловлення в історичній прозі 111
3.3. Директивні перформативні висловлення в історичній прозі 119
3.3.1. Перформативні висловлення пропозиції та поради. 121
3.3.2. Перформативні висловлення на позначення прохання. 126
3.3.3. Перформативні висловлення попередження та застереження. 135
3.3.4. Перформативні висловлення вимоги та наказу. 137
3.3.5. Перформативні висловлення заборони й дозволу. 142
3.4. Декларативні перформативні висловлення в історичній прозі 146
3.4.1. Перформативні висловлення згоди та заперечення. 147
3.4.2. Перформативні висловлення схвалення й засудження. 154
3.4.3. Перформативні висловлення прощення. 158
3.4.4. Перформативні висловлення спеціалізованих актів. 161
3.5. Експресивні перформативні висловлення української мови. 165
ВИСНОВКИ ДО ІІІ РОЗДІЛУ.. 175
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.. 177
СПИСОК ДЖЕРЕЛ НАУКОВИХ ПРАЦЬ.. 185

Список літератури

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Матеріал, опрацьований у дисертації, дозволив підтвердити постулати лінгвістичної прагматики, у центрі уваги якої знаходиться мовленнєва особистість і яка вивчає комунікативну взаємодію суб’єкта та адресата мовлення на осі я ― ти ― тут ― зараз”. Я” ― основа будь-якого мовлення, тут” і зараз” ― його координати. Окремі відрізки мовлення, спрямовані до конкретного або узагальненого адресата, наділені певною ілокутивною метою, називають мовленнєвими актами.
Основу типової вербальної взаємодії мовця та слухача складає перформативне висловлення з пресупозицією я кажу тобі, що” та асерцією на кшталт бачу друга”, хочу їсти”, маю намір прийти завтра”. Деякі соціально значущі дії мають лише мовне оформлення (наприклад, клятва, обіцянка, винесення догани, проголошення незалежності держави тощо), а тому вимагають спеціально пристосованих для цього предикатних одиниць. Їх прийнято називати перформативами, чи перформативними дієсловами. Уперше перформативи були описані Дж.Остіном. Він зауважив, що перформативи самі служать для реалізації тих дії, про які повідомляють.
Таксономія перформативних дієслів вторинна стосовно таксономії мовленнєвих актів (асертиви, директиви, експресиви, комісиви, декларативи), оскільки прагматичне значення словоформи продиктоване умовами його функціонування, комунікативним призначенням, а не граматичними параметрами.
Перформативну роль перформативні дієслова здійснюють передусім в одній граматичній формі: у першій особі одинини теперішнього часу дійсного способу (клянусь, називаю сина Іваном, здаюсь у полон), тоді як в інших граматичних формах такі дієслова перестають виконувати роль вербальних дій, залишаючись дескриптивними одиницями мови, що описують певний стан речей (він клянеться, він назве сина Іваном, вони здалися в полон).
Перформативним висловленням як специфічним мовленнєвим актам властиві певні комунікативні особливості:
1) на противагу іншим типам комунікативних актів, вони позбавлені оцінки істинний” чи неістинний”, оскільки, промовляючи перформатив, мовець здійснює дію, а не описує її;
2) вони можуть бути ефективними чи неефективними; коли йдеться про ефективність перформативного висловлення, мають на увазі успішну перлокуцію (досягнення адекватного впливу на слухача);
3) для своєї прагматичної реалізації більшість перформативних висловлень вимагають специфічних умов спілкування: мовець має бути наділений певними соціальними повноваженнями (він повинен посідати достаньо вагоме місце в соціальній ієрархії, щоб приймати на посаду та звільняти з неї, проголошувати мир чи війну, приймати когось у таємний союз тощо).
Для перформативів характерні деякі семантико-граматичні особливості, серед яких найголовнішими є такі:
1) у класичному вияві перформатив має форму першої особи однини активного стану теперішнього часу (недоконаного виду);
2) типовим перформативним висловленням властива структурна схема я Х” або я Х, що”, де Х ― перформативне дієслово;
3) перформативний ефект може бути досягненим лише за умови вживання перформатива у стверджувальній конструкції; наявність заперечної частки, як правило, перетворює перформативне висловлення в розряд дескриптивів (пор. я обіцяю, що врятую тебе — я ніколи не обіцяю того, в чому не певний);
4) загалом перформативи не сполучаються з різними словами, що служать для характеристики дії: обставинами часу та тривалості (*я часто обіцяю, *я довго нарікаю його Іваном), обставинами способу дії (*я весело відкриваю засідання, *я коротко проголошую вирок, *я з ентузіазмом клянусь), обставинами оцінного значення (*я добре здаюсь у полон, *я погано проголошую мир) та ін. Це може бути пояснене несумісністю семантики автовербальної дії (я кажу, що”) з оцінюванням та характеризацією цієї дії, що передається словами-конкретизаторами, які вимагають, по-перше, стороннього погляду на виконавця дії (суб’єкта мовлення), а по-друге, тривалішого часового інтервалу спостереження (оцінювання та характеризація промовляння відбуваються не одночасно з мовленнєвим актом, а після нього);
5) окремі дієслова мовлення (брехати, ганьбити, доносити, натякати) теоретично можуть бути зараховані до класу перформативних, проте їх не вживають у перформативних конструкціях, що вимагають першої особи однини теперішнього часу, оскільки вони позначають негативну комунікативну мету стосовно самого мовця та негативно характеризують його (*я брешу, що, *я доношу на вас); вислів *я натякаю на те, що нівелює сенс натяку, який завжди виражений імпліцитно та повинен бути розшифрованим слухачем. Тому дієслова брехати, ганьбити, доносити, натякати та інші реалізують тільки дескриптивне значення (у дитинстві я часто брехав; говорячи так, я натякаю на те, що ).
Проведене нами дослідження дало змогу встановити, що в сучасній українській мові, зокрема в історичній прозі, активно функціонують перформативні дієслова таких семантичних розрядів:
1. Спеціалізовані повідомлення та ствердження, акти передачі, відчуження, скасування, відмови: денонсувати, доповідати, доносити, заявляти, сповіщати, благовістити, нагадувати, оголошувати, об’являти (рідко), заперечувати, підтверджувати, стверджувати, підкреслювати, проголошувати, свідчити, повідомляти, запевняти, засвідчувати, завіряти, довіряти, заповідати, відказувати (рідко одказувати), дарувати, капітулювати, здаватися, знімати (кандидатуру, протест), відмовлятися (рідше відказувати), звільняти, відлучати від церкви, відрікатися, доручати, присвячувати, посвящати (рідко), уповноважувати, скасовувати, анульовувати, ліквідовувати, відміняти (рідко), ввіряти, виносити вирок, відступати, відступатися, відкидати, оповіщати (46), окрім цього паралельно функціонують фразеологічні конструкції: залишати у спадок, позбавляти голосу, позбавляти слова, віддавати голос, передавати естафету, подавати у відставку, здавати зброю, повертати слово, брати слово (9).
2. Зізнання: каятися, признаватися, зізнаватися (3).
3. Обіцянки: гарантувати, зарікатися, клястися, давати клятву, завіряти, запевняти, обіцяти, давати присягу, присягати, присягатися, заприсягатися, зобов’язуватися, ручатися, поручатися (14); брати зобов’язання, давати слово, запевняти (свідчити, засвідчувати, показувати) під присягою, присягати на вірність, ручатися головою, ось вам хрест, хрест святий кладу (7 фразеологізмів).
4. Прохання, пропозиції та поради, попередження й пророкування, вимоги й накази, заборони й дозволи: просити, благати, молити, прохати, заклинати, клопотатися, викликати, кликати, пропонувати, запрошувати, запрохувати, закликати, рекомендувати, радити, висувати (пропозицію), застерігати, попереджати, прорікати, пророкувати, віщувати, передвіщати, прирікати, передрікати, наказувати, веліти, довіряти, приказувати, наполягати, вимагати, забороняти, боронити, дозволяти, санкціонувати, покладати (повинність) (34); фразеологічні одиниці: позбавляти [права] голосу, просити слізно, просити руки, заклинати Богом (усім святим) (4).
5. Згоди й заперечення: визнавати, признавати, погоджуватися, згоден, згідний, зголошуватися, згоджуватися, приймати (думку), заперечувати, відкидати (твердження), відхиляти (пропозицію), оспорювати, опротестовувати, відмовлятися, відрікатися, протестувати, закладатися, поділяти (думку) (18), а також фразеологізми: приєднуватися до слів, приставати на слово (на думку, до думки, на пропозицію, до пропозиції тощо), давати згоду (3).
6. Схвалення та засудження: благословляти, рекомендувати, затверджувати, хвалити, схвалювати, стверджувати, підтримувати, звинувачувати, засуджувати, гудити, ганити, картати, проклинати, винити, винуватити, оскаржувати, обвинувачувати (17); фразеологізовані перформативи: давати згоду, приставати на слово (на думку, на пропозицію, до думки, до пропозиції), віддавати хвалу (3).
7. Прощення: виправдовувати, прощати, відпускати (гріхи), дарувати, милувати (5).
8. Мовленнєві ритуали: дякувати, вдячний, бажати, зичити успіху, просити пробачення (пробачити, вибачення, вибачити), пробачатися, вибачатися, перепрошувати, вітати, віншувати, поздоровляти, гратулювати, вітатися, прощатися, співчувати (15); фразеологізм бити чолом (1).
9. Називання й призначення: призначати, наставляти, приставляти, прикріплювати, називати, найменувати, нарікати, перейменовувати, оголошувати, посвячувати, проголошувати (11).
Найчисельнішою є семантична група спеціалізованих повідомлень та застережень, актів передачі, відчуження, скасування, відмови, яка налічує п’ятдесят п’ять перформативних одиниць (46 дієслів і 9 фразеологізованих конструкцій). До складу семантичного типу мовленнєвих актів зізнання входить лише три перформативи.
Аналіз текстів показав, що переважна частина перформативних дієслів є питомою за походженням (переважно спільними для всіх східнослов’янських мов) і лише незначна кількіть дієслів перейшла в українську мову шляхом запозичення з європейських мов (гарантувати, арештувати, рекомендувати, пропонувати). Питомий характер більшості перформативів є свідченням давності категорії перформативності в українській мові, її універсальності.
Унаслідок аналізу конкретних вживань переформативних дієслів у текстах історичної прози ми встановили, що перформативні дієслова можуть зазнавати формальних транспозицій. До них належать такі нечисленні випадки:
— використання дієслова у формі першої особи множини, яке відбувається тоді, коли мовець, включаючи себе в конкретну референтну групу з іншими особами, говорить від імені цілої групи (ми приймаємо тебе на службу);
—використання умовного способу дієслова, властиве тільки перформативам із семантикою прохання та поради (я просив би, я рекомендував би у значеннях я прошу”, я рекомендую”), зумовлене намаганням суб’єкта мовлення дотриматися комунікативного принципу толерантності та зменшити міру обов’язковості виконання висловленого прохання чи поради;
— заміна форми дійсного способу дієслова на імператив (пробач мені, вибач мені, прости мені в значенні ‘я прошу вибачити мені’, будь проклятий, будь благословенний у значеннях ‘проклинаю’, ‘благословляю’), що характерне лише для деяких дієслів семантичних груп ритуальних мовленнєвих актів, які генетично пов’язані з вірою носія традиційної культури в магічну силу слова;
— використання разом із перформативним дієсловом модального предиката в першій особі однини (хочу застерегти, мушу запевнити, хочу вибачитися), який уносить у висловлення семантичний компонент необхідності чи бажаності перформативної дії; у цих вживаннях основне (семантично навантажене) перформативне дієслово набуває форми доконаного виду;
— заміна недоконаного виду дієслова доконаним з одночасною заміною теперішнього часу на майбутній (попрошу тиші, дозволю собі нагадати вам), що властиве лише окремим перформативним дієсловам і переслідує прагматичну мету пом’якшення категоричності вираженої мовцем інтенції.
У деяких випадках перформативність у висловленні передається не фінітним дієсловом у ролі присудка, а прикметником із допоміжним дієсловом бути (я не згідний — ‘виражаю свою незгоду’), яке приймає типові для перформатива граматичні ознаки першої особи однини.
Найбільшу кількість транспозицій ми виявили в групі перформативів із семантикою прохання. Це може бути пояснене специфікою мовленнєвого спілкування українців, притаманними їм ментальними рисами — толерантністю й тактовністю: формулюючи прохання, мовець підсвідомо хоче залишити для співрозмовника можливість відмови. Для порівняння відзначимо, що в комунікативному жанрі наказ” в українській історичній прозі ми виявили лише одну транспозицію — заміну першої особи однини на першу особу множини. Для перформативів-наказів неможливі форми умовного способу (*я наказав би вам), форми майбутнього часу доконаного виду (*я звільню вас зі служби), конструкції з модальними дієсловами (*я хочу наказати, *я маю наказати), оскільки цей комунікативний акт вимагає негайного й беззаперечного виконання дії, яка ним передбачена.
Зазначені транспозиції нечисленні, стосуються не всіх семантичних груп перформативних дієслів, виступають у мовленнєвому узусі як загальноприйняті мовленнєві формули-кліше, а тим самим становлять необхідний компонент прагматичної компетенції носіїв української мови. Така обмеженість транспозицій є свідченням стійкості граматичних основ категорії перформативності.
Окрім узуальних перформативних дієслів, що усталено виконують цю роль у мовленні, у текстах історичної прози вживають також оказіональні перформативи, які загалом не мають цієї семантики, проте в окремих ситуаціях спілкування можуть набувати перформативного статусу. Необхідною умовою отримання дієсловами контекстуальної перформативної семантики є вживання їх у першій особі однини теперішнього часу та реалізація ними під час промовляння якоїсь іншої дії, відмінної від вербальної (беру твій гріх на себе, знімаю з тебе звинувачення тощо). Перформативність підсилюється в тих випадках, коли комунікативний акт адресований співрозмовникові, матеріально вираженому другою особою займенника.
У роботі проаналізовано комунікативно-мовний стутус дієслів говорити/казати, яким деякі дослідники (З.Вендлер, Дж. Росс, Е.Бенвеніст) надають перформативного статусу. На нашу думку, згадані дієслова загалом реалізують дескриптивне значення і лише в спеціальних умовах спілкування набувають ознак перформативності (у вигляді клішованих формул Кому кажу! Кажу тобі! А я кажу плюс дієслово майбутнього часу другої особи). Ці формули призначені для вираження повторного категоричного наказу, за умови, коли співрозмовник вагається, не може чи не хоче виконати отриманий раніше наказ. Таке висловлення супроводжують специфічним інтонаційним оформленням. Інші вживання словоформи кажу належать до констативних.
Перспективи подальших досліджень у сфері перформативної лексики української мови ми вбачаємо в поглибленому описі комунікативних умов спілкування (статус його учасників, час, місце та інші умови комунікації), у виявленні розподілу перформативів за мовленнєвими жанрами, у з’ясуванні діахронних аспектів перформативності (становлення цієї категорії в історії української мови, зв’язок перформативності з архаїчною вірою в магічну силу слова, що виявляється, зокрема, у формулах прокльонів та побажань).

СПИСОК ДЖЕРЕЛ НАУКОВИХ ПРАЦЬ
1. Алисова Т. Б. Очерки синтаксиса современного итальянского языка. Семантическая и грамматическая структура простого предложения / Т.Б. Алисова. М.: Наука, 1971. 291с.
2. Апресян Ю.Д. Избранные труды. Интегральное описание языка и системная лексикография / Юрий Дереникович Апресян. М.: Школа Языки русской культуры”, 1995. 766, [2]с. (Избранные труды; т.2).
3. Апресян Ю.Д. Перформативы в грамматике и словаре / Юрий Дереникович Апресян // Избранные труды. М.: Школа Языки русской культуры”, 1995. − Т.2. − С. 199−218.
4. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений. Оценка. Событие. Факт / Нина Давидовна Арутюнова. М.: Наука, 1988. 341, [3]с.
5. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека / Нина Давидовна Арутюнова. М.: Школа Языки русской культуры”, 1988. 896с.
6. Арутюнова Н.Д., Падучева Е.В. Истоки, проблемы и категории прагматики / Н.Д. Арутюнова, Е.В. Падучева // Новое в зарубежной лингвистике. Вып.16. М.: Прогресс, 1985. − С.2−3.
7. Арутюнова Н.Д. Об объкте общей оценки / Нина Давидовна Арутюнова // Вопросы языкознания. − 1985. − №3. С.13−24.
8. Арутюнова Н.Д. Предложение и его смысл. Логико-семантические проблемы / Нина Давидовна Арутюнова. М.: Наука, 1976. − 384, [1]с.
9. БаллиШ. Общая лингвистика и вопросы французского языка / Ш.Балли. М.: Изд-во иностр. литературы, 1955. 416с.
10. Бардіна Н.В. Енергеально-конфігуративне моделювання мови: до розв’язання антропоцентричного методу лінгвістичних досліджень: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філол. наук: спец. 10.02.15 Загальне мовознавство” / Н.В. Бардіна. К., 1999. 39с.
11. Бахтин М.М. Тетралогия / М.М.Бахтин. М.: Лабиринт, 1998. 608с.
12. Бацевич Ф.С. Прагматичні перформативи: спроба обґрунтування комунікативного статусу / Флорій Сергійович Бацевич// Мовознавство. 2008. №1. − С.3136.
13. Бацевич Ф.С. Вступ до лінгвістичної генології: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / Флорій Сергійович Бацевич. К.: Вид. центр Академія”, 2006. 248, [1]с. − (Альма-матер).
14. Бацевич Ф.С. Лінгвістична генологія: проблеми і перспективи: монографія / Флорій Сергійович Бацевич. Львів: ПАІС, 2005. 264с.
15. Бацевич Ф.С. Основи комунікативної лінгвістики: підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / Флорій Сергійович Бацевич. К: Вид. центр Академія”, 2004. 342, [2]с. − (Альма-матер).
16. Бацевич Ф.С. Нариси з комунікативної лінгвістики: монографія. / Флорій Сергійович Бацевич. Львів: Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. 281с.
17. Бацевич Ф.С. Когнітивне і лінгвальне в процесах комунікації / Флорій Сергійович Бацевич // Мовознавство. 1997. № 6. С. 3036.
18. Безменова Н.А., Герасимов В.И. Некоторые проблемы теории речевых актов / Н.А. Безменова, В.И. Герасимов // Языковая деятельность в аспекте лингвистической прагматики: сб. обзоров. М.: Изд-во Института научной информации по общественным наукам, 1984. С. 146−196.
19. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія: підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / О.К.Безпояско, К.Г.Городенська, В.М.Русанівський. К.: Либідь, 1993. 336с.
20. Беличова-КржижковаЕ.О модальности предложения в русском языке / Е.О.Беличова-Кржижкова // Актуальные проблемы русского синтаксиса. М.: Высшая школа, 1984. С. 49−77.
21. БелошапковаВ.А. Современный русский язык. Синтаксис: учеб. пособие [для филол.специальностей ун-тов] / Вера Арсеньевна Белошапкова. − М.: Высшая школа, 1977. − 248с.
22. БенвенистЭ. Общая лингвистика / Эмиль Бенвенист; пер. с фр. ;общ. ред., вступ. ст. и коммент. Ю.С. Степанова. − [2-е изд.]. М.: Едиториал УРСС, 2002. 448с.−(Лингвистическое наследие ХХ века).
23. Бондарко А.В. Проблемы грамматической семантики и русской аспектологии / Александр Владимирович Бондарко. С.Пб., 1996. 220с.
24. Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии / Александр Владимирович Бондарко. Л.: Наука, 1983. − 215с.
25. Бондарко А.В. Грамматические значения и смысл / Александр Владимирович Бондарко. Л.: Наука, 1978. − 175с.
26. Бондарко А.В. Грамматическая категория и контекст / Александр Владимирович Бондарко. − Ленинград: Наука, 1971. − 116с.
27. Булыгина Т.В., Шмелев А.Д. Языковая концептуализация мира: (на материале русской грамматики) / Т.В.Булыгина, А.Д.Шмелев. М.: Школа Языки русской культуры,” 1997. 455с.
28. Бюлер К. Теория языка. Репрезентативная функция языка / Карл Бюлер; пер. с нем.; общ. ред. и коммент. Т.В. Булыгиной. − [2-е изд.]. М.: Изд. группа Прогресс”, 2000. 504с.
29. Ван Дейк Т. А. Язык. Познание. Коммуникация / Т.А. Ван Дейк. М.: Прогресс, 1989. 312с.
30. Вежбицкая А. Сопоставление культур через посредство лексики и прагматики / Анна Вежбицкая; пер. с англ. А.Д. Шмелева. − М.: Языки славянской культуры, 2001. − 272с. − (Язык. Семиотика. Культура. Малая серия).
31. Вежбицка А. Язык, культура, познание / Анна