Ярмолінська Марина Валеріївна Типологія засобів милозвучності української мови: еволюція та кодифікація

Короткий опис

Ярмолінська Марина Валеріївна, старший лаборант кафедри української мови та прикладної лінгвістики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка: «Типологія засобів милозвучності української мови: еволюція та кодифікація» (10.02.01 - українська мова). Спецрада Д 26.001.19 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка МОН України

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерства освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерства освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
ЯРМОЛІНСЬКА МАРИНА ВАЛЕРІЇВНА
УДК 81’373
ТИПОЛОГІЯ ЗАСОБІВ
МИЛОЗВУЧНОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ:
ЕВОЛЮЦІЯ І КОДИФІКАЦІЯ
10.02.01 – українська мова
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
________ Ярмолінська М. В.
Науковий керівник – Мосенкіс Юрій Леонідович, доктор філологічних
наук, професор
Київ – 2018

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………………15
ВСТУП…………………………………………………………………………..18
Розділ 1 ІСТОРІЯ Й ТЕОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ МИЛОЗВУЧНОСТІ
МОВИ……………………………………………………………………………24
1.1. Проблема визначення й історія вивчення евфонії………………24
1.1.1. Дефініції милозвучності / евфонії в лінгвоукраїністиці………..24
1.1.2. Історія вивчення аспектів милозвучності української мови…..30
1.1.3. Сучасний стан студій над українською евфонією……………..40
1.2. Концептуалізація ЕВФОНІЇ………………………………………..50
1.2.1. МИЛОЗВУЧНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ в контексті
варіантів концептуалізації мов їхніми носіями……………………….50
1.2.2. Концепт МІЛАГУЧНАСЦЬ у білорусистиці……………………54
1.2.3. Концепт БЛАГОЗВУЧИЕ РЕЧИ в русистиці…………………..56
1.2.4. Концепт EUPHONY в англійській мові………………………….61
1.2.5. Давньогрецька картина світу – першоджерело концепту
ЕВФОНІЯ………………………………………………………………...63
1.2.6. ЕВФОНІЯ латинської та романських мов……………………...66
1.2.7. Концептуалізація ЕВФОНІЇ у спільноєвропейському мовнокультурному просторі…………………………………………………..69
Висновки до Розділу 1………………………………………………………….72
Розділ 2 МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРИНЦИПИ ТИПОЛОГІЗАЦІЇ МОВНОЇ
МИЛОЗВУЧНОСТІ……………………………………………………………74
2.1. Методологія та методи вивчення евфонії…………………………74
2.1.1. Методологічні труднощі дослідження………………………….74
2.1.2. Основні засади вивчення явища евфонії ………………………...77
2.1.3. Методи та прийоми роботи……………………………………..81
2.1.4. Гіпотези та процедура дослідження……………………………82
2.2. Фонетична типологія явищ милозвучності української мови…84
13
2.2.1. Рівні та параметри евфонії……………………………………...84
2.2.2. Фонематичний рівень…………………………………………….88
2.2.3. Силабічний рівень…………………………………………………90
2.2.4. Просодичний рівень……………………………………………….91
2.3. Евфонологія серед інших дисциплін………………………………95
2.3.1. Евфонологія – наука про мовну милозвучність…………………95
2.3.2. Евфонія і фоносемантика………………………………………..96
2.3.3. Евфонія і лінгвопоетика………………………………………….98
2.3.4. Евфонія і лінгвоаксіологія ………………………………………100
Висновки до Розділу 2………………………………………………………...103
Розділ 3 ФУНКЦІОНУВАННЯ ЯВИЩ МИЛОЗВУЧНОСТІ В
УКРАЇНСЬКИХ ТЕКСТАХ…………………………………………………105
3.1. Евфонія фольклорного мовлення………………………………...105
3.1.1. Теоретико-методологічні засади вивчення милозвучності мови
народної творчості ……………………………………………………105
3.1.2. Евфонія колискових пісень………………………………………107
3.2. Евфонія індивідуально-авторських поетичних текстів………..112
3.2.1. Теоретико-методологічні засади вивчення поетичної
милозвучності..........................................................................................112
3.2.2. Милозвучні параметри поезії Тараса Шевченка………………121
3.2.3. Явища милозвучності поетичних текстів Павла Тичини…….123
3.2.4. Евфонія поетичного епосу Олексія Довгого…………………...131
3.2.5. Евфонія звукописної поезії сучасного бароко Анатолія
Мойсієнка……………………………………………………………….138
3.2.6. Милозвучність поетичного звукопису Дмитра Чистяка……..146
Висновки до Розділу 3………………………………………………………...148
Розділ 4 ФОРМУВАННЯ, КОДИФІКАЦІЯ ТА ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ
ДОСЛІДЖЕННЯ ЯВИЩ ЕВФОНІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ…………...150
4.1. Діалектика взаємодії внутрішньомовних, зовнішньомовних та
позамовних чинників формування милозвучності української мови…150
14
4.1.1. Внутрішньомовні чинники ……………………………………...150
4.1.2. Зовнішньомовні чинники………………………………………...153
4.1.3. Позамовні чинники………………………………………………154
4.2. Нормативна фіксація евфонії……………………………………..157
4.2.1. Милозвучність і культура мовлення…………............................157
4.2.2. Теорія фонетичних варіантів слова…………............................161
4.2.3. Проблеми правописної регламентації милозвучних явищ
української мови…………......................................................................165
4.2.4. Рекомендації щодо кодифікації евфонії української
мови…………...........................................................................................168
4.3. Експериментальна параметризація милозвучності………........170
4.3.1. Лінгвоперцептивні експерименти …………..............................170
4.3.2. Лінгвокреативний експеримент ………….................................171
Висновки до Розділу 4………….......................................................................175
ВИСНОВКИ…………........................................................................................177
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ …………..............................181
ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ………………………....207
ДОДАТКИ ……………………………………………………………………..210
Додаток А. Список опублікованих праць за темою дисертації…………210
Додаток Б. Концептуалізація милозвучності носіями української мови:
лінгвоперцептивний і лінгвокреативний експерименти………………..212
Додаток В. Евфонічні поетичні тексти різними мовами:
лінгвоперцептивний експеримент………………………………………….237
Додаток Г. Милозвучність інших мов у сприйнятті англофонів……….298
Додаток Д. Основні поняття й терміни, використовувані в
дослідженні……………………………………………………………………..308

Список літератури

ВИСНОВКИ
1. Милозвучність (евфонія) української мови виступає не тільки предметом
лінгвістичних досліджень, а й об’єктом концептуалізації з боку мовців – носіїв як
української, так і інших мов. Евфонія загальнонародного, загальнохудожнього та
поетичного мовлення – три аспекти дослідження явища, реалізованого на
фонематичному, силабічному та просодичному рівнях. Об’єктивні лінгвістичні
чинники милозвучності формалізовані в синхронічній та діахронічній
фонетичній типології, естетичні визначені суб’єктивними смаками окремих
мовців і артикуляторно-перцептивними звичками мовного колективу,
нормативні оперті на лінгвістичну та літературну традиції.
Концепт ЕВФОНІЯ походить із давньогрецької картини світу, де він був
вербалізований найбільш детально в контексті риторико-стилістичних і
фоносемантичних ідей. Концепт МИЛОЗВУЧНІСТЬ у МКС українців
співвідносний із концептами МІЛАГУЧНАСЦЬ, БЛАГОЗВУЧИЕ РЕЧИ,
EUPHONY й PHONAESTHETICS відповідно в МКС білорусів, росіян та англоамериканців, однак ідіоетнічний компонент концепта, пов’язаний із осмисленням
фонетичної типології мови у зв’язку з фольклорно-писемною традицією,
безсумнівний.
Фоносемантика, інтерпретована з позицій теорії мовної милозвучності,
дозволяє уточнити й формалізувати параметри евфонії як загальнонародного, так
і художнього мовлення. Поетична фоніка і дескриптивно вивчає, і певною мірою
прескриптивно рекомендує елементи звукової організації художнього
(передовсім поетичного) тексту – асонанси, алітерації, анаграми, пароніми тощо.
Запропоновано термін евфонологія на позначення лінгвістичної
субдисципліни, що безпоредньо з риторикою, стилістикою, лінгвопрагматикою,
лінгвосугестологією, досліджує антропоцентричний вимір усіх рівнів фонетики
на основі їх параметризації в загальнонародному і художньому мовленні.
2. Структурно-типологічні риси мови, осмислювані не тільки лінгвістами, а
й пересічними носіями загальнонародної мови, набувають ваги в мовній картині
178
світу (починаючи з відображеного в мові фольклору архаїчного мислення) і
стають предметом не тільки фонетичної типології, а й етнолінгвістики та теорії
мовних картин світу.
Формалізація та параметризація милозвучності дозволяє перевести поняття
з суб’єктивно-естетичної сфери осмислення пересічними мовцями до сфери
точних лінгвістичних визначень.
Основний параметр евфонії – ланцюжок фонем у потоці мовлення, де
домінує прикритий відкритий склад без скупчень голосних і приголосних, із
тяжінням до рівномірного чергування консонантних і вокалічних одиниць. Такий
ланцюжок забезпечують милозвучні чергування прийменників та префіксів,
закінчень, постфікса -ся, синонімія лексем. Додаткові чинники милозвучності
(добір яких властивий більше художньому й особливо поетичному мовленню) –
перевага сонорних і дзвінких перед глухими, м’яких перед твердими, асонанси й
алітерації.
Артикуляційний чинник формування й існування милозвучності мови,
зокрема у формі врівноваження голосних і приголосних у мовленнєвому потоці
завдяки чергуванням, спрощенням, протетичним голосним та приголосним,
вставним голосним тощо, – принцип економії мовних зусиль. Звичний образ
фонетики рідної мови накладає відбиток на сприйняття іншої мови не тільки в
плані її суб’єктивного сприйняття, а й об’єктивно: відмінність двох фонетичних
систем і артикуляційних баз спричиняє акцент у вимові, тобто важкість вимови
звуків, артикуляційно далеких від звуків рідної мови. Чим частішими є певні
фонеми в мовленнєвому потоці, тим звичнішим є їх артикуляція і сприйняття,
чим рідшими – тим більш незвичними. Вісь «частота / звичність – рідкісність /
незвичність» корелює з віссю «милозвучність – немилозвучність» завдяки дії
психологічного ефекту впізнавання фонем.
Найважливіший перцептивний чинник милозвучності – заспокійлива роль
тексту на противагу збудливій.
Уявлення про евфонію мови корелює з фоносемантичним ученням (сягає
ще давньогрецької лінгвістичної філософії, стилістики та риторики) про
179
«приємні» і «неприємні» звуки: «неприємними» є звукосполучення, важкі для
вимови. Естетика звуків мови та фонетики тексту може бути формалізована на
рівні диференційних ознак фонем: м’які приголосні «приємніші» за тверді,
дзвінкі – за глухі, ненапружені – за напружені, сонорні – за шумні, передні
артикуляції голосних і приголосних – за задні артикуляції. Вплив семантики на
фонетику здійснюваний і на рівні лексики (звучання слова з позитивним
значенням здається приємнішим), і на морфологічному рівні (українські суфікси
зі зменшувально-пестливою семантикою, хоч і порушують рівномірне
чергування голосних і приголосних, усе ж видаються евфонічними).
3. Поняття милозвучності мови як парадигми не ідентичне поняттю
милозвучності тексту як синтагми. Наявність у мові звуків, сприйманих як
немилозвучні, «неприємні», не перешкоджає конструюванню евфонічного тексту
з художньо-естетичною або сугестивно-прагматичною метою.
Так, евфонія колискової пісні (коли дитина ще не сприймає семантики
слів) має виразну прагматичну (сугестивну – заспокійливу) функцію, забезпечену
«шепітними» глухими приголосними, «ніжними» сонорними, інтонацією
найбільш відкритого голосного а-а-а. Важливо, що домінування глухих
приголосних у текстах колискових пісень контрастує з уявленням про більшу
милозвучність дзвінких порівняно з глухими (підтвердженим і аналізом
українських індивідуально-авторських поетичних текстів, і лінгвоперцептивним
та лінгвокреативним експериментами, і концептуалізацією фінської мови з
переважанням глухих приголосних як менш евфонічної порівняно з італійською).
Милозвучність індивідуально-авторського тексту найбільше реалізована в
поезії, де виражена складовою структурою та ритмікою в цілому, «зовнішніми»
та «внутрішніми» римами, повторами звукових комбінацій, асонансними та
алітераційними темами текстів або їхніх фрагментів, звуковими асоціаціями слів,
анаграмами тощо.
4. Здійснення лінгвоперцептивного і лінгвокреативного експериментів
показало специфіку концептуалізації милозвучності української та інших мов
українськомовними мовцями з різними рівнями філологічної освіти. Поряд із
180
традиційно виділюваними параметрами евфонії в лінгвістиці (рівномірне
чергування голосних і приголосних) та лінгвопоетиці (перевага сонорних над
шумними, дзвінких над глухими), визначені й інші (короткі слова евфонійніші за
довгі). Евфонійний еталон учасників експерименту становлять переважно
романські мови.
5. Комплексна модель формування милозвучності української мови
базована на евфонологічній інтерпретації внутрішньомовних (закони економії
мовних зусиль та збереження артикуляційних звичок), зовнішньомовних
(вірогідний субстратний вплив на формування праслов’янської
відкритоскладовості, продовженої в східнослов’янському повноголоссі та згодом
у тенденції до рівноважності голосних і приголосних в українському усному
тексті) та позамовних (доісторичні етнічні контакти, що стали передумовою
припущуваного субстратного впливу) чинників мовного розвитку.
Важливою є прогностична функція евфонізації тексту, що дозволяє
моделювати його перцепцію, а відтак, і сугестивно-впливову роль у різних
сферах функціонування – від колискової пісні або замовляння до політичних,
рекламних, навчальних та інших текстів. Евфонізація – істотний компонент
редагування як писемного, так і усного тексту.
Перспективи дослідження – детальне порівняльне вивчення
концептуалізації милозвучності носіями різних (зокрема й за фонетичною
типологією) мов із залученням неіндоєвропейського матеріалу. Поза межами
праці залишилися явища милозвучності сучасного живого мовлення, питання
співвідношення усного і писемного аспектів евфонії тексту, роль власне
лексичних чинників (добору слів) в евфонізації тексту.