СВІТОГЛЯДНО-УТОПІЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ХХ СТОЛІТТЯ

Короткий опис

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

РУДЕНКО Ольга Мстиславівна

УДК 321.01:364.126

СВІТОГЛЯДНО-УТОПІЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ
ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ХХ СТОЛІТТЯ

25.00.01 теорія та історія державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук
з державного управління

Науковий керівник
Мельник Михайло Іванович,
доктор соціологічних наук, професор

Київ 2002

ЗМІСТ

ВСТУП

4

РОЗДІЛ 1

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК УТОПІЇ І ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ: ІСТОРІЯ ПИТАННЯ, МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗГЛЯДУ

13

1.1.

Системний аналіз світового досвіду з тематики дослідження

13

1.2.

Ідеологія і утопія в державно-політичній діяльності: методологічний аспект

38

Висновки до розділу

51

РОЗДІЛ 2

УТОПІЯ ЯК СВІТОГЛЯДНИЙ ЧИННИК РОЗВИТКУ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

55

2.1.

Формування утопічного проекту як теоретичної моделі ідеальної держави

55

2.2.

Теоретичні проблеми державного управління в європейській утопії Нового часу

65

2.3.

На шляху від утопії до реальності: утопічний соціалізм і теорія К.Маркса

86

Висновки до розділу

101

РОЗДІЛ 3

ВПЛИВ УТОПІЇ НА ПРАКТИКУ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

105

3.1.

Утопічність і антиутопічність тоталітарної держави

105

3.2.

Державне управління постіндустріального суспільства: раціоналізація утопії і утопічність раціоналізму

121

Висновки до розділу

139

РОЗДІЛ 4

ПОСТРАДЯНСЬКИЙ ПРОЦЕС СУСПІЛЬНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ: УТОПІЗМ І РАЦІОНАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

142

4.1.

Ідеологія і утопія в контексті державного управління радянського соціалістичного суспільства

142

4.2.

Теорія і практика утопічного реформізму: національний досвід України

156

Висновки до розділу

178

ВИСНОВКИ

180

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

188

ДОДАТКИ

204

ВСТУП

Актуальність теми дослідження визначається насамперед історичним і соціально-культурним контекстом, в якому відбувається розвиток сучасного українського суспільства і його державно-політичної структури. Протягом сімдесяти років Україна входила до складу наддержави, однією з головних цементуючих конструкцій якої була ідеологія яскравого утопічного забарвлення, чий вплив на колективну свідомість, суспільне життя, у тому числі й на процеси реалізації державної влади, відчувається й зараз. Період суспільних трансформацій, що розпочався політикою перебудови” в 1985 р., відзначався поширенням також утопічних, але вже протилежно орієнтованих поглядів і очікувань: вільний ринок”, шокова терапія” тощо. Деякі конче важливі державно-політичні рішення цього часу приймалися не стільки в результаті раціонального аналізу, скільки під впливом радикально загострених утопічних очікувань. Яким чином утопія породження вільної фантазії, свого роду метафора перетворюється в невідворотну і жахливу реальність? Сама реальність стає утопією, вона грається, як діти грають в уявну війну або дорослі грають в ділові ігри”, відзначає Г.Батигін [1, с.275]. Отже, утопія як форма суспільної і державно-управлінської свідомості справляла істотний (а часом і вирішальний) вплив на розвиток державної політики і процес реалізації влади. Дослідження природи й механізмів цього впливу, вивчення його можливих наслідків, з’ясування ролі й місця утопії в процесі реалізації влади має теоретичне й практичне значення для розвитку науки державного управління. Водночас актуальність теми визначається масштабами впливу світоглядних, зокрема, світоглядно-утопічних моментів на процеси реалізації влади й державного управління. Особливо яскраво це виявилося під час суспільних трансформацій ХХ ст., визначальною рисою яких було домінування ідеологічних, насамперед світоглядно-утопічних чинників. Тому утопія є невід’ємною складовою світогляду суб’єкта влади й державного управління, а відтак ця проблема розглядається саме в такому аспекті.
Враховано характер і спрямованість вивчення теми дослідження в науковій літературі. Утопія є найстародавнішою формою теоретичних уявлень про структуру держави й державне управління, вік якої сягає близько 2500 років. Першим, хто відкрив утопію як теоретичну модель ідеальної держави, був давньогрецький філософ Платон (IV ст. до н.е.). У добу Нового часу (XVI-XVII ст.) розвиток утопії (переважно в літературно-художній формі) пов’язаний з іменами Т.Мора, Т.Кампанелли, Ф.Бекона. У ХХ ст. цю лінію продовжили відомі антиутопісти: Є.Замятін, О.Хакслі, Д.Оруел. Але ще в ХІХ ст. у творчості соціалістів-утопістів А.Сен-Симона, Ш.Фур’є, Р.Оуена утопія вже починала набувати вигляду не уявної моделі державної організації, а закономірного етапу історичного розвитку, зміщуючись у площину соціальної практики. На початку ХХ ст. теоретичну розробку окремих елементів ідеальної державної організації здійснили Р.Бабун, М.Возняк, А.Дживєлєгов, С.Дністрянський, Д.Ілімський, П.Міжуєв, В.Ратенау, П.Сосенко, В.Старосольський, М.Шраг та інші.
Дослідженню утопії приділялася значна увага як у країнах колишнього СРСР, так і на Заході. Одним із перших її опрацював К.Мангейм. У сучасний період цю проблему продовжують вивчати Е.Баталов, Е.Блох, В.Волгін, А.Володін, Ч.Кірвель, А.Макаров, Л.Мемфорд, А.Петруччані, Т.Розова, С.Сизов, В.Чалікова, Є.Шацький та інші.
Загальні засади розгляду світоглядно-теоретичних і філософських аспектів держави, влади й управління, використані в дисертації, пов’язані з творчістю Д.Белла, М.Вебера, Е.Гуссерля, Д.Донцова, К.Маркса, К.Поппера, А.Тойнбі, А.Тоффлера.
Значний внесок у розробку загальнотеоретичних проблем державного управління зробили сучасні українські науковці: В.Авєр’янов, В.Бакуменко, Г.Бачинський, Є.Бистрицький, О.Бойко, С.Дацюк, В.Князєв, А.Коцур, В.Кремень, В.Луговий, М.Мельник, В.Мельниченко, П.Надолішній, І.Надольний, Н.Нижник, Л.Плаксій, В.Ребкало, І.Розпутенко, В.Скуратівський, В.Тронь та інші.
Серед російських і зарубіжних дослідників увагу цій проблемі приділяли: Г.Атаманчук, З.Бжезінський, В.Графський, Б.Гурне, С.Єгоров, С.Жилинський, О.Зінов’єв, Н.Кейзеров, І.Кравченко, Н.Крилова, Е.Кузьмін, Ф.Полак, Г.Райт та інші.
У багатьох працях утопія розглядається або як художній, насамперед літературний жанр, або в більш широкому, філософському, контексті як загальнокультурний феномен. Дослідження загальнотеоретичних і світоглядних аспектів політології і державного управління торкаються утопії досить обмежено як один з елементів політичної ідеології переважно тоталітарного ґатунку. Разом із тим взаємодія утопії як цілісного феномена утопічних концепцій, уявлень і очікувань, що майже завжди усвідомлювалися в державно-політичних категоріях, із теорією і практикою державного управління, особливо в контексті державно-політичної історії України, залишається мало вивченою, тому дисертаційне дослідження є внеском у заповнення цієї прогалини.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу підготовлено на кафедрі філософії і методології державного управління Української Академії державного управління при Президентові України в межах наукової спеціальності теорія та історія державного управління” за темою Соціальна технологія в державному управлінні” (ДР № 0101U003343), що розробляється за комплексним науковим проектом Державне управління і місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації ОК № 0201U004833).
Мета та завдання дослідження.
Мета дисертаційного дослідження полягає в науково-теоретичному обґрунтуванні впливу світоглядно-утопічних трансформацій на теорію і практику державного управління.
Досягнення визначеної мети передбачає вирішення наступних завдань:
- систематизувати світовий досвід щодо тематики дисертаційного дослідження, узагальнити доробки вітчизняних і зарубіжних науковців, виокремити питання, що потребують науково-теоретичного розгляду;
- визначити поняття утопія” в контексті світогляду суб’єкта влади й державного управління, насамперед у період суспільних трансформацій;
- проаналізувати взаємозв’язок утопії та ідеології як найбільш споріднених форм світогляду суб’єкта влади й державного управління шляхом критичного розгляду теорії К.Мангейма й пов’язаних з нею концепцій; а також методологічні, онтологічні та гносеологічні проблеми взаємодії утопії з теорією і практикою державного управління;
- здійснити порівняльний аналіз найвідоміших літературних утопій державно-управлінського спрямування (Платона, Т.Мора, Т.Кампанелли, Ф.Бекона та інших) з метою виявлення внутрішньої логіки розвитку утопічної думки з цієї проблематики й з’ясування основних принципів утопічної державної організації і системи державного управління, визначення якісних змін в утопічній свідомості, що відбулися внаслідок появи утопічного соціалізму”, зокрема теорії К.Маркса;
- виявити параметри змін соціальної ролі утопії в контексті державного управління постіндустріального” (інформаційного”) суспільства;
- з’ясувати роль і соціальний зміст етико-естетичних аспектів державно-політичної утопії в процесі її практичної реалізації;
- розкрити функції утопії як ідеальної теоретичної моделі в процесі світоглядно-утопічних трансформацій;
- узагальнити особливості, механізми й напрями впливу світоглядно-утопічних трансформацій на характер змін політичної ідеології в період радянської перебудови”;
- розробити періодизацію новітньої політичної історії України, виходячи з динаміки змін у переважаючих світоглядно-утопічних моделях, що впливали на державну політику протягом 1991-2001 рр.;
- провести соціологічне дослідження Україна на шляху до майбутнього: вплив ідеологічних чинників на особливості державної політики” з метою з’ясування ступеня впливу утопічних феноменів на існуючі політико-ідеологічні орієнтації сучасного українського суспільства.
Об’єктом дослідження є явище утопії як світоглядний імпульс суспільних перетворень у системі державного управління.
Предметом дослідження є світоглядно-утопічні трансформації державного управління ХХ століття.
Загальна гіпотеза дисертаційного дослідження ґрунтується на припущенні, що утопія є невід’ємною складовою державно-управлінської свідомості й політичної ідеології, що в процесі суспільних перетворень є світоглядним імпульсом змін, ефективність і успішність яких визначається рівнем спроможності утопічних уявлень виконувати регулятивну роль ідеалу, з яким співвідноситься реформістська політика.
Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено насамперед загальнонаукові методи: аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстрагування, ідеалізація, аналогія, метод сходження від абстрактного до конкретного. У процесі розгляду явищ соціально-історичної реальності застосовувалися відповідні методи суспільствознавства: єдність логічного й історичного, конкретно-історичного, історико-порівняльного і структурно-функціонального аналізу, методологічні напрацювання порівняльної соціології цивілізацій і теорії інформаційного суспільства”. При вивченні проблеми виникнення й розвитку утопії як феномена культури й колективної свідомості, використано методологічні засади філософської феноменології, теорії і гносеології соціального знання, розробки сучасних українських дослідників щодо світоглядно-філософських аспектів державно-управлінської проблематики, насамперед у галузі аналізу державної політики.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в обґрунтуванні теоретичних положень і отриманні нових висновків у галузі державного управління щодо масштабів впливу світоглядно-утопічних моментів на процеси реалізації влади й державного управління під час суспільних трансформацій ХХ ст. Зокрема:
- уперше визначено утопію в контексті трансформацій світогляду суб’єкта влади й державного управління як сформульований у раціонально-технологічних термінах проект досягнення етичних цінностей, насамперед всезагального й індивідуального щастя, засобами використання механізмів державної влади (утопія як проект створення ідеальної держави);
- розроблено власну періодизацію новітньої політичної історії України, виходячи з динаміки змін у переважаючих світоглядно-утопічних моделях, що впливали на державну політику протягом 1991-2001 рр.: І етап (серпень 1991 р. січень 1992 р.) проголошення державної незалежності; ІІ етап (січень 1992 р. липень 1994 р.) утопії демократії” й розбудови держави” під прапором економічних реформ”; ІІІ етап (липень 1994 р. червень 1996 р.) утопія радикальної економічної реформи” й реальна реструктуризація влади; IV етап (червень 1996 р. до цього часу) утопії європейського вибору” і владної вертикалі”;
- дістало подальшого розвитку вивчення взаємозв’язку ідеології і утопії як найбільш споріднених форм світогляду суб’єкта влади й державного управління;
- дослідження методологічних, онтологічних й гносеологічних проблем взаємодії утопії з теорією і практикою державного управління;
- здійснення порівняльного аналізу літературних утопій державно-управлінського спрямування й науково-теоретичних моделей ідеальної державної організації;
- виявлення параметрів змін соціальної ролі утопії і характерних рис світоглядно-утопічних трансформацій у контексті державного управління постіндустріального” суспільства;
- узагальнення особливостей впливу світоглядно-утопічних трансформацій на характер змін політичної ідеології часів радянської перебудови”;
- визначення функцій утопії як ідеальної теоретичної моделі в процесі світоглядно-утопічних трансформацій;
- удосконалено систематизацію вітчизняного й зарубіжного досвіду щодо вивчення явища утопії як світоглядного імпульсу змін, а також ролі й механізмів функціонування світоглядно-утопічних моделей як невід’ємної складової державного управління;
- науково-теоретичне обґрунтування шляхів досягнення етико-естетичного й соціально-технологічного балансу в соціальній технології і державному управлінні.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що положення й висновки щодо соціально-філософського аналізу розвитку світоглядно-утопічних трансформацій у галузі державного управління можуть бути використані фахівцями в різних сферах: у науці державного управління (зокрема, сприяти розробці проблем держа­вотворення в ідеологічному й культурологічному аспектах, при підготовці лекційних і семінарських занять із курсу теорії та історії державного управління), у філософії (при викладанні курсів історії філософії, релігієзнавства, політології), у суміжних дисциплінах соціології і психології. Теоретичні положення, висновки й рекомендації можуть бути покладені в основу розробки світоглядно-теоретичних і методологічних державно-управлінських рішень у галузі законодавчої та інформаційної політики, а також застосовуватися при виробленні практичних рекомендацій органам державної влади й управління.
Основні положення дисертаційного дослідження використовувалися Українською Академією державного управління при Президентові України при підготовці розд. 3 Історичний розвиток філософських поглядів на державне управління” навчально-методичного посібника Філософія і методологія державного управління” (довідка про впровадження № 116/ВК від 12 березня 2002 р.); при підготовці й опрацюванні проекту Закону України Про політичну рекламу та політичну агітацію” (реєстр. № 6123) (довідка про впровадження № 06-22/14-40 від 6 березня 2002 р.); при розгляді проектів Законів України Про внесення змін до статті 98 Конституції України” (реєстр. № 0991), Про внесення змін та доповнень до деяких законодавчих актів України у зв’язку з реформуванням системи Міністерства внутрішніх справ України” (реєстр. № 6106-1) (довідка про впровадження № 06-18/15 від 11 березня 2002 р.).
Реалізація результатів дисертації здійснена таким чином, що матеріали дисертаційного дослідження, а також висновки й рекомендації, зокрема щодо соціологічного дослідження Україна на шляху до майбутнього: вплив ідеологічних чинників на особливості державної політики”, виконані автором на замовлення Центру информаційно-правової допомоги органам місцевого самоврядування при розробці Програми розвитку людського ресурсу адміністративної реформи в Україні” (довідка про впровадження № 37-02н від 18 березня 2002 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійним дослідженням автора. Висновки, пропозиції і рекомендації, у тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, одержані автором особисто. У дисертаційному дослідженні використано методологічний підхід Ю.Бакаєва, у співавторстві з яким підготовлено статтю, до проблеми впливу ідеологічних чинників на державну політику; ідеї та розробки А.Мельник у дисертації не використовувалися.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри філософії і методології державного управління Української Академії державного управління при Президентові України. Основні положення дисертації викладені в низці наукових доповідей на науково-практичних конференціях і семінарах, зокрема, на VI Харківських міжнародних Сковородинівських читаннях Ідея справедливості на схилі ХХ століття” (Харків, 28-29 вересня 1999 р.); Міжнародній науковій конференції Плюралізм раціональності в філософії модерну: феномен Паскаля” (Ки­їв, 15-16 жовтня 1999 р.); Міжнародній конференції Жінка в науці та освіті: минуле, сучасність та майбутнє” (Київ, 3-4 грудня 1999 р.); Міжнародній конференції Християнство і слов’янські культури” (Київ, 17-19 квітня 2000 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції Філософія науки, техніки та архітектури: постмодерний проект” (Київ, 15-16 листопада 2000 р.); науково-практичній конференції за міжнародною участю Ефективність державного управління (регіональний аспект)” (Львів, 22 січня 2001 р.); Міжнародній молодіжній науково-практичній конференції Християнство на межі тисячоліть” (Київ, 15-16 березня 2001 р.); науково-практичній конференції за міжнародною участю Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (Київ, 30 травня 2001 р.); науково-практичній конференції Українське державотворення: уроки, проблеми, перспективи” (Львів, 25-26 жовтня 2001 р.); науково-практичній конференції за міжнародною участю Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (Київ, 29 травня 2002 р.).
Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені в 11 наукових статтях, з них 3 опубліковано у фахових виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку основних використаних джерел і трьох додатків. Повний обсяг дисертації становить 236 сторінок, з них 187 сторінок основного тексту. Список використаних джерел містить 221 найменування, у тому числі 14 іноземними мовами.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації шляхом послідовного розв’язання основних завдань дослідження здійснено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукової мети, що полягає в розкритті механізму функціонування світоглядно-утопічних моделей у контексті державно-управлінської діяльності. У цьому аспекті отримані основні результати, що характеризуються науковою новизною, практичним значенням, підтверджують гіпотезу дослідження і дають можливість зробити низку узагальнюючих висновків теоретичного й практичного значення.
1. Усебічний логіко-системний аналіз літературних джерел теми показав, що в центрі уваги науковців насамперед були такі важливі питання: визначення поняття утопія” як літературного жанру або феномена культури; виникнення й формування утопії як форми колективної свідомості й стилю мислення; характер і особливості розвитку світоглядно-утопічних елементів у провідних світових релігіях; особливості впливу утопії як форми колективної свідомості та стилю мислення на розвиток мистецтва; характер взаємодії утопії з політичною ідеологією. Аналіз літератури з досліджуваної теми доводить, що питання вивчення ролі й місця утопії в системі державного управління, її механізмів впливу на процес реалізації влади вивчалися побіжно. Поза увагою дослідників залишилися важливі проблеми, що потребують наукового дослідження, а саме: проблеми взаємодії державного управління й утопії як феномену культури й форми суспільної свідомості; виявлення механізмів і напрямів впливу утопічної думки на галузь державного управління й соціальної технології реалізації влади; дослідження ролі й соціального змісту етико-естетичних моментів державно-політичної утопії в процесі її практичної реалізації; вивчення особливостей, механізмів і напрямів впливу світоглядно-утопічних уявлень на структуру й методи діяльності системи державного управління періоду радянської перебудови” й суспільної трансформації сучасної України. Таким чином, практично в усіх працях, вітчизняних і зарубіжних науковців, пов’язаних із проблемою функціонування світоглядно-утопічної моделі як невід’ємної складової державного управління й політичної ідеології, утопія розглядається однопланово або як художній, насамперед літературний, жанр, або в ширшому, філософському контексті, як загальнокультурний феномен. Дослідження загальнотеоретичних і світоглядних аспектів державного управління також торкаються утопії обмежено як одного із елементів політичної ідеології, до того ж переважно тоталітарного ґатунку. Разом із тим, без науково-теоретичного й світоглядно-філософського дослідження ролі й механізмів впливу феномену утопічної свідомості на теорію й практику державного управління неможливо адекватно усвідомити перебіг сучасного суспільного розвитку, у тому числі й в Україні.
2. Досвід з цієї проблематики свідчить, що не існує однозначного тлумачення терміну утопія”, зокрема, у контексті світогляду суб’єкта влади й державного управління. Виходячи з проблематики дослідження й беручи за основу, з одного боку, його філософське обґрунтування, а з іншого розглядаючи утопію як форму державно-політичної свідомості, слід виокремити спільні риси феномену утопії в її відомих зразках літературних творах, науково-теоретичних концеп­ціях тощо. По-перше, це не стільки художньо-міфологічний, скільки концептуально-теоретичний підхід до викладення утопічного проекту (сама утопічна мрія формується в категоріях проекту); по-друге, обов’язковим елементом утопії виступають саме державно-політичні чинники. Отже, у контексті дослідження утопія може бути визначена як сформульований у раціонально-технологічних термінах проект досягнення всезагального й індивідуального щастя засобами державної влади. Інакше кажучи, утопія це проект створення ідеальної держави.
3. Аналіз взаємозв’язку ідеології і утопії як найбільш споріднених форм світогляду суб’єкта влади й державного управління довів, що ця проблема має значно більш нетривіаль­ний і глибокий характер, ніж це витікає з те­о­рії К.Мангейма. Не можна погодиться з тим, що ідеологія не може містити утопію і навпаки доти, доки ідеї і уявлення соціальної групи спрямовані на підтримку соціального ладу, вони мають статус ідеології, але втрачають цей статус і стають утопією, коли слугують завданням соціальних змін, набувають перетворюючої функції”. Можна стверджувати протилежне: оскільки в державі або політичному русі іманентно присутня ідеологія (у явній чи неявній формі), то держава, як і решта політичних організацій, несе в собі певну утопічну тенденцію. Це відбувається вже тому, що ідеологія є ніщо інше, як своєрідна точка відліку в соціально-історичній системі координат суб’єкта влади, його ідеальне (навіть ідеалізоване) уявлення про нього самого і про те, чим має бути об’єкт його діяльності людина й суспільство. Оскільки влада як форма суспільного зв’язку й соціальний процес спрямована на перетворення (більшою чи меншою мірою) суспільної реальності із заздалегідь визначеною метою, тобто в майбутнє, остільки усвідомлення влади її носієм буде визначатися присутністю утопізму в тій чи іншій мірі. Таким чином, утопія (у державно-політичному сенсі) не обов’язково є мрією невдоволених” або втечею від реальності до світу фантазії, а навпаки, її специфіка як форми державно-політичної свідомості полягає в ретельній теоретичній розробці моделі державного управління й технології реалізації влади.
Обґрунтовано, що в сенсі методології наукового знання неможливо провести абсолютну межу між утопією і соці­аль­ною наукою, у тому числі й в аспекті можливості практичної реалізації утопічних проектів. Утопія не тільки близька до соціального знання, а й ле­жить у витоках будь-якого теоретичного знання взагалі. З методологічного погляду утопічне соціаль­­­не проек­ту­ван­ня є принципово тотожним притаманному соціальним наукам констру­юванню іде­аль­них типів”.
4. Історико-логічний аналіз перших найсуттєвіших теоретичних розробок формування системи ідеального державного устрою дозволив з’ясувати, що світоглядно-утопічні моделі системи політичної влади розпочали свій розвиток практично одночасно з виникненням і розвитком європейської цивілізації, сформувавшись як найстародавніша теоретична модель державного управління. Міфологічні й християнські утопічні погляди можна схарактеризувати лише як своєрідну передутопію”, де відсутній принципово важливий момент, притаманний справжній, розвиненій і артикульованій утопії: раціональна, технократично-практична розробка відповідних аспектів соціальної організації з метою досягнення всезагального щастя за допомогою використання державно-політичного механізму. Розвинену й повну утопію як теоретичну модель ідеальної держави першим відкрив” Платон. Започаткована ним традиція була продовжена протягом наступних історичних епох, але переважно не в науково-теоретичній, а літературно-художній формі й набула найбільш класичного вигляду в початковий період Нового часу. Поряд із тим розвивалися й розробки науково-теоретичних проектів ідеального державного устрою, що стали вирішальним кроком на шляху спроб реалізації утопії. Це знайшло вияв у працях і практичних надбаннях соціалістів-утопістів і теорії марксизму, де утопія вперше втрачає вигляд чистої” фантазії, суто уявної теоретичної моделі суспільно-державного устрою й перетворюється у спробу теоретичного обґрунтування можливості й навіть неминучості появи суспільства, збудованого на утопічних засадах.
5. З’ясовано роль і місце утопії в контексті технології державного управління й реалізації влади: у цьому зв’язку вона може виступати або як цілісна модель ідеального державного устрою, або як непророблені теоретично утопічні очікування, породжені й спрямовані на подолання проблем суспільного розвитку, що виникають.
6. Виявлено характерні риси світоглядно-утопічних трансформацій постіндустріального” (інформаційного”) суспільства: по-перше, раціоналізація утопії світоглядно-утопічний елемент стає необхідною компонентою соціальної технології реалізації влади, державного управління й навіть практичної політики; по-друге, втілюючись у практиці державного управління, утопія втрачає свої колишні амбіції; по-третє, не менш парадоксальним наслідком цього є розмивання меж не тільки між утопією і практикою, але й між утопією і антиутопією. Класична утопічна установка в нових умовах вже не сподівається на державну організацію як єдино можливий засіб своєї реалізації. Навпаки, вона вимагає скасування контролю з боку організованої влади як передумови всезагального щастя. Перетворюючись на практику державного управління, світоглядно-утопічна модель жертвує тільки своєю претензією на всезагальне щастя, але так чи інакше намагається продовжити боротьбу за людину і її соціально-культурне оточення (у тому числі, й за інституції державної влади). Не бажаючи втрачати свою традиційну претензією на всезагальне щастя, утопія в нових умовах фактично жертвує самою людиною.
7. Доведено, що найскладнішим завданням соціальної технології і державного управління є досягнення відповідного балансу технократичної раціональності й етико-естетичного навантаження утопічної моделі. Із найбільшою силою таке становище виявляється в ситуації суспільних трансформацій. Утопічні уявлення в контексті соціальних реформ є комплексом ідей, до складу якого входять положення раціонально-технократичного характеру, що стосуються соціальної технології пропонованих суспільних перетворень (інституційна організація влади, критерії підбору керівних кадрів тощо) і емоційно-мобілізуючі моменти (людське щастя, сенс життя, ідеальна держава, всезагальний добробут), завдяки яким програма реформ стає прийнятною для суспільства.
8. Визначено, що ідеальна світоглядно-утопічна модель теоретичного зразку держави й державного управління може виконувати функції регулятивної утопії, тобто уявної моделі державного устрою, що не претендує на безпосереднє перетворення в соціальну реальність, але відіграє роль певної точки відліку в системі координат діяльності суб’єкта державної влади, з якою він співвідносить свою реальну політику, й тоталітарної утопії або утопічної ідеократії, яка намагається здаватись безпосередньо втіленою в життя, підмінюючи собою і містифікуючи реальну структуру суспільства, в якому вона панує.
9. Така ситуація створює додаткові ускладнення при зворотному переході від тоталітаризму до плюралістичного суспільства. У наслідок зазначеного, у разі спроби здійснення демократичної реформи тоталітарного суспільства, виникає вірогідність того, що адекватність політичного курсу фактично наявним суспільним реаліям буде втрачено. Отже, реформа перетворюється на спробу трансформувати одну утопію в іншу, символічні локуси” утопічної ідеократії в очікування земного раю” у вигляді еклектичної сукупності окремих зовнішніх виявів” іншого суспільного ладу. Найбільш красномовний приклад такої ситуації перебіг і наслідки радянської перебудови” часів правління М.Горбачова.
10. Розроблено оригінальну періодизацію новітньої політичної історії України, яка виходить з динаміки змін у переважаючих світоглядно-утопічних моделях, що впливали на державну політику протягом 1991-2001 рр., а саме: І етап (серпень 1991 р. січень 1992 р.) проголошення державної незалежності; ІІ етап (січень 1992 р. липень 1994 р.) утопія демократії” і розбудови держави” під прапором економічних реформ”; ІІІ етап (липень 1994 р. червень 1996 р.) утопія радикальної економічної реформи” й реальна реструктуризація влади; IV етап (червень 1996 р. до цього часу) утопії європейського вибору” й владної вертикалі” за наявності реального економічного зростання.
11. На замовлення Центру інформаційно-правової допомоги органам місцевого самоврядування проведено соціологічне дослідження Україна на шляху до майбутнього: вплив ідеологічних чинників на особливості державної політики”, що дало можливість з’ясувати ступінь впливу утопічних феноменів на наявні політико-ідеологічні орієнтації сучасного українського суспільства; вивчити особливості, механізми й напрями впливу світоглядно-ідеологічних чинників на перебіг подій радянської перебудови” й процес суспільної трансформації сучасної України. Одержані результати показали, що формування світоглядних орієнтирів державного управління має відбуватися насамперед у негативному”, а не конструктивному аспекті, тобто в сенсі подолання фактично наявних проблем. Утопічний елемент при цьому повинен виконувати регулятивну й мобілізуючу роль і формуватися в етичних категоріях цінностей, не трансформуючись безпосередньо в конкретні заходи політичного курсу.
З урахуванням складності й багатогранності даної проблематики виникає необхідність продовження вивчення її в майбутньому. Перспективними напрямами подальшого дослідження цієї тематики мають стати: вивчення впливу утопічних феноменів на практику державного управління в умовах подальшого розвитку незалежної України; поглиблення дослідження впливу утопії на державне управління постіндустріального” суспільства; здійснення порівняльного аналізу впливу утопії на державне управління в умовах сучасної України й постіндустріального” суспільства тощо.
На матеріалах дисертаційного дослідження внесено практичні пропозиції.
1. Здобутки історичного аналізу розвитку філософської, зокрема, утопічної думки з проблематики державного управляння можуть використовуватися при розробці навчальних курсів із загальнотеоретичних і світоглядних аспектів державно-управлінської діяльності для слухачів і аспірантів зі спеціальності державне управління” при підготовці сучасних управлінських кадрів.
2. Теоретичні висновки дисертаційного дослідження є належним методологічним підґрунтям для оцінки рівня впливу утопії на діяльність суб’єкта влади й державного управління (практична можливість такого використання результатів дослідження доводиться проведеним соціологічним дослідженням Україна на шляху до майбутнього: вплив ідеологічних чинників на особливості державної політики”).
3. Теоретичні висновки дисертаційного дослідження можуть застосовуватися для оцінки ступеня утопічності програмних документів державної політики, насамперед з проблем визначення їх адекватності фактично наявним суспільним реаліям (практична можливість такого використання результатів дослідження підтверджена довідками про впровадження в чинне законодавство).

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Батыгин Г. Метаморфозы утопического сознания // Квинтэссенция: Филос. альм., 1991. М.: Политиздат, 1992. С. 263-293.
2. Петруччани А. Вымысел и поучение: Пер. с итал. // Утопия и утопическое мышление: антол. зарубеж. лит. М.: Прогресс, 1991. С. 98-112.
3. Философский энциклопедический словарь. М.: Совет. энцикл., 1989. 814 с.
4. Кирвель Ч. Утопическое сознание: сущность, социально-политические функции. Минск: Ун-т, 1989. 192 с.
5. Чаликова В. Предисловие // Утопия и утопическое мышление: антол. зарубеж. лит. М.: Прогресс, 1991. С. 3-20.
6. Блох Э. Принцип надежды: Пер. с нем. // Утопия и утопическое мышление: антол. зарубеж. лит. М.: Прогресс, 1991. С. 49-78.
7. Mumford L. Utopia: the city and the machine // Daedalus. 1965. № 1. P. 271-283.
8. Сизов С. Утопия и общественное сознание: Филос.-социол. анализ. Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1988. 120 с.
9. Фром Е. Бегство от свободы: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1990. 286 с.
10. Белл Д. Культурные противоречия капитализма: Пер. с англ. // Этическая мысль, 1990. М.: Республика, 1991. С. 251-275.
11. Поппер К. Открытое общество и его враги: Пер. с англ.: В 2 т / Феникс; Междунар. фонд Культ. инициатива”. М., 1992. - Т. 1: Чары Платона. 448 с.
12. Гуань-цзы”. Глава тридцатая. Правитель и под­дан­ные”. Часть первая // Древнекитайская философия: В 2 т. М.: Мысль, 1973. Т. 2. С. 14-57.
13. Баталов Э. В мире утопии: Пять диалогов об утопии, утопическом социализме и утопических экспериментах. М.: Политиздат, 1989. 319 с.
14. Ваможенич А. Социалистическая мысль и движение в США: От утопических общин до образования коммунистической партии. М.: Мысль, 1983. 303 с.
15. Володин А. Утопия и история. Некоторые проблемы изучения домарксистского социализма. М.: Политиздат, 1976. 271 с.
16. Капустин М. Конец утопии?: Прошлое и будущее социализма. М.: Новости, 1990. 590 с.
17. Conde-Costas L. The Marxist Theory of Ideology: A conceptual Analysis. Uppsala: Acta Universitatis Upsaliensis. Studia Sociologica Upsaliensia, 1991. 147 р.
18. Розова Т. Утопия как социокультурный феномен. О.: НАН Украины; Ин-т философии, 1996. 128 с.
19. Розова Т. Утопія та сучасність: Уч. посіб. О.: Астропринт, 1997. 131 с.
20. Skarga B. Pozytywizm i utopia (prezesłanki filozoficzne utopii A.Comte’a) // Filozofia i utopia. Studia z dziejów ideologii: V 10 t / PWN. Warszawa, 1963-1964. T. 10: Archiwim historii filozofii i myśli społecznej. S. 179-224.
21. Чаликова В. Настоящее и будущее сквозь призму утопии // Современные буржуазные теории общественного развития. М.: Наука, 1984. С. 74-119.
22. Шацкий Е. Утопия и традиция: Пер. с польск. М.: Прогресс, 1990. 456 с.
23. Szacki J. Utopie. Warszawa: Iskry, 1968. 224 c.
24. Шестаков В. Эсхатология и утопия: очерки русской философии и культуры. М.: Владос, 1995. 208 с.
25. Кремень В., Табачник Д., Ткаченко В. Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду). К.: ARC-UKRAINE, 1996. 793 с.
26. Гесиод. Работы и дни // Античная литература. Греция: Антол. В 2 ч. М.: Высш. шк., 1989. Ч. 1. С. 59-69.
27. Гесиод. Теогония // Античная литература. Греция: Антол.: В 2 ч. М.: Высш. шк., 1989. Ч. 1. С. 69-72.
28. Шпенглер О. Закат Европы: Пер. с нем. Новосибирск: ВО Наука, 1993. 592 с.
29. Тойнби А. Постижение истории: Пер. с англ. М.: Прогресс, 1991. 736 с.
30. Франк С. Ересь утопизма // Квинтэссенция: Филос. альм., 1991. М.: Политиздат, 1992. С. 378-395.
31. Kuksewicz Z. Filozofia sredniowieczna jako ideologia. Warszawa: Panstwowe Wydawnictwo Wiedza Powszechna”, 1973. 257 c.
32. Маритен Ж. Знание и мудрость: Знание и мудрость. Религия и культура. О христианской философии. Фома Аквинский, апостол современности: Пер. с фр. М.: Научный мир, 1999. 244 с.
33. Бердяєв М. Смысл истории. М.: Мысль, 1990. 175 с.
34. Manuel F.E., Manuel F.P. Utopian Thought in the Western World. Cambidge, Massahusetts: The Belknap press of Harvard University Press, 1980. 237 р.
35. Макаров А. Світло українського бароко. К.: Мистец., 1994. 288 с.; іл.
36. Мем­­форд Л. Миф машины: Пер. с англ. // Утопия и утопическое мышление: антол. зарубеж. лит. М.: Прогресс, 1991. С. 79-97.
37. Миркина З., Померанц Г. Великие религии мира. М.: РИПОЛ, 1995. 416 с.
38. Моисеев Н. Мир ХХI века и христианская традиция // Вопр. философии. 1993. № 8. С. 3-14.
39. Савельєва М. Біблія: спроба прочитання. К.: Центр громад. просвіти Київ. братство”, 1998. 274 с.
40. Фаликов Б. Неоязычество // Нов. мир. 1999. № 8. С. 148-168.
41. Niezsche F. Beyond Good and Evil (Translated by Hollingdale). N.Y.: Penguin books, 1990. 239 p.
42. Батракова С. Искусство и утопия. Из истории западной живописи и архитектуры ХХ века. М.: Наука, 1990. 304 с.
43. Иконников А. Зарубежная архитектура: От новой архитектуры” до постмодернизма. М.: Стройиздат, 1982. 256 с.; ил.
44. Козловский П. Постмодерна культура: суспільно-культурні наслідки технічного розвитку // Сучасна зарубіжна філософія. Течії і напрями. Хрестоматія: Навч. посіб. К.: Ваклер, 1996. С. 214-294.
45. Турчин В. По лабиринтам авангарда. М.: Изд-во МГУ, 1993. 248 с.; ил.
46. Хан-Магометов С. Архитектура советского авангарда: В 2 т. М.: Стройиздат, 1996.
47. Шкандрій М. Модернізм, авангард і естетика Михайла Бойчука // Сучасність. 1995. № 9. С. 137-147.
48. Шукурова А. Архитектура Запада и мир искусства ХХ века. М.: Стройиздат, 1983. 318 с.; ил.
49. Платон. Государство // Платон. Соч.: Пер. с древнегреч.: В 3 т. М.: Мысль, 1972. Т. 3. Ч. 1. С. 89-454.
50. Платон. Законы // Платон. Соч.: Пер. с древнегреч.: В 3 т. М.: Мысль, 1972. Т. 3. Ч. 2. С. 83-505.
51. Мор Т. Утопия: Пер. с латин. // Утопический роман ХVI-XVII веков. М.: Изд-во Худ. лит.”, 1971. Сер. 1. Т. 34. С. 41-140.
52. Кампанелла Т. Город Солнца: Пер. с латин. // Утопический роман ХVI-XVII веков. М.: Изд-во Худ. лит.”, 1971. Сер. 1. Т. 34. С. 143-190.
53. Бэкон Ф. Новая Атлантида: Пер. с англ. // Утопический роман ХVI-XVII веков. М.: Изд-во Худ. лит.”, 1971. Сер 1. Т. 34. С. 193-224.
54. С. де Бержерак. Государства Луны: Пер. с фр. // Утопический роман ХVI-XVII веков. М.: Изд-во Худ. лит.”, 1971. Сер. 1. Т. 34. С. 227-306.
55. Верас Д. История севарамбов: Пер. с фр. // Утопический роман ХVI-XVII веков. М.: Изд-во Худ. лит.”, 1971. Сер. 1. Т. 34. С. 309-448.
56. Уэлс Г. Сочинения: Пер. с англ.: В 3 т. М.: ТЕРРА, 1996.
57. Шекли Р. Собрание сочинений: Пер. с англ.: В 4 т. М.: ПОО Фабула”, 1994.
58. Берджес Е. Заводной апельсин: Пер. с англ. Л.: Худ. лит., Ленинград. отделение: Социал-коммерческая фирма Человек”, 1991. 156 с.
59. Тейяр де Шарден П. Гимн вселенной: Пер. с фр. // Утопия и утопическое мышление: антол. зарубеж. лит. М.: Прогресс, 1991. С. 300-316.
60. Замятин Е. Мы // Замятин Е. Мы, Хаксли О. О дивный новый мир. М.: Худ. лит., 1989. С. 7-162.
61. Оруел Дж. 1984: Пер. с англ. // Нов. мир. 1989. № 2-4.
62. Хаксли О. О дивный новый мир: Пер. с англ. // Замятин Е. Мы, Хаксли О. О дивный новый мир. М.: Худ. лит., 1989. С. 163-350.
63. Платонов А. Избранное. М.: Москов. рабочий, 1988. 765 с.; ил.
64. Чаликова В. Вечный год // Нов. мир. 1989. № 4. С. 128-130.
65. Оуен Р. Избранные сочинения: Пер. с англ.: В 2 т. М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1950.
66. Сен-Симон К. Избранные сочинения: Пер. с фр.: В 2 т. М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1948.
67. Фурье Ш. Критика строя цивилизации // Фурье Ш. Избр. соч.: Пер. с фр.: В 4 т. М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1951. Т. 2. С. 7-129.
68. Маркс К., Энгельс Ф. Немецкая идеология. - М.: Политиздат, 1988. 574 с.
69. Маркс К. Святое семейство или Критика критической критики. Против Бруно Бауэра и компании. М.: Госполитиздат, 1956. 239 с.
70. Ратенау В. Новое государство. М.: Книгоизд-во Берег”, 1922. 43 с.
71. Ачадов. Государственная власть и местное (городское и земское) самоуправление. М.: Тип. Бурче, 1907. 72 с.
72. Бабун Р. Загальна наука про права та державу. Х.: Юрид. вид-во наркомюста УСРР, 1927. 184 с.
73. Возняк М. Українська державність. Відень: З друк. Адольфа Гольцгавзена у Відні, 1918. 152 с.
74. Головко П. Який державний лад мусить бути. К.: Вид. Київ. Ком. Укр. Партії Соціялістів-Революціонерів, 1917. 15 с.
75. Дживелегов А. Права и обязанности граждан в правовом государстве. М.: Книгоизд-во Труд и воля”, 1906. 47 с.
76. Дністрянський С. Нова держава. Відень-Прага-Л.: Вид-во укр. скитальця”, 1923. 31 с.
77. Мижуев П. Глава государства. Организация высшей исполнительной власти в главных странах современного мира. СПб.: Тип. Альтшулера, 1906. 92 с.
78. Сосенко П. Сьогочасні форми державності. Л.: Накладом Укр. Книгарні і Антикварні у Львові, 1926. 24 с.
79. Старосольський В. До питання про форми держави. Л.: Друк. наук. т-ва ім. Шевченка, 1925. 25 с.
80. Старосольський В. Методологічна проблема в науці про державу. Прага: Наклад Укр. вільн. ун-ту в Празі; Держ. друк. в Празі, 1925. 36 с.
81. Чижевський П. Основи української державності. Відень-К.: Наша воля, 1921. 64 с.
82. Шраг М. Держава і соціялістичне суспільство. Нарис держави і права в минулому та їх перспектив в соціялістичній будучині. К.-Л.: З друк. наук. т-ва ім. Шевченка, 1923. 224 с.
83. Янг М. Возвышение меритократии: Пер. с англ. // Утопия и утопическое мышление: антол. зарубеж. лит. М.: Прогресс, 1991. С. 317-346.
84. Джордж Ф. После 1984. Перспективы лучшего мира: Пер. с англ. // Новая технократическая волна на Западе. М.: Прогресс, 1986. С. 356-370.
85. Кантен Ж. Мутация 2000: Пер. с англ. // Новая технократическая волна на Западе. М.: Прогресс, 1986. С. 206-209.
86. Mumford L. Technika a cywilizacja. Historia rozwoju maszyny i jej wptyw na cywilizację. Humaczyta z wydania Z. R. 1934. Ewa Danecka. Warszawa: PWN, 1966. 429 s.
87. Мангейм К. Идеология и утопия: Пер. с нем. // Утопия и утопическое мышление: антол. зарубеж. лит. М.: Прогресс, 1991. С. 113-169.
88. Исаев И. Политико-правовая утопия в России. Конец ХIХ начало ХХ вв. М.: Наука, 1991. 266 с.
89. Калилев Ю. Идеологическая борьба или психологическая война. М.: Политиздат, 1985. 191 с.
90. Косолапов В. Горизонты ХХ века. М.: Молод. гвардия, 1972. 224 с.
91. Косолапов В. НТР: мифы и иллюзии буржуазной футурологии. К.: Наук. думка, 1985. 134 с.
92. Косолапов В., Лисичкин В. Критика буржуазных концепций