ПРЕДСТАВНИЦЬКА ФУНКЦІЯ ВЕРХОВНОЇ РАДИ – ПАРЛАМЕНТУ УКРАЇНИ

Короткий опис

ЗМІСТ

В С Т У П………………………………………………………………….. 3 – 12
РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФУНКЦІЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ………………………………
13 – 51
1.1. Правова природа функцій парламенту України…..……………….. 13 – 36
1.2. Класифікація функцій Верховної Ради України…………………… 36 – 51

РОЗДІЛ 2. ПРЕДСТАВНИЦЬКА ФУНКЦІЯ В СИСТЕМІ ФУНКЦІЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ.…….………………………

52 – 131
2.1. Поняття представницької функції Верховної Ради України……… 52 – 84
2.2. Становлення та розвиток політико-правової думки про народне представництво………………………………………………………

84 – 96
2.3. Повноваження Верховної Ради України у здійсненні представницької функції………………………………….…………
96 – 114
2.4. Основні форми реалізації представницької функції Верховної Ради України…………………………………………………………

114 – 130

РОЗДІЛ 3. МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРЕДСТАВНИЦЬКОЇ ФУНКЦІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ………………....

131– 173
3.1. Поняття та елементи механізму реалізації представницької функції Верховної Ради України……….…………………………...

131 – 145
3.2. Роль народних депутатів у реалізації представницької функції Верховної Ради України……………………………………………..

145 – 163
3.3. Роль фракцій у реалізації представницької функції Верховної Ради України…………………………………………………………

163 – 173
ВИСНОВКИ………………………………………………………………. 174 – 178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………… 179 – 199
В С Т У П

Актуальність теми. Однією з найголовніших ознак демократичного розвитку суспільства та держави в цілому є функціонування демократичного парламенту – установи, яка має повну довіру народу, виступає від його імені й підтримує соціальні зв’язки з ним. Від того, наскільки ефективною є діяльність парламенту безпосередньо залежить рівень народного представництва та захисту інтересів громадян країни. У даному випадку Україна не є винятком. Адже, місце та роль парламенту України – Верховної Ради – в механізмі держави та суспільстві обумовлено її представницьким характером, тим, що тільки Верховна Ради України має право виступати від імені народу України, приймати закони та інші акти. Ці положення були закладені ще в Декларації про державний суверенітет України і закріплені в Конституції України 1996 року.
Теоретичне дослідження представницької функції Верховної Ради України є актуальним, тому що в сучасній Україні відбуваються досить складні та неоднозначні процеси політико-правової трансформації. З одного боку, в умовах проведення конституційної і політичної реформ можна спостерігати тенденції підвищення соціальної ролі парламенту України, наділення його більшим колом повноважень в установчій та контрольній сферах. З іншого боку, можна спостерігати ознаки парламентської кризи, яка має свій прояв в існуванні політичних конфліктів у Верховній Раді України.
Проблеми реалізації представницької функції Верховної Ради України мають виключно важливе значення як для науки конституційного права України, так і для політичної та державно-правової діяльності. Насамперед, це пов’язано з тим, що Верховна Рада України є певним каналом зв’язку між суспільством та державою, органами виконавчої державної влади. Головне призначення Верховної Ради України – виражати волю народу з питань суспільного та державного значення. Тому, дуже важливим є усвідомлення існуючих проблем при здійсненні представництва народу парламентом України; узагальнення наукових та правових положень щодо досліджуваного питання; виявлення позитивних і негативних обставин, які мають місце в процесі представництва інтересів Українського народу і впливають на ефективність представницької функції Верховної Ради України.
Отже, актуальність проблеми представницької функції Верховної Ради України пов’язана, по-перше, з необхідністю її наукового обґрунтування та визначення місця в системі функцій Верховної Ради України; по-друге, з проголошенням, на конституційному рівні, Верховної Ради України не тільки єдиним законодавчим органом державної влади, а й єдиним представницьким органом; по-третє, з дослідженням механізму реалізації представницької функції Верховної Ради України. Дослідження питання представницької функції Верховної Ради України є актуальним і тому, що за часи існування незалежної України даній проблемі не приділялося належної уваги в контексті самостійного дослідження, а лише характеризувався ряд окремих її аспектів у межах дослідження українського парламентаризму.
Цим обумовлений вибір даної теми дисертації, її структура та зміст.
Обрана тема дослідження потребує звернення до теоретичних проблем функцій держави та функцій державних органів; проблем народного представництва, становлення і розвитку українського парламентаризму, які завжди привертали увагу вчених. І тому, при роботі над дисертацією, автор спирався на ті ідеї, положення та висновки, які містяться в працях як вітчизняних, так і зарубіжних вчених-конституціоналістів, дослідників загальної теорії держави і права, дослідників історії політико-правових вчень тощо.
Різні аспекти теорії функцій держави та державних органів, порушували у наукових працях вчені-конституціоналісти та дослідники загальної теорії держави і права: С.С. Алексєєв, М.В. Баглай, М.І. Байтін, І.Л. Бачило, А.Б. Венгеров, А.І. Денисов, Л.І. Каск, В.В. Копейчіков, А.І. Лук’янов, М.Н. Марченко, А.А. Мішин, В.Ф. Погорілко, І.С. Самощенко, А.К. Стальгевич, Б.О. Страшун, Ю.О. Тихомиров, Б.Н. Топорнін, Н.В. Черноголовкін, В.Є. Чиркін та інші.
Особлива увага приділялася науковим працям вчених, які досліджували питання народного представництва та теорії парламентаризму, як вітчизняного, так і зарубіжного. Це такі вчені, як: С.А. Авак’ян, А.С. Автономов, М. Амеллер, О.М. Бандурка, Г.В. Барабашев, Ч. Вайз, С.Б. Гавриш, А.З. Георгіца, В.Д. Горобець, В.Н. Денисов, Ю.Д. Древаль, В.С. Журавський, А.І. Златопольський, А.Д. Керимов, П. Кислий, О.Л. Копиленко, І.В. Котелевська, Л.Т. Кривенко, С.В. Масленнікова, В.А. Максимов, А.Х. Махненко, В.В. Медведчук, О.М. Мироненко, О.Г. Мурашин, Г.В. Нечепуренко, В.Ф. Опришко, М.П. Орзіх, В.Ф. Погорілко, М. Прело, М.І. Ставнійчук, В.Я. Тацій, М.О. Теплюк, Ю.М. Тодика, О.Ф. Фрицький, К. Хессе, В.М. Цвік, В.М. Шаповал, Ю.С. Шемшученко, Н.Г. Шукліна та ін.
Автор спирався також на праці дореволюційних вітчизняних та зарубіжних правознавців: Б. Велихова, Н.П. Дружиніна, Г. Єллінека, К. Каутського, С.А. Котляревського, М.О. Рожкова, В.М. Хвостова, Б.М.Чичеріна та ін. Необхідно вказати і праці загальнофілософського характеру, насамперед, Г.В.Ф. Гегеля, Дж.С. Мілля, Ж.-Ж. Руссо та ін.
У дисертації використовувалися наукові праці радянського періоду. Їх теоретична та практична роль є досить значною, однак звернення до даних робіт можливо лише з урахуванням тих сучасних змін, які відбулися на рівні концептуальних та правових основ здійснення народного представництва.
Поряд з науковими джерелами в основу дисертації був покладений нормативний матеріал. Останній містить сукупність нормативно-правових актів України та нормативно-правові акти зарубіжних країн.
В основу методології дослідження покладені загальнотеоретичні принципи та підходи щодо наукового обґрунтування представницької функції, визначення її місця в системі функцій Верховної Ради України. Методами дослідження є сукупність загальнонаукових та інших методів наукового пізнання. Завдяки використанню формально-логічних прийомів: аналізу та синтезу, індукції та дедукції, абстракції встановлені ознаки та визначені поняття “функції Верховної Ради України”, “представницька функція Верховної Ради України”, “народне представництво”, “механізм реалізації представницької функції Верховної Ради України”. Із застосуванням системно-структурного та структурно-функціонального методів виділена представницька функція в системі функцій Верховної Ради України; розкрито механізм реалізації представницької функції Верховної Ради України та його елементи. Використання соціологічного та статистичного методів дозволило дослідити кількісний та якісний склад Верховної Ради України з точки зору пропорційності представництва інтересів громадян України. Шляхом ототожнення зроблена класифікація на види функцій Верховної Ради України, форм реалізації представницької функції Верховної Ради народними депутатами України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася у відповідності з темою науково-дослідної роботи відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України “Система органів державної влади України” (реєстраційний номер 0101U001009) та є частиною загальної проблеми, над якою працює юридичний факультет Запорізького державного університету: “Основні напрями реформування законодавства України в контексті європейської інтеграції” (державний реєстраційний номер 0104U004048).
Мета і завдання дослідження. Мета даного дослідження полягає у визначенні місця представницької функції Верховної Ради України в системі функцій парламенту України, у всебічному розгляді конституційно-правового змісту представницької функції, а також, в аналізі механізму її реалізації Верховною Радою.
Досягнення зазначеної мети реалізується через вирішення таких завдань:
- здійснити авторське визначення поняття й ознак функцій Верховної Ради України;
- провести класифікацію і дати видову характеристику функцій Верховної Ради України;
- визначити ознаки Верховної Ради України як органу народного представництва;
- здійснити авторське визначення поняття й ознак представницької функції Верховної Ради України;
- простежити процес формування політико-правової думки про народне представництво в якості ідеологічного підґрунтя сучасної представницької функції парламенту України;
- визначити основоположні ідеї народного представництва на сучасному етапі розвитку концепції народного представництва;
- конкретизувати правовий зміст представницької функції Верховної Ради України через аналіз повноважень Верховної Ради України у сфері здійснення народного представництва;
- виділити і проаналізувати основні форми реалізації представницької функції Верховної Ради України;
- визначити поняття та ознаки механізму реалізації представницької функції Верховної Ради України;
- розкрити елементи механізму реалізації представницької функції парламенту України;
- конкретизувати роль народних депутатів України в реалізації представницької функції Верховної Ради України;
- обґрунтувати роль фракцій в реалізації представницької функції парламенту України;
- внести пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері конституційно-правового регулювання представницької функції Верховної Ради України.
Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дисертаційної роботи є система функцій Верховної Ради України.
Предметом дослідження є представницька функція Верховної Ради України; визначення ознак та поняття представницької функції Верховної Ради України як напряму та виду діяльності парламенту України; повноваження Верховної Ради України у сфері реалізації представницької функції; механізм реалізації представницької функції парламенту України.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою спробою комплексного монографічного дослідження, в якому подано авторську концепцію представницької функції Верховної Ради України.
У дисертації обґрунтовано ряд положень, які визначаються елементами наукової новизни:
- запропоновано авторське визначення поняття функцій Верховної Ради України як основних напрямів та видів її діяльності, що відображають сутність, зміст і призначення Верховної Ради України в державі й суспільстві як органу законодавчої державної влади, пов’язані з реалізацією компетенції, закріпленої Конституцією України та іншими конституційно-правовими актами, відповідно до її місця та ролі в механізмі Української держави для досягнення завдань та мети;
- виділено дві групи ознак функцій Верховної Ради України: загальні та конкретні (специфічні);
- доповнено критерії класифікації функцій Верховної Ради України. Поряд із загальновизнаними, запропоновано класифікацію функцій Верховної Ради України за новими критеріями: засобами діяльності Верховної Ради України, терміном реалізації функцій Верховної Ради України, механізмом реалізації функцій Верховної Ради України. За засобами діяльності Верховної Ради України можна розрізняти конституційну, бюджетно-фінансову, інформаційну, територіальну, програмну та ін. За терміном реалізації функцій Верховної Ради України – постійні та тимчасові. За механізмом реалізації функцій Верховної Ради України – складні (комплексні) та прості;
- вперше визначено ознаки Верховної Ради України як органу народного представництва, що свідчить про здійснення нею представницької функції, на підставі положень Конституції України та інших конституційно-правових актів. Такими ознаками є наступні: виборність, періодичність формування, колегіальність (кількісний та якісний склад), вільний мандат депутатів;
- вперше запропоновано авторське визначення поняття та ознак представницької функції Верховної Ради України як напряму і виду діяльності парламенту України, що полягає в представництві Українського народу – громадян України всіх національностей у здійсненні законодавчої влади шляхом виявлення, узагальнення, узгодження, формування, реалізації та захисту його інтересів;
- конкретизовано правовий зміст представницької функції Верховної Ради України через аналіз повноважень Верховної Ради України у сфері народного представництва. Складовими правового змісту представницької функції є внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбаченому розділом ХIII Конституції; призначення та сприяння організації всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 Конституції, виборів та інших форм безпосереднього народовладдя; прийняття законів, інших актів Верховної Ради України і внесення до них змін; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, їх обговорення і подальша реалізація парламентом; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України до народу про внутрішнє та зовнішнє становище України; повноваження у сфері державотворення; повноваження у сфері здійснення контролю Верховною Радою України;
- виділено дві основні форми реалізації представницької функції Верховної Ради України: організаційна та правотворча форми. Організаційними формами є сесії, пленарні засідання, парламентські дебати, парламентські слухання з окремих питань та ін. Правотворчими формами реалізації представницької функції парламенту України є прийняття законів, постанов, декларацій, звернень та інших актів. Останні поділяються на нормативні та ненормативні;
- зроблено аналіз механізму реалізації представницької функції Верховної Ради України та його елементів; визначено поняття та ознаки механізму реалізації представницької функції парламенту України. Поняття механізму реалізації представницької функції Верховної Ради України визначено як цілісну, структуровану сукупність елементів, якими є суб’єкти – народні депутати України, органи Верховної Ради України (комітети, тимчасові спеціальні та слідчі комісії), об’єднання народних депутатів (фракції, парламентська більшість, опозиція), конституційно-правові відносини між цими суб’єктами та конституційно-правові норми, що регулюють дані відносини;
- конкретизовано роль народних депутатів у реалізації представницької функції Верховної Ради України. Шляхом аналізу повноважень народних депутатів щодо здійснення представницької функції визначено стадії та форми реалізації народними депутатами представницької функції Верховної Ради України. Проведено класифікацію форм реалізації народними депутатами представницької функції Верховної Ради України;
- визначено роль фракцій у реалізації представницької функції Верховної Ради України;
- внесені конкретні пропозиції щодо вдосконалення конституційно-правового статусу Верховної Ради України.
Практичне значення одержаних результатів. Досягнуті результати можуть бути використані в таких аспектах. По-перше, в науково-дослідній діяльності щодо вдосконалення правового регулювання конституційно-правового статусу парламенту України та розвитку теорії українського парламентаризму, теорії народного представництва в Україні.
По-друге, у навчальному процесі при проведенні семінарських занять з курсу “Конституційне право України”. При розробці та вдосконаленні спеціальних курсів, таких як “Парламентське право України”, “Конституційний процес”, “Кратологія” та ін. Матеріали дослідження, положення та висновки можуть бути використані в навчальній літературі, складанні навчальних програм та підручників з курсу “Конституційне право України”, а також, при підготовці методичних рекомендацій, вказівок з цього курсу та зазначених спецкурсів.
По-третє, дослідження матиме практичне значення для формування політичної та правової культури з питань народного представництва серед політичних і громадських діячів, громадян України.
Особистий внесок здобувача. Особиста участь автора в одержанні наукових результатів полягає в тому, що робота є самостійним науковим дослідженням, логічним за структурою та змістом. Викладеними положеннями та зробленими висновками було сформульовано сутність наукового результату, який є продуктом особистого усвідомлення та осмислення використаних джерел – нормативно-правових актів, наукових праць тощо.
Дисертантом, у межах досягнення поставленої мети, було проаналізовано та узагальнено окремі теоретичні положення дореволюційної, радянської та сучасної правової доктрини; конкретизовано зміст існуючих наукових поглядів та правового регулювання; запропоновано внесення пропозицій щодо вдосконалення досліджуваного конституційно-правового явища.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного та адміністративного права Запорізького державного університету, на засіданнях відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Матеріали дослідження були предметом обговорення та розгляду під час проведення наукових семінарів кафедрою конституційного та адміністративного права Запорізького державного університету.
Окремі положення та висновки, сформульовані в дисертації, отримали апробацію в наукових доповідях на міжнародній науково-практичній конференції “Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (травень 2002, Київ), на щорічній міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (липень 2002, Запоріжжя), на II міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми державного управління і місцевого самоврядування” (жовтень 2002, Запоріжжя), на міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті В.М. Корецького “Застосування норм міжнародного права у внутрішньому правопорядку України” (лютий 2002, Дніпропетровськ), на міжнародній науково-практичній конференції “Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції” (травень 2003, Київ), на щорічній міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (червень-липень 2003, Запоріжжя), на міжнародній науково-практичній конференції “Право і лінгвістика” (вересень 2003, Сімферополь), на науково-практичній конференції за міжнародною участю “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (травень 2004, Київ), на щорічній міжнародній науково-практичній конференції “Запорізькі правові читання” (червень – липень 2004, Запоріжжя).
Результати дослідження висвітлені в дев’яти наукових публікаціях.
Структура дисертації визначається змістом наукової проблеми і складається з вступу, трьох розділів, які поділяються на вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел – 20 сторінок (266 найменувань). Загальний обсяг роботи – 199 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

В умовах проведення конституційної та політичної реформ в Україні набуло досить важливого значення визначення місця парламенту в механізмі держави як законодавчого та представницького органу державної влади та ролі Верховної Ради України в механізмі реалізації функцій народу щодо здійснення законодавчої влади, що має свій прояв у представницькій функції парламенту України. Звідси випливає необхідність наукового дослідження представницької функції, визначення її місця в системі функцій Верховної Ради України.
В результаті проведеного аналізу теоретичних та практичних аспектів представницької функції Верховної Ради України ми дійшли наступних висновків:
1. Функції Верховної Ради України – це основні напрями та види її діяльності, що відображають сутність, зміст і призначення Верховної Ради України в державі та суспільстві як органу законодавчої державної влади; пов’язані з реалізацією компетенції, закріпленої Конституцією України та іншими конституційно-правовими актами, відповідно до її місця та ролі в механізмі Української держави для досягнення завдань та мети.
2. Наукова класифікація функцій Верховної Ради України здійснювалась за такими критеріями як: об’єкти (сфери), суб’єкти, способи (форми), засоби, термін реалізації, механізм реалізації діяльності Верховної Ради України. За об’єктами (сферами) внутрішньої діяльності Верховної Ради України можна розрізняти політичну, економічну, соціальну, культурну функції та в зовнішній сфері – зовнішньополітичну, зовнішньоекономічну та ін. За суб’єктами Верховної Ради України – загальнопарламентські, функції народних депутатів, функції комітетів, функції тимчасових спеціальних та слідчих комісій, функції фракцій, функції парламентської більшості, функції опозиції. За способами (формами) діяльності Верховної Ради України – законодавчу, представницьку, державотворчу, організаційну, контрольну функції. За засобами діяльності Верховної Ради України – конституційну, бюджетно-фінансову, інформаційну, територіальну, програмну та інші функції. За терміном діяльності Верховної Ради України – постійні та тимчасові функції. За механізмом реалізації функцій Верховної Ради України – складні (комплексні) та прості функції.
3. Про наявність представницької функції Верховної Ради України свідчать наступні аргументи: 1) згідно із положеннями Декларації про державний суверенітет України, тільки Верховна Рада України має право виступати від імені народу України; 2) Верховна Рада України має ознаки органу народного представництва; 3) Верховна Рада України є єдиним органом державної влади, що представляє Український народ – громадян всіх національностей, що проживають на всій території України та за її межами; 4) представництво народу України є виключною компетенцією Верховної Ради України.
4. Аналіз положень Конституції України дозволив виявити характерні ознаки Верховної Ради України як представницького органу, а саме: виборність; періодичність формування; колегіальність (має свій вираз у кількісному та якісному складі парламенту); вільний мандат народних депутатів.
5. Представницька функція Верховної Ради України – це напрям і вид діяльності парламенту України, що полягає в представництві Українського народу – громадян України всіх національностей у здійсненні законодавчої влади шляхом виявлення, узагальнення, узгодження, формування, реалізації та захисту його інтересів. Сутність представницької функції полягає в тому, що Верховна Рада України здійснює функції народу України від його імені, реалізує народовладдя. Змістом представницької функції Верховної Ради України є виявлення, узагальнення, узгодження, формування, реалізація та захист інтересів Українського народу.
6. В результаті аналізу історичних витоків політико-правової думки про народне представництво можна виділити ряд ідей, що мали подальший вплив на становлення та розвиток сучасних представницьких установ, зокрема парламенту України. Можна говорити про існування двох груп таких ідей. До першої групи належать загальні (фундаментальні) ідеї, які в подальшому стали основою формування та функціонування парламенту як органу народного представництва. До іншої – ідеї, що розкривають сутність та зміст народного представництва і мають своє відображення в сучасних демократичних конституціях.
7. Верховна Рада України здійснює представницьку функцію з таких основних напрямів: внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбаченому розділом ХIII Конституції; призначення та сприяння в організації всеукраїнського референдуму з питань визначених ст. 73 Конституції, виборів та інших форм безпосереднього народовладдя; прийняття законів, інших актів Верховної Ради України та внесення до них змін; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики та їх обговорення і подальша реалізація парламентом; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України до народу про внутрішнє і зовнішнє становище України; повноваження в сфері державотворення; повноваження в сфері здійснення контролю Верховною Радою України. Про це свідчать повноваження Верховної Ради України в представницькій сфері, що закріплені Конституцією України.
8. Вважаємо за доцільне внесення змін до Конституції України, згідно з якими Верховна Рада України має право не тільки визначати, а й обговорювати засади внутрішньої та зовнішньої політики.
9. Форми здійснення представницької функції Верховної Ради України слід поділяти на організаційні та правотворчі.
10. До організаційних форм здійснення представницької функції Верховної Ради України належать наступні: сесії, пленарні засідання, парламентські дебати, парламентські слухання з окремих питань, проведення Днів Уряду у Верховній Раді України, заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України до народу про внутрішнє і зовнішнє становище України.
11. До правотворчих форм здійснення представницької функції належать прийняття законів, постанов, декларацій, заяв, звернень Верховної Ради України. Вони поділяються на нормативні та ненормативні форми.
12. Верховна Рада України реалізує представницьку функцію завдяки створенню певного механізму. Механізм реалізації представницької функції парламенту України – це цілісна, структурована сукупність елементів, якими є суб’єкти – народні депутати України, органи Верховної Ради України та об’єднання народних депутатів, конституційно-правові відносини між цими суб’єктами та конституційно-правові норми, що регулюють дані відносини. Отже, елементами механізму реалізації представницької функції Верховної Ради України є народні депутати України, комітети Верховної Ради України, тимчасові спеціальні та слідчі комісії, фракції, парламентська більшість та опозиція; конституційно-правові відносини, що виникають між зазначеними суб’єктами в процесі реалізації ними представницької функції парламенту України; конституційно-правові норми, які регулюють дані відносини.
13. Провідну роль у реалізації представницької функції Верховної Ради України відіграють народні депутати України, фракції. Процес реалізації представницької функції народними депутатами умовно можна поділити на три основних стадії. Отже, перша стадія – ознайомлення, виявлення, об’єктивне узагальнення та формування інтересів громадян України; друга – реалізація інтересів; третя – захист інтересів громадян України. Роль фракцій у здійсненні представницької функції Верховної Ради України є в тому, що вони безпосередньо впливають на ефективність діяльності парламенту України, своєчасне виявлення, узгодження, формування та реалізацію інтересів громадян України; подальше врегулювання на законодавчому рівні тих суспільних відносин, які виникають з розвитку всіх сфер життєдіяльності суспільства. І той факт, що фракції визначаються конституційними нормами та на їх основі утворюється парламентська більшість, свідчить про суттєвий внесок фракцій у політичну стабільність позицій членів парламенту України, а звідси, у вдосконалення представницької функції Верховної Ради України.
14. Проведений теоретико-правовий аналіз представницької функції Верховної Ради України дозволяє стверджувати, що ч. 1 ст. 75, згідно з якою парламент – Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні, не відображає первинної правової природи Верховної Ради України як органу загальнонародного представництва. На нашу думку, необхідно запозичити позитивний досвід багатьох сучасних демократичних держав і в контексті проведення конституційної реформи удосконалити ст. 75, і викласти її в такій редакції: “Єдиним представницьким та законодавчим органом державної влади в Україні є парламент – Верховна Рада України”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под ред. проф. М.Н. Марченко. Том 2. Теория права. – М.: Издательство «Зерцало», 1998. – 640 с.
2. Проблемы теории государства и права: Учебник / Под ред. С.С. Алексеева. – М.: Юрид. лит., 1987. – 488 с.
3. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2002. – 734 с.
4. Бачило И.Л. О соотношении норм, определяющих функции, и норм, определяющих правомочия органа управления // Советское государство и право. – 1974. – № 9. – С. 51-56.
5. Тесленко М.В. Судебный конституционный контроль в Украине: Монография. Вступ. статья В. Ф. Погорелко. – К.: Ин-т государства и права им. В. М. Корецкого НАН Украины, 2001. – 344 с.
6. Батанов О.В. Територіальна громада – основа місцевого самоврядування в Україні: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Крецького НАН України, 2001. – 260 с.
7. Музика І.В. Конституційно-правовий статус політичних партій в Україні. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 1998. – 32 с.
8. Наливайко Л.Р. Конституційно-правова відповідальність: проблеми теорії та практики. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Рукопис. – 180 с.
9. Погорілко В.Ф. Функції українського парламенту. Від номінального до реального // Віче. – 2002. – № 2. – С. 17-20.
10. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. – М.: Омега - Л, 2004. – 608 с.
11. Жигуленков М. В. К вопросу о понятии “функция государства” // Право и политика. – 2001. - №5. – С. 13-16.
12. Тесленко М.В. Судебный конституционный контроль в Украине: Монография. Вступ. статья В. Ф. Погорелко. – К.: Ин-т государства и права им. В. М. Корецкого НАН Украины, 2001. – 344 с.
13. Даль Владимир. Толковый словарь живого великорусского языка: Т. 1-4. – М.: Рус. Яз., 1978-1980. Т. 4. Р-V. 1980. – 683 с.
14. Всемирная энциклопедия: Философия / Главн. науч. ред. и сост. А. А. Грицианов. – М.: Аст., Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001. – 1312 с.
15. Социология / Под ред. В. И. Курбатова. – Ростов н / Д.: Издательский центр «МарТ», 1998. – 512 с.
16. Там само. – С. 104-110.
17. Жигуленков М. В. К вопросу о понятии “функция государства” // Право и политика. – 2001. - №5. – С.13-16.
18. Тесленко М. В. Судебный конституционный контроль в Украине: Монография. Вступ. статья В. Ф. Погорелко. – К.: Ин-т государства и права им. В. М. Корецкого НАН Украины, 2001. – 344 с.
19. Там само.
20. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. – М.: Омега - Л, 2004. – 608 с.
21. Батанов О. В. Територіальна громада – основа місцевого самоврядування в Україні: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Крецького НАН України, 2001. – 260 с.
22. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. – М.: Омега - Л, 2004. – 608 с.
23. Денисов А. И. Сущность и формы государства. – М.: МГУ, 1960. – С. 9-10
24. Черноголовкин Н. В. Теория функций социалистического государства. – М.: «Юидическая литература», 1970. – 215 с.
25. Баглай М. В. О функции социальной деятельности империалистического государства // Советское государство и право. – 1966. – № 6. – С.80-84.
26. Черноголовкин Н. В. Теория функций социалистического государства. – М.: «Юидическая литература», 1970. – 215 с.
27. Погорелко В. Ф. Функции Советского общенародного государства. – К.: Общество “Знание” Украинской ССР, 1980. – 64 с.
28. Общая теория госудаства и права. Академический курс в 2-х томах. Отв. ред. проф. М. Н. Марченко. – Том 1. Теория государства. – М.: Издательство «Зерцало», 1998. – 416 с.
29. Черданцев А. Ф. Теория государства и права. Учебник для вузов. – М.: “Юрайт”, 2001. – 432 с.
30. Черноголовкин Н.В. Теория функций социалистического государства. – М.: «Юидическая литература», 1970. – 215 с.
31. Погорелко В. Ф. Функции Советского общенародного государства. – К.: Общество “Знание” Украинской ССР, 1980. – 64 с.
32. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Отв. ред. проф. М. Н. Марченко. – Том I. Теория государства. – М.: Издательство «Зерцало», 1998. – 416 с.
33. Стальгевич А. К. К вопросам развития социалистической государственности в общественное коммунистическое самоуправление, сб. “Государство и коммунизм”. – М.: Госюриздат, 1962. – 218 с.
34. Каск Л. И. Функции и структура государства. – Л.: Издательство ЛГУ, 1969. – 156 с.
35. Там само. – С. 9.
36. Самощенко И. С. О правовых формах осуществления фунуций государства // Советское государство и право. – 1956. - №3. – С.81-91.
37. Жигуленков М. В. К вопросу о понятии “функция государства” // Право и политика. – 2001. - № 5. – С.13-16.
38. Колодій А М., Копейчиков В. В., Лисенков С. Л. та ін. Теорія держави і права. – К.: Юрінформ, 1995. – 192 с.
39. Органы Советского общенародного государства / [Т. Е. Абова, Б. Н. Габричидзе, Т. Н. Добровольская и др.; Редкол.: Б. Н. Топорнин (отв. ред.) и др.]. – М.: Наука, 1979. – 344 с.
40. Погорелко В. Ф. Функции Советского общенародного государства. – К.: Общество “Знание” Украинской ССР, 1980. – 64 с.
41. Денисов А. И. Сущность и формы государства. – М.: МГУ, 1960. – 67 с.
42. Погорелко В. Ф. Функции Советского общенародного государства. – К.: Общество “Знание” Украинской ССР, 1980. – 64 с.
43. Лукьянов А. И., Лазарев Б. М. Советское государство и общественные организации. – М.: Госюриздат, 1962. – 268 с.
44. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Отв. ред. проф. М. Н. Марченко. – Том I. Теория государства. – М.: Издательство «Зерцало», 1998. – 416 с.
45. Черноголовкин Н. В. Теория функций социалистического государства. – М.: «Юидическая литература», 1970. – 215 с.
46. Там само. – С. 139.
47. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.
48. Погорелко В. Ф. Функции Советского общенародного государства. – К.: Общество “Знание” Украинской ССР, 1980. – 64 с.
49. Органы Советского общенародного государства / [Т. Е. Абова, Б. Н. Габричидзе, Т. Н. Добровольская и др.; Редкол.: Б. Н. Топорнин (отв. ред.) и др.]. – М.: Наука, 1979. – 344 с.
50. Там само.
51. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т. Тома 1-2. Часть общая: Учебник / Отв ред. проф. Б. А. Страшун – 3-е изд., обновл. и дораб. – М.: Издательство БЕК, 2000. – 784 с.
52. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
53. Український парламентаризм: сучасне і минуле / За заг. ред. Ю. С. Шемшученка. – К.: Парламентське видавництво, 1999. – 368 с.
54. Конституційне право України / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К.: Український центр правничих студій, 1999. – 376 с.
55. Гарчева Л. П., Ярмыш А. Н. Конституционное право Украини.- Симферополь: Доля, 2000. – 336 с.
56. Чиркин В. Е. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. – М.: Юристъ, 2000. – 600 с.
57. Журавський В. С. Парламент України: шляхи розвитку і вдосконалення функцій. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – 64 с.
58. Там само. – С. 3.
59. Органы Советского общенародного государства / [Т. Е. Абова, Б. Н. Габричидзе, Т. Н. Добровольская и др.; Редкол.: Б. Н. Топорнин (отв. ред.) и др.]. – М.: Наука, 1979. – 344 с.
60. Тесленко М. В. Судебный конституционный контроль в Украине: Монография. Вступ. статья В. Ф. Погорелко. – К.: Ин-т государства и права им. В. М. Крецкого НАН Украины, 2001. – 344 с.
61. Бачило И.Л. О соотношении норм, определяющих функции, и норм, определяющих правомочия органа управления // Советское государство и право. – 1974. – №9. – С.51-53.
62. Байтин М.І. Сущность и основные функции социалистического государства. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1979. – 302 с.
63. Черноголовкин Н. В. Теория функций социалистического государства. – М.: «Юридическая литература», 1970. – 215с.
64. Денисов А. И. Сущность и формы государства. – М.: МГУ, 1960. – 67 с.
65. Черноголовкин Н. В. Теория функций социалистического государства. – М.: «Юридическая литература», 1970. – 215 с.
66. Денисов А. И. Сущность и формы государства. – М.: МГУ, 1960. – 67 с.
67. Черноголовкин Н. В. Теория функций социалистического государства. – М.: «Юидическая литература», 1970. – 215 с.
68. Геновски М., Димитров Д. Основи на държавата и право на НР България. – Част първа. – София, 1988. – 196 с.
69. Черноголовкин Н. В. Теория функций социалистического государства. – М.: «Юридическая литература», 1970. – 215 с
70. Органы Советского общенародного государства / [Т. Е. Абова, Б. Н. Габричидзе, Т. Н. Добровольская и др.; Редкол.: Б. Н. Топорнин (отв. ред.) и др.]. – М.: Наука, 1979. – 344 с.
71. Наливайко Л. Р. Конституйійно-правова відповідальність: проблеми теорії та практики. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Рукопис. – 180 с.
72. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 Т. Тома 1-2. Часть общая: Учебник / Отв. ред. проф. Б. А. Страшун – 3-е изд., обновл. и дораб. – М.: Издательство БЕК, 2000. – 784 с.
73. Погорілко В. Ф. Функції українського парламенту. Від номінального до реального // Віче. – 2002. – №2. – С.17-20.
74. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. М. М. Рассолова, В. О. Лучина, Б. С. Эбзеева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2000. – 640 с.
75. Погорілко В. Ф. Функції українського парламенту. Від номінального до реального // Віче. – 2002. – № 2. – С.17-20.
76. Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2002. – 734 с.
77. Український парламентаризм: минуле і сучасне / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Парламентське видавництво, 1999. – 368 с.
78. Погорілко В.Ф. Функції українського парламенту. Від номінального до реального // Віче. – 2002. – № 2. – С. 17-20.
79. Конституційне право України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. – 544 с.
80. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 року // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 29. – Ст. 377.
81. Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – №30. – Ст. 141.
82. Лукашук И. И. Международное право. Особенная часть: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Издательство БЕК, 2001. – 456 с.
83. Лукашук И. И. Внешняя политика: президент и парламент // Государство и право. – 1996. – №7. – С. 138-143.
84. Баймуратов М.О. Міжнародне право. – Х.: “Одіссей”, 2002. – 672 с.
85. Пігенко В., Рахімкулов Е. Конституціоналізм як наріжний принцип законотворчого процесу: деякі висновки дослідження культури повсякденної діяльності депутатів 13-го скликання // Парламент. – 2001. – № 4. – С. 13-20.
86. Закон України “Про комітети Верховної Ради України” від 4 квітня 1995 року // Відомості Верховної Ради. – 1995. – № 19. – Ст. 134.
87. Регламент Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
88. Чорновіл Т. Проблема “міжфракційних міграцій” // Парламент. – 2001. – № 1. – С. 6-12.
89. Георгіца А.З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики. – Чернівці: “Рута”, 1998. – 484 с.
90. Конституційне право україни: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. – 544 с.
91. Погорілко В.Ф. Функції українського парламенту. Від номінального до реального // Віче. – 2002. – № 2. – С. 17-20.
92. Тихомиров Ю.А. Теория компетенции. – М.: Издание г-на Тихомирова М.Ю., 2001. – 355 с.
93. Парламентское право России: Учеб. пособие / Под ред. Т.Я. Хабриевой. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2003. – 655 с.
94. Конституція України // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
95. Оніщенко Н.М. Правова система: проблеми теорії: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2002. – 352 с.
96. Там само.
97. Конституційно-правові засади становлення української державності / В.Я. Тацій, Ю.М. Тодика, О.Г. Данільян та ін.; За ред. акад. НАН України В.Я. Тація, акад. АПрН Ю.М. Тодики. – Х.: Право, 2003. – 328 с.
98. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.:Юрінком Інтер, 2002. – 536 с.
99. Кривенко Л.Т. Конституційна модель Верховної Ради. Повернення до майбутнього // Віче. – 2002. – № 10. – С. 17-23.
100. Гражданский кодекс Украины (научно-практический комментарий). – Х.: ООО «Одиссей», 2000. – 848 с.
101. Шаповал В. Парламент як орган народного представництва // Віче. – 1999. – №5. – С. 3-10.
102. Баймуратов М.О. Міжнародне право. – Х.: “Одіссей”, 2002. – 672 с.
103. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998 – т. 4: Н – П. – 2002. – 720 с.
104. Морховська Н.С., Соловйов О.В. Парламентаризм в Україні: шляхи підвищення ефективності // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. – 2001. – С. 266-270.
105. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
106. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради РСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
107. Теплюк М.О. Парламент України: деякі питання вдосконалення конституційного статусу // Парламентська реформа: теорія та практика. – 2001. – Випуск № 6. – С. 250-266.
108. Журавський В.С. Парламент України в системі органів державної влади // Парламентська реформа: теорія та практика. – 2001. – Випуск №6. – С. 86-96.
109. Теплюк М.О. Парламент України: деякі питання вдосконалення конституційного статусу // Парламентська реформа: теорія та практика. – 2001. – Випуск № 6. – С. 250-266.
110. Бойченко М.І. Парламентаризм як принцип інтеграції суспільства. – Парламентаризм в Україні: теорія і практика // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. – 2001. – С. 144-147.
111. Цвік М.В. Взаємодія законодавчої, виконавчої гілок влади та референдуму в системі народовладдя // Вісник Академії правових наук України. – 1995. – № 3. – С. 30-36.
112. Шаповал В.М. Парламент як орган народного представництва // Віче. – 1999. - №5. – С. 3-10.
113. Кривенко Л.Т. Конституційна модель Верховної Ради. Повернення до майбутнього // Віче. – 2002. – № 10. – С. 18-19.
114. Тихомиров Ю.А. Власть в обществе: единство и разделение // Советское государство и право. – 1990. – №2. – С. 9-13.
115. Махненко А.Х. Верховные органы народного представительства социалистических стран. – М.: Юридическая литература, 1972. – 264 с.
116. Котелевская И.В. Современный парламент // Государство и право. – 1997. – №3. – С. 9-12.
117. Там само. – С. 9-10.
118. Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: проблеми теорії і практики. До 10-ї річниці незалежності України. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 356 с.
119. Там само. – С. 33-34.
120. Махненко А.Х. Верховные органы народного представительства социалистических стран. – М.: Юридическая литература, 1972. – 264 с.
121. Там само. – С.11-12.
122. Кривенко Л. Необхідно модернізувати конституційне визначення Верховної Ради України // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 4 (35). – С. 37-51.
123. Теплюк М.О. Парламент України: деякі питання вдосконалення конституційного статусу // Парламентська реформа: теорія та практика. – 2001. – Випуск №6. – С. 250-266.
124. Шаповал В.М. Парламент як орган народного представництва // Віче. – 1999. – №5. – С. 3-10.
125. Там само.
126. Український парламентаризм: минуле і сучасне / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: Парламентське вид-во, 1999. – 368 с.
127. Статистичний щорічник України за 2000 рік / За ред. О.Г. Осауленка. – К.: “Техніка”, 2001. – 598 с.
128. Закон України “Про вибори народних депутатів України” від 25 березня 2004 року // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 64. – С. 18-32.
129. Там само.
130. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – 1996. – №30. – Ст. 141.
131. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998 – т. 4: Н – П. – 2002. – 720 с.
132. Барабашев Г.В. Верховный Совет СССР. – М.: «Знание», 1980. – 64с.
133. Махненко А.Х. Верховные органы народного представництва социалистических стран. – М.: «Юридическая литература», 1972. – 264с.
134. Златопольский Д.Л. Верховный Совет СССР – выразитель воли Советского народу: К 60-летию образования Союза ССР. – М.: Юридическая литература, 1982. – 280 с.
135. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – 1996. – №30. – Ст. 141.
136. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. Уклад.: В.І. Волович, В.І. Тарасенко, М.В. Захарченко та ін.; Під заг. ред. В.І. Воловича. – К.: Укр. центр духовн. культури, 1998. – 416 с.
137. Социология / Под ред. ВИ. Курбатова. – Ростов н/Д.: Издательский центр “МарТ”, 1998. – 512с.
138. Музика І.В. Конституційно-правовий статус політичних партій в Україні. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 1998. – 32 с.
139. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Юристъ, 2000. – 600 с.
140. Закон України “Про вибори народних депутатів України” від 25 березня 2004 року // Урядовий кур’єр. – 2004. – № 64. – С. 18-32.
141. Спиркин А.Г. Философия: Учебник. – М.: Гардарики, 1999. – 816 с.
142. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998 – т. 4: Н – П. – 2002. – 720 с.
143. Демографический энциклопедический словарь / Редкол. Валентей Д.И. (гл. ред.) и др. – М.: Советская энциклопедия, 1985. – 608 с.
144. Российская социологическая энциклопедия. Под общей редакцией академика РАН Г.В. Осипова. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА М, 1998. – 672 с.
145. Статистичний щорічник України за 2000 рік / За ред. О.Г. Осауленка. – К.: “Техніка”, 2001. – 598 с.
146. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст. 141; Декларація прав національностей від 1 листопада 1991 року // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – №53. – Ст. 799; Закон України “Про національні меншини України” від 25 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – №36. – Ст. 529.
147. Волошин Ю.О. Актуальні питання квотування місць для представників національних меншин у представницьких органах влади України // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Парламентаризм в Україні: теорія та практика”. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. – 2001. – С. 151-155.
148. Вибори до Верховної Ради України: Інформ.-довід. вид. / Рекол.: М.М. Рябець (голова) та ін. – К.: Центральна виборча комісія, 2002. – 676 с.
149. Руткевич М.Н. Теория нации: философские вопросы // Вопросы философии. – 1999. – №5. – С.19-32.
150. Каутский К. Представительное правленіе. – СПб, “Молотъ”, 1905. – 96 с.
151. Рожков М. О формах народного представительства. – СПб, “Молот”, 1905. – 128 с.
152. Денисов В. Методологія сучасного парламентаризму // Віче. – 2000. – №8. – С. 3-18.
153. Колодій А. М. Парламент України: місце в системі розподілу влад та перспективи його удосконалення // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради, 2001. – С. 213-218.
154. Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. – К.: Основи, 1993. – 143 с.
155. История политических и правовых учений. Учебник для вузов / Под общ. Ред. члена-корреспондента РАН, доктора юридических наук, профессора В.С. Нерсесянца. – М.: Издательская группа ИНФРА М – НОРМА, 1997. – 736 с.
156. Там само. – С. 294-299.
157. Світова думка про державу і право. Навч. посібник / Є.Ф. Безродний. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 400 с.
158. Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм. – К.: Основи, 1993. – 143 с.
159. Мілль Дж. С. Про свободу: Есе / Пер. з англ. – К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2001. – 463 с.
160. Геґель Г. В. Ф. Основи філософії права або Природне право і державознавство / Пер. з нім. Р. Осадчука та М. Кушніра. – К.: Юніверс, 2000. – 336 с.
161. Там само.
162. Велихов Б. Теорія і практика пропорціонального представительства. А. Велихова. С.-Петербург, Изданіе “Л”. – 1907. – 76 с.
163. Гаврилов М. Структура законодавчої влади у демократичних державах // Схід. – 2002. - №1. – С. 44-47.
164. Волянська Г. М. Народний суверенітет та його форми реалізації в Україні: конституційно-правовий аспект: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юр. наук / Національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 1995. – 23 с.
165. Юридична енциклопедія: В 6 Т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998 – т. 4: Н-П. – 2002. – 720 с.
166. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т. – Т. 1-2. Часть общая: Учебник / Отв ред. проф. Б.А. Страшун. – М.: Изд-во БЕК, 2000. – 784 с.
167. Чиркин В.Є. Конституционное (государственное) право зарубежных стран. – М.: Юристъ, 2000. – 600 с.
168. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т. – Т. 1-2. Часть общая: Учебник / Отв ред. проф. Б.А. Страшун. – М.: Изд-во БЕК, 2000. – 784 с.
169. Рішення Конституційного Суду України № 2 – рп/99 від 2 березня 1999 року // Комп’ютерна база “Ліга”.
170. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
171. Там само.
172. Речицький В. Конституційний процес в Україні як феномен демократії // Вісник Академії правових наук України. – 1995. – №4. – С. 125-130.
173. Тодика Ю.М. Конституція України – Основний Закон держави і суспільства: Навчальний посібник. – Х.: Факт, 2001. – 382 с.
174. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
175. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради. – 1996. – № 30. – Ст. 141; Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429; Постанова Веховної Ради УРСР від 24 серпня 1991 року Про проголошення незалежності України // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. – Ст. 502.
176. Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в України: проблеми теорії і практики. До 10-ї річниці незалежності України. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 356 с.
177. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
178. Закон України “Про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 3 липня 1991 року // Відомості Верховної Ради. – 1991. – № 33. – Ст. 443.
179. Проблеми реалізації Конституціії України: теорія і практика / Відп. ред. В.Ф. Погорілко: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України: А.С.К., 2003. – 652 с.
180. Журавський В.С. Парламент України: шляхи розвитку і вдосконалення функцій. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 64 с.
181. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2002. – 734 с.
182. Керимов Д.А. Законотворчество // Право и образование. – 2001. – № 3. – С. 69-73.
183. Проблеми реалізації Конституціії України: теорія і практика / Відп. ред. В.Ф. Погорілко: Монографія. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України: А.С.К., 2003. – 652 с.
184. Кривенко Л.Т. Український парламентаризм. До питання конституційних гарантій // Віче. – 1996. – № 11. – С. 35-50.
185. Постанова Верховної Ради України “Про Основні напрями зовнішньої політикиУкраїни” від 2 липня 1993 року // Комп’ютерна база “Ліга”.
186. Постанова Верховної Ради України “Про утворення Тимчасової спеціальної комісії по підготовці і попередньому розгляду узгоджених законопроектів про засади внутрішньої та зовнішньої політики України про засади національних інтересів і національної стратегії розвитку України” від 24 жовтня 2002 року // Комп’ютерна база “Ліга”.
187. Закон України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” від 23 березня 2000 року // Комп’ютерна база “Ліга”.
188. Проект Закону України “Про затвердження Державної програми зайнятості населення на 2001-2004 роки” // Комп’ютерна база “Ліга”; Постанова Верховної Ради України “Про затвердження Державної програми боротьби із злочинністю” // Комп’ютерна база “Ліга”.
189. Юридична енциклопедія: В 6 Т. /Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл. 1998. – т. 4: Н-П. – 2002. – 720 с.
190. Виборче право України. Навчальний посібник / За ред. В.Ф. Погорілка, М.І. Ставнійчук. – К.: Парламентське вид-во, 2003. – 383 с.
191. Всемирная энциклопедия: Философия / Главн. Науч. Ред. И сост. А.А. Грицанов. – М.: АСТ, Мн.: Харвест, Современный литератор, 2001. – 1312 с.
192. Черноголовкин Н.В. Теория функций социалистического государства. – М.: Юридическая литература, 1970. – 215 с.
193. Самощенко И.С. О правовых формах осуществления функций советского государства // Советское государство и право. – 1956. - №3. – С. 81-91.
194. Бачило И.Л. Функция управления: содержание и правовое оформление // Советское государство и право. – 1969. - №2. – С.77-82.
195. Чхиквадзе В.М. Развитие народной сущности социалистического государства // Советское государство и право. – 1966. - №10. – С.11-15.
196. Советское государство и право. – 1966. - №4. – С.137-138.
197. Конституційне право України / За заг. Ред. Погорілка В.Ф. – К.: Наукова думка, 2002. – 734 с.
198. Юридична енциклопедія: В 6 Т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученка (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т.4: Н-П. – 2002. – 720 с.
199. Юридична енциклопедія: В 6 Т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученка (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т.4: Н-П. – 2002. – 720 с.
200. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
201. Регламент Верховної Ради України від 27 липня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст. 338.
202. Георгіца А.З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики. – Чернівці: “Рута”, 1998. – 484 с.
203. Там само.
204. Институты конституционного права иностранных государств. – М.: «Городец-издат», 2002. – 496 с.
205. Постанова Верховної Ради України від 20 вересня 2001 року // Комп’ютерна база “Ліга”.
206. Постанова Верховної Ради України від 10 липня 2003 року // Комп’ютерна база “Ліга”.
207. Постанова Верховної Ради України Про затвердження Положення про “День Уряду України” у Верховній Раді України від 1 лютого 1996 року // Комп’ютерна база “Ліга”.
208. Постанова Верховної Ради України “Про День Уряду України” у вересні 2002 року // Комп’ютерна база “Ліга”.
209. Постанова Верховної Ради України “Про День Уряду України” у грудні 2003 року // Комп’ютерна база “Ліга”.
210. Вюртенбергер Томас. Тенденції розвитку організації парламентаризму в Європі // Матеріали міжнародно-практичної конференції. Парламентаризм в Україні: теорія і практика. – К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2001. – С. 45-56.
211. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. – 656 с.
212. Журавський В.С. Становлення і розвиток українського парламентаризму (теоретичні та організаційно-правові проблеми) - К.: Парламентське видавництво, 2002. – 344 с.
213. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – Т.2: Д-Й. – 1999. – 744 с.
214. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навчальний посібник. Друге вид., доповнене. – К.: Атіка, 2002. – 480 с.
215. Декларація про загальні засади державної молодіжної політики в Україні від 15 грудня 1992 року // Комп’ютерна база “Ліга”.
216. Всемирная энциклопедия: Философия / Главн. науч. ред. и сост. А.А. Грицианов. – М.: АСТ, МН.: Харвест, Современный литератор, 2001. – 1312 с.
217. Тодика Ю.М. Конституція України – Основний Закон держави і суспільства: Навчальний посібник. – Х.: Факт, 2001. – 328 с.
218. Теория государства и права: / Учебник / Под ред. В.К. Бабаева. – М.: Юристъ, 2003. – 592 с.
219. Державотворення і правотворення в Україні: досвід, проблеми, перспективи / За ред. Ю.С. Шемшученка: Монографія. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – 656 с.
220. Общая теория государства и права. Академический курс в 3-х томах. Изд-е перераб. и доп. Отв. ред. проф. М.Н. Марченко. Том 3. – М.: ИКД “Зерцало – М”, 2002. – 528 с.
221. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / За ред. В.В. Копєйчикова. – Стер. вид. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 320 с.
222. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 336 с.
223. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. – 656 с.
224. Городецкий В.М. Пути формирования механизма народовластия на основе действующей Конституции Российской Федерации // Конституционное и муниципальное право. – 2000. – № 1. – С. 15-21.
225. Павленко Р. Парламент і уряд. Як оптимізувати механізм відносин // Віче. – 2002. – № 4. – С. 7-13.
226. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. М.М. Рассолова, В.О. Лучина, Б.С. Эбзеева. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, Закон и права, 2000. – 640 с.
227. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консул, 2001. – 656 с.
228.