Медведєва Марина Олександрівна. Реалізація міжнародно-правових норм з охорони навколишнього середовища : Реализация международно-правовых норм по охране окружающей среды

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

МЕДВЕДЄВА МАРИНА ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 341.22:349.6

РЕАЛІЗАЦІЯ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ НОРМ З ОХОРОНИ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

Спеціальність: 12.00.11 – міжнародне право

дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Науковий консультант
ВАСИЛЕНКО Володимир Андрійович
доктор юридичних наук, професор

КИЇВ – 2012

ЗМІСТ
Список умовних скорочень 5
Вступ 10
Розділ 1. Загальнотеоретичні питання реалізації норм міжнародного права 28
1.1. Огляд літератури 28
1.2. Теоретичні підходи до поняття, форм та способів реалізації норм міжнародного права 33
1.3. Міжнародно-правовий конвенційний механізм реалізації норм міжнародного права 45
1.4. Міжнародно-правовий інституційний механізм реалізації норм міжнародного права 54
1.5. Внутрішньодержавний механізм реалізації норм міжнародного права 63
1.6. Співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права у реалізації міжнародно-правових норм 71
Висновки до розділу 1 80
Розділ 2. Процес створення міжнародно-правових норм з охорони навколишнього середовища 86
2.1. Основні фактори впливу на становлення міжнародного права навколишнього середовища як галузі сучасного міжнародного права 86
2.2. Особливості створення та застосування міжнародно-правових звичаєвих норм з охорони навколишнього середовища 95
2.3. Особливості створення та застосування міжнародно-правових договірних норм з охорони навколишнього середовища 102
2.4. Роль актів «м’якого права» у створенні та реалізації норм міжнародного права навколишнього середовища 109
2.5. Односторонні акти держав у процесі створення міжнародно-правових норм з охорони навколишнього середовища 114
2.6. Роль системи спеціальних принципів міжнародного права навколишнього середовища у забезпеченні реалізації міжнародно-правових природоохоронних норм 126
Висновки до розділу 2 139
Розділ 3. Неконфронтаційні засоби міжнародно-правового конвенційного механізму забезпечення реалізації міжнародно-правових норм з охорони навколишнього середовища 142
3.1. Інформаційні засоби у реалізації міжнародно-правових норм з охорони навколишнього середовища 143
3.2. Механізми з питань дотримання багатосторонніх природоохоронних угод 164
3.3. Науково-технічні та фінансові засоби у реалізації міжнародно-правових норм з охорони навколишнього середовища 184
Висновки до розділу 3 194
Розділ 4. Інституційний механізм забезпечення реалізації міжнародно-правових норм з охорони навколишнього середовища 199
4.1. Роль міжнародних органів у забезпеченні реалізації міжнародно-правових норм з охорони навколишнього середовища 199
4.2. Встановлення внутрішніх зв’язків між органами багатосторонніх природоохоронних угод та налагодження інституційної синергії 214
4.3. Участь недержавних акторів у реалізації норм міжнародного права навколишнього середовища 220
4.4. Проблема створення універсальної природоохоронної організації та міжнародного екологічного суду 239
Висновки до розділу 4 250
Розділ 5. Конфронтаційні засоби міжнародно-правового механізму забезпечення реалізації міжнародно-правових норм з охорони навколишнього середовища 254
5.1. Відповідальність у міжнародному праві навколишнього середовища 254
5.2. Застосування контрзаходів у міжнародному праві навколишнього середовища 273
5.3. Використання торгових обмежень, що не є контрзаходами, з природоохоронною метою 285
5.4. Вирішення міжнародних спорів у галузі природокористування та охорони навколишнього середовища 293
Висновки до розділу 5 304
Розділ 6. Національно-правовий механізм забезпечення реалізації міжнародно-правових норм з охорони навколишнього середовища 309
6.1. Нормативно-правова основа реалізації міжнародно-правових норм з охорони навколишнього середовища у внутрішньодержавному праві України 309
6.2. Деякі проблемні питання реалізації міжнародно-правових норм з охорони навколишнього середовища у внутрішньодержавному праві України 319
6.3. Інституційний механізм забезпечення реалізації міжнародно-правових норм з охорони навколишнього середовища в Україні 335
Висновки до розділу 6 350
Розділ 7. Ефективність міжнародно-правових норм з охорони навколишнього середовища 355
7.1. Загальнотеоретичні засади визначення поняття, критеріїв та умов ефективності норм міжнародного права 355
7.2. Значення проблеми фрагментації міжнародного права для реалізації міжнародно-правових норм з охорони навколишнього середовища 368
7.3. Способи підвищення ефективності створення та реалізації міжнародно-правових норм з охорони навколишнього середовища на універсальному, регіональному та національному рівнях 382
Висновки до розділу 7 404
Висновки 407
Список використаних джерел 417
Додаток 482

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АЕС атомна електростанція
АСЕАН Асоціація держав Південно-Східної Азії
Базельська конвенція – Конвенція про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх видаленням 1989 р.
Бамакська конвенція – Конвенція про заборону імпорту в Африку і контроль над транскордонним перевезенням та управлінням небезпечних відходів в межах Африки 1991р.
Бернська конвенція – Конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі 1979 р.
Боннська конвенція – Конвенція про охорону мігруючих видів диких тварин 1979 р.
ВКПМД Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р.
ВМО Всесвітня метеорологічна організація
ВОІВ Всесвітня організація інтелектуальної власності
ВООЗ Всесвітня організація охорони здоров'я
ВРУ Верховна Рада України
ВФДП Всесвітній фонд дикої природи
ГА ООН Генеральна Асамблея ООН
ГАТТ Генеральна угода з тарифів та торгівлі
ГЕС гідроелектростанція
ГЕФ Глобальний екологічний фонд
ГМО генетично модифікований організм
Декларація Ріо – Декларація Ріо-де-Жанейро з навколишнього середовища і розвитку 1992 р.
ЕКОСОР Економічна і Соціальна Рада ООН
ЄМЕП – Спільна програма спостереження й оцінки поширення забруднювачів повітря на великі відстані в Європі
ЄБРР Європейський банк реконструкції та розвитку
ЄЕК ООН Європейська економічна комісія ООН
ЄС Європейський Союз
ЗМІ засоби масової інформації
ІКАО Міжнародна організація цивільної авіації
Кіотський протокол – Протокол 1997 р. до Конвенції про зміну клімату 1992 р.
КМП ООН Комісія ООН з міжнародного права
КМУ Кабінет Міністрів України
Комісія Брундтланда – Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку
Конвенція ЕНМОД – Конвенція про заборону військового або будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 р.
Конвенція Еспо – Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті 1991 р.
Конвенція МАРПОЛ 1973/1978 р. – Конвенція по запобіганню забрудненню з суден 1973 р. з Протоколом 1978 р.
Конвенція ОСПАР – Конвенція про захист морського середовища Північно-Східної Атлантики 1992 р.
Конвенція про всесвітню спадщину – Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 р.
Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії – Конвенція МАГАТЕ про допомогу у випадку ядерної аварії чи радіаційної аварійної ситуації 1986 р.
Конвенція про китобійний промисел – Конвенція з регулювання китобійного промислу 1946 р.
Конвенція про міжнародні водотоки – Конвенція ООН про право несудноплавного використання міжнародних водотоків 1997 р.
Конвенція про оповіщення про ядерну аварію – Конвенція МАГАТЕ про оперативне оповіщення про ядерну аварію і допомогу у випадку ядерної аварії або радіаційної аварійної ситуації 1986 р.
Конвенція про спустелення/про боротьбу зі спустеленням – Конвенція ООН про боротьбу зі спустеленням у тих країнах, які відчувають серйозну посуху та/або спустелення, особливо в Африці, 1994 р.
Конвенція про транскордонне забруднення повітря – Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані 1979 р.
Конвенція про транскордонні водотоки – Конвенція про охорону та використання транскордонних водотоків і міжнародних озер 1992 р.
ЛАД Ліга арабських держав
Лондонська конвенція – Конвенція про запобігання забрудненню моря скидами відходів та інших матеріалів 1972 р.
МАГАТЕ Міжнародне агентство з атомної енергії
МЕРКОСУР Cпільний ринок країн Південної Америки
ММО Міжнародна морська організація
МНУО міжнародна неурядова організація
Монреальський протокол – Протокол про речовини, що руйнують озоновий шар, 1987 р. до Віденської конвенції про охорону озонового шару 1985 р.
МОП Міжнародна організація праці
МПНС міжнародне право навколишнього середовища
МС ООН Міжнародний Суд ООН
МСОП Міжнародний союз охорони природи
МТМП Міжнародний трибунал з морського права
МУО міжнародна урядова організація
МФК Міжнародна фінансова корпорація
НАФТА Північноамериканська угода про вільну торгівлю 1994 р.
НУО неурядова організація
АС Африканський Союз
ОАД Організація американських держав
ОБСЄ Організація з безпеки і співробітництва в Європі
ОЕСР Організація економічного співробітництва та розвитку
ООН Організація Об’єднаних Націй
Орхуська конвенція – Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються навколишнього середовища, 1998 р.
Проект про відповідальність держав – Проект статей Комісії ООН з міжнародного права про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння 2001 р.
ПРООН Програма розвитку Організації Об’єднаних Націй
Протокол з біобезпеки/Картахенський протокол – Протокол з біобезпеки 2000 р. до Конвенції про біорізноманіття 1992 р.
Протокол про охорону навколишнього середовища Антарктики – Протокол про охорону навколишнього середовища 1991 р. до Договору про Антарктику 1959 р.
Рамсарська конвенція – Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення, головним чином як середовища існування водоплавних птахів, 1971 р.
РБ ООН Рада Безпеки ООН
РЄ Рада Європи
РКЗК Конвенція ООН про зміну клімату 1992 р.
РНБО Рада національної безпеки і оборони України
Роттердамська конвенція – Конвенція про процедуру попередньої обґрунтованої згоди відносно окремих хімічних речовин і пестицидів в міжнародній торгівлі 1998 р.
СІТЕС – Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення, 1973 р.
СОТ Світова організація торгівлі
Справа про меч-рибу – справа про збереження та стале управління запасами меч-риби в Південно-Східній частині Тихого океану (Міжнародний трибунал з морського права, Чилі проти ЄС) 2001 р.; справа ЄС – заходи, що мають наслідки для транзиту та імпорту меч-риби (СОТ, ЄС проти Чилі) 2001 р.
Справи про «рибну юрисдикцію» – справи про розмежування юрисдикції у сфері управління рибними запасами (МС ООН, Німеччина проти Ісландії та Велика Британія проти Ісландії) 1974 р.
Стокгольмська декларація – Декларація принципів з навколишнього для людини середовища 1972 р.
Стокгольмська конвенція – Конвенція про стійкі органічні забруднювачі 2001 р.
ТНК транснаціональна корпорація
ТРІПС – Угода про деякі торгові аспекти прав інтелектуальної власності 1994 р.
Угода про транскордонні рибні запаси – Угода про здійснення положень Конвенції Організації Об’єднаних Націй з морського права від 10 грудня 1982 року, які стосуються збереження транскордонних рибних запасів та запасів далеко мігруючих риб і управління ними, 1995 р.
УПС Угода про партнерство і співробітництво 1994 р.
ФАО Продовольча та сільськогосподарська організація Об’єднаних Націй
ЮНЕП Програма ООН з навколишнього середовища
ЮНЕСКО Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури
ЮНІДО Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку
CIEL Центр з міжнародного права навколишнього середовища
СОР конференція сторін
NAFO Організація з рибальства в Північно-Західній Атлантиці

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Питання реалізації міжнародно-правових норм з охорони навколишнього середовища нині займає одне з перших місць серед найбільш актуальних та важливих проблем сучасного міжнародного екологічного права. З кінця 1970-х років, коли людство починає усвідомлювати згубність впливу своєї діяльності на довкілля, зусилля міжнародної спільноти спрямовуються на розробку природоохоронних норм. Активно ухвалюються міжнародні конвенції, рекомендаційні акти, які визначають засади співробітництва держав у сфері охорони природних об’єктів, середовищ існування та обмеження антропогенної діяльності. Однак з 2000-х років стає зрозуміло, що досягнутих домовленостей недостатньо і що основна проблема ефективного функціонування міжнародного права навколишнього середовища (далі – МПНС) – це проблема його реалізації. Незважаючи на значну кількість багатосторонніх угод з охорони навколишнього середовища, яких сьогодні налічується більше 500, стан їх імплементації залишається на досить незадовільному рівні, що позначається на ефективності функціонування всієї галузі. Це виявляється перш за все у тому, що стан глобального довкілля стрімко погіршується: попри міжнародні ініціативи відбувається зміна клімату, забруднення навколишнього середовища, зникнення видів дикої фауни і флори та середовищ їх існування, руйнування історичних пам’яток, спустелення, ерозія ґрунтів, а також у тому, що посилюються пов’язані з незадовільною екологічною ситуацією проблеми голоду, масових захворювань людей, погіршення якості продуктів харчування, сповільнення темпів економічного розвитку країн тощо. Незважаючи на інколи майже універсальну участь у міжнародних природоохоронних угодах, вони не досягають задекларованих цілей та бажаного результату. Це відбувається через недостатній рівень їх впровадження в життя в площині як міжнародного, так і національного права. Про нагальність розробки теми дисертації свідчать також незадовільні для розвитку й реалізації міжнародного екологічного права результати Конференції ООН зі сталого розвитку, проведеної у червні 2012 року. Попри загальні сподівання, зазначена конференція не ознаменувалась досягненням будь-яких вагомих результатів у плані правотворення та правореалізації у сфері охорони довкілля.
Отже, необхідність виявлення причин неефективної реалізації міжнародних природоохоронних норм, переваг та недоліків різних засобів такої реалізації, пошук шляхів удосконалення механізмів практичного втілення міжнародно-правових норм з охорони довкілля зумовили актуальність обраної теми дисертаційного дослідження.
Ступінь наукової розробки теми дисертації в міжнародно-правовій доктрині є незадовільним, що вимагає глибокого аналізу зазначених проблем. Крім того, актуальність теми дисертації зумовлюється також відсутністю в Україні ґрунтовних і системних наукових праць із зазначеної тематики. Дослідження теоретичних засад реалізації норм міжнародного права, засобів міжнародно-правового конвенційного та інституційного механізму забезпечення реалізації, особливостей імплементації міжнародних природоохоронних норм у внутрішньому праві України є важливим як для вітчизняної правової науки, так і для міжнародно-правової практики України, оскільки воно допомагає виявити та заповнити існуючі прогалини в механізмі національної імплементації. Зазначена проблематика набуває ще більш вагомого значення з огляду на рішення, ухвалені у 2011 році органами декількох багатосторонніх природоохоронних конвенцій стосовно невиконання Україною своїх зобов’язань, ініціювання нових справ щодо нашої держави про недотримання положень цих конвенцій, та ухвалені Європейським судом з прав людини рішення у справах проти України за позовами громадян стосовно компенсації спричиненої їм екологічної шкоди.
Таким чином, обрання теми дисертації зумовлене низкою факторів: по-перше, відсутністю комплексного та системного дослідження теоретичних і практичних аспектів зазначеної проблематики в українській науці міжнародного права; по-друге, потребою в аналізі сучасних тенденцій у конвенційному та інституційному механізмах формування та реалізації норм міжнародного права навколишнього середовища; по-третє, важливістю розуміння особливостей дії цих норм в національному праві з метою забезпечення належної їх імплементації; по-четверте, необхідністю підвищення рівня екологічної та правової свідомості пересічних громадян і людей, які залучені до процесу ухвалення рішень у сфері охорони довкілля на міжнародному чи національному рівні.
Теоретичною основою дисертаційного дослідження стали праці вітчизняних і зарубіжних учених, які вивчали поняття, форми, способи, стадії реалізації норм міжнародного права, механізм міжнародно-правового регулювання, міжнародно-правовий конвенційний та інституційний механізм реалізації, внутрішньодержавний механізм реалізації норм міжнародного права, а також проблеми співвідношення міжнародного та національного права. Мова йде про праці таких вчених, як М. О. Баймуратов, І. П. Бліщенко, Я. Броунлі, М. В. Буроменський, В. Г. Буткевич, В. А. Василенко, А. С. Гавердовський, В. Н. Денисов, А. І. Дмитрієв, В. І. Євінтов, О. В. Задорожній, Г. В. Ігнатенко, Г. Кельзен, М. Б. Крилов, Д. Б. Левін, І. І. Лукашук, П. Маланчук, В. В. Мицик, Т. М. Нешатаєва, Л. Оппенгейм, Б. І. Осмінін, В. Я. Суворова, А. М. Талалаєв, Л. Д. Тимченко, О. І. Тіунов, Г. І. Тункін, М. О. Ушаков, А. Фердросс, С. В. Черніченко, О. О. Шибаєва, М. Шоу. Задля здійснення аналізу процесу створення міжнародно-правових норм з охорони навколишнього середовища як передумови забезпечення їх реалізації ми звертались до напрацювань таких вчених, як К. Баррет, П. Бірні, А. Бойль, Дж. Брунні, Дж. ван Дайк, Н. Гарретт, Г. М. Даниленко, Дж. Епплгейт, К. Земанек, О. Кісс, А. Клапхейк, М. М. Копилов, Е. Лоука, К. МакМіллан, К. Реджвелл, Ф. Сендс, Н. О. Соколова, О. С. Тимошенко, М. Фіцморіс, Д. Шелтон.
Зарубіжна доктрина міжнародного права, яка висвітлює окремі питання реалізації міжнародно-правових норм з охорони довкілля, представлена такими іменами: Н. Бафундо, У. Бейєрлін, Д. Боданський, Е. Вейс, Ж. Вігнерон, Р. Вольфрум, М. Ерманн, М. Кребс, Т. Кроссен, Т. Куокканен, Е. Мрема, Е. Ф. Нурмухаметова, Р. Омура, М. Ореллана, К. Раустіала, А. Рест, Дж. Рінсеану, Дж. Роуз, Дж. Соммер, Г. Ульфстейн, Д. Френч, П. Хаас, Р. Черчіль, Т. Янг.
Проблема ефективності міжнародно-правових норм з охорони навколишнього середовища досліджувалась у працях таких вчених: Р. Адам, С. Белл, М. Дена, Дж. ДіМенто, І. Зовко, Дж. Мадер, Д. МакДжілліврей, Дж. Нагтзаам, Ф. Сітума, Дж. Спес, П. Стехелін, Л. Сусскінд, Д. Хантер, В. Чемберс, О. Янг; питання значення проблеми фрагментації міжнародного права для реалізації міжнародно-правових норм з охорони навколишнього середовища – Дж. Андрес, Р. Вольфрум, М. Коскенн’ємі, А. Мартін’ю, Н. Матц, Д. Пулковський, Б. Сімма, Т. Стефенс, В. Шіх. Ці дослідження дали нам змогу виявити проблемні моменти ефективності правореалізації саме у сфері охорони довкілля.
Серед вітчизняних теоретиків і практиків, які досліджували окремі аспекти реалізації норм міжнародного права навколишнього середовища та особливості національно-правового механізму забезпечення реалізації, можемо відзначити таких: Є. Алексеєва, В. І. Андрейцев, А. Андрусевич, Н. Андрусевич, М. Бездєнєжна, М. Булгакова, С. Вихрист, І. І. Каракаш, Т. Р. Короткий, С. М. Кравченко, М. В. Краснова, Л. Кузьменко, О. Мелень, О. З. Мельник, П. М. Сухорольський, Ю. С. Шемшученко.
Зв’язок з науковими темами, планами, програмами. Дисертацію виконано в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Розбудова міжнародних, правових, політичних та економічних основ державності України» № 97128 (у рамках теми наукового дослідження Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Україна у міжнародних інтеграційних процесах» № 011БФ048-01 – відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри міжнародного права Інституту).
Метою дослідження є з’ясування особливостей процесу реалізації міжнародних природоохоронних норм на універсальному, регіональному та національному рівнях.
Поставлена мета зумовила вирішення таких завдань:
- розкрити особливості міжнародно-правового конвенційного та інституційного механізму реалізації норм міжнародного права навколишнього середовища;
- висвітлити характерні риси процесу створення міжнародно-правових норм з охорони навколишнього середовища як передумови забезпечення їх реалізації;
- виявити причини низької ефективності реалізації міжнародно-правових природоохоронних норм і принципів;
- проаналізувати переваги та недоліки існуючих правових неконфронтаційних і конфронтаційних засобів реалізації норм міжнародного права навколишнього середовища;
- розглянути роль міжнародних органів та «недержавних акторів» у забезпеченні реалізації міжнародно-правових норм з охорони навколишнього середовища;
- проаналізувати проблему співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права у реалізації міжнародно-правових природоохоронних норм та виявити труднощі у національно-правовому механізмі забезпечення реалізації цих норм в Україні;
- вивчити проблему ефективності міжнародно-правових природоохоронних норм та проблему фрагментації сучасного міжнародного екологічного права;
- запропонувати способи підвищення ефективної правореалізації у сфері охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів.
Об’єктом дисертаційного дослідження є правовідносини, які виникають у процесі реалізації міжнародно-правових норм з охорони навколишнього середовища на рівні міжнародного та національного правопорядків у мирний час. До об’єкта дисертаційного дослідження не належать правовідносини, які виникають у процесі реалізації міжнародно-правових природоохоронних норм під час збройних конфліктів.
Предметом дисертаційного дослідження є міжнародні природоохоронні норми, що містяться (констатуються) в багатосторонніх угодах з охорони довкілля, рекомендаційних документах, рішеннях міжнародних організацій та інституційних утворень багатосторонніх природоохоронних договорів, рішеннях міжнародних судових та квазісудових установ; праці вітчизняних і зарубіжних вчених на зазначену тематику, а також акти національного законодавства України, що визначають засади національної екологічної політики та спрямовані на імплементацію відповідних міжнародно-правових норм.
Методи дослідження визначені його метою і завданнями. З метою встановлення об’єктивності та обґрунтованості наукових положень, висновків і рекомендацій, які захищаються, в ході проведеного дослідження автор використала комплекс загальнонаукових та спеціальних наукових методів: 1) формально-юридичний метод – для здійснення аналізу юридичного змісту міжнародних універсальних, регіональних та національних правових актів з охорони довкілля, відповідних звичаєвих норм, а також рішень міжнародних установ; 2) порівняльно-правовий метод – для з’ясування особливостей імплементації міжнародних природоохоронних норм в Україні та інших державах, а також суперечностей та невідповідностей між нормами міжнародних і національних правових актів у досліджуваній сфері; 3) метод прогнозування і моделювання – для розробки практичних рекомендацій з підвищення ефективної правореалізації у сфері охорони навколишнього середовища та раціонального використання природних ресурсів на міжнародному і національному рівнях; 4) метод системного аналізу – для виявлення внутрішніх зв’язків між нормами міжнародного екологічного права, а також дослідження різних наукових концепцій та поглядів на проблему правореалізації та її ефективності; 5) історико-правовий метод – для дослідження особливостей реалізації міжнародно-правових норм з охорони довкілля в різні періоди розвитку міжнародних відносин. Для обґрунтування теоретичних висновків дисертації здобувач керувалася положеннями загальної теорії права і теорії та практики міжнародного права.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є комплексним і системним спеціальним дослідженням теоретичних та практичних аспектів проблеми реалізації міжнародно-правових норм з охорони навколишнього середовища на рівні міжнародного та внутрішньодержавного права.
Результати дослідження мають наукову новизну, виносяться на захист як особистий внесок автора і полягають у тому, що вперше:
1. Розроблено класифікацію засобів реалізації норм міжнародного права навколишнього середовища, згідно з якою вони поділяються на неконфронтаційні та конфронтаційні. До неконфронтаційних належать: 1) механізм обміну інформацією, оцінка впливу на навколишнє середовище, повідомлення зачепленої держави, проведення консультацій, надання доповідей, здійснення моніторингу, верифікації та інспекцій (інформаційне забезпечення реалізації); 2) технічна і фінансова допомога, науково-технічне співробітництво, економічні стимули/ринкові механізми (науково-технічне та фінансове забезпечення реалізації); 3) механізми з питань дотримання природоохоронних договорів; 4) дипломатичні засоби вирішення міжнародних спорів. До конфронтаційних заходів забезпечення дотримання міжнародних природоохоронних угод належать: 1) прикликання до відповідальності; 2) застосування санкцій (контрзаходів), дозволених міжнародним правом; 3) односторонні торговельні обмеження, що не є санкціями; 4) вирішення спорів шляхом звернення в міжнародні арбітражні, судові та квазісудові установи.
2. Доведено, що основними факторами, які стають на заваді ефективному впровадженню та застосуванню природоохоронних договірних норм, є такі: 1) багатосторонні угоди з охорони навколишнього середовища не вступають в силу через передбачену в них вимогу вираження згоди на обов’язковість певної кількості держав, відповідальних за конкретну небезпечну діяльність; 2) багатосторонні природоохоронні угоди передбачають для держав широку можливість робити застереження, вилучаючи таким чином дію ключових положень, або передбачають винятки із загального правила; 3) відсутній єдиний кодифікаційний акт, присвячений охороні навколишнього середовища, який би систематизував норми-принципи міжнародного права навколишнього середовища; 4) договірні норми, що визначають зобов’язання держав, часто містять абстрактні й нечіткі формулювання. Основними факторами, які сприяють ефективному впровадженню та застосуванню природоохоронних договірних норм, є такі: 1) можливість тимчасового застосування міжнародних угод з охорони навколишнього середовища до їх вступу в силу; 2) незастосування принципу взаємності в процесі виконання державами своїх зобов’язань за міжнародними природоохоронними договорами; 3) заснування в рамках багатосторонніх природоохоронних угод механізмів з питань їх дотримання, які стежать за належним виконанням природоохоронних приписів з боку всіх учасників.
3. Обґрунтовано, що ефективна реалізація будь-якого принципу МПНС залежить від низки факторів, серед яких: 1) зміст принципу – наскільки він чітко формулює права і обов’язки держав незалежно від форми вираження – договірної чи звичаєвої; 2) механізм імплементації – які засоби та інструменти використовуються для впровадження принципу в життя, наскільки однозначно окреслений момент, з якого принцип вступає в дію; 3) сфера дії – принцип стосується виключно транскордонної діяльності, районів за межами національної юрисдикції чи також поширює свою дію на територію в межах державних кордонів, всередині держави; 4) статус принципу – наскільки він застосовується в міжнародній договірній та судовій практиці, а також у національному законодавстві держав та рішеннях національних судів; який стан сучасної доктрини щодо визнання за принципом статусу принципу міжнародного права, галузевого міжнародно-правового принципу, загального принципу права або лише процедурного зобов’язання чи технічного прийому, який використовується для реалізації інших принципів та норм МПНС.
4. Встановлено, що неконфронтаційні засоби реалізації МПНС характеризуються такими ознаками: 1) полягають у зборі, аналізі та обміні (в односторонньому порядку чи на взаємній основі, регулярно чи періодично) інформацією про стан того чи іншого компонента довкілля або інформацією про стан виконання державами своїх міжнародно-правових зобов’язань (переважно інформаційно-правові засоби); 2) стосуються даних наукового, технічного, правового або адміністративного характеру, які повинні бути достовірними, точними, своєчасними, об’єктивними (переважно інформаційно-правові засоби); 3) є засобами попередження виникнення міжнародного спору, своєрідною формою міжнародного контролю, передумовою правозастосування та/або реакцією на невиконання чи порушення вимог договору; 4) спрямовані на надання всебічної допомоги державам у виконанні своїх міжнародно-правових зобов’язань або заохочення не учасників до приєднання; 5) здійснюються в обов’язковому чи добровільному порядку на виконання принципу співробітництва; 6) тісно взаємопов’язані між собою та виступають ланками одного процесу, який дає змогу забезпечити попередження ведення небезпечної діяльності, спричинення екологічної шкоди, порушення міжнародних природоохоронних договорів, здійснити загальну оцінку ефективності реалізації тієї чи іншої угоди, врахувати думку громадськості, права і законні інтереси зацікавлених сторін, виробити прийнятні заходи з подолання чи зменшення можливої шкоди довкіллю тощо.
5. Запропоновано авторське визначення механізмів/процедур з питань дотримання – це процедури неконфронтаційного характеру, які створюються відповідно до положень міжнародних багатосторонніх угод з охорони навколишнього середовища та подальших рішень конференцій/зустрічей сторін, здійснюються в межах спеціально створених комітетів у випадку невиконання міжнародних зобов’язань за цими угодами державами-учасницями і полягають у застосуванні правових заходів, що мають на меті допомогти державі виконати свої міжнародно-правові зобов’язання та захистити «колективний інтерес».
6. На основі аналізу зовнішньої компетенції (ухвалення змін до додатків до конвенції чи протоколу; додаткових рішень, які змінюють чи уточнюють зобов’язання сторін; застосування будь-яких інших додаткових заходів, необхідних для досягнення цілей конвенції; застосування санкцій) та способу ухвалення рішень (як правило, кваліфікованою більшістю) органами природоохоронних договорів зроблено висновок про присутність в їхній діяльності елементів наднаціональності, а також автономної волі, відмінної від волі держав-членів. Така тенденція свідчить про посилену інституціоналізацію МПНС. Застосування концепцій «іманентної» та «дорозумілої» компетенцій в діяльності інституційних утворень багатосторонніх договорів з охорони довкілля є ефективним інструментом реалізації міжнародно-правових природоохоронних норм.
7. Обґрунтовано непристосованість норм права міжнародної відповідальності та міжнародних санкцій до вирішення питань стосовно відповідальності та компенсації за екологічну шкоду, що пояснюється такими факторами: 1) на сьогодні в практиці міжнародного права траплялись лише випадки, коли потерпіла держава прикликала державу-порушницю до відповідальності та застосовувала всі засоби, передбачені звичаєвим міжнародним правом; незважаючи на передбачену цим правом можливість не лише потерпілої держави, а й будь-якої іншої держави подати позов проти держави-порушниці на підставі порушення останньою зобов’язань erga omnes, які стосуються охорони глобального довкілля, – від імені всього міжнародного співтовариства, – така можливість державами практично не використовується; 2) несприятливим для реалізації міжнародних природоохоронних норм є відсутність у приватних осіб права ініціювати в Міжнародному Суді ООН (далі – МС ООН) процедуру притягнення до відповідальності держави-порушниці з усіма наслідками, що випливають; 3) відповідальність держави чи приватних осіб за екологічні правопорушення має наслідком відшкодування спричиненої шкоди, що не завжди є ефективним у плані попередження забруднення довкілля; в низці випадків довести наявність причинно-наслідкового зв’язку між протиправним діянням і шкодою виявляється надто складним завданням; 4) у МПНС немає єдиного підходу до визначення понять «шкода навколишньому середовищу» та «значна», «істотна», «відчутна» шкода; 5) не існує визначеності щодо питання взаємозв’язку між нормами міжнародного права навколишнього середовища, зокрема багатосторонніми природоохоронними угодами, з одного боку, і нормами jus cogens, зобов’язаннями erga omnes та правом міжнародної відповідальності й санкцій, з другого; 6) посилання на стан необхідності як обставину, що виключає протиправність діяння, практично ніколи не застосовувалось міжнародними судами в питаннях, що пов’язані з охороною навколишнього середовища, через побоювання зловживань та небезпеку створення прецеденту, коли задля захисту «істотного інтересу від серйозної та неминучої небезпеки» вживаються заходи для охорони довкілля, які, однак, порушують міжнародно-правові зобов’язання держав; 7) в практиці міжнародного права відсутні випадки притягнення фізичних осіб до відповідальності за скоєння суто екологічних злочинів; теоретично передбачено лише можливість притягнення до відповідальності за злочини проти довкілля, вчинені під час міжнародного збройного конфлікту; 8) держави надають перевагу механізмам прикликання до відповідальності та відшкодування, передбаченим у договорах про цивільну відповідальність, у зв’язку з небажанням самих держав відшкодовувати шкоду та залучати міждержавні механізми вирішення можливих спорів.
8. Доведено, що більшість розглянутих справ у рамках МС ООН та інших міжнародних судових структур стосувалася тлумачення чи застосування, як правило, двосторонніх договорів, реалізація яких мала певні екологічні наслідки. Міжнародні суди не мали нагоди реально застосувати норми багатосторонніх природоохоронних угод або через те, що сторони в спорі не були їх учасниками, або через визнання факту відсутності юрисдикції в справі, або через досягнення двосторонніх домовленостей з вирішення спору. Водночас традиційні примусові засоби вирішення спорів мали і позитивний вплив на розвиток та реалізацію норм міжнародного права навколишнього середовища: механізм вирішення спорів ставав плацдармом для налагодження більш тісної співпраці між сторонами та пошуку ними ефективних способів врегулювання спору.
9. Запропоновано авторське визначення поняття «міжнародний екологічний спір» – спір між двома чи більше державами щодо порядку використання та/або охорони компонентів навколишнього середовища, що розташовуються в межах території однієї чи більше держав або за межами національної юрисдикції, який стосується питань тлумачення, застосування та виконання природоохоронних договорів, відповідних норм звичаєвого права, встановлення факту спричинення транскордонної шкоди, її наслідків для довкілля у довгостроковій перспективі, порядку її відшкодування, підлягає вирішенню засобами, передбаченими сучасним міжнародним правом, а також може характеризуватися залученням в якості amicus curiae або позивачів (скаржників) громадських природоохоронних організацій та фізичних осіб.
10. Встановлено, що МПНС сприяє фрагментації загального міжнародного права. Фрагментація МПНС пов’язана з існуванням спеціальних автономних режимів усередині галузі, часто неузгоджених і конфліктуючих як між собою, так і зі спеціальними режимами в рамках інших галузей міжнародного права, внаслідок чого спостерігається відсутність єдиних уніфікованих принципів і норм, що регулюють охорону навколишнього середовища і раціональне природокористування, проблеми в правовій регламентації багатьох питань, паралельне регулювання того самого питання різними міжнародними природоохоронними угодами, відсутність злагодженого механізму здійснення споріднених договорів і всього МПНС як на універсальному, так і на національному рівнях. Інституційна/організаційна

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. На основі доктринальних вчень розроблено авторську класифікацію засобів реалізації норм міжнародного права навколишнього середовища, згідно з якою вони поділяються на неконфронтаційні та конфронтаційні. До неконфронтаційних засобів належать: 1) механізм обміну інформацією, оцінка впливу на навколишнє середовище, повідомлення зачепленої держави, проведення консультацій, надання доповідей, здійснення моніторингу, верифікації та інспекцій (інформаційне забезпечення реалізації); 2) технічна і фінансова допомога, науково-технічне співробітництво, економічні стимули/ринкові механізми (науково-технічне та фінансове забезпечення реалізації); 3) механізми з питань дотримання природоохоронних договорів; 4) дипломатичні засоби вирішення міжнародних спорів. До конфронтаційних засобів забезпечення дотримання міжнародних природоохоронних угод належать: 1) прикликання до відповідальності; 2) застосування санкцій (контрзаходів), дозволених міжнародним правом; 3) односторонні торговельні обмеження, що не є санкціями; 4) вирішення спорів шляхом звернення в міжнародні арбітражні, судові та квазісудові установи.
2. Міжнародне право навколишнього середовища є тією галуззю, для ефективної реалізації якої необхідне особливе сприяння з боку національного права. Саме на стадії реалізації виникають неузгодженості та проблеми у застосуванні норм міжнародного і національного екологічного права. На думку автора, теорії дуалізму і монізму в їх чистому вигляді є на сьогодні малопридатними для пояснення всіх особливостей взаємодії міжнародного і внутрішньодержавного права, оскільки вони не враховують можливого взаємовпливу обох систем права. Практика реалізації багатосторонніх природоохоронних угод засвідчує, що найбільш оптимальними є ті доктринальні погляди, які визнають та відображають не одностороннє пристосування однієї системи права до іншої, а двосторонній процес, метою якого є гармонізація та уніфікація правових настанов. При цьому гармонізація в сфері правового регулювання охорони довкілля відбувається в таких напрямах: міжнародного екологічного права з національним екологічним правом, національного екологічного права з міжнародним екологічним правом, а також між різними національними правовими системами, що регулюють відносини з природокористування та охорони навколишнього середовища.
3. Звичай довший час не відігравав істотної ролі у формуванні природоохоронних норм, оскільки, по-перше, виявлення постійної, одноманітної, загальної, тривалої практики держав у сфері охорони навколишнього середовища з метою встановлення звичаю є складним завданням, по-друге, у звичаєвих нормах міжнародного екологічного права держави намагаються втілювати і вбачати не стільки правило поведінки, скільки ідеальний стандарт такої поведінки, досягти і проконтролювати виконання якого на практиці важко. Лише шляхом втілення цих стандартів у норми міжнародного договору з’являються реальні механізми їх дотримання, виконання, використання і застосування. Часто позиції держав та думки вчених є різко протилежними з приводу існування тієї чи іншої звичаєвої норми у природоохоронній сфері, що позначається на процесі реалізації МПНС. З одного боку, міжнародний звичай стає все більш непридатним для регулювання природоохоронної сфери, яка, з огляду на погіршення екологічних умов життя, потребує більш чіткої, деталізованої та однозначної правової регламентації шляхом укладання договору чи ухвалення рішень його органами, проте, з другого, сьогодні спостерігається тенденція до поступового збільшення ролі звичаю у формуванні природоохоронних норм, що підтверджується міжнародною судовою практикою і практикою окремих держав та інтеграційних утворень на зразок ЄС.
4. Договір з охорони навколишнього середовища є головним і необхідним інструментом регулювання природоохоронних відносин, оскільки деталізація та конкретизація зобов’язань держав у ньому, визначення правомірної та неправомірної поведінки, окреслення принципів відповідальності за останню дає можливість спростити процес реалізації природоохоронних принципів і норм. Ефективність природоохоронної діяльності прямо пропорційна ступеню точності та деталізації міжнародно-правового регулювання, що забезпечується саме договірною формою правотворчості. Належне виконання багатьох загальних багатосторонніх договорів залежить від універсальної участі в них, особливо – від участі конкретної групи держав, відповідальних за ту чи іншу небезпечну діяльність. Неприєднання до договору держав, від яких залежить його функціонування, робить цілі такого договору недосяжними.
5. Кодифікаційний акт у зазначеній галузі необхідний, проте, з огляду на специфічність та різносторонність предмета правового регулювання, відмінність підходів до регламентації природоохоронної діяльності в національних законодавствах різних держав, низький рівень екологічної свідомості державних та «недержавних акторів», різноманітні економічні, політичні та соціальні фактори, його укладення потребуватиме значних зусиль, взаємних поступок та компромісів, що врешті-решт може призвести до застосування абстрактних і нечітких формулювань, та в кінцевому підсумку – до зниження його ефективності. Комісія міжнародного права ООН могла б виступити альтернативним (до ЮНЕП) органом з кодифікації та прогресивного розвитку зазначеної галузі, результати якої могли б утілитися спочатку в декларацію принципів, проголошену ГА ООН, а потім – відповідний міжнародний договір.
6. Через недоліки договірної та звичаєвої форм міжнародної правотворчості суб’єкти міжнародного права намагаються виробити ті чи інші стандарти поведінки шляхом звернення до таких актів «м’якого права», що, з одного боку, інколи дають змогу більш деталізовано й чітко сформулювати зобов’язання, які держави жодним чином не погодились би втілити у міжнародному природоохоронному договорі, але, з іншого боку, часто визначають лише загальні напрями співпраці та взаємодії суб’єктів, хоча і використовують при цьому різні засоби контролю за їх виконанням.
7. Односторонні дії держав в умовах неминучої загрози навколишньому середовищу можуть виявитись більш ефективними, ніж довготривалі багатосторонні переговори з укладення відповідної угоди, до того ж їм надається перевага перед бездіяльністю, яка може сприяти забрудненню довкілля. Тим більше, що унілатералізм часто породжує мультилатералізм: як правило, односторонні акти засвідчували наявність важливої проблеми, спонукали уряди зацікавлених держав до пошуку універсальних ефективних механізмів співпраці, наприклад, у формі укладення міжнародного договору. Односторонні акти держав можуть розглядатися як початковий етап становлення міжнародно-правового звичаю – формування постійної одноманітної загальної практики (у формі мовчазної згоди або ж активної підтримки такої практики), яка потребує подальшого визнання з боку держав як юридично обов’язкова (opinio juris). З іншого боку, унілатералізм визначається одним із чинників фрагментації та однією з перепон до ефективної реалізації міжнародного права взагалі і міжнародного права навколишнього середовища зокрема. Унілатералізм небажаний у міжнародному праві, суперечить основам міжнародного правопорядку, тому повинен бути заміщений багатосторонніми формами співробітництва.
8. Доведено, що принципами МПНС є такі: принцип невід’ємного суверенітету над природними ресурсами, принцип незаподіяння шкоди навколишньому середовищу інших держав і районів, що перебувають за межами національної юрисдикції, принцип попередньої оцінки впливу на природне середовище, принцип обміну інформацією та консультацій у сфері навколишнього середовища. Принцип перестороги, принцип спільної, але диференційованої відповідальності держав, принцип сталого розвитку, принцип «забруднювач платить», принцип врахування екосистемних зв’язків є принципами МПНС, які перебувають у стані формування.
9. Багатосторонні природоохоронні угоди повинні включати оптимальне співвідношення неконфронтаційних і конфронтаційних засобів реалізації, при цьому першочерговість у застосуванні слід віддавати першим – як засобам попередження виникнення спорів, а другі слід розглядати як невід’ємну, проте субсидіарну складову механізму реалізації. Традиційні (конфронтаційні) методи забезпечення дотримання міжнародних природоохоронних угод не завжди виявляються ефективними, оскільки вони не вирішують проблеми забруднення довкілля і не сприяють захисту «колективного інтересу».
10. Визнання в багатосторонній природоохоронній угоді тієї чи іншої категорії інформації конфіденційною, з одного боку, є необхідною умовою забезпечення відповідних суверенних прав держав, але, з іншого, воно здатне підривати ефективність реалізації істотних зобов’язань. Інформація про хід реалізації міжнародного договору, про виявлені порушення та ініційовані процедури стосовно порушника ні за яких умов не може бути конфіденційною.
11. Існують три способи перевірки національних доповідей залежно від її мети і наслідків: 1) перевірка стану імплементації, яка спрямована на визначення національних заходів організаційно-правового характеру, які були вжиті державою на виконання вимог багатосторонніх природоохоронних угод; при цьому оцінюється стан виконання зобов’язань держави за кожною статтею конвенції, аналізуються конкретні труднощі у виконанні нею нормативних приписів; 2) перевірка стану дотримання, яка спрямована на встановлення фактів дотримання чи недотримання зобов’язань держав за конвенцією; здійснюється з метою визначення стану виконання сторонами, проти яких було застосовано механізми з питань дотримання, своїх зобов’язань з виправлення ситуації; 3) перевірка ефективності, яка спрямована на визначення ефективності режиму, встановленого певною природоохоронною угодою, визначення стану досягнення поставлених у ній цілей; полягає не в перевірці індивідуальних дій держав, а в оцінці сукупного впливу колективних дій всіх держав-учасниць на вирішення тієї чи іншої екологічної проблеми.
12. Доведено, що між традиційними засобами мирного вирішення спорів та процедурами з питань дотримання немає ієрархії, вони повинні взаємодоповнювати один одного, оскільки комітети з дотримання мають політичне підґрунтя, а суди – правове (юридичне), однак у процесі своєї діяльності міжнародні суди повинні враховувати наслідки розгляду певної справи в рамках процедур з дотримання багатосторонніх природоохоронних угод, і навпаки, задля забезпечення ефективності реалізації міжнародного права та подолання проблеми його фрагментації.
13. Механізм надання фінансово-технічної допомоги має декілька аспектів: 1) надання такої допомоги може розглядатись як складова забезпечення обов’язку співпрацювати або як складова принципу спільної, але диференційованої відповідальності; 2) з одного боку, така допомога може виступати як метод заохочення і сприяння виконанню багатосторонніх природоохоронних угод, попередження невиконання, а з другого боку, – як реакція на невиконання норм природоохоронних договорів, тобто як засіб реагування на порушення положень міжнародного природоохоронного договору в рамках процедур з питань дотримання.
14. Інституційні утворення багатосторонніх угод з охорони довкілля займають проміжне місце між традиційною міжурядовою організацією та міжнародною конференцією, однак з огляду на характер їх діяльності автор стверджує, що їм властиві всі основні ознаки міжнародної міжурядової організації – договірна основа, постійний характер діяльності, внутрішньоорганізаційний механізм (регулярні конференції сторін, постійний секретаріат, допоміжні комітети), окрім такої ознаки, як заснування на підставі установчого акта. Рішення інституційних утворень, які спрямовані на реалізацію природоохоронних норм «первинної» угоди, та рішення про недотримання цих угод мають зобов’язальну силу для держав – сторін цих угод.
15. Існуючі тенденції у сфері інституціоналізації МПНС – налагодження синергії між існуючими організаціями та створення універсальної екологічної організації – не є взаємовиключними. У випадку створення універсальна природоохоронна організація повинна мати централізований характер, істотні нормотворчі та правозастосовчі повноваження, включаючи застосування примусових санкцій до держави-порушниці, до її структури мають входити представники «недержавних акторів». Така організація повинна інкорпорувати в себе ЮНЕП, оскільки остання нагромадила чималий досвід у зазначеній галузі, однак має бути створена за межами ООН, бо в іншому випадку з метою підвищення ефективності її функціонування необхідні зміни Статуту ООН, чого досягти практично неможливо. Крім того, з метою подолання явища фрагментації вона повинна здійснювати загальне керівництво діяльністю інституційних утворень в рамках угод з охорони довкілля.
16. Позитивними сторонами створення спеціалізованого міжнародного екологічного суду є такі: доступ різних «недержавних акторів», а не лише традиційних суб’єктів міжнародного права, більш активне формування і застосування міжнародного права навколишнього середовища, зокрема звичаєвого, прискорене й ефективне вирішення складних екологічних спорів, підвищення ефективності реалізації міжнародних природоохоронних угод, розгляд спорів професійними і фаховими суддями, обізнаними з екологічною проблематикою; негативні сторони: створення чергової судової інституції може послабити авторитет вже існуючих структур, призвести до інституційної фрагментації, несумісності рішень, паралельно винесених різними інстанціями, а також до проблеми пошуку більш «зручного» суду.
17. Такі «недержавні актори», як міжнародні НУО, фізичні особи, ТНК, сприяють реалізації міжнародного права навколишнього середовища шляхом прямого використання прав, передбачених у багатосторонніх природоохоронних угодах та джерелах інших галузей міжнародного права, виконання обов’язків, дотримання заборон та застосування норм з охорони довкілля в міжнародних судах. Видається бажаним зміцнення ролі НУО в процесах правотворення та правореалізації, зокрема активізація їхньої участі в процедурах з питань дотримання на зразок того, що передбачає процедура Орхуської конвенції. Участь НУО має бути забезпечена як у процесі ініціювання справи проти держави, так і в процесі її розгляду, при цьому звернення по інформацію до НУО та її розгляд мають бути обов’язковими для відповідного комітету. Посилення ролі НУО в міжнародному судовому процесі також є необхідним.
18. Для забезпечення ефективного захисту екологічних прав людини процедур індивідуальних скарг, передбачених традиційними механізмами захисту прав людини, недостатньо – необхідне забезпечення права осіб чи їх угруповань подавати позови проти держав свого громадянства чи перебування стосовно недотримання (порушення) останніми зобов’язань за багатосторонніми конвенціями з охорони довкілля чи звичаєвих природоохоронних норм, незалежно від того, чи є вони жертвами такого порушення, а також без необхідності доводити причинно-наслідковий зв’язок між забрудненням довкілля та порушенням індивідуального права.
19. У МПНС відсутня достатня договірна та судова практика застосування міжнародно-правових санкцій (контрзаходів), які здійснюються в порядку самодопомоги, за винятком практики регіональних рибних організацій, практики діяльності органів Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення, а також рішення МС ООН у справі Габчиково–Надьмарош 1997 р. «Відплатні» взаємні заходи, передбачені статтею 60 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., є неефективними контрзаходами, оскільки виконання багатосторонніх природоохоронних угод ставить за мету досягнення спільного блага, а взаємне невиконання призведе до нових порушень і погіршення первинного стану. Односторонні торгові санкції, вжиті державами на виконання норм багатосторонніх природоохоронних угод, можуть піднімати питання щодо їх правомірності як контрзаходів, оскільки часто держава, що їх застосовує, не є безпосередньо потерпілою в сенсі ст. 49 Проекту статей Комісії міжнародного права ООН про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння 2001 р., а держава, проти якої вони застосовуються, є третьою стороною, що не виcловила згоди на обов’язковість для себе певного міжнародного договору.
20. Ефективність міжнародно-правових санкцій, які здійснюються в рамках органів міжнародних природоохоронних конвенцій, інколи ставиться під сумнів з огляду на те, що вони не спрямовані на досягнення мети екологічного договору, адже не дають змогу державі-порушниці виконати свої міжнародно-правові зобов’язання, від чого страждають інтереси не так самої цієї держави, як колективний інтерес всього міжнародного співтовариства. Водночас доведено, що фактичне застосування торгових обмежень колективно проти держави – порушниці багатосторонньої природоохоронної угоди або загроза позбавлення відповідних прав та привілеїв у більшості випадків виявлялось ефективним інструментом її реалізації, оскільки змінювало поведінку цих держав у такий спосіб, що вони виконували свої зобов’язання, якщо мова йде про державу-учасницю, або виконували приписи конвенції чи ставали сторонами договору, якщо мова йде про державу – не учасницю.
21. Традиційні примусові засоби мирного вирішення міжнародних спорів природоохоронного і природоресурсного змісту за участю третіх осіб (міжнародні суди та арбітражі) на сьогодні доволі рідко застосовуються. Судові засоби вирішення спорів є більш дієвими для вирішення двосторонніх суперечок між державами, що підтверджується міжнародною судовою практикою, а не для суперечок, що виникають під час реалізації багатостороннього договору з охорони навколишнього середовища. Традиційні засоби мирного вирішення міжнародних спорів є дієвим способом реалізації природоохоронних норм лише в тому випадку, коли порушення багатосторонніх чи двосторонніх угод з охорони довкілля призводить до спричинення конкретної шкоди, яка може бути моральною або матеріальною, одній чи більше державам, а також коли справа стосується тлумачення і застосування міжнародного договору. Якщо ж мова йде про реалізацію норм з охорони глобального довкілля, яке є «спільним інтересом/турботою» всього людства, причому конкретна пряма шкода певній державі відсутня, в цьому випадку традиційні засоби мирного вирішення міжнародних спорів є безсилими, що пов’язано з визначенням потерпілої держави, locus standi, застосуванням концепції actio popularis тощо.
22. Розрізнення понять «порушення» зобов’язання та «недотримання» положень угоди є важливим в тому аспекті, що кваліфікація діяння держави впливає на застосування засобів примусу: в першому випадку настають усі наслідки, характерні для права міжнародної відповідальності та санкцій, у другому – вступають в дію засоби реагування, передбачені в рамках конкретного природоохоронного договору. «Порушенням» можуть визнаватися випадки неухвалення національного законодавства, ухвалення законодавства, яке суперечить нормам міжнародного права (випадок України з Орхуською конвенцією), недотримання процедурних зобов’язань (випадок України з Кіотським протоколом) тощо. На думку автора, недотримання будь-яких положень угоди, чи-то процедурних, чи-то істотних, є порушенням, однак саме з метою підвищення ефективності правореалізації міжнародні природоохоронні режими уникають застосовувати термін «порушення» – для того, аби дати можливість державі, що провинилася, виправитися, надаючи їй всебічну допомогу і підтримку, в результаті чого буде досягнуто мети угоди. Застосування терміна «недотримання» – це дипломатичний прийом, який дає підстави впроваджувати санкції проти держави не одразу, а після вичерпання «управлінських» неконфронтаційних процедур. Оскільки більшість багатосторонніх природоохоронних угод закріплює значну кількість саме процедурних зобов’язань держав, виконати які не так просто, творці конвенційних природоохоронних режимів пішли на своєрідний компроміс з метою уникнення міждержавних спорів, намагаючись зробити механізм виправлення ситуації «недотримання» максимально простим і ефективним.
23. Запропоновано рекомендації з підвищення ефективності правореалізації на національному рівні, серед яких: ухвалення необхідних актів законодавства, внесення змін в існуючі закони та підзаконні нормативно-правові акти України; здійснення інституційної реорганізації; проведення інформаційно-просвітницьких заходів; залучення громадськості до співпраці з органами державної влади на всіх етапах ухвалення та реалізації рішень з питань, що стосуються довкілля і природокористування; застосування фінансово-економічних засобів реалізації природоохоронних норм. Внаслідок вивчення правових аспектів рішень органів деяких багатосторонніх природоохоронних конвенцій (Конвенції Еспо та Орхуської конвенції) встановлено, що за своїм характером ці рішення є неконфронтаційними по відношенню до України; органи зазначених конвенцій мають право вимагати від України здійснення конкретних змін у національному законодавстві з метою приведення його у відповідність з вимогами міжнародних договорів; рішення конференцій/нарад сторін є обов’язковими для виконання Україною.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Міжнародне право. Основи теорії: Підруч. / За ред. В.Г. Буткевича. – К.: Либідь, 2002. – 608 с.
2. Лукашук И.И. Механизм международно-правового регулирования: Учеб. пособие для юрид. ин-тов и фак. – К.: Вища школа. Изд-во при Киев. ун-те, 1980. – 165 с.
3. Международное право: Учебник для студ. вузов, обуч. по спец. и напр. «Юриспруденция» [Электронный ресурс] / Г.В. Игнатенко, О.И. Тиунов, В.Я. Суворова и др.; отв. ред. Г.В. Игнатенко, О.И. Тиунов. – М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА, 1999. – Режим доступа: http://www.bibliotekar.ru/mezhdunarodnoe-pravo-2
4. Черниченко С.В. Реализация международно-правовых норм, ее предпосылки и результаты / С.В. Черниченко // Советский ежегодник международ¬ного права. 1980. – М.,1981. – С. 53-65.
5. Лукашук И.И. Нормы международного права в международной нормативной системе / И.И. Лукашук. – М.: Изд-во «Спарк», 1997. – 322 с.
6. Игнатенко Г.В. Акты о порядке исполнения международных договоров СССР в механизме реализации международно-правовых норм / Г.В. Игнатенко // Проблемы реализации норм международного права: Межвуз. сб. науч. тр. / отв. ред. Г.В. Игнатенко; Свердлов. юрид. ин-т им. Р.А. Руденко. – Свердловск: СЮИ, 1989. – С. 12-25.
7. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах / Под ред. проф. М.Н. Марченко. – Т. 2. Теория права. – М.: Издательство «Зерцало», 1998. –640 с.
8. Курдюков Г.И. Эффективность деятельности государств по реализации норм международного права / Г.И. Курдюков // Вопросы универсальности и эффективности международного права: Межвуз. сб. науч. тр. / Отв. ред. Г.В. Игнатенко; Свердлов. юрид. ин-т им. Р.А. Руденко. – Свердловск: СЮИ, 1981. – С. 54-65.
9. Гавердовский А.С. Имплементация норм международного права / А.С. Гавердовский. – К.: Голов. изд-во издательского объединения «Вища школа», 1980. – 319 с.
10. Суворова В.Я. Реализация норм международного права. Текст лекции / В.Я. Суворова. – Екатеринбург: Изд-во Свердл. юрид. ин-та, 1992. – 44 c.
11. Ганюшкин Б.В. Проблемы трансформации и имплементации международно-правовых норм в отечественной доктрине международного права / Б.В. Ганюшкин // Общепризнанные принципы и нормы международного права, международные договоры в практике конституционного правосудия: Матер. Всерос. совещ. (Москва, 24 декабря 2002 года) / Под ред. М.А. Митюкова, С.В. Кабышева, В.К. Бобровой и А.В. Сычёвой. — М.: Междунар. отнош., 2004. – С. 77-86.
12. Талалаев А.Н. Право международных договоров: Действие и применение договоров / А.Н. Талалаев. – М.: Междунар. отношения, 1985. – 296 с.
13. Тиунов О.И. Международно-правовые средства реализации международных договоров / О.И. Тиунов // Вопросы универсальности и эффективности международного права: Межвуз. сб. науч. тр. / Отв. ред. Г.В. Игнатенко; Свердлов. юрид. ин-т им. Р.А. Руденко. – Свердловск: СЮИ, 1981. – С. 27-37.
14. Марочкин С.Ю. Проблема эффективности норм международного права / С.Ю. Марочкин. – Иркутск: Изд-во Иркутского ун-та, 1988. – 152 с.
15. Ушаков Н.А. Проблемы теории международного права / Н.А. Ушаков; oтв. ред. д.ю.н., проф. А.И. Иойрыш; Академия наук СССР, Институт государства и права. – М.: Наука, 1988. – 191 с.
16. Draft articles on responsibility of states for internationally wrongful acts, with commentaries, 2001 // The Yearbook of the International Law Commission. – 2001. – Vol. II, Part Two. – P. 31-143.
17. Общая теория права / Отв. ред. А.С. Пиголкин. – 2-е изд. – М.: Издательство МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1995. – 385 с.
18. Теория государства и права / Под ред. Н.А. Катаева и В.В. Лазарева. – Уфа, 1994. – 399 с.
19. Weiss E. Understanding compliance with international environmental agreements: The baker’s dozen myths / Edith Brown Weiss / University of Richmond Law Review. – 1999. – Vol. 32, No. 5. – P. 1555-1585.
20. Crossen T. Multilateral environmental agreements and the compliance continuum / Teall Crossen // Georgetown International Environmental Law Review. – 2003-2004. – Vol. 16. – P. 473-500.
21. Raustiala K. Reporting and review institutions in 10 multilateral environmental agreements / K. Raustiala. – Nairobi: UNEP, 2001. – 82 p.
22. Rose G. Compliance mechanisms under selected multilateral environmental agreements / G. Rose, L. Kurukulasuriya, A. Perera and M. Krebs. – UNEP: Earthprint, 2007. – 142 p.
23. Vigneron G. Compliance and international environmental agreements: A case study of the 1995 United Nations Straddling Fish Stocks Agreement / Giselle Vigneron // Georgetown International Environmental Law Review. – 1998. – Vol. 10. – P. 581-623.
24. Ehrmann M. Procedures of compliance control in international environmental treaties / Markus Ehrmann // Colorado Journal of International Environmental Law and Policy. – 2002. – Vol. 13, Issue 2. – P. 377-443.
25. Bafundo N.E. Compliance with the Ozone Treaty: Weak states and the principle of common but differentiated responsibility / Nina E. Bafundo // American University International Law Review. – 2006. – Vol. 21, No. 3. – P. 461-495.
26. Rinceanu J. Enforcement mechanisms in international environmental law: Quo vadunt? / Johanna Rinceanu // Journal of Environmental Law and Litigation. – 2000. – Vol.15, No. 2. – P. 147-178.
27. Bodansky D. The art and craft of international envoronmental law / Daniel Bodansky. – Cambridge: Harvard University Press, 2010. – 359 p.
28. Wang X. The implementation and compliance regimes under the Climate Change Convention and its Kyoto Protocol / X. Wang, G. Wiser // Review of European Community and International Environmental Law. – 2002. – Vol. 11, No. 2. – P. 181–184.
29. Mrema E. Cross-cutting issuies in compliance with and enforcement of multilateral environmental agreements [Electronic resource] / Elizabeth Maruma Mrema. – Mode of access: http://www.peacepalacelibrary.nl/ebooks/files/C08-0031-Mrema-Crosscutting.pdf
30. Gabcikovo-Nagymaros Project (Hungary v. Slovakia), Judgment of the International Court of Justice of 25 September 1997 // ICJ Reports. – 1997. – P. 7-84.
31. Тиунов О.И. Принцип соблюдения международных обязательств / О.И. Тиунов. – М.: Междунар. отношения, 1979. – 184 с.
32. Динь Н. Международное публичное право: в 2-х т. / Нгуен Куок Динь, Патрик Дайе, Алэн Пелле; пер. с фр. Евгений Маричев; науч. ред. д.ю.н. Владимир Евинтов. – Т. 1: Кн. 1.: Формирование международного права. Кн. 2.: Международное сообщество. – К.: Сфера, 2000. – 440 с.
33. Мингазов Л.Х. Эффективность норм международного права / Л.Х. Мингазов. – Казань; Изд-во Казанского ун-та, 1990. – 208 с.
34. Стремоусов А.А. О некоторых особенностях принуждения в международном праве / А.А. Стремоусов // Вопросы универсальности и эффективности международного права: Межвуз. сб. науч. тр. / Отв. ред. Г.В. Игнатенко; Свердлов. юрид. ин-т им. Р.А. Руденко. – Свердловск: СЮИ, 1981. – С. 85-92.
35. Василенко В.А. Ответственность государства за международные правонарушения / В.А. Василенко. – К.: Издательское объединение «Вища школа», 1976. – 268 с.
36. Суворова В.Я. Конкретизация как мера обеспечения эффективной реализации международно-правовых норм / В.Я. Суворова // Вопросы универсальности и эффективности международного права: Межвуз. сб. науч. тр. / Отв. ред. Г.В. Игнатенко; Свердлов. юрид. ин-т им. Р.А. Руденко. – Свердловск: СЮИ, 1981. – С. 38-53.
37. Ушаков Н.А. Международное право: Учебник / Н.А. Ушаков. – М.: Юристъ, 2000. – 304 с.
38. Sands Ph. Principles of international environmental law / Philippe Sands. – Cambridge: Cambridge University Press, 2003. – 2-d ed. – 1248 р.
39. Черкес М.Ю. Міжнародне право: Підручник / М.Ю. Черкес. – К.: Правова єдність, 2009. – 392 с.
40. Котляров И.И. Контроль за соблюдением международных обязательств / И.И. Котляров // Советское государство и право. – 1977. – №7. – 139-143.
41. Валеев Р.М. Контроль в современном международном праве. Монография. – 2-е изд., перераб. и доп. – Казань: Центр инновационных технологий, 2003. – 321 с.
42. Суворова В.Я. Роль обмена информацией в обеспечении реализации норм международного права / В.Я. Суворова // Проблемы реализации норм международного права: Межвуз. сб. науч. тр. / отв. ред. Г.В. Игнатенко; Свердлов. юрид. ин-т им. Р.А. Руденко. – Свердловск: СЮИ, 1989. – С. 25-40.
43. Лукашук И.И. Международное право. Общая часть: учеб. для студентов юрид. фак. и вузов / И.И. Лукашук; Рос. акад. наук, Ин-т госудасрвта и права, Академ. правовой ун-т. – Изд. 3-е, перераб. и доп. – М.: Волтерс Клувер, 2007. – 432 с.
44. Резолюція 687 (1991) від 3 квітня 1991 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.un.org/russian/documen/scresol/1991/res687.htm
45. Василенко В.А. Основы теории международного права / В.А. Василенко. – К.: Вища школа, Головное изд-во, 1988. – 288 с.
46. Черниченко С.В. Теория международного права. В 2-х томах / С.В. Черниченко. – Т. 1: Современные теоретические проблемы. – М.: Издательство «НИМП», 1999. –336 с.
47. Черниченко С.В. Теория международного права. В 2-х томах. – Т. 2: Старые и новые теоретические проблемы / С.В. Черниченко. – М.: Издательство «НИМП», 1999. – 531 с.
48. Case concerning questions of interpretation and application of the 1971 Montreal Convention arising from the aerial incident at Lockerbie (Libyan Arab Jamahiriya v. United States of America), Preliminary objections, Judgment of the International Court of Justice of 27 February 1998 // ICJ Reports. – 1998. – P. 115-137.
49. Крылов Н.Б. Правотворческая деятельность международных организаций / Н.Б. Крылов; отв. ред. д.ю.н., проф. И.И. Лукашук; Ак. наук СССР, Ин-т г-ва и права. – М.: Наука, 1988. – 170 с.
50. Шибаева Е.А. Право международных организаций: Вопросы теории / Е.А. Шибаева. – М.: Междунар. отношения, 1986. – 160 с.
51. Курс международного права. В 7 т. – Т.6. Отрасли международного права (И.Н. Арцибасов, И.И. Лукашук, Б.М. Ашавский и др.). – М.: Наука, 1992. – 312 с.
52. Churchill R.R. Autonomous institutional arrangements in multilateral environmental agreements: A little-noticed phenomenon in international law / Robin R. Churchill and Geir Ulfstein // The American Journal of International Law. – 2000. – Vol. 94, No. 4. – P. 623-659.
53. Нешатаева Т.Н. Международные организации и право. Новые тенденции в международно-правовом регулировании / Т.Н. Нешатаева; Академия народного хозяйства при Правительстве Росийской Федерации. – М.: Дело, 1998. – 272 с.
54. Тункин Г.И. Теория международного права / Г.И. Тункин; под общей ред. проф. Л.Н. Шестакова; Московский государственный университет имени М.В. Ломоносова, Юридический факультет. – М.: Издательство «Зерцало», 2000. – 416 с.
55. Мережко О.О. Право міжнародних договорів: сучасні проблеми теорії та практики: Монографія / О.О. Мережко. – К.: Таксон, 2002. – 344 с.
56. Лукашук И.И. Международное право в судах государств / И.И. Лукашук. – СПб.: СКФ «Россия-Нева», 1993. – 302 с.
57. Короткий Т.Р. Імплементація норм рекомендацій Міжнародної морської організації з охорони морського середовища у законодавство України / Т.Р. Короткий // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. – 2012. – Вип. 45. – С. 72-83.
58. Малинин С.А. Правотворческая деятельность международной организации как способ реализации учредительного акта / С.А. Малинин, Т.М. Ковалева // Проблемы реализации норм международного права: Межвуз. сб. науч. тр. / отв. ред. Г.В. Игнатенко; Свердлов. юрид. ин-т им. Р.А. Руденко. – Свердловск: СЮИ, 1989. – С. 441-451.
59. Manual on compliance with and enforcement of multilateral environmental agreements / Director of publication Bakary Kante; Writers/Project Coordinators: Carl Bruch and Elizabeth Mrema. – UNEP: Nairobi, 2006. – 792 p.
60. Закон України «Про міжнародні договори України» 29 червня 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 50. – Ст. 540.
61. Мировой океан и международное право: Защита и сохранение морской среды / [авт. коллектив: А. П. Мовчан, С. В. Виноградов, С. П. Головатый и др.]. – М.: Наука, 1990. – 248 с.
62. Конвенция между Правительством Союза Советских Социалистических Республик и Правительством Японии об охране перелетных птиц и птиц, находящихся под угрозой исчезновения, и среды их обитания, 10 октября 1973 года // Ведомости ВС СССР. – 15 февраля 1989 г. – № 7. – Ст. 49.
63. Лукашук И.И. Взаимодействие международного права и внутригосударственного права в условиях глобализации / И.И. Лукашук // Журнал российского права. – 2002. – №3. – С. 115-128.
64. Марочкин С.Ю. Применение в СССР норм международных договоров (к разработке проблемы) / С.Ю. Марочкин // Проблемы реализации норм международного права: Межвуз. сб. науч. тр. / отв. ред. Г.В. Игнатенко; Свердлов. юрид. ин-т им. Р.А. Руденко. – Свердловск: СЮИ, 1989. – С. 4-11.
65. Игнатенко Г.В. Международное и советское право: проблемы взаимодействия правовых систем / Г.В. Игнатенко // Советское государство и право. – 1985. – №1. – С. 73-81.
66. Денисов В.Н. Развитие теории и практики взаимодействия международного права и внутреннего права / В.Н. Денисов // Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве / Отв. ред. В.Н. Денисов, В.И. Евинтов; Академия правовых наук Украины, Институт государства и права им. В.М. Корецкого. – К.: Наукова думка, 1992. – C. 7-24.
67. Оппенгейм Л. Международное право. – Т.І Мир, полутом 1 / Ласса Оппенгейм; пер. с 6-го англ. изд., дополненного Г. Лаутерпахтом, под ред. и с пред. проф. С.Б. Крылова. – М.: Гос-ное изд-во иностран. лит-ры, 1948. – 408 с. – (Библиотека внешней политики).
68. Анцилотти Д. Курс международного права. – Т.1 «Введение – Общая теория» / Диониссио Анцилотти; пер. с четвертого итальянского издания А.Л. Сакетти и Э.М. Фабрикова; под ред. и с предисл. д.ю.н. Д.Б. Левина. – М.: Изд-во иностр. лит., 1961. – 448 с.
69. Курс международного права. В 7 т. – Т.1. Понятие, предмет и система международного права / Ю.А. Баскин, Н.Б. Крылов, Д.Б. Левин и др. – М.: Наука, 1989. – 360 с.
70. Кельзен Г. Чисте правознавство: З додатком : Проблема справедливості / Ганс Кельзен; пер. з нім. Олександра Мокровольського. – К.: Юніверс, 2004. – 496 с.
71. Фердросс А. Международное право / А. Фердросс; пер. с нем. Ф.А. Кублицкого и Р.Л. Нарышкиной; под ред. и с предисловием д.ю.н. Г.И. Тункина. – М.: Изд-во Иностранной лит-ры, 1959. – 652 с.
72. Евинтов В.И. Международный и внутренний правопорядок в структуре международного сообщества / В.И. Евинтов // Реализация международно-правовых норм во внутреннем праве / Отв. ред. В.Н. Денисов, В.И. Евинтов; Академия правовых наук Украины, Институт государства и права им. В.М. Корецкого. – К.: Наукова думка, 1992. – С. 25-40.
73. Гаврилов В.В. Теории трансформации и имплементации норм международного права в отечественной правовой доктрине / В.В. Гаврилов // Московский журнал международного права. – 2001. – № 2. – С. 39-61.
74. Дмитрієв А.І. Проблема співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права / А.І. Дмитрієв // Правова держава: Ювіл. щоріч. наук. пр. – К., 1999. – Вип.10. – С. 359-363.
75. Броунли Я. Международное право. В 2-х кн. – Кн. 1 / Ян Броунли; пер. с англ. к.ю.н. С.Н. Андрианова. – М.: Издательство «Прогресс», 1977. – 538 с.
76. Денисов В.Н. Розвиток правових засад та механізмів верховенства міжнародного права у внутрішньодержавному праві України / В.Н. Денисов, А.Я. Мельник // Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України / За ред. В.Н. Денисова; Національна академія наук України, Інститут держави і права імені В.М. Корецького. – К.: Юстініан, 2006. – C. 12-39.
77. Malanczuk P. Akehurst’s modern introduction to International Law / Р. Malanczuk. – 7-th revised ed. – London and New York: Routledge, 1997. – 449 p.
78. Левин Д.Б. Актуальные проблемы теории международного права / Д.Б. Левин. – М.: Наука, 1974. – 264 с.
79. Осминин Б.И. Принятие и реализация государствами международных договорных обязательств. Монография / Осминин Борис Иванович. – М.: Волтерс Клувер, 2006. – 408 с.
80. Международное право: учеб. / Отв. ред. д.ю.н., проф. А.А. Ковалев, д.ю.н., проф. С.В. Черниченко; Дипломатическая академия МИД России. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. – 832 с.
81. Рабінович П.М. Європейська конвенція з прав людини: проблеми національної імплементації / Рабінович П.М., Раданович Н.М. // Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина. – Сер. І Дослідження та реферати. – Вип. 4. – Львів: Астрон, 2002. – С. 12-13.
82. Баймуратов М.О. Актуальні проблеми національної імплементації Україною норм міжнародного права / М.О. Баймуратов // Юридична Україна. – 2003. – № 1. – С. 33-36.
83. Международное право: Учебник / Под. pед. Г.И. Тункина. – М.: Юрид. лит., 1982. – 568 с.
84. Міжнародне право: Навч. посібник / За ред. М.В. Буроменського. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 336 с.
85. Буткевич В.Г. Соотношение внутригосударственного и международного права / В.Г. Буткевич. – К.: Головное издательство Издательского объединения «Вища школа», 1981. – 312 с.
86. Precaution in international sustainable development law [Electronic resource] / A CISDL legal brief, 2002. – Mode of access: www.cisdl.org/pdf/brief_precaution.pdf
87. Кравченко С.М. Актуальні проблеми міжнародного права навколишнього середовища / С.М. Кравченко, А.О. Андрусевич, Дж.Е. Бонайн / [Під заг. ред. проф. С.М. Кравченко]. – Львів: Видавничий центр