МИСТЕЦТВО КОСТЮМУ В УКРАЇНІ КІНЦЯ XX – ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ: ТЕНДЕНЦІЇ, ШКОЛИ, НАЦІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА : ИСКУССТВО костюме В УКРАИНЕ КОНЦА XX - НАЧАЛА XXI ВЕКА: ТЕНДЕНЦИИ, ШКОЛЫ, НАЦИОНАЛЬНАЯ СПЕЦИФИКА

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МИСТЕЦТВ

На правах рукопису

Тканко Ольга Дмитрівна

УДК 746.4.012:

МИСТЕЦТВО КОСТЮМУ В УКРАЇНІ
КІНЦЯ XX ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ:
ТЕНДЕНЦІЇ, ШКОЛИ, НАЦІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА

17.00.06 декоративне і прикладне мистецтво

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
мистецтвознавства

Науковий керівник:
Яців Роман Миронович,
кандидат мистецтвознавства, доцент

Львів 2009

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ 11
РОЗДІЛ 2. КОСТЮМ І НАЦІОНАЛЬНА ІНДУСТРІЯ МОДИ В УМОВАХ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ КІНЦЯ ХХ СТОЛІТТЯ.24
2.1. Чинник моди на зламі політико-адміністративних систем:
історико-культурний, економічний та психологічний аспекти 24
2.2. Мистецтво костюму в контексті національного шоу-бізнесу.76
РОЗДІЛ 3.ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ МИСТЕЦТВА КОСТЮМУ В УКРАЇНІ НА ЗЛАМІ ХХ ХХІ СТОЛІТТЯ90
3.1. Мода індустрія мистецтво: співвідношення вартостей 90
3.1.1. Українська мода у контексті національного мистецтва;
3.1.2. Мистецтво костюму в Україні й динаміка розвитку світової моди;
3.2. Спадкоємність традицій в галузі дизайну одягу: від ідей старшого покоління до розробок покоління 1990 - 2000-х років 108
3.2.1. Етнонаціональна парадигма в ідеологічних пошуках модельєрів Львова;
3.2.2. Чинник формування базових концептуальних засад творчих розробок київських художників-модельєрів;
3.3 Художньо-естетичні особливості мистецтва костюму в Україні кінця ХХ початку ХХІ століття 141
3.3.1. Джерельна база мистецьких розробок одягу.
3.3.2. Образно-виражальні засоби творення ансамблевості в колекціях одягу українських художників-модельєрів.
ВИСНОВКИ184
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 188
ДОДАТКИ

ВСТУП

Мода одна з найбільш універсальних, мобільних і багатогранних художньо-естетичних маніфестацій людини. Саме мода як соціокультурний та естетичний феномен виступає структуротворчим початком багатьох культурних інновацій ХХ і ХХІ століть. Відтак, вона трансформується, змінюється, зумовлюючи часто несподівані повороти в духовній і матеріальній культурі суспільства. [113, 138]
Однією з форм матеріалізації моди є костюм, який визначається як система предметів та елементів одягу, взуття, аксесуарів і вказує на соціальну, етнічну приналежність людини, її стать, вік, діяльність, професію тощо. Костюм тісно пов’язаний з модою, найбільше піддається впливу модних тенденцій, саме тому в науковій літературі він розглядається в поєднанні з дослідженням феномена моди. Мистецтво костюму з’ясовується як певна мистецька практика (проектування, моделювання, презентація), що дає можливість зосередитись на його креативних, образно-репрезентативних ознаках. Костюм і мода завжди були об’єктом уваги в науково-концептуальних, інтерпретаційно-пошукових проекціях з історії та теорії мистецтва, культури, соціології, психології, естетики, семіотики та ін., проте, недостатньо опрацьованою є дана проблематика вітчизняними вченими.
До феномену моди і костюму зверталися мислителі різних епох і філософських шкіл. Спостерігаємо неоднакове розуміння цих явищ, їх важливого місця в науці. „Прагнення прикрасити себе, з відомої точки зору, є прагненням приховати свої недоліки й видаватися не тим, чим людина видається насправді”, таке тлумачення моди подається в давньокитайській „Книзі перемін” (І-цзин). [64, 177] Критикували моду і в Давній Греції, підкоряючи її вищому началу (соціальному, механістичному, трансцендентальному), однак вона жила, зазнаючи закономірних змін в історико-культурному розвитку людства впродовж тисячоліть, доводячи свою життєствердність. Недооцінювали моду ближчі до сучасності філософи Е. Кант та Г. Гегель. Перший вважав її нерефлективною варіантністю смаку, другий розташовував на нижчих щаблях ієрархії мистецтв. Лише наприкінці ХVІІІ ст. автори перших теоретичних праць про моду намагалися пояснити її суть і причини виникнення.
Тоталітарна ідеологія не вважала моду вагомим суспільним атрибутом, оцінювала її як розвагу „деградуючого” Заходу, не сприймала за високе мистецтво, а швидше, як ремісництво або промислове виробництво, більшої уваги надавалося дослідженню мистецтва народного одягу. Зарубіжні науковці теорію моди як окрему галузь мистецтва давно освоїли, і сучасні проблеми моди й костюму перебувають у полі зору багатьох дослідників. Відзначимо кілька фундаментальних концепцій зарубіжних філософів, що є класичними в теорії моди, а також основними методологічними парадигмами вивчення костюму. Серед них антропологічна (вродженість до обновлення, самовираження через костюм, Г. Зіммель), психоаналітична (комплекс неповноцінності та зв'язок форм костюму з підсвідомими процесами, Е. Фромм, З. Фройд), культурно-історична (зміна моди та форм костюму зміна економічно-культурного життя, А. Баннах, Е. Тіль), соціологічна (підкреслення статусу, спосіб регуляції поведінки, Р. Барт, М. Вебер), естетична (світ моди ігрова структура культури, Ж. Бодріяр) теорії та ін. [157, 16-17] Одяг як елемент сексуального змагання, що складається під вирішальним впливом еротичних потреб, розглядали І. Блох, Е. Фукс. [194, 19] Сучасні теорії про феномен моди та костюму, беззаперечний їх вплив на людство і „магічну” силу розробили Дж. Лейвер, К. Макдауелл через „теорію спогадів” (”ремінісцентна теорія”); В. Беньямін, „мисливська теорія”; М. Гледвелл „вірусна теорія”; К. Ласн, К. Макдауелл „матрична теорія”; В. Стіл теорія „фетишизму” та ін.
В останні роки в дослідницькій практиці актуальним став підхід до моди як соціокультурного явища, адже механізмом її регуляції виступають культурні, соціальні, психологічні чинники, тісно пов’язані з вартостями й тенденціями сучасного суспільства. Завдяки безпосередньому зв’язку із засобами масової інформації, сьогоднішня мода миттєво відображає всі суспільні процеси. Роботи провідних художників і стилістів швидко стають набутком громадськості, яка у свою чергу впливає на її долю. Людина виступає безпосереднім співучасником моди, вона, мода, відповідно, неодмінним виразником соціального життя людини, формуючи її смак, образ, виховуючи естетичну культуру. У другій половині ХХ ст. костюм і мода, поряд із кіно, стають найбільш масовими із синтетичних видів мистецтва, ними цікавляться практично всі, вони визначаються як одна з найбільш престижних і привілегійованих сфер людської діяльності: „Мода як бізнес стоїть на одному з перших місць у світі за рівнем прибутковості після торгівлі наркотиками та зброєю. На відміну від нас [Україна. О. Т.], на Заході ланцюжки цього бізнесу добре відлагоджені: аксесуари, косметика, преса ціла індустрія, без якої на сьогоднішній час, вже аж ніяк не обійтися”. [160, 55]
Сфера декоративно-ужиткового мистецтва, до якої відноситься мистецтво костюму, чутливо реагує на соціокультурні зміни в суспільстві. Мистецтво генерує три важливі іпостасі вміння, майстерність, творчість, які існують на правах синкретичного комплексу. Особливістю мистецтва костюму є те, що вміння (кравецтво), майстерність (естетичні ознаки), творчість (проектування) існують разом. Згідно з національними та регіональними ознаками костюму, перманентно домінує одна з визначених ознак. Так, в українській культурі завжди існує професійна пошана до кравецтва, надзвичайно піднесеним є креативний потенціал мистецтва костюму.
Дослідження висвітлює динамічний і складний період в українській моді 1990-х рр. ХХ ст. початку ХХІ ст. як з історичного, мистецтвознавчого, так і соціокультурного погляду. Останні роки позначені здобуттям Україною державної незалежності, що призвело і до етнокультурної самоідентифікації та національного самовизначення, і до поступової інтеграції у світовий культурний простір. З одного боку, маємо звернення до минулого, до традицій, з іншого до осмислення сучасних процесів розвитку світового мистецтва та порівняння його з українською культурою. [80]
У дисертаційній праці зроблено спробу дослідити та проаналізувати основні тенденції розвитку сучасного вітчизняного моделювання костюму, виявити позитиви та недоліки в цій галузі, простежити вплив сучасної, не тільки вітчизняної моди, на культурне життя, відмітити зв’язок мистецтва костюму з практиками постмодерну. Такі реалії постмодерну як енвайромент (мистецтво оранжування середовища), ленд-арт (мистецтво ландшафтних експлікацій в творчості), перформенс (театралізовані події) та ін. знайшли в мистецтві костюму України особливе вираження: енвайромент трансформується в молодіжну моду, де костюм стає „середовищним” фактором урбанізованої субкультури, ленд-арт знаходить своє місце в інтерпретованому етнографічному проектуванні багатьох художників-модельєрів, зокрема львівської школи моделювання. Перформенс стає підґрунтям візуалізації костюму з допомогою фотоінсталяцій та ін.
Дисертаційна проблематика є складною з огляду на практичну відсутність опрацьованого наукового матеріалу, специфічною обраним періодом історично наближеним до сьогодення, що підсилює актуальність окресленої проблеми: „дискусійним є усе, що осмислюється при відсутності історичної дистанції. Саме відсутність цієї дистанції і робить перші спроби культурологічних узагальнень хоча й чутливими, проте необхідними”. [183, 12] Мода окресленого періоду стала чи не найяскравішим „лакмусовим папірцем” доби, котра відобразила все, чим жила людина на межі століть і водночас сформувала підґрунтя для моди третього тисячоліття у цьому й полягає актуальність нашого дослідження.
Метою дослідження є здійснення системного аналізу проектно-модельного комплексу мистецтва костюму як конкретно зорієнтованої практики культури в Україні кінця ХХ початку ХХІ ст., виявлення мистецьких вартостей костюму художників-модельєрів, взаємозв’язків української моди із світовою практикою. Реалізація поставленої мети передбачає основні завдання:
· виявити і критично проаналізувати джерельну базу з окресленої проблематики;
· осмислити вплив суспільно-політичних, економічних, культурно-мистецьких і психологічних факторів на національну індустрію моди;
· охарактеризувати основні школи моди в Україні, провести порівняльну характеристику окремих з них на зразках львівської та київської;
· виявити значення мистецтва костюму в контексті національного шоу-бізнесу (конкурси, фестивалі моди, модельні агенції, періодичні видання, телевізійні програми та ін.);
· простежити основні тенденції розвитку мистецтва костюму в Україні;
· проаналізувати співвідношення вартостей у системі мода індустрія мистецтво;
· розглянути особливості творчості провідних українських художників-модельєрів;
· висвітлити художньо-естетичні особливості мистецтва костюму і спрогнозувати перспективи української моди та її значення у світовому контексті.
Об’єктом дослідження обрано костюм як синтетичний феномен постмодерної культури в системі декоративно-ужиткового мистецтва.
Предметом дослідження є динаміка розвитку мистецтва костюму як проектно-модельного комплексу, вироблення національної специфіки в авторських концепціях художників-модельєрів, формування локальних шкіл відповідної творчої галузі та їх співвідношення зі світовими художніми тенденціями.
Хронологічні межі окреслені кінцем ХХ початком ХХ1 ст., оскільки ці роки стали визначальними для становлення української національної моди.
Територіальні межі зумовлені завданнями дисертації, локалізацією основних сучасних центрів української модної галузі Київ, Львів. З метою проведення мистецтвознавчих паралелей до розгляду залучено фактологічний матеріал з інших регіонів Європи, а також США та Японії.
Методи дослідження. Відповідно до поставлених завдань у дисертаційній роботі використовуються такі наукові методи, з якими предмет розкривається в різних концептуальних проекціях обраної теми. Важливою науковою установкою роботи є контекстуалізація мистецтва костюму щодо динаміки соціокультурних процесів в Україні та світі, що обумовило застосування, зокрема, культурологічного підходу в означенні проблемного поля дисертації. Це дало змогу вийти на оптимальну наукову модель розгляду складних процесів у самій галузі мистецтва костюму, зважаючи на її розлогу інфраструктуру, наявні матеріальні ресурси і творчий потенціал художників. Використання багатого інформативного матеріалу з найбільш значимих центрів функціонування галузі дало змогу за допомогою спершу діахронного, а потім історико-порівняльного і синхронного методів розкрити локальну специфіку осередків моди в Україні. З цією метою проведено цілеспрямовану пошукову роботу з підбору та наукової систематизації зразків, які найвиразніше розкривають фахові аспекти моделювання. При розгляді творів здійснено мистецтвознавчий аналіз образних, конструктивних, декоративних, колористичних рішень костюму провідних модельєрів. При цьому використано формально-аналітичний та інтерпретативний методи, а в кінцевому результаті метод синтезу, за допомогою якого виведені відповідні наукові узагальнення.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що костюм в українській моді обраного періоду став предметом спеціального мистецтвознавчого дослідження як системне мистецьке явище, що досі в такій постановці не піднімалося. Отже, дана дисертаційна робота є однією з перших спроб узагальнити, проаналізувати та подати власне бачення стану української моди і мистецтва костюму в нових реаліях сучасної України. Цим пояснюється використання нових термінів і визначень, які точніше відображають специфіку мистецтва костюму, новаторських явищ у соціокультурному просторі моди України. Наукова вартість роботи полягає в її теоретично-аналітичному та прикладному характері, полідисциплінарному розгляді мистецтва костюму в українській моді зламу тисячоліть.
Практичне значення наукового дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані в навчальних курсах „Теорія моди”, „Історія костюму”, „Історія моди”, „Історія дизайну в Україні”, „Культурологія”, „Проектування”, стати складовою навчально-методичних розробок, посібників з даної проблематики, доповнювати фактологічну основу теорії проектування костюму на українському матеріалі. Оскільки концептуальний зміст роботи сформовано на основі різногалузевого матеріалу, отримані результати можуть стати підґрунтям для розробок у сфері гуманітарних наук, основою для подальшого вивчення окреслених у праці питань, знадобитися модельєрам-практикам у вирішенні конкретних завдань при розробці колекцій одягу.
Апробація результатів роботи.
Публікації. Основні положення та результати дисертації відображені у девяти статтях, сім з яких опубліковано у фахових спеціалізованих виданнях з мистецтвознавства, що входять до відповідного переліку ВАК України, а саме:
1. Тканко О. Українська мода в контексті соціально-економічних трансформацій кінця ХХ ст. / Тканко О. // Вісник Львівської академії мистецтв. Вип. 13. Львів, 2002. С. 120 128.
2. Тканко О. Національна індустрія моди в умовах культурно-мистецьких трансформацій 90-х рр. ХХ ст. / Тканко О. // Народознавчі зошити. Львів: Інститут народознавства. Зош. 5-6. Львів: 2003. С. 780 783.
3. Тканко О. Проблема моди у працях зарубіжних і вітчизняних дослідників / Тканко О. // Вісник Львівської національної академії мистецтв. Вип. 15. Львів: 2004. С. 328 339.
4. Тканко О. Осягнення національних ознак у творчості сучасних українських модельєрів / Тканко О. // Вісник Львівської національної академії мистецтв. Вип. 17. Львів: 2006. С. 345 353.
5. Тканко О. Львівська школа моделювання костюму: традиції, здобутки, проблеми / Тканко О. // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. Вип. 8. Харків, 2007. С. 127 132.
6. Тканко О. Мода та нова „естетична свідомість” в Україні ХХ початку ХХІ століття / Тканко О. // Вісник Львівської національної академії мистецтв. Вип. 18. Львів, 2007. С. 122 129.
7. Тканко О. Джерельна база дизайнерських розробок одягу в сучасній українській моді. Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності / Тканко О. // Альманах. Київський національний лінгвістичний університет. Збірник наукових праць. Вип. 21. Київ: Видавничий центр КНЛУ, 2008. С. 314 320.
Інші публікації:
8. Тканко О. Здобутки львівської школи моделювання / Тканко О. // Образотворче мистецтво. № 2(62). Київ, 2007. С. 36 37.
9. Тканко О. Сучасне обличчя львівської моди” / Тканко О. // Журнал „Є”. Архітектура, будівництво, інтер’єр, мистецтво. № 4. Львів: 2007. С. 46 47.
Доповіді на тему:
„Дослідження моди у теоретико-філософських працях українських і зарубіжних вчених”, виступ на науковій конференції професорсько-викладацького складу Львівської національної академії мистецтв (19 квітня 2005 р.).
„Джерельна база дизайнерських пошуків сучасних модельєрів України”, виступ на ХІХ науковій сесії Наукового товариства ім. Шевченка (28 лютого 29 березня 2008 р.).
„Світові моделі моди”, виступ на науковій конференції професорсько-викладацького складу Львівської національної академії мистецтв (27-28 березня 2008 р.).
Структура роботи. Дисертаційний текст складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, джерел, додатків, ілюстрацій. Обсяг тексту дисертації 187 сторінок, в тому числі із переліком 220 літературних найменувань.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи зміст дисертаційної роботи, відзначимо, що кінець ХХ початок ХХІ ст. був для української моди періодом відчутних змін, реформ, контрастів та проявів нових можливостей. Радикальні перетворення, яких зазнала мода в умовах руйнування тоталітарної політико-економічної системи і переходу до ринкової, диктують потребу теоретичного осмислення і всебічного аналізу моди як мистецького та історико-культурного явища в контексті її суспільного функціонування. Порушені питання у даному дисертаційному дослідженні в окреслених хронологічних рамках періоду відновлення та розвитку незалежності української держави торкаються фундаментальних засад національної індустрії моди.
Особливості розвитку національної індустрії моди обумовлені суспільно-політичними, економічними, психологічними, культурно-мистецькими зрушеннями, зміною ціннісних парадигм. Увага в роботі відведена явищу глобалізації, що охоплює, практично, всі сторони людського буття обраного періоду дослідження і має вплив на соціокультурні трансформації в Україні. Формування естетичної культури, отриманої у спадок від радянського періоду до сьогоденного постмодерного часу, пов’язане із акцентуванням на співставленні з ідеалами радянської та пострадянської України, їхніми радикальними трансформаціями. Особливу увагу звернено на проблему естетичного виховання у розмаїтті урбаністичного простору, багатому на субкультури та контркультури. Як висновок - естетична формація впливає на вміння знайти індивідуальний імідж, стиль, відчуття загальних модних процесів та тенденцій моди.
У дослідженні розглянута проблема формування міської культури та українського урбанізму, дана образна характеристика костюму головних субкультурних формацій в Україні, розроблена класифікація, виділені особливості молодіжних об’єднань, як найбільш динамічних виразників нових модних віянь, що є генераторами вуличної моди, і водночас демонструють ту проблематику, яку повинна долати модерніша міська культура.
Дане дослідження, завдяки неупередженому науковому підходу, містить результати, які дозволяють ґрунтовніше з’ясувати особливості та внутрішню природу об’єкту дослідження мистецтва костюму. З одного боку, його висновки можуть й повинні бути реалізовані у фаховій освіті та практичній роботі художника-модельєра, з іншого накреслюють перспективи для подальших наукових пошуків. Усе це мотивує наступні висновки:
1. Проаналізований матеріал переконує, що лише в умовах державної незалежності України розпочалося формування національної модної індустрії, яка пройшла складний шлях кристалізації в період економічного спаду та переорієнтації країни 90-х років ХХ ст., засилля експорту дешевого одягу, праці на давальницькій сировині та практично повної відсутності модної інфраструктури. Це дає підстави стверджувати на сьогоднішній день українська мода знаходиться на стадії свого становлення та ще недостатньо забезпечує власного покупця, вона працює на невелику частину вітчизняних споживачів. Водночас наголосимо, що в даний час маємо більш позитивну динаміку швейно-текстильного виробництва, формуються приватні будинки моди, структуризується, вузькопрофілюється та стає більш професійною модна інфраструктура, зокрема, модельні агенції, модні видання, телепрограми, конкурси та фестивалі моди тощо;
2. Проведена порівняльна характеристика львівської та київської шкіл моделювання костюму переконує це важливі центри моделювання в Україні. Львів є носієм модних традицій, а школа продовжує утверджуватися завдяки першій в Україні кафедрі моделювання костюму ЛНАМ. Акцент на інспіраціях національної культури є характерною рисою її творчості. Впродовж 1990-х років ініціативу генератора процесів у цій галузі країни перехопив фінансово потужніший Київ, як мегаполіс, що має доволі якісно сформовану модну інфраструктуру, проводить Український тиждень моди, низку конкурсів, фестивалів, шоу-руми тощо. Проте Київ лише формує власну школу моди, відпрацьовує альтернативні методологічні підходи. Деякі київські модельєри пропонують еклектичні, мало виразні, проте активні та гнучкі до експериментів ідеї. В останні роки конкуренцію Львову та Києву відчутніше складають Харків, Хмельницький, Одеса та ін.;
3. Мистецтво костюму в Україні розвивалося у тісному зв’язку з іншими видами мистецтва, зазнаючи впливу пануючих у ньому стилів, напрямів, зокрема, постмодернізму. Основні постмодерні тенденції у розвитку мистецтва костюму, як в цілому декоративно-прикладного мистецтва сучасної України цитатність, інтертекстуальність, фрагментарність, деканонізація, театралізація та інші набували популярності. Зміни та виявлені спільні риси між мистецтвом костюму та декоративно-прикладним мистецтвом, доводять, що в Україні мистецтво костюму розвивається як декоративно-прикладне;
4. На динаміку нових художніх пошуків та для виразнішого окреслення специфіки вітчизняної моди вплинув активний розвиток мистецтва костюму в світі. Відповідно розглянуто характерні риси та впливи основних світових осередків моди, серед яких британська, французька, італійська, російська та інші моделі моди;
5. Проаналізовані характерні риси творчості провідних українських модельєрів, будинків моди свідчать, що їх мистецтво є якісно новим етапом розвитку, на якому формуються нові системи культурологічних, мистецтвознавчих інтерпретацій, ціннісних орієнтацій. Міцним підґрунтям для формування української національної модної індустрії слугували напрацювання будинків моделей та художників-модельєрів радянського періоду. Серед художників львівської школи моди аргументовано і підставово простежено творчість О. Караванської, Р. Богуцької; київської Л. Пустовіт, С. Бизова, В. Анісімова, О. Гапчука, Т. Земскової та О. Ворожбит, В. Гресь та ін., окремо виділено низку імен молодих художників-модельєрів періоду незалежності України, творчість яких формувалася в умовах ринкової економіки та відкритості західного світу моди, І. Каравай, В. Краснова, Андре Тан, А. Бублик, О. Даць, О. Теліженко та ін. Представники львівської, київської шкіл моди, імена яких відомі за межами України, надають українській моді національних ознак, органічно вписуються у світову моду, все частіше, в тому числі молоде покоління, заявляють про себе;
6. З’ясовано, що джерельну базу мистецьких розробок одягу складають: природа, історична, національна, соціальна тематика, мистецтво тощо. В цьому переконують наведені зразки колекцій українських модельєрів, відповідно до окреслених джерел.;
7. Образно-виражальними засобами творення ансамблевості в костюмі виступають: форма, пластика, фактура, декор, колорит, які максимально образно і виразно звучать у роботах художників сценічного та виставкового костюму, що дозволяє їх віднес до школи високої моди. Показовими у цьому є колекції В. Фурика, С. Єрмакова, О. Мухи, окремі твори інших українських модельєрів.
Тенденції моди ХХ ст. в Україні дають можливість зазначити найхарактерніші риси розвитку мистецтва костюму, яке за своєю значимістю поступово виходить на один рівень з класичними видами мистецтва. Костюм і мода суспільно актуалізуються, позначаються подальшими глобалізаційними процесами, технологічними поступами, виявляється їх постмодерністське полістилістичне розмаїття, розширюються сфери творчої діяльності модельєра, поступово завершується формування повного циклу індустрії моди. В художній практиці моделювання костюму, поряд з технологічними та стилістичними експериментами, виокремиться національна тематика, яка надаватиме самовизначеності, образної самобутності вбранню і, модернізуючись, інтегруватиме у світовий простір моди.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Антонович Є. А. Декоративно-прикладне мистецтво: навчальний посібник / Антонович Є. А., Захарчук-Чугай Р. В., Станкевич М. Є. Львів: Світ, 1993. 272 с.
2. Артинник Т. „Мама Африка” [електронний ресурс] / Артинник Т. // Журнал МТ „Мир Туризма”. Киев, 2002. №4. Реж. доступу до журналу: http://www.mirtu.com/archiv/MT-04-2002/articles/ART1.htm
3. Бадяк В. П. Тоталітаризм і творчий процес: [збірник науково-популярних праць] / В. П. Бадяк. Львів: ЛАМ, 1995. 100 с.
4. Балдано И. Ц. Мода ХХ века. Энциклопедия / И. Ц. Балдано. Москва: „Олма-Пресс”, 2002. 400 с.
5. Барт Р. Система моды. Статьи по семиотике культуры / Р. Барт; [пер. с француз. вступ. ст. и сост. С.Н. Зенкина]. Москва: Издательство им. Сабашниковых, 2003. 512 с.
6. Басин Е. Я. Тенденции современной моды / Басин Е. Я. Москва, 1999. С. 40 67.
7. Бердник Т. О. Основы художественного проектирования костюма и эскизной графики / Бердник Т. О. Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. 320 с. (Сер. „Учебники ХХІ века”).
8. Бердник Т. О. П. Дизайн костюма / Бердник Т. О., Неклюдова Т. П. Ростов на Дону: Издательство„Феникс”, 2002. 448 с.