КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА ОСВІТУ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ДОСВІДУ : Конституционно-правовое обеспечение ПРАВА НА ОБРАЗОВАНИЕ В УКРАИНЕ В КОНТЕКСТЕ ЕВРОПЕЙСКОГО ОПЫТА

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО

На правах рукопису

МЕЛЬНИЧУК ОЛЬГА ФЕДОРІВНА

УДК 342.733

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА ОСВІТУ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ДОСВІДУ

Спеціальність 12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант:
ШЕМШУЧЕНКО Юрій Сергійович
доктор юридичних наук, професор,
академік НАН України

Київ 2015

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………4
РОЗДІЛ 1. ГЕНЕЗА КОНЦЕПТУАЛЬНИХ ЗАСАД ПРАВА НА ОСВІТУ В ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКІЙ ТА ВІТЧИЗНЯНІЙ ПРАВОВІЙ ДУМЦІ……………………………………………..16
1.1 Еволюція ідеї права на освіту у правових ученнях Західної Європи ………………………………………………………….....16
1.2 Становлення та розвиток концептуальних засад права на освіту у правовій думці України ………………………………..37
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА ОСВІТУ……………………...68
2.1 Методологія дослідження проблем конституційно-правового забезпечення права на освіту……………………………..……...68
2.2 Сутність, ознаки та зміст права на освіту в конституційно-правовій доктрині………………………………………………...83
2.3 Місце права на освіту в системі конституційних прав та його співвідношення з іншими правами людини і громадянина……………………………………………………...122
РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ВПРОВАДЖЕННЯ МЕХАНІЗМУ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВА НА ОСВІТУ В УКРАЇНІ ……..163
3.1 Поняття та структура механізму конституційно-правового забезпечення права на освіту …………………………………..163
3.2 Принципи та норми права як складова ефективності механізму конституційно-правового забезпечення права на освіту в Україні та європейських країнах ……………………..180
3.3 Правові відносини в механізмі конституційно-правового забезпечення права на освіту в Україні в контексті європейського досвіду……………….………………………….213
РОЗДІЛ 4. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ГАРАНТІЙ ПРАВА НА ОСВІТУ В УКРАЇНІ З УРАХУВАННЯМ ЄВРОПЕЙСЬКОГО ДОСВІДУ………………………………269
4.1 Гарантії права на освіту: поняття, види, шляхи розвитку .269
4.2 Модернізація конституційно-правового статусу органів державної влади та інститутів громадянського суспільства як напрям гарантування права на освіту…………………………..302
4.3 Судовий захист права на освіту в Україні………………....339
ВИСНОВКИ………………...……………………………………………….363
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………...375
ДОДАТКИ…………………………………………………………………...450

ВСТУП

Актуальність теми. Право на освіту належить до одного з найбільш важливих конституційних прав. Воно забезпечує кожному здобуття знань, умінь, навичок, розвиток творчих здібностей, гарантує ефективне функціонування державних і громадських інституцій, національну безпеку, утверджує стабільність у суспільстві та сприяє розбудові демократичної, соціальної правової держави.
Значущість права на освіту як для окремої особи, так і для суспільства та держави в цілому вимагає підвищення рівня теоретико-правової обізнаності кожного щодо його сутності, значення і місця в системі прав, розуміння механізму конституційно-правового забезпечення права на освіту, а також засобів, способів і форм його захисту. У зв’язку з цим є потреба здійснення наукового аналізу права на освіту в Україні в контексті сучасного європейського досвіду. Йдеться насамперед про досвід Республіки Австрії, Федеративної Республіки Німеччини, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Французької Республіки, Королівства Іспанії, Республіки Білорусь, Російської Федерації та деяких інших європейських держав.
Теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження склали праці: Б. Андрусишина, В. Бабкіна, О. Батанова, С. Бобровник, В. Боняк, О. Зайчука, М. Козюбри, А. Колодія, Т. Костецької, А. Крусян, О. Кулініч, М. Курка, В. Ладиченка, С. Максимова, О. Марцеляка, А. Монаєнка, О. Мурашина, Н. Мяловицької, А. Олійника, Н. Оніщенко, Н. Пархоменко, Н. Петрецької, О. Петришина, В. Погорілка, О. Пушкіної, П. Рабіновича, Н. Ракші, К. Романенко, В. Сіренка, О. Скрипнюка, Р. Стефанчука, С. Стеценка, Т. Тарахонич, І. Усенка, В. Федоренка, М. Хавронюка, В. Шаповала, Р. Шаповала, Ю. Шемшученка, О. Ющика та ін.
Використані також наукові ідеї з відповідних питань російських і білоруських вчених, зокрема: Н. Белякович, Є. Вавіліна, Т. Живуліної, М. Ібрагімова, О. Калпінської, В. Карташкіна, Є. Лукашева, О. Малька, М. Матузова, Т. Матюшевої, Ю. Новгородової, В. Рибакової, С. Серьогіної, В. Сирих, М. Смирнової, В. Спаської, О. Стремоухова, О. Стульникової, В. Субочева, О. Теплякової, І. Тяпкіної, Є. Хазова, Д. Хромова, І. Царькова, В. Шкатулли, Д. Ягофарова та ін.
Дослідження права на освіту ґрунтується на фундаменті, закладеному представниками світової правової думки, а саме: Г. Гегеля, К. Гельвеція, Д. Дьюї, М. Драгоманова, І. Канта, Б. Кістяківського, Д. Локка, М. Монтеня, С. Оріховського, Ж-Ж. Руссо, Л. Сенеки, Г. Спенсера, А. Токвіля, К. Ушинського, П. Юркевича тощо.
Опрацьовано науковий доробок з питань права на освіту радянських учених – Н. Барабашевої, Л. Воєводіна, Л. Дольникової, Г. Дорохової, А. Зайкіна, Ю. Козлова, Є. Ковешнікова, Ю. Орловського, О. Пічугіної, Т. Рум’янцевої, Н. Саліщева, Л. Стешенка, Г. Сапаргалієва та ін.
Окремі аспекти права на освіту висвітлювали сучасні автори далекого зарубіжжя: А. Бауер, І. Вадсак, І. Гарріс, Дж. Гріфін, К. Байтер, Т. Лангер, Дж. Лінч, Х. Каспаровскі, Р. Кінг, Л. Кріблец, М. Мотакеф, К. Мунтанер, Р. Пошер, М. Спені, К. Хоекель, С. Хубер, С. Шарп, Р. Шварц, С. Шмеллентін та ін., наукові теорії яких покладені в основу дослідження.
Віддаючи належне досягнутому у дослідженні проблем права людини і громадянина на освіту, доводиться разом з тим констатувати, що поза увагою вчених залишається низка актуальних питань, а саме: еволюція та періодизація концептуальних ідей права на освіту у правових вченнях Західної Європи та України; методологічні принципи, підходи дослідження конституційно-правового забезпечення права на освіту в Україні в контексті європейського досвіду; тлумачення права на освіту в теоріях сучасного праворозуміння; співвідношення права на освіту з іншими конституційними правами; вивчення європейського досвіду конституційно-правового забезпечення права на освіту з метою його впровадження в Україні; удосконалення гарантій права на освіту в Україні з урахуванням європейського досвіду тощо.
Емпіричною базою дослідження є проведене автором опитування 256 студентів Вінницького національного аграрного університету, 112 студентів Вінницького державного педагогічного університету, 95 викладачів Вінницького національного аграрного університету, 75 вчителів загальноосвітніх шкіл м. Вінниця.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до тематичного плану наукових досліджень відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України за темою: «Теоретичні проблеми розвитку конституційного законодавства України на сучасному етапі» (номер державної реєстрації 0112U007118). Тема дослідження враховує пріоритетний напрям розвитку правової науки на 2011–2015 роки: «Правові механізми забезпечення і захисту прав та свобод людини і громадянина», затверджений Національною академією правових наук України від 24 вересня 2010 р. № 14-10 (із змінами, внесеними згідно з Постановою загальних зборів Національної академії правових наук України від 05 березня 2012 р. № 4-12).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка цілісної концепції конституційно-правового забезпечення права на освіту в Україні з урахуванням європейського досвіду та вироблення пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного законодавства, яке регулює право на освіту.
Для досягнення зазначеної мети передба¬чено вирішення таких задач:
розкрити ґенезу ідеї права на освіту у правовій думці Західної Європи;
висвітлити становлення та розвиток концептуальних засад права на освіту у правових ученнях України;
сформувати методологію дослідження конституційно-правового забезпечення права на освіту в Україні в контексті європейського досвіду;
з’ясувати сутність, ознаки та зміст права на освіту в конституційно-правовій доктрині;
визначити місце права на освіту в системі прав людини і громадянина та його співвідношення з іншими конституційними правами;
проаналізувати поняття, структурні елементи механізму конституційно-правового забезпечення права на освіту;
з’ясувати поняття, види принципів права на освіту та значення норм права у структурі механізму конституційно-правового забезпечення права на освіту в Україні в контексті європейського досвіду;
розкрити сутність правовідносин у механізмі конституційно-правового забезпечення права на освіту в Україні з урахуванням досвіду європейських країн;
визначити ознаки, види гарантій права на освіту та шляхи їх розвитку в Україні з урахуванням європейського досвіду;
обґрунтувати напрями модернізації конституційно-правового статусу органів державної влади та інститутів громадянського суспільства в контексті європейського досвіду з метою гарантування права на освіту;
з’ясувати роль судового захисту права на освіту в Україні.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з конституційно-правовим забезпеченням права на освіту в Україні та європейських країнах.
Предметом дослідження є система правових норм, які регулюють конституційно-правове забезпечення права на освіту в Україні та європейських країнах, а також практика їх застосування, наукові погляди, ідеї українських і зарубіжних науковців щодо гарантування права на освіту.
Методи дослідження. Методологічною основою роботи є система філософсько-світоглядних підходів, принципів, загальнонаукових і спеціально-наукових методів, які забезпечили об’єктивний аналіз предмета дослідження. З метою з’ясування еволюції концептуальних засад права на освіту використано метод діалектики (підрозділи 1.1., 1.2.). Застосування методу аналізу дало змогу виділити ознаки суб’єктивного права на освіту, структурні частини його змісту, освітніх правовідносин, механізму конституційно-правового забезпечення цього права (підрозділи 2.2., 3.1, 3.3.). Системний і функціонально-структурний методи уможливили розгляд права на освіту та механізм його забезпечення цілісно як комплекс взаємопов’язаних між собою елементів, кожен з яких виконує певні функції (розділи 2-4). Використання формально-юридичного методу сприяло виявленню прогалин у законодавстві про освіту, підготовці пропозицій щодо його вдосконалення (підрозділи 2.2., 2.3., 3.2., 3.3., розділ 4). Порівняльно-правовий метод дозволив врахувати позитивний досвід конституційно-правового забезпечення права на освіту в Республіці Австрії, Федеративній Республіці Німеччині, Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії, Французькій Республіці, Королівстві Іспанії, Республіці Білорусь, Російській Федерації (підрозділи 2.2., 2.3., 3.2., 3.3., розділ 4). За допомогою конкретно-соціологічного та статистичного методів з’ясовано думку населення щодо доцільності існування зовнішнього незалежного оцінювання, доступності та якості освіти, діяльності органів державної влади та їх здатності впливати на ефективність забезпечення права на освіту (підрозділи 3.2., 4.2., 4.3.). Метод педагогічного спостереження за учасниками освітнього процесу сприяв формуванню думки про реальну здатність реалізації права на освіту в українських навчальних закладах, можливість його захисту шляхом звернень до органів державної влади та інститутів громадянського суспільства (розділ 4).
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що за характером і змістом розглянутих питань дисертація є першим комплексним дослідженням конституційно-правового забезпечення права на освіту в Україні в контексті європейського досвіду. У зв’язку з цим сформульовано низку нових теоретичних висновків і пропозицій, зокрема:
уперше:
здійснено періодизацію ґенези концептуальних засад права на освіту в юридичній думці Західної Європи;
виокремлено особливості становлення концепції права на освіту в Україні у співвідношенні до еволюції західноєвропейської парадигми цього права;
класифіковано ознаки права на освіту на загальні (притаманні всім категоріям прав людини і громадянина) та спеціальні (розкривають особливість права на освіту в системі конституційних прав);
визначено поняття та зміст принципів права на освіту, якими є основоположні засади, ідеї, що визначають його сутність і загальну спрямованість розвитку;
обґрунтовано висновок про потребу доповнення ст. 53 Конституції України положенням щодо обов’язковості дошкільної освіти дітей старшого дошкільного віку;
аргументовано необхідність гарантування в ч. 1 ст. 54 Конституції України свободи викладання;
рекомендовано в Законі України «Про освіту» закріпити основні принципи державної політики і правового регулювання відносин у сфері освіти (пріоритетності освіти; доступності освіти; забезпечення права кожного на освіту; гуманістичного характеру освіти; свободи вибору видів освіти та пріоритетного права батьків на вибір освіти малолітніх дітей; світського характеру освіти у навчальних закладах державної і комунальної форм власності; демократичного характеру управління освітою; автономії навчальних закладів; гарантованості використання права на освіту упродовж всього життя; інтеграції системи освіти України у світовий освітній простір за умови збереження і розвитку досягнень та прогресивних традицій національної школи);
визначено зміст правових позицій Європейського Суду з прав людини щодо судового захисту права на освіту;
сформульовано пропозиції щодо удосконалення забезпечення права на освіту шляхом унормування у Законі України «Про освіту» таких питань, як: переважного права батьків (осіб, які їх замінюють) на освіту та виховання їх дітей; закріплення державних гарантій права на освіту; конкретизація способів захисту права на освіту; створення у навчальних закладах органу з урегулювання спорів між учасниками освітніх відносин; визначення повноважень Президента України щодо гарантування права на освіту та Кабінету Міністрів України у сфері освіти; запровадження інституту Уповноваженого з прав людини у сфері освіти; гарантування права на інформацію в усіх галузях знань та вільного вираження поглядів і переконань особам, які навчаються, та педагогічним, науковим і науково-педагогічним працівникам; визначення поняття, принципів соціального захисту осіб, які навчаються, систему цих заходів; визначення підстав та порядку застосування дисциплінарної відповідальності до осіб, які навчаються;
обґрунтовано потребу посилення повноважень профспілок та їх об’єднань у частині гарантування прав осіб, які навчаються;
конкретизовано пропозиції щодо удосконалення гарантій права на освіту впродовж усього життя, а саме: доповнення Закону України «Про дошкільну освіту» правом дитини на здобуття дошкільної освіти від її народження; внесення змін до Конституції України (ч. 4 ст. 53) та Закону України «Про вищу освіту» (абз. 2 ч. 1 ст. 4) щодо права кожного на безоплатне здобуття вищої освіти у навчальних закладах державної і комунальної форм власності на конкурсній основі; доповнення Закону України «Про вищу освіту» (ст. 44) правом осіб, які вдруге здобувають вищу освіту за іншою спеціальністю, на вступ до вищого навчального закладу за результатами вступних випробувань; внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» (абз. 2 ч. 6 ст. 5) щодо проголошення права всіх осіб, які проводять наукове дослідження, на здобуття ступеня доктора філософії під час навчання в аспірантурі або поза нею; доповнення Закону України «Про вищу освіту» (ч. 7 ст. 5) правом осіб, які мають ступінь доктора філософії, на здобуття ступеня доктора наук у докторантурі або поза нею;
сформульовано пропозиції щодо підвищення ефективності забезпечення права на якісну вищу освіту шляхом удосконалення Закону України «Про вищу освіту», зокрема: розширення академічних прав осіб, які здобувають вищу освіту (ст. 62); визнання органом управління у сфері вищої освіти центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері освіти шляхом здійснення державного контролю за діяльністю вищих навчальних закладів (ст. 12) та визначення його повноважень (ст. 13); окреслення вимог до кандидатів на обрання членами Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти (ч. 2 ст. 19);
удосконалено:
сутність права на захист суб’єктивного права на освіту як можливості особи самостійно застосовувати засоби протидії, які не заборонені законом, а також звернутися до компетентних органів з метою забезпечення примусового здійснення юридичного обов’язку, необхідного для реалізації права на освіту, або відновлення порушеного права, чи припинення правопорушення;
поняття механізму конституційно-правового забезпечення права на освіту як цілісної динамічної системи організаційно-правових засобів, спрямованих на реалізацію, захист та охорону права на освіту;
класифікаційні критерії для поділу на види: суб’єктів освітніх правовідносин (ступінь участі суб’єктів в освітніх правовідносинах, функціональна роль, кількісна ознака); юридичних гарантій права на освіту (правові форми діяльності держави та інших уповноважених суб’єктів, онтологічний статус, суб’єктивна сторона правової дійсності);
ознаки юридичних гарантій права на освіту, а саме: вони є явищами правової дійсності; конкретизовані в нормативно-правових актах; реалізуються органами держави, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, учасниками освітнього процесу у межах повноважень для забезпечення права на освіту; об’єктом їх гарантування є право на освіту;
набули подальшого розвитку:
методологічні підходи (діалектичний, антропологічний, феноменологічний, герменевтичний, ціннісний, цивілізаційний) дослідження конституційно-правового забезпечення права на освіту в Україні в контексті європейського досвіду;
наукові уявлення про форми, правові засоби та способи захисту права на освіту;
співвідношення між правом на освіту та іншими конституційними правами;
положення щодо підготовки та прийняття Закону України «Про освіту» в новій редакції з врахуванням змін у правовому регулюванні відносин у сфері освіти, а згодом – Освітнього кодексу України як комплексного акту в галузі освітньої діяльності;
пропозиції щодо удосконалення змісту та концептуальних положень Закону України «Про освіту» в новій редакції;
положення щодо розвитку системи гарантій права на освіту в Україні в контексті європейського досвіду.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у дисертації висновки та пропозиції можуть бути використані: у науково-дослідній роботі – для подальшого вивчення конституційно-правового забезпечення права на освіту в Україні в контексті європейського досвіду; у процесі правотворчості – для внесення змін та доповнень до Конституції України, а також розвитку законодавства України з питань забезпечення права на освіту; у правозастосуванні – для вдосконалення практики реалізації норм вітчизняного законодавства, яке регулює право на освіту; у навчальному процесі – для підготовки підручників і навчальних посібників з конституційного, муніципального, освітнього права України, викладання відповідних навчальних дисциплін; у просвітницькій роботі – для підвищення рівня правової культури та правосвідомості населення.
Практична цінність результатів дисертаційного дослідження для правотворчої та правозастосовної роботи підтверджена Департаментом освіти і науки Вінницької обласної державної адміністрації (лист від 07.04.2015 р. № 34-1-11/1570), а також Вінницьким окружним адміністративним судом (лист від 16.04.2015 р. № 02-3/844/15)
Результати дисертаційного дослідження впроваджено у навчальний процес у Вінницькому національному аграрному університеті (акт про впровадження результатів дисертаційного дослідження від 25.03.2015 р. № 12-48-735).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є самостійно виконаною науковою працею. Основні теоретичні положення та висновки, що характеризують наукову новизну і практичне значення дослідження, належать дисертантці особисто. Наукові публікації автора повною мірою відображають зміст дисертаційної роботи.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертаційної роботи обговорювалися на засіданні відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави та права ім. В. М. Корецького НАН України, а також викладалися автором на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях. Серед них: Міжнародна науково-практична конференція «Теорія і практика правотворчої та правозастосовної діяльності у контексті сучасних реформаційних процесів» (м. Харків, 22–23 жовтня 2010 р.; тези опубліковано); Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми становлення і розвитку правової системи України» (м. Харків, 27–28 листопада 2010 р.; тези опубліковано); Міжнародна наукова конференція «Сьомі юридичні читання» (м. Київ, 19–20 травня 2011 р.; тези опубліковано); Щорічна Всеукраїнська науково-практична конференція «Вдосконалення правового регулювання прав та основних свобод людини і громадянина» (м. Івано-Франківськ, 29–30 квітня 2011 р.; тези опубліковано); Міжнародна науково-практична конференція «Публічне та приватне право: шляхи вдосконалення законодавства і практики» (м. Харків, 25–26 березня 2011 р.; тези опубліковано); Всеукраїнська конференція науковців та практиків «Теоретико-практичні механізми розбудови правової держави» (м. Львів, 23–24 вересня 2011 р.; тези опубліковано); Щорічна Всеукраїнська науково-практична конференція «Вдосконалення правового регулювання прав та основних свобод людини і громадянина» (м. Івано-Франківськ, 27–28 квітня 2012 р.; тези опубліковано); Міжнародна науково-практична конференція «V Наукові читання, присвячені пам’яті В. М. Корецького» (м. Київ, 16 лютого 2012 р.; тези опубліковано); ХІV Всеукраїнська науково-практична конференція «Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи» (м. Тернопіль, 20 квітня 2012 р.; тези опубліковано); V Міжнародна науково-практична конференція «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (м. Суми, 19–20 травня 2012 р.; тези опубліковано); ІІІ Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми публічного та приватного права» (м. Запоріжжя, 03 жовтня 2012 р.; тези опубліковано); Міжнародна наукова конференція «Восьмі юридичні читання» (м. Київ, 10–11 жовтня 2012 р.; тези опубліковано); VІІ Міжнародна науково-практична конференція «Європейська юридична освіта і наука» (м. Ужгород, 12–14 жовтня 2012 р.; тези опубліковано); Міжнародна науково-практична конференція «Теорія і практика сучасної правотворчої та правозастосовної діяльності» (м. Харків, 09–10 листопада 2012 р.; тези опубліковано); Міжнародна науково-практична конференція «Пріоритети розвитку юридичних наук у ХХІ столітті» (м. Одеса, 16–17 листопада 2012 р.; тези опубліковано); Міжнародна науково-практична конференція, присвячена 15-річчю Національного університету «Одеська юридична академія» та 165-річчю Одеської школи права (м. Одеса, 30 листопада 2012 р.; тези опубліковано); Всеукраїнська науково-практична конференція «Права людини: історія і сьогодення» (м. Житомир, 06 грудня 2012 р.; тези опубліковано); Міжнародна конференція «Розвиток інституціональної структури правової держави в сучасних умовах» (м. Санкт-Петербург, 23 лютого 2013 р.; тези опубліковано); ХV Всеукраїнська науково-практична конференція «Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи» (м. Тернопіль, 19 квітня 2013 р.; тези опубліковано); Матеріали регіональної науково-практичної конференції «Право України: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Вінниця, 30 травня 2014 р.; тези опубліковано); Міжнародна науково-практична конференція «Права та свободи людини і громадянина: механізм їх реалізації та захисту різними галузями права» (м. Братислава, Словацька Республіка, 19–20 вересня 2014 р.; тези опубліковано).
Публікації. Основний зміст дисертації викладено у 52 наукових працях, зокрема в індивідуальній монографії, в 25 статтях у вітчизняних виданнях, визначених як фахові з юридичних наук, у 4 статтях, опублікованих в іноземних фахових виданнях, у 1 науковому виданні, яке додатково відображає наукові результати дисертації, у 21 тезі доповідей на конференціях.
Структура роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, одинадцяти підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи становить 459 сторінок, з них 374 – основний текст, 75 (685 найменувань) – список використаних джерел, 10 – додатки.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні автором розв’язано наукову проблему розробки цілісної концепції конституційно-правового забезпечення права на освіту в Україні в контексті європейського досвіду, що включає проведення комплексного аналізу законодавства у частині забезпечення права на освіту, наукових праць, а також практичних проблем реалізації, захисту та охорони права на освіту. Дисертанткою визначено наукові поняття та категорії за темою дослідження, обґрунтовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства, яке регулює право на освіту. Підсумком дослідження стало формулювання таких висновків і пропозицій:
1. Генеза концептуальних засад права на освіту у правовій думці Західної Європи відбувалася в чотири етапи: 1) період протоправорозуміння; 2) становлення ідеї права на освіту як природного права, спрямованого на задоволення індивідуальних потреб людини та інтересів держави; 3) утвердження ідеї про необхідність здобуття освіти в синтезованих християнсько-наукових знаннях як важливого засобу вдосконалення кожної людини і суспільства загалом; 4) розвиток науково обґрунтованої ідеї права на освіту у сформованих концепціях праворозуміння.
2. Становлення і розвиток ідей права на освіту в Україні пройшли такі етапи: 1) зародження ідеї права на освіту в християнсько-наукових ученнях ІХ–ХVІІІ ст.; 2) утвердження ідеї права на освіту в плюралістичних теоріях праворозуміння ХІХ – поч. ХХ ст.; 3) становлення ідеї права на освіту за радянських часів (20-ті роки ХХ ст. – 1991 р.); 4) відродження плюралістичних теоретико-методологічних підходів до вивчення права на освіту (з 1991 р.).
Еволюція концепції права на освіту в Україні у співвідношенні до західноєвропейської парадигми цього права має певні особливості: зародження ідеї права на освіту через соціально-економічні, політичні, ідеологічні умови в українській правовій думці відбулося у більш пізній період; релігійні основи в поглядах українських вчених виявилися більш стійкими; концепція права на освіту внаслідок національно-визвольних рухів в Україні була збагачена демократично-національними засадами. У радянський період право на освіту трактувалося як таке, що надане державою, у контексті критики західних і демократично-націоналістичних наукових вчень. З 1991 р. відбулося відродження плюралістичних теоретико-методологічних підходів щодо розуміння права на освіту.
3. Поєднання методологічних принципів (науковості, об’єктивності, усебічності, комплексності, історизму, конкретності), методологічних підходів (діалектичний, антропологічний, феноменологічний, герменевтичний, ціннісний, цивілізаційний), загальнонаукових і спеціальних методів сприяло достовірності дослідження та розробці цілісної концепції конституційно-правового забезпечення права на освіту в контексті європейського досвіду.
4. Інтерпретація суб’єктивного права на освіту, як юридично забезпеченої можливості кожного здобувати знання, формувати вміння, навички, особистісні властивості, інші компетентності з метою власного гармонійного розвитку та суспільства у цілому, дала змогу розкрити конституційну природу цього правового феномену та визначити його функціональне призначення.
5. Для посилення захисту права на освіту, з огляду на практику Королівства Іспанії, Республіки Австрії, Російської Федерації, запропоновано у навчальних закладах створити орган з врегулювання спорів між учасниками освітніх відносин та доповнити Закон України «Про освіту» статтею 601 такого змісту: «Стаття 601 . Захист прав і законних інтересів осіб, які навчаються, батьків (осіб, які їх замінюють) неповнолітніх дітей
З метою захисту своїх прав і законних інтересів особи, які навчаються, батьки (особи, які їх замінюють) неповнолітніх дітей самостійно або через представників мають право:
звертатися до органів управління освітою та до комісії з врегулювання спорів між учасниками освітніх відносин;
використовувати інші, не заборонені законом, засоби захисту прав і законних інтересів осіб, які навчаються, та батьків (осіб, які їх замінюють) неповнолітніх дітей.».
6. Право на освіту в системі конституційних прав є базовим для розвитку інших прав людини і громадянина. Його співвідношення з іншими правами людини та громадянина дало змогу запропонувати шляхи вдосконалення конституційно-правового забезпечення права на освіту. У зв’язку з цим рекомендовано: 1) внести доповнення до ч. 1 ст. 54 Конституції України з метою гарантування свободи викладання (з огляду на практику Республіки Білорусь, Російської Федерації, Королівства Іспанії, Федеративної Республіки Німеччини); 2) доповнити абз. 8 ч. 1 ст. 51 та ч. 1 ст. 55 Закону України «Про освіту» правом на інформацію в усіх галузях знань та вільне вираження поглядів і переконань.
7. Механізм конституційно-правового забезпечення права на освіту включає такі підсистеми: механізм реалізації права на освіту; механізм захисту права на освіту; механізм охорони права на освіту.
Структуру механізму конституційно-правового забезпечення права на освіту розкрито через такі його елементи: принципи права; норми права; правовідносини (суб’єкти, об’єкти, юридичні права та обов’язки); юридичні факти; юридична діяльність; система органів державної влади й органів місцевого самоврядування та інститутів громадянського суспільства; правосвідомість суб’єктів права; стадії забезпечення права на освіту; гарантії реалізації права на освіту.
8. Принципами права на освіту є основоположні засади, ідеї, що визначають його сутність і загальну спрямованість розвитку. Означені принципи поділено на дві групи: 1) загальнодоступності освіти та забезпечення права кожного на освіту; свободи вибору видів освіти та пріоритетного права батьків малолітніх дітей на вибір освіти; 2) гуманістичного, демократичного характеру права на освіту; гарантованості використання права на освіту впродовж усього життя.
9. З метою законодавчого закріплення основних принципів державної політики і правового регулювання відносин у сфері освіти доцільно статтю 6 Закону України «Про освіту» викласти у такій редакції: «Стаття 6. Основні принципи державної політики і правового регулювання відносин у сфері освіти
Державна політика і правове регулювання відносин у сфері освіти ґрунтується на основних принципах:
1) пріоритетності освіти;
2) доступності освіти;
3) забезпечення права кожного на освіту;
4) гуманістичного характеру освіти;
5) свободи вибору видів освіти та пріоритетного права батьків на вибір освіти малолітніх дітей;
6) світського характеру освіти у навчальних закладах державної і комунальної форм власності;
7) демократичного характеру управління освітою;
8) автономії навчальних закладів;
9) гарантованості використання права на освіту впродовж усього життя;
10) інтеграції системи освіти України у світовий освітній простір за умови збереження і розвитку досягнень та прогресивних традицій національної школи.».
10. Для забезпечення принципу гарантованості використання права на освіту впродовж усього життя запропоновано:
доповнити Закон України «Про дошкільну освіту» статтею такого змісту: «Дитина має право на здобуття дошкільної освіти від її народження.»;
внести зміни до Конституції України (ч. 4 ст. 53) та до Закону України «Про вищу освіту» (абз. 2 ч. 1 ст. 4) такого змісту: «Кожен має право безоплатно здобувати вищу освіту у навчальних закладах державної і комунальної форм власності на конкурсній основі.»;
доповнити ст. 44 Закону України «Про вищу освіту» новою частиною такого змісту: «Прийом на основі ступеня магістра на навчання для здобуття ступеня магістра за іншою спеціальністю здійснюється за результатами вступних випробувань.»;
викласти абз. 2 ч. 6 ст. 5 Закону України «Про вищу освіту» в такій редакції: «Особа має право здобувати ступінь доктора філософії під час навчання в аспірантурі (ад’юнктурі) або поза нею за умови успішного виконання відповідної освітньо-наукової програми та публічного захисту дисертації у спеціалізованій вченій раді.»;
доповнити абз. 2 ч. 7 ст. 5 Закону України «Про вищу освіту» реченням такого змісту: «Особа, яка має ступінь доктора філософії, має право здобувати ступінь доктора наук у докторантурі або поза нею.»;
11. Базовим елементом механізму конституційно-правового забезпечення права на освіту є норми права. Для цілісності правового регулювання відносин у сфері освіти доцільно прийняти Закон України «Про освіту» в новій редакції з врахуванням змін у правовому регулюванні відносин у сфері освіти, а згодом розробити та прийняти Освітній кодекс України (досвід Республіки Білорусь і Французької Республіки), який складатиметься із загальної та особливої частин і регулюватиме освітні відносини в усьому комплексі.
12. Правовідносини, які виникають у сфері освіти, поділяються на освітні та тісно пов’язані з освітніми. Особливості освітніх правовідносин зумовлені комплексним характером норм, які їх регулюють, сферою освіти, об’єктами, з приводу яких вони виникають, суб’єктним складом, правовим становищем учасників цих відносин.
13. З метою забезпечення права на якісну вищу освіту, за прикладом країн Європи, запропоновано внести до Закону України «Про вищу освіту», податкового законодавства заохочувальні для роботодавців норми щодо участі їх представників у розробці освітніх програм; діяльності державних екзаменаційних комісій; забезпечення практичної підготовки студентів як у навчальних закладах, так і безпосередньо в організаціях за профілем навчання.
14. Для усунення розбіжностей у конституційно-правовому регулюванні обов’язкової освіти для дітей старшого дошкільного віку, запропоновано внести доповнення до ст. 53 Конституції України такого змісту: «Дошкільна освіта дітей старшого дошкільного віку є обов’язковою». Водночас, у Законі України «Про освіту» доцільно передбачити санкцію за порушення конституційного права на обов’язковий рівень освіти загалом (досвід Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Французької Республіки).
15. Для удосконалення конституційно-правового статусу батьків (осіб, які їх замінюють), як учасників освітніх правовідносин, запропоновано статтю 60 Закону України «Про освіту» доповнити абзацом такого змісту: «Батьки або особи, які їх замінюють, мають переважне право на освіту та виховання своїх дітей».
16. Гарантії права на освіту автором поділено на загальні та юридичні. Останнім притаманні такі ознаки: вони є явищами правової дійсності; конкретизовані в нормативно-правових актах; реалізуються органами держави, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями, учасниками освітнього процесу у межах повноважень для забезпечення права на освіту; об’єктом їх гарантування є право на освіту. Пропонується доповнити існуючу класифікацію юридичних гарантій права на освіту такими критеріями: правові форми діяльності держави та інших уповноважених суб’єктів (правотворчі, правозастосовні, правотлумачні гарантії); онтологічний статус (гарантії сфери правосвідомості та гарантії матеріального світу); суб’єктивна сторона правової дійсності (правосвідомість, правова культура, правова доктрина); методи впливу на правову поведінку учасників освітнього процесу (правостимулюючі та правообмежувальні гарантії) та ін.
17. З метою розвитку гарантій права на освіту в Україні в контексті європейського досвіду варто забезпечити: реальну автономію навчальних закладів; функціонування національних і незалежних структур оцінки якості освіти; академічну мобільність студентів і викладачів; реконструкцію, будівництво і модернізацію навчальних закладів та розвиток їх матеріально-технічної бази; впровадження багатоканального фінансування навчальних закладів; інтеграцію освіти, науки та виробництва; проведення державою, органами місцевого самоврядування, роботодавцями активної соціальної політики, спрямованої на оптимальне соціальне забезпечення осіб, які навчаються; належні умови для реалізації права на освіту особам з особливими освітніми потребами; втілення у суспільну свідомість їдеї про цінність людини, її прав і свобод, зокрема й права на освіту.
18. Провідна роль у забезпеченні права на освіту належить Президентові України, Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Міністерству освіти і науки України, місцевим органам управління освітою тощо.
Для підвищення ефективності гарантування права на освіту органами державної влади запропоновано:
1) статтю 3 Закону України «Про освіту» викласти в такій редакції: «Стаття 3. Право на освіту. Державні гарантії права на освіту
1. Кожен має право на освіту.
2. Повна загальна середня освіта є обов’язковою.
3. Держава гарантує доступність і безоплатність здобуття дошкільної, повної загальної середньої, професійної, вищої освіти в навчальних закладах державної і комунальної форм власності, а також здобуття освіти упродовж всього життя.
4. Кожен має право безоплатно здобувати вищу освіту в навчальних закладах державної і комунальної форм власності на конкурсній основі.
5. Право на освіту гарантується незалежно від віку, громадянства, місця проживання, статі, кольору шкіри, соціального і майнового стану, національності, мови, походження, стану здоров’я, ставлення до релігії, наявності судимості, а також інших обставин.
6. Право на освіту забезпечується державою шляхом:
функціонування розгалуженої мережі навчальних закладів, наукових установ, баз проходження практик;
вільного вибору видів освіти та форм навчання;
здійснення соціального захисту осіб, які навчаються;
фінансування підготовки фахівців за рахунок видатків з державного і місцевих бюджетів;
створення умов для здобуття освіти особами з особливими освітніми потребами.»;
2) у Законі України «Про освіту» закріпити норму про те, що Президент України є гарантом реалізації права на освіту (з огляду на досвід Республіки Білорусь);
3) визначити повноваження Кабінету Міністрів України як органу управління освітою шляхом доповнення Закону України «Про освіту» статтею 111 такого змісту: «Стаття. 111 Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері освіти
Кабінет Міністрів України у сфері освіти:
забезпечує проведення державної політики у сфері освіти;
гарантує доступність освіти;
забезпечує розробку та виконання загальнодержавних програм розвитку освіти;
вживає заходів щодо захисту права на освіту осіб, які навчаються;
видає у межах повноважень нормативно-правові акти з питань освіти;
вживає заходів щодо створення матеріально-технічної бази та інших умов, необхідних для розвитку освіти;
засновує премії та стипендії Кабінету Міністрів України за особливі досягнення у сфері освіти та визначає порядок їх призначення;
забезпечує здійснення контролю за дотриманням законодавства про освіту;
здійснює інші повноваження у сфері освіти, передбачені законами України.»;
4) запровадити посаду Уповноваженого з прав людини у сфері освіти (освітнього омбудсмена) та визначити його права й обов’язки, порядок набуття та припинення повноважень, гарантії діяльності (досвід Республіки Австрії, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Російської Федерації та інших держав);
5) оптимізувати повноваження Міністерства освіти і науки України та здійснити їх перерозподіл між цим міністерством, місцевими органами управління освітою та навчальними закладами. При цьому варто розширити повноваження органів місцевого самоврядування у сфері освіти та забезпечити автономні права навчальним закладам;
6) у Законі України «Про освіту» передбачити окремий розділ «Контроль у сфері освіти», у якому визначити поняття контролю, його види, систему та повноваження органів, порядок здійснення (досвід Республіки Австрії, Федеративної Республіки Німеччини, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Французької Республіки, Королівства Іспанії).
19. Для удосконалення здійснення державного контролю за діяльністю вищих навчальних закладів запропоновано до органів управління у сфері вищої освіти віднести центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері освіти (ст. 12 Закону України «Про вищу освіту»), та доповнити ст. 13 цього закону частиною 2, яку викласти у такій редакції: «2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері освіти:
1) здійснює контроль за виконанням вищими навчальними закладами положень Конституції, законів України та інших нормативно-правових актів у сфері вищої освіти;
2) вивчає роботу органів управління вищою освітою щодо реалізації ними державної політики у сфері вищої освіти, ефективності управління вищими навчальними закладами;
3) проводить комплексні перевірки вищих навчальних закладів, контролює проведення атестаційної експертизи та координує роботу, пов’язану з програмно-методичним забезпеченням атестації цих навчальних закладів;
4) здійснює планові заходи державного контролю в системі вищої освіти з періодичністю залежно від ступеня ризику від провадження господарської діяльності з надання освітніх послуг;
5) здійснює інспектування вищих навчальних закладів з питань організації освітньої і науково-методичної роботи, використання науково-педагогічного потенціалу та матеріальних ресурсів, розвитку матеріально-технічної бази і соціальної сфери;
6) аналізує роботу вищих навчальних закладів щодо дотримання ними нормативно-правових актів у галузі вищої освіти, дає оцінку відповідності їх діяльності стандартам вищої освіти, вносить пропозиції щодо усунення негативних і поширення позитивних тенденцій у розвитку вищої освіти;
7) своєчасно інформує органи управління вищою освітою про терміни і наслідки проведення перевірок підпорядкованих їм навчальних закладів, уживає необхідних заходів щодо усунення виявлених порушень і недоліків;
8) бере участь у підготовці і розгляді проектів рішень з питань реформування вищої освіти, прогнозування розвитку системи вищої освіти та її організаційно-правового забезпечення;
9) здійснює методичне керівництво і координацію роботи органів управління вищою освітою з питань організації і проведення контрольних заходів та атестації підпорядкованих їм навчальних закладів;
10) здійснює контроль за якістю підготовки осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах;
11) вивчає стан організації виробничої практики здобувачів вищої освіти, працевлаштування випускників вищих навчальних закладів;
12) здійснює інші повноваження, визначені законами та покладені на нього актами Президента України. У зв’язку з цим частину другу – шосту статті 13 вважати відповідно третьою – сьомою.».
20. З метою підвищення ефективності захисту права на освіту громадськими об’єднаннями доцільно доповнити ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України в частині їх права на оскарження нормативно-правового акту органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших владних суб’єктів, якщо цей акт не застосовується до громадських об’єднань, але вони захищають права, свободи та законні інтереси осіб, щодо яких буде застосовано ці акти.
Крім того, запропоновано доповнити Закон України «Про профспілки, їх права та гарантії діяльності» статтею 211 такого змісту: «Стаття 211. Повноваження профспілок, їх об’єднань щодо захисту прав осіб, які навчаються, та здійснення громадського контролю за додержанням законодавства про освіту.
Профспілки, їх об’єднання:
захищають право на освіту та інші права осіб, які навчаються;
беруть участь у розробленні та здійсненні державної політики у сфері освіти, соціального захисту осіб, які навчаються;
погоджують проекти нормативно-правових актів, що містять права та обов’язки осіб, які навчаються;
вносять пропозиції органам державної влади, органам місцевого самоврядування щодо прийняття або внесення змін до нормативно-правових актів та усунення порушень чинних норм законодавства у сфері освіти;
створюють служби правової допомоги, громадські інспекції, комісії та затверджують положення про них;
здійснюють громадський контроль за додержанням законодавства про освіту, зокрема, щодо надання якісних освітніх послуг, соціальних пільг, виплати стипендій, створення безпечних і нешкідливих умов організації навчально-виховного процесу, належного медичного обслуговування, громадського харчування, культури та відпочинку, житлово-побутових умов осіб, які навчаються;
проводять незалежну експертизу умов організації освітнього процесу, проходження навчальних і виробничих практик;
вносять подання керівникам навчальних закладів, які є обов’язкові до розгляду, та одержують аргументовані відповіді на них.».
21. Ефективність захисту права на освіту значною мірою забезпечується системною діяльністю судів конституційної та загальної юрисдикції, а у випадку вичерпності всіх національних механізмів – Європейським Судом з прав людини. Правозахисна діяльність судів загальної юрисдикції потребує реформування, зокрема і в частині захисту права на освіту. З огляду на досвід Республіки Австрії, Федеративної Республіки Німеччини, Королівства Іспанії, Російської Федерації вказано на доцільність впровадження в Україні інституту конституційної скарги.
Гарантією права на освіту є правові позиції Європейського Суду з прав людини, зміст яких полягає у тому, що: а) право на освіту є базовим для розвитку інших прав; б) дискримінація у сфері освіти за будь-якими ознаками неприпустима; в) право на освіту передбачає доступ до навчальних закладів, якісну освіту та офіційне визнання здобутої освіти; г) у галузі освіти забезпечується плюралізм; д) захист права на освіту здійснюється у системному зв’язку з іншими фундаментальними правами; ж) при розгляді справ з питань освіти враховується особливість правового регулювання права на освіту на національному рівні та ситуація, що складається в конкретному випадку.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алебастрова И. А. Социальные права : конституционные обещания или привидения ? / И. А. Алебастрова // Государство и право. – 2010. – № 4. – С. 30–38.
2. Александров Н. Г. Законность и правоотношения в советском обществе / Александров Н. Г. – М. : Госюриздат, 1955. – 176 с.
3. Александров Н. Г. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма / Александров Н. Г. – М. : Госюриздат, 1961. – 269 с.
4. Алексеев С. С. Механизм правового регулирования в социалистическом государстве / Алексеев С. С. – М. : Юрид. лит., 1966. – 187 с.
5. Алексеев С. С. Общая теория права : в 2 т. / Алексеев С. С. – М. : Юрид. лит., 1981–1982. –
Т. 1. – 1981. – 359 с.
6. Алексеев С. С. Правовые средства : постановка проблемы, понятие, классификация / С. С. Алексеев // Советское государство и право. – 1987. – № 6. – С. 12–19.
7. Альонкін О. А. Діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини як гаранта забезпечення суб’єктивного права особистості / О. А. Альонкін // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2010. – № 1. – С. 107–114.
8. Американские просветители. Избранные произведения : в 2 т. / [пер. с анг. ; сост. Н. М. Гольдберг ; под общ. ред. Б. Э. Быховского]. – М. : Мысль, 1968–1969. –
Т. 2. – 1969. – 445 с.
9. Андрусишин Б. Освітнє право в процесі його становлення і розвитку / Б. Андрусишин // Держава і право у світлі сучасної юридичної думки : зб. наук. праць на пошану академіка Ю. С. Шемшученка. До 75-річчя від дня народження. – К. : Вид-во «Юридична думка», 2010. – С. 124–129.
10. Андрусяк Т. Шлях до свободи (Михайло Драгоманов про права людини) / Т. Андрусяк. – Львів : Світ, 1998. – 192 с.
11. Андрущенко В. Формування єдиних освітніх пріоритетів. Стаття друга: Болонський процес [Електронний ресурс] // В. Андрущенко, У. Науменко // Вісник Інституту розвитку дитини : зб. наук. праць. – 2011. – № 15. – Режим доступу :
http:// ww.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vird/2011_15/index.htm.
12. Андрущенко В. Формування єдиних освітніх пріоритетів. Стаття перша: Лісабонські домовленості [Електронний ресурс] / В. Андрущенко, У. Науменко // Вісник Інституту розвитку дитини : зб. наук. праць. – 2011. – № 14. – Режим доступу :
http:// www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vird/2011_14/index.htm.
13. Антология мировой правовой мысли : в 5 т. / [рук. науч. проекта Г. Ю. Семигин]. – М. : Мысль, 1999–1999. –
Т. V: Россия конец ХІХ–ХХ вв. – 1999. – 829 с.
14. Антология мировой правовой мысли : в 5 т. / [рук. науч. проекта Г. Ю. Семигин]. – М. : Мысль, 1999–1999. –
Т. І: Античность. Восточные цивилизации / [ред. Л. Р. Сюкияйнен]. – 1999. – 750 с.
15. Аристотель. Сочинения : в 4 т. / Аристотель. – М. : Мысль, 1976–1983. –
Т. 4. – 1983. – 830 с.
16. Астахов В. В. К вопросу о кодификации образовательного законодательства / В. В. Астахов // Становлення освітнього права в Україні : програма і матеріали Наук.-практ. семінару, 04 жовт. 2010 р. / редкол.: О. А. Довгаль (відп. ред.) та ін. – Харків : Вид-во НУА, 2010. – С. 19–21.
17. Базылев Б. Д. Юридическая ответственность (Теоретические вопросы) / Базылев Б. Д. – Красноярск : Изд-во Красноярского ун-та, 1977. – 72 с.
18. Бакаєв О. В. Навчальний заклад / О. В. Бакаєв // Юридична енциклопедія : в 6 т. / [редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін.]. – К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1998–2004. –
Т. 4: Н–П. – 2002. – 720 с.
19. Бакаєва К. О. Студент / К. О. Бакаєва // Юридична енциклопедія : в 6 т. / [редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін.]. – К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1998–2004. –
Т. 5: П–С. – 2003. – 736 с.
20. Барабашева Н. С. Правовой статус вузов в СССР / Барабашева Н. С. – М. : Изд-во МГУ, 1979. – 216 с.
21. Батанов О. В. Місцевий уповноважений з прав територіальної громади в механізмі захисту прав людини (проблеми теорії та практики) / О. В. Батанов // Право України. – 2001. – № 2. – С. 45–51.
22. Беларусское образование в контексте международных показателей. Аналитическое издание [Електронний ресурс]. – Режим доступу :
http://edu.gov.by/ru/main.aspx?guid=18201.
23. Белякович Н. Н. Права человека и политика: философско-правовые основы / Белякович Н. Н. – Минск : Амалфея, 2009. – 412 с.
24. Бичко І. Юркевич Памфіл / І. Бичко, В. Солодько // Мала енциклопедія етнодержавознавства / [редкол.: Ю. І. Римаренко (відп. ред.) та ін.]. – К. : Довіра: Генеза, 1996. – 942 с.
25. Білозьоров Є. В. Правові гарантії захисту прав і свобод людини в Україні: реалії та проблеми / Є. В. Білозьоров // Адвокат. – 2009. – № 8. – С. 26–30.
26. Білозьоров Є. Правові гарантії забезпечення прав і свобод людини та громадянина в Україні / Є. Білозьоров // Юридична Україна. – 2011. – № 3. – С. 4–10.
27. Бобровник С. В. Дозвіл правовий / С. В. Бобровник // Юридична енциклопедія : в 6 т. / [редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін.]. – К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1998–2004. –
Т. 2: Д–Й. – 1999. – 744 с.
28. Бобровник С. В. Обов’язок юридичний / С. В. Бобровник // Юридична енциклопедія : в 6 т. / [редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін.]. – К. : Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1998–2004. –
Т. 4: Н–П. – 2002. – 720 с.
29. Бойко А. М. Соціалізація / А. М. Бойко // Енциклопедія освіти / [гол. ред. В. Г. Кремень]. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – С. 834–835.
30. Болдырев С. Н. Гарантии как технико-юридические средства обеспечения прав и свобод личности / С. Н. Болдырев // Общество и право. – 2010. – № 5 (32). – С. 18–21.
31. Болотіна Н. Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в Україні / Болотіна Н. Б. – К. : Знання, 2005. – 381 с.
32. Большая психологическая энциклопедия / [под ред. Н. Дубенюк]. – М. : ЭКСМО, 2007. – 544 с.
33. Большая Советская энциклопедия : в 30 т / [гл. ред. А. М. Прохоров]. – [3-е изд]. – М. : Сов. энцикл., 1970–1978. –
Т. 29: Чаган – Экс-ле-Бен. –1978. – 640 с.
34. Боняк В. О. Конституційне право людини і громадянина на освіту та його забезпечення в Україні : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Боняк Валентина Олексіївна. – К., 2005. – 205 с.
35. Боргош Ю. Фома Аквинский / Ю. Боргош ; [пер. с пол. М. Гуренко]. – [2-е изд]. – М. : Изд-во «Мысль», 1975. – 183 с.
36. Брагинский М. И. Договорное право. Книга первая: Общие положения / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. – М. : Статут, 2001. – 842 с.
37. Братасюк М. Г. Людська гідність як джерело Європейських стандартів прав людини / М. Г. Братасюк // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2010. – № 3. – С. 85–94.
38. Братасюк М. Г. Реалізація права : доктринальний аспект / М. Г. Братасюк // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – 2009. – № 6. – С. 36–42.
39. Братусь С. Н. Субъекты гражданского права / Братусь С. Н. – М. : Госюриздат, 1950. – 368 с.
40. Братусь С. Н. Юридическая ответственность и законность. Очерк теории / Братусь С. Н. – М. : Юрид. лит., 1976. – 215 с.
41. Буличева Н. А. Сучасні правові та організаційні проблеми фінансування вищої освіти в Україні / Н. А. Буличева, Ю. І. Пивовар // Держава і право : зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2009. – Вип. 44. – С. 411–416.
42. Бутнев В. В. К понятию механизма защиты субъективных прав / В. В. Бутнев // Субъективное право: проблемы осуществления и защиты. – Владивосток : Изд-во Дальневосточного ун-та, 1989. – С. 5–17.
43. Вавилин Е. В. Осуществление и защита гражданских прав / Вавилин Е. В. – М. : Волтерс Клувер, 2009. – 360 с.
44. Валєєв Р. Г. Освітнє право України : [навч. посібник] / Валєєв Р. Г. – Луганськ : Луганська правова фундація, 2011. – 287 с.
45. Василевич Г. А. В поиске правовых решений / Василевич Г. А. – Минск : Право и экономика, 2010. – 235 с.
46. Василевич Г. А. Конституционное правосудие / Василевич Г. А. – Минск : Право и экономика, 2012. – 326 с. – (Серия «Юридическое обозрение»).
47. Василевич Г. А. Конституционное правосудие на защите прав и свобод человека / Василевич Г. А. – Минск : Право и экономика, 2003. – 208 с.
48. Ващук О. М. Конституційно-правовий статус громадських організацій України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 «Конституційне право» / Ващук Оксана Миколаївна ; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2004. – 17 с.
49. Вдовіченко С. Право на людську гідність: українська теорія і практика у контексті європейського досвіду / С. Вдовіченко, В. Кампо // Вісник Конституційного Суду України. – 2012. – № 5. – С. 60–70.
50. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел]. – К.; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2002. – 1440 с.
51. Венедиктова И. В. Стандарты образования как необходимое условие оказания образовательных услуг / И. В. Венедиктова // Становлення освітнього права в Україні : програма і матеріали Наук.-практ. семінару, 04 жовт. 2010 р. / редкол.: О. А. Довгаль (відп. ред.) та ін. – Харків : Вид-во НУА, 2010. – С. 41–42.
52. Вентцель К. Н. Отдъеленіе школы от государства и декларация прав ребенка / К. Н. Вентцель. – М. : Типо-литографія Т-ва И. Н. Кушнеревъ и К., 1918. – 16 с.
53. Веприцький Р. С. Правове регулювання захисту соціально-економічних прав людини в сфері праці : автореф. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 «Трудове право; право соціального забезпечення» / Веприцький Роман Сергійович ; Харківський нац. ун-т. внутр. справ. – Харків, 2008. – 22 с.
54. Верланов С. Європейська соціальна хартія: нові можливості захисту прав людини в Україні / С. Верланов // Підприємництво, господарство і право. – 2007. – № 6. – С. 7–10.
55. Верланов С. Особливості соціальних, економічних та культурних прав людини: до сучасних дискусій / С. Верланов // Юридична Україна. – 2005. – № 9. – С. 11–17.
56. Верланов С. Практика Європейського Суду з прав людини як інструмент захисту соціально-економічних прав людини / С. Верланов // Юридична Україна. – 2007. – № 1. – С. 10–15.
57. Верланов С. О. Захист Конституційним Судом соціальних прав людини і громадянина / С. О. Верланов // Судова практика. – 2010. – № 3. – С. 21–26.
58. Витрук Н. В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе / Витрук Н. В. – М. : Наука, 1979. – 229 с.
59. Вища освіта сповільнює старіння людини – вчені [Електронний ресурс] // Українська правда життя. – 2013. – 04 лютого. – Режим доступу :
http://life.pravda.com.ua/health/2011/05/12/78476/.
60. Волинка К. Забезпечення прав і свобод особи (форма захисту) / К. Волинка // Міжнародна поліцейська енциклопедія : у 10 т. / [відп. ред. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьєв, В. Я. Тацій, Ю. С. Шемшученко]. – К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003–2011. –
Т. ІІ: Права людини у контексті поліцейської діяльності. – 2005. – С. 271.
61. Волинка К. Г. Механізм забезпечення прав і свобод особи: питання теорії і практики : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / Волинка Катерина Григорівна ; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2000. – 16 с.
62. Волкова Н. П. Педагогіка : [посібник для студ. вищ. навч. закл.] / Волкова Н. П. – К. : Видавничий центр «Академія», 2003. – 576 с. – (Альма-матер).
63. Волошин Ю. О. Конституційно-правове забезпечення європейської міждержавної інтеграції: питання теорії і практики : дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.02. / Волошин Юрій Олексійович. – К., 2010. – 513 с.
64. Востриков П. П. Публичный интерес и функции государства: логика взаимосвязи [Електронний ресурс] / П. П. Востриков // Электронное научное издание «Вестник ВВАГС». – Режим доступу :
http://www. nauka.vvags.ru.
65. Галай В. О. Характеристика недержавних організацій із захисту прав пацієнтів в Україні / В. О. Галай // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. – 2009. – № 3. – С. 154–158.
66. Гальперин П. Я. Формирование знаний и умений на основе теории поетапного усвоения умственных действий / П. Я. Гальперин, Н. Ф. Талызина. – М. : Изд-во МГУ, 1968. – 135 с.
67. Ганшина К. А. Французко-русский словарь / Ганшина К. А. – М. : «Русский язык», 1977. – 912 с.
68. Гасанов К. К. Основные права человека: Вопросы неотчуждаемости / Гасанов К. К. – М. : ЮНИТИ-ДАНА; Закон и право, 2003. – 64 с.
69. Гегель Г. В. Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство / Г. В. Ф. Гегель ; [пер. з нім. Р. Осадчука та М. Кушніра]. – К. : Юніверс, 2000. – 336 с.
70. Гегель Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук : в 3 т. / Гегель Г. В. Ф. – М. : Мысль, 1974–1977. –
Т. 3: Философия духа. – 1977. – 471 с.
71. Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання / К. А. Гельвецій ; [пер. з фр. В. Підмогильного]. – К. : Основи, 1994. – 416 с.
72. Гербарт И. Ф. Психология / И. Ф. Гербарт ; [предисловие В. Куренного]. – М. : Издательский дом «Территория будущего», 2007. – 288 с.
73. Гетьманцева Н. Д. Засіб, спосіб і форма захисту трудових прав / Н. Д. Гетьманцева, І. Г. Козуб // Адвокат. – 2009. – № 11 (110). – С. 37–42.
74. Гіда Є. Права людини (охорона і захист) / Є. Гіда // Міжнародна поліцейська енциклопедія : у 10 т. / [відп. ред. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьєв, В. Я. Тацій, Ю. С. Шемшученко]. – К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003–2011. –
Т. ІІ: Права людини у контексті поліцейської діяльності. – 2005. – С. 759–760.
75. Гладун З. С. Право на здоров’я (політико-правові аспекти) / З. С. Гладун // Український часопис прав людини. – 1996. – № 1. – С. 7–13.
76. Глезерман Г. Е. Интерес как социологическая категория / Г. Е. Глезерман // Вопросы философии. – 1966. – № 10. – С. 15–26.
77. Глущенко П. Гарантії юридичні / П. Глущенко // Міжнародна поліцейська енциклопедія : у 10 т. / [відп. ред. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьєв, В. Я. Тацій, Ю. С. Шемшученко]. – К. : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003–2011. –
Т. ІІ: Права людини у контексті поліцейської діяльності. – 2005. – С. 78.
78. Головій Л. В. Організаційно-правові засади надання освітніх послуг вищими навчальними закладами України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Головій Людмила Василівна ; Нац. ун-т. біоресурсів і природокористування України. – К., 2010. – 16 с.
79. Головченко В. В. Юридична термінологія : [довідник] / В. В. Головченко, В. С. Ковальський. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – 219 с.
80. Голопич І. М. Самоосвіта : шлях виявлення/конструювання ідентичності довжиною у життя / І. М. Голопич // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Філософія. Філософські перипетії. –2012. – № 992. – С. 131–133.
81. Гольдберг Н. М. Томас Пейн / Гольдберг Н. М. – М. : Мысль, 1969. – 198 с.
82. Гончаренко С. У. Гуманізація освіти / С. У. Гончаренко // Енциклопедія освіти / [гол. ред. В. Г. Кремень]. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – С. 156–158.
83. Гончаренко С. У. Знання / С. У. Гончаренко // Український педагогічний словник. – К. : Либідь, 1997. – С. 137.
84. Гончаренко С. У. Навички / С. У. Гончаренко // Український педагогічний словник. – К. : Либідь, 1997. – С. 221.
85. Гончаренко С. У. Навички в навчанні / С. У. Гончаренко // Український педагогічний словник. – К. : Либідь, 1997. – С. 221.
86. Гончаренко С. У. Освіта / С. У. Гончаренко // Енциклопедія освіти / [гол. ред. В. Г. Кремень]. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – С. 614–616.
87. Гончаренко С. У. Уміння / С. У. Гончаренко // Енциклопедія освіти / [гол. ред. В. Г. Кремень].