ЛІНДА ІСТОРИЗМ У РОЗВИТКУ АРХІТЕКТУРИ : ЛИНДА историзм В РАЗВИТИИ АРХИТЕКТУРЫ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

На правах рукопису

ЛІНДА
СВІТЛАНА МИКОЛАЇВНА

УДК 7.032 : 72.01: 72.032

ІСТОРИЗМ У РОЗВИТКУ АРХІТЕКТУРИ

18.00.01 – Теорія архітектури,
реставрація пам’яток архітектури

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
доктора архітектури

Науковий консультант:
доктор архітектури, професор
Черкес Б.С.

Ідентичність усіх примірників дисертації
ЗАСВІДЧУЮ:
Вчений секретар спеціалізованої
вченої ради Д 35.052.11 (ПетришинГ.П.)

Львів – 2013

ЗМІСТ

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК………………………………………….
4
ВСТУП………………………………………………………………………..
13

РОЗДІЛ 1. ЯВИЩЕ ІСТОРИЗМУ ЯК ОБ’ЄКТ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ…………………………………………………………………..
1.1. Поняття історизму в архітектурних дослідженнях та суміжних дисциплінах …………………………………………………………….
1.2. Репрезентації історизму у розвитку архітектури………………..
1.3. Диференціація історизму в архітектурі як самостійного об’єкта дослідження……………………………………………………………..
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1………………………………………………..

24

24
41

66
90

РОЗДІЛ 2. МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЯВИЩА ІСТОРИЗМУ В АРХІТЕКТУРІ ………………………………..…………
2.1. Формування ідеології дослідження ……………………………...
2.2. Методологічний потенціал метадисциплін у вивченні проблеми історизму в архітектурі …………………………………….
2.3. Структурування дослідження явища історизму в архітектурі …
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2 ……………………………………………….

93
93

100
119
127
РОЗДІЛ 3. ДУАЛЬНА ПРИРОДА МЕХАНІЗМУ АКТУАЛІЗАЦІЇ ЯВИЩА ІСТОРИЗМУ В АРХІТЕКТУРІ ……………….………………
3.1. Знак та знакова система в архітектурі історизму ……………….
3.2. Смислогенез – початок семіотичного циклу ……………………
3.3. Референт – архітектурний прототип…………………………….
3.4. Морфогенез – утворення неоформи……………………………...
3.5. Інтерпретація – завершальний етап семіотичного циклу………
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3 ……………………………………………….

129
129
140
157
179
190
200

РОЗДІЛ 4. ІСТОРИЗМ В АРХІТЕКТУРІ ЯК СИСТЕМНЕ ДИНАМІЧНЕ ЯВИЩЕ ……………………………………………………
4.1. Системна модель історизму в архітектурі …………………….…
4.2. Ресурси та механізми самоорганізації системи історизму…….
4.3. Періодизація та закономірності морфогенетичних перетворень.
4.4. Функції та цілі системи історизму………………………………..
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 4 ……………………………………………….

204
205
221
236
270
277
РОЗДІЛ 5. ЗНАЧЕННЯ ЯВИЩА ІСТОРИЗМУ У ЗАГАЛЬНОКУЛЬТУРНОМУ КОНТЕКСТІ …………………………
5.1. Історизм у системі архітектури: дуальна модель системи художнього образотворення ………………………………………………..
5.2. Інтеграція історизму у систему культури ……………………………..
5.3. Інтеграція історизму у систему мистецтва ……………………………
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 5 ……………………………………………….

281

281
297
315
335

ВИСНОВКИ …………………………………………………………………
338
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………………………
342
ДОДАТОК
ВПРОВАДЖЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ……………………………………………………………

389

ВСТУП

Важливою умовою формування повноцінного художньо-образного середовища міста є відтворення у його структурах культурно-історичного змісту, тобто відображення епізодів світової культури і одночасно своєрідності національно-регіонального досвіду. Саме ці зримі образи минулого, закарбовані у давніх та сучасних архітектурних формах, надають нашим містам образної неповторності, змістовної глибини та насиченості емоційного сприйняття. Це явище залучення історичних архітектурних форм до актуальної творчості сьогодні називають історизмом. Історизм постає не лише як втілення минулої культури, але і як стабільне теперішнє та стимул для майбутнього розвитку.
Усвідомлення важливості присутності історії в актуальній архітектурній творчості прийшло не одразу: ще зовсім близькими є часи диктату тотального антиісторизму, коли під лозунгом економічності та доцільності архітектурний образ розглядався лише як результат технологічних та техніко-конструктивних вирішень. Проте вже у 1960-х роках стала очевидною небезпека тотального оновлення: «сучасне» опинилося в ізоляції серед історичного міського контексту та було усунуте від перманентного процесу формування «пам’яті місця», яке є таким важливим для життя людини. Вихід з кризи, у якій опинилася архітектура, вбачали передусім в актуалізації змістовних аспектів культурно-історичного різноманіття. В архітектурі, як і в інших сферах культурної діяльності, стали формуватися нові гуманістичні принципи, що ґрунтувалися на рефлексії багатогранності історичних змістів, на відображенні світової історії та регіональних традицій у структурі архітектурного твору. Образи минулого під гаслом постмодернізму знову були повернуті у проектну практику. Це повернення стимулювало глибоке зацікавлення проблемою історизму в архітектурі загалом, результатом чого стала ціла низка теоретичних напрацювань та практичних реалізацій. Тоді ж постали інші важливі питання: чому історія знову і знову повертається в актуальну культуру? Чому, незважаючи на технічний прогрес, невичерпні можливості, які нам надають нові технології, архітектори для виконання насущних завдань постійно звертаються до досвіду минулого? Для чого нам потрібно не лише споглядати уречевлені сліди історії, але й постійно їх відтворювати у нових матеріалах та конструкціях, наділяючи їх новими змістами, ідеями та цінностями? Саме пошуку відповіді на ці запитання присвячене це дослідження.
Сьогодні архітектура історизму постає як цілісне явище, надзвичайно складне для однозначної концептуалізації. Як вихідне положення роботи виступає визначення історизму, подане Н. Певзнером (1964): «Історизм є напрям, у якому розгляд і використання історії суттєвіше, ніж відкриття і розвиток нової системи, нових форм свого часу» [46, c. 271], а також дефініція А. Іконнікова (1997): «"Історизм" – це не назва конкретного спрямування у практиці архітектури певного часу, а тенденція, яка проходить через всі періоди розвитку архітектури…» [107, c. 10].
Актуальність теми дослідження визначається такими положеннями:
1. Проблемою під час дослідження історизму в архітектурі є фрагментація та редукція явища, тобто зведення його масштабів лише до культурних проявів другої половини ХІХ ст. Серед значної кількості робіт фактично немає таких, які б виходили із розуміння історизму як системного загальнокультурного явища. У світлі формування нового розуміння історизму як тенденції, що проходить через багато етапів розвитку архітектури, постає необхідність фундаментального переосмислення процесів походження і розвитку, а також значення явища історизму в архітектурі.
2. Недостатня наукова рефлексія явища історизму в архітектурі призводить до перманентної кризи формування теорії стилю в архітектурі, де історизм виступає «проблемним» місцем. Тому необхідною є концептуалізація явища історизму та розвиток теорії художнього образотворення в архітектурі, у якій стиль (поряд з історизмом) стає одним із можливих сценаріїв зародження та розвитку художнього образу, а не єдиним, як це вважалося до цього часу.
3. Актуальний стан теорії стилю в архітектурі в Україні не є достатнім для того, щоб повноцінно розкрити суть явища історизму, оскільки залишається на позиціях описового, фактологічного та історичного підходів, що вже не відповідає світовій практиці міждисциплінарності. Сьогодні нагальним є розроблення принципово нових методологічних підходів та інструментарію для розуміння та формалізації складних архітектурних явищ, до яких належить історизм. Тому з’являється необхідність у створенні нового міждисциплінарного теоретичного апарата, який міг би виявити можливі напрямки ефективного та комплексного вивчення явища історизму.
Починаючи із 1960-х років архітектура другої половини ХІХ ст., тобто періоду історизму у традиційному розумінні, стає надзвичайно популярною темою у світовій та вітчизняній історії архітектури. Цьому періоду присвячені cпеціальні дослідження І. Бондаренко [45], О. Борисової [46, 47], Р. Вагнер-Рігер [522], Р. Вортмана [524], Д. Долгнера [428], M. Згурняка [519], А. Іконнікова [105–110], Т. Каждан [47], Є. Кириченко [123, 124], П. Краковського [467, 468], К. Міньо [481], К. Мілде [482], A. Мораванскі [485], М. Нащокіної [245], А. Пуніна [270], Я. Пурхлі [271, 501], M. Райсбергер [522], а також узагальнюючі праці [6, 12, 15, 17, 34, 64–66, 74, 113, 422, 475, 493, 496, 509, 518, 521]. Період другої половини ХІХ ст. зайняв важливе місце у загальних дослідженнях з історії та теорії архітектури у роботах Л. Адамса [408], І. Азізян [3], В. Арсланова [13], Ж. Базена [24], Л. Беневоло [414, 415], Т. Бронєвського [419], В. Брумфільда [420], П. Дурдена [429], Ю. Єдіке [97], Г. Лєбєдєвої [203, 204], А. Мілобендзького [483], Н. Певзнера [497, 498], Т. Скібіцької [299], А. Уіттика [325, 236], К. Фремптона [474344], Б. Флетчера [438], Ф. Хааса [443], Д. Хансера [444], Х.-З. Хічкока [447], Б. Черкеса [364, 368–371, 373–375], І. Чередіної [363].
Прагнення включити архітектуру України у загальний процес розвитку історизму зумовили звернення до робіт Ю. Асєєва [21], С. Кілессо [122], С. Біленкової [42], Ю. Бірюльова [416], В. Вуйцика [68], Ю. Ковальова [358], Р. Липки [68, 144], О. Моргун [240], В. Проскурякова [269], П. Ричкова [282–285], А. Рудницького [287], В. Тимофієнка [320, 321], П. Хаустова [354], Ю. Хохла [358], В. Чепелика [360–361], Б. Черкеса [364–367, 372, 378 – 379], В. Ясієвича [403–404], а також загальні праці [16, 18–20, ].
Ідея розгляду історизму як наскрізної тенденції розвитку архітектури стала передумовою для вивчення праць з історії культури античності (С. Ковальов [131], О. Лосєв [211, 212], О. Ямщикова [401]), Середньовічя (А. Гуревич [81, 82], Ж. Дюбі [95], Ж. Ле Гофф [205–207], Е. Панофскі [254]), Відродження (Л. Баткін [29], Е. Гарен [70], А. Іконніков [107], О. Лосєв [215], В. Маркузон [223]), архітектури кінця ХVІІІ ст. (Д. Аркін [11], З. Гідеон [440], Е. Кауфман [461–463], В. Нердінгер [491], Н. Смоліна [302]), першої половини ХІХ ст. (А. Іконніков [107], Н. Кожар [132], Т. Маньковський [479], М. Михайлова [235], Г. Рєвзін [278], О. Хеддер [446], А. Ідзковський [450]), першої половини ХХ ст. (A. Андерс [409], С. Вільсон [523], Ю. Волчок [63], І. Голомшток [76], Р. Еванс [434, 435], С. Іванов [103], А. Іконніков [108], С. Кавтавадзе [511], Ю. Косенкова [136], К. Кук [421], І. Kaзусь [421], О. Кульчинська [142], Б. Лейн [472], О. Ларсон [473], В. Паперний [494], В. Нердінгер [492], П. Рейв [502], О. Тарханов [511], Р. Тейлор [512], Е. Фіс [436], І. Фомін [340], Хан-Магомедов С. [351–353], Д. Хмельницький [355], В. Хайт [347], В. Хольц [448], Б. Черкес [375–376], М. Щесни [505]), а також архітектури другої половини ХХ ст. (A. Басіста [413], Р. Бофилль [48], Р. Вентурі [520], І. Добріцина [89], А. Іконніков [107, 109], Б. Голдхоорн [75], О. Грабовенко [78], Ч. Дженкс [84, 455–457], К. Лібкнехт [145], А. Маніна [477], Д. Порфіріос [499], А. Россі [503], О. Ремізова [280], А. Рябушин [288], Л. Стародубцева [311], Стіл Дж. [506], Стерн Р. [507, 508], Черкес Б. [514–517]). З різних аспектів архітектура історизму була розглянута у публікаціях автора роботи [146–199, 474].
Проблема розмежування понять стилю та історизму в архітектурі зумовила звернення до робіт з теорії архітектури, теорії стилю та методик мистецтвознавчих досліджень: І. Азізян [3], Д. Аркін [12], І. Бартенєв [30], В. Батажкова [30], О. Боднар [44], А. Бєломєсяцев [40], В. Бранский [49], С. Ванеян [55], Й.-Й. Вінкельман [59], Б. Віппер [60, 61], Г. Вёльфлин [57], В. Глазичев [74], О. Дашкова [83], Л. Дітман [427], Ш. Дуглас [91], Г. Зедльмайр [99], Г. Земпер [100], К. Зітте [101], А. Каплун [119], Л. Кріє [469], М. Ксеневич [140], Т. Малініна [221], А. Мардер [222], І. Маца [225], О. Медкова [227,], І. Михайловський [326], А. Мольро [479], Т. Манро [487], Х. Мюллер [488], В. Локтєв [210], А. Пучков [272–273], Є. Ротенберг [286], В. Тимофієнко [320, 321], О. Раппапорт [275–277], Рєвзін Г. [278, 279], Т. Скібіцька [299], Соколов М. [305], В. Тімохіна [322], В. Фріче [341], В. Хайт [346], М. Цапенко [359], С. Шліпченко [384, 533], В. Шестаков [382], М. Шубєнков [391], С. Шубович [10, 392–394], Ю. Яралов [402], а також узагальнюючі праці [114, 464, 465].
Міждисциплінарна орієнтація дослідження стала причиною звернення до робіт із Загальної теорії систем та системного аналізу, це роботи В. Артюхова [14], В. Бердоносова [37], Л. фон Берталанфі [38, 39], М. Месаровича [231], Я. Такахари [231], В. Новосельцева [250], Ф. Перегудова [261, 262], Тарасенко Ф. [261, 262], В. Садовського [296], А. Уємова [327], Ю. Урманцева [328–332]. На основі досліджень М. Габреля [69], М. Дьоміна [88], А. Коротковського [135], В. Тімохіна [322] був розглянутий досвід застосування системного аналізу в архітектурних дослідженнях. Використання синергетичного підходу зумовило вивчення праць Р. Баранцева [27], В. Буданова [50], О. Князевої [127–129], С. Курдюмова [128, 129], І. Пригожина [268], І. Стенгерс [268], Г. Хакена [348–350]. Потенційність використання положень даного підходу є засвідчена розглядом праць з різних дисциплін, де цей підхід застосований: В. Василькова (соціологія) [56], В. Ебелінг (еволюційна теорія) [397], Н. Єлінер (теорія стилю) [96], Д. Фесенко [534] (архітектура), Н. Олизько (філологія) [251].
Також у дослідженні були використані напрацювання семіотики на основі робіт В. Агєєва [2], У. Еко [398], В. Крутоус [139], Г. Кнабе [125], Ю. Крістєвої [138], Ю. Лотмана [216–218], М. Мелетинський [228], Н. Мечковської [232], Ч. Морріса [241], Ч. Пірса [257], Н. Пьєге-Гро [258], Г. Почєпцова [266], Д. Сілічєва [298], А. Соломоника [306], Ф. де Соссюра [308], В. Тарасенко [318], Б. Успенського [333], В. Фещенко [338], Г. Фреге [342, 343], Г. Шпет [388]. Були розглянуті семіотичні дослідження в архітектурі: М. Бел [35], Н. Брайсен [35], О. Бурцев [53], Ч. Дженкс [84], А. Іконніков [105], В. Маркузон [223], І. Страутманіс [315].
Проблема історизму у соціогуманітарній сфері була розглянута на основі робіт М. Барга [28], П. Бурдье [52], В. Деркача [86], Ф. Мейнеке [226], Ю. Павлова [25], Т. Талька [315], Е. Трельча [324], П. Шозімова [386]. Філософські передумови дослідження сформулювали роботи А. Алєксєєва [5], Г. Гегеля [103], Ж. Дерріди [87], М. Кагана [116–118], О. Лосєва [214], Л. Мікешиної [232], М. Фуко [345], а також словники та антології [9]. Були розглянуті історичні та соціологічні дослідження і роботи, присвячені теорії націй [7, 8, 73, 79, 120, 200, 133, 309, 310, 486].
Орієнтація включення історизму в архітектурі у загальний культурний контекст зумовила звернення до розробок у культурології: А. Гуревич [121, 122], О. Дріккер [90], А. Пелипенко [259, 260], І. Яковенко [260], Ю. Стєпанов [313], О. Шпенглер [387]. Формулювання думки про включеність історизму у загальнокультурну цілісність на основі категорії часу минулого викликали потребу у розгляді праць, де були сформульовані концепції часу: Г. Аксьонов [4], В. Ахундов [22], А. Бергсон [36], Б. Жданов [98], О. Малікова [220], М. Мерло-Понті [230], І. Савєльєва [292–296], А. Полєтаєв [292–296], П. Сорокін [307], Л. Штомпель [390]. Окремо були проаналізовані концепції художнього часу, розроблені у роботах І. Духана [92–94, 529], Т. Кузнєцової [141], М. Ліхушиної [202], П. Флоренського [339].
Для розробки методики дослідження були використані загальні праці з методології досліджень: З. Меретукова [229], Е. Морен [239], Д. Новіков [249], О. Новіков [248, 249], Стьопін В. [314], Щедровицкий Г. [396]. Також окремо були проаналізовані методичні підходи в архітектурних дослідженнях В. Абизова [1], М. Бевза [33], Ю. Білоконя [43], О. Боднара [44], В. Вадімова [54], М. Габреля [69], М. Дьоміна [88], Л. Ковальського [130], А. Лесика [209], В. Ніколаєнка [246], В. Мироненка [234], Т. Панченко, [255], Г. Петришин [263], П. Ричкова [282], О. Слєпцова [300], В. Тімохіна [322], К. Черкасової [362], Б. Черкеса [376], С. Шубович [392], В. Шулика [395].
Проаналізовані роботи сформували джерелознавчу базу дослідження та стали основою для розробки методологічних основ вивчення явища історизму в архітектурі.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є підсумком багаторічних досліджень автора, які були проведені, починаючи з 2000 р. в Національному університеті «Львівська політехніка». Тема дисертації відповідає таким міжнародним та державним документам і напрямам планових досліджень: Міжнародна Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини, що прийнята на Генеральній Конференції ЮНЕСКО в Парижі 2003 р.; Постанова Верховної Ради України «Про внесення змін до закону України «Про охорону культурної спадщини» (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 316); Міжнародний науково-дослідницький проект «Галичина 1772–1918», який виконується у співпраці з Інститутом історії Ряшівського університету (Польща). Дисертація виконана у межах наукового напряму кафедри архітектурного проектування Національного університету «Львівська політехніка» «Розвиток практики та теорії архітектури, вдосконалення якості архітектурної освіти та навчального процесу» згідно зареєстрованої науково-дослідної теми «Перспективні напрямки формування житлового середовища» №0111U010226.
Головна суперечність, яка стала вихідною при формулюванні проблеми роботи, полягає у невідповідності між фактичним станом існування явища історизму в архітектурі та його науковою рефлексією. Виявлена суперечність була покладена в основу визначення проблеми дослідження – це проблема історизму в архітектурі, специфіка походження та розвитку якого залишається не з’ясованою, а значення – не розкритим.
Гіпотезу роботи формулює припущення, що застосування міждисциплінарних методів дослідження забезпечить розгляд проблеми історизму в архітектурі із нових пізнавальних ракурсів, а це дасть можливість дослідити його як специфічне явище в архітектурі, паритетне до явища стилю, і виявити значення історизму у контексті систем архітектури, мистецтва та культури.
Мета дослідження – розробити теоретичні основи процесів формування і розвитку явища історизму в архітектурі та виявити його значення у загальнокультурному контексті.
Завдання дослідження:
1. Проаналізувати змістовний аспект поняття історизму в теорії архітектури та у суміжних галузях і простежити етапи репрезентації історизму в архітектурі. Розглянути стан наукової рефлексії явища історизму та обґрунтувати його вибір як окремого об’єкта дослідження.
2. Визначити пізнавальний потенціал міждисциплінарності для дослідження історизму в архітектурі. Обґрунтувати комплексне застосування смислогенетичного, семіотичного та системного підходів.
3. Виявити механізми актуалізації явища історизму в архітектурі та закономірності його розвитку у смисловому просторі культури.
4. Проаналізувати історизм в архітектурі як динамічну структуру, що розвивається за законами матеріальних самоорганізованих систем. Визначити характеристики процесу розвитку у взаємозв’язку з універсальними еволюційними тенденціями.
5. Сформулювати концепції інтеграції явища історизму в архітектуру, культуру та мистецтво. З’ясувати значення історизму у загальнокультурному контексті.
Об’єкт дослідження – явище історизму в архітектурі.
Предмет дослідження – особливості становлення та розвитку явища історизму в архітектурі, його місце у системах архітектури, мистецтва та культури. Предметні межі зумовлені проблемою художнього образотворення, тобто у центрі зацікавлення знаходиться питання формування художньо репрезентованих та інтерпретованих архітектурних смислів та форм.
Хронологічні межі дослідження: нижня межа – ІІ ст., тобто час перших репрезентацій форм минулого в актуальній проектній практиці (архітектура Стародавнього Риму періоду імперії), верхня межа – сьогоднішній день, оскільки історизм в архітектурі є важливою тенденцією розвитку сучасної архітектури. Територіальні межі визначені територіями тих країн, де спостерігався розвиток історизму в архітектурі, проте насамперед емпіричний матеріал ґрунтується на досвіді європейської архітектури.
Методи дослідження. Інтегруючим методичним підходом роботи є смислогенетчний підхід, розроблений у межах культурології, який передбачає, що культура (а відтак і архітектура як її підсистема) та ментальність пов’язані принципом ізоморфізму та існують в єдиному смисловому просторі. Також у дослідженні використано семіотичний та системний підходи. Їх поєднання в одній роботі обґрунтовується тим, що вони зосереджені на різних, проте взаємопов’язаних напрямах дослідження явища історизму: семіотичний підхід орієнтований на вивчення смислових аспектів архітектури історизму, а системний – на дослідження механізмів та закономірностей розвитку явища як матеріальної структури. Їх поєднання у межах однієї роботи набуває значного евристичного потенціалу та пізнавальної продуктивності.
Наукова новизна одержаних результатів. На основі відмежування явища історизму від явища стилю у дослідженні розвинуто новий напрям в архітектурознавстві – теорію історизму – та сформульовано її основи. Це дозволило вирішити важливу наукову проблему – подолання теоретико-методологічної кризи, яка властива сучасному стану теорії стилю в архітектурі, та закласти основи для формування теорії художнього образотворення, де стиль та історизм виступають рівноцінними парадигмами формування художнього образу в архітектурі. У цьому напрямі новими науковими результатами є такі:
- вперше в теорії архітектури явище історизму розглянуто як семіотичну систему та виявлено дуальну природу механізму його актуалізації в архітектурі у взаємозв’язку із смисловим простором культури;
- вперше в теорії архітектури явище історизму проаналізовано як самоорганізовану матеріальну систему та визначено рушійні сили і механізми його розвитку у взаємозв’язку з універсальними еволюційними законами;
- вперше у теорії архітектури історизм представлено як паритетну до стилю парадигму формування художнього образу та сформовано дуальну модель художнього образотворення в архітектурі;
- вперше в теорії архітектури виявлено значення історизму у контексті систем мистецтва та культури і представлено його одним із механізмів, що ініціюють у загальнокультурному контексті процес передачі та збереження історичної пам’яті, забезпечуючи тим самим континуальність історичного розвитку.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що результати дослідження можуть бути впроваджені у навчальні методики: використані у процесі підготовки фахівців у галузі теорії та історії архітектури в системі вищої освіти, у лекційних курсах, у розробці навчальних програм, підготовці посібників і підручників. Результати роботи спрямовані на вдосконалення методик передпроектних досліджень та на підвищення обґрунтованості проектних вирішень.
Особистий внесок здобувача в опублікованих працях разом із співавторами [154, 163, 166, 169, 173, 178, 189, 194, 198, 199] – (див. перелік використаних джерел) полягає в тому, що у статтях автором був систематизований та проаналізований емпіричний матеріал і сформульовані висновки. У навчальному посібнику [379] автором були написані розділи 1-7.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертаційної роботи були оприлюднені автором у доповідях на 21 конференції та семінарі різного рівня в Україні (18), Російській Федерації (2), Польщі (1). З проблем історико-архітектурних досліджень (Львів, 2000, 2003, 2010; Рівне, 2011; Харків, 2012); із загальнотеоретичних проблем розвитку архітектури (Дніпропетровськ, 2004; Львів, 2009; Полтава, 2009; Київ, 2010, 2011; Новосибірськ, 2010; Таганрог, 2011); із культурологічних аспектів розвитку архітектури (Вроцлав, 2010; Острог, 2011).
Публікації. Основний зміст та висновки дисертації були висвітлені у 51 науковій публікації у фахових виданнях (3 публікації у закордонних виданнях), з яких 40 виконано без співавторів, та у 8 додаткових наукових публікаціях, у 2 монографіях, у 2 навчальних посібниках та у 14 опублікованих матеріалах і тезах конференцій.
Структура роботи. Дисертаційна робота складається з основного тексту, який включає вступ, термінологічний словник, п’ять розділів, висновки (разом 292 ст.), списку використаної літератури загальною кількістю 535 позиції, додатків та 48 ілюстрованих таблиць.
У розділі 1 «ЯВИЩЕ ІСТОРИЗМУ ЯК ОБ’ЄКТ НАУКОВОГО ПІЗНАННЯ» проведена систематизація та узагальнено результати вивчення історизму у роботах попередників і обґрунтована правомірність визначення явища історизму в архітектурі як об’єкта окремого дослідження.
У розділі 2 «МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЯВИЩА ІСТОРИЗМУ В АРХІТЕКТУРІ» викладено головні методологічні підходи проведення дослідження. Зокрема, сформульовано ідеологічні передумови дослідження, визначено явище історизму як систему художнього образотворення, розроблено міждисциплінарний апарат для проведення дослідження.
У розділі 3 «ДУАЛЬНА ПРИРОДА МЕХАНІЗМУ АКТУАЛІЗАЦІЇ ЯВИЩА ІСТОРИЗМУ В АРХІТЕКТУРІ» явище історизму розглядається через призму інструментарію семіотики, оскільки головний акцент зроблений на проблемі смислогенезу в архітектурі історизму. У розділі сформульовано концепцію семіотичного циклу та семіозису в архітектурі історизму.
У розділі 4 «ІСТОРИЗМ В АРХІТЕКТУРІ ЯК СИСТЕМНЕ ДИНАМІЧНЕ ЯВИЩЕ» форма в архітектурі історизму розглядається як самоорганізована матеріальна система. На основі аксіоматичного твердження про єдність, зв’язність та ізоморфність світу, у розділі сформульовано закономірності еволюційного розвитку історизму в архітекетрі як системи.
У розділі 5 «ЗНАЧЕННЯ ЯВИЩА ІСТОРИЗМУ У ЗАГАЛЬНОКУЛЬТУРНОМУ КОНТЕКСТІ» розроблена модель інтеграції явища історизму у систему архітектури як паритетної до стилю парадигми художнього образотворення. Також запропоновано концепції інтеграції історизму у системи культури та мистецтв.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Сформовані у дослідженні положення закладають фундамент нового напрямку в теорії архітектури – теорії історизму, де історизм в архітектурі позиціонується як явище, глибоко інтегроване у загальнокультурний смисловий простір і, володіючи матеріальним втіленням, розвивається за універсальними еволюційними законами, оскільки світ є єдиним, зв’язним та ізоморфним.

1. Поняття «історизм» є міждисциплінарним і використовується не лише в архітектурі, але і в соціогуманітарних дисциплінах. Незважаючи на відмінності в його інтерпретації, інтегруючим положенням усіх трактувань є присутність категорії минулого та усвідомлення її принципового значення для адекватної оцінки теперішнього і прогнозування майбутнього. Історизм постає як тривале та динамічне явище, що супроводжує розвиток архітектури з ІІ ст. і виступає паралельним потоком до явища стилю в архітектурі. Проте у науковій рефлексії історизм переважно розглядається як одноразовий культурний феномен, характерний лише для другої половини ХІХ ст., як специфічний «стиль». Таке розуміння не відображає адекватно сутності та значення історизму. Враховуючи континуальність історизму та його очевидну відмінність від явища стилю, історизм визначається як окремий об’єкт наукового пізнання.
2. Використання у роботі міждисциплінарної методології, яка інтегрувала інструментарій смислогенетичного, семіотичного та системного підходів уможливило отримання нетривіальних результатів та розроблення теоретичних основ процесів формування і розвитку явища історизму в архітектурі, а також виявлення його значення у загальнокультурному контексті. У дослідженні уточнено визначення історизму в архітектурі як фундаментальної парадигми художнього образотворення, специфіка якої полягає в залученні форм архітектурної спадщини минулого в актуальну проектну практику. Історизм в архітектурі виступає однією із форм культурної репрезентації філософської категорії минулого та художньою рефлексією світоглядної концепції історизму, яка є базовим принципом інтерпретації історичного процесу.
3. Історизм в архітектурі тісно пов’язаний із загальним смислогенетичним простором культури, тому його становлення детерміноване актуальною культурною ситуацією. Трансляція ретроспективно орієнтованого смислу із загальнокультурного простору в архітектуру стає імпульсом для зародження явища історизму та ініціює процес смислогенезу (смислоутворення у динаміці), а подальший розвиток відбувається завдяки розгортанню процесу морфогенезу (перетворення існуючої архітектурної форми для адекватної семіотизації смислу). Процеси смислогенезу та морфогенезу формують дуальну природу механізму актуалізації явища історизму, а їх функціонування здійснюється за такими закономірностями:
- симетрією/асиметрією: дуалізм процесів смисло- та морфогенезу формує семіотичний цикл, представлений структурно симетричними та аксіологічно асиметричними механізмами семіотизації (надання архітектурної форми смислу) та інтерпретації (надання смислу архітектурній формі);
- неперервністю: семіотичний цикл виступає «первинним елементом» процесу семіозису (перманентного становлення та зміни знакових форм і значень) в архітектурі історизму та демонструє його розвиток у вигляді неперервного процесу матеріалізації смислів та осмислення форм;
- первинністю смислу: смисл виступає головним інструментом розвитку в архітектурі історизму, оскільки саме він визначає вектори перетворення архітектурної форми, а діалектична неперервність дуального процесу смислогенезу та морфогенезу – це суть еволюційного процесу історизму в архітектурі.
4. Історизм в архітектурі репрезентований у матеріальній структурі, тому есплікується як матеріальне системне явище, динаміка розвитку якого відповідає законам самоорганізованих систем та універсальним еволюційним тенденціям. Механізм самоорганізації визначається взаємодією між внутрішніми суперечностями/несуперечностями системи та постійними і випадковими впливами зовнішніх чинників, які одночасно стимулюють і обмежують розвиток системи історизму. Характеристиками розвитку історизму як матеріальної системи є такі:
- «первинним елементом» процесу еволюційного розвитку виступає перетворення/зміна архітектурної форми, яка відбувається за інваріантними паттернами морфогенетичних перетворень, а еволюція у системі історизму забезпечується якісними змінами в її розвитку: нарощуванням кількості залучених архітектурних прототипів та реалізованих паттернів морфогенезу;
- закономірністю еволюційного процесу системи історизму є її гармонізація на основі досягнення компромісу між дуальними альтернативами її властивостей (збереження/перетворення, спадкоємність/новаторство, симетрія/асиметрія, стійкість/нестійкість) та здобуття оптимальної морфологічної різноманітності;
- внутрішні функції та цілі системи історизму реалізовуються через архітектурну форму та збігаються із загальносистемними. Це іманентне прагнення системи історизму до саморозвитку (перманентне продукування нових форм) та до самозбереження (стабілізація існуючих форм). Проте архітектурна форма, будучи результатом смислової дії, являє собою матеріалізовану форму пам’яті, через яку реалізовуються зовнішні функції та цілі системи: формування і формулювання спільного знання про значуще минуле, боротьба із забуттям, збереження та передача історичної пам’яті у системі актуальної культури для забезпечення континуальності історичного розвитку.
5. В архітектурі історизм інкорпорований як складова дуальної системи художнього образотворення: «підсистема історизм» ↔ «підсистема стиль». Імпульс діалектичній динаміці змін у дуальній системі задає принцип початкової структурної симетрії та аксіологічної асиметрії. Обидві складові-підсистеми перебувають у таких відношеннях:
- спряженості: розвиток підсистеми історизму відбувається за рахунок інформаційного потоку із підсистеми стилю;
- коеволюційності: одночасна та взаємопов’язана еволюція обох підсистем;
- симетрії/асиметрії, що репрезентовано на рівні морфології (гомоморфність структур) та на рівні процесів (чергування та взаємонакладання різних режимів розвитку системи художнього образотворення).
Оскільки історизму властивий власний режим структурно-еволюційних змін, відмінний від стилю, а загальна еволюція системи художнього образотворення зумовлена або чергуванням, або взаємним накладанням режимів розвитку обох підсистем, то значення історизму полягає у тому, що він виступає альтернативою та доповненням до явища стилю, забезпечуючи гармонійність розвитку системи художнього образотворення в архітектурі загалом.
6. Категорія минулого є чинником, який інтегрує історизм в архітектурі в системи культури та мистецтва, що представлено у таких концепціях:
- через філософське осмислення категорії минулого історизм є інкорпорований у систему культури, що зумовлює синхронність маніфестацій історизму в усіх сферах суспільного та культурного життя. Значення історизму у загальнокультурному контексті полягає в адекватній художній репрезентації засобами архітектури ретроспективних філософсько-світоглядних концепцій історичного розвитку;
- через художнє осмислення категорії минулого історизм інтегрований у систему мистецтва, де репрезентований через поняття художнього часу, який інтерпретується як ціннісно забарвлений сукупний образ минулого, представлений через архітектурні форми. Значення історизму у загальномистецькому контексті полягає у тому, що історизм виступає архітектурним еквівалентом художньої рефлексії минулої реальності та мистецькою формою знання про минуле.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абизов В. А. Методологічні основи розвитку архітектурно-містобудівних систем (в умовах реформування житлової та містобудівної політики України): автореф. дис.… д. арх.: 18.00.01 / Вадим Адилійович Абизов; Київський національний університет будівництва і архітектури – К.: 2001. – 32 с.
2. Агеев В. Семиотика: учебник / В. Агеев – М.: Издательство «Весь Мир», 2002. – 256 с.
3. Азизян И. А. Теория композиции как поэтика архитектуры / И. А. Азизян, И. А. Добрицина, Г. С. Лебедева. – М.: Прогресс–Традиция, 2002. – 568 с.
4. Аксенов Г. П. Причина времени / Г. П. Аксенов. – М.: Эдиториал УРСС, 2000. – 302 c.
5. Алексеев А. П. Краткий философский словар / А. П. Алексеев. – М.: Проспект, 2004. – 496 с.
6. Алешина Л. С. Русское искусство ХIХ – начала ХХ века / Л. С. Алешина, М. М. Ракова, Т. Н. Горина. – М.: Искусство, 1972. – 101 с.
7. Анкерсмит Ф. Р. Политическая репрезентация / Ф. Р. Анкерсмит; пер. с англ. А. Глухова. – М.: Изд. «Дом Высшей школы экономики», 2012. – 288 с.
8. Анкерсмит Ф.Р. История и тропология: взлет и падение метафоры / Ф.Р. Анкерсмит / Пер. с англ. М. Кукарцева, Е. Коломоец, В. Катаева – М.: Прогресс-Традиция, 2003. – 496 с.
9. Антология мировой философии: в 4 т. – М.: Мысль, 1969. – Т. 1, Ч.1 и 2. – М.: Мысль, 1969. – 936 с.
10. Антонов В. Л. Архитектурная композиция как система «среда-человек» / В. Л. Антонов, С. А. Шубович. – К.: НИИТИАГ, 1999. – 72 с.
11. Аркин Д. А. Архитектура эпохи Французской буржуазной революции / Д. А. Аркин. – М.: Из-во Академии Архитектуры СССР, 1940. – 79 с.
12. Аркин Д. А. Образы архитектуры и образы скульптуры / Д. А. Аркин. – М.: Искусство, 1990. – 399 с.
13. Арсланов В. Г. История западного искусствознания XX века: уч. пособ. для вузов / В. Г. Арсланов. – М.: Академический Проект, 2003. – 768 с.
14. Артюхов В. В. Общая теория систем: Самоорганизация, устойчивость, разнообразие, кризисы / В. В. Артюхов / Изд. 3-е. – М.: Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2012. – 224 с.
15. Архитектура Запада / ЦНТИ теории и истории архитектуры. – М.: Стройизда, 1987. – Кн. 4: Модернизм и постмодернизм. Критика концепций / Ш. Д. Аскаров, А. П. Соколина, А. В. Ефимов и др. – М., 1987. – 181 с.
16. Архітектура Львова. Час і стилі: ХІІІ – ХХІ ст. / Упор. і наук. ред. Ю. О. Бірюльов. – Львів: Центр Європи, 2008. – 720 с.
17. Архітектура: короткий словник-довідник / заг. ред. А. П. Мардера. – К.: Будівельник, 1995. – 335 с., іл.
18. Архитектура Советской Украины / В. П. Дахно, С. К. Килессо, Н. С. Коломиец и др. – К.: Будівельник, 1986. – 160 с.
19. Архитектура України у державних преміях: 1941 – 2007 / за заг. ред. М. М.Дьоміна, Н. М. Кондель-Пермінової, А. О. Пучкова; редкол.: М. М. Дьомін (голова), Г. О. Урсов, Т. Г. Друцька та ін. – Київ: Центр історико-містобудівних досліджень, 2008. – 364 с.
20. Архитекторы Харькова / Под общей редакцией С. Чечельницкого – Х., 2008. – 372 с.
21. Асеев Ю. С. Стили в архитектуре Украины. / Ю. С. Асеев. – К.: Будивэльнык, 1989. – 104 с., ил.
22. Ахундов М. Д. Концепции пространства и времени: истоки, эволюция, перспективы / М. Д. Ахундов. – М.: Наука, 1982. – 222 с.
23. Багрова Н. В. Ретроспективизм в архитектурной критике: структура хронотопического фрейма / Н. В. Багрова // Вестник ТГАСУ. – 2011. – № 3. – С. 57–65.
24. Базен Ж. История истории искусства от Вазари до наших дней / Ж. Базен; пер с фр., послесл. и общ. ред. Ц. Г. Арзаканяна. – М.: Прогресс-Культура, 1994. – 528 с.
25. Бакусев В. «Тайное знание»: архетип и символ / В. Бакусев // Литературное обозрение. – 1994. – №3–4. – С. 15–21.
26. Балакшин О. Б. Гармония саморазвития в Природе и обществе: Подобие и аналогиии / О. Б. Балакшин. – М.: Издательство ЛКИ, 2008. – 344 с.
27. Баранцев Р. Г. Синергетика в современном естествознании / Р. Г. Баранцев – М.: Едиториал УРСС, 2003. – 144 с.
28. Барг М. А. Эпохи и идеи: Становление историзма / М. А. Барг – М.: Мысль, 1987. – 348 с.
29. Баткин Л. М. Итальянское Возрождение в поисках индивидуальности / Л.М. Баткин. – М.: Наука, 1989. – 272 с.
30. Бартенев И. А. Очерки истории архитектурных стилей: уч. пособ. / И. А. Бартенев, В. Н. Батажкова. – М.: Изобразительное искусство, 1983. – 384с.
31. Бахтин М. М. Формы времени и хронотопа в романе: Очерки по исторической поэтике / М. М. Бахтин. – М.: Художественная литература, 1975. – 235 с.
32. Бахтин М. М. Эстетика словесного творчества / М. М. Бахтин. – М.: Искусство, 1979. – 424 с.
33. Бевз М. В. Методологічні основи збереження та регенерації заповідних архітектурних комплексів історичних міст (на прикладі Західної України): автореф. дис…. д. арх.: 18.00.01 / Микола Валентинович Бевз; Харківський державний існтитут будівництва і архітектури. – Х.: 2004. – 32 с.
34. Безродный П. П. Архитектурные термины. Краткий русско-украинский словарь: справочник-пособие / П. П. Безородный, за ред. Савченка В. В. – К.: Выща школа, 1993. – 272 с., ил.
35. Бел М. Семиотика и искусствознание / М. Бел, Н. Брайсен // Вопросы искусствознания – X (2/96). – С. 521–559.
36. Бергсон А. Творческая эволюция / А. Бергсон; пер. с фр. В. Флеровой; вступ. ст. И. Блауберг. – М.: ТЕРРА-Книжный клуб; КАНОН-пресс-Ц, 2001 [1907]. – 384 с.
37. Бердоносов В. Д. Теория систем и системный анализ: уч. пособ. / В. Д. Бердоносов. – Комсомольск-на-Амуре: ГОУВПО «КнАГТУ», 2003. – 132 c.
38. Берталанфи Л. фон. Общая теория систем — критический обзор / Л. фон Берталанфи // Исследования по общей теории систем: cборник переводов; общ. ред. и вст. ст. В. Н. Садовского и Э. Г. Юдина. – М.: Прогресс, 1969. – С. 23–82.
39. Берталанфи Л. фон. Общая теория систем – обзор проблем и результатов / Л. фон Берталанфи // Системные исследования: Ежегодник. – М.: Наука, 1969. – С. 30–54.
40. Бєломєсяцев А. Б. Філософські основи архітектури / А. Б. Бєломєсяцев. – Київ: ІПСМ АМУ, 2005. – 488 с.
41. Библер В. С. Михаил Михайлович Бахтин, или Поэтика культуры / В. С. Библер – М.: Прогресс, 1991. – 176 с.
42. Биленкова С. Поиски «национальных вариантов» стиля в архитектуре Буковины эпохи модерна / С. Биленкова, А. Пунин // Теорія та історія архітектури і містобудування: Збірник наукових праць Державного науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури і містобудування. На честь Олени Марківни Годованюк. – К.: НДІТІАМ, 2002. – Вип. 5. – С. 159 – 166.
43. Білоконь Ю. М. Типологія містобудівних об’єктів: Навч. посіб. / Ю. М. Білоконь. – Київ, 2001. – 68 с.
44. Боднар О. Я. Золотий переріз і неевклідова геометрія в науці та мистецтві / О. Я. Боднар. – Львів: Українскі Технології, 2005. – 197c.
45. Бондаренко И.А. Творчество без образца / И.А. Бондаренко // Вопросы теории архитектуры. Архитектурное сознание ХХ – ХХІ веков: разломы и переходы. – М.: Эдиториал, УРСС, 2001. – С. 90 – 103.
46. Борисова Е. А. Русская архитектура второй половины ХІХ века / Е. А. Борисова. – М.: Наука, 1979. – 320 с.
47. Борисова Е. А. Русская архитектура конца ХІХ – начала ХХ века / Е. А. Борисова, Т. П. Каждан – М.: Наука, 1971. – 283 с.
48. Бофилль Р. Пространства для жизни / Р. Бофилль; пер.с фр. М. В. Предтеченского, под ред. А. Н. Шукуровой. – М.: Стройиздат, 1993. – 136 с.
49. Бранский В. П. Искусство и философия / В. П. Бранский. – Калининград: Янтарный сказ, 1999. – 703 с.
50. Буданов В.Г. Методология синергетики в постнеклассической науке и образовании / В.Г. Буданов // Изд. 2-е, испр. – М. : Издптельство ЛКИ, 2008. – 232 с.
51. Бунин А. В. Градостроительство рабовладельческого строя и феодализма / А. В. Бунин. – Т.1. – М.: Стройиздат, 1979. – 495 с.
52. Бурдье П. За рационалистический историзм / П. Бурдье // Альманах Российско-французского центра социологических исследований, S/97 – М., 1996. – С. 22–25.
53. Бурцев А.Г. Семиотическая модель языка архитектурных форм: дисс… канд. арх.: 18.00.01 / Александр Геннадьевич Бурцев; Уральская государственная архитетекурно-художественная академия. – Екатеринбург, 2001. – 167 с.
54. Вадімов В. М. Методологічні основи еколого-містобудівного освоєння прирічкових урбанізованих територій (в умовах України): дис... д. арх.: 18.00.01 / Вадим Мирофанович Вадімов; Київський національний університет будівництва і архітектури. – Полтава; К., 2002. – 400 с.
55. Ванеян С. С. Архитектукра и иконография. Архитектурній символизм в зеркале классической методологи: автореф. дисс… д. искусств.: 17.00.04 / Степан Сергеевич Ванеян; Российский государсвенный гуманитарный университет, Москва. – М.: 2007. – 45 с.
56. Василькова В. В. Порядок и хаос в развитии социальных систем: (Синергетика и теория социальной самоорганизации). Серия: «Мир культуры, истории и философии» / В. В. Василькова. – СПб.: Лань, 1999. – 480 с.
57. Вёльфлин Г. Ренессанс и барокко / Г. Вёльфлин; пер. с нем. Е. Г. Лундберга. – СПб.: Азбука-классика, 2004. – 288 с.
58. Вепрева И. Г. Идеологема и мифологема: интерпретация терминов / И. Г. Вепрева, Т. А. Шадрина // Научные труды профессоров Уральского института экономики, управления и прав – Екатеринбург, 2006. – Вып. 3. – С. 120 –131.
59. Вінкельман Й. Й. Про художній ідеал прекрасного: збірник / Й. Й. Вінкельман; пер. з нім. – К. : Мистецтво, 1990. – 305 с.
60. Виппер Б. Р. Введение в историческое изучение искусства / Б. Р. Виппер. – М.: Изобразительное искусство, 1985. – 283 с.
61. Виппер Б. Р. Несколько тезисов о проблеме стиля / Б. Р. Виппер // Творчество. – 1962. – № 9. – С. 11–12.
62. Выготский Л. С. Мышление и речь / Л. С. Выготский / Изд. 5, испр. — М.: Издательство «Лабиринт», 1999. — 352 с.
63. Волчок Ю. П. «Почему же все это должно было произойти?» (Об универсальности понятия «пролетарская классика» для осмысления и обобщения архитектуры периода 1930–1950-х годов) / Ю. П. Волчок // Архитектура сталинской эпохи. Опыт исторического осмысления. – М., 2010. – С. 74–79.
64. Всеобщая история архитектуры: в 12 т. – М.: Издательство литературы по строительству, 1966. – Т. 6. Архитектура России, Украины и Белоруссии ХVІ – первая половина ХІХ веков. – М.: Издательство литературы по строительству, 1973. – 568 с.
65. Всеобщая история архитектуры: в 12 т. – М.: Издательство литературы по строительству, 1966. – Т. 11. Архитектура капиталистических стран ХХ века. – М.: Издательство литературы по строительству, 1973. – 887 с.
66. Всеобщая история архитектуры: в 12 т. – М.: Издательство литературы по строительству, 1966. – Т. 12 (первая книга): Архитектура СССР. – М.: Издательство литературы по строительству, 1975. – 754 с.
67. Всеобщая история искусств: в 6 т. – М.: Государственное издательство Искусство , 1956. – Т. 1. Искусство древнего мира / Под ред. А. Чегодаева. – 467с.
68. Вуйцик В. С. Зустріч зі Львовом: Путівник / В. С. Вуйцик, Р. М. Липка. – Львів: Каменяр, 1987. – 175с., іл.
69. Габрель М. М. Методологічні основи просторової організації містобудівних систем (на прикладі Карпатського регіону України): дис... д.т.н.: 05.23.20 / Миколап Михайлович Габрель; Державний НДІ теорії та історії архітектури і містобудування, Київ. – К.: 2002. – 492 c.
70. Гарен Э. Проблемы итальянского Возрождения / Э. Гарен. – М.: Прогресс, 1986. – 396 с.
71. Гегель Г. Ф. В. Эстетика: в 4 т. / Г.Ф.В. Гегель. – М.: Искусство, 1971. – Т.4 – М.: Искусство, 1971. – 632 с.
72. Гетманов И. П. Принципы коэволюции: дисс… д. фил. н.: 09.00.08 / Иван Петрович Гетманов; Государственное научное учреждение Северо-кавказский научный центр высшей школы, Ростов-на-Дону. – Р.-на-Д.: 2005. – 304 с.
73. Ґелнер Е. Нації та націоналізм / Е. Ґелнер; пер. з англ. – К.: Таксон, 2003. – 300 с.
74. Глазычев В. Л. Эволюция творчества в архитектуре / В. Л. Глазычев. – М.: Стройиздат, 1986. – 494 с., ил.
75. Голдхоорн Б. Источники и составные части капреализма / Б. Голдхоорн // Проект Россия. Капреализм – 2002. – № 2. – С. 6 – 11.
76. Голомшток И. Тоталитарное искусство / И. Голомшток. – М.: Галарт, 1994. – 296 с.
77. Голубев В. С. Введение в синтетическую эволюционную экологию / В. С. Голубев. – М.: Папирус Про, 2001. – 318 с.
78. Грабовенко А. Ю. Классическая традиция в архитектуре США и Западной Европы последней трети ХХ века: дис… канд. искусств.: 17.00.04 / Грабовенко Алексей Юрьевич; Санкт-Петербургская государственная художественно-промышленнаяакадемия им. А.Л. Штиглица. – СПб.: 2010. – 201 с.
79. Грицак Я. Й. Нарис історії України: формування української модерної нації ХІХ – ХХ ст.: навч. посібник / Я. Й. Грицак. – К.: Генеза, 2000. – 360 с.
80. Грякалов А. А. От структурализма к деконструкции / А. А. Грякалов, Ю. Ю. Дорохов // Русская литература. – 1990. – № 1. – С. 236–249.
81. Гуревич А. Я. Категории средневековой культуры / А. Я. Гуревич. – М.: Искусство, 1984. – 350 с.
82. Гуревич А. Я. Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства / А. Я. Гуревич. – М.: Искусство, 1990. – 396 с.
83. Дашкова Е. В. Стиль и стилизация в философско-культурологическом контексте / Е. В. Дашкова. – Шахты: ЮРГУЭС, 2006. – 117 с.
84. Дженкс Ч. Язык архитектуры постмодернизма / Ч. Дженкс; пер. с англ. А. В. Рябушина, М. В. Уваровой; под ред. А. В. Рябушина, Л. Хайта. – М. : Стройиздат, 1985. – 136 с.
85. Демин А. И. Парадигма дуализма: Пространство – время, информация – энергия / А. И. Демин / Изд. 2-е. – М.: Издательство ЛКИ, 2011. – 320 с.
86. Деркач В. В. Роль принципа историзма в исследовании современного общества: автореф. дисс…. канд. фил. н.: 09.00.11 / Вячеслав Вчеславович Деркач; Уфимский государственный авиционный технический университет. – Уфа, 2008. – 15 с.
87. Деррида Ж. Голос и феномен и другие работы по теории знака Гуссерля / Ж.Деррида; пер. с фр. С. Г. Калининой, Н. В. Суслова. – СПб.: Алетейя, 1999. – 208 с.
88. Демин Н. М. Системные методы исследования в архитектуре и градостроительстве (Проблемы моделирования. Обзор) / Н. М. Дьомин. – М.: ЦНИИТЭИ, 1970. – 40 с.
89. Добрицина И. А. От постмодернизма – к нелинейной архитектуре: Архитектура в контексте современной философии и науки / И. А. Добрицина – М.: Прогресс-Традиция, 2004. – 416 с.
90. Дриккер А. С. Эволюция культуры: информационный отбор: монография / А. С. Дриккер; А. Дриккер. – СПб.: Академический проект, 2000. – 181 с.
91. Дуглас Ш. О новой системе в искусстве / Ш. Дуглас // Малевич К. Классический авангард. Витебск-2. – Витебск, 1998. – С. 110–114.
92. Духан И. Н. Категория художественного времени в архитектуре: автореф. дисс… канд.арх.18.00. / Игорь Николаевич Духан; Белорусский государственный университет, Минск. – Минск, 1999. – 25 c.
93. Духан И. Н. Становление концепции времени в искусстве и проектной культуре ХХ века: автореф. дисс… д. филос. н.: 09.00.13 / Игорь Николаевич Духан; Московский государственный университет им. Ломоносова. – М.: 2012. – 49 с.
94. Духан И. Пространство, время, стиль (пространственно-временной концепт в архитектуре и искусстве, 1850–1900) / И. Духан // Очерки истории теории архитектуры Нового и Новейшего времени; под ред. И. А. Азизян. – Санкт-Петербург: Коло, 2009. – С. 218–249.
95. Дюбі Ж. Доба Соборів: Мистецтво та суспільство 980 – 1420 рр. / Ж. Дюбі; пер. Г. Філіпчук, З. Борисюк. – К.: Юніверс, 2003. – 320 с.
96. Елинер Н. Г. Процессы стилеобразования в пространственных искусствах: опыт применения системно-культурологического подхода: дисс… канд. искусствоведения: 24.00.01 / Наталия Григорьевна Елинер; Российский Государственный педагогический университет им. А.И. Герцена – СПб, 2005. – 157 с.
97. Ëдике Ю. История современной архитектуры. Синтез формы, функции и конструкции / Ю. Ëдике; пер. с нем. – М.: Издательство «Искусство», 1972. – 245 с.
98. Жданов Б. В. Проблема времени в древнеегипетской мысли / Б. В. Жданов // Вопросы философии. – 2003. –№2. – С. 152–160.
99. Зедльмайр Г. Искусство и истина: Теория и метод истории искусства / Г. Зедльмайр; пер. с нем. Ю. Н. Попова; послесл. В. В. Бибихина. – СПб. : Axioma, 2000. – 272 с.
100. Земпер Г. Практическая эстетика / Г. Земпер; пер. с нем. – М.: Искусство, 1970. – 216 с.
101. Зитте К. Городское строительство с точки зрения его художественных принципов / К. Зитте; пер. с нем. – М.: Изд. «Московского губернского инженера», 1925. – 132 с.
102. Івакін Г. Ю. Історичний розвиток Києва XIII – середини XVI ст. (історико-топографічні нариси) / Г. Ю. Івакін. — К., 1996. — 272 с.
103. Иванов С. Г. Архитектура в культоротворчестве тоталитаризма: философско-эстетический анализ / С. Г. Иванов. – К.: Стилос, 2001. – 168 с.
104. Иванова О. В. Синергетический подход к исследованию культуры постмодернизма: автореф. дисс… канд. культуролог.: 24.00.01 / Ольга Владимировна Иванова; Росийский государственный педагогический уныверситет им. Герцена, Санк Петербург. – СПб., 2003. – 26 с.
105. Иконников А. В. Художественный язык архитектуры / А. В. Иконников. –М.: Искусство, 1985. – 176 с.
106. Иконников А.В. Функция, форма, образ в архитектуре / А. В. Иконников. – М.: Стройиздат, 1986. – 288 с.
107. Иконников А. В. Историзм в архитектуре / А. В. Иконников. – М.: Стройиздат, 1997. – 557 с., ил.
108. Иконников А. В. Архитектура ХХ века. Утопии и реальность: в 2 т. / А.В. Иконников. – М.: Прогресс-Традиция, 2001. – Том І. – М.: Прогресс-Традиция, 2001. – 656 с.
109. Иконников А. В. Архитектура ХХ века. Утопии и реальность: в 2 т. / А.В. Иконников. – М.: Прогресс-Традиция, 2001. – Том ІІ. – М.: Прогресс-Традиция, 2002. – 672 с.
110. Иконников А. В. Пространство и форма в архитектуре и градостроительстве / А. В. Иконников. – М.: КомКнига, 2006. – 352 c.
111. Иконникова С .Н. История культурологических теорий / С. Н. Иконникова – 2-е изд., переработанное и дополненное. – СПб.: Питер, 2005. – 474 с.
112. История Древнего Рима: учеб. / [В. И. Кузищин, И. Л. Маяк, И. A. Гвоздева и др.; под ред. В. И. Кузищина]. – М.: Высш. шк., 2000. – 383 с: ил.
113. Історія української архітектури / Ю. С. Асєєв, В. В Вечерський, О. М. Годованюк та ін.; за ред. В. І.Тимофієнка. – К. : Техніка, 2003. – 472 с.
114. История европейского искусствознания. Вторая половина ХІХ – начала ХХ веков / отв. ред. Б. Р. Виппер, Т. Н. Ливанова. – М.: Наука, 1969.– 292 с.
115. Иоффе И. И. Культура и стиль / И. И. Иоффе – Л.: Прибой, 1927. – 368 с.
116. Каган М.С. Искусство как феномен культуры / М.С. Каган // Искусство в системе культуры / отв. ред. М.С. Каган – Л.: Наука, 1987. – С. 6 – 22.
117. Каган М. С. Философия культуры / М. С. Каган – СПб.: Петрополис, 1996. – 416 с.
118. Каган М.С. Эстетика как философская наука / М.С. Каган – СПб., 1997 – 544 с.
119. Каплун А. И. Стиль и архитектура / А. И. Каплун – М.: Стройиздат, 1985. – 232 с.
120. Касьянов Г. В. Теорії нації та націоналізму: моногр. / Г. В. Касьянов. – К.: Либідь, 1999. – 352 с.
121. Кепеци Б. Знак, смысл, литература / Б. Кепеци // Семиотика и художественное творчество. – М., Наука, 1977. – С. 42–58
122. Кілессо С. Стилістичні напрямки в архітектурі України 1920-х років (На прикладі конкурсу на проект будинку Держпрому в Харкові) / С. Кілессо // Теорія та історія архітектури і містобудування: Збірник наукових праць Державного науково-дослідного інституту теорії та історії архітектури і містобудування. Вип.5. На честь Олени Марківни Годованюк. – К.: НДІТІАМ, 2002. – С. 222 – 227.
123. Кириченко Е. И. Русская архитектура 1830–1910 годов / Е. И. Кириченко. – М.: Искусство, 1982. – 399 с.
124. Кириченко Е. И. Модерн. К вопросу об истоках и типологии / Е. И. Кириченко // Советское искусствознание. – 1978. – Вып. 1. – М., 1979. – С. 251.
125. Кнабэ Г. С. Историческое пространство и историческое время в культуре Древнего Рима / Г. С. Кнабэ // Культура ДревнегоРима. – M., 1985. – С. 108–165.
126. Кнабэ Г. С. Семиотика культуры: консп. уч. курса / Г.С. Кнабе. – М.: Рос. гос. гуманит. ун-т, 2005. – 63 с.
127. Князева Е. Н. Синергетика как направление универсализма в современном научном, знании / Е. Н. Князева // Синергетика, философия, культура. – М. : Изд-во РАГС, 2001. – С. 9–19.
128. Князева Е. Н. Законы эволюции и самоорганизации сложных систем / Е. Н. Князева, С. П. Курдюмов. – М.: Наука, 1994. – 238 с.
129. Князева Е. Н. Основания синергетики: Синергитическое мировидение / Е. Н. Князева, С. П. Курдюмов / Изд. 3-е, доп. – М.: Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2010. – 256 с.
130. Ковальський Л. М. Проблеми востного будівництва / Л. М. Ковальський, Г. В. Кузьміна // Сучасні проблеми архітектури та містобудування: наук.-техн. зб. / гол. ред. М. М. Дьомін; ред.: В. І. Єжов, Г. І. Лаврик, А. П. Мардер та ін. – К.: КНУБА, 2006. – Вип. 16. – С. 316–319.
131. Ковалев С. И. История Рима. Новое издание, исправленное и дополненное / С. И. Ковалев; под ред. проф. Э. Д. Фролова. – СПб.: ООО «Издательство «Полигон». – 2002. – 864 с., ил.
132. Кожар Н. В. «Вечные принципы» в творчестве Лео фон Кленце / Н. В. Кожар // «Архитектура»: материалы конференции «Запад – Восток»: античная традиция в архитектуре. – Москва, Architectura, 1994. – С. 67–70.
133. Коллингвуд Р. Дж. Идея истории [1946] // Р. Дж. Коллингвуд. Идея истории. Автобиография; пер. с англ. – М.: Наука, 1980. – 486 с.
134. Копалов В. И. Историзм как принцип социально-философского исследования / В. И. Копалов. – Свердловск : Изд-во Уральского ун-та, 1991. – 172 с.
135. Коротковский А. Э. Введение в архитектурно-композиционное моделирование : уч. пособ. / А. Э. Коротковский. – М.: Московский архитектурный институт, 1975. – 303 с.
136. Косенкова Ю. Государственные задачи послевоенного восстановления городов и парадоксы архитектурной концепции города Архитектура в истории русской культуры / Ю. Косенкова. – Вып 4. Власть и творчество. – М.: Эра, 1999. –С. 167 – 177.
137. Кривцун О. А. Эстетика: учеб. / О. А. Кривцун – М.: Аспект Пресс, 2000. – 279 с.
138. Кристева Ю. Бахтин, слово, диалог и роман / Ю. Кристева // Французская семиотика: От структурализма к постструктурализму; пер. с франц., сост., вступ. ст. Г.К. Косикова. – М.: ИГПрогресс, 2000. – С. 427–457.
139. Крутоус В. П. Дискуссионные проблемы структурно-семиотических исследований в литературоведении и искусствознании / В. П. Крутоус // Структурализм: «за» и «против»: сборник статей / под ред. Е. Я. Басина и М. Я. Полякова. –М.: Прогресс, 1975. – С. 3–24.
140. Ксеневич М. Я. Українська архітектура, її визначальний контекст у просторі, часі, інформації. Основи українського архітектурознавства / М. Я. Ксеневич. – К.: Українська академія архітектури, Київський національний університет будівництва і архітектури, «МП Леся», 2005. – 426 с.
141. Кузнецова Т. Ф. Культура и время / Т. Ф.Кузнецова // Фундаментальные проблемы культурологии.: В 4-т – СПб.: Алетейя, 2008. – Т.1: Теория культуры / отв. ред. Д.Л.Спивак. – СПб.: Алетейя, 2008. – С. 304–307.
142. Кульчинская Е. Д. Архитектурное наследие и задачи советской власти // Архитектура в истории русской культуры / Е. Д. Кульчинская.– М.: Эра, 1999. – Вып 4. Власть и творчество. – С. 156 – 164.
143. Кустовська О. В. Методологія системного підходу та наукових досліджень: Курс лекцій / О. В. Кустовська. – Тернопіль : Економічна думка, 2005. – 124 с.
144. Липка Р. М. Традиції і сучасність в архітектурній творчості Володимира Січинського / Р. М. Липка // Записки Наукового товариства ім.Шевченка. Том CCXLI. Праці Комісії архітектури та містобудування. – Львів: Наукове товариство імені Шевченка у Львові, 2001. – С. 432 – 449.
145. Лібкнехт К. Будівництво і відбудова міст у Німецькій Демократичній республіці / К. Лібкнехт // Архітектура і будівництво. – 1954. – № 5. – С. 24 – 27.
146. Лінда С. М. Архітектура Львова періоду історизму: закономірності та специфіка розвитку / С. М. Лінда // Вісник Державного університету «Львівська політехніка» «Архітектура». – Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 1999. – № 375. – С. 76–86.
147. Лінда С. М. Проблема стилю в архітектурі львівського історизму / С. М. Лінда // Вісник Національного університету «Львівська політехніка» «Архітектура».– Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2000. – № 410. – С. 27–33.
148. Лінда С. М. Пошуки національної своєрідності в архітектурі Львова на межі ХІХ–ХХ століть / С. М. Лінда // Вісник Національного університету «Львівська політехніка» «Архітектура».– Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2001. – № 429. – С. 87–98.
149. Лінда С. М. Присутність історії в архітектурі радянської і пострадянської України / С. М. Лінда // Вісник Національного університету «Львівська політехніка» «Архітектура». – Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2003. – № 486. – С. 147–158.
150. Лінда С. М. Будівництво як символ. Алегорія та символіка будівництва у мистецтві тоталітарної країни / С. М. Лінда // Вісник Національного університету «Львівська політехніка» «Архітектура». – Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2004. – № 505. – С. 52–62.
151. Лінда С. М. Політико-ідеологічні передумови розвитку національного стилю в архітектурі України у міжвоєнний період / С. М. Лінда // Вісник Львівського Державного аграрного університету. – Львів-Дубляни: Видавництво ЛДАУ, 2004. – №5. – С. 246–254.
152. Лінда С. М. Історизм в архітектурі Третього рейху як репрезентація влади / С. М. Лінда // Сучасні проблеми архітектури та містобудування: наук.-техн. зб. / гол. ред. М. М. Дьомін; ред.: В. І. Єжов, Г. І. Лаврик, А. П. Мардер та ін. – К.: КНУБА, 2004. – Вип. 13. – С. 39–49.
153. Лінда С. М. Історизм як універсальна тенденція розвитку архітектури / С. М. Лінда // Вісник Львівського Державного аграрного університету. – № 6. – Львів-Дубляни: Видавництво ЛДАУ, 2005. – С. 182–190.
154. Лінда С. М. Функції історизму в архітектурі України ХХ століття / С. М. Лінда, І. О. Данчак // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті: зб. наук. пр. – Харків: ХДАДМ, 2005. – Вип. № 4, 5. – С. 83 – 84.
155. Лінда С. М. Неокласицизм у світовому архітектурному розвитку міжвоєнного періоду 20 – 30-х років / С. М. Лінда // Досвід та перспективи розвитку міст України. Історичні аспекти архітектурної теорії і практики: зб. наук. пр. – Вип. 10 / відп. ред. Ю. Білоконь. – К.: Ін-т «Діпромісто», 2006. – С. 96–104.
156. Лінда С. М. Тягар минулого: історія будівництва та доля споруд періоду націонал-соціалізму у Баварії / С. М. Лінда // Вісник Національного університету «Львівська політехніка» «Архітектура». – 2006. – № 568. – С. 171–183.
157. Лінда С. М. Неокласицизм як «інтернаціональний стиль» 20–30-х років ХХ століття / С. М. Лінда // Вісник Донбаської національної академії будівництва і архітектури «Проблеми містобудування і архітектури» / зб. наук. пр. – Вип. 3(59). – Макіївка, 2006. – С. 89–94.
158. Лінда С. М. Легітимація історією: неокласицизм в архітектурі тоталітарного режиму / С. М. Лінда // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. наук.-техн. зб. / гол. ред. М. М. Дьомін; ред.: В. І. Єжов, Г. І. Лаврик, А. П. Мардер та ін. – К.: КНУБА, 2006. – Вип. 16. – С. 22–32.
159. Лінда С. М. Архітектура «Червоного Відня»: соціалістична за змістом, історична за формою / С. М. Лінда // Региональные проблемы архитектуры и градостроительства. – Вып. № 9 – 10. – Одеса: Астропринт, 2007. – С. 399–409.
160. Лінда С. М. Архітектура історизму (40–90 рр. ХІХ ст.). Загальна характеристика періоду / С. М. Лінда // Архітектура Львова: час і стилі. ХІІІ – ХХІ ст. / за наук. ред. Ю. Бірюльова. – Львів: Центр Європи, 2008. – С. 238–245.
161. Лінда С. М. Архітектура історизму (40–90 рр. ХІХ ст.). Архітектура / C. М. Лінда // Архітектура Львова: час і стилі. ХІІІ – ХХІ ст. / за наук. ред. Ю. Бірюльова. – Львів: Центр Європи, 2008. – С. 270–365.
162. Лінда С. М. Історизм тоталітарного Львова / С. М. Лінда // Проблемы теории и истории архитектуры Украины: сб. науч. тр. – Вып. № 8. – Одесcа: Астропринт, 2008. – С. 151–161.
163. Лінда С. М. Чернівці соціалістичні: концепції розвитку міста радянського періоду та їх реалізація / С. М. Лінда, О. Л. Пікущенко // Вісник Львівського Державного аграрного університету. – № 9. – Львів-Дубляни: Видавництво ЛДАУ, 2008. – С. 209–217.
164. Лінда С. М. Історизм та еклектизм в архітектурі: дефініція та розвиток понять / С. М. Лінда // Проблемы теории и истории архитектуры Украины: сб. науч. тр. – Вып. № 9. – Одесcа: Астропринт, 2009. – С. 74–81.
165. Лінда С. М. Проблема розумного вибору – теоретична проблема історизму в сучасній Україні / С. М. Лінда // Сучасні проблеми архітектури та містобудування: наук.-техн. зб. / відп. ред. М. М. Дьомін. – К.: КНУБА, 2009. – Вип. 21. – С. 40–46.
166. Лінда С. М. Інтерпретація поняття «історизм» у соціальних дисциплінах та її значення для дослідження проблеми історизму в архітектурі / С. М. Лінда, У. І. Іваночко // Сучасні проблеми архітектури та містобудування: наук.-техн. зб. / відп. ред. М. М. Дьомін. – К.: КНУБА, 2009. – Вип. 21. – С. 34–40.
167. Лінда С. М. Семантика форми в архітектурі історизму / С. М. Лінда // Сучасні проблеми архітектури та містобудування: наук.-техн. зб. / відп. ред. М. М. Дьомін. – К.: КНУБА, 2009. – Вип. 22. – С. 60–65.
168. Лінда С. М Контекстуалізм як елемент містобудівного мислення в архітектурі історизму сучасної України / С. М. Лінда // Містобудування та територіальне планування: наук.-техн. зб. / відп. ред. М. М. Осєтрін. – К.: КНУБА, 2009. – Вип. 34. – С. 270–276.
169. Лінда С. М. Формування української ідеї в історіографії як теоретична передумова розвитку національного стилю в архітектурі України / С. М. Лінда, У. І. Іваночко, Л. І. Лучко // Вісник Національного університету «Львівська політехніка» «Архітектура». – 2009. – № 656. – С. 32–37.
170. Лінда С. М. Історизм і репрезентація нації / С. М. Лінда // Вісник Національного університету «Львівська політехніка» «Архітектура». – 2009. – № 656. – С. 61–70.
171. Лінда С. М. Репрезентація міфу про козаччину в сучасній архітектурі України / С. М. Лінда // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтва «Мистецтвознавство. Архітектура». [Текст]: зб. наук. пр. / за ред. В. Я. Даниленка. – Х.: ХДАДМ, 2009. – № 17. – С. 89–94.
172. Лінда С. М. Сучасна архітектура Росії: повернення класицизму / С. М. Лінда // Традиції та новації у вищій художній освіті. [Текст]: зб. наук. пр. / за ред. В. Я. Даниленка. – Х.: ХДАДМ, 2009. – №6. – С. 95–101.
173. Лінда С. М. Стильові пошуки в сакральній архітектурі сучасної України / С. М. Лінда, У. І. Іваночко // Вісник Львівського національного аграрного університету. – №10. – Львів-Дубляни: Видавництво ЛНАУ, 2009. – С. 154–160.
174. Лінда С. М. Етапи присутності історизму в світовому архітектурному розвитку / С. М. Лінда // Проблеми розвитку міського середовища: наук.-техн. зб. – К.: НАУ, 2009. – Вип. 1. – С. 76–85.
175. Лінда С. М. Пошук образу нового міста: історизм у містобудівній практиці України повоєнного часу / С. М. Лінда // Сучасні проблеми архітектури і містобудування: наук.-техн. зб. / відп. ред. М. М. Дьомін. – К.: КНУБА, 20