Деміхов Олексій Ігорович Формування та реалізація публічної житлової політики в Україні

Короткий опис

Деміхов Олексій Ігорович, аспірант кафедри управ­ління ННІ фінансів, економіки та менеджменту імені О. Балацького Сумського державного університету: «Формування та реалізація публічної житлової політики в Україні» (25.00.02 - механізми державного управління). Спецрада Д 26.810.01 у Національній академії державно­го управління при Президентові України

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ДЕМІХОВ ОЛЕКСІЙ ІГОРОВИЧ
УДК 351:332.821](477)
ДИСЕРТАЦІЯ
ФОРМУВАННЯ ТА РЕАЛІЗАЦІЯ ПУБЛІЧНОЇ ЖИТЛОВОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ
25.00.02 - механізми державного управління
Державне управління
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
Науковий керівник - Дегтярьова Ія Олександрівна, доктор наук з державного управління, доцент
КИЇВ - 2018

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ 12
ВСТУП 13
РОЗДІЛ 1 БАЗОВІ ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ПУБЛІЧНОЇ ЖИТЛОВОЇ ПОЛІТИКИ 21
1.1. Сутність та базові поняття дослідження публічної житлової політики ... 21
1.2. Моделі та принципи здійснення публічної житлової політики 41
1.3. Організаційно-правові засади формування і реалізації публічної житлової
політики 61
Висновки до розділу 1 75
РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ ПУБЛІЧНОЇ ЖИТЛОВОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ ТА ЗА КОРДОНОМ 78
2.1. Стан реалізації державної житлової політики в Україні 78
2.2. Діяльність органів місцевого самоврядування та громадськості щодо формування та реалізації місцевої житлової політики (на прикладі м.Суми) 99
2.3. Зарубіжний досвід здійснення публічної житлової політики 120
Висновки до розділу 2 139
РОЗДІЛ 3 ПІДХОДИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ЩОДО ВДОСКОНАЛЕННЯ ВИРОБЛЕННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ ПУБЛІЧНОЇ ЖИТЛОВОЇ ПОЛІТИКИ В
УКРАЇНІ 144
3.1. Підходи до використання технологій електронного урядування в
житловій політиці 144
3.2 Перспективні інструменти стимулювання участі населення у формуванні і реалізації публічної житлової політики 162
3.3. Інтегрована модель вироблення публічної житлової політики 174
Висновки до розділу 3 186
ВИСНОВКИ 189
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 194
ДОДАТКИ 223
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ
ДАБІ України - Державна архітектурно-будівельна інспекція України. Держархбудінспекція України - Державна архітектурно-будівельна інспекція України.
КМУ - Кабінет Міністрів УКкраїні.
Мінрегіон України - Міністерство регіонального розвитку, будівництва і житлово-комунального господарства України.
ОСББ - об’єднання співвласників багатоквартирних будинків. Держгеокадастр України - Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру.
Держенергоефективності України - Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України.
ЄС - Європейський Союз.
ДФРР України - Державний фонд регіонального розвитку Україні.
ОСН - орган самоорганізації населення.
PHAs - громадські житлові агенції (англ. public housing agencies).
FHA - Федеральна житлова агенція (англ. Federal housing agency).
НПІ - Національна програма інформатизації.
ГІС - геоінформаційна система.
ПЖП - публічна житлова політика.
ЗМІ - засоби масової інформації.
ВСТУП
Актуальність теми. На сьогодні житлова політика ще не посіла належного місця в стратегії розвитку Української держави та її адміністративно-територіальних одиниць. Існуючі підходи і механізми житлової політики не достатньою мірою задовольняють житлові потреби суспільства. Це негативно впливає на його психологічний стан, змушує громадян заробляти на житло замість того, щоб задовольняти інші потреби, загалом загрожує національній безпеці держави. Близько 85% від наявного житлового фонду в Україні побудовано ще до здобуття незалежності та не відповідає сучасним економічним умовам. Крім того, існують проблеми щодо надання якісних житлових послуг, утримання житлового фонду в належному стані, адже українці тривалий час жили в умовах державного патерналізму і ще не зовсім готові брати на себе додаткові зобов’язання.
Планом пріоритетних дій уряду на період до 2020 року передбачено підтримку розвитку житлово-комунального господарства, зокрема досягнення ефективного управління житловим фондом та створення ринку управління житлом. У документі наголошується на недосконалості системи фінансування робіт, пов’язаних з обслуговуванням житлового фонду, надмірній монополізації утримання житлового фонду, що призводить до його швидкого фізичного та морального зношення. У свою чергу, в Державній стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року зосереджено увагу на виконанні програм будівництва (придбанні) доступного житла та забезпеченні житлом молоді, здешевленні вартості іпотечних кредитів, реконструкції і капітальному ремонті житлових будинків та ін.
Вирішення зазначених завдань, а також розв’язання наявних проблем у житловій сфері можливе лише за умови оновлення підходів до формування і реалізації житлової політики, в тому числі шляхом активного залучення суспільства, завдяки чому ця політика стане публічною та наближеною до житлових потреб громадян. Безумовно, для цього слід враховувати передову наукову думку, зарубіжний досвід, зміни соціально-економічної ситуації, можливості органів публічної влади тощо.
Проблематика ефективного державного управління та публічної політики була предметом досліджень багатьох зарубіжних і вітчизняних науковців, таких як О.Амосов [3], М.Білинська [6], Ф.Була [223], В.Воротін [18], Ж.Гесяк [242],
Н.Грицяк [21], У.Данн [226], І.Дегтярьова [24], Д.Келінг [232], М.Кравченко [65], В.Куйбіда [68], О.Петроє [118], К.Поллітт [237], О.Пухкал [180], І.Рейтерович [177], Г.Рябцев [187], С.Ситник [176], А.Твардоч [242], С.Телешун [204], В.Тертичка [205], Дж.Шафрітц [239], К.Шваб [217] та ін. Відповідно О.Апостолюк [4], Н.Васильєва [11], М.Вигода [14], О.Ігнатенко [54 ; 55], А.Кузнецов [67], І.Кучеренко [70],
О.Кучеренко [70], А.Люк [72], Н.Мороз [76], Н.Олійник [87], І.Панасенко [116], Л.Пономаренко [124], О.Теліженко [34], Ю.Чеберяк [214 ; 215] та інші вчені досліджували різні питання управління в житловій сфері та житлово- комунальному господарстві як на місцевому і регіональному, так і на загальнонаціональному рівні. Поряд із цим не сформовано підходи, принципи, механізми формування та реалізації публічної житлової політики, які відповідають сучасним тенденціям, що й зумовило вибір теми, мети і завдань дисертаційного дослідження.
Зв ’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з науково-дослідною роботою (НДР) кафедри управління Навчально-наукового інституту фінансів, економіки та менеджменту імені О.Балацького Сумського державного університету, яка виконувалася за темою “Формування принципів, методів і механізмів державного управління в сфері науково-освітніх проектів та інфраструктурних програм житлового господарства в рамках інформаційно-комунікаційної адаптації до європейських стандартів” (ДР № 0117U003352). Авторський внесок у виконання НДР полягає в тому, що: проаналізовано ефективність місцевої житлової політики на прикладі м.Суми, обґрунтовано доцільність і напрями застосування інструментів електронного урядування для оптимізації публічного управління в житловій сфері; запропоновано підходи до розроблення моделі формування і розвитку загальнонаціональної публічної житлової політики, вдосконалено інструментарій її запровадження.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є вдосконалення підходів і розроблення практичних пропозицій органам публічної влади й неурядовим структурам щодо формування та реалізації публічної житлової політики в Україні.
Для досягнення мети було поставлено такі завдання:
- уточнити понятійно-термінологічний апарат за темою дослідження, на базі якого визначити елементи житлової сфери та їх взаємозв’язки як можливі об’єкти публічної політики;
- визначити ключові характеристики вітчизняної моделі публічної житлової політики та принципи її ефективного здійснення;
- виявити існуючі проблеми функціонування житлової сфери в Україні та встановити відповідність державної житлової політики;
- охарактеризувати місцеву житлову політику в м.Суми;
- узагальнити та проаналізувати зарубіжний досвід здійснення публічної житлової політики і на цій основі запропонувати перспективні підходи та інструменти для України;
- розкрити можливості застосування інструментів електронного урядування в житловій політиці;
- розробити практичні пропозиції щодо вдосконалення публічної житлової політики в Україні.
Об’єкт дослідження - публічне управління в житловій сфері.
Предмет дослідження - процеси формування та реалізації публічної житлової політики в Україні.
Методи дослідження. Для досягнення мети та вирішення поставлених завдань у дослідженні використовувалися як базові міждисциплінарний і системний підходи, методи аналізу та синтезу, індукції й дедукції, моделювання, а також інші методи, зокрема:
- узагальнення, систематизація (анотування теоретичних наукових знань щодо публічного управління в житловій сфері та реалізації публічної житлової політики);
- групування, порівняння (класифікація принципів публічної житлової політики, типологізація моделей зарубіжних публічних житлових політик);
- порівняння, аналогія, економіко-статистичний, спостереження (дослідження зарубіжного і вітчизняного досвіду здійснення публічної політики в житловій сфері, в тому числі на місцевому рівні);
- моделювання, уявний експеримент, графічний (розроблення моделі публічної житлової політики, а також етапів та інструментів її реалізації);
- діалектичний, прогностичний, ідеалізації, абстрагування (формулювання висновків та положень наукової новизни дисертаційного дослідження).
Інформаційну базу дослідження становлять вітчизняні законодавчі й нормативно-правові документи, матеріали Державної служби статистики України, органів публічної влади, неурядових організацій, документи та аналітичні матеріали відповідної тематики інших держав, наукові праці українських і зарубіжних дослідників, матеріали періодичних видань і спеціалізованих сайтів.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в дисертації:
уперше розроблено модель багаторівневої житлової геоінформаційної системи для спеціального та загального користування, що включає тематичні розділи щодо житлового фонду й передбачає постійне надходження інформації з місцевого рівня та накопичення її на національному рівні, використання технологій автоматичного моделювання варіантів управлінських рішень і моніторингу їх виконання. Застосування цієї моделі забезпечує зменшення суб’єктивного впливу людського фактору на процес прийняття рішень, індивідуальну відповідальність за їх реалізацію, а також сприяє прозорості житлової політики;
удосконалено:
- комплекс принципів публічної житлової політики, зокрема виокремлено принципи її формування і принципи реалізації, що можуть бути використані як правила для вжиття відповідних практичних заходів і покладені в основу розроблення систем їх моніторингу та оцінювання;
- алгоритм вироблення та реалізації публічної житлової політики, який, на відміну від відомих, містить конкретизований перелік суб’єктів, складові етапів політики, типологію ймовірних проблем для політики, передбачає врахування багатосторонньої вмотивованої участі у формуванні та реалізації політики. Особливістю застосування цього алгоритму є часовий період понад 3 роки, що зумовлено складністю розроблення політики за участю різних сторін та потребою в застосуванні комплексів спеціальних інструментів для всіх етапів політики;
набули подальшого розвитку:
- теоретичне обґрунтування моделей публічної житлової політики, а саме з урахуванням домінант зарубіжних політик та їх об’єктно-цільової спрямованості обґрунтовано, що у світі застосовуються такі моделі: житлової самоорганізації та мобільності населення (Німеччина), соціально-ліберальна (Польща), соціально-підприємницька (Канада), аутсорсингово-субсидіарна (скандинавські країни), інклюзивна (США), житлової самоорганізації населення (Україна) (відповідні назви моделей запропоновано автором);
- систематизація елементів житлової сфери, які сприяють системному виробленню публічної житлової політики, оскільки дають змогу врахувати всі можливі об’єкти для впливу, а саме: матеріальних об’єктів (житловий фонд, забудовані та заплановані до забудови земельні ділянки і прибудинкові території), суб’єктів (органи публічної влади, профільні громадські утворення, суб’єкти господарювання всіх форм власності, власники та користувачі житла і землі), процесів (будівництво, капітальний ремонт, реконструкція і технічне обслуговування житлового фонду, надання послуг населенню та суб’єктам господарювання щодо забезпечення комфортних умов проживання в житлових будинках будь-яких форм власності і благоустрою прибудинкових територій, регулювання житлових відносин). Крім узагальнення відомих елементів, до житлової сфери запропоновано додати земельні ділянки;
- понятійно-термінологічний апарат науки “Державне управління”, а саме сформульовано комплекс понять щодо житлової проблематики:
1) “публічна житлова політика” як курс дій у державі та її адміністративно-територіальних одиницях, що охоплює принципи, цілі та механізми задоволення житлових потреб суспільства, населення регіонів і територіальних громад, який сформований та реалізується органами публічної влади будь-яких рівнів за участі інших заінтересованих сторін у певний період часу;
2) “публічне управління в житловій сфері” - узгоджена діяльність органів публічної влади та інституцій суспільства щодо забезпечення планування, організації впровадження, моніторингу, контролю та оцінювання рішень для задоволення житлових потреб та інтересів суспільства;
3) “публічне регулювання в житловій сфері” - функція публічного управління, що реалізується органами публічної влади та інституціями суспільства для впорядкування відносин між усіма суб’єктами житлової сфери, приведення їх у певну бажану відповідність;
4) “механізм публічної житлової політики” - система принципів, інституцій, організаційно-правових та фінансових методів, інструментів і заходів, які використовуються органами публічної влади та суспільними інституціями з метою задоволення житлових потреб суспільства, формування житлової самодостатності населення у певний період часу;
5) “житлова самодостатність населення” - здатність громадян залежно від їхнього матеріального статку, соціального становища, культурно - естетичних уподобань, місцевих традицій і рівня осілості на конкретній території задовольняти свої базові потреби щодо користування або володіння безпечним житлом і землею на тимчасовій чи постійній основі.
Практичне значення отриманих результатів полягає в можливості їх використання в процесі формування та реалізації публічної житлової політики. Окремі висновки та рекомендації було використано:
- Управлінням “Інспекція з благоустрою міста Суми” Сумської міської ради - в процесі впровадження міської геоінформаційної системи та електронної платформи обліку житлового фонду (довідка про впровадження від 17 травня 2017 року № 170/15.01-27);
- Відділом з охорони праці Сумської міської ради - під час підготовки Програми економічного і соціального розвитку міста Суми на 2018 рік та основних напрямів розвитку на 2019-2020 роки, а також у процесі проведення перевірок суб’єктів господарювання і здійснення роз’яснювальних заходів серед підприємців і посадових осіб відповідних служб і підприємств житлової сфери (довідка про впровадження від 16 травня 2017 року № 19-16/21);
- Комунальним підприємством “Сумижилкомсервіс” Сумської міської ради - для вдосконалення інформаційно-комунікаційних технологій у сфері обліку житлового фонду, аналізу поточної виробничої діяльності та підвищення ефективності управління (довідка про впровадження від 16 травня 2017 року № 233/01-11);
- Сумським державним університетом під час розроблення навчальних програм дисциплін “Управління ресурсами у публічній сфері”, “Управління соціально-економічним розвитком регіону” та “Регіональний менеджмент” за освітньо-професійною програмою підготовки магістрів за спеціальністю “Публічне управління та адміністрування” (акт про впровадження від 16 травня 2017 року № 1) [додаток А].
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею, яка містить отримані особисто автором нові результати. У наукових працях, опублікованих у співавторстві з В.Лук’янихіним, О.Теліженком,
І.Дегтярьовою, дисертантові належать: узагальнення зарубіжного досвіду реалізації житлової політики [34], аналіз ситуації та пропозиції щодо залучення інвесторів у житлову сферу [71], розширення уявлення про моделі і принципи публічної житлової політики [24].
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднені на науково-практичних конференціях за міжнародною участю та міжнародних, у тому числі на науково-теоретичній інтернет-конференції: “Економіка, наука, освіта: інтеграція та синергія” (Словаччина, Братислава, 2016); “Проблеми розвитку публічного управління в Україні” (Львів, 2016); “Місто. Культура. Цивілізація” (Харків, 2016); “Розвиток професійних компетентностей державних службовців: комунікативний аспект” (Київ, 2016); “Сучасні проблеми управління підприємствами: теорія та практика” (Харків, 2017); “STABICON systems-2017” (Суми, 2017); “Modem marine technologies, problems of socio-economic development and ways of their solution” (Грузія, Батумі, 2017); “Національні цінності й національні інтереси в системі публічного управління” (Київ, 2017); “Місцеве самоврядування: 20- річні здобутки та подальший поступ” (Київ, 2017).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 16 наукових праць, у тому числі 6 статей - у наукових фахових виданнях з державного управління, 1 - в науковому виданні іноземної держави за напрямом, з якого підготовлено дисертацію, 9 тез у збірниках матеріалів науково-практичних конференцій.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 257 сторінок, з них обсяг основного тексту - 181 сторінку. Робота містить 6 рисунків, 10 таблиць, 13 додатків. Список використаних джерел налічує 242 найменування.

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації запропоновано новий підхід до вирішення актуального наукового завдання в галузі науки державного управління, що зумовлене сталим нарощуванням обсягу невирішених суспільно важливих проблем у житловій сфері, зокрема який охоплює принципи, моделі, інструменти, механізми й алгоритми щодо формування та реалізації публічної житлової політики в Україні. Їх комплексне практичне використання покликане сприяти системному вдосконаленню процесів вироблення і впровадження житлової політики на національному та місцевому рівнях. Проведене дослідження дало можливість сформулювати такі висновки:
1. Уточнено понятійно-термінологічний апарат за темою дисертації, що сприяло визначенню предметного поля дослідження для формування та реалізації публічної житлової політики. З урахуванням цього аргументовано, що при визначенні сутності публічної житлової політики важливо брати до уваги такі чинники, як житлові потреби суспільства, цілі, принципи і механізми їх задоволення, що зафіксовані у відповідних нормативно-правових документах, залученість до їх визначення інших заінтересованих сторін - публічних і приватних, а також часові обмеження. Встановлено, що з позицій системного підходу житлова сфера - це багаторівнева міжгалузева система, яка включає суб’єкти, матеріальні й нематеріальні об’єкти, відповідні взаємозв’язки та процеси, в тому числі регуляторно-управлінські, запропоновано їх модельне представлення. Обґрунтовано, що всі ці елементи можуть бути об’єктами публічної політики.
2. Визначено, що наразі в Українській державі лише формується модель публічної житлової політики, зокрема з домінуванням підходів нового публічного менеджменту. Таку модель позитивно характеризує орієнтація на сталий розвиток та належне врядування, а негативно - на існуючі житлові проблеми без проактивного підходу, переважно ієрархічний характер взаємодії поряд із нерозвиненими горизонтальними та гетерархічними відносинами.
З’ясовано, що ця модель функціонує відповідно до великої кількості різних принципів, визначених різними документами наднаціонального, загальнонаціонального, регіонального і місцевого рівнів. З метою забезпечення ефективності публічної житлової політики видається доцільним розподіляти принципи публічної житлової політики на принципи її формування та принципи реалізації, адже це різні етапи політики, що потребують спеціальної методології. Запропоновано їх використовувати при формуванні систем моніторингу та оцінювання політики.
3. У процесі дослідження встановлено, що до існуючих проблем функціонування житлової сфери в Україні слід віднести: підвищення рівня моральної і фізичної зношеності основних фондів; відсутність масштабної енергомодернізації житлових об’єктів; збільшення кількості ветхих та аварійних житлових будинків; поширення такого явища, як енергетична та фінансова бідність населення; збитковість галузевих підприємств; здійснення нераціональної з погляду щільності житлової забудови та ін. Відповідно сучасна державна житлова політика орієнтована на підтримку проектів з енергоефективності; розвиток громадського управління багатоквартирними будинками; реалізацію програм будівництва доступного житла, здешевлення вартості іпотечних кредитів; запровадження ринкових умов у сфері управління житлом. Хоча в цілому ця політика відображає проблеми житлової сфери, водночас її масштаб не відповідає масштабам існуючих житлових проблем, розв’язання яких потребує значно більших політико- управлінських впливів та ресурсів, а також оновлення відповідних механізмів.
4. Охарактеризовано місцеву житлову політику в м.Суми, а саме визначено такі її особливості, змістові складові та проблемні аспекти:
- стале щорічне збільшення бюджетного фінансування програм у житловій сфері поряд з невиконанням планових фінансових показників на 40¬50%;
- створення передумов для щільної житлової монозабудови (котеджні містечка, мікрорайони багатоповерхових будинків), що становить стратегічну загрозу виникнення депресивних локацій без належного благоустрою та охоплення об’єктами соціальної інфраструктури;
- запровадження механізмів співфінансування капітальних ремонтів будинків, відшкодування з міського бюджету частини відсотків за кредитами, залученими фізичними особами, ОСББ і ЖБК на вжиття енергозберігаючих заходів, упровадження партиципаторного бюджетування, але обсяги цього фінансування не відповідають фактичним потребам, які набагато більші;
- рідка поява ініціатив громадськості, які, у свою чергу, не завжди знаходять підтримку місцевої влади;
- відсутність фонду житла комунальної форми власності.
5. На підставі узагальнення та аналізу зарубіжного досвіду здійснення публічної житлової політики встановлено, що на сьогодні у світі застосовуються різні підходи та інструменти для розв’язання житлових проблем. З урахуванням досвіду Німеччини, Польщі, Канади, скандинавських країн, США доцільними для використання в Україні визнано підходи комплексного стимулювання житлової самодостатності населення та житлово- соціальної реінтеграції уразливих верств населення. До перспективних інструментів слід віднести: інституційні - житлові ощадно-будівельні каси, ресурсні волонтерські центри при органах місцевого самоврядування, позасудові інституції щодо вирішення житлових спорів і розгляду скарг, житлово-комунальні інспекції, інспекції з енергозбереження; організаційно- функціональні - соціальне житло для оренди, постійного і тимчасового проживання, обов’язкове залучення коштів мешканців будинків для співфінансування житлових проектів, делегування окремих повноважень неурядовим структурам тощо.
6. Розкрито можливості застосування інструментів електронного урядування в житловій політиці, серед яких: створення тимчасових тематичних державного і місцевих електронних блогів, форумів, сторінок у соціальних мережах; формування постійно діючих спеціальних інформаційних платформ (пропонується модель багаторівневої житлової геоінформаційної системи); запровадження сервісів для громадян з використанням ID-карток і мобільних додатків для отримання послуг у житловій сфері, зокрема пов’язаних з користуванням міською інфраструктурою, нерухомістю, землею, доступом до формування управлінських рішень і т.ін.; оприлюднення результатів перевірок стану житлового фонду та діяльності суб’єктів житлової політики.
7. За результатами дослідження сформульовано такі практичні пропозиції:
- Верховній Раді України - прийняти Закон України “Про основні засади державної житлової політики” та нову редакцію Житлового кодексу України;
- Кабінету Міністрів України - замість низки різних цільових програм розробити єдину загальнодержавну програму розвитку житлово-комунального господарства (мінімум на 3 найближчі роки, оптимально - на більш тривалий період) з метою підвищення житлової компетентності і самодостатності населення, ефективності підприємств, що функціонують у житловій сфері, активізації участі суспільних інститутів у виробленні та реалізації житлової політики;
- Мінрегіону України - сформувати комплекс нормативно-правових актів, які регулюють питання навчання, кваліфікаційних вимог, конкурсного відбору та подальшого моніторингу діяльності управителів багатоквартирних будинків; запровадити багаторівневу житлову геоінформаційну систему (опис моделі наведено в дисертації);
- органам місцевого самоврядування - при підготовці й схваленні генеральних планів розвитку територій та, зокрема, визначенні земельних ділянок під житлову забудову враховувати граничні доцільні межі щільності будинків; формувати фонд соціального житла для досягнення стратегічних цілей розвитку на відповідних територіях; використовувати інструменти електронного урядування для управління житловою сферою; розглянути доцільність обслуговування житлового фонду на базі угод міжмуніципального співробітництва;
- громадським організаціям - розробляти і реалізувати проекти щодо просвітницької діяльності серед населення з питань розвитку житлової сфери;
- громадськості - розвивати саморегулівні житлові асоціації різної спрямованості (ОСББ, користувачів і власників соціального, комунального та орендного житла, ін.);
ОСББ та іншим органам самоорганізації населення - запроваджувати проекти розв’язання проблем житлової сфери; на власному прикладі формувати ідеологію відповідального ставлення до спільного майна в житловому фонді та солідарного фінансування витрат на його утримання.