Звонко Ганна Олександрівна Об’єктивація концепту ПЕРЕТВОРЕННЯ в українській мові

Короткий опис

Звонко Ганна Олександрівна, асистент кафедри україн­ської та російської мов як іноземних Інституту філології Ки­ївського національного університету імені Тараса Шевченка: «Об’єктивація концепту ПЕРЕТВОРЕННЯ в українській мові» (10.02.01 - українська мова). Спецрада Д 26.001.19 у Київ­ському національному університеті імені Тараса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ЗВОНКО ГАННА ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 811.161.2’1
ОБ’ЄКТИВАЦІЯ КОНЦЕПТУ ПЕРЕТВОРЕННЯ
В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
10.02.01 – українська мова
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник
Малікова Леся Тарасівна,
кандидат філологічних наук, доцент
Київ – 2017
2
ЗМІСТ
СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ................................................. 4
ВСТУП....................................................................................................... 6
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ВИВЧЕННЯ
МОВНОЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ КОНЦЕПТУ ПЕРЕТВОРЕННЯ............... 16
1.1. Передумови формування і розвиток когнітивного
напряму в лінгвістиці........................................................................................ 16
1.2. Картина світу в сучасних лінгвокогнітивних вимірах........... 26
1.3. Багатовимірність концепту як основного поняття
когнітивної лінгвістики .................................................................................... 33
1.3.1. Наукові підходи до розуміння терміна «концепт».......... 33
1.3.2. Релевантні ознаки концепту .............................................. 39
1.3.3. Структура концепту і польова модель її
представлення.................................................................................................... 42
1.3.4. Фреймове моделювання концепту .................................... 45
1.4. Лінгвоконцептологічний аналіз концепту
ПЕРЕТВОРЕННЯ в українській мові ............................................................. 50
Висновки до розділу 1 ...................................................................... 56
РОЗДІЛ 2. ЛІНГВАЛЬНІ РЕСУРСИ ОБ’ЄКТИВАЦІЇ
КОНЦЕПТУ ПЕРЕТВОРЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ..................... 59
2.1. Поняттєві ознаки концепту ПЕРЕТВОРЕННЯ....................... 59
2.2. Мотиваційні особливості концепту
ПЕРЕТВОРЕННЯ.............................................................................................. 61
2.3. Синтагматичні зв’язки імені концепту
ПЕРЕТВОРЕННЯ.............................................................................................. 69
2.4. Парадигматичні зв’язки концептуальної одиниці
ПЕРЕТВОРЕННЯ.............................................................................................. 72
3
2.5. Аксіологічні ознаки концепту ПЕРЕТВОРЕННЯ.................. 86
2.6. Образні ознаки концепту ПЕРЕТВОРЕННЯ .......................... 91
2.6.1. Когнітивна метафора як механізм
концептуалізації ідеї перетворення................................................................. 91
2.6.2. Основні моделі реалізації образних ресурсів концепту
ПЕРЕТВОРЕННЯ в українській мові ............................................................. 94
2.6.3. Реалізація ідеї перетворення в українському
художньому дискурсі...................................................................................... 114
Висновки до розділу 2 .................................................................... 121
РОЗДІЛ 3. ТРАНСФОРМАТИВНИЙ ФРЕЙМ ЯК МОДЕЛЬ
ОБ’ЄКТИВАЦІЇ СЕМАНТИКИ ПЕРЕТВОРЕННЯ В
УКРАЇНСЬКІЇ МОВІ ................................................................................... 124
3.1. Трансформативний фрейм: особливості
моделювання.................................................................................................... 124
3.2. Специфіка розкриття семантики перетворення в
об’єктно-трансформативному і суб’єктно-трансформативному
субфреймах ...................................................................................................... 126
3.3. Предикати перетворення як основа трансформативного
фрейму.............................................................................................................. 142
3.4. Агенс і пацієнс як облігаторні актанти предикатів
перетворення в українській мові ................................................................... 150
3.5. Трансформативний фрейм перетворення в
українській мові............................................................................................... 164
Висновки до розділу 3 .................................................................... 168
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ................................................................... 171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................ 179
СПИСОК ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ ............................. 214
ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ......................... 216
4
СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ВТССУМ – Великий тлумачний словник сучасної української мови (з
дод. і доповн.) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. – К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун»,
2005. – 1728 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.lingvo.ua/
ЕС – Етимологічний словник української мови : У 7-х т. / АН УРСР.
Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; редкол. О. С. Мельничук (головний
ред.). – К. : Наукова думка, 1982−2012. – Т. 1-6.
САУМ – Полюга Л. М. Повний словник антонімів української мови. –
4-е видання. – К. : Довіра, 2008. – 510 с. – (Словники України).
СГ – Словарь української мови / Упор. з дод. власного матеріалу
Б. Грінченко : В 4 т. – Репринтне видання. – К. : «Лексикон», 1996.
СЖ – Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словникдовідник / В. В. Жайворонок. – К. : Довіра, 2006. – 703 с.
Срезн. – Срезневский И. И. Материалы для словаря древнерусского
языка. – Спб.: Типогр. Императорской Академии Наук, 1893−1903. – Т. І.-ІІІ.
ССК – Караванський С. Практичний словник синонімів української
мови / Святослав Караванський. – Друге видання, доповнене й опрацьоване. –
К. : «Українська книга», 2000. – 480 с.
ССтУМ – Словник староукраїнської мови ХІV – ХV ст.: У 2 т. / Укл. :
Д. Г. Гринчишин та ін. – К. : Наукова думка, 1977−1978.
СТСС – Старославянский словарь (по рукописям Х – ХІ веков) : Около
10 000 слов / Э. Благова, Р. М. Цейтлин, С. Геродес и др.; Под ред
Р. М. Цейтлин, Р. Вечерки и Э. Благовой. – М. : Русский язык, 1994. – 842 с.
СТСУМ – Сучасний тлумачний словник української мови / За заг. ред.
В. В. Дубчінського. – Х. : ВД «Школа», 2006. – 832 с.
СУ – Словник синонімів української мови : у 2 т. / Укл. : А. А. Бурячок,
Г. М. Гнатюк, С. І. Головащук та ін. – К. : Наукова думка, 2001. – (Словники
України) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: lcorp.ulif.org.ua.
5
СУМ – Словник української мови : в 11-ти т. / АН УРСР. Ін-т
мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. – К. : Наукова думка, 1970–1980.
Тимч. – Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книжної
української мови ХV – ХVІІІ ст. / Упор. В. В. Німчук, Г. І. Лиса. – К.; НьюЙорк : «Літопис-ХХ», 2003. – Кн. 1-2. – (Памʼятки української мови. Серія
словників).
ФСУМ – Фразеологічний словник української мови / АН України. Інт української мови; уклад. В. М. Білоноженко та ін. – К. : Наукова думка,
1993. – Кн.1–2.
6
ВСТУП
Експансіонізм сучасної лінгвістики зумовлює перехід від опису
мовних одиниць, категорій, структур до експланаторного осмислення мови та
мовлення взагалі не тільки як засобу комунікації, але й як інструмента когніції
(пізнавальної здатності людини) та реалії культурно-історичного характеру. У
зв’язку з цим дедалі більшого розвитку набувають такі перспективні наукові
напрями, які не обмежуються внутрішньолінгвістичною дескрипцією, а
орієнтуються на пояснення, на вивчення мови і мовлення в широкому
контексті культури, суспільства, історії ‒ теорія мовленнєвої діяльності,
дискурсологія, функціональна лінгвістика, етнолінгвістика,
лінгвокультурологія та когнітивна лінгвістика. Це сприяє осмисленню
глибинної сутності мови, багатогранності її мовленнєвих маніфестацій у
когнітивному висвітленні, зокрема розкриттю концепту як «кванта знання» (за
визначенням О. С. Кубрякової), як репрезентанта знань, а також уявлень,
відчуттів, асоціацій та ін., відображених у мовній картині світу. Дослідження
концепту ПЕРЕТВОРЕННЯ в українській мові, що вибудовується на основі
лексикографічних дефініцій і текстових реалізацій, спрямоване на
моделювання такої структури репрезентації знань.
Цілісність уявлень про мовну картину світу формується на основі
поглибленого вивчення її фрагментів. За останні роки в Україні активізувалися
наукові дослідження, спрямовані на різноаспектний опис концептів в
українській мові, лінгвокультурі: БОГ, БОГОРОДИЦЯ,
ЧОРТ (Т. П. Вільчинська [59; 60]), ВІЙНА (Г. М. Яворська [309]), ГРІХ,
СОРОМ (Н. В. Вдовиченко [50]), ДУМКА (Т. Д. Полиця [222]), ДУША
(М. В. Скаб [249]), ЖИТТЯ (Ж. В. Краснобаєва-Чорна [146]),
ЖІНКА (Т. М. Сукаленко [260]), КРАСА (О. М. Цапок [291]), НЕБО,
ЗЕМЛЯ (А. О. Огар [209]), ПАМ՚ЯТЬ (Я. В. Купіна [159]), РОЗМОВА, ЧАС,
МОРЕ, ХАТА, СВІТ (С. Я. Єрмоленко [275]), СВОБОДА СЛОВА
7
(Т. І. Печончик [214]), РОЗУМ (Н. О. Мех [188]), СІМʼЯ (В. Б. Яковлєва [315]),
СТЕП (О. Є. Єфименко [98]), ТАЄМНИЦЯ (Я. Ю. Соболєва [256]), УКРАЇНА
(С. Я. Єрмоленко [275], І. В. Хоменська [289]), ШЛЯХ, ПРАЦЯ, РОБОТА,
ЗДОРОВ՚Я, ПОДІЯ, ВИПАДОК (Т. В. Радзієвська [235]) та ін.
У сучасних лінгвоконцептологічних студіях також розширюється
вивчення семантики і прагматики концептів на матеріалі різних мов: БІЛЬ
(В. М. Бріцин, К. В. Рахіліна, Т. І. Рєзнікова, Г. М. Яворська [135]),
ДОБРОЧЕСНІСТЬ (Н. А. Черненко [296]), ДУША,
СЕРЦЕ (І. О. Голубовська [78]), НАВЧАННЯ (О. М. Дзюбенко [93]),
ОСВІТА (А. В. Бєляєва [32]), ТОЛЕРАНТНІСТЬ у дискурсі спецслужб
(Л. В. Юдко [308]) та ін. Окремі дослідження присвячені з՚ясуванню
комунікативно-когнітивних особливостей неправди в лінгвістичному
вимірі (О. І. Морозова [194]), поетико-когнітивному аналізу концептуального
простору трагічного (В. Г. Ніконова [202]).
У значних напрацюваннях із лінгвістичної концептології
продемонстровано теоретичну розбудову цього напряму в сучасному
науковому дискурсі, поглиблене вивчення конкретних концептів,
концептосфери.
Актуальність проведеного дослідження визначається необхідністю
лінгвістичного аналізу засобів об’єктивації концептуальних феноменів у мові,
а саме: всебічним вивченням засобів об’єктивації концепту ПЕРЕТВОРЕННЯ
в українській мові.
Варто зазначити, що феномен перетворення вивчався в різних галузях
сучасного гуманітарного знання, зокрема філософії та
культурології (В’яч. Вс. Іванов, О. Ф. Лосєв, В. Я. Пропп); психології
(Е. Канетті, З. Фройд, К.-Г. Юнг), а загалом мовознавчі аспекти феномену
перетворення досліджувалися, починаючи від О. О. Потебні та Р. О. Якобсона
і продовжуючи працями сучасних науковців – Т. П. Вільчинської,
Л. Ю. Дикаревої, М. О. Кравченка, О. А. Москвичової, Н. В. Слухай,
8
Н. П. Шумарової та ін. Зокрема, лінгвосеміотичне дослідження метаморфози
«як типу міфопоетичних значень і тропа, який належить до логіколінгвістичної осі псевдототожності» [95, с. 4], схарактеризовано в художньообразних картинах світу М. В. Гоголя і М. О. Булгакова. У цьому плані
зіставлялися міфопоетичні засоби художнього письма обох авторів,
акцентувалася увага на способах обʼєктивізації ідеї перетворення. Особливості
мовного вираження казкового перетворення аналізуються на матеріалі
російських казок, при цьому «модель перетворення досліджується як
синтаксична одиниця і як вербалізація акту перетворення з позицій
концептуалізації акту перетворення і парадигматики її компонентів» [140]. У
такому ракурсі схарактеризовано концепти, що становлять ядро образу
перетворення – «Іпостась», «Коло», «Смерть vs життя», «Слово», «Дотик»,
«Знання», а парадигматику цієї моделі визначають суб’єкт, об’єкт, агент, дія
та модус перетворення у фольклорних текстах.
До сьогодні вивчення концептуалізації ПЕРЕТВОРЕННЯ
проводилося переважно на основі літературних (зокрема художніх) і
фольклорних текстів російської мови, тоді як експлікація концепту в
українській мові, різнорівневий аналіз засобів його вербалізації, моделювання
трансформативного фрейму та його субфреймів не були предметом
спеціального лінгвістичного дослідження.
Описуваний у дисертації феномен ПЕРЕТВОРЕННЯ має різноманітні
форми об’єктивації, передусім вербальної репрезентації, зумовленої
характером сприйняття та інтерпретації причиново-наслідкових зв’язків, в
українській мовній картині світу, що акцентує увагу на засобах експлікації
знань про світ у концепті ПЕРЕТВОРЕННЯ, розкриває його місце в
ментальному лексиконі етносу.
Дослідження є актуальним також з огляду на використання як
класичних, так сучасних методів і принципів лінгвістичного аналізу. Воно
орієнтоване на мовознавчі теорії, що розкривають зв’язки між мовою,
9
культурою та мисленням (від робіт О. С. Мельничука, В. П. Руднєва,
В. М. Русанівського, Б. О. Серебренникова, Ю. С. Степанова до сучасних
концепцій І. О. Голубовської, В. В. Жайворонка, С. С. Єрмоленка,
О. С. Кубрякової, А. К. Мойсієнка, В. П. Мусієнко, Т. А. Харитонової,
О. О. Селіванової, О. С. Снитко, Н. В. Слухай, Л. І. Шевченко та ін.).
Здійснений на основі комплексної методики аналіз способів і засобів
вербалізації концепту ПЕРЕТВОРЕННЯ в українській мові поглиблює
уявлення про мовну картину світу українців. Вивчення мовної картини світу
не тільки спрямоване на розкриття властивих цій мові ресурсів, а й відбиває
етнічну специфіку, що зумовило вибір для дослідження концепту
ПЕРЕТВОРЕННЯ в українській мові. Лінгвокогнітивний підхід є основним у
вивченні цього концепту, в процесі його опису також відзначаються окремі
лінгвокультурні особливості.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане в межах планової наукової теми
Інституту філології Київського національного університету імені Тараса
Шевченка: «Україна і сучасний світ: міжмовний та міжкультурний
діалог» (№ 16БФ044-01).
Тема дисертації була затверджена на Вченій раді Інституту філології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 8
від 27 березня 2012 року) та уточнена (протокол № 8 від 25 березня 2014 року).
Мета дисертаційної праці полягає в комплексному дослідженні
концепту ПЕРЕТВОРЕННЯ, з՚ясуванні специфіки його лінгвальної
репрезентації в українській мові.
Реалізація визначеної мети передбачає розвʼязання таких завдань:
– з՚ясувати на основі сучасних праць із лінгвокогнітології та
лінгвоконцептології розуміння основних понять дослідження, проаналізувати
основні підходи до тлумачення концепту, описати методику вивчення
концепту ПЕРЕТВОРЕННЯ;
10
– дослідити поняттєві та мотиваційні ознаки концепту
ПЕРЕТВОРЕННЯ в українській мові за допомогою аналізу змістового
наповнення лексеми «перетворення» як імені концепту та встановлення
етимології групи співвідносних етимологічних гнізд різного походження;
з’ясувати синтагматичні та парадигматичні зв’язки імені концепту для
розкриття мовної репрезентації семантичного простору концепту;
– проаналізувати засоби об’єктивації аксіологічних та образних
ознак концепту ПЕРЕТВОРЕННЯ в українській мові; схарактеризувати
метафору як механізм об’єктивації концепту, основні ознаки метафоричного
перетворення та утворені за цими ознаками моделі; проілюструвати образні
виміри аналізованої концептуальної одиниці в художньому дискурсі;
– схарактеризувати структуру концепту ПЕРЕТВОРЕННЯ в
українській мові як системну сукупність певних груп конститутивних ознак;
– виокремити трансформативний фрейм як модель обʼєктивації
семантики перетворення в українській мові, розкрити специфіку семантики
перетворення у субфреймах – суб’єктно-трансформативному та об’єктнотрансформативному;
– описати мовну репрезентацію концепту ПЕРЕТВОРЕННЯ на рівні
семантичних предикатів перетворення та їхніх обов’язкових актантів (агенса і
пацієнса) у субфреймах.
Об’єкт дослідження – фрагмент української мовної картини світу,
репрезентований концептом ПЕРЕТВОРЕННЯ.
Предметом дослідження виступають мовні засоби (лексичні,
синтаксичні) репрезентації концепту ПЕРЕТВОРЕННЯ в українській мові.
Матеріал дослідження становлять близько 2800 текстових
фрагментів, що передають ситуації перетворення. Ці фрагменти текстів
виокремлені на основі суцільної вибірки з українських художніх творів ХІХ –
ХХІ ст. різних авторів (починаючи від І. Котляревського та закінчуючи
сучасними – Люко Дашвар, Ю. Андрухович, Ю. Ковалів та ін.) і жанрів (поезія,
11
поема, драматична поема, повість, роман тощо), а також із фольклорних
текстів, зокрема українських чарівних казок. Для деталізації окремих ознак
досліджуваного концепту почасти залучалися мас-медійні тексти.
Основним ресурсом фактологічного матеріалу слугували підкорпуси
(художня проза, поетичні тексти, фольклорні тексти) Корпусу текстів
української мови (http://www.mova.info/corpus.aspx), створеного
співробітниками Інституту філології Київського національного університету
імені Тараса Шевченка (кафедра української мови та прикладної лінгвістики,
лабораторія комп՚ютерної лінгвістики), а також інші електронні ресурси
(«Дзеркало тижня» як один із високотиражних суспільно-політичних
тижневиків в Україні тощо).
Джерельну основу дослідження становлять лексикографічні праці
(14 словників), на основі яких отримано інформацію про концепт
ПЕРЕТВОРЕННЯ, зокрема: тлумачні («Словник української мови» (за
ред. І. К. Білодіда), «Сучасний тлумачний словник української мови» (за
ред. В. В. Дубчінського), «Великий тлумачний словник сучасної української
мови» (голов. ред. В. Т. Бусел)), синонімічні («Практичний словник синонімів
української мови» С. Й. Караванського, «Словник синонімів української
мови» (уклад. А. А. Бурячок та ін.)), антонімічний («Повний словник антонімів
української мови» Л. М. Полюги), фразеологічний («Фразеологічний словник
української мови» (уклад. В. М. Білоноженко та ін.)), етимологічний
(«Етимологічний словник української мови» (гол. ред. О. С. Мельничук)),
історичні («Матеріали до словника давньоруської мови» І. І. Срезневського,
«Матеріали до словника писемної та книжної української мови ХV – ХVІІІ ст.»
Є. К. Тимченка, «Словник староукраїнської мови ХІV– ХV ст.» (уклад. Д. Г.
Гринчишин та ін.), а також «Словар української мови» Б. Д. Грінченка та ін.
Вивчення лексикографічного матеріалу і текстових фрагментів стало
основою для встановлення змісту концепту ПЕРЕТВОРЕННЯ і потенціалу
його вербалізації в мовній картині світу українців.
12
Теоретично-методологічним підґрунтям дисертації став доробок
відомих українських і зарубіжних дослідників у галузях когнітивної
лінгвістики й лінгвоконцептології (М. Ф. Алефіренко, Н. Д. Арутюнова,
А. Вежбицька, Т. П. Вільчинська, С. Г. Воркачов, К. Ю. Голобородько,
І. О. Голубовська, В. В. Жайворонок, В. І. Карасик, В. І. Кононенко,
О. С. Кубрякова, Л. А. Лисиченко, В. А. Маслова, Т. В. Радзієвська,
О. О. Селіванова, М. В. Скаб, Г. Г. Слишкін, Н. В. Слухай, О. С. Снитко,
Й. А. Стернін, Н. П. Шумарова, Г. М. Яворська та ін.), фреймової семантики
(С. А. Жаботинська, Дж. Лакофф, М. Мінський, Ч. Філлмор та ін.),
семантичного синтаксису (І. Р. Вихованець, К. Г. Городенська, А. П. Загнітко,
Н. Л. Іваницька та ін.), етнолінгвістики та лінгвокультурології
(Т. П. Вільчинська, С. Г. Воркачов, В. В. Жайворонок, В. І. Кононенко,
М. О. Кравченко, В. В. Красних, В. А. Маслова, Н. В. Слухай, О. С. Снитко та
ін.).
Методи дослідження. У дисертаційній праці застосовано традиційні
загальнонаукові методи (спостереження, опис, систематизація, класифікація,
узагальнення) та алгоритм концептуального аналізу. Визначення семантики
досліджуваного концепту здійснено за допомогою методу компонентного
аналізу, характеристику етнокультурної інформації забезпечив метод
лінгвокультурологічного аналізу.
Оскільки мета дослідження передбачає інтегрований підхід до
вирішення поставлених завдань, основним є метод концептуального аналізу,
мета якого – моделювання концепту ПЕРЕТВОРЕННЯ, відображеного в
українській мові, через метамову концептуальних ознак (поняттєвих,
мотиваційних, образних та аксіологічних). Концептуальний аналіз передбачає
використання спеціальних методів, поєднаних загальною метою виявлення та
опису ознак концепту, зокрема: аналіз словникових дефініцій (для зʼясування
і зіставлення словникових тлумачень), етимологічний аналіз (для
встановлення первісного змісту концепту), контекстуальної інтерпретації (для
13
розкриття специфіки функціонування концептуальної одиниці в конкретних
текстових реалізаціях).
Польова модель забезпечує опис структури концепту (ядра,
навколоядрової зони і периферії), фреймовий аналіз – об’єктивацію семантики
перетворення у трансформативному фреймі. Моделювання цього фрейму та
його субфреймів – субʼєктно-трансформативного та обʼєктнотрансформативного – здійснено на основі відношень між предикатами
перетворення та його актантами, що репрезентують позиції субʼєкта та обʼєкта
перетворення.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше:
а) схарактеризовано зміст і структуру концепту ПЕРЕТВОРЕННЯ;
б) з՚ясовано закономірності та механізми об’єктивації ПЕРЕТВОРЕННЯ в
українській мові; в) систематизовано різнорівневі засоби вербалізації цього
концепту в українській мові; г)запропоновано визначення трансформативного
фрейму як когнітивної моделі, що репрезентує семантику перетворення;
ґ) розкрито особливості моделювання субʼєктно-трансформативного та
обʼєктно-трансформативного субфреймів; д) узагальнено семантику
перетворення у трансформативному фреймі за ознаками: власне
перетворення/зміна, активність/пасивність суб’єкта перетворення, набуття
нових ознак чи їх втрата, реальність/ірреальність перетворення (або їх зв՚язок),
можливість/неможливість повернення у вихідний стан;
постійність/тимчасовість набутих властивостей та ін.
Теоретичне значення дисертаційної праці полягає в тому, що вона
є внеском у розбудову лінгвоконцептології (проаналізовано зміст концепту
ПЕРЕТВОРЕННЯ та його структуру як системну сукупність певних груп
конститутивних ознак), фреймового моделювання концепту
(схарактеризовано трансформативний фрейм і його субфрейми),
лінгвокультурології (виявлено етнокультурну специфіку концепту
14
ПЕРЕТВОРЕННЯ), що розширює аспекти вивчення взаємозв’язку між
мовою/мовленням і суспільством, культурою, мисленням тощо.
Комплексне вивчення концепту ПЕРЕТВОРЕННЯ в українській мові
поглиблює осмислення універсального й специфічного в мовній свідомості
українців, дослідження певного способу мовної концептуалізації дійсності,
розкриття різних дискурсивних виявів концепту, а також передбачає
верифікацію отриманих результатів щодо конкретного концепту у звʼязку з
іншими сегментами мовної картини світу українців.
Практичне значення дослідження визначається можливістю
використання отриманих результатів у викладанні дисциплін із лексикології,
лінгвокогнітології, лінгвоконцептології, функціонального синтаксису,
дискурсології, етнолінгвістики, лінгвокультурології, а також для написання
підручників і навчальних посібників, укладання словників: синонімів,
сполучуваності.
Особистий внесок здобувача. Усі результати наукового дослідження
отримані дисертантом особисто, усі статті написані одноосібно.
Апробація результатів дослідження. Основні положення
дисертаційної роботи обговорювалися на засіданнях кафедри української та
російської мов як іноземних Інституту філології Київського національного
університету імені Тараса Шевченка. Результати наукового дослідження
висвітлено у доповідях на: XXII Міжнародній науковій конференції «Мова і
культура» імені Сергія Бураго (Київ, 24-27 червня 2013 р.), VIII Міжнародній
науково-практичній конференції «Міжкультурна комунікація: мова –
культура – особистість» (Острог, 3-4 квітня 2014 р.), V Міжнародній науковій
конференції «Лінгвалізація світу» (Черкаси, 15-16 травня 2014 р.),
XXIII Міжнародній науковій конференції «Мова і культура» імені Сергія
Бураго (Київ, 23-26 червня 2014 р.).
15
Публікації. Основні положення і результати дослідження відображено
в 5 одноосібних статтях, із них 4 – у виданнях, затверджених МОН України як
фахові, 1 – у закордонному науковому виданні.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох
розділів із висновками до них, загальних висновків, списку використаної
літератури (334 позиції), списку умовних скорочень (14 позицій), списку
лексикографічних джерел (14 позицій), джерел ілюстративного
матеріалу (35 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 218 с., із них
основний текст – 178 с.

Список літератури

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
1. Розвиток ідей і концепцій дослідження семантики характеризується
низкою специфічних тенденцій, зокрема зростанням інтересу до
функціонально-семантичних властивостей мови, що розглядаються у
структурному (опозитивному), польовому (функціональному) та
когнітивному (концептуально-прототипічному) аспектах.
Історико-лінгвістичний ракурс дослідження розкриває наступність
формування тих наукових уявлень, що стали основою для зародження і
розвитку когнітивної семантики, для становлення системи поглядів,
спрямованих на характеристику когнітивних здатностей людини, а мова і є
однією з когнітивних здатностей людини.
Актуалізація досліджень із когнітивної лінгвістики зумовлена тим, що
саме мова розкриває ментальний світ людини, зокрема, через звернення до
принципів і процесів мовної категоризації, до аналізу відповідності
поняттєвих і мовних структур, до вивчення когнітивно-семантичних категорій
і розгляду форм номінації та дескрипції у зв’язку з когнітивними процесами
людини.
Когнітивна лінгвістика характеризується багатоаспектністю вивчення
і потрактування концептів, які здебільшого розглядаються в ширшому
міждисциплінарному контексті як феномени комунікації, когніції та культури.
Множинність аспектів і підходів до вивчення концептуальних одиниць є
лінгвістичним фактом сучасної розбудови цього міждисциплінарного поняття,
що, втім, конкретизується за передбаченими дослідженням параметрами.
Аналіз основних підходів до розуміння концепту поглиблює вивчення
специфіки концепту, і – відповідно до завдань нашого дослідження – логічно
вмотивовується вибір інтегрованого підходу, що поєднує напрацювання
когнітивної лінгвістики і лінгвокультурології, для опису вербалізації концепту
ПЕРЕТВОРЕННЯ в українській мові.