Шклярук Марина Григорівна Стратегічні комунікації в системі державного управління України

Короткий опис

Шклярук Марина Григорівна, завідувач відділу реда­гування і випуску актів Президента України департаменту контролю та редагування Головного департаменту доку­ментального забезпечення Адміністрації Президента України: «Стратегічні комунікації в системі державного управління України» (25.00.02 - механізми державного управління). Спецрада Д 26.142.04 у Міжрегіональній академії управління персоналом

МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ

Кваліфікаційна наукова

праця на правах рукопису

ШКЛЯРУК МАРИНА ГРИГОРІВНА

УДК 35.072:355.401-005.2 (477)

ДИСЕРТАЦІЯ

СТРАТЕГІЧНІ КОМУНІКАЦІЇ У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО

УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ

25.00.02 – механізми державного управління

Подається на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління

Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело

_____________М. Г. Шклярук
(підпис, ініціали та прізвище здобувача)

Науковий керівник Довгань Валерій Іванович, доктор наук з державного управління, доцент

Київ – 2018

ЗМІСТ

АНОТАЦІЯ 2

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 12

ВСТУП 13

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СТРАТЕГІЧНИХ

КОМУНІКАЦІЙ У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 22

1. Стратегічні комунікації: теоретична ідентифікація та визначення

ключових понять 22

2. Генезис становлення стратегічних комунікацій у контексті сучасних

дослідницьких підходів 43

3. Сутність і зміст стратегічних комунікацій як механізму модернізації

системи державного управління доби інформаційного суспільства 63

Висновки до розділу 1 77

РОЗДІЛ 2. ФУНКЦІОНАЛЬНА СТРУКТУРА СТРАТЕГІЧНИХ

КОМУНІКАЦІЙ У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ 80

1. Місце та роль стратегічних комунікацій у системі державного

управління 80

2. Структура та функції стратегічних комунікацій у системі

демократичного державного управління 95

3. Аналізвітчизняноїнормативно-правовоїбазистратегічних

комунікацій: юридичні колізії та пропозиції щодо врегулювання 112

Висновки до розділу 2 129

РОЗДІЛ 3 СУЧАСНИЙ СТАН ТА НАПРЯМИ ОПТИМІЗАЦІЇ

СТРАТЕГІЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ У СИСТЕМІ ДЕРЖАВНОГО

УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ 132

1. Технології позиціонування та репозиціонування як оптимізаційний

інструмент у системі комунікативної взаємодії держави й суспільства 132

2. Проблеми формування та реалізації стратегічних комунікацій у

системі державного управління України 150

11

3. Шляхи вдосконалення системи стратегічних комунікацій в Україні як сучасного інструменту формування суспільної довіри до органів державної

влади 166

Висновки до розділу 3 185

ВИСНОВКИ 187

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 193

ДОДАТКИ……………………………………………………………………216

12

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ЄС – Європейський Союз

ЗМІ – засоби масової інформації

ЗМК – засоби масової комунікації

КМУ – Кабінет Міністрів України

НАТО – Північно-атлантичний оборонний альянс

НУО – неурядові неприбуткові громадські організації

PR – зв'язки з громадськістю

РНБО – Рада національної безпеки і оборони України Стратком – стратегічні комунікації.

13

ВСТУП

Актуальність теми. У XXI ст. все більшого значення у діяльності держав, їх органів публічного врядування набуває формування та впровадження системи стратегічних комунікацій на міжнародному, загальнодержавному та локальному рівнях. Надзвичайно велика увага науковців до проблематики реалізації стратегічних комунікацій спостерігається

в Україні, що пов’язується з процесами демократизації українського суспільства, утвердженням прав і свобод людини, курсом на європейську інтеграцію, що відбувається в умовах інформаційної та військової агресії з боку Російської Федерації.

Пояснюється це насамперед тим, що ключовим фактором державотворчих перетворень у процесі демократичного реформування є рівень суспільної довіри до влади, що значною мірою зумовлює соціальну стабільність суспільства і його готовність долучитися до процесів вироблення й ухвалення державно-управлінських рішень в усіх ключових сферах сучасного суспільного буття. Очевидно, що підвищення рівня довіри населення до органів публічної влади впливає на ефективність державно-управлінських рішень, ступінь залученості соціально-політичної та економічно активної частини суспільства до процесів їх вироблення і залежить від них. Це, у свою чергу, значно сприяє стабілізації соціально-політичної ситуації в державі, підвищує рівень взаємодії державних структур і громадськості, покращує позитивний імідж та зростання її рейтингів у міжнародному просторі.

Водночас в Україні, незважаючи на революційні події 2013–2014 рр. (які були значною мірою спричинені ігноруванням тогочасним керівництвом держави суспільних настроїв та сподівань), й дотепер ефективність взаємодії державних органів та громадськості щодо формування та реалізації державної політики у певних сферах суспільного життя є недостатньою. Результатом цього є високий рівень суспільної недовіри до державної влади і водночас –

низький рівень легітимації ухвалених державно-управлінських рішень, а логічним наслідком – відсутність стратегічного розуміння нових завдань та

14

викликів, які постали перед Українською державою, неадекватність їх сприйняття та неузгодженість та нескоординованість дій з формування і впровадження стратегічних комунікацій у системі державного управління.

Таким чином, існує нагальна необхідність наукового обґрунтування сучасних підходів до формування системи стратегічних комунікацій, які б дали змогу досягти необхідного рівня політичної довіри.

Наукову розробку зазначеної проблеми здійснювали як зарубіжні

(К. Ботан [173], Д. Галлін [25], Ф. Грехем [177], Р. Дебре [29], К. Дойч [36],

Г. Дімітріу [181], Г. Інніс [187], М. Кастельс [56], Д. Мак-Квейл [75], М. Маклюен [76–77], П. Манчіні [25], Дж. Махоуні [191], Дж. Мелані [191], К. Пол [196–199], Дж. Траут [148], Дж. Фаруелл [184] та ін.), так і вітчизняні дослідники (А. Баровська [4–7], Т. Безверхнюк [10], О. Бухтатий [21, 54, 149], С. Ганущин [26], Н. Драгомирецька [38], Д. Дубов [39–40], В. Козаков [60], В. Ліпкан [73, 91], Л. Макаренко [74], Т. Подашевська [90], Г. Почепцов [95– 96], О. Радченко [121–123], Є. Романенко [130–132], Т. Сивак [137], С. Соловйов [138–142], Є. Тихомирова [147], О. Шиманова [157], Н. Шотурма

та ін.).

Особливий інтерес науковців проблематика такого публічно-управлінського феномену, як стратегічні комунікації, викликає саме в останнє десятиріччя. Але слід зазначити, що на сьогодні комплексні наукові дослідження, в яких розглядаються процеси формування та впровадження системи стратегічних комунікацій органів публічного управління та інститутів громадянського суспільства як основоположного компонента сучасної державної політики, практично відсутні.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана в межах комплексного наукового проекту Міжрегіональної Академії управління персоналом "Теоретико-методологічні основи становлення української державності і соціальна практика: політичні, юридичні, економічні й психологічні проблеми" (номер державної реєстрації 0113U007698). Роль автора як виконавця полягала в обґрунтуванні необхідності

15

формування нової моделі суспільної комунікації та виробленні актуальної парадигми державного управління в інформаційно-комунікативній сфері.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є обґрунтування теоретичних засад формування і впровадження стратегічних комунікацій як невід’ємної складової системи сучасного державного управління та механізму підвищення рівня довіри до органів публічної влади в Україні, дієвого механізму легітимації влади і створення позитивного міжнародного іміджу держави.

Для досягнення мети було поставлено такі завдання:

– систематизувати предметне поле дослідження, визначити основні поняття, що використовуються в процесі дисертаційного дослідження,

охарактеризувати процес становлення та розвитку концепції стратегічних комунікацій у контексті сучасних дослідницьких підходів;

– розкрити сутність і зміст стратегічних комунікацій як механізму модернізації системи державного управління доби інформаційного суспільства;

– проаналізувати історичні та сучасні підходи до вивчення проблематики формування й розвитку системи стратегічних комунікацій у процесах демократичного державотворення системи державного управління;

– визначити та охарактеризувати функціональну структуру стратегічних комунікацій у системі державного управління демократичної держави;

– дослідити шляхи нормативно-правового врегулювання проблем упровадження в практику державного управління системи стратегічних комунікацій в Україні;

– запропонувати модель стратегічних комунікацій у системі державного управління з позиції ефективності комунікативної взаємодії державних органів та громадськості;

– охарактеризувати сучасний стан та спрогнозувати шляхи вдосконалення стратегічних комунікацій в Україні як ефективного механізму формування суспільної довіри до органів державної влади.

Об’єкт дослідження – соцієтальний феномен стратегічних комунікацій у системі органів державного управління.

16

Предмет дослідження – процеси формування та реалізації стратегічних комунікацій як механізму взаємодії інститутів публічної влади та громадянського суспільства під час демократичного державотворення в Україні.

Методи дослідження. Складність і специфіка досліджуваної

проблематики зумовили використання широкого методологічного інструментарію загальнотеоретичних та спеціальних методів дослідження, що спираються на діалектичні принципи об'єктивності та послідовності, обґрунтованості та всебічності, логічності та критичності. Зокрема, розкриття генезису концепту комунікативної взаємодії потребувало застосування історичного методу дослідження [п. 1.1]. Описовий метод дав можливість здійснити аналіз дискурсного поля обраної проблематики [п.1.2]. Системний підхід забезпечив розкриття місця та ролі стратегічних комунікацій у системі державного управління сучасних демократичних країн, у тому числі України [п. 2.1]. Структурно-функціональний метод дав змогу розкрити релевантні чинники та складові державно-управлінського феномену стратегічних комунікацій, кожен з яких має відповідне функціональне навантаження [п. 2.2], аксіологічний метод – визначити ціннісні джерела системи стратегічних комунікацій, оцінити стан їх розвитку, нормативно-правову базу в системі державного управління сучасної України [п. 2.3], компаративний – порівняти зміст та особливості комунікативної взаємодії в демократичних суспільствах [п. 1.3]. За допомогою прогностичного підходу здійснено генерування вірогідного, потенційного і бажаного майбутнього щодо шляхів удосконалення системи стратегічних комунікацій в Україні, метод моделювання як заміна реального об'єкта аналізу з метою виявлення загальних тенденцій розвитку предмета пізнання дав змогу розробити модель стратегічних комунікацій у системі державного управління з позиції ефективності комунікативної взаємодії державних органів та громадськості [пп. 3.1, 3.3]. Проблемний аналіз дав можливість виокремити та охарактеризувати позитивні і негативні тенденції формування й упровадження стратегічних комунікацій у діяльності органів державного управління України [п. 3.2].

17

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення науково-теоретичного завдання, що полягає в обґрунтуванні теоретичних засад формування та впровадження стратегічних комунікацій як невід’ємної складової системи сучасного державного управління і механізму підвищення рівня довіри до органів публічної влади в Україні, дієвого механізму легітимації влади та формування позитивного міжнародного іміджу держави.

Зокрема, у дисертації:

уперше:

– запропоновано модель концептуальної матриці стратегічної комунікативної взаємодії державних органів та громадськості, що полягає у запровадженні "суб’єкт-суб’єктної" форми публічного діалогу в чотирьох площинах: нормативно-правовій, функціонально-компетентнісній, процедурно-регламентній та інформаційно-комунікативній, і водночас на чотирьох рівнях: міжнародному (зовнішньому), державному (міжвідомчому), міжінституційному (внутрішньоорганізаційному) та персональному (індивідуальному), за яких система державного управління розвивається демократичним шляхом, тобто набуває ознак демократичності, відкритості, прозорості та солідарної соціальної взаємодії й партнерства з громадянським суспільством;

удосконалено:

– концептуальне бачення поняття "стратегічні комунікації" шляхом компаративного критичного аналізу типології комунікативної взаємодії державних органів та громадськості, що характеризується систематизацією напрямів науково-теоретичних інтерпретацій комунікативної компоненти в частині фокусування уваги на її джерелах, інструментах, зв'язку з нормативно-

правовим забезпеченням та процедурно-регламентними принципами і практиками, співвідношенні з ефективністю державно-управлінських рішень, ролі громадської участі, трансформації під впливом зовнішньої агресії, безальтернативності в процесах демократизації;

– сутність феномену "стратегічні комунікації" як окремого стратегічного напряму державної політики, метою якого є забезпечення високої ефективності

18

державно-управлінських рішень шляхом упровадження комплексної системи зовнішньої та внутрішньої комунікативної взаємодії органів державної влади й суспільства, забезпечення доступу до інформації та широкого залучення громадськості до процесів підготовки, ухвалення та реалізації цих рішень, підвищення рівня легітимації державної влади, її спроможності до протистояння будь-яким зовнішнім агресивним впливам (інформаційна, економічна, військова агресія тощо) та формування позитивного міжнародного іміджу держави;

– типологізацію моделей інформаційно-комунікативної діяльності

державнихорганів(еволюційно-трансформаційнихпроцесіввід

"інформування" до "комунікування"), що передбачає виокремлення системної, інституційної, персоналізованої та кумулятивної складових, а також розкриття характерних ознак відповідних чинників (прозорості, відкритості, відповідності, стабільності, ефективності), які визначають місце та роль стратегічних комунікацій у системі державного управління;

– змістову сутність сучасного стану й специфіки стратегічних комунікацій в Україні, що полягає в системному аналізі сукупності чинників і складових вітчизняних державотворчих процесів та визначенні позитивних і негативних тенденцій формування та впровадження стратегічних комунікацій у діяльність органів державного управління, найнебезпечнішою з яких є стала негативна динаміка невідповідності вимогам часу комунікаційного інструментарію, який застосовується в поточній діяльності як усієї системи державних органів України, так і окремих з них;

набули подальшого розвитку:

– структуризація системи стратегічних комунікацій як релевантного фактору ефективності державної влади, її функціонування та гарантування суспільної підтримки інституцій у кризові моменти суспільно-політичного розвитку, що відрізняється від існуючих виокремленням онтологічних,

ціннісних, нормативно-правових, ресурсних, процесуальних і функціональних структурних складових системи стратегічних комунікацій;

19

– кластеризація нормативно-правових засад стратегічних комунікацій в Україні, що полягає в систематизації законодавчих та підзаконних актів з виділенням відповідних нормативно-правових кластерів: "архаїчного",

"модерного", "міжнародного", "гальмівного", "прогресивного", "невнормованого" та "перспективного";

– теоретичне обґрунтування моделювання системи стратегічних комунікацій позиціонування та репозиціонування шляхом розробки системної моделі переходу від моделі "інформування" до концепції "комунікування", які відрізняються тим, що перша за публічно-управлінською сутністю є одностороннім механізмом з очевидним верховенством держави та нехтуванням суспільною думкою, в той час як друга є сучасним двостороннім механізмом публічного діалогу, в якому держава та суспільство виступають рівноправними партнерами.

Практичне значення одержаних результатів. Використання результатів дослідження сприяє розвитку державотворчих процесів в Україні, зокрема в процесі демократичного реформування органів публічної влади відповідно до європейських принципів демократичного врядування, вони можуть застосовуватися в поточній адміністративній діяльності державних органів щодо підвищення ефективності й дієвості державної влади.

Науково-методичні розробки дисертаційної роботи можуть бути використані в подальшому дослідженні проблем формування та впровадження системи стратегічних комунікацій в Україні, а теоретичні узагальнення – при написанні праць у галузі державного управління та місцевого самоврядування, соціальної політики, теорії управління, у законотворчій діяльності, що стосується розвитку політичної та соціальної сфер. Основні положення дисертації можуть бути корисними при викладанні нормативних і спеціальних курсів з проблем становлення демократії, державної політики, місцевого самоврядування, соціальної політики у вищих закладах освіти України.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено у практичній діяльності: Адміністрації Президента України (довідка про впровадження від 28.07.2017 № 03-01/1351); Державного комітету телебачення і радіомовлення

20

України (довідка про впровадження від 13.09.2017 № 2853/17/1); Секретаріату Кабінету Міністрів України (довідка про впровадження від 31.10.2017

17-17/3360); Національного університету оборони України імені Івана Черняховського (довідка про впровадження від 16.11.2017), Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформаційної політики (довідка про впровадження від 05.04.2018 № 04-32/13-121); Міжрегіональної академії управління персоналом (довідка про впровадження від 07.08.2018

1069).

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею. Усі сформульовані в роботі висновки, наукові положення та пропозиції ґрунтуються на особистих дослідженнях здобувача, у дисертації не використовувалися ідеї та розробки, що належать іншим авторам наукових публікацій.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження, викладені у дисертації, оприлюднено на комунікативних заходах за міжнародною участю, міжнародних та всеукраїнських щорічних, у тому числі науково-практичних та інтернет-конференціях, а також на круглому столі, зокрема: "Реформування публічного управління та адміністрування: теорія, практика, міжнародний досвід" (Одеса, 2016); "Розвиток професійних компетентностей державних службовців: комунікативний аспект" (Київ, 2016); "Сучасна ера науки – 2017" (Прага, 2017 ); "Роль суспільної комунікації та мас-медіа в процесах європейської інтеграції" (Польща, 2017); "Україна та ЄС: можливості та перспективи співпраці" (Маріуполь, 2017); "Публічне управління: ціннісні орієнтири, стандарти якості та оцінка ефективності" (Київ, 2017); "Взаємозв’язок політики і управління: теоретичний і прикладний аспект" (Дніпро, 2017); "Національні цінності й національні інтереси в системі публічного управління" (Київ, 2017).

Публікації. Основні наукові результати дисертаційної роботи висвітлено

15 наукових працях, з них 5 наукових статей опубліковано у вітчизняних фахових наукових виданнях, 2 статті – в іноземних періодичних наукових

21

часописах. Додатково відображено результати дисертації у восьми тезах

науково-практичних конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Повний обсяг дисертації становить 226 сторінок. Обсяг основного тексту – 180 сторінок. Дисертація містить 8 додатків, 6 рисунків та 5 таблиць. Список використаних джерел містить 214 джерел (з яких 43 іноземними мовами).

Список літератури

ВИСНОВКИ

дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення науково-теоретичного завдання, що полягає в обґрунтуванні теоретичних засад формування та впровадження стратегічних комунікацій як невід’ємної складової системи сучасного державного управління та механізму підвищення рівня довіри до органів публічної влади в Україні, дієвого механізму легітимації влади та створення позитивного міжнародного іміджу держави, що дало змогу зробити такі висновки:

Дослідження генезису наукового розуміння комунікації як феномену державного управління свідчить про багатовекторність зазначеної проблематики в контексті суспільного розвитку та становлення демократичних режимів. Здійснено типологізацію історичних та сучасних наукових підходів, у яких тією чи іншою мірою вивчалася проблематика комунікацій державної влади та громадськості, що базувалася на критеріях фокусування уваги та науково-теоретичних інтерпретацій комунікативної компоненти сучасних дослідників. У результаті компаративного критичного аналізу дискурсного поля дослідження виокремлено 8 кластерів фокусування уваги: на джерелах,

інструментах, зв'язку з нормативно-правовим забезпеченням та процедурно-регламентними принципами і практиками, співвідношенні з ефективністю державно-управлінських рішень, ролі громадської участі, трансформації під впливом зовнішньої агресії, безальтернативності в процесах демократизації. Встановлено, що сьогодні майже кожна описана модель демократичного державного управління містить сегмент комунікативної взаємодії, а остання в ієрархії загальної системи займає одну з домінуючих позицій.

Установлено, що ефективність комунікативної взаємодії є ключовою умовою існування та розвитку демократичної держави, що значною мірою залежить від запровадження та застосування в публічному управлінні механізмів стратегічної комунікації. Запропоновано розглядати поняття

"стратегічні комунікації" не тільки як класичний комунікативний акт, а і як окремий стратегічний напрям державної політики, метою якого є забезпечення

188

високої ефективності державно-управлінських рішень шляхом упровадження комплексної системи зовнішньої та внутрішньої комунікативної взаємодії державної влади й суспільства, забезпечення доступу до інформації та широкого залучення громадськості до процесів підготовки, ухвалення та реалізації цих рішень, підвищення рівня легітимації державної влади, її спроможності до протистояння будь-яким зовнішнім агресивним впливам (інформаційна, економічна, військова агресія тощо) та формування позитивного міжнародного іміджу держави. При цьому стратегічні комунікації у вигляді публічного діалогу формуються на основі історичних, ментальних та соціокультурних особливостей політичної нації, широкій участі громадськості в процесах публічного управління.

Доведено, що у більшості розвинених демократичних країнах світу пошук нових форм і способів досягнення цілей державної політики здійснюється через простір стратегічних комунікацій у вигляді тих чи інших моделей інформаційно-комунікативної діяльності державних органів

(еволюційно-трансформаційних процесів від "інформування" до "комунікування"). Встановлено, що цей процес триває безперервно та полягає в акумуляції ресурсів компетентності державних органів та громадськості і може

бути структурований з виокремленням системної, інституційної, персоналізованої та кумулятивної складових. Виходячи з цього, об’єднання всіх ключових акторів у сфері інформаційних відносин, суб’єктів формування і реалізації державної політики з метою здійснення позитивного впливу на розвиток держави та кожного окремого члена суспільства і створює механізм, який запропоновано розглядати як особливий компонент державної політики – сферу стратегічних комунікацій, місце та роль яких у системі державного управління визначають чинники прозорості, відкритості, відповідності, стабільності, ефективності.

Доведено, що феномен системи демократичного державного управління значною мірою залежить від ефективності реалізації функцій стратегічних комунікацій, яка, з одного боку, є сполучною ланкою між державними органами та суспільством, а з іншого – бар’єром, що перешкоджає

189

узурпації влади та монополізації вузьким колом державних діячів імперативного права на владу та процеси ухвалення управлінських рішень. Таким чином, система стратегічних комунікацій виступає релевантним фактором ефективності державної влади, її функціонування та гарантування суспільної підтримки інституцій у кризові моменти суспільно-політичного розвитку й може бути структурованою на онтологічні, ціннісні, нормативно-правові, ресурсні, процесуальні та функціональні складові. Запропоновано блок-схему механізму формування системи стратегічних комунікацій в Україні, яка має бути реалізована щонайменше у двох дотичних площинах: площині суспільно-владних відносин, створення громадянам умов не тільки для отримання публічно-управлінських послуг, а й для участі в управлінні публічними справами, а також в інформаційно-комунікаційній площині та мас-медійному просторі.

Установлено, що нині у національному державному управлінні зроблено лише перші кроки до формування і впровадження у практику системи стратегічних комунікацій. Президентом України, Кабінетом Міністрів України,

Верховною Радою України, Радою національної безпеки і оборони України, Міністерством інформаційної політики України, Міністерством оборони України, Міністерством закордонних справ України та низкою громадських об’єднань, експертами, науковцями це питання було винесено на загальнодержавний рівень та знайшло відображення у деяких законодавчих актах. Але аналіз вітчизняних нормативно-правових документів, на основі яких формувалася відповідна державна політика, засвідчив існування низки чинників, які негативно впливали на виконання поставлених завдань. З огляду на це запропоновано нормативно-правові документи щодо стратегічних комунікацій структурувати на 7 відповідних нормативно-правових кластерів: "архаїчний", "модерновий", "міжнародний", "гальмівний", "прогресивний", "невнормований" та "перспективний".

Визначено, що сучасна комунікація є динамічним процесом, вона може відігравати як позитивну, так і негативну роль у процесах державотворення,

тому сучасні технології позиціонування та репозиціонування є оптимізаційним

190

інструментом формування позитивного іміджу органів публічної влади у системі комунікативної взаємодії суб’єктів політичної, економічної та соціальної діяльності. Запропоновано в публічному врядуванні України здійснити перехід від моделі "інформування" до концепції "комунікування", які відрізняються тим, що перша за своєю публічно-управлінською сутністю є одностороннім механізмом з очевидним превалюванням держави та нехтуванням суспільною думкою, в той час як друга – сучасний двосторонній механізм публічного діалогу, в якому держава та суспільство є рівноправними партнерами. Доведено, що позитивний імідж сучасної держави та її позиціонування в міжнародному співтоваристві не виникає спонтанно та не може бути набором випадкових компонентів. Формування позитивного іміджу держави та її позиціонування передбачає здійснення злагодженої державної політики та координації діяльності державних органів, громадських об’єднань (у тому числі спортивних, релігійних організацій та ін.), засобів масової інформації тощо. Водночас на сьогодні фактично припинено практику формування міжнародного позитивного іміджу України шляхом розроблення, затвердження і реалізації державними органами низки програмних заходів.

Установлено, що позиція сучасної держави у міжнародному співтоваристві визначається не тільки її місцем у глобальних рейтингах, а й стереотипами й уявленнями, які здебільшого формуються за допомогою сучасних стратегічних комунікацій та базуються на масиві інформації, що продукується і поширюється з використанням сучасних механізмів комунікативних зв’язків. Водночас в Україні проблема впровадження в систему державного управління стратегічних комунікацій та загалом державної комунікативної політики є майже невирішеною на інституційному рівні та характеризується наявністю позитивних і негативних тенденцій формування та впровадження стратегічних комунікацій у діяльності органів публічного врядування, найбільш небезпечною з яких є стала негативна динаміка невідповідності вимогам часу комунікаційного інструментарію, який застосовується у поточній діяльності як усієї системи державних органів України, так і окремих із них. На підставі результатів аналізу можна зробити

191

висновок про відсутність комплексного бачення у законотворців чітких підходів щодо формування та реалізації ефективної моделі стратегічних комунікацій у державному управлінні.

Особливо ця проблема актуалізується в умовах інформаційної, економічної та військової агресії з боку Російської Федерації. Тому реалізація інтересів України у міжнародному співтоваристві, позиціонування нашої держави у світі, покращання її інвестиційної привабливості та захист національних інтересів потребують розроблення, формування та реалізації проектів і вжиття конкретних заходів, зокрема у сфері стратегічних комунікацій. Обґрунтовано, що активізація діяльності щодо протидії антиукраїнській пропаганді, формування позитивного іміджу України у світі, просування її економічних інтересів, розширення комунікацій із закордонними українцями щодо консолідації зусиль з метою сприяння розбудові в Україні незалежної, демократичної і правової держави створюють сприятливі можливості щодо активізації участі громадських організацій у реалізації зовнішньополітичних ініціатив України.

На основі аналізу функціональних повноважень державних органів у сфері комунікативної взаємодії розроблено модель концептуальної матриці комунікативної взаємодії державних органів та громадськості, що полягає у запровадженні "суб’єкт-суб’єктної" моделі взаємодії в чотирьох площинах:

нормативно-правовій, функціонально-компетентнісній, процедурно-регламентній та інформаційно-комунікативній та одночасно на чотирьох

рівнях: міжнародному (зовнішньому), державному (міжвідомчому),

міжінституційному (внутрішньоорганізаційному) та персональному (індивідуальному), за яких система державного управління розвивається демократичним шляхом – набуває ознак демократичності, відкритості, прозорості та солідарної соціальної взаємодії й партнерства з громадянським суспільством. Відповідно до зазначеної концептуальної матриці запропоновано шляхи подальшого вдосконалення стратегічних комунікацій в Україні, що, зокрема, передбачають:

192

– становлення та розбудову інституційної спроможності державних органів у сфері стратегічних комунікацій як невід’ємної складової загальнодержавної та міжвідомчої системи стратегічних комунікацій;

– створення та розвиток механізмів комунікаційної спроможності, що сприяють європейській інтеграції України, забезпеченню ефективної реалізації функцій стратегічних комунікацій на рівні публічної дипломатії та формуванню міжнародного позитивного іміджу України;

– розроблення у рамках становлення загальнодержавної системи стратегічних комунікацій сучасної нормативно-правової бази щодо забезпечення функціонування стратегічних комунікацій у структурах, а також запровадження системи професійного навчання із комунікативних дисциплін.

193

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аксьонова В. Антропологічні виміри комунікативно-інформаційного усвідомлення сенсу буття [Електронний ресурс] / В. І. Аксьонова // Антропологічні виміри філософських досліджень. – 2013. – № 3. –

7–13. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Avfd_2013_3_3

Аналітична доповідь до Щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України "Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2016 році". – К. : НІСД, 2016. – 688 с.

Аристотель. Политика / Аристотель ; [Пер. с греч. С. Жебелев]. – М.

: ЭКСМО, 2015. – 157 с.

Баровська А. Інституційне забезпечення державної комунікативної політики Великої Британії [Електронний ресурс] / А. Баровська // Стратегічні

пріоритети. – 2013. – № 4 (29). – Режим доступу:

http://sp.niss.gov.ua/content/articles/files/11–1446038128.pdf

Баровська А. Інституційне забезпечення державної комунікативної

політики: досвід країн Європи : аналіт. доп. / А. Баровська. – К. : НІСД, 2014. – 40 с.

Баровська А. Стратегічні комунікації: досвід НАТО / А. В. Баровська // Стратегічні пріоритети. – 2015. – № 1. – С. 147–152.