КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ СТАНОВЛЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ РАЦІОНАЛЬНОСТІ : Культурно-исторические КОНТЕКСТ Становление ЕВРОПЕЙСКОЙ РАЦИОНАЛЬНОСТИ

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

На правах рукопису

ЛЕЩЕНКО ЛІЛІЯ ЮРІЇВНА

КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНИЙ КОНТЕКСТ
СТАНОВЛЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ РАЦІОНАЛЬНОСТІ

УДК 930.85(4)+008(4)

Спеціальність 17.00.01 теорія та історія культури

Науковий керівник
Новохатько Леонід Михайлович
доктор історичних наук, професор

Київ 2003

ЗМІСТ

Вступ

3-8

Розділ І. Європейська раціональність як культурно-історичний феномен

9-102

1.1 Історіографія проблеми Історіографія проблеми

9-45

1.2 Основні теоретичні підходи до осмислення феномена європейської раціональності.

46-57

1.3 Культурно-історичні форми буття європейської раціональності.

58-102

Розділ ІІ. Виміри європейської раціональності в історії ХХ століття.

103-170

2.1 Атрибутивні характеристики гносеологічної і технократичної раціональності.

103-119

2.2 Ідеали і цінності некласичної раціональності.

120-137

2.3 Контроверзи постнекласичної раціональності.

138-166

Висновки

167-170

Список використаних джерел

171-191

Вступ
Актуальність дослідження. Культурно-історичний розвиток супроводжується виникненням проблем, які відіграють вирішальну роль у формуванні світоглядних установок, ідеалів, ціннісних орієнтацій. Ці проблеми визначають мотиви поведінки як окремих людей, так і різних соціальних груп, а тому вимагають спрямування серйозних зусиль на їх розв’язання чи, принаймні, суспільне усвідомлення. До числа цих проблем належить і проблема раціональності. Кожна епоха ставить її по-своєму і намагається розв’язати і осмислити у відповідності з наявними теоретичними підходами.
Феномен раціональності у вітчизняній історичній науці не піддавався спеціальному теоретичному вивченню, оскільки його було прийнято відносити до розряду філософських проблем. Відсутні також спроби його системного дослідження з розглядом передумов становлення і розвитку, а також аналізу особливостей функціонування в певних межах культурно-історичних епох. Не була достатньою мірою досліджена й раціональність як невід’ємна складова, атрибутивна характеристика різних видів людської діяльності (соціальної, політичної, економічної, культурної, наукової, технічної тощо), безпосередньо втілена в адекватних цій діяльності інституціях.
Як універсальне явище, що є глибиною характеристикою людського мислення і культури, раціональність виходить за межі будь-якого окремого виду людської діяльності і потребує комплексного, міждисциплінарного вивчення в діапазоні від історії і теорії культури, естетики, соціології, психології, етнографії до економіки і семіотики. Тому всебічний і ґрунтовний аналіз цього явища дозволить глибше зрозуміти природу раціональності, її соціокультурну обумовленість, з’ясувати причини її мінливості, виявити тенденції, що домінують у її розвитку.
До початку ХХ ст. раціональність не була окремим предметом наукового дослідження. Це до певної міри обумовлено досить поширеним уявленням про раціональність, яке пов’язує її з розумом, тобто з мислительною діяльністю людини. І лише праці В. Дільтея, М. Вебера, Е. Гуссерля, Г.Ріккерта, Е. Трьольча, К.Ясперса поклали початок розгляду раціональності як смислоутворюючого принципу людської діяльності, що визначає людину в її відносинах із природою, суспільством і самою собою. Цим було задано проблемне поле теоретичного дослідження раціональності. Проблема кризи раціональності в контексті розвитку європейської культури вперше піднята Е. Гуссерлем. Причину цієї кризи він вбачає у втраті віри в розум, який мислився не як інструмент пізнання, а як глибинна сутність людини.
Подальша розробка раціональності відбувалася в ракурсі осмислення її як наукової раціональності (50-60-і роки ХХ ст.) в межах логіки і методології науки (К.Поппер, Т.Кун, І Лакатос, П.Фейєрбенд, С.Тулін та ін.), що сприяло перетворенню її в подальшому на окрему предметну сферу дослідження філософії.
Європейська раціональність не є раз і назавжди визначеною даністю, являючи собою історично плинну, мінливу, рухому категорію. Ця мінливість, втілена в певних культурно-історичних формах її буття, може бути виявлена у предметному полі історії культури.
Важливість дослідження історико-культурного аспекту становлення і розвитку європейської раціональності обумовлена і тим інтересом, який викликають сьогодні питання історії і теорії культури в контексті процесів українського національного відродження. Формування сучасної глобальної системи вимагає вироблення відповідної ґрунтовної концепції, що забезпечила б оптимальні умови входження України у світовий цивілізаційний простір, тому особливої актуальності набуває поглиблене і всебічне дослідження проблеми цивілізаційної ідентичності. Ця остання визначається комплексом соціокультурних факторів, до числа яких входить і раціональність.
Зв'язок дисертаційного дослідження з науковими програмами. Робота виконана в руслі державних комплексних програм Міністерства культури і мистецтв України (Концептуальні напрями діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку культури”, прийнятої постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.97 р. № 657, і Розвиток української культури на 1999 2005 рр.” від 1998р.) і у відповідності з планами наукових досліджень кафедри теорії та історії культури (Культурні процеси в суверенній Україні”, Інтеграція України в світовий культурний простір”) Київського національного університету культури і мистецтв.
Мета дослідження полягає у з’ясуванні сутнісних особливостей європейської раціональності як історико-культурного феномена, що сформувався в результаті взаємодії різних видів і форм раціональності на ґрунті європейської культури.
Об'єкт дослідження європейська раціональність як історико-культурне явище.
Предмет дослідження культурно-історичний контекст становлення європейської раціональності, соціокультурні механізми її суспільного функціонування.
Завдання дослідження:
- розглянути джерельну базу з означеної проблеми;
- узагальнити основні теоретичні підходи і простежити еволюцію осмислення феномена раціональності;
- виявити і охарактеризувати культурно-історичні форми буття європейської раціональності;
- проаналізувати суперечності європейської раціональності і виявити особливості її суспільного функціонування у XX ст.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період з початку XIX до кінця XX ст., оскільки саме в цей час відбувається формування європейської раціональністі.
Наукова новизна роботи полягає в:
- розширенні предметного поля дослідження феномена раціональності;
- уточненні понять „раціональність” та „історична раціональність” у контексті означеної проблеми;
- розгляді напрямів вивчення даного питання, а також переосмисленні цього явища під кутом зору тенденції до глобалізації;
- визначенні структури і форм історичного буття раціональності;
- виявленні взаємозв’язку між раціональністю і духовністю;
- введенні в науковий обіг поняття „європейська раціональність”.

Джерельна база дослідження включає праці видатних мислителів минулих століть (Платон, Арістотель, Августин Блаженний, Фома Аквінський, Г. Сковорода, В. Гумбольдт та ін.), вчених істориків, філософів, соціологів, мистецтвознавців XX ст. (В. Дільтей, М.Вебер, Е.Трьольч, М. Блок, Ф. Бродель, Р Коллінвуд, К Ясперс, К Попер та ін.). Значну частину джерел становлять матеріали присвячені окремим історико-культурологічним, соціологічним, філософським аспектам становлення європейської раціональності, опубліковані в іншомовних та українських виданнях і статтях в наукових збірниках.
Форми історико-культурного буття європейської раціональності. Її ціннісні орієнтири та ідеали розглядалися на основі матеріалу, який містить історична, культурологічна, філософська, соціологічна та ін. література. Окрему групу джерел складають універсальні та спеціальні енциклопедії, словники та довідники з досліджуваної теми, а також відповідна мемуарна література, спогади видатних мислителів, діячів культури і мистецтв.
Теоретико-методологічні засади дослідження. Відповідно до поставлених завдань у дисертаційному дослідженні автором використані загальнонаукові методи аналізу і синтезу з метою виявлення концептуального фону тематизації європейської раціональності у процесі вивчення історичної, культурологічної, філософської, соціологічної, мистецтвознавчої, політичної літератури. Історико-порівняльний метод дозволив проаналізувати різні форми буття європейської раціональності і розглянути соціокультурну динаміку становлення раціональності в просторово-часових координатах певної культурно-історичної епохи. Феноменологічний метод дав можливість глибше осягнути сутність європейської раціональності як історико-культурного феномена. Системний і структурно-функціональний методи сприяли виявленню сутності європейської раціональності як динамічної системи.
Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає у введенні нової проблематики в історичну науку. Результати дослідження можуть бути використані при вивченні історії світової та української культури, культурології, історії та теорії культури, філософії, політології, окремих навчальних спецкурсів, а також істориками культури, культурологами при написанні монографій і підручників з історії культури. Запропонована в дисертації теоретична концепція розширює предметне поле дослідження в сфері історії та теорії культури, теоретичної і прикладної культурології, дає можливість розглянути культурно-історичний процес через призму становлення раціональності.
Апробація результатів дослідження Апробація результатів дослідження здійснена шляхом опублікування матеріалів, положень, висновків дисертації у наукових та науково-практичних виданнях, а також під час виступів на наукових та науково-практичних конференціях: Республіканська науково-практична конференція „Кризове суспільство: політика, соціологія, соціальна психологія” (Запоріжжя, 1994р.); IV Міжнародна науково-теоретична конференція „Людина: дух, душа, тіло” (Суми, 2000 р.); Міжнародна науково-практична конференція „Філософські проблеми гуманітаризації вищої освіти” (Суми Бердянськ, 2002 р.); науково-теоретичних конференціях Київського національного університету культури і мистецтв (2000, 2001, 2002, 2003).
Матеріали дослідження використані при розробці авторських курсів: "Раціональність в культурі модерну і постмодерну”, „Раціональність в історії європейської культури”, експериментально перевірених і впроваджених в практику Київського національного університету культури і мистецтв.
Дисертація обговорювалася на засіданні кафедри теорії та історії культури Київського національного університету культури й мистецтв.
Публікації: Основні теоретичні та практичні положення дослідження висвітлені в 5 (п’яти) фахових одноосібних публікаціях автора.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, його метою та завданнями і складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 191 сторінка, у тому числі: список використаних джерел (249 найменувань) 21 сторінка.

Список літератури

Висновки
Результати дисертаційного дослідження дозволяють зробити такі висновки:
1. Обстоюється теза, що у XX ст. раціональність як цілісне універсальне явище, яке є глибинною властивістю людського мислення і змістовою характеристикою європейської культури, поширюється на всі види людської діяльності. Це обумовлює необхідність її комплексного міждисциплінарного вивчення в діапазоні від історії і теорії культури, соціології, філософії до економіки і політології.
2. Доводиться, що історичне бачення особливостей становлення європейської раціональності обумовлене зміною і протистоянням різних концепцій і методологічних позицій у її трактуванні, зміною самого розуміння відповідного способу пізнання і осмислення людиною світу. Ця зміна залежить від цілого ряду причин як зовнішніх, об’єктивних (соціальних, факторів, наявного рівня наукового мислення), так і внутрішніх, суб’єктивних (логіка розвитку самого теоретичного дискурсу, співвідношення раціональних і емоційних компонентів у сприйнятті дослідника, його ціннісних орієнтацій, особливості осмислення ним реальності і конструювання ідеалу).
3. На основі аналізу наукових джерел в аспекті розгляду еволюції теоретичних підходів до осмислення феномена раціональності розробляється типологія напрямів його вивчення (культурно-історичний, соціологічний, комунікативний, структурний, символічний), що дозволило простежити шлях трансформації наукової раціональності в історичну і розглянути концептуальний фон тематизації європейської раціональності як історико-культурного явища.
4. Обґрунтовується доцільність введення в науковий обіг поняття „європейська раціональність” для означення складного системно-структурного феномена, який сформувався в процесі культурно-історичного розвитку і поєднав у собі різноспрямовані сили, ідеї, що, перебуваючи в безперервній боротьбі між собою, надають європейській культурі глибини і життєвості.
5. Європейська раціональність представлена як динамічна система, що складається із смислового ядра і соціальної оболонки, організація і розвиток яких визначаються двома групами факторів: внутрішніми, генетично обумовленими, і зовнішніми (впливом середовища).
6. Дослідження культурно-історичного контексту становлення європейської раціональності дало змогу виділити культурно-історичні форми її буття: ейдетичну, теологічну, гносеологічну, технократичну.
7. Світоглядно-наукові трансформації внаслідок змін у соціальній сфері розглядаються як фактор, що визначає конкретно-історичне розуміння раціональності та особливості її суспільного функціонування в кожний історичний період.
8. Європейська раціональність характеризується як явище, утворене шляхом злиття двох потужних культурних пластів античного середземноморського і західноєвропейського.
9. Остаточне оформлення європейської раціональності як самостійного соціокультурного феномена відноситься до XIX ст., коли визріли всі необхідні для цього суспільні передумови. В їх числі промислова революція, розвиток науки і техніки, впровадження в виробництво технічних інновацій, підвищення продуктивності праці, буржуазні революції, що призвели до руйнування соціальних і міжнаціональних бар’єрів, а також розвиток урбаністичних процесів, масового виробництва, засобів зв’язку, транспорту, масової комунікації, зростання соціальної мобільності, масовізація соціально-економічного і культурного життя.
10. Практика функціонування соціокультурних механізмів у межах індустріальної цивілізації розцінюється як послідовна реалізація принципу раціональності, яким визначається розвиток соціальних систем та інститутів. При цьому мірилом суспільного прогресу є економічне зростання, підвищення ефективності виробництва і розширення споживання. Людина і суспільство розглядаються в термінах і категоріях користі, інтересу, цілераціональної дії. Стрижньовою моделлю як наукового дослідження, так і предметно-практичної діяльності виступає: раціональність мислення цілераціональна дія техногенне суспільство.
11.У сучасних проблемах світової цивілізації і глобалізації вбачається один із найскладніших викликів людству, породжених європейською раціональністю. Уникнення негативних наслідків глобалізаційних процесів можливе шляхом створення адекватних політичних, економічних і соціокультурних механізмів їх регулювання.
12.Можливість подолання однобічності технократичної раціональності пов’язується із зверненням до етичних, естетичних, релігійних та інших цінностей духовного порядку, утвердження яких може привести до формування нової, духовно високої людини Homo axios.
13.Постулюється, що постнекласична раціональність спрямована на суб’єкт-об’єктну єдність (тотальність), де суб’єкт у своїй включеності у світ як його складової є об’єктом власної активності, локалізованої в площині цілепокладання. Це значною мірою знімає жорстке протиставлення природничих і гуманітарних наук на світоглядному рівні. Основний інструментарій постнекласичної раціональності, яким вона користується в осмисленні явищ синергетика. Її значення як науки, спрямованої на вивчення закономірностей протікання процесів самоорганізації і реорганізації складних систем, полягає в тому, що вона радикально змінює розуміння співвідношення між гармонією і хаосом, впорядкованістю і безладдям, інформацією і ентропією. Адже хаос є не абсолютною антитезою гармонії, а тимчасовим станом на шляху переходу від одного рівня впорядкованості до іншого, більш високого вияву гармонії. Таким чином, долю буття вирішує не хаос, не розпад, а ускладнення порядку, посилення структурованості, організованості. При незмінності всіх змістових онтологічних структур універсуму — часу, простору, матерії, духу, енергії, реальності постнекласична раціональність розглядає об'єкти і процеси, які в них відбуваються, в основному через призму нелінійної самоорганізації і в „нестандартних” поєднаннях, осягнення яких було неможливим у межах класичної і некласичної раціональності.
14. На основі аналізу сучасних реалій і суспільних тенденцій констатується, що переоцінка системи цінностей у руслі нової парадигми раціональності можлива лише при наявності здатності до глибокого переживання складності екологічної ситуації, трагізму долі європейської цивілізації як наслідку практичного втілення технократичної раціональності. Усвідомлення пріоритетності загальнолюдських гуманістичних цінностей зміцнює міжнародне співробітництво, робить можливим конструктивний діалог, сприяє виробленню стратегії сталого розвитку цивілізації.
15. Висувається твердження, що вичерпна характеристика раціональності забезпечується лише паралельним розглядом цього феномена з його антиподом ірраціональністю, яка перетворилась на невід’ємну характеристику суспільного буття і стає одним із визначальних факторів формування нового світобачення, здатного подолати глобальні проблеми сучасності.

Література

1. Августин Аврелий. Исповедь: Пер. с лат. /А.А. Столяров (общ. ред.). М.: Канон, 1997. С. 170. (464 с.) (История христианской мысли в памятниках).
2. Аверинцев С.С. Два рождения европейского рационализма. // Вопросы философии. 1989. №3. С. 3-13.
3. Аверинцев С.С. Порядок космоса и порядок истории в мировоззрении раннего средневековья.//Античность и Византия. М.: Наука, 1975. С. 266-267.
4. Аверинцев С.С. Поэтика ранневизантийской литературы. М.: Наука, 1977. С. 150 182.
5. Аверинцев С.С. Судьбы европейской культурной традиции в эпоху перехода от античности к средневековью. //Из истории культуры средних веков и Возрождения. М.: Наука, 1976. С.17-64.
6. Автономова Н.С. Рассудок. Разум. Рациональность. М.: Наука, 1988. 287с.
7. Аристотель. Сочинения: В 4 т. М.: Мысль, 1975. Т. I: Метафизика: О душе. 550 с.
8. Аристотель. Сочинения: В 4 т. М.: Мысль. Т. 2. 1978. 688 с.
9. Аристотель. Сочинения: В. 4 т. М.: Мысль. Т. 3. 1981. 613 с.
10. Аристотель. Сочинения: В. 4 т. М.: Мысль. Т. 4. 1983. 830 с.
11. Аршинов В.И., Буданов В.Г. Синергетика эволюционный аспект/ Самоорганизация и наука. М., 1994. С. 241-242.
12. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика: Пер. с фр. М.: Прогресс, 1989. 616с.
13. Барт Р. Мифология: Пер. с фр. М.: Изд-во им. Сабашниковых, 1996. C. 304.
14. Баткин Л.М. Итальянские гуманисты: стиль мышления, стиль жизни. М.: Наука, 1978. С. 54.
15. Баткин Л.М. Леонардо да Винчи и особенности ренессансного творческого мышления. М.: Искусство, 1990.-С. 6, 10.
16. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества. М.: Искусство, 1978. С. 339.
17. Бек У. Что такое глобализация? М., 2001. С.42-43.
18. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. М., 1993.
19. Бессмертный Ю. Школа Анналов: весна 1989г. //Европейский альманах. История. Традиции. Культура. М.: Наука, 1991. С.137-153.
20. Бессмертный Ю.Л. «Анналы»: переломный этап. //Одиссей. Человек в истории. Ежегодник. М., 1991. С.7-24.
21. Библер В.С. Мышление как творчество: введение в логику мысленного диалога. М.: ИПЛ, 1975. 399 с.
22. Библер В.С. От наукоучения к логике культуры. М., 1991. 413 с.
23. Богданов А.А. Тектология. Всеобщая организационная наука. Книга 1. М., 1989. С. 85.
24. Богомолов А.С. Диалектика и рациональность. // Вопросы философии. 1978. №7. С. 110-111.
24а. Богомолов А.С. Диалектический логос. Становление античной диалектики. М.: Мысль, 1982. 263 с.
25. Бородай Ю.М. Эротика. Смерть. Табу. Трагедия человеческого сознания. М.: Гнозис, 1996. 416с.
26. Боэций. Утешение философией и другие трактаты. М.: Мысль,1990. С.8.
27. Братимов О.В., Горский Ю.М., Делягин М.Г., Коваленко А.А. Практика глобализации: игры и правила новой эпохи. М.: ИНФРА-М, 2000. 344с.
28. Бродель Ф. Матеріальна цивілізація, економіка і капіталізм, ХV ХVІІІ ст.: У 3-х томах. К.: Основи”, 1995. Т.І. Структури повсякденності: можливе і неможливе. С. 263-264.
29. Бур М., Иррлиц Г. Притязание разума. М., 1978. С. 6.
30. Бурдье П. Начала. М.:Sosio Logos, 1994. 285 с.
31. Василенко И.А. Диалог цивилизаций: социокультурные проблемы политического партнерства. М.: Эдиториал УРСС, 1999. 272с.
32. Васильева Т. Путь к Платону. Любовь к мудрости, или мудрость любви. М.: Логос, Прогресс-Традиция, 1999. 208с.
33. Вебер М. Избранные произведения. М., 1990. 805 с.
34. Вернадский В.И. Научная мысль как планетарное явление / АН СССР; Отв. ред. А.Л. Яншин; М.: Наука, 1991 270 с.
35. Вернан Ж. Происхождение древнегреческой мысли. М., 1988. С.126.
36. Вжозек В. Историография как игра метафор: судьбы «Новой исторической науки». //Одиссей. Человек в истории. Ежегодник. М., 1991. С.60-74.
37. Вулих Н.В. Эстетика и поэзия римского сада.// Сб. Античная культура и современная наука. М.: Наука, 1985, С. 62-63.
38. Гайденко П.П. Бытие и разум // Вопросы философии. 1997. № 5. С. 136.
39. Гайденко П.П., Давыдов Ю.Н. История и рациональность: Социология Макса Вебера и веберовский ренессанс. М.: Политиздат., 1991. 367 с.
40. Гайденко П.П. История греческой философии в ее связи с наукой. М.: ПЕР СЭ; СПб.: Университетская книга, 2000. 319с. (Humanitas).
41. Гайденко П.П. История новоевропейской философии в ее связи с наукой. М.: ПЕР СЕ; СПб.: Университетская книга, 2000. 450с.
42. Гайденко П.П. Научная рациональность и философский разум в интерпретации Э. Гуссерля // Вопросы философии. 1992. №7. С. 116-136.
43. Гайденко П.П. Прорыв к трансцендентному. М.: Республика, 1997. 495с.
44. Гайденко П.П. Эволюция понятия науки: Становление и развитие первых научных программ / АН СССР; Институт истории естествознания и техники М.: Наука, 1980. 568 с.
45. Гайденко П.П., Смирнов Г.А. Западноевропейская наука в средние века. М.: Наука, 1989. С. 173.
46. Генис А. Вавилонская башня. Искусство настоящего времени. // Иностранная литература 1996. №9.;
47. Герменевтика. Психология. История. Вильгельм Дильтей и современная философия: Материалы научной конференции РГГУ. М.: Три квадрата, 2002. 208с.
48. Глобальное общество. Новая система координат (подходы к проблеме). СПб., 2000. С. 6.
49. Гоббс Т. Левиафан. М., 1936. С.62.
50. Голосовкер Я.Е. Логика мифа. М.: Наука, 1986. С. 134-154.
51. Горелов А.А. Эволюция культуры и экология. М.: ИФРАН, 2002. 245с.
52. Гофф Ж. ле. С небес на землю (Перемены в системе ценностных ориентаций на христианском Западе ХІІ ХІІІ вв.). //Одиссей. Человек в истории. Ежегодник. М., 1991. С.25-47.
53. Гофф ле. Ж. Цивилизация средневекового Запада. М.: Прогресс-Академия, 1992. 325 с.
54. Грязнов Б.С. Логика. Рациональность. Творчество. М.: Наука, 1982. 255с.
55. Гумбольдт В. Язык и философия культуры. М., 1985. С. 279-306.
56. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. М.: Искусство, 1972. 350 с.
57. Гуревич А.Я. Культура Средневековья и историк конца XX в. / История мировой культуры. Наследие Запада. М., 1998. С.227.
58. Гуревич А.Я. Проблемы средневековой народной культуры. М.: Высшая школа, 1981. 224 с.
59. Гуревич А.Я. Споры о главном. Дискуссии о настоящем и будущем исторической науки вокруг французской школы Анналов”. М., 1993. С. 20.
60. Гуревич А.Я. Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства. М.: Искусство, 1990. 396с.
61. Гуссерль Э. Иди к чистой феноменологической философии. М., 1999. 335c.
62. Гуссерль Э. Картезианские размышления. СПб.: Наука Ювента, 1998. 316с.
63. Гуссерль Э. Логические исследования. Картезианские размышления. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. Кризис европейского человечества и философии. Философия как строгая наука. Минск: Харвест; М.: АСТ, 2000. 743с.
64. Давыдов Ю.Н. Возникновение и эволюция неомарксистской социальной философии и науки// Критика современных немарксистских концепций философии науки. М., 1987. С.187-188.
65. Даркевич В.П. Народная культура средневековья. М.: Наука, 1988. С. 188.
66. Дейвіс Н. Європа. Історія. К.: Основи, 2001. 1463 с.
67. Делез Ж. Различие и повторение. СПб.: Петрополис, 1998. 384 с.
68. Деррида Ж. О почтовой открытке от Сократа до Фрейда и не только: Пер. с фр. Минск: Современный литератор, 1999. 832с.
69. Дильтей В. Типы мировоззрения и обнаружение их в метафизических системах. // Культурология. ХХ век. М., 1995.
70. Дильтей. В. Собрание сочинений в шести томах. М., 2000. Т.1. С. 65.
71. Доддс Е.Р. Греки и иррациональное. М.; СПб., 2000. 318с.
72. Единство научного знания. М.: Наука, 1988. С. 43.
73. Жильсон Э. Избранное. М.: СПб.: Культурная инициатива: Университетская книга. 2000. Т. 1.: Томизм. Введение в философию св. Фомы Аквинского / Г.В. Вдовика (пер.); Р.А. Гальцева (сост. избр. тр. Э. Жильсона). 496 с.
74. Захарченко В. З позицій постмодерністської раціональності: Нові підходи до дослідження промислових територіальних систем. // Вісн. НАН України. 2000. №8. С. 37-44.
75. Иванов Вяч.Вс. Культурная антропология и история культуры. //Одиссей. Человек в истории. Ежегодник. М., 1989. 198с.
76. Из работ Московского семиотического круга. М., 1997. С. 6.
76а. Иноземцев В.Л. Расколотая цивилизация: системные кризисы индустриальной эпохи. // Вопросы философии. 1999. №5. С. 3-18.
77. Исторические типы рациональности. В двух томах. Т. 1, 350 с. М.: ИФРАН, 1995.
78. Касавин И.Т. Миграция. Креативность. Текст. Проблема неклассической проблемы познания. СПб.: РХГИ, 1998. 408с.
78а. Традиции и интерпретации: фрагменты исторической эпистемологии. М. СПб.: РХГИ, 2000. 320 с.
79. Кассирер Э. Философия символических форм. В 3-х т., Т. 1, 560 с.
80. Кизима В.В. Культурно-исторический процесс и проблема рациональности. К.: Наукова думка, 1985. 216с.
81. Клименкова Т.А. От феномена к структуре. М.: Наука, 1991. 87 с.
82. Кнабе Г.С. Древний Рим история и повседневность. М.: Искусство, 1986. С. 32.
83. Кнабе Г.С. Историческое пространство и историческое время культуры Древнего Рима. //Культура Древнего Рима. М., 1985 Т. 2.
84. Козловски П. Культура постмодерна: Пер. с нем. М.: Республика, 1997. 240с. (Философия на пороге нового тысячелетия).
85. Коллингвуд Р. Дж. Идея истории: Автобиография. М.: Республика, 1980. 290 с. (Философия на пороге нового тысячелетия).
86. Косарев А. Философия мифа: Мифология и ее эвристическая значимость. М.; СПб, 2000. 304с.
87. Косарева Л.М. Рождение науки Нового времени из духа культуры. М.: Институт психологии РАН, 1997. 360 с.
88. Косарева Л.М. Социокультурный генезис науки нового времени. Философский аспект проблемы. М.: Наука, 1989. 160с.
89. Кошеленков Г.А. Город и полис. //Вестник Древней истории. 1980. № 1. С. 3-27.
90. Кропотов С.Л. Экономика текста в неклассической философии искусства Ницше, Батая, Фуко, Деррида. Екатеринбург, 1999. 408с.
91. Крымський С.Б. Верификация социальных прогнозов: (методологический аспект) / С.Б. Крымский, В.Е. Пелипенко, Ю.В. Солюк; АН Украины. Ин-т социологии. К.: Наук. думка, 1992. 116с.
92. Крымский С.Б. Философия как путь человечности и надежды. К.: Курс, 2000. 308 с.
93. Кузнецов Б.Г. Идеи и образы Возрождения: (Наука XIV-XVI вв. в свете современ. науки) М.: Наука, 1979. 280 с.
94. Культура в современном мире: опыт, проблемы, решения. Науч.-информ. сб. /РГБ. М., 1999. Вып.2. 120с.
95. Культура Древнего Рима. В 2-х т. М. Наука, 1985. Т. 1. С. 316; 332-333.
96. Кун Т. Структура наукових революцій / Переклад з англ. О.В.Васильева К.: Port-Roxal, 2001. 226 с.
96а. Кутырев В.А. Экологический кризис, постмодернизм и культура. // Вопросы философии. 1996. №11. С. 23-31.
97. Леви-Брюль Л. Первобытное мышление. М.: Атеист, 1930. 337с. С. 4748.
97а. Леви-Брюль Л. Сверхъестественное в первобытном мышлении: Пер. с фр. М.: ОГИЗ; ГАИЗ, 1937. 518 с.
98. Леви-Стросс К. Структурная антропология. М.: Наука, 1983. С. 158, 161.
98а. Леви-Стросс К. Структура мифов // Вопросы философии. 1970. №7. С. 152-164.
99б. Леви-Стросс К. Миф, ритуал и генетика // Природа. 1978. №1. С. 90-106.
99. Лекторский В.А. Научное и вненаучное мышление: скользящая граница. // Разум и экзистенция. Анализ научных и вненаучных форм мышления СПб.: Русский Христианский гуманитарный институт, 1999. С. 46-54.
100. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна. М.: ИЭС, 1998. 159 с.
101. Локк Дж. Соч. Т.1. М.: Мысль, 1985. С.567.
102. Лосев А.Ф. Дерзновение духа. М., 1988. С. 164.
103. Лосев А.Ф. История античной эстетики. Софисты. Сократ. Платон. М.: Ладомир, 1994. С. 323-337.
104. Лосев А.Ф. Философия. Мифология. Культура. М.: Изд-во политической литературы, 1991. 525с.
105. Лосев А.Ф. Эллинистически-римская эстетика I-II вв. н. э. М.: МГУ, 1979. С. 14.
106. Лосев А.Ф. Эстетика Возрождения. М.: Искусство, 1978. С. 242.
107. Лосев А.Ф., Тахо-Годи А.А. Платон. Аристотель. М.: Молодая гвардия, 1993. 408 с.
108. Лотман Ю.М. Культура и взрыв. М.: Прогресс, 1992. 270 с.
109. Лотман Ю.М. Об искусстве. СПб.: Искусство СПБ, 1998. 704с.
109а. Лотман Ю.М., Успенский Б.А. Миф имя культура // Теория знаковых систем. Вып. VI, 1973. С. 282-305.
110. Киссель М., Коллингвуд Р.Дж. историк и философ// Коллингвуд Р. Дж. Идея истории: Автобиография. М., 1980. С. 287.
111. Майнбергер Г.К. Единый разум и многообразие рациональностей //Вопросы философии. 1997. №9. С.57-65.
112. Майоров Г.Г. Формирование средневековой философии. М.: Мысль, 1979. С. 263.
113. Малахов В. Парадоксы мультикультуризма. // Иностр. лит. 1997. №11. С.151.
113а. Малиновский Б. Магия, наука и религия // Магический кристалл: Магия глазами ученых и чародеев. М.: Республика, 1992. С. 84-127.
114. Мамардашвили М. Лекции по античной философии. М., 1997. С. 43.
115. Мамардашвили М. Эстетика мышления. М.: Московская школа политических исследований, 2000. 413 с.
116. Мамардашвили М.К. Классический и неклассический идеалы рациональности. Тбилиси, 1984. 186 с.
117. Мамардашвили М.К., Пятигорский А.М. Символ и сознание. Метафизические рассуждения о сознании, символике и языке. М.: Школа Языки русской культуры”, 1997. С. 121.
118. Мамчур А. Проблемы социокультурной детерминации научного знания: К дискуссиям в современной постпозитивистской философии науки. М., 1987.
119. Мангейм К. Идеология и утопия. // Утопия и утопическое мышление. М., 1991. С. 150.
119а Мангейм К. Очерки социологии знания: Проблема поколений состязательность экономические амбиции. / РАН; Институт научной информации по общественным наукам. М.: ИНИОН РАН, 2000. 162с. (Социология).
120. Манхейм К. Кризис нашего времени. М., 1994. 331с.
121. Манхейм К. Эссе по социологии культуры. М., 1993. 290 с.
122. Маньковская Н.Б. Эстетика постмодернизма. СПб.: Алетейя, 2000. 347с.
122а. Маркарян Э.С. Науки о культуре и императивы эпохи. М.: Наука, 2000, 127 с.
122б. Мелетинский Е.М. Поэтика мифа. М.: Наука, 1976. 407 с.
123. Мелюхин И.С. Информационное общество: истоки, проблемы, тенденции развития. МГУ, 1999. 207 с.
123а. Микешина Л.А., Опенков М.Ю. Новые образы познания и реальности. М.: РОССПЭН, 1997. 240 с.
124. Моисеев Н.Н. Расставание с простотой. М.: Аграф, 1998. 480с. (Путь к очевидности).
125. Моль А. Социодинамика культуры: Пер. с фр. /Вс. ст. ред и примечания Б.В.Бирюкова и др. М.: Прогрес, 1973. 406с.
126. Мудрагей Н.С. Очерки истории западноевр