ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕМОКРАТИЧНОГО РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ : ПРАВОВЫЕ ОСНОВЫ демократического развития ПОЛИТИЧЕСКОЙ СИСТЕМЫ В УКРАИНЕ



  • Назва:
  • ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕМОКРАТИЧНОГО РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ
  • Альтернативное название:
  • ПРАВОВЫЕ ОСНОВЫ демократического развития ПОЛИТИЧЕСКОЙ СИСТЕМЫ В УКРАИНЕ
  • Кількість сторінок:
  • 473
  • ВНЗ:
  • НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ»
  • Рік захисту:
  • 2012
  • Короткий опис:
  • МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ
    ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
    НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ»
    На правах рукопису


    ФРАНЦУЗ АНАТОЛІЙ ЙОСИПОВИЧ

    УДК: 340.13:321

    ПРАВОВІ ОСНОВИ ДЕМОКРАТИЧНОГО РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ

    12.00.01 – теорія та історія держави і права,
    історія політичних і правових учень

    Д И С Е Р Т А Ц І Я

    на здобуття наукового ступеня

    доктора юридичних наук

    Науковий консультант:
    академік НАПрН України,
    доктор юридичних наук, професор,
    Скрипнюк Олександр Васильович


    Острог - 2012








    З М І С Т

    ВСТУП……………………………………………………………………………... 4

    РОЗДІЛ 1. ДЕМОКРАТИЧНІ ПОЛІТИЧНІ СИСТЕМИ
    ЯК ПРЕДМЕТ ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВОГО АНАЛІЗУ
    1.1. Поняття політичної системи та їх типів у науці теорії держави
    і права………………………………………………………………………….. 16
    1.2. Аналіз функцій і структури політичних систем в сучасних
    державно-правових дослідженнях…………………………………………… 47
    1.3. Теоретико-правові і методологічні основи дослідження демократичних
    політичних систем……………………………………...................................... 80
    Висновки до Розділу 1………………………………………………...……... 93

    РОЗДІЛ 2. ПРАВО І ЗАКОНОДАВСТВО У ПРОЦЕСІ РОЗВИТКУ
    ДЕМОКРАТИЧНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ В УКРАЇНІ
    2.1. Нормативно-правовий вимір забезпечення демократизму політичної
    системи України…………...………………………………………………… 101
    2.2. Роль конституції у функціонуванні демократичних політичних
    систем………………………………………………………………………… 127
    2.3. Правові принципи демократичного розвитку основних елементів
    політичної системи………………………………………………………….. 146
    Висновки до Розділу 2……………………………………………………… 171

    РОЗДІЛ 3. РОЛЬ ПРАВА У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ВЗАЄМОДІЇ
    ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА І ДЕРЖАВИ В
    ДЕМОКРАТИЧНИХ ПОЛІТИЧНИХ СИСТЕМАХ
    3.1. Діалектика правового зав’язку демократичної держави і
    громадянського суспільства………………………………………………… 178
    3.2. Правові механізми запобігання дисбалансу у взаємодії держави
    та громадянського суспільства…………………………………………….. 213
    Висновки до Розділу 3…………………………………………………...… 225

    РОЗДІЛ 4. ПРАВОВІ ІНСТИТУТИ ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ
    І ЇХ РОЗВИТОК В УКРАЇНІ
    4.1. Безпосереднє народовладдя як правова гарантія демократизації
    політичної системи………………………………………………………….. 232
    4.2. Правові основи функціонування інститутів представництва
    в демократичних державах………………………………………………….. 275
    4.3. Правовий статус політичної опозиції в демократичній державі…….. 294
    Висновки до Розділу 4…………………………………………………...… 307

    РОЗДІЛ 5. ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ
    ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ
    5.1. Феномен «відкритої влади» у забезпеченні демократичного
    розвитку політичної системи в Україні……………………………………. 315
    5.2. Право і подолання негативних тенденцій у розвитку системи
    державного управління……………………………………………………… 355
    Висновки до Розділу 5…………………………………………………....... 399

    ВИСНОВКИ……………………………………………………………………. 403

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………. 417-470












    ВСТУП

    Актуальність теми дисертаційного дослідження. Реалізація встановлених у Конституції України цілей, розвиток конституційного процесу в Україні та діяльність створеної Конституційної Асамблеї потребує комплексних правотворчих дій, які б сприяли як демократизації самої державної влади, так і забезпеченню сталого розвитку громадянського суспільства й окремих його інститутів. Одним з найбільш актуальних аспектів дослідження розвитку демократичних політичних систем є висвітлення правових основ їх конституювання. Актуальність проведення подібного дослідження визначається тим, що у процесі державотворення і законотворення подекуди спостерігається спроба піддати ревізії ті чи інші принципи та інститути, які безпосередньо пов’язані із забезпеченням правових основ формування демократичної політичної системи. Це виражається у реальних діях, що мають на меті звузити або трансформувати ті фундаментальні принципи демократичного розвитку, які було закладено Конституцією України і, які визначили її майбутнє як демократичної держави. З метою убезпечення від таких тенденцій розвитку стає актуальною розробка цілісної науково-юридичної теорії розвитку демократичних політичних систем, яка б гарантувала політичну систему України від негативних тенденцій.
    Водночас, ставлячи на меті характеристику процесів розвитку сучасної політичної системи України і наголошуючи на актуальності подібного аналізу, слід зауважити на двох принципових моментах. По-перше, застосовуючи поняття «політична система» ми маємо на увазі не якийсь один її елемент або ж певну групу інститутів. Йдеться про політичну систему в цілому, про проблеми взаємодії елементів політичної системи сучасної України, оскільки, як демонструє практика, найбільш гостро сьогодні постають не стільки власно інституціональні, скільки проблеми взаємодії в межах політичної системи, які охоплюють процеси, що відбуваються на рівні державної влади, суспільства, а також в ході взаємодії цих двох складових елементів політичної системи. По-друге, звертаючись до процесів демократизації політичної системи сучасної України, варто наголосити, що до відчувається брак досліджень, які б аналізували її з позицій саме юридичної науки. Адже розвиток політичної системи України не є ізольованим від права процесом. В цьому сенсі слід визнати наявність принаймні двох типів взаємозв’язків. З одного боку, право зумовлює процеси розвитку політичної системи, врегульовує основні відносини всередині політичної системи, визначає функціонування політичних інститутів та завдає загальний характер й динаміку політичних процесів. З іншого боку – розвиток політичної системи спричиняє зміни в правовій сфері, впливає на становлення правової системи. Тому виводити проблематику політичних систем за межі правової науки є одночасно невиправданим та некоректним кроком, який штучно звужує можливості правового аналізу.
    Наголошуючи на необхідності аналізу проблем правового забезпечення розвитку демократичної політичної системи в Україні, не можна не згадати імена тих авторів, які зверталась до проблем аналізу окремих елементів сучасної політичної системи України. Це – В.Авер’янов, К.Бабенко, Ю.Баулін, С.Бобровник, Н.Гаєва, А.Георгіца, В.Горбатенко, Р.Гринюк, В.Денисов, А.Заєць, В.Копєйчиков, В.Кравченко, Л.Кривенко, Г.Мурашин, Н.Нижник, В.Опришко, М.Панов, О.Петришин, В.Погорілко, М.Примуш, В.Скрипнюк, О.Скрипнюк, В.Тацій, Ю.Тодика, В.Цвєтков, М.Цвік, В.Шаповал, Ю.Шемшученко та інші. Водночас, говорячи про ступінь наукового опрацювання теми слід згадати роботи російських дослідників (Ю.Тихомиров, В.Чиркін, Д.Зеркін, Н.Наумова, В.Четвернін, А.Малько, С.Авак’ян), та зарубіжних авторів (К.Редер, Д.Коулмен, Р.Кларк, А.Вілдавскі, Д.Робінсон, Р.Нойштадт, Ґ.Ніколас, Р.Бер, Р.Даль, П.Флора, Ч.Ліндблом, Л.Даймонд, С.Бергер, Ф.Шміттер, Г.Маркс, Р.Джексон, К.Розберг, Ф.Рідлі, Ф.Нортон, Р.Роуз та інші), які висвітлюють як загальнотеоретичні аспекти вивчення сучасних політичних систем, так і конкретні проблеми правових та політичних процесів в окремих країнах.
    Однак, не зважаючи на ці дослідження, слід вказати, що ще й досі переважна кількість робіт присвячених функціонуванню та розвиткові політичних систем припадає на політичні науки, що штучно виводить цю проблематику з поля дослідження юридичної науки і зокрема – теорії держави і права. При цьому ті юридичні дослідження, які ми наразі маємо присвячені здебільшого не політичній системі в цілому, а тих чи іншим її елементам або аспектам. Все це актуалізує потребу у проведенні комплексного юридичного дослідження правових вимірів демократичного розвитку політичної системи в Україні.
    Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. За своїм змістом та досліджуваними у ній проблемами, дисертація відповідає пріоритетним напрямкам розвитку правової науки на період 2005 – 2010 років у галузі теорії держави і права, Національної академії правових наук України та темі «Теоретичні проблеми реалізації нової Конституції України» (№ 0196U012890). Тема роботи узгоджується з планом науково-дослідних робіт кафедри державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету «Острозька академія» у галузі теорії та історії держави і відповідає науково-дослідній темі «Права людини: досвід комплексного аналізу» (№2201020).
    Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є теоретична концептуалізація правових основ демократизації політичної системи сучасної України, і на основні цього, дослідження процесу її демократизації, визначення правових засобів підвищення ефективності взаємодії державної влади та громадянського суспільства як основних елементів політичної системи демократичного типу.
    Для досягнення цієї мети у дисертації поставлено такі завдання:
    – проаналізувати теоретично-правові основи дослідження політичних систем та проблеми їх класифікації з метою визначення основних властивостей та ознак політичних систем демократичного типу, з погляду їх інституційної структури й специфіки їх функціонування;
    – розкрити теоретико-методологічний взаємозв’язок аналізу політичних систем з сучасними теоріями демократії;
    – охарактеризувати нормативно-правові основи формування в Україні політичної системи демократичного типу;
    – обґрунтувати роль права в процесі демократизації політичної системи, охарактеризувати зміст основних правових принципів демократичного розвитку держави і суспільства як основних елементів політичної системи;
    – дослідити актуальні правові проблеми забезпечення взаємодії держави і громадянського суспільства в Україні;
    – визначити і дослідити механізми правового врегулювання конфліктів всередині політичної системи України;
    – проаналізувати дестабілізуючі фактори, які ускладнюють ефективну взаємодію суспільства і держави, обґрунтувати правові способи їх запобігання;
    – провести правовий аналіз демократичних політичних систем з позицій порівняння нормативного забезпечення розвитку основних інститутів демократії в країнах розвиненої демократії та в Україні;
    – надати характеристику основних проблем, що виникають в процесі демократизації політичної системи України на рівні державної влади і пов’язані з забезпеченням демократичності, законності та ефективності в функціонуванні органів державної влади та її посадових осіб.
    Об’єктом дослідження є процес демократизації політичної системи України досліджений з погляду правових основ, що завдають основні цілі, пріоритети і принципи її розвитку.
    Предметом дослідження є правові основи і гарантії розвитку демократичної політичної системи в Україні.
    Методи дослідження. Повнота реалізації поставлених цілей безпосередньо залежала від вибору тієї методологічної бази, яка була покладена в основу дослідження. Серед загальнонаукових та спеціальних методів дослідження, на які спирався автор необхідно в першу назвати метод системного аналізу (підрозділи 1.1, 4.2, 4.3). Необхідність його застосування стає очевидною вже з огляду на обрану дисертаційну тему, адже саме поняття «політична система» передбачає наявність чітко визначеного системного підходу. Завдяки ньому було досліджено правові основи забезпечення процесів демократизації політичної систем сучасної України як цілісну систему правових норм і принципів, які лежать в основі трансформації політичної систем України в напрямку розвиненої демократії. Тісно пов’язаним із методом системного аналізу є структурно-функціональний метод, який дозволив виокремити основні елементи демократичної політичної системи, визначити їх функції, і на цій підставі провести чітке розмежування між демократичними політичними системами та тими, які ми відносимо до інших типів (підрозділи 1.2, 3.1, 4.1, 4.3). Завдяки застосуванню методу факторного аналізу було встановлено і досліджено основні фактори, які впливають на правовий стан та динаміку розвитку політичної системи України (підрозділи 2.2, 2.3, 3.2, 4.1). Історичний метод дозволив проаналізувати еволюційний розвиток політичної системи України, а також ґенезу тих типів взаємозв’язку, які були притаманні основним елементам політичної системи України в процесі її становлення як демократичної, правової і соціальної держави у період з 1990 до 2012 років (підрозділи 1.1, 1.2, 5.1). Застосування компаративного методу дозволило порівняти специфіку правового забезпечення розвитку політичних систем різних типів, а також встановити основні механізми правового регулювання взаємодії основних елементів політичних систем в умовах демократії (підрозділи 2.3, 3.2, 4.1). Методи аналізу і синтезу використовувались під час розробки пропозицій для впровадження правових змін в процес регулювання статусу, організації та функцій основних елементів демократичної політичної системи, а також підвищення ефективності їх взаємодії (підрозділи 1.3, 3.1, 4.2). Герменевтичний метод використовувався під час тлумачення змісту конкретних норм, міжнародних, європейських та національних нормативно-правових актів, що закріплюють демократичні основи організації і функціонування політичної системи (підрозділи 2.1, 4.2, 5.2). Поєднання методів індукції та дедукції, застосування методу сходження від абстрактного до конкретного забезпечили концептуалізацію правових основ демократичного розвитку політичної системи в Україні, сприяли побудові загальної моделі правових основ розвитку політичних систем демократичного типу. Реалізація поставлених ними цілей зумовила звернення до таких спеціальних методів як методи історико-правового аналізу, метод компаративного дослідження правових інститутів, формально-юридичний метод, метод юридичної інтерпретації, метод моделювання, метод прогнозування тощо.
    Теоретичну основу дисертації склали дослідження політичних систем, а також правових проблем політичних інститутів і процесів, які на сьогоднішній день є доступними для наукового опрацювання. Що ж до емпіричної бази, то її можна розподілити на дві складові. По-перше – це нормативно-правові акти, які протягом періоду з дня проголошення незалежності України визначали процес розвитку та функціонування основних елементів її політичної системи та формували ті правові інститути, наявність яких дозволяє нам класифікувати політичну систему України як демократичну. По-друге – це різноманітні статистичні та соціологічні дані, які характеризують окремі елементи політичної системи сучасної України, те як, якими темпами і в якому напрямку вони розвиваються.
    Наукова новизна одержаних результатів дослідження. Дисертація є першим у вітчизняній юридичній науці комплексним загальнотеоретичним дослідженням правових основ демократичного розвитку політичної системи в Україні, її головних елементів, їх взаємозв’язку, а також засобів, що забезпечують їх взаємодію на базі фундаментальних правових принципів організації і функціонування демократичної політичної системи. В роботі представлено цілісну концепцію теоретико-правового дослідження політичної системи сучасної України з урахуванням триваючих державотворчих і правотворчих процесів, а також з урахуванням тенденцій розвитку та сучасного стану громадянського суспільства.
    Конкретними результатами дисертаційного дослідження, що містять наукову новизну, слід визнати такі:
    Вперше:
    – з позицій науки теорії держави і права доведено, що наявність політичної системи є обов’язковою умовою існування будь-якого державно організованого суспільства, оскільки конституювання влади та її здійснення передбачає формування специфічної сфери, в яку включаються суб’єкти, які реалізують державну владу, претендують на владу або здійснюють на неї вплив;
    – обґрунтовано, що основним завданням політичної структури є сприяння функціонуванню політичної системи, для чого визначаються правові основи розвитку політичної системи, які закріплюються на конституційному рівні і встановлюють порядок та способи формування окремих елементів політичної системи, принципи їх взаємодії, базові цілі їх діяльності;
    – систематизовано правові принципи, які забезпечують формування та функціонування демократичної політичної системи, встановлено, що серед них можна виділити підсистему основоположних юридичних вимог, до яких належать: а) юридичне визнання та гарантування суверенітету народу; б) юридичне закріплення принципу виборності основних органів державної влади; в) юридичне визнання рівності прав громадян, а також рівності права на участь в управлінні державними справами;
    – доведено положення, що основною правовою причиною уповільнення демократичної трансформації, є існування розриву між фактичною та юридичною конституцією, а також блокування законодавчого процесу, який має метою створення ефективної системи законодавства в частині забезпечення, гарантування і захисту фундаментальних демократичних правових принципів та інститутів;
    – аргументовано, що одним з завдань триваючої державно-правової реформи, яка має на меті сприяння процесам демократизації політичної системи в Україні, є розробка законодавчої бази, яка б забезпечувала більш широкі можливості для участі політичних партій (а не їх блоків) у здійсненні державної влади, сприяла підвищенню інтенсивності партійного будівництва і одночасно – загальній демократичній стабілізації партійної системи;
    – аргументовано, що розвиток законодавчої бази функціонування громадських організацій в Україні, як одного з найважливіших елементів демократичної політичної системи, має відбуватися на шляху узгодження чинних нормативно-правових актів і приведення їх до єдиної системи, в якій би розвивались основні принципи закладені Конституцією України, при чіткому визначенні всіх існуючих в Україні та законодавчо регламентованих форм об’єднань громадян, юридичних та економічних гарантій їх діяльності, принципів їх взаємодії з державою, підстав для їх ліквідації.
    Удосконалено:
    – аргументацію положення, що необхідність застосування принципів системного аналізу державно-правових відносин зумовлюється тим, що політичне середовище повинно бути осмисленим не лише як сукупність процесів та інститутів, а як певна цілісність, яка розвивається за власними законами і має внутрішні закономірності, що дозволяють у науково-юридичній формі пояснити причини тих чи інших змін та взаємодій у даному середовищі;
    – концепцію застосування мережевих моделей класифікації політичних систем, які дають методологічну основу для виділення в окрему групу перехідних політичних, що є важливим з погляду наукового-юридичного дослідження процесів демократизації в Україні на основі розгляду політичної системи України як системи перехідного типу;
    – критерій визначення рівня демократизму політичної системи через встановлення характеру взаємодії самоврядування і державного управління, який включає у себе визначення: а) ступеня паритетності у відносинах між державним управлінням та самоврядуванням; б) ступеня реалізації правових начал самоврядування в процесі організації системи державного управління; в) широти застосування самоврядних моделей у життєдіяльності суспільства;
    – аргументацію того, що важливим завданням правового розвитку політичної системи в Україні в частині забезпечення участі громадян у виборчому процесі є: а) подолання синдрому виборчого абсентеїзму, правового нігілізму; б) удосконалення системи контролю за дотриманням чинного законодавства всіма учасниками виборчого процесу; в) сприяння дальшому запровадженню принципу відкритості та прозорості в діяльність Центральної виборчої комісії;
    – положення про науково-методологічну доцільність розмежування на законодавчому рівні таких двох її типів політичної опозиції, що є обов’язковою умовою розвитку всіх демократичних політичних систем, як: парламентська опозиція та громадська (або громадсько-політична) опозиція.
    Дістали подальшого розвитку:
    – положення про те, що для сучасної науки теорії держави і права властива тенденція до зближення нормативного, інституціонального та процедурного підходів до вивчення політичних систем, оскільки їх синтез дозволяє вирішити серйозні теоретико-методологічні проблеми, а також обґрунтувати роль права як універсальної основи, де відбувається закріплення норм і принципів демократичного розвитку, демократичних інститутів та процедур;
    – положення про вплив права, як основи розвитку демократичної політичної системи, на її реальні трансформації, а також про причини конституювання недемократичних політичних систем при наявності формально демократичних конституцій;
    – положення про те, що непрозорість у діяльності державної влади, відсутність повної, точної, правдивої, своєчасної інформації про реальні факти, події та рішення сприяє відчуженню громадянського суспільства від процесу державного управління, створює сприятливі умови для порушення конституційних прав громадян і зловживання владою, уповільнює демократичну трансформацію політичної системи, руйнує фундамент структури взаємодії між державою і громадянським суспільством;
    – положення про роль права для врегулювання державно-правових конфліктів, яка визначається тим, що воно є об’єктивною основою для з’ясування правомірності дій суб’єктів державно-правового конфлікту, створення необхідного ґрунту для взаємних домовленостей суб’єктів державно-правового конфлікту.
    Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені у дисертації матеріали, положення і висновки можуть бути використані:
    а) у навчально-методичному процесі– це можливості використання матеріалу в освітньому процесі у вищій школі України при підготовці навчально-методичних та інших розробок в галузі теорії держави і права, конституційного права, досліджень правових проблем політичних інститутів і процесів. Зібраний в роботі матеріал та окремі проміжні результати являють собою концептуальні узагальнення, які можуть використовуватись як в ході проведення теоретичних занять так в процесі підготовки різноманітних підручників, посібників тощо.
    б) у науково-дослідній діяльності – яке полягає у тому, що її результати можуть використовуватись для дослідження специфіки правового розвитку політичних систем, а також подальших розробок проблем демократизації політичної системи України. Наявний в роботі матеріал може застосовуватись при проведенні більш широких досліджень, які мають на меті науковий аналіз специфіки правового забезпечення демократичного розвитку перехідних політичних систем;
    в) у правотворчій сфері – результати дослідження можуть залучатись до роботи, спрямованої на удосконалення чинного законодавства, створення юридичних механізмів та нормативних гарантій забезпечення положень та принципів Конституції України, що закладають основу демократичного правового і політичного розвитку України. При цьому окремі пропозиції надані в роботі стосуються не лише теоретичних аспектів правотворчої діяльності, але й містять конкретні пропозиції внесення змін до чинних законів. Водночас, у дисертації обґрунтовано перспективи змін у чинне законодавство в загальному контексті тих державотворчих і правотворчих процесів, які характеризують політичну систему України ( акти впровадження Верховної Ради України від 24 листопада 2011 року №09-11 та від 2 лютого 2012 року №01-12) ;
    г) у правовиховній сфері – оскільки вона дозволяє скласти цілісне уявлення не лише про те, чим є демократична політична система з точки зору загальної правової теорії, але й про те, які конкретні правові та юридичні механізми забезпечують її формування, нормальне функціонування та ефективний розвиток;
    д) у правозастосовній сфері – сформульовані висновки можуть використовуватись для оптимізації форм і методів діяльності суб’єктів правового забезпечення демократичного розвитку політичної системи України метою максимально повної реалізації ними своїх функцій і повноважень, або прав й обов’язків, встановлених Конституцією та законами України.
    Апробація результатів дослідження. Результати дисертаційного дослідження доповідались автором під час планових звітів на засіданнях кафедри державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету «Острозька академія». Основні положення і висновки роботи доповідались на міжнародних, республіканських і регіональних наукових і науково-практичних конференціях, семінарах, круглих столах: «Юридична методологія – основа гармонізації законодавства України до законодавства ЄС» (м. Київ, 2003 р.), «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (м. Острог, 2003 – 2008 рр.), «Трансформація політики в право: різні традиції та досвіди» (м. Київ – Харків, 2005 р.), «Конституційні засади державотворення і право творення в Україні: проблеми теорії і практики» (м. Київ, 2006 р.), «Конституція України: проблеми удосконалення» (м. Київ, 2007 р.), «Демократія та право: проблеми взаємовпливу і взаємозалежності» (м. Київ, 2007 р.), «Проблеми становлення і розвитку конституційної держави в Україні» (м. Хмельницький, 2008 р.), «Громадянське суспільство в Україні: проблеми забезпечення правотворчої діяльності» (м. Київ, 2008 р.), «Верховенство права і демократія» (м. Острог, 2009 р.), «Сучасний конституціоналізм: проблеми, тенденції та перспективи» (м. Острог, 2010 р.). У 2009 – 2010 роках автор керував роботою дослідницької групи, яка розробляла тему «Правові основи реформування політичної системи сучасної України» у межах планової науково-дослідницької роботи кафедри державно-правових дисциплін. Результати цієї роботи було представлено під час тематичного теоретико-методологічного семінару «Взаємодія права і політики: теоретичні і практичні проблеми дослідження» (м. Острог, 2007 р.). Окремі результати дисертаційної роботи доповідались автором у 2009 – 2012 роках під час роботи «круглого столу» на тему «Актуальні проблеми реформування державної влади в Україні», що проводився на базі кафедри державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету «Острозька академія». Результати дисертаційного дослідження використовувались автором під час викладацької діяльності в Університеті «Крок» на посаді професора кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права юридичного факультету.
    Окремі теоретичні положення дисертаційної роботи використовувались автором у процесі викладання навчального курсу «Теорія держави і права» та читання спецкурсу «Правові проблеми політичних інститутів та процесів».
    Публікації. Основні теоретичні положення і висновки, що були сформульовані у дисертаційному дослідженні, знайшли відображення в 42 науковій праці: 6 монографій, 23 статті у фахових наукових виданнях, 12 тезах доповідей на наукових і науково-практичних конференціях.
    Структура дисертації складається зі вступу, п’яти розділів, що поділяються на 13 підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг основного тексту дисертації становить 416 сторінки. Окремо викладений список використаних джерел налічує 577 позицій і обіймає 45 сторінок.
  • Список літератури:
  • ВИСНОВКИ

    Завершення будь-якого науково-теоретичного дослідження передбачає формулювання узагальнюючих положень, підбиття ряду підсумків тощо. Утім, перш ніж сформулювати ці результати, на думку автора, необхідно ще раз звернутися до тієї загальної проблеми, що нами досліджувалась.
    Вже на самому початку нашої дисертації ми неодноразово наголошували, що як таке дослідження політичної системи, навіть якщо ми обмежуємося лише однією країною – Україною, та певним історичним етапом, – у нашому випадку це період, який минув з часу проголошення незалежності України на початку 90-х років минулого століття і до сьогоднішнього дня, передбачає комплексний аналіз, який охоплює одразу декілька галузей права і декілька наук: теорію держави і права, історію держави і права, конституційне право, адміністративне право, парламентське право тощо. Лише зазначена комплексність такого дослідження, здатна гарантувати всебічність та наукову коректність отриманих результатів. Водночас, як випливає зі сформульованої теми дисертації, ми свідомо обмежували поле нашого дослідження виключно правовими питаннями, чи точніше сказати – аналізом теоретично-правових основ демократичного розвитку політичної системи сучасної України. Тому, зараз, так само як це було зроблено на початку роботи, ми повинні в першу чергу ще раз чітко визначитися з тим, наскільки виправданим було подібне методологічне розмежування політичного та правового вимірів у дослідженні політичної системи України, адже, здавалося б, що навіть якщо ми виходитимемо з самого поняття «політична система», то першість у його дослідженні повинна бути віддана саме політичній, а не правовій науці.
    На думку автора, отримані результати підтверджують ті настанови, з яких ми виходили. Дійсно, процес демократичної трансформації політичної системи сучасної України відбувається одразу ж на декількох рівнях. В цьому сенсі цілком виправдано говорити про формування нового типу політичної і правової культури, зміну домінуючих типів правових та політичних цінностей, підвищення політичної активності громадян тощо. Однак цілком обґрунтованим буде й твердження, що процес формування в Україні демократичної політичної системи супроводжується конституюванням нових правових інститутів, становленням нової організаційної структури державної влади та самого громадянського суспільства, налагодженням нових каналів та механізмів зв’язку між громадянським суспільством і державою.
    Більше того, як інституціональний, так і функціональний аналіз політичної системи сучасної України не може не враховувати тих змін, які відбуваються на правовому рівні і є пов’язаними з тими конституційними і державно-правовими змінами, що відбувалися та відбуваються в Україні. Саме тому, в ході аналізу політичної системи сучасної України не лише доцільно, але й необхідно виділяти правову складову цього складного процесу. До того ж висвітлюючи специфіку й динаміку розвитку демократичних інститутів в Україні, ми маємо особливо відзначити, що у багатьох випадках початковим поштовхом до цих процесів виступають ті об’єктивні конституційні й законодавчі зміни, які, з одного боку, – створюють правової основи функціонування цілого ряду елементів політичної системи, а, з іншого боку, – визначають і завдають загальні параметри державної влади (визначення форми правління, типу виборчої системи, визнання цінностей та основоположних начал, що характеризують Україну як правову та соціальну державу тощо) та принципи організації громадянського суспільства.
    Водночас, наголошуючи на значущості правового виміру в демократизації політичної системи, слід звернути увагу на те, що, по суті, роль права у розвиткові сучасних політичних систем демократичного типу – зараз ми говоримо виключно про демократичні політичні системи, оскільки за умов авторитарних та тоталітарних політичних режимів, як зазначалося у другому розділі дисертації, ми часто маємо справу з, так званими, «формальними конституціями», що виступають не стільки основою розвитку політичної системи, скільки виконують роль зовнішнього атрибуту або ж є елементом своєрідного «політичного камуфляжу», – може бути охарактеризована в термінах цілевизначального базового акту, який утворює ґрунт для стабільного розвитку всіх типів відносин в суспільстві та є загальною гарантією постання політичної та економічної системи суспільства.
    Що ж до перехідних політичних систем, то в них правовий фактор відіграє ту важливу роль, що у переважній більшості випадків на рівні конституції фіксується не стільки реальний стан суспільних політико-правових та соціально-економічних відносин, скільки та безпосередня мета, у напрямі якої відбувається розвиток політичної системи. З цього погляду гранично важливим стає не тільки факт проголошення на найвищому правовому рівні принципів демократії, народного суверенітету, законності, пріоритету прав і свобод людини і громадянина, верховенства права, поділу державної влади тощо, але й процес реального забезпечення конституційно-правових норм, принципів і положень. В результаті чого, вивчаючи теоретико-правові основи демократичного розвитку політичної системи сучасної України, ми мали дослідити конституційний процес, а також процеси розвитку правової системи України, не лише з формально-юридичної та історико-правової точки зору, але й з позиції реалізації конституційних норм, тих прав і свобод, що знайшли свого відображення в тексті Конституції України та на рівні законів.
    Ще однією характерною властивістю нашого дисертаційного дослідження стало поєднання теоретичного і нормативного аналізу правових основ демократизації політичної системи України. Це було зумовлено одразу ж двома причинами. По-перше, було необхідно чітко визначити не тільки своєрідний «спектр» науково-юридичних підходів в аналізі політичних систем, але й ті концептуальні правові основи, які було закладено в Конституції України щодо загального визначення напряму правових, політичних, соціальних, економічних змін. По-друге, кажучи про розвиток політичної системи України, ми свідомо намагалися висвітлювати всі процеси через виокремлення їх нормативно-юридичної складової. Тобто, якщо йшлося про становлення партійної системи, то нас цікавили не стільки ті або інші окремі політичні партії, скільки нормативно-правові основи їх функціонування та правові стимули у розвиткові та структуризації партійної системи. Саме тому, аналізуючи правові норми пов’язані із діяльністю політичних партій, ми мали залучити до кола нашого дослідження ще й законодавчі положення про вибори народних депутатів, концепції парламентської реформи тощо.
    Подібний наголос на нормативно-юридичній складовій дослідження процесів демократизації політичної системи України зумовлено тим, що сьогодні ми абсолютно чітко спостерігаємо феномен гальмування цілого ряду змін в економічній, політичній, соціальній сфері, яке зумовлено в першу чергу відсутністю необхідної законодавчої бази, неузгодженістю окремих юридичних норм, відсутністю реальних механізмів забезпечення положень Конституції України.
    Таким чином, на думку автора, весь хід дисертаційного дослідження не тільки не спростував вихідної гіпотези, але й підтвердив теоретичну доречність і практичну необхідність вивчення та ретельного наукового аналізу саме теоретико-правових основ демократичного розвитку політичної системи сучасної України.
    Про рівень повноти дослідження свідчить те, що всі завдання та цілі, які ставилися у вступі до дисертації було виконано в ході роботі. При цьому автор намагався не лише розглядати окремі теми, які входили до структури дослідження як її органічні частини – роль права в демократизації політичної системи, інституціонально-правовий аналіз демократичних політичних систем, правові проблеми взаємодії демократичної держави і громадянського суспільства, актуальні правові питання демократизації системи державної влади, – але й підсумовувати проміжні результати, які є важливими для цілісного сприйняття роботи у висновках, які було сформульовано до кожного розділу.
    Підбиваючи загальні підсумки проведеному у дисертації дослідженню, їх можна подати у вигляді наступних положень:
    1. Системний спосіб аналізу політичних явищ, інститутів та процесів являє собою універсальну методологічну модель, за тієї причини, що можливості її застосування для науково-теоретичних досліджень не залежать від типу тих чи інших політичних систем. Саме завдяки методології системного дослідження ми отримуємо можливість чітко усвідомити та розкрити зв’язок між різними типами явищ, які традиційно вивчаються такими спеціальними дисциплінами як теорія держави і права, конституційне право, політична теорія, адміністративне право, партологія, теорія політичних інститутів і процесів тощо. Дійсно, у значній кількості випадків метою наукового аналізу є не просто опис тих або інших фактів, але з’ясування причин, стимулів та динаміки тих змін, які відбуваються у правовій, політичній, соціальній сфері. У цьому контексті поняття «політична система» дозволяє не лише описати, але й пояснити причини тих явищ, які досліджуються сучасною юридичною наукою. При цьому застосування системного методу дозволяє поєднати в загальному річищі наукового дослідження інституціональну та функціональну методологічні програми, які дають змогу охарактеризувати демократичні політичні системи як з позицій висвітлення властивих їм інститутів, так в аспекті тих функцій, які вони виконують. Водночас, описуючи теоретико-правові основи демократичного розвитку тієї або іншої політичної системи, ми включаємо до кола наукового аналізу не тільки систему діючого законодавства, але й ті елементи правової системи, які визначають процес функціонування основних елементів та інститутів політичної системи.
    2. Навіть з огляду на високу інституціональну, організаційну, структурну варіативність демократичних політичних систем, слід вказати на існування доволі жорстких загальних вимог правого визначення, закріплення і гарантування з боку держави ряду норм, які встановлюють основоположні принципи та цінності демократії – народний суверенітет, виборність органів державної влади, рівність прав громадян та їх захист з боку держави тощо, врегульовують функціонування та розвиток демократичних інститутів, визначають демократичні процедури, покликані запобігати будь-яким внутрішнім спробам недемократичної трансформації чи дискредитації демократії. В цьому сенсі процес демократизації політичної системи сучасної України тісно пов'язаний з комплексним науково-юридичним аналізом, який включає в себе, з одного боку – ретельне компаративне дослідження положень, норм, принципів Конституції України та чинного законодавства України з загальновизнаними, у тому числі й на міжнародно-правовому рівні, цінностями демократії та права, а, з іншого боку – висвітлення гарантій та механізмів забезпечення конституційно-правових норм, які формують своєрідну «правову структуру» демократизації політичної системи сучасної України.
    3. Однією з найважливіших основ демократизації політичної системи сучасної України стало нормативно-правове визнання вихідного плюралізму суспільних потреб та інтересів. Уперше в новітній історії України в розділі першому Конституції було чітко зафіксовано, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. При цьому держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання та їх рівність перед законом. Безумовно, чимало положень, які забезпечують плюралізм в Україні, або окреслюють механізми його реалізації містяться не лише на рівні Конституції, але й у тих чи інших законах України. Утім, маємо визнати, що сьогодні актуальним завданням є проведення активної правової діяльності покликаної сприяти втіленню конституційного принципу плюралізму. Справді, якщо базові норми щодо свободи підприємницької діяльності, рівності форм власності, багатоманітності ідеологій, неприпустимості офіційного проголошення будь-якої ідеології державною, які складають основу економічного та ідеологічного плюралізму, не лише проголошуються, але й реально втілюються в суспільному житті, то питання пов’язані з забезпеченням політичного плюралізму мають перешкодою своєї реалізації неусталеність партійної системи, невизначеність статусу політичних партій у їх здійсненні державної влади, недостатню правову регламентацію та хиткі юридичні гарантії опозиційної діяльності. В результаті чого відсутність реального політичного плюралізму суттєво стримує загальні процеси демократизації політичної системи України.
    4. Сучасні правові перспективи демократизації політичної системи України тісно пов’язані з вдосконаленням інститутів участі громадян в процесі державного управління та гарантуванні ефективного функціонування інститутів безпосереднього народовладдя. В цьому контексті особливої значущості набувають зміни у виборчій системі України. Щоправда, на відміну від суто політологічних суперечок щодо доцільності запровадження тієї або іншої виборчої системи, правовий аналіз зазначеної проблеми пов’язаний із розв’язанням тих актуальних питань, які на сьогоднішній день перешкоджають здійсненню ефективного та свідомого волевиявлення громадян. Тому, поряд із боротьбою з такими негативними явищами як правовий нігілізм виборців, зневіра у дієвість виборчих процедур, недовіра до органів покликаних забезпечувати основні принципи виборчого права України, вкрай важливим видається створення дієвої системи контролю за дотриманням чинного законодавства, яке стосується виборів, всіма учасниками виборчого процесу. Для цього на законодавчому рівні необхідно внесення змін щодо сприяння дальшому запровадженню принципу відкритості та прозорості в діяльність Центральної виборчої комісії, що дозволить значно підвищити рівень довіри населення до цього державного органу як незалежного і самостійного, який діє виключно на основі Конституції України та чинного законодавства. Водночас, як доводить досвід останніх виборчих кампаній, на сьогоднішній день на юридичному рівні досі не створено надійних механізмів запобігання використанню під час виборчого процесу адміністративного ресурсу, що не лише спотворює принцип рівності всіх учасників виборчого процесу, але й значно знижує ефективність виборчих процедур та взагалі ставить під сумнів демократизм самого інституту виборів, що зрештою унеможливлює характеристику політичної системи України як демократичної.
    5. Серед основних функцій, які виконують вибори в сучасних демократичних політичних системах варто наголосити насамперед на таких як: функція артикуляції суспільних інтересів, функція контролю за інститутами влади, функція формування загальної політичної волі, функція легітимації політичної системи в цілому та окремих політичних інститутів, функція консенсуального врегулювання політичних конфліктів, функція визначення та формування політичної еліти. Правовою основою реалізації зазначених функцій виступає чітка юридична фіксація принципів виборчого права. Серед них можна виділити дві основні групи. По-перше – принципи організації виборів у демократичних політичних системах. До них відносяться принципи свободи, конкурентності, альтернативності та періодичності виборів. По-друге – принципи самого виборчого права, які застосовуються у тій чи іншій політичній системі. Найважливішими з них є принципи загальності, рівності, таємності голосування, а також принцип прямого голосування. Всі без винятку перелічені принципи знайшли свого відображення у Конституції України та у чинному законодавстві, що дозволяє твердити про сформованість інституту виборів в Україні і його безумовну демократичність.
    6. Серед передбачених законодавством України спеціальних форм безпосередньої демократії необхідно назвати наступні: народна референдарна ініціатива, збори, мітинги, походи, демонстрації, дорадчі опитування громадян, загальні збори громадян, громадські слухання та місцеві ініціативи. Однак, не всі вони знайшли свого всебічного закріплення на законодавчому рівні. В цьому сенсі такі види однієї з форм безпосередньої демократії як мітинги, демонстрації, збори та походи хоча й визнаються конституцією як невід’ємне право громадян, але тим не менш, залишається чимало питань, щодо правової регламентації процедури їх проведення, порядку, умов та термінів попередження уповноважених органів про проведення цих масових заходів, підстав для обмеження реалізації громадянами цього конституційного права. Тому, подальше вдосконалення форм безпосередньої демократії в Україні, а також правових інститутів, що їх забезпечують сприятиме демократизації політичної системи України, відкриватиме для громадян більше шансів для участі в управлінні місцевими і державними справами, дозволятиме запобігати агрегації потреби у застосуванні «крайніх форм» безпосередньої демократії (революції, акти масової громадської непокори, громадські протести, голодування тощо).
    7. Характерною властивістю сучасних демократичних політичних систем є розвиненість партійної підсистеми, яка дозволяє не лише акумулювати та артикулювати різноманітні суспільні інтереси, але й доносити їх на рівень державної влади, в тому числі й шляхом безпосередньої участі політичних партій не тільки в діяльності вищого представницького органу державної влади – парламенту України, але й органів виконавчої влади. Подібне розширення можливостей громадян України через їхню підтримку тих або інших політичних партій політичних партій брати участь в діяльності виконавчої влади безпосередньо залежить від змін, які пов’язані із підвищенням можливостей парламенту впливати на діяльність уряду, створенням нових механізмів взаємної відповідальності між законодавчою та виконавчою владою шляхом запровадження інституту формування уряду парламентською більшістю. Водночас важливим кроком покликаним сприяти посиленню партійного чинника у функціонуванні політичної системи України є юридичне закріплення норм, що матимуть вплив на підвищення рівня структуризації партійної системи. До таких юридичних норм слід віднести удосконалення виборчої системи, відмова від участі блоків політичних партій у виборчій кампанії, встановлення суворих мір відповідальності за порушення виборчого процесу як на стадії підготовки виборів і проведення передвиборчої агітації, так і під час проведення голосування і підрахунку голосів, прийняття спеціального закону, який би гарантував статус політичної опозиції, удосконалення механізмів формування уряду парламентською більшістю та формальної легалізації самої більшості. При цьому, на думку автора, посилення ролі політичних партій, наближення їх діяльності до реальних потреб громадян, подолання елементів хаотичності та штучності у формуванні політичних партій, сприятиме як розширенню участі громадян в процесі державного управління, так і загальній демократизації політичної системи України.
    8. Наявність політичної опозиції є необхідною ознакою демократичних політичних систем, оскільки поява та розвиток політичної опозиції випливають з самої ідеї демократії, яка передбачає участь і врахування в процесі державного управління всіх наявних у суспільстві точок зору стосовно напрямів та перспектив державного і суспільного розвитку. Тому політична опозиція в демократичній політичній системі є своєрідним віддзеркаленням офіційної влади, яка набуває свого статусу лише у ході чесної конкурентної боротьби з іншими політичними силами і може бути замінена ними уразі втрати довіри громадян, зміни їх ціннісних орієнтацій тощо. В результаті чого співіснування офіційної влади та політичної опозиції є важливим свідченням політичного та ідеологічного плюралізму, свободи слова, забезпечення права громадян на участь у державному управлінні, що, у свою чергу, дозволяє висновувати про рівень демократизму тієї чи іншої політичної системи, а також про рівень зрілості демократії.
    9. Забезпечення стабільної нормативно-правової бази для ефективної взаємодії державної влади та громадянського суспільства є невід’ємним чинником демократизації політичної системи сучасної України в процесі реалізації конституційно проголошених цінностей та орієнтирів. В цьому контексті вкрай важливо гарантувати процес подальшої конкретизації та правового розвитку у законодавчій діяльності, тих принципів, що проголошено в Конституції України. Причому сама конституція має перетворитися з суто формально-юридичного акту, який, на жаль, відверто нехтується державними діячами, на реальне джерело вітчизняного права, яке б не тільки слугувало основою розвитку всієї системи законодавства, але й служило основним джерелом регулювання суспільних відносин та подальшої демократизації політичної системи. Зрозуміло, що у світлі цих цілей особливої значущості набуває діяльність тих інституцій, які покликані забезпечувати верховенство конституції і її суворе дотримання як органами державної влади та окремими посадовими особами, так і громадянами та їх організаціями. Адже за умови якщо в суспільстві порушується конституція – особливо за умов, коли «головним порушником» є державна влада, яка постійно проголошує свою відданість демократичним ідеалам, – будь-які розмови про демократизацію політичної системи та перетворення народу на єдиного носія державної влади, постають не більш як елементами політичної демагогії та маніпуляції суспільною свідомістю.
    10. Розглядаючи можливості впливу громадянського суспільства на діяльність як державної влади в цілому, так і її окремих органів, слід звернути особливу увагу на питання відкритості у діяльності органів державної влади, оскільки вони стосуються загальних умов, які уможливлюють сам процес взаємодії. Іншими словами, у разі відсутності достовірної інформації про діяльність органів державної влади, а також інформаційної непрозорості фундаментальних демократичних процедур, стає вкрай проблематичною можливість застосування таких понять як «ефективна участь народу», «реальний вплив на процес державного управління» тощо. Непрозорість у діяльності державної влади, відсутність повної, точної, правдивої, своєчасної інформації про реальні факти, події та рішення сприяє відчуженню громадянського суспільства від процесу державного управління, створює сприятливі умови для порушення конституційних прав громадян і зловживання владою, уповільнює демократичну трансформацію політичної системи, руйнує фундамент структури взаємодії між державою і громадянським суспільством. Тому, законодавче забезпечення відкритості в діяльності державної влади має бути окреслено як пріоритетне завдання парламенту.
    11. Налагодження стабільних та дієвих механізмів взаємодії між державною владою та громадянським суспільством як основними формоутворюючими елементами демократичної політичної системи передбачає приділення особливої уваги питанню розробки інституційної та нормативної бази для розв’язання політичних конфліктів. У цьому сенсі слід зазначити, що єдиною універсальною формою розв’язання політичних конфліктів на сьогоднішній день є правова форма (стосовно чисельних позаправових форм врегулювання політичних конфліктів маємо вказати, що вони носять здебільшого ситуативний характер і є залежними від тих політичних традицій, що сформувалися у тій або ж іншій політичній системі), оскільки вона може застосовуватись не лише у всіх типах політичних конфліктів, безвідносно до того, хто виступає суб’єктами політичного конфлікту, але й може розв’язувати політичні конфлікти будь-якого змісту, за тієї причини, що вона спирається на загальновизнані норми, які є обов’язковими для всіх учасників (суб’єктів) політичних відносин незалежно від того чи вони виступають на боці держави чи громадянського суспільства. Такими нормами виступають положення діючого права, закріплені у законодавстві тієї або іншої країни або у міжнародних правових актах.
    12. Невід’ємною складовою процесу демократизації політичної системи України має стати переведення значної кількості політичних конфліктів у правову площину. Це означає, що головним критерієм при їх розв’язанні повинні стати принципи верховенства права та правових цінностей закріплених в Конституції України. Водночас подібні дії дозволять уникнути двох суттєвих загроз для демократизаційного процесу політичної системи України, якими є, з одного боку – переростання політичних конфліктів у кризові ситуації, коли ескалація політичного конфлікту не передбачає можливої основи для його розв’язання, а, з іншого боку – вирішення цих конфліктів на основі корпаративних цінностей, які не беруть до уваги інтереси країни, держави та суспільства. Це дозволить спрямовувати енергію політичних конфліктів на вирішення позитивних цілей щодо сприяння становленню демократії, постанню в Україні правової, демократичної держави.
    13. Процес демократизації політичної системи України може бути розглянутим як трансформації, що відбуваються у трьох сферах: а) на рівні громадянського суспільства – це в першу чергу правове забезпечення формування сучасної інфраструктури громадянського суспільства, а також забезпечення прав і свобод людини і громадянина, як основного суб’єкта громадянського суспільства; б) на рівні взаємодії громадянського суспільства та держави; в) на рівні самої державної влади. При цьому говорячи про зміни, які відбуваються на рівні державної влади, або ж держави як одного з основних елементів політичної системи, слід звернути особливу увагу на те, що всі вони мають окреслюватись не лише з погляду системи мір спрямованих на конституювання ряду загальновизнаних демократичних інститутів, а також забезпечення фундаментальних вимог, які ставляться по відношенню до демократичної організації державної влади, але й з погляду формування чіткої та ефективної стратегії запобігання негативних явищ, які становлять загрозу реальній демократизації як державної влади, так і політичної системи в цілому.
    14. Серед загроз подальшого розвитку демократичної політичної системи в Україні в сфері державної влади на першому місці стоять такі як: формування закритих механізмів прийняття державно-владних рішень, корупція та бюрократизація державної влади. Подолання кожного з них передбачає застосування різноманітних заходів та мір. На перше місце в зазначеній системі заходів, виходять саме правові заходи та правові міри, які шляхом юридичної фіксації конкретних норм на рівні поточного законодавства здатні зупинити надто швидкі процеси корупціоналізації та бюрократизації державної влади. Тому запровадження запропонованих в роботі мір законодавчого характеру здатне не лише поліпшити стан самої державної влади, але й об’єктивно сприятиме більш широкому процесові демократизації політичної системи України.
    В ході нашої дисертаційної роботи, нами було висвітлено лише один з аспектів загальних процесів демократизації політичної системи сучасної України. З цього погляду представлене дослідження слід розглядати як один з необхідних кроків на шляху науково-теоретичного осмислення тих державотворчих і правотворчих подій, що відбуваються в Україні і які покликані сприяти її просуванню до тих ідеалів, які однозначно закріплено на рівні Конституції України. Роблячи процеси демократизації політичної системи України предметом правового аналізу, необхідно постійно пам’ятати про те, що у даному випадку предметом дослідження є не просто якесь абстрактне наукове поняття, але сучасна доля та майбутній стан України, що включає в себе як майбуття Української держави, так і Українського народу. Тому, ті проблеми, які висвітлювались в дисертації, ті питання, які були лише окреслені або ж позначені, фактично, стосуються не лише відносно невеликої групи фахівців-юристів, які мають їх досліджувати, але й стосуються практично кожної людини, оскільки демократична політична система є не якимсь вигаданим образом, який можна нав’язати суспільству через масові інформаційні маніпуляції, але тим повсякденним відчуттям свободи, справедливості та верховенства права і закону, яке відчуває кожен, хто вважає себе громадянином України і не розділяє власну долю з долею країни.








    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. «Про благодійництво та благодійні організації»: Закон України від 16.09.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 46. – Ст. 292.
    2. «Про боротьбу з корупцією»: Закон України від 5.10.1995 р. (втратив чинність) // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 34. – Ст. 266. «Про засади запобігання та протидії корупції» від 11.06.2009 р. (втратив чинність на підставі Закону № 2808-17 від 21.12.2010 р.) // Відомості Верховної Ради України. ‒ 2009. ‒ № 45. ‒ Ст. 691. «Про засади запобігання і протидії корупції» : Закон України від 07.04.2011 р. // Відомості Верховної Ради України. ‒ 2011. ‒ № 40. ‒ Ст.404.
    3. «Про вибори народних депутатів України»: Закон України від 25.03.2004 р. (втратив чинність) // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 27-28. – Ст. 366. «Про вибори народних депутатів України» : Закон України від 17.11.2011 р. // Відомості Верховної Ради України. ‒ 2012. ‒ № 10-11. ‒ Ст.73.
    4. «Про власність»: Закон України від 7.02.1991 р. (втратив чинність на підстав Закону № 997-16 від 27.04.2007 р.) // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 20. – Ст. 249.
    5. «Про внесення змін до Конституції України»: Закон України від 8. 12. 2004 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 2. – Ст. 44.
    6. «Про всеукраїнський та місцевий референдуми»: Закон України від 3.07.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 33. – Ст. 443.
    7. «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави»: Закон України від 19.06.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 46. – Ст. 366.
    8. «Про державну таємницю»: Закон України від 21.09.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999.– № 49. – Ст. 428.
    9. «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»: Закон України від 16.11.1992р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 1. – Ст. 1.
    10. «Про звернення громадян»: Закон України від 2.10.1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 47. – Ст. 256.
    11. «Про інформацію»: Закон України від 2.10.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 48. – Ст. 650.
    12. «Про Кабінет Міністрів України»: Закон України від 21. 12. 2006 р. (втратив чинність) // Офіційний вісник України. – 2007. – № 6. – Ст. 207. «Про Кабінет Міністрів України» : Закон України від 07.10.2010 р. // Відомості Верховної Ради України. ‒ 2011. ‒ № 9. ‒ Ст. 58.
    13. «Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»: Закон України від 21.11.2002 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 3. – Ст. 12.
    14. «Про місцеве самоврядування в Україні»: Закон України від 21.05.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
    15. «Про молодіжні та дитячі творчі організації»: Закон України від 1 грудня 1998 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 1. – Ст. 2.
    16. «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення»: Закон України від 23.09.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 48. – Ст. 296.
    17. «Про об’єднання громадян»: Закон України від 16.06.1992 р. (втрачає чинність 01.01.2013) // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504. «Про громадські об’єднання» від 22.03.2012 р. // Офіційний вісник України. ‒ 2012. ‒ № 30. ‒ Ст. 1097.
    18. «Про підприємництво»: Закон України від 7.02.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №14. – Ст. 168.
    19. «Про політичні партії в Україні»: Закон України від 5.04.2001 р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 17. – Ст. 728.
    20. «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації»: Закон України від 23.09.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 49. – Ст. 299.
    21. «Про прокуратуру»: Закон України від 5.11.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст. 793.
    22. «Про професійних творчих працівників та творчі спілки»: Закон України від 7.10.1997 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 52. – Ст. 312.
    23. «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»: Закон України від 15.09.1999 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 45. – Ст. 397.
    24. «Про свободу совісті та релігійні організації»: Закон України від 23.04.1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 25. – Ст. 283.
    25. «Про статус народного депутата України»: Закон України від 17.11.1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 3. – Ст. 17.
    26. «Про судоустрій України»: Закон України від 07.02.2002 р. (втратив чинність) // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27-28. – Ст. 180. «Про судоустрій і статус суддів» : Закон України від 07.07.2010 р. // Відомості Верховної Ради України. ‒ 2010. ‒ № 41, № 41-42, № 43, № 44-45. ‒ Ст. 529.
    27. Авакьян С. А. Политический плюрализм и общественные объединения в Российской Федерации: конституционно-правовые основы / С. А. Авакьян. – М.: Юристъ, 1996. – 342 с.
    28. Авер’янов В. Б., Андрійко О. Ф., Нагребельний В. П., Коваленко В. Л. Проблеми формування державного управління та адміністративного права / В. Б. Авер’янов, О. Ф. Андрійко, В. П. Нагребельний, В. Л. Коваленко // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – 1999. – Вип. 10. – С. 47-71.
    29. Автономов А. Основне проблемы формирования партийной системы в России / А. Автономов // Формирование полытической системы России / Под ред. А.Кортунова. – М.: ЦКИ, 1996. – С. 29-49.
    30. Автономов А. С. Правовая онтология политики: к построению системы категорий / А. С. Автономов. – М.: ООО Фирма «Инфограф», 1999. – 384 с.
    31. Азорянц Э. А. Глобализация: катастрофа или путь к развитию? Современные тенденции мирового развития и политические амбиции / Э. А. Азорянц. – М.: Издательский дом «Новый век», 2002. – 416 с.
    32. Алексеев С. С. Философия права / С. С. Алоексеев. – М.: Издательство НОРМА, 1998. – 336 с.
    33. Алексеева Т. А. Современные политические теории / Т. А. Алексеева. – М.: РОССПЭН, 2000. – 344 с.
    34. Алексєєва Т. Легітимність влади у період транзиту / Т. Алексєєва // Політична думка. – 1998. – № 3-4. – С. 109-120.
    35. Алєксєєнко І. В. Універсалізація – інтеграція – глобалізація: питання методології та практики / І. В. Алєксєєнко // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2004. – Вип. 24. – С. 578-583.
    36. Алмонд Г., Пауэлл Дж., Стром К., Далтон Р. Сравнительная политология сегодня: Мировой обзор / Г. Алмонд, Дж. Пауэлл, К. Стром, Р. Далтон. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 537 с.
    37. Андресюк Б. П. Місцеве самоврядування в сучасній Україні: проблеми і перспективи / Б. П. Андресюк. – К.: Стилос, 1997. – 223 с.
    38. Андресюк Б. П. На пути к гражданскому обществу: европейский контекст общественно-политического развития Украины / Б. П. Андлресюк. – К.: Издательство «Політична думка», 2000. – 148 с.
    39. Антонович М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини / М. Антонович. – К.: Видавничий дім «KM Academia», 2000. – 262 с.
    40. Арановский К. В. Государственное право зарубежных стран / К. В. Арановский. – М.: ИНФРА-М, Издательский дом «ФОРУМ», 2000. – 488 с.
    41. Арон Р. Демократия и тоталітаризм / Р. Арон. – М.: Текст, 1993. – 303 с.
    42. Архипова О. В., Воробьева И. Я., Гешева Е. Г., Павлов В. И. Основные понятия политологии / О. В. Архипова, И. Я. Воробьева, Е. Г. Гешева, В. И. Павлов. – М.: Издательство МЭИ, 2001. – 44 с.
    43. Астафичев П. А. Социально-правовая природа народного представительства / П. А. Астефичев // Государство и право. – 2001. – №11. – С.29-37.
    44. Атаманчук Г. В. Сущность государственной службы: история, теория, закон, практика / Г. В. Атаманчук. – М.: Изд-во РАГС, 2002. – 272 с.
    45. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления / Г. В. Атаманчук. – М.: «Юридическая література», 1997. – 400 с.
    46. Афанасьев М. Н. Государев двор или гражданская служба? / М. Н. Афанасьев // Политические исследования. – 1995. – № 6. – С. 67-80.
    47. Бабенко К. А. Конституційні засади розвитку і регулювання політико-правових відносин в Україні: Монографія / К. А. Бабенко. – К.: Ін Юре, 2008. – 480 с.
    48. Бабенко К. А. Конституція України як фактор стабілізації та розвитку правового і політичного життя суспільства / К. А. Бабенко // Вісник Конституційного Суду
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОШУК ГОТОВОЇ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ АБО СТАТТІ


Доставка любой диссертации из России и Украины