СТРЄЛЬЦОВА ОЛЬГА ВІКТОРІВНА. КОНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ АСОЦІАЦІЇ УКРАЇНИ З ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ

Короткий опис

СТРЄЛЬЦОВА ОЛЬГА ВІКТОРІВНА. Назва дисертаційної роботи: "КОНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ АСОЦІАЦІЇ УКРАЇНИ З ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ"

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
СТРЄЛЬЦОВА ОЛЬГА ВІКТОРІВНА
УДК 342.4.01(477:4-6ЄС)
ДИСЕРТАЦІЯ
КОНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ АСОЦІАЦІЇ УКРАЇНИ З ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ
12.00.02 - конституційне право; муніципальне право
Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело О.В. Стрєльцова
Науковий консультант: Марцеляк Олег Володимирович,
доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України
Київ - 2018

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ФЕНОМЕНУ КОНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЇ 53
1.1 Концепт «конституціоналізації» та
методологічний інструментарій його дослідження 53
1.2 Сутнісні характеристики конституціоналізації
національної правової системи 96
1.3 Структурно-змістовний механізм конституціоналізації 124
Висновки до Розділу 1 129
РОЗДІЛ 2. НАДНАЦІОНАЛЬНИЙ ВИМІР ПРОЦЕСІВ
КОНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЇ (НА ПРИКЛАДІ ПРАВОПОРЯДКУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ) 133
2.1 Наднаціональний аспект доктринального обґрунтування категорії «конституціоналізація» 133
2.2 Правова природа угод про асоціацію та їх вплив на конституціоналізацію
правопорядків країн - партнерів Європейського Союзу 159
Висновки до Розділу 2 220
РОЗДІЛ 3. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ АСОЦІАЦІЇ ТА ПОДАЛЬШОЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ 225
3.1 Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом та її місце в системі джерел конституційного права України 225
3.2 Конституціоналізація асоціативних відносин між Україною та Європейським Союзом як складова багатоаспектної конституційної реформи в Україні 256
3.3 Змістовна конституціоналізація процесу асоціації України з Європейським Союзом 288 
3.4 Імплементаційна конституціоналізація процесу асоціації України з
Європейським Союзом 339
Висновки до Розділу 3 364
РОЗДІЛ 4. МЕХАНІЗМ КОНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ АСОЦІАЦІЇ УКРАЇНИ З ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ ТА ПИТАННЯ ЙОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ 368
4.1 Адаптація національного законодавства до «acquis» ЄС як визначальна складова правового механізму конституціоналізації процесу асоціації України з Європейським Союзом 368
4.2 Організаційний механізм забезпечення асоціації України з Європейським
Союзом 395
Висновки до Розділу 4 428
ВИСНОВКИ 433
441

ВСТУП
Обґрунтування вибору теми дослідження. Здобуття Україною незалежності та ухвалення Конституції не тільки засвідчило приєднання України до загальновизнаних демократичних цінностей конституційного рівня, фундаментальне значення серед яких має доктрина конституціоналізму, а й детермінувало процеси інтеграції, адаптації та конституціоналізації європейських цінностей і принципів у національну правову систему. І хоча практичні спроби «приживити» європейські політико-правові демократичні стандарти не завжди мали очікувані результати, їх проголошення і закріплення на конституційному рівні стало визначальним для конституціоналізації та конституційного реформування національної правової системи, що перманентно триває вже кілька десятиліть.
Особливістю нинішнього етапу конституційної реформи в Україні є те, що її реалізація збіглась у часі з підписанням Угоди про асоціацію між Україною, Європейським Союзом (далі - ЄС) та його державами-членами. З- поміж усіх інших міжнародних договорів України Угода про асоціацію претендує посісти особливе місце в національній системі права. Її значущість пояснюється тим, що цей договір охоплює своїм регулюванням надзвичайно широке коло суспільних відносин, учасниками яких можуть виступати як сторони Угоди, так і фізичні й юридичні особи. Характерною рисою Угоди про асоціацію також є те, що впровадження її положень до правопорядку України має забезпечуватися широкомасштабною адаптацією національного законодавства до норм і стандартів ЄС. У цьому контексті чи не найбільшої уваги потребують положення вітчизняного Основного Закону, оскільки саме в Конституції концентровано відображені підходи держави до міжнародного співробітництва, саме вона є тим елементом правової системи, що здатен ефективно регулювати діяльність як у внутрішньодержавній, так і в зовнішньополітичній сферах, сприяючи при цьому належному захисту національних інтересів.
Завдання дотримання Україною міжнародних зобов’язань щодо реалізації цілей асоціації, з одного боку, а з другого - необхідність розв’язання конкретних практичних проблем, пов’язаних із ратифікацією Угоди (передусім забезпечення несуперечливості нових норм і інститутів із уже існуючими та надання суб’єктам правовідносин юридичних можливостей їх використання), потребує забезпечення процесу асоціації та подальшої європейської інтеграції України на найвищому - конституційно-правовому рівні. Це можливо лише у разі конституціоналізації процесу асоціації України з ЄС шляхом включення його цілей і завдань безпосередньо в контекст конституційної реформи. Такий підхід вимагає доктринального осмислення та концептуального обґрунтування розвитку асоціативних відносин України та ЄС у поєднанні з процесом конституційного реформування.
Слід зазначити, що питання конституційного забезпечення європейської інтеграції України вже ставало предметом дослідження українських фахівців у галузі конституційного та інших галузей права, що зумовлюється процесами становлення і розвитку вітчизняного, європейського та глобального конституціоналізму, і особливо пов’язано з тенденціями інтернаціоналізації конституційного права та конституціоналізації міжнародного права. Водночас, виходячи з принципу наукового плюралізму, все ж таки потрібно визначити ряд аспектів, які актуалізують дослідження конституціоналізації процесу асоціації України з ЄС.
По-перше, слід зазначити, що останнім часом категорія «конституціоналізація» доволі активно використовується в працях українських і зарубіжних науковців із конституційного права, теорії та історії держави і права та тематично близьких галузевих досліджень. При цьому значення цієї інноваційної категорії зводиться переважно до необхідності приведення внутрішньодержавного законодавства до норм і приписів Конституції України, узгодження національної системи права на основі її положень. Йдеться, по суті, лише про один із проявів цього багатогранного явища. Водночас дослідження теоретичних і прикладних аспектів асоціації України з ЄС виявляє необхідність урахування перманентного «кругообігу» конституційної матерії і, відповідно, різновекторності процесу конституціоналізації, що розкривається як у збагаченні Основного Закону новими нормами, принципами і цінностями, включенні до сфери конституційного регулювання нових правовідносин, так і у подальшому втіленні конституційних установлень у правотворчій, правотлумачній та правозастосовній юридичній діяльності, що забезпечує процес конституціоналізації.
По-друге, попередні наукові розвідки ґрунтувалися переважно на Угоді про партнерство та співробітництво 1994 р. (далі - УПС), оскільки здійснювалися до підписання і набуття чинності Угодою про асоціацію між Україною та ЄС. Тому положення проекту Угоди про асоціацію лише частково враховувалися при формуванні пропозицій і висновків щодо конституційного забезпечення європейської інтеграції України.
По-третє, дослідження, які проводилися, переважно оминали увагою правову природу інституту асоціації в праві ЄС, який безпосередньо визначає особливості і характер Угоди про асоціацію між Україною та ЄС і відповідно спрямовує правове регулювання асоціативних відносин між сторонами. Такий підхід зумовив формування поширеного, але методологічно хибного бачення подальшого розвитку відносин між Україною та ЄС, відповідно до якого асоціація між сторонами розглядається вітчизняними вченими - конституціоналістами як перший крок до членства України в цьому міждержавному об’єднанні. А отже, призводить до помилкового висновку про те, що на нашу державу автоматично і повною мірою може бути поширений досвід країн (зокрема наших найближчих сусідів - країн Центральної та Східної Європи), які свого часу мали асоціативні відносини з Союзом і більшість із яких вже є його членами. Водночас вивчення особливостей угод про асоціацію, укладених між ЄС і європейськими країнами, дало змогу виокремити кілька поколінь таких угод, серед яких є такі, що укладались як з метою підготовки країни-кандидата до членства в Союзі, так і з метою створення договірно-правових засад для розвитку поглиблених політичних та економічних відносин без перспектив набуття членства. І власне, аналіз Угоди про асоціацію між Україною та ЄС приводить до висновку, що цей договір належить саме до другого різновиду, що, безумовно, має враховуватися при плануванні заходів у сфері конституційно-правового забезпечення асоціації України з ЄС.
По-четверте, дослідження процесу асоціації України та ЄС через призму його конституціоналізації підтверджує, що розвиток взаємовідносин сторін у сфері європейської інтеграції зумовлюється поступом у здійсненні внутрішніх конституційних перетворень в Україні та водночас опосередковується об’єктивними та суб’єктивними факторами національного конституційного реформування. Важливим кроком на шляху реалізації положень Угоди про асоціацію стали зміни, внесені у червні 2016 р. до Конституції України щодо правосуддя. Фактично можна констатувати, що ця конституційна реформа напряму пов’язана із підписанням Угоди про асоціацію (як і заплановані зміни до Конституції України щодо децентралізації влади). Проте питання системного оновлення Конституції України, зокрема створення змістовних та імплементаційних засад конституціоналізації процесу асоціації України з ЄС, все ще лишається відкритим. Тому, як видається, подальша динаміка конституціоналізації асоціативних відносин України та ЄС має бути узгоджена з пріоритетами внутрішнього процесу конституційного реформування в Україні. Більш того - внутрішня конституціоналізація правової системи України повинна мати визначальний характер щодо зовнішніх її аспектів, а асоціація з ЄС має відігравати у цих процесах важливу, але допоміжну інструментальну роль.
Виходячи з зазначеного, конституціоналізація процесу асоціації України з ЄС потребує формування універсального концептуального підґрунтя, що дасть змогу поєднати пріоритети внутрішнього процесу конституційного реформування в Україні, які визначаються пошуком власної національної моделі розвитку конституційної системи, та водночас забезпечити подальшу еволюцію відносин України та ЄС у сфері європейської інтеграції, що і зумовлює актуальність представленого дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри конституційного права юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка в рамках бюджетних тем «Доктрина права в правовій системі України: теоретичний і практичний аспекти» (№ 11БФ042- 01), яка досліджувалася на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка з 1 січня 2011 р. до 31 грудня 2015 р. і «Теорія та практика адаптації законодавства України до законодавства ЄС» (№ 16БФ042-01), яка досліджується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка на період з 1 січня 2016 р. до 31 грудня 2020 р. Тему дисертаційного дослідження затверджено рішенням вченої ради юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 4 від 22 грудня 2014 р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розроблення цілісної теоретичної концепції конституціоналізації процесу асоціації України з ЄС з урахуванням зарубіжного досвіду, та вироблення пропозицій щодо вдосконалення конституційного забезпечення та практики реалізації цього процесу.
Для досягнення поставленої мети визначено такі основні завдання:
- опрацювати існуючі доктринальні підходи до розуміння категорії «конституціоналізація» та сформулювати її дефініцію;
- сформувати методологічну основу для аналізу процесу конституціоналізації асоціації України з ЄС;
- розкрити сутнісні риси конституціоналізації національної правової системи;
- визначити і охарактеризувати структурно-змістовний механізм конституціоналізації;
- висвітлити наднаціональний аспект доктринального обґрунтування категорії «конституціоналізація»;
- з’ясувати правову природу і особливості угод про асоціацію між ЄС і третіми країнами та виявити їх вплив на конституціоналізацію національних правопорядків;
- охарактеризувати Угоду про асоціацію між Україною та ЄС і визначити її місце в системі джерел конституційного права України;
- проаналізувати конституціоналізацію асоціативних відносин між Україною та ЄС як складову конституційної реформи в Україні;
- обґрунтувати змістовний аспект конституціоналізації процесу асоціації України з ЄС;
- висвітлити імплементаційний аспект конституціоналізації процесу асоціації України з ЄС;
- охарактеризувати механізм конституціоналізації процесу асоціації України з ЄС, зокрема його правову та організаційну складові.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що охоплюють процеси конституціоналізації вітчизняної правової системи і сучасних державотворчих явищ в Україні в контексті європейської інтеграції.
Предметом дослідження є конституціоналізація процесу асоціації України з
ЄС.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально -наукових методів, які забезпечили об’єктивний аналіз досліджуваного предмета. Діалектичний метод дав змогу розглянути процес конституціоналізації асоціації України з ЄС та інші, пов’язані з ним, соціально-правові явища у контексті їх розвитку і кореляції. Оперування інструментарієм формально-логічного методу (аналіз, синтез, дедукція, індукція тощо) дозволило сформувати понятійно- категоріальний апарат роботи (розділи 1-4), проаналізувати існуючі доктринальні підходи (підрозділи 1.1, 2.1 - 2.2, 3.1, 4.1) та обґрунтувати авторську позицію з дискусійних питань проблематики дослідження (підрозділи 1.2, 2.3, 3.2 - 3.4), а також сформулювати висновки. Порівняльно- правовий метод застосовувався при з’ясуванні особливостей різних «поколінь» угод про асоціацію між ЄС і третіми країнами; при характеристиці основних положень конституційної реформи правосуддя 2016 р. як складової процесу конституціоналізації асоціації України з ЄС (підрозділи 2.2 - 2.3, 3.4). Історико-правовий метод дав змогу здійснити періодизацію процесів конституціоналізації в контексті історичного розвитку; дослідити еволюцію договірно-правових засад регулювання відносин між Україною та ЄС; виокремити етапи конституційного реформування в Україні (підрозділи 1.1, 3.1 - 3.2). Системно-функціональний метод застосовувався при формуванні структури роботи та характеристиці організаційно-правового механізму конституціоналізації процесу асоціації України з ЄС (розділ 4).
Крім усталених наукових методів, при дослідженні конституціоналізації загалом та конституціоналізації процесу асоціації України з ЄС зокрема, використовувалися й інші сучасні методологічні підходи. Феноменологічний підхід сприяв з’ясуванню того, що конституціоналізація є явищем, опосередкованим свідомістю її суб’єктів, їх розумінням та сприйняттям основ колективного співіснування, які вимагають чіткого визначення і дієвого впровадження конституційних засад для підтримки стабільності соціального порядку (розділ 1, підрозділ 2.1). Антропологічний підхід дозволив дослідити процес конституціоналізації асоціативних відносин між Україною та ЄС через призму людиноцентристського виміру, у контексті забезпечення безперешкодної реалізації прав і свобод людини, визначених на конституційному рівні і закріплених в Угоді про асоціацію (розділ 3). На основі аксіологічного підходу, через призму визнання конституції соціально - правовою цінністю та впровадження конституційних цінностей у реальні суспільні відносини, визначено загальні закономірності здійснення правотворчих та правозастосовних заходів, які детермінують загальну динаміку і послідовність процесу конституціоналізації асоціативних відносин між Україною та ЄС (підрозділи 3.2, 3.4, 4.1). За допомогою герменевтичного підходу досліджена правова природа конституціоналізації, яка розкривається у забезпеченні перманентного «кругообігу» конституційно-правової матерії в межах правової системи (підрозділ 1.2), а також обґрунтована провідна роль Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції у здійсненні інтерпретаційної (правотлумачної) конституціоналізації процесу асоціації України з ЄС (підрозділ 4.2).
Теоретико-методологічну основу дослідження становлять праці таких вітчизняних учених, як М. Баймуратов, Ю. Барабаш, Ю. Волошин, О. Марцеляк, Н. Пархоменко, Т. Подорожна, Я. Чернопищук та ін. До суміжних питань досліджуваної тематики звертались О. Батанов, Д. Бєлов, Ю. Бисага, С. Бобровник, О. Бориславська, О. Васильченко, Р. Гаврилюк, С. Дудар, М. Козюбра, В. Колісник, А. Колодій, А. Крусян, І. Куян, О. Лотюк, Л. Луць, Б. Малишев, Н. Мішина, М. Мельник, Н. Мяловицька, М. Орзіх, С. Погребняк, Х. Приходько, М. Савчин, А. Селіванов, В. Серьогін, О. Скрипнюк, І. Сліденко, О. Совгиря, П. Стецюк, М. Теплюк, Д. Терлецький,
B. Федоренко, А. Худик, В. Шаповал, С. Шевчук, О. Щербанюк, О. Ющик та ін.
Поряд з тим теоретичним підґрунтям для написання дисертації стали праці зарубіжних науковців: Е. Арнулла, Г. Арутюняна, Ф. Бенуа-Ромер, Л. Бержеля, Г. Бермана, А. фон Богданді, М. Бондаря, А. Буріана, Г. де Бурки, Г. Василевича, Ю. Габермаса, М. Гердеґена, П. Ван Елсувеґе, Л. Ентіна,
C. Енчелмайєра, А. Капустіна, К. Карського, Ю. Кашкіна, В. Кернза, Г. Клебеса, З. Клепацького, І. Кравця, П. Крейга, В. Крусса, А. Лазовського, К. Лінартса, П. Ван Нуффела, А. Петерс, П. Свободи, Ж.-Л. Сорона, А. Татама, Г. Ферхофштадта, Р. Фолсома, Т. Хартлі, А. Шайо та ін.
Не можна обійти увагою і роботи вітчизняних учених-фахівців у галузях міжнародного та європейського права: І. Березовської, В. Буткевича,
О. Вишнякова, М. Гнатовського, О. Головко, О. Гріненко, В. Денисова, Г. Друзенка, О. Задорожнього, І. Кравчук, О. Кресіна, З. Макарухи,
А. Мельника, О. Мережка, М. Микієвича, В. Муравйова, Н. Мушак, Р. Петрова, К. Савчука, К. Смирнової, Л. Тимченка, О. Шпакович, І. Яковюка та ін.
Нормативну базу дослідження становлять Конституція, закони і підзаконні нормативно-правові акти України та держав-членів ЄС, установчі договори та правові акти інститутів ЄС.
Емпіричною базою дослідження є рішення Конституційного Суду України та матеріали судової практики Верховного Суду, прецедентна практика Суду ЄС, звіти органів державної влади та аналітичні огляди національних соціологічних установ, офіційні статистичні дані з досліджуваної проблематики.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є першим в українській правовій науці монографічним дослідженням, присвяченим обґрунтуванню концептуальних засад конституціоналізації процесу асоціації України з ЄС.
До основних положень, висновків та пропозицій, які конкретизують новизну одержаних результатів і виносяться на захист, належать такі:
уперше:
- встановлено, що сутність конституціоналізації правової системи виявляється у таких її основних рисах: 1) у телеологічній спрямованості на забезпечення практичного аспекту реалізації взаємозв’язку між конституцією і конституціоналізмом; 2) в онтологічній приналежності до певної парадигми конституціоналізму, зумовленості її базовими принципами та межами; 3) у динамізмі та перманентності дії, що розкриваються в забезпеченні постійного «кругообігу» конституційно-правової матерії, її об’єктивуванні та конкретизації на всіх рівнях та в усіх структурних компонентах правової системи з метою інтеграційного та гармонізаційного впливу на них; 4) в обумовленості процесу конституціоналізації факторами об’єктивного та суб’єктивного характеру, а також політико-правовими параметрами і соціальним контекстом;
- на підставі комплексного критерію, який включає суб’єкта, мету, об’єкт конституціоналізації та її часову послідовність, виокремлено два основні види конституціоналізації національної правової системи: первинну (установчу) і вторинну; визначено, що первинна (установча) конституціоналізація може розумітись, по-перше, у широкому значенні як процес утворення (конституювання) держави та її правопорядку за допомогою та на підставі конституції, та по-друге, у вузькому значенні (за наявності вже утвореної держави та діючої конституції) як розширення предмета конституційно-правового регулювання, включення до нього нових об’єктів через юридичну інституціоналізацію в тексті Основного Закону найбільш важливих і актуальних сфер суспільного життя;
- на прикладі правопорядку ЄС проаналізовано наднаціональний вимір процесів конституціоналізації та обґрунтована інструментальна роль угод про асоціацію як засобу впливу ЄС на конституціоналізацію правопорядків третіх країн, що виявляється у виборі пріоритетів внутрішньодержавного конституційного розвитку асоційованої країни та напрямів реформування її політичної, соціально-економічної і правової систем;
- доведено, що ефективність процесу конституціоналізації асоціативних відносин між Україною та ЄС напряму залежить від включення цілей і зобов’язань, які взяла на себе Україна, підписавши Угоду про асоціацію, безпосередньо у контекст конституційної реформи; аргументовано, що конституціоналізація асоціації України з ЄС є фактором, здатним задати конструктивний вектор національному процесу конституційного реформування, спрямувати його на розвиток суспільства і держави, сприяти формуванню проєвропейської ідеології конституційних змін;
- обґрунтовано, що первинна (установча) конституціоналізація процесу асоціації України з ЄС має два аспекти: змістовний та імплементаційний; змістовна конституціоналізація передбачає наближення змістовних і сутнісних засад Конституції України до стандартів європейського конституціоналізму, інтегрування його цінностей і принципів у національну конституційну систему;
імплементаційна конституціоналізація полягає у цілеспрямованому формуванні конституційних передумов для впровадження положень Угоди про асоціацію до вітчизняних систем права і законодавства;
- аргументовано, що вторинна конституціоналізація процесу асоціації України з ЄС полягає у багаторівневій деталізації положень Конституції України з метою імплементації Угоди про асоціацію до національного правопорядку і здійснюється шляхом конкретизуючої (правотворчої), інтерпретаційної (правотлумачної) та правозастосовної діяльності уповноважених органів публічної влади;
- обґрунтовано, що конституціоналізація процесу асоціації України з ЄС здійснюється за допомогою особливого механізму, який охоплює сукупність засобів, методів і способів, спрямованих на юридичну формалізацію цілей і зобов’язань України за Угодою про асоціацію, шляхом включення їх у сферу конституційно-правового регулювання з наступним послідовним вираженням нормативного змісту Конституції України в поточному законодавстві, а також створенням організаційних засад для їх втілення у ході національної конституційної реформи;
- аргументовано необхідність ревізії та суттєвого оновлення законодавчих засад, які забезпечують загальний процес адаптації законодавства України до acquis ЄС як визначальної складової правового механізму конституціоналізації асоціативних відносин України та ЄС; визначено, що положення Закону України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» 2004 р. та відповідних підзаконних нормативно-правових актів ухвалювалися на виконання положень УПС, що значно ускладнює приведення вітчизняного галузевого законодавства у відповідність до правових стандартів Союзу, тому формування правової бази з питань адаптації українського законодавства до acquis ЄС має відбуватися на нових концептуальних засадах, які відповідатимуть сучасному формату відносин сторін у світлі набуття чинності Угодою про асоціацію;
- встановлено, що організаційний механізм конституціоналізації процесу асоціації України з ЄС включає інституційну, функціональну та процедурну складові; інституційну складову утворює система органів публічної влади, задіяних у забезпеченні процесу асоціації та подальшої європейської інтеграції України; функціональна складова передбачає наділення таких органів повноваженнями з проведення комплексу заходів організаційно- забезпечувального характеру з метою оптимізації конституціоналізаційного процесу за всіма його напрямами; процедурна складова встановлює чітку регламентацію на законодавчому рівні усіх процедурних аспектів проведення таких заходів;
- встановлено, що провідним суб’єктом інтерпретаційної конституціоналізації асоціації України з ЄС є Конституційний Суд України, оскільки саме на нього покладається завдання вироблення конституційно - правової політики щодо імплементації положень Угоди про асоціацію до національного правопорядку, яка відображатиме концептуальний підхід держави стосовно подальшого курсу на європейську інтеграцію при збереженні національної ідентичності та посиленні наголосу на дотриманні національних інтересів;
удосконалено:
- визначення конституціоналізації правової системи, під якою запропоновано розуміти здійснюваний на засадах конституціоналізму перманентний процес конституційного оформлення (юридичної інституціоналізації) найбільш значущих суспільних відносин та ціннісних установок з метою подальшої об’єктивації конституційних цінностей, принципів і норм у всі структурні компоненти правової системи;
- класифікацію та характеристику наднаціонально-конституційних рис у правовій природі ЄС, зокрема таких, як конституційний характер установчих договорів ЄС; верховенство та пряма дія норм права ЄС у національних правопорядках його держав-членів; виконання інститутами ЄС законодавчих, виконавчих та судових функцій відповідно до принципу поділу влади; обрання депутатів Європейського Парламенту безпосередньо громадянами Союзу шляхом прямих, загальних виборів; наявність в межах ЄС інститутів Європейського омбудсмана та загальносоюзного громадянства, тощо;
- визначення асоціації України з ЄС як встановлених на підставі Угоди про асоціацію договірно-правових відносин сторін, які створюють організаційно-правові засади для особливого поглибленого співробітництва між Україною та ЄС у політичній, економічній та правовій сферах з метою подальшої європейської інтеграції України;
- пропозиції з пріоритетних напрямів удосконалення положень Конституції України щодо взаємодії національного та міжнародного права, зокрема такі як: 1) визначення в Основному Законі переваги (примату) належним чином імплементованих міжнародно-правових норм перед національним правом України (крім Конституції України, якій у національній правовій системі має належати безумовне верховенство і пріоритет); 2) врегулювання питання застосування в Україні інших джерел міжнародного права (передусім загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, а також актів міжнародних організацій); 3) конкретизація форм висловлення згоди на обов’язковість (способи імплементації) міжнародного договору для України; 4) визначення місця в ієрархії нормативно-правових актів міжнародних договорів України; 5) розширення кола суб’єктів імплементації міжнародних договорів і відповідно врегулювання статусу та ієрархічності міжурядових і міжвідомчих договорів;
набули подальшого розвитку:
- правова характеристика Угоди про асоціацію між Україною та ЄС в аспекті її співвідношення з УПС, а також із іншими подібними угодами, укладеними Союзом із третіми країнами європейського регіону, що дало підстави виявити як спільні, так і відмінні риси між ними та кваліфікувати Угоду як договірно-правовий інструмент переходу від співробітництва до інтеграції з невизначеними перспективами набуття Україною членства в ЄС;
- твердження про те, що внаслідок договірної сутності відносин асоціації України та ЄС, перебіг процесу конституціоналізації зумовлюється як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками; для України головним внутрішнім чинником має стати конституційне оформлення відносин у сфері європейської інтеграції та створення належних імплементаційних засад з метою подальшого впровадження норм Угоди про асоціацію у національне законодавство та правозастосовну практику; зовнішній чинник конституціоналізації полягає у ратифікації та подальшій імплементації Угоди про асоціацію безпосередньо самим ЄС (зокрема його представницьким інститутом - Європейським Парламентом), а також кожною державою-членом ЄС відповідно до їх конституційних процедур;
- положення про необхідність конституційного закріплення проєвропейського вектору зовнішньополітичної діяльності України, а також визначення у тексті Конституції України принципу поваги і визнання європейських цінностей, що забезпечить наступність у внутрішній і зовнішній політиці держави, незалежно від політичних змін, та послідовність у проведенні вітчизняної конституційної реформи;
- теза щодо актуальності створення належних законодавчих підстав для застосування положень Угоди про асоціацію в межах національної системи права шляхом ухвалення імплементаційного закону, який врегулює питання щодо статусу та ієрархічності Угоди у системі національного законодавства та передбачить юридичні механізми розв’язання потенційних конфліктів між Угодою про асоціацію та українським законодавством;
- аргументація про необхідність удосконалення організаційного механізму із забезпечення процесу адаптації законодавства України до acquis ЄС, зокрема усунення існуючих правових колізій у законодавчому регулюванні повноважень державних органів у сфері європейської інтеграції; підвищення координації, запобігання конкуруючій компетенції та збільшення інституційної спроможності спеціалізованих державних органів із забезпечення адаптації національного законодавства до acquis ЄС; більш активне залучення судової гілки влади до здійснення цілеспрямованої правової політики щодо конституціоналізації асоціативних відносин із ЄС та подальшої європейської інтеграції України.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що сформульовані в дисертації положення, пропозиції та висновки можуть бути використані:
- у науково-дослідній діяльності - для подальших доктринальних розробок теоретико-методологічних та практичних аспектів конституціоналізації правової системи загалом та конституціоналізації асоціативних відносин України та ЄС як важливої складової процесу національного конституційного розвитку;
- у нормопроектній та правотворчій діяльності - для вдосконалення конституційно-правового регулювання та розвитку національного законодавства у сфері забезпечення європейської інтеграції України та адаптації вітчизняних правових актів до acquis ЄС (Комітет Верховної Ради України з питань правової політики та правосуддя, довідка про впровадження результатів дисертаційного дослідження від 28 листопада 2017 р.; Міністерство юстиції України, акт впровадження результатів дисертації від 16 листопада 2017 р. № 11842/1.3/33-17);
- у правозастосуванні - створення наукової концепції конституціоналізації асоціативних відносин України та ЄС може бути використано при оптимізації організаційно-правового забезпечення процесу асоціації та впровадження європейських правових стандартів у вітчизняну юридичну практику;
- у навчальному процесі - під час підготовки робочих програм, навчально-методичних матеріалів, навчальних посібників із конституційного права України, порівняльного конституційного права, міжнародного права, європейського права, права Європейського Союзу, спеціальних курсів, пов’язаних із тематикою конституціоналізації національної правової системи, а також при викладанні дисциплін «Конституційне право України», «Виборче право України», «Міжнародне право» (акт впровадження Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка від 13 листопада 2017 р.).
Особистий внесок здобувача. Дисертація є комплексною, завершеною науковою роботою, яка виконана здобувачем самостійно. Викладені у дисертації висновки і положення наукової новизни отримано на підставі особистих досліджень автора. Ідеї, що належать співавторам опублікованих праць, в дисертаційному дослідженні не використовувалися. Особистий внесок здобувача у статтю «Модернізація статусу суддів: концепт взаємодії
громадянського суспільства та держави в умовах конституційної реформи 2016 року» (співавтор С.В. Прилуцький) полягає у дослідженні основних новацій конституційної реформи 2016 р. щодо правового статусу суддів України, а також їх впливу на подальший розвиток судової влади в державі з огляду на сучасні євроінтеграційні тенденції у цій сфері.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертаційної роботи доповідалися і обговорювалися на конференціях, основними серед яких є такі: Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми юридичної науки - 2010» (м. Київ, 26 листопада 2010 р.), Міжнародна науково-практична конференція «Наукові читання, присвячені пам’яті В. М. Корецького» (м. Київ, 18 лютого 2010 р.), ХІІ Всеукраїнська науково-практична конференція «Законодавство України: проблеми та
перспективи розвитку» (м. Київ, 31 березня 2011 р.), ІІІ Міжнародна науково- практична конференція «Сучасні проблеми правової системи України» (м. Київ, 24 листопада 2011 р.), Міжнародна науково-практична конференція «Наукові читання, присвячені пам’яті В. М. Корецького» (м. Київ, 16 лютого 2012 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Київ, 29 березня 2012 р.), ІУ Всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні» (м. Київ, 19 квітня 2013 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (м. Київ, 2 квітня 2013 р.), Міжнародна науково- практична конференція «Наукові читання, присвячені пам’яті
В. М. Корецького» (м. Київ, 21 лютого 2013 р.), VIII Міжнародна науково- практична конференція «Європейська юридична, освіта і наука» (м. Київ, 11¬13 жовтня 2013 р.), Міжнародна науково-практична конференція «Наукові читання, присвячені пам’яті В. М. Корецького» (м. Київ, 17 лютого 2014 р.), IV Всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні» (м. Київ, 24 квітня 2015 р.), Міжнародна наукова конференція «Сучасні проблеми порівняльного правознавства» (м. Ужгород, 6-8 травня 2015 р.), Міжнародна науково-практична конференція «Правоохоронна функція держави: теоретико-методологічні та історико- правові проблеми» (м. Харків, 25 листопада 2016 р.), Міжнародний конгрес європейського права (м. Одеса, 21-22 квітня 2017 р.), Міжнародна наукова конференція «Сучасні проблеми виборчого права і методологія його викладання у вищих навчальних закладах України» (м. Київ, 22-23 червня 2017 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в індивідуальній монографії, семи розділах у колективних монографіях, двох розділах у науковій доповіді, двох розділах у наукових записках, двох розділах до навчальних посібників, у 30 наукових статтях, серед яких 25 статей опубліковано у періодичних наукових фахових виданнях (у тому числі 5 - у виданнях іноземних держав та 5 - у виданнях, які включені до міжнародних наукометричних баз), у 25 статтях до енциклопедичних видань, у 15 тезах доповідей та повідомлень на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях.
Структура роботи. Дисертація складається зі вст

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні наведено теоретичні узагальнення та вирішено наукову проблему щодо формування системи доктринальних знань про засади конституціоналізації асоціації України з ЄС, що розширюють та поглиблюють уявлення про сутність і правову природу цього процесу, концептуальні основи його здійснення, особливості та закономірності перебігу, складові успішної реалізації, тобто розроблено концепцію конституціоналізації процесу асоціації України з ЄС. До основних результатів дослідження можна віднести такі висновки:
1. Нині в межах конституційно-правових досліджень спостерігається множинність підходів до розуміння та визначення поняття конституціоналізації. Ця категорія використовується, по-перше, для позначення історичних процесів конституювання, що супроводжувалися поширенням теорії і практики конституціоналізму; по-друге, як складова тенденції юридизації суспільних відносин; по-третє, як важливий процес, тісно пов’язаний із конституційно-правовим регулюванням і реалізацією конституції; і, по-четверте, в аспекті дослідження конституційно-правової модернізації систем права і законодавства. Такий поліваріантний підхід до характеристики конституціоналізації є об’єктивно виправданим, оскільки саме комплексний аналіз усіх наведених підходів веде до узагальнення і синтезу численних проявів цього багатоаспектного явища та його цілісного сприйняття.
Виходячи з цього, під конституціоналізацією правової системи пропонується розуміти здійснюваний на засадах конституціоналізму перманентний процес конституційного оформлення (юридичної інституціоналізації) найбільш значущих суспільних відносин та ціннісних установок з метою подальшої об’єктивації конституційних цінностей, принципів і норм у всі структурні компоненти правової системи.
2. Необхідність визначення у наукових пошуках основного напряму дослідження конституціоналізації зумовлює потребу застосування відповідного методологічного інструментарію. Фундаментальною основою даного дослідження є те, що воно здійснюється в рамках парадигми конституціоналізму, а його головна категорія - конституціоналізація формується як за допомогою відповідних методів її пізнання, так і шляхом визначення необхідних понять і категорій, які розкривають сутнісний аспект цього явища. Водночас у межах даної роботи вивчення феномену конституціоналізації передусім спрямовано на доктринальне обґрунтування процесу асоціації України з ЄС, що актуалізує встановлення особливостей взаємозв’язку між процесами конституціоналізації й асоціації та орієнтує на застосування комплексного, інтегративного підходу до їх вивчення. Виходячи з цього, основний методологічний підхід дослідження полягає у тому, що воно здійснюється на інтегративних засадах, за допомогою відповідної композиції наукових методів пізнання (зокрема діалектичного, формально-логічного, порівняльно-правового, системно-функціонального, історико-правового методів, аналогії, індукції, дедукції, а також сучасних наукових концепцій: феноменології, антропології, аксіології, герменевтики).
3. Сутність конституціоналізації виявляється у таких її основних рисах: по-перше, у телеологічній спрямованості на забезпечення практичного аспекту реалізації взаємозв’язку між конституцією і конституціоналізмом; по-друге, в онтологічній належності до певної парадигми конституціоналізму, зумовленості її базовими принципами та межами; по-третє, у динамізмі та перманентності дії, що розкриваються в забезпеченні постійного «кругообігу» конституційно-правової матерії, її об’єктивуванні та конкретизації на всіх рівнях та в усіх структурних компонентах правової системи з метою інтеграційного та гармонізаційного впливу на них; та, по-четверте, в зумовленості процесу конституціоналізації факторами як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру, а також політико-правовими параметрами і соціальним контекстом.
4. Структурно-змістовний механізм конституціоналізації охоплює комплекс методів, способів (прийомів), форм, принципів, етапів, стадій, суб’єктів, об’єктів, які відображають шляхи та рівні конституційного оформлення і подальшого проникнення конституційних норм і принципів до систем права та законодавства. Кожен із цих елементів в процесі конституціоналізації виконує свою функцію, але при цьому всі вони перебувають у постійному взаємозв’язку і системній взаємодії.
5. Поглиблення інтеграційних і глобалізаційних процесів зумовило виникнення наднаціональності як особливого явища сучасної правової реальності. Одним із проявів наднаціональності в межах ЄС є процеси динамічної конституціоналізації його правого порядку. Підтвердженням цього є наявність у правовій природі ЄС певних конституційних рис, зокрема таких, як конституційне значення установчих актів для системи права Союзу; верховенство норм права ЄС щодо норм права держав-членів та їх пряма дія в межах національних правопорядків; здійснення інститутами Союзу функцій законодавчої, виконавчої та судової влади відповідно до принципу поділу влади; наявність в ЄС інституту Європейського омбудсмана, а також загальносоюзного громадянства. Поряд з тим особливістю конституціоналізаційних процесів у Європі є їх багаторівневість, тобто необмеженість рамками лише правопорядку ЄС, що дає підстави говорити про конституціоналізацію європейського права загалом.
6. Правова природа угод про асоціацію між ЄС і третіми країнами полягає у тому, що вони створюють організаційно-правові засади для особливого привілейованого партнерства ЄС із третьою країною, що передбачає поглиблені відносини у політичній, економічній, правовій та інших сферах співробітництва без надання статусу асоційованого члена. Залежно від кінцевої мети та завдань, усі угоди про асоціацію між ЄС та європейськими країнами можуть бути поділені на два типи: ті, що закріплюють привілейовані політичні та економічні зв’язки партнерів по асоціації без перспективи набуття членства (Угода про Європейський економічний простір, Угоди про асоціацію з країнами Східного партнерства) та ті, метою яких є підготовка третьої країни до вступу в ЄС (Європейські угоди, Угоди про стабілізацію та асоціацію, ін.).
Угоди про асоціацію є важливим договірно-правовим інструментом наднаціонального впливу ЄС на конституціоналізацію правопорядків третіх країн. Такий вплив здійснюється у відповідних нормативних, інституційних та організаційних формах і виявляється у тому, що до тексту угод про асоціацію включаються норми, принципи і цінності, які у сукупності становлять джерела правових стандартів Союзу і мають поділятися тими країнами, що претендують на членство або асоціативне партнерство з цим міждержавним об’єднанням. Вступаючи в асоціативні відносини з ЄС, треті країни беруть на себе зобов’язання добровільно імплементувати зазначені норми, принципи і цінності (які є складовою європейської конституційно-правової спадщини) до національної системи права.
7. Ключовим правовим елементом конституціоналізації процесу асоціації України з ЄС є Угода про асоціацію, яка з 1 вересня 2017 р. набрала чинності у повному обсязі і, відповідно до частини першої ст. 9 Конституції України, стала частиною законодавства України, тобто набула якостей джерела національного права. До основних рис Угоди належать зокрема такі, як двосторонній, широкомасштабний, рамковий, цільовий, безстроковий характер; спрямованість на перехід від співробітництва до інтеграції; невизначеність перспективи набуття Україною членства в ЄС. Цей договір є особливим, комплексним правовим документом, про що свідчать його цілі, завдання, обсяг і тематичне охоплення сфер співробітництва, а також масштабність тих практичних заходів, яких потрібно вжити для його реалізації. Водночас Угода є системою взаємозалежних зобов’язань сторін, метою яких є значне поглиблення співробітництва України та ЄС в економічній, політичній та інших сферах взаємодії. Лише виконання цих зобов’язань є чинником і передумовою подальшої еволюції відносин сторін в контексті європейської інтеграції України.
8. Встановлення асоціативних відносин між Україною та ЄС є фактором, здатним задати конструктивний вектор національному процесу конституційного реформування, спрямувати його на розвиток суспільства і держави, сприяти формуванню проєвропейської ідеології конституційних змін. Це можливо лише за умов включення цілей і завдань асоціації, а також зобов’язань, які взяла на себе Україна, підписавши цей договір, безпосередньо в контекст конституційної реформи, тобто за умов конституціоналізації процесу асоціації України з ЄС. Такий процес передбачає необхідність формалізації асоціативних відносин України та ЄС шляхом включення у сферу конституційно-правового регулювання з наступним послідовним вираженням нормативного змісту Конституції України в поточному законодавстві, а також створенням дієвих організаційно-правових засад для їх втілення у ході конституційної реформи в Україні.
9. Змістовний аспект конституціоналізації процесу асоціації України з ЄС полягає в оновленні положень Основного Закону України з метою наближення його сутнісних засад до європейських цінностей і принципів конституціоналізму, подальшої демократизації національної конституційної системи та конституціоналізації внутрішньодержавної законодавчої бази. За допомогою змістовної модернізації положень Основного Закону реалізується установчий аспект первинної конституціоналізації асоціації України з ЄС. Великою мірою цей процес відбувається під впливом Союзу і його держав- членів, ключовим договірно-правовим інструментом якого є Угода про асоціацію між Україною та ЄС та інші акти, прийняті на її основі.
Виходячи з внутрішньодержавних пріоритетів та зовнішніх зобов’язань, проявом змістовної конституціоналізації в аспекті процесу асоціації України з ЄС стала реформа Конституції України щодо правосуддя. Відповідні зміни, внесені до Основного Закону в 2016 р., охопили всі складові системи правосуддя, забезпечивши тим самим комплексне оновлення його конституційних засад. Основною метою цих перетворень є оптимізація системи судочинства в Україні, гарантування справедливого правосуддя та незалежності і професійності суддів, сприяння приведенню статусу суміжних інститутів (Вищої ради правосуддя, прокуратури та адвокатури) до європейських стандартів, а також забезпечення незалежності Конституційного
Суду України та його спроможності захистити Основний Закон через вирішення політичних конфліктів правовим шляхом. Водночас змістовна конституціоналізація не вичерпується реформуванням системи правосуддя, оскільки свого продовження очікує конституційна реформа щодо децентралізації влади та реорганізації місцевого самоврядування в Україні, реформа виборчого законодавства тощо.
10. Імплементаційний аспект конституціоналізації асоціативних відносин України та ЄС полягає у конституційному опосередкуванні та забезпеченні реалізації норм Угоди про асоціацію в межах національного правопорядку України. Ключовими показниками імплементаційної конституціоналізації асоціативних відносин України та ЄС є, по-перше, закріплення на рівні Основного Закону засад зовнішньополітичної діяльності України (зокрема проєвропейського зовнішньополітичного курсу держави), що є передумовою та конституційно-правовою гарантією наступництва і послідовності у проведенні імплементаційних заходів у сфері асоціації України з ЄС та, по-друге, удосконалення конституційних положень щодо співвідношення та взаємодії національного і міжнародного права, зокрема тих, які регламентують питання імплементації міжнародних договорів до національної системи права.
11. Механізм конституціоналізації процесу асоціації України з ЄС включає правову та організаційну складові.
Визначальним чинником правового механізму конституціоналізації асоціативних відносин України та ЄС є зближення, узгодження, приведення у відповідність національних нормативно-правових актів до acquis ЄС. У межах сучасних правових досліджень цей процес найчастіше характеризується за допомогою термінів «гармонізація» та «адаптація». Водночас, їх змістовний обсяг не є синонімічним. Термін «гармонізація» коректно використовувати для характеристики загального процесу європеїзації національної правової системи, тобто зближення не лише текстів українських законів, а й правової доктрини, правової культури, традиції праворозуміння і правозастосування, тощо; натомість термін «адаптація» має вживатися тоді, коли йдеться винятково про наближення законодавства України до acquis ЄС (що підтверджують положення Угоди про асоціацію між Україною та ЄС).
Правова адаптація законодавства України до acquis ЄС полягає у прийнятті нашою державою на основі положень Конституції України внутрішніх нормативно-правових актів, спрямованих на забезпечення адаптаційного процесу (з метою подальшого приведення у відповідність до acquis ЄС вітчизняного галузевого законодавства). За допомогою правової адаптації реалізується конкретизуюча складова конституціоналізації процесу асоціації України з ЄС. У світлі підписання та введення у дію Угоди про асоціацію між Україною та ЄС загальні нормативні засади забезпечення адаптаційного процесу потребують суттєвої ревізії та оновлення. Формування відповідної законодавчої бази має відбуватися на нових концептуальних засадах, які відповідатимуть сучасному формату відносин сторін (переходу від співробітництва до інтеграції), та слугуватимуть меті конституціоналізації процесу асоціації України з ЄС.
12. Важливим праксеологічним напрямом процесу конституціоналізації асоціативних відносин між Україною та ЄС є його організаційне забезпечення, яке включає в себе три складові: інституційну, функціональну та процедурну. Органи держави, безпосередньо чи дотично залучені до конституціоналізації процесу асоціації, мають неоднаковий обсяг повноважень у цій сфері і, відповідно, беруть у ньому як пряму, так і опосередковану участь. Виходячи з цього, такі органи можна об’єднати у дві групи (за критерієм основної чи додаткової компетенції). До першої належать державні органи або їх структурні підрозділи, спеціально створені для забезпечення європейської інтеграції країни, до яких слід віднести Координаційну раду з адаптації законодавства України до законодавства ЄС, Урядовий офіс з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, Комітет Верховної Ради України з питань європейської інтеграції. До другої групи входять ті органи державної влади, які, здійснюючи свої прямі повноваження, опосередковано впливають на процес асоціації України з ЄС. При цьому, хоча забезпечення європейської інтеграції є не основним, а радше факультативним напрямом діяльності останніх, їх вплив на перебіг процесу конституціоналізації має більш вагоме значення. До цієї групи належать Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство юстиції України, Конституційний Суд України та загальні суди. Залежно від компетенції, органи державної влади, задіяні у процесі вторинної конституціоналізації, можуть здійснювати правотворчі (конкретизуючі), інтерпретаційні та правозастосовні повноваження.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Аметистов Э.М. Современные тенденции развития права европейских сообществ. Советское государство и право. 1985. № 7. С. 87-96.
2. Аничкин Е.С. «Преобразование» Конституции Российской Федерации и развитие конституционного законодательства в конце 20 - начале 21 вв.: автореф. дис. ... докт. юрид. наук: спец. 12.00.02 - конституционное право; муниципальное право. Тюмень: 2010. 50 с.
3. Арутюнян Г.Г. Конституционализм: уроки, вызовы, гарантии: сб. избр. публ. и выступлений на междунар. форумах, посвященных данной проблематике. Киев: Логос, 2011. 308 с.
4. Арутюнян Г.Г. Конституционализм как фундаментальный принцип права в правовом государстве. Сравнительное конституционное обозрение. 2011. № 5 (84). С. 43-47.
5. Ахвердян Г.К. Принцип надгосударственности в контексте мировых интеграционных процессов: автореф. дис. . канд. полит. наук: 23.00.04 - политические проблемы международных отношений, глобального и регионального развития. Санкт-Петербург, 2012. 23 с.
6. Ахметгараев И.Р. Функции права: эволюция и модернизация. Пробелы в российском законодательстве. 2009. № 4. С. 85-87.
7. Баймуратов М. Актуальні проблеми національної імплементації Україною норм міжнародних конвенцій. Юридична Україна. 2003. № 1. С. 33-36.
8. Барабаш Ю. Опыт конституционного реформирования в Украине: в поисках европейского идеала. Сравнительное конституционное обозрение. 2014. № 1 (98). С. 22-33.
9. Барабаш Ю. Конституційний вимір української демократії (історико - теоретичні нотатки). Право України. 2014. № 7. С. 137-145.
10. Бєлов Д.М. Парадигма українського конституціоналізму: дис. ... докт. юрид. наук: 12.00.02. Ужгород, 2012. 498 с.
11. Беляневич О. Верховенство права і законність як принципи господарського процесуального права. Право України. 2011. № 6. С. 18¬20.
12. Бенедисюк І.М. Нові конституційні повноваження та порядок формування Вищої ради правосуддя. IV судово-правовий форум «Судова реформа: стан та напрями розвитку». 17-18 березня 2016 р. Юридична практика. 2016. С. 24.
13. Бенуа-Ромер Ф., Клебес Х. Право Совета Европы. На пути к общеевропейскому правовому пространству / пер. з англ. Москва: Весь мир, 2007. 296 с.
14. Березовська І.А. Правове регулювання відносин Європейського Союзу з асоційованими країнами: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.11. Київ, 2005. 198 с.
15. Березовська І. Правові інструменти реалізації зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом. Право України. 2016. № 4. С. 35-44.
16. Берман Г.Дж. Западная традиция права: епоха формирования / пер. с англ. 2-е изд. Москва: Изд-во МГУ; Норма - ИНФРА^М, 1998. 624 с.
17. Бержель Ж.-Л. Общая теория права / пер. с франц. Москва: Издательский дом NOTA BENE. 2000. 576 с.
18. Беспалый И.Т. Государственное право Российской Федерации: учеб. пособ. Ч. 1. Самара: Изд-во «Самарский ун-т», 2004. 140 с.
19. Бирюков М.М. Международно-правовые аспекты ассоциированного членства в Европейском экономическом сообществе: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 - международное право, европейское право. Москва, 1981. 22 с.
20. Бобровник С.В. Компроміс і конфлікт у праві: антрополого -
комунікативний підхід до аналізу: монографія. Київ: Вид-во «Юрид. думка», 2011. 384 с.
21. фон Богдани А. Конституционализм в международном праве: Комментарии к предложению из Германии. Дайджест публичного права (Институт Макса Планка по зарубежному публичному и международному праву). 2012. Вып. 1. № 1. С. 1-28.
22. Бондарь Н.С. Проблемы конституционализации юридического образования в Российской Федерации. Конституция, конституционализм, конституционализация правовых систем: актуальное соотношение понятий и трендов: материалы науч.-практ. конф., посвященной 20-летию Конституции РФ. Тверь: Изд-во Тверского гос. ун-та, 2013. 408 с.
23. Бондарь Н.С. Судебный конституционализм в России в свете конституционного правосудия. Москва: Норма; ИНФРА-М, 2011. 544 с.
24. Бориславська О. Конституційна реформа як шлях формування в Україні конституційної системи обмеженого правління (на основі досвіду європейської моделі конституціоналізму). Право України. 2014. № 7. С. 47-54.