Антонова Олена Ростиславівна. Взаємодія Верховної Ради України з неурядовими організаціями: державно-управлінський аспект

Короткий опис

Антонова Олена Ростиславівна. Взаємодія Верховної Ради України з неурядовими організаціями: державно-управлінський аспект.- Дисертація канд. наук з держ. упр.: 25.00.01, Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. - Київ, 2015.- 245 с.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

АНТОНОВА ОЛЕНА РОСТИСЛАВІВНА

УДК 35-027.21/.22:328.18:061.2

ВЗАЄМОДІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З НЕУРЯДОВИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ: ДЕРЖАВНО-УПРАВЛІНСЬКИЙ АСПЕКТ

25.00.01 – теорія та історія державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник:
Гошовська Валентина Андріївна,
доктор політичних наук, професор,
заслужений працівник освіти України

КИЇВ – 2014

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ 3
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З НЕУРЯДОВИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ 13
1.1. Взаємодія парламенту з неурядовими організаціями у вітчизняній та зарубіжній літературі 13
1.2. Методологічні засади дослідження понятійно-категорійного апарату взаємодії парламенту з неурядовими організаціями 28
1.3. Історичні передумови та інституційні основи взаємодії парламенту України з неурядовими організаціями 43
Висновки до розділу 1 65
РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ВЗАЄМОДІЇ ПАРЛАМЕНТУ УКРАЇНИ З НЕУРЯДОВИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ 68
2.1. Неурядові організації у конституюванні взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями 68
2.2. Основні підходи до розвитку взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями 84
2.3. Соціальний діалог як форма взаємодії парламенту з неурядовими організаціями 98
Висновки до розділу 2 110
РОЗДІЛ 3. ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З НЕУРЯДОВИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ 114
3.1. Досвід взаємодії парламентів зарубіжних країн з неурядовими організаціями в Україні та його адаптація 114
3.2. Модель взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями 127
3.3. Удосконалення взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями 143
Висновки до розділу 3 157
ВИСНОВКИ 160
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 165
ДОДАТКИ 208

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ,
СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

ВРУ – Верховна Рада України
ГЕ – громадська експертиза
ГР – громадська рада
ЗМІ – засоби масової інформації
ІГС – інститути громадянського суспільства
КМУ – Кабінет Міністрів України
КЦМГР – Координаційний центр мережі громадських рад
МК – Моніторинговий комітет
НГМ – незалежний громадський моніторинг
НУО – неурядові організації
ОДВ – орган(и) державної влади
ПГО – публічні громадські обговорення
СД – соціальний діалог
ЦОВВ – центральні органи виконавчої влади

ВСТУП

Актуальність теми. Розвиток сучасного парламентаризму передбачає широку участь інститутів громадянського суспільства в законотворчому процесі. Тому сучасна концепція формування взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями виходить як із цього, так і з розбудови соціальної правової держави. Ця взаємодія складна і суперечлива, потребує утвердження в Україні якісно нової моделі відносин у площині взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями, що насамперед базуються на принципах соціального діалогу. Адже в умовах наростання суспільно-економічної і політичної кризи в Українській державі соціальний діалог, як доводить практика, може відігравати важливу роль у налагодженні взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями, сприяти демократизації всіх державотворчих процесів, досягненню нового рівня життя, соціальної злагоди в суспільстві. Назрілою є і потреба дослідження особливостей розвитку європейських традицій взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями в контексті перспективи інтеграції України в Європейський Союз.
Відтак, актуальності набуває теоретико-методологічне обґрунтування взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями та розробка пропозицій щодо її вдосконалення.
Важливе значення для дослідження теоретичних проблем взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями як форми та прояву демократії мають праці вітчизняних учених щодо сутності взаємодії в системі державного управління – В. Бакуменка, Т. Бутирської, О. Валевського, Л. Гаєвської, Н. Гончарук, В. Князєва, Н. Нижник, В. Олуйка; участі неурядових організацій у процесі європейської інтеграції – В. Баштанника, В. Бодрова, Т. Василевської, М. Канавець, Ю. Ковбасюка, С. Серьогіна; соціалізації громадянського суспільства та діалогової комунікації – В. Гошовської, О. Петроє, С. Хаджирадєвої; участі громадських інститутів у державному управлінні – Р. Войтович, Н. Грицяк, О. Крюкова, М. Лахижи, Т. Пахомової, Л. Пашко, М. Пірен, Я. Радиша, А. Рачинського, А. Савкова, Г. Ситника, В. Трощинського; громадсько-політичної організації суспільства – К. Ващенка, Ю. Кальниша, Д. Неліпи, С. Телешуна, О. Ткача, Т. Федорів та західноєвропейських науковців А. Арато, М. Бернарда, М. Велзера, Е. Гелнера, Р. Даля, Р. Дарендорфа, Дж. Кіна, А. Селігмена.
Аналіз вищеокресленого кола наукових напрацювань вітчизняних та західноєвропейських учених спрямований переважно на вивчення проблем взаємодії виконавчих органів влади й органів місцевого самоврядування з громадськими інститутами, її проявам, моделям, залишаючи поза увагою аналіз взаємодії вітчизняного парламенту з неурядовими організаціями. Цим і зумовлюється необхідність теоретико-методологічного обґрунтування взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями та розробки пропозицій щодо її вдосконалення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження здійснене в рамках виконання комплексного наукового проекту Національної академії державного управління при Президентові України “Державне управління та місцеве самоврядування” (ДР № 0199U002827) за темами науково-дослідних робіт кафедри парламентаризму та політичного менеджменту: “Теоретико-методологічні засади взаємодії Верховної Ради України з суб’єктами державного управління” (ДР № 0111U000148), роль автора у виконанні якої полягала в обґрунтуванні пропозицій щодо підвищення ефективності взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями; “Розвиток політичної та адміністративно-управлінської еліти в Україні: теоретико-методологічні засади” (ДР № 0113U002447), у процесі розробки якої здобувач узагальнила негативні тенденції вітчизняного законотворчого процесу та запропонувала шляхи реформування парламентаризму в Україні; “Організаційно-методичні засади впровадження навчальної дисципліни “Елітознавство” (ДР № 0114U002865), у рамках дослідження якої автором запропоновано методичні підходи до забезпечення особистісного професійного розвитку політичної еліти в контексті її взаємодії з громадськими інститутами.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в теоретико-методологічному обґрунтуванні взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями та розробці пропозицій щодо її вдосконалення.
Реалізація поставленої мети передбачала розв’язання таких завдань:
 здійснити аналіз стану дослідження взаємодії парламенту з неурядовими організаціями у вітчизняній та зарубіжній літературі;
 конкретизувати понятійно-категорійний апарат взаємодії парламенту з неурядовими організаціями;
 проаналізувати законотворчу діяльність Верховної Ради України та визначити історичні передумови, інституційні основи й основні підходи до розвитку взаємодії парламенту з неурядовими організаціями;
 узагальнити досвід взаємодії парламентів зарубіжних країн із неурядовими організаціями та виявити можливості його адаптації в Україні;
 запропонувати та обґрунтувати модель взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями на засадах соціального діалогу;
 розробити пропозиції щодо вдосконалення взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями.
Об’єкт дослідження – політико-правові та суспільні відносини, що складаються в процесі взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями.
Предмет дослідження – державно-управлінський аспект взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями.
Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань було використано комплекс таких загальнонаукових і спеціальнонаукових методів, як: історико-системний, що забезпечив можливість узагальнити концепції та підходи до становлення парламентаризму в Україні, дослідити вплив неурядових організацій на процес конституювання взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями, проаналізувати та оцінити окремі факти державотворення; структурно-функціональний – дав змогу розглянути складові об’єкта дослідження – Верховної Ради України, неурядових організацій та визначити зв’язки між ними; діалектичний – сприяв дослідженню особливостей взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями та систематизації наукових джерел і нормативно-правових документів у процесі визначення змісту понятійно-категорійного апарату та для побудови моделі консенсусної взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями в системі державного управління; соціологічного аналізу, завдяки якому проаналізовано результати соціологічних досліджень та експертних оцінок провідних аналітичних центрів і науково-дослідницьких організацій у сфері діяльності законодавчого органу, неурядових організацій у виборчому і законотворчому процесах; метод порівняння застосовано для зіставлення вітчизняних та зарубіжних наукових праць, нормативно-правових актів і статистичних даних.
Наукова новизна одержаних результатів визначається особистим внеском автора у вирішення актуального наукового завдання в галузі державного управління, що полягає в теоретико-методологічному обґрунтуванні взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями та розробленні пропозицій щодо її вдосконалення.
Найсуттєвіші результати дисертаційного дослідження, які містять наукову новизну, полягають у тому, що:
уперше:
 обґрунтовано необхідність побудови взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями на засадах соціального діалогу (солідарності, паритетності сторін, пошуку компромісних рішень, обов’язковості розгляду пропозицій сторін та дотримання досягнутих домовленостей), що передбачає переформатування нині діючих державно-управлінських відносин, які ґрунтуються на непублічних домовленостях політичних сил із фінансово-олігархічними групами, на плюралістичні, сутність яких полягає в унеможливленні монополізації влади;
 запропоновано модель взаємодії парламенту з неурядовими організаціями, яка представлена структурними (Верховна Рада України, неурядові організації, посередники-комунікатори) та функціональними (лобістська та консультативна форми плюралістичної демократії) блоками;
удосконалено:
– понятійно-категорійний апарат дослідження шляхом: а) уведення в науковий обіг авторського визначення поняття “взаємодія Верховної Ради України з неурядовими організаціями”, під якою розуміємо узгоджений характер відносин Верховної Ради України та неурядових організацій, що є рівноправними комунікаторами цілісної системи, які забезпечують певні структурні зміни (приймають закони, затверджують програми тощо) для задоволення відповідних суспільних потреб та інтересів; б) уточнення поняття “соціальний діалог”, який у контексті взаємодії парламенту з неурядовими організаціями пропонується розуміти як форму плюралістичної демократії, що ґрунтується на принципах паритетності взаємовідносин між соціальними групами, політичними і громадськими об’єднаннями з метою компромісного вирішення питань розвитку суспільства, стримування монополізації влади, забезпечення соціальної справедливості та запобігання ймовірним суспільно-політичним ризикам; в) поширення поняття “неурядові організації”, зокрема не лише на міжнародні добровільні самоврядні організації, а й на будь-які вітчизняні, що виражають волю народу та в законотворчому процесі втілюють її в життя;
– комплексний підхід до розвитку взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями, який передбачає врегулювання участі громадськості в законотворчому процесі; системність, збалансованість та раціональність розвитку визначеної взаємодії; інформаційно-комунікативний зв’язок парламенту з неурядовими організаціями;
набули подальшого розвитку:
– визначення історичних передумов, що забезпечили позитивну тенденцію розвитку парламентської демократії і демократії участі (від народних зібрань до демократії участі в незалежній Україні; від правових актів, що заклали основи парламентсько-президентської республіки до конституційних засад народовладдя в незалежній Україні; від зібрань депутатів для схвалення рішень партійно-адміністративних органів до відродження в Україні європейських парламентських традицій) та закріплення відповідних інституційних основ участі неурядових організацій у законотворчому процесі (правова база, форми і методи участі громадськості у законотворенні);
– узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду взаємодії парламенту з неурядовими організаціями, у результаті якого ідентифіковано два рівні дослідження: загальнонауковий (методологічний, історичний, політичний, організаційно-правовий, соціальний, євроінтеграційний) і суспільствознавчий (за науками, спорідненими з теорією державного управління: філософією, юриспруденцією, політологією, соціологією);
– обґрунтування адаптації в Україні корпоративної та скандинавської державно-управлінських моделей взаємодії парламентів із неурядовими організаціями, зокрема в частині: послаблення адміністративного впливу парламенту на законотворчий процес; досягнення максимальної прозорості діяльності парламенту на всіх етапах прийняття рішень; упровадження практики народної законодавчої ініціативи в законотворчий процес парламенту та ін.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що наукові положення, висновки та рекомендації дисертації можуть бути використані для подальших теоретичних і практичних досліджень процесу становлення парламентської демократії та демократії участі в нашій країні; у навчальному процесі під час підготовки курсів із державного управління, спеціальних навчальних курсів із теорії демократії та громадянського суспільства; у діяльності органів державної влади для вдосконалення відносин із неурядовими організаціями.
Окремі положення, висновки й рекомендації дисертації використано:
– Комітетом Верховної Ради України з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення під час підготовки проекту Закону України “Про внесення змін до статті 14 Закону України “Про соціальний діалог в Україні” (щодо працівників секретаріату Національної Ради) та проекту Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” (положення про посилення правового та соціально-економічного захисту осіб, які навчаються) (акт про впровадження від 20 травня 2014 року № 04-37/13-98465);
– Центром підготовки та підвищення кваліфікації працівників юстиції Міністерства юстиції України в процесі підготовки тематичних семінарів для державних службовців V-VІ категорій посад, які забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру в частині легалізації об’єднань громадян та керівників і спеціалістів юридичних служб міністерств, інших центральних органів виконавчої влади; під час підготовки методичних рекомендацій для органів виконавчої влади з питань підвищення рівня проведення консультацій із громадськістю (довідка про впровадження від 19 травня 2014 року № 23-05/7);
– Центральним інститутом післядипломної педагогічної освіти Університету менеджменту освіти Національної академії педагогічних наук України у процесі підготовки законопроекту “Про післядипломну освіту”, зокрема розроблено професійні та робочі програми підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій галузі знань 1501 “Державне управління” на тему “Взаємодія представницьких органів влади з неурядовими організаціями: політико-правовий аспект” (довідка про впровадження від 20 березня 2014 року № 19-04/85);
– Інститутом підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної академії державного управління при Президентові України, зокрема для підготовки лекцій із підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та їх кадрового резерву
(І-ІV категорій посад) у рамках тематичних короткострокових семінарів протягом 2012-2014 рр. за темами: “Політичні і соціально-економічні процеси в Україні”, “Забезпечення ефективності управлінської і політичної діяльності”, “Лідерство в управлінській і політичній діяльності”; у розробці навчально-методичних матеріалів “Забезпечення ефективної взаємодії органів виконавчої влади з громадськістю” (акт про впровадження від 01 квітня 2014 року № 173/1);
– громадською організацією “Академія педагогічних наук” у процесі підготовки пропозицій до проекту нової редакції Закону України “Про державну службу” в частині встановлення політичної неупередженості державних службовців та підвищення їхнього фахового рівня (довідка про впровадження від 19 травня 2014 року № 6).
Особистий внесок здобувача. Найважливіші теоретичні положення та практичні розробки, у тому числі ті, що характеризуються науковою новизною, отримані автором самостійно. У статті, опублікованій у співавторстві з В. Гошовською [4], особистий внесок дисертанта полягає в розробці концептуальних умов розвитку соціального діалогу. У навчально-методичних матеріалах, підготовлених у співавторстві з Н. Алюшиною, Н. Ларіною, А. Ковальчуком [16], особистий внесок здобувача полягає у визначенні законодавчої бази щодо співпраці державної влади з громадськими організаціями.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження були представлені на науково-практичних конференціях, зокрема: “Поняття “неурядові організації”: термінологічний аспект”
(Київ, 2012); “Науково-аналітичний супровід взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями” (Київ, 2012); “Інформаційно-комунікативне забезпечення взаємодії парламентів з неурядовими організаціями: шотландський та український досвід” (Луцьк, 2013); “Громадський контроль за дотриманням державою трудового законодавства – запорука успішного соціально-політичного діалогу” (Донецьк, 2013); “Міжнародна практика участі неурядових організацій у роботі парламенту” (Київ, 2013); “Обсяг демократії участі у соціально-політичному діалозі” (Львів, 2013); “Особенности взаимодействия Верховной Рады Украины с неправительственными организациями в условиях модернизации государства” (Орел, Российская Федерация, 2013); “Особливості взаємодії парламенту з неурядовими організаціями у соціальному діалозі” (Київ, 2014).
Публікації. За змістом дисертаційної роботи опубліковано 16 наукових праць, у тому числі 6 статей у наукових фахових виданнях України з державного управління, 1 – у зарубіжному виданні; 8 тез доповідей на науково-практичних конференціях та 1 публікація в інших виданнях.
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації – 245 сторінок, із них 164 сторінки основного тексту. Дисертація містить 3 рисунки, 10 таблиць та 4 додатки. Список використаних джерел налічує 408 найменувань.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано нове вирішення актуального наукового завдання, що полягає в теоретико-методологічному обґрунтуванні взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями та розробці пропозицій щодо її вдосконалення.
Отримані в процесі дослідження результати, реалізовані мета і завдання дають підстави сформулювати такі висновки.
1. На основі аналізу стану дослідження взаємодії парламенту з неурядовими організаціями у вітчизняній та зарубіжній літературі ідентифіковано два рівні дослідження: загальнонауковий (методологічний, історичний, політичний, організаційно-правовий, соціальний, євроінтеграційний) і суспільствознавчий (за науками, спорідненими з теорією державного управління: філософією, юриспруденцією, політологією, соціологією), які показали, що питання взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями в практиці державного управління не є предметом системних наукових досліджень. Наукові дискусії вітчизняних та західноєвропейських учених спрямовані переважно на вивчення проблем взаємодії виконавчих органів влади та органів місцевого самоврядування з громадськими інститутами, її проявів і моделей.
2. Конкретизовано понятійно-категорійний апарат дослідження шляхом: а) уведення в науковий обіг авторського визначення понять: “взаємодія Верховної Ради України з неурядовими організаціями”, під якою розуміємо узгоджений характер відносин – Верховної Ради України та неурядових організацій, що є рівноправними комунікаторами цілісної системи, які забезпечують певні структурні зміни (приймають закони, затверджують програми тощо) для задоволення відповідних суспільних потреб та інтересів і “мобільні та організовані посередники-комунікаторти”, які є інституційною складовою моделі, що забезпечують неперервність прямого та зворотного зв’язку Верховної Ради України з неурядовими організаціями для відстеження результативності впровадження державних рішень і програм, підвищення компетентності та покращання культури сторін взаємодії, здійснення контролю за недопущенням звуження мережі та повноважень громадських рад, дотримання принциповості їх дій; б) уточнення поняття “соціальний діалог”, який у контексті взаємодії парламенту з неурядовими організаціями пропонується розуміти як форму плюралістичної демократії, що ґрунтується на принципах паритетності взаємовідносин між соціальними групами, політичними і громадськими об’єднаннями з метою компромісного вирішення питань розвитку суспільства, стримування монополізації влади, забезпечення соціальної справедливості та запобігання ймовірним суспільно-політичним ризикам; в) поширення поняття “неурядові організації” не лише на міжнародні добровільні самоврядні організації, а й на будь-які вітчизняні, що виражають волю народу та в законотворчому процесі втілюють її в життя.
3. Проаналізовано законотворчу діяльність Верховної Ради України та визначено історичні передумови, що забезпечили позитивну тенденцію розвитку парламентської демократії і демократії участі (від народних зібрань до демократії участі в незалежній Україні; від правових актів, що заклали основи парламентсько-президентської республіки, до конституційних засад народовладдя в незалежній Україні; від зібрань депутатів для схвалення рішень партійно-адміністративних органів до відродження в Україні європейських парламентських традицій); відповідні інституційні основи участі неурядових організацій у законотворчому процесі (правова база, форми і методи участі громадськості у законотворенні) та основні підходи до розвитку взаємодії (комплексність у врегулюванні ключових форм участі громадськості у законотворчому процесі; системність, збалансованість та раціональність розвитку визначеної взаємодії; інформаційно-комунікаційний зв’язок парламенту з неурядовими організаціями; процесуальність у розвитку парламентської демократії та демократії участі).
4. Узагальнено досвід основних моделей взаємодії парламентів зарубіжних країн із неурядовими організаціями (корпоративна – ФРН, Австрія, Бельгія, Франція, Нідерланди; англосаксонська – США, Канада, Швейцарія, Велика Британія, Ірландія, Австралія, Нова Зеландія; скандинавська – Швеція, Норвегія, Фінляндія, Данія, країни Центральної та Східної Європи) та встановлено, що вітчизняна модель взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями відповідно до системи і принципів правління, ідеології суспільного розвитку, методів вирішення конфліктів інтересів здебільшого тяжіє до корпоративної та скандинавської державно-управлінських моделей. Із урахуванням цих важливих аргументів виявлено напрями адаптації зарубіжного досвіду до практики державного управління, зокрема, в частині: послаблення адміністративного впливу парламенту на законотворчий процес, досягнення максимальної прозорості діяльності парламенту на всіх етапах прийняття рішень, упровадження практики народної законодавчої ініціативи в законодавчий процес парламенту та ін.
5. Запропоновано та обґрунтовано модель взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями, яка представлена структурними (Верховна Рада України, неурядові організації, посередники-комунікатори) і функціональними (лобістська та консультативна форми плюралістичної демократії) блоками та зумовлює необхідність побудови визначеної взаємодії на засадах соціального діалогу (солідарності, паритетності сторін, пошуку компромісних рішень, обов’язковості розгляду пропозицій сторін та дотримання досягнутих домовленостей), з метою переформатування нині діючих державно-управлінських відносин, які ґрунтуються на непублічних домовленостях політичних сил із фінансово-олігархічними групами, на плюралістичні, сутність яких полягає в унеможливленні монополізації влади.
6. Розроблено пропозиції з удосконалення взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями, зокрема, що стосуються внесення змін до нормативно-правових актів щодо взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями та удосконалення організаційних форм участі неурядових організацій у законотворчому процесі:
 розширити конституційні права неурядових організацій у законотворчому процесі шляхом: а) конституювання системи права народної законодавчої ініціативи шляхом включення народу України до загального кола суб’єктів законодавчої ініціативи: внесення змін до ст. 93 Конституції України, що дасть змогу вітчизняним неурядовим організаціям безпосередньо звертатися до парламенту із законодавчими ініціативами, вираженими у формі публічних законопроектів (внесення змін до чинного законодавства) і приватних законопроектів (для отримання повноважень на здійснення дій, які не мають здійснюватися без прийняття відповідного закону); б) уточнення ст. 36 Конституції України, надавши можливість громадським організаціям, політичним партіям та професійним спілкам захищати законні трудові та соціально-економічні інтереси не лише своїх членів, а й усіх інших осіб;
 унормувати взаємодію парламенту з громадськими лобі-групами у вигляді правових норм та етичних правил, зокрема прийняти Закон України про лобістську діяльність, Кодекс управління з етичними нормами лобіста і правил спілкування лобістів із державними службовцями та народними депутатами;
 забезпечити права на здійснення громадського контролю за діяльністю влади шляхом прийняття Закону України про громадський контроль, у якому запровадити нову дефініцію “неурядовий контроль”, адже ефективним вважається контроль, що здійснюється організованою громадськістю;
 законодавчо закріпити в законах України “Про статус народного депутата України”, “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” обов’язок народних депутатів брати участь у вирішенні колективних трудових спорів;
 започаткувати Довідник із консультування та участі неурядових організацій у підготовці рішень, який має постійно доповнюватися прикладами кращих практик участі неурядових організацій у законотворенні;
 удосконалити практику проведення парламентських слухань, передовсім внести зміни до Закону України “Про Регламент Верховної Ради України” стосовно: вирівнювання термінів поширення інформаційних матеріалів для проведення парламентських слухань серед неурядових організацій та народних депутатів; конкретизації тематики парламентських слухань; забезпечення контролю за виконанням доручень парламентських слухань; залучення неурядових організацій до підготовки звіту про практичну реалізацію доручень парламентських слухань;
 удосконалити порядок доступу осіб до відкритих пленарних засідань Верховної Ради України, зокрема що стосується правил поведінки відвідувачів та спрощеної системи отримання перепустки на відповідний пленарний день;
 прийняти нормативний акт, яким закріпити принцип професіоналізму народних депутатів і передбачити механізм організації та науково-методологічного керівництва професійною підготовкою, перепідготовкою, підвищенням кваліфікації народних депутатів України;
 зініціювати класифікацію консультацій із неурядовими організаціями за типами, соціальними ознаками, формами проведення, способами з’ясування громадської думки, інструментами забезпечення громадської участі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абашидзе А. Х. Неправительственные организации : международно-правовые аспекты / А. Х. Абашидзе, Д. А. Урсин. – М. : Изд-во Российского университета дружбы народов, 2002. – 160 c.
2. Авсєєвич В. П. Стан суспільного виробництва в Україні в середині 80-х років та потреба його реформування / В. П. Авсєєвич // Наукові праці історичного факультету ЗДУ. – Запоріжжя, 1999. – № 6. – С. 146-151.
3. Азовкин И. А. Общественные организации как один из каналов участия граждан в управлении делами общества / И. А. Азовкин, Д. В. Шутько.– М. : Наука, 1978. – 280 c.
4. Алексєєв В. М. Суспільство та держава: управлінські взаємовідносини: [монографія] / В. М. Алексєєв. – Чернівці : Технодрук, 2012. – 344 с.
5. Алещініна О. В. (Кислюк О. В.) Роль та місце державного управління в системі взаємодії органів влади з громадськістю / О. В. Алещініна // Механізми державного управління економікою України : зб. наук. праць ДонДУУ. – Донецьк, 2010. – т. ХІ, вип. 173 – С. 6-13.
6. Андрусяк Т. Шлях до свободи (Михайло Драгоманов про права людини) / Андрусяк Т. – Львів : Світ, 1998. – 192 с.
7. Антонова Е. Р. Особенности взаимодействия Верховной Рады Украины с неправительственными организациями в условиях модернизации государства Развитие института государственной службы в регионах: международный и российский опыт. Международная научно-практическая конференция (19 сентября 2013 г.). В 3-х т. Т. II / Под общей редакцией доктора политических наук, профессора В. Ф. Ницевича. – Орёл : Изд-во ОФ ранхигс, 2013. – 324 с.
8. Антонова О. Взаємодія законодавчого органу влади з неурядовими організаціями : інноваційні елементи моделі соціального діалогу / О. Антонова // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України : зб. наук. праць. – Київ, 2013. – Вип. 3. – С. 140-145.
9. Антонова О. Вплив неурядових організацій на проведення парламентських виборів : форми участі та концептуальні засади / О. Антонова // Наукові праці : науково-методичний журнал. – Миколаїв, 2012. – Вип. 190. – С. 80-84.
10. Антонова О. Законодавче врегулювання взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями / О. Антонова // Держава та регіони : науково-виробничий журнал. – Запоріжжя, 2012. – Вип. 4 (40). – С. 183-187.
11. Антонова О. Понятійно-категоріальний аспект взаємодії Верховної Ради України з неурядовими організаціями / О. Антонова // Теорія та практика державного управління : зб. наук. праць. – Харків, 2012. – Вип. 4 (39). – С. 156-162.
12. Антонова О. Соціальний діалог як модель взаємодії законодавчого органу з неурядовими організаціями / О. Антонова // Ефективність державного управління. – Львів, 2013. – Вип. 35. – С. 179-187.
13. Арато Э. Гражданское общество и политическая теория / Э. Арато, Д. Л. Коэн; [пер. с англ. ; общ. ред. И. И. Мюрберг]. – М. : Изд-во “Весь Мирˮ, 2003. – 784 с.