Дергунова Ольга Ігорівна Психологічний тип праворозуміння: теоретичні основи генезису і трансформацій

Короткий опис

ЗМІСТ
ВСТУП ........................................................................................................... 10
Розділ 1. Історіографічні і теоретико-методологічні засади дослідження
проблем генезису і трансформацій психологічного типу праворозуміння…….20
1.1. Історіографія та методологія дослідження феномену психологічного
типу праворозуміння в українській та зарубіжній доктрині................................ 20
1.2 Сутність, ознаки і поняття психологічного типу праворозуміння, його
співвідношення з іншими теоріями праворозуміння............................................ 50
Висновки до Розділу 1 .................................................................................. 63
Розділ 2. Елементи змісту психологічного типу праворозуміння та їхні
внутрішні взаємозв’язки ………………………………………………………..…64
2.1. Поняття, види і когнітивний потенціал психічних процесів людини
у праві ………………………………………………………………………………64
2.2. Концепт та характерні особливості психічних станів як складових
психологічного типу праворозуміння…………………………………………….90
2.3. Взаємозв’язки психічних процесів та станів на рівні
правосвідомості…………………………………………………………………..108
Висновки до Розділу 2................................................................................. 145
Розділ 3. Психологічні трансформації розуміння права та їхній вплив на
відтворення й розвиток правової культури ……………………………………147
3.1. Складові відображення психічних явищ у різних видах правової
культури …............................................................................................................. 147
3.2. Антропо-психологічні деструкції правової культури та їхні
варіації ……………………………………………………………………………174
Висновки до Розділу 3 ................................................................................ 205
ВИСНОВКИ ................................................................................................ 208
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ................................................... 212
Додаток А. Акти впровадження результатів дисертаційного
дослідження………………………………………………………………………237

Список літератури

ВИСНОВКИ
Представлено історіографію дослідження феномену психологічного типу
праворозуміння. Осмислення правової дійсності незамінний інструмент
розкриття антропної сутності права в усі епохи людської історії. На початку
ХХ ст. всесвітньо відомий правник Л. Й. Петражицький розвинув наявні у
правовій доктрині (Е. Р. Берлінга, ) відомості про інструментальні можливості
психологічних знань для пізнання правової дійсності до рівня окремої теорії.
Наступний етап доктринального розвитку психологічної теорії праворозуміння
обмежується часом творчості безпосередніх учнів засновника цієї теорії. Третій
етап являє собою популяризацію та розвиток психолого-правових ідей
послідовниками зазначеної теорії в усіх високорозвинених країнах світу.
2. Досліджений тип праворозуміння частина сучасних теорій відкритого
громадянського суспільства, правової держави та варіацій інтегративної теорії
права (комунікативної, лібертарної та ін.), у межах якої нейтралізуються
основні протиріччя юридичного позитивізму та юснатуралізму. Психологія
людини ядро до розкриття як онтології права, так і його буття, історично
детермінованого економічними, політичними та духовними чинниками. Мета
та єдиний сенс права людина у межах своєї соціальної спільноти реалізується,
вступаючи до різноманітних відносин та перетворюючи їх, відповідно до рівня
власної правосвідомості та цивілізаційних можливостей рідної нації. А,
особливо, інтуїтивні та інші психологічні форми правопізнання стають
незамінними в нинішніх умовах пришвидшення соціального поступу (за
рахунок вмілого інформаційних технологій тощо) на тлі нинішніх діалектичних
взаємозв’язків глобалізаційних викликів, що формує справжній виклик для
реформаторів міжнародного права – його антропних основ, змістовного
наповнення нормами матеріального і процесуального характеру тощо. У цих
зв’язках, автор визначив психологічний тип праворозуміння як обрання емоцій,
почуттів, інтелекту, волі і духу людини у якості теоретичних підстав для
207
пізнання та осмислення правового життя (юснатуралістський зріз), а також
відображення результатів такого осмислення у нормах чинних в державі
законодавчих актів (позитивістський зріз). Психологічна типологізація
рефлексії права у людській свідомості відбувається у канві системи однорідних
засад одного психічного порядку, що визначають специфічний підхід до
розуміння змісту та сутності права.
3. Доведено, що дія елементів психіки людини у правопізнанні
знаходиться в основі психологічного типу праворозуміння. Відповідно право
виникає та діє як наслідок стимулювання потрібних і пригнічення шкідливих
мотивів (імпульсів) у поведінці людини. Тоді обов’язковості нормам надає не
стільки держава, скільки атрибутивно-імперативні переживання людей.
Генетично саме право, його структура та функціонування у суспільстві явища
антропоморфні, детерміновані духовним світом людини.
Визначено, що соціально-психологічний образ права виявляється у
стійкому поєднанні індивідуальних психічних властивостей та системи
соціально-значущих якостей людини. Важливим стає міра оволодіння
соціальними цінностями людиною та здатністю до їх реалізації.
Праворозуміння відбувається ресурсами системи інтелектуальних, емоційних і
чуттєвих, а також вольових властивостей людини. Імпульси від емоцій, їхній
розвиток у правових почуттях та постійний зв’язок з ментальною структурою
особистості це основа для розуміння діючого права.
4. Встановлено, що психічні стани це динамічні складові психіки людини.
Психічні прояви динамічні й постійні доповнюються статичними елементами –
образами, уявленнями та іншими результатами процесів усвідомлення права.
Людина бере участь у правових відносинах, наповнює їх сенсом та розвиває,
виходячи виключно з власних уявлень про право. Психічні стани у вигляді
правових установок виявляють готовність до дії, часто відповідно до
неусвідомлених підстав попереднього досвіду правових відносин.
5. Визначено, що право властиве біологічно-енергетичній частині
людської природи, проте проявляються правові якості і знання виключно
208
у соціумі. Рівень якості таких проявів залежить від цивілізаційного розвитку
суспільства, до якого належить індивід. Найголовнішими орієнтирами у
психологічному типі праворозуміння залишається свідомість і психіка.
Свідомість являє собою картину світу, яку бачить людина. Правова частина цієї
картини це сфера регулярно повторюваних, стійких, суттєвих, необхідних та
обов’язкових соціальних взаємозв’язків. Осмислені правила таких відносин
складають зміст правової свідомості. Це система відображення правової
дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про
право, його місце та роль щодо забезпечення свободи особи та інших
загальнолюдських цінностей.
Взаємозв’язки складових психології людини сягають якості правової
культури за умов належно розвинутих інтелекту, емоцій, почуттів та волі
людини; наявності достатніх знань з психології і права, особливостей правових
відносин за напрямами її життєвих інтересів, а також вміння використовувати
ці знання: враховувати і створювати психологічні умови для ефективного
вирішення поставленого завдання, використовувати прийнятні правові
способи; досконалість та стійкість практичної реалізації знань та умінь
незалежно від зовнішніх чинників (психологічного тиску з боку третіх осіб;
виникнення напружених, конфліктних, критичних ситуацій тощо).
Правосвідомість виявляє себе також як систему понять, поглядів, уявлень
і почуттів відносно права, а також щодо діяльності, пов’язаної з цим правом.
Правова свідомість як чуттєве й раціональне сприйняття світу права, розкриває
глибинну суть мотивів, діянь суб’єктів у реальному житті. За своїм змістом
правосвідомість одна з форм буття права. Це складне системне правове явище,
що структурно утворено чуттєвим на рівні правової психології та ментальним у
правовій ідеології.
6. Визнання цінності права є необхідним кроком у розвитку
правосвідомості, до соціально активної поведінки, охорони й примноження
загальнолюдських цінностей та забезпечення на цій підставі соціального
поступу. Правосвідомість є одним з найважливіших чинників, що впливає як на
209
окремі поведінкові акти індивіда, так і на процес правотворення і
правореалізації в цілому. Практична робота кожної людини, як сфера прояву
професіоналізму, вимагає зосередити зусилля суспільства на підготовці цілісної
особистості, яка наділена всебічно розвинутими здібностями та схильностями,
що, з одного боку, якнайкраще підготує її до професійної діяльності, а, з
іншого, дозволить кожній людині реалізувати себе у житті через свої
суб’єктивні можливості.
З’ясовано, що якість усвідомлення людиною права визначальний
критерій для типологізації правової культури. За цим критерієм виокремлено
психологію буденну, а також психологію фахово підготовленої людини та
науковця. Класифіковано правову культуру на інституційну та не інституційну
форми; на індивідуальну, групову та суспільну. Психологічний вимір усіх цих
класифікацій виявляється через ознаку усвідомленості норми права у тих або
інших правових відносинах. Людина юридична тоді, коли своєю поведінкою
відображає найбільш корисний спосіб розвитку суспільства. Домінуючою стає
індивідуальна правова культура як наслідок унікальних психологічних
трансформацій окремої людини, її здатності усвідомити та згенерувати
прогресивні образи про право.
7. Відзначено, що утвердження цінностей і принципів права у
повсякденній соціальній активності людини виключає правопорушення,
соціальні напруження і конфлікти. У ході виконання дисертаційної роботи
встановлено, що усвідомлюються тільки ті образи, які наявні у психіці.
Потенційно завжди залишаються неусвідомлені образи. Це сфера підсвідомого,
що впливає на правову культуру. Загальними для будь-якої людини стають такі
вади сприйняття і трансляції правової інформації як демагогія, дилетантизм,
ідеалізм, інфантилізм, марнославство тощо. Декструктивними проявами
відносно правової культури стають також неосудність, злочинна поведінка,
використання психологічних знань як способу вчинення злочину (гіпноз).