Становлення вищих та центральних органів виконавчої влади Української Держави 1918 року

Короткий опис

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису
УДК 351 (477) (09)

КОНИК Сергій Миколайович

Становлення вищих та центральних органів
виконавчої влади Української Держави 1918 року

25.00.01 теорія та історія державного управління

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник
кандидат історичних наук, професор
Назимко П.С.

Київ 2002

ЗМІСТ

ВСТУП... 4

РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СТАНОВЛЕННЯ
ВИЩИХ ТА ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ
УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ 1918 РОКУ.. 10

1.1. Ступінь розробки теми дослідження в науковій літературі ... 10
1.2. Правовий статус вищих та центральних органів
виконавчої влади Української Держави 1918 р. . 26
1.3. Особливості правового статусу центральних органів
виконавчої влади зі спеціальним статусом .. 41
Висновки до розділу.. 55

РОЗДІЛ 2
ВИЩІ ТА ЦЕНТРАЛЬНІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ
ВЛАДИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО НАПРЯМУ:
ФОРМУВАННЯ ТА РОЗВИТОК..... 57

2.1. Особливості розвитку органів виконавчої влади
соціального напряму.. 57
2.2. Формування органів виконавчої влади
фінансово-економічного напряму. 81
2.3. Специфіка становлення органів державного управління
транспортною галуззю. 100
2.4. Становлення органів виконавчої влади аграрного напряму. 114
Висновки до розділу. 134

РОЗДІЛ 3
ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ ВИЩИХ
ТА ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ
ВЛАДИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПОЛІТИЧНОГО НАПРЯМУ.. 138

3.1. Подальший розвиток міністерств юстиції та закордонних справ 138
3.2. Особливості становлення міністерства внутрішніх справ 150
3.3. Формування міністерств військових та морських справ... 163
Висновки до розділу. 175

ВИСНОВКИ.. 177

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 181

ДОДАТКИ. 211

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Після проголошення незалежності України розпочався складний, багатогранний і незворотний процес розбудови держави, що включає в себе формування інститутів влади й громадянського суспільства. Головним завданням у цьому процесі є утвердження такої моделі державного управління, що захищає інтереси громадян, суспільства й держави. Виходячи із цього, реформування потребують усі сфери управління, зокрема органи виконавчої влади України всіх рівнів.
Їх становлення в Україні, визначення принципів, підходів, методів і пріоритетів у державному будівництві набуває конкретних результатів. Передусім це пов'язано з проведенням адміністративної реформи, основний зміст якої полягає в наближенні діяльності державних органів до потреб сучасного суспільного розвитку.
Особливу увагу у формуванні й становленні системи державного управління приділяють саме центральним органам виконавчої влади, які забезпечують виконавчу та розпорядчу функцію, практичне виконання нормативно-правових актів держави.
Вирішення такого важливого питання як розбудова демократичної, правової держави неможливе без критичного аналізу й грунтовного вивчення попереднього досвіду державотворення. Кожний етап розвитку держави бере свій початок із минулого і має його відображення у формі сталих традицій, звичаїв та суспільної думки тощо.
Історичний шлях державотворення України на таких важливих етапах, як: Київська Русь, Галицько-Волинська держава, козацька держава Б.Хмельницького, Гетьманщина XVII-XVIII ст., доба визвольних змагань 1917-1920 рр. відіграв важливу роль у побудові й утвердженні незалежної Української держави.
Водночас за період 1917-1920 років наша державність розвивалася надзвичайно стрімко й суперечливо: Українська Народна Республіка, Західно-Українська Народна Республіка, Українська Держава, Українська Соціалістична Радянська Республіка.
Існування Української Держави 1918 р. (29 квітня 14 грудня 1918 р.) це якісно новий етап пошуку й реалізації іншої моделі державного управління. Сім з половиною місяців напруженої праці органів виконавчої влади залишили значний досвід державотворення. Зокрема, поява Української Держави 1918 р. зумовлена тим, що Центральна рада УНР лише розпочала побудову органів виконавчої влади, приділяючи значну увагу законотворчій діяльності. Саме за добу Гетьманату 1918 року органи виконавчої влади практично були сформовані й почали працювати. Таким чином, Українську Державу 1918 року у контексті загальноісторичного розвитку слід вважати невід'ємним і складовим етапом державотворення, що визначався дієвою виконавчою владою.
Саме тому комплексний аналіз утворення, організації і функціонування вищих та центральних органів виконавчої влади Української Держави 1918 року корисний для сучасного становлення нашої держави.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу підготовлено на кафедрі державного управління і менеджменту Української Академії державного управління при Президентові України за комплексним науковим планом Виконавча влада в Україні: проблеми формування і функціонування” (№ 010U002898) відповідно до наукового проекту Академії Державне управління та самоврядування” (номер державної реєстрації PK0199U002827).
Мета й завдання дослідження. Метою дослідження, проведеного на основі комплексного вивчення становлення вищих, центральних і прирівняних до них органів виконавчої влади Української Держави 1918 р., є виявлення загального й особливого в їх формуванні та розвитку, розроблення на цій основі рекомендацій і пропозицій щодо поглиблення адміністративної реформи в Україні.
Досягнення визначеної мети передбачає виконання таких завдань:
- розкрити ступінь розроблення теми дослідження в науковій літературі;
- проаналізувати процес становлення міністерств і центральних органів виконавчої влади в Українській Державі 1918 року;
- дослідити правовий статус міністерств, центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом і прирівняних до статусу центральних органів виконавчої влади;
- конкретизувати горизонтально-вертикальні взаємовідносини органів виконавчої влади;
- систематизувати знання про штатно-посадову і функціонально-галузеву структуру цих органів;
- обгрунтувати конкретні рекомендації і пропозиції щодо використання і запозичення позитивного досвіду Української Держави 1918 року, а також щодо запобігання негативних виявів під час проведення адміністративної реформи.
Об'єктом дослідження є закономірності та особливості процесу становлення вищих, центральних і прирівняних до них органів виконавчої влади.
Предметом дослідження є відображена в джерелах діяльність гетьмана й уряду Української Держави 1918 року щодо становлення вищих і центральних органів виконавчої влади та визначення їх правового статусу.
Гіпотеза дослідження грунтується на припущенні, що врахування досвіду становлення ті визначення повноважень, компетенції, вертикально-горизонтальних зв’язків і штатно-посадового розпису вищих і центральних органів виконавчої влади Української Держави 1918 року сприятиме ефективному проведенню адміністративної реформи в Україні.
Методи дослідження. Використано такі:
- конкретно-пошукові (теоретичний аналіз, актуалізація та класифікація архівних і друкованих джерел з питань визначення організаційно-правових засад становлення органів виконавчої влади Української Держави 1918 року);
- історико-структурний, порівняльно-правовий, системно-функціональний і статистичний для вивчення організаційних структур, методів і засобів щодо функціонування цих структур і змін, що відбулися в них, з урахуванням потреб суспільного розвитку;
- проблемно-науковий, прогностичний і екстраполяційний для систематизації отриманих результатів з метою поширення висновків за результатом аналізу архівних і друкованих видань на сучасну практику щодо проведення адміністративної реформи в Україні.
З метою забезпечення достовірності одержаних результатів використовувалися методи наукової ідентифікації, порівняльного аналізу, узагальнення і систематизації архівних джерел. Проаналізовано такі матеріали архівів: статути органів виконавчої влади, постанови Ради Міністрів, накази, розпорядження гетьмана, Голови Ради Міністрів, міністрів, урядових уповноважених, директорів департаментів тощо, штатно-посадові розписи органів виконавчої влади, статистичні відомості й звіти цих органів влади, законопроекти відомств і їх доповідні та пояснювальні записки до цих проектів. Дисертантом опрацьовано фонди Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України вищих і центральних органів виконавчої влади: міністерств, головноуповноважених, головних управлінь, а також губернських старост як представників уряду на місцях.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
- вперше на теоретичному рівні у вітчизняній науці виконано комплексне дослідження процесу становлення міністерств, центральних і прирівняних до них органів виконавчої влади Української Держави 1918 року;
- до наукового обігу введено значну кількість раніше неопублікованих архівних документів стосовно визначення місця, завдання і специфіки кожного органу виконавчої влади Української Держави 1918 року, що дало змогу по-новому оцінити масштаби й реалії кропіткої праці міністерств, департаментів, головних управлінь, головних управ, комісій, нарад, рад і комітетів щодо здійснення упорядкування функцій управління, горизонтально-вертикальних відносин і внутрішньої штатно-посадової структури;
- удосконалено класифікацію вищих, центральних і прирівняних до них органів виконавчої влади Української Держави 1918 року виходячи з конкретизації і розкриття правового статусу цих органів через визначення ступеня їх компетенцій, повноважень і правових механізмів утворення (ліквідації), призначення і звільнення персоналу установ;
- визначено в системі виконавчої влади місце Державної канцелярії, Державного контролю та головноуповноваженого по управлінню та ліквідації інституцій та організацій військового часу Української Держави як центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом;
- дістали подальшу розробку форми, стадії й напрями становлення органів виконавчої влади, що включали в себе ревізії, інвентаризації справ державних установ; утворення тимчасових органів для урегулювання ситуації (державні закупівельні бюро, земельно-ліквідаційні комісії тощо) і реорганізації (ліквідації) та заснування нових департаментів, управлінь, управ і відділів у складі міністерств.
- розроблено пропозиції щодо реалізації адміністративної реформи в Україні, основні з яких: законодавче закріплення за міністерством статусу вищого урядового органу управління напрямом (галуззю) і утворення у складі міністерств Канцелярії міністра й Департаменту загальних справ, ураховуючи той факт, що посаду міністра вже віднесено до політичних.
Практичне значення отриманих результатів. Положення й висновки дослідження можуть бути використані під час проведення адміністративної реформи в Україні. Основні положення й результати дисертаційного дослідження були використані під час викладання лекцій з навчального модуля "Теорія та історія державного управління" в Українській Академії державного управління при Президентові України (довідка за № 158 від 15 квітня 2002 р.). Результати дослідження і висновки можуть бути використані для подальших наукових досліджень з теорії та історії державного управління в Україні і для підготовки навчальної літератури із зазначених питань.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним дослідженням автора. Висновки, пропозиції і рекомендації, у тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, одержані автором особисто. Ідеї і розробки В.Новіка, у співавторстві з яким було підготовлено статтю, у дисертації не використовувались.
Апробація результатів дисертації. Основні ідеї і результати дисертаційного дослідження обговорено і схвалено на засіданнях кафедри державного управління і менеджменту Української Академії державного управління при Президентові України. Теоретичні положення, висновки й практичні рекомендації оприлюднено на трьох науково-практичних конференціях за міжнародною участю: "Проблеми наукового забезпечення адміністративної реформи в Україні (27-28 травня 1999 р., м. Київ), "Державна регіональна політика та місцеве самоврядування" (30 травня 2000 р., м. Київ) і "Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні" (30 травня 2001 р., м. Київ).
Публікації. Із 1998 р. по 2001 р. результати дослідження викладено в семи наукових працях, у тому числі в п'яти статтях у наукових фахових виданнях: одна у "Віснику Української Академії державного управління при Президентові України" і чотири в "Збірнику наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України". Одна стаття опублікована у співавторстві в нефаховому виданні. За підсумками роботи науково-практичної конференції була опублікована наукова стаття.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (398 найменувань), додатків і схем. Загальний обсяг дисертації становить 298 сторінок, з них 180 основного тексту; 88 додатків і схем.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Українська Держава 1918 року за сім з половиною місяців пройшла великий шлях щодо розбудови держави й становлення вищих, центральних і прирівняних до них органів виконавчої влади. Її досвід у цьому є унікальним і корисним.
В Українській Державі 1918 року було утворено чотирнадцять міністерств, Державну канцелярію, Державний контроль, головно- та особоуповноважених уряду й міністерств. Процес їх становлення відбувався стрімко та більш-менш послідовно. У переважній більшості міністерств були реорганізовані внутрішні структури департаментів, головних управлінь, управ тощо. Відповідно до цього були скориговані їх завдання та функції. Але зміни, що відбулися, вимагали утворення нових виконавчих органів. Такими були нові департаменти, ради, комітети, бюро тощо. Головно- та особоуповноважені уряду та міністерств мали статус тимчасових виконавчих органів, першочерговим завданням яких було урегулювання кризових чи надзвичайних ситуацій: спекуляція продовольством, металом, паливом, товарами першої необхідності; улаштування біженців та евакуація військовополонених тощо. Виходячи з цього, вони мали широкі повноваження щодо запобігання цим негативним соціально-економічним явищам. У більшості вони виконали поставлені перед ними завдання.
Роботу вищих, центральних і прирівняних до них органів виконавчої влади було побудовано на принципах чіткого розподілу сфер управління з високим рівнем персональної відповідальності державних службовців усіх рівнів. Орган виконавчої влади діяв на підставі статутів, у яких відображалися: компетенція і владні повноваження, штатно-посадова й організаційна структури. Унаслідок незначного часу діяльності Ради Міністрів Української Держави 1918 року не вдалося підготувати й затвердити нові статути більшості міністерств. Система вертикальних і горизонтальних стосунків самих центральних відомств і їх місцевих структурних підрозділів мала упорядкований вигляд. На той час чітко закріпленого порядку про віднесення органу виконавчої влади до статусу центрального чи урядового не існувало. У ході цього дослідження з використанням сучасних методів і підходів, встановлено, що подібної організаційної структури міністерств Української Держави 1918 року, а також аналогів прирівняних до посад головноуповноважених уряду, головно- та особоуповноважених міністерств сьогодні не існує. Встановлено, що міністерство Української Держави 1918 року мало статус вищого урядового органу повністю відповідального за напрям (галузь), до якого входили центральні й прирівняні до них урядові органи державного управління.
Правовий статус міністерств Української Держави 1918 р. в більшості випадків регулювався нормами "Учрежденія Міністерств" Російської Імперії, зводу законів про структуру й повноваження органів виконавчої влади. Окремо було розписано права та обов'язки міністрів, товаришів міністрів, директорів та віце-директорів департаментів. Але в більшості випадків уряд Української Держави 1918 року. враховуючи зміни, приймав нові статути міністерств (сповідань, праці тощо), департаментів (межовий, державного опікування тощо), головної управи військової повинності тощо чи змінював і доповнював.
Загальною в становленні структури майже всіх міністерств була наявність двох підрозділів, що допомагали міністру як члену уряду координувати й контролювати роботу департаментів, головних управлінь, а саме: Канцелярії міністра й Департаменту загальних справ. Особливим для кожного міністерства було визначення правового статусу департаментів, головно- й особоуповноважених міністерств, головних управлінь, головних управ, окремих відділів тощо. Встановлено, що більшість з них прирівнювалися до статусу центральних органів виконавчої влади як урядові органи державного управління, виходячи з порядку створення, призначення на посади, видання нормативно-правових актів і наявності розгалуженої мережі їх місцевих органів: управлінь, інспекцій, палат тощо. Стосовно головноуповноважених уряду визначено, що вони мали статус центральних органів виконавчої влади. Статус головно- й особоуповноважених міністерств, Державного хлібного бюро був на рівні урядових органів державного управління.
Міністри разом з центральними установами міністерства розробляли нормативно-правові акти стосовно свого напряму державного управління, готували свої пропозиції і зауваження щодо підготовлених іншими міністерствами законопроектів. Після їх обговорення та схвалювання Радою Міністрів, затверджувалися гетьманом, набуваючи законної сили.
Для оперативності й більш ефективного управління процесами міністрам надавалося право не тільки тлумачення законів, а й видання підзаконних актів (розпоряджень) після попереднього обговорення на засіданні Ради Міністрів. Міністрам надавалися значні владні повноваження, за якими вони несли персональну відповідальність перед чинним законодавством.
Державний контроль, як окрема складова державного управління, вважався центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом з підпорядкуванням лише главі держави й виконавчій владі гетьману. Державний контролер призначався одноосібно гетьманом і брав участь у засіданнях Ради Міністрів з правом дорадчого голосу, а під час обговорення законопроекту, підготовленого Державним контролем, з правом вирішального голосу. До повноважень Державного контролю входили нагляд за законністю й правильністю розпорядчих та виконавчих дій щодо використання державних коштів і майна (прибутку, видатку й зберігання майна) закладами й установами (урядовими й неурядовими, які мали на це відповідний дозвіл), прийняття рішення про вигідність або невигідність усіх без винятку господарчих операцій, пов'язаних із державним майном.
Державна канцелярія, як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом, акумулювала всі законопроекти членів уряду й центральних органів виконавчої влади. Здійснювала юридичну експертизу проектів всіх нормативно-правових актів: законів, постанов, наказів, статутів та положень. кодифікацію нормативно-правових актів органів влади. Державний секретар, як і державний контролер, не були членами уряду, але мали право вирішального голосу в питаннях, що належали до їх компетенції. Так, державний секретар, як керівник Державної канцелярії, подавав на розгляд Ради Міністрів узагальнені нею законопроекти.
Заснування посади головноуповноваженого по управлінню та ліквідації інституцій та організацій військового часу Української Держави й розгалуженої мережі районних його представників (уповноважених) вимагала потреба взяття під державний нагляд та охорону майно, яке залишилося у спадок від Першої світової війни. Наділення служби головноуповноваженого правами центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом був унікальним явищем для того часу. Прийняття Радою Міністрів питань, належних до його компетенції, без погодження з ним не допускалося. Всі урядові, приватні, громадські установи та органи місцевого самоврядування виконували розпорядження головноуповноваженого чи його регіональних представників, що відносилося до їх компетенції.
Започаткування й упровадження таких структур як Канцелярія міністра і Департамент загальних справ зберігає актуальність і сьогодні. Особливо тепер, коли посаду міністра віднесено до політичних. Є нагальна потреба скористатися цим досвідом і заснувати в складі міністерств канцелярію, яка б забезпечувала не тільки інформаційно-аналітичним матеріалом, а й підготовку рішень міністра й контроль за їх виконанням. На Департамент загальних справ було покладено завдання матеріально-технічного забезпечення діяльності міністерства, департаментів, головних управлінь тощо, розподіл фінансування між ними й контроль за їх фінансово-матеріальною діяльністю. Час довів життєздатність і ефективність такого розподілу функцій, тому є потреба в утворенні подібних структур у сучасних центральних органах виконавчої влади України.
Діяльність урядових рад, нарад, комітетів і комісій теж відігравала значну роль у процесі становлення системи державних органів. Вони мали статус дорадчо-консультативних органів, які обговорювали та брали участь у вирішенні кардинальних питань державного управління. Практика їх діяльності й зараз має актуальність через те, що на перехідних етапах розвитку держави потрібно враховувати думки, пропозиції не лише державних службовців, але й фахівців, практиків і громадських організацій.
Через обмеження обсягу роботи не вдалося детально висвітлити усі проблеми, пов'язані із розкриттям місця й ролі в системі державного управління урядових головноуповноважених, головно- й особоуповноважених міністерств, державного хлібного бюро й державних закупівельних бюро при міністерствах і департаментах. Вони потребують подальшого дослідження й висвітлення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.

Авер'янов В.Б., Крупчан О.Д. Виконавча влада: конституційні засади і шляхи реформування. Х., Право, 1998. 37 с.

2.

Андрієвський В. З минулого. Спогади. Ч.1-2. Ч.І. "Від гетьмана до директорії". Берлін, 1923. 569 с.

3.

Андрусяк Т. Правові основи Гетьманської Держави 1918 р. // Останній гетьман. Ювілейний збірник пам’яті Павла Скоропадського. 1873-1945. К., 1993. С. 83-93.

4.

Артющенко В. Події і люди на моєму шляху боротьби за державу 1917-1966. Чікаго, 1966. 222 с.

5.

Атаманчук Г.В. Теория государственного управления. Курс лекций. М.: Юрид. лит., 1997. 400 с.

6.

Бажанський М. Відновлення Української держави 1918 року. Детройт, 1989. 88 с.

7.

Бевз Т.А, Вєдєнєєв Д.В., Гошуляк Г.Л. Коріненко П.С., Солдатенко В.Ф. Українська революція і державність (1917-1920 рр.). К.: Парламентське вид-во, 1998. 247 с.

8.

Бєлан Ю.А. Отечественная война украинского народа против немецких оккупантов в 1918 году. К., 1960. 330 с.

9.

Буравченков А.О. Час відновлення історичної пам’яті, або дещо про гетьманат з погляду сьогодення // Останній гетьман. Ювілейний збірник пам’яті Павла Скоропадського. 1873-1945. К., 1993. С. 25-32.

10.

Бюлетені гетьманського міністерства праці, інформація про його поточну діяльність Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі ЦДАВО України), ф. 3325, оп. 1, спр. 66, арк. 1-51.

11.

Василенко М. Моє життя // Український історик. 1988. № 1-4. С. 129-138; 1989. № 1-3. С. 114-120; № 4. С. 90-95; 1990. № 1-4. С. 186-197.

12.

Великий тлумачний словник української мови / Уклад. і голов. ред. В.Т.Бусел. К.; Ірпінь: ВТФ "Перун", 2001. 1440 с.

13.

Вернадський В. Дневники. 1917-1921. К., 1994. 269 с.

14.

Вєдєнєєв Д.В. Становлення зовнішньополітичної служби України (1917-1920 рр.): Автореф. дис канд. іст. наук: 07.00.01. К., 1994. 17 с.

15.

Винниченко В. Відродження нації. В 3-х тт. Т.З. Київ-Відень, 1920. 542 с.

16.

Винниченко В. Щоденник // Київ. 1990. № 9. С. 91-123; № 10. С. 96-110; № 11. С. 85-106.

17.

Виписка з наказів міністра земельних справ по лісовому департаменту по особовому складу. ЦДАВО України, ф. 1061, оп. 1, спр. 215, арк 98.

18.

Вислоцький Г. Гетьман Павло Скоропадський в освітленні очевидців. Торонто, 1940. 39 с.

19.

Висновки по законопроекту міністерства внутрішніх справ про організацію управління державної варти. ЦДАВО України, ф. 2207, оп. 4, спр. 26, арк. 1-43.

20.

Витяг з протоколу засідань членів Української мирової делегації. ЦДАВО України, ф. 2199, оп. 1, спр. 208, арк. 1-412.

21.

Відновлення Української держави 1918 року: Збірник матеріалів. Детройт, 1979. 88 с.

22.

Відомості інформаційного бюро міністерства освіти про структуру і особовий склад міністерств української держави. ЦДАВО України, ф. 2201, оп. 1, спр. 40, арк. 1-148.

23.

Відомості інформаційного бюро про структуру й особовий склад міністерств української держави. ЦДАВО України, ф. 2201, оп. 1, спр. 41, арк. 1-155.

24.

Відомості про особовий склад митних установ України, штати й кошторис департаменту. ЦДАВО України, ф. 2199, оп. 1, спр. 419, арк. 1-294.

25.

Відомості про структуру та штати гетьманського міністерства торгу і промисловості. ЦДАВО України, ф. 3325, оп. 1, спр. 480, арк. 1-41.

26.

Вісті Київської округи водних шляхів. 1918. № 30. С. 2.

27.

Войнаренко О. З гетьманських часів. Спомини самовидця з року 1918. Детройт-Філадельфія, 1950. 30 с.

28.

Гаврилюк Г.І. Кадрова політика військового міністерства Української Держави і проблема комплектування армії в травні листопаді 1918 р. // Вісн. Харк. ун-ту: Історія України. Вип.2. Харків: Основа, 1998. № 401. С. 110-118.

29.

Гаврилюк Г.І. Українська військова політика в 1917 1918 рр. Автореф. дис канд. іст. наук: 07.00.01 / Харківський держ. ун-т. Х., 1998. 17 с.

30.

Гаврилюк Г.І. Українська військова політика в 1917- 1918 рр.: Дис... канд. іст. наук: 07.00.01. Х., 1998. 196 с.

31.

Гай-Нижник П.П. Фінансова політика уряду Української Держави гетьмана П.Скоропадського (29 квітня 14 грудня 1918 р.): Автореф. дис канд. іст. наук: 07.00.01 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2000. 20 с.

32.

Гай-Нижник П.П. Фінансова політика уряду Української Держави гетьмана П.Скоропадського (29 квітня 14 грудня 1918 р.): Дис... канд. іст. наук: 07.00.01. К., 2000. 210 с.

33.

Галаґан М. З моїх споминів. Ч.З. Львів, 1930. 174 с.

34.

Гирський Д. Дивні способи виправдування антидержавної політики. Торонто, 1973. 184 с.

35.

Горєлов В.І. Військово-політична діяльність П.Скоропадського та його роль у створенні Збройних Сил Української Держави (серпень 1886 р. грудень 1918 р.): Автореф. дис канд. іст. наук: 20.02.22 / Київський військовий гуманітарний ін-т. К., 1999. 21 с.

36.

Горєлов В.І. Військово-політична діяльність П.Скоропадського та його роль у створенні Збройних Сил Української Держави (серпень 1886 р. грудень 1918 р.): Дис... канд. іст. наук: 20.02.22. К., 1999. 202 с.

37.

Горєлов В.І. Павло Скоропадського Гетьман Української Держави. Навч. посібник. К.: Київський військовий гуманітарний ін-т. 1995. 60 с.

38.

Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. Навчальний посібник. К.: Генеза, 1995. 607 с.

39.

Гражданская война на Украине (1918-1920): Сб. докум. и матер.: В 4-х т., 4 кн. Т.1, кн.1 /АН УССР. Ин-т истории. К.: Наук. думка, 1967. 876 с.

40.

Грибоєдов С.В. Українська Держава гетьмана П.Скоропадського: історіографічне дослідження: Автореф. дис канд. іст. наук: 07.00.06 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 2001. 19 с.

41.

Гришко В. Дідичне гетьманство в роді Скоропадських підстава української державності // У 60-річчя відновлення гетьманства. Ювілейний збірник. Торонто, 1958. С. 5-8.

42.

Грушевський М. На порозі нової України. К., 1918. 120 с.

43.

Грушевський М. Новий період історії України за роки від 1914 по 1919. К., 1992. 46 с.

44.

Державне управління в Україні: централізація і децентралізація: Монографія (Кол. авт., відпов. ред. проф. Н.Р.Нижник). К.: УАДУ при Президентові України. 1998. 337 с.

45.

Державний вістник. 1918. № 1. С. 2.

46.

Державний вістник. 1918. № 4. С. 1.

47.

Державний вістник. 1918. № 6. С. 4.

48.

Державний вістник. 1918. № 7. С. 1.

49.

Державний вістник. 1918. № 8. С. 1.

50.

Державний вістник. 1918. № 9. С. 1.

51.

Державний вістник. 1918. № 10. С. 1.

52.

Державний вістник. 1918. № 12. С. 1-3.

53.

Державний вістник. 1918. № 14. С. 1.

54.

Державний вістник. 1918. № 15. С. 1.

55.

Державний вістник. 1918. № 16. С. 1.

56.

Державний вістник. 1918. № 18. С. 3.

57.

Державний вістник. 1918. № 19. С. 1-2.

58.

Державний вістник. 1918. № 20. С. 1-2.

59.

Державний вістник. 1918. № 22. С. 1-3.

60.

Державний вістник. 1918. № 24. С. 3.

61.

Державний вістник. 1918. № 25. С. 1-2.

62.

Державний вістник. 1918. № 27. С. 1-3.

63.

Державний вістник. 1918. № 30. С. 2-3.

64.

Державний вістник. 1918. № 31. С. 2.

65.

Державний вістник. 1918. № 37. С. 1.

66.

Державний вістник. 1918. № 42. С. 2.

67.

Державний вістник. 1918. № 43. С. 1-3.

68.

Державний вістник. 1918. № 44. С. 1-3.

69.

Державний вістник. 1918. № 46. С. 2.

70.

Державний вістник. 1918. № 47. С. 3.

71.

Державний вістник. 1918. № 48. С. 1.

72.

Державний вістник. 1918. № 49. С. 1-2.

73.

Державний вістник. 1918. № 52. С. 3.

74.

Державний вістник. 1918. № 54. С. 3.

75.

Державний вістник. 1918. № 56. С. 2.

76.

Державний вістник. 1918. № 63. С. 1.

77.

Державний вістник. 1918. № 66. С. 1-2.

78.

Державний вістник. 1918. № 67. С. 1.

79.

Державний вістник. 1918. № 70. С. 2-3.

80.

Державний вістник. 1918. № 71. С. 1.

81.

Державний вістник. 1918. № 72. С. 1-2.

82.

Державний вістник. 1918. № 73. С. 1-2.

83.

Державний вістник. 1918. № 78. С. 3.

84.

Державний вістник. 1918. № 79. С. 1.

85.

Державний вістник. 1918. № 81. С. 2-3.

86.

Дзейко Ж. Правовий статус вищих органів державної влади періоду гетьманщини // Розбудова держави. К. 1996. № 3. С. 48-52.

87.

Дзейко Ж.О. Правовий статус вищих органів державної влади Української Народної Республіки (1917 1920 рр.): Автореф. дис канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. К., 1996. 24 с.

88.

Документы о разгроме германских оккупантов на Украине в 1918 году. М., 1942. 238 с.

89.

Донцов Д. Рік 1918. Київ Торонто, 1954. 128 с.

90.

Доповіді та звіти за роботу департаментів першого, третього та четвертого. ЦДАВО України, ф. 2196, оп. 3, спр. 2, арк. 1-64.

91.

Доповідна записка про організацію департаменту страхування. ЦДАВО України, ф. 1216, оп. 1, спр. 163, арк. 1-48.

92.

Доповідь про завдання й роботу ліквідаційних відділів. ЦДАВО України, ф. 2196, оп. 1, спр. 14, арк. 1-28.

93.

Доповідь про затвердження вищої техніко-економічної ради при міністерстві шляхів і сполучення. ЦДАВО України, ф. 1064, оп. 1, спр. 19, арк. 1-23.

94.

Дорошенко Д. Гетьманство 1918 года на Украине. Берлин, 1927. 190 с.

95.&nbs