МОДЕРНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В КОНТЕКСТІ РЕФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

Короткий опис

Львівський регіональний інститут
державного управління
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

Друк Юрій Ярославович

УДК 35.01(477)+316.42

МОДЕРНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В КОНТЕКСТІ РЕФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СИСТЕМИ

25.00.01 теорія та історія державного управління

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник:
доктор економічних наук, професор
Загорський Володимир Степанович

Львів 2008

ЗМІСТ

ВСТУП

3

Розділ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ СУСПІЛЬСТВА І ДЕРЖАВИ

10

1.1.Поняття політичної модернізації

10

1.2.Теоретичні підходи та методи аналізу феномена політичної модернізації

24

1.3.Особливості політичної модернізації у контексті ідей та підходів транзитології

39

Висновки до розділу І

53

Розділ ІІ. ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНА СИСТЕМА УКРАЇНИ: ІНСТИТУЦІЙНИЙ АНАЛІЗ

56

2.1.Зміст та основні складові модернізації політичної системи суспільства

56

2.2Політичні конфлікти як об’єктивна передумова політико-адміністративної модернізації

70

2.3.Ставлення політичних суб’єктів до проблем політико-адміністративної модернізації

83

Висновки до розділу ІІ

100

Розділ ІІІ. УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ ЯК ПРОБЛЕМА ПОЛІТИЧНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

103

3.1.Специфіка трансформаційних процесів у країнах пострадянського простору: порівняльний аналіз

103

3.2.Центральні органи влади в умовах політико-адміністративної модернізації: досвід, проблеми формування і функціонування

119

3.3.Вплив виборчої системи на формування органів влади у контексті підвищення ефективності державного управління

142

Висновки до розділу ІІІ

156

ВИСНОВКИ

159

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

167

ВСТУП

Актуальність теми зумовлена суспільними трансформаціями та динамічними перетвореннями, що відбуваються в Україні. Проблеми науково-теоретичного забезпечення модернізації державного управління в українському суспільстві актуалізують проведення комплексного дослідження взаємопов’язаних аспектів модернізації державно-управлінської діяльності та реформування політичної системи. Заходи щодо проведення політичної реформи, зокрема спроби впровадження парламентсько-президентської форми правління, визначили необхідність оптимального та збалансованого перерозподілу повноважень між гілками влади, розроблення дієвих механізмів забезпечення стабільної діяльності створених на коаліційній основі урядових структур, запровадження ефективного менеджменту у сфері державного управління на місцях, що зумовлено потребою оптимізувати відносини виконавчої та законодавчої гілок влади в системі президент уряд парламент” та по лінії центр регіони”, в контексті децентралізації державного управління, створення всіх необхідних умов для ефективного місцевого самоврядування.
Теоретична розробка концепцій модернізації державного управління є одним із пріоритетних напрямів сучасних наукових досліджень, що базуються на різноманітних наукових підходах до аналізу вказаної проблематики. Зарубіжні вчені, зокрема, С.Ліпсет, Г.Алмонд, Д.Пауелл, Л.Пай, С.Хантінгтон, Ш.Ейзенштадт, Р.Інглхарт, Ю.Хабермас, Ф.Легран, Ж.-Ф.Ліотар, О.Торнквіст та інші вивчали окремі аспекти реформування владних інституцій у контексті розробки теорії політичної модернізації суспільства та держави. Теоретичні засади реформування політичної системи країн пострадянського простору активно розробляють провідні російські фахівці О.Ахієзер, Л.Васильєв, А.Володін, Г.Ділігенський, О.Дугін, Ю.Дунаєва, М.Ільїн, С.Катаєв, В.Красильщиков, А.Мельвіль, В.Пантін, Л.Поляков, В.Хорос, В.Федотова, М.Шамхалов.
Окремі аспекти модернізації владних відносин досліджені в роботах українських учених, зокрема, В.Бабкіна, О.Бабкіної, В.Бакуменка, В.Баркова, В.Бебика, Є.Головахи, В. Денисенка, М.Кармазіної, В.Князєва, І.Кресіної, А.Кудряченка, Б.Кухти, Ю.Левенця, В.Литвина, О.Литвиненка, М.Михальченка, О.Новакової, А.Пойченка, В.Ребкала, А.Романюка, Ф.Рудича, С.Рябова, В.Танчера, С.Телешуна, В.Тертички, В.Токовенко, Л.Шкляра, В.Якушика та інших. Грунтовний теоретичний аналіз суспільних трансформацій кінця ХХ початку ХХІ століття в контексті проблем вітчизняного державотворення проведено у дисертаційних дослідженнях В.Горбатенка, О.Новакової, В.Токовенко, В.Брустінова. До проблем, пов’язаних із проведенням політичної реформи, зокрема щодо національних особливостей трансформаційних процесів звертаються у своїх роботах вітчизняні політологи та провідні фахівці в галузі державного й конституційного права: В.Авер’янов, В.Андрущенко, О.Валевський, Р.Войтович, М.Дмитренко, О.Долженков, Г.Зеленько, В.Кампо, В.Котигоренко, О.Клінченко, М.Михальченко, В.Сарапін, В.Селіванов, О.Скрипник, С.Сьомін, С.Тихомиров, В.Цвєтков, О.Чемшит, І.Черленяк, В.Шаповал та інші.
Водночас багато проблемних питань, пов’язаних із модернізацією державного управління в умовах оновлення політичної системи в Україні, залишилися поза увагою вітчизняних дослідників і потребують подальшої наукової розробки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з планами науково-теоретичних і прикладних досліджень Національної академії державного управління при Президентові України за темою Концептуальні засади модернізації державного управління” (ДР ОК № 200U004103), що мають за мету науково-теоретичне забезпечення реалізації адміністративної та політичної реформ.
Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є дослідження питань модернізації державного управління в Україні в контексті реформування її політичної системи.
Відповідно до мети, визначено такі завдання:
- уточнити понятійно-категоріальний апарат дослідження проблем реформування політичної системи та модернізації державного управління;
- розкрити сутність теоретичних підходів і методів аналізу феномену політичної модернізації;
- проаналізувати вплив політико-адміністративної модернізації на функціональну переорієнтацію системи державного управління;
- визначити особливості політичної модернізації в контексті ідей та підходів транзитології;
- охарактеризувати зміст та основні складові модернізації політичної системи українського суспільства;
- дослідити політичні конфлікти як об’єктивну передумову політико-адміністративної модернізації;
- розкрити ставлення політичних суб’єктів до проблем політико-адміністративної модернізації;
- визначити специфіку трансформаційних процесів у країнах пострадянського простору;
- узагальнити досвід, проблеми формування та функціонування центральних органів влади в умовах політико-адміністративної модернізації;
- виявити вплив виборчої системи на формування органів влади у контексті підвищення ефективності державного управління.
Об’єктом дослідження є процес реформування політичної та політико-адміністративної систем в умовах трансформації українського суспільства.
Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади модернізації державного управління в контексті реформування політичної системи України відповідно до європейських стандартів урядування.
Гіпотеза дослідження полягає в припущенні, що сучасному етапу розвитку українського суспільства не відповідає галузеве реформування або удосконалення діючих інститутів влади та управління. Новітні підходи полягають у реалізації політико-адміністративної модернізації влади, органічною складовою якої є оновлення державного управління.
Методи дослідження. Для реалізації мети і завдань дослідження використано комплекс сучасних загальнонаукових та спеціальних методів, зокрема: історичний метод для виявлення внутрішніх і зовнішніх зв’язків і суперечностей розвитку українського суспільства в перехідному періоді; метод системного підходу для комплексного дослідження діючих політико-адміністративних систем; структурно-функціональний метод для дослідження функціонування владних інституцій у сфері означеної проблематики.
Застосування системного підходу до аналізу державно-управлінських відносин дозволило визначити функціональний, інституційний і соціокультурний аспекти державного управління. Порівняльний аналіз прикладних аспектів теоретичної моделі трансформації дозволив визначити особливості практичної модернізації владних інституцій в постсоціалістичних країнах. Застосування загальнонаукових методів аналізу досліджуваної проблеми: хронологічного, ретроспективного та методів періодизації й класифікації, дало змогу адекватно відобразити складну й динамічну вітчизняну суспільно-політичну реальність.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що автором здійснено комплексний аналіз процесів модернізації державного управління з метою його ефективного та збалансованого функціонування в умовах реформування політичної системи:
вперше:
- здійснено теоретико-методологічне обґрунтування процесів модернізації державного управління в умовах політичної та політико-адміністративної реформ і впровадження інституту президентського арбітражу, який за нестабільної політичної ситуації може бути одним із дієвих засобів вирішення конфлікту інтересів різних політико-адміністративних груп шляхом закріплення на законодавчому рівні за Президентом арбітражної (регулятивної) функції;
- доведено, що перехідній політичній системі України найбільш адекватно відповідає змішана форма правління з посиленням президентської складової, за умови впровадження ефективних запобіжних механізмів і процедур щодо спроб установлення авторитарно-демократичного політичного режиму;
удосконалено:
- понятійно-категоріальний апарат дослідження суспільно-політичних трансформацій сучасного періоду через уточнення сутнісних характеристик понять модернізація” та трансформація”, зокрема, поняття модернізація” розглядає аспект удосконалення суспільства з метою формування високосвідомої, суспільно відповідальної особистості й розвиненого громадянського суспільства;
- підходи до аналізу організаційно-функціональної структури виконавчої влади, зокрема обґрунтовано доцільність поширення на сферу державного управління принципів та практики менеджменту в контексті впровадження нового формату відносин місцевих держадміністрацій із структурами центрального апарату виконавчої влади;
дістали подальший розвиток:
- можливості використання позитивного досвіду модернізації політико-адміністративних систем зарубіжних країн і практики реалізації проектів модернізації у сфері державного управління в Україні;
- дослідження впливу політичних партій, політичних еліт, корпоративних інтересів на систему державного управління та визначення шляхів її ефективної модернізації на засадах демократичного контролю та оптимальної взаємодії всіх гілок влади.
Наукове та практичне значення отриманих результатів. Науково-теоретичне значення роботи полягає в комплексному розкритті проблем модернізації системи державного управління на сучасному етапі, визначенні її особливостей та основних тенденцій у суспільстві перехідного типу.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальших наукових розробок, пов’язаних із проблематикою трансформації управлінської системи та забезпеченням ефективного функціонування політичних інститутів держави, при підготовці спецкурсів, навчальних програм, підручників і посібників із державного управління у вищих навчальних закладах, у системі підготовки та підвищення кваліфікації державних службовців.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертації апробовано на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях: Всеукраїнській науково-практичній конференції Україна: історія, державність, перспективи” (Івано-Франківськ, 45 жовтня 1999 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції Ефективність державного управління (регіональний аспект)” (Львів, ЛРІДУ УАДУ, 2001 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції Політичні партії і вибори в Україні: історія і сучасність” (Івано-Франківськ, 2005 р.); IV Міжнародній конференції із серії Європейське право сьогодні: Наука. Освіта. Практика”. Моделі розвитку України в контексті євроатлантичної інтеграції (Львів, 2006 р.); V Міжнародній конференції із серії Європейське право сьогодні: Наука. Освіта. Практика”. Від Угоди про партнерство та співробітництво (УПС) до поглибленого сусідства: перспективи відносин УкраїнаЄС (Івано-Франківськ, 2007 р.); науково-практичній конференції за міжнародною участю Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (Київ, 31 травня 2006 р.); VІІ Міжнародній міждисциплінарній науково-практичній школі-конференції Сучасні проблеми гуманізації і гармонізації управління” (Харків, 2007 р.); ІV всеукраїнській науково-практичній конференції для молодих науковців Українська державність: історія і сучасність” (Маріуполь, 2007 р.); науково-практичній конференції з міжнародною участю Демократичні стандарти врядування й публічного адміністрування”(Львів, 2008 р.).
Особистий внесок автора. Дисертаційна робота є самостійним дослідженням автора. Науково-теоретичні положення, систематизація та узагальнення вказаної проблематики, висновки й рекомендації зроблені автором особисто.
Структура дисертації. визначається послідовністю реалізації визначених завдань і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури.

Загальний обсяг дисертації становить 165 сторінок (зі списком використаних джерел і літератури 184 сторінки). Список використаних джерел і літератури складається із 217 найменувань, зокрема, 20 іноземними мовами.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації узагальнено теоретичні засади та проведено комплексний аналіз шляхів модернізації системи державного управління в контексті реформування політичної системи України. Логіка конституційного реформування перехідних політичних систем об’єктивно обумовлює дослідження модернізаційних процесів у сфері державного управління, базуючись як на класичних теоріях і методології управління (науки державного управління), так і на сучасних теоретичних підходах і дослідницьких напрямах із залученням транзитологічних концепцій до аналізу різних аспектів модернізації системи влади (відповідних її рівнів, форм, способів, типів), передусім, в суспільстві і державі, що знаходяться на перехідному етапі свого розвитку. Правомірність введення концепту політико-адміністративної модернізації” до теоретико-методологічного інструментарію дослідження управління як суспільного явища, на думку дисертанта, базується на наявності органічного взаємозв’язку між політичним керівництвом” і державним управлінням”.
Сутністю політичної модернізації є перехід від кланово-корпоративної моделі державного управління до демократичного врядування, концептуальну основу якого становлять принципи транспарентності, підконтрольності та підзвітності органів влади усіх рівнів, коаліційної та персональної відповідальності представників владних структур. В основу модернізації державного управління мають також бути покладені принципи, конкретизовані в понятті публічної адміністрації, зорієнтованої виключно на обслуговування суспільства (впровадження європейської системи управління якістю, що визначає систему адміністративних послуг, які надає орган державної влади; на чітке розмежування політичної й адміністративної діяльності органів державного управління та відповідальності між різними рівнями публічної влади.
Проведений аналіз дозволяє виділити два суттєвих аспекти політико-адміністративної модернізації українського суспільства в умовах інституційної незбалансованості, набуття ним усе виразніших ознак індустріально-інформаційного суспільства: структурно-функціональний (пов’язаний із становленням нових інститутів управління відповідно до нового функціонального імперативу системи управління); соціокультурний (який характеризує процеси формування нової системи принципів, цінностей, орієнтирів та критеріїв управління; перехід до нових моделей управлінської діяльності та взаємодії).
Процеси наздоганяючої модернізації на пострадянському просторі за доцільне розглядати як певний модернізаційний проект, спрямований на досягнення комплексних позитивних зрушень у досягненні стабільності функціонування державного механізму, посиленні основ місцевого самоврядування шляхом перерозподілу управлінських функцій між центральними та місцевими органами влади на користь останніх. Реалізація в державах перехідного типу модернізаційних проектів в сфері державного управління позитивно вплинула на позбавлення органів влади від надмірної політизації, партійного контролю та корпоративної політики.
За нинішньої інституційної розбалансованості влади в Україні, її формування харизматичними, позасистемного походження політичними партіями, за корпоративної політики та неефективної діяльності парламенту за інститутом Президента на законодавчому та конституційному рівнях має бути закріплена арбітражна функція потужного державного механізму здійснення влади та впливу в системі розподілу влад, формування та реалізації стратегії державного розвитку.
Проблема модернізації системи державного управління в Україні за європейськими стандартами врядування є однією з ключових проблем формування артикульованого європейського вектору конституційного розвитку держави. Утім, передчасність способів інституювання та механізмів організації державної влади в Україні, апробованих у зарубіжних демократіях, поширення їхньої дії на формування органів місцевого самоврядування, за ігнорування реального стану політичної структуризації поляризованого суспільства та політичної культури населення, - мало наслідком дискредитацію управлінських новацій, порушення стабільності та керованості державного механізму, збільшення відриву влади від народу.
Політичні конфлікти (різних політичних сил, політико-адміністративних груп) - об’єктивна реальність будь-якого суспільства в умовах системних трансформацій влади і суспільства. Недосконалість низки положень модернізованої Конституції слід вважати основною причиною розбалансованості нинішньої конфліктної влади, посилення двовладдя у виконавчій гілці влади, загалом руйнації державного управління та адміністративної вертикалі, низки інших суперечностей, що провокують політичні конфлікти, нестабільність парламентських коаліцій та урядових команд.
Система державного управління за усі роки державної незалежності демонструвала свою внутрішню суперечливість, відірваність від суспільних інтересів, відтак, потребувала і потребує сьогодні кардинального вдосконалення. Практичні дії влади щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні, впорядкування системи ЦОВВ були повільними і невдалими через відсутність системних перетворень в системі влади. Реформування системи державного управління по суті обмежувалося змінами структури та позасистемними заходами з вдосконалення діяльності ЦОВВ.
За нинішньої конфліктної моделі влади та швидкозмінної політичної ситуації важливим завдання є подальше удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, організація навчання управлінських кадрів за спеціальністю кризовий менеджмент у сфері державного управління” (підготовка кризових менеджерів).
Серед ключових завдань модернізації системи державного управління на сучасному етапі: законодавче розмежування повноважень різних гілок влади на найвищому політичному рівні; розподіл адміністративних і політичних функцій у системі виконавчої влади; реформування системи ЦОВВ за функціональним принципом з метою уникнення дублювання повноважень і функцій, оптимізації їх структури; децентралізація функцій державного управління, передача повноважень та відповідних ресурсів від центральних до місцевих органів влади; розробка якісно нової концепції адміністративно-територіальної реформи; вироблення єдиної концепції щодо територіальної громади, розширення її прав у використанні механізмів прямої демократії.
Відсутність у модернізованій Конституції та у схваленому попереднім складом Парламенту Законі України Про Кабінет Міністрів України” чіткого розмежування адміністративних та політичних функцій і посад в органах виконавчої влади, не включення до ЦОВВ інституту державних секретарів - не відповідає демократичним принципам сучасного європейського державного управління.
Серед інших ключових завдань модернізації державного управління необхідно окремо наголосити на необхідності зміни статусу місцевих державних адміністрацій. За нинішнього дуалізму виконавчої влади адміністративно-розпорядні функції обласних і районних держадміністрацій мають перейти до виконавчих комітетів місцевих рад, що підсилює актуальність запровадження інституту регіональних представників Президента України (державних префектур), наділених тільки контрольно-наглядовими функціями.
До першочергових завдань трансформації територіальної організації влади та організації місцевого самоврядування слід віднести збалансування цієї системи на основі ініціатив Президента України, проголошених на нараді з головами місцевих держадміністрацій 19 вересня 2007 р.; розробку та затвердження окремого концептуального документу щодо модернізації територіального механізму організації влади, забезпечення їх фінансової самодостатності шляхом внесення змін та доповнень до законів про місцеве самоврядування, про місцеві державні адміністрації, про місцеві вибори, до Бюджетного кодексу, розробки нових законів про місцеві референдуми, про статут столиці України міста Києва. Має бути розроблений реальний план модернізації місцевої влади на основі взаємодії (спільного плану дій) всіх рівнів влади. Важливим є надання головам місцевих держадміністрацій, що здійснюють адміністративні функції, статусу державних службовців. Посада голови місцевої адміністрації не повинна відноситися до політичних посад.
Впровадження пропорційної виборчої системи спричинило проникнення партійного контролю в державну систему, її формування під партійну лояльність та набуття нею станово-корпоративних ознак, фактично поставило партії над державою. За партизації влади маємо розбалансування всієї системи владних відносин, ускладнення зв’язків і взаємодії не лише між гілками та вищими органами влади, але й між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Прикінцеву мету будь-якої виборчої системи визначає зміцнення легітимних засад влади, що сприяє підвищенню ефективності державного управління. Чинне законодавство про вибори слід вважати недосконалим і його треба змінити: на виборах органів місцевого самоврядування усіх інших рівнів необхідно повернутися до мажоритарної виборчої системи.
Правовою підставою раціонального функціонування державного механізму за умови відновлення професіоналізму та забезпечення політичної нейтральності державних службовців має послугувати ухвалення нової редакції закону про державну службу; запровадження ефективної системи надання державних (адміністративних) послуг прийняття окремого закону про державні послуги та створення їх Реєстру, з відповідними стандартами та регламентами; активній протидії корупції державного апарату та зловживань утвердження Кодексу честі державного службовця, доброчесності в державному апараті.
Новації, що стосуються питань модернізації державного управління, мають бути належно підкріпленими відповідним пакетом законів. Ефективній модернізації державного управління сприятиме ухвалення Верховною Радою за результатами Всеукраїнського конституційного референдуму нової редакції Конституції України.
За нестабільної політичної ситуації внесення чергових нових змін до Основного Закону не повинно призвести до обмеження повноважень Президента, як гаранта додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. У більшості країн інститут президентства є складовою частиною виконавчої влади. На часі уточнення, через ухвалення закону про Президента України або ж внесення відповідних змін до нової редакції Конституції України, статусу Президента як Глави держави, вищої посадової особи, яка виконує базову роль у забезпеченні функціонування всього державного механізму.
Таким чином, отримані й узагальнені результати дослідження, апробація їх на численних науково-комунікативних заходах доводять, що вихідні методологічні положення були обрані вірно й дозволили виконати поставлені завдання. На підставі отриманих результатів сформульовано такі висновки:
1. Визначено, що сутністю модернізації державного управління в умовах політичної реформи є перехід від кланово-корпоративної моделі державного управління до демократичного урядування, концептуальну основу якого становлять принципи транспарентності, підконтрольності та підзвітності органів влади всіх рівнів, коаліційної та персональної відповідальності представників владних структур. В основу модернізації державного управління покладено принципи, конкретизовані в понятті публічної адміністрації, зорієнтованої на обслуговування суспільства.
2. Доведено, що наявність органічного взаємозв’язку між поняттями політичне керівництво” і державне управління” обумовлює введення до теоретико-методологічного інструментарію науки державного управління концепту політико-адміністративної модернізації”. Управлінський зміст політико-адміністративної модернізації суспільства та держави в Україні визначає поетапне створення ефективної та раціональної системи державного управління, яка у практичній площині може бути зведена до реформування органів державної влади та місцевого самоврядування на основі підвищення рівня якості політичного керівництва та державного управління, оптимізації їх взаємодії шляхом поглиблення демократичних засад управління, яке потрібно оцінювати за цільовими й функціональними показниками.
3. З’ясовано, що політико-адміністративній модернізації українського суспільства в умовах інституційної незбалансованості притаманні два аспекти: структурно-функціональний, пов’язаний зі становленням нових інститутів управління, відповідно до нового функціонального імперативу системи управління, та соціокультурний, що характеризує процеси формування нової системи принципів, цінностей, орієнтирів і критеріїв управління та перехід до нових моделей управлінської діяльності та взаємодії.
Процеси модернізації державного управління на пострадянському просторі доцільно розглядати як певний модернізаційний проект, спрямований на досягнення комплексних позитивних зрушень у досягненні стабільності функціонування державного механізму, посиленні основ місцевого самоврядування шляхом перерозподілу управлінських функцій між центральними та місцевими органами влади на користь останніх. Саме реалізація проектів у сфері державного управління на вказаних засадах позбавила органи влади пострадянських країн від надмірної політизації.
4. Інституційна розбалансованість влади в Україні, яка виникла через її формування політичними партіями позасистемного походження, що зумовлює неефективність діяльності парламенту дає можливість внести пропозицію щодо необхідності закріплення за Президентом України арбітражної функції з метою збалансування протиріч, які виникають між різними гілками влади в ході формування й реалізації стратегії державного розвитку.
Модернізація системи державного управління в Україні орієнтована на європейські стандарти врядування, але передчасне застосування європейського досвіду інституювання та організації державної влади й місцевого самоврядування без урахування реального стану політичної структуризації поляризованого суспільства та політичної культури населення України призвело до дискредитації управлінських новацій, порушення стабільності та керованості державного механізму, збільшення відриву влади від народу.
Недосконалість Конституції України необхідно вважати основною причиною розбалансованості сучасної влади, посилення конфлікту між законодавчою та виконавчою гілками влади, кризи системи державного управління й адміністративної вертикалі.
5. Дуалізм виконавчої влади зумовлює необхідність перерозподілу адміністративно-розпорядчих повноважень обласних і районних держадміністрацій на користь виконавчих комітетів місцевих рад, тому з метою координації їх діяльності доцільно повернутися до інституту регіональних представників Президента України (державних префектів), наділених тільки контрольно-наглядовими та координаторськими функціями.
Аналіз перебігу політичних процесів дає можливість зробити висновок про те, що перехідній політичній системі в Україні найбільш адекватно відповідає змішана форма політичного правління з посиленням президентської складової, за умови запровадження механізмів і процедур, спрямованих на забезпечення підконтрольності й підзвітності інституту президента суспільству, запобігання надмірному впливу будь-якої інституції на всю вертикаль виконавчої влади.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер’янов В. Інститут державних секретарів: від концептуальної моделі до практичного впровадження //Вісник державної служби України. 2002. № 1. С. 71-78.
2. Авер’янов В.Б. Закон України Про Кабінет Міністрів України”: питання конституційного змісту положень //Стратегічні пріоритети. 2007. - № 1 (2). С. 18-23.
3. Авторитаризм и демократия в развивающихся странах /В.Г. Хорос, Г.И. Мирский, К.Л. Майданик и др. М.: Наука, 1996. 335 с.
4. Адміністративна реформа в Україні: чи вдасться розірвати замкнене коло? //Національна безпека і оборона. 2000. № 5. 76 с.
5. Актуальні проблеми реформування державного управління. Матеріали щорічної наук.-практ. конф Київ, 29 травня 1997 р. К.: Вид-во УАДУ при Президентові України, 1997. 312 с.
6. Акульчев А.А., Игнатов В.Г., Понеделков А.В., Старостин А.М. Эффективность государственной власти: модели, критерии, факторы //Вестник Моск. ун-та. Серия 12. Полит. науки. 2004. № 1. С. 34-49.
7. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лекций. М.: Юрид. лит-ра, 1997. 400 с.
8. Андрусів В.В. Інститут Президента в системі міжінституційних взаємодій //Стратегічні пріоритети. 2007. - № 1 (2). С. 50-57.
9. Афанасьев В.Г. Общество: системность, познание и управление. М.: Политиздат, 1981. 432 с.
10. Афонін Е., Радченко О. Всевладдя політичних партій як загроза демократизації держави //Політичний менеджмент. 2007. - № 4. 48-54.
11. Ахременко А.С. Политическое прогнозирование на российском фоне //Вестник Моск. ун-та. Серия 12. Полит. науки. 1999. № 1. С. 28-42.
12. Аузан А.А. «Колея» российской модернизации //Общественные науки и современность. 2007. - № 6. С. 54-60.
13. Бакуменко В.Д. Формування державноуправлінських рішень: Проблеми теорії, методології і практики. Монографія. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 328 с.
14. Бакуменко В., Кравченко С. Моделювання проблемного поля державно-управлінських реформ //Вісник НАДУ при Президентові України. 2006. № 2. С. 13-21.
15. Бакуменко В., Сурмін Ю. Реформа політичної системи України: необхідність та основні напрями реалізації. //Вісник УАДУ при Президентові України. 2002. - № 4. С.208-218.
16. Баранцева К. Підхід до формування державно-управлінської еліти: світовий досвід та Україна //Розбудова держави. 1994. № 11. С. 11-15.
17. Баштанник В.В. Державне управління в системі владно-партійної взаємодії: Автореф. дис... канд. наук з державного управління /УАДУ при Президентові України. - К., 2002. 20 с.
18. Бирюков С.В. Реформа федеральных округов и проблемы реконструирования административно-территориального устройства России //Вестник Моск. ун-та. Серия 18. Социология и политология. 2004. № 1. С. 27-46.
19. Борденюк В.І. Місцеве самоврядування та державне управління: конституційно-правові основи співвідношення та взаємодії. - К.: Парламент. вид-во, 2007. - 576 c.
20. Бортников В.И. Особенности формирования политического режима в Украине в условиях посткоммунистической трансформации //Вестник Моск. ун-та: Серия 18. Социология и политология. 2007. - № 2. С. 88-102.
21. Бутирська Т. Державне будівництво: концептуальна трансформація //Зб. наук. праць НАДУ при Президентові України. - 2005. - Вип. 2. - С. 20-29.
22. Валевський О.Л. Державна політика в Україні: методологія аналізу, стратегія, механізми впровадження. К.: НІСД, 2001. 242 с.
23. Валевський О.Л., Ішмуратов А.Т. Політичний конфлікт у сучасній Україні: культурні виміри, структура, принципи аналізу. К.: НІСД, 1997. 101 с.
24. Валевський О. Актуальність доктрини нового державного управління” в контексті політичної реформи в Україні //Вісник НАДУ при Президентові України. 2005. №. 3. - С. 344-347.
25. Віктор Ющенко: Зміни до Конституції потрібні, щоб уникнути відродження авторитаризму в Україні” /Прес-служба Президента України, 14 грудня 2006 р. - http://www.president.gov.ua/news/4932.html
26. Войтович Р. Модернізація державного управління в умовах глобалізації (філософсько-методологічний аналіз) //Вісник НАДУ при Президентові України. 2005. - № 1. С. 131-140.
27. Волощук А.М. Поняття державного управління і сучасна наука адміністративного права //Бюлетень Міністерства юстиції України. 2004. Вип. 2-3. С. 98-107.
28. Гаджиев К.С. Политология: Уч. для высших учебных заведений. М.: Логос, 2002. 488 с.
29. Грицяк І.А. Розвиток європейського управління в контексті впливу на державне управління в Україні: Автореф. дис... д-ра наук з держ. упр. /НАДУ при Президентові України. - К., 2006. 36 с.
30. Гальчинський А.С. Помаранчева революція і нова влада. К.: Либідь, 2005. 368 с.
31. Глазунова Н.И. Система государственного управления. М.: ЮНИТИ, 2002. 551 с.
32. Головченко В. За зразками європейських демократій. Перспективи конституційної реформи в Україні й досвід європейських парламентсько-президентських республік //Політика і час. 2003. - № 4. С. 38-48.
33. Горбатенко В.П. Модернізація українського суспільства у контексті сучасних цивілізаційних процесів: Автореф. дис... д-ра політ. наук /НАНУ; Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. К., 1999. 36 с.
34. Горбатенко В. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть. Монографія. К.: Вид. центр Академія”, 1999. 240 с.
35. Горбатенко В.П., Цвєтков В.В. Демократія-Управління-Бюрократія: в контексті модернізації українського суспільства. Монографія. К.: НАНУ; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2001. 347 с.
36. Грановский В., Дацюк С. Заметки о реформе государственного управления в Украине /Агентство гуманитарных технологий - http://xyz.org.ua
37. Гудима Н. Принципи відкритості і прозорості та їх реалізація в державному управлінні України //Вісник НАДУ при Президентові України. 2005. № 3. С. 7884.
38. Гельман В.Я. Из огня да в полымя? (Динамика постсоветских режимов в сравнительной перспективе) //ПОЛИС. 2007. - № 2. С. 81-108.
39. Гурне Бернар. Державне управління. - К.: Основи, 1993. 165 с.
40. Дашутін Г.П., Михальченко М.І. Український експеримент на терезах гуманізму. К.: Парламент. вид-во, 2001. 335 с.
41. 240 днів діяльності влади в новому форматі: оцінка неурядових аналітичних центрів (Аналітична доповідь) //Національна безпека і оборона. 2007. - № 3. 96 с.
42. Демократическое правовое государство и гражданское общество в странах Центрально-Восточной Европы. М.: Наука, 2005. 184 с.
43. Дерець В.А. Органи виконавчої влади України та управлінські відносини: Монографія. К.: Юридична думка”, 2007. 180 с.
44. Добреньков В.И. Росийское общество: современное состояние и перспективы //Вестник Моск. ун-та. Серия 18. Социология и политология. - 2004. - № 1. - С. 7-26.
45. Державне управління в Україні: реалії та перспективи: Зб. наук. праць /НАДУ при Президентові України /В.І.Луговий (заг. ред.), В.М. Князєв (заг. ред.). - К. : Вид-во НАДУ, 2005. 432 с.
46. Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні: актуальні проблеми реформування /За заг. ред. В.Б.Авер’янова, І.Б.Коліушко. К.: Вид-во УАДУ при Президентові України, 1999. 51 с.
47. Держалюк О.М. Закон України «Про Кабінет Міністрів України»: основні суперечності //Стратегічні пріоритети. 2007. - № 2 (3). С. 183-187.
48. Долженков О. Тіньовий аспект політичного процесу в Україні: феномен адміністративно-економічних кланів //Людина i політика. 2000. № 2. С. 2-6.
49. Дука А.В. Институциализация политико-административной элиты в Санкт-Петербурге //Полития. 2003. № 2. C. 126-149.
50. Долежан В., Василюк С. Реформа державної влади: шляхи і варіанти реалізації //Право України. 2002. № 12. С. 33-37.
51. Дьомін О. Роль адміністративної реформи у державотворенні на сучасному етапі //Право України. 2003. № 3. С. 3-7.
52. Європейські принципи державного управління. К.: Вид-во УАДУ при Президентові України, 2000. 52 с.
53. Ефективність державного управління. Зб. наук. праць. Випуск 1/2. Львів: ЛРІДУ УАДУ при Президентові України, 2002. 268 с.
54. Жданов И., Якименко Ю. Украина в ХХI веке: вызовы для полит. элиты. //Зеркало недели. 2003. - № 44. 15-21 ноября. С. 8-9.
55. Зелінська М. Можливі моделі розвитку інституту президентства в Україні //Політичний менеджмент. 2007. - № 3 (24). 69-77.
56. Здіорук С.І., Бичек В.В. Проблеми функціонування політичних партій України в системі владних відносин. Монографія. К.: НІСД, 2001. 144 с.
57. Зеленько Г. Навздогінна модернізація”: досвід Польщі та України. К.: КРИТИКА, 2003. 216 с.
58. Зеленько Г. Україна Польща: політико-владні структури в умовах модернізації //Людина і політика. 2000. № 2. С. 28-34.
59. Зеркин Д.П. Основы политологии. Курс лекций. Ростов н/Д: Феникс”, 1997. 544 с.
60. Ильин М.В. Перспективы сравнительного изучения политической модернизации //Полит. наука. Полит. развитие и модернизация: Совр. исследования. Сб. науч. трудов. - М.: РАН ИНИОН, 2003. - С. 30-41.
61. Ильин М.В., Мельвиль А.Ю., Федоров Ю.Е. Демократия и демократизация //ПОЛИС. 1996. № 5. C. 146-162.
62. Іщенко О.М. Політичні механізми регулювання владних відносин в умовах трансформації українського суспільства: історико-політологічний аналіз: Автореф. дис... канд. політ. наук /Нац. пед. ун-т ім. М.П. Драгоманова К., 2006. 20 с.
63. Казахстан (законодательная власть) Евразийский дом информ.-аналит. портал.. www.eurasianhome.org/xml/t/databases
64. Кампо В. Як зрушити реформу політичної системи в Україні //2000. Еженедельник. 2004 № 21. 21-27 мая. С. 7.
65. Категоренко О.І. Трансформаційні та модернізаційні аспекти політичної системи сучасної України: політолог. аналіз: Автореф. дис... канд. політ. наук /НАНУ; Ін-т політ. і етнонац. досліджень. - К., 2004. 17 с.
66. Категоренко В. Сучасні концепції конфлікту як суспільного явища //Людина і політика. 2002. - №3 (21). С. 75-87.
67. Кафарський В. Правові засади функціонування Кабінету Міністрів України //Право України. 2006. - № 6. С. 8-13.
68. Клітченко О. Ефективність влади і політична реформа //Політика і час. 2004. - № 6. С. 55-64.
69. Козюбра М. Конституція України: стан і перспективи вдосконалення //Політика і час. 2007. - № 7. С. 30-33.
70. Кремень В.Г., Табачник Д.В., Ткаченко В.М. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). К.: ARC-UKRAINE, 1996. 793 с.
71. Конституційна реформа в Україні: перебіг, стан і перспективи (Аналітична доповідь) //Національна безпека і оборона. 2007. - № 1. 68 с.
72. Конституційні засади державотворення і правотворення в Україні: проблеми теорії і практики. Зб. наук. ст. /За ред. Ю.С. Шемшученка. К.: НАНУ; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 2006. 334 с.
73. Конфлікт у політичному житті сучасної України: теорія і технологія розв’язання /Пойченко А.М., Ребкало В. А., Хворостяний О.І. К.: УАДУ при Президентові України, 1997. 93 с.
74. Концептуальні засади реформування політичної системи в Україні. Стан і перспективи розвитку політ. наук. Матеріали круглого столу”, м.Київ, 13 квітня 2001 р. К.: Вид-во УАДУ при Президентові України, 2001. 264с.
75. Концепція адміністративної реформи в Україні /Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи. К.: Центр політико-правових реформ; Центр розвитку укр. законодавства, 1998. 62 с.
76. Конституции государств - участников СНГ. - М.: Изд. группа НОРМА-ИНФРА, 1999. 736 с.
77. Котляр Д. Окремі аспекти проведення адміністративної реформи та організація центральної виконавчої влади в країнах світу - http://www.parlament.org.ua
78. Кравченко С. Зміна конституційної моделі організації виконавчої влади в Україні та досвід країн Центральної й Східної Європи //Вісник НАДУ при Президентові України. 2005. № 4. С. 4352.
79. Кравчук Л.М. Держава і влада: досвід адміністративної реформи. К.: Інформ.-видав. центр Інтелект”, 2001. 192 с.
80. Красильщиков В.А. Модернизация и Россия на пороге ХХІ века //Вопросы философии. 1993. № 7. С. 40-56.
81. Кресіна І., Перегуда Є. Політична реформа: проблеми і перспективи //Віче. 2003. № 2. С. 22-27; №3. С. 15-22; № 4. С. 12-15..
82. Кресіна І., Перегуда Є. До питання про законодавче забезпечення політичної реформи //Право України. 2003. - № 3. - С. 9-14.
83. Крюков О. Основні моделі розвитку політико-управлінських еліт //Вісник НАДУ при Президентові України. 2006. №. 2. - С. 333-340.
84. Кудряченко А.І. Місце інституту президентства в контексті оновлення політичної системи України //Стратегічні пріоритети. 2006. - №1. С. 5-10.
85. Кунц Г., О’Доннел С. Управление: системный и ситуационный анализ управленческих функцій: Т. 1. М.: Прогресс”, 1981. 495 с.
86. Курбанов Р. Формирование нравственности и морали государственных служащих в Российской Федерации //Власть. 2008. - № 1. С. 31-35.
87. Курочкин А.В. Новый институциональный подход к анализу государственного управления //Сравнительное государственное управление: теория, реформы, эффективность. СПб.: Изд-во Санкт-Петербург. ун-та, 2000. С. 29-37.
88. Кынев А.В. Институт президентства в странах Центральной и Восточной Европы как индикатор процесса политической трансформации //ПОЛИС. 2002. № 2. - С.126-137.
89. Лапкин В.В. Циклы, ритмы, волны: проблемы моделирования политического развития //ПОЛИС. 2002. № 4. С. 26-31.
90. Литвин В. Історія взаємодії гілок влади в Україні (До питання формування і розвитку влади демократичного типу). //Голос України. 2002. - № 176. 26 вересня. С.1, 3-5.
91. Лугвин С. Становление новой модели госуправления и госслужбы в Республике Беларусь //Власть. 2007. - № 5. - С. 31-35.
92. Максимець Б.М. Політичні партії як чинники формування та реалізації стратегії державної політики: Автореф. дис... канд. наук з держ. управління /НАДУ при Президентові України. К., 2005. 20 с.
93. Мала енциклопедія етнодержавознавства /НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького; Редкол.: Ю.І. Римаренко (відп. ред.) та ін. К.: Генеза”; Довіра”, 1996. 942 с.
94. Манжула А.А. Державне управління на місцевому рівні: адміністративно-правовий аспект: Автореф. дис... канд. юрид. наук /Нац. ун-т внутр. справ. - Х., 2003. 19 с.
95. Мельвиль А.Ю. Демократические транзиты: Теоретико-методологические и прикладные аспекты /Научные доклады, 1999, № 78. М., 1999. 108 с.
96. Мельниченко В., Плахотнюк Н. Статус уряду в контексті конституційної реформи... //Віче. 2006. - № 1-2. С. 29-33.
97. Мельниченко В. Вплив децентралізації та деконцентрації публічної влади на стабілізацію державного управління //Вісник НАДУ при Президентові України. 2004. № 2. С. 107113.
98. Модернизация: зарубежный опыт и Россия. - М., 1994. 115 с.
99. Михальченко Н.И. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы? К.: Ин-т социологии НАНУ, 2001. 440 с.
100. Моисеев В. Казахстан: некоторые итоги независимого развития //Россия и мусульманский мир. 2000. № 2. С. 84-91.
101. Манжула А.А. Державне управління на місцевому рівні: адміністративно-правовий аспект: Автореф. дис... канд. юрид. наук /Нац. ун-т внутр. справ. - Х., 2003. 19 с.
102. Надолішній П.І. Розбудова нової системи врядування в Україні: етнонац. аспект (Теоретико-методологічний аналіз). Монографія. К.; О. Вид-во УАДУ; Астропринт, 1999. 304 с.
103. Мирослава Лендьєл. Передумови та особливості децентралізації влади у Центральній та Східній Європі //Політичний менеджмент. 2007. Спец. випуск. С. 167-178.
104. Нація і держава. Теоретико-методологічний та концептуальний аналіз /За ред. Ю. Римаренка. Кн. 1. К. Донецьк: НАНУ; Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького, 1998. 392 с.
105. Немецкая волна” подвела итоги 10-летнего правления Лукашенко - http://news.tut.by
106. Нетесова М. О разграничении функций контроля и надзора в государственном управлении //Власть. 2007. - № 2. С. 97-101.
107. Нещадин А. Административная реформа //Общество и экономика. 2004. № 3. С. 29-41.
108. Нижник Н. Верховна Рада і Кабінет Міністрів: правила симетрії //Віче. 2002. - № 4. С. 3-6.
109. Нижник Н. Україна державне управління, шляхи реформування. К., 1997. 72 с.
110. Ніколаєва М. І. Політична система сучасної України: процеси інституціональних змін і стабілізації: Автореф. дис... канд. політ. наук /Одеська нац. юрид. академія. - Одеса, 2003. 18 с.
111. Новакова О.В. Політична модернізація та розвиток демократичних процесів в сучасній Україні: Автореф. дис... д-ра політ. наук /НАНУ; Ін-т політ. і етнонац. досліджень ім. І.Ф. Кураса - К., 2007. 31