Середа Максим Леонідович Право на мирні зібрання: теоретичні, практичні та порівняльно-правові аспекти

Короткий опис

Середа Максим Леонідович, фізична особа-під- приємець, експерт Центру політико-правових реформ: «Право на мирні зібрання: теоретичні, практичні та порівняльно-правові аспекти» (12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень). Спецрада К 26.008.04 у Національному універ­ситеті «Києво-Могилянська академія»

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
СЕРЕДА МАКСИМ ЛЕОНІДОВИЧ
УДК 340.12
ДИСЕРТАЦІЯ ПРАВО НА МИРНІ ЗІБРАННЯ:
ТЕОРЕТИЧНІ, ПРАКТИЧНІ ТА ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ
12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії)
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і тексті інших авторів мають посилення на відповідне джерело М. Л. Середа
Науковий керівник: КОЗЮБРА Микола Іванович, доктор юридичних наук, професор
Київ - 2019

ЗМІСТ
ВСТУП 15
РОЗДІЛ 1. Право на мирні зібрання: етапи становлення та розвитку, природа та ознаки
1.1 Еволюція права на мирні зібрання: від витоків до сучасних
тенденцій 22
1.2 Сутнісні ознаки юридичної категорії «мирні зібрання» 43
1.3 Природа права на мирні зібрання 54
1.4 Співвідношення права на мирні зібрання з суміжними правами 61
Висновки до Розділу 1 74
РОЗДІЛ 2. Міжнародні стандарти з прав людини та їх особливості щодо права на мирні зібрання
2.1 Місце права на мирні зібрання у системі міжнародних стандартів з
прав людини 78
2.2 Порівняльно-правовий аналіз рішень Європейського суду з прав людини щодо мирних зібрань та їх значення для національної правової
системи 90
Висновки до Розділу 2 122
РОЗДІЛ 3. Право на мирні зібрання в Україні: стан забезпечення та перспективи його вдосконалення
3.1 Джерела права на мирні зібрання в Україні 126
3.2 Українська судова практика щодо реалізації права на мирні
зібрання 149
3.3 Напрями вдосконалення законодавчого регулювання права на мирні
зібрання в Україні 158
Висновки до Розділу 3 171
ВИСНОВКИ 174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 181
ДОДАТКИ 204
ВСТУП
Обґрунтування вибору теми дослідження. Історичне значення права на свободу мирних зібрань в Україні тяжко переоцінити. Адже воно є і завжди було одним і з тих фундаментальних прав, що визначають хід української історії. Ще під час національно-визвольних змагань 1917-1918 та 1990¬1991 років величезні маніфестації засвідчили бажання українського народу жити в окремій суверенній державі. Водночас у 2004 та 2013-2014 роках мирні зібрання зіграли вагому роль у превенції скочування України до авторитарних диктаторських режимів.
На сьогодні ж мирні зібрання продовжують відігравати вагому роль у сучасному суспільно-політичному житті нашої держави. Адже вони є своєрідним містком між суспільством і владою, барометром суспільних надій і очікувань та, за влучним висловом 16-го Президента США, нічим іншим як конституційною заміною революції [201].
Попри це, увага науковців до свободи мирних зібрань як в Україні так і закордоном, хоча й зросла останнім часом, все ж є меншою аніж до інших суміжних фундаментальних прав і свобод. Британський дослідник Девід Мед якось зауважив, що тяжко порахувати кількість книжок в англомовному світі написаних стосовно права на свободу слова. Натомість щоб порахувати кількість книжок щодо тематики протестів і зібрань, ймовірно, не треба буде використовувати навіть пальці обох рук [1, c. 6].
Зокрема, в українських наукових працях практично немає досліджень історичного розвитку інституту мирних зібрань, які б розглядали щось інше, ніж просто історію законодавчого регулювання цього права. Потребують глибшого осмислення сутнісні ознаки категорії мирних зібрань, проблемні підходи до класифікації та співвідношення цього права з суміжними правами. Крім того, актуальним залишається питання удосконалення нормативної бази щодо реалізації свободи мирних зібрань в Україні та систематизації практики
Європейського суду з прав людини щодо мирних зібрань з метою легшого її використання у національному правозастосуванні.
До того ж в останні роки виникла потреба оновлення науково-теоретичної бази щодо права на мирні зібрання в Україні на тлі змін щодо нормативного регулювання та практики його застосування в Україні протягом 2013¬2018 років.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, грантами. Дисертація виконана на кафедрі загальнотеоретичного правознавства та публічного права у межах наукового проекту «Верховенство права: стан та перспективи механізмів його реалізації в Україні» (номер державної реєстрації 0112U007427). Тема наукового дослідження обрана автором через її високу актуальність та недостатню дослідженість. Положення дисертації відповідають загальним напрямкам наукових досліджень, які здійснює кафедра за вищевказаним проектом.
Мета і завдання дослідження. Метою наукової роботи є здійснити комплексне теоретичне-історичне дослідження права на свободу мирних зібрань, заповнити існуючі прогалини у науковому осмисленні цього права, систематизувати найкращі практики щодо умов практичної реалізації цього права, та виробити рекомендації щодо удосконалення національного нормативного регулювання у цій сфері.
Задля досягнення цієї мети планується:
- простежити розвиток інституту зібрань, зупинившись, зокрема, на ролі народних зібрань у первісний період, у часи античності, перетворення права на мирні зібрання з моральної категорії на право суб’єктивне, а також на дослідженні сучасних тенденцій розвитку права на мирні зібрання;
- сформулювати сутнісні ознаки правової категорії «мирні зібрання», викласти власні підходи щодо обов’язкових та факультативних ознак мирних зібрань з метою полегшити розмежування мирних зібрань як явища та як правової категорії;
- дослідити співвідношення права на мирні зібрання з суміжними правами;
- проаналізувати окремі проблемні питання класифікації права на свободу мирних зібрань;
- визначити місце права на свободу мирних зібрань у системі міжнародних стандартів з прав людини;
- систематизувати підходи Європейського суду з прав людини щодо свободи мирних зібрань; виробити рекомендації щодо застосування цієї практики в Україні;
- дослідити джерельну базу щодо свободи мирних зібрань в Україні; проаналізувати судову практику щодо реалізації цього права;
- підготувати рекомендації щодо удосконалення нормативного регулювання у цій сфері.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини пов’язані з становленням і функціонуванням права на свободу мирних зібрань.
Предмет дослідження становить сутнісні ознаки права на мирні зібрання, його історичний розвиток та правове забезпечення на національному та міжнародному рівнях.
Методи дослідження. Під час дослідження використовувались такі методи наукового пізнання:
- порівняльно-історичний метод (дав змогу простежити витоки та розвиток інституту мирних зібрань та особливості здобуття свободою мирних зібрань характеру суб’єктивного права у різних країнах);
- формально-правовий метод (застосувався для дослідження
сутнісних ознак права на свободу мирних зібрань та проблемних питань
класифікації цього права);
- порівняльно-правовий метод (дав змогу порівняти міжнародні та національні стандарти та практику щодо реалізації свободи мирних зібрань в Україні та світі);
- метод системного аналізу (використовувався при дослідженні джерел права на мирні зібрання та особливостей їх узгодження між собою);
- структурно-функціональний метод (дозволив здійснити комплексне дослідження місця права на свободу мирних зібрань у системі міжнародно- правового захисту прав людини).
Протягом усього дослідження використовувались також наукові методи узагальнення, аналогії, класифікації, порівняння тощо.
Наукова новизна отриманих результатів дослідження полягає у сукупності одержаних даних щодо об’єкту дослідження, які становлять пізнавальну цінність, а також дозволяють вирішувати актуальні питання у сфері забезпечення та захисту свободи мирних зібрань в Україні. Зокрема:
вперше:
- прослідковано процес перетворення права на мирні зібрання з моральної категорії на суб’єктивне право у контексті культурно-історичних особливості суспільств та країн Європи, Америки та Азії. Зроблено висновок, що розвиток у суспільстві ідей політичного лібералізму та поширення конституційного парламентаризму є визначальним для утвердження права на свободу мирних зібрань як суб’єктивного права;
- систематизовано практику Європейського суду з прав людини щодо свободи мирних зібрань відповідно до критеріїв, які використовує Суд під час розгляду по суті скарг про порушення статті 11 Конвенції. За результатами узагальнення сформульовано таку послідовність викладу підходів Європейського суду щодо мирних зібрань: а) аналіз наявності втручання у право на свободу мирних зібрань б) законність втручання в) легітимність цілей втручання г) необхідність втручання у демократичному суспільстві;
- з урахуванням особливостей української судової практики щодо мирних зібрань, визначено рекомендації щодо виправлення недоліків у правозастосуванні. А саме: уникати розширювального тлумачення визначених Конституцією підстав для обмеження свободи зібрань, використовувати підходи Європейського суду щодо використання принципу пропорційності під час балансування інтересів учасників мирних зібрань та інших громадян тощо;
- запропоновано основні напрями удосконалення правового регулювання свободи мирних зібрань в Україні з урахуванням змін у правозастосуванні після подій «Революції Гідності». Зокрема: закріпити позитивні обов’язки держави щодо проведення мирних зібрань на законодавчому рівні; визначити порядок і строки повідомлення про проведення мирних зібрань для тих випадків, коли організатори мирних зібрань потребують від держави виконання позитивних обов’язків; скасувати дискримінаційне регулювання щодо організації мирних зібрань представниками трудових колективів тощо;
дістали подальшого розвитку:
- розуміння поняття «мирні зібрання» як правового явища, що характеризується: а) усвідомленою (осмисленою) зустріччю групи осіб, б) що відбувається з метою публічного висловлення або формулювання спільних поглядів в) у певному фізичному місці (території, маршруті) г) та проходить у мирний спосіб;
- аргументація, яка дозволяє визначити співвідношення права на свободу мирних зібрань з суміжними правами та свободами;
- розуміння сучасних тенденцій права на мирні зібрання,зокрема, щодо посилення ролі міжнародних організацій, судових та квазісудових установ у гарантуванні права на мирні зібрання на глобальному рівні;
удосконалено:
- аргументацію, відповідно до якої право на мирні зібрання слід
відносити до індивідуальних прав людини, що реалізується шляхом
колективних дій;
- розуміння міжнародних стандартів права на мирні зібрання як явища з дворівневою структурою; з одного боку вони складаються з сукупності еталонних принципів та норм, щодо яких держави надають безпосередню або опосередковану згоду, з іншого - до них належить норми, що розвивають, конкретизують та уточнюють положення щодо захисту права на мирні зібрання, які знаходять своє відображення у документах авторитетних міжнародних організацій та установ, що займаються правами людини;
- теоретичні висновки щодо зв’язку позитивних обов’язків держави щодо мирних зібрань та рівня поінформованості держави про заплановане проведення мирних зібрань;
- аргументацію, відповідно до якої право на мирне зібрання хоча і може бути елементом політичної дії та розглядатися як непрямий еквівалент участі у державних справах, однак віднесення його до прав «громадян» суперечитиме правовій природі цього права.
Практичне значення отриманих результатів полягає у можливості використання отриманих результатів у таких сферах:
у науковій - для поглиблення наукових знань щодо правової природи явища «мирні зібрання», його сутнісних ознак та генезису, а також щодо класифікації права на свободу мирних зібрань та його співвідношення з суміжними правами;
в освітній - для сприяння навчальному процесі при вивченні курсів та спецкурсів із загальної теорії права, конституційного права та прав людини;
у правозастосовній - для подолання виявлених недоліків у реалізації права на мирні зібрання та його судового захисту;
у нормотворчій - для заповнення прогалин у законодавчому регулюванні щодо забезпечення права на свободу мирних зібрань в Україні.
Апробація матеріалів дисертації. Результати наукової роботи були обговорені під час засідань кафедри загальнотеоретичного правознавства та публічного права Національного університету «Києво-Могилянська академія», а також викладені у наукових працях (у тому числі опублікованих у міжнародних фахових виданнях), зокрема: «Підстави для обмеження свободи мирних зібрань у практиці адміністративних судів», «Перетворення права на мирні зібрання з моральної категорії у суб’єктивне право», «Співвідношення права на свободу мирних зібрань із суміжними правами», «Дотримання принципу пропорційності при блокуванні доріг у контексті реалізації права на мирні зібрання в Україні» тощо.
У процесі здійснення дослідження автор брав участь у фахових обговореннях, конференціях, круглих столах та телемарафонах присвячених проблематиці свободи мирних зібрань. Зокрема, у 2013-2017 роках автор виступав на тренінгу-конференції, присвяченій системному розумінню прав людини (права на свободу мирних зібрань та права на свободу думки і слова), організована Німецькою службою академічних обмінів спільно з ГО «Німецько-український правознавчий діалог» та Центром німецького права юридичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка); підготував та виступив з доповіддю, присвяченій свободі мирних зібрань, у рамках річної доповіді «Права людини в Україні - 2014», представленою Українською гельсінською спілкою з прав людини; круглому столі, присвяченому питанням прав людини в Україні, організованим Офісом БДІПЛ ОБСЄ у Варшаві, Польща.
Крім того, деякі результати цього дисертаційного дослідження використанні у дослідженні, підготовленому Центром політико-правових реформ та міжнародною організацією Democracy Reporting International «Свобода мирних зібрань в Україні: пошук оптимальної моделі регулювання», що вийшла друком у 2018 році.
Структура та обсяг дисертації. Структурно наукова робота складається з вступу, трьох тематичних розділів, які включають 9 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків

Список літератури

ВИСНОВКИ
За результатами дослідження зроблено висновки, пропозиції та узагальнення, найважливішими з яких є:
1. Мирні зібрання як історичне явище зародилося ще у період первісного суспільства. Свого подальшого розвитку це явище набуло у часи Античності та Середньовіччя та за багатьма ознаками було подібним до мирних зібрань у сучасному розумінні. Проте лише наприкінці доби Просвітництва у західних державах почався процес перетворення права на мирні зібрання з моральної категорії у суб’єктивне право, що було пов'язано з розвитком конституційного парламентаризму та поширенням ідей політичного лібералізму.
2. Термін «мирні зібрання» може розглядатися у двох значеннях, одним з яких є мирне зібрання як правова категорія. Як правове явище мирні зібрання характеризуються: а) усвідомленою (осмисленою) зустріччю групи осіб, б) що відбувається з метою публічного висловлення або формулювання спільних поглядів в) у певному фізичному місці (території, маршруті) г) та проходить у мирний спосіб. Окрім основних ознак, існує також чимало факультативних, які можуть виконувати допоміжну роль для розмежування мирних зібрань та суміжних явищ (наприклад, наявність організатора зібрання, сповіщення про його проведення відповідних органів влади, наявність допоміжних засобів для ефективної комунікації тощо).
3. Право на мирні зібрання споріднене з багатьма іншими суміжними правами, однак відрізняється від них рядом ознак.
Так, з правом на свободу вираження поглядів мирні зібрання споріднені через зміст повідомлення, яке може доноситься через свободу зібрань або через свободу вираження поглядів. Водночас очевидна відмінність між цими правами полягає у тому, що свобода зібрань передбачає не тільки передання певного повідомлення, але й передбачає сукупність фізичних дій, спрямованих на публічне донесення своєї позиції, яка до того ж мусить бути виражена групою осіб.
Право на свободу мирних зібрань має також тісний історичний зв’язок з правом на свободу асоціацій, які переважно і виступають організаторами мирних зібрань. Однією ж з ключових відмінних рис між цими правами є зорієнтованість намірів учасників. На відміну від мирних зібрань, фокус уваги яких переважно спрямований на вузьку мету у теперішньому часі, створення асоціації відображає намір подальшої постійної взаємодії у майбутньому, який мають її учасники.
З правом на колективне звернення мирні зібрання пов’язують низка спільних ознак, як от: можливість реалізації лише групою осіб, спрямованість на досягнення короткострокової мети, можливість використання для досягнення як приватних так і публічних цілей тощо. Однак, на противагу праву на колективне звернення, право на свободу мирних зібрань може бути спрямовано не лише до органів влади, але й до суспільства у цілому чи до певних його груп або представників. До того ж, на відміну від права на колективне звернення, реалізація права на мирні зібрання неможлива за фізичної відсутності учасників на місці його проведення.
Так само як і право на повстання, право на мирні зібрання є правом людини, яке реалізуються шляхом колективних дій. Мирні зібрання, на сьогодні, є обов’язковою умовою реалізації права на повстання в цивілізованих суспільствах. Навіть за наявності ознак тиранії і гноблення, перш ніж народ може вдатися до повстання, мають бути використані всі мирні методи, у тому числі і в першу чергу ті, що надає право на мирні зібрання. У разі, якщо цього не зробити, навіть у випадку успіху, повстання ризикує втратити свою легітимність та бути сприйнятим як державний переворот з усіма відповідними наслідками. Однак мирних зібрань як необхідної передумови права на повстання можна уникнути за наявності неспростовних обґрунтованих очікувань, що вони не матимуть жодного змісту і лише призведуть до репресій щодо їх учасників.
4. Зроблено висновок про те, що право на мирні зібрання належить до індивідуальних прав людини, що реалізується шляхом колективних дій. Ця позиція аргументована насамперед тим, що на відміну від прав, що традиційно відносять до колективних, право на мирні зібрання є простою сукупністю індивідуальних прав осіб на висловлення певної позиції через сукупність узгодженість фізичних дій, що вживаються щонайменше двома особами.
5. Незважаючи на те, що право на мирне зібрання до певної межі може бути елементом політичної дії і може розглядатися як непрямий еквівалент участі у державних справах, його не слід відносити до прав «громадян». Відповідно не слід надавати державі дискреційні повноваження щодо наділення або не наділення цим правом іноземців та осіб без громадянства, адже це суперечить самій природі права на мирні зібрання.
6. Міжнародні стандарти права на мирні зібрання з одного боку складаються з сукупності еталонних принципів та норм, щодо яких держави надають безпосередню або опосередковану згоду, з іншого - до них належить норми, що розвивають, конкретизують та уточнюють положення щодо захисту права на мирні зібрання, які знаходять своє відображення у документах авторитетних міжнародних організацій та установ, що займаються правами людини.
7. На основі систематизації практики Європейського суду з прав людини щодо мирних зібрань та зроблено такі узагальнення:
- втручанням у право на свободу мирних зібрань можуть бути визнані будь-які дії або бездіяльність загального або індивідуально характеру вжиті до, під час або після проведення мирного зібрання, навіть якщо такі дії не мали видимого впливу на фактичне проведення мирних зібрань, або формально-юридично не пов’язані з його наслідками. Втручання у право на проведення мирних зібрань може також полягати у бездіяльності органів влади, у тих випадках, де розумно можна було сподіватися на вжиття активних заходів з боку держави, у тому числі спрямованих на захист демонстрантів від порушення їх прав третіми особами;
- будь-яке втручання у право на мирні зібрання повинно бути передбачене законом, з чого випливають дві вимоги. По-перше, закон має бути доступним для громадянина, по-друге, законодавчі норми повинні бути сформульовані з достатньою точністю, яка дасть змогу передбачити наслідки, до яких може призвести та чи інша дія залежно від обставин;
- обмеження права на мирні зібрання повинно переслідувати легітимні цілі, визначені Конвенцією. У випадках, коли посилання на конвенційні легітимні цілі є лише формальним, а натомість існують переконливі і достатні свідчення, що наведене обгрунтування необхідності обмеження свободи мирних зібрань не було істинним, Суд може визнати, що обмеження свободи мирних зібрань не переслідувало легітимних цілей;
- будь-яке обмеження права на мирні зібрання повинно бути «необхідним у демократичному суспільстві». Цей вислів означає, що втручання у право на свободу мирних зібрань має відповідати невідкладним соціальним потребам і, зокрема, бути пропорційним поставленій законній меті;
- важливою складовою критерію «необхідності у демократичному суспільстві» є дотримання принципу пропорційності, якого особливо важливо дотримуватися при балансуванні прав учасників мирного зібрання та суспільних інтересів. Загалом Європейський суд з прав людини визнає право учасників зібрання на вираження своєї позиції таким, що переважає над тимчасовими незручностями, яких зазнають особи, що не беруть участі у зібранні. Виняток становлять ситуації, у яких учасники мирного зібрання явно зловживають своїм правом, зокрема, якщо єдиною метою учасників є прагнення внести хаос у звичайний перебіг життя і, таким чином, реалізувати свою корисливу мету на привернення суспільної уваги;
- існує презумпція правомірності проведення мирного зібрання, адже лише переконливі та вагомі причини можуть виправдати втручання у це право.
У зв’язку з цим, прийнятними умовами для попереднього обмеження мирних зібрань можуть бути лише явні свідчення про насильницькі наміри організаторів та учасників зібрання, а також їхня відмова від демократичних принципів. Тягар спростування презумпції на користь проведення мирного зібрання завжди покладається на державу. При цьому Суд вважає абсолютно недостатнім саме лише твердження органів влади про високі ризики виникнення насильства для обґрунтування попереднього обмеження мирних зібрань;
- держави мають певні позитивні обов’язки щодо створення належних комфортних умов для реалізації особами свого права на мирні зібрання. Зокрема, до таких обов’язків належить забезпечення належної підготовки поліції до мирних зібрань, у яких можна розумно очікувати високого ризику застосування насильства, та готовність поліції до своєчасної реакції на безпосередні вияви насильства щодо учасників мирних зібрань;
- держави повинні проявити певний ступінь толерантності до проведення мирних зібрань, навіть у випадках формального порушення законодавства, для того щоби свобода мирних зібрань не була позбавлена своєї суті. Водночас у тих випадках, коли достатній ступінь толерантності продемонстрований, держава може припинити мирні зібрання або піддати адміністративним санкціям його учасників.
8. За результатами аналізу джерел права на мирні зібрання, що використовуються в Україні, рекомендовано не використовувати деякі з цих джерел (зокрема, нормативні акти органів місцевого самоврядування, які визначають процедуру проведення зібрань у певних населених пунктах) через їх невідповідність Конституції та законам України.
9. Національне законодавство наділяє суди ширшими можливостями щодо захисту свободи мирних зібрань, аніж законодавство багатьох інших країн. Так, в Україні суди мають виключні повноваження обмежувати право на мирні зібрання, а не лише можливість контролювати законність дій виконавчих чи правоохоронних органів щодо обмеження цієї свободи, як це відбувається у більшості іноземних держав. Однак попри широкі повноваження українська судова практика здебільшого була репресивною щодо свободи мирних зібрань, зокрема для неї була характерна неуніфікованість, розширювальне тлумачення підстав для обмеження свободи мирних зібрань, слабка вмотивованість більшості судових рішень, стійка залежність між судовою практикою та політичною ситуацією. Лише після Революції Гідності намітилися деякі позитивні тенденції щодо зміни репресивної судової практики. Зокрема, суди значно частіше почали відмовляти у задоволенні позовів щодо обмеження мирних зібрань, зменшилась кількість осіб, притягнених до адміністративної відповідальності за порушення порядку проведення зібрань тощо. Існує також стійка тенденція до зменшення кількості судових справ щодо обмеження права на мирні зібрання, через те, що органи влади значно рідше звертаються з такими позовами.
10. Серед напрямів удосконалення нормативного регулювання щодо мирних зібрань пропонується:
- закріпити принципи права на мирні зібрання та позитивні обов’язки держави щодо проведення мирних зібрань на законодавчому рівні;
- визначити порядок і строки повідомлення про проведення мирних зібрань лише для тих випадків, коли організатори мирних зібрань потребують від держави виконання позитивних обов’язків;
- остаточно припинити дії актів місцевих органів влади, що
регулюють порядок здійснення права на мирні зібрання на місцевому рівні
- чітко розмежувати мирні зібрання та інші масові заходи у
законодавстві;
- конкретизувати основні права учасників мирних зібрань (зокрема, право використовувати тимчасові конструкції під час проведення зібрань);
- скасувати дискримінаційне регулювання щодо окремих видів
мирних зібрань;
- запровадити обов’язкову індивідуальну ідентифікацію працівників правоохоронних органів, що працюють під час мирних зібрань.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Mead D. The new law of peaceful protest rights and regulations in the human rights act era. Oregon: Oxford and Portland, 2010. 499 p.
2. Ishay M. The history of human rights: from ancient times to the globalization era. Ishay, 2008 / University of California Press Berkeley and Los Angeles, California. 450 p.
3. Liiry O. Right to freedom of Assembly in Europe: How are the domestic regulation able to address the developments and potential problems of the right to freedom of assembly in the light of international standard of the right? Oya Liiry. 2011. URL: https://www.duo.uio.no/handle/10852/22685?show=full (дата звернення: 03.04.2015).
4. Baylen L. «Tavern Talk» and the Origins of the Assembly Clause : Tracing the First Amendment’s Assembly Clause Back to its Roots in Colonial Taverns. Hastings constitutional law quarterly. 2011.
5. Inazu J. The forgotten Freedom of assembly. Chapel Hill. 2007. URL: http://law.wustl.edu/faculty_profiles/documents/inazu/ForgottenFreedomAssembly.p df (дата звернення: 03.04.2015).
6. Smith G. The Development of the Right of Assembly - A Current Socio- Legal Investigation. William & Mary Law Review. 1967. URL: http://scholarship.law.edu/scholar/796/ (дата звернення: 04.04.2015).
7. Brod N. Rethinking a reinvigorated Right to Assemble. Duke Law Journal. 2013. URL: http://scholarship.law.duke.edu/cgi/viewcontent.cgi?article= 3397&context=dlj (дата звернення: 08.04.2015).
8. R. von-Mohl. Die Polizeiwissenschaft nach dem Grundsatzen des Rechtsstaates. Zubingen. 1833. URL: http://reader.digitale-sammlungen.de/de/fs1/ object/display/bsb10766998 00007.html (дата звернення: 13.04.2015).
9. Wong K. A Comparative study of laws of Assembly in China: Historical Continuity or Political Departure. A Comparative Study of Laws of Assembly in the
China. 2006. URL: http://blog.hawaii.edu/aplpj/files/2011/11/APLPJ 07.2 wong.pdf (дата звернення: 17.04.2015).
10. Nathanson N. Constitutional protection of freedom of assembley in Japan and the United States. International & Comparative Law Quarterly. 1044 p.