Федоренко Тетяна Анатоліївна Механізм участі громадськості в формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні

Короткий опис

Федоренко Тетяна Анатоліївна, лікар-стоматолог відділення терапевтичної стоматології Стоматологічного медичного Центру Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Назва дисертації: «Механізм участі громадськості в формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні». Шифр та назва спеціальності 25.00.02 механізми державного управління. Спецрада Д26.810.01 Національної академії державного управління при Президентові України

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису

ФЕДОРЕНКО Тетяна Анатоліївна
УДК 323.2

ДИСЕРТАЦІЯ

МЕХАНІЗМ УЧАСТІ ГРОМАДСЬКОСТІ В ФОРМУВАННІ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ

Спеціальність: 25.00.02 – механізми державного управління

Подається на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
Т. А. Федоренко

Науковий керівник: доктор наук з державного управління, професор
Ярош Н.П.

Київ – 2020

ЗМІСТ

ВСТУП 16
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ МЕХАНІЗМУ УЧАСТІ ГРОМАДСЬКОСТІ В ФОРМУВАННІ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я 26
1.1. Зміст і структура механізму участі громадськості в формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я 26
1.2. Методологія дослідження участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я 43
1.3. Генезис механізму участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні 57
Висновки до розділу 1 85
РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ФУНКЦІОНАЛЬНЕ І НОРМАТИВНО- ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УЧАСТІ ГРОМАДСЬКОСТІ В ФОРМУВАННІ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я 88
2.1. Громадськість як суб’єкт формування та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я 88
2.2. Законодавчі основи регулювання участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я 107
Висновки до розділу 2 121
РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ УЧАСТІ ГРОМАДСЬКОСТІ В ФОРМУВАННІ ТА РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ 125
3.1. Запровадження міжнародних стандартів партисипаторної демократії як умова забезпечення участі громадськості в державному управлінні в сфері охорони здоров’я в Україні 125
3.2. Модернізація системи форм участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні 144
3.3. Гарантії участі громадськості в державному управлінні в сфері охорони здоров’я в Україні 167
Висновки до розділу 3 180
ВИСНОВКИ 183
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 190
ДОДАТКИ 231

ВСТУП

Актуальність теми. Здорова нація в XXI ст. є пріоритетною цінністю для успішного розвитку сучасної держави і суспільства. Адже зовнішньополітичний, економічний, фінансовий, військовий та інші ресурси кожної з держав світу реалізуються і примножуються насамперед за рахунок реалізації потенціалу людського капіталу. Останній передбачає не лише демографічні, освітні та професійні показники, а й належний рівень охорони здоров’я громадян, забезпечення якого потребує ефективного механізму формування та реалізації відповідної державної політики.
Разом з тим механізми формування й реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні та за кордоном залишаються одними з найбільш динамічних і, одночасно, найбільш чутливих соціальних систем, які потребують як підтримки, так і контролю з боку громадянського суспільства. Нині складно виокремити якусь одну, зразкову для всіх інших держав світу, модель механізму формування та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, яка б однозначно підтримувалась громадськістю. Це засвідчив і досвід протидії поширенню пандемії коронавірусу COVID-19 в Україні та за кордоном у 2020 р.
Державна політика в галузі охорони здоров’я в Україні є ще недостатньо ефективною. Про це свідчить і невисокий рівень середньої тривалості життя в Україні (чоловіки – 64,3; жінки – 73,0), і найвищий у Європі рівень захворювання громадян України на СНІД, туберкульоз, онкологічні та серцево-судинні захворювання тощо. Однією з причин цього, на наш погляд, є невикористаність потенціалу громадськості й громадянського суспільства та механізму демократії участі при формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні.
На сьогодні Міністерство охорони здоров’я України (МОЗ) і профільний парламентський комітет продовжують пошук ефективних механізмів для конструктивного використання потенціалу громадськості,

трансформуючи його в наріжні положення відповідної державної політики. Це зумовлює потребу в належному теоретико-методологічному обґрунтуванні існуючих і перспективних механізмів участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні.
Нині Міністерство охорони здоров’я України (МОЗ) і профільний парламентський комітет продовжують пошук ефективних механізмів для конструктивного використання потенціалу громадськості, трансформуючи його у наріжні положення відповідної державної політики. Це зумовлює потребу в належному теоретико-методологічному обґрунтуванні існуючих і перспективних механізмів участі громадськості в формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні.
На сьогодні в Україні в цілому сформовані теоретико-методологічна основи дослідження питань взаємодії громадянського суспільства та держави (Г. Берченко [17], М. Гирик [41], М. Денисюк [47], О. Зарічний [66], К.
Кандагура [77], Л. Кіндрат [82], О. Лотюк [119], В. Нестерович [141-144], К. Постол [171], О. Пухкал [257], О. Скрипнюк [277] і ін.), партисипаторної демократії (С. Рудовська [270]), а також різні аспекти державного управління в сфері охорони здоров’я та проведення медичних реформ. Останні представлені роботами із проблем теорії та методології взаємовідносин держави з громадянським суспільством у сфері охорони здоров’я (В. Лещенко [114], В. Наместнік [137], Ю. Узун [299], Л. Усаченко [300]); стратегії реформування охорони здоров’я в Україні (М. Білинська [20], Є. Кульгінський [20, 106, 107]); формування соціальних цінностей у сфері охорони здоров’я (О. Федько [325]); державного регулювання соціальних стандартів у сфері охорони здоров’я (Н. Ярош [349]); механізмів державного управління охороною здоров’я (Н. Авраменко [1], О. Клименко [84, 85]) та їх генезису (Я. Радиш [259]), у тому числі, в сфері паліативної і хоспісної медицини (В. Князевич [126]); забезпечення національної безпеки (Н. Рингач [266]), протидії корупції (Т. Попченко [164]) і прийняття відповідних

управлінських рішень (В. Григорович [49]); інформаційного забезпечення державного управління в медичній сфері (О. Ковальчук [126], О. Фірсова [329]); фінансування системи охорони здоров’я в Україні (О. Виноградов [32]); державно-управлінських механізмів підготовки кадрів для системи охорони здоров’я (Н. Васюк [26]) та ін.
Проблематика використання потенціалу громадськості в публічному управлінні здавна досліджувалася в роботах Аристотеля [5], Ф. Бекона [18], М. Вебера [29-30], Г. Гегеля [39], Т. Гобса [42], Дж. Лока [117], Ш.-Л. Монтеск’є [134], Ж.-Ж. Руссо [272], А.де Токвіля [296] та ін., та привертають увагу сучасних дослідників (Б. Гурне [42], Р. Даль [43], Дж. Кін [83], Д. Коен [88], Г. Мінцберг [132], Т. Парсонс [149], А. Фергюсон [326], Ф. Фукуяма
[332, 333, 334], Ю. Харарі [336], Д. Хелд [337]) і ін. Разом із тим, проблеми теорії та практики організації та функціонування механізму участі громадськості в формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні в процесі реформ на дисертаційному рівні до сьогодні не досліджувалися.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Тема дослідження є складовою науково-дослідних тем кафедри соціальної та гуманітарної політики Національної академії державного управління при Президентові України: «Наукові основи медико-соціальних підходів в державній політиці з охорони здоров’я в Україні» (ДР № 0116U002767);
«Теоретичні і практичні основи функціонування системи підготовки керівних кадрів-лідерів у сфері охорони здоров’я в умовах системних змін» (ДР
№ 0118U000639) (довідка про участь у НДР від 29.08.2018 р № 84).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування підходів, наукових положень та розроблення практичних пропозицій органам державної влади щодо вдосконалення механізму участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні.
Для досягнення визначеної вище мети в дисертаційному дослідженні

поставлено такі завдання:
 визначити поняття, зміст і структуру механізму участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я і методологію його дослідження;
 розкрити генезис та еволюцію механізму участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні;
 з’ясувати особливості інституційного статусу громадськості та виявити її функції в механізмі формування й реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні;
 визначити національний нормативно-правовий механізм забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я й уcтановити зміст відповідних міжнародних стандартів і перспективи їх упровадження в Україні;
 систематизувати форми участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я й обґрунтувати шляхи їх модернізації та мету посилення гарантій демократії участі у сфері охорони здоров’я в Україні в трансформаційний період;
 розробити пропозиції щодо вдосконалення нормативно-правового та інституційного складників механізму участі громадськості у формуванні й реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні.
Об’єкт дослідження – процес формування та реалізаціяї державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні.
Предмет дослідження – механізм участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні.
Методи дослідження. Обґрунтованість і достовірність наукових результатів забезпечені використанням у дисертаційній роботі системи філософських, загальнонаукових (методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції, абстрагування та конкретизації та ін.) і спеціальних методів пізнання. Для вирішення поставлених завдань у роботі застосовано комплекс

взаємопов’язаних наукових методів, зокрема, історичний метод наукового пізнання (під час розкриття питання про еволюцію демократичного управління у сфері охорони здоров’я з часів Античності до сьогодення); компаративний метод наукового пізнання (для порівняння механізмів залучення потенціалу демократії участі для розроблення і впровадження державної політики з питань охорони здоров’я в Україні та за кордоном); структурно-функціональний метод (для розкриття внутрішньої побудови механізму формування та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, а також для дослідження його функціонування; для виявлення та систематизації функцій громадськості в досліджуваному механізмі); статистичний метод (у процесі обробки інформації для виявлення кількісних показників участі громадськості, у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні); методи прогнозування та моделювання (для виявлення основних напрямів модернізації механізму участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні в контексті євроінтеграційних процесів) і т. ін.
Інформаційно-фактологічну базу дисертаційного дослідження становлять: акти чинного законодавства України та держав-учасниць Європейського Союзу; національна судова практика та практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), монографічні дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених; аналітичні, статистичні та соціологічні дані; актуальна інформація періодичних та інформаційних видань, у тому числі ресурси глобальної мережі «Інтернет», які стосуються участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що в дисертації:
уперше:
– обґрунтовано необхідність та розроблено трискладовий підхід щодо

запровадження в державно-управлінській практиці й закріплення в чинному законодавстві диференційованого забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я на різних етапах циклу політики: на етапі визначення проблем та порядку денного політики – широку участь громадськості в частині обговорення питань, які стосуються забезпечення реалізації конституційних прав людини на охорону здоров’я, медичну допомогу, страхування тощо; на етапі вибору альтернатив і розроблення заходів політики – цілеспрямоване залучення спеціалізованих інститутів громадянського суспільства (лікарських і пацієнтських організацій, профспілок медичних працівників, НАМН України та ін.); на етапі впровадження та оцінювання політики – широку участь громадськості поряд із цілеспрямованим залученням інститутів громадянського суспільства для здійснення моніторингу та оцінювання публічної політики;
 розкрито генезис та еволюцію механізму участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні: від утвердження демократичних засад управління та охорони громадського здоров’я в античних містах-полісах Північного Причорномор’я (Олівія, Понтікапей, Феодосія, Херсонес і ін.) та у Київській Русі (VI тис. до н. е.– XIII ст.) – до утвердження, розвитку й реформування механізмів участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в незалежній Україні (1991–2020 рр.);
удосконалено:
 систему функцій щодо забезпечення правозахисної діяльності у сфері охорони здоров’я, які може реалізувати громадськість у процесі формування та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, зокрема виокремлено функції не за етапами циклу політики чи належністю до загальних управлінських функцій, а за предметно-діяльнісною спрямованістю: 1) сприяння державі в протидії епідеміям і пандеміям;
2) участь у розвитку паліативної і госпісної медицини; 3) формування

державної політики у сфері медичного страхування; 4) розвиток української медичної науки і освіти;
 концептуальну модель системи гарантій участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні, які пропонується поділяти на загальні та спеціальні гарантії;
набули подальшого розвитку:
– понятійно-термінологічний апарат науки державного управління й галузі знань публічного управління та адміністрування, зокрема, дано визначення понять: «механізм участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я», під яким запропоновано розуміти систему взаємопов’язаних дій та засобів нормативно-правового, організаційного, інформаційно-просвітницького і соціального характеру, за допомогою яких громадськість стає учасником публічних відносин у сфері охорони здоров’я; «громадськість» – соціально активна спільнота людей, спроможних із власної ініціативи та на добровільних засадах брати участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я через легальні й легітимні форми і публічно-управлінські механізми взаємодії з державою та її уповноваженими органами;
– сутнісні ознаки питань суспільного значення, які потребують законодавчого регулювання участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні, зокрема обґрунтовано такі ознаки: стратегічний характер; міжгалузевість; соціальна зумовленість; значущість для національної державно-управлінської практики; трансформаційна перманентність питання;
– класифікація та систематизація форм участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні, що, на відміну від уже використовуваних у науці державного управління класифікацій, здійснені з урахуванням форм, визначених чинними нормативно-правовими актами (звернення до органів публічної

влади; участь в обговореннях нормативно-правових актів; участь у консультативно-дорадчих органах; діяльність громадських організацій, включаючи лікарські, науково-медичні та пацієнтські; проведення громадської експертизи), та перспективних для України форм, які потребують законодавчого врегулювання (мирні зібрання; інститут лобіювання; постійно діюча електронна громадська платформа та ін.);
– пропозиції щодо унормування в спеціальному Законі України «Про громадські слухання та публічний контроль» обов’язкових громадських слухань щодо законопроєктів, що стосуються державної політики у сфері охорони здоров’я, а також розроблення проєкту постанови Кабінету Міністрів України «Положення про порядок залучення громадськості до формування та контролю за реалізацією державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні».
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретико-методологічні та науково-практичні положення, висновки й рекомендації дисертаційної роботи були використані для модернізації нормативно-правових та інституційних механізмів участі громадськості у формуванні й реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні.
Основні положення роботи також можуть бути використані для подальшого наукового дослідження проблем публічного управління на регіональному рівні, у навчальному процесі Національної академії та інших закладах вищої освіти під час розробки навчальних програм, спеціалізованих курсів, науково-методичної літератури в рамках програми підготовки магістрів у галузі знань «Публічне управління та адміністрування».
Окремі результати дисертаційного дослідження були враховані та використані:
 Комітетом Верховної Ради України VIII скликання з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування для удосконалення законодавства про громадські слухання (реєстр. № 2295а)

та публічний контроль (2297а) у частині запровадження обов’язкових громадських слухань щодо законопроєктів, які стосуються державної політики у сфері охорони здоров’я (довідка від 19 грудня 2016 року № 2016- 04/20-6л);
 Міністерством охорони здоров’я України для подальшого вдосконалення діяльності цього Міністерства у сфері взаємодії з громадськістю (довідка від 11 липня 2018 року № 16-20/523/Ф-8315/8557-16);
 Міжрегіональною академією управління персоналом для вдосконалення нормативних навчальних дисциплін і спеціальних курсів у сфері публічного управління, публічної служби та кадрової політики (довідка від 30 серпня 2019 року № 2228);
 Посольством Швейцарської Конфедерації в Україні для наукового забезпечення програми Посольства «Посилення потенціалу організації громадянського суспільства у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні» (довідка від 20 серпня 2019 року).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею автора. Основні ідеї та розробки, реалізовані в рамках дослідження, зокрема й ті, що характеризують наукову новизну, практичне значення отриманих результатів, а також висновки й рекомендації отримані автором особисто. У статті, опублікованій у співавторстві [363], дисертанткою обґрунтовано концептуальне положення про вплив лікарських громадських організацій на упередження конфліктів лікарів із пацієнтами у сфері стоматології.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри соціальної і гуманітарної політики Національної академії, а також були апробовані на таких міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях та круглих столах:
«Державна служба в Україні: досвід, проблеми, перспективи» (Київ, 2015);
«Актуальні проблеми державно-правового розвитку України у контексті євроінтеграційних процесів» (Запоріжжя, 2016); «Кадрова політика у сфері

охорони здоров’я в умовах загроз національній безпеці України» (Київ, 2017); «Публічне врядування в Україні: стан, виклики та перспективи розвитку» (Київ, 2018); «Інституціоналізація публічного управління в Україні в умовах євроінтеграційних та глобалізаційних викликів» (Київ, 2019) та ін.
Публікації. Основні положення та результати дисертації викладено у 22 наукових працях, 2 з яких – у монографіях, 8 – у фахових наукових виданнях України і 1 в зарубіжному науковому виданні, 10 тез доповідей на всеукраїнських і міжнародних науково-практичних конференціях, а також 1 публікація в іншому виданні.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації – 247 сторінок, у тому числі основного тексту 176 сторінок. У дисертації міститься 1 рисунок, 1 таблиця та 3 додатки. Список використаних джерел налічує 363 найменування

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертаційній роботі вирішено актуальне наукове завдання, яке полягає в обґрунтуванні підходів, наукових положень та розробленні практичних пропозицій органам державної влади щодо вдосконалення механізму участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні, що за умови системного застосування можуть забезпечувати значне підвищення ефективності медичної реформи та подальший розвиток вітчизняної соціально орієнтованої системи охорони здоров’я з урахуванням міжнародних стандартів партисипаторної демократії.
Основні висновки, положення та пропозиції дослідження полягають у такому.
1. Визначено, що механізм участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я – це система взаємопов’язаних дій, засобів і способів нормативно-правового, організаційно-управлінського та соціального характеру, за допомогою яких громадськість виступає активним, постійним і рівноправним учасником публічного управління у сфері охорони здоров’я та проведення медичних реформ.
З метою вдосконалення цього механізму в чинному законодавстві та управлінській практиці необхідно запровадити диференційований підхід до предметно-суб’єктного складу, за якого механізм участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, який передбачає: а) широку участь громадськості в частині обговорення питань, які стосуються забезпечення реалізації конституційних прав людини на охорону здоров’я, медичну допомогу та страхування; б) цілеспрямоване залучення державою спеціалізованих інститутів громадянського суспільства (лікарські та пацієнтські організації, профспілки медичних працівників, НАМН України та ін.) для вдосконалення механізмів формування та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я та проведення медичної реформи в Україні.

Обґрунтовано висновок про методологію дослідження механізму участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, яка є системою взаємопов’язаних світоглядних методологічних принципів і безпосередніх методів наукових досліджень, а також про методику цілеспрямованої, послідовної та ефективної реалізації цієї методології для комплексного дослідження й усебічного пізнання проблем і перспектив залучення потенціалу партисипаторної демократії для забезпечення ефективної державної політики в медичній сфері.
2. Розкрито генезис та еволюцію механізму участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні, який зумовлюється нерозривним зв’язком із процесами утвердження демократичних механізмів публічного управління та з розвитком теорії й практики медицини, що втілився в таких періодах: 1) формування цінностей і практик демократичного управління та охорони громадського здоров’я в античних містах-полісах Північного Причорномор’я (Олівія, Понтікапей, Херсонес та ін.) у VI–III тис. до н. е. та за часів Київського й інших слов’янських князівств (VIII–XIII ст.) до утвердження демократії участі й поширення на українських землях моделей управління охороною громадського здоров’я, які існували спочатку в Литовсько-Руській державі, а з XVIII ст. в Російській і Австро-Угорській імперіях та Румунії (VI тис. до н. е. – XIX ст.); 2) розвиток механізмів залучення місцевих громад до публічного управління охороною народного здоров’я та санітарно- епідеміологічних заходів під час входження України до складу Російської та Австро-Угорської імперій (XIX ст. – поч. XX ст.); 3) становлення механізмів залучення громадськості до державного управління у сфері медицини за часів національно-демократичної революції в Україні (1917–1922 рр.); 4) діяльність радянської моделі державно-партійного (ЦК КПРС і Рада міністрів СРСР) управління охороною здоров’я в колишньому СРСР і союзних республіках, включно з Україною, у контексті механізмів так званої
«соціалістичної моделі народовладдя» (1922–1991 рр.); 5) становлення

демократичних основ механізму державного управління охороною здоров’я в незалежній Україні та його науково-методологічного забезпечення Академією медичних наук (1991–1996 рр.); 6) конституційне закріплення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні та утвердження публічно-управлінського механізму його реалізації (1996–2010 рр.); 7) модернізація механізму участі громадськості в державному управлінні охороною здоров’я в контексті медичних реформ (2010 р. – до сьогодні).
3 Виявлено особливості інституційного статусу громадськості як суб’єкта формування і реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні та встановлено, що громадськість є соціально активною і, як правило, зорганізованою спільнотою людей, потенційно спроможних із власної ініціативи та на добровільних засадах брати участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я через легальні й легітимні форми та демократичні механізми державного управління з метою захисту прав і законних інтересів фізичних осіб та юридичних осіб приватного права.
Свій вплив на формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я громадськість справляє реалізуючи систему загальних (аксіологічна, інтегральна, інформаційна, репрезентативна, інституційна, контрольна та ін.) і спеціальних (забезпечення правозахисної діяльності у сфері охорони здоров’я та надання медичної допомоги; сприяння державі щодо протидії епідеміям і пандеміям; участь у розвитку паліативної і госпісної медицини; формування державної політики у сфері медичного страхування; розвиток української медичної науки і освіти з урахуванням зарубіжних здобутків) функцій.
4. Визначено національний нормативно-правовий механізм забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, який є ієрархічною системою таких чинних нормативно-правових актів України: а) Конституція України (ст.

22, 38, 42 та ін.); б) закони України («Основи законодавства України про охорону здоров’я», 1992 р., «Про громадські об’єднання», 2012 р. й ін.) та міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; в) укази Президента України («Про невідкладні заходи щодо охорони здоров’я дітей» від 07 грудня 2019 р. № 894 та ін.); г) постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України («Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» від 03 листопада 2010 р. № 996 та ін.); ґ) накази МОЗ України (Порядок розгляду звернень громадян у Національній службі здоров’я України, затверджений наказом МОЗ України від 11 березня 2019 р.
№ 549, та ін.).
Доведено, що в XXI ст. цей національний нормативно-правовий механізм доповнюється положеннями так званого «м’якого права» – міжнародними стандартами ефективного використання демократії участі в публічному управлінні. У сфері формування та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я зміст міжнародних стандартів полягає в дотриманні громадськістю та державою системи універсальних і регіональних міжнародних договорів та документів, прийнятих компетентними органами, а також виконання рішень Європейського Суду з прав людини, які встановлюють основоположні цінності, принципи і цілі реалізації демократії участі у формуванні та реалізації національної державної політики у медичній сфері.
5. Систематизовано форми участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я, що є легальним і легітимним втіленням (об’єктивацією) механізму діяльності громадськості щодо ініціювання, прийняття та зміни нормативно-правових актів у сфері охорони громадського здоров’я в контексті паритетного партнерства громадянського суспільства та держави в Україні. Основними з них визначено: а) звернення громадськості до органів публічної влади з питань удосконалення державної політики у сфері охорони громадського

здоров’я; б) участь громадськості в обговореннях проєктів нормативно- правових актів у сфері забезпечення реалізації конституційного права людини на охорону здоров’я, медичну допомогу, страхування, протидію епідеміям і пандеміям тощо; в) використання потенціалу електронних консультацій і звернень (петицій) до органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо вдосконалення державної політики у сфері охорони здоров’я; г) участь громадськості в консультативно- дорадчих органах (громадські та спостережні ради, конкурсні комісії та ін.) при МОЗ України, інших органах публічної влади, закладах охорони здоров’я; ґ) діяльність громадських організацій, включаючи лікарські, науково-медичні та пацієнтські, й інших інститутів громадянського суспільства (профспілки медичних працівників та ін.), спрямована на забезпечення громадського контролю за діяльністю органів державного управління у сфері охорони здоров’я; д) здійснення громадськістю контролю та експертної оцінки діяльності органів державної влади у сфері охорони здоров’я з метою визначення ефективності формування та реалізації державної політики у цій сфері; е) проведення інститутами громадянського суспільства («think tanks» та ін.) досліджень щодо актуальних питань формування й реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я та ін.
Обґрунтовано положення, що система форм участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні має бути посилена: а) мирними зібраннями з проблемних питань формування та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я (так звані «лікарські страйки», які не блокують ургентну роботу закладів охорони здоров’я та не перешкоджають навчальному процесові); б) інститутом лобіювання інтересів громадськості у сфері охорони здоров’я; в) постійно діючою громадською платформою для формування й реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні та ін. Їх реалізація потребує розроблення та прийняття спеціальних законів.

Визначено, що метою посилення гарантій участі громадськості в державному управлінні у сфері охорони здоров’я в Україні, під якими запропоновано розуміти систему принципів, умов і засобів загального та спеціального характеру, що забезпечують активну і постійну участь громадськості в публічно-управлінських відносинах у сфері охорони здоров’я, є утвердження й захист відповідних прав, свобод та інтересів людини, а також здійснення системного громадського контролю за органами публічного управління, уповноваженими формувати і реалізовувати державну політику в медичній сфері.
6. На основі проведеного дослідження шляхів удосконалення механізму участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні запропоновано:
 Верховній Раді України провести парламентські слухання щодо формування проєкту «Концепції партнерства держави і громадянського суспільства у сфері формування та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я та проведення медичної реформи в Україні»;
 Кабінетові Міністрів України розробити і подати на розгляд Верховної Ради України законопроєкт «Про громадські слухання та публічний контроль», яким запровадити обов’язкові громадські слухання щодо законопроєктів, що стосуються державної політики у сфері охорони здоров’я, а також внести зміни до «Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2008 р. № 976, в частині закріплення права на проведення громадської експертизи не лише за інститутами громадянського суспільства і громадськими радами, а й громадськістю;
Міністерству охорони здоров’я України розробити та подати на затвердження Кабінету Міністрів України проєкт «Положення про порядок залучення громадськості до формування та контролю за реалізацією державної політики у сфері охорони здоров’я в Україні», в якому врахувати

особливості залучення фахової громадськості (лікарських і пацієнтських організацій, наукової спільноти) для консультацій з питань реалізації державної політики щодо протидії коронавірусної інфекції COVID-19; удосконалити положення наказу МОЗ України «Про проведення електронних консультацій з громадськістю» від 26 червня 2009 р. № 469 у частині його відповідності сучасним інформаційним, телекомунікаційним та мережевим засобам, які застосовує громадськість під час участі у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я.