ЕТНОНАЦІОНАЛЬНІ ДЕРЖАВОТВОРЧІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ (УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ)

Короткий опис

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

На правах рукопису

КУЦ Юрій Олексійович

УДК 35.07+342.1

ЕТНОНАЦІОНАЛЬНІ ДЕРЖАВОТВОРЧІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ (УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ)

25.00.01. теорія та історія державного управління

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня доктора наук
з державного управління

Науковий консультант:
РИМАРЕНКО Юрій Іванович,
доктор філософських наук,
професор, академік АПрН України

ХАРКІВ 2005

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ5
ВСТУП......... 7
Розділ 1
Державне управління етнонаціональною сферою: сутність, зміст, форми...20
1.1. Сутність і місце етнонаціонального фактора в державному управлінні...................21
1.2. Організаційно-регулятивний вплив держави на управління етнонаціональними процесами....42
1.3. Механізм прийняття та реалізації управлінських рішень в етнонаціональній сфері.....69
Висновки до першого розділу....82
Розділ 2
Державна етнонаціональна політика України
головний напрям управління національними процесами85
2.1. Засади етнонаціональної політики та їх місце в державному управлінні.......85
2.2. Становлення етнонаціональної політики України..99
2.3 Питання вибору моделей етнодержавотворення як управлінське завдання....116
Висновки до другого розділу....137
Розділ 3
Недемократичність системи управління
Етнонаціональними відносинами як одна з причин розпаду СРСР..139
3.1. Місце національного питання в управлінських рішеннях керівної ланки Радянського Союзу......140

3.2. Уніфікація національного буття як мета національної політики КПРС.....148
3.3. Хибність курсу КПРС на непримиренність інтернаціоналізму й націоналізму.....161
3.4. Основні чинники краху радянської етнополітики....186
Висновки до третього розділу........197
Розділ 4
Реалізація прав людини та нації як критерій
виміру ефективності управлінських рішень.....200
4.1. Засади врегулювання співвідношення прав людини та нації...200
4.2. Форми реалізації людського виміру етнонаціональної політики....209
4.3. Національно-культурна автономія як один із напрямків територіального самоврядування етнонаціональних угрупувань в Україні.219
4.4. Державницько-управлінські рішення у регулюванні міграційних процесів....227
Висновки до четвертого розділу......237
Розділ 5
Національно-культурні товариства як об`єкт
державного управління.....240
5.1. Політико-правові основи регулювання діяльності національно-культурних товариств.....241
5.2. Діяльність національно-культурних товариств Харківщини та шляхи підвищення її ефективності....259
5.3. Відносини із закордонними українцями: новий напрямок вирішення управлінських завдань в етнонаціональній сфері....269

Висновки до п’ятого розділу...282
Розділ 6
Врегулювання етнополітичних конфліктів
як управлінська проблема...284
6.1. Етнополітичні чинники конфліктів....285
6.1.1. Толерантність як засіб саморегуляції поліетнічного суспільства...................................................................................................307
6.2. Діяльність державних управлінських структур щодо попередження та розв’язання етноконфліктів....315
Висновки до шостого розділу.......339
висновки.....341
Список використаних джерел...347
Додатки....410

ВСТУП

Актуальність теми. В етнодержавотворчих процесах у сучасному україн­ському суспільстві виділяються дві взаємопов’язані та водночас суперечливі тенденції. З одного боку, триває етнічне відродження (етнічний ренесанс”) як титульного етносу, так і решти етнонаціональних спільнот, що знаходить вияв у самоорганізації їх життєдіяльності, підвищенні інтересу до історії, культури свого народу”, до свого” місця у поділі праці, участі у владних структурах і процесах державного управління; з другого утвердження титульної нації, етнонаціональних спільнот, етнічних груп як дійових суб’єктів етнополітичних процесів українського соціуму, їх інтеграція в політичну націю.
Така ситуація змушує у сфері державного управління підійти по-новому до осмислення етнонаціональних процесів, їх ролі та значення у житті як суспільства, так і конкретної особистості. Обидві тенденції суттєво впливають на трансформаційні процеси, а дискусія з питань реалізації стратегічного напряму розвитку українського поліетнічного соціуму, формування його етнона­ціональної моделі потребує фундаментальних наукових обґрунтувань. Визна­чення та вирішення пріоритетних завдань щодо здійснення трансформаційних процесів в етнонаціональній сфері, обґрунтування концептуальних засад управління структурними змінами в міжнаціональних відносинах актуалізують проблему впровадження наукових засад формування ефективної системи державного управління.
В умовах становлення демократичного українського суспільства, трансформації ціннісних орієнтирів у структурі суспільної етносвідомості, коли змінюються звичні форми культури і стиль життя етноспільнот, вивчення етнонаціональних процесів набуває особливої актуальності. Серед причин, що стримують соціально-економічні перетворення в сучасній Україні, є й етнопо­лі­тичні. Йдеться про неприйняття деякими етноспільнотами (або їх пред­ставниками) вибраного Україною політичного курсу, використання націо­наль­ного фактора певними деструктивно налаштованими політичними силами, конформізм багатьох українців, що загалом не сприяє всебічному розвитку українського поліетнічного суспільства, перспективам етнодержавотворення та міжнаціональній злагоді в цілому.
Недостатньо вивченою та науково обґрунтованою залишається проблема врах­у­вання й узгодження інтересів етноспільнот та залучення їх державно-управ­лінськими структурами до модернізаційних процесів.
У контексті досліджуваної теми використовувалися фундаментальні роботи, в яких подано аналіз сфери міжнаціональних відносин і які є теоретичним надбанням світової етнополітичної думки (У.Альтерматт [11], Б.Андерсон [367], О.Бауер [367], Е.Бенвеніст [34], П’єр Ван ден Берг [661], М.О.Бердяєв [37, 38], І.Берлін [39, 40], Ф.Боас [47], В.Вундт [78], Е.Гельнер [86], І.-Г.Гердер [87], Дж.Грей [99], В.Гумбольдт [106], Л.М.Гумільов [107, 108], Дж.Де-Вос [117], В.Кимлічка [203], Г.Лебон [299], С.В.Лур’є [318], Дж.Мейс [338], Е.Сепір [524], Ентоні Д.Сміт [532, 533], В.С.Соловйов [536], М.Хрох [367], К.Хюбнер [600], Г.Шпет [628] та ін.). Особливу цінність становлять теоретичні та практичні розробки сучасних зарубіжних авторів (Х.Аренд [657], Р.Арон [658], Д.Белл [33], Ф.Бенетон [35], Ж.Бодуен [48], Ф.Бродель [51], ЕйденР.Вайнінг [63], Керол Г.Вайс [55], І.Валлерстайн [58], Девід Л.Веймер [63], Ж.-П.Вернан [65], Б.Гурне [109], Р.Дворкін [115], П.Дракер [146], Ж.Ліповецьки [310], Л.фон Мізес [341, 342], Леслі А.Пал [408], К.Поппер [437, 438], Г.Райт [494], І.Рамоне [496], Д.Рісмен [506], Дж.Ролз [511], М.Тетчер [572], О.Тоффлер [567], Е.Фромм [587], Ф.Фукуяма [588, 589], Ю.Хабермас [590], Ф.А. фон Хайєк [81, 591, 592], Н.Хомський [599], В.Хьосле [596], В.Черчіль [608] та ін.).
Великий вплив на визначення теоретико-методологічних засад дисертаційного дослідження справили праці українських вчених і мислителів В.К.Вин­ни­ченка [68], Б.М.Грінченка [101], М.С.Грушевського [102-104], О.П.Довженка [132, 133], Д.І.Донцова [138-142], М.П.Драгоманова [145], М.І.Костомарова [243], Ю.І.Липи [308], В.К.Липинського [309], І.М.Лисяка-Руд­ницького [311], І.І.Огієнка [388, 389], І.Я.Франка [586], Т.Г.Шевченка [623], Д.І.Яворницького [644, 645] та ін. В їх роботах окреслено предметне поле етнополітології, закладені основи патріо­тично-державницького та управлінського підходів до етнонаціональної сфери та проблем етнодержавотворення.
Необхідність осмислення сучасного стану етнонаціональних процесів в українському суспільстві спонукає все більше вітчизняних і зарубіжних вчених до поглибленого розгляду окремих аспектів вказаної проблематики.
Проблематика державотворення в етнонаціональному контексті тією чи іншою мірою висвітлювалася в дослідженнях В.Б.Авер’янова [3], О.В.Антонюка [18, 19], В.Д.Бакуменка [26, 27], С.І.Грабовського [95-98], І.Ф.Кураса [154, 258-260], В.І.Лугового [315], В.К.Майбороди [539], С.В.Майбороди [323], Н.Р.Нижник [125, 376-378], О.Ю.Оболенського [127], В.М.Рижих [124], Ю.І.Римаренка [1, 54, 149, 150, 154, 156, 157, 186, 348, 371, 399, 503-505], В.В.Токовенко [565] та ін. Безпосередньо управлінським питанням міжнаціональних від­носин присвячено небагато праць. Серед них варто відзначити роботи О.В.Кар­тунова [156, 157, 195-197], О.М.Майбороди [156, 320-322, 498], О.А.Малиновської [327-329], П.І.Надолішнього [361-363], М.І.Обушного [387], М.І.Пірен [420], В.А.Ребкала [80, 498], В.П.Трощинського [569-571]. У контексті даного дослідження певний науковий інтерес становлять праці Б.А.Гаєвського [80], Г.І.Луцишина [319], Л.П.Нагорної [358], Р.А.Сирінського [528], В.А.Скуратівського [349], Р.Ф.Чілачави [322, 349, 615], Л.Є.Шкляра [626, 627], М.М.Юрченка [637] та ін., у яких розглядаються проблеми етнопо­літології, етнічної ідентичності тощо.
Проте, незважаючи на активізацію дослідницьких зусиль у згаданих галу­зях науки, слід зазначити, що проблема державного управління етнодержаво­творчими процесами в Україні ще не була до цього часу предметом комплексного наукового аналізу.
Вибір теми дослідження визначається:
об’єктивними соціально-економічними умовами необхідності впливу держави на етнонаціональну сферу, спрямованого на досягнення цілей її політики;
потребою у вдосконаленні форм державного управління етнодержаво­творчими процесами для досягнення етнонаціональної злагоди в умовах демократизації українського соціуму;
наявністю суперечливих тенденцій у вирішенні питань установлення меж впливу держави на розвиток етнонаціональної сфери.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалося згідно з комплексними науковими проектами Удосконалення регіональних владних структур та механізмів їх функціонування шляхом використання та адаптації досвіду провідних демократичних держав світу” (ДР № 0100U001206), Підвищення ефективності функціо­ну­вання місцевих органів влади та управління” (ДР № 0102U001593) і Розробка механізму надання якісних управлінських послуг органами влади на регіональному рівні” (ДР № 0102U001594), у підготовці яких здобувач брав безпосередню участь.
Вибраний напрям дослідження узгоджується з науковими програмами та темами, що виконувалися в Національній академії державного управління при Президентові України. Зокрема, тема дисертації пов’язана з науковим дослідженням Соціальний розвиток і соціальна політика: основні проблеми і тенденції розвитку”, а також з програмою Україна 2010” (в частині, що стосується функціонування духовної культури в сучасних процесах державотворення в Україні).
Об’єкт дослідження етнонаціональні державотворчі процеси в Україні.
Предмет дослідження організаційно-нормативна система владних дій та державного управління етнонаціональною сферою.
Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що необхідність урахування етнонаціонального фактора в державотворчих процесах в Україні є об’єктивно вмотивованою. Вона зумовлена насамперед процесами етнонаціо­нального відродження усіх етнічних спільнот, що проживають на її території, становленням громадянського суспільства та є обов’язковою умовою утвердження України як демократичної, правової, соціальної держави, суб’єкта європейської геополітичної системи.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка й поглиблення теоретико-методологічних засад державного управління в етнонаціональній сфері, а також наукове обґрунтування нової концепції державного управління етнонаціональними процесами, яка була б адекватною су­час­ним соціокультурним реаліям, в умовах глобалізації сприяла б зміцненню ста­більності українського поліетнічного суспільства та реалізації на новій основі стратегічних національних інтересів України, орієнтованих на інтеграцію до ЄС.
Відповідно до мети й гіпотези дослідження поставлені такі завдання:
розробити ефективну модель державного управління етнонаціональними процесами та вибрати методологію їх дослідження;
визначити концептуальні парадигми, принципи та структуру державно­го регулювання етнонаціональної сфери з урахуванням вітчизняної спе­ци­фіки;
уточнити дефініцію поняття управління етнонаціональною сферою”, виокре­мив­ши її із системи державного управління;
дослідити місце і роль етнонаціональної політики держави як провідної ланки в управлінні міжетнічними відносинами;
обґрунтувати концептуальні засади етнополітичного моделювання державного управління;
охарактеризувати суперечності та недоліки методів етнополітичного управління у радянській тоталітарній державі;
розкрити досвід реалізації людського виміру політики і започаткувати новий напрям етнонаціональної політики людський вимір етнонаціональної політики” та її місце в українських управлінських реаліях;
довести, що оптимальне співвідношення прав людини і колективних прав етноспільнот є критерієм ефективності державного управління, вагомим чин­ником запобігання етноконфліктам чи тероризму на етнонаціональному ґрунті;
виокремити механізм урегулювання етнополітичних конфліктів та запобігання їм як управлінську проблему;
систематизувати принципи толерантності в управлінні етнополітичною сферою та надати їм змістову характеристику;
розширити документально-інформаційну базу дослідження процесів державного управління етнонаціональною сферою;
виявити провідні тенденції та сформулювати пріоритетні напрями подальшого вдосконалення управління етнонаціональною сферою.
Методи дослідження. У процесі дослідження використано комплекс взаємодоповнюючих методів:
загальнонаукові методи діалектики, що дали змогу розкрити динаміку процесів, які підлягають державному управлінню, зв’язок науки з практикою, становлення й розвиток державної політики в етнонаціональній сфері;
логіко-історичний для дослідження ґенези етнонаціональної політики як головного об’єкта управлінських рішень і напряму дій відносно етнодержавотворення, етнонаціональної сфери;
системно-аналітичний, що передбачає не лише використання даних сучасної системології, а й новітні підходи в контексті концепцій нелінійності, за допомогою якого розглядалися досліджувані явища в сукупності соціальних зв’язків, визначалися ціле та його частини, вивчалися окремі елементи в цілісній системі державного управління та специфічні регуляторні форми адміністративних зв’язків щодо забезпечення її цілісності;
функціонально-структурний, що дав можливість виявити причинно-наслідкові зв’язки у взаємодії етнонаціонального розвитку й державного управління;
функціонального аналізу для з’ясування організаційно-право­вої природи управлінських процесів, розкриття їх обсягу, характеру й змісту;
структурно-логічного моделювання системи чинників, на основі якого визначилась ефективність реалізації прийнятих управлінських рішень в етнонаціональній сфері держави;
конвент-аналізу нормативно-правової бази та документальної інформа­ції органів державного управління відносно процесів етнодержавотворення, який дав можливість узагальнити існуючу документально-інформативну базу дослідження.
Дослідження передбачає прогностичність, імовірнісну передбачуваність наслідків упровадження в життя наукових підходів до здійснення державного управління етнонаціональними процесами в Україні. Вибрана методологія дала змогу здійснити комплексний аналіз поставлених завдань, у результаті якого отримані теоретичні та практичні висновки і рекомендації автора.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що у дисертаційному дослідженні особисто автором розроблена, опрацьована і застосована нова концепція державного управління етнонаціональною сферою, використання якої дає можливість суттєво підвищити ефективність процесу прийняття управлінських рішень у галузі етнонаціональних відносин в Україні.
Сутність цієї концепції розкривається в таких положеннях, що містять елементи наукової новизни.
Вперше у вітчизняній науці державного управління:
визначено головне завдання державного управління етнонаціональною сферою, яке поля­гає в обґрунтуванні стратегічної мети розбудови національної держави з поліетнічним складом населення, зміцненні конституційного ладу як конкрет­ного виразу інтересів суспільства. До складу чинників етнодержаво­творення включено стимулювання функціонування етноуправлінської системи, наступності та сталості її організаційних структур;
запропоновано авторське бачення категорії державне управління етно­національною сферою”, суть якого полягає в цілеспрямованому впливі держави із застосуванням управлінських важелів на міжнаціональні відносини з метою гармо­нізації етнічного та етнонаціонального розвитку в процесі державо­творення;
доведено, що в умовах трансформації суспільства ігнорування в управлінні етнонаціональною сферою призводить до деформацій, які можуть спри­чинити глобальні негативні наслідки. Ура­хування цього фактора у здійсненні реформ є однією з ключових умов етнодержавотворення;
узагальнено ключову роль державного управління етнонаціональними відносинами. При цьому основна увага зосереджується на людському вимірі етнонаціональної політики, в центрі якої урахування особливостей співвідно­шення прав людини (громадянина), колективних прав народу (нації), етно­спільнот як складових більш загального питання про співвідношення індивідуальних та колективних прав.
Удосконалено:
концепцію щодо залежності взаємовідносин між нацією і державою та відповідним політичним режимом, розкрито роль управлінських структур у цих процесах;
обґрунтування інтегрального характеру державно-управлінських відно­син в етнонаціональній сфері, їх своєрідність, зумовлену спе­цифікою етно­спільнот як учасників державотворчого процесу;
систему стимулювання саморозвитку етнонаціональних спільнот, визначення заборон на певні стратегії взаємодії, що можуть спричинити виникнення загрози загострення конфліктів, та їх суворе дотримання;
концептуальні засади взаємодії держави із зарубіж­ними українцями, виділено та охарактеризовано етапи розвитку цього процесу як важливого напряму державного управління.
Дістали подальшого розвитку:
схеми організаційної структури державного регулювання етнонаціональних процесів, що відтворюють взаємозв’язки різних ланок цілісної управлінської системи та передбачають створення стабільного і впливового центрального органу виконавчої влади з питань етнонаціональної політики із спеціальним статусом;
аргументація того, що ефективність системи державного управління імміграційними процесами в Україні може бути досягнута лише шляхом узгодженого і пропорційного розвитку функціональної, адміністративно-органі­заційної, фінансово-економічної та регіональної структур міжвідомчої міграційної служби держави.
Практичне значення одержаних результатів. На підставі проведеного дослідження зроблено теоретичні узагальнення та висновки, які можуть стати своєрідним методологічним інструментарієм у практиці прогнозування етнонаціональних процесів. У дисертаційній роботі зосереджується увага на питаннях, що недостатньо враховуються при прийнятті етнополітичних та етноуправлінських рішень в Україні. Запропонований підхід до визначення та аналізу етноуправлінських рішень може сприяти усуненню невизначеності у теорії та методології досліджуваної галузі, що пов’язана з властивими трансформації поліетнічного суспільства етнополітичними та ціннісними змінами. Результати дисертаційного дослідження частково впровадженні в процесі розробки Закону України Про правовий статус закордонних українців”, проекту Закону України Про внесення змін і доповнень до Закону України Про національні меншини в Україні”, при підготовці програми транскордонного співробітництва; при розробці положення про міжвідомчу координаційну раду з питань міжнаціональних відносин та етнокультурного розвитку в Харківській області. За темою дослідження автором розроблено і читається для слухачів магістерської форми підготовки Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії держав­ного управління при Президентові України модуль Етнополітичні процеси в сучасній Україні”.
Результати дослідження щодо вдосконалення теорії державного управління в етнонаціональній сфері впроваджені:
Комітетом з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональ­них відносин Верховної Ради України в процесі стимулювання функціо­нування управлінської системи етнонаціональної сфери, вдосконалення її орга­нізаційної структури, зокрема розробки моделі інституту омбудсмена з прав на­ціональностей і міграції (довідка № 06-23/16 133317 (615) від 8 липня 2005 р.);
Комітетом у закордонних справах Верховної Ради України при розробці Закону України Про правовий статус закордонних українців”, виконанні програми Українська діаспора” (довідка № 06-14/12-345 від 15 квітня 2005 р.);
Верховною Радою Автономної Республіки Крим при розробці стратегічних, тактичних і оперативних управлінських рішень відносно регулювання етнонаціональної сфери АРК (довідка № 28-40/467 від 30 серпня 2005 р.);
Харківським регіональним інститутом державного управління Національної академії державного управління при Президентові України у процесі розробки програми та інструментарію досліджень, що проводяться в межах комплексного наукового проекту Академії Державне управління та місцеве самоврядування” (акт про впровадження від 17 січня 2005 р.);
Управлінням міграційної служби в Харківській області в процесі створен­ня інформаційно-статистичної бази для прийняття управлінських рішень із питань облаштування депортованих за національною ознакою осіб, біженців, шукачів притулку, максимального використання їх потенціалу для самоутримання, розвитку економіки України (довідка № 17-7-03 від 1 лютого 2005 р.);
відділом у справах національностей та міграції Харківської обласної державної адміністрації в процесі прийняття управлінських рішень органами виконавчої влади на регіональному рівні відносно діяльності національно-культурних товариств (довідка № 12/711 від 2 грудня 2004 р.);
відділом у справах національностей Луганської обласної державної адміністрації при впровадженні етнонаціональної політики управлінськими структурами на регіональному рівні (довідка № 53-2/69 від 20 липня 2005 р.);
відділом у справах національностей Сумської обласної державної адміністрації при підготовці програми розвитку культур національних меншин на 2005 2006 рр. (довідка № 71-04 від 4 жовтня 2005 р.);
Оржицькою районною державною адміністрацією Полтавської області в процесі реалізації районних соціальних програм в частині формування етнонаціональної толерантності (довідка № 01-33/1431 від 17 серпня 2005 р.);
Виконавчим комітетом Московської районної ради м. Харкова при вдосконаленні роботи з національно-культурними товариствами, окремими представниками етнонаціональних груп (довідка № 1544 від 15 червня 2005р.).
Результати дослідження можуть бути використані:
з метою уточнення теоретичних засад, розвитку та поглиблення Концепції адміністративної реформи в Україні, коригування програми її здійснення;
у процесі підготовки проектів змін до Конституції України щодо конкре­тизації та уточнення окремих положень про територіальний устрій і місцеве самоврядування, а також проектів законів Про територіальний устрій України”, Про територіальні громади та їх об’єднання”, модельного статуту тери­торіальної громади, інших документів, які мають стати нормативно-пра­вовою базою адміністративної реформи;
для побудови на єдиній методологічній і програмній основі держа

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичні узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в розробці нової концепцію державного управління етнонаціональною сферою, використання якої сприятиме суттєвому підвищенню ефективності процесу прийняття управ­лінських рішень у галузі етнонаціональних відносин в Україні. Розроблено науково-прикладні підходи і моделі, що забезпечують теоретичне й практичне використання здобутих наукових результатів. Одержані в процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета й завдання дають можливість зробити основні висновки й запропонувати деякі рекомендації.
1. Системний аналіз наукових праць за темою дослідження показав, що проблема державного управління етнонаціональною сферою досі ще не була предметом спеціального дослідження. Окремі праці стосуються лише певних конкретних аспектів цієї проблеми, мають фрагментарний характер. Усе це дало підставу для висновку, що стан наукової розробки вказаної проблеми не може вважатися задовільним, а сама тема потребує ґрунтовного й всебічного дослідження.
2. Головне завдання державного управління в етнонаціональній сфері полягає в обґрунтуванні стратегічної мети: розбудові багатонаціональної дер­жави, зміцненні конституційного ладу як конкретного прояву інтересів полі­етнічного суспільства. Звідси випливає, що державницька ідеологія й державне управління в розбудові української національної держави покликані:
формувати державницький ідеал, визначати основні ціннісні пріо­ритети державного буття;
розробляти конкретну парадигму побудови поліетнічної держави мо­делі сучасної етнополітичної системи, їх еволюції, місця і ролі держави в ній;
обґрунтовувати засоби й шляхи розробки запропонованої моделі;
знаходити носія, виконавця поставленої мети, вказувати, які соціальні суб’єкти відіграватимуть провідну роль у цьому, та передбачати особливості дій кожного з них;
координувати, узгоджувати етносоціальні інтереси різних верств насе­лення, визначати їх пріоритети з метою досягнення стабільності суспільства.
3. Ключовим питанням державного управління етнонаціональною сферою є чітке розуміння співвідношення прав людини (громадянина), прав народу (нації) та національних меншин як складових більш загального питання про співвідношення індивідуальних та колективних прав. Право індивіда це природне право, притаманне йому від народження, одна з головних цінностей людського буття, і як таке воно має виступати виміром усіх процесів, що відбуваються в суспільстві. Принцип людський вимір політики”, його реалізація це не що інше, як обмеження влади держави, перешкода утвердженню авторитарних чи тоталітарних режимів. Колективні права не повинні ігнорувати права людини, суперечити їм чи утискати їх, бо інакше цілі та методи таких спільнот антигуманні та протиправні. Колективні права не можуть бути вищими за індивідуальні й мають перебувати з ними в гармонії, перевірятися ними на якість. Цивілізоване розуміння принципу самовизначення етнонаціональних спільнот має бути невід’ємним від принципу непорушності прав людини.
4. Важливо стимулювати функціонування управлінської системи, наступ­ність та сталість організаційної структури, в якій слід виділити два елементи:
деперсоналізований, безособовий інститут як інструмент управлінських акцій;
сукупність людей як групи, певної спільноти, що має свою суспільну самоцінність.
Отже, інститут, що досліджує проблеми національностей як інструмент управлінських акцій, має бути постійним і набувати сталих традицій. Те, що за невеликий відрізок часу незалежності України змінилось кілька таких інституцій, причому різного підпорядкування від окремого міністерства Кабінету Міністрів України до Державного комітету у справах національностей і міграції, свідчить про те, що питанням управління міжнаціональною сферою держава приділяє недостатньо уваги. Назріла потреба, з огляду на проблему, що поглиблюється, політизації етносів, конфліктогенну ситуацію ввести поряд з інститутом омбудсмена з прав людини також інститут омбудсмена з прав національностей і міграції, використовуючи при цьому досвід деяких країн світу (Канада, Угорщина, Бельгія та ін.).
5. В етнонаціональній політиці слід ураховувати вимоги різних націо­нальних груп до управлінських структур та вимоги останніх до цього населення, що передбачає забезпечення безперервного потоку інформації між ними в інституціоналізованій та неінституціоналізованій формах спілкування. В сучасних умовах з метою узгодження розвитку етнонаціональної та загальногромадянської свідомості певного уточнення потребують як кон­цептуальні засади державної етнонаціональної політики і плани пріоритетних заходів відповідних державних органів влади, так і плани роботи самих національно-культурних товариств, адже майбутнє державності Україна це наше спільне майбутнє.
6. Головною ланкою в системі державного управління національною сферою є етнонаціональна політика, яка реалізується на підставі наявної законодавчої бази, що ґрунтується на Конституції України. Механізм управ­ління цим процесом включає складну систему суб’єктно-об’єктних відносин і багаторівневу ієрархію рішень: стратегічних розширення законо­давчої бази Верховною Радою України, підзаконних актів Президентом України; тактичних розробку конкретних підходів, методів та засобів впровадження прийнятих рішень відповідними виконавчими органами в структурі Кабінету Міністрів; оперативних конкретизацію й реалізацію етноуправлінських заходів у регіонах з обов’язковим залученням представників етнонаціональних спільнот. Тенденцією організаційних змін етнонаціональних відносин є те, що нині вони виступають елементом нової парадигми управління, ціннісно-нормативним підґрунтям реалізації всього комплексу управлінських технологій.
7. Доведено, що завданням будь-якої політики, яка здійснюється на заса­дах демократії, є вирішення проблеми участі груп інтересів у поділі влади та політичному управлінні. Поки що в українській етнонаціональній політиці пре­валює погляд на етнічні групи переважно як на об’єкти державної ініціативи. У такому разі виникає певна опозиція етнонаціональних спільнот до органів державної влади. Погляд на етнонаціональну політику як на односторонній век­тор, спрямований від держави до етносів, притаманний не лише державним організаціям, а й практично всім політичним партіям, що існують.
8. Взаємовідносини між нацією й державою залежать від відповідного політичного режиму. В умовах тоталітаризму, домінування ідеї державотворчої нації над ідеєю прав людини створюється культ нації (націократія) або класу чи партії (класократія, партократія) як провідних елементів, а інші етнічні утворення зазнають жорсткої дискримінації. У демократичному суспільстві всі етно­національні спільноти є рівноправними суб’єктами етнонаціональної по­літики, утворюють політичну націю, що відповідає поняттю народ суб’єкт влади”. Звідси випливають безпосередні завдання державного управління етнонаціональною сферою, які полягають у проведенні етнонаціональної політики на засадах демократії.
9. Між державною нацією і національними спільнотами виникає складна система суб’єктно-об’єктних відносин. Будь-яка політика це гра, в якій беруть участь певні дійові особі (суб’єкти), кількість яких визначається обставинами. Серед суб’єктів етнонаціональної політики можуть бути нації, різновиди етнонаціональних спільнот, етнічні та національні групи, держава та її інституції, автономії, національно-культурні центри, партії та рухи тощо. Варто спинитися на такому явищі етнонаціональної політики, як політизована етнічність”, що опиняється в епіцентрі етнічного конфлікту й вимагає участі багатьох чинників суб’єктно-об’єктних відносин в управлінні. Політизована етнічність властива етнічній групі, що прагне досягти певної політичної мети і є ініціатором конфліктних ситуацій, кидаючи виклик іншому, не менш важливому суб’єкту етнонаціональної політики, яким є державна нація.
10. Подібна ситуація впливає й на прийняття правових актів, у яких превалює увага до одного із суб’єктів етнонаціональної політики держави. Національні спільноти, їх об’єднання здебільшого фігурують у них як об’єкти державної політики. На наш погляд, етнонаціональні групи не можна ототожнювати з політичними партіями, що змагаються за владу, беруть участь у владному управлінні суспільством. Національні групи слід розглядати як групи, які захищають власні інтереси, що реалізуються у результаті відносин із державою і є виявом колективних дій їх членів. Використовуючи свої можливості (згуртованість, численність, ресурси, зв’язки з партіями тощо), такі групи через свої національно-культурні товариства можуть активно впливати на владу, доводячи свої потреби до відома відповідних владних структур, а також осіб, які приймають політичні рішення. Ресурси можуть забезпечити їх економічні та фінансові можливості. Наприклад, завдяки цьому російські та єврейські національні громади мають потужні засоби масової інформації в Україні, інші матеріальні засоби впливу на владу, спроможні організовувати власні культурно-навчальні інституції. Як і інші групи інтересів, етнонаціональні спільноти використовують законні форми тиску на владу і сприяють зміцненню зворотних зв’язків владних структур із національним складом населення. Здійснюючи управління, не слід втягувати національні меншини в політичне протистояння. Так, керівники Держкомнацміграції та НКТ на форумах нац­меншин прийняли рішення про підтримку на прези­дентських виборах (2004 р.) одного із провладних кандидатів, що спричинило певні міжнаціональні проблеми.

11. Регулювання державою міграційних процесів зводиться до таких практичних завдань, як створення відповідної загальнодержавної і регіональної інформаційно-статистичної бази для прийняття управлінських рішень, передусім з питань працевлаштування й облаштування колишніх депортованих сталінським режимом окремих осіб і народів за національною ознакою, біженців, інших шукачів притулку, та максимальне використання їх потенціалу для самоутримання й розвитку економіки України, обмеження можливостей проникнення на територію країни нелегальних мігрантів, усунення негативних наслідків незаконної міграції, розробка і прийняття нормативно-законодавчих актів у сфері подальшого вдосконалення форм і методів регулювання й прогнозування міграційних процесів у нашій державі. Головним є прискорити законодавче прийняття основних засад міграційної політики Української держави.

Список використаних джерел

1. Абетка Етнополітолога / Авт. кол. Ю.Римаренко, О.Мироненко. Т. 1. К.: Школяр, 1995. 224 с.
2. Абетка української політики: Довідник / Кер. авт. кол. М.Томенко. К.: Смолоскип, 1998. 230 с.
3. Авер’янов В.Б. Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні: актуальні проблеми реформування. К.: Вид-во УАДУ, 1999. 49 с.
4. Авксентьєв О., Ніколаєвський М. Політичне лідерство // Політологія: Навч. посіб. для вузів / Упоряд. та ред. М.І.Сазонов. Харків: Фоліо, 1998. С. 314-324.
5. Адамець І. Адміністративна реформа як комплексна соціально-управлінська проблема // Вісн. УАДУ. 2001. №2. С. 65-68.
6. Акт проголошення незалежності України: Постанова Верховної Ради України від 24 серпня 1991р. №1427-ХII «Про проголошення незалежності України» // Відомості Верховної Ради України. 1991. №38. Ст. 502.
7. Актуальні питання вітчизняної етнополітики: шляхи модернізації, врахування міжнародного досвіду / Під заг. ред. Ю.Тищенко. К.: Український незалежний центр політичних досліджень, 2004. 312 с.
8. Актуальні проблеми історії євреїв України / НАН України; Інститут національних відносин і політології. Відділ єврейської історії та культури / М.І.Панчук (наук.ред.). К.: Генеза, 1994. 40 с.
9. Александров В.В., Стороженко О.А., Чеботарьов В.П. Інноваційне управління в державі та механізм його реалізації. Харків: Основа, 2000. 61с.
10. Алєксєєв І. Функції та об’єкти державного управління // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. Вип. 6. Одеса: ОФ УАДУ, Оптімум, 2001. С. 40-46.
11. Альтерматт У. Этнонационализм в Европе. М.: Российский государственный гуманитарный университет, 2000. 367 с.
12. Ананьїн В.А. Етнонаціональний чинник безпеки сучасного поліетнічного суспільства (соціально-філософський аналіз): Автореф. дис д-ра філос. наук: 09.00.03 / Ін-т філософії імені Г.С.Сковороди НАН України. К., 1998. 26 с.
13. Андреєв Д.В. Етносоціокультурні чинники формування національної правосвідомості (на прикладі судової системи Запорозької Січі XVІІ-XVІІІ століть): Автореф. дис к-та юрид. наук: 12.00.12 / Нац-на акад. внутрішніх справ України. К., 2003. 22 с.
14. Андропов Ю.В. Избранные произведения. 2-е изд. М.: Политиздат, 1983. 320 с.
15. Андрущенко В.П. Гуманітарний аспект процесу державотворення в Україні // Ідеологія державотворення в Україні. К.: Основа, 1997. С. 23-25.
16. Андрущенко В.П. Україна і цивілізований світ: проблеми пошуку оптимальної організації // Генгеза. 1994. № 1. С. 18-19.
17. Анисимцев Н. Транспарентность административно-государственного управления: японский вариант // Проблемы теории и практики управления. 2001. № 6. С. 21-34.
18. Антонюк О.В. Етнополітика в Україні: історія та сучасний стан // Український історичний журнал. 1999. №3-4. С. 15-28.
19. Антонюк О.В. Формування етнополітики в Україні: теоретико- методологічні та концептуальні засади: Автореф. дис д-ра політ. наук: 23.00.05 / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. К., 2001. 21 с.
20. Аристотель. Политика: Сочинения в четырех томах. М.: Мысль, 1983. Т. 4. С. 375-644.
21. Арістова І. Адміністративна реформа в Україні: інформатизація та ефективність державного управління (до теорії проблеми) // Юрид. вісн. Одеської нац-ної юридичної акад. 2001. № 2. С. 94-99.
22. Асанов А. Особливості здійснення місцевого самоврядування кримських татар // Вісн. УАДУ. 2001. № 1. С. 239-241.
23. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций. М.: Омега-Л, 2004. 584 с.
24. Багалей Б. Становище національних меншин у Північній і Південній Буковині. Інтеграція чи конфронтація // Вісн. УАДУ. 2001. № 2. Ч.ІІ. С. 282-287.
25. Багалій Д.І. Історія Слобідської України / Передм. і коментар В.В.Кравченка. Харків: Дельта, 1993. 256 с.
26. Бакуменко В., Князєв В., Сурмін Ю. Методологія державного управління: проблеми становлення та подальшого розвитку // Вісн. УАДУ. 2003. № 2. С. 11-27.
27. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: Проблеми теорії, методології, практики: Моногр. К.: Вид-во УАДУ, 2000. 328 с.
28. Бандурка А.М., Бочарова С.П., Землянская Е.В. Психология управления: Учебник. Харків: Изд-во нац. ун-та внутренних дел МВС Украины, 1999. 528с.
29. Беженцы в Украине: Отчет о выполнении научного проекта «Социально-экономическое обследование иностранцев и лиц без гражданства, которые приобрели статус беженца в Украине» / Национальный ин-т украинско-российских отношений; Ин-т социологии НАН Украины / С.И.Пирожков (подгот.). К.:НИУРО, 1997. 85 с.
30. Белебеха І.О. Українська еліта. Харків: Березіль, 1999. 346 с.
31. Беліцер Н. До питання про національно-культурну автономію // Міжнаціональні відносини та національні меншини України: стан, перспективи / Упоряд. Р.Ш.Чілачава, Т.І.Пилипенко / За ред. Р.Ш.Чілачави. К.: Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами нац. меншин України, 2004. С. 288-303.
32. Беліцер Н.В., Бугаєв С.В., Варивода Я.О., Євтух В.Б., Кравець Т.А. Актуальні питання вітчизняної етнополітики: шляхи модернізації, врахування міжнародного досвіду / Ю.Тищенко (Заг. ред.). К.: Укр. незалежний центр політичних досліджень, 2004. 312 с.
33. Белл Даниел. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования: Пер. с англ. М.: Academia, 1999. 956 с.
34. Бенвенист Э. Цивилизация. К истории слова // Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: Прогресс, 1974. С. 386-398.
35. Бенетон Ф. Введение в политическую науку: Пер. с фр. М.: Издательство «Весь мир», 2002. 368 с.
36. Бергсон А. Два источника морали и религии / Пер. с фр., посл. и прим. А.Б.Гофмана. М.: «Канон», 1994. 384 с.
37. Бердяев Н.А. Русская идея: Основные проблемы русской мысли ХІХ века и начала ХХ века: Судьба России. М.: ЗАО «Сварог», 1997. 540 с.
38. Бердяев Н.А. Судьбы России. Опыты по психологии войны и национальности. М.: Изд-во МГУ, 1990. 256 с.
39. Берлін І. Націоналізм // Зустрічі. 1991. № 2. С. 60-76.
40. Берлін І. Чотири есе про свободу. К.: Основи, 1994. 272 с.
41. Бєліков О.В. Циганське населення України (XVI ХХ ст.): Автореф. дис к-та істор. наук: 07.00.01 / Донецький нац-ий ун-т. Донецьк, 2003. 23 с.
42. Биков О.М. Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні.: Автореф. дис к-та юрид. наук: 12.00.02 / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. Київ, 2001. 11 с.
43. Бичек В.В. Державний авторитет як мета розвитку сучасної України // Актуальні проблеми державного управління: Наук. зб. Харків: УАДУ ХФ, 2001. № 2 (10). С. 25-35.
44. Біблія або Святе письмо Старого та Нового завіту (повний переклад, здійснений за оригінальними єврейськими, арамійськими та грецькими текстами). United Bible Societies: Ukrainian Bible 63 DC, 1991. 1391 с.
45. Біла C.О. Структурна політика в системі державного регулювання економіки в умовах суспільної трансформації: Автореф. дис д-ра наук з держ. упр.: 25.00.05 / Укр. Акад. державного управління при Президентові України. К., 2002. 38 с.
46. Білоблоцький М.П., Бодрук О.С., Глєбова Л.М., Гончар М.М., Жангожа Р.Н. Україна та Росія у системі міжнародних відносин: стратегічна перспектива / Рада національної безпеки України; Національний ін-т проблем міжнародної безпеки / С.І.Пирожков (заг.ред.). К.: НІПМБ, 2001. 623 с.
47. Боас Ф. Методы этнологии // Антология исследований культуры. Т. 1. Интерпретации культуры. СПб.: Университетская книга, 1997. С. 519-527.
48. Бодуен Ж. Вступ до політології / Пер. з фр. О.Марштуненко. К.: Основи, 1995. 172 с.
49. Бороноев А.О, Павленко В.Н. Этническая психология. СПб: Санкт-Петербургский ун-т, 1994. 168 с.
50. Бочковський О. Вступ до націології. Мюнхен, 1992. 338 с.
51. Бродель Ф. Материальная цивилизация, экономика и капитализм. В 3-х тт. М.:Арис, 1987. Т.1. 622 с. Т.2. 632 с. Т.3. 679 с.
52. Брук С.И. Население мира: Этнодемографический справочник. 2-е изд. М.: Наука, 1986. 829 с.
53. Будкін В., Парахонська О., Потєхін О. Зовнішньополітичні орієнтації як чинник політичної боротьби в Україні // Політична думка. 1997. № 3. С. 91-98.
54. Бураківський І., Римаренко Ю. Етноекономічні «моделі» розвитку України // Мала енциклопедія етнодержавознавства / Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України. К.: Довіра: Генеза, 1996. С. 486-487.
55. Вайс Керол Г. Оцінювання: методи дослідження програм та політики / Пер. з англ.Р.Ткачука та М.Корчинської / Наук. ред. О.Кілієвич. К.: Основи, 2000. 671 с.
56. Валевський О.І., Ребкало В.А., Логунова М.М., Пірен М.І., Пойченко А.М. Державна політика: аналіз та механізм її впровадження в Україні: Навч. посіб. / Українська академія держ. управління при Президентові України / В.А.Ребкало (заг.ред.). К.: УАДУ, 2000. 228 с.
57. Валко І. «Нацмени» чи «нацспільноти» // День. 2000. 25 вересня.
58. Валлерстайн Иммануэль. После либерализма: Пер. с англ. / Под ред. Б.Ю.Кагарлицкого. М.: Едиториал УРСС, 2003. 256 с.
59. Варзар І. Політична етнологія як наука, історіологія, теорія, методологія, праксеологія. К.: Школяр, 1994. 221 с.
60. Варивода Я. Реалізація державної етнонаціональної політики в регіонах України: спроба порівняльного аналізу // Актуальні питання вітчизняної етнополітики: шляхи модернізації, врахування міжнародного досвіду / Під заг. ред. Ю.Тищенко. К.: Український незалежний центр політичних досліджень, 2004. С. 265-296.
61. Вебер Макс. Избранные произведения: Пер. с нем. М.: Прогресс, 1990 808 с.
62. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание / Пер. с англ., вступ. ст. Е.М.Падучевой. М.: Русские словари, 1996. 416 с.
63. Веймер Девід Л., Вайнінг ЕйденР. Аналіз політики: концепції і практика / Пер. з англ. І.Дзюби, А.Олійника / Наук. ред. О.Кілієвич. К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2000. 654 с.
64. Верменич Я. Етнополітика в Україні в 20-х рр.. // Мала енциклопедія етнодержавознавства / Ін-т держави і права ім.В.М.Корецького НАН України. К.: Довіра: Генеза, 1996. С. 299.
65. Вернан Ж.-П. Происхождение греческой мысли. М.: Мысль, 1988. 278 с.
66. Верстюк В.Ф., Гарань О.В., Гуржій О.І., Даниленко В.М., Євтух В.Б. Історія України: Навч. посіб. 3 вид., доп. і перероб. К.: Вид-й дім «Альтернативи», 2002. 472 с.
67. Вивчення впливу зовнішньої міграції 1991-1996 рр. на зміни етнічного складу населення України та її регіонів. Жовтень 1998 / Представництво МОМ в Україні / М.О.Шульга (уклад.). К.: МОМ, 1998. 95 с.
68. Винниченко В. Відродження нації. К.: Політвидав, 1990. Ч. 1. 318с.
69. Вівчарик М. Етнополітичні аспекти українського державотворення // Розбудова держави. 1994. № 3. С. 31-40.
70. Відянський С. Україна та «українське питання» в політиці Чехословаччини // Українська державність у ХХ ст. К.: Політична думка, 1996. С. 177-198.
71. Вільчинська І.Ю. Етнічна та національна ідентичність сучасної української молоді: Автореф. дис к-та політ. наук: 23.00.05 / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. К., 2002. 14 с.
72. Вовканич С. «Дім» нації і глобалізаційні тенденції. Соціогуманістична компонента стратегії розвитку України // Вісник НАН України. 2003. N 4 // http://www.visnyk-nanu.kiev.ua/2003-4/8.htm
73. Вовканич С. Інформаційно-мовна концепція розвитку: державотворчі і націотворчі аспекти // Державність. 1996. № 3. С. 24-25.
74. Волошин Ю.О. Конституційно-правові засади самоорганізації національних меншин в Україні: Автореф. дис к-та юрид. наук: 12.00.02 / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. К., 2001. 16 с.
75. Воронько О.А. Керівні кадри: державна політика та система управління: Навч. посіб. для студентів, слухачів із спец. «Державне управління», «Державна служба». К.: Вид-во УАДУ, 2000. 156 с.
76. Воротін В.Є. Формування системи державного регулювання національної економіки в умовах глобальних ринкових трансформацій: Автореф. дис д-ра наук з держ. упр.: 25.00.02 / Укр. Акад. державного управління при Президентові України. К., 2003. 29 с.
77. Всеобщая декларация прав человека // Ирхин Ю.В. Политология: Учеб. пособие. М.: РУДН, 1998. 463 с.
78. Вундт В. Проблемы психологии народов // Преступная толпа М.: Издательство КСП+, 1998. С. 197-308.
79. Гаазькі рекомендації щодо прав національних меншин на освіту. Пояснювальна записка до гаазьких рекомендацій щодо прав національних меншин на освіту // Захист прав національних меншин в Україні: Збірник нормативно-правових актів. К.: Держкомнаціміграції, АНКАОУ, 2003. С. 140-149.
80. Гаєвський Б.А., Ребкало В.А. Культура державного управління: організаційний аспект: Монографія. К.: Вид-во УАДУ, 1998. 144 с.
81. Гайек Ф.А. Право, законодавство і свобода. Нове визначення ліберальних принципів справедливості і політичної економії / Т. І ІІІ. К.: Аквілон-Прес”, 2000. 448 с.
82. Гальчинський А., Здіорук С., Крисаченко В., Степико М., Власюк О. Переяславська угода 1654 року: історичні уроки для українського народу: Аналітичні оцінки Національного інституту стратегічних досліджень / Національний ін-т стратегічних досліджень. К.: НІСД, 2004. 25 с.
83. Гачев Г.Д. Наука и национальные культуры. Гуманитарный комментарий к естествознанию. Ростов н/Д: «Феникс», 1992. 195 с.
84. Гачев Г.Д. Национальный космо-психо-логос // Вопросы философии. 1994. № 12. С. 37-49.
85. Гегель Г.В.Ф. Философия права: Пер. с нем. / Ред. и сост. Д.А.Керимов и В.С.Нерсесянц; Авт. вступ. ст. и примеч. В.С.Нерсесянц. М.: Мысль, 1990. 524 с.
86. Гельнер Э. Пришествие национализма. Мифы нации и класса // Путь. 1992. № 1. С. 9-61.
87. Гердер И.-Г. Идеи к философии истории человечества. М.: Наука, 1977. 321 с.
88. Гірник А. Завдання і принципи конфліктологічної експертизи // Конфліктологічна експертиза: теорія і методика. К.: Товариство конфліктологів України, 1997. С. 6-7.
89. Гнатенко П.И., Павленко В.Н. Этнические установки и этнические стереотипы. Днепропетровск: ДПУ, 1995. 200 с.