ОПТИМІЗАЦІЯ ВЗАЄМОДІЇ ПОЛІТИЧНОГО КЕРІВНИЦТВА ТА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ПРОЦЕСІ МОДЕРНІЗАЦІЇ ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
при президентові україни

На правах рукопису
УДК 32.001:35.01(477)

ТОКОВЕНКО Валерія Володимирівна

ОПТИМІЗАЦІЯ ВЗАЄМОДІЇ ПОЛІТИЧНОГО КЕРІВНИЦТВА
ТА ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ В ПРОЦЕСІ МОДЕРНІЗАЦІЇ ПОЛІТИКО-АДМІНІСТРАТИВНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

25.00.01 теорія та історія державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

Науковий консультант:
ПОЙЧЕНКО Анатолій Михайлович,
доктор політичних наук, професор

Київ 2004

ЗМІСТ

Вступ

4

Розділ 1
Теоретико-методологічні засади дослідження проблеми оптимізації взаємодії державного управління та політичного керівництва

18

1.1. Методологічна функція поняття державне управління”

19

1.2. Поняття політичне керівництво” та його взаємовідношення з поняттям державне управління”

42

1.3. Оптимізація взаємодії політичного керівництва і державного управління як дослідницька проблема

61

1.4. Удосконалення політико-адміністративних систем з точки зору концепцій державного і політичного менеджменту

75

1.5. Моделювання оптимальної взаємодії політичного керівництва та державного управління

91

Висновки до першого розділу

105

Розділ 2
Генезис і взаємодія політичного керівництва та державного управління України: історико-системний аспект

110

2.1. Розвиток політико-адміністративних відносин України в дорадянський період

111

2.2. Радянська система політико-адміністративних відносин

124

2.3. Взаємодія державного управління і політичного керівництва в процесі розбудови незалежної Української держави

139

Висновки до другого розділу

164

Розділ 3
Взаємодія політичного керівництва і державного управління як складова та чинник модернізації державного управління в Україні

167

3.1. Модернізаційні реформи як реалізація нової управлінської парадигми

167

3.2. Політичне керівництво і державне управління в центральних органах влади в умовах модернізації управлінської системи

179

3.3. Вплив процесів децентралізації на взаємодію політичного керівництва і державного управління

193

3.4. Модернізація механізмів взаємодії політичного керівництва і державного управління на регіональному рівні

205

3.5. Модернізаційна модель взаємодії політичного керівництва і державного управління в контексті парадигми реінженірінгу

215

Висновки до третього розділу

227

Розділ 4
Суб’єктний вимір проблеми оптимізації взаємодії політичного керівництва та державного управління

231

4.1. Соціально-групові аспекти оптимізації взаємодії політиків і професійних управлінців

232

4.2. Неформальна комунікація політичних керівників і державних службовців як фактор оптимізації управління

250

4.3. Передумови ефективних командних дій в політико-адміністративній діяльності

264

4.4. Особистісний потенціал політика як передумова ефективного політичного керівництва

272

Висновки до четвертого розділу

289

Розділ 5
Оптимізація взаємодії політичного керівництва і державного управління В контексті політичної сфери суспільства

291

5.1. Політичне лідерство та політична конкуренція як об’єкти політико-адміністративного управління

293

5.2. Взаємодія політичного керівництва і державного управління у сфері регулювання масової політичної поведінки

304

5.3. Масова політична свідомість як специфічний об’єкт політичного керівництва і державного управління

313

5.4. Електоральна свідомість та поведінка як об’єкт пізнання і фактор політики

331

Висновки до п’ятого розділу

345

Висновки

349

Список використаних джерел

354

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасний період розвитку Української держави обумовлений потребою розробки оптимальної моделі вдосконалення взаємодії політичного керівництва та державного управління. Відмова від тоталітарної моделі державного будівництва ставить проблему органі­зації політико-адміністративних відносин на нових демократичних засадах, оскільки в тоталітарній державі вони були пов’язані надзвичайно жорстко і на принципово іншій основі. Українськими політиками на сьогодні вже добре усвідомлена нагальність модернізації державного управ­лін­ня, розроблена Концепція адміністративної реформи в Украї­ні, у якій чітко поставлена проблема розмежування державних посад на політичні й адміністративні відповідно до світових традицій демократичного державного будівництва, у загальних рисах запропонований варіант розмежування політичних та адміністра­тивних функцій, а також активно ведеться пошук шляхів оптимального політичного реформування.
Однак, маючи можливість запозичити історичний та світовий досвід вирішення проблеми збалансування державного управління і політичного керівництва в різноманітних політичних системах, Україна не звільнена від необхідності творчого пошуку в царині державного будівництва. Такий пошук має на меті як мінімум адекватно адаптувати накопичені надбання до унікальності власних політичних реалій і як максимум - віднайти такі оригінальні форми політичної організації, які самі могли б стати вагомим внеском України у скарбницю світового політичного досвіду. У зв’язку з цим постає нагальна потреба в теоретичному обгрунтуванні оптимальних шляхів побудови взаємодії політичного керівництва та державного управління на нових засадах. Актуальність зазначеної проблематики підвищується через те, що Україна змушена вибирати оптимальну модель державно-полі­тичної організації суспільства й здійснювати процеси соціальної модернізації в досить стислі строки, щоб не відстати від поступу світової цивілізації.
Уперше важливість розмежування політичних та адміністративно-управлінських функцій було визначено в політологічній думці найбільш розвинених країн наприкінці ХІХ ст. У гранично чіткій формі ця проблема була поставлена в працях В.Вільсона та М.Ве­бера, хоча окремі відмінності між характером діяльності полі­тиків та чиновників побіжно відзначалися ще стародавніми й середньовічними мислителями. Однак тільки з появою на історичній арені велетенських державних апаратів індустріальних демократичних держав питання диференціації та інтеграції політичних й адмініст­ративних функцій постали з особливо великою гостротою, формуючи і відповідний суспільний запит на наукові розвідки. Тому не випадково американські та європейські вчені підхопили й почали розвивати тематику, яка була визначена В.Вільсоном та М.Вебером, розробляючи концептуальні засади доцільного розмежування та гармонізації функцій політичного керівництва і державного управління в діяльності політико-адміністративних систем сучасних держав (Г.Аліссон [285], Р.Арон [12], Б.Бозман [288, 289], Т.Борзел [287], Л.Вайд [372], Е.Вайнінг і Т.Веймер [34], Б.Гурне [67], Т.Дай і Л.Зіглер [68] , М.Дін [292], Ж.Зіллер [94], Д.Кін [103], Р.Керрі [291], Л.Мізес [147], Р.Міллс [148], В.Остром [306], Л.Пал [171], Б.Фрай [296], С.Хантінгтон [300], К.Худ [299] та ін.). Радянськими вченими ця проблематика не бралася до уваги, тому що з боку тоталітарної влади запит на подібні дослідження був відсутній, оскільки питання в радян­ському державному будівництві ставилося не про розмежування й узгодження політичних і адміністративних функцій, а навпаки, про подальшу монолітизацію єдиного політико-адміністративного конгломе­рату держави.
Однак після розпаду СРСР та обрання Україною й іншими республіками демократичного шляху державотворення різні аспекти даної проб­леми почали привертати увагу й українських дослідників (В.Авер’янов [1, 75], В.Бакуменко [18], В.Бебик [21], К.Ващенко [112], Д.Видрін [35, 36] Б.Гаєвський [211], М.Головатий [54], В.Горбатенко [57, 264], С.Дубенко [86], В.Князєв [104], І.Коліушко [75], О.Кордун [112], В.Луговий [135], М.Михальченко [150, 151], П.Надолішній [156], Н.Нижник [158, 159, 160, 161, 162, 163], А.Па­харєв [174, 175], А.Погорілко [169, 180], А.Пойченко [182, 183], В.Ребкало [210, 211, 73], Ф.Рудич [221], С.Рябов [222, 223] В.Скуратівський [231], Д.Табачник [36,117], В.Тронь [256], В.Шаповал [273], В.Цвєтков [263, 264], Л. Шкляр [277], М.Шульга [281] та ін.) та російських науковців (Г.Атаман­чук [13, 14] В.Афанасьєв [16], Г.Ашин [17], К.Га­джієв [42], О.Гаман-Голутвина [47], Н.Глазунова [52], В.Граждан [63, 64], Д.Зер­кін [92, 93], В.Ігнатов [95], В.Козбаненко [62], Ю.Коргунюк [111], В.Корнієнко [114], А.Курочкін [122, 123, 124], В.Мер­ку­лов [146], О.Оболонський [167], Л.Сморгунов [233, 234], В.Халіпов [261], А.Хоцей [262], О.Шаб­ров [271], Ю.Яковець [61] та ін.), які досліджують у своїх працях питання політичної діяльності, політичного керівництва та державного управління.
Проте практика першого десятиріччя демократичного державного будівництва показала, що у сфері збалансування функцій політичного керівництва і державного управління не можна покладатися лише на екстраполяцію підходів, накопичених у практиці державотворення розвинених демократій. Світові демократичні традиції обов’язково треба адаптувати до українських реалій. До того ж і світова демократична традиція розмежування політичних й адміністративних функцій не є незмінною, а перебуває, як про це переконливо свідчать праці захід­них політологів, у безперервному творчому пошуку.
Відсутність наукових праць, у яких проб­лема взаємодії політичного керівництва і державного управління була б визначена предметом спеціального розгорнутого дослідження, розглядалась комплексно, а не побіжно, спонукала нас до проведення даного дослідження. Потреба виокремлення політико-адміністративних відносин як предмета окремого комплексного теоретико-методологічного аналізу зумовили вибір теми, мети та завдань дисертаційної роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах планового комплексного проекту Національної академії державного управління при Президентові України Державне управління та місцеве самоврядування” (ДР-ОК №0201U004833) за темою Розвиток культурного потенціалу державного управління в Україні” і за темою Розроблення моделі і методики моніторингу взаємодії суб’єктів державного управління та впливу на їх діяльність політичного процесу”, в яких автор брала участь як експерт-дослідник, а також комплексного наукового проекту Державне управління та місцеве самоврядування” Дніпропетровського регіонального інституту державного управління НАДУ при Президентові України за темою Методологія аналізу соціально-політичних проблем сучасного українського сус­пільства” (ДР№0102U003693), в якому автор брала участь як відпо­відальний виконавець.
Мета і завдання дослідження полягає у визначенні сутності, чинників та форм взаємодії політичного керівництва і державного управління в сучасному українському суспільстві; розробці теоретико-методологічних основ та практичних напрямів оптимізації їх взаємодії як складової і детермінанти модернізації політико-адміністративної системи України.
Для досягнення поставленої мети вирішуються такі завдання:
- розкрити сутність взаємодії політичного керівництва та державного управління на основі аналізу політичних й адміністративних функцій держави і визначення природи та функцій політичного керівництва і державного управління в перехідному українському суспільстві;
- систематизувати та узагальнити теоретико-методологічні підвалини структурно-функціонального розмежування політичного керівництва та державного управління, а також наявних моделей їх взаємодії, що існують у практиці державотворення;
- визначити чинники ефективності взаємодії політичного керівництва та державного управління в українському суспільстві та окреслити теоретичні основи і практичні напрямки оптимізації цієї взаємодії;
- виявити історико-генезисні фактори взаємодії політичного керів­ництва та державного управління в сучасній Україні на основі аналізу вузлових етапів і тенденцій історичного розвитку політико-адміні­стративних відносин в Україні та у світовому контексті, осмислення історичних здобутків та прорахунків українського державотворення і напрацювання пропозицій щодо врахування історичного досвіду у розбудові політико-адміністративної системи сучасної України;
- дослідити особливості взаємодії політичного керівництва і держав­ного управління на рівні різних площин їх суб’єктного втілення: рівні макросоціальної взаємодії (політична еліта - бюрократія); на мікросоціаль­ному рівні (політико-адміністративні команди); міжособистісному рівні (політичний діяч - державний службовець);
- удосконалити концептуальні моделі опису закономірностей функ­ціонування політико-адміністративних відносин на кожному із зазначених рівнів;
- запропонувати та обгрунтувати критерії виокремлення політичного керівництва і державного управління на рівні центральних та регіо­нальних органів державної влади українського суспільства, яке перебуває в процесі політичної модернізації;
- розробити практичні рекомендації щодо напрямів оптимізації взаємодії політичного керівництва й державного управління в контексті інституціональних змін політичної системи України та формування нової системи взаємовідносин інститутів держави і громадянського суспільства;
- здійснити апробацію запропонованих підходів щодо оптимізації політико-адміністративних відносин у практичній діяльності управлінь внутрішньої політики в органах державного управління та місцевого самоврядування.
Об’єкт дослідження - процес модернізації політико-адміністративної системи України в перехідний період від тоталітаризму до демократичного устрою.
Предмет дослідження - взаємодія полі­тичного керівництва і держав­ного управління в сучасному українському суспільстві, її соціальні та історико-генезисні детермінанти й оптимізація політико-адміністративних відносин як складова та чинник політичної модернізації в Україні.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що успішність розбудови ефективної державності в Україні істотно залежить від розробки та налагодження оптимальної взаємодії між підсистемами політичного керівництва та державного управління. Удосконалення політико-адміністративної взаємодії повинно здійснюватися за такими напрямами: подолання стереотипів жорсткої організації політико-адміністративних відносин у свідомості української еліти, успадкованих нею з радянських часів; усунення розбіжностей щодо юридичного і фактичного розме­жування політичних та адміністративних рівнів; опанування суб’єктами політичного керівництва та державного управління демократичних технологій політико-адміністративної взаємодії.
Методи дослідження. У дисертації використано комплексний між­дисциплінарний підхід, що ґрунтується на сучасних теоретико-методо­логічних засадах, напрацьованих у теорії державного управління, системо­логії, політології, філософії, соціології, психології тощо.
У роботі використовуються такі методи наукового дослідження:
- історичний і логічний - для дослідження еволюції політико-адміністративних відносин у процесі розвитку державності;
- системно-аналітичний, який передбачає не тільки використання даних сучасної системології, але й новітні погляди на систему в контексті теорії нечітких множин;
- функціонально-структурний, що полягає в простеженні причинно-наслідкових залежностей у взаємодії політичного керівництва і державного управління та їх впливі на ефективність політико-адміні­стративної системи;
- структурно-логічне моделювання системи чинників, які визна­чають ефективність взаємодії політичного керівництва та державного управління;
- цільові соціологічні опитування, які дали змогу отримати репрезентативні дані про ставлення до адміністративної реформи держав­них службовців;
- контент-аналіз нормативно-правової бази та документальної інформації органів політичного керівництва і державного управління в Україні.
При цьому інформаційною базою дослідження є нормативно-законодавчі документи цього періоду, спрямовані на реформування політико-адміністративної системи, дані соціологічних та соціально-психо­логічних досліджень, інформаційні та інструктивні матеріали міністерств, відомств України та інших державних установ. Досліджуються також наукові праці та методичні розробки вітчизняних і зарубіжних вчених (монографії, статті, матеріали конференцій); матеріали незалежних аналітичних центрів і міжнародних інституцій, в яких міститься незалежний науковий аналіз розвитку політико-адміністративної системи сучасної України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному системному науковому дослідженні та розробці концепції взаємодії політичного керівництва й державного управління як соціально-управлінських функцій держави у гносеологічному та онтологічному плані, в узгодженні функціонування політичних та адміністративних структур в умовах переходу від посттоталітарного до демократичного суспільного устрою, а також науковому обгрунтуванні підходів до оптимізації політико-адміністративних відносин у структурі державного апарату сучасної України.
У межах проведеного наукового дослідження щодо вирішення наукової проблеми у дисертації вперше:
­ встановлено, що наявні в науковій літературі тлумачення понять політичне керівництво” та державне управління” є багатозначними й окреслюють обсяги цих понять з різним ступенем широти і глибини. За більш широкого тлумачення ці поняття значною мірою перетинаються, а в деяких визначеннях поняття державне управління” повністю поглинає поняття політичне керівництво”, що не дає можливості визначити їх природу та функції;
- запропоновано авторський підхід щодо уточнення тлумачення понять державне управління” і політичне керівництво” шляхом виділення більш широких і вузьких варіантів їх визначення. У державному управлінні владні ресурси (іміджево-символічні, соціально-зв’язкові, нормативно-правові, статусно-організаційні, економічні, інформаційні та силові) якісно більш обмежені, деконцентровані, а управлінська діяльність має вужчий, спеціалізований характер. При цьому аналіз взаємодії політичного керівництва та державного управління має здійснюватися в рамках понять політичне управління”, політико-адміністративне управління”, державно-адміністративне управління”. Політичне керівництво - це рівень найвищої концентрації владних ресурсів і найбільш загального характеру управлінської діяльності. Функціонально політичне керівництво має включати такі напрями: виокремлення загальних пріоритетів суспільних проблем, оцінка їх пріоритетності та прийняття рішень щодо розв’язання цих проблем, виділення із наявних суспільних ресурсів частки, призначеної для реалізації прийнятих рішень, а також передача повноважень та ресурсів відповідно створеним структурам управління для реалізації політичних рішень і контроль за їх роботою. Абсолютно чіткої межі між згаданими рівнями немає, однак між рівнями політичного керівництва й державного управління у названих аспектах відбувається своєрідний якісний стрибок, а не просто кількісний перехід. При цьому межа як юридичного, так і фактичного політико-адміністративного розмежування може як підні­матися, так і опускатися у площині ієрархічно-владної вертикалі держави та суспільства. Диференціація політичних та адміністративних рівнів водночас має як онтологічну, так і гносеологічну природу;
­ узагальнено наявні в науковій літературі підходи до розмежування політичного керівництва та державного управління у вигляді багато­вимірної моделі, яка включає наступну систему критеріальних параметрів: ціннісне - інструментальне, пріоритет інтересів пріоритет регламентів, загальність завдань спеціалізованість завдань; перспективність ситуа­тив­ність; домінування функцій планування та мотивації домінування функцій організації та контролю; нестандартність завдань стереотип­ність; пов’язаність з вищими щаблями влади пов’язаність із середніми та нижчими щаблями;
­ поглиблено аналіз взаємодії політичного керівництва та держав­ного управління шляхом виокремлення двох планів розмежування цих рівнів: де-юре і де-факто. Запропоновано критерій політичності державної посади, в основу якого покладено не тільки її правове визначення як такої, але й міру чутливості її до політичних кадрових змін і причетності до прийняття політичних рішень: на центральному рівні - щодо зміни посади міністра, а на регіональному - щодо зміни голови обласної адміністрації. Розбіжність між юридичними і фактичними аспектами розмежування політичного керівництва та державного управління показує, значною мірою, наявність дисгармонії в організації політико-адміністративних відносин;
­ з’ясовано, що політико-адміністративні відносини мають багато­рівневий характер і їх доцільно розглядати на макрогруповому рівні як відносини між політичною елітою та бюрократією, на мікрогруповому рівні як стосунки в політико-адміністративних командах, на міжособистіс­ному рівні як стосунки між політичним діячем та державним службовцем. Ключовим чинником при цьому є особистісний та професійний потенціал політичного діяча і, особливо, бюрократологічна компетентність політика;
­ обгрунтована неможливість однозначного структурно-інститу­ційного та суб’єктного розмежування політичного керівництва та державного управління в перехідному українському суспільстві. Натомість запропоновано їх функціональне розмежування на основі визначення політичного керівництва як рівня прямо чи опосередковано залежного від дії виборчих механізмів і пов’язаного з вирішенням соціально-управлін­ських завдань загальної та стратегічної компетенції і державного управління, що формується шляхом призначень та пов’язаного з вирішенням вузькоспеціальних й оперативно-тактичних завдань соціаль­ного управління;
­ удосконалено поширені моделі політико-адміністративної взає­модії як основи для проектування структурно-функціональної органі­зації органів державної влади, інструктивно-нормативної регламентації та технологічного забезпечення професійної діяльності політичних діячів і державних службовців.
Набули подальшого розвитку:
­ дослідження моделі підвищення ефективності функціонування політико-адміністративної системи сучасної України і запропоновано, по-перше, вдосконалення нормативно-правової бази для регулювання політико-адміністративних відносин; по-друге корегування організаційних структур та посадових інструкцій у наявній політико-адміністративній системі України; по-третє, поліпшення системи добору персоналу на політичні та адміністративні посади в державі; по-четверте, шляхи розвитку професійної політико-адміністративної культури політичних діячів і державних службовців; по-п’яте, делегування частини політичних та адміністративних функцій партіям, громадським організація, органам місцевого самовря­дування та іншим підструктурам громадянського суспільства;
­ концепція необхідності переходу в українському державотворенні від тоталітарної моделі жорсткого, монолітного зв’язку між політичною та адміністративною підсистемами держави, за якого обидва рівні фор­муються шляхом бюрократичного просування, до гнучкого, динамічного зв’язку між політичною елітою та бюрократією, за якого політична еліта рекрутується не через адміністративні, а через виборчі механізми. Відповідно і професійне становлення політичних діячів відбувається насамперед не в лоні адміністративної системи, а в умовах багатопартійної системи держави та громадянського суспільства. Якісна диференціація методів відбору кадрів на політичні та адміністративні посади призначена сприяти покращанню як політичної еліти, так і професійної бюрократії;
­ аналіз історичного розвитку взаємодії політичного керівництва та державного управління в процесі розвитку державності, визначено етапи розвитку цього процесу на теренах України. Однак і сьогодні неврегу­льованими залишаються парламентсько-президентські відносини, не призупинено гіпертрофоване розростання адміністративної системи, не досягнуто достатнього рівня відокремлення бізнесової сфери від політичної та адміністративної;
­ обґрунтування доцільності використання поняття ефективність” як основи характеристики оптимальної взаємодії політичного керівництва та державного управління в Україні. Удосконалено підходи до визначення причин ефективної та неефективної взаємодії політичного керівництва і державного управління в політико-адміністративній системі держави. Неефективна взаємодія може бути спричинена як неефективністю однієї із сторін (чи обох одночасно), так і неефективністю власне самої взаємодії при потенційній ефективності і політичного керівництва, і державного управління;
­ виокремлення основних концептуальних моделей організації взаємодії політичного керівництва та державного управління (традиційно-адміністративна, державно-менеджеріальна, політичних мереж); на основі порівняльного аналізу їх ефективності розроблені теоретико-методологічні засади імплементації технологій державного менеджменту та політичних мереж у практику взаємодії державного управління та політичного керівництва в Україні;
­ визначення, що соціальною суттю механізму взаємодії полі­тичного керівництва та державного управління в умовах перехідного українського суспільства є удосконалення процесів формування та регулю­вання діяльності інститутів взаємозв’язку громадянського суспільства й держави як основних каналів впливу гр

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та новий підхід до вирішення актуальної наукової і практичної проблеми оптимізації взаємодії політичного керівництва та державного управління в політико-адміністративній системі сучасної України в умовах переходу від тоталітарної до демократичної моделі державотворення, простежується генезис і тенденції розвитку політико-адміністративних відносин, здійснюється розробка науково-практичних підходів, моделей та технологій, що забезпечують використання отриманих наукових результатів як у теоретичному, так і в практичному аспектах. Отримані дослідницькі результати підтверджують гіпотезу, відповідно до якої проектувалося дослідження, а реалізація мети та завдань, поставлених у роботі, дають можливість сформулювати основні висновки та пропозиції.
1.Виконане дослідження показало, що науковий інтерес до проблеми аналізу механізмів взаємодії політичного керівництва та державного управління почав формуватися на пострадянському просторі у 90-х роках. Раніше ця проблема спеціально не досліджувалася, хоча окремі її напрямки привертали увагу вчених і управлінців. Вивчення літературно-джерельної бази зарубіжних і перекладних видань, присвячених цій темі, дає цінне підґрунтя для наукових розробок щодо творчого його розвитку відповідно до особливостей української політико-адміністративної модернізації. Водночас вітчизняні науковці поки що виявляють до цієї проблеми недостатню увагу. Це зумовлює необхідність виокремлення такого напрямку досліджень, як аналіз взаємодії політичного керівництва та державного управління.
2.Встановлення конструктивної взаємодії державного управління та політичного керівництва в сучасній Україні є важливим чинником формування демократичної політичної системи. Оптимальність цієї взаємодії залежить від обраного способу розмежування управлінських функцій між ними, здатності кожної із сторін якісно виконувати виокремлені функції. При цьому потенційна здатність до ефективного політичного керівництва та державного управління може бути знівельована неефективними їх інтеракціями. З іншого боку, ефективна взаємодія політичних та адміністративних структур може до певної міри компенсувати деякий брак неефективності як політичного керівництва, так і державного управління. Тому вдосконалення її взаємодії така ж важлива проблема, як піднесення якісного рівня кожного з них.
3.Функціональний спектр політичного керівництва повинен включати такі спектри діяльності, як: виокремлення найзагальніших суспільних проблем та оцінка їх пріоритетності; прийняття рішень щодо розв’язання найпріо­ритетніших суспільних проблем; виділення із наявних суспіль­них ресурсів (фінансових, матеріальних, технічних тощо) част­ки, призначеної для реалізації прийнятих рішень; ство­рен­ня постійних або тимчасових структур державного управління для реалізації політичних рішень; передача повноважень та ресурсів відповідним структурам управління; контроль за роботою структур державного управління.
4.Державне управління у функціональному плані повинно охоплювати: обов’язкове, адекватне та своєчасне виконання політичних рішень; оптимальне використання виділених ресурсів для реалізації політичних рішень; обов’язкове, адекватне та своєчасне інформаційно-аналітичне й ресурсне забезпечення політичного керівництва.­
5.Неефективна взаємодія політичного керівництва і державного управління може бути спричинена: конфліктом інтересів між ними; надмірним корпоративним егоїзмом політичної еліти або (та) бюрократії; порушеннями в інформаційних зв’язках, усних комунікаціях та документо­обігу між політичними та адміністративними посадами й структурами; деформаціями фінансових потоків у політико-адміні­стративній системі; слабким знанням та недостатньою увагою політичних керівників до стану адміністративних механізмів для реалізації політичних рішень; недоліками в проектуванні організаційних структур державного управління; прорахун­ками в державній кадровій політиці; неефективною взаємодією політико-адміністративної системи з інститутами громадянського суспільства, ринковими інституціями та місцевим самоврядуванням.
6.В історичному плані розмежування політичних та адміні­стративних функцій виникає разом з виникненням держави і на кожному новому витку розвитку державності, диференціації та взаємодії політичного керівництва й державного управління виникає потреба у пошуку оптимальних механізмів та норм такої взаємодії. На сучасному етапі українському державотворенню доводиться розв’язувати проблему переходу від жорсткої авторитарної організації політико-адміністративних відносин до демократично-гнучкої і динамічної взаємодії політичного керівництва та державного управління. У процесі реалізації цього завдання вже пройдено такі етапи: домінування рад на центральному і регіональному рівнях над розірваною виконавчою владою; розширення повноважень уряду; звуження повноважень уряду і розширення повноважень Президента, ліквідація розірваності виконавчої вертикалі, гальмування регіонального багатовладдя; нова спроба розширення повноважень уряду; консолідація уряду з Адміністрацією Президента і поява виразного домінування інституту Президента в політико-адміністративній системі України. На сьогодні внаслідок започаткування політичної реформи, що включає поступовий перехід від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки намітилась нова хвиля посилення впливу Верховної Ради в політичній системі України.
7.У контексті українських модернізаційних реформ доцільно розрізняти розмежування політичного та адміністративного рівнів де-юре і де-факто. За ознаку політичності певної посади можна взяти частоту її кадрового заміщення при зміні міністра на центральному рівні й керівника адміністрації на регіональному. Таке розходження спричинює певний рівень дисгармонії в організації політико-адміністративних відносин. Подолати такі дисгармонії можна шляхом доповнення правничих пошуків емпіричними до­слідженнями запропонованого вище індексу політичності посад у системі органів державної влади. Варто також доповнити Концепцію адміністративної реформи положенням про включення до кола політичних посад і голів районних адміні­страцій та їх перших заступників. Тому важливими подальшими кроками адміністративної реформи доцільно зробити: уточнення лінії розмежування посад на політичні та адміністративні й розвиток нормативно-правової бази для оптимальної диференціації та інтеграції політичних й адміністративних функцій у діяльності державного апарату.
8.Взаємодія політичного керівництва та державного управління в суб’єктному ракурсі розглядається як багаторівневий феномен, який має такі масштаби як макросоціальний (політична еліта - бюрократія), мікро­соціальний (політико-адміністративні команди) і міжособистісний (політик - чиновник). На кожному з цих рівнів взаємодії мають місце, по-перше, спільність і розбіжність інтересів їх суб’єктів; по-друге, спільність і відмінність у ментальності політичних й адміністративних суб’єктів. Розбалансування інтересів та невідрефлексованість ментальних відмін­ностей між суб’єктами політичного й адміністративного рівня може істотно деформувати взаємодію політичного керівництва та державного управління у кожному з вимірів. Ключовою ланкою удосконалення взаємодії політичного керівництва та державного управління в Україні є, насамперед, розвиток ефективних механізмів рекрутації до політичної еліти та формування політичних лідерів нового типу. Реалізація цього завдання повинна здійснюватися через оптимізацію процесів політичної конкуренції і корегування державою вхідних бар’єрів” на політичну арену, розвиток масової політичної свідомості й поведінки громадян, особливо електоральної, яка створила б умови для покращання процесів суспільного вибору кандидатів до політичної еліти.
9. Напрацьовані у дослідженні рекомендації можуть бути корисними для підрозділів внутрішньої політики як центральних, так і місцевих органів державної влади при розробці нормативних актів й інструктивно-методичних матеріалів, які регулюють процеси політико-адміністративної взаємодії в структурі державного апарату, а також відносини органів державного управління з громадсько-політичними організаціями та громадськістю. Зазначені нормативні акти повинні виключати розбіжність між формальним і фактичним розмежуванням політико-адміністративних функцій, а при взаємодії з громадськістю пріоритетного значення повинен набути перехід від використання адміністративного до використання просвітницького ресурсу державної влади. Матеріали дисертації можуть бути використані при підвищенні кваліфікації та апаратному навчанні політичних діячів й державних службовців.
10. Урахування основних результатів виконаного дослідження дозволяє запропонувати для вдосконалення взаємодії політичного керівництва і державного управління такі практичні рекомендації:
· Верховній Раді України прискорити прийняття Закону України Про Кабінет Міністрів” та нової редакції Закону про державну службу” й окреслити в них коло політичних та адміністративних посад з урахуванням наукових результатів даної роботи;
· Кабінету Міністрів України створити аналітичну групу для розробки та подання до Верховної Ради проекту Закону Про політичну діяльність в Україні”, в якому були б регламентовані ті якісні відмінності політичної діяльності, порівняно з адміністративною, котрі не доцільно регулювати за стандартами Закону про державну службу в Україні”;

· Адміністрації Президента України створити при Державній комісії з проведення в Україні адміністративної реформи та при обласних державних адміністраціях мережу консультативно-тренінгових центрів Ефективні технології політико-адміністративної взаємодії”, які допомагали б державним службовцям та політичним діячам регіонального рівня знаходити більш оптимальні форми взаємодії.

Список використаних джерел

1. Авер’янов В. Інститут державних секретарів: від концептуальної моделі до прак­­тичного впровадження // Вісн. держ. служби України. - 2002. - № 1. - С. 71-78.
2. Адміністративне право України / За ред. Ю.П. Битяка. - Х.: Право, 2000. - 520 с.
3. Адміністративний процес // Юридична енциклопедія. - К.: Вид-во Укр. енцикл. ім. М.П. Бажана”, 1998. - Т. 1. - С. 53.
4. Адміністрація Президента і Кабінет Міністрів України / Уклад. С.Конон­чук, О. Тка­чук. - К.: Агентство Україна”, 1998. - 496 с.
5. Актуальные проблемы политики и политологии в России. - М.: Изд-во РАГС, 1999. - 317 с.
6. Алєксєєнко І. Політична участь: здобутки, проблеми, перспективи // Вісн. УАДУ. - 2000. - № 4. - С. 267-274.
7. Альтернативные пути к цивилизации / Под ред. Н.Н. Крадина и др. - М.: Логос, 2000. - 268 с.
8. Амборський Д. Вироблення політики на місцевому та регіо­наль­ному рівнях для забезпечення послуг населенню: розподіл функцій, фінансування, реагування на суспільні проблеми // Вісн. УАДУ. - 2000. - № 3. - С. 32-36.
9. Андреев С.Н., Мельниченко Л.Н. Основы некоммерческого маркетинга для политических партий, властных структур, некоммерческих организаций, физических лиц. - М.: Прогресс-Традиция, 2000. - 256 с.
10. Ансофф И. Стратегическое управление. - М.: Экономика, 1989. - 519 с.
11. Апресян Р.Г. Этос властвующей бюрократии // Бюрократия и общество. - М., 1991. - С. 187-200.
12. Арон Р. Демократия и тоталитаризм. - М.: Текст, 1993. - 303 с.
13. Атаманчук Г. Методологічні проблеми сучасного державного управління // Вісн. УАДУ. - 2000. - № 3. - С. 44-46.
14. Атаманчук Г.В.Теория государственного управления: Курс лекций. - М.: Юрид. лит., 1997. - 400 с.
15. Афанасьев А.Н. Клиентелизм и российская государственность. - М., 1997. - 301 с.
16. Афанасьев В.Г. Системность и общество. - М., 1980. - 368 с.
17. Ашин Г.К., Охотский Е.В. Курс элитологии. - М.: Спартакдемпрс, 1999. - 368 с.
18. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики: Моногр. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - 326 с.
19. Бальзак О. Чиновники // Собр. соч.: В 24 т. - М., 1960. - Т. 12. - С. 373-602.
20. Барбоне Л. Реформа місцевого самоврядування, регіональні розбіжності та регіональна політика. Перспектива світового банку // Вісн. УАДУ. - 2000. - №3. - С. 29-32.
21. Бебик В.М. Політичний маркетинг і менеджмент. - К.: МАУП, 1996. - 138 с.
22. Береговой І., Береговой Г. Неоідеологія державного будівницт­ва: адміністративна реформа як комплексна соціально-управлінська проблема // Вісн. УАДУ. - 2000. - № 3. - С. 102-109.
23. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна. - М.: АММУТ, 2000. - 200 с.
24. Білоус В. Проблеми координації у державному управлінні Україні // Вісн. УАДУ. - 2000. - № 4. - С. 37- 41.
25. Борцов Ю.С., Коротец И.Д., Шпак В.Ю. Политология в вопросах и ответах. - Ростов н/Д: Феникс, 1998. - 448 с.
26. Бурдье П. Социология политики. - М.: Социо-Логос, 1993. - 336 с.
27. Бурега В. Социально-адекватный менеджмент. - К.: Ин-т социологии НАН Украины, 2000. - 379 с.
28. Бызов Л.Г. Первые контуры постпереходной эпохи” // Социс. - 2001. - № 4. - С. 3-15.
29. Вайс К. Оцінювання: Методи дослідження програм та політики. - К.: Основи, 2000. - 672 с.
30. Варивода Я. Масова свідомість як об’єкт національної безпеки // Людина і політика. - 2001. - № 2(14). - С. 88-96.
31. Васютинський В.О. Масова політична свідомість і влада: рух уперед чи рух по колу // Укр. варіанти. - 1999. - № 3-4 (9-10). - С. 77-81.
32. Вдосконалення системи державного управління соціально-економічними та по­літичними процесами в регіоні (на прикладі півдня України): Зб. наук. пр. - О.: ОЦНТЕІ, 1998. - 398 с.
33. Вебер М. Избранные произведения. - М.: Прогресс, 1990. - 804 с.
34. Веймер Д., Вайнінг Е. Аналіз політики: концепції і практика. - К.: Основи, 1998. - 654 с.
35. Видрин Д. Политика: история, технология, экзистенция. - К.: Либідь, 1001. - 432 с.
36. Видрін Д., Табачник Д. Україна на порозі ХХІ століття: Політ. аспект. - К., 1995. - 294 с.
37. Винер Н. Кибернетика и общество. - М., 1958. - 200 с.
38. Вишняк О.І. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи. - К.: Ін-т соціології НАН України, 2000. - 310 с.
39. Воронов І.О. Правова держава як предмет політологічного аналізу. - К.: Віра, 2000. - 375 с.
40. Восленский М.С. Номенклатура. Господствующий класс Советского Союза. - М.: Сов. Россия, 1991. - 624 с.
41. Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє: До ефективніших суспільств: Доп. рим. клубові: Пер. з англ. - К.: Основи. - 238 с.
42. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. - М.: Логос, 1997. - 542 с.
43. Газарян А. Некоторые теоретические предпосылки и проблемы организации местного самоуправления в посттоталитарном обществе. - Клайпеда, 1992. - 130 с.
44. Гайдар Е.Т. Государство и эволюция. - СПб., 1997. - 222 с.
45. Гайдар Е.Т. Дни поражений и побед. - М.: Вагриус, 1997. - 367 с.
46. Гальчинський А. Глобальна криза чи криза глобалізації // Віче. - № 1. - 2002. - С. 44-50.
47. Гаман-Голутвина О.В. Определение основных понятий элитологии // Полис. - 2000. - № 3. - С. 97-103.
48. Гегель Г.Ф. Лекции по философии истории. - СПб., 2000. - 479 с.
49. Гелей С., Рутар С. Основи політології. - К.: Знання, 1999. - 427 с.
50. Гельман В.Я. Постсоветские политические трансформации (наброски теории) // Полис. - 2001. - № 1. - С. 15-29.
51. Гладкий Ю.Н., Чистобаев А.И. Основы региональной политики. - СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 1998. - 659 с.
52. Глазунова Н.И. Система государственного управления. - М.: ЮНИТИ, 2002. - 551 с.
53. Гозман Я.Л., Шестопал Е.Б. Политическая психология. - Ростов н/Д: Феникс, 1996. - 448 с.
54. Головатий М.Ф. Професія - політик. - К.: Парлам. вид-во, 2000. - 87 с.
55. Головаха Е.И., Панина Н.В. Социальное безумие: история, тео­рия и современная практика. - К.: АБРИС, 1994. - 168 с.
56. Гончаров Д.В., Гоптарева И.Б. Введение в политическую нау­ку. - М.: Юристъ, 1996. - 232 с.
57. Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства : Україна і світ на зламі тисячоліть: Моногр. - К., 1999. - 240 с.
58. Горбачев М.С. Перестройка и новое мышление для нашей страны и всего мира. - М., 1988. - 270 с.
59. Государственное и муниципальное управление: Справ. / Под ред. Н.И. Глазуновой и др. - М.: Магистр, 1997. - 494 с.
60. Государственное управление: Слов.-справ. (по материалам International Enciclopedia of Public Policy & Administration”): Пер. с англ. / Под ред. Л.Т.Волч­ко­вой и др. - СПб.: Петрополис, 2001. - 630 с.
61. Государственное управление и государственная служба в трансформирующемся обществе / Под ред. Ю.В. Яковца. - М.: Изд-во РАГС, 2001. - 169 с.
62. Государственное управление: основы теории и организации / Под ред. В.А.Коз­баненко. - М.: Статут, 2000. - 912 с.
63. Граждан В. Государственная служба как политико-административная власть // Власть. - 2001. - № 2. - С. 18-24.
64. Граждан В. Может ли государственная служба быть деполитизированной? // Власть. - 2000. - № 9. - С. 49-50.
65. Гринчак В. Аспекти функціонально-технологічної схеми збага­чення тіньових структур і участь в ній державних службовців // Вісн. держ. служби України. - 2000. - № 1. - С. 87-89.
66. Гужій О. Українська козацька держава в другій половині ХVII-ХVIII ст.: кордони, населення, право. - К.: Основи, 1996. - 222 с.
67. Гурне Б. Державне управління: Пер. з фр. - К.: Основи, 1993. - 165 с.
68. Дай Т.Р., Зиглер Л.Х. Демократия для элиты. Введение в американскую политику. - М.: Юрид. лит., 1984. - 320 с.
69. Двойных К. Зарубежные инвестиции и социально-политиче­ские трансформации в Украине // Політ. думка. - 1997. - № 1. - С. 67-72.
70. Дейвіс Н. Європа: Історія. - К.: Основи, 2000. - 1464 с.
71. Дергачов О. Місце політичних партій у здійсненні влади в Україні // Політ. думка. - 2002. - № 1. - С. 3-23.
72. Державна виконавча влада в Україні: формування та функціонування / Кол. авт.; Наук. кер. Н.Р. Нижник. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - Ч. 1. - 224 с.
73. Державна політика: аналіз та механізми її впровадження в Украї­ні: Навч. посіб. / За заг. ред. В.А. Ребкала, В.В. Тертички. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - 232 с.
74. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація / Відп. ред. Н.Р. Нижник. - К.: Вид-во УАДУ, 1997. - 448 с.
75. Державне управління та адміністративне право в сучасній Украї­ні: актуальні проб­леми реформування / За заг. ред. В.Б. Авер’янова, І.Б. Коліушко. - К., 1999. - 52 с.
76. Державне управління: Теорія і практика / За заг.ред. В.Б. Авер’янова. - К.: Юрінком - Інтер, 1998. - 432 с.
77. Дерлугьян Г. Крушение советской системы и его потенциальные следствия: банкротство, сегментация, вырождение // Полис. - 2000. - № 3. - С. 6-18.
78. Децентралізація державного управління: досягнення та невдачі місцевих влад: Матеріали регіон. наук.-практ. конф., 7-10 лип. 1998 р. - Д., 1998. - 177 с.
79. Джилас М. Лицо тоталитаризма. - М.: Новости, 1992. - 554 с.
80. Динес В., Николаев А. Административные технологии в региональных избирательных кампаниях // Власть. - 2000. - № 2. - С. 24-28.
81. Дмитренко Г., Гошко А. Підвищення ефективності державної служби в Україні: методологічний підхід // Вісн. держ. служби України. - 2000. - № 3. - С. 77-84.
82. Дністрянський М. Чи потрібно реформувати адміністративно-територіальний устрій України (політико-географічний погляд) // Політ. думка. - 2001. - № 1-2. - С. 28-38.
83. Долженков О. Феномен президентської влади в пострадян­ському суспільстві // Людина і політика. - 2001. - № 1(13). - С. 20-25.
84. Долженков О. Чи є пострадянські країни перехідними сус­пільствами? // Людина і політика. - 2001. - № 2(14). - С. 43-50.
85. Друкер П.Ф. Эффективный управляющий. - М.: Бук чембер интернэшнл, 1994. - 268 с.
86. Дубенко С.Д. Державна служба і державні службовці в Україні: Навч.-метод. посіб. / За заг. ред. д-ра юр. наук Н.Р. Нижник - К.: Ін Юре, 1999. - 244 с.
87. Європейські принципи державного управління. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - 52 с.
88. Журавлёв Г.В, Журавлёв В.Г. Государственное управление в условиях рынка: Менеджер. проблемы. - М.: Изд-во РАГС, 2001. - 103 с.
89. Забулонов А.Б. Реинжиниринг: практические подходы к реорганизации // Менеджмент в России и за рубежом. - 2002. - № 1. - С. 105-110.
90. Заде Л. Понятие лингвистической переменной и ее применение к принятию приближенных решений. - М.: Мир, 1976. - 165 с.
91. Звернення Президента України Л. Д. Кучми до українського народу з нагоди 11-ї річниці Незалежності України // Уряд. кур’єр. - 2002. № 15. - С. 1-2.
92. Зеркин Д.П. Основы политологии. - Ростов н/Д: Феникс, 1996. - 541 с.
93. Зеркин А.П., Игнатов В.Г. Основы теории государственного управления. - М.: ООО Тесса: Изд. центр Март”, 2000. - 445 с.
94. Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС: Порівнял. аналіз. - К.: Основи, 1996. - 240 с.
95. Игнатов В.Г., Белополипецкий В.К. Профессиональная культура и профес­сиона­лизм государственной службы: контекст истории и современность. - Ростов н/Д , 2000. - 252 с.
96. Ильин В.В., Панарин А.С., Бодовский Л.В. Политическая антро­пология. - М., 1995. - 254 с.
97. Иноземцева В.Л. Современное постиндустриальное общество: природа, противоречия, перспективы. - М.: Логос, 2000. - 304 с.
98. История государственного управления в России - М.: Закон и право: ЮНИТИ, 1997. - 279 с.
99. Кандидати на пост Президента України: Довід. / Уклад. С. Конончук та ін. - К.: УНЦПД, 1999. - 376 с.
100. Канетті Е. Маса і влада. - К.: Альтернативи, 2001. - 416 с.
101. Китов А.И. Психология хозяйственного управления. - М.: Проф­издат, 1984. - 248 с.
102. Кілієвич О., Юрчишин В. Стосовно моделі держави у глобалізованому світі // Вісн. УАДУ. - 2001. - № 1. - С. 213-220.
103. Кін Дж. Громадянське суспільство: старі образи, нове бачення. - К.: АНОД, 2000. - 191 с.
104. Князєв В.М. Трансформація політичних інститутів в умовах формування громадянського суспільства в Україні // Концептуальні засади реформування політичної системи в Україні. Стан і перспективи розвитку політичних наук: [Мате­ріали круглого столу”, Київ, 13 квіт. 2001 р.] / За ред. В.І. Лу­гового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - 22-26 с.
105. Конончук С.Г., Ярош О.А. Розвиток демократії в Україні: 1999. - К.: УНЦПД, 2000. - 256 с.
106. Конституція України: прийнята на п’ятій сес. Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. - К.: Вікар, 1997. - 64 с.
107. Конституція України - Основний Закон суспільства, держави, людини: Наук.-метод. рек. / Кер. авт. кол. І.Ф. Надольний. - 2-ге вид., доп. - К.: Вид-во УАДУ, 1998. - 224 с.
108. Концептуальні засади реформування політичної системи в Україні. Стан і перспективи розвитку політичних наук: [Мате­ріали круглого столу”, Київ, 13 квіт. 2001 р.] / За ред. В.І. Лу­гового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - 264 с.
109. Концепція адміністративної реформи в Україні. - К., 1998. - 62 с.
110. Концепція реформування політичної системи України (проект). - К.: Полюс, 2001. - 45 с.
111. Коргунюк Ю.Г. Политическая элита современной России с точки зрения социального представительства // Полис. - 2001. - № 2. - С. 24-38.
112. Кордун О.О., Ващенко К.О., Павленко Р.М. Особливості виконавчої влади в пострадянській Україні. - К.: МАУП, 2000. - 248 с.
113. Коржихина Т.П. Советское государство и его учреждения: ноябрь 1917 г. - декабрь 1991 г. - М.: РГГУ, 1994. - 418 с.
114. Корниенко В.И. Формирование управленческих команд нового поколения. - М.: Изд-во РАГС, 2000. - 262 с.
115. Коровина С.Л. Политико-административные системы исполнительной власти: модели функционирования, тенденции развития (компаративистский анализ): Автореф. дис канд. полит. наук. - М.: Изд-во РАГС, 2000. - 38 с.
116. Кравченко П.А. Вітчизняний культурно-історичний досвід у системі сучасного державотворення (соціально-філософські аспекти). - К.: Генеза, 2001. - 332 с.
117. Кремень В.Г., Табачник Д.В., Ткаченко В.М. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). - К.: ARC-UKRAINE, 1996. - 793 с.
118. Кривогуз И.М. Политология. - М.: Владос, 1999. - 228 с.
119. Крос К., Гакет Р. Політична комунікація і висвітлення новин у демократичних суспільствах: Перспективи конкуренції. - К.: Основи, 2000. - 142 с.
120. Крючков В.Н. Нейро-лингвистические основы реинжиниринга бизнес-процесов // Менеджмент в России и за рубежом. - 2002. - № 2. - С. 68-80.
121. Куксенко М. Історичні особливості становлення і розвитку україн­ської політичної еліти // Вісн. УАДУ. - 2001. - № 2. - С. 222-225.
122. Курочкин А.В. Новый институциональный подход к анализу государственного управления // Сравнительное государственное управление: теория, реформы, эффективность. - СПб.: Изд-во Санктпетербург. ун-та, 2000. - С. 29 -37.
123. Курочкин А.В. Синергетическая концепция государственного управления // Срав­нительное государственное управление: теория, реформы, эффективность. - СПб.: Изд-во Санктпетербург. ун-та, 2000. - С. 18-29.
124. Курочкин А.В. Эффективность государственного управления // Сравнительное государственное управление: теория, реформы, эффективность. - СПб.: Изд-во Санктпетербург. ун-та, 2000. - С. 46-68.
125. Кухта Б. Феномен політичного лідера: Іст. силуети на тлі епох. - Л.: Кальварія, 2000. - 232 с.
126. Кучеренко О. Концептуальні засади державної регіональної політики України // Вісн. УАДУ. - 2000. - № 3. - С. 16-20.
127. Кучма Л.Д. Про найголовніше. - К., 1999. - 351 с.
128. Лагутін А. Концептуальні засади політичного реформування в Україні: постановка проблеми // Політ. думка. - 2002. - № 1. - С. 42-53.
129. Лазоренко О.В., Лазоренко О.О. Теорія політології. - К.: Вища шк., 1996. - 179 с.
130. Лебедева М.М. Политическое урегулирование конфликтов. - М.: Аспект-Пресс, 1999. - 271 с.
131. Лебон Г. Психология народов и масс. - СПб., 1995. - 313 с.
132. Левин А.Я. Политика и управление. - Н. Новгород: Изд-во Нижегород. ун-та, 1991. - 85 с.
133. Леліков Г. Стратегія реформування державної служби // Вісн. УАДУ. - 2000. - № 3. - С. 13-16.
134. Литвин В. Політична арена України: Дійові особи та виконавці. - К.: Абрис, 1994. - 495 с.
135. Луговий В.І. Інституційні перетворення в Україні // Інституцій­на політика в Україні. - К., 2000. - С. 25-28.
136. Лукашев А.В., Пониделко А.В. Анатомия демократии, или Черный PR как институт гражданского общества. - СПб.: Бизнес-Пресса, 2001. - 268 с.
137. Майборода С.В. Державне управління вищою освітою в Україні: Структура функції, тенденції розвитку (1917-1959). - К.: УАДУ, 200